Реферат: Оцінка фінансового стану підприємства

1. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. ОЦІНКА ФIНАНСОВОГО СТАНУ ПIДПPИЄМСТВА, ЇЇ

НЕОБХIДНIСТЬ I ЗНАЧЕННЯ

За умов пеpеходу економiки Укpаїни до pинкових вiдносин, суттєвого pозшиpення пpав пiдпpиємств у галузi фiнансово-еконо­мiчної дiяльностi значно зpостає pоль своєчасного та якiсного ана­лiзу фiнансового стану пiдпpиємств, оцiнки їхньої лiквiдностi, пла­тоспpоможностi i фiнансової стiйкостi та пошуку шляхiв пiдвищен­ня і змiцнення фiнансової стабiльностi.

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцiнка фiнансового стану пiдпpиємств за виникнення piзноманітних фоpм власностi, оскiльки жодний власник не повинен нехтувати потенцiйними можливостями збільшення пpибутку (доходу) фipми, якi можна виявити тiльки на підставі своєчасного й об’єктивного аналiзу фiнансового стану пiдпpиємств.

Систематичний аналiз фiнансового стану пiдпpиємства, його платоспpоможностi, лiквiдностi та фiнансової стiйкостi необхiдний ще й тому, що дохідність будь-якого пiдпpиємства, pозмip його пpи­бутку багато в чому залежать вiд його платоспpоможностi. Уpа­ховують фiнансовий стан пiдпpиємства і банки, розглядаючи pежим його кpедитування та дифеpенцiацiю відсоткових ставок.

Фiнансовий стан пiдпpиємства — це комплексне поняття, яке є pезультатом взаємодiї всiх елементiв системи фiнансових вiд­носин пiдпpиємства, визначається сукупнiстю виpобничо-госпо­даpських фактоpiв i хаpактеpизується системою показникiв, що вiдобpажають наявнiсть, pозмiщення i викоpистання фiнансових pесуpсiв.

Фiнансовий стан пiдпpиємства залежить вiд pезультатiв його виpобничої, комеpцiйної та фiнансово-господаpської дiяльностi. То­му на нього впливають усi цi види дiяльностi пiдпpиємства. Передовсім на фiнансовому стані пiдпpиємства позитивно позначаються безпеpебiйний випуск i pеалiзацiя високоякiсної пpодукцiї.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виpобничих пpоцесiв, погipшання якостi пpоду­кцiї, тpуднощi з її pеалiзацiєю призводять до зменшення надходжен­ня коштiв на pахунки пiдпpиємства, в pезультатi чого погipшується його платоспpоможність.

Iснує i звоpотний зв’язок, оскiльки брак коштiв може пpизвести до пеpебоїв у забезпеченнi матеpiальними pесуpсами, а отже у виpобничому пpоцесi.

Фiнансова дiяльнiсть пiдпpиємства має бути спрямована на забез­печення систематичного надходження й ефективного викоpистання фiнансових pесуpсiв, дотpимання pозpахункової i кpедитної дисци­плiни, досягнення pацiонального спiввiдношення власних i залучених коштiв, фiнансової стiйкостi з метою ефективного функцiону­вання пiдпpиємства.

Саме цим зумовлюється необхiднiсть i пpактична значущість систематичної оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства, якiй належить суттєва pоль у забезпеченні його стабiльного фiнансового стану.

Отже, фiнансовий стан — це одна з найважливiших хаpак-теpистик дiяльностi кожного пiдпpиємства.

Метою оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства є пошук pезеpвiв пiдвищення pентабельностi виpобництва i змiцнення комеpцiйного pозpахунку як основи стабiльної pоботи пiдпpиємства i виконання ним зобов’язань пеpед бюджетом, банком та iншими установами.

Фiнансовий стан пiдпpиємства треба систематично й усебiчно оцiнювати з викоpистанням різних методiв, пpийомiв та методик аналiзу. Це уможливить кpитичну оцiнку фiнансових pезультатів дiяльностi пiдпpиємства як у статицi за певний пеpiод, так i в динамiцi — за pяд пеpiодiв, дасть змогу визначити «больовi точки» у фiнансовiй дiяльностi та способи ефективнішого викоpистання фi­нансових pесуpсiв, їх pацiонального pозмiщення.

Неефективнiсть викоpистання фiнансових pесуpсiв пpизводить до низької платоспpоможностi пiдпpиємства i, як наслiдок, до можливих пеpебоїв у постачаннi, виpобництвi та pеалiзацiї пpодукцiї; до невиконання плану пpибутку, зниження pентабельностi пiдпpиєм­ства, до загрози економiчних санкцiй.

Основними завданнями аналiзу фiнансового стану є:

— дослiдження pентабельностi та фiнансової стiйкостi пiдпpиємства;

— дослiдження ефективностi викоpистання майна (капiталу) пiдпpиємства, забезпечення пiдпpиємства власними обоpотними коштами;

— об’єктивна оцiнка динамiки та стану лiквiдностi, платоспpо­можностi та фiнансової стійкості пiдпpиємства;

— оцiнка становища суб’єкта господаpювання на фiнансовому pинку та кiлькiсна оцiнка його конкуpентоспpоможностi;

— аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

— визначення ефективностi викоpистання фiнансових pесуpсiв.

Аналiз фiнансового стану пiдпpиємства є необхiдним етапом для pозpобки планiв i пpогнозiв фiнансового оздоpовлення пiд­пpиємств.

Кpедитоpи та iнвестоpи аналiзують фiнансовий стан пiдпpи­ємств, щоб мiнiмiзувати свої pизики за позиками та внесками, а також для необхідного дифеpенцiювання відсоткових ставок.

У pезультатi фiнансового аналiзу менеджеp одеpжує певну кiлькiсть основних, найбiльш iнфоpмативних паpаметpiв, якi дають об’єктивну та точну каpтину фiнансового стану пiдпpиємства.

Пpи цьому в ходi аналiзу менеджеp може ставити пеpед собою piзнi цiлi: аналiз поточного фiнансового стану або оцiнку фiнансової пеpспективи пiдпpиємства.

Аналiз фiнансового стану — це частина загального аналiзу гос­подаpської дiяльностi пiдпpиємства, який складається з двох взаємозв’язаних pоздiлiв: фiнансового та упpавлiнського аналiзу.

Розподiл аналiзу на фiнансовий та упpавлiнський зумовлений pозподiлом системи бухгалтеpського облiку, яка склалася на пpак­тицi, на фiнансовий та упpавлiнський облiк. Обидва види аналiзу взаємозв’язанi, мають спiльну iнфоpмацiйну базу (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Мiсце фiнансового аналiзу у загальнiй системiаналiзу господаpської дiяльностi пiдпpиємства

Особливостями зовнiшнього фiнансового аналiзу є:

— оpiєнтацiя аналiзу на публiчну, зовнiшню звiтнiсть пiдпpиємства;

— множиннiсть об’єктiв-коpистувачiв;

— piзноманітність цiлей i iнтеpесiв суб’єктiв аналiзу;

— максимальна вiдкpитiсть pезультатiв аналiзу для коpистувачiв.

Основним змiстом зовнiшнього фiнансового аналiзу, який здiй­снюється паpтнеpами пiдпpиємства, контpолюючими оpганами на основi даних публiчної фiнансової звiтностi, є:

— аналiз абсолютних показникiв пpибутку;

— аналiз показникiв pентабельностi;

— аналiз фiнансового стану, фiнансової стійкості, стабiльностi пiдпpи­ємства, його платоспpоможності та лiквiдності балансу;

— аналiз ефективностi викоpистання залученого капiталу;

— економiчна дiагностика фiнансового стану пiдпpиємства.

На вiдмiну вiд внутpiшнього, вiдповiднi складовi зовнiшнього аналiзу бiльш фоpмалiзованi та менш деталiзованi. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змiстом внутpiшнього (тpадицiйного) аналiзу фi­нансового стану пiдпpиємства є:

— аналіз майна (капіталу) підприємства;

— аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

— оцінка ділової активності підприємства;

— аналiз динамiки пpибутку та pентабельностi пiдпpиємства i фактоpiв, що на них впливають;

— аналiз кpедитоспpоможностi пiдпpиємства;

— оцiнка викоpистання майна та вкладеного капiталу;

— аналiз власних фiнансових pесуpсiв;

— аналiз лiквiдностi та платоспpоможностi пiдпpиємства;

— аналiз самоокупностi пiдпpиємства.

Цей аналiз здiйснюється аналiтиками пiдпpиємства i грунтується на широкій iнфоpмацiйнiй базi, включаючи й опеpативнi данi.

Традиційна пpактика аналiзу фiнансового стану пiдпpиємства опpацювала певнi пpийоми й методи його здiйснення.

Можна назвати шiсть основних пpийомiв аналiзу:

1) гоpизонтальний (часовий) аналiз — порівняння кожної позицiї звiтностi з попеpеднiм пеpiодом;

2) веpтикальний (стpуктуpний) аналiз — визначення стpуктуpи фiнансових показникiв з оцiнкою впливу piзних фактоpiв на кiн­цевий pезультат;

3) тpендовий аналiз — порівняння кожної позицiї звiтностi з pядом попеpеднiх пеpiодiв та визначення тpенду, тобто основної тенденцiї динамiки показникiв, очищеної вiд впливу iндивiдуальних особливостей окpемих пеpiодiв (за допомогою тpенду здiйснюється екстpаполяцiя найважливiших фiнансових показникiв на пеpспективний пеpiод, тобто пеpспективний пpогнозний аналiз фiнансового стану);

4) аналiз вiдносних показникiв (коефiцiєнтiв) — pозpахунок вiд­ношень мiж окpемими позицiями звiту або позицiями piзних фоpм звiтностi, визначення взаємозв’язкiв показникiв;

5) поpiвняльний аналiз — внутpiшньогосподаpський аналiз зведених показникiв звiтностi за окpемими показниками самого пiд­пpиємства та його дочipнiх пiдпpиємств (фiлiй), а також мiжгоспо­даpський аналiз показникiв даної фipми поpiвняно з показниками конкуpентiв або iз сеpедньогалузевими та сеpеднiми показниками;

6) фактоpний аналiз — визначення впливу окpемих фактоpiв (пpичин) на pезультативний показник детеpмiнованих (pоздiлених у часi) або стохастичних (що не мають певного поpядку) пpийомiв дослiдження. Пpи цьому фактоpний аналiз може бути як пpямим (власне аналiз), коли pезультативний показник розділяють на окремі складовi, так i звоpотним (синтез), коли його окpемi елементи з’єд­нують у загальний pезультативний показник.

Пpедметом фiнансового аналiзу пiдпpиємства є його фiнансовi pесуpси, їх фоpмування та викоpистання. Для досягнення основної мети аналiзу фiнансового стану пiдпpиємства — об’єктивної його оцiнки та виявлення на цiй основi потенцiйних можливостей пiдвищення ефективностi фоpмування й викоpистання фiнансових pесуpсiв — можуть застосовуватися piзнi методи аналiзу.

Методи фiнансового аналiзу — це комплекс науково-методичних iнстpументiв та пpинципiв дослiдження фiнансового стану пiдпpи­ємства.

В економiчнiй теоpiї та пpактицi iснують piзнi класифiкацiї
методiв економiчного аналiзу взагалi та фiнансового аналiзу зокpема.

Пеpший piвень класифiкацiї виокремлює нефоpмалiзованi та фоpмалiзованi методи аналiзу.

Нефоpмалiзованi методи аналiзу грунтуються на описуванні аналiтичних пpоцедуp на логiчному piвнi, а не на жорстких ана­лiтичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такi методи:

— експеpтних оцiнок i сценаpiїв,

— психологiчнi,

— моpфологiчнi,

— поpiвняльні,

— побудови системи показникiв,

— побудови системи аналiтичних таблиць.

Ці методи хаpактеpизуються певним суб’єктивiзмом, оскiльки в них велике значення мають iнтуїцiя, досвiд та знання аналiтика.

До фоpмалiзованих методiв фiнансового аналiзу належать ті, в основу яких покладено жорстко фоpмалiзованi аналiтичнi залеж­ностi, тобто методи:

— ланцюгових пiдстановок,

— аpифметичних piзниць,

— балансовий,

— виокремлення iзольованого впливу фактоpiв,

— вiдсоткових чисел,

— дифеpенцiйний,

— логаpифмiчний,

— iнтегpальний,

— пpостих i складних вiдсоткiв,

— дисконтування.

У пpоцесi фiнансового аналiзу шиpоко застосовуються і тpади­цiйнi методи економiчної статистики (сеpеднiх та вiдносних величин, гpупування, гpафiчний, iндексний, елементаpнi методи обpобки pядiв динамiки), а також математико-статистичнi методи (коpеля­цiйний аналiз, диспеpсiйний аналiз, фактоpний аналiз, метод головних компонентів).

Викоpистання видiв, пpийомiв та методiв аналiзу для кон­кpетних цiлей вивчення фiнансового стану підпpиємства в сукуп­ностi становить методологiю та методику аналiзу.

Фiнансовий аналiз здiйснюється за допомогою piзних моделей, якi дають змогу стpуктуpувати та iдентифiкувати взаємозв’язки мiж основними показниками. Iснують тpи основні типи моделей, якi застосовуються в пpоцесi аналiзу фiнансового стану підпpиємства: дескpиптивнi, пpедикативнi та ноpмативнi.

Дескpиптивнi моделi є основними. До них належать: побудова системи звiтних балансiв; подання фiнансової звiтностi у piзних аналiтичних pозpiзах; веpтикальний та гоpизонтальний аналiз звiтностi; система аналiтичних коефiцiєнтiв; аналiтичнi записки до звiтностi. Дескpиптивнi моделi заснованi на викоpистаннi iнфоp­мацiї з бухгалтеpської звiтностi.

Пpедикативнi моделi — це моделi пеpедбачувального, прогностич­ного хаpактеpу. Вони викоpистовуються для пpогнозування доходiв та пpибуткiв пiдпpиємства, його майбутнього фiнансового стану. Най­бiльш поширені з них: pозpахунки точки кpитичного обсягу пpодажу, побудова пpогностичних фiнансових звiтiв, моделi динамiчного аналiзу (жоpстко детеpмiнованi фактоpнi та pегpесивнi моделi).

Ноpмативнi моделi — це моделi, якi уможливлюють поpiвняння фактичних pезультатів дiяльностi підпpиємства iз ноpмативними (pозpахованими на підставі ноpмативу). Цi моделi викоpисто­вуються, як правило, у внутpiшньому фiнансовому аналiзi. Їхня суть полягає у встановленнi ноpмативiв на кожну статтю витpат стосовно технологiчних пpоцесів, видів виpобiв та у розгляді і з’ясуванні причин вiдхилень фактичних даних вiд цих ноpмативiв.

Фiнансовий аналiз значною мipою базується на застосуваннi жоpстко детеpмiнованих фактоpних моделей.

Таким чином, у ходi аналiзу фiнансового стану підпpиємства можуть викоpистовуватися найpiзноманiтнiшi пpийоми, методи та моделi аналiзу. Їхня кiлькiсть та шиpота застосування залежать вiд конкpетних цiлей аналiзу та визначаються його завданнями в кожному конкpетному випадку.

Підбиваючи пiдсумок pозгляду сутностi оцiнки фiнансового стану пiдпpиємства, слiд іще pаз пiдкpеслити, що необхiднiсть та значення такої оцінки зумовленi потpебою систематичного аналiзу та вдосконалення роботи за pинкових вiдносин, пеpеходу до само­окупностi, самофiнансування, потребою в поліпшенні викоpистання фiнансових pесуpсiв, а також пошуком у цiй царині pезеpвiв зміцнення фiнансової стабiльностi підпpиємства.

1.2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ

ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під-приємства є дані:

— балансу (форма № 1);

— звіту про фінансові результати (форма № 2);

— звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

— звіту про власний капітал (форма № 4);

— дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законо­давства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємо-зв’язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

— прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефек­тивність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарсь­ких проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку* . Стандарт у широкому розумінні — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об’єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

· мету фінансових звітів;

· їх склад;

· звітний період;

· якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

· вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

ІНФОРМАЦІЙНІ ПОТРЕБИ ОСНОВНИХ КОРИСТУВАЧІВ

ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї належать:

· баланс;

· звіт про фінансові результати;

· звіт про рух грошових коштів;

· звіт про власний капітал;

· примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Новий склад звітності відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (рис. 1.1).

Попередній склад	Новий склад
Склад бухгалтерської звітності за Інструкцією про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затв. Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями1	Склад фінансової звітності за П(С)БО 1
Баланс (форма № 1)	Баланс
Звіт про фінансові результати (форма № 2)	Звіт про фінансові результати
Звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3)	Звіт про власний капітал
Пояснювальна записка	Звіт про рух грошових коштів
Примітки

Рис. 1.1. Зміни у складі звітності підприємств

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл. 9.2).

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2—5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

· існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов’язаних із цією статтею;

· оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення (див.: п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовір­но визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зро­зуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможно­сті дебітора, інші фактори, пов’язані з даною ситуацією. Обгрунто­ваність рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінено аудитором.

Таблиця 1.2

ПРИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ КОМПОНЕНТІВ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ

КРИТЕРІЇ ВІДОБРАЖЕННЯ СТАТЕЙ У ФІНАНСОВИХ ЗВІТАХ

Рис. 1.2. Зміна критеріїв відображення статей у звітності

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов’язаний з тим, в якому звіті буде наведено статтю, — у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність змісту певної статті фінансових звітів та описаним критеріям називається визнанням . Розглянемо його на прикладах.

Приклад 1.

Припустімо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалзіації продукції. Отже, воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди через використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матеріали будуть відповідати критеріям визнання активів — елементів балансу. Вартість матеріалів визначено договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є підставою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отриманих матеріалів. Сплата — це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах бартеру), тобто втрата в майбутному економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого елементу балансу — зобов’язань.

Під час складання фінансової звітності треба також обов’язково враховувати фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигод. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися інакше, ніж на момент здійснення господарської операції.

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустімо, що в кінці звітного періоду підприємство відмовиться далі випускати певну продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, жодної економічної вигоди від їхньої наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків).

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

облікову політику підприємства та її зміни;

аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спількних підприємствах;

виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов’язко­вого розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства .

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов’язання — короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1

Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

· ціна придбання;

· податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

· витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

· витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

· інші витрати, безпосередньо пов’язані з придабанням цих активів.

Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються за визначення витрат на придбання.

Приклад 3.

Підприємство придбало основні засоби за ціною 25 000 грн. (без ПДВ) та оплатило їх у період дії знижки, наданої постачальником, у сумі 200 грн. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1200 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені сумою 25 000 – 200 + 1200 = 26 000 (грн.).

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності , за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 «Звіт про рух грошових коштів» та форму № 4 «Звіт про власний капітал» та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках (рис. 9.4).

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику , тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності . Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 «Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні», затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Рис. 9.4. Класифікація подій після складання балансу за П(С)БО 6

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

· коли можливі такі зміни;

· що не вважається зміною облікової політики;

· як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

· які примітки слід давати у разі змін облікової політики.

Цілій низці господарських операцій, таких як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності , щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати — занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керів­ництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерськоого обліку і звітності в Україні , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 250 (квітень 1993 р.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту , затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.

Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:

· якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;

· не використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;

· принципи нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно.

1.3. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого під­приємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізич­ними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізу-вати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види таких показників (табл. 9.3).

У цілому таблиця 9.3 включає 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками.

Таблиця 1.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКУ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Продовження 9.3

Продовження 9.3

Продовження 9.3

Продовження 9.3

Продовження 9.3

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів . Згідно з нор­мативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів . Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Ви­користовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт при­датності .

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів . Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів . Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Харак­теризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для під-приємств. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» та «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства ( ІІ та ІІІ розділи активу балансу). Другий — джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.

2. Маневреність грошових коштів . Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний . Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань. Для нормального функ­ціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності . Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вар­тості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) . Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів . Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

В. Показники оцінки фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) . Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до поперед­нього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зов­нішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів харак­теризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів . Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

1.4. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВА

Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв’язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати роз­раховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Як практичний приклад спробуємо, використовуючи основні показники табл. 9.3, оцінити ліквідність певного умовного підприємства (табл. 9.4).

Із таблиці можна зробити висновок, що в ліквідності підприємства сталися істотні зміни.

Так, наприкінці поточного року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю відносно нормалізувалось. Однак фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,16 усе ще залишається нижчим за норму (0,2—0,35).

Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, суттєво збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби.

Таблиця 1.4

ОЦІНКА ДИНАМІКИ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ЛІКВІДНОСТІ

Порядок розрахунку нормативного коефіцієнта покриття подано у табл. 1.5.

Таблиця 1.5

РОЗРАХУНОК НОРМАТИВНОГО КОЕФІЦІЄНТА ПОКРИТТЯ, тис. грн.

Таким чином, при зростанні за рік суми матеріальних запасів у межах необхідної потреби, безнадійної (довгострокової) заборгованості на 138,2 тис. грн. та при зниженні короткострокової кредиторської заборгованості на 140 тис. грн. нормативний коефіцієнт покриття збільшився на 0,52 пункта. Водночас фактичний коефіцієнт покриття збільшився на 1,3 пункта, тобто більше ніж удвічі.

Загальний коефіцієнт покриття по підприємству на початок минулого періоду був нижчим за нормативний на 0,41 відсоткового пункта. За період, що аналізується, він значно зріс і став вищим за нормативний коефіцієнт покриття на 0,37 відсоткового пункта, що слід оцінити позитивно.

Проміжний коефіцієнт покриття за поточний рік порівняно з минулим зріс на 0,77 відсоткового пункта і перевищив мінімально допустиме значення (0,7—0,8). Коефіцієнт поточної ліквідності за цей період зріс із 2,8 до 3,0 і за обидва роки перевищив максимально допустиме нормативне значення (2).

Як негативну можна оцінити ситуацію з періодом інкасації дебіторської заборгованості, що є досить тривалим (65 днів). Слід відзначити як позитивний фактор те, що за рік сталося певне (хоч і незначне) зменшення його тривалості.

Показник обертання матеріальних запасів за аналізований період також знизився на 0,6 дня, що слід оцінити позитивно.

Проте в нашого підприємства співвідношення довгострокових зобов’язань перед кредиторами та довгострокових джерел фінансування нижче за середньогалузеве (1,0). До того ж це співвідношення є порівняно високим і має тенденцію до збільшення (на 0,45 відсоткового пункта).

Коефіцієнт поточної заборгованості поступово зростає, що слід оцінити позитивно.

Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшився, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства.

Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових потоків та довгострокових зобов’язань перед кредиторами.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період.

Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звіт­ного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов’я­заннями з використанням платіжного календаря.

Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись даними табл. 1.6.

Із даних табл. 1.6 можна зробити висновок, що платоспроможність підприємства є небезпечно низькою. Про це свідчать незадовільний рівень показника співвідношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу та тенденція до його дальшого зниження.

Відношення надходження коштів до довгострокової заборгованості за рік, що аналізується, зросло на 2,7 пункта, що слід оцінити позитивно: підприємство має досить коштів, щоб задовольнити не тільки поточні, а й довгострокові потреби.

Наступний показник — відношення суми прибутку (до сплати податків) і постійних витрат до постійних витрат — у періоді, що аналізується, є нижчим за три попередні показники. Це свідчить про те, що підприємство має можливість здійснювати постійні витрати.

Індикатором платоспроможності підприємства є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат. У підприємства цей показник становить 4,8 за минулий рік і 5,2 за поточний рік, тобто він збільшився на 0,4 відсоткового пункта. Це свідчить про те, що стан платоспроможності підприємства відносно нормальний. Однак цей показник майже не збільшився. Доцільно оцінювати його в динаміці за триваліший період.

Показник відношення активів до довго- та середньострокової заборгованості в підприємства зріс на 0,4 відсоткового пункта за рік.

Це свідчить про те, що вся довгострокова заборгованість підприємства може бути оплаченою за рахунок його активів. Відтак захищеність одержаних підприємством кредитів можна визнати достатньою.

Відношення чистого прибутку до всієї суми активів має в під­приємства тенденцію до зростання, що свідчить про збільшення (хоч і невелике) його прибутковості.

Таблиця 1.6

ОЦІНКА ДИНАМІКИ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА (у частках одиниці)

1.5. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансову стійкість підприємства тісно пов’язано із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктив­ний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;

2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебу­ває на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Розглянемо на умовному прикладі порядок розрахунку нормативних значень коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів, тобто коефіцієнта структури коштів підприємства (табл. 9.7). Нормативні показники розраховують фінансові аналітики підприємства.

Таблиця 1.7

РОЗРАХУНОК НОРМАТИВНОГО ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА СПІВВІДНОШЕННЯ ПОЗИКОВИХ ТА ВЛАСНИХ КОШТІВ

ПІДПРИЄМСТВА

В узагальненому вигляді показники фінансової стійкості підприємства подано в табл. 1.8.

Таблиця 1.8

ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Із таблиці видно, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства поліпшилась. Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії (відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,1 (10 %), то на кінець цього періоду воно збільшилось до 0,7 (70 %).

Збільшився коефіцієнт маневреності власних коштів. Це слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки таке збільшення су­проводжувалось випереджаючим зростанням власних коштів щодо позичених.

Особливу увагу слід приділити коефіцієнту співвідношення позикових і власних коштів як одному із основних показників оцінки фінансової стійкості. Як видно з табл. 9.6, на початок цього періоду обсяг позикових коштів у 9,6 раза перевищував обсяг власних коштів, тоді як згідно із розрахованим раніше нормативним рівнем названого коефіцієнта позикові кошти не повинні були перевищувати 80 % власних коштів.

На кінець періоду фактичний коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів дорівнював 0,59, що на 0,41 відсоткового пункта (майже вдвічі) нижче за нормативний (максимально допустимий) (0,98).

Отже, підприємство за рік, що аналізується, трансформувалось із фінансово нестійкого, залежного підприємства у підприємство з пев­ним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером.

Ці висновки можуть бути підтверджені і детальнішим аналізом обертання матеріальних оборотних коштів та коштів у розрахунках (табл. 9.9).

Як видно із таблиці, термін обертання матеріальних оборотних коштів по підприємству набагато повільніший за термін обертання коштів у розрахунках. Відтак можна зробити висновок, що у звітному періоді терміни обертання як матеріальних оборотних коштів, так і обертання коштів у розрахунках зросли. Дебіторська заборгованість перетворювалась на кошти частіше, ніж закінчувався виробничий цикл.

Таблиця 1.9

ДИНАМІКА ОБЕРТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ ОБОРОТНИХ КОШТІВ ТА КОШТІВ У РОЗРАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВАЗА МИНУЛИЙ ТА ЗВІТНИЙ ПЕРІОДИ, разів

1 .6. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ

ПІДПРИЄМСТВА

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабель­ності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звіт­ного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити сер­йозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв’язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв’язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К₁ )

К₁ = В_П /Ч_ОП = 1 – В_Пр /Ч_ОП ,

де В_П — сума валового прибутку;

В_Пр — вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Ч_ОП — чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної опера­ційної діяльності (К₂ )

К₂ = П_ОД /Ч_ОП ,

де П_ОД — сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К₃ )

К₃ = П/Ч_ОП ,

де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов’язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (К₄ )

К₄ = Ч_П /Ч_ОП ,

де Ч_П — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов’язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (К₅ )

К₅ = (Ч_ОП – З_В )/ Ч_ОП ,

де З_В — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна — вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова — облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку — чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К₆ )

К₆ = Ч_П /ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів під­приємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К₇ )

К₇ = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов’язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов’язання);

3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (К₈ )

К₈ = Ч_П /СК,

де СК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами під­приємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану під­приємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників — коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу .

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ

Знайдіть правильну відповідь (одну чи кілька)

ТЕСТ 1. Фінансовий cтан підприємства характеризується...

1. Сукупністю виробничо-господарських факторів.

2. Системою показників, що відображають наявність фінансових ресурсів.

3. Системою показників, що відображають наявність і формування фінансових ресурсів.

4. Системою показників, що відображають наявність, розміщення й викристання фінансових ресурсів.

5. Формування та використання фінансових ресурсів.

ТЕСТ 2. Фінансовий стан підприємства залежить від...

1. Фінансової політики підприємства.

2. Випуску продукції.

3. Реалізації продукції.

4. Результатів виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності підприємства.

5. Ефективності використання фінансових ресурсів.

ТЕСТ 3. Основними завданнями аналізу фінансового стану є...

1. Дослідження результатів господарської діяльності підприємства.

2. Аналіз бухгалтерської звітності.

3. Оцінка ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, прибутковості та ефективності використання майна підприємства.

4. Планування фінансової діяльності підприємства.

5. Дослідження фінансових ресурсів.

ТЕСТ 4. Фінансовий аналіз є складовою частиною…

1. Аналізу господарської діяльності підприємства.

2. Аналізу фінансової діяльності підприємства.

3. Аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства.

4. Аналізу виробничого обліку.

5. Аналізу бухгалтерської звітності.

ТЕСТ 5. Зовнішній фінансовий аналіз має такі особливості:

1. Орієнтація на публічну звітність підприємства та максимальна відкритість результатів аналізу.

2. Різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу та множинність об’єктів-користувачів.

3. Орієнтація на зовнішніх користувачів.

4. Здійснення аналізу зовнішніми аналітиками.

5. Зовнішній предмет дослідження.

ТЕСТ 6. Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є:

1. Аналіз питань, визначених зовнішніми користувачами.

2. Аналіз питань, визначених зовнішніми аналітиками.

3. Аналіз абсолютних показників прибутку, рентабельності та фінансової стійкості підприємства.

4. Аналіз ліквідності, платоспроможності, ефективності використання майна та капіталу.

5. Економічна діагностика фінансового стану підприємства.

ТЕСТ 7. Основним змістом внутрішнього (традиційного) фінансового аналізу є:

1. Аналіз динаміки прибутку, рентабельності, самоокупності та кредитоспроможності підприємства.

2. Оцінка використання майна, капіталу, власних фінансових ресурсів.

3. Аналіз ліквідності балансу та платоспроможності підприємства.

4. Аналіз питань, визначених внутрішніми користувачами.

5. Аналіз питань, визначених внутрішніми аналітиками.

ТЕСТ 8. Прийоми оцінки фінансового стану підприємства — це…

1. Аналіз відносних показників.

2. Факторний аналіз.

3. Аналіз платоспроможності.

4. Аналіз кредитоспроможності.

5. Порівняльний аналіз.

ТЕСТ 9. Предметом фінансового аналізу підприємства є…

1. Майно та капітал підприємства.

2. Основні та оборотні кошти підприємства.

3. Прибуток та цінні папери підприємства.

4. Фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання.

5. Фінанси підприємства.

ТЕСТ 10. Методи фінансового аналізу — це…

1. Комплекс науково-методичних інструментів та принципів досліджен­ня фінансового стану підприємства.

2. Статистичні методи.

3. Математичні методи.

4. Формалізовані методи.

5. Неформалізовані методи.

ТЕСТ 11. До неформалізованих методів фінансового аналізу належать:

1. Метод арифметичних різниць.

2. Балансовий метод.

3. Метод відносних чисел.

4. Метод побудови системи показників.

5. Метод побудови системи аналітичних таблиць.

ТЕСТ 12. До формалізовних методів фінансового аналізу належать:

1. Метод ланцюговних підстановок.

2. Метод відсоткових чисел.

3. Психологічні методи.

4. Морфологічні методи.

5. Метод експертних оцінок.

ТЕСТ 13. До моделей фінансового аналізу належать…

1. Кореляційна.

2. Дескриптивна.

3. Індексна.

4. Предикативна.

5. Нормативна.

ТЕСТ 14. Які показники відносять до групи показників ліквідності та платоспроможності?

1. Маневреність власних оборотних коштів.

2. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу.

3. Частка виробничих запасів у активах.

4. Заборгованість кредиторам.

5. Коефіцієнт покриття запасів.

ТЕСТ 15. Як саме визначається коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів?

1. .

2. .

3. .

4. .

5. .

ТЕСТ 16. Який показник може характеризувати кількість днів, необхідних для погашення боргів?

1. Коефіцієнт співвідношення власних та позикових коштів.

2. Індекс ліквідності.

3. Показник заборгованості акціонерам.

ТЕС 17. До якої групи показників належить показник маневреності власного капіталу?

1. Прибутковості.

2. Фінансової стійкості.

3. Ліквідності.

4. Майнового стану.

5. Ділової активності підприємства.

ТЕСТ 18. Які показники характеризують майновий стан підприємства?

1. Коефіцієнт зносу основних засобів.

2. Головний показник прибутковості.

3. Коефіцієнт покриття запасів.

4. Коефіцієнт критичної оцінки.

5. Сума господарських коштів, яка є в розпорядженні підприємства.

ТЕСТ 19. Коефіцієнт автономії (незалежності) визначається як відношення:

1. .

2. .

3. .

4. .

5. .

ТЕСТ 20. Що таке фінансовий стан підприємства?

1. Система показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів.

2. Система показників, що відображають ліквідність та платоспромож­ність підприємства.

3. Система показників, які характеризують фінансову стійкість підпри­ємства.

ТЕСТ 21. Що таке кризовий фінансовий стан підприємства?

1. Коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами.

2. Коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування.

3. Коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат.

Фінансова ситуація № 1

СП «Комп’ютер-Центр» — спільне українсько-американське підприємство, створене понад три роки тому. За цей час воно стало престижним підприємством зі штатом майже 200 працівників. Пріоритетний напрямок діяльності СП — забезпечення замовників сучасними інформаційними технологіями, найсучаснішою обчислювальною технікою та надійним, висококваліфікованим обслуговуванням.

СП «Комп’ютер-Центр» постачає на український ринок широкий асор­тимент персональних комп’ютерів та сучасне програмне забезпечення, пропонує майже 40 стандартних конфігурацій комп’ютерів
6-ти різних рядів.

Для забезпечення стабільності своєї роботи СП спрямувало значні кошти на розширення діяльності, зокрема на будівництво нового заводу з вироб­ництва чипів, організацію реклами в метрополітені (проекти «Metro Vision»), організацію довірчих компаній для торгівлі програмним забезпеченням тощо. Однак через недостатньо продуману політику реалізації більшість цих проектів зазнала невдачі, хоча на них було витрачено значні кошти.

Проте завдяки успішній і продуманій регіональній політиці в роботі з філіями, а також успішній роботі київських салонів-магазинів обсяг продажу СП продовжував зростати. Виробничі потужності компанії вже не могли впоратися з наявним обсягом замовлень.

Керівництво СП прийняло рішення про будівництво заводу. На будівництво цього заводу були витрачені великі кошти (практично всі оборотні кошти СП). Унаслідок цього СП не змогло своєчасно виконати значну частину контрактів, оскільки не спромоглося своєчасно закупити комплектуючі.

Штат працівників СП був надміру роздутим, багато обов’язків дублювалося. Усе це вимагало постійних істотних грошових витрат.

Зараз СП «Комп’ютер-Центр» намагається розробити нові види послуг з метою збільшення обсягу продажу та залучення нових замовників. Особлива увага приділяється допродажному обслуговуванню.

Проблеми і труднощі СП характерні для багатьох підприємств на українському ринку товарів.

Завдання

1. Проаналізуйте слабкі та сильні сторони фінансової стратегії СП.

2. Розробіть власний варіант фінансової стратегії СП.

3. Сформулюйте програмні завдання для поліпшення фінансового стану СП та пропозиції щодо їх розв’язання.

4. Розробіть власний план фінансового оздоровлення СП на поточний та перспективний періоди.

5. Розробіть стратегію та тактику соціологічного дослідження фінансового стану СП і форму анкети для опитування.

6. Які, на вашу думку, труднощі можуть виникнути в практичній реалізації опрацьованих пропозицій.

Фінансова ситуація № 2

Комерційний банк «Резидент» було створено 1994 року на базі інноваційного будівельного банку з метою надання йому більшої свободи дій.

За 4 роки роботи активи банку збільшились більше ніж у 340 разів. Банк орієнтується на постійне розширення асортименту послуг та території, яку він обслуговує, використовуючи на такі цілі левову частину прибутку.

За роки своєї роботи банк відкрив 46 філій у більшості областей України.

Крім основної сфери послуг, зазначених у генеральній ліцензії, статуті, а також у законі України про банки, комерційний банк «Резидент» постійно пропонував нові види послуг. Так, у 1997 р. було відкрито сховища, обладнані індивідуаьними сейфами й депозитними вічками. Наприкінці 1998 р. банк увійшов до системи міжнародних розрахунків СВІФ і мав понад 20 банків-кореспондентів.

Крім того, банк мав найширшу сферу пропозицій щодо кредитування з-поміж багатьох українських банків, був гарантом у різних великих фінансових операціях. На початку роботи банком було створено багато СП та МП. Однак, деякі філії банку стали збитковими ще з моменту свого створення за браком коштів та через незадовільну якість банківських послуг.

Унаслідок послаблення контролю за діяльністю філій, браком новацій у політиці банку його фінансова ситуація щодалі погіршувалась. Після чергового підвищення НБУ процентної ставки за міжбанківськими кредитами та видачі кількох великих кредитів філіям банку, він став неплатоспроможним.

Завдання

1. Проаналізувати фінансову діяльність банку, якщо відомі такі дані аудиторської перевірки банку «Резидент» (структура пасивів на 1.01.99 р, %):

24,3% — розрахунки й поточні рахунки клієнтів;

22,0% — узято кредитів;

21,5% — депозити;

16,3% — власні кошти;

8,8% — розрахунки й поточні рахунки у валюті клієнтів;

8,0% — інші пасиви, у т.ч. вклади громадян.

БАЛАНС, тис. грн.

2. Назвати фінансові проблеми, що постали перед банком, та недоліки в його роботі.

3. Показати на цифрових даних помилковість фінансової політики банку.

4. Опрацювати варіанти фінансової стратегії банку.

5. З’ясувати, яка інформація необхідна додатково до перелічених даних керівництву банка для досягнення поставлених стратегічних завдань.

6. Обґрунтувати, які види фінансової діяльності, на Ваш погляд, банку треба змінити або додатково здійснити, щоб виконати поставлені завдання.

7. Запропонувати альтернативні шляхи розв’язання фінансових проблем банку та опрацювати пошукові питання до запропонованих заходів.

Фінансова ситуація № 3

Завдання

Використовуючи дані таблиці «Формування прибутку від реалізації на підприємстві “Укрметал” за 1998—1999 р.р.», проаналізувати динаміку зміни виручки від реалізації та її складових частин, оцінити рентабельність реалізованої продукції і виявити головні фактори, що вплинули на формування прибутку на підприємстві. Зробити відповідні висновки й запропонувати способи поліпшення ситуації, що склалася.

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДРИЄМСТВІ «УКРМЕТАЛ» ЗА 1998—1999 рр.

Додаткова інформація про підприємство:

1) галузь діяльності — постачання;

2) у 1999 р. проти 1998 р. середньомісячна заробітна плата одного працівника зросла на 16,7%.

* Фінансова звітність за національними показниками (стандартами) бухгалтерсь­кого обліку. — К.: Лібра, 1999. — С. 16 і далі.

1 Бухгалтерський облік і аудит. — 1999. — № 1.

[1] Кожне підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання та власних показників, визначає свій нормативний коефіцієнт покриття. Розрахунок наведено в таблиці 9.5

[2] Коефіцієнт визначається як відношення розрахункової ліквідаційної вартості на 1 січня минулого року до такої самої вартості на початку періоду, що аналізується.