Курсовая работа: Аналіз доходів місцевих бюджетів та оцінка рівня їх забезпеченості

Вступ

Формування доходної бази бюджетів усіх рівнів перебуває від впливом макроекономічних чинників і залежить від загальної економічної ситуації. Однак місцеві бюджети знаходяться у двоякому становищі – як фінансові плани самостійної діяльності органів місцевого самоврядування і як важелі, через які центральні органи влади впливають на соціально-економічний стан територій. Структура доходів місцевих бюджетів має відображати баланс самодостатності органів місцевої влади і фінансової залежності від держави.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад, та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства тощо. Тобто місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи місцевого самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа бази діяльності органів місцевого самоврядування, місцеві бюджети забезпечують необхідними коштами фінансування економічного й соціального розвитку, що здійснюються органами влади й управління на відповідній території.

Практика свідчить про недостатність дохідної бази місцевих бюджетів для забезпечення виконання функцій, покладених на місцеве самоврядування. Тому проблеми формування доходів місцевих бюджетів підтверджують актуальність даної роботи.

Різні аспекти реформування місцевих бюджетів, зокрема їх доходної частини, досліджувалися у працях багатьох українських науковців: О.Василика, В.Зайчикової, О.Кириленко, І.Луніної та інші. В Україні висловлюють різні пропозиції щодо формування доходної бази місцевих бюджетів. Шляхи вирішення таких проблем обговорюються і російськими економістами такими як Бутко М.П. і Білокура К.О., С.Мельник і С. Криниця.

Основним завданням роботи є визначення основних джерел наповнювання дохідної бази місцевих бюджетів, прослідкувати основні проблеми, які мають органи місцевого самоврядування щодо формування доходів бюджету. Для цього необхідно визначити складові місцевого бюджету за джерелами надходження та за бюджетним регулюванням. Також важливим є діюча на сьогодні нормативно-правова база у сфері формування і регулювання за доходами місцевих бюджетів, яка визначає обсяги та правила зарахування того чи іншого збору, податку, санкцій та інших видів доходу.

Складена на даний час структура доходів місцевих бюджетів свідчить про посилення тенденцій до централізації бюджетно-фінансових ресурсів, що відображається, зокрема, через зростання питомої ваги міжбюджетних трансфертів.

Метою роботи є дослідження рівня джерел формування доходної бази місцевих бюджетів за рахунок надходжень як податкових, так і неподаткових, а також трансфертів. За допомогою аналізу дохідної частини бюджету Комінтернівського району за 2007-2008 роки було визначено основні джерела наповнення дохідної бази бюджету.

1. Характеристика доходів місцевих бюджетів

1.1 Економічна сутність і значення доходів місцевих бюджетів

З появою держави пов’язують і розвиток бюджетних відносин. Економічна природа бюджету проявляється в тому, що за його допомогою держава надає суспільству блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. Надання населенню суспільних благ є однією з функцій держави, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. Зокрема як економічна категорія, бюджет визначається як централізований фонд фінансових ресурсів, фінансовий план держави, де є сукупністю економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами з іншого щодо розподілу й перерозподілу внутрішнього валового продукту (ВВП) з метою формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів, призначених для забезпечення виконання державою її функцій. Роль доходів місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них.

Місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносин між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на певній території; відносини між бюджетами і населенням певної території, що складаються при мобілізації і витрачанні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом. Вони є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовується на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним із головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому [24].

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:

1) формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

2) розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;

3) контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

Тому формування місцевого бюджету, його виконання, якість соціальних послуг, що надаються за бюджетні кошти завжди будуть в центрі уваги громадськості. Залежно від того, як формується бюджет самостійної одиниці, якими є між бюджетні відносини, який контроль з боку громадськості, можна говорити наскільки є повноцінною сама система самоврядування. Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави.

Стосовно визначення поняття “місцеві бюджети” в економічній літературі немає єдиної точки зору. В перші роки організації бюджетної системи місцеві бюджети розглядались як сукупність завдань, доручених місцевим органам, і сукупність коштів, якими вони володіють для їх задоволення. При дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети - це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи збалансування тощо. Тому можна сказати, що місцеві бюджети - це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме:

1) відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів;

2) відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів;

3) відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів[ 12].

Таким чином, все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення. Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.

Як економічна категорія, місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни.

Як державні так і місцеві доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів і інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

1.2 Нормативно - правова база у сфері доходів місцевих бюджетів

Кожного року структура доходів місцевих бюджетів визначається відповідно до вимог статей 64, 65, 66, 68, 69 Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, рішень місцевих рад відповідно до їх повноважень і узгоджується з вимогами наказу Міністерства фінансів України від 27.12.2001 №604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження».

Сферу доходів місцевих бюджетів з різних сторін регулюють різноманітні нормативно-правові акти. Основним узагальнюючим законодавчим документом стосовно доходів місцевих бюджетів є Бюджетний кодекс України,прийнятий ВРУ від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ.

Функціонування бюджетних відносин в Україні здійснюється на основі законодавчих та нормативних актів, перелік яких визначений ст. 4 Бюджетного кодексу України:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон про державний бюджет України.

4. Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

6. Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

7. Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Основні нормативні документи, які регламентують місцеві фінанси представлені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Нормативні документи, які регламентують місцеві фінанси

Також, одним із документів регулювання відносин місцевого самоврядування є Європейська хартія про місцеве самоврядування, якою визначено такі положення щодо формування та розвитку місцевих фінансів:

1) Органи місцевого самоврядування мають на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.

2) Обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим Конституцією або законом.

3) Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону.

4) Передача повноважень місцевим та регіональним органам влади повинні супроводжуватися передачею їм фінансових ресурсів, необхідних для виконання цих повноважень[12].

Декларація цілей та завдань бюджету на 2009 рік визначає основні політику щодо фінансового забезпечення місцевих бюджетів, а саме динамічного регіонального розвитку, посилення ролі органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади.

Законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів».Бюджетний кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас він не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, усі зазначені документи направлені на створення належних умов для виконання органами місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади покладених на них функцій; на зміцнення доходної бази місцевих бюджетів, посилення заінтересованості органів місцевого самоврядування у її нарощуванні.

1.3 Склад дохідної бази місцевих бюджетів та тенденція їх формування

Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, причому порядок їхнього формування залежно від джерела регулюється різними законодавчими актами.

Склад доходів місцевих бюджетів, форми мобілізації ресурсів до місцевих бюджетів залежить від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством у той чи інший період. Сукупність усіх видів доходів місцевих бюджетів, які формуються різними методами, їх взаємопов’язане застосування становить систему доходів місцевих бюджетів. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, забезпечувати соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери. У сучасних умовах ринкових відносин доходи місцевих бюджетів повинні дозволяти у повному обсязі вирішувати завдання, покладені на органи місцевого самоврядування.

Дослідження процесів формування доходів місцевих бюджетів передбачає їх аналіз за різними характерними ознаками: економічної природи, територіальної локалізації, відношення до чинної системи оподаткування тощо. За бюджетною класифікацією, запровадженою у 1996р., всі доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділились так:

1) податкові надходження (податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки);

2) неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження);

3) доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом);

4) державні цільові фонди (перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством);

5) офіційні трансферти (від органів державного управління інших рівнів, з недержавних джерел).

Бюджетний кодекс України вніс зміни у класифікацію бюджетних доходів і поділяє їх на чотири розділи: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти. Виключення державних цільових фондів з переліку доходів бюджетів пов’язано з включенням цих цільових надходжень до спеціального фонду бюджету, а також з позбавленням органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і бюджетних установ права створювати позабюджетні фонди.

Сьогодні доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок:

1. місцевих податків і зборів,

2. неподаткових доходів,

3. надходжень із бюджетів вищого рівня.

Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження із бюджетів вищого рівня.

Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї фінансової системи держави.

За Бюджетним кодексом України виділяються таку структури доходної частини місцевого бюджету, яка складається із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету[3].

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України, джерела яких формуються виключно законами України.

Можна сказати, що місцеві фінанси виконують багатопланову роль у формуванні державного бюджету і вони виступають: вагомим чинником економічного розвитку і фінансової стабільності, інструментом макроекономічного регулювання; важелем здійснення перерозподільних процесів; фінансовою базою місцевого самоврядування; основним важелем проведення фінансового вирівнювання; головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем; з їх допомогою проходить реалізація перспективних цілей національного розвитку і загальнодержавних програм. Місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантій, вирішенні соціальних проблем.

Таким чином, роль місцевих бюджетів можна представити у табл.1.2.

Таблиця 1.2 - Роль місцевих бюджетів у структурі держави

Новацією Бюджетного кодексу України є запровадження такого поділу доходів місцевих бюджетів (відповідно до чинного порядку розрахунку дотацій вирівнювання):

1) власні доходи – доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2) закріплені – доходи, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Перелік власних та закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі на тривалу перспективу, що покликано створити необхідні передумови для здійснення перспективного планування[18].

Склад власних та закріплених доходів можна представити у вигляді табл.1.3.

Таблиця 1.3- Склад власних та закріплених доходів місцевих бюджетів.

Власні і закріплені доходи у більшості випадків виявляються недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовують офіційні трансферти.

Забезпечення достатніх обсягів і стабільності закріплених доходів для всіх рівнів бюджетної системи України і особливо для місцевого самоврядування є значною проблемою.

Згідно з законодавством доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субвенції, які надаються з державного або місцевих бюджетів, Рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів Рад нижчого рівня.

Податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування, складають кошик доходів бюджету та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого[16]. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання і субвенції.

Дотації вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету, до якого спрямований цей трансфер[16]. Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування.

За Бюджетним кодексом розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, яка повинна затверджуватися Кабінетом Міністрів України.

Субвенція – форма фінансової допомоги держави місцевим органам влади,що надається з метою забезпечення ними реалізації конкретних заходів чи програм [16]. Тобто, це міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в порядку, визначену тим органом, який її надав:

1. субвенція на здійснення програм соціального захисту;

2. субвенція на виконання інвестиційних проектів;

3. субвенція за компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами їх формування. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи.

2. Аналіз доходів місцевих бюджетів та оцінка рівня їх забезпеченості

2.1 Сучасний стан доходів місцевих бюджетів України

Місцеві бюджети виконують особливу роль у кожній унітарній країні тому, що вони є фінансовою основою місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються найбільш значні заходи держави в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, тобто здійснюються всі ті витрати, які зачіпають інтереси широких верств населення.

Крім того бюджети є одним з важелів, за допомогою якого проводиться перерозподіл валового внутрішнього продукту, в першу чергу, серед окремих соціальних груп населення та територій. І тому, наскільки раціонально побудована система місцевих бюджетів, залежить ефективність функціонування усієї бюджетної системи, успішне здійснення фінансової політики.

Нинішній стан економіки України характеризується поступовим збільшенням диференціації рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та обсягів податкових і неподаткових доходів, які надходять до бюджетів. Найбільше значення у формуванні доходів місцевих бюджетів мають податкові надходження і, перш, за все податок на прибуток підприємств, які належать до комунальної форми власності, прибутковий податок з громадян, платежі за користування природними ресурсами (плата за воду, плата за землю, лісовий доход).

Не зважаючи на досить значний перелік місцевих податків та зборів, вони не відіграють значної фіскальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Як правило їх питома вага складає лише 3-5% сукупних доходів місцевих бюджетів України. Для бюджетів більшості областей країни характерною є висока питома вага в доходах бюджетних трансфертів.

З року в рік місцеві бюджети набувають дедалі більшої ваги як за обсягом фінансових ресурсів держави, так і щодо розв’язання соціально-економічних проблем регіонів де проживає переважна частина населення України.

У нашій країні кількість місцевих бюджетів чи не найбільша в Європі на 01.12.2007 налічувалось 12052 місцевих бюджети, 27 із яких – обласні та бюджети міст Києва і Севастополя, 179 – бюджети міст обласного й республіканського значення, 91 – бюджети районів у містах, 496 – районні бюджети, 268 – бюджети міські, міст районного значення, 804 – бюджети селищних рад, 10187 – бюджети сільських рад [20].

Обсяги фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні місцевих органів влади, постійно зростають наведені в табл.2.1

Таблиця 2.1- Обсяги місцевих бюджетів у 2003-2007 роках

Основу доходів місцевих бюджетів становить податок з доходів фізичних осіб. За період 2002-2007 років зменшилась питома вага закріплених за місцевими доходами доходів у їх загальному обсязі – з 43,1% до 35,0%, а також питома вага власних доходів місцевих бюджетів. Водночас зросла питома вага міжбюджетних трансфертів у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів – із 31,2% у 2002 році до 45,5% у 2007-му, що відображено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2- Обсяг власних і закріплених доходів місцевих бюджетів та міжбюджетних трансфертів, %

Це пов’язано з тим, що за порівняно постійних обсягів власних надходжень місцевих бюджетів весь час є потреба в підвищенні оплати праці працівників бюджетної сфери, що враховується Міністерством фінансів України при визначенні дотацій на вирівнювання місцевих бюджетів.

Значна кількість місцевих бюджетів в Україні, а також тенденції зростання обсягів та зміни структури місцевих фінансів вимагають перегляду підходів до організації державного фінансового контролю виконання.

Роль доходів місцевих бюджетів до певної міри визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. Слід зазначити, що доходи місцевих бюджетів як частка ВВП мають тенденцію до зменшення питомої ваги у ВВП. Цей процес відбувається внаслідок стабілізації переліку доходних джерел, що в основному складаються із прямих податків, а також зростання реального та номінального ВВП значно швидкими темпами, ніж зростання доходів місцевих бюджетів.

Питома вага, що перерозподіляється через бюджет в різні періоди розвитку економіки була досить різноманітною, яка подана на рис.2.1

Рисунок 2. 1 – Питома вага ВВП, що перерозподіляється через бюджет з 2001 року по 2009рік, %

Виходячи із рис. 2.1 можна зробити висновок, що питома вага ВВП, що перерозподіляється через бюджет починаючи з 2001 по 2005 роки пішла на спад із 28,9% до 26,9%, потім у 2006-2007 роках зросла до 32%, у 2009 році планується збільшити питому вагу до 29,9%.

Динаміка питомої ваги доходів місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету подано на рис. 2.2

Рисунок 2.2 - Питома вага доходів місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету України за 2001-2009 роки

Виходячи із рис. 2.2 можна зробити висновок, що починаючи з 2001 і до 2005 року питома вага доходів місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету зменшуються, що свідчить про високий рівень централізації фінансових ресурсів в Державному бюджеті. Для 2006 і 2007 року характерні нестабільні коливання. І тільки з 2008 року відбуваються позитивні зміни щодо збільшення доходів місцевих бюджетів. Це свідчить про певний рівень децентралізації бюджетної системи України.

Дана ситуація негативно впливає на місцеві бюджети, так як доходна частина місцевих бюджетів з кожним роком зменшуючись призводить до втрачання самостійності, незалежності місцевих органів влади.

Збільшення доходів місцевих бюджетів дає можливість органам влади спрямовувати бюджетні кошти на розвиток певних галузей економіки, які потребують фінансової підтримки з боку держави, на підтримку соціального захисту населення.

Отже, згідно з наведеними даними можна зробити висновок, що доходи місцевих бюджетів поступово збільшуються, що є важливим для економіки України, але залишаються вкрай актуальними проблеми удосконалення системи організації міжбюджетних відносин у країні, зокрема в частині формування фінансових ресурсів регіонів. Для вирішення економічних питань необхідні подальші перетворення, а саме реформування місцевих бюджетів, зокрема їхньої дохідної частини.

2.2 Аналіз доходної частини місцевих бюджетів

Аналіз доходної частини місцевих бюджетів проведено на базі даних звіту про виконання бюджету Комінтернівського району за 2007-2008 роки.

Доходну частину бюджету Комінтернівського району складають закріплені доходи,які включають:

1) податок з доходів фізичних осіб-нерезидентів;

2) плата за торговий патент;

3) єдиний податок;

4) держмито

5) адміністративні штрафи та іншісанкції.

Другою складовою є власні доходи, які включають:

1) податок на прибуток підприємств іорганізацій, які належать докомунальної власності;

2) податок на землю;

3) податок на промисел;

4) податок на рекламу;

5) комунальний податок;

6) плата за ордер;

7) збір з власників собак;

8) штрафні санкції за порушення законодавства.

Достатньою складовою є регулюючі доходи і до яких відносяться:

1) дотація;

2) субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'я, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям;

3) субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-,водопостачання і водовідведення, квартирної плати,вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

4) субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг зпослуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби твердого та рідкого побутового палива, послуг тепло-,водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

У відповідності до бюджетної класифікації проведено аналіз доходної частини за такими групами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) трансферти.

Результати аналізу доходної частини бюджету Комінтернівського району за різними показниками наведено в таблицях А.1 і А.2, які подані у додатку А. Аналізуючи структуру дохідної частини районного бюджету, можна однозначно сказати, що основним джерелом її наповнення є податок на землю, який становить 75,88% у загальній сумі власних доходів, а в грошовому виразі 5756,90 тис.грн.

Другою за величиною складовою є єдиний податок, що становить 65,47% до даної суми або 8439,1 тис.грн. Наступними за значимістю є плата за торговий патент, сума якого становить 3960,6 тис.грн. або 30,73%.

Незначні надходження до районного бюджету залучаються завдяки: податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності 13,68% (1038,10 тис.грн). Що стосується податкових надходжень, то вони становлять 17,55% у загальній сумі доходів, а саме найбільшу питому вагу займає єдиний податок 42,49%. Неподаткові надходження мають менший вплив на загальну суму доходів району і становлять 0,46%.

Сума закріплених доходів у загальній сумі доходів районного бюджету становить 9,29%, сума власних доходів 5,47%. Найбільшу частину складають трансферти з бюджету, а саме субвенції з Державного бюджету та дотації вирівнювання, які становлять 85,24% у загальній сумі доходів районного бюджету. Що стосується виконання бюджету за 2007 рік, то спостерігається збільшення надходжень за рахунок податку на рекламу , який було заплановано на 2007 рік 103,70тис.грн, але в той час план було перевиконано і надходження склали 201,20 тис.грн, що є більшим на 97,50 тис.грн. або на 194,02% від запланованого. Також зросли надходження від адміністративних штрафів та інших санкцій на 0,8 тис.грн (140%) від запланованих у 2007 році.

В той же час скоротились субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'я, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям на 4473,00тис.грн. або можна сказати, що план було виконано лише на 82,63%. Також не надійшли в повному обсязі субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -,водопостачання і водовідведення, квартирної плати,вивезення побутового сміття та рідких нечистот ; субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на ведення та адміністрування Державного реєстру виборців. Таким чином, до доходів району не надійшло 5850,00 тис.грн., що є негативним чинником для виконання соціальних функцій, які покладені на органи місцевої влади.

Аналіз виконання плану щодо надходження доходів за різними джерелами наведено в табл.2.3 та в табл. 2.4.

Таблиця 2.3 – Виконання бюджету Комінтернівського району щодо бюджетного регулювання

З таблиці 2.3 видно,що найбільшу питому вагу щодо виконання бюджету за бюджетним регулюванням склали регулюючі доходи, що мають 85,24% або 118299,20 тис.грн. до загальної суми. Найменший вплив мають власні доходи, які склали у 2008 році 5,47% (7586,90 тис.грн), що є менш позитивним у формуванні доходної бази місцевого бюджету.

Таблиця 2.4 - Виконання бюджету Комінтернівського району за джерелами надходження

З таблиці 2.4 видно,що найбільшу питому вагу щодо виконання бюджету за джерелами надходження мають трансферти, що складають 81,98% до загальної суми. Найменшу питому вагу мають неподаткові надходження, що склали 0,46% або 523,40 тис.грн. у 2008 році.

Отже, можна зробити висновок, що основними джерелами наповнення доходної бази Комінтернівського району є єдиний податок, податок на землю, податок на прибуток підприємств і організацій , які належать до комунальної власності, плата за торговий патент,податок на рекламу, що складають найбільшу питому вагу у загальній сумі доходів району. Також можна відзначити комунальний податок, який має прогресивний характер, надходження від якого зростають. Разом з тим, бюджет не отримує зовсім надходжень від податку з доходів фізичних осіб, що мало б стимулювати підвищення рівня зайнятості населення району.

2.3 Вплив міжбюджетних трансфертів на дохідну базу місцевих бюджетів

Формування доходів органів державної влади кожного рівня є результатом двох заходів: розподілу видів податків та створення механізмів перерозподілу податкових надходжень за допомогою трансфертів. Трансферти місцевих бюджетів можна поділити на декілька видів:

1) Для короткострокового збалансування фінансових можливостей бюджетів (дотації).

2) Для вирівнювання фінансових можливостей регіонів (дотації вирівнювання).

3) Для фінансування певної діяльності (субвенції).

Необхідність у трансфертах першого виду виникає в таких випадках, коли доходи і (або) видатки бюджетів різних рівнів змінюються по різному, і можливим є виникнення фінансових труднощів, а також, коли треба внести певний розподіл доходів. Такі дотації мають надаватися для вирішення саме короткострокових проблем, оскільки у випадку їх надання для усунення незадовільних фінансових можливостей окремих регіонів «лікує не саму хворобу, а тільки її прояви»[26]. Нестача доходів могла б бути усунута за допомогою заходів регіональної та структурної політики. Отже, при наданні дотацій окремим місцевим бюджетам існує небезпека, що це перешкоджатиме бажаним, з економічної точки зору, трансформаційним процесам.

У випадках, коли трансферти не мають спеціальної цільової спрямованості, а також не пов’язані з контролем виконання якихось попередніх умов, їх надання не порушує самостійності місцевих органів влади, одержувач коштів залишається вільним у своїх рішеннях. Якщо кошти надаються не всім бюджетам одного рівня (не всім регіонам), то має бути визначено, як розподілиться загальна сума (наприклад, за чисельністю або щільністю населення). Так, додаткові проблеми в бюджетах ряду областей України зумовлені порівняно великими розмірами території і низькою щільністю населення.

Трансферти можуть надаватися для фінансування певної діяльності, тобто мати цільовий характер. Найважливішим аргументом на користь цільових трансфертів (субвенцій) є наявність «зовнішніх » ефектів. Ключова проблема субвенцій полягає в тому, щоб забезпечити фактичне збільшення пропозиції відповідних благ. Для цього не досить лише ув’язати надання коштів з певною метою – вирішальною обставиною є реакція одержувачів на додаткові кошти. Реакція може бути різною. Одержання субвенцій може стати мотивом до зниження власних доходів або призвести до збільшення витрат на реалізацію даної мети. Який з цих ефектів буде викликаний субвенцією, залежить від цінової еластичності попиту на суспільні товари і послуги.

Надання цільових субвенцій пов’язане з контролем за виконання обов’язкових умов, отже, з можливим порушенням самостійності органів місцевого самоврядування. Цей аргумент має особливо важливе значення, коли субвенції стають головним видом доходів місцевих бюджетів, оскільки за таких умов, ті, хто їх надають, фактично дістають право прийняття рішень з багатьох питань.

Центральні органи влади можуть надавати субвенції місцевим бюджетам також у випадках, коли певні види благ належать до корисних, пропозицію яких необхідно збільшувати, а тому загальна вимога щодо їх надання залежить від чисельності населення відповідної адміністративно - територіальної одиниці. Для того,щоб гарантувати мінімальні норми забезпечення таким соціально важливим благам, субвенції доцільно встановлювати у формі твердих сум.

Таким чином, головні методичні висновки щодо цільових трансфертів місцевим бюджетам полягають у наступному:

1. Субвенції місцевим бюджетам є доцільними у двох випадках:

а) для фінансування діяльності, при якій виникають «зовнішні» ефекти;

б) при необхідності збільшення пропозиції соціально важливих благ.

2. Розмір субвенцій має відповідати масштабам «зовнішніх» ефектів, та залежити від чисельності населення.

3. Важливою передумовою ефективного витрачання цільових трансфертів є участь одержувача у витратах за рахунок власних коштів.

4. Витрачання наданих місцевим бюджетам субвенцій має контролюватися з боку того органу влади, що їх надає, з боку Рахункової палати України, а також громадських організацій.

Крім використання трансфертів, для розв’язання короткострокових проблем деяких бюджетів і фінансування деяких видів діяльності, особливе значення мають трансферти, призначені для вирівнювання фінансових можливостей регіонів і доходів відповідних бюджетів.

Зміцненню фінансової бази місцевих бюджетів має сприяти збільшення суми дотацій вирівнювання місцевим бюджетам, які наведені в табл. 2.5.

Таблиця 2.5 – Оцінка рівня трансфертування за 2008 рік

З табл. 2.5 видно, що дотація вирівнювання була надана в повному обсязі до запланованого на 100%. Найбільший залишок не перерахованих трансфертів належить субвенції по спеціальному фонду, яка залежить від виконання плану цільових надходжень до спеціального фонду Державного бюджету.

Основною причиною невиконання плану є невирішеність низки суттєвих проблем міжбюджетних відносин, які знижують ефективність бюджетної політики на місцях.

3. Проблеми наповнювання доходної бази місцевих бюджетів

3.1 Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів

Нинішній стан економіки України характеризується поступовим збільшенням диференціації рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та обсягів податкових і неподаткових доходів, які надходять до їх бюджетів. Для вирішення економічних та пов’язаних з ними соціальних питань необхідні подальші перетворення, а саме реформування міжбюджетних відносин, яке в країні здійснюється значно повільніше, ніж реформування усієї економіки в цілому, що може стати серйозною загрозою для започаткування економічного зростання. Тому проблеми удосконалення системи організації міжбюджетних відносин в Україні, зокрема у частині формування фінансових ресурсів регіонів, залишаються актуальними.

Різні аспекти реформування місцевих бюджетів, зокрема їх доходної частини, досліджувалися у працях багатьох українських науковців, О.Василика, В.Зайчикової, О.Кириленко та інші.

В Україні висловлюють різні пропозиції щодо формування доходної бази місцевих бюджетів. Шляхи вирішення таких проблем обговорюються і російськими економістами. На думку Бутко М.П. і Білокура К.О., стратегія держави в сфері фінансів вимагає змін «з тим, щоб вони були орієнтовані на регіон, адже ринкова економіка вимагає суттєвого збільшення використання фінансових ресурсів на території їх створення»[26]. Це положення фактично підтверджують інші автори, які вважають за необхідне направляти до місцевих бюджетів відрахування від тих податків і платежів, які надходять до державного бюджету з відповідної території у вигляді певного відсотка відрахувань від загальнодержавних податків. На перших етапах реформування місцевих бюджетів України пропонувалося навіть «законодавчо закріпити необхідність індивідуального підходу до визначення частки кожного регіону у загальнодержавних доходах» [26].

С.Мельник і С. Криниця пропонують зараховувати до місцевих бюджетів податок на додану вартість[26], оскільки він, на думку авторів, рівномірно розподіляється по території країни, є менш чутливим до коливань кон’юнктури, а його надходження прямо пов’язані з рівнем розвитку і результатами економічної діяльності в регіонах.

Л.Л. Тарангул внесено пропозицію про надання права місцевим органам влади «вводити територіальні надбавки до місцевих податків виходячи з особливостей галузевої і територіальної структури виробництва, його техногенного пресингу на природне середовище» [26].

Таким чином одне з проблемних питань – що повинно служити джерелом дотацій регіонам: просто бюджетні асигнування або спеціальний фонд, що формується за рахунок певних податків або відрахувань від певних податків. Існує необхідність встановити взаємозв’язок між бюджетними витратами і результатами економічної діяльності регіону, тобто формувати прибутки місцевих бюджетів в залежності від об’єму створених на відповідній території фінансових ресурсів.

Обговорення в вітчизняній економічній літературі проблеми зміцнення доходної бази місцевих бюджетів і практика формування місцевих бюджетів України показують, що важливою умовою ефективного функціонування системи міжбюджетних відносин є вибір податків, що надходять до місцевих бюджетів. Відповідно до розглянутих теоретичних положень такі податки повинні задовольнять наступним вимогам: вони повинні не мати значних регіональних відмінностей; не бути особливо чутливими до кон’юнктурних коливань; дія податків, що надходять до місцевих бюджетів.

Для збільшення в місцевих бюджетах частки власних доходів, зменшення залежності від фінансової допомоги, досягнення збалансованості бюджетів, підвищення ефективності управління місцевими фінансами необхідно:

1) чітке законодавче закріплення бюджетних повноважень і відповідальності влади різних рівнів при формуванні доходів;

2) наділення органів місцевого самоврядування одним-двома вагомими місцевими податками, ставки та базу яких вони зможуть регулювати самостійно;

3) формування дохідної частини місцевих бюджетів на основі об’єктивної оцінки їхнього податкового потенціалу й визначення видаткових зобов’язань регіональної влади;

4) застосування стабільних базових нормативів відрахувань від державних податків до місцевих бюджетів;

5) посилення контролю за повнотою надходження доходів до місцевих бюджетів;

6) забезпечення правових гарантій для безумовного виконання фінансових зобов’язань учасниками міжбюджетних відношень.

Згідно із законодавством функція контролю використання місцевих бюджетів покладена на Міністерство фінансів, Державну контрольно-ревізійну службу, органи Державного казначейства України, місцеві державні адміністрації. На практиці такий контроль здійснює Державна контрольно-ревізійну служба, а також Держказначейство України, яке виконує виключно функцію поточного документального контролю [20].

Таким чином, до числа найболючіших проблем місцевих бюджетів України належить проблема формування їх дохідної частини. А саме удосконалення розподілу податкових джерел між державним та місцевими бюджетами, які спрямовані не лише на зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування, а й підвищення відповідальності місцевих органів влади як за надання бюджетних послуг, так і соціально-економічний розвиток території. До найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, а також їхніх відношень із держбюджетом України, у першу чергу, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з держбюджету.

Важливим напрямом розв’язання проблем фінансового забезпечення місцевих бюджетів є посилення зв’язку між соціально-економічним і бюджетним плануванням адміністративно-територіальних одиниць. На розрахунок доходів місцевих бюджетів практично не впливає соціально-економічна ситуація на території місцевого самоврядування та виконання програм розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Для підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходження доходів до місцевого бюджету, розвитку місцевої економічної бази потрібно виділяти їм кошти пропорційно значенню показника, що відображав би внесок територіальних об’єднань у досягнення встановлених державою цілей. У ролі такого показника повинен використовуватися або обсяг додатково зібраних доходів із територій конкретних територіальних громад, або порівняльні темпи економічного зростання. Слід зазначити, що той самий ефект дає закріплення за місцевими бюджетами єдиних нормативів відрахувань від регулюючих податків на довготривалий період [23].

В Україні понад 90% усіх бюджетів дотаційні й лише 8% - це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. За відсутності в достатньому обсязі власних доходів видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із державного бюджету, які відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів.

Сьогодні становлення місцевого самоврядування в Україні перебуває під загрозою браку власних фінансових ресурсів, викликаний обмеженим складом доходів місцевих бюджетів; недостатньо обґрунтоване розмежування доходів (тих, що враховуються, і тих, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів); щорічне істотне недофінансування – все це суттєво обмежує самостійність місцевих бюджетів, веде до посилення залежності від центральної влади, гальмує темпи економічного і соціального розвитку регіонів.

Застосовувана в Україні система формування доходів місцевих бюджетів та фінансування видатків є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на органи місцевого самоврядування, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації. Також застосовується необґрунтована система надмірного вилучення доходів із місцевих бюджетів з їх наступним частковим поверненням у вигляді міжбюджетних трансфертів. Змінивши розподіл доходів між бюджетами можна змінити рівень їх фінансової забезпеченості. Таким чином, кількість дотаційних бюджетів можна звести до мінімуму.

Подальший розвиток місцевого самоврядування неможливий без зміцнення основ його фінансової незалежності, чого можна досягти шляхом:

1) перегляду груп надходжень, що закріплюються за місцевими бюджетами, у тому числі складу доходів. До складу доходів місцевих бюджетів доцільно було б включити, зокрема, частину податку на прибуток, додану вартість тощо, а у складі доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, - передбачити певний відсоток податку з доходів фізичних осіб. Це дозволить збільшити частку коштів, що залишається у розпорядженні органів місцевої влади;

2) перегляду складу видатків місцевих бюджетів, у тому числі тих, що враховуються і не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів; узгодження бюджетних повноважень із наявними фінансовими ресурсами;

3) удосконалення системи фінансового вирівнювання через узгодження соціальних та бюджетних нормативів, недопущення необґрунтованого вилучення доходів, одержаних на певній території, стимулювання місцевих органів влади нарощувати власну дохідну базу. Механізм стимулювання дотаційних бюджетів можна здійснювати шляхом:

а) спрямування певного відсотка зібраних понад фактичні показники попереднього року податків у частині, що зараховується до місцевих бюджетів;

б) спрямування до дохідної частини відповідних місцевих бюджетів загальної суми податків новоутворених підприємств протягом перших трьох років їх діяльності, наприклад, за такими співвідношеннями: до бюджету місцевого самоврядування – 50%, до бюджету району – 25%, до бюджету області – 25%;

в) забезпечення цільового використання вилучених із місцевих бюджетів коштів на соціально-економічний розвиток регіонів, що забезпечили таке збільшення.

4) удосконалення системи місцевих податків і зборів, надання місцевим органам влади більших повноважень щодо їх запровадження і справляння.

Підвищуючи рівень фінансової забезпеченості територій, необхідно посилювати контроль за законністю рішень органів місцевого самоврядування у фінансовій сфері та їх відповідальності за формування і ефективне використання бюджетних ресурсів перед громадою, зокрема, шляхом запровадження обов’язкових щоквартальних друкованих звітів про результати своєї діяльності.

3.2 Концепція реформування місцевих бюджетів

Концепція реформування місцевих бюджетів України розроблена на період до 2011 року та спрямована на проведення узгодженої та послідовної реформи у сфері місцевих фінансів. Метою Концепції є посилення впливу системи формування місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць, підвищення рівня добробуту населення на основі вартісних та якісних критеріїв надання суспільних послуг.

Основні пріоритетні завдання:

1) забезпечення дієвого взаємозв’язку загальнодержавної та регіональної політики у сфері фінансово-економічних відносин;

2) запровадження ефективної моделі формування власної доходної бази місцевих бюджетів;

3) здійснення планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;

4) запровадження програмно-цільового методу планування видатків місцевих бюджетів;

5) зменшення диспропорцій соціально-економічного розвитку територій;

6) підвищення ефективності механізмів фінансового забезпечення соціальних стандартів та гарантій населення;

7) удосконалення інституційних засад формування видаткової частини місцевих бюджетів з метою посилення інноваційного розвитку територій;

8) запровадження дієвих методів фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективності використання бюджетних коштів та досягнення відповідних результатів.

Важливою передумовою здійснення реформи місцевих бюджетів є необхідність поетапного реформування законодавства з урахуванням суспільно-політичних та економічних умов. Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи країни, тому зміни умов їх формування та виконання можуть суттєво позначитися на стійкості та стабільності фінансово-бюджетної системи, фінансовій безпеці країни в цілому.

З часу прийняття Бюджетного кодексу України накопичилось ряд проблем, які мають системний характер і потребують врегулювання. Основними проблемами в сфері міжбюджетних відносин та формуванні місцевих бюджетів, які обумовлюють необхідність реформування є:

1. нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;

2. задекларовані державою низка соціальних зобов’язань, які не забезпечені реальним фінансовим ресурсом;

3. достатньо високий рівень дотаційності місцевих бюджетів;

4. недостатній рівень власної дохідної бази місцевих бюджетів;

5. низька ефективність планування видатків місцевих бюджетів;

6. забезпечення підвищення якості надання житлово-комунальних послуг та оптимізація їх вартості;

7. недопущення заборгованості із заробітної плати та забезпечення розрахунків за енергоносії.

Концепція реформування місцевих бюджетів містить такі основні напрями до перетворення місцевих фінансів України у ефективний інструмент соціально-економічного розвитку за напрямами:

1. щорічне підвищення питомої ваги загального фонду місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України на 1-2 відсоткових пункти;

2. удосконалення видаткових повноважень органів місцевого самоврядування;

3. інноваційно-інвестиційний розвиток;

4. розширення дохідних повноважень органів місцевого самоврядування.

Основою нової моделі формування місцевих бюджетів є посилення зацікавленості органів місцевого самоврядування у зростанні власних доходів. Актуальним є пошук додаткових джерел до бюджетів усіх рівнів, які б стимулювали збільшення обсягів виробництва, валової доданої вартості, залучення інвестицій, збільшення рівня доходів населення відповідно до інноваційного напряму економічного розвитку.

Пріоритетним щодо реформування є визначення оптимального розподілу податків між рівнями бюджетів та їх спрямування до доходів місцевого бюджету І та ІІ кошиків, зокрема:

1. зарахування плати за землю здійснювати до ІІ кошика доходів місцевих бюджетів;

2. зменшення відсотка зарахування плати за землю до сільських (з 60 % до 40 %) і селищних (з 60 % до 30 %) бюджетів та зараховування в цих пропорціях кошти до ІІ кошика районного бюджету;

3. зменшення відсотка зарахування плати за землю до обласного бюджету (з 25 до 15 %) на користь І кошика районного бюджету;

4. з метою інноваційно-інвестиційного розвитку територій закріпити за місцевими бюджетами частки надходжень податку на прибуток підприємств до обласних та районних бюджетів[9].

Закріплення таких надходжень за відповідними бюджетами сприятиме соціальному розвитку та створюватиме економічну активність в регіонах.

Порядок розподілу коштів такого фонду визначатиметься Кабінетом Міністрів України та відповідними державними адміністраціями.

Діючий на сьогодні порядок розподілу міжбюджетних трансфертів, заснований на єдиних підходах у формуванні дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів, дозволяє кожному органу місцевої влади забезпечити однаковий рівень надання державних послуг суспільству за однаковою вартістю для місцевих платників податків.

Проте такий порядок не сприяє утворенню необхідних стимулів у регіональної та місцевої влади по забезпеченню ефективного управління бюджетами і до нарощення їх доходної бази.

Як наслідок, потребує удосконалення діючий механізм стимулювання місцевих органів влади до нарощування доходної бази.

Значення міжбюджетних трансфертів як фактора суспільного розвитку повинно зростати разом із перерозподілом функцій центральних органів влади на користь місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування, тобто з децентралізацією, що сприятиме збільшенню ролі місцевих органів при наданні окремих суспільних благ.

Висновок

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети в кожній країні є найчисельнішою ланкою бюджетної системи. У нашій країні кількість місцевих бюджетів чи не найбільша в Європі на 01.12.2007 налічувалось 12052 місцевих бюджети, 27 із яких – обласні та бюджети міст Києва і Севастополя, 179 – бюджети міст обласного й республіканського значення, 91 – бюджети районів у містах, 496 – районні бюджети, 268 – бюджети міські, міст районного значення, 804 – бюджети селищних рад, 10187 – бюджети сільських рад.

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на відповідній території. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інші обов’язкових платежів.В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади є нині відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади відіграють незначну роль.

Із коштів місцевих бюджетів фінансуються найзначніші заходи держави в галузі економіки та соціальної політики. За рахунок місцевих бюджетів утримуються заклади освіти, охорони здоров'я, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення сім'ям з дітьми, ветеранам війни та праці, іншим незахищеним верствам населення, утримуються будинки-інтернати, притулки, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, закладів культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту, дорожнього господарства тощо.

Місцевими бюджетами України останніми роками акумульовано майже половину бюджетних ресурсів бюджетної системи. Серед місцевих бюджетів, які мають міжбюджетні відносини з державним бюджетом, переважна більшість (близько 90%) є дотаційними. Згідно з законодавством доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії, субвенції, які надаються з державного або місцевих бюджетів і виступають як елементи міжбюджетних відносин є інструментами регулювання доходів місцевих бюджетів.

Починаючи з 2002 року місцеві бюджети формуються згідно з Бюджетним кодексом і на формульній основі.

Існуюча на сьогодні законодавча база з одного боку декларує необхідність забезпечення місцевих бюджетів коштами на виконання власних та делегованих повноважень в повному обсязі, а з іншого боку не визначає конкретних шляхів забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами у повному обсязі.

Головною частиною доходів місцевих бюджетів в Україні є державні податки, що зараховуються до бюджету відповідного рівня згідно з нормативами відрахувань або закріплюються за державним та місцевими бюджетами.

Проблема наповнення місцевих бюджетів полягає не тільки в тому, що немає чітко визначених і закріплених законом джерел наповнення таких бюджетів, але й у спроможності бюджетів базового рівня забезпечити необхідні видатки за рахунок надходжень, які збираються на території відповідної громади. В першу чергу це відноситься до бюджетів сіл і селищ, які становлять основну частину від загальної кількості місцевих бюджетів. Практично всі бюджети базового рівня є дотаційними та такими, що неспроможні забезпечити власні видатки самостійно. Зміцненню фінансової бази місцевих бюджетів має сприяти збільшення суми дотацій вирівнювання місцевим бюджетам.

Таким чином, трансформація джерел формування доходів місцевих бюджетів пройшла досить складний шлях. Постійно змінювалися нормативи відрахувань від загальнодержавних податків та зборів і пропорції різних статей дохідної частини місцевих бюджетів, що заважало прогнозуванню доходів на тривалий період та не сприяло довготерміновому розвитку місцевих громад.

Роль доходів місцевих бюджетів до певної міри визначається величиною валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. Слід зазначити, що доходи місцевих бюджетів як частка ВВП мають тенденцію до зменшення питомої ваги у ВВП. Цей процес відбувається внаслідок стабілізації переліку доходних джерел, що в основному складаються із прямих податків, а також зростання реального та номінального ВВП значно швидкими темпами, ніж зростання доходів місцевих бюджетів.

Важливим напрямом розв’язання проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів є посилення зв’язку між соціально-економічним і бюджетним плануванням адміністративно – територіальних одиниць.

бюджет місцевий дохід

Перелік літератури

1.Конституція України прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – С.141.

2.Про внесення змін до Конституції України: Закон від 8 грудня 2004р. № 2222-IV // Голос України. – 2004. – 08 грудня № 233.

3.Бюджетний кодекс України: від 21.06.2001 р. №2543-14. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. – 104с.

4.Про Державний бюджет України на 2008 рік: Закон вiд 28.12.2007 № 107-VI // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

5.Про Державний бюджет України на 2009 рік: Закон вiд 26.12.2008 № 835 VI // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

6.Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань: Закон від 01.07.2004р. № 1953-IV // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

7.Про місцеве самоврядування в Україні: Закон від 21.05.1997р. № 280/97-ВР // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

8.Про місцеві державні адміністрації: Постанова вiд 20.11.1996 № 531/96-ВР // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

9.Концепція реформування місцевих бюджетів від 23.05.2007. // www.minfin.gov.ua. – офіційний сайт Міністерства фінансів України.

10.Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2009рік: Постанова від 05.03.2008р.№ 160 // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

11.Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993р. № 56-93 // www.zakon 1.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази.

12.Європейська хартія місцевого самоврядування (укр/рос) Страсбург, 15 жовтня 1985 року. Ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 06. 11. 1996 р.

13.Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник /. О.Д. Василик, К.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544с.

14.Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник / О.Д. Василик, К.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608с.

15.Даниленко А.І. Новий погляд на реформування державних фінансів та міжбюджетних відносин / А.І. Даниленко // Фінанси України. -2007. -№4. – С.146-148.

16.Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово – економічний словник / А.Г. Загородній , Г.Л. Вознюк . – К.: Знання, 2007. – 1072с.

17.Зайчикова В.В. Місцеві фінанси України та європейських країн / В.В.Зайчикова. – К.: НДФІ, 2007. – 299с.

18.Кириленко О.П. Місцеві фінанси: Підручник / О.П. Кириленко. – К.: Знання, 2006. – 677с.

19.Луніна І.О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин / О.І. Луніна. – К.: Наукова думка, 2006. – 432с.

20.Олійник Д.С. Питання вдосконалення контролю виконання місцевих бюджетів / Д.С. Олійник // Фінанси України. -2008. -№7. – С. 84 – 91.

21.Осауленко О.І. Україна у цифрах у 2007р.: Короткий статистичний довідник / О.І. Осауленко. – К.: ТОВ «Видавництво»Консультант», 2008. – 278с.

22.Павлюк Формування доходів місцевих бюджетів / Павлюк // Фінанси України.- 2006. - №4. – С. 24 – 37.

23.Слухай С.В., Гончаренко О.В. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів в Україні / С.В. Слухай , О.В. Гончаренко // Фінанси України. – 2007. - №8. – С.63- 73.

24.Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Підручник/ Д.М. Стеченко. - Київ: Знання, 2007. - с. 169.

25.Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навчальний посібник/ О.О. Сунцова. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 560с.

26.Черняєв Т.Ю. Розподіл джерел доходних надходжень між бюджетами різних рівнів / Т.Ю. Черняєв // Економіка та держава. - 2008.- №12. – С.88-90.

27.Юшко С.В. Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми і перспективи / С.В. Юшко // Фінанси України . -2009. - №1. –С.86-97.

28.www.ukrstat.gov.ua - офіційний сайт Державного комітету статистики України.

29.www.treasury.gov.ua - офіційний сайт Державного казначейства України.

30.www.minfin.gov.ua. – офіційний сайт Міністерства фінансів України.

31.www.zakon.rada.gov.ua – офіційний сайт законодавчої бази України.