Реферат: Характеристика непрямих податків

Характеристика непрямих податків

Сутність податку на додану вартість. Як зазначалося, податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, а саме, одним із видів універсальних акцизів. ПДВ був запроваджений в Україні в 1992 р., і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажів.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи та послуги, забезпечує надійність, стабільність бюджетних надходжень. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт і послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Крім того, відсутнім є кумулятивний ефект в ціноутворенні, коли податок нараховується на податок.

Світовий досвід засвідчує, що податкова система, побудована на базі податку на додану вартість, реалізує стійку залежність державного бюджету від процесів виробництва і дозволяє забезпечити відносно стійку стабільність надходжень до бюджету і незалежність його від фаз економічної кон’юнктури. Разом з тим використання цього виду податку істотно зменшує можливість втручання держави у господарські процеси та передбачає наявність інших форм державного регулювання. Цей вид податку має такі якості, як універсальність та абсолютна об’єктивність.

Використання податку на додану вартість дозволяє ряду країн ефективно регулювати зовнішньоекономічні зв’язки: всебічно стимулювати експорт через повернення фірмам-експортерам частини податку, а також певною мірою здійснювати протекціоністську політику відносно імпорту (шляхом часткового включення вартості імпортованої сировини до податкової бази).

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок багатоступеневий податок, що стягується з кожного акту продажу, починаючи з виробничого та розподільного циклу та закінчуючи продажем споживачу. Об’єктом податку є додана вартість. Додана вартість – це вартість, яку виробник обробної промисловості, підприємець, агент реклами, фермер і та інші додають до вартості сировини, матеріалів або до вартості тих товарів і продуктів, які вони придбали для створення нового виробу чи послуги.

Поширення в Європі податку на додану вартість почалося в 50-ті роки ХХ ст.. Однією з перших країн Західної Європи, де був застосований податок на додану вартість, була Франція. В цій країні ПДВ використовується з 1957 р. Однак інтенсивність його застосування в західноєвропейських країнах різна. Так, наприклад, у Швейцарії він не використовується і до цього часу.

Податок на додану вартість (ПДВ) – один з найбільш важких для розуміння, складних для обчислення, сплати й контролю з боку податкових органів. Але він успішно застосовується у більшості країн з ринковою економікою. Достатньо сказати, що у 20-ти з 24-х країн – членів організації економічного співробітництва і розвитку прийняли ПДВ як основний податок на споживання. Окрім того, він стягується ще у 35-ти країнах Азії, Африки і Латинської Америки. [24, с.20].

Спочатку 90-их років нашого століття ПДВ вийшов за межі окремих національних податкових систем. Так, застосовуючись у країнах ЄС, він використовується для створення єдиної доходної частини співтовариства і перераховується в розмірі 1,4% податків, зібраних кожною країною – членам Співтовариства. Головним досягненням в галузі формування єдиного європейського ринку стала домовленість про уніфікацію системи непрямого оподаткування і введення усередненої ставки ПДВ на рівні 15%. Подібна угода була досягнута і головами урядів держав-учасниць СНД 13 листопада 1992 р., згідно з якою визнано доцільним застосовувати при розрахунках за товари, що реалізуються між господарюючими суб’єктами єдині ставки ПДВ у розмірі 20%. Провідні економісти зазначають, що “Широке його використання пов’язане з цілим рядом переваг, які стимулюють оподаткування витрат у більшому ступені вигідно і державі, і платнику, ніж оподаткування прибутків. По-друге, оскільки безпосереднім об’єктом податку виступають витрати, відповідно, значно збільшується зацікавленість у зростанні прибутків. По-третє, від ПДВ значно складніше ухилятися і, відповідно, з ним пов’язано менше порушень” [11, с.5].

ПДВ характеризується рядом суттєвих переваг. Незважаючи на те, що він є різновидом акцизу, це все ж універсальний фінансовий інструмент:

За допомогою ПДВ регулюється фонд заробітної плати і ціни. Він створює можливість ліквідувати зайві ланки господарського управління. Він дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і на основі цього лягти в основу формування економічних пропорцій.

Застосування ПДВ у країнах з розвинутою ринковою економікою не тільки в фіскальному, але й в регулюючому аспекті, дозволяє використовувати даний важіль як засіб стримування кризи перевиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників.

ПДВ має внутрішній “вбудований” механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань. Він не знає дискримінації платників у залежності від їх ролі і місця в державному процесі. ПДВ нейтральний по відношенню до руху товарів і послуг, розміщенню ресурсів.

ПДВ через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в антиінфляційних процесах, оскільки це дає можливість автоматично вилучати кон’юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим самим стримувати невиправдане підвищення цін.

До найбільш цінних економічних переваг ПДВ належить його здатність не викривлювати поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не змінювати економічних рішень, адже ПДВ обкладаються всі створені додані вартості, за виключенням поза ринкових. Взятий в статиці ПДВ однаково торкається і сучасного, і майбутнього споживання, а це означає нейтральність ПДВ відносно вибору між споживанням і накопиченням капіталу.

Однак ПДВ властиві і негативні риси:

Як податок на кінцеве споживання, який накладається на населення і бюджетну сферу, він при достатньо високій ставці і стрімкій інфляції перетворюється в один з факторів, який стримує розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок зростання цін і стримування на основі цього можливостей сплати покупцем товарів і послуг. Звичайно, ці кошти повернуться покупцеві (чи з бюджету, чи в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але за умови, що ланцюг актів реалізації не перерветься чи настане з визначеним кроком “запізнення”, коли частково ці кошти будуть знецінені інфляцією.

Застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнічні і наукомісткі виробництва. Тому, хоч ставка, що використовується і робить ПДВ одним з головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності занадто обманлива. У зв’язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти все частіше зв’язують з рівнем 15-18%.

Домінуюча роль ПДВ у світовій системі податків на споживання, зберігає і деякі негативні риси, пов’язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключного значення набуває доскональний і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх ділових операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення ПДВ є підготовка суспільної думки, освітня робота з платником і професійна підготовка персоналу податкових органів.

Як бачимо, в ПДВ співіснують протирічні риси, які заплітаються в гармонічне ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на найважливіші макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно зростання податкових надходжень зменшує бюджетні дефіцити, скорочує потребу в державних позиках, сприяє падінню рівня процента і тим самим стимулює інвестування. Логічно припустити, що ПДВ пом’якшує інфляційні наслідки фінансування бюджетних дефіцитів шляхом емісії. Тобто, всебічний і нейтральний характер ПДВ сам по собі сприятливо впливає на економіку.

Економічні якості ПДВ були належним чином оцінені діловим світом. Невипадково з’явилися пропозиції про заміну податку на прибуток корпорацій податком на додану вартість. У порівнянні з податком на прибуток корпорацій ПДВ має ті фіскальні і етичні переваги, які роблять невигідними окремі внутрішньофірмові, так звані трансфертні ціни, він не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення витрат, маніпуляції з відсотками по боргу. Як форма універсального акцизу, податок на додану вартість має суттєві соціальні преференції, відкрито розраховані на заспокоєння масових емоцій (із сфери ПДВ виключені особливо значимі цінності), що природно, не зашкоджує його суспільному іміджу.

Тому податок на додану вартість завоював репутацію унікального фіскального інструмента оптимального розподілу ресурсів. Перерозподіляючі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявилися найбільш суспільно сприятливими. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного зростання. Наприклад, навіть у високорозвинених країнах податок на додану вартість розглядається як оптимальний засіб модернізації податкових систем.

Разом з тим, не завжди сам по собі податок на додану вартість здатний принести успіх, через свою адміністративну складність ПДВ малоефективний у країнах, які не досягли ще рівня узгодженої ринкової економіки, високої і свідомої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.

Сутність акцизного збору. Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів ставками.

Акцизний збір був введений в Україні у 1992 р. Його ціль – збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів не першої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем доходів вище середнього.

На відміну від податку на додану вартість акцизним збором оподатковується виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Механізм нарахування і сплати акцизного збору дуже схожий з механізмом нарахування і сплати ПДВ. Так, обидва податки є непрямим і включаються до ціни товару у вигляді надбавки і таким чином збільшують значний вплив на процеси ціноутворення, корегують попит і пропозицію шляхом збільшення ціни товару. Однак акцизний збір набагато менше впливає на загальний рівень цін у країні, так як перелік підакцизних товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким обкладаються майже всі товари, роботи, послуги. З іншого боку, уніфікація ставок ПДВ робить його нейтральним по відношенню до ринкового механізму ціноутворення, оскільки при його стягненні увесь тягар рівномірно розподіляється на всі групи товарів, не змінюючи структури ринкових цін. Диференціація ж ставок акцизного збору і їх значний розмір зумовлюють суттєвий вплив останнього на структуру ринкових цін і рівень споживання. Введення достатньо високих ставок акцизного збору дає можливість обмежувати споживання деяких товарів, зокрема, алкогольних і тютюнових виробів, тобто за допомогою диференційованих ставок держава здійснює вплив на структуру споживання.

Як вже відмічалось раніше, акциз і ПДВ сплачується кінцевим споживачем, а підприємство виступає фактично в якості збиральника даних податків і через підприємство опосередковуються взаємовідносини між покупцем товарів і державою, яка акумулює в державному бюджеті ці податки.

Акцизний збір і ПДВ тісно взаємопов’язані з таким фінансовим інструментом як мито і при ввезенні товарів на територію держави використовується з метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Однак ці податки розділяє декілька принципових моментів. Так, акцизний збір – це податок на товари чи продукцію, тоді як ПДВ передбачає в якості об’єкта оподаткування оборот від реалізації товарів, робіт і послуг. Іншими словами, акцизним збором в Україні обкладаються виключно товари, а ПДВ стягується з обороту від реалізації як товарів, так і робіт, послуг як виробничого, так і невиробничого характеру.

Схема 1 ілюструє схожі ознаки акцизного збору і податку на додану вартість.

Схема 1.Схожі ознаки акцизного збору і ПДВ

Схожі ознаки

надбавка до ціни товару

сума податку не залежить від доходу платника

платником податку є кінцевий споживач товару

при імпорті товару зв’язані з митом і є інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності

ПДВ обкладаються обороти від продажу всіх товарів, а при нарахуванні акцизного збору враховується лише специфічні, підакцизні товари (високорентабельні і монопольного виробництва).

Акцизи нараховуються раніше, ніж ПДВ, тобто підакцизні товари обкладаються податком двічі, причому ПДВ нараховується як на собівартість товару, так і на акцизи. При цьому об’єктом обкладання акцизним збором крім прибутку є повна собівартість товарів, а для ПДВ – лише її частина. Але в той же час, ПДВ не здійснює прямого впливу на розмір прибутку підприємства, тоді як акциз обмежує розмір прибутку підприємств, які виробляють підакцизний товар.

На відміну від ПДВ, який має загальну ставку для всіх груп товарів, ставки акцизного збору диференційовані за групами товарів.

Акцизний збір сплачується лише один раз і податкова відповідальність припадає на господарчого суб’єкта, який виробляє і реалізує підакцизний товар, у той час як податковий тягар ПДВ рівномірно розподіляється на всіх суб’єктів підприємницької діяльності на всіх етапах руху товару.

З точки зору формування надходжень до бюджету акцизний збір поступається ПДВ і за обсягом, і за стабільністю доходів. Це пов’язано як із більш широкою базою оподаткування у ПДВ, внаслідок чого на формування доходів бюджету за рахунок цього податку не впливають зміни смаків споживачів і структури реалізованих товарів, так із більшою залежністю споживача підакцизних товарів від циклу економічної кон’юнктури.

Також можна відмітити, що з точки зору соціальної справедливості акцизний збір має переваги перед ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, найбільш забезпеченими верствами населення, що пом’якшує регресивність непрямих податків. Схема 3 наочно демонструє відмінність акцизного збору від ПДВ.

Акцизний збір є “вбудованим стабілізатором”. Дослідження економістів свідчать про те, що предмети не першої необхідності, до яких, як правило, належать підакцизні товари, виявляють високу еластичність як відносно цін, так і відносно доходів споживачів. Тобто при збільшенні цін на ці товари чи при зменшенні доходів споживачів скорочення обсягів споживання відбувається більш високими темпами. У період економічного спаду, коли доходи зменшуються, споживання підакцизних товарів різко скорочується, що призводить до зменшення надходжень до бюджету від цього податку, а в період економічного зростання, навпаки, надходження збільшуються темпами, які перевищують темпи розвитку економіки. Все це робить ненадійними бюджетні надходження від цього податку в період значних змін кон’юнктури ринку. Однак, з іншого боку, завдяки високоїеластичності надходжень від акцизного збору відносно динаміки національного доходу цей податок є ідеальним з точки зору “вбудованого стабілізатора”. Тобто акцизний збір пом’якшує циклічні коливання економіки без активної участі держави, регулювання відбувається автоматично. Таку особливість даного непрямого податку держава враховує, проводячи свою економічну політику.

Схема 2. Порівняльна характеристика акцизного збору і ПДВ

Сутність мита. Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом.

Запровадження мита переслідує кілька цілей: фіскальні, економічні, політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів.

Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Як бачимо, фіскальне значення мита має другорядне значення.

У мита є багато спільного з акцизним збором, але є і певні, притаманні лише миту, особливості. І мито, і акцизний збір збільшують ціну реалізації товарів; ставки і мита, і акцизного збору диференційовані за групами товарів. Сплачується мито при переміщенні через митний кордон України. Перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, набагато ширший, ніж у акцизного збору.

Розглянемо детальніше види мит (див. схему 4).

Цей вид податків має тривалу історію. Багато країн використовували і використовують своє вигідне географічне положення для формування доходів бюджету. При цьому було вироблено різні форми мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, преференційне, антидемпінгове, зрівнюване (компенсаційне) [32, с.31]. Саме вони і визначають митну політику держави.

Обираючи за основу ту чи іншу систему митної політики, держава не повинна намагатися здійснювати обрану систему як таку, а використовувати митну політику як суттєвий чинник стимулювання розвитку економіки країни.

Стягнення мита проводиться за ставками, передбаченими митними тарифами кожної держави. Митний тариф – це законодавчо затверджений перелік усіх підлеглих митному оподаткуванню товарів, із зазначенням одиниці митного оподаткування та податкової ставки. За способом прийняття тарифи можна поділити на автономний і конвенційний.

Схема 3. Класифікація мита

Автономний тариф держава встановлює прийняттям внутрішнього закону без врахування інтересів торгівельних партнерів. Як правило, тариф визначає декілька ставок на одну товарну групу: мінімальну, пільгову та максимальну, застосування яких залежить від країни походження імпортованих товарів.

Конвенційний тариф містить ставки мита, зафіксовані в порядку міждержавних угод. Іншими словами – це договірний тариф на міждержавному рівні.

Мито у відповідності з напрямом руху товарів через митний кордон поділяється на: ввізне (імпортне), вивізне (експортне), транзитне.

Вивізне мито раніше запроваджувалось з метою забезпечення власної промисловості дешевою сировиною, експорт якої оподатковувався. Крім того, експортними митом оподатковувався вивіз головним чином тих виробів, у виробництві яких дана країна мала монопольне становище на світовому ринку, завдяки чому надбавка встановлювалась без шкоди для своїх експортерів. По мірі втрати тими чи іншими країнами монополії, експертні мита, викликаючи підвищення цін на експортні товари, стали втрачати свою роль.

У перехідних економіках, де внутрішні ціни тимчасово підтримувались нижче рівня цін світового ринку, експортне мито, що дорівнює різниці між світовою ціною і внутрішньою ціною товару, було ефективними інструментом регулювання зовнішньої торгівлі. Крім того, заміна режиму ліцензування експортним митом усувала умови для ліцензійного лобізму.

Багато країн, використовували і використовують своє вигідне географічне положення для отримання бюджетних надходжень від транзитного мита.

На сьогоднішній день найпоширенішим є імпортне мито, яке стягується з товарів, що ввозяться до країни, тобто регулюванню підлягає лише імпорт.

У більшості випадків, стягнення мита, на відміну від інших податків, здійснюється не стільки у фіскальних цілях, скільки з метою формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави до цієї сфери.

податок додана вартість акцизний мито