Курсовая работа: Теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства

1.1 Фінансові ресурси підприємства, їх склад і характеристика

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка, формування та використання фінансових ресурсів будівельних підприємств

2.1 Фінансово – економічна характеристика підприємства

2.2 Формування фінансових ресурсів підприємства

2.3 Аналіз ефективності використання фінансових ресурсів підприємства

РОЗДІЛ 3. Проблеми ефективного формування, використання та вдосконалення методів формування фінансових ресурсів будівельних підприємств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобалізаційних процесів. Однією з найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їхніми фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринку, з огляду на те, що фінансові ресурси - найважливіший чинник економічного зростання, реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно сьогодні трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів, спрямованих на його забезпечення. Під фінансовими ресурсами на сьогодні варто розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, що надійшли на підприємство за визначений період в процесі його діяльності і якими воно розпоряджається.

Актуальність теми данної роботи зумовлена винятковою роллю, що належить фінансовим ресурсам у життєдіяльності підприємства, а також складності управління процесом формування фінансових ресурсів і подальшим їх розміщенням в умовах перехідної економіки України.

Головна мета даної курсової роботи - вивчити економічну сутність фінансових ресурсів підприємства, використання та управління фінансовими ресурсами, а також розробити шляхи підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами підприємства.

При написанні роботи зважувався ряд задач:

- Дослідити економічну сутність фінансових ресурсів підприємства;

- Розглянути джерела формування фінансових ресурсів підприємства;

- Намітити шляхи удосконалення управління фінансовими ресурсами підприємства.

Об'єктом дослідження є процес фінансової діяльності будівельного підприємства.

Предметом дослідження данної роботи є сукупність економічних відносин, зв’язаних з формуванням і використання фінансових ресурсів підприємств будівельної галузі.

Дана курсова складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. В першому розділі розкривається теоретичні основи фінансових ресурсів підприємства, в другому розділі – аналіз та оцінка, формування та використання фінансових ресурсів будівельних підприємств, в третьому розділі розглядаються основні проблеми ефективного формування, використання та вдосконалення методів формування фінансових ресурсів будівельних підприємств.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика

Для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних, позичених та залучених.

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частина капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довго- та короткострокових кредитів банку.

Залучені джерела фінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств – це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталом підприємства.

Власний, позичений та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить зобов'язання перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).

Поточними називаються зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності - у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток - це сума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

- суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;- заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.[5]

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси формуються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності виділяють дві форми джерел:власні грошові кошти і залучені.Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; засоби, отримані від продажу цінних паперів; пайові та інші вклади юридичних та фізичних осіб; кредит і позики; засоби від реалізації залогового свідоцтва, страхового поліса та інші надходження грошових коштів.

Система прибутків і доходів складається із прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, доходів з позареалізаційних операцій, балансового прибутку, чистого прибутку. Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, мита і витратами на виробництво і реалізацію, які входять до собівартості продукції.

Собівартість продукції - вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва товарів, природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших затрат на її виробництво та реалізацію.

Прибуток від іншої реалізації - це прибуток отриманий від реалізації основних фондів та іншої власності господарюючого суб'єкта, відходів, нематеріальних активів та інш. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію

Балансовий прибуток являє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів від позареалізаційними операціями за вирахуванням витрат.

Резервний фондформується господарюючими суб'єктами на випадок припинення їх діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Формування резервного фонду є обов'язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями. Фонд накопичення являє собою джерело засобів господарюючого суб'єкта, який використовує прибуток та інші джерела для формування нової власності, придбання основних фондів, оборотних засобів тощо.

Фонд споживання є джерелом засобів господарюючого суб'єкта, який резервується для здійснення заходів щодо соціального розвитку і матеріальному заохоченні колектива.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються тільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартість продукції. [8]

Пайовий внесок. Пай, або пайовий внесок, являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особами при вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов'язковий для вступу в товариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий внесок часто вноситься і при вступі в кооператив. Пайовий вклад може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб'єкта майна та інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахуваннь від заробітньої плати працівників на протязі певного періоду часу. [20]

“Ноу-хау”- сукупність технічних знань та комерційних таємниць. “Ноу-хау” технічного характеру включають: виробничий досвід; опис технологій; знання та навички в області бухгалтерської, статистичної та фінансової звітності; знання торгових та митних правил та ін. Під “ноу-хау” комерційного характерурозуміють: данні про організацію та ефективність виробництва; картотеки клієнтів; картотеки поставщиків; методи та форми реклами та ін.

Інвестиційний внесок являє собою інструмент самокредитування господарюючого суб'єкта. Інвестиційний внесок - це грошовий вклад робітника в розвиток даного господарюючого суб'єкта, який вкладчику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний взнос.

Кредит, коли мова йде про надання в борг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові, державні.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань, благодійних взносів, страхових взносів, спонсорських взносів.

Спонсор - юридична або фізична особа, яка фінансує ті або інші заходи.

Розділ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА, ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства будівельної галузі

Фінансово-економічний стан будівельного підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану будівельного підприємства за сучасних умов господарювання дуже потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Для оцінки фінансово-економічного стану будівельного підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану будівельного підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів - звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників. Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.

2.2 Формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси - це кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому. Фінансові ресурси є водночас об'єктивною макроекономічною категорією, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.

Водночас обмежуються власні джерела будівельних підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв'язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів. Аспекти руху капіталів:

- Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор частину цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що залишається, спрямовує на заощадження.

- Державний сектор видає заробітну плату державним службовцям, купує товари і послуги у бізнесу. Джерелами цих витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також доходи від державної та підприємницької діяльності (рис. 2.1).

- Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвестором. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з розвиненою ринковою економікою є сім'ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромаджень у бюджеті сім'ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути позичальником, але його частка незначна.

Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок (рис. 2.2)

Проаналізувавши рух капіталу на ринках, можна виокремити основні чинники, що впливають на фінансування будівельного підприємства.

• Рівень заощаджень населення, який, у свою чергу, залежить від рівня і розподілу доходів, податкової політики держави. Низький рівень заощаджень населення та їх розподіл на користь поточного споживання істотно обмежують розвиток фінансового ринку.

• Рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг приватизаційних чеків (сертифікатів).

• Ступінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на купівлю цінних паперів іноземних компаній.

• Рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем ефективності функціонування підприємств.

Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансових ресурсів, є ринкова віддача, витрати на залучення капіталу, період, на який залучаються кошти, ризик.

Ринкова віддача має дві складові: віддачу, яку хочуть одержати від інвестування капіталу; індексацію, що компенсує очікуваний темп інфляції.

З метою визначення потреби підприємства в додатковому фінансуванні потрібно спрогнозувати обсяг продажів. Якщо він збільшується, то мають збільшуватися й активи, а отже, власні кошти підприємства і його зобов’язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можна задовольнити за рахунок збільшення прибутку, а частково — за рахунок залучення зовнішніх джерел. Додаткова потреба у фондах

(2.1)

де АД - додатковий приріст активів; 3 - приріст зобов’язань; Пч —приріст чистого прибутку.

Що швидше збільшується обсяг продажів, то більша потреба в додатковому фінансуванні. Зазвичай до певної межі темпу зростання (3-5 %) підприємство може обійтися власними джерелами, але при перевищенні цієї межі потрібно залучати фінансові ресурси.

Найважливішим моментом прогнозування потреби будівельного підприємства у фінансових ресурсах є прогнозування його прибутку. Фінансове прогнозування формується на основі руху грошових потоків, що визначаються за формулою

(2.2)

де П — прибуток від реалізації до відрахування відсотків і податків; Пп — податки підприємства; ПРд в — позареалізаційні доходи і витрати; Авід — амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів; Косн — інвестиції в основні фонди; Коб — інвестиції в обігові фонди.

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу базових показників і виявлення чинників, які найбільшою мірою впливають на доходи в майбутньому.

Якщо підприємство очікує, що доходи найближчими роками дорівнюватимуть середнім за останні кілька років, то очікуваний дохід за період t визначають за формулою

(2.3)

де Ktl — коефіцієнт значущості розміру доходу минулого року для про-гнозування доходу на наступний рік; Xt_i — доходи за попередні роки.

Так, коли передбачається, що доходи на наступний рік дорівнюватимуть середньому їх розміру за попередні три роки, то

(2.4)

Якщо вважають, що за попередній рік доходи були вищими, треба визначити вагові коефіцієнти за рівнями доходів за відповідні роки.

Наприклад:

(2.5)

Цей метод прогнозування доходів називається екстраполяцією. Най-простішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду, тобто визначення напряму або тенденції змін економічних показників на перспективу виходячи з аналізу статистичних даних попередніх років.

2.3 Аналіз ефективності використання фінансових ресурсів будівельного підприємства

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей будівельних підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. і ому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.

Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що:

• коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до числа встановленого устаткування;

• напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

Серед показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на будівельних підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки не враховує внутрізмінні втрати робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше обчислювати виходячи з коефіцієнту використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом при восьмигодинній тривалості зміни. Отже при коефіцієнті використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша — збільшення екстенсивного завантаження; друга — підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких і потокових ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах будівництва виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Розділ 3. Проблеми ефективного формування, використання та вдосконалення методів формування фінансових ресурсів будівельних підприємств

Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи в конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства. Тому розгляд даної теми є досить актуальним.

Фінансові ресурси підприємства – це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства.

Характерною рисою фінансових ресурсів с те, що вони, на відміну від грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку [22,c.58].

Фінансові ресурси підприємства класифікують за такими ознаками:

- джерела формування (власні та залучені);

- етапи формування (початкові та набуті);

- використання (матеріалізовані і грошові фінансові ресурси);

- форма реалізації .

Вони виконують дві основні функції : розподільчу (розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, формування фондів тощо) і контрольну (контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільчих процесах).

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності – відповідних джерел грошових коштів.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства [22, c.58].

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Слід зазначити, що економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств. На кінець 2008 р. фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився порівняно з минулим роком більш ніж вдвічі і становив 57,9 млрд. грн. (в 2007р. – 135,9 млрд. грн). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 23 % з 183 млрд. грн. до 140,9 млрд. грн., а збитки, навпаки, збільшилися майже вдвічі – з 47 млрд. грн. в 2007 р. до 83 млрд. грн. в 2008 р. [23, c.99].

Як засвідчує статистика найбільшого кризового стану зазнали підприємства будівельної галузі.

Рис. 3.1 Зміни обсягів будівельних робіт у 2001-2008 рр. (у % до попереднього року)

У 2008 р. в цій галузі відбулося падіння обсягів будівництва на 16 %, тоді як у 2007 р. було досягнуто приріст 15,6 %. Обсяги робіт зменшилися по всіх секторах галузі, зокрема:

з підготовки будівельних ділянок – на 10,3 % (у 2007 р. – зростання на 3,5 %);

з будівництва споруд – на 16,3 % (у 2007 р. – зростання на 16,1 %);

з установлення інженерного устаткування будівель та споруд – на 14,3 % (торік - зростання на 19,7 %) [25].

Обсяги будівництва скоротили підприємства майже в усіх регіонах, крім Чернівецької області та м. Севастополя. Значно зменшили обсяги робіт будівельники Чернігівської, Луганської, Вінницької областей (на 27,2-32,3 %). Будівельні підприємства м. Києва та Донецької області, якими виконано 40,1 % загальнодержавного обсягу робіт, скоротили будівельні роботи на 15,7 % та на 13,9 % відповідно.

У 2008 році у порівнянні із 2007 роком зменшились на 17,2 % об’єми виробництва елементів конструкцій збірних для будівництва з цементу, бетону і штучного каменя, на 10,1 % об’єми виробництва блоків і цегли з цементу, штучного каменя або бетону для будівництва.

За цей період зменшились об’єми виробництва цементу на 0,7 %, цегли керамічної – на 4,4 %, виробів з асфальту – на 7 %, вапна – на 9,2 %.

Менше, ніж у 2007 році, вироблено деревини довгої (більше 6 мм) – на 6 %, фанери клеєної – на 7,3 %.

Такого падіння обсягів будівництва в Україні не було з 2005 року. Саме тоді відбувся обвал у галузі будівництва. Обсяги будівельних робіт скоротилися на 6,6 % після приросту 17,2 % у 2004 році. Загальмувала динаміка введення житла в експлуатацію [25].

Сьогодні ситуація в будівництві розвивається, як і в 2005 році, тільки з ще більш негативними наслідками.

Відсутність національної політики у галузі будівництва, ще до початку осені запрограмувала невтішні прогнози на 2009 рік. Будівельна галузь залишилася без кредитних фінансових ресурсів. Споживчий ринок вітчизняних будівельних матеріалів зупинився. Будівельники увійшли у новий календарний рік із найбільшою кількістю недобудованих об'єктів за останні роки.

Істотною причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання фінансовими службами покладених на них функцій, зокрема - відсутність фінансового планування (бюджетування) та аналізу, управління ризиками, роботи щодо оптимізації структури активів та пасивів тощо. Досить часто це зумовлене тим, що відповідальність за всю фінансову роботу на підприємстві покладається на бухгалтерію, а фінансові служби або взагалі відсутні, або їхні завдання є невизначеними і не мають нічого спільного з тими, які виконують відповідні служби на підприємствах країн Західної Європи чи США.

Вітчизняними суб'єктами господарювання в цілому не виконуються умови золотого правила фінансування. Тестування рівня виконання першої умови цього правила, відповідно до якого короткострокові активи підприємства мають бути не меншими, ніж поточні пасиви, дозволяє зробити висновок про її порушення, оскільки реальне значення показника становить близько 0,7, у тому числі по промисловості - 0,58 (при нормативному - не меншому від одиниці). Така сама тенденція спостерігається і щодо другої умови правила (відношення довгострокових активів до довгострокового капіталу). Для забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності підприємства значення цього показника має бути не більшим від одиниці, проте його середнє значення на вітчизняних підприємствах дорівнює близько 1,3, у тому числі на промислових підприємствах - 1,76 [24, c.233].

Середньостатистичне українське підприємство значну частину своїх необоротних (довгострокових) активів фінансує за рахунок короткострокових джерел. Це означає, що потенціальне більшість вітчизняних підприємств є неплатоспроможними, оскільки наявних оборотних активів не вистачає для погашення поточних зобов'язань.. Проблема тут полягає не стільки у дефіциті фінансових ресурсів, скільки в незадовільній роботі фінансових служб щодо управління активами та пасивами, і це пояснюється, насамперед, низькою кваліфікацією фінансового менеджменту.

Капітал підприємства - це зазначені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображене в активах; він показує джерела фінансування придбання активів підприємства. Пасивна сторона балансу містить інформацію проте, яку частину капіталу надано в розпорядження підприємства його власниками (власний капітал) і яку - кредиторами (позичковий капітал). Діяльність фінансових служб підприємства має бути сконцентрованою, головним чином, на пошуку можливих внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційних проектів, операційної діяльності та способів їх найбільш "сприятливого" залучення. Для систематизації наявних альтернатив у цій сфері розглянемо так звану матрицю форм фінансування, наведену в табл.3.1

Таблиця 3.1 Форми фінансування підприємств

Звичайно, неможливо дати однозначні рекомендації щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати шляхом збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигідніше і є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших - зовнішні. Отже, фінансові служби повинні визначити найприйнятніші для конкретних умов можливості фінансування. Важливою є розробка системи критеріїв, з допомогою яких фінансист може оцінити переваги та недоліки залучення позичкового та власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.

Прибуток та рентабельність. Слід розрахувати, як вплине та чи інша форма фінансування на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства має перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших — до її зниження.

Ліквідність. Фінансист має розрахувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. За доцільне при цьому вважається розрахунок показника дюрації (Duration), який характеризує середній строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентам.

Незалежність. Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, як це вплине на рівень автономності і самостійності підприємства при використанні коштів, на збереження інформаційної незалежності та контроль над підприємством у цілому. Крім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема, ризик порушення структури капіталу.

Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати таку форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з точки зору зменшення податкових платежів. Податковий фактор слід розглядати у контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому [24, c.334].

Об'єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

Максимізація вартості власників, так звана концепція Shareholder Value. Відповідно до цього критерію всі рішення менеджменту підприємства, в тому числі у сфері фінансування, мають спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб'єкта господарювання - максимізації доходів власників. Цього можна досягти або на основі збільшення прибутковості та дивідендних виплат, або забезпечивши зростання вартості корпоративних прав підприємства. Звичайно, при досягненні цієї мети виникає конфлікт інтересів: великих власників, дрібних власників, менеджерів, працівників, фіску, клієнтів, партнерів. Грамотні фінансові менеджери повинні забезпечити баланс інтересів різних заінтересованих сторін.

Таким чином, проблематику фінансування вітчизняних підприємств слід розглядати в таких площинах: низький рівень кваліфікації фінансового менеджменту, надзвичайно ризикова політика формування активів та пасивів підприємств, труднощі із залученням зовнішніх джерел фінансування, дефіцит внутрішніх джерел фінансування, високий рівень кредиторської заборгованості в структурі джерел фінансування.

Шляхи вирішення:

- підвищення рівня кваліфікації фахівців, відповідальних за управління фінансами підприємств, і розробка якісно нових підходів до організації роботи фінансових служб саме у сфері фінансування;

- удосконалення роботи фінансових служб щодо управління активами і пасивами;

- діяльність фінансових служб підприємства має бути сконцентрованою, головним чином, на пошуку можливих внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційних проектів, операційної діяльності та способів їх найбільш "сприятливого" залучення;

- фінансові служби повинні визначити найприйнятніші для конкретних умов можливості фінансування;

- низького рівня кредиторської заборгованості можна досягти широким використанням поставщиками системи знижок (сконто) за дострокове виконання грошових зобов'язань щодо поставлених товарів (робіт, послуг); фінансовим службам вітчизняних підприємств на цей інструмент стимулювання зниження рівня дебіторської та кредиторської заборгованості слід звернути особливу увагу.

фінансовий грошовий актив

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можна зробити певні висновки теоретично-методологічного характеру.

Фінансові ресурси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери. Фінанси підприємств будівельної галузі, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах .

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей народного господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівельних матеріалів і відповідного обладнання, машинобудівна галузь, металургія і металообробка, нафтохімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств будівельної галузі потрібна виважена, довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.

2. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. -- М.: Финансы и статистика - 1998 -с 54-118.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец."Фінанси", "Банківська справа":"Облік і аудит". -- 2.вид., перероб. і доп. -- К.: Либідь, 2003. -- 384 с.

4. Бланк И.А. Управление формированием капитала. - К.:Ника-Центр. - 2000. - с.12.

5. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.:Дело Лтд. - 1994. - с.167

6. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємства//Фінанси України. - 2002. - №3 - с.36-40

7. Довбня С.Б Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства // Фінанси підприємств. - 2006,№5.

8. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. -- К.: Кондор, 2003. -- 364 с.

9. Костирко Л.А. Формування механізму фінансової стратегії сталого розвитку підприємства.Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. - Донецьк : ІЕП НАН України. - 2004.

10. Мамрак О.Н. Бюджетирование как прогрессивный способов повышения эффективности работы предприятия//Економіка, фінанси, право - 2003. - №8 - с.17-18.

11. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів// Фінанси України - 2002 - №9 - с.102-108.

12. Маршалл А. Принципы экономической науки // Пер. с англ. - М.:”Прогрес” - 1993 - с.193.

13. Петрович И.М. Атаманчук Р.П. Производственная мощность и экономика предприятия. - М.: ИНФРА-М 1990. - 298 с.

14. Петряєва З.Ф. Фінансовий аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. -- Х.: ХДЕУ, 2002. -- 164 с.

15. Плисак В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України - №1, 2001 р. с 67 - 72.

16. Порохня В.М. Методика оптимізації структури капіталу в КІС динамічного управління потоками // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004,№3

17. Слав'юк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України -№8,2005р

18. Хикс Дж.Р Стоимость и капитал - М.: ”Прогрес” - 1993 - с.79.

19. Хрипач В.Я.Экономика предприятия. - Минск: Лата, 2004. - 254 с.

20. Шевцова О.Й. Управління вартісно-ризиковими чинниками та часовими аспектами фінансування потреб у капіталі підприємств // Фінанси України - 2006,№3.

21. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. -- К.: А.С.К., 2003. -- 229 с.

22. Гуляєва Н.М., Сьомко О.В. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. –2003.- №12 - с.58

23. Котляр М.Л. Аналіз фінансового стану підприємства / М.Л.Котляр // Фінанси України. – 2008. – №5. - с.99-104.

24. Череп А.В. Проблеми визначення фінансового стану підприємств в умовах фінансової кризи // Держава і регіони. - 2008. - №6. - с. 233-236

25. http://www.dc-summit.info/20090226148/Golovni-prichini-ta-naslidki-krizovih yavisch-v-Ukrajini-u-2008-2009-rokah-budivelniy-kompleks.html