Реферат: Моральність людини

План

1. Моральність людини.

1.2 Деградація через епістемологічну дезорієнтацію

2. Краса людини.

2.1Символ краси та мистецтво

2.2 Краса людська та робота над собою

Вступ

Моральні принципи людини – це можна зазначити, як основні правила поведінки, а відтак і будівництва життя людини. Формуються вони під дією багатьох факторів, таких як виховання, матеріальна забезпеченість батьків, кола спілкування та інтересів, і т.і.

В більшості випадків, людські принципи, а відтак і внутрішня краса формуються в найбільшій мірі під дією виховання батьків. Саме в віці 4-6 років дитина формує основні особисті риси характеру, що втім можуть потім кардинально змінюватися.

Одним словом підтримуймо один одного, бо ми того варті...

1 . Моральність людини .

Серед якостей, якими визначається цінність людини одне з перших місць посідають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість сміливість та ін. Й справді, чи не найбільше диво в людині — її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях « виходити» за межі свого безпосереднього існування, носити в собі всесвіт, створювати у своїх мріях «ідеальний» підпорядковувати свої дії не тільки елементарним

Принципам , але й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати (твої вчинки як справедливі чи несправедливі, гідні чи не гідні, добрі чи злі тощо.

У кожному суспільстві існу­ють норми, які регулюють взає­мовідносини між людьми від­повідно до їх спільних інтересів. Усі релігійні й філософські вчен­ня були так чи так спрямовані на вироблення та обгрунтування цих норм, на доведення доціль­ності й необхідності їх дотри­мання. Як правило, всі ці норми спрямовували дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з лю­бов'ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостиви­ми, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. І Опановуючи ці норми, свідо­мо підпорядковуючи їм свої вчинки, почуття й думки, керу­ючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стає високоморальною істотою. Вона відчуває себе відпо­відальною за наслідки своїх дій не тільки перед іншими, а й перед самою собою. Тільки їй властиві почуття соро­му, честі й гідності, докори сумління, які теж підносять людину над усіма Іншими істотами. Ці «внутрішні охо­ронці» є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися впродовж тисячоліть і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини є одним з найваж­ливіших критеріїв людськості взагалі. Водночас людина,позбавлена моральних переконань і почуттів, називається неморальною.

1.2 Деградація через епістемологічну дезорієнтацію

Позбавлена почуття любові до інших лю­дей і сорому за власні негідні вчинки, милосердя й добро­ти, скромності й прагнення до самовдосконалення, така людина не приносить користі та радості ні іншим людям, ні самій собі й тому не здатна викликати до себе теплі по­чуття з боку інших людей.

Моральність людини характеризується й тим, що вона завжди намагається керуватися у своїх діях почуттям обов'язку й ставить цей свій моральний обов'язок вище навіть хвилинних настроїв і бажань. Високоморальна лю­дина заради виконання свого обов'язку, збереження своєї честі й гідності здатна переносити будь-які труднощі й страждання і навіть, якщо це стає необхідним, пожертву­вати власним життям. Стосовно інших морально розвине­на людина керується золотим правилом моралі: стався до інших людей завжди так, як би ти хотів, щоб вони ста­вилися до тебе.

Моральні якості людини цінуються над усе. Й тому кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити людям добро й відчувати найбільше задоволення від життя, повинен формувати в собі ці якості ще з дитя­чих років.

2. Краса людини

З давніх часів краса не тільки викликала захоплення, а й примушувала замислитися: чому одні істоти або пред­мети гарні, а інші — ні? Прагнучи відповісти на це запи­тання, люди спочатку вважали, що надзвичайна краса, як і надзвичайні розум, сила, спритність тощо, — це дар всемогутніх богів або долі.

Відповідь, звичайно, наївна. Проте й сьогодні ми ще не можемо сказати, що цілком розгадали таємницю краси, хоча з цього приводу вже було висловлено чимало різних припущень. Ось одне з них: під­ґрунтям краси є вища впоряд­кованість, організованість, гар­монія, що протилежні хаосу, розпаду та руйнуванню, які ма­ють завжди потворний вигляд.

Якщо погодитися з таким розумінням краси, стає ясно, чому саме людина як найбільш розвинена, гармонійна та само­організована істота сприй­мається нами й як найпрекрасніша з усіх істот.

2.1Символ краси та мистецтво

Постать, хода, волосся й, звичайно ж, обличчя людини в усі часи надихали своєю красою митців і поетів, спонукаючи їх до відображення цієї краси у картинах, скульптурах, поемах, щоб зберегти та увічнити її.

Проте не тільки зовнішній ви­гляд людини є джерелом краси й може викликати захоплення. Не менш разючою, хоча й не так лег­ко доступною для сприйняття, є краса людських вчинків, або кра­са внутрішнього світу люди­ни — її думок, почуттів, емоцій. Відображення людської кра­си — як зовнішньої, так і внутрішньої — завжди було го­ловною метою справжнього мис­тецтва, всіх його різновидів. Оз­найомлення з творами мистецтва дає нам радість, збагачує та ро­бить кращими. Саме тому так важливо вже за молодих років навчитися сприймати мистецтво, полюбити його, прилу­читися через нього до краси світу й людини та до всього найпрекраснішого, що було створене й дійшло до нас за тисячоліття історії.

Не менш важливо вміти бачити прекрасне й у реально­му житті, відкриваючи його в наших сучасниках; запам’ятати, що негарних людей немає, поза як кожна людинапрекрасна по-своєму, треба тільки вміти побачити цю її красу. А для цього необхідно якщо навіть не любити, то принаймні поважати людину, бути у ставленні до неї зацікавлено уважним, а не байдужим. Люди, які не можуть або не хочуть так чинити, збіднюють та обкрадають самих себе, оскільки, цінуючи дрібниці, вони не помічають найголовнішого.

2.2 Краса людська та робота над собою

Є люди, про яких кажуть, що вони гарні від природи, їхня кра­са — це свого роду талант, який,проте, може стати джерелом не тільки радощів, але й смутку та навіть бід. Яскрава краса привертає підвищену увагу оточуючих, а це тішить самолюбство й нерідко по­роджує думки про свою винятковість, не змушує працювати над собою й ставитися до себе самокритично. Та ми­нає молодість, в'яне краса, й якщо людина над собою непрацювала, не намагалася примножити дане їй від приро­ди, якщо в її житті не було більше нічого, крім самозако­ханості, то настають порожнеча й розчарування. Тому, мабуть, слушною є приказка: «Не родися красна, а роди­ся щасна».

Висновок

У людині, вважав А.П.Чехов, усе має бути прекрас­ним. І це не може бути подарованим їй лише природою. Слід уміти стати гарним, краса потребує праці. Слід та­кож уміти показати, підкреслити свою красу. А у цьому найважливіше — природність, добрий смак, міра, а не просто сліпе копіювання моди, не екстравагантність та інші надмірності.

Список опрацьованої

літератури

1. Мелибруда Е. Я - Ты- Мы. - М., 1986.

2. Мудрик А.В. Время поисков й решений, или Старшеклассникам о них са­мих. - М., 1992.

3. Мы живем среди людей. — М., 1989.

4. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982.