Реферат: Структура природно-заповідного фонду України ПЗФ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ і НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Прикладна екологія та охорона навколишнього середовища»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Неоекологія»

на тему:

« Структура природно-запов і дного фонду Ук раїни (ПЗФ) »

студент групи ОС-08 Виконавець

Охрименко В.В . .

перевірив Керівник

Мнускіна В.В. .

Донецьк, 2009

РЕФЕРАТ

Курсова робота : 24 с., 2 табл., 2 рис., посилань.

Метою роботи є вивчення структури природно-заповідного фонду Українита його класифікації.

У роботі розглянуто історію створення та розвитку природно-заповідного фонду України, структуру та класифікацію ПЗФ. Розглянуті завдання, відділи, сектори та екологічні фонди у структурі Державної служби заповідної справи.

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД УКРАЇНИ, ПЗФ, ЗАПОВІДНИКИ, ЗАКАЗНИКИ, ПРИРОДНІ ПАРКИ, БОТАНІЧНІ САДИ, ПАМ´ЯТКИ.

PAPER

Yearly essay: 24 pages, 2 tables, 2 images, references.

The aim of the essay is to learn the structure of the nature protected fund of Ukraine and it's classification.

The history of the making and developing of the nature protected fund of Ukraine, the structure and the classification of the NPF are examined in this essay. Also in this essay it was examined the tasks, sections, sectors and ecological funds in the structure of the government service of the protected affair.

NATURE PROTECTED FUND OF UKRAINE, NPF, NATURE RESERVES, WILD LIFE PRESERVES, NATURE PARKS, BOTANIC GARDENS, SIGHTS.

ЗМІСТ

Вступ 5

1. Історія створення та розвитку ПЗФ України 6

2. Структура природно-заповідного фонду України 7

3. Класифікація ПЗФ та відмінності між ними 12

3.1 Природні заповідники 13

3.2 Біосферні заповідники 13

3.3 Національні природні парки 14

3.4 Регіональні ландшафтні парки 15

3.5 Заказники 15

3.6 Пам'ятки природи 15

3.7 Заповідні урочища 16

3.8 Ботанічні сади 16

3.9 Дендрологічні парки 16

3.10 Зоологічні парки 17

3.11 Пам'ятки садово-паркового мистецтва 17

4. Основні завдання Державної служби заповідної справи 18

5. Відділи і сектори у структурі Державної служби заповідної справи 19

6. Екологічні фонди у заповідній сфері України 19

Висновки 23

Перелік посилань 24

ВСТУП

Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

▪Донецько-Придніпровський,

▪Поліський,

▪Карпатський,

▪Азово-Чорноморський.

1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПЗФ УКРАЇНИ

Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення незайманих ландшафтів в Україні. На 1 січня 1928 р. у нас було 6 державних заповідників.

Загальна площа шести заповідників становила 68 500 га.

Перші паростки заповідання — природні заповідники - (резервати), досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подальшому стали жертвою політичного вандалізму та екологічного нігілізму — надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назавжди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус.

З розбудовою незалежної України загострюється увага до заповідної справи, про що свідчать відповідні документи — Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента України від 10.03.1994 p. «Про резервування з метою наступного заповідання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні».

За короткий проміжок часу природно-заповідний фонд України зріс на 523 об'єкти площею 767 тис. га. При цьому значно урізноманітнилися і основні функції природоохоронних територій: збереження генофонду біоти, відновлення природних ресурсів, регуляція стану природного середовища, використання з рекреаційною та моніторинговою метою. За даними Мінекобезпеки станом на 1 січня 1999 р., до природно-заповідного фонду входили: 15 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 8 національних природних парків, 2292 заказників, 2958 пам'яток природи, 22 ботанічних сада, 11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 25 регіональних ландшафтних парків, 741 заповідне урочище. В цілому на той час загальна площа ПЗФ Українискладала 2274,54 тис. га (3,72 % від загальної площі України).[1]

2. СТРУКТУРА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Природно-заповідний фонд (саме таке формулювання фіксується в законодавстві) становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. ПЗФ створюється з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення моніторингу навколишнього природного середовища.

На кінець 2007 року 4,7% території України зайнято об’єктами ПЗФ. Всього це 7279 об’єктів загальною площею 2854477,3 га. Подивившись на ці цифри, стає зрозуміло, що більшість об’єктів мають доволі невелику площу. І дійсно більшість ПЗФ – заказники і пам’ятки природи, що мають площу до 1 га. На жаль, це значить, що ПЗФ в Україні має дуже мозаїчну структуру, що не дуже добре для рослинного і тваринного світу. Проте, відповідно до Указу Президента, до 2015 року площа заповідних земель в Україні має зрости до 10-15%.

Реальні «розклади» площ і кількості ПЗФ, станом на 1.01.2007 виглядають так:

▪ Природних заповідників - 17 (загалом 164,3 тис.га);

▪ Біосферних заповідників - 4 (загалом 226, 3 тис.га);

▪ Національних природних парків - 17 (718,7 тис.га);

▪ Заказників 2709 (загалом 1093 тис.га);

▪ Пам’яток природи - 3078 (загалом 601,3 тис.га);

▪ Ботанічних садів - 26 (загалом 1,9 тис.га);

▪ Дендрологічних парків – 43 (загалом 1,5 тис.га);

▪ Парків-пам’яток садово-паркового мистецтва – 536 (загалом 13,4 тис.га);

▪ Регіональних ландшафтних парків - 45 (загалом 626,6 тис га);

▪ Заповідних урочищ - 793 (загалом 95,4 тис.га).

Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.

Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.

Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.

Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки.

Таблиця 2.1 Біосферні та природні заповідники України

Таблиця 2.2 Національні природні парки та їх мережа в Україні

Національні парки поряд із природоохоронною функцією виконують рекреаційну. Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

Залежно від цільового призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.
Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.
Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.
Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища. [1,2,3]

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПЗФ ТА ВІДМІННОСТІ МІЖ НИМИ

ПЗФ можна класифікувати по багатьох різних критеріях. Наприклад:

▪ за передбаченою Законом категорією

▪ за адміністративним підпорядкуванням

▪ за наявністю зонування

▪ за наявністю адміністрації

Відповідно до того, хто створює об’єкт ПЗФ та залежно від їх екологічної, наукової і історико-культурної цінності, вони можуть бути або місцевого значення (якщо створюються рішенням місцевої ради), або загальнодержавного значення (якщо створюються Указом Президента України). Деякі категорії ПЗФ (біосферні та природні заповідники і національні природні парки) можуть бути лише загальнодержавного значення, а регіональні ландшафтні парки – лише місцевого.

Рис. 3.1 Структура типів територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України

3.1 Природні заповідники

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ (ПЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів. Основними завданнями ПЗ є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища. На території природних заповідників забороняється будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю самих ПЗ, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, та інше; розробка корисних копалин, порушення грунтового покриву; усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, збирання колекційних та інших матеріалів.

3.2 Біосферні заповідники

БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ (БЗ) - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери Землі. БЗ належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. БЗ мають у своєму складі три функціональні зони: заповідну, що включає території, призначені лише для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів; буферну, що запобігає негативного впливу на заповідну зону, та зону антропогенних ландшафтів яка включає території традиційного землекористування, місць поселення та відпочинку.

3.3 Національні природні парки

НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ (НПП) - природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Основні завдання НПП: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та відпочинку; проведення наукових досліджень природних комплексів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи. На території НПП виділяють функціональне зонування: заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для ПЗ; зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти та об'єкти комунального призначення парку. Відпочинок на території НПП організовується спеціальними підрозділами їх адміністрації.

3.4 Регіональні ландшафтні парки

РЕГІОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ (РЛП) - природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. На РЛП покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для туризму і відпочинку. На території РЛП може проводитися зонування, аналогічне як для територій НПП.

3.5 Заказники

ЗАКАЗНИКИ - природні території (акваторії), цінні для збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Положення про кожен конкретний заказник готується індивідуально. Все, що прямо не заборонено у Положенні – не забороняється. Зонування териториторія заказника не має.

Залежно від основного об’єкту охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

3.6 Пам'ятки природи

ПАМ'ЯТКИ ПРИРОДИ (ПП) - окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. Залежно від обєкту охорони, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

3.7 Заповідні урочища

ЗАПОВІДНІ УРОЧИЩА (ЗУ) - лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

3.8 Ботанічні сади

БОТАНІЧНІ САДИ (БС) створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори. У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони: експозиційна, наукова, заповідна, адміністративно-господарська.

3.9 Дендрологічні парки

ДЕНДРОЛОГІЧНІ ПАРКИ (ДП) створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

3.10 Зоологічні парки

ЗООЛОГІЧНІ ПАРКИ (ЗП) створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. На території зоологічних парків забороняється діяльність, щоне пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків. На території зоологічних парків з метою забезпечення виконання поставлених перед ними завдань виділяються зони: експозиційна, наукова, рекреаційна, господарська.

3.11 Пам'ятки садово-паркового мистецтва

ПАМ'ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА (ПСПМ) - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. ПСПМ є природоохоронними рекреаційними установами. На території ПСПМ забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню, натомість забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів. На території ПСПМ може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. [4,5]

4. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ

Завдання державної служби заповідної справи:

▪ Участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об`єктів; забезпечення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду;

▪Здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду;

▪Забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на територіях природно-заповідного фонду;

▪Підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі;

▪ Організація і здійснення методичного керівництва веденням заповідної справи. [5]

5. ВІДДІЛИ І СЕКТОРИ У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ

У структурі Державної служби заповідної справи функціонують такі підрозділи:

▪ Відділ державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду;

▪ Сектор державної охорони природно-заповідного фонду;

▪ Відділ перспективного розвитку, наукового забезпечення та зв`язків з громадськістю;

▪ Сектор економіки та організаційного забезпечення. [5]

6. ЕКОЛОГІЧНІ ФОНДИ У ЗАПОВІДНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ

Серед дієвих економічних інструментів спрямованих на раціональне природокористування та охорону навколишнього середовища чільне місце займають екологічні фонди. Вони, як фінансові установи призначені для накопичення позабюджетних коштів з метою послідуючого їх використання на охорону довкілля. Створення фондів обумовлено погіршенням екологічної ситуації внаслідок антропогенного забруднення довкілля та різким скороченням природоохоронних витрат із державного та місцевих бюджетів різних рівнів. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку в Україні створені та діють ряд державних цільових екологічних фондів. Вони, як свідчить вітчизняна та міжнародна практика, виконують роль альтернативних джерел фінансування природоохоронних програм, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації в окремих регіонах або країни в цілому.

Рис. 6.1 Державні цільові екологічні фонди України

Важливу роль цільові екологічні фонди відіграють у розвитку та функціонуванні територій та об’єктів заповідної сфери. Адже, науково доведено і підтверджено практикою, що за нинішніх умов господарювання найбільших втрат зазнають функціональні біотичного різноманіття нашої планети. Саме тому, проблема їх збереження має першочергове значення для виживання людства. Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вони формуються з метою цільового фінансування заходів, спрямованих на забезпечення охорони заповідних природних комплексів та об'єктів, розвиток наукових досліджень, здійснення міжнародного співробітництва, еколого-освітньої роботи тощо.

На практиці екологічний фонд у заповідній сфері створюють при природному заповіднику, біосферному заповіднику, національному природному парку, регіональному ландшафтному парку, ботанічному саду, дендрологічному парку та зоологічному парку. За даними офіційної статистики в Україні на початок 2006 року нараховувалося 150 категорій об’єктів природно-заповідного фонду, які відповідно до діючого національного законодавства можуть створювати екологічні фонди.

Кошти до цільового екологічного фонду у заповідній сфері надходять від:

▪ частини штрафів та грошових стягнень за шкоду, заподіяну їм у результаті порушення законодавства про природно-заповідний фонд, у розмірі 70 відсотків від загальної суми штрафів та грошових стягнень;

▪ коштів, одержаних від реалізації конфіскованого або вилученого відповідно до законодавства майна, яке було знаряддям або предметом екологічного правопорушення на їх території;

▪ частини платежів підприємств, установ та організацій за забруднення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що визначається на підставі еколого-економічної оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище;

▪ цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій, у тому числі міжнародних і зарубіжних, та громадян.

Відповідно до чинного в нашій країні законодавства кошти, які передані підприємствами, установами й організаціями до цільових екологічних фондів природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і зоологічних парків, не оподатковуються.

Органом управління екологічного фонду є рада, яка розподіляє кошти фонду. До її складу з правом ухвального голосу можуть входити представники адміністрації установ природно-заповідного фонду, державних органів з охорони природного середовища, громадських екологічних об'єднань, провідні науковці, фахівці, а також представники від громад, підприємств, установ та організацій, які передали в екологічний фонд власні кошти. До складу таких рад біосферних заповідників можуть включатися представники відповідних міжнародних організацій, відомі зарубіжні вчені та спеціалісти. Міжнародний досвід показує, що рада фонду ефективною стає тоді, коли основними її функціями є інформування і співпраця з населенням та природо-користувачами. Водночас важливо також розробити й запровадити механізм економічного стимулювання власників і користувачів земель заповідних територій, підходи щодо активного природоохоронного менеджменту. [2,3]

ВИСНОВКИ

Неможливо успішно вирішувати завдання підвищення добробуту людей, зміцнення їх здоров'я, не забезпечивши раціональне природокористування і охорону природи. З цією метою Україна проводить на своїй території екологічну політику спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної вза­ємодії суспільства і природи, охорону, раціональне користування і від­творення природних ресурсів.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природо-соціальних умов та процесів; природні ресурси, що вже залучені в господарський обіг, та ті, що не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти та при­родні комплекси. Екологічна безпека населення розглядається як одне з найбільш відповідальних і благородних завдань.

Велика роль у досягненні і постійному забезпеченні взаємодії суспільства і природи належить праву. В законодавчих актах визнача­ються пріоритетні напрями державної політики в галузі природокорис­тування, шляхи подолання екологічної кризи. За допомогою права за­безпечується екологізація технологій в промисловості, сільському гос­подарстві, енергетиці, будівництві, на транспорті, проведення глибин­ної реформи існуючої практики природокористування. Воно — одне із найбільш активних засобів управління суспільством, стабілізуючий фа­ктор в його житті.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1.Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999.– 98 c.

2.Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Яремча, 2000. – 114 c.

3. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник. - К., 1998. - 240 с.

4. Природные национальные парки Украины / П. Т. Яценко, Е. М. Гребенюк, Л. А. Тасенкевич и др.; ответ, ред. С. М. Стойко. - Л.: Вища школа, 1988. – 201 с.

5. Закон України "Про природно-заповідний фонд України". – 34 c.