Дипломная работа: Комплексна оцінка фінансового стану підприємства та шляхи його вдосконалення

УКООПСПІЛКА

Полтавський кооперативний університет

Черкаський заочний факультет

Дипломна робота

з Фінансового менеджменту

на тему:„Комплексна оцінка фінансового стану підприємства та шляхи його вдосконалення”

Зміст

Вступ

1. Теоретико - методологічні основи комплексної оцінки фінансового стану підприємства

1.1 Сутність та особливості фінансової діяльності на підприємстві

1.2Інформаційна база оцінки фінансового стану підприємства

1.3 Методика та показники оцінки фінансового стану підприємства

2. Аналіз діяльності та оцінка фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

2.1 Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства та організації аналітичної роботи

2.2 Аналіз основних показників фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

2.3 Прогнозна оцінка платоспроможності та фінансової стійкості підприємства

3. Шляхи покращення фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

3.1Раціоналізація джерел фінансових ресурсів підприємства

3.2 Формування оптимального залишку грошових активів на підприємстві

3.3 Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Фінансово-господарська діяльність підприємства в умовах ринкової економіки по-новому ставить питання регулювання його розвитку. Невтручання держави в господарську діяльність підприємств змушує їх самостійно шукати шляхи адаптації до ринкових умов, знаходити методи удосконалювання своєї діяльності для забезпечення нарощування економічного потенціалу і конкурентноздатності.

Формування ринкових відносин і їхній розвиток - це не автономний процес. Становлення нових фінансових відносин, що торкаються досвіту, розподіл і використання фінансових ресурсів, позначається на розвитку і функціонуванні підприємств як самостійних господарських одиниць. Одним з негативних моментів у нинішніх умовах є відсутність чітких уявлень про фінансову позицію підприємства. Пристосовуючи до своєрідних умов, продиктованих ринком, підприємства випробують значні фінансові труднощі в зв'язку з неправильним перерозподілом коштів і джерел їхнього утворення. Значною мірою цьому сприяють інфляційні процеси, а також відсутність єдиної методології оцінки фінансового положення підприємства. У зв'язку з цим постає питання про створення єдиної методики оцінки, аналізу фінансового положення підприємства і його фінансового планування.

У дослідженні обґрунтована й обрана система показників, що, з одного боку, досить вірно і повно відображає фінансове положення підприємства на ринку, з іншого боку - вимагає мінімум загальнодоступної інформації. Фінансове положення підприємства пропонується розглядати з погляду чотирьох напрямків оцінки: фінансової стійкості, платоспроможності, ефективності діяльності й економічного потенціалу.

У вітчизняній економічній науці недостатньо приділялось уваги проведенню аналізу фінансового стану.

Актуальність даних досліджень підтверджує той факт, що сьогодні на переважній більшості вітчизняних підприємств спостерігається відсутність ефективного механізму управління фінансовою діяльністю підприємства внаслідок низького рівня професіоналізму управлінського персоналу.

В останні роки з'явилось досить багато публікацій, присвячених фінансовому аналізу. Але питання аналізу фінансових результатів і фінансового стану розглянуті не систематизовано, наводяться різні способи розрахунків одних і тих самих показників, що спричиняє труднощі в них зорієнтуватися.

Мета роботи – дослідити існуючу систему аналізу фінансового стану підприємства, інформаційну базу та основні показники оцінки фінансової діяльності підприємства, а також визначити напрямки її вдосконалення.

Об’єктом роботи є методика та організація аналізу фінансового стану підприємства в умовах ринкової економіки (на матеріалах ЗАТ “Черкасивторресурси”).

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1. Охарактеризувати сутність та особливості фінансової діяльності на підприємстві;

2. Розглянути інформаційну базу комплексної оцінки фінансового стану підприємства;

3. Дослідити методику та показники оцінки фінансового стану підприємства;

4. Провести загальну характеристику фінансово-господарської діяльності підприємства та організації аналітичної роботи;

5. Провести аналіз основних показників фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”;

6. Здійснити прогнозну оцінку платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

7. Дослідити раціоналізацію джерел фінансових ресурсів підприємства;

8. Розяснити формування оптимального залишку грошових активів на підприємстві;

9. Обгрунтувати ефективність вибору форми безготівкових розрахунків.

В ході нашого дослідження ми використали такі методи дослідження: статистичні, математичні, методи аналізу та синтезу.

Інформаційну основу дослідження складають законодавчі акти та нормативні документи у частині ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності та звітна інформація ЗАТ “Черкасивторресурси”.

Методологічною основою проведеного дослідження є діалектичний метод пізнання, який забезпечує аналіз фінансових явищ та процесів у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності.

Суб’єктом нашого дослідження виступає Закрите Акціонерне Товариство ”Черкасивторресурси“, яке є колективною формою власністю та працює на ринку торгівлі.

Практична значимість полягає у виробленні конкретних, науково обґрунтованих рекомендацій щодо управління товариством.

1. Теоретико-методологічні основи комплексної оцінки фінансового стану підприємства

1.1 Сутність та особливості фінансової діяльності на підприємств і

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємства досягнення нимипоставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів [24, c. 77].

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань [24, c. 77]:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать [26, c. 217]:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються а процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками [16, c. 114]:

— аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

— аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

— аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

— факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

— аналіз фінансової стійкості підприємства;

— аналіз ліквідності балансу;

— комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому [14, c. 344]:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

— здійснення платежів за фінансовими операціями.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це процес утвореннягрошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної .діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому, використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

1.2 Інформаційна база комплексної оцінки фінансового стану підприємства

На сьогодні суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані [11, c. 37]:

— балансу (форма № 1);

— звіту про фінансові результати (форма № 2);

— звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

— звіту про власний капітал (форма № 4);

— дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

— прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, достовірної і правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо :

- придбання, продажі і володіння цінними паперами;

- участі в капіталі підприємства;

- оцінки якості управління;

- оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

- забезпеченості зобов'язань підприємства;

- визначення суми дивідендів, які підлягають розподілу;

- регулювання діяльності підприємства;

- інших рішень [16, c. 72].

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, що не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям: існує можливість надходження і вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею; оцінка статті може бути вірогідно визначена.

У фінансову звітність включаються показники діяльності філій, представництв, відділень і інших відособлених підрозділів підприємства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Проміжна (місячна, квартальна) звітність, що охоплює певний період, складається наростаючим підсумком із початку звітного року.

Перший звітний період знову створеного підприємства може бути менше 12 місяців, але не може бути більш 15 місяців. Звітним періодом ліквідованого підприємства є період із початку року до моменту ліквідації.

Інформація, що представляється у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання і зацікавлені в сприйнятті цієї інформації.

Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що впливає на прийняття рішень користувачами, дозволяє вчасно оцінити минулі, що наполяжуть і є події, підтвердити і скорегуватиїхньої оцінки, зроблені в минулому.

Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, приведена у фінансовій звітності, є достовірної, якщо вона не містить помилок і перекручень, здатних вплинути на рішення користувачів звітності.

Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

- фінансові звіти підприємства за різні періоди;

- фінансові звіти різних підприємств. Передумовою порівнянності є приведення відповідної інформації попереднього періоду і розкриття інформації про облікову політика і її зміни[26, c. 207].

У більшості країн світу фінансова звітність складається і подається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1997 року №869 адресатами одержання фінансової звітності є:

- органи державного регулювання і контролю;

- засновники підприємства або органи, до сфери управління яких віднесене підприємство;

- фінансові органі;

- інші.

Більш детально розкриємо інформацію щодо зовнішніх користувачів та їх потреб (табл. 1).

Таблиця 1 Зовнішні користувачі фінансової звітності та їхні інформаційні потреби

Внутрішні користувачі на відміну від зовнішніх використовують більш детальну інформацію, і відповідно до інформаційних потреб їх поділяють на наступні групи:

- власники підприємств та вищий управлінський персонал використовують звітні дані через систему аналізу та співставлення для визначення тактичних цілей, які змінюються під впливом зовнішніх факторів;

- менеджери - для визначення ефективної організації виробництва у відповідності із завданнями, які ставить вищий управлінський персонал;

- керівники підрозділів - для забезпечення ефективного функціонування виробничої ланки;

- робітники і службовці підприємства - для контролю за виконанням конкретизованих завдань процесу виробництва: постачання, розподіл, зберігання, відвантаження тощо.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

- підприємство;

- даті звітності і звітного періоду;

- валюті звітності й одиниці її виміри;

- відповідної інформації щодо звітного і попереднього періоду;

- обліковій політика підприємства і її змін;

- консолідації фінансових звітів;

- припиненні (ліквідації) окремих видів діяльності;

- обмеженні щодо володіння активами;

- участі в спільних підприємствах;

- виявлених помилках минулого років і пов'язаних із ними коригуваннях;

- переоцінці статей фінансових звітів;

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) [14, c. 212].

Інформація про підприємство, що підлягає розкриттю у фінансової .звітності, включає:

- найменування, організаційно-правову форму і місце перебування підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адреса його офісу);

- стислий опис основної діяльності підприємства;

- найменування органу управління, у веденні якого знаходиться підприємство, або найменування його материнської (холдінгової) компанії;

- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Кожний фінансовий звіт повинний містити дату, за станом на який приведені його показники, або період, що він охоплює. Якщо період, за який складений фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого даним Положенням (стандартом), те причини і наслідку цього повинні бути розкриті в примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути зазначена валюта, у якій відбиті елементи звітності, і одиниця її виміри.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти. у який ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього і методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- їх склад;

- звітний період;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

1.3 Методика та показники оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства – це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання,фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами,платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його хороший фінансовий стан.

Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращання фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішувати наступні задачі [26, c. 215].

На основі вивчення причин взаємозв’язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращання фінансового стану підприємства.

Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.

Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета - встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Джерелами інформації для проведення аналізу є [14, c. 149]:

- баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, (форма №1);

- звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік (форма №2);

- звіт про фінансово-майновий стан (форма №3);

- звіт з праці;

- звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

- розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

- розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

- звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос);

- зведена таблиця основних показників;

- звіт про рух коштів в іноземній валюті;

- бізнес-план;

- матеріали маркетингових досліджень;

- висновки аудиторських перевірок;

- інша інформація.

Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ресурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення у різні види матеріальних цінностей (активи), оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обіговості коштів. Фінансовий аналіз називають ще аналізом балансу.

В процесі аналізу стає зрозумілим:

- Платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;

- Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;

- Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі аналізуємого періоду;

- Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;

- Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;

- Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;

- Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;

- Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;

- Забезпеченість обігових коштів;

- Утворення і використання різних фондів;

- Збереження власних обігових коштів.

Окремому розгляду підлягає проблема залучення і використання довгострокових і короткострокових кредитів, направлення їх по цільовому призначенню, забезпеченість і повернення суд і позичок в обумовлені строки. При аналізі стану розрахунків виясняються причини і строки утворення кредиторської і дебіторської заборгованості, що приводить до перерозподілу коштів між підприємствами. Оскільки головна причина збільшення кредиторської заборгованості - зниження обіговості обігових коштів, детально вивчається стан запасів товарно-матеріальних цінностей по окремим типам і видам. Обчислюється сума вивільнених із обігу коштів внаслідок прискорення обіговості або додатково залучених в обіг коштів із-за повільного обігу. Перелік питань, що розглядається може змінюватись в залежності від багатьох факторів, в тому числі інтересів користувача аналітичною інформацією. В таблиці 2 наведена приблизна типологія задач, що розглядаються при фінансовому аналізі в залежності від кінцевого користувача [26, c. 217].

Таблиця 2Основні суб’єкти - користувачі аналітичної інформації

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

Показники оцінки майнового стану:

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів

розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

Оцінка ліквідності та платоспроможності:

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» та «власні оборотні кошти». Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий — джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.

2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Показники оцінки фінансової стійкості:

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

2. Аналіз діяльності та оцінка фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

2.1Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства та організація аналітичної роботи

Закрите акціонерне товариство (надалі Товариство) «Черкасивторресурси» зареєстроване в у Виконавчому комітеті Черкаської міської ради 03.06.04, за адресою Черкаська область, м. Черкаси, Придніпровський район, вул. Гоголя, 421.

Основний акцент у роботіТовариствазроблено на переробкувторинноїсировини, захистнавколишньогосередовища та екологіїміста, створенняновихробочихмісць.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, право від свого імені укладати угоди, нести зобов’язання, виступати в суді як позивач, відповідач. Підприємство володіє, користується на власний розсуд належними йому основними засобами, має самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків, включаючи валютний, круглу печатку зі своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки зі своєю назвою. Ціль діяльності підприємства – здійснення виробничо-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Основними видами діяльності ЗАТ «Черкасивторресурси» є: оброблення паперу та картону; оброблення металевих відходів та брухту чорних металів; оптова торгівля відходами та брухтом; виробництво інших виробів із паперу та картону.

Фінансування Товариства здійснюється за рахунок надходження коштів від емісії акцій, тезаврованого прибутку, банківських та комерційних позичок.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі. Офісні виробничі та складські приміщення, що використовуються підприємством для здійснення своєї фінансово – господарської діяльності є його власністю.

Підприємство є власником майна, переданого йому засновниками у власність, продукції, набутої підприємством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Господарська діяльність Товариства здійснюється на основі укладених договорів. Підприємств вільне у виборі предмету договору та визначенні зобов’язань його учасників. Підприємство здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування. За порушення договірних зобов’язань кредитно – розрахункової та податкової дисципліни , вимог до якості продукції та інших правил господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України. Управління підприємством здійснюється призначеним засновниками виконавчим директором.

Прибуток підприємства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює: резервний (страховий) фонд; фонд виплати дивідендів.

ЗАТ «Черкасивторресурси» здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік згідно з новими Національними стандартами бухгалтерського обліку. Облік на підприємстві ведеться за допомогою бухгалтерської програми «1С Підприємство 7.7».

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління Товариства здійснює ревізійна комісія, яка призначається з числа акціонерів.

Оцінка основних показників фінансово-господарської діяльності Товариства проведена з використанням основних форм бухгалтерсько-фінансової звітності (Додаток А, А₁ , А₂ , Б, Б₁ , Б₂ ), розрахунки винесено у таблицю 2.1.1.

Таблиця 2.1. Показники фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Черкасивторресурси» за 2005-2007 рр.

Як бачимо, протягом трьох років спостерігається коливання загального розміру майна ЗАТ «Черкасивторресурси». Підприємство станом на кінець 2007 року володіло капіталом у розмірі 3970,5 тис. грн., що на 246,4 тис. грн. або на 106,6% більше ніж у 2005 році, але на 368,8 тис. грн. або на 8,5% більше у порівнянні з 2006 роком.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Чим більша частка власного капіталу у загальній сумі майна підприємства, тим краще для кредиторів та інвесторів, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень.

За даними таблиці 2.1.1 протягом періоду, що аналізується спостерігається зростання розміру власного капіталу підприємства. Так у 2007 році вартість власного капіталу складала 2774,9 тис. грн., що на 538,4 тис. грн. або на 24,1% більше ніж у 2005 році та на 462,7 тис. грн. або на 20% більше ніж значення показника у 2006 році. Стійке зростання розміру власного капіталу за останні два роки обумовлено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку підприємства.

Майже половину у загальному розмірі капіталу займає позиковий капітал, його вартість становила на кінець 2007 року 1195,6 тис. грн.. що на 292 тис. грн. або на 19,6% менше ніж у 2005 році та на 831,5 тис. грн. або на 41% менше у порівнянні з 2006 роком. Зменшення розміру позикового капіталу може свідчити про зниження фінансового ризику діяльності Товариства.

Позиковий капітал підприємства сформовано за рахунок довгострокових зобов’язань, короткострокових кредитів та позик і поточних зобов’язань.

Розмір поточних зобов’язань, які підприємство використовує для формування оборотних активів протягом трьох років коливається: у 2007 році він складав 70,25 тис. грн., що на 108,9 тис. грн. або на 18,3% більше ніж у 2005 році, але у порівнянні з 2006 роком він знизився на 13,9 тис. грн. або на 1,9%.

Про тяжкий фінансовий стан ЗАТ «Черкасивторресурси» та брак власних коштів для формування запасів і фінансування діяльності свідчить нестача власного капіталу протягом 2005-2006 рр.

Негативною є тенденція збільшення суми нестачі власного оборотного капіталу у 2006 році. Якщо у 2005 році сума дефіциту власного капіталу підприємства складала 660 тис. грн., то у 2006 році для формування запасів не вистачало 814,5 тис грн.

Позитивним явищем слід вважати зростання суми власного оборотного капіталу у 2007 році, розмір якого складав 231,6 тис. грн., але його не вистачало для формування запасів, що може свідчити про нераціональне розміщення фінансових ресурсів Товариства.

Таким чином, власний капітал участі у формування оборотних активів взагалі не приймає. Нестача власного оборотного капіталу свідчить про нездатність підприємства погасити короткострокові зобов’язання й може призвести до його банкрутства.

Оцінки ресурсів підприємства здійснюється за допомогою середніх показників, які дають можливість визначити тип стратегії підприємства відносно довгострокових вкладень.

Середньорічна вартість основних засобів впродовж періоду, що аналізується також змінилась: у 2007 році вона складала 2835 тис. грн., що на 155,7 тис. грн. або на 5,8% більше ніж у 2005 році , але у порівнянні з 2006 роком вона знизилась на 176,6 тис. грн. або на 2,9%. Дана ситуація є наслідком фізичного старіння основних засобів та відсутністю коштів на їх відновлення.

Позитивним явищем у діяльності Товариства протягом трьох років є зростання середньорічної вартості оборотних активів, оскільки це свідчить про підвищення рівня комерційної та фінансово-економічної роботи.

Обов’язковою умовою стійкого виробничого процесу є своєчасне і повне забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. За даними таблиці спостерігається стійка тенденція зростання середньорічної вартості оборотних активів, що може бути обумовлено зростанням власного оборотного капіталу внаслідок ефективного управління фінансовими ресурсами. Розрахунки свідчать, що станом на кінець 2007 року підприємство володіло оборотними активами вартістю 1319,9 тис. грн., що на 602 тис. грн. або на 83,9% більше ніж у 2005 році та на 299,8 тис. грн. або на 29,4% більше у порівнянні з 2006 роком.

Водночас, протягом періоду, що аналізується, спостерігається тенденція збільшення середньорічної вартості запасів. У 2007 році вартість запасів складала 678,2 тис. грн., що на 200,7 тис. грн. або на 42% більше ніж у 2005 році та на 80,6 тис. грн. або на 13,5% більше відповідно до 2006 року. Слід відмітити, що запаси станом на кінець 2007 року займають 51,4% (678,2/1319,9*100) загального розміру оборотних активів. Таке явище не може бути оцінено позитивно, оскільки запаси є низько ліквідними активами, суттєво впливає на зниження ліквідності оборотних активів підприємства.

Слід відмітити, що впродовж трьох років зросла середньорічна вартість оборотних активів: з 3397,2 тис. грн. у 2005 році до 4031,4 тис. грн. та 4154,9 тис. грн. у 2006 і 2007 роках відповідно.

Отже, зростання середньорічної вартості активів ЗАТ «Черкасивторресурси» впродовж 2005-2007 рр. свідчить про розширення підприємством обсягів своєї діяльності, але збільшення середньорічної вартості запасів з фінансової точки зору негативно вливатиме на ліквідність підприємства.

Оцінка економічних показників діяльності підприємства дає можливість оцінити його роботу позитивно, оскільки результатом ефективної діяльності є прибуток. Прибуток – це основне джерело приросту власного капіталу, джерело відтворення виробничих фондів, збільшення обсягів діяльності підприємства.

Дані таблиці 2.1 показують, що у 2007 році підприємством отримано прибуток від операційної діяльності 630,7 тис. грн., що на 525,1 тис. грн. або на майже у шість разів більше порівняно з 2006 роком.

Виручка від реалізації складала у 2007 році 13704,2 тис. грн., що на 7986,4 тис. грн. або на 139,7% більше ніж у 2005 році та на 5215,8 тис. грн. або на 61,5% більше у порівнянні з 2006 роком.

Зростання обсягів реалізації продукції та послуг у 2007 році відбувалося при одночасному зниженні рівня витрат: на 100 грн. виручки від реалізації у 2007 році витрати складали 19,6 грн., що на 16,9 грн. менше ніж у 2005 році та на 8,2 грн. менше у порівнянні з 2006 роком. Така тенденція позитивно позначилась на сумі прибутку від операційної діяльності.

Слід відмітити, що сума прибутку до оподаткування також динамічно зростала протягом трьох років. Так у 2005 році сума збитку від звичайної діяльності дорівнювала 190,4 тис. грн., у 2006 році – підприємство отримало прибуток у розмірі – 148,7 тис. грн. а у 2007 році цей показник зріс більше ніж у два з половиною рази і складав 528 тис. грн.

Проведені розрахунки яскраво свідчать про підвищення економічної ефективності діяльності підприємства. Зокрема, якщо у 2005 році кожен працівник підприємства в середньому забезпечував своєю працею дохід у сумі 48,5 тис. грн., то вже у 2006 році цей показник зріс майже у два рази. Продуктивність праці на одного працівника у 2007 році зросла 67,5% або на 52,1 тис. грн. На це вплинуло зростання фізичного обсягу реалізації продукції та завдяки підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Така тенденція при одночасному зменшенні чисельності працівників підприємства характеризується позитивно.

Фонд оплати праці у 2007 році складав 319,5 тис. грн., що на 1128,3 тис. грн. більше ніж у 2005 році та на 243,9 тис. грн. більше у порівнянні з 2006 роком. На це суттєво вплинуло підвищенням прожиткового мінімуму та зростання розміру середньомісячної заробітної плати. У 2007 році середня заробітна плата склала 2499,61 грн., що на 1578,92 грн. більше ніж у 2005 році та на 945,67 грн. більше ніж у 2006 році.

На показники фінансово-господарської діяльності суттєво впливає ефективність використання основних засобів – фондовіддача.

Підприємство протягом 2007 року більш ефективно використовувало основні засоби. На 1 грн. основних засобів підприємством у 2007 році виготовлено продукції в розмірі 4,83 грн., що на 2,7 грн. або більш ніж у два з половиною рази вище за показник 2005 року та на 2,01 грн. або 71,3% більше відповідно до 2006 року.

Про ефективність роботи підприємства надають уявлення показники рентабельності, які використовуються як інструмент політики ціноутворення.

За даними розрахунків впродовж 2006-2007 рр. на фоні загальної прибутковості діяльності підприємства відзначається поліпшення багатьох показників ефективності використання майна і джерел його фінансування.

Слід відмітити, що ефективність використання основних засобів підприємства у 2007 році у порівнянні з 2006 роком зросла на 13,68% і склала 18,62%. Зростання середньорічної вартості оборотних активів призвело до підвищення ефективності їх використання у 2007 році на 25,44% порівняно з 2006 роком. Отже, відношення ефекту з наявними оборотними активами стало більшим внаслідок зростання прибутковості їх використання.

Отже, ці факти яскраво свідчать про підвищення ефективності діяльності підприємства впродовж трьох років.

2.2Аналіз основних показників фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

Запорукою діяльності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість). На неї впливають різні чинники – як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості підприємства, зокрема, внутрішній і зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість є наслідком стабільного перевищення прибутків над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції [19, c. 231].

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство при наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова сталість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

На сталість підприємства впливають різні фактори: стан підприємства на товарному ринку; виробництво дешевої продукції, що користується попитом; потенціал у діловому співробітництві; ступінь залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів; наявність платоспроможності дебіторів; ефективність господарських і фінансових операцій [9, c. 34].

Значення і сутність фінансової сталості яскраво відображаються в її показниках. До абсолютних показників фінансової сталості відносять такі групи показників:

- для характеристики джерел формування запасів і затрат, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел (наявність власних оборотних коштів; наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат; наявність власних, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів для формування запасів і затрат);

- показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування (надлишки або нестача власних оборотних коштів; надлишки або нестача власних і довгострокових позикових джерел; надлишки або нестача власних, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів) [49, c.97].

Наявність власних оборотних коштів для формування запасів і затрат розраховується за формулою:

Н₁ = ВК – НА (2.1)

де: Н₁ - наявність власних оборотних коштів для формування запасів і затрат;

ВК – джерела власних коштів;

НА – необоротні активи.

Для розрахунку власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат використовують формулу:

Н₂ = Н₁ + ДП(2.2)

де: ДП – довгострокові пасиви.

Наявність власних, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів для формування запасів і затрат розраховують за формулою:

Н₃ = Н₂ + КП (2.3)

де: КП – короткострокові кредити банків та поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями.

Далі розраховують вартість запасів (Н4) як підсумок виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів.

Для розрахунку надлишків (+) або нестачі (-) власних оборотних коштів від наявного власного оборотного капіталу віднімають вартість запасів:

∑₁ = Н₁ – Н₄ (2.4)

Нестача власного оборотного капіталу веде до збільшення змінної і зменшення постійної частини поточних активів, а це свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкий його стан.

Надлишки (+) або нестача (-) власного оборотного капіталу та довгострокових зобов’язань для формування запасів розраховують за формулою:

∑₂ = Н₂ – Н₄ (2.5)

Для розрахунку надлишків (+) або нестачі (-) власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів використовують формулу:

∑₃ = Н₃ – Н₄ (2.6)

Для нормальної життєдіяльності підприємство повинно обов’язково мати власні оборотні кошти [12, c. 222-224].

Якщо підприємство має короткострокові борги, то воно зобов’язане сплатити їх поточними активами. Якщо після сплати у підприємства залишається «нуль» власних оборотних коштів, то воно не зможе погасити довгострокові борги поточними активами; якщо отримують суми зі знаком «-», то це означає, що підприємство не може розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями.

Неможливість покрити поточну потребу в оборотних коштах власними засобами означає нестачу або й цілковитий брак власних оборотних коштів.

Це може статися з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту потреби у власних оборотних коштах), через стихійне лихо та з інших причин, зокрема: незадовільної роботи маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабкої відповідальності підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; наявності значної дебіторської заборгованості покупців.

Причиною цілковитого браку власних оборотних коштів може бути значне підвищення цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в разі перевищення власних оборотних коштів понад їхню потребу. Він може виникати внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом.

Цей надлишок може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, причому тільки тоді, коли темпи зростання нормативних запасів не випереджають темпів зростання обсягу виробництва.

При оцінці фінансового стану потрібно враховувати, що:

1) Якщо ∑₁ , ∑₂ , ∑₃ > 0 – то підприємство має абсолютну фінансову стійкість;

2) Якщо ∑₁ , < 0, ∑₂ , ∑₃ > 0 – то підприємство має нормальну фінансову стійкість;

3) Якщо ∑₁ , ∑₂ < 0, ∑₃ > 0 – то підприємство має нестійке фінансове положення;

4) Якщо ∑₁ , ∑₂ , ∑₃ < 0, - то підприємство має кризовий фінансовий стан.

Фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями [5, c. 247].

До числа найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку є визначення меж фінансової стійкості підприємства. Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі діяльності господарюючою суб’єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

На нашу думку, фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства.

Розрахунок узагальнюючих показників дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства, виходячи із ступеня забезпеченості підприємства робочим капіталом. Використовуючи дані бухгалтерсько-фінансової звітності ЗАТ «Черкасивторресурси» (додатки А, А₁ , А₂ ), побудуємо таблицю 2.2.1.

Враховуючи показники фінансової стійкості фінансовий стан підприємства оцінюється як кризовий протягом 2005-2006 рр., тобто запаси перевищували «нормальні» джерела фінансування на 756,3 тис. грн. та на 194,6 тис. грн. відповідно.

Таблиця 2.2.1.Оцінка загальних показників фінансової стійкостіЗАТ «Черкасивторресурси» протягом 2005-2007 рр.

Нестача оборотних активів становила 47,6 днів у 2005 році та 8,3 дня у 2006 році і покривалася за рахунок кредиторської заборгованості.

Отже, ЗАТ «Черкасивторресурси» протягом двох років не мало достатнього розміру власних оборотних коштів для формування запасів, що свідчить про його нездатність вільно маневрувати грошовими коштами, неспроможність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес фінансово-господарської діяльності. Недостатня фінансова стійкість у подальшому може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі діяльності господарюючого суб’єкта.

У 2007 році ситуація покращилась: підприємство мало нормальну фінансову стійкість, й хоча запас фінансової стійкості становив лише 1,6 дня, надлишок оборотних активів становив 0,09 грн. на 1 грн. вкладених джерел фінансування.

Поряд з абсолютними показниками фінансову стійкість підприємства характеризують також фінансові коефіцієнти.

Коефіцієнт автономії (незалежності) -показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Що вищий цей показник, то більш фінансово стійким і незалежним є підприємство від кредиторів.

Розраховується коефіцієнт автономії (К_авт ) за такою формулою:

К_авт = ВК / ВМ (2.7)

де: ВК – власний капітал; ВМ – вартість майна.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповненням до попереднього показника. Він характеризує ступень участі позикового капіталу у формуванні активів.

Для розрахунку коефіцієнту концентрації позикового капіталу (К_кзк ) використовують формулу:

К_кзк = ЗК / ВМ (2.8)

де: ЗК – запозичений капітал; ВМ – вартість майна.

Коефіцієнт фінансування (К_ф ) – показує, яка частка діяльності підприємства фінансується за рахунок власного капіталу й розраховується за формулою:

К_ф = ВК / ЗК (2.9)

де: ВК – власний капітал; ЗК – запозичений капітал.

Коефіцієнт заборгованості – показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок позикового капіталу. Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Коефіцієнт заборгованості (К_з ) визначається за формулою:

К_з = ЗК / ВК (2.10)

де: ЗК – запозичений капітал; ВК – власний капітал.

Коефіцієнт маневрування– показує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена у найбільш мобільні активи.

Для визначення коефіцієнту маневрування (К_м ) використовують наступну формулу:

К_м = ВОК / ВК (2.11)

де: ВОК – власний оборотний капітал; ВК – власний капітал

Коефіцієнт забезпеченості запасів– показує, яка частина запасів фінансується за рахунок власного оборотного капіталу. Він розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів до суми запасів за формулою:

К_зз = ВОК / З (3.12)

де: ВОК – власний оборотний капітал; З – запаси.

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів – показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власного оборотного капіталу.

Розрахунок коефіцієнту забезпеченості оборотних активів здійснюється (К_зоа ) за формулою:

К_зоа = ВОК / ОА (2.13)

де: ВОК – власний оборотний капітал; ОА – оборотні активи.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів – відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства.

Розраховується коефіцієнт реальної вартості основних засобів (К_рв ) за такою формулою:

К_рв = ОЗ / ВМ (2.13)

де: ОЗ – залишкова вартість основних засобів; ВМ – вартість майна.

Коефіцієнт інвестування (К_інв )–характеризує, яка частка основних засобів фінансується за рахунок власного капіталу і розраховується заформулою:

К_інв = ВК / ОЗ (2.14)

де: ВК - власний капітал; ОЗ – залишкова вартість основних засобів.

Для розрахунку часткових показників фінансової стійкості підприємства побудуємо таблицю 2.2.1., використовуючи дані бухгалтерсько-фінансової звітності.

Таблиця 2.2.2.Оцінка часткових показників фінансової стійкості ЗАТ «Черкасивторресурси» протягом 2005-2007 рр.

Дані розрахунків свідчать про те, що фінансова сталість підприємства у 2007 році зросла у порівнянні з 2005-2006 роками, оскільки саме у цей рік спостерігається відповідність майже всіх показників нормативному значенню.

Товариство має достатній коефіцієнт концентрації власного капіталу у 2007 році й спостерігається тенденція зростання цього показника у порівняні з 2005 роком на 0,1 або на 16,7%, а відповідно до 2006 року цей показник зріс на 0,17 або на 32,1%. Збільшення частки власного капіталу у загальній вартості майна свідчить про підвищення концентрації власного капіталу та зміцнення фінансової стійкості підприємства.

Зменшення коефіцієнта концентрації позикового капіталу у 2007 році на 0,1 або на 25% проти 2005 року та на 0,17 або на 36,2у порівнянні з 2006 роком також свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування і зростанні ринкової стійкості.

Коефіцієнт фінансової залежності протягом періоду, що аналізується, відповідає нормативному значенню. Позитивним у діяльності підприємства є зменшення частки діяльності підприємства, що фінансується за рахунок власного капіталу у 2007 на 14,4% проти 2005-2006 рр.

Протягом 2005-2007 рр. ЗАТ «Черкасивторресурси» значно підвищило частку фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу, що позитивно характеризує його діяльність. Коефіцієнт фінансування у 2007 році складав 2,32, що відповідає нормативу й перевищує значення цього показника на 54,7% та на 103,5% у порівнянні з 2005-2006 роками відповідно.

Слід відмітити, що разом з цим, спостерігається позитивна тенденція зменшення коефіцієнту заборгованості: у 2007 році коефіцієнт заборгованості дорівнював 0,43, що на 35,8% менше ніж у 2005 році та вполовину менше від значення 2006 року. Отже, підприємство намагається зменшити фінансовий ризик своєї діяльності й підвищити фінансову незалежність.

Негативно характеризує підприємство низький коефіцієнт маневрування власного капіталу, у 2007 році цей показник склав 0,08, що на значно нижче за нормативне значення. Крім того, спостерігається тенденція зменшення цього показника майже у двічі у порівнянні з 2005-2006 роками. Це може свідчити про погіршення фінансового стану та про нездатність підприємства забезпечити більш достатню гнучкість у використанні власних коштів.

Дуже низькими є коефіцієнти забезпеченості запасів та товарів, що свідчить про недостатність власних джерел фінансування для їх формування та нераціональне використання власного капіталу.

У 2007 році коефіцієнт реальної вартості основних засобів у валюті балансу склав 0,62, що не відповідає нормативу, але крім того спостерігається тенденція зниження цього показника на 20,5% у порівнянні з 2005 роком та на 13,9% відповідно до 2006 року. Це може бути обумовлено відволіканням власного капіталу на інвестиційну діяльність, що й підтверджує зростання коефіцієнту інвестування.

Отже, за даними, отриманими в результаті проведення розрахунків можна відмітити, що підприємство набуває фінансову стійкість, але невдало маневрує належним йому капіталом.

Виходячи з цього ми можемо зробити висновок, що підприємство функціонує переважно за рахунок власних коштів, є фінансово незалежним від зовнішніх інвесторів і кредиторів, але має низькі показники маневрування та фінансової стійкості.

Але разом з тим, для досягнення високої ефективності діяльності і показників прибутку споживче товариство повинно краще використати наявний капітал, можливо залучити короткострокові кредити банків для формування достатньої кількості оборотних активів для ведення поточної господарської діяльності.

В умовах ринкових відносин ліквідність і платоспроможність підприємства вважається найважливішим фактором господарської діяльності.

Ліквідність підприємства – це його здатність розраховуватись зі своїми фінансовими зобов’язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів [9, c. 34].

Такі активи мають назву ліквідні засоби. До них належать ті елементи оборотних засобів (і деяких основних), які можна порівняно швидко і легко реалізувати, а також залишок готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), цінні папери, кошти на банківських розрахунках, касова готівка.

Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.

Найбільш ліквідною є готівка. Наступним рівнем ліквідності активу є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість – теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок в найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку їх треба продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активу. Поняття «ліквідність підприємства» і «платоспроможність підприємства» не є тотожними [20, c. 91].

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи вистачить у підприємства грошей для погашення його зобов’язань, слід передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом та цільовими фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв’язки), чи є простроченою, тобто такою, строк погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань з наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідноїфінансової звітності [13, c. 295].

Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами.

Баланс ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденційні зміни ліквідності та платоспроможності підприємства та зміни його фінансового стану.

Другим етапом оцінки ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність поточних активів є головним чинником, який визначає ступінь ризику вкладень в оборотні активи. Ступінь ліквідності оборотних активів, і кожної їх групи, визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до поточних зобов’язань. Аналіз ліквідності полягає у порівнянні засобів (активів балансу), які згруповані за ступенем ліквідності, із зобов’язаннями (пасив балансу, які згруповані за строками їх погашення та розміщення у порядку зростання термінів.

Характеристикою ліквідності підприємства є ліквідність балансу, яка визначається «шляхом зіставлення засобів за активом балансу ( в якому відображено розміщення засобів підприємства в елементи обігових коштів), згрупованих за термінами можливого швидкого їх перетворення в гроші, із зобов’язаннями за пасивом балансу, згрупованим за ступенем терміновості їх оплати»_.

Підприємство буде ліквідним якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов’язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової кредиторської заборгованості, то таке підприємство є більш ліквідним, ніж те, де оборотний капітал складається в основному з запасів.

Групи активів за рівнем ліквідності:

1) найбільш ліквідні активи (А₁ ) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення цінні папери які прирівняти до грошей.

2) активи, які швидко реалізуються (А₂ ) – це активи, для перетворення яких на гроші потрібен час: дебіторська заборгованість, ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

3) активи, що реалізуються повільно (А₃ ) – це запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки не має покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки, для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4) активи, що важко реалізуються (А₄ ) – це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду (необоротні активи).

Перші три групи активів протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємств.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групують так:

1) негайні пасиви (П₁ ) – це кредиторська заборгованість, розрахунку за дивідендами, своєчасно непогашені кредити.

2) короткострокові пасиви (П₂ ) – це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за достроковими зобов’язаннями, векселі видані.

3) довгострокові пасиви (П₃ ) – це довгострокові зобов’язання.

4) постійні пасиви (П₄ ) – це статті першого розділу пасиву балансу («Власний капітал»).

Як відмічалось вище, аналіз ліквідності підприємства передбачає два етапи, перший з яких – складання балансу ліквідності (аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу – це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу[9, c. 23-24].

Баланс буде абсолютно ліквідним якщо задовольнятиме такі умови:

А₁ > П₁ ; А₂ > П₂ ; А₃ > П₃ ; А₄ > П₄

- найбільш ліквідні активні перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

- активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

- активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них;

- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання, то обов’язково виконуються і остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов вказує на те, що фактично ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов’язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами [16, c. 132].

Отже, в показнику ліквідності виражається взаємозв’язок можливості продажу активів підприємства з оплатою його зобов’язань.

Дані для проведення аналізу ліквідності балансу підприємства, що досліджується винесено в таблицю 2.2.3.

Таблиця 2.2.3.Аналіз ліквідності балансу ЗАТ «Черкасивторресурси» протягом 2006-2007рр.

Як видно із таблиці баланси Товариства протягом двох років не є абсолютно ліквідним, так як найбільш ліквідні активи не покривають найбільш термінові зобов’язання. Тобто, відповідні зобов’язання протягом року незабезпечені оборотними активами та основним джерелом фінансування діяльності підприємства є поточна кредиторська заборгованість товарного та нетоварного характеру юридичних та фізичних осіб, погасити яку підприємство не має змоги.

Аналіз ліквідності балансу, проведений за вищезазначеною схемою, не відрізняється точністю. Тому з метою комплексної оцінки ліквідності балансу доцільно застосувати загальний показник платоспроможності :

Кпл = А₁ + 0,5*А₂ + 0,3*А₃ / П₁ + 0,5*П₂ + 0,3*П₃ (2.15)

Кпл (2006) = 0,428 Кпл (2007) = 0,701

Збільшення значення Кпл свідчить про зміцнення платоспроможності та зрушення у бік покращення структури активів та пасивів.

Отже, коефіцієнт платоспроможності збільшився на 0,273 або на 27,3%, що свідчить про надійність ЗАТ «Черкасивторресурси» як потенційного партнера.

Платоспроможність - це здатність підприємства оплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують систему відповідних показників, що розрізняються між собою розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов’язань.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом загальної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття (К_п ) дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:

К_п = ОА / ПЗ (2.16)

де: ОА – оборотні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_тл ), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:

К_тл = ЛА / ПЗ (2.17)

де: ЛА – ліквідні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_ал ) визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:

К_ал = АЛА / ПЗ (2.18)

де: АЛА – абсолютно ліквідні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності та платоспроможності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства [21, c. 337].

Для оцінки платоспроможності підприємства побудуємо аналітичну таблицю 2.2.4 за даними фінансово-бухгалтерської звітності.

Як бачимо, протягом 2006 року майже всі показники платоспроможності не відповідають нормативному значенню, отже у цей період Товариство було неплатоспроможне.

У 2007 році ситуація покращилась, хоча деякі показники все ж таки залишились нижчими за встановлені нормативи.

Товариство не має абсолютної платоспроможності якщо у 2006 році воно мало змогу погасити негайно 12% найбільш ліквідних активів, то у 2007 році – 15%, що 5% нижче від нормативного значення.

Таблиця 2.2.4.Аналіз платоспроможності ЗАТ «Черкасивторресурси» за 2006-2007рр.

Слід відмітити, що у 2007 році значно зросла частка поточної заборгованості, яка може бути погашена за рахунок готівки та очікуваних надходжень від дебіторів, що є позитивною тенденцією. Так, у 2007 році коефіцієнт термінової ліквідності складав 1,09, що на 39% більше ніж у 2006 році та вище за нормативне значення на 59%.

Що стосується здатності підприємства покривати поточні зобов’язання за рахунок активів у ліквідній формі, то у 2007 році на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань припадало 2,03 грн. ліквідних активів, що відповідає нормативному значенню і перевищує показник загальної ліквідності за попередній рік на 34%.

Отже, коефіцієнти термінової та загальної ліквідності у 2007 році вище нормативних значень і мають тенденцію до зростання. Таким чином у разі потреби підприємство у будь який час зможе погасити свої поточні зобов’язання за рахунок грошових коштів та ліквідних активів.

Разом з тим, коефіцієнт мобільності активів нижче нормативного значення, тобто оборотні активи у загальній валюті балансу займають лише у 40% у 2007 році проти необхідних 50%, але у порівнянні з 2006 роком цей показник зріс на 12%. Це негативний фактор діяльності підприємства, адже воно не спроможне вільно маневрувати своїми оборотними активами.

Слід відмітити, що поточні зобов’язання підприємства не можуть бути покрити за рахунок матеріальних активів, оскільки коефіцієнт ліквідності запасів протягом двох років нижче нормативного значення, хоча й має тенденцію до зростання. У 2007 році цей показник складав 0,85, що більше на 2% від значення попереднього року, але менше на 2% від нормативу.

ЗАТ «Черкасивторресурси» у 2007 році за рахунок очікуваних надходжень від дебіторів в змозі було погасити 98% поточних зобов’язань проти 62% у 2006 році. Зростання коефіцієнта ліквідності коштів неможна оцінити позитивно, оскільки підприємство потрапляє у фінансову залежність при наявності простроченої дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує, що у 2006 році підприємство на 1 грн. дебіторської заборгованості залучало 0,98 грн. кредиторської заборгованості, а у 2007 році – 1,07 грн., тобто при недостатності власного оборотного капіталу підприємство використовувало у господарському обороті кредиторську заборгованість більш інтенсивно.

Коефіцієнт співвідношення активів у 2006-2007рр. Становить відповідно 0,39 та 0,56, що удвічі менше рекомендованого розміру.

У подальшому керівництву ЗАТ «Черкасивторресурси» необхідно проаналізувати можливість ефективного використання наявного майна та вдало розпоряджатися ним.

2.3Прогнозна оцінка платоспроможності та фінансової стійкості підприємства

Прогнозування фінансового стану підприємства є невід’ємним елементом його управлінням. Визначаючі фінансовий стан як складну систему, що є об’єктом прогнозування, нами пропонується розглядати прогнозування фінансового стану підприємства як розробку системи науково обґрунтованих імовірнісних припущень про базові і альтернативні структурні зміни в активах та пасивах підприємства, обумовлених ефективністю використання капіталу.

Прогнозування фінансового стану підприємства доцільно здійснювати шляхом моделювання, оскільки останнє дозволяє відображати перспективний фінансовий стани в залежності від необмеженої кількості факторів. Таким чином, адекватність прогнозування фінансового стану залежить від процедури та логіки побудови прогнозної моделі. Це обумовлює необхідність визначення послідовності процедур та основних етапів прогнозування.

Ґрунтуючись на розробленому алгоритмі прогнозування фінансового стану підприємства , пропонується наступна методика його проведення, яка складається з трьох етапів:

1) підготовчій етап, на якому здійснюється збір та первинна обробка інформації про фінансовий стан підприємства;

2) аналіз фінансового стану підприємства, який дозволяє виявити основні фактори, що впливають на зміну фінансового стану;

3) прогнозування фінансового стану та його моделювання в залежності від цілей прогнозування.

Прогнозування фінансового стану є необхідним складовим елементом управління і однією з основних умов ефективного планування.

Прогнозування показників платоспроможності базується на основі критеріїв, за якими приймаються рішення: про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним; про наявність реальної можливості відновлення платоспроможності; про наявність реальної можливості втрати платоспроможності, коли підприємство найближчим часом не зможе виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану – воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

Часом платоспроможність помилково ототожнюється лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства.

Проте наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись по виникаючих зобов’язаннях.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю [15, с. 349].

У цьому зв’язку однією з важливіших проблем підприємства є підвищення рівня поточної платіжної готовності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інші у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу – це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності майна [12, с. 238].

Використовуючи дані бухгалтерського балансу, розрахуємо основні показники таблиці 2.3.1 та спробуємо оцінити структуру балансу Твариства.

Таблиця 2.3.1.Оцінка структури балансу ЗАТ «Черкасивторресурси» протягом 2006-2007рр.

Розраховані показники дають змогу зробити висновки, що протягом 2005-2006рр. підприємство було неплатоспроможнім, оскільки мало незадовільну структуру балансу й показники загальної ліквідності та забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом були нижче за оптимальні значення.

ЗАТ «Черкасивторресурси» у 2007 році значення коефіцієнтів має вищі за оптимальні. Це означає, що структура балансу є задовільною, Товариство забезпечене власним оборотні капіталом і має достатньо поточних активів для того, щоб покрити свої короткострокові зобов’язання. Таким чином, підприємство має стійке фінансове положення і є платоспроможним.

З метою попередження можливих фінансових труднощів і неплатежів у майбутньому слід скласти прогнозний розрахунок платоспроможності на найближчу перспективу виходячи з даних на кінець 2007 року (табл. 2.3.2).

При складанні цього розрахунку враховується першочерговість платежів і рівень мобільності платіжних засобів. Тому спочатку беруться в розрахунок найбільш мобільні засоби і першочергові платежі. Для проведення такого розрахунку використовуються дані бухгалтерського балансу.

Таблиця2.2.3. Розрахунок платоспроможності ЗАТ «Черкасивторресури»на перспективу

Враховуючи ступінь ліквідності оборотних активів фінансовий стан підприємства може бути оцінений як на дату складання звітності, так і на дострокову та короткострокову перспективу як передкризовий.

Ознаками платоспроможності має бути : наявність грошей в касі на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках не означає неплатоспроможність підприємства, бо кошти на поточних рахунках можуть надійти протягом кількох днів.

Щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба має дбати про те, щоб його суто грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, іншим кредиторам). Однак кома характеристика постійних значних залишків грошей на поточному рахунку підприємства як ознаки високої майстерності управління фінансовими ресурсами, високої ліквідності підприємства є помилковою.

3. Шляхи покращення фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”

3.1 Раціоналізація джерел фінансових ресурсів підприємства

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур.

За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому, на нашу думку, методики, прийняті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові.

Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу (в економічній літературі зустрічається назва "ціна капіталу"). В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок короткострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства. Це дає змогу вирішувати протиріччя між акціонерами та адміністрацією щодо неоднозначного ставлення до форми власності.

По-перше, керівники підприємств схильні до збільшення власної частки в доходах підприємства за рахунок витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій — витрати на відрядження, представницькі витрати, високий рівень заробітної плати й ін., що суперечить інтересам акціонерів.

По-друге, керівники підприємства, вкладаючи у нього свою працю, більше на собі відчувають зміни дохідності на противагу акціонерам, які можуть легше диверсифікувати свої вклади, а тому керівники схильні вибирати менш ризикові, але прибуткові проекти, не виправдовуючи сподівань акціонерів на підвищення дивіденду.

По-третє, керівники, обмежені терміном контрактів, часто віддають перевагу короткостроковим проектам, завдаючи шкоди довгостроковій стратегії підприємства.

У приватних підприємствах джерела формування фінансового капіталу досить обмежені. Це пов'язано з тим, що такі підприємства представляють інтереси, як правило, одного або кількох членів родини. Тому на початковому етапі діяльності такого підприємства фінансовий капітал формується виключно за рахунок коштів власника підприємства. Чим більше коштів у власника приватного підприємства, тим більшим буде обсяг початкового фінансового капіталу.

Через невеликі розміри і високий ризик приватні підприємства на початковому етапі своєї діяльності практично не можуть розраховувати на залучення коштів з інших джерел. Чинні приватні підприємства поряд із засобами власника можуть використовувати такі джерела формування фінансового капіталу: довгострокові й короткострокові кредити — банківських установ; довгострокові й короткострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів; фінансовий лізинг; короткостроковий товарний (комерційний) кредит; нормативну і прострочену кредиторську заборгованість; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; податкові пільги і кредити.

Приватним підприємствам найскладніше відшукати джерела фінансового капіталу, а тому вони змушені орієнтуватися в першу чергу на власні фінансові можливості, не нехтуючи пошуком інших джерел формування фінансового капіталу (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Джерела формування фінансового капіталу у приватних підприємствах України, %

Таким чином, у процесі фінансової діяльності підприємства усіх форм власності використовують різні джерела фінансових ресурсів для формування сукупного фінансового капіталу. Однак більшість підприємств віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів і незначною мірою позиковим коштам.

Із метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства. У чинних приватних підприємствах фінансовий капітал формується на 83,7% за рахунок власних фінансових ресурсів і на 16,3% за рахунок позикових коштів. Питома вага засновників і учасників у створенні фінансового капіталу становить у всіх приватних підприємствах 17%, а у малих приватних підприємствах — 22,9%. Значна частина коштів, що використовується для створення фінансового капіталу формується у тіньовому секторі. За даними цієї таблиці, питома вага тіньових коштів, що спрямовувалися на формування фінансового капіталу в усіх приватних підприємствах, становила 58,9%, а у малих приватних підприємствах — 62%.

Дещо більші можливості для формування фінансового капіталу мають колективні підприємства, особливо акціонерні товариства відкритого типу, що повною мірою можуть скористатися практично всіма реальними джерелами фінансових ресурсів.

Новостворені акціонерні товариства відкритого типу формують фінансовий капітал за рахунок зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів. Серед них найбільше значення у відкритих акціонерних товариствах мають внески засновників і кошти, що надходять від емісії акцій. Завдяки цим джерелам акціонерні товариства на 98—100% формують статутний капітал, що є базою, серцевиною, стрижнем усього фінансового капіталу акціонерного підприємства.

Вивчення порядку формування фінансового капіталу у новостворених відкритих акціонерних товариствах свідчить, що на початковому етапі діяльності таких підприємств використання джерел позикових фінансових ресурсів здійснюється в обмежених обсягах. Насамперед використовуються короткострокові кредити банківських і небанківських фінансових установ, а також короткострокові позики небанківських фінансових установ. При можливості використовуються податковий кредит і пільги, а також короткостроковий товарний (комерційний) кредит під товарно-матеріальні цінності. У чинних відкритих акціонерних товариствах є можливість використовувати практично усі джерела формування фінансового капіталу, розглянуті раніше, але основна перевага віддається джерелам власних фінансових ресурсів (табл.3.2).

Таблиця 3.2 Джерела формування фінансового капіталу у відкритих акціонерних товариствах, %

У ринковій економіці є механізми, що призводять до пом'якшення суперечностей через випуск фінансових активів, які дають змогу власникам облігацій ставати акціонерами.

Іншим видом фінансування є внутрішнє — за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

V = S k_j d_j (3.1)

де V— вартість авансованого капіталу;

k_j — ціна і-того джерела коштів;

d_j — питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості підприємства в цілому. Для інвестування коштів у конкретний проект дане підприємство повинне порівняти значення норми рентабельності інвестицій (ІRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв'язок між ними має бути таким:

якщо ІRR > 8,8%, інвестиційний проект приймається,

якщо ІRR < 8,8%, інвестиційний проект відхиляється,

якщо ІRR = 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним затратам.

Для порівняння показника вартості авансованих фінансових ресурсів із практикою американських компаній звернемося до прикладу, наведеного В.В. Ковальовим, "за даними 177 американських компаній, 16,8% компаній із проаналізованої вибірки мали вартість капіталу до 11,0%, 65% компаній — від 11 до 17% і 19,2% компаній — понад 19%".

У зарубіжній практиці функціонування підприємницьких структур пов'язане передусім із фінансуванням коштів на довгостроковій основі для отримання прибутку. Управління активами, пов'язане з отриманням прибутку, характеризується такою величиною, як фінансовий ліверидж. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, "фінансовий ліверидж — це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій". В економічній літературі зустрічається й інше поняття — фінансовий важіль.

Розрізняють три види лівериджу: виробничий (операційний), фінансовий та виробничо-фінансовий. Розподіл лівериджу на фінансовий та виробничий пов'язаний з існуванням двох видів підприємницьких ризиків. Дія підприємницького ризику пов'язується із силою виробничого (операційного) важеля, який, у свою чергу, залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній структурі та змін попиту й пропозиції на сировину й матеріали. Один із провідних американських спеціалістів у галузі фінансового менеджменту Є. Брігхем зазначав: "Якщо рівень постійних затрат компанії високий і не опускається в період падіння попиту на продукцію, підприємницький ризик підвищується".

Отже, виробничий (оперативний) ліверидж — це потенційна можливість підприємницької структури впливати на величину валового доходу через зміни у структурі виробничих затрат (собівартості) та обсягу випущеної продукції.

Значні коливання рентабельності активів, що пов'язані передусім із частими змінами умов кредитування, спричиняють зростання витрат виробництва, яке призводить до постійних змін у структурі фінансових ресурсів, а саме: у зміні співвідношення власних та залучених як джерел довгострокового фінансування. Цей взаємозв'язок характеризується силою фінансового важеля і є величиною фінансового лівериджу. Тому, на нашу думку, фінансовий ліверидж має потенційну можливість впливати на прибуток через зміни обсягів та структури довгострокових пасивів.

Одночасна дія виробничого (оперативного) та фінансового лівериджу характеризується категорією виробничо-фінансового лівериджу, для якого властивим є вплив одночасно трьох факторів: виручки від реалізації, витрат виробничого та чисто фінансового характеру і чистого прибутку як результативного показника.

Аналіз одночасного впливу цих факторів, тобто кількісна оцінка, можлива при застосуванні спеціального методу, відомого в економічній літературі під назвою методу "мертвої точки" або беззбитковості. Метод беззбитковості (або критичний обсяг продажу) стосовно оцінки та прогнозу лівериджу полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випущеної продукції, що забезпечував би покриття всіх видів витрат та беззбиткову діяльність.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Уперше теорія структури капіталу була описана американськими економістами Франком Модільяні та Мертоном Міллером. В економічній літературі ця теорія дістала назву "теорія Модільяні — Міллера". Проте існує й інша теорія, що названа традиційною. Послідовники першого підходу вважають, що вартість капіталу не залежить від його структури, а отже, її не можна оптимізувати. Для обґрунтування такого підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ринку, відсутність податку, однакова величина процентних ставок для фізичних та юридичних осіб, раціональна економічна поведінка, можливість ідентифікації підприємств із однаковим ступенем ризику. Вони стверджують, що ціна капіталу за таких умов завжди буде вирівнюватися внаслідок переливання капіталу за рахунок кредитів від фізичних осіб.

Послідовники другого підходу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури й існує оптимальна структура. Основу їхнього твердження становить залежність ціни авансованого капіталу від її складових. Залежно від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється. Зростання вартості довгострокового фінансування не збільшується до певної межі, перетинання якої викликає зростання вартості власних фінансових ресурсів. Для побудови табл. 3.3 використані дані вітчизняних підприємств.

Таблиця 3.3 Розрахунок оптимальної структури капіталу на підприємствах України, %

Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток підприємства найнижча — 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування підприємства.

3.2 Формування оптимального залишку грошових активів на підприємстві

На сучасному етапі, коли у більшості підприємств грошових активів не вистачає, здатність підприємства виживати напряму залежить від уміння ними управляти. До останнього часу управлінню грошовими активами у вітчизняній практиці не приділялося достатньої уваги. Але цей вид активів є найобмеженішим у сучасних умовах, і управління ним безпосередньо впливає на розвиток підприємства і формування кінцевих результатів його господарської діяльності. Тому грошові активи потребують посиленої уваги до себе з боку керівних органів підприємства. Управління ними ґрунтується на обліку, організації й контролі за рухом грошових потоків, а також запасів грошових активів із точки зору ефективності платежів і оптимального забезпечення операційної діяльності підприємства фінансовими ресурсами. В управлінні грошовими активами підприємств виділяють два самостійних об'єкти: залишки грошових засобів і грошові потоки.

Оптимальним залишком можна вважати таку величину грошових активів підприємства, яка не викликає затримок в операційному циклі підприємства, дає змогу своєчасно погашати короткострокові зобов'язання і не є надлишковою. Більшість підприємств України не має оптимального залишку грошових активів, а керівництво часто суто інтуїтивним шляхом вирішує, яка величина є для підприємства оптимальною.

Характеризуючи грошові засоби, які є в розпорядженні підприємств України, слід наголосити на негативних тенденціях, які спостерігаються останніми роками. Протягом 2005—2007 років має місце поступове зменшення питомої ваги цієї найліквіднішої частини оборотних активів. Так, якщо у 2005 році вона дорівнювала 15,8% в загальній сумі обігових коштів, то у 2007 році — лише 2,2,%, тобто майже в 7 разів менше.

Зниження питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів спостерігається на підприємствах усіх основних галузей національної економіки (табл. 14). Підприємства торгівлі та громадського харчування не є винятком. Якщо на кінець 2005 року питома вага грошових засобів у загальній сумі оборотних активів торговельних підприємств становила 1,81%, то на кінець 2007 року вона дорівнювала 3,24%. Слід зазначити, що протягом 2005—2007 років мало місце зростання вказаного показника до 3,24% (див. табл. 14).

Таблиця 14 Динаміка питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів на підприємствах України

Таким чином, значна частина оборотних активів підприємств пов'язана в запасах товарно-матеріальних цінностей і дебіторській заборгованості. Це призводить до того, що багато підприємств відчувають дефіцит грошових засобів. Наслідками його для окремих підприємств є зростання кредиторської заборгованості, затримки у виплаті заробітної плати, зниження ліквідності підприємств, збільшення тривалості операційного циклу.

Причинами дефіциту грошових засобів на торговельних підприємствах України можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх можна віднести кризу неплатежів, конкуренцію з боку інших торговельних підприємств, тиск податкового законодавства, високу вартість позикових коштів, вплив інфляції, відсутність платоспроможного попиту у більшої частини населення. До внутрішніх причин можна віднести: недоліки в управлінні товарним асортиментом, слабке використання прогресивних форм продажу товарів, неефективне використання матеріально-технічної бази, збитковість діяльності, відсутність контролю за грошовими потоками підприємства, втрату контролю над витратами, низьку кваліфікацію кадрів, слабкість або повну відсутність фінансового планування тощо.

Внаслідок дефіциту грошових засобів між підприємствами виникають величезні взаємозаборгованості, що перевищують розмір валового продукту України. Так, за І півріччя 2005 року розмір ВВП України становив 71337 млн. грн.", тоді як кредиторська заборгованість досягла 267645,9 млн. грн., причому з неї простроченої 134721,3 млн. грн. (тобто на 88,9% більше розміру ВВП).

Характеризуючи співвідношення грошових засобів і короткострокових зобов'язань підприємств України (за винятком малих підприємств, банків і установ, що утримуються за рахунок бюджету), слід відмітити значне перевищення суми короткострокових зобов'язань над величиною грошових засобів (табл. 15).

Таблиця 15 Грошові засоби та короткострокові зобов'язання підприємств України у 2005-2007 рр.

Так, на кінець 2003 року грошові засоби підприємств становили 213,28 млн. грн., при цьому кредиторська заборгованість досягала 5074,1 млн. грн., тобто майже в 24 рази більше. Протягом 2004—2007 років спостерігалося перевищення темпів зростання короткострокових зобов'язань порівняно з темпами зростання грошових засобів. На кінець 2007 року грошові засоби підприємств торгівлі дорівнювали 1143 млн. грн., а короткострокові зобов'язання досягли 38186 млн. грн., що в 33 рази більше. Це свідчить про те, що у більшості підприємств можуть виникати значні труднощі з покриттям своїх короткострокових зобов'язань.

Практика свідчить, що, коли на рахунках підприємств відсутні залишки грошових засобів, вони переходять до негрошових форм розрахунків. Подібні форми розрахунків переважають у більшості галузей господарювання. Винятком є підприємства, продукція яких орієнтована на експорт, або підприємства роздрібної торгівлі. Така ситуація спостерігається і в Росії. Згідно з даними, представленими у доповіді Світового банку в Росії, відношення негрошових форм розрахунків до обсягу продажу тільки в роздрібній торгівлі становить 0%, а в інших галузях коливається від 10% (у харчовій) до 91% (у газовій)".

Слід зазначити, що на підприємствах торгівлі України також іноді застосовуються негрошові форми розрахунків (зокрема бартер). Але це в більшості випадків викликано не відсутністю готівки, а бажанням постачальників отримати в обмін на поставлений товар інший, з того товарного асортименту, яким торгує магазин.

Для підприємств роздрібної торгівлі найпопулярнішою формою розрахунків є готівкова. Подібна форма розрахунків має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що існує повна гарантія платежів, їх висока швидкість, виключається виникнення дебіторської заборгованості. Але водночас така форма розрахунків має і ряд недоліків. Серед них слід виділити високу вартість обслуговування (зокрема проведення касових операцій, необхідність інкасування, збереження тощо), необхідність особистої присутності продавця та покупця, обов'язковий збіг моменту відпуску товару та його оплати, незручність при закупівлі оптових партій товару тощо. Вказані недоліки та певні законодавчі обмеження готівкового обігу призводять до того, що в інших галузях, зокрема оптовій торгівлі, ширше застосовуються безготівкові розрахунки. Це дещо сповільнює грошовий обіг, але дає змогу державі скорочувати обсяг готівки в обігу.

Порівняно з деякими реальними засобами, накопичення яких є надійною формою збереження багатства, гроші мають одну перевагу. Вони абсолютно ліквідні, тобто можуть бути використані підприємством для задоволення будь-якої потреби. Але у той же час вони мають суттєвий недолік, який характеризується тим, що вони найсильніше потерпають від впливу інфляції. Крім того, значне накопичення засобів у вигляді грошових активів призводить до втрати можливості отримання доходу від вкладення цих коштів у інші прибуткові види активів. Тому будь-яке підприємство повинно враховувати дві обставини, які виключають одна одну: це підтримання поточної платоспроможності й отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів.

Виходячи з цього, в західних країнах починаючи з 1950-х років розробляються моделі управління грошовими засобами з метою підтримання їх оптимального залишку. Зокрема, дослідники проблем фінансового менеджменту запропонували ряд математичних моделей. Найвідомішими з них є модель Баумоля, модель Міллера-Орра, модель Стоуна, модель Беранека.

Ці моделі у своїй більшості похідні від моделей управління запасами, і грошові засоби в них трактуються як особливий запас, що виникає в процесі надходження і витрачання грошей. При цьому необхідно оцінити:

— загальний обсяг грошових засобів та їх еквівалентів;

— яку частку слід тримати на поточному рахунку, а яку у вигляді короткострокових фінансових вкладень;

— коли і в якому обсязі необхідно здійснювати конвертацію грошових засобів у цінні папери і навпаки.

Докладна характеристика цих моделей знайшла своє відображення в працях І .А. Бланка, Є. Брігхема, В.В. Ковальова та інших. Згадані моделі розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів ще не набули достатнього поширення серед практиків у нашій країні. Це викликано тим, що в Україні більша частина оборотних активів залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей і пов'язана з розрахунками й тому основна маса підприємств не має достатніх залишків грошових засобів для їх вільного інвестування; перелік видів короткострокових фінансових інвестицій дуже обмежений і вони не завжди мають високу ліквідність; підприємства не мають достатньої інформації щодо наявності на ринку об'єктів короткострокових фінансових інвестицій.

Крім згаданих вище моделей оптимізації залишку грошових засобів, існують і інші прийоми регулювання цього виду активів. Раціональне управління іншими видами активів і зобов'язаннями підприємства здійснює прямий вплив на розмір грошових засобів. Наприклад, обсяг коштів підприємства можна збільшувати за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Цього можна домогтися шляхом надання своїм покупцям знижок, застосування факторингу, обліку векселів, пошуку інших можливостей прискорення інкасації простроченої заборгованості.

В галузі використання основних засобів шляхом збільшення грошових засобів підприємства може бути продаж обладнання, яке не використовується підприємством, надання в оренду майна, яке мало використовується підприємством, у разі економічної доцільності заміна купівлі основних засобів їх орендою тощо.

В галузі управління кредиторською заборгованістю доцільно застосовувати різноманітні схеми платежів, які давали б змогу користуватися залученими коштами, розшукувати альтернативних постачальників, які пропонують вигідніші форми співробітництва, тощо. Позитивні результати застосування цих прийомів проявлятимуться у вмінні зберігати ліквідність підприємства, отримувати дохід, мати конкурентну перевагу на ринку.

3.3 Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків

Час обертання тісно пов'язаний з часом виробництва в єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних коштіву сфері обігу дозволяє збільшити їхній обсяг у сфері торгової діяльності.

Не враховуючи трудомісткості розрахункових операцій, слід зазначити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлений у залежність від швидкості зарахування грошей на рахунок постачальника [12, с. 41].

Але час надходження коштів підприємству саме по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків, тому що час надходження коштів не охоплює всього періоду розрахунків.

Наприклад, при розрахунках чеками зарахування коштів на рахунок одержувача ще не означає завершення розрахунків. Тут період розрахунків закінчується лише в момент списання коштів з рахунка платника, тому що час розрахунків охоплює час повного документообігу, що включає час платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок одержувача. Тому швидкість надходження коштів на рахунок підприємства, виражена в днях, не може бути критерієм ефективності форм розрахунків.

Час, затрачуваний на розрахунки, є важливим чинником ефективності вибору їхніх форм. Але при цьому не можна вважати, що скорочення часу на здійснення розрахунків у всіх випадках створює можливість зменшити потребу сфери обігу в оборотних коштах, що зокрема знаходяться в розрахунках. Справа в тім, що час здійснення розрахунків тісно пов'язаний з часом руху об'єкта реалізації. І найчастіше процес розрахунків надає руху грошовим оборотним коштам не тільки значно пізніше дня одержання їм товару, але і достроково, коли платіж відбувається до одержання товару.

Тому ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на основі визначення часу проведення операції і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідне для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потреба в оборотних коштах для сфери обігу.

Необхідно звернути увагу і на зміст коштів у розрахунках. Відволікання коштів у розрахунки відбувається не тільки в постачальників, але й у покупців у випадках, коли вони роблять платежі до одержання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні розміру коштів у розрахунках варто враховувати не тільки товари відвантажені, але і матеріальні цінності в шляху, що відображають платежі, що передують надходженню і прийняттю вантажу покупцем. Це пояснюється наступними обставинами: цінності оплачені, але не надійшли на підприємство; оборотні кошти вкладені в розрахунки за виробничі запаси, але протягом якогось відрізку часу підприємство не розташовує ні грошима, ні виробничими запасами. Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з погляду постачальника - значить охарактеризувати їх тільки з однієї сторони.

Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У ряді випадків підприємство може виграти в ролі постачальника і втратити в ролі покупця. Невключення матеріальних цінностей у шляху в обсяг коштів, що відволікаються в розрахунки, може спотворити реальну картину стану коштів у сфері обігу. Усе це говорить про те, що суми, що враховуються як матеріальні цінності в шляху, є складовим елементом коштів у розрахунках.

Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що основними критеріями ефективності форм безготівкових розрахунків є час, затрачуваний на розрахунки, і обсяг оборотних коштів, притягнутих у розрахунки (відвантажені товари і матеріальні цінності в шляху).

Обсяг коштів у розрахунках і форми розрахунків тісно взаємозалежні. У безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на русі оборотних коштів на стадії товар - гроші і гроші - товар [11, с. 127].

І разом з тим кожна з форм робить свій специфічний зворотний вплив на співвідношення вартості товару й обсягу оборотних коштів у сфері обігу. У той самий товарний оборот підприємство може залучати велику чи меншу масу оборотних коштів у залежності від форми безготівкових розрахунків. Ефективність використання форми безготівкових розрахунків пропонується визначати як відношення часу руху товарів до тривалості відволікання оборотних коштів у розрахунки, тобто :

Ер = Тр./ Тзал. (3.2),

де: Ер - ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тр. - час руху товару від постачальника до покупця;

Тзал. - час залучення оборотних коштів у розрахунки.

Установлено взаємозв'язок ефективності безготівкових розрахунків і терміну залучення оборотних коштів у розрахунки, що полягає в наступному: найбільша ефективність форми розрахунків, коли час залучення оборотних коштів у розрахунки максимально наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм розрахунків визначається відносним подовженням тривалості вкладення коштів у розрахунки в порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.

Клієнти постійно висловлюють невдоволення тим, що платежі в банків занадто довго знаходяться «у шляху». Тим часом ясно, що кредитні інститути могли б робити записи переведень від відправника до одержувача протягом одного дня; технічні передумови для цього існують. Багатоденна затримка переведень астрономічних сум приносить банкам гроші, а клієнтам - великі збитки.

Довгий шлях грошових переказів визначається і звичаями, що зміцнилися в кредитній галузі. В обороті платежів між кредитними інститутами є уторовані шляхи. Усе-таки слід зазначити, що платежі з використанням механізованих систем зв'язки провадяться сьогодні значно швидше, ніж колись, протягом 2-3 робочих днів, рідко - за більш тривалий час. І все-таки термін занадто великий, особливо для відправлень без обробки документів.

Безготівковий розрахунок може бути зроблений у тому самому банку на місці за допомогою записів про переведення з одного рахунка на іншій. Операції по переведенні відправлень з однієї філії установи в іншу філію банк робить також безпосередньо в рамках власної облікової системи - з рахунка на рахунок. Від дебетування рахунка до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня.

Грошовий переказ може торкнутися і кілька інститутів, що займаються безготівковими розрахунками. При цьому в кожному з цих інститутів дані прихожого платежу повинні вноситися особливо. Шлях з одного місця проводки по бухгалтерських книгах в інше займає мінімум один день, насамперед у тому випадку, коли необхідне пересилання документів. Бухгалтерський запис про їх повинна бути зроблена в місці одержання тільки після надходження документів. Отже, цей процес може продовжуватися два дні і більш. Чим більше відстань між місцями відправлення й одержання платежу, тим довший термін його проходження. Так, платіжний оборот, принаймні зв'язаний із проходженням документів, займає не менш 4-5 днів.

Якщо необхідно дуже терміново провести платіж, то можна скористатися терміновим чи телеграфним переведенням. Однак при цьому за виконання таких доручень стягуються, звичайно, особливі збори.

Числення ефективності деяких форм безготівкових розрахунків, використовуваних у господарському обороті, розглянемо на трьох можливих варіантах за умови, що час руху товару - 4 дні, розрахункові документи надаються в банк у день виникнення підстави платежу й обробка документів в установах банку відбувається в день їхнього одержання (питання кредитування при цьому, не розглядаються).

У першому варіанті - час руху товару збігається з часом руху розрахункових документів між банком постачальника і банком покупця. В другому варіанті період руху розрахункових документів між банками сторін, що розраховуються, менше на 2 дні часу руху товару, тобто складає 2 дні. І в третьому варіанті документообіг між банками на 2 дні відбувається швидше часу руху товару, тобто складає 6 днів. Розраховані коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків представлені в табл. 16.

Таблиця 16 Коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків в іногородньому вантажообігу

Обґрунтуємо необхідність вибору форм безготівкових розрахунків на підприємстві за рахунок ефективності їхнього використання (табл. 16).

По-перше, мінімальне відволікання коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар, особливо в умовах поштового авізування платежів, дозволяють скоротити обсяг оборотних коштів, що відволікаються в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем; одночасно збільшується кількість вкладень ресурсів банку. Але в цілому обсяг оборотних коштів ресурсів у сфері обігу скорочується.

По-друге, у сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиключного руху оборотних коштів постачальників, покупців і ресурсів банку. За інших рівних умов чим більше оборотних коштів постачальників відволікається в товари відвантажені, тим менше оборотних коштів покупців утягує в матеріальні цінності в шляху і тем менше ресурси банку безпосередньо вкладаються в розрахунки. Це, звичайно, не виключає необхідності кредитування постачальників під розрахункові документи в шляху. Чим більше банківських ресурсів безпосередньо бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відволікають оборотні кошти в сферу обігу.

По-третє, вкладення оборотних коштів у товари відвантажені і матеріальні цінності в шляху мають визначену подібність і різницю. Їхня єдність визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Істотна різниця полягає в тому, що товари відвантажені представляють оборотні кошти, вкладені в розрахунки постачальником, а матеріальні цінності в шляху - оборотні кошти, вкладені в розрахунки покупцем.

Вкладення оборотних коштів у розрахунки у формі товарів відвантажених не має такої чітко вираженої границі. В умовах, коли надходження товару покупцю значно випереджає час його оплати, обставини можуть скластися так, що реалізований постачальником товар перейшов з його сфери обігу в сферу виробництва готового продукту підприємства-покупця.

При цьому оборотні кошти підприємства-постачальника залишилися зв'язаними в розрахунках з товарами відвантаженими. Тоді частина оборотних коштів постачальника втягується в кругообіг коштів покупця у вигляді його кредиторської заборгованості.

І навпаки, коли оплата товарів випереджає надходження цих товарів, у покупця виникає потреба в оборотних коштах. Така потреба повинна покриватися за рахунок власних оборотних коштів покупця, що вимагає обов'язкового нормування у вигляді «транспортного запасу». Це так називана запланована дебіторська заборгованість. Однак при значному розриві оплати і надходження товарів виникає вже незапланована дебіторська заборгованість, що негативно відображається на фінансовому положенні підприємства.

По-четверте, випередження в часі акту одержання товару в порівнянні з актом його оплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, що вже в момент свого виникнення виявляється вилученою і заброньованою на депозитному рахунку акредитивів. При такому збігу обставин кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих оборотних коштів підприємств.

По-п'яте, чим більше термін поштообігу розрахункових документів між установами банку перевищує час руху товару від підприємства-виготовлювача продукції до підприємства-споживача, тим вище результативність телеграфного авізування платежів.

Таким чином, впровадження в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм скорочує масу оборотних коштів, що утягуються в обігу. І, навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необґрунтованого залучення оборотних коштів у розрахунки, що супроводжується поруч негативних явищ.

Застосування найбільш економічних форм розрахунків з покупцями і постачальниками сприяє прискоренню платежів підприємства за товарно-матеріальні цінності, що надійшли, і надходження йому коштів за реалізовану продукцію, що позитивно відіб'ється на його фінансовому положенні.

Прискорення розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, і в основному від того, як швидко будуть перераховані кошти з рахунка платника на рахунок постачальника, що визначається використовуваними формами безготівкових розрахунків, а саме їх документообігом, що являє собою систему оформлення, використання і прямування розрахункових документів.

Для постачальника і покупця завжди вигідно, щоб продукція оплачувалася в момент її прибуття до покупця. Якщо продукція буде оплачуватися раніш її прибуття, то прискорення розрахунків буде мниме, тому що оборотність оборотних коштів від цього не прискорюється.

Отже, необхідно використовувати таку форму безготівкових розрахунків, яка б забезпечувала максимальне зближення моментів надходження товарів і їхньої оплати. Для цього необхідно враховувати, при виборі форм безготівкових розрахунків, характер реалізованої продукції, порядок і умови її відвантаження покупцю, місцезнаходження постачальників і покупців, джерела коштів, за рахунок яких здійснюються платежі і т.д.

Висновки та пропозиції

Розвиток недержавного сектору економіки – один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку займають підприємства колективної форми власності, а саме - акціонерні товариства.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме такі суб'єкти підприємництва спроможні найшвидше і найефективніше розв’язувати проблеми демонополізації виробництва, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

За умовою суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінка використання їхнього майна та капіталу, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення і зміцнення фінансової стабільності підприємства.

У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, у тому числі і роботи з фінансовими ресурсами, тобто фінансові роботи. Бо, як уже зазначалося, для отримання прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиченими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує реалізовуючи новостворену вартість.

Метою цієї дипломної роботи, було проведення аналізу фінансового стану, оцінки ліквідності і прогнозування платоспроможності Закритого Акціонерного Товариства «Черкасивторресурси». Після виконаних розрахунків показників фінансово-господарської діяльності, можна зробити наступні висновки.

Закрите акціонерне товариство «Черкасивторресурси» є юридичною особою, має відокремлене майно, володіє, користується на власний розсуд належними йому основними засобами, має самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків, включаючи валютний, круглу печатку зі своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки зі своєю назвою. Ціль діяльності підприємства – здійснення виробничо-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Підприємство станом на кінець 2007 року володіло капіталом у загальному розмірі 3970,5 тис. грн., що на 246,4 тис. грн. або на 106,6% більше ніж у 2005 році, але на 368,8 тис. грн. або на 8,5% більше у порівнянні з 2006 роком.

Протягом 2005-2007 рр. спостерігається стійке зростання власного капіталу, яке обумовлено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку підприємства.

Майже половину у загальному розмірі капіталу займає позиковий капітал, його вартість становила на кінець 2007 року 1195,6 тис. грн.. що на 292 тис. грн. або на 19,6% менше ніж у 2005 році та на 831,5 тис. грн. або на 41% менше у порівнянні з 2006 роком. Зменшення розміру позикового капіталу може свідчити про зниження фінансового ризику діяльності Товариства.

Станом на кінець 2007 року підприємство володіло оборотними активами вартістю 1319,9 тис. грн., що на 602 тис. грн. або на 83,9% більше ніж у 2005 році та на 299,8 тис. грн. або на 29,4% більше у порівнянні з 2006 роком.

Позитивним явищем у діяльності Товариства протягом трьох років є зростання середньорічної вартості оборотних активів, оскільки це свідчить про підвищення рівня комерційної та фінансово-економічної роботи.

Водночас спостерігається тенденція збільшення середньорічної вартості запасів, що не може бути оцінено позитивно, оскільки запаси є низько ліквідними активами, а це суттєво впливає на зниження ліквідності оборотних активів підприємства.

У 2007 році підвищилась ефективність використання основних засобів на 13,68% у порівняні з попереднім роком; відбулося зростання середньорічної вартості оборотних активів, що призвело до підвищення ефективності їх використання. Отже, відношення ефекту з наявними оборотними активами стало протягом 2005-2007 рр. більшим внаслідок зростання прибутковості їх використання.

Зростання обсягів реалізації продукції та послуг у 2007 році відбувалося при одночасному зниженні рівня витрат: на 100 грн. виручки від реалізації у 2007 році витрати складали 19,6 грн., що на 16,9 грн. менше ніж у 2005 році та на 8,2 грн. менше у порівнянні з 2006 роком. Така тенденція позитивно позначилась на сумі прибутку від операційної діяльності.

Слід відмітити. що негативним явищем у діяльності Товариства протягом періоду, що аналізується є нестача власного капіталу та брак власних коштів для формування запасів і фінансування діяльності. Це свідчить про нездатність підприємства погасити короткострокові зобов’язання й може призвести до його банкрутства у майбутньому.

Нестача оборотних активів становила 47,6 днів у 2005 році та 8,3 дня у 2006 році і покривалася за рахунок кредиторської заборгованості.

Поточні зобов’язання підприємства у 2007 році не покривалися за рахунок матеріальних активів, оскільки коефіцієнт ліквідності запасів у 2007 році цей показник складав 0,85, що більше на 2% від значення попереднього року, але менше на 2% від нормативу.

Протягом 2005-2006рр. підприємство було неплатоспроможнім, оскільки мало незадовільну структуру балансу й показники загальної ліквідності та забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом були нижче за оптимальні значення.

Разом з цим, фінансова сталість підприємства у 2007 році зросла у порівнянні з попередніми.

Товариство має достатній коефіцієнт концентрації власного капіталу, що свідчить про зміцнення фінансової стійкості та його здатність працювати самостійно.

Зменшення коефіцієнта концентрації позикового капіталу та коефіцієнту фінансової залежності свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування і зростанні ринкової стійкості.

Протягом 2005-2007 рр. ЗАТ «Черкасивторресурси» значно підвищило частку фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу, що позитивно характеризує його діяльність. Коефіцієнт фінансування у 2007 році складав 2,32%, що відповідає нормативу й перевищує значення цього показника на 54,7% та на 103,5% у порівнянні з 2005-2006 роками відповідно.

Спостерігається позитивна тенденція зменшення коефіцієнту заборгованості у 2007 році, що свідчить про зменшення фінансового ризику.

Однак, про погіршення фінансового стану та про нездатність підприємства забезпечити більшої гнучкості у використанні власних коштів свідчить низький коефіцієнт маневрування власного капіталу.

Дуже низькими є коефіцієнти забезпеченості запасів та товарів, що є наслідком дефіциту власних джерел фінансування для їх формування матеріальних активів та нераціональності використання власного капіталу.

Отже, за даними, отриманими в результаті проведення розрахунків можна відмітити, що підприємство набуває фінансову стійкість, але невдало маневрує належним йому капіталом.

ЗАТ «Черкасивторресурси» має нормальну фінансову стійкість й здатне подолати самостійно фінансові труднощі.

Підвищення ефективності діяльності підприємства можливо за умов:

- оптимізації обсягів реалізації, перегляду асортиментної та цінової політики, підвищення рентабельності господарювання;

- використання короткотермінових грошових інструментів для тимчасового зберігання вільних грошових коштів (наприклад, депозитні вклади у банку);

- створення конкурентоздатнього виробництва;

- розробки фінансової стратегії: впровадження фінансового планування та розробки фінансового плану або бізнес-плану. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів і видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які відволікаються у нераціональні витрати;

- використання у господарському обороті практику комерційного кредиту.

Засобом оформлення комерційного кредиту повинен стати вексель, який зможе позбавити підприємство від попередньої передоплати. Цей кредитно-розрахунковий інструмент дозволить гасити борги по ланцюжку дебіторів та кредиторів, зменшити потребу в банківському кредиті.

Робота підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, вимагає постійного контролю, його фінансовий стан має бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов’язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська заборгованість, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов’язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Обов’язковою умовою функціонування будь-якого підприємства є підвищення кваліфікації робітників планово-економічних служб, тому приділити особливу увагу організації проведення фінансових розрахунків.

Слід пам’ятати, що умови і час, які витрачаються на проведення аналітичних розрахунків, повністю окупляться у майбутньому.

Для покращення фінансового стану, платоспроможності та фінансовій стабілізації діяльності ЗАТ «Черкасивторресурси» керівництву необхідно здійснювати:

- оптимізацію обсягів реалізації, перегляд асортиментної та цінової політики, підвищення рентабельності господарювання;

- систематичний контроль з боку фінансової служби підприємства за станом сплати покупцями відвантажених чи відпущених на місці товарів та послуг; брати до уваги їх платоспроможність; не допускати відпуску товарів, продукції неакуратним платникам без передоплати; слідкувати за виконанням ними законодавчо встановленої матеріальної відповідальності за затримку платежів;

- коригування тривалості відстрочки платежів, використовуючи для цього у розрахунках факторинг, спонтанне фінансування;

- надання додаткових кредитних ресурсів;

- надання кредитного забезпечення (доручення, гарантії);

- трансформацію боргу у власність;

- стратегічне планування з метою визначення стратегії розвитку підприємства, утримання позиції на ринку, лідерства в певній галузі тощо;

- аналіз можливості ефективного використання наявного майна та вдало розпоряджатися їм;

- складання системи бюджетів, як елемента управління у нестабільних економічних умовах;

- розробку фінансової стратегії: впровадження фінансового планування та розробку фінансового плану або бізнес-плану. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які відволікаються у нераціональні витрати.

При виникненні дебіторської заборгованості потрібно вживати заходів щодо припинення подальшого відпуску товарів боржникам та накладання штрафних фінансових санкцій на боржників;.

Підприємству, що працює в ринкових умовах господарювання при виникненні господарських суперечок з контрагентами, які зачіпають майнові інтереси підприємства, необхідно звертатися з позовами до судових інституцій; не допускати фактів надходження і сплати неякісної, зайвої чи непотрібної підприємству продукції, товарів, забезпечити персональну відповідальність посадових осіб у разі, якщо такі факти мали місце; стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості, тому що значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості та залучення додаткових джерел фінансування.

При терміновій сплаті за отримані товари, надані послуги використовувати спосіб надання знижок у розрахунках з потенційними неплатниками, а також з покупцями, угоди з якими мають разовий характер, застосовувати ті форми розрахунків, які гарантують своєчасність платежів (акредитиви, розрахункові чеки, попередня оплата платіжними дорученнями).

Для тимчасового зберігання вільних грошових активів доцільно використовувати короткотермінові грошові інструменти врегулювати (наприклад, депозитні вклади у банку).

Підприємству слід при необхідності переглянути структуру активів, а саме для виконання запланованих обсягів діяльності залишки основних засобів та оборотних активів повинні відповідати потребі в них;

З метою збільшення обсягів діяльності підприємству необхідно нарощувати матеріальні оборотні активи, в першу чергу, запаси, які користуються попитом, а з метою збільшення власного капіталу у обороті слід залучати тимчасово вільні кошти інших підприємств – добровільні внески, цільові займи;

В умовах ринку з метою поліпшення платоспроможності та підвищення конкурентоспроможності підприємства керівництву необхідно створювати:

- комбіновані роздрібні підприємства, які, окрім основних функцій, надаватимуть населенню різноманітні послуги;

- конкурентоздатні виробництва, сприяти розвитку малого і середнього бізнесу у різноманітних сферах випуску і торгівлі товарами широкого вжитку.

При здійсненні діяльності слід не допускати причин та умов, які ведуть до виникнення простроченої дебіторської заборгованості по товарних операціях, нестачах і крадіжках; використовувати у господарському обороті практику комерційного кредиту. Засобом оформлення комерційного кредиту повинен стати вексель, який зможе позбавити підприємство від необхідності передплати. Цей кредитно-розрахунковий інструмент дозволить гасити борги по ланцюжку дебіторів та кредиторів, зменшити потребу в банківському кредиті. Необхідно зацікавлювати дебіторів погашати заборгованість саме шляхом придбання фінансового векселя, створивши для них пільгові умови майбутніх розрахунків.

Список використаної літератури

1. Абалкин Л.И. Конечные народнохозяйственные результаты: сущность, показатели, пути повышения. - М.: Экономика, 1982.- 183 с.

2. Абрамов Л.М., Капустин В.Ф. Математическое программирование. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - 184 с.

3. Абрамова Г.П. Маркетинг: вопросы и ответы.- М.: Агропром-издат, 1991. – 124 с.

4. Абрютина М.С.,ГРАчев А.В Анализ фінансово-економической деятельности предприятия:Учебно-практическое пособие.-3-е изд., перераб. И доп.- М.: Издательство «Дело и Сервис».-2001. –с.250.

5. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации / Под. ред. Рожнова. - М.: Техника, 1990.- 134 с.

6. Александрова В.П. и др. Экономическая оценка социальных результатов применения новой техники. - К.: Наукова думка, 1981. - 206 с.

7. Андреева Н.Н., Харичков С.К. Ресурсно-экологическая безопасность предприятия: диагностика, стратегия, регулирование. - Одесса: НАН Украины. Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований, 1996.- 96 с.

8. Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздоровлению / Под ред. Г.П.Иванова. - М.: Закон и право. Изд. об-ние ЮНИТИ, 1995.-317 с.

9. Атлас З.В., Ионов В.Я. Эффективность производства и рентабельность предприятий. - М.: Мысль, 1977. - 200 с.

10. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 288 с.

11. Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбаток М.І. Економічний аналіз:Навч.посібник.- К.: КНЕУ.-2001.-227с.

12. Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент. М.: Финансы и статистика, 1994.- 224 с.

13. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика. - 1995. - 383 с.

14. Бандурка О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансо­ва діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 1998. – 340 с.

15. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. -К.: Фірма «Елтон», 1993. - 328 с.

16. Барнгольц С.Б. Анализ финансового состояния промышленных предприятий // Деньги и кредит. - 1991. - № 11. - с. 32-34.

17. Барнгольц С.Б. Предварительная оценка платежеспособности и финан-совой устойчивости ссудозаемщика //Деньги и кредит 1999. - №2. – с. 48-51.

18. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999. – 428 с.

19. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997. – 867 с.

20. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997. – 312 с.

21. Верига Ю.А.,Подольська В.О. Аналіз фінансового стану підприемства за балансом згідно П(С)БО. Полтава,ПУСКУ, 2001.-79с.

22. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – Л.:Алерта, 2005. – 200 с.

23. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємства.- К.: Знання-Прес,2006.-423 с.

24. Ермасова Н.Б. Финансовый менеджмент: Конспект лекций.- М.: Юрайт-Издат, 2007. – 192 с.

25. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.посібник.- 3-те вид., перероб. І доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 190 с.

26. Іващенко В.І.,Болюх М.А. Еконоічний аналіз господарськогї діяльності – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА».– 2001.- 136 с.

27. Іонін Є.Є Розв’язання питань методологічного обгрунтування понять «платоспроможності»,«ліквідності»//Фінанси та кредит. – 2004. №6.34с

28. Коваленко Л.О.,Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч.посіб.- 2-ге вид.,перероб. І доп.- К.:Знання, 2005. – 485 с.

29. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприемств:Навч.посіб.- К.: Т—во ”Знання“, КОО, 2000. -378 с.

30. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія.- К.КНЕУ, 2001.-387с.

31. Мороз А. Н. Основы банковского дела. - К.: Либра, 1994. - 420 с.

32. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.: Основи, 1993. – 288 с.

33. Національний банк і грошово-кредитна політика. Підручник / За ред. д. е. н., проф. МорозаА. М., к. е. н., доц. Пуховкіної М. Ф. — К.: КНЕУ, 1999. – 454 с.

34. Онисько С.М.,Марич П.М. Фінанси підприємств.Підручник для студентів вищих закладів освіти.2-ге видання,стереотипне.-Львів:«Магнолія плюс», 2005. – 364 с.

35. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств К. Знання 2006.- 379 с.

36. Поддєрьогін А.М.,Білик М.Д. та інш. Фінансовий менеджмент.-К.:КНЕУ, 2005. -535 с.

37. Потій В.З.,Бабяк Н.Д.,Жолнерчик Г.Ю,,Вакуленко Є.В.,Невмержицький Я.І. Фінанси підприємства.- К.:КНЕУ, 2005. – 244 с.

38. Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. — М.: Перспектива, 1995. – 346 с.

39. Савицкая Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства. К. Знання. 2005.- 662 с.

40. Суторміна В.М., Федосов В. М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993. – 276 с.

41. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємства.- К.:КНЕУ, 2000. – 412 с.

42. Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навч.посіб.-2-ге вид.,перероб. Та дом. – К.:Кондор, 2005.- 400 с.

43. Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996. – 456 с.

44. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. – 448 с.

45. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз:Навч.посіб.-К.:Кондор, 2005.-196 с

46. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент.-К.:Знання,2006.- 439 с.

47. Шиян Д.В.,Строченко Н.І. Фінансовий аналіз.- К.:А.С.К.,2005.-230 с.