Главная / Рефераты / Физкультура и спорт

Курсовая работа: Тактична підготовка футболіста

План

Вступ_ 2

1. Особливості тактичної підготовки футболістів 4

1.1 Застосування методів моделювання у процесі підготовки команд з футболу 4

1.2 Індивідуальні тактичні дії футболіста 7

1.3 Групові тактичні дії футболістів 14

2. Удосконалення техніко-тактичної підготовки футболістів з обліком їх особистісних особливостей_ 20

Висновки_ 24

Список використаної літератури_ 26

Вступ

Актуальність теми. Прогрес сучасного спорту пов’язаний з удосконаленням методики підготовки спортсменів високої кваліфікації та забезпеченням рівня їх підготовленості у відповідності з вимогами змагальної діяльності.

Підвищення майстерності футболістів, у свою чергу, пов’язане із кваліфікованим навчанням грі дітей, які займаються футболом, а згодом і кваліфікованою тактичною підготовкою футболістів. Особливе місце в процесі підготовки футболістів повинно бути відведене процесу виховання індивідуальної та командної «тактичної грамотності» гравців. При сучасному високому рівневі спортивних досягнень саме тактична підготовленість окремих футболістів і команд в цілому набуває першочергового значення.

Проте, низка аспектів, які стосуються побудови моделей у футболі, свідчить, що проблема моделювання тактичних дій у процесі підготовки футболістів залишається недостатньо дослідженою і вимагає ґрунтовнішого наукового аналізу.

Вищезазначене доводить актуальність даного дослідження, в якому зроблена спроба вдосконалення методики використання інформації про змагальну діяльність футболістів з метою моделювання тренувальних і змагальних навантажень.

Метою дослідження було вдосконалення тактичної підготовки на основі використання моделей тактичних дій у процесі змагальної та тренувальної діяльності футболістів.

Здійснення мети роботи передбачало вирішення таких основних задач :

1. Вивчити застосування методів моделювання у процесі підготовки команд з футболу;

2. Виявити індивідуальну, групову та командну структури змагальної діяльності футболістів.

3. Охарактеризувати методи удосконалення техніко-тактичної підготовки футболістів з обліком їх особистісних особливостей.

Об’єкт дослідження – тактична підготовка футболістів.

Предметом вивчення в роботі виступали моделі побудови та ведення гри командами з футболу.

Практичне значення отриманих результатів обумовлене можливістю застосування методики вдосконалення тактичних дій на основі використання методів моделювання змагальної діяльності футболістів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури, який містить 20 найменувань.

1. Особливості тактичної підготовки футболістів

Футбол має велику кількість різноманітних технічних прийомів. Від того наскільки вміло і обдумано гравець їх застосовує, залежить багато чого, у тому числі й кінцевий результат матчу. Трапляється так, що непродумане використання гравцем того або іншого технічного прийому, іде врозріз із командною тактикою й установкою тренера на матч.

1.1 Застосування методів моделювання у процесі підготовки команд з футболу

Практика підготовки провідних команд з футболу засвідчує ефективність застосування методів моделювання в цьому виді спорту. Завдяки змодельованим на навчально-тренувальних заняттях ситуаціям, наближеним до реальних умов змагальної діяльності, апробуються моделі гри з конкретним суперником. У сучасному футболі нагромаджено певний досвід моделювання тактичної підготовки, розроблено значну кількість моделей тренувальних програм. Проте стратегія підготовки футболістів, і особливо юних футболістів, практично не відпрацьовується. [7, 299]

У сучасному футболі гра «зв’язками» гравців викликана практичною необхідністю. Наявність «зв’язок», присутність у «зв’язках» гравців конструктивного плану, а у взаємодіях партнерів у рамках однієї «зв’язки» – завчасно розучених ходів, є основою логічних комбінаційних дій футболістів.

Як свідчать наукові дослідження, схеми і механізми організації гри, які забезпечують складну структуру футболу, не повинні складатися з громіздких комбінацій. Моделювання у навчально-тренувальному процесі взаємодій різноманітних «зв’язок», створюватиме передумови для ефективної тактичної діяльності футболістів. [6, 28]

Усвідомлюючи переваги комбінаційної гри, теоретики та практики футболу вважають, що взаємодії чотирьох – п’яти «зв’язок» футболістів забезпечують команді значні переваги над суперником. Наявність восьми – десяти «зв’язок» – характеристика суперкомандної гри, проти якої практично немає можливості захистити ворота. Дана модель доводить, що можливості використання тактичних дій у футболі практично невичерпні.

Окрім того, вихідними в тактичних діях футболістів повинен бути загальний тактичний задум, принципи ведення гри, які відпрацьовуються до матчу як основна лінія організації дій, взаємозв’язків окремих гравців і ланок та подолання протидій суперників на шляху до мети.

Встановлено, що рівень індивідуальної техніко-тактичної підготовленості залежить від синтезу спеціалізації та універсалізації футболіста. В свою чергу, універсалізація базується на високому рівні спеціалізації, тому основним, в даному випадку, є надійне виконання функцій і обов’язків свого амплуа. Необхідно також враховувати не тільки якість виконання окремих прийомів, але і їх ефективність, значущість та місце виконання. [4, 965]

Індивідуальні техніко-тактичні дії (ТТД) умовно можуть бути розділені на дві групи:

1. активні (контактні) ТТД, спрямовані на подолання опору суперника;

2. підготовчі (неконтактні) ТТД, які виконуються без протидії суперника.

Для гравців різних амплуа, в тому числі, і воротаря характерні різні коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій. Найбільш значущими для крайніх захисників є відбір м’яча, перехоплення м’яча, гра головою; для заднього центрального захисника – перехоплення, відбір, довгі передачі; для переднього центрального захисника – відбір, перехоплення, гра головою; для опорного півзахисника – довгі передачі, короткі та середні передачі вперед, відбір; для крайніх півзахисників – короткі та середні передачі вперед, довгі передачі, дриблінг; для центрального півзахисника – короткі та середні передачі вперед, дриблінг, удари у площину воріт; для нападників – удари у площину воріт, дриблінг, гра головою. Для воротаря, який приймає участь у техніко-тактичних діях, що характерні для змагальної діяльності польових гравців, найбільш значущими є довгі передачі і короткі та середні передачі вперед. Дані коефіцієнти доцільно використовувати при оцінці техніко-тактичної діяльності футболістів. [2, 35–37]

Проте, часто гравці демонструють найвищі (модельні) показники за рахунок виконання прийомів (передачі впоперек-назад) в ігрових ситуаціях, що не сприяють загостренню гри і не мають великого значення для досягнення переможного результату. Інші футболісти, які виконують техніко-тактичні дії, що загострюють ігрову ситуацію, не досягають високих результатів у надійності виконання техніко-тактичних прийомів у зв’язку з частими втратами м’яча.

Тому для визначення рівня виконання модельних характеристик змагальної діяльності необхідно використовувати оцінку спеціалізації та інтегральну оцінку техніко-тактичної підготовленості футболістів, при формуванні яких треба опиратися на поняття ефективності, надійності та змагальної активності, а також враховувати коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій футболістів різних амплуа.

Результати наукових досліджень дозволили припустити, що найефективнішими засобами підвищення техніко-тактичної підготовленості футболістів можуть бути тренувальні моделі впливів, при яких враховуються особливості змагальної діяльності. [9, 128]

Для оптимізації тактичної діяльності футболістів, при підборі ігрових вправ, спрямованих на вдосконалення індивідуальних та колективних наступальних тактичних дій, потрібно виходити із вимог відповідності до структури змагальної діяльності. У вправах, що моделюють наступальні групові взаємодії, потрібно встановити суворий контроль за кількістю ходів, напрямком запропонованих комбінацій, вибором найбільш ефективних зон для останньої передачі м'яча, а також за оптимальною дистанцією результативних завершальних ударів. Значне місце посідають складні координаційно-спеціалізовані вправи, сутність яких полягає у моделюванні тактичних взаємодій у завершальній фазі атаки.

В техніко-тактичних заняттях футболістів повинні бути частими вправи, які спрямовані на вдосконалення «скритих» середніх та довгих передач м’яча різними способами. В індивідуальних та колективних вправах з виконанням завершального удару обов¢язкові завдання на точність. Вправи стереотипного характеру, без певного тактичного змісту, що не сприяє підвищенню техніко-тактичної підготовленості футболістів, мають займати найменше тренувального часу спортсменів. [10, 48]

1.2 Індивідуальні тактичні дії футболіста

Справжнім гравцем може вважатися той, хто діє на полі прораховано, порівнює свої сили й технічне вміння з конкретною ігровою ситуацією, сильними й слабкими сторонами в підготовці суперників. От чому кожний футболіст повинен прагнути не тільки вдосконалювати технічні прийоми й розвивати фізичні якості, але також засвоювати всі тактичні премудрості футболу. Насамперед він повинен правильно й вчасно виходити на вільне місце, опікати суперника, робити точні й раціональні передачі партнерам, уміло використовувати обведення і удари по воротам, підтримувати й самому зав'язувати комбінаційну гру й т.д. Одною з головних вимог до тактичної підготовленості футболіста є його вміння підкоряти свої дії інтересам команди, командної тактики, хоча індивідуальні тактичні дії також немало важливі.

До індивідуальних тактичних дій відносяться відкривання й закривання, ведення й обведення, удари по воротам, відбір м'яча. Розучування індивідуальних тактичних дій доцільно проводити в єдності із процесом освоєння технічних прийомів. У протилежному випадку процес освоєння основних технічних прийомів буде формальним і неефективним. [13, 285]

Відкривання

Відкривання означає вихід футболіста на вільну позицію, що дає можливість звільнитися від опіки суперника, відірватися від нього й, одержавши м'яч, виконати удар по воротам. Гравець, який відкрився, може повести суперника за собою, звільняючи шлях до воріт протилежної команди одному зі своїх партнерів. Вихід на вільне місце, як правило, здійснюється на швидкості. Цьому можуть передувати імітація гравцем деякої пасивності з метою введення опікуна в оману або ж рухи, які заплутують суперника. Відкриватися можна вперед, убік, а при необхідності й назад. Причому робити це потрібно вчасно, а саме в той момент, коли партнер готовий зробити передачу на вільне місце. [13, 288]

Вправи:

1. Змагаються дві групи гравців. Вони утворюють дві зустрічні колони. Відстань між ними 8–10 кроків. Головний гравець однієї з колон внутрішньою стороною стопи виконує передачу попередустоящому гравцеві протилежної команди, а сам робить ривок за м'ячем і встає в кінець цієї колони. Гравець, що приймає м'яч, направляє м'яч назад, а сам біжить за м'ячем і встає в кінець протилежної колони.

Дану вправу можна провести у вигляді естафети. Наприклад, змагаються дві команди. Кожна утворює дві зустрічні колони. Завдання команд – швидше закінчити перебіжки, причому кожний гравець повинен виконати по три передачі.

2. Змагаються три партнери. Вони утворюють на полі трикутник зі сторонами в 8 кроків. Партнери по черзі передають м'яч один одному по ходу годинникової стрілки. Направивши м'яч убік партнера, гравець перебігає на його місце й т.д. Виконавши по 8–10 передач, гравці починають рух проти ходу годинникової стрілки.

3. Виконання вправи разом з партнером. Переміщаючись на вільне місце, потрібно виконувати поздовжні й поперечні передачі. Наприклад, зробіть із точки А передачу партнеру, який перебуває в точці Б, а самому переміститеся в точку А'. Партнер із точки Б виконує поздовжню передачу й переміщається в точку Б' і т.д.

4. На обмеженій ділянці поля займається група футболістів. Кожному дається порядковий номер. Гравці запам'ятовують їх. Завдання гравців – виконувати передачі відповідно до привласнених номерів: перший номер віддає м'яч другому, той – третьому й т.д. Останній гравець передає м'яч першому номеру. Віддавши м'яч, гравець повинен переміститися на вільне місце, пропонуючи себе для передачі. Гравець, що допустив помилку, карається одним штрафним очком. У підсумку перемагає учасник, що набрав менше штрафних очок.

5. На полі позначається площадка 15Х15 кроків. Тут розташовуються 6 гравців. Двоє з них призначаються водящими. Інші гравці починають передавати м'яч один одному, намагаючись, щоб він не потрапив до водящого і не вийшов за межі майданчика. Гравець, що допустив помилку, міняється з водящим гравцем.

Закривання

Закриванням суперника називається така дія футболіста, яка спрямована на заняття вигідної позиції, що заважає виходу суперника на вільне місце або оволодінню м'ячем. Ті, хто вміло закривають суперника, одержують сприятливу можливість вчасно вступити в боротьбу за м'яч, не дати одержати м'яч супернику й у такий спосіб зірвати атаку протилежної команди. У різних ситуаціях закривання може здійснюватися по-різному. Однак у всіх випадках незмінна позиція закриваючого гравця: він повинен зайняти місце між суперником і своїми воротами. При цьому враховується наступна вимога: чим ближче суперник розташувалася до воріт, тим ближче до нього варто перебувати. [13, 299]

Вправи:

1. На полі позначається майданчик 10Х10 кроків. Троє гравців нападу грають проти одного захисника. Хід гри пояснюється на мал. 1. Нападаючий Б займає позицію з м'ячем між партнерами А и В, показуючи руками, де вони повинні зайняти місця (а). Потім гравець Б передає м'яч гравцеві В и спрямовується убік передачі, пропонуючи себе для зворотної передачі. Гравець А також виходить на вільне місце, але тільки в іншу сторону. Гравець У с м'ячем, розставивши руки, указує партнерам нові позиції (б). Завдання гравця Г-Атакувати нападаючого, що володіє м'ячем, і примусити його виконати передачу в певну сторону (в).

Малюнок 1.

2. На майданчику розмічається квадрат 12Х12 кроків. Гра полягає в тому, що один захисник намагається перешкодити просуванню двох суперників до воріт і відняти в них м'яч. Захисник повинен прагнути зайняти таку позицію, щоб суперник з м'ячем не зміг передати м'яч убік відкритого партнера. У ході вправи гравці періодично міняються ролями.

3. Два захисники грають проти двох нападаючих. Вправа проводиться на площадці розміром 15Х15 кроків. Завдання захисників – закрити нападаючих, діючих з м'ячем. Захисник, що опікує нападаючого з м'ячем, прагне зайняти таку позицію, щоб затримати просування суперника й відбити м'яч. Його партнер, діючи проти гравця без м'яча, прагне розташуватися так, щоб перешкодити йому зайняти вигідну позицію для одержання м'яча.

4. На середині поля розміщаються четверо нападаючих з м'ячем. У воріт, що захищаються воротарем, встають чотири захисники. Нападаючі пересуваються вперед, передаючи м'яч один одному. Захисники (кожний тримає одного з нападаючих) прагнуть відібрати в них м'яч або відбити його до центра поля. Через домовлений час команди міняються ролями. Перемога дається команді, що зуміла пропустити менше м'ячів під час оборони воріт.

Ведення й обведення

Ведення й обведення – ефективні прийоми гри. Уміло використовуючи ведення м'яча різними способами й на різній швидкості в сполученні з переконливими рухами, які вводять в оману, футболіст одержує сприятливу можливість для виходу на вільне місце або для нанесення удару по воротам. У ході гри футболісти люблять використовувати й ведення м'яча, і обведення. Однак найчастіше це робиться на шкоду команді. Тому в тих випадках, коли партнер зайняв вигідну позицію, варто направити м'яч йому. Адже своєчасна й точна передача – теж грізна зброя. Проте веденню й обведення необхідно приділяти також підвищену увагу. [17, 102]

Вправи:

1. Вправа проводиться у вигляді естафети. У ній беруть участь одночасно дві або три команди. У складі кожної однакове число гравців. Команди будуються за загальною лінією старту в колони по одному. В 5 кроках від лінії старту паралельно їй проводиться лінія передачі м'яча. За сигналом головні гравці команд ведуть м'яч по прямій, обводячи по 5 стійок, які розставляються через кожні 2 кроки, і по прямій ведуть м'яч назад. Від лінії передачі вони направляють м'яч другим номерам команд, а самі займають місце наприкінці колон. Другі номери діють так само й т.д. У ході вправи кожний гравець повинен зробити по три ведення м'яча.

2. У вправі беруть участь два гравці, один з них з м'ячем. Він веде м'яч по полю на відстань 3–4 кроки й робить передачу партнерові, що рухається осторонь на відстані 4–5 кроків. Одержавши м'яч, той виконує такі ж дії й т.д. Завдання гравців без м'яча – швидко відкритися вперед, коли партнер збирається зробити передачу. Гравець із м'ячем повинен, контролюючи м'яч, помітити рух партнера.

3. Вправа для кількох гравців. Вони встають у колону по одному, дотримуючись дистанції в 2–3 кроки. Таким чином, група повільно просувається по полю. М'яч в останнього гравця. Він по черзі обходить всіх партнерів позаду, а потім, зайнявши місце поперед колони, передає м'яч тому гравцю, що йде позаду, який, у свою чергу діє так само, і т.д.

4. Вправа для двох гравців. На полі позначається коридор шириною 4 кроки. довжиною 15 кроків. Один із гравців веде м'яч по коридорі, намагаючись обвести суперника й пройти з м'ячем уперед. Другий прагне відняти м'яч. Партнери періодично міняються ролями.
5. На футбольному полі через кожні 3 кроки ставляться 5 стійок. Перед футболістами ставиться завдання обвести стійки й приблизно з 11-метрової оцінки завдати удару по воротам. Кожний повинен повторити вправу 5–6 разів.

Удари по воротам

Футболісти, які володіють різноманітними ударами й уміють наносити несподівані удари по воротам, значно підвищують атакуючий потенціал своєї команди. Удари по воротам не повинні бути прерогативою тільки гравців нападу. Цією найважливішою індивідуальною тактичною дією повинні володіти всі футболісти незалежно від займаного місця в команді. [17, 111]

Вправи:
1. Потрібно зобразити на стінці ворота. Розбите їх на квадрати. У кожному з них поставити номер. Вправа виконується разом з партнером. Потрібно наносити удари в номер, попередньо зазначений партнером. Зробивши 5 ударів по меті, потрібно помінятися з партнером ролями.

2. Вправа для кількох партнерів. Ціль вправи-точно завдати удару по воротам після передачі м'яча низом. Передачі виконуються партнерами збоку, позаду, попереду. Кожний виконує по 10–12 ударів.
3. Займаються два гравці. Один встає з м'ячем в 25 кроках від воріт. Інший займає позицію в 18 кроках від воріт. Перший робить партнерові передачу низом. Той пропускає м'яч і завдає удару по уходящому м'ячі. Партнери періодично міняються ролями.

4. Потрібно встати напроти воріт (приблизно на 11-метровій оцінці). Партнер збоку подає м'ячі так, щоб ударом на льоту футболіст міг би направляти їх у ворота.

5. Потрібно встати з м'ячем в 20 кроках від воріт. За футболістом на відстані 5–6 кроків займає позицію партнер. Зробіть ривок з м'ячем до 11-метрової оцінки, щоб завдати удару по воротам з ходу. Партнер повинен кинутися за вами, щоб перешкодити виконанню удару.

6. У вправі беруть участь одночасно три гравці. Двоє з них розташовуються в 6–7 кроках від воріт. Їхній партнер з лінії воріт посилає м'ячі так, щоб вони «опускалися» їм на голову. Один зі стоящих перед воротами прагне забити м'яч у ворота, а другий чинить йому протидію.

Відбір м'яча

Відбір м'яча – важливий тактичний прийом протидії суперникам, які володіють м'ячем. Кожний футболіст повинен пам'ятати, що відразу ж після втрати м'яча необхідно прагнути до створення суперникам перешкод з метою відбору м'яча. Безумовно, легше всього опанувати м'ячем, коли суперникові спрямована передача. Відбір також доцільно починати при прийманні м'яча суперником або під час ведення. [17, 123]

Вправи:

1. Потрібно зайняти місце у воротах, споруджених зі стійок (їхня ширина приблизно 2 кроки). Партнер повинен вести м'яч прямо на футболіста в воротах, прагнучи забити м'яч у ворота. Вибравши зручний момент, потрібно спробувати відібрати в нього м'яч.

2. Один з гравців завдає удару в стінку з відстані 6–7 кроків. Його партнер, зайнявши позицію в 2 кроках позаду й небагато збоку, після відскоку від стінки спрямовується вперед, щоб опанувати м'ячем.

3. Один з гравців накидає партнерові м'яч на голову. В 2 кроках збоку й позаду від приймаючого гравця займає позицію третій. Його завдання – встигнути вчасно зробити через спину партнера ривок і першим відіграти м'яч головою. Партнери періодично міняються ролями.

4. Вправу виконують одночасно три гравці. Двоє з них встають у потилицю один одному на відстані 4–5 кроків. Назустріч їм веде м'яч третій учасник. Якщо він зуміє обвести першого, тому на допомогу приходить гравець, який стоїть позаду, відразу ж атакуючи суперника.

5. На полі позначається коло діаметром 10 кроків. У ньому розміщаються чотири нападаючих, які передають м'яч один одному. Двоє водящих намагаються відібрати в них м'яч і вибити його з кола. Через домовлений час водящими призначаються інші гравці й т.д.

1.3 Групові тактичні дії футболістів

До групових тактичних дій відноситься взаємодія на полі декількох гравців однієї й тієї ж команди, які прагнуть до виконання певного завдання. До них відносяться передачі й відбір м'яча за допомогою погоджених дій, тактичні комбінації. Добре відпрацьовані групові тактичні дії прикрашають гру, роблячи її більше привабливою й захоплюючою. Освоєння цих прийомів рекомендується почати в міру освоєння індивідуальних тактичних дій з найбільш простої форми – у парі з партнером. Поступово довести число гравців, які беруть участь у тій або іншій вправі до 3–5 осіб.

Передачі м'яча

Гравець, який володіє мистецтвом виконувати точні й своєчасні передачі партнерам, приносить більшу користь команді, прикрашає її дії. За допомогою передач, як правило, організується атака на ворота суперників, підготовляється момент для завершального удару по воротам. Однак правильно виконати передачу – справа непроста. Віддавати м'яч необхідно тому партнерові, що займає більш вигідну позицію. Найкраще це зробити так, щоб партнер зміг прийняти м'яч у русі й відразу продовжити атаку або завдати удару по воротам. У процесі гри потрібно урізноманітнювати виконання передач, тобто виконувати й короткі, і середні, і довгі. Чергувати треба також передачі низом і верхом, поперечні й поздовжні. Це утруднить дії суперників у захисті, не дасть їм можливості пристосуватися до гри команди суперників. [17, 136]

Вправи:

1. Вправа виконується разом з партнером. Просуваючись по прямій на відстані 4–6 кроків від партнера, потрібно виконувати поперемінно передачі один одному в одне торкання.

2. Потрібно позначите на полі коло діаметром 8–10 кроків. Встати в центр кола й передавати м'яч партнерові, який біжить у колі по ходу годинникової стрілки. Намагайтеся віддати м'яч партнерові на хід. Потім виконаєте ту ж вправу проти ходу годинникової стрілки.

3. Потрібно встати в 15–18 кроках один проти одного. Виконувати передачу м'яча партнерові, що біжить вам назустріч. В останній момент партнер може змінити напрямок руху. Потрібно намагатися вгадати напрямок ривка товариша й зробити йому передачу точно на вихід.

4. У вправі беруть участь три гравці. Вправа проводиться на половині футбольного поля. Два нападаючих просуваються до воріт, передаючи м'яч один одному, Третій гравець, уставши в 12–14 кроках від воріт, виконує оборонні функції. Нападаючі за допомогою передач прагнуть обіграти захисника й зробити удар по воротам. Удар виконується не ближче ніж з 8-метрової оцінки. Можна також провести лінію, перед якою дозволяється виконувати удар по воротам.

5. Гравці роблять діагональні й поперечні передачі в такій послідовності: гравець А передає м'яч партнерові Б, той – гравцеві В, який направляє м'яч партнеру Г, і т.д. (мал. 2). Періодично гравці міняють напрямок передач.

Малюнок 2.

6. У вправі спрацьовується зміна позицій (мал. 3).

Малюнок 3.

Чотири гравці утворюю прямокутник. Один гравець встає в центрі. Завдання гравців: пославши м'яч у певному порядку, виконати перебіжку в ту ж сторону й зайняти місце партнера, якому був спрямований м'яч. Наприклад, гравець Ц передає м'яч гравцеві А і перебігає на його місце. Гравець А в свою чергу – партнеру Б і біжить у його сторону й т.д. Періодично гравці змінюють напрямок перебіжок.

Відбір м'яча за допомогою погоджених дій.

Відбір м'яча за допомогою погоджених дій виглядає як взаємостраховка гравців при захисті своїх воріт. Взаємостраховку необхідно використовувати для надання допомоги партнерам, коли ті з якоїсь причини виявилися обіграними суперниками. Використовується взаємостраховка й у тих випадках, коли страхується небезпечна зона перед воротами, наприклад, якщо партнер виводится із зони суперником. Відбір м'яча за допомогою погоджених дій вимагає від гравців великого взаєморозуміння, злагодженості в грі.

От один із прикладів взаємостраховки. Нападаючий суперників на фланзі обіграв лівого захисника й кинувся до воріт. Однак останнього підстрахував центральний захисник, вчасно атакувавши суперника з м'ячем. У свою чергу програвший єдиноборство лівий захисник не повинен залишатися в пасивному положенні. Він повинен швидко зорієнтуватися й взяти під опіку неприкритого нападаючої протилежної команди, якого тримав центральний захисник. Освоєння взаємостраховки рекомендовано проводити у вправах у такій послідовності: спочатку два захисники грають проти одного нападаючого, потім три захисники проти одного нападаючого, три захисники проти двох нападаючих, два захисники проти двох нападаючих, три проти трьох, чотирьох. [17, 143]

Вправи:

1. Два захисники займають позицію перед воротами. Відстань між ними 5 кроків. Нападаючий веде м'яч захисника, який стоїть попереду і що діє пасивно. Він обходить його праворуч або ліворуч і просувається далі, прагнучи обіграти останнього захисника й забити м'яч у ворота. Завдання останнього захисника – угадати, з якої сторони суперник обійде попереднього захисника й підстрахувати його. Партнери періодично міняються ролями.

2. Два захисники розташовуються в кутах воріт, а воротар – у середині воріт. Із флангу, на ліву від воротаря стійку навішується м'яч. Воротар вибігає, прагнучи піймати м'яч або відбити його. Захисник, що стоїть праворуч від воротаря, зміщається до середини воріт. Якщо ж м'яч навішується на праву від воротаря стійку, то при виході воротаря на м'яч до середини воріт зміщається інший захисник. Захисники періодично міняються ролями.

3. На полі позначається квадрат зі сторонами у 18 кроків. Один нападаючий діє проти двох захисників, прагнучи забити м'яч у ворота. Один захисник перепиняє шлях нападаючому до воріт, а другий його підстраховує. Партнери періодично міняються ролями.

4. На полі позначається площадка 30Х30 кроків. Двоє нападаючих прагнуть перебороти опір трьох захисників і забити гол. Один із захисників, відтягнувшись назад, підстраховує партнерів, атакуючи суперника, що прорвався.

Кожний тренер мріє про те, щоб його команда грала в комбінаційний футбол. Однак, гравця потрібно спочатку переконати в необхідності такої гри. Треба повністю перебудувати його власне бачення футболу. Настроїти його мислення на комбінаційний футбол, підштовхнути до цього, щоб він усвідомив всі вигоди, а також необхідність колективної гри в пас.

Щоб дати можливість краще «відчути» один одного під час гри, необхідно спочатку проводити товариські матчі з більше слабкими, а головне, з більше повільними у швидкості суперниками. Гра стане набагато ефективніше, якщо гравці поступово перейдуть від спонтанних, раптово створюваних комбінацій на окремих ділянках поля, до більш погоджених дій. Гравці будуть почувати себе набагато спокійніше й впевненіше, якщо будуть добре знати чого очікувати один від одного в тому або іншому ігровому епізоді. Саме для цього необхідно на тренувальних заняттях награвати комбінації в лініях захисту, півзахисту й нападу та удосконалювати тактичну підготовку футболістів.

2. Удосконалення техніко-тактичної підготовки футболістів з обліком їх особистісних особливостей

Рівень майстерності висококваліфікованих футболістів значною мірою визначається якістю техніко-тактичної підготовки в дитячо-юнацькому віці й особистісних особливостей, що забезпечують високу ефективність діяльності.

Індивідуалізація техніко-тактичної підготовки з урахуванням індивідуально-психологічних характеристик особистості й змагальної діяльності дозволить оптимізувати використання засобів і методів підготовки, підвищити рівень спортивних досягнень.

Для досягнення високого рівня тактичної підготовленості юних футболістів назріла необхідність вивчення особистісних особливостей, які забезпечують ефективність і надійність виступів у змаганнях. Тому комплексне психолого-педагогічне вивчення індивідуальності спортсмена, дослідження його особистісних особливостей є важливою складовою частиною учбово-тренувального процесу. [2, 97]

Аналіз техніко-тактичних показників гри спортсменів повинен ґрунтуватися на результатах педагогічного спостереження із застосуванням системи запису змагальної діяльності (реєстрація ТТП). Він дозволить одержувати об'єктивні дані про рівень техніко-тактичної підготовленості футболістів, встановлювати характерні риси діяльності кожного гравця й розходження між ними, відповідно до яких варто планувати тренувальну роботу.

У якості найбільше інформативних параметрів, які характеризують ефективність змагальної діяльності, доцільно використовувати показники, що визначають обсяг, різнобічність і точність техніко-тактичних дій. Надійність визначається по даним динаміки ефективності змагальної діяльності в умовах дії факторів, здатних знизити цю ефективність (пропущений гол при рівному рахунку).

Порівнюючи дані по ефективності діяльності спортсменів і психічної напруги, можна досить об'єктивно оцінити діяльність футболістів відповідно до вимог надійності.

Отримані під час досліджень дані (переглянуто більше 70 матчів) показують, що значення показників змагальної діяльності спортсменів значно знижуються в екстремальних умовах (див. малюнок 1.). Насамперед це стосується точності виконання техніко-тактичних дій. Так, у цих умовах відбувається зниження значення показників загальної точності, точності атакуючих і оборонних дій, зменшується індивідуальний внесок гравців у командний коефіцієнт ефективності, а також знижується ефективність реалізації ініціативи.

В екстремальних умовах стає більше низьким показник ігрової активності футболістів і змінюється співвідношення різних техніко-тактичних дій у їхньому загальному обсязі. Число дій оборонної спрямованості збільшується, а атакуючої – зменшується. [2, 106]

Малюнок 1. Співвідношення показників ефективності змагальної діяльності футболістів, %

Можна припустити, що команда програє саме за рахунок зниження ігрової активності й точності виконаних дій. Особливі вимоги в екстремальних умовах пред¢являються до дій атакуючої спрямованості.

З огляду на, що в умовах напруженої змагальної боротьби ефективність діяльності багато в чому залежить від особистісних особливостей спортсменів, що проявляються опосередковано через механізми психічної регуляції діяльності, необхідно відзначити, що невисока надійність змагальної діяльності футболістів є наслідком недоліків у техніко-тактичної підготовки, а також не дуже високого рівня розвитку їхніх особистісних якостей.

Більш докладний і об'єктивний аналіз тренер зможе провести після вивчення особливостей особистості футболістів із застосуванням комплексу психолого-діагностичних тестів.

Для цього використовуються досить відомі методики: опитувальник Р. Кеттелла (1971) для виявлення і якісної оцінки деяких істотних для ефективності змагальної діяльності особистісних особливостей спортсменів; методика В. Мільмана (1974) для виявлення спеціальних властивостей особистості, що характеризують психічну надійність футболістів; опитувальник Я. Стреляу (1982) для вивчення темпераменту спортсменів; соціометрія, а також мотиваційно-результативні методики О.В. Дашкевича (1976).

Останні дозволяють проводити об¢єктивно-психологічний аналіз регуляції діяльності в умовах, що моделюють змагальні ситуації.

Резюмуючи отримані раніше результати експериментальних досліджень особистісних факторів ефективності змагальної діяльності футболістів, необхідно відзначити наступне. Висока ефективність і надійність змагальної діяльності футболістів досягається за рахунок наступних особистісних якостей: високий рівень змагальної мотивації, установка на точність, впевненість в успіху; комплекс вольових рис – рішучість, здатність до саморегуляції, вольовий самоконтроль, виразність стану бойової готовності; в емоційній сфері – тривожність, емоційна стійкість і завадостійкість; у комунікативній сфері – високий персональний статус у спортивно-діловій і неформальній сферах взаємин; рядом властивостей нервової системи – сила процесів гальмування, урівноваженість нервових процесів. [2, 121]

Характеристиками особистості спортсмена, зв'язаними переважно з надійністю, є адекватна самооцінка, честолюбство, цілеспрямованість, наполегливість, розумна обережність, критичність в оцінці, групова залежність, а також рухливість нервових процесів.

Ці дані правомірно розглядати як модельні характеристики особистості ефективного й надійного футболіста. Вони можуть служити для індивідуальної корекції тренувального процесу.

Висновки

Отже, у отримані результати курсового дослідження можна узагальнити у таких висновках:

1. Аналіз науково-методичної літератури з футболу доводить, що питання методики тактичної підготовки футболістів висвітлюється досить односторонньо, і, як правило, автори наукових робіт обмежуються узагальненням досвіду підготовки спортсменів. Проведений аналіз сучасних публікацій засвідчив, що дослідження даної проблеми може доповнити уявлення про закономірності процесу тактичної підготовки футболістів.

2. Найбільш ефективними засобами ведення наступальних тактичних дій є комбінації, які базуються на застосуванні діагональних передач, флангові атаки з низовими, переважно прострільними передачами вздовж лінії воріт у завершальній фазі, різноманітні удари у площину воріт з несподіваною траєкторією польоту м’яча з відстані 25 – 30 метрів як в ігрових ситуаціях, так і при виконанні стандартних положень.

3. Якість навчально-тренувального процесу обумовлена максимальним наближенням тренувальних завдань до структури змагальної діяльності футболістів (до 80% тренувальних завдань повинні моделювати основні типи ігрових епізодів, при цьому перевагу необхідно надавати моделюванню простих ігрових моментів).

4. Коефіцієнти значущості техніко-тактичних дій гравців різних амплуа, в тому числі, і воротаря. Найбільш значущими для крайніх захисників є відбір м’яча, перехоплення м’яча, гра головою; для заднього центрального захисника – перехоплення, відбір, довгі передачі; для переднього центрального захисника – відбір, перехоплення, гра головою; для опорного півзахисника – довгі передачі, короткі та середні передачі вперед, відбір; для крайніх півзахисників – короткі та середні передачі вперед, довгі передачі, дриблінг; для центрального півзахисника – короткі та середні передачі вперед, дриблінг, удари у площину воріт; для нападників – удари у площину воріт, дриблінг, гра головою. Для воротаря, який приймає участь у техніко-тактичних діях, що характерні для змагальної діяльності польових гравців, найбільш значущими є довгі передачі і короткі та середні передачі вперед. Дані коефіцієнти доцільно використовувати при оцінці техніко-тактичної діяльності футболістів.

4. Використання методів моделювання з урахуванням особливостей змагальної діяльності в практиці підготовки футбольних команд позитивно впливає на підвищення техніко-тактичної підготовленості та ефективності індивідуальних, групових і командних тактичних дій.

Список використаної літератури

1. Вжос Й. Анализ атакующей игры ведущих футбольных команд. // Профессиональный спорт. – 1981. – 12. – С. 18–28;

2. Гёлтл Б. Подготовка футболистов. – М.: «Физкультура и спорт», 1977. – 173 с.;

3. Дулібський А.В. Визначення модельних характеристик техніко-тактичної діяльності юних футболістів // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей аспірантів галузі фізичної культури і спорту. – Львів: ЛДІФК, 2000. – Випуск 4. – С. 216 – 219;

4. Дулібський А.В., Гусін А.Л. До питання про взаємозв’язок варіативності вибору моделей гри та оцінки техніко-тактичної майстерності футболістів високої кваліфікації // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Зб. наук. праць ВДУ ім. Л. Українки. – Луцьк: Медіа, 1999. – С. 965 – 969;

5. Дулібський А.В. Моделювання наступальних колективних тактичних дій у структурі змагальної діяльності юних футболістів // Зб. наук. праць Тернопільського ун-ту. – Серія 3: Педагогіка і психологія. – №4. – Тернопіль, 1998. – С. 135 – 139;

6. Дулібський А.В. Моделювання тактичних дій у процесі підготовки юнацьких команд з футболу // Методичний посібник. – К.: Науково-методичний комітет Федерації футболу України, 2001. – 130 с.;

7. Дулібський А.В. Моделювання як ефективний метод підготовки юнацьких команд з футболу // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей аспірантів галузі фізичної культури і спорту. – Львів: ЛДІФК, 1999. – Вип. 3. – С. 298 – 304;

8. Дулібський А.В. Розробка та експериментальне обґрунтування моделей міжігрових циклів з урахуванням особливостей змагальної діяльності юних футболістів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 1999. – №16. – С. 3 – 8;

9. Дулібський А.В. Теоретико-ігрова модель тактичних взаємодій футболістів. // Матеріали 1-ої Всеукр. наук. конф. аспірантів «Молода спортивна наука України». – Львів: ЛДІФК, 1997. – Випуск 1. – С. 128 – 129;

10.Дулибский А.В. Теоретические аспекты тактических взаимодействий футболистов // Тез. докл. научн.-практ. конфер. «Проблемы физического воспитания и спорта в современных условиях». – Калининград: КГУ, 1997. – С. 48;

11.Дулібський А.В., Фалес Й.Г. Техніко-тактична підготовка футболістів // Методичний посібник. – К.: Науково-методичний комітет Федерації футболу України, 2001. – 61 с.;

12.Клышейко В. Исследования содержательности и характера спортивного соперничества в командных играх. – Варшава: Спорт и Tуризм, 1965. – 88 с.;

13.Перепелица П.Е., Демкович С.Э. Анализ тактико-технических действий футболистов. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Випуск 35. Серія: педагогічні науки. – Чернігів: ЧДПУ, 2006. – №35. – С. 285–290;

14.Пономаренко П. Учись видеть поле: Практическое пособие по детскому футболу. – Донецк: РИП «Лебедь», 1994. – 112 с.;

15.Симаков В.И. Стандартные положения в футболе. – М.: «Физкультура и спорт», 1973. – 144 с.;

16.Соломонко В.В., Лисенчук Г.А., Соломонко О.В. Футбол. – Киев: «Олимпийская литература», 1997. – 286 с.;

17.Талага Й. Тактика футбола. – Варшава: Спорт и Tуризм, 1988. – 286 c.;

18.Фалес Й.Г., Огерчук О.Ф., Колобич О.В., Дулібський А.В. Ігри та ігрові вправи техніко-тактичного характеру в підготовці футболістів // Методичний посібник. – Львів: ВКП ф. ВМС, 1998. – 112 с.

19.Цирик Б.Я., Лукашин Ю.С. Футбол. – 3-е изд., испр., доп. – М.: «Физкультура и спорт», 1988. – 207 с.;