Реферат: Грошові потоки в плануванні на прикладі ВАТ "Сахат" у 2007 році

Грошові потоки в плануванні на прикладі ВАТ “Сахат” у 2007році

1. Економічний механізм планування грошових потоків ……………..2

2. Контроль за планування грошових потоків на підприємстві ……..8

1 . Економічний механізм планування грошових потоків

Процес управління потоками грошових коштів представляє собою постійний моніторинг відхилень реального руху грошових коштів від планових показників та використання заходів по усуненню таких відхилень. В свою чергу, планові показники повинні враховувати пропозиції по ефективному використанню грошових коштів (наприклад, прискорення їх обороту).

Даний розділ роботи фінансового менеджера зводиться до розрахунку можливих джерел надходження і відпливу грошових коштів. Використовується та ж схема, що й при аналізі руху грошових коштів, тільки для простоти деякі показники можуть агрегуватися.

Оскільки більшість показників важко спрогнозувати з достатнім рівнем імовірності, то прогнозування грошового потоку зводять до побудови бюджетів грошових коштів в періоді, що планується, враховуючи лише основні компоненти потоку: обсяг реалізації, частку виручки за готівку, прогноз кредиторської заборгованості тощо. Прогноз здійснюється на певний період в розрізі підперіодів: рік по кварталах, квартал по місяцях тощо.

В будь-якому випадку процедури методики прогнозування виконуються в наступній послідовності:

– прогнозування грошових надходжень за підперіодами;

– прогнозування грошових витрачань за підперіодами;

– розрахунок чистого грошового потоку (надлишок/нестача) за підперіодами;

– визначення сукупної потреби в короткостроковому фінансуванні в розрізі підперіодів.

Найпоширенішими прогнозними фінансовими документами надходження та витрачання грошових коштів на підприємствах виступають:

– касовий бюджет – план надходження і витрачання грошових коштів, що є однією з основних форм поточного фінансового плану управління грошовими потоками, розробляється на фінансовий рік з помісячною сегментацією;

– платіжний календар[1] – форма поточного фінансового плану управління грошовими потоками, розробляється на короткостроковий період з щоденною сегментацією.

А.М. Поддєрьогін зазначає, що згадані види фінансових планових документів мають надзвичайно багатоваріантний характер, зумовлений як різноманітною специфікою діяльності кожного окремого підприємства, так і спектром його зв’язків із суб’єктами макросередовища. Враховуючи, що ряд початкових передумов розробки даних планів носять слабкий прогнозний характер, в економічній літературі рекомендується їх складання у трьох варіантах: “оптимістичному”, “реалістичному” і “песимістичному”.

Платіжний календар представляє собою план грошових надходжень та витрат за визначений період із залишком (сальдо) на поточному рахунку підприємства. Його інформаційною основою є різноманітні плани та баланси, що складаються на підприємстві: план реалізації продукції, кошторис витрат на виробництво, кошторис використання фонду оплати праці, кошторис державного соціального страхування, кошторис витрат на технічне переозброєння та реконструкцію тощо.

План реалізації продукції (виконання робіт) є основним при визначенні очікуваних надходжень. В умовах ринкової економіки він повинен максимально враховувати рекомендації служби маркетингу підприємства, бути точним та обґрунтованим.

До кошторису виробничих витрат потрібно включати інформацію про суму та час здійснення витрат, необхідних для виконання плану реалізації продукції. В плануванні витрат, зокрема, при визначенні суми витрат на закупку обладнання, матеріалів та напівфабрикатів, беруть участь виробничі служби, в першу чергу – служби підготовки виробництва, постачання, комплектації.

Платіжний календар відображає очікувані грошові доходи та витрати у плановому періоді і призначений для планування змін обсягу грошових коштів та майбутніх фінансових потреб. Він є засобом “ранньої діагностики” фінансового стану підприємства. Якщо планується позитивне сальдо, то можна розраховувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії проекту виявлено нестачу фінансових коштів, то у керівника є час для прийняття необхідних заходів.

Найважливішим показником ефективності використання обігових коштів є швидкість їхнього обороту (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів показує кількість оборотів, які ці кошти здійснюють за плановий період. Даний коефіцієнт визначається за формулою:

К_об = Р / О _об.с.з. ,

де Р – обсяг реалізованої в плановому періоді продукції в діючих оптових цінах за рік, грн.; О _об.с.з. – середній залишок обігових коштів, тобто грошове обчислення суми обігових коштів, що перебувають одночасно на підприємстві у всіх шести формах, грн.

У нашому випадку коефіцієнт оборотності обігових коштів дорівнює:

К_об = 1395,3 / 0,5 = 28 раз.

Коефіцієнт завантаження обігових коштів в обороті характеризує їх суму, що припадає на одну гривню реалізованої продукції:

К_з = О _об.с.з. / Р = 0,5 / 1395,3 = 0,00036.

Тривалість одного обороту обігових коштів показує, протягом якого періоду обігові кошти здійснюють один оборот. Значення цього показника в днях може бути визначене:

Т_об = Д / К_об ,

де Д – кількість днів у плановому періоді.

Обсяг виробництва при конкретних значеннях середнього залишку і періоду оборотності:

Р = О _об.с.з * Д / Т_об = 0,5 * 365 / 13,04 = 14 грн.

Середній залишок обігових коштів, необхідних для забезпечення даного обсягу реалізації (Р) при певному періоді оборотності

О _об.с.з = Р * Тоб / Д = 14 * 13,04 / 365 = 0,5.

У процесі аналізу досить важливим є виявлення обсягів вхідно­го потоку (надходжень грошових коштів), вихідного грошового (витрачання грошових коштів) та загального обороту грошей.

Зазначимо, що вхідний грошовий потік визначається як сума надходжень грошових коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а вихідний потік — як сума витрачання грошових коштів в ході проведення кожного виду діяльності.

Можливості аналізу грошових коштів значно розширюються за рахунок використання “Звіту про рух грошових коштів”. Цей документ фінансової звітності відображає надходження, витра­чання та зміну залишків грошових коштів підприємства за ре­зультатами господарської, інвестиційної, фінансової діяльності за певний проміжок часу. Його введення до стандартів бухгалтерсь­кої звітності обумовлюється тим, що звіт про фінансові результа­ти, в основі складання якого лежить принцип нарахування, не ві­дображає фактичного надходження та наявності грошових коштів та не дає інвесторам, кредиторам, акціонерам інформації про грошові потоки та платоспроможність підприємства.

Для керівництва підприємства важливо знати не лише фінан­совий результат діяльності, але й мати можливість аналізувати рух грошових коштів за звітний період, визначати зміни основ­них джерел надходження грошових коштів та напрямків їх вико­ристання. Розбіжності, показників прибутку та грошового потоку обумовлені тим, що деякі статті бухгалтерського обліку відображаються не в момент надходження або сплати грошей, а в мо­мент здійснення операції. Тому орієнтація при оцінці фінансово­го стану тільки на дані про прибуток є в деякій мірі умовною і може привести до підвищення фінансового ризику.

Розрізняють два методи розрахунку показників грошового потоку: прямий і непрямий.

Прямий метод полягає у групуванні та аналізі даних бухгалтерського обліку, які відображають рух грошових коштів у розрізі видів діяльності. Перевагою прямого способу є те, що він до­зволяє отримати більш повну уяву про обсяг та склад грошових потоків підприємства, виявити ті статті, які формують найбільші надходження і витрачання грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності. При його використанні грошовий потік розраховують як різницю між надходженням грошових коштів та витратами, які пов'язані з їх виплатами. Узагальнений алгоритм розрахунку чистого грошового потоку від операційної діяльності прямим методом має вигляд:

ЧГП_од = В + ІН - СВ - ПВ - ПЗ - ПДП - ІВ,

де ЧГП_од - чистий грошовий потік від операційної діяльності;

В - виручка від реалізації продукції;

ІН - інші надходження грошових коштів у процесі операцій­ної діяльності;

СЗ - собівартість реалізованої продукції;

ПВ - сума поточних витрат, пов'язаних з реалізацією продукції;

ПЗ – сума грошових коштів, які спрямовано на погашення зобов’язань підприємства;

ПДП - сума податкових платежів підприємства;

ІВ - сума інших виплат грошових коштів у процесі опера­ційної діяльності.

ЧГП_од = 1989,3 + 987,6 - 610,9 – 357,2 – 676,8 - 232,5 – 675,9 = 423,6 тис. грн.

З інвестиційної діяльності сума чистого грошового потоку визначається як різниця між сумою реалізації окремих видів не­оборотних активів, фінансових інвестицій і сумою їх придбання у звітному періоді. Розрахункова формула цього показника на­ступна:

ЧГП _ІД = В_НА + В_ДФІ - В_АК + Д - П_НА - ΔНБ - П_АК - О_АК = 322,0 тис. грн,

де ЧГП _ІД — чистий грошовий потік від інвестиційної діяльності;

В_НА — виручка від реалізації необоротних активів;

В_ДФІ — сума від реалізації довгострокових фінансових інвес­тицій;

В_АК — сума від реалізації раніше викуплених власних акцій;

Д— сума дивідендів по придбаних акціях або боргових зо­бов'язаннях;

П_НА — сума придбання основних засобів та нематеріальних активів;

ΔНБ — зміна обсягу незавершеного будівництва;

П_АК - сума від придбання довгострокових фінансових інвестицій.

О_АК - сума від викупу власних акцій підприємства.

З фінансової діяльності сума чистого грошового потоку ви­значається як різниця між сумою фінансових ресурсів, які залу­чені із зовні, та сумою основного боргу, а також виплачених ди­відендів (процентів). Обчислення проводять за формулою:

ЧГПфд =К_вк + ДК + КК + Ц_бф - П_дк - П_кк –Д = 467,9,

де ЧГПфд — чистий грошовий потік від фінансової діяльності;

К_вк — сума додатково залученого власного акціонерного або пайового капіталу із зовні;

ДК— сума додатково залучених довгострокових кредитів і позик;

КК— сума додатково залучених короткострокових кредитів і позик;

Ц_бф — сума коштів, які надійшли у порядку безповоротного цільового фінансування;

П_дк — сума погашення боргу за довгостроковими кредитами і позиками;

П_кк — сума погашення боргу за короткостроковими кредитами і позиками;

Д—сума дивідендів (процентів), які виплачені власникам під­приємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції, паї облігації).

Загальна сума чистого грошового потоку підприємства за звіт­ний період визначається шляхом сумування чистого грошового по­току від операційної, інвестиційної і фінансової діяльності, саме:

ЧГПзаг = ЧГП_0Д + ЧГП_ІД + ЧГП_ФД = 745,6 +467,9 = 1213,5 тис. грн.

де ЧГПзаг — загальна сума чистого грошового потоку.

2. Контроль планової діяльності на підприємстві

Контроль процесу планування є надзвичайно важливим для забезпечення ефективності планової діяльності в умовах ринку.

Контроль є продовженням процесу планування й супроводжує процес реалізації планів.

У практиці управління, контролю доводиться стикатися з багатьма критеріями оцінки господарської діяльності. Загальним же критерієм для контролю в управлінні є те, що його діяльність не вичерпується тільки фіксацією досягнутого, а переноситься і на виявлення резервів. У зв'язку з цим контроль повинен бути перспективним, передбачити майбутні ситуації. Контроль є не лише метою відображення дійсного стану справ, але й подає інформацію для управління. Виявлені відхилення за допомогою контролю дають можливість вносити відповідні корективи, перетворюючи контроль у безупинний процес. Процес управління містить у собі не лише прийняття рішень, але й організацією виконання і контроль за його здійсненням.

Контроль припускає визначення й документування фактичних показників і порівняння їх із плановими показниками для визначення результатів діяльності. До контролю ставиться також завдання порівняння показників очікуваного й фактичного виконання планів, перевірка допустимості вихідних передумов і контроль методичної й змістовної погодженості планового процесу.

Правильно організований контроль орієнтує колектив на якісну роботу, мотивує працю, дозволяє виявити резерви, поліпшити діючу систему прийняття рішень, сприяє підвищенню ефективності управління й діяльності підприємства в цілому. В практиці господарювання можуть використовуватись декілька типів контролю. Кожен із них використовується окремо, однак всі вони мають певні переваги і недоліки, можуть використовуватися комбіновано. В сучасних умовах господарювання потрібно вчасно виявляти нові тенденції у внутрішньому середовищі, в галузі, вивчати нові вимоги споживачів, появу нових технологій, досліджувати зміни в політиці конкурентів тощо, для того, щоб вчасно вносити коригування в плани, не змінюючи цілей, і як наслідок, підвищувати шанси підприємства на успіх.

Необхідність контролю витікає з невизначеності майбутнього, на яке впливає багато факторів і їх неможливо в повній мірі передбачити на дату складання плану. Помилки та проблеми, які супроводжують виконання плану, виявляються під час контролю та аналізу їх причин. Зацікавлене у результатах керівництво, цей фактор використовує для попередження кризових ситуацій, попередження прорахунків та помилок. Контроль, в той же час, буде повним і ефективним, якщо він комплексний, всеохоплюючий, своєчасний. Якраз контроль дозволяє виявити виникаючі проблеми, та скоригувати плани до того, як вони переростуть в кризу. Ціль контролю - забезпечення єдності рішення й виконання, попередження можливих помилок і недоробок, своєчасне виявлення відхилень від заданої програми, поставлених завдань і встановлених строків.

Зміст контролю планової діяльності проявляється у виконуваних ним функціях: діагностичної, орієнтаційної, стимулюючої, функції коригування дій, наглядової, а також навчальної і правоохоронної.

Діагностична функція контролю полягає у виявленні фактичного стану справ по виконанню ухваленого рішення, по виконанню показників; орієнтаційна - орієнтує, спрямовує учасників планового процесу, менеджерів на певні орієнтири, тобто ті проблеми, які в цей момент заслуговують на найбільшу увагу; стимулююча - проявляється у виявленні й залученні в роботу всіх невикористаних резервів направлених на досягнення цілей, вимагає творчого підходу до вирішення проблем. Коригувальна функція контролю полягає в уточненні самого рішення, якщо обстановка змінилася. Наглядова - одна з функцій контролю, у ході якого не тільки проявляється увага до втілення задуму, але й критично оцінюються недоліки, обговорюються із зацікавленими особами. Контроль виконує, в цьому випадку, й навчальну функцію, оскільки так званий контролер і учасники обговорень, та й і самі учасники планового процесу оцінюють, аналізують ситуації, які виникають, підвищують свій професійний рівень тощо.

Контролю властива й правоохоронна функція, тому що керівник повинен стояти на „сторожі" дотримання й захисту існуючих норм права в інтересах держави, власника і працівників підприємства.

Варто розрізняти стратегічний і оперативний контроль. Стратегічний контроль направлений на стратегічні плани. Стратегічний план перевіряється на повноту, взаємозв'язок й відсутність внутрішніх протиріч його окремих аспектів. За результатами перевірки або розробляється система контролю за його виконанням, або приймається рішення про коригування стратегічного плану.

Інструменти такого стратегічного контролю використовуються для виявлення майбутніх можливостей і ризиків. Застосовуються методи логістики, портфельного аналізу, аналізу потенціалу, розробка сценаріїв, використання кривої досвіду й кривої життєвого циклу, виявлення стратегічних розривів тощо.

На відміну від стратегічного, оперативний контроль спрямований на досягнення короткострокових цілей. Головна мета оперативного контролю - своєчасне виявлення відхилень від поставлених орієнтирів, цілей і завдань, розробка заходів для вирішення конкретних проблем. Його базою є оперативний аналіз і відповідні інструменти управління, у тому числі АВС-аналіз, аналіз беззбитковості, метод розрахунку сум покриття, функціонально-вартісний аналіз, структурний аналіз тощо.

Процес контролю за здійсненням планової діяльності та реалізацією планів включає такі етапи:

- визначення доцільності контролю (вибір критеріїв, рішення про регулярність, корисність для ефективності управління тощо);

- планування контролю: об'єкти контролю, методи, результати, показники; норми контролю (етичні, правові, виробничі); суб'єкти контролю (внутрішні або зовнішні органи контролю); обсяг і засоби контролю (повний, наскрізний, вибірковий; ручні, автоматизовані, комп'ютеризовані); терміни і тривалість контролю; послідовність, методики тощо;

- вибір показників - фактичних і планових, встановлення розходжень (просте виявлення, кількісна оцінка);

- розробка рішення, визначення його ваги;

- документування рішення і мета перевірки („перевірка перевірки");

- повідомлення рішення (усно, письмовий звіт);

- оцінка рішення (аналіз відхилень, локалізація причин, встановлення відповідальності, дослідження можливостей виправлення, заходи по усуненню недоліків тощо).

Предметом контролю на ВАТ “Сахат” є: факти і події, перевірка виконання конкретних рішень, з'ясування причин відхилень, оцінка ситуації, прогнозування наслідків. Контроль передбачає постійне спостереження за ходом реалізації плану.

Елементи, складові плану, які є об'єктами контролю, — це час, вартість, якість, зміни, які виникають у ході реалізації плану; підготовка, отримання, розподіл і схвалення планових документів, самі плани, стан справ із фінансуванням, експлуатаційні характеристики плану, відповідність цілям діяльності тощо.

Контроль передбачає визначення і документування фактичних показників (результатів реалізації рішень) і порівняння їх з плановими показниками для визначення результатів діяльності.

До контролю відноситься також порівняння очікуваного і фактичного виконання планів, перевірка допустимості вихідних передумов і контроль методичної і змістовної узгодженості планового процесу. При цьому основними засобами контролю є звіти, аналіз, перевірки, маркетингові дослідження тощо.

При організації контролю необхідно враховувати наступне:

- виконання контрольних функцій повинне доручатися особам, досить компетентним у питаннях, що підлягають контролю, щоб оцінити причини й наслідки можливих відхилень, пропозиції по усуненню;

- працівники, що здійснюють контроль, не повинні бути пов'язані єдиними матеріальними інтересами з підконтрольними підрозділами, щоб забезпечити об'єктивність і принциповість оцінок. Існують три загальні різновиди контролю планової діяльності:

- попередній - здійснюється в момент, коли фактичні дії ще не почалися, і полягає в попередньому контролі планів на внутрішню несуперечність, узгодженість з цілями підприємства, реальність тощо;

- поточний — здійснюється безпосередньо у процесі управління поточною діяльністю підприємства, тобто в момент виникнення усіх видів витрат, і допомагає налагодити механізм "зворотного зв'язку", своєчасно регулювати роботу по реалізації планів на основі оперативного виявлення досягнутих результатів та порівняння їх із запланованими;

- заключний - проводиться на стадії завершення реалізації планів і дозволяє проаналізувати накопичений досвід по реалізації цих планів в цілому для наступного їх вдосконалення.

Кінцеві результати планової діяльності багато в чому визначаються двома взаємозалежними факторами:

- якістю складання економістами-менеджерами початкових планових показників діяльності підприємства;

- рівнем виконання прийнятих планів підприємства.

Тому, на ВАТ “Сахат” головне призначення контролю процесу планування повинне полягати в створенні гарантій виконання планів, в їх можливості коригування і в цілому підвищення ефективності управлінського процесу.

Обов'язковими вимогами до системи контролю є: точність; своєчасність; повнота інформації; забезпечення єдності інформації для всіх учасників планового процесу.

Для ефективного використання системи контролю виконання планових завдань важливим є не тільки й не стільки визначення підконтрольних показників і вибір з їхнього числа релевантних, скільки виділення серед них: показників першого рівня (централізованих), що задаються управлінською службою, і показників другого рівня, встановлюваних самими центрами відповідальності. І ті, і інші показники перебувають в межах контролю й відповідальності структурних підрозділів, але в останніх немає повноважень для самостійного коригування централізованих показників (результативності, цільових параметрів).

Контроль за використаннями планових показників повинен здійснюється як самими підрозділами, відповідальними за виконання планів, так і управлінською ланкою, відповідальним за розробку тих або інших планових параметрів.

Що дає контроль підлеглим? Він покликаний інформувати виконавців про хід роботи, її відповідності задумам керівника. Виконавець зацікавлений у тому, щоб його зусилля помітили навколишні та відповідно оцінили. Визнання служить додатковим стимулом до подальших зусиль у роботі, тим більше шановних людей, визнаних авторитетів. Сам факт контролю (у делікатній формі) служить аргументом, що підвищує престиж виконуваного виконавцем завдання, додає самоповаги, впевненості у своїх справах.

Дотримання деяких умов психологічної властивості підвищує ефективність контролю. А саме: коли людина працює захоплюючись цим, самозабутньо й правильно, не варто відволікати її, тому що внутрішньо вона сприйме контроль як перешкоду. Здійснювати контроль потрібно в ситуації, коли у працівника виникають сумніви або коли виконаний деякий етап роботи й він сам готовий поділитися результатами. Питання, часто контрольовані, відбивають особливе значення у свідомості виконавців. Те, що випадає з уваги контролерів, іде в тінь і у виконавця. Тому проводити контроль треба системно. Все повинно перевірятися, хоча й не однаково глибоко.

Основними методами контролю виконання плану є:

1) проведення контролю протягом всього планового періоду (ведеться самими виконавцями та відповідальними за виконання робіт) за критерієм вибору оптимальних альтернатив у рамках встановлених завдань та прийняття поточних управлінських рішень;

2) надходження від відповідних виконавців і керівників кожного рівня, назвемо їх центрами відповідальності, відповідної інформації про хід виконання планових завдань до управлінських служб, які аналізують поточну інформацію та готують рекомендації керівнику по коригуванню дій;

3) контроль управлінськими службами центрів відповідальності протягом усього періоду реалізації плану (наприклад, щомісячне та щоквартальне підведення підсумків) та підготовка відповідних рекомендацій керівнику;

4) проведення контролю спеціальною групою плановому центрі підприємства або незалежними контролерами.

Отже, вибір методу контролю залежить від його характеристик, тобто його розміру, вартості, організаційної структури, термінів його реалізації та ступеня його важливості тощо.