Реферат: Теоретичні передумови фінансових ресурсів і витрат держави

Теоретичні передумови фінансових ресурсів і витрат держави

1. Сутність державного бюджету

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд з фінансами, державний бюджет є самостійно економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використання на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини виникають між державною, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населенням з іншого боку з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

- великі розміри,

- має силу закону,

- у складі бюджету утворюються бюджетні, що сприяє зміцненню його стійкості.

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники: рівень розвитку економіки; розміри виробленого валового національного продукту; методи господарювання (ринкові, командно-адміністративної); склад системи оподаткування; масштаби зрушень в народному господарстві і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був: фінансовою базою для виконання покладених на неї функції по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни; найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери; інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення; за допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;

При переході до ринкової економіки зміцнюється роль бюджету, характер бюджетних відносин, що проявляються у складі і структурі доходів та видатків. Формування доходної частини відбувається на податковій основі, все більшого значення набувають платежі від суб’єктів господарювання т.ч. від фізичних осіб. Змінюється співвідношення між прямими і непрямими податками в напрямку зростання поступлень від прямих податків.

Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєво важливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної інфраструктури, вирішення потреб, пов’язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням. В умовах ринку бюджетні відносини повинні будуватися таким чином, щоб здійснювати активний вплив на господарську кон’юнктуру, сприяти розвитку ділової активності підприємців.

Бюджетні асигнування для здійснення програм та заходів за рахунок бюджету надається розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом прав, вони поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників нижчого рівня.

Головними розпорядниками коштів щодо Державного бюджету можуть бути керівники органів, уповноважених Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, а також міністерства.

Розпорядниками коштів місцевих бюджетів можуть бути керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретарів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Після закінчення бюджетного періоду Міністерство фінансів України складає звіт про виконання Державного бюджету України, який до 1-го травня року наступного за звітним повинен бути представлений Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, яка його розглядає і затверджує.

2. Доходи державного бюджету

Доходи бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Централізація значної частини фінансових ресурсів держави у бюджетах різних рівнів дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл коштів на користь пріоритетних галузей економіки, задовольняти приблизно на однаковому рівні потреби соціальної сфери незалежно від того, на якій території функціонують її установи.

Склад доходів бюджетів, форми мобілізації грошових ресурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період.

Сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становлять систему доходів бюджетів. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

В Україні доходи бюджетів складаються з п'яти груп:

1. податкові надходження;

2. неподаткові надходження;

3. доходи від операцій з капіталом;

4. цільові фонди;

Головним джерелом формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Податкова система — це сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Вимога системності в оподаткуванні полягає в тому, що усі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та іншим її елементам.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні й фізичні особи, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим й сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

2.1 Податкові надходження

Податкові надходження є важливим інструментом перерозподілу валового внутрішнього продукту і забезпечують мобілізацію понад 2/3 усіх доходів бюджету.

Податкові надходження в Україні поділяються на 6 груп: податок на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості; податки на власність; внутрішні податки на товари та послуги; збори за спеціальне використання природних ресурсів; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції; інші податки.

До першої групи податкових надходжень входять: податок на доходи фізичних осіб; податок на прибуток підприємств.

Податок на доходи фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі обов'язкового вилучення частини їхнього доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій.

Податок на прибуток — це той податок, який використовується в структурній економічній політиці, а також може застосовуватися для підтримки стабілізаційної політики.

До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать: податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів й періодичні податки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян).

Третя група податкових надходжень об'єднує збори за спеціальне використання природних ресурсів: збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів.

До четвертої групи податкових надходжень належать внутрішні податки на товари та послуги: податок на додану вартість; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господарської діяльності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

П'ята група податкових надходжень об'єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Шоста група податкових надходжень об'єднує інші податки, зокрема групи місцевих податків і зборів; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

2.2 Неподаткові надходження

Важливим дохідним джерелом бюджету є неподаткові надходження, які становлять близько третини від загальної суми доходів. Залежно від видів та методів їхньої мобілізації вони об'єднуються у п'ять груп: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження; власні надходження бюджетних установ.

Перша група доходи від власності та підприємницької діяльності включають доходи, що зумовлені виконанням економічних функцій державою як власника, а саме: надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності; рентна плата; інші надходження.

Друга група неподаткових надходжень включає адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, а саме: плату за утримання дітей у школах-інтернатах; плату за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації; плату за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; виконавчий збір; плату за оренду цілісних майнових комплексів; державне мито; митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

Третя група неподаткових надходжень включає надходження від штрафів та фінансових санкцій: суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України стандартизації, метрології і сертифікації; адміністративні штрафи та інші санкції.

Четверта група неподаткових надходжень включає інші надходження, серед яких: надходження коштів від реалізації конфіскованого майна; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій, установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних сил України та інших військових формувань, утворених згідно з законодавством; портовий (адміністративний) збір; додаткові збори на виплату пенсій та інші.

До п'ятої групи неподаткових надходжень належать власні надходження бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду державного чи місцевих бюджетів залежно від того, з якого бюджету фінансується установа. До доходів від платних послуг установ, організацій належать, зокрема: доходи, отримані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; плата за надання додаткових освітніх послуг, плата за медичні послуги, плата за виконані науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи.

2.3 Доходи від операцій з капіталом

Доходи від операцій з капіталом — це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень: надходження від продажу основного капіталу; надходження від реалізації державних запасів товарів; надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Першою групою доходів від операцій з капіталом єнадходження від продажу основного капіталу , які об'єднують два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

Другою групою доходів від операцій з капіталом єнадходження від реалізації державних запасів товарів , що включають надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Третя група доходів від операцій з капіталом єнадходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доходів від операцій з капіталом.

Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що Закон України "Про розмежування земель державної і комунальної власності" не прийнято, до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зараховувати до загального фонду державного бюджету, а 90 відсотків — до відповідних бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від обсягів продажу і ціни.

2.4 Цільові фонди

Державний цільовий фонд – форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених державою для фінансування суспільних потреб із визначених джерел, які мають цільові призначення.

Державні цільові фонди можуть утворюватися шляхом: відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення; формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни, а мобілізація коштів здійснюється через: спеціальні збори (зокрема, обов'язкові); добровільні внески та пожертвування; позики; кредити; направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються фонди, вони можуть бути: державними; місцевими.

Цільовими фондами є фонди коштів утворених поза державнимбюджетомі місцевими бюджетами та призначені для реалізації конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальне забезпечення у випадку безробіття, охорону здоров'я та медичну допомогу.

Державні цільові фонди: пенсійний фонд України; фонд соціального страхування України; фонд сприяння зайнятості населення України; Державний інноваційний фонд України; фонд соціального захисту інвалідів; фонд охорони навколишнього природного середовища; Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди; фонд сприяння місцевому самоврядуванню України; фонд охорони праці; фонд розвитку та захисту конкуренції; фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.

3. Видатки державного бюджету

Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу і перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту. Зміст і характер бюджетних витрат полягає у забезпеченні потреб діяльності держави. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо.

Видатки бюджетів можуть мати кількісну і якісну характеристики. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна — їх величину. Активна роль держави в економічному житті суспільства, здійсненні соціальних перетворень зумовлюють різноманітність конкретних видів бюджетних видатків.

Склад видатків бюджетів та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

Одним із основних пріоритетів у сфері видатків бюджетів є соціальна спрямованість бюджету. Тому щороку обсяг коштів, спрямованих на фінансове забезпечення заходів щодо вирішення найнагальніших соціальних проблем і програм, збільшується порівняно з іншими видатками бюджету.

В Україні діяльність держави у соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури.

Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджальних темпів зростання заробітної плати, поетапне наближення заробітної плати до прожиткового мінімуму.

Загалом видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення є найбільшими серед соціальних видатків. Видатки на освіту посідають друге місце серед соціальних видатків. Також значну увагу приділяють і фінансуванню охорони здоров'я.

При здійсненні соціальних заходів необхідно забезпечити: визначення переліку платних і безоплатних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями; завершення процесу відокремлення державних позабюджетних фондів, які формуються на страховій основі, від державного бюджету; розвиток страхових систем формування соціальних бюджетів.

Окрім соціальних видатків, надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки.

Зниження ставок оподаткування підприємств та населення, вирівнювання умов господарювання стане основним чинником утвердження в Україні інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку. Скасування численних пільг дає змогу вирівняти умови господарювання для всіх суб'єктів ринку. Запровадження справедливої конкуренції на ринку як для ефективних підприємств, так і для нерентабельних виробництв сприятиме оздоровленню економіки через механізми банкрутства та санації. Як наслідок, в економіці прискориться процес переливання фінансових ресурсів з відповідною активізацією інвестиційної діяльності.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки — необхідна умова подальшого економічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектору економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи повинні забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Важливу роль відіграють видатки бюджету на загальнодержавні функції, зокрема на державне управління, фундаментальні дослідження, обслуговування державного боргу.

Видатки бюджету на державне управління повинні узгоджуватись із завданнями адміністративної, конституційної реформ.

Успішне вирішення завдань соціально-економічного розвитку значною мірою залежить від подальшого обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої. При цьому вирішального значення набуває дотримання принципу бездефіцитності державного бюджету.

Треба виробити узгоджену стратегію держави в питаннях запозичень, особливо зовнішніх. Слід законодавчо заборонити використання таких запозичень для фінансування поточних бюджетних витрат, передбачити після завершення програми розширеного фінансування перебудову відносин з МВФ, обмеживши їх лише консультативними угодами.

За економічними ознаками видатки бюджетів поділяються на поточні і капітальні. Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними (односторонніми). Категорія видатків не включає платежів у рахунок погашення державного боргу, які класифікуються як фінансування.

Поточні видатки поділяються на такі категорії: видатки на товари і послуги; виплата процентів за зобов'язаннями; субсидії і поточні трансфертні виплати.

Категорія видатків на товари та послуги об'єднує видатки на: оплату праці працівників бюджетних установ: заробітну плату за встановленими окладами, ставками або розцінками всіх штатних працівників, оплату праці за трудовими угодами, встановлених надбавок, премії, виплати з тимчасової непрацездатності; нарахування на заробітну плату: нарахування бюджетних установ на фонд оплати праці; видатки на відрядження: на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень, семінари, наради, конференції, а також надбавки до заробітної плати, що виплачуються окремим категоріям працівників замість компенсації видатків на відрядження; видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв: оплата теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, природного газу, оплата інших комунальних послуг тощо.

Виплата процентів за зобов'язаннями. Під процентами розуміють платежі за користування грошовими позиками. У випадках дисконтних цінних паперів, коли сума процента вираховується раніше, процент обчислюється як різниця між ціною емісії і ціною погашення цінного паперу, а реєстрація провадиться на момент фактичного погашення боргу банківським установам, у тому числі виплата процентів за позичками Національного банку України, виплата процентів комерційним банкам; за іншими внутрішніми позичками; виплати процентів за зовнішнім державним боргом.

Поточні видатки, які об'єднують всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються на поточні цілі. Таким чином виключаються капітальні трансферти, що надаються з метою фінансування видатків на придбання капітальних активів або збільшення фінансового капіталу отримувача.

Під субсидіями розуміють усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Субсидії — це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Трансфертні платежі є невідплатними і безповоротними і не являють собою придбання товарів чи послуг, надання кредиту або виплату непогашеного боргу. Трансферти населенню можуть надаватись як у готівковій формі, так і шляхом оплати рахунків. Трансферти населенню — це поточні платежі фізичним особам, які передбачені для збільшення їх доходу. Подібні платежі можуть бути окремою надбавкою до бюджету певної сім'ї чи особи або компенсування певних видів витрат, наприклад, на харчування, комунальні послуги, оплату проїзду тощо. До цієї категорії також включаються допомоги інвалідам, багатодітним сім'ям, стипендії, пенсії, путівки на оздоровлення.

Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям) — це поточні платежі юридичним особам, які включають субсидії державним підприємствам, субсидії установам та організаціям, субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства, субсидії на відшкодування збитків підприємств, державну підтримку підприємств, приріст обігових коштів, інші субсидії.

До поточних трансфертів належить також виплата пенсій і допомоги, виплата стипендій та ін. (оплату безоплатно наданих квартир і комунальних послуг); додаткові виплати населенню на покриття витрат на придбання твердого палива та скрапленого газу; з оплати житлово-комунальних послуг; повернення заощаджень громадян та інші виплати.

Поточні трансферти за кордон включають в себе невідплатні, безповоротні платежі іншим країнам, міжнародним організаціям, наднаціональним органам, некомерційним зарубіжним закладам; членські внески до міжнародних організацій.

До видатків на створення державних запасів і резервів включаються видатки на закупівлю товарів для створення стратегічних та надзвичайних запасів, запасів зерна й інших товарів, що мають особливо важливе значення для країни, зокрема, державні фонди дорогоцінних металів та каміння, а також державний матеріальний резерв.

Розрізняють капітальні трансферти підприємствам, установам, організаціям; капітальні трансферти органам державного управління інших рівнів; капітальні трансферти населенню; капітальні трансферти за кордон (включають невідплатні, безповоротні платежі органів державного управління, призначені для здійснення капітальних витрат, що передаються іншим країнам, міжнародним організаціям, національним органам, некомерційним установам та іншим економічним одиницям, що не є резидентами даної економіки).

Бюджетне фінансування — це надання юридичним особам із бюджетів різних рівнів фінансових ресурсів у вигляді безповоротних і безоплатних коштів на розвиток економіки, соціальної сфери, державне управління, оборону тощо.

Система бюджетного фінансування, значним недоліком якої раніше була відсутність ефективно діючого механізму стимулювання кращих результатів роботи установи, організації, їх трудових колективів, збагатилася нині застосуванням різноманітних систем матеріального стимулювання, які покликані встановити залежність розмірів матеріального стимулювання від кінцевих результатів діяльності трудових колективів, а індивідуального заохочення — від обсягу, якості й ефективності роботи конкретних працівників.державний бюджет видаток податковий

У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок, бюджетних коштів. До кредитування відносяться платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з'являються фінансові вимоги до інших економічних одиниць, які передбачають обов'язкове повернення коштів. Чинне законодавство передбачає надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди; надання кредитів підприємствам, установам, організаціям, а також інших кредитів.Платежі органів державного управління, що є інвестиціями в акціонерний капітал підприємств, або підлягають поверненню у майбутньому, належать до кредитування.