Скачать .docx |
Курсовая работа: Бюджетна політика
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦIОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ
Кафедра управління та економіки підприємства
Курсова робота
на тему: БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА
Харків 2009 р.
Зміст
Вступ
1. Сутність бюджету та бюджетної політики
1.1 Бюджет як складова економічної політики держави
1.2 Склад доходів i видаткiв бюджету
1.3 Бюджетний дефіцит та методи його фінансування
2. Оптимiзацiя структури доходів бюджету: застосування рейтингової оцінки
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність проблеми. Бюджет є одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів, розробка основних напрямів формування та використання бюджетних коштів, здійснюється виходячи з необхідності виконання завдань, які стоять перед суспільством на певному етапі його розвитку.
Становлення бюджетних відносин відбувається внаслідок розвитку економіки, яка є передумовою і одночасно об’єктом їх впливу, однак слід зазначити, що можливості використання бюджету в макроекономічному регулюванні пов’язані з умовами і результатами виробництва, рівнем розвитку економічних відносин. Бюджетна політика є адаптивним механізмом у системі регулювання економіки, спрямованим на забезпечення адекватності регулятивних заходів внутрішнім і зовнішнім змінам економічного середовища з метою економічного розвитку держави та адміністративно-територіальних одиниць. Обсяг і структура дохідної і видаткової частини бюджету справляє досить значний вплив як на окремі галузі, так і на економіку в цілому.
Науковці неодноразово звертали увагу на недосконалість структури доходів бюджету, зокрема в частині податкових платежів, і необхідність її оптимізації. Так, І.Ф. Родінова, Т.В. Бурлай підкреслювали важливість побудови моделі доходів бюджету. Проте реальних кроків у цьому напрямі зроблено не було. Тож пошук шляхів удосконалення структури бюджетних доходів є актуальним і необхідним.
Аналіз останніх публікацій. Огляд фахової літератури з бюджетної тематики засвідчує, що доходи бюджету були й залишаються предметом дослідження багатьох економістів, зокрема, Т.I. Єфименко, В.П. Кодацького, Т.Ф. Куценко, А.В. Льовочкіна, Ц.Г. Огня, В.П. Опаріна, А.М. Соколовської, В.М. Федосова, Ф.О. Ярошенка. Проте спроб дати рейтингову оцінку доходів з метою оптимізації їх структури спробували дати лише Тимченко О.М. , кандидат економічних наук, професор кафедри фінансів ДВНЗ “ Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана ” та Сибірянська Ю.В., аспірантка кафедри фінансів ДВНЗ “ Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана ”. Отож запропонований варіант оцінки, можливо, буде першим кроком у цьому напрямі.
Метою даної роботи є глибоке вивчення теоретичних основ формування бюджету та бюджетної політики.
У рамках однієї курсової роботи не можна обґрунтувати беззаперечно оптимальний варіант та визначити конкретні пропозиції і співвідношення. Мабуть, створити ідеальну структуру взагалі неможливо. У даній курсовій роботі йтиметься про логіку побудови системи в цілому, підходи до виділення окремих груп доходів та визначення їх місця в цій системі з метою здійснення наступних структурних зрушень. Для цього потрібно здійснити оцінку доходів, наприклад рейтингову. Тому в курсовій роботі поставлено за мету провести рейтингову оцінку доходів бюджету України і згрупувати їх за певними критеріями та на цій основі розробити рекомендації щодо змін у їх структурі.
Основними задачами , які необхідно виконати для реалізації поставлених цілей є: застосування рейтингової оцінки до структуризації доходів бюджету з огляду на управління ними, виокремлення критерію структуризації, присвоєння рейтингів, формування групи доходів залежно від фіскального значення та ступеня складності в управлінні, запропонування стратегії управління для кожної з них. Ідея ґрунтується на тому, що види доходів бюджету мають різну фіскальну значимість і ступінь складності в управлінні з позицій їх мобілізації. Особливо яскраво це проявляється стосовно податкових платежів. Згідно з чинним законодавством, об’єктом оподаткування в Україні є всі джерела доходу, які були виділені ще А. Смітом, а саме: земля (плата за землю), капітал (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб у частині оподаткування підприємств – фізичних осіб), праця (податок з доходів фізичних осіб). Крім того, всі три групи доходів у процесі їх використання оподатковуються непрямими податками (ПДВ, акцизний збір, мито). Кожен із зазначених об’єктів має різні масштаби, різний рівень стабільності з позицій як приховування, заниження, так і взагалі отримання. Це, у свою чергу, впливає на характеристику доходів із позицій менеджменту.
1. Сутність бюджету та бюджетної політики
1.1 Бюджет як складова економічної політики держави
Державний бюджет з'являється практично з появою держави. Вперше поняття бюджет з'являється у Великобританiї. Бюджет – запозичено з англійської мови (budget), що перекладається як ‘‘шкіряний мiшок, торба, гаманець’’ [3].
Бюджетє фінансовими вiдносинами держави з суб’єктами господарювання, а також населенням згiдно з формуванням та використанням централізованого фонду грошових ресурсів для забезпечення функцій держави, передбачених конституцією. Завдяки державному бюджету держава організовує перерозподіл створеного національного доходу мiж виробничими i невиробничими сферами, мiж галузями i регіонами держави.
За формою державний бюджет є розписом доходiв i видатків на визначений строк (як правило на рiк), затверджений у законодавчому порядку [1].
За рахунок доходiв завдяки установленню норм податкiв, зборiв, відрахувань формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків – забезпечуються державне управлiння, економiчнi i соцiальнi потреби членів суспільства [2].
Під бюджетною політикою слід розуміти цілеспрямовану діяльність держави (в особі органів державної влади і місцевого самоврядування) з використанням бюджетної системи для реалізації завдань економічної політики. З огляду на конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегію соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати різний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету, більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.
Бюджетна політика разом із грошово-кредитною політикою забезпечують найважливіші економічні функції держави:
- фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій;
- підтримку фінансової стабільності та збалансованості в країні;
- забезпечення фінансової цілісності держави;
- створення стимулів для соціально-економічного розвитку [5].
Загальновизнано, що державний бюджет виконує чотири основних функції: фіскальну, регулюючу, стратегічно-структурну та стимулюючу.
Фіскальна функція бюджету полягає у фінансовому забезпеченні виконання державою основних функцій, які належать до сфери її відповідальності. Згідно зі світовою практикою, до беззаперечних завдань держави відносяться забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки, підтримки соціально незахищених прошарків населення, забезпечення захисту навколишнього середовища. Ефективність здійснення бюджетом зазначеної функції визначається рівнем виконання закону про Державний бюджет, співвідношенням обсягів коштів, спрямованих на реалізацію функцій, що належать до сфери відповідальності держави, із реальними потребами фінансування цих функцій.
Регулююча функція бюджету спирається на фіскальне перенаправлення частини ресурсних потоків у країні відповідно до встановлених законом про Державний бюджет орієнтирів. Вилучення частини суспільного продукту у вигляді податків та неподаткових надходжень до бюджету дозволяє коригувати напрями використання цього продукту, здійснюючи таким чином вплив як на обсяг сукупного попиту, так і на пропорцію між споживанням та нагромадженням в економіці. На етапi спаду видатки бюджету збільшуються, компенсуючи втрату частини сукупного попиту, що пожвавлює економiку, але погіршує баланс бюджету. На етапi економічного пiдйому зростання податкових надходжень покращує баланс бюджету. В разі дії прогресивної шкали оподаткування, збільшення доходів веде до зростання частки податкових виплат, що відіграє роль "вбудованого" стабілізатора, "охолоджуючи" економіку. Зниження податкових ставок та збільшення державних видатків застосовується як важіль активізації економічної динаміки, в той час як підвищення податкових ставок та зменшення витрат є одними з важелів запобігання "перегріву" економіки. Таким чином, бюджет відіграє антициклічну та стабілізаційну роль.
Стратегічно-структурна функція бюджету визначається структурою державного споживання та державних інвестицій і реалізується через вплив держави на міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл ресурсів всередині країни відповідно до поставлених довгострокових стратегічних пріоритетів. Йдеться насамперед про здійснення державних закупівель продукції певних галузей, бюджетні капіталовкладення у галузі, які визнано стратегічно важливими, проте які не в змозі залучити з певних причин приватний капітал, у депресивні регіони тощо.
Стимулююча функція бюджету знаходить свій вияв через вплив заходів бюджетної політики на активізацію економічних процесів. Стимулююча функція бюджету полягає у створенні максимально сприятливих умов для ефективної підприємницької діяльності в руслі закону та національних інтересів країни за допомогою податкових стимулів, субсидій або дотацій, здійснення інвестицій у "точки зростання" тощо.
Важливо зазначити, що три останніх функції є непрямими щодо власне бюджету як фінансового плану держави. Їх реалізація виходить далеко за межі одного року, на який зазвичай здійснюється бюджетне планування, проте здійснюється саме через засоби фіскальної функції бюджету. Тому ефективність виконання державним бюджетом цих функцій може бути визначена при аналізі виконання річного бюджету лише частково. Необхідний також спеціальний аналіз впливу бюджетних відносин на економічну динаміку та структуру, прогрес у реалізації намічених стратегічних пріоритетів. Власне, реалізація регулюючої, стратегічно-структурної та стимулюючої функцій надає бюджетному процесу властивостей політики, тому саме через їхню призму слід розглядати питання оцінки ефективності бюджетної політики в країні.
Функціональна збалансованість бюджетної політики має надзвичайну вагу. Зосередження уваги переважно на фіскальних функціях бюджету при нехтуванні його стратегічними функціями веде до втрати стратегічних орієнтирів та руйнування потенціалу довгострокового економічного зростання. Акцент на завданнях антициклічного та структурного регулювання без врахування необхідності стимулювання економічної активності вестиме до економічної стагнації. Між тим, і неврахування власне фіскальної функції бюджетної політики на тлі амбіційних стратегічних орієнтирів містить у собі загрозу суттєвої макроекономічної дестабілізації.
Активізація фіскального тиску та посилення вилучення ліквідних ресурсів у підприємств та населення веде до зменшення децентралізованого інвестиційного потенціалу. Зазначені кошти, які потенційно могли б бути спрямовані на інвестування, перерозподіляються на поточне споживання. Водночас, зменшення розміру наявного доходу зменшує схильність населення до заощадження та підприємств до інвестування. Відтак жорстка фіскальна політика суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси [7].
На формування i використання бюджету впливає низка факторiв, якi можна подiлити на політичні, економічні та соціальні.
Полiтичнi фактори вiдображають політичну ситуацію в країнi, яка може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них належать адміністративна та регіональна структури управлiння державою, використання нею регулюючої, оборонної та правозахисної функцій держави, політична стабільність у суспiльствi.
Економiчнi фактори пов’язанi з макроекономічними процесами, що вiдбуваються в державi. До них належать обсяги виробленого ВВП та національного доходу, економічне зростання чи спад виробництва, рівень розвитку економіки країни, продуктивність суспiльної праці, прiоритетнi напрями виконання державою економічних i соціальних завдань, рівень інфляції та рівень безробіття в країнi, модель податкової полiтики, рівень науково технічного прогресу (НТП), масштаби структурних зрушеньв економічних i галузевих пропорцiях розвитку, методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.
Соцiальнi фактори формування та використання бюджету зумовленi соціальними та демографічними обставинами. Зокрема це соціальний захист та соціальне забезпечення населення, обсяг фінансових коштів, що спрямовуються на освiту та охорону здоров’я, обсяг реальних доходiв населення, розмiр мінімальної заробiтної плати та споживчого кошика, природний прирiст (скорочення) населення та мiграцiйний прирiст (скорочення) населення [6].
Кошти, сконцентрованi в бюджет, виступають як елемент регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин.
На період трансформації економіки бюджету держави належатиме вирішальна роль в інвестування економіки. У наш час заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження потребують державної фінансової підтримки. Це зумовлено тим, що енергоспоживання на одну особу в Україні значно вище ніж в економічно розвинених країнах. Бюджетна підтримка має спрямовуватися на розвиток сучасного високотехнічного виробництва у машинобудуванні, легкій, харчовій, фармацевтичній промисловостях, розвиток транспортних магістралей тощо.
Важливим напрямом бюджетної політики є фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:
1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;
2) проведення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємства сільського господарства та іншими галузями економіки;
3) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції з метою захисту вітчизняного ринку; 4) використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.
Вагомою складовою бюджету є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти, закладів науки і культури.
Важливим завданням бюджету держави є фінансування соціального забезпечення та соціальний захист населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді; фінансування утримання будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, державна допомога малозабезпеченим сім’ям, житлові субсидії населенню тощо.
Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальне забезпечення та соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково обґрунтованим обсягом фонду споживання [8].
1.2 Склад доходів і видатків бюджету
Доходи бюджету - це частка централізованих ресурсів, які використовуються для виконання відповідних функцій держави.
В Україні, згідно з бюджетним кодексом, доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) офіційні трансферти.
1. Податкові надходження – це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов’язкові платежі.
Принципи побудови податкової системи України, її склад визначені законом України ‘‘Про систему оподаткування в Україні’’ від 18 лютого 1997р. з подальшими змінами й доповненнями. Платниками податків і зборів є юридичні й фізичні особи, на яких згідно з законами України, покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).
2. Неподаткові надходження залежно від методів їх мобілізації об’єднуються у п’ять груп:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності (рентна плата за транспортування трубопровідним транспортом територією України природного тазу, нафти, за перебування Чорноморського флоту Росії на території України та ін.);
2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного продажу (утримання дітей у школах-інтернатах, державне мито, митні збори);
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій (надходження від штрафів, санкцій за порушення стандартів якості продукції, за порушення правил пожежної безпеки);
4) власні надходження бюджетних установ (доходи за підготовку, перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами, вхідна плата в музеї, виставки, плата студентів за користування гуртожитком при вищих і середніх спеціальних навчальних закладах тощо);
5) інші неподаткові надходження (кошти від конфіскованого державного майна).
3. Доходи від операції з капіталом . Ці доходи мобілізуються неподатковим методом і включають три групи надходжень:
а) надходження від продажу основного капіталу;
б) надходження від реалізації державних запасів товарів;
в) надходження від продажу землі і нематеріальних активів.
4. Офіційні трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади , органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. Трансферти від органів державного управління поділяються на:
- кошти, що надходять з інших бюджетів;
- дотації;
- субвенції.
Видатки бюджету – це кошти, які спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.
Витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти, видані на погашення основної суми державного боргу.
Видатки державного бюджету регламентуються відповідними законами та нормативними актами – Бюджетним кодексом України, законом про державний бюджет та іншими юридичними актами органів влади.
У видатковій частині державного бюджету передбачається два фонди: загальний і спеціальний. Видатки спеціального фонду фінансують за рахунок цільових фондів, які видані під конкретну ціль. Видатки загального фонду – за рахунок доходів загального фонду бюджету та не мають конкретних(закріплених) джерел фінансування.
Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний відпуск коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека та ін.), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та обов’язків держави. Суб’єктами бюджетного фінансування є державні органи, підприємства, установи й організації державної та комунальної форми власності.
Відповідно до функцій держави, Бюджетним кодексом України передбачено, що з Державного бюджету України здійснюються видатки на:
1) державне управління;
2) міжнародну діяльність;
3) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;
4) національну оборону;
5) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
6) освіту;
7) охорону здоров’я;
8) соціальний захист та соціальне забезпечення;
9) житлово-комунальне господарство;
10) культуру і мистецтво;
11) засоби масової інформації;
12) фізичну культуру і спорт;
13) промисловість та енергетику;
14) будівництво;
15) сільське і лісове господарство, рибальство і мисливство;
16) транспорт, зв’язок та телекомунікації;
17) ін. послуги, пов’язані з економічною діяльністю;
18) заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;
19) охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку;
20) попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
21) поповнення державних запасів і резервів;
22) обслуговування державного боргу;
23) державні цільові фонди;
24) видатки, не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позички, проведення виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів інших рівнів).
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, в основі – очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки стосовно складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінету Міністрів України, а після розгляду й уточнень виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім Верховної Ради України.
Регулювання бюджетних видатків знаходить конкретне вираження в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної потреби в них.
Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, а відтак, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, а з іншого – знижує напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. Тому, при фінансуванні соціального захисту, важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та на економічну діяльність.
У цілому система видатків бюджету має забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структури видатків.
Динаміку доходів та видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Доходи та видатки Державного бюджету України за період 1996 – 2007 рр., млрд. грн.
Показники | 1996 р. | 2000 р. | 2003 р. | 2007 р. |
Доходи | 23,91 | 33,43 | 55,0 | 147,9 |
Видатки | 23,53 | 33,43 | 56,0 | 161,8 |
Дефіцит | 4,60 | - | 1,0 | 13,9 |
1.3 Бюджетний дефіцит та методи його фінансування
Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства взагалі.
Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання.
По-перше, визначення реальних обсягів доходів.
По-друге, оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП за умов задоволення мінімуму соціальних потреб.
По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб’єкта, у тому числі й держави, перевищують його можливості.
Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, але й багато в чому характеризує фінансову ситуацію країни взагалі й тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:
- рівновага доходів і видатків;
- перевищення доходів над видатками;
- перевищення видатків над доходами.
Рівновага доходів і видатків є найприроднішим та найдоцільнішим станом, який випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи – видатки. За цієї умови фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого – вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів.
Перевищення доходів над видатками – бюджетний профіцит – взагалівідображає стабільну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави.
Можна виділити чотири основні форми бюджетного профіциту.
1. Існування бюджетного профіциту у вигляді свого роду бюджетних резервів, що сформувалися внаслідок зміни економічної кон’юнктури на світовому рівні (наприклад, зміна цін на нафтопродукти) або в межах країни за рахунок її економічного зростання.
2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками. В Україні таке перевищення має форму ‘‘бюджетного надлишку’’і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.
3. Бюджетний профіцит може бути результатом анти циклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в інші – дефіцити. Обсяг бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.
4. Перевищення доходів над видатками може також сформуватися в результаті розробки та застосування податкової політики за методологією Артура Лаффера, яка передбачає збільшення надходжень до бюджету внаслідок уповільнення податкового тиску і зменшення податкових ставок.
Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит , є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як держави окремо, так і фінансової системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.
Обсяг фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету.
Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, причинами виникнення та напрямом дефіцитного фінансування.
1. За формою прояву виділяють плановий, фактичний та прихований.
Плановий дефіцит – запланований та затверджений законом про Державний бюджет України.
Фактичний – це реальне перевищення, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду.
Прихований дефіцит – це занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігрищ (наприклад, перед виборами, щоб підвищити свої заслуги та змусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.
2. За причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцит.
Свідомий дефіцит виникає за умов достатності ресурсів у суспільстві та досить високому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів.
Вимушений дефіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.
Циклічний дефіцит – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва внаслідок кон’юнктурних коливань.
Структурний дефіцит – є результатом свідомої активної політики держави, що передбачає маніпулювання податками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні;
3. За характером впливу на економіку розрізняють стійкий дефіцит бюджету – існує протягом тривалого періоду, та тимчасовий – спричинений касовим розривами за виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати.
4. За напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер – спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний – фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.
Дефіцит державного бюджету – явище неоднозначне.
Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто – збільшити податки та інші надходження або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або неможливо, а скорочувати видатки також неможливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у країнах із різними фінансовими можливостями. Величина бюджетного дефіциту у світі коливається від 3 до 15 % від ВВП. Країни ЄС максимально можливим рівнем дефіциту вважають 6 % від ВВП, хоча вже за тривідсоткового його рівня спостерігається зростання інфляції та зниження інвестиційної активності.
Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є:
- зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;
- збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління та економічно необґрунтовані соціальні програми;
- падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету;
- циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі;
- неефективний механізм оподаткування суб’єктів господарювання, коли завищений податковий тиск призводить до поступового зниження ділової активності та тінізації економіки ;
- неправильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики;
- слабкий фінансовий контроль з боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів;
- збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва: торгово-посередницьку та фінансово-кредитну;
- зростання внутрішнього та зовнішнього державного боргу;
- у короткостроковій перспективі – зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки.
У світовій практиці для боротьби з бюджетним дефіцитом застосовуються три основні концепції збалансованості бюджету:
- на щорічній основі;
- циклічній основі;
- концепція ‘‘ функціональних фінансів ’’.
Збалансування бюджету на щорічній основі знижує або зовсім виключає ефективність фіскальної політики держави, оскільки суперечить з анти циклічною та стабілізуючою її спрямованістю.
Наприклад, у період спаду виробництва та безробіття доходи населення знижуються, тобто зменшуються й податкові надходження до бюджету. У цьому випадку держава має збільшити податкові надходження шляхом впровадження нової податкової політики, або зменшити видатки, або поєднати обидва ці заходи у сукупності.
В умовах інфляції за номінального підвищення грошових доходів автоматично збільшуються й податкові надходження. Якщо мета полягає у щорічному збалансуванні доходів і видатків бюджету, то треба негайно збільшувати державні видатки. Тому оперативне державне регулювання доходів і видатків, яке передбачає втручання держави у сферу податково-політики протягом року, призведе до нестабільності в економіці країни та бізнесі.
Збалансування бюджету в ході економічного циклу передбачає, що уряд розробляє та впроваджує анти циклічну політику й водночас балансує бюджет.
Економічний цикл може займати у різних країнах від чотирьох до восьми – десяти років. Дії уряду, пов’язані з протистоянням спаду, мають бути спрямовані на зниження податків, що призведе до підвищення ділової активності, і на збільшення видатків – тим самим свідомо провокуючи виникнення бюджетного дефіциту.
У період подальшого інфляційного підйому необхідно збільшити податкові надходження і зменшити видатки уряду. Позитивне бюджетне сальдо, яке виникне на цій основі, може бути використане на покриття державного боргу, що виник у період спаду.
Отже, урядові фіскальні дії мають створити позитивну анти циклічну силу, яка допоможе збалансувати бюджет не на щорічній основі, а за період у декілька років.
Ключова проблема цієї концепції полягає в тому, що періоди підйому і спаду можуть бути неоднаковими за глибиною та тривалістю, і тоді завдання стабілізації економіки вступає у протиріччя з завданням збалансування бюджету у ході циклу. Наприклад, якщо занепад економіки буде довгим і глибоким, а період підйому коротким, це призведе до виникнення великого дефіциту у період спаду, незначного або зовсім ніякого позитивного сальдо у період розквіту, а отже, до виникнення циклічного дефіциту бюджету.
Сутність концепції ‘‘ функціональних фінансів ’’ полягає в тому, що держава має турбуватися не про збалансованість бюджету, а про макроекономічну стабільність економіки в країні. Прибічники цієї концепції стверджують, що у період економічного зростання та підйому ділової активності податкова система автоматично стимулюватиме збільшення податкових надходжень (не дискреційна фіскальна політика), що сприятиме самоліквідації бюджетного дефіциту.
Держава свою фінансову політику будує таким чином, що періодично використовує усі три концепції.
Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:
- кредитно- грошова емісія (монетизація);
- боргове фінансування;
- податкова політика.
Кредитно- грошова емісія пов’язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування саме бюджетного дефіциту. Однак безконтрольна емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, викликає наслідки у сфері економічних та соціальних відносин.
Цей метод фінансування бюджетного дефіциту є найпростішим у вирішенні проблеми, а тому й найпривабливішим.
Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто проведення державних запозичень, за рахунок випуску і реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках за визначених умов, виштовхує частину інвестицій із виробничого процесу, призводить до падіння чистого експорту, збільшення ринкової ставки відсотка і до зниження споживчих видатків.
Проблему дефіциту державного бюджету неможливо вирішити лише за рахунок боргового фінансування, оскільки категорії ‘‘бюджетний дефіцит’’ і ‘‘державний борг’’ тісно пов’язані між собою.
Ще одним методом фінансування бюджетного дефіциту є впровадження зваженої податкової політики. Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки пов’язана з проведення комплексної податкової реформи, спрямованої на зниження податкових ставок і розширення бази оподаткування відповідно до концепцій економістів неокласичної школи, головним аргументом яких є те, що великі податки підривають можливості нагромадження заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання.
Наприклад, податкова реформа у США у 1981 - 1986 рр. була проведена на основі концепції економіста з Університету Південної Каліфорнії А. Лаффера, розробленої у 1974 р. Відповідно до цієї концепції існує залежність між величиною податкового тиску та обсягом податкових надходжень до бюджету, на підставі якої було складено так звану ‘‘криву Лаффера’’, яка зображена на рис. 1.2.
Під час проведення досліджень А. Лаффер отримав графік, який показує залежність між рівнем оподаткування та обсягом надходжень до бюджету. Розрахунки показали, що підвищення податків до певного рівня (а саме до 50%) сприяє зростанню доходів бюджету до максимального рівня, а подальше збільшення ставок оподаткування призводить до падіння податкових надходжень до бюджету, оскільки сприяє падінню ділової активності в країні: немає сенсу працювати, якщо відбирають більш ніж половину заробленого. Отже, податковий тиск, більший за 50 %, призводить до того, що податкові надходження починають падати та прямувати до нульової позначки. Наприклад, оподаткування у розмірі 75% дає такий самий обсяг надходжень до бюджету, як і оподаткування у розмірі 35%. Тому недоцільно збільшувати податковий тиск на платників податків, оскільки це призведе тільки до ухилення від оподаткування та тінізації економіки. На Заході оподаткування за межами 50% отримало назву ‘‘заборонена зона оподаткування’’.
Слід зауважити, що ні один зі способів фінансування дефіциту державного боргу не має абсолютних переваг перед іншими і є не повністю без інфляційним.
Вплинути на бюджетний дефіцит в Україні з метою його подолання можна за рахунок впровадження таких заходів:
- збільшення темпів зростання ВВП;
- скорочення витрат на утримання апарату державного управління;
- проведення адміністративної реформи;
- структурної перебудови збройних сил країни та зменшення витрат на оборону;
- реформування системи оподаткування за методологією А. Лаффера з метою зниження податкового тиску;
- скорочення зон пільгового оподаткування;
- надання більшої самостійності місцевим бюджетам;
- перехід від фінансування економіки до її кредитування тощо.
2. Оптимізація структури доходів бюджету: застосування рейтингової оцінки
Ефективність управління доходами бюджету значною мірою залежить від структурної побудови. Оптимальна структура є запорукою реального планування й повноти виконання доходів бюджету.
І в наукових дослідженнях, і у прагматичній сфері структура доходів бюджету визначається за даними фактичних надходжень. Отже, вона є результатом діяльності платників зі сплати податків та уповноважених державних органів із мобілізації платежів. Практично ця структура зберігається при плануванні доходів на наступний рік.
Ідеться про те, що спочатку треба побудувати систему, основу якої становили б фіскально надійні і прості в адмініструванні доходи, а потім управляти нею та забезпечувати повноту надходжень при виконанні. Для цього треба знайти відповідь на запитання, яким має бути співвідношення окремих груп і статей доходів, щоб досягти максимуму.
Перед тим як перейти безпосередньо до рейтингової оцінки, сформуємо матрицю управління доходами бюджету, виділивши в ній чотири сектори (додаток 2, рис. 1).
Крім того, виділили критерії, на основі яких визначатимемо рейтинги (додаток 3,рис. 2).
Слід зауважити, що це далеко не вичерпний перелік критеріїв і на практиці можуть застосовуватися й інші, так як частка витрат на адміністрування окремого податку або питома вага витрат на мобілізацію певного джерела доходу в його надходженнях до бюджету, тощо. Проте через обмеженість доступу до такої інформації увагу зосереджено на більш загальних показниках.
На основі наведених критеріїв визначимо рейтинги для кожного джерела доходів, проведемо їх рейтингову оцінку на основі запропонованої шкали порівняємо та згрупуємо залежно від ступеня складності управлінні ними на осі в діапазоні від 0 до 1, тобто від умовно найскладніших до умовно найпростіших в управлінні, та від їх значення в наповненні дохідної частини бюджету на інші осі (також у діапазоні від 0 до 1) залежно від частки у структурі. Використано поняття ''умовно найпростіші'' й ''умовно найскладніші'' в управлінні, оскільки у сфері доходів бюджету важко, навіть нереально визначити абсолютно прості чи абсолютно складні, з точки зору управління, доходи. Сьогодні кожне джерело доходів є складним в управлінні саме по собі. Можливо лише порівняти складність управління, наприклад, податком на додану вартість щодо складності управління надходженнями від власності й підприємницької діяльності.
Визначимо рейтинги, з допомогою яких проводитимемо групування доходу бюджету з метою управління. На мою думку, серед рейтингів, які мають істотне значення для оцінки доходів, доцільно виділити такі.
Рейтинг 0 характеризує структуру статей доходів зведеного бюджету, що склалася на сьогодні. Даний показник досить важливий, оскільки на його основі групуватимуться доходи за їх значенням у наповненні бюджету, а також визначатиметься розмір окремого джерела порівняно з іншими джереми доходів у загальній структурі доходів бюджету. Для данного рейтингу доцільно визначити таку шкалу: якщо частка окремого доходу у зведеному бюджеті перебуває на рівні 0 – 1%, то присвоюється значення рейтингу «1», якщо 1 – 3% - «2», 3 – 5% - «3», 5 – 10% - «4», 10 – 20% - «5», понад 20% - «6».
Рейтинг 1 характеризує рівень відхилення середнього показника виконання плану за останніх п'ять років від 100%. Він свідчить про можливість якісного і точного планування та мобілізації доходів. Так, якщо виконання плану за останні п'ять років становило в середньому 100%, то присвоюється рейтинг «5», якщо виконання плану коливалося на рівні +1%, то присвоюємо рейтинг «4», якщо +3% - рейтинг «3», +5% - «2»,+10% - «1», понад +10% - «0». Слід зазаначити, що Ц.Г. Огонь вважає за допустиме виконання планових показнмків у діапазоні +1%3. Справді, така похибка є досить незначною, якщо враховувати наявність тіньової економіки та змінність темпів зростання ВВП, проте метою групування вважається за доцільне присвоювати таким джерелам доходів дещо нижчий рейтинг, оскільки це свідчить про труднощі у визначенні точних планових показників.
Рейтинг 2 відповідає на питання, чи перевиконувались у основному планові показники за п'ять останніх років.Якщо так, то присвоюємо рейтинг «1», ні «0». Даний рейтинг свідчить про недооцінку або переоцінку джерел доходів у відповідних періодах, що характеризує недостатньо високу якість прознозування і планування. Проте, з фіскальної точки зору, більш сприятливим є факт недооцінки, сааме тому перевиконанню плану присвоєно значення «1».
Рейтинг 3 характеризує динаміку виконання планових показників. Так, якщо вона має тенденцію до зростання, то присвоюємо рейтинг «3», до зниження – «1», а якщоколивається(тобто то зростає, то спадає) – «2».
Рейтинг 4 характеризує загальну динаміку окремих джерел доходів бюджету. Якщо вона з року в рік зростає, присвоюємо рейтинг «3», спадає – «1», важко виявити чітку тенденцію – «2».
Рейтинг 5 відповідає на питання, чи складним є контроль мобілізації доходів до бюджету. Відповідь на це питання важлива, та за відсутності статистичної інформації доцільно використати думку експерта. Тобто якщо експерт вважає, що контроль данного джерела є досить простим, присвоюємо рейтинг «3», складним – «1», а якщо важко точно сказати – «2». Така думка може базуватися на усвідомленні експертом проблем, що існують у процесі планування й мобілізації окремого джерела до бюджету, наявності зоборгованості до бюджету та фактів ухилення.
Рейтинг 6 певним чином випливає із рейтингу 5 та відповідає на питання, чи легко приховати джерело доходу або об'єкт оподаткування. Цей рейтинг також базується на експертній думці та характеризує складність управління, а сааме етапів мобілізації й контролю. Якщо джерело доходу легко приховати, присвоюємо рейтинг «1», якщо ні – «2».
Рейтинг 7 виявляє потребу у значних витратах на мобілізацію окремих джерел до бюджету. Цей показник доцільно визначати на основі звітної інформації ДПАУ. За відсутності останньої в нашому розпорядженні, будемо виходити із власного суб'єктивного досвіду (виступатимемо в ролі експерта). Так, якщо відповідаємо, що даний дохід легко приховати, існує податкова заборгованість, різні пільги, планові показники періодично не виконуються, складно здійснити планування, мобілізацію й контроль , а самі надходження є нестабільними, то такий дохід можна вважати затратним, присвоюємо йому рейтинг «1», у протилежному разі – «3». А Якщо важко визначитися з точною оцінкою – рейтинг «2».
Рейтинг 8 показує залежність доходу від ВВП. На перший погляд, застосування данного методу є недоцільним, оскільки, як відомо, не всі доходи бюджету залежать від ВВП, чим пояснюється відхилення в їх динаміці (додаток 4, рис.3). Разом із тим якщо дохід залежить від ВВП, його легше спланувати з огляду на темпзростання ВВП. Проте існує й ризик недовиконання через завищення очікуваного розміру ВВП або уповільнення темпів його зростання та з інших причин. В цілому такі доходи вважаються найбільш прогнозованими, тому присвоюємо рейтинг «2». А доходи, що не залежать від динаміки ВВП, мають рейтинг «1».
Рейтинг 9 показує, чи є джерело доходів бюджету вичерпним у майбутньому. Цей показник стосується переважно неподаткових платежів. Він досить важливий, оскільки потрібно завчасно передбачити можливість зникнення джерела доходу, також враховувати цей факт при плануванні й прогнозуванні. Завищення планових показників за джерелами доходів, що мають тенденцію до вичерпання, неодмінно призведе до невиконання плану та ускладнить управління взагалі. Отже, для реальних джерел доходів у цьому разі треба застосовувати різні підходи з метою якнайефективнішого управління. Так, якщо існує можливість зникнення джерела доходу, присвоюємо рейтинг «1» (характерно для операцій із капіталом, із продажом земельних ресурсів); аякщо джерело доходу невичерпне – рейтинг «2».
Рейтинг 10 характеризує динаміку змін у структурі доходу, яка, у свою чергу, свідчить про стабільність джерела доходу протягом певного періоду. Так, якщо динаміка не змінюється, то джерело є стабільним (присвоюємо рейтинг «4»),якщо зростає – «3», спадає – «1», важко визначити (періодично зростає і спадає) – «2».
Використовуючи наведені рейтинги і звітну інформацію Міністерства фінансів України, здійснили розрахунки та присвоїли кожному джерелу доходів бюджету бали за рейтингом 0 – 10, а також розрахували сукупну рейтингову оцінку (РС) і питому вагу окремого доходу в сукупних доходах бюджету. Що вище показник РС, то легшее управляти даним джерелом, і навпаки.
Згруповані дані свідчать, що місцеві податки й ПДВ із імпортованих на територію України робіт і послуг забезпечують менше 0,001 % доходів бюджету, тобто практично не відчутні для бюджету, тому ми їх не досліджуватимемо.
На основі отриманих у результаті розрахункових даних, побудовано зведену таблицю взаємозалежності рейтингів (див. додаток 5), у якій кожному значенню сукупної рейтингової оцінки й діапазону питомої ваги доходів у сукупних доходах бюджету присвоїли значення від 0 до 1 із метою подальшої побудови матриці розподілу доходів.
Результати розрахунків і групування даних зображені на діаграмі, на якій діаметр куль відповідає середньому значенню частки надходжень відповідних доходів у сукупних доходах бюджету(додаток 6, рис.4). На рисунку показано лиш ті види доходів бюджету, розподіл яких найкраще відображає ідею.
Наведена на рис. 4 діаграма поділена на чотири рівні області:
- по осі Х від 0 до 1 розташовані доходи залежно від їх значення для бюджету, де 0 – мінімальне значення, 1 – максимальне;
- по осі Y розташовані доходи залежно від ступеня складності управління ними, де 0 характеризує найскладніші, а 1 – найпростіші в управлінні джерела.
На діаграмі чітко видно, що найбільша частина доходів бюджету України знаходяться у площині квадрата (0; 0,5; К; 0,5), що характеризує найскладніші, з точки зору управління, джерела доходів, які до того ж не мають істотного фіскального значення; та площині квадрата (К; 0,5; 1; 0,5), що характеризує досить прості в управлінні доходи бюджету, які до того ж мають істотне фіскальне значення.
Таким чином, на основі проведеного аналізу і групування з метою управління доходи бюджету в Україні можна поділити на чотири групи.
Група I. До цієї групи належать найкращі, з точки зору управління та значення для бюджету, доходи. Варто зауважити, що доходи цієї групи не потребують значних затрат і зусиль на управління, а саме на планування, мобілізацію й контроль, та разом із тим мають істотне фіскальне значення, забезпечуючи високі надходження до бюджету. Так, кожне джерело в цій групі забезпечує від 3 % до 23 % доходів зведеного бюджету, і що вищий цей відсоток, то ближче даний дохід до 1 (максимуму) по осі Х. На мою думку, бюджет, у якому більшість джерел перебувають у діапазоні [0,5 -1; 0,5 -1], можна вважати умовно ідеальним.
Група II. Доходи, які згідно з розподілом потрапили до групи II, також забезпечують досить високі надходження до бюджету, як і доходи групи I, проте управління ними складніше, ніж доходами груп I і II. Труднощі можуть виникати або на певному етапі управління, наприклад плануванні чи мобілізації, або ж на всіх його етапах одночасно. Складність управління зумовлена також наявністю заборгованості, необхідністю постійного контролю для забезпечення своєчасної й повної мобілізації коштів до бюджету, легкістю приховання джерела оподаткування (для податків), неточністю прогнозів, які постійно не виконуються. Такі доходи доцільно залишити в бюджеті через їх фіскальне значення, при цьому потрібно приділяти їм більшу увагу та витрачати більші ресурси при управлінні ними, особливо на етапі контролю. Таким чином, доки надходження від окремих доходів групи II перевищують витрати на їх управління, ці доходи доцільно залишити у структурі доходів бюджету, в іншому разі – вилучити. Можливо, за умови зміни механізму управління цими доходами вони перейдуть у групу I. Тобто цим доходам треба постійно приділяти увагу, визначати коефіцієнт затратності управління, а також розробляти нові й поліпшувати існуючі механізми управління окремо кожним видом доходу.
Група III. До цієї групи належать доходи, що досить прості в управлінні, як і доходи групи I, але не мають істотного фіскального значення для бюджету. З рис.4 (Додаток 6) видно, що більшість доходів цієї групи знаходяться на відрізку [0,25 – 0,5] по осі Х. Через постійний дефіцит бюджетних ресурсів навіть незначні надходження до бюджету від досить простих в управлінні джерел варто залишити у структурі його доходів саме через порівняну простоту управління цими доходами. Та знову ж таки, якщо за певних умов їх фіскальне значення знизиться або ж ускладниться управління ними, тобто дохід перетне певну граничну межу, такі доходи доцільно було б вилучити зі структури доходів бюджету, щоб не обтяжувати його дрібними доходами.
Група IV. Цю групу можна вважати критичною межею, перетинаючи яку, вид доходу доцільно було б вилучити зі структури доходів бюджету, оскільки доходи, що потрапили до цієї групи є, по-перше, досить затратними в управлінні, а по-друге, фактично не мають фіскального значення для бюджету, забезпечуючи менше ніж % сукупних доходів зведеного бюджету. Саме тому, за відсутності можливості перемістити окреме джерело в інші групи, оптимальним варіантом, мабуть, буде вилучення його (їх) із структури доходів із метою уникнення переобтяження бюджету дрібними і складними в управлінні доходами.
Варто зазначити, що такий розподіл доходів бюджету не є постійним: під впливом певних чинників окремі доходи можуть переміщуватися із однієї групи в іншу. А сам перехід доходу з групи у групу відбувається не стрибкоподібно, а плавно, поступово, причому належність елемента множині виражається числом із інтервалу [0,1]. На рис.5 (Додаток 7) зображено наймовірніші напрямки руху окремих доходів бюджету, залежно від того, в якій частині групи вони знаходяться. Так, якщо доходи груп II i III з часом під впливом певних чинників переміщуються у групу IV й не вдається змінити їх місцезнаходження, то такі доходи також доцільно вилучити із загальної структури доходів бюджету.
Висновки
В даній курсовій роботі показано можливість застосування рейтингової оцінки до структуризації доходів бюджету з огляду на управління ними. Виокремлено критерії структуризації, присвоєно рейтинги, сформовано групи доходів залежно від фіскального значення та ступеня складності в управлінні, запропоновано стратегії управління для кожної з них.
Підсумовуючи результати рейтингової оцінки, доходимо висновку:
основу дохідної частини бюджету мають становити податок з доходів фізичних осіб, зокрема податок з доходів найманих працівників, плата за землю, ввізне мито, рентна плата, ПДВ із ввезених на територію України товарів, частина прибутку державних підприємств, що вилучається до бюджету, а також додаткові збори на виплату пенсій та власні надходження бюджетних установ (останні мають цільове призначення й надходять на сьогоднішній день до спеціального фонду). Доповнювати основну групу доходів мають ті, які потрапили до групи II, зокрема податок на прибуток підприємств, ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), Акцизний збір із вироблених в Україні товарів, доходи від операцій з капіталом (хоча останні мають тенденцію до вичерпування ресурсу в майбутньому). Цим доходам потрібно приділити значно більшу увагу та контролювати їх на всіх етапах управління, оскільки за умови раціонального управління вони можуть забезпечувати навіть більші надходження до бюджету, ніж сьогодні (за розрахунками – близько 44 %).
На мою думку, потрібно ввести податок на нерухоме майно громадян і юридичних осіб. Хоча деякі економісти вважають, що надходження від цього податку не значні, не слід забувати, що ці надходження будуть, по-перше, стабільними, по-друге, їх буде легко контролювати, оскільки джерело оподаткування важко приховати, а при розробці раціонального й об’єктивного механізму їх адміністрування – ще й легко мобілізувати. До того ж цей податок напряму залежить від майнового стану платників (особливо в Україні), тому його можна вважати соціально справедливим.
Для того щоб доходи, що потрапили до групи III, перемістилися у групу I завдяки простоті їх планування та контролю їх сплати, слід підвищити ставки податку з власників транспортних засобів і розмір державного мита. Доцільно було б підвищити й розмір податку з реклами або зобов’язати фірми відраховувати незначний відсоток (скажімо, 0,01 %) від реалізованої продукції, розрекламованої на певній території, до відповідного місцевого бюджету.
Треба зауважити: більшість доходів групи III, згідно з бюджетною класифікацією, є неподатковими доходами бюджету, що, як відомо, не мають ані цільового, ані фіскального призначення, а спрямовуються до бюджету тільки тому, що він є основним централізованим фондом коштів держави. Отже, доходи бюджету України, які в результаті розподілу потрапили до групи III, це або неподаткові платежі, або податки, які внаслідок недосконалості законодавства й неврегульованості механізму управління ними тимчасово не мають достатнього фіскального значення, щоб перейти у групу I, але найближчим часом за певних змін можуть переміститися у цю групу, доходи якої вважаються найкращими з точки зору управління.
Доходи бюджету, що потрапили до групи IV й на розташування яких ніщо не може вплинути, доцільно вилучити із структури доходів бюджету, а залишити лише групи I – III, розробивши відповідні стратегії управління ними. Наступним кроком оптимізації структури доходів бюджету є визначення конкретних пропозицій і співвідношень видів доходів, що зумовлює напрям подальших досліджень у цій сфері.
Список літератури
1. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №1 (146).
2. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №3.
3. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №4.
4. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №5.
5. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №7.
6. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №8 (153).
7. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Мін. Фін. України, 2008р, №9 (154).
8. Артус М.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник / Мирослав Артус, Наталія Хижа; Європейський університет. – К.: Видавництвово Європейського університету, 2005 р.
9. Сорокина Т.В., Государственный бюджет:Учеб. пособие для учреждений, обеспеч. получение высш. образования по спец. "Финансы и кредит" / Мн:БГЭУ, 2003г.
10. Киселева Е.А. Макроэкономика: Конспект лекций: Учебное пособие/Е.А.Киселева.-М.:Эксмо, 2006 г.
11. Мітюков І.О.: Бюджетна реформа й основні напрямки удосконалення бюджетної політики / Фінанси України 2001 №8.
12. Запатріна І.В., Лебеда Т.Б.: Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації / Фінанси України 2006р. №4.
13. Міністерство Фінансів України, Моніторинг (січень – грудень 2001р.) / Економіст 2002р. №2.
14. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.”
15. Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. К., 2003.
16. Бюджетний кодекс України. Ст. 86-91 // Україн¬ський інвестиційний журнал. - 2001.- № 4.- С. 27-31.
17. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”.
18. Закон України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”.7. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність” //Урядовий кур'єр. –2003. - № 173.
19. Програма діяльності Кабінету Міністрів України “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”.
20. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2003 р. № 1427 “Про прогноз показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків та фінансування на 2005-2007 роки” //Збірник урядових нормативних актів України. – 2003. - № 38. – Ст.682.
21. Єпіфанов А.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. К.: Наукова думка, 2001.
22. Котелкина С.В. –СПб.:Из-во С.-Петербургского ун-та, 2000.
Додатки
Додаток 1
1
1.2(-) 2.2(-) |
||
1.2(-) 2.1(+) |
||
1.1(+) 2.1(+) |
1.1(+) 2.2(-) |
1 Значення для бюджету 0
Межа фіскального
значення
Рис.1 Матриця розподілу доходів бюджету залежно від їх значення для бюджету та складності в управлінні
Додаток 2
Рис. 2. Критерії групування доходів бюджету з метою управління
Додаток 3
Таблиця. Зведена таблиця рейтингової оцінки доходів бюджету з метою управління
Групування за ознакою ступеня складності управління доходами | Групування за ознакою значення доходу в сукупних доходах бюджету | ||
Сукупна рейтингова оцінка (РС) | Значення по осі Y (від 0 до 1) | Частка доходу в сукупних доходах бюджету, % | Значення по осі Х (від 0 до 1) |
30 | 1 | 0 – 0,001 | 0,01 |
28 | 0,92 | 0,001 – 0,005 | 0,05 |
26 | 0,85 | 0,005 – 0,01 | 0,1 |
25 | 0,78 | 0,01 – 0,03 | 0,15 |
24 | 0,71 | 0,03 – 0,06 | 0,2 |
23 | 0,64 | 0,06 – 0,1 | 0,25 |
22 | 0,57 | 0,1 – 0,3 | 0,31 |
21 | 0,5 | 0,3 – 0,5 | 0,37 |
20 | 0,43 | 0,5 – 1,0 | 0,43 |
19 | 0,37 | 1,0 – 2,0 | 0,5 |
18 | 0,31 | 2,0 – 4,0 | 0,6 |
17 | 0,25 | 4,0 – 7,0 | 0,7 |
16 | 0,19 | 7,0 – 12,0 | 0,8 |
15 і менше | 0 | 12,0 – 15,0 | 0,9 |
15,0 – 23,0 | 1 |
Додаток 4
Y
Гранична межа Максимум
Група III |
Група I |
||
Група IV |
Група II |
||
0 0,5
Значення для бюджету
вилучення вилучення
Рис. 5. Напрямки переміщення доходів бюджету у групах (при зміні певних умов)