Реферат: Валютний ринок Украіни

ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО

РИНКУ УКРАЇНИ

Формування валютного ринку в Україні безпосеред­ньо пов'язане з процесами розбудови української держави та рефор­муванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існу­вала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і дер­жавна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулю­вання валютних надходжень від реалізації продукції виконували та­кі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних процесів, коли економі­ка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострю­валася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 руб­лів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

Офіційно купон розглядався не як національна валюта, а як своєрідна заміна готівкового рубля. У зв'язку з цим весь облік в Укра­їні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встанов­лював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі була також від­сутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неурівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів;

кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язко­вого продажу іноземної валюти;

нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої «ерзац» - грошової одиниці - купона;

постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах з країна­ми СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадженням Центробанком Росії нового розрахунко­вого порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 р. пере­рахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

Таким чином, наступний крок щодо проведення грошової та ва­лютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Офіцій­ний курс карбованця установлено 1,45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало про­ведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 р. за станом на 16 листопада 1992 р.

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 р. стано­вили майже 300 млрд. крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, за­стосовують акредитивну форму розрахунків, або попередаю оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної ва­люти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ра­ди України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певни­ми додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у ста­тутному фонді становила не менше 30%;

б) кошти на благодійні цілі за умови використання їх на зазначе­ні цілі в повному обсязі;

в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

г) кошти від продажу сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася на 5% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було встанов­лено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надход­жень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг піддя­гала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законо­давства з питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвину валютного ринку в України у 1993 р. ста­ло запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низ­ки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні бу­ла створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внут­рішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з викорис­танням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого па­діння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по сер­пень 1994 р. була переорієнтовано на спробу відновлення зовнішньотор­говельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;

по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12610 крб. за 1 дол. США).

по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній бір­жі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продажу іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іно­земних валют через «тендерний комітет»;

по-п'яте, у зменшенні з 90 до 30 днів терміну повернення в кра­їну валютної виручки експортерів та збільшення від 0,3 % до 1 % пе­ні за кожний день просрочки при порушенні цих термінів.

Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмував­ся експорт з України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, при­звело до зменшення валютних надходжень у країну разом з різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулю­вання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відобра­ження в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який пе­редбачав рад заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, на­самперед передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбо­ванця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходи були спря­мовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбо­ванця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

1) попередній — з прийняття Декларації про Державний Сувере­нітет України до виходу України з «рублевої зони»;

2) період упровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

3) період спроби відновлення державної валютної монополії;

4) період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням на­ціональної валюти — гривні.

Удосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 — серпень 1996 р.) сприя­ли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні:

значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних опе­рацій, активізувалися валютні операції не тільки на біржовому, а й на позабіржовому валютному ринках;.

змінилося співвідношення між попитом та пропозицією інозем­них валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд. дол. США, які обіцяв на­дати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕFF), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

було розроблено систему заходів, котрі вплинули на переведен­ня коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цін­них паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОДВП тільки нерези­дентами досягла 300 — 370 млн. грн.

Всі ці фактори разом з повним контролем НБУ над фінансовою ситуацією в країні, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи в Україні, яка і була здійснена у вересні 1996 р.

2. СУЧАСНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на пра­во проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індиві­дуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іно­земною валютою;

До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'я­зань, предметом яких є валютні цінності;

з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних ціннос­тей.

2.1 Валюта та валютні цінності

Валютними цінностями на терито­рії України вважаються:

1. Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу і є законним платіжним засобом на території Укра­їни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України і.

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банків­ські документи), виражені у валюті Україні.

3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а та­кож вилучені з обігу або такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що пе­ребувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кре­дитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купо­ни до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, бан­ківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

2.2 Резиденти та нерезиденти.

Учасниками валютних операцій мо­жуть бути юридичні та фізичні особи, які з точки зору валютного ре­гулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на терито­рії України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяль­ність на підставі законів України;

3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дип­ломатичними привілеями, а також філії та представництва під­приємств та організацій за кордоном, що не здійснюють під­приємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на території України іноземні дипломатичні, кон­сульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на тери­торії України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валют­ного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особи надають банку пев­ні документи:

копію свідоцтва про реєстрацію та копи реєстраційних докумен­тів, засвідчені нотаріально;

заяву встановленого зразка;

нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповно­важених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

розрахункові;

субрахункові;

позичкові;

депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торго­вельних та неторговельних операцій, які визначаються законодав­ством з питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку в іноземній ва­люті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваже­ному банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному ра­хунку.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валют­ний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпоряд­женні підприємства, організації, установи після обов'язкового прода­жу частини надходжень в іноземній валюті

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не підлягають обов'язковому продажу упов­новаженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для фі­ліалів або інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (за згодою власника рахун­ку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного за­конодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кош­ти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послу­ги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуван­ню на основний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно з затвердженими кош­торисами) на оплату службових відряджень за кордон, забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання облад­нання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповнова­женими банками на договірних засадах юридичним особам (резиден­там та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-не­резидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які на­дані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредит­ної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкрива­ються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезиден­там), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юри­дичної особи нерезидента перераховуються з розрахункового рахун­ку в іноземній валюті власників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента пе­рераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогіч­ний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками,

Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозит­них рахунків юридичних осіб забороняється.

2.3Порядок обов'язкового продажу частини

надходжень у іно­земній валюті

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю­того 1993 р. № 15-93 усі надходження на користь резидентів у іно­земній валюті піддягають обов'язковому продажу через уповноваже­ні банки на міжбанківському ринку України протягом п'яти банків­ських днів з моменту зарахування таких надходжень на кореспон­дентські рахунки уповноважених банків. Крім того, з самого почат­ку дії цього нормативного акту було запроваджено тимчасовий поря­док використання надходжень в іноземній валюті, який визначено за Декретом Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок ви­користання надходжень в іноземній валюті» також від 19.02.1993 р. № 16-93.

Зазначений порядок було введено з метою створення необхідних умов для запровадження внутрішньої конвертації української націо­нальної валюти, стабілізації її курсу та стимулювання експорту Обов'язковому продажу через уповноважені банки на міжбанків­ському валютному ринку України підлягають не 100, а тільки 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. Решта коштів у валюті залишається в розпорядженні резидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Законодавчими актами з питань валютного регулювання перед­бачається ряд випадків, коли резиденти звільняються від обов'язко­вого продажу надходжень в іноземній валюті. Так, обов'язковому продажу не підлягають:

1) кошти в конвертованій валюті, придбані на міжбанківському валютному ринку України, через уповноважені банки протягом тер­міну, встановленого валютним законодавством для розрахунків з не­резидентами;

2) кошти в іноземній валюті, одержані фізичними особами рези­дентами, включаючи оплату праці, за винятком коштів, одержаних від підприємницької діяльності;

3) кошти в іноземній валюті, що належать дипломатичним, кон­сульським, торговельним та іншим офіційним представництвам України, які користуються імунітетом і дипломатичними привілея­ми, а також філіям та представництвам за кордоном, що не здійсню­ють підприємницької діяльності;

4) кошти в іноземній валюті, що належать уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які мають ліцензію НБУ на право здійснення валютних операцій, в тому числі придбані від свого імені і за свій рахунок у фізичних осіб резидентів і нерезидентів з ура­хуванням правил ведення касових операцій, що встановлюються НБУ;

5) кошти в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними дер­жавами, а також кошти в конвертованій іноземній валюті, які вико­ристовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

6) кошти в іноземній валюті, одержані від приватизації держав­ного майна.

Водночас, крім зазначених вище випадків, тимчасово не підляга­ють обов'язковому продажу суми виручки в іноземній валюті, які:

надійшли на рахунки резидентів-посередників від продажу про­дукції (робіт, послуг) і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам — суб'єктам підприємницької діяльності, за доручен­ням яких на підставі комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено вказаний продаж;

повністю спрямовуються резидентами на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, отриманими резидентами на підставі індивідуальної ліцензії НБУ або гарантованими Урядом України чи НБУ;

перераховуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями;

надійшли на користь підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Порядок розрахунків при імпорті товарів (робіт, послуг). При укладанні контрактів на імпорт продукції в Україну резидент повинен використовувати форми розрахунків з нерезидентами, передбачені чинним законодавством, з урахуванням обмежень, встановлених На­ціональним банком України на момент здійснення розрахунків. Ім­портні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення век­селя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпор­тується, потребують індивідуального дозволу регіонального управ­ління Національного банку України за місцем реєстрації резидента.

Підставою на продовження законодавче встановлених термінів надходження продукції (робіт, послуг) в Україні згідно п. 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є наявність висновків відповідних міністерств і відомств, які підтверд­жують надійність контракту резидента з іноземною фірмою до по­рядку, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 882 від 28.12.94 р. «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, по­ставки складних технічних виробів і товарів спеціального призна­чення». В інших випадках клопотання щодо продовження зазначених термінів розрахунків Національний банк України не розглядає.

Моментом здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь іноземного партнера вважається дата списання кош­тів з валютного рахунку резидента або дата виписки векселя.

За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іно­земної валюти у валюту контракту за курсом купівлі.

У випадку, якщо між партнерами досягнуто згоди на оплату про­дукції в іншій вільно конвертованій валюті, що передбачена контрак­том, перерахунок вартості контракту у валюті, в якій буде здійснено платіж, проводиться за крос-курсом на останню дату публікації у «FINANCIAL TIMES» перед здійсненням платежу або за даними системи «REUTERS» на дату здійснення платежу. За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом валюти оплата продук­ції, що імпортується в Україну, здійснюється, у разі згоди на це іно­земного партнера, у наявній вільно конвертованій валюті, яка пере­раховується за крос-курсом (на дату здійснення платежу) у валюту контракту, де застосовуються зазначені терміни до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді заставної суми для участі у між­народних торгах на одержання замовлення на здійснення будівницт­ва чи поставок обладнання для будівництва за кордоном, які після за­кінчення торгів повертаються резидентам.

Імпортні розрахунки резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або ви­ставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, по­слуг), що імпортується, обов'язково потребують індивідуальної лі­цензії Національного банку України.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум на валютні рахун­ки резидентів. Порушення резидентами передбачених термінів, тяг­не за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0.3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточ­ним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.

У разі порушення резидентами зазначених термінів, придбана ва­люта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України.

У випадку перевищення зазначених термінів розрахунків в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигна­ції, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України мо­же надавати індивідуальні ліцензії.

Органи валютного контролю. Розвиток валютного ринву не­можливий без створення ефективної системи контролю, метою яко­го є забезпечення виконання норм валютного законодавства України усіма резидентами та нерезидентами на території країни під час здійснення операцій з валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систе­му валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції з участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контро­лю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо дек­ларування валютних цінностей та іншого майна. При цьому органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одер­жувати від підприємств та громадян повну інформацію про здійснен­ня ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в інозем­ній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Головним органом валютного контролю в Україні є Національ­ний банк України. НБУ не тільки контролює виконання правил регу­лювання валютних операцій на території України, а й забезпечує ви­конання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валют­ного контролю за операціями, які проводяться через ці банки.

Інші державні органи також мають певні повноваження у сфері валютного контролю. Так, державна податкова адміністрація Укра­їни здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, дер­жавна митна служба контролює додержання правил переміщення ва­лютних цінностей через митний кордон, а міністерство зв'язку нагля­дає за додержанням правил поштових переказів та пересилання ва­лютних цінностей через кордон.

Висновки

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:

прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України не до ніякого ЄЕП ,а до Євросоюзу;

відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами пріоритетами її економічного та соціального розвитку;

спрямування цих ресурсів на забезпечення економічного розвитку. Зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку та припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

дотримання економічного обґрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Отже сьогодні українська державність поглибила надалі проблеми становлення валютної системи в своїй державі. Адже зараз політичні інтереси владних структур взяли верх над органічною проблемою нашої держави до економічної інтеграції у європейську, а неросійському просторі.

На жаль колишні республіки Прибалтики та добросусідська Польща, з яких потрібно брати приклад , з кожним роком будуть все більше недосяжні в економічному просторі. Наша валюта буде не прогресувати , а деградувати.

Список використаних джерел і літератури:

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України.–1996.-№30

2. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України.-2000.№1

3. Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.” // Урядовий кур’єр.-2000.-28 січня.-С. ч.

4. Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации. - М.: Финансы и статистика, 1993.-188 с.

5. Балабанова И.Т. Валютные операции. - М.: Финансы и статистика, 1993.-206 с.

6. Бесараб Є.О. Фінансово-промислова інтеграція: Зарубіжний досвід та уроки України // Фінанси України.-2003.-№2.-С.133-144.

7. Білорус О. Світ і людина в ХХ столітті // Голос України .-2000.-26 грудня.-С.-8.

8. Боринець С.Я. Міжнародні Фінанси.-К.: Знання-Перс, 2002.-311 с.

9. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). К.: Педагогіка, 1997.-246 с.

10. Василик О.Д. Державні фінанси.–К.: Либідь, 2003.-302 с.

11. Галицький А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища школа, 1995.-88 с.

12. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє.-К: Основи, 1999.-112 с.

13. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. - Карт-бланш, 2000.-510

14. Гроші та кредит / За ред. проф. М.І. Савлука й ін. – К.: Либідь 1992.-212 с.

15. Дементьев В. Теория национальной экономики и мезо-экономическая теория // Российский экономический журнал.-2002.-№4.-С.73.

16. Іванко-Свинцицька І.Є. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України.-2002.-№8.-С.54-59.

17. Кашпір Р. Євро і монетарна інтеграція України до Європейського простору // банківська справа.-2003.-№3.-С.9-16.

18. Ковальчук А. Грошово-кредитні відносини в правовому вимірі // Банківська Справа.-2003.-№3.С.29-42.

19. Козик В.В. й ін. Міжнародні економічні відносини.-К.: Знання-Перс, 2002.-216.

20. Міжнародні валютно-кредитні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1997.-208 с.

21. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні відносини / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 1992.-302 с.

22. Опарін В.М. Фінанси.-К.: КНЕЦ, 1999.-86 с.

23. Поважна Н.Я. Політика міжнародних фінансових організацій у країнах із перехідною економікою // Фінанси України.-2002.-№9.-с.97-101.

24. Самуельсон П. Економіка.-Львів: Світ, 1993.-412 с.

25. Світова економіка / За ред. А.С. Філіпенка.-К.: Либідь, 2000.-612 с.

26. Суторміна В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій.-К.: Либідь, 1993.-168 с.

27. Фрудмен М.Если бы деньги заговорили.-М.: Деко, 1993.-123 с.

28. Хорошковский В.І. Міжнародні фінансові інститути ц економічна теорія України // Фінанси України.-2002.-№6.-С. 61-71.

29. Юрчишин В.В. Валютні кризи.-К.: УАДУ, 2000.-116 с.

30. Ющенко В.А., Міщенок В.І. Валютне регулювання.-К.: Знання, КОО, 1999.-182 с.

31. Ющенко В.А., Міщенок В.І. Управління валютними кризами.-К.: Знання, КОО, 1998.-238 с.