Дипломная работа: Дослідження впливу інноваційного процесу на кінцеві результати діяльності підприємства ЗАТ "Інформаційні та технологічні системи" (венчурний інноваційний проект "WEB-технологія подання звітності платниками податків в податкові інспекції&quo

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Дослідження впливу інноваційного процесу на кінцеві результати

діяльності підприємства ЗАТ «Інформаційні та технологічні системи»

(венчурний інноваційний проект «WEB – технологія подання звітності

платниками податків в податкові інспекції»)

Вступ

Слово «інновація» буквально означає інвестиції в новації, вкладення засобів у розробку нової техніки, технології, наукові дослідження.

Досить ємне пояснення терміна «інновація» дано в короткому словнику сучасних понять і термінів [16]: «Інновація (англ. innovation – новація, нововведення від лат. innovatio – поновлення, відновлення):

1) вкладення засобів у економіку, що забезпечує зміну поколінь техніки і технології;

2) нова техніка, технологія, що є результатом досягнень науково – технічного прогресу;

3) вироблення, синтезування нових ідей, створення нових теорій і моделей, перетворення їх у життя;

Інноваційний, чи життєвий, цикл нововведень – процес створення, освоєння, використання й застаріння нововведень. Інноваційний цикл складається з ряду фаз – «дослідження і розробка – виробництво – збут – обслуговування».

Інноваційному циклу передують аналіз і прогнозування ринку – маркетинг науково-технічної продукції. Інноваційний цикл охоплює кілька взаємозалежних областей: фундаментальні і пошукові дослідження; прикладні дослідження; техніко-економічні розробки і досвідчене виробництво; первинне (піонерне) освоєння нововведень; поширення нововведень; ефективне використання на всіх можливих об'єктах; старіння аж до заміни наступним нововведенням[17].

Табл.

Аналіз світових даних свідчить про те, що найбільших витрат в інноваційному процесі потребує етап підготовки до виробництва – 40–60%, який вимагає значних капітальних вкладень[18]. Затрати часу на інновації змінюються залежно від стану технічного й технологічного рівня, здатності виробництва адаптуватися до нововведень, а також від зовнішніх економічних умов. Тривалість інноваційного циклу в промислово розвинених країнах становить 5–6 років, у середньо розвинених – 5–25 років, а в країнах, що розвиваються – 15–25 років. Чим розвинутіша промисловість країни, вища її здатність до адаптації, тим менше часу необхідно для підготовки й реалізації інновації.

З огляду на структуру бюджету останнього п'ятиріччя, перехідна економіка України в даний час усю вагу інноваційної діяльності перемістила в область ентузіазму підприємництва із самостійним пошуком джерел інноваційного фінансування. З 2001 року ліквідований централізований Державний інноваційний фонд, збори в який протягом 1991–2000 років повинні були забезпечити централізовану політику державних замовлень і державної підтримки інноваційної діяльності.

У «КОНЦЕПЦІЇ науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року №916-XIV) констатовано, що «…національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу,

забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. В Україні відсутній дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів.

Сприятливі умови розвитку недержавного сектора у сфері науково – технологічної і науково-інноваційної діяльності мають створюватись як за рахунок приватизації організаційних структур науки з наданням переваги створенню акціонерних товариств закритого типу, що діють у науково-технологічній сфері, так і шляхом створення нових приватних інститутів, науково-технічних фірм, лабораторій…»

У дипломній роботі на прикладі діяльності групи ентузіастів – програмістів акціонерного підприємства «Інформаційні і технологічні системи» (м. Дніпропетровськ) проаналізована актуальність та ефективність процесу комерційного (без підтримки державних фондів) впровадження інформаційних інновацій – застосування інформаційних «Інтернет – технологій» для створення WEB-системи для платників податків м. Дніпропетровська по формуванню, здачі звітності, віддаленому спілкуванню з податковою інспекцією й одержанню оперативних звірок-виписок з картки особистих рахунків підприємства по оперативній звірці розрахунків з бюджетом.

Предметом дипломної роботи є вивчення інноваційної політики акціонерного товариства «Інформаційні та технологічні системи» та методи підвищення її ефективності шляхом формування венчурного (ризикового) інноваційного проекту.

Об’єктом дослідження було обране закрите акціонерне товариство «Інформаційні та технологічні системи», яке є інноваційним підприємством венчурного типу у галузі проектування інформаційних комп'ютерних мереж та розробки прикладних програмних систем WEB-технологій.

Основними задачами дипломного аналітично-розрахункового дослідження є:

- поглиблення вивчення теоретичних концепцій інноваційного управління;

- вивчення принципів формування інноваційної політики на підприємстві;

- визначення та оцінка інноваційного потенціалу підприємства;

- аналіз умов формування інноваційного проекту та аналіз його бізнес-плану;

- визначення мети та економічне обґрунтування інноваційного проекту;

- розрахунок показників ефективності та оцінки ризиків інноваційного проекту;

- розробка рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності реалізації інноваційної політики на підприємстві.

Результатом дипломної роботи є рекомендації, що викладені в висновках.

1. Теоретичні основи впливу інноваційного процесу на діяльність підприємства

1.1. Сутність інновацій і їхня класифікація

1.1.1 Сутність інноваційної діяльності

У світовій економічній літературі «інновація» інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Термін «інновація» став активно використовуватися в перехідній економіці України [11] як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять: «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», «інноваційне рішення».

Ключовими поняттями області інноваційної діяльності є науково-технічний прогрес (НТП), новація, нововведення, інновація [28]:

НТП – взаємозалежний поступальний розвиток науки і техніки, що виявляється, з одного боку, у постійному впливі науки, відкриттів і винаходів на рівень техніки і технології, з іншого боку – у застосуванні новітніх приладів і устаткування в наукових дослідженнях.

Новація – це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок і експериментальних робіт у якій-небудь сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у виді: відкриттів, патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій, документації на новий чи удосконалений продукт, технологію, управлінський чи виробничий процес, організаційної, виробничої чи іншої структури, ноу-хау, понять, наукових чи підходів принципів, документа (стандарту, рекомендацій, методики, інструкції і т. п.), результатів маркетингових досліджень і т.д.

Інновація – це кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта керування й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного чи іншого виду ефекту. Неправомірно в поняття «інновація» включати розробку інновації, її створення, впровадження і дифузію. Ці етапи відносяться до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути чи нововведення інновації (або до процесу створення нововведення).

Новація , задіяна у впровадження, і до визначеного ступеня розвинене, стає нововведенням . З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість і стає інновацією.

Інновація – це ідея, що має своєю метою знайти економічний зміст і бути затребуваної суспільством [43]. Це визначення дуже ємне і точне, але можна запропонувати й інше, орієнтоване на науково технічні і соціально-економічні інновації.

Інновація є результат трансформації ідей, досліджень, розробок, нове чи удосконалене науково-технічне чи соціально-економічне рішення, що прагне до суспільного визнанню через використання його в практичній діяльності людей [44].

Відповідно, інноваційна діяльність – це процес здійснення інновацій . Вона охоплює створення і впровадження: нової продукції; нових технологічних процесів і форм організації виробництва; нового ринку; нових процесів керування і рішення соціально-економічних задач, що відповідають їм фінансових інструментів і організаційних структур; нових переваг людини в духовній сфері [44].

1.1.2 Сутність інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент – управлінська діяльність, орієнтована на одержання у виробництві нової позитивної якості різної властивості (продуктового, технологічного, інформаційного, організаційного, власне управлінського й ін.) у результаті розробки і реалізації неординарних управлінських рішень [40].

Основна задача інноваційного менеджменту – керування інноваційними процесами на будь-якому рівні за допомогою їх якісної і кількісної зміни в результаті застосування адекватних методів організації і керування, що забезпечують єдність науки, техніки, виробництва і споживання, тобто задоволення суспільних потреб в інноваційному продукті.

Крім цього, однієї з найважливіших задач інноваційного менеджменту є формування середовища, яка б відтворювала і здійснювала цілеспрямований пошук, підготовку і реалізацію нововведень, що забезпечують конкурентоздатність організації.

Основні елементи інноваційного середовища [39]:

– власне інновації, тобто сукупність наукових і науково-технічних чи результатів продукт інтелектуальної праці;

– товаровиробник конкурентоздатної продукції, що виступає як споживача тих чи інших нововведень;

– інвестори, що забезпечують фінансування всього комплексу робіт із забезпечення товаровиробника необхідними нововведеннями;

– відповідна інфраструктура, що дозволяє вирішувати виникаючі в цьому процесі проблеми.

Особлива увага приділяється внутрішньому інноваційному середовищу організації, у формуванні якої всі зростаючу роль, поряд із загальновизнаним інструментом забезпечення конкурентоздатності (маркетингом), здобуває уміння організовувати весь процес одержання знань і трансформації цих знань у продукт, що має попит на ринку.

Предмет вивчення інноваційного менеджменту – цілеспрямовані процеси створення, освоєння і поширення нововведень і обумовлені ними зміни в соціальних, економічних і технічних системах.

Будь-які зміни завжди привносять у стабільну й оптимальну, з погляду статики, систему невизначеності, нестабільності, що прийнято характеризувати як стан кризи. Довгий час у процесах керування на кризу починали реагувати тільки з його появою, коли ситуація вже ставала реальністю і катастрофу запобігти було неможливе. В даний час у діях ведучих організацій усе більш виразно просліджується стратегія попередження. Дійсно, набагато розумніше передбачити криза, тобто розробити і ввести в систему такі інновації, що дозволять знизити ризик і невизначеність майбутніх наслідків.

Таким чином, предмет вивчення інноваційного менеджменту – кризові явища в організації і супровідні їхні процеси змін. Ціль діяльності менеджменту по інноваціях – забезпечення безпеки життєдіяльності організації в передкризових, кризових і посткризових ситуаціях.

Розгорнуте визначення інноваційної діяльності як об'єкта менеджменту включає два основних аспекти [38]:

* по-перше, це процес поступального розвитку науки і техніки на основі об'єктивних економічних законів, обумовлений необхідністю постійного удосконалювання виробництва в результаті підвищення рівня суспільних потреб.

* по-друге, це використання комплексу елементів, що складають інноваційний потенціал виробництва. Тут розглядаються процеси і явища в області експлуатації висококваліфікованих наукових і виробничих кадрів, що виконують роботи досвідченого характеру на базі широкого використання існуючого виробничого потенціалу, управлінського персоналу, а також міри організаційного, соціального, економічного, правового плану, що забезпечують реальну зацікавленість працівників різних категорій у масштабах і результатах інноваційної діяльності в організації.

Під інноваційною діяльністю в процесах розробки, освоєння і реалізації науково-технічних нововведень розуміються види діяльності, безпосередньо зв'язані з одержанням, відтворенням нових наукових, науково-технічних знань і їхньою реалізацією в матеріальній сфері економіки. У більшій мері інноваційна діяльність зв'язується з доведенням наукових, технічних ідей, розробок до конкретної продукції і технології, що користається попитом на ринку [9].

1.1.3 Класифікаційні особливості інновацій

Особливості інноваційних процесів обумовлюються переважним типом нововведень, що утворюють дані процеси. Основними критеріями класифікації інновацій є: комплексність набору класифікаційних ознак, що враховуються, для аналізу і кодування; можливість кількісного (якісного) визначення критерію; наукова новизна і практична цінність пропонованої ознаки класифікації [34], [35]:

1. З погляду впливу на досягнення економічних цілей організації, матеріально-технічні інновації включають інновації-продукти (продуктові інновації) і інновації-процеси (технологічні інновації):

а). Продуктові інновації дозволяють забезпечувати зростання прибутку як за рахунок підвищення ціни на нові продукти чи модифікацію колишніх, так і за рахунок збільшення обсягу продажів (на довгострокову перспективу).

б).Інновації-процеси дозволяють поліпшити економічні показники за рахунок:

* удосконалювання підготовки вихідних матеріалів і параметрів процесу, що в остаточному підсумку приводить до зниження витрат виробництва, а також до підвищення якості продукції;

* збільшення обсягу продажів унаслідок продуктивного використання наявних виробничих потужностей;

* можливості освоєння у виробництві перспективних з комерційної точки зору нових продуктів, що неможливо було одержати в силу недосконалості виробничого циклу старої технології.

Розвиток кожної базової технології характеризується, як правило, S-образної логічної кривої. Нахил кривої і переломні крапки розвитку в кожен період часу відбивають ефективність технології і ступінь використання технологічного потенціалу. В міру наближення до межі подальше удосконалювання даної технології стає економічно недоцільним.

Знання меж використовуваної технології дозволяє уникнути зайвих витрат і вчасно підготуватися до нового технологічного рішення. При переході від базової технології до нового відбувається технологічний чи розрив зрушення, що спричиняє серйозну реорганізацію виробництва.

Стабільна технологія залишається в основному незмінною протягом усього життєвого циклу (ЖЦ) попиту. Продукція, створювана на її основі і пропонована на ринок багатьма конкуруючими організаціями аналогічна і відрізняється тільки по якості і ціні. В міру досягнення насичення ринку, організація здійснює модифікацію продукції шляхом поліпшення окремих параметрів і конструкції виробу. При цьому радикальних змін у технології не відбувається.

Плідна технологія теж залишається незмінної протягом тривалого часу. Але прогрес у її розвитку забезпечує створення широкого спектра замінюючих друг друга поколінь продуктів із кращими показниками і більш широким діапазоном застосування. Короткий ЖЦ продукту, необхідність утримання завойованих ринкових позицій обумовлює постійну націленість організації на освоєння інновацій.

Мінлива технологія припускає появу протягом ЖЦ попиту не тільки нових поколінь продуктів, але і змінюючих друг друга базових технологій. Зміна технології має більш глибокі наслідки, ніж створення й освоєння нової продукції, оскільки зводить нанівець усі попередні інвестиції в наукові дослідження і розробки, науково-технічний і виробничий персонал, устаткування.

Досвід показує, що коли нова технологія докорінно відрізняється від старої, то організації часто змушені відмовитися від тієї сфери діяльності, де вони займали лідируюче положення.

В даний час будь-яка історично стабільна галузь здатна миттєво перетворитися в мінливу за рахунок диверсифікованості суміжних технологій. Імовірність такої події на будь-якій ділянці ЖЦ попиту підвищує вимоги до ухвалення управлінського рішення на основі реальної оцінки наслідків застосування нової технології.

Соціальні інновації включають: економічні (нові методи оцінки праці, стимулювання, мотивація й ін.), організаційно-управлінські (форми організації праці, методи вироблення рішень і контроль за виконанням і ін.), правові і педагогічні інновації, інновації людської діяльності (зміна внутрішньо колективних відносин, дозвіл конфліктів і ін.).

2. По інноваційному потенціалі виділяють радикальні (базові), що поліпшують (модифіковані) і комбінаторні (ті, що використовують різні сполучення) інновації.

Радикальні інновації включають створення принципове нових видів продукції, технологій, нових методів керування. Потенційними результатами радикального нововведення є забезпечення довгострокових переваг над конкурентами і на цій основі істотне посилення ринкових позицій. Надалі вони є джерелом усіх наступних поліпшень, удосконалень, пристосувань до інтересів окремих груп споживачів і інших модернізацій товару. Створення радикальних нововведень зв'язано з високим рівнем ризиків і невизначеностей: технічних і комерційних. Ця група нововведень не є розповсюдженої, але віддача від них непропорційно значна.

Поліпшуючі нововведення приводять до доповнення вихідних конструкцій, принципів, форм. Саме ці інновації (з порівняно низьким ступенем укладеної в них новизни) є найбільш розповсюдженим видом. Кожне з поліпшень обіцяє безризикове підвищення споживчої цінності продукції, зниження витрат її виробництва і тому обов'язково реалізується.

Комбінаторні (інновації з передбачуваним ризиком) являють собою ідеї порівняно високого ступеня новизни, що не носять, як правило, радикального характеру (наприклад, розробка нового покоління товару). До таким відносяться всі значні новинки, реакцію ринку, на які легко передбачати. Відмінність від радикальних (принципово непередбачених) інновацій полягає в тім, що розробка нового покоління того чи іншого товару (у тому числі шляхом використання різних сполучень конструктивного виконання елементів) за рахунок концентрації величезних ресурсів обов'язково завершується успіхом.

3. За принципом відносин до свого попередника інновації підрозділяються на:

·що заміщають (припускають повне витіснення застарілого продукту новим і тим самим забезпечення більш ефективного виконання відповідних функцій);

·що скасовують (виключають виконання якої-небудь чи операції випуск якого-небудь продукту, але не пропонує нічого замість);

·поворотні (мають на увазі повернення до деякого вихідного стану у випадку виявлення чи неспроможності невідповідності нововведення новим умовам застосування);

·відкриваючі (створюють чи засоби продукти, що не мають порівнянних чи аналогів функціональних попередників);

·ретровведення (відтворюють на сучасному рівні давно що уже вичерпали себе способи, форми і методи).

4. По механізму здійснення виділяються: одиничні, реалізовані на одному об'єкті, і дифузійні, розповсюджувані на безлічі об'єктів, інновації; завершені і незавершені інновації; успішні і неуспішні інновації.

5. По особливостях інноваційного процесу виділяють інновації внутрішньо організаційні, коли розроблювач, виготовлювач, організатор інновації знаходяться в одній структурі, і міжорганізаційні, коли всі ці ролі розподілені між організаціями, що спеціалізуються на виконанні окремих стадій процесу.

6. У залежності від джерела чи ініціативи походження ідеї нововведення підрозділяються на авторські (власні, самостійні) і замовлені (запозичені).

7. По обсязі застосування інновації бувають крапкові, системні і стратегічні.

1.2 Необхідність впровадження інновацій і оцінка їхньої ефективності

1.2.1 Ринок інноваційної продукції

Науково-технічна продукція – це логічний результат інтелектуальної (науково-дослідної, науково-технічної й інноваційний) діяльності. Науково-технічна продукція визнається товаром, якщо вона виступає засобом поглиблення, розширення й одержання нових знань, а її використання забезпечує економію витрат суспільної праці при збереженні споживчої вартості матеріального продукту, створеного на її основі. При цьому ринок науково-технічної продукції являє собою форму економічних відносин між власником інтелектуальної власності і покупцем права володіння, користування і розпорядження, у результаті яких відбувається еквівалентний обмін платоспроможного попиту покупця на споживчу цінність, укладену в науково-технічній продукції [7].

Суб'єкти інноваційного ринку – це держава, підприємства, організації, установи, університети, фонди, фізичні особи (вчені і фахівці).

Об'єкти інноваційного ринку – це результати інтелектуальної діяльності, представлені:

– в упредметненій формі (у виді устаткування, агрегатів, досвідчених установок, інструментів, технологічних ліній і т.д.);

– у неупредметненій формі (дані науково-дослідних, проектно-конструкторських робіт у виді аналітичного звіту, що узагальнює опису способу, конструкторської і технічної документації);

– у виді знань, досвіду, консультування в сфері консалтинга, маркетингу, проектного керування, інжиніринга й інших науково-практичних послуг, зв'язаних із супроводом і обслуговуванням інноваційної діяльності.

Ринок інновацій характеризується поруч відмінних рис [40]:

а) він традиційно є новим для вихідної на ринок організації (у силу новизни розробленого продукту приходиться мати справа з незнайомими споживачами);

б) він є нееластичним, внаслідок обмеженого впливу цінової політики на обсяг збуту;

в) він характеризується обмеженою кількістю покупців і продавців.

Попит на інноваційну продукцію може виходити з власне наукового співтовариства, чи промисловості від суспільства в широкому його розумінні.

У багатьох випадках створення нової технології не спричиняє попиту, оскільки характерною рисою для неї є високий ступінь ринкової і технологічної невизначеності.

Ринкова невизначеність обумовлена наступними умовами:

– споживач ще не знає, якою мірою нова продукція може задовольнити його потребу (чи в якому ступені нові продукти краще вже існуючих);

– поведінка споживача піддається впливу багатьох факторів і не може бути передбачуваною навіть у випадку покупки нової продукції;

– у випадку визнання споживачем достоїнств нової продукції виникає проблема її сумісності з іншою продукцією, уже використовуваної споживачем;

– важко пророчити швидкість, масштаби поширення нововведення і насичення їм попиту, визначити ємність потенційного ринку і наміру конкурентів.

Технологічна невизначеність обумовлена наступними, важкопрогнозованими умовами, що впливають на положення і поводження виробника:

– нестабільністю і нерозвиненістю каналів реалізації продукції і погрозою зриву встановлених і погоджених термінів її постачань;

– відсутністю можливостей післяпродажного і гарантійного обслуговування;

– проявом непередбачених побічних ефектів, що несуть у собі ризик конфліктів із законодавством і громадськістю у випадку використання нової технології;

– складністю визначення своєчасності виходу нової продукції на ринок, на якому ще досить товарів, до яких звик споживач.

1.2.2 Інновації й інноваційні процеси

Уперше термін «інновація» з'явився в наукових дослідженнях культурологів ще в 19 столітті і буквально означав уведення деяких елементів однієї культури в іншу.

Тільки на початку 20 століття стали вивчатися закономірності технічних нововведень. У 1911 році австрійський економіст Шумпетер Й. у роботі «Теорія економічного розвитку» виділив дві сторони господарського життя [43]:

– статичну (рутинний кругообіг, зв'язаний з постійним повторенням і поновленням виробництва – організації, що беруть участь у ньому, зі свого досвіду знають принципи свого поводження, їм легко передбачати результати своїх дій і легко приймати рішення, тому що ситуація зрозуміла);

– динамічну (інноваційний кругообіг, що означає розвиток – особливе, помітне на практиці й у свідомості людей, стан, що діє на них як зовнішня сила і не зустрічається в ситуації господарського кругообігу).

Нововведення в економіці впроваджуються, як правило, не після того як у споживача стихійно виникнуть нові потреби і відбудеться переорієнтація виробництва, а тоді, коли саме виробництво привчить споживача до нових потреб.

Робити – значить комбінувати наявні в розпорядженні організації ресурси, а робити щось нове – значить створювати нові комбінації змін у розвитку виробництва і ринку. Шумпетер Й. виділив п'ять типових змін [43]:

– зміни унаслідок використання нової техніки, нових технологічних процесів і нового ринкового забезпечення виробництва;

– зміни унаслідок використання продукції з новими властивостями;

– зміни унаслідок використання нової сировини;

– зміни в організації виробництва і способів його матеріально-технічного забезпечення;

– зміни внаслідок появи нових ринків збуту.

У 30-х роках 20 століття Шумпетер Й. уперше використовував поняття «інновація», припускаючи під цим зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих засобів, ринків і форм організації в промисловості. При цьому Шумпетер Й. основну роль рушійної сили економічного розвитку суспільства відводив не характеру боротьби між капіталом і пролетаріатом (по Марксові К.), а впровадженню нововведень у господарство держави.

Інноваційний підхід виявляється більш кращим, оскільки процес пошуку, нагромадження і перетворення наукового знання у фізичну реальність, по суті, безмежний.

При виборі інноваційної ідеї й ухваленні рішення про впровадження якої-небудь інновації, необхідно з'ясувати деякі моменти:

– якщо мова йде про товарну інновацію – чи має той чи інший продукт гарні шанси на ринку

– якщо мова йде про будь-який інноваційний проект – одержання реального прибутку (прибуток від проекту повинна бути значно вище, ніж витрати на його реалізацію) і оцінка реального ризику (зв'язаний із проектом ризик повинний знаходитися в гранично припустимому співвідношенні з прибутком від його реалізації).

Таким чином, для того, щоб досягти намічений цілей і одержати монопольний надприбуток від інноваційної діяльності, організації необхідно дотримувати деякі умови і відповідати визначеним вимогам [15]:

– необхідно чітко представляти обсяг попиту потенційних споживачів на нововведення, його економічно виражені переваги перед вже існуючими способами задоволення даної потреби

– необхідно виявити ресурсні обмеження, що виникають при створенні, виробництві і збуті нововведення, тобто важливо правильно скласти всебічний прогноз економічного потенціалу нововведення

– для успішного розвитку інноваційної організації обов'язковою умовою є відповідність персоналу організації визначеним вимогам

– при обмеженості матеріально-фінансових ресурсів і ринкової невизначеності значну роль в успіху інноваційних організацій грає якість організації і керування.

Інноваційним процесом – називається формування задуму, підготовка і поступове здійснення інноваційних змін. Інноваційний процес – більш широке поняття, чим інноваційна діяльність.

Важливий напрямок у вивченні інноваційних процесів – виявлення реальних факторів, що сприяють чи перешкоджають їхньому здійсненню.

Таблиця 1.1. Фактори, що впливають на розвиток інноваційних процесів

Зміст інноваційного процесу охоплює етапи створення, як новації, так і нововведення. Процес створення нововведення включає (життєвий цикл нововведення) [4]:

1. Стадія дослідження

- фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до рішення проблеми. Розрізняють теоретичні і пошукові фундаментальні дослідження. До теоретичного відносяться дослідження – задачею, яких є нові відкриття, створення нових теорій і обґрунтування нових понять і представлень. До пошукового відносяться фундаментальні дослідження – задачею, яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів і їхніх з'єднань, методів аналізу і синтезу. Позитивний вихід фундаментальних досліджень у світовій науці складає 5%.);

- прикладні дослідження й експериментальні моделі (прикладні/оригінальні дослідження спрямовані, насамперед, на досягнення конкретної чи мети задачі, на виявлення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів; науково-дослідна робота прикладного характеру ставить своєю метою рішення технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одержання конкретних наукових результатів, що надалі будуть використані в експериментальних розробках);

- експериментальні розробки, визначення технічних параметрів, проектування виробів, виготовлення, іспит, доведення (розробка продукту – завершальний етап наукових досліджень, що характеризується переходом від лабораторних умов і експериментального виробництва до промислового виробництва. Ціль розробки продукту – створення/модернізація зразків нової техніки, що можуть бути передані після відповідних іспитів у серійне чи виробництво безпосередньо споживачу. На цьому етапі виробляється остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляється і випробується технічний чи прототип досвідчений технологічний процес. Технічний прототип – це реально діючий зразок продукту, чи системи процесу, що демонструє придатність і відповідність експлуатаційних характеристик специфікаціям і виробничим вимогам).

2. Стадія виробництва

- первинне освоєння і підготовка виробництва. Результатом є досвідчений зразок – повномасштабна діюча модель, сконструйована і створена для визначення вимог до виробництва нового продукту. Досвідчений зразок цілком відповідає стандартам промислового дизайну кінцевого продукту, освоюваного в масовому виробництві. Дані технічного аналізу і збору інформації є основою техніко-економічного обґрунтування, що містить детальну оцінку витрат на створення й експлуатацію виробничого комплексу і прибутку від продажу на ринку продукту за конкурентними цінами);

- запуск і керування освоєним виробництвом (повномасштабне виробництво – це період, протягом якого новий продукт освоюється в промисловому виробництві й оптимізується виробничий процес відповідно до вимог ринку).

3. Стадія споживання

- постачання продукції на ринок і його споживання (на цьому етапі уточнюються стратегія просування нового продукту на ринок, відбувається безпосереднє споживання нового знання, упредметненого в новому продукті. При цьому виявляється фактична ефективність інноваційної діяльності.);

- устаріння продукту і необхідність ліквідації застарілого виробництва (даний етап настає тоді, коли в наявності не тільки фізичний, але в першу чергу моральний знос техніки, викликаний швидкими темпами розробок нових високоефективних зразків).

Стосовно до нововведення, як до процесу переносу нововведення в сферу застосування, зміст життєвого циклу трохи відрізняється і містить у собі наступні стадії:

1. зародження нововведення – усвідомлення потреби і можливість змін, пошук і розробка нововведень;

2. освоєння нововведення – упровадження на об'єкті, експеримент, здійснення виробничих змін;

3. дифузія нововведення – поширення, тиражування і багаторазове повторення на інших об'єктах.

4. рутинизація нововведення – нововведення реалізується в стабільних, постійно функціонуючих елементах відповідних об'єктів.

Нововведення, як процес, не може вважатися цілком завершеним, якщо воно зупинилося на одній з цих стадій. У свою чергу життєвий цикл нововведення може припинитися на стадії споживання, якщо не зімкнеться з нововведенням.

Таким чином, обоє життєвих циклів взаємозалежні, взаємообумовлені і неможливі один без іншого. Обоє життєвих циклу охоплюються загальним поняттям інноваційний процес, і основна відмінність між ними полягає в тім, що в одному випадку відбувається процес формування нової продукції, в іншому – процес її комерціалізації.

1.2.3 Аналіз ефективності інноваційної діяльності

Життєвий шлях нововведення може розвиватися по одному з трьох шляхів: нагромадження в організації, перетворення в організації в інновацію, продаж як товару [44].

Ефективність діяльності організації виражається через економічні і фінансові показники. В умовах ринкової економіки не може бути уніфікованої системи показників. Кожен інвестор самостійно визначає цю систему виходячи з особливостей інноваційного проекту, професіоналізму фахівців і менеджерів і інших факторів.

До системи показників пред'являються наступні вимоги [1]:

- показники повинні охоплювати процеси на всіх стадіях життєвого циклу товару

- показники повинні формуватися на перспективу, мінімум на 3–5 років, на основі ретроспективного аналізу діяльності організації

- показники повинні спиратися на дані по конкурентоздатності конкретних товарів на конкретних ринках за конкретний період

- найважливіші показники повинні бути виражені абсолютними, відносними і питомими величинами

- показники повинні бути зістиковані з усіма розділами плану організації

- показники повинні відбивати всі аспекти фінансової діяльності організації

- проектування остаточних показників повинне здійснюватися на основі різноманітних розрахунків, з визначенням ступеня ризику і стійкості фінансової діяльності, з використанням достатнього і якісного обсягу інформації, що характеризує технічні, організаційні, екологічні, економічні і соціальні аспекти діяльності організації.

Одним з основних показників ефективності і стабільності функціонування організації є її стійкість. Упровадження нововведень може дати чотири види ефекту: економічний, науково-технічний, соціальний і екологічний [23]. Інші види ефекту несуть у собі потенційний економічний ефект. В даний час застосовуються наступні показники оцінки ефективності інноваційної діяльності: чистий дисконтований доход, внутрішня норма чи прибутку коефіцієнт дисконтування, проста норма прибутку, проста норма прибутку на акціонерний капітал, коефіцієнт фінансової автономності проекту, коефіцієнт поточної ліквідності, строк окупності інвестицій в інноваційний проект [14].

Основні етапи аналізу ефективності інноваційної діяльності [28]:

- виявлення проблеми, формулювання цілей і задач аналізу

- формування тимчасовій творчій групі для проведення аналізу

- розробка проекту програми аналізу

- підготовка і видання наказу по організації про цілях, групі, її правах і обов'язках, програмі аналізу

- вибір методів виконання робіт

- збір і обробка необхідної інформації, документів і т.д.

- проведення аналізу по перерахованим вище задачах і системі показників

- підготовка, узгодження і твердження звіту про пророблену роботу

- уживання заходів за результатами аналізу.

1.3 Етапи розробки інноваційної стратегії

1.3.1 Інноваційна стратегія розвитку організації

Інноваційна стратегія як складова частина загальної стратегії організації являє собою цілеспрямовану діяльність по визначенню пріоритетів перспективного розвитку організації і їхньому досягненню, у результаті якої забезпечується нова якість виробництва і керування. Зміст інноваційної стратегії обумовлюється її характером, особливостями інноваційної діяльності організації і взаємозв'язками між основними елементами єдиної організаційної стратегії [9].

Специфіка інноваційної стратегії організації залежить від профілю її діяльності, рівня виробничо-технічного розвитку, спрямованості й обсягу, реалізованих у виробничих і дослідницьких підрозділах робіт у рамках інноваційного циклу по різних видах нововведень, сфери їхнього застосування.

Але в будь-якому випадку пріоритети інноваційної стратегії товаровиробника обмежуються її інноваційним потенціалом у сфері виробничої (основний) діяльності.

а) Основні види інноваційної стратегії

У залежності від умов мікро- і макросередовища організація може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії [16]:

- адаптаційний, оборонний, пасивний

- творчий, наступальний, активний.

У загальному виді сутність адаптаційної стратегії складається в проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки в рамках уже сформованих в організації структур і тенденцій діяльності. У цьому випадку інновації розглядаються як форма змушеної відповідної реакції на зміни зовнішнього середовища бізнесу, що сприяє збереженню раніше завойованих ринкових позицій.

У рамках адаптаційної стратегії виділяються:

- захисна стратегія – комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на сформований ринок з аналогічної чи нової продукції.

- стратегія інноваційної імітації припускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням. Стратегія досить ефективна для тих, хто має необхідну виробничу і ресурсну базу, що дозволяє забезпечити масовий випуск імітованих продуктів і їхню реалізацію на ринках, ще не освоєних основним розроблювачем. Стратегія інноваційної імітації передбачає використання прийомів агресивної маркетингової політики, що дозволяє виробнику закріпитися на вільному сегменті ринку;

- стратегія вижидання орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживчого попиту на нововведення. Стратегія вижидання близька до стратегії інноваційної імітації, оскільки в обох випадках виробник, насамперед, прагнути переконатися в наявності стійкого попиту на новий продукт організації-розроблювача, на частку якої приходиться основний обсяг витрат по створенню і комерціалізації нововведення. Але, на відміну від імітаційної стратегії, при якій виробник задовольняється ринковими сегментами, не охопленими основною організацією, виробник, що вибирає стратегію вижидання, прагне перевершити організацію-розроблювача по обсягах виробництва і реалізації нововведення, і тут особливого значення набуває момент початку активної дії проти організації-розроблювача.

- стратегія безпосереднього реагування на нестатки і запити споживачів застосовується звичайно в області виробництва промислового устаткування. Організації, що реалізують дану стратегію, не підтверджені особливому ризику, і основний обсяг витрат приходиться на зазначені вище етапи інноваційного циклу. Крім невеликих спеціалізованих організацій стратегію безпосереднього реагування на нестатки і запити споживачів можуть застосовувати і підрозділу великих організацій, що мають визначену господарську самостійність, що швидко реагують на конкретні виробничі потреби і здатні в короткий термін адаптувати свою виробничу і науково-технічну діяльність відповідно до зміст пропонованих замовлень.

В умовах щодо стабільних товарно-грошових відносин інновації, як правило, є вихідною базою для підвищення конкурентоздатності продукції, розширення і зміцнення ринкових позицій, освоєння нових областей застосування виробів, тобто активним засобом бізнесу, що складає зміст творчої, наступальний стратегії.

У цьому класі інноваційної стратегії виділяються:

- активні НИОКР. Виробники, що реалізують дану стратегію, одержують найдужчу конкурентну перевагу, що, власне, і виражається в оригінальних, єдиних у своєму роді науково-технічних чи розробках принципах і методах. При стратегії, що базується на інтенсивності НИОКР, ключові стратегічні можливості відкриваються за рахунок диверсифікованості, освоєння нової продукції і ринків.

- стратегія, орієнтована на маркетинг, передбачає цільову спрямованість всіх елементів виробничої системи, а також допоміжних і обслуговуючих видів діяльності на пошук засобів рішення проблем, зв'язаних з виходом нововведення на ринок.

- стратегія злиттів і придбань є одним з найпоширеніших варіантів інноваційного розвитку організацій, оскільки припускає менший ризик у порівнянні з іншими видами активної стратегії, спирається на вже налагоджені виробничі процеси й орієнтується на освоєні ринки. В активних інноваційних стратегіях значно сутужніше виділити внутрішні відмінності, чим в адаптаційних. Вони мають багато загального і найбільш ефективні, коли організація реалізує цілий комплекс різних напрямків активної інноваційної діяльності.

Конкретний тип інноваційної стратегії у відношенні нової продукції залежить від ряду факторів, найважливішими з який вважаються технологічні можливості і конкурентна позиція організації.

б) Фактори й умови ефективності інноваційної стратегії розвитку організації

Формування інноваційної стратегії організації передбачає вибір і обґрунтування напрямків інноваційної діяльності, обсягу і структури інноваційних проектів, термінів їхнього виконання й умов передачі замовнику, оцінку стану організаційних структур керування нововведеннями. Будь-яка стратегія повинна орієнтуватися на виявлення можливостей диверсифікованості результатів діяльності організації [17].

Процес вибору найбільш раціональної інноваційної стратегії в конкретних господарських умовах завжди ґрунтується на результатах оцінки усіх форм інноваційної діяльності, що виявляються в нововведеннях різних типів. Однак на практиці реалізація цього положення викликає визначені складності. Головна з них полягає в тому, що інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту охоплює всі аспекти роботи організації і є складовою частиною будь-якої функціональної чи виробничої підсистеми.

У практиці керування нововведеннями використовуються різні прийоми і методи вибору стратегії розвитку організації. Найбільш раціональним є системний підхід. Застосування його принципів у розробці інноваційної стратегії дозволяє виділити в якості її основних елементів наступні процеси:

- удосконалювання раніше освоєних продуктів і технології

- створення, освоєння і використання нових продуктів і процесів

- підвищення якісного рівня техніко-технологічної бази виробництва

- підвищення якісного рівня науково-дослідної і дослідно-конструкторської бази

- збільшення ефективності використання кадрового й інформаційного потенціалу

- удосконалювання організації і керування інноваційною діяльністю

- раціоналізація ресурсної бази

- забезпечення екологічної безпеки інноваційної діяльності

- досягнення конкурентних переваг інноваційного продукту перед аналогічними продуктами на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Основні положення інноваційної стратегії відбиваються у відповідної цільовій програмі. У ній традиційно виділяються мети, задачі й етапи реалізації на перспективу, взаємопов'язані по термінах, ресурсам і виконавцям.

1.3.2 Малий бізнес і інноваційна діяльність

Як фактори, що обумовлюють важливу роль малих інноваційних організацій в області нововведень в умовах ринкової економіки, можна виділити наступні [24]:

· мобільність і гнучкість переходу до інновацій, висока сприйнятливість до принципових нововведень;

· сильний і багатоплановий характер мотивації, обумовлений причинами, як позаекономічного плану, так і комерційного плану, оскільки тільки успішна реалізація такого проекту дозволить його автору відбутися як підприємця;

· вузька спеціалізація їхніх наукових чи пошуків розробка невеликого кола технічних ідей;

· малий управлінський персонал;

· орієнтація на кінцевий результат при широкому використанні усіх видів ресурсів і, насамперед, інтелектуальних;

· готовність нести величезні, абсолютно неприйнятні для великих і середніх організацій, ризики в силу якостей, властивому піонеру-підприємцю.

По характері інноваційної продукції малі організації виявляють наступні види спеціалізації:

· науково-дослідна діяльність, розробка і проектування нововведень (венчурне фінансування)

· надання послуг у сфері наукового обслуговування (інжиніринг, консалтинг, навчання кадрів, обслуговування нової техніки).

Можна виділити наступні групи малих підприємств по стані їхнього розвитку:

1. Організації на початковій стадії становлення

Як правило, їхній продукт знаходиться на рівні ідей, макетного чи досвідченого зразка. Їхній оборот визначається одержуваними ними з державних чи недержавних джерел засобами на НИОКР. Часто в цих організаціях один-два штатних співробітника, інші співробітники залучаються на конкретне замовлення. Їхні витрати – в основному зарплата. Ніяких відносин по власності з її власником вони не мають, хоча організації вже реалізують свою продукцію на вітчизняному чи закордонному ринку.

2. Інжинірингові організації

Інжинірингові організації – це свого роду сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з одного боку, і між нововведеннями і виробництвом – з іншої. Інжинірингова діяльність зв'язана зі створенням об'єктів промислової власності, діяльністю по проектуванню, виробництву й експлуатації машин, устаткування, організації виробничих процесів з обліком їхнього функціонального призначення, безпеці й економічності. Інжинірингові організації здійснюють оцінку ймовірної значимості, комерційної кон'юнктури і технічне прогнозування інноваційної ідеї, новій технології, корисній моделі, винаходу, виконують доробку і доводять нововведення до промислової реалізації, роблять послуги і консультації в процесі впровадження об'єкта розробки, роблять пусконалагоджувальні, іспитові роботи з доручення промислових підприємств.

3. Впроваджуючі організації

Впроваджуючі організації сприяю розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками, доведенню винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих досвідчених партій об'єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії.

4. Технопаркові структури

Особливу роль серед структур, що підтримують розвиток інноваційної діяльності, грають технопаркові структури, що перетворять вхідні ресурси (основні й оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть значно розрізнятися за структурою й обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. Ці характеристики змінюються в широкому інтервалі і визначають форму – від найпростіших структур типу наукових «готелів», що можуть розміщатися в одному невеликому будинку і робити 2–3 виду послуг, до технополісів чи регіонів науки, що займають значний простір і представляють собою складні регіональні економічні комплекси з інноваційною орієнтацією.

5. Інноваційні організації, що діють на основі венчурного фінансування

Особливе місце серед малих інноваційних організацій займають організації, що мають венчурний механізм фінансування. Такі організації являють собою невеликі, але дуже гнучкі й ефективні підприємства, що створюються з метою апробації, доробки і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій і характеризуються високою активністю, що порозуміється прямою особистою зацікавленістю працівників організації і партнерів по венчурному бізнесі в успішній комерційній реалізації розроблених ідей, технологій, винаходів.

Особливе значення венчурного бізнесу полягає в наступному [18]:

- він приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, що впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни

- збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців

- сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки

- спонукує великі корпорації до удосконалювання принципів керування й організаційних структур

- показує, що орієнтація на довгострокові цілі вимагає створення спеціальної кредитно-фінансової системи у виді венчурного капіталу.

1.3.3 Ризик в інноваційній діяльності і методи його зниження

Інноваційна діяльність у більшому ступені, чим інші види діяльності, сполучена з ризиком, тому що повна гарантія благополучного результату практично відсутня. У великих організаціях цей ризик, однак, значно менше, тому що перекривається масштабами звичайної господарської діяльності (налагодженої і найчастіше диверсифікованої). На відміну від великих малі організації більш піддані ризику. Таке положення обумовлене, крім особливостей самої інноваційної діяльності, високою залежністю малих організацій від змін зовнішнього середовища.

У загальному виді, ризик в інноваційній діяльності можна визначити як імовірність утрат, що виникають при вкладенні організацією засобів у виробництво нових товарів і послуг, у розробку нової техніки і технологій, що, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку, а також при вкладенні засобів у розробку управлінських інновацій, що не принесуть очікуваного ефекту [11].

У цілому, ризик, що виникає в інноваційній діяльності, містить у собі наступні основні види ризиків:

- ризики помилкового вибору інноваційного проекту. Однієї з причин виникнення даного ризику є необґрунтоване визначення пріоритетів економічної і ринкової стратегій організації, а також відповідних пріоритетів різних видів інновацій, здатних внести вклад у досягнення цілей організації.

- ризики незабезпечення інноваційного проекту достатнім рівнем фінансування містять у собі:

а) ризик неотримання засобів, необхідних для розробки інноваційного проекту (організація не може залучити інвесторів через неможливість переконати їх у достатній ефективності інноваційного проекту)

б) ризик при використанні самофінансування проекту (проект може виявитися без достатніх фінансових засобів у силу невиконання організацією фінансового плану по прибутку і позареалізаційних доходах, а також при зменшенні відрахувань засобів у бюджет інноваційного проекту)

в) ризик при використанні зовнішніх джерел фінансування (бюджет проекту може виявитися дефіцитним через ліквідацію, банкрутства, або накладення арешту на майно кредиторів, закриття кредитної чи лінії призупинення платежів по ній у результаті погіршення платоспроможності кредиторів)

г) ризик при використанні комбінованого методу фінансування проекту, тобто організація використовує одночасно кілька джерел (може не вистачити джерел фінансування на визначених етапах реалізації проекту через складність комбінування цих джерел);

– маркетингові ризики поточного постачання ресурсами, необхідними для реалізації інноваційного проекту, і збуту результатів інноваційного проекту. Маркетингові ризики збуту розробленого інноваційного проекту включають наступні види:

а) ризик недостатньої сегментації ринку, що найчастіше виникає при розробці і впровадженні нових товарів і послуг високого якості і високій вартості, у результаті чого передбачувані споживачі не зможуть їх купити, а це у свою чергу впливає на обсяги реалізації нових виробів

б) ризик помилкового вибору цільового сегмента ринку, що виникає коли попит на нововведення на обраному сегменті виявляється нестабільним чи на даному сегменті ринку потреба в нововведенні недостатньо сформувалася, якщо обраний сегмент ринку, де потреба в нововведенні оцінена чи невірно потреба в нововведенні обмежена й ін.

б) ризик помилкового вибору стратегії продажів нововведення через невдалу організацію мережі збуту і системи просування нововведення до споживача

в) ризик проведення неефективної реклами нових товарів і послуг або товарів з удосконаленими характеристиками;

– ризики невиконання господарських договорів (контрактів) бувають:

а) ризик відмовлення партнера від висновку договору після проведення переговорів (у разі потреби зміни попередніх умов контракту й у випадку несумлінності партнера)

б) ризик висновку організацією договорів на умовах або відрізняючихся від найбільш прийнятних, або звичайних для організацій даної галузі (у разі потреби для виконання проекту унікальної сировини, чи матеріалів комплектуючих виробів, кількість постачальників яких обмежено, і у випадку, коли організація не має достатнього досвіду, постійних і перевірених партнерів і достатньої гнучкості, що дозволяють їй укладати більш складні контракти на вигідних умовах)

в) ризик висновку договорів (контрактів) з недієздатними чи неплатоспроможними партнерами (контрагентами)

г) ризик невиконання партнерами договірних зобов'язань у встановлений термін, у результаті чого виникають втрати організації, зв'язані з порушенням графіків постачань, невиконання партнерами робіт, необхідних для здійснення інноваційного проекту

– ризик нанесення збитку третім обличчям, що містить у собі ризик забруднення навколишнього середовища і ризик заподіяння морального і матеріального збитку громадянам при здійсненні інноваційного проекту;

– ризики виникнення непередбачених витрат і зниження доходів;

– ризики посилення конкуренції за наступних причин:

1) витік конфіденційної інформації або з вини співробітників організації, або в результаті промислового шпигунства, початого конкурентами

2) недосконалість маркетингової політики, тобто неправильний вибір ринків збуту і неповна інформація про чи конкурентів відсутність достовірної інформації про конкурентів

3) уповільнене впровадження нововведень у порівнянні з конкурентами через відсутність необхідних засобів для проведення НИР, упровадження нових технологій, освоєння виробництва нових високоякісних і конкурентних товарів

4) несумлінність конкурентів (використання методів несумлінної конкуренції)

5) поява на ринку виробників з інших галузей, що пропонують однотипні, взаємозамінні товари, здатні задовольнити попит споживачів

6) виявлення непередбачених функціональне однорідних замінників вироблених товарів у галузі, у якій діє дана організація

поява нових місцевих організацій-конкурентів

7) експансія на місцевий ринок виробленого чи продукту його аналогів з боку закордонних експортерів;

8) ризики, зв'язані з недостатнім рівнем кадрового забезпечення;

ризики, зв'язані з забезпеченням прав власності на інноваційний проект, виникають по різних причинах:

9) ризик незабезпечення умов патентування технічних, дизайнерських і маркетингових рішень виникає в результаті недостатньо «щільної» патентного захисту винаходів, технологій

10) ризик опротестування патентів, що захищають принципові технічні та інші подібні рішення – це імовірність втрат у випадку оголошення недійсними патентних прав, на основі яких організація вже здійснює інноваційний проект і розраховує дістати монопольний прибуток.

11) ризики легальної і нелегальної імітації конкурентами запатентованих організацією інновацій.

Уникнути цілком ризику в інноваційній діяльності неможливо, тому що інновації і ризик – дві взаємозалежних категорії.

Одним зі способів зниження інноваційного ризику є диверсифікованість інноваційної діяльності, що складає в розподілі зусиль розроблювачів (дослідників) і капіталовкладень для здійснення різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо не зв'язаних один з одним.

Найважливішим методом зниження ризиків інноваційної діяльності є їхнє страхування. За допомогою страхування інноваційна організація може мінімізувати практично всі майнові, а також багато політичних, кредитних, комерційних і виробничих ризиків. Разом з тим страхуванню, як правило, не підлягають ризики, зв'язані з несумлінністю партнерів.

У деяких випадках найбільш ефективною можливістю уникнути негативних чи наслідків знизити рівень ризику в інноваційній діяльності є прямі управлінські впливи на можливі керовані фактори ризику. Такі, як:

– аналіз і оцінка інноваційного проекту

– перевірка передбачуваних партнерів по інноваційному проекті

– планування і прогнозування інноваційної діяльності

– підбор персоналу, що беруть участь у здійсненні інноваційної діяльності

Велике значення для зниження інноваційного ризику грає організація захисту комерційної таємниці в організації.

2. Дослідження інноваційного процесу в ЗАТ «Інформаційні та технологічні системи» за даними дослідницького етапу впровадження інноваційного проекту « WEB – технологія подання звітності платниками податків в податкові інспекції»

2.1 Загальна характеристика ЗАТ «Інформаційні та технологічні системи» (ЗАТ «ІТС») та його продукції

Закрите акціонерне товариство «Інформаційні та технологічні системи»

1.1. Українсько-німецьке акціонерне товариство закритого типу з іноземними інвестиціями «Інформаційні та технологічні системи» створено згідно рішення Загальних Зборів засновників (протокол №1 від 22.02.94 р.). Статут Товариства зареєстрований Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів розпорядженням №71-р від 14.03.94 р., реєстраційний №8321-АТ-1Н, свідоцтво №235, із статутним фондом 6 000 000 000 крб. (500 000 дол. США), частка іноземного інвестора складає 20% (100 000 дол. США), яка підтверджена висновком експерта №Г-6497 Торгівельно-Промислової Палати від 08.10.97 р. [33].

1.2. Статутний фонд Товариства розподілений на 40 000 шт. простих іменних акцій. Засновниками з української сторони виступають фізичні особи-громадяни України:

Булат А.Ф. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Ковальов В.Ф. 5% 2000 акцій 300 млн. крб.

Дзензерський В.О. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Копилов М.В. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Левченко Ж.О. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Меркова М.А. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Носатенко О.М. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Туз І.А. 5% 2000 акцій 300 млн. крб.

Підлубний В.І. 10% 4000 акцій 600 млн. крб.

Всього 80% 32000 акцій 4 800 млн. крб.

Фірма «Нарден-Хабафорд» 20% 8000 акцій 1 200 млн. крб.

(100000 $)

1.3. Згідно рішення Загальних Зборів засновників (протокол №2 від 24.10.98 р.) і реєстрації змін і доповнень Виконавчим комітетом м. Дніпропетровська (розпорядження №1002-р від 28.11.98 р.) збільшення статутного фонду з

6 000 000 000 крб. до 4 000 000 грн. шляхом збільшення номінальної вартості акцій до 100 грн. (без збільшення їх кількості), і за рахунок додаткових внесків учасників і індексації майна, внесеного раніше засновниками до статутного фонду. При цьому частки засновників залишились без змін. Розмір статутного фонду Товариства становить 4 000 000 гривень.

1.4. Форма власності: колективна (20).

1.5. Ідентифікаційний код 20275845.

1.6. Юридична адреса: 320005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 2а

Фактична адреса: 320005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 2а

1.7. Фактичні види діяльності:

- проектування, монтаж та впровадження комп'ютерних мереж та активного комп'ютерного обладнання;

- проектування серверів та робочих станцій комп'ютерних мереж, поставка, впровадження системного програмного забезпечення та пусконалагоджувальні роботи;

- проектування та програмна розробка Інтернет – серверів, WWW-сторінок;

- проектування та розробка програмних продуктів WEB – технологій телекомунікаційних Інтернет – сайтів.

1.8 Процентна доля комп'ютерно-телекомунікаційного обладнання та програмного забезпечення в основних фондах – 75%.

2.2 Аналіз складу і джерел утворення майна (активів) ЗАТ «ІТС»

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства проводиться на основі його фінансових звітів [3].

Метою фінансових звітів є надання інформації про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) запроваджені основні форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам, та використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства [29]:

Форма №1 «Баланс» – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату [30].

Форма №2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній періоди [31].

В даній дипломній роботі, на основі алгоритмів [14], з використанням балансу (Форма №1) та звіту про фінансові результати (Форма №2) ЗАТ «ІТС» за 2000 р. проведена програмна обробки показників фінансового стану підприємства на базі пов ' язаних програмно-розрахункових таблиць EXCEL-97 офісного пакету MICROSOFT OFFICE – 97 (копії таблиць розрахунків приведені в тексті дипломної роботи).

Аналіз складу і джерел утворення майна (активів) ЗАТ «ІТС» проведений на основі порівняльного аналізу статей пасивів та активів балансів на звітні дати

01.01.2000 року та 01.01.2001 року, та динаміки процентного розподілу статей балансу на звітні дати. В аналізі використані терміни Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Баланс» (Форма 1), який визначає зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його статей [29].

В таблиці 2.1 наведений баланс ЗАТ «ІТС» за 2000 рік (перший рік впровадження експериментального варіанту WEB – інноваційного проекту з доведенням кількості платників податків до 350 – проектний рівень експерименту на існуючому обладнанні та телекомунікаціях ЗАТ «ІТС») та результати порівняльних розрахунків зміни валюти та структури балансу за відповідними групами агрегатів

Результати аналізу структури балансу та показників джерел формування майна (активів) підприємства:

1. За звітний період в структурі пасивів балансу (джерел) виникли наступні зміни: при загальному рості валюти балансу на 28,7%, капітал зріс на 14,1%, довгострокові залучені ресурси впали на 29,6%, а короткострокові залучені ресурси зросли на 98,8% (в основному за рахунок короткострокового кредитування).

2. В структурі активів виникли наступні суттєві зміни:

- необоротні активи зросли незначно (на 9,75%);

- оборотні активи зросли на 46, 1%, при цьому за рахунок наступних факторів

- поточні фінансові інвестиції в оборотних активах зросли на 800 тис. грн. (на 320%);

– дебіторська заборгованість за роботи та послуги в оборотних

активах зросла на 463 тис. грн. (на 122%).

3. Довгострокові джерела коштів (капітал та довгострокові позики) дещо зросли, при цьому:

- довгострокові кредити, надані банками, впали на 400 тис. грн. (на 42%), але

- це компенсувалося зростанням капіталу ЗАТ «ІТС» на 663 тис. грн. (на 14.18%)

4. Короткострокові джерела коштів значно зросли на суму 2 100 тис. грн.

(на 98,8%) за рахунок короткострокових кредитів банків.

5. Зміни в структурі пасивів джерел носять негативний характер, так як значно падає стійкість джерел за рахунок підвищення долі ризикованих ресурсів.

Зміни в структурі активів виникають за рахунок авансованих вкладень в розробку інноваційного проекту (+ 800 тис. грн.), які враховані як фінансові інвестиції (самофінансування). Негативним є зростання дебіторської заборгованості, але під суми цієї заборгованості оформлені короткострокові кредити банків – оскільки заборгованість виникла при затримці розрахунків за побудовану комп'ютерну мережу для податкової адміністрації України і буде сплачена безумовно (за рахунок коштів держбюджету наступного року).

2.3 Аналіз фінансових результатів діяльності ЗАТ «ІТС»

При аналізі фінансових результатів діяльності ЗАТ «ІТС» використані Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати» (Форма 2), які обумовлюють зміст і форму Звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей [31].

В таблиці 2.3 наведено звіт про фінансові результати роботи за 2000 рік та результати порівняльних розрахунків зміни валюти та структури звіту за відповідними групами агрегатів.

Як показує аналіз даних розрахунків по ЗАТ «ІТС» (таблиця 2.3) за 2000 р.:

– виручка від реалізації зросла на 140%, одначе і собівартість зросла на 133% (тобто є розширення масштабів послуг та робіт підприємства);

– прибуток до оподаткування зріс на 173%, одначе біля 38% загублено за рахунок надзвичайних витрат з чистого прибутку після оподаткування (це штрафи за порушення валютного законодавства – затримка поставки активного обладнання для побудови комп'ютерної мережі з США – антидемпінгова поправка на експорт в США);

– в результаті чистий прибуток до розподілу зріс всього на 24%.

Загублення при надзвичайних витратах великого проценту фактичного прибутку привело до зміщення нормальних оцінок по рентабельності роботи підприємства ЗАТ «ІТС» (таблиця 2.4):

- при позитивній динаміці рентабельності роботи капіталу та активів,

- результативна рентабельність підприємства (на капітал) піднялася

незначно, що політично привело до збільшення проценту розподілу прибутку у дивіденди акціонерам (для загладжування «провини» менеджменту підприємства).

Як видно з показників табл. 2.3 прибутковість акцій у 2000 році зросла з 5,06% до 10,5%, при чому розрахункова прибутковість акцій (без форс-мажорного штрафу за порушення валютного законодавства) у 2000 році повинна була бути 17, 8%. Це нижче середньої облікової ставки за депозитами – 25%, та вище рівня інфляції 2000 р., який дорівнює – 12%. При цьому звертає на себе увагу факт екстенсивного зростання обсягів реалізації, що відповідає практично незначному зростанню доходу на 1 акцію. Таким чином, фінансові показники показують прояви стагнаційних процесів та необхідності інноваційних рішень у бізнесі підприємства.

Вказаний рівень доходності акцій дозволяє впевнити акціонерів тільки у частковій необхідності фінансування інноваційного проекту за рахунок перерозподілу чистого прибутку від сталого бізнесу ЗАТ «ІТС» (у 2000 р. – це 50% від суми чистого прибутку).

Згідно з статутом ЗАТ акціонери можуть погодитися для фінансування інноваційного проекту на емісію та викуп 5-річних облігацій підприємства ЗАТ «ІТС» на суму 25% від статутного капіталу під 25% річних, що гарантує їм повернення основної суми та тверду ставку річної доходності.

2.4 Аналіз фінансової стійкості ЗАТ «ІТС»

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів стабільними джерелами фінансування;

- платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов’язання мобільними активами);

- часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних показників фінансової стійкості, де враховано нормативні вимоги щодо характеристики фінансового стану підприємств в Україні.

Ринкова стійкість визначається показниками, що характеризують рентабельність підприємства, ефективність менеджменту, ділову активність, інвестиційну діяльність, дивідендну політику тощо.

Відповідно до стандартів фінансової звітності саме показники фінансової стійкості відображають напрямок фінансової діяльності підприємства. За визначенням, це діяльність, яка зумовлює зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

За критерієм вартості залучення капіталу, а також ураховуючи позитивний вплив фінансового важеля, підприємству було б вигідно формувати свої активи насамперед за рахунок позикових коштів. Проте якщо величина позикових коштів значно перевищує власні, підприємству загрожує банкрутство, оскільки позичальники можуть водночас виставити вимоги щодо повернення боргів.

Співвідношення між власними і позиковими коштами визначає наперед фінансову стійкість підприємства у довгостроковому плані. Підприємство з не ризиковим співвідношенням упевніше почувається на ринку капіталу за рахунок додаткової емісії акцій, облігацій або кредитів банків.

У вітчизняній практиці використовують сукупність показників для аналізу фінансової стійкості підприємства з погляду структури джерел фінансування.

1. Коефіцієнт автономії коштів К_а визначається відношенням власних коштів Вк (статутний фонд + нерозподілений прибуток) до загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємства (підсумок балансу) Фр [2]:

(2.1)

Коефіцієнт К_а характеризує частку власного капіталу підприємства. Чим більше значення цього показника, тим більшою є фінансова стійкість підприємства і незалежність його від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного капіталу не повинна бути меншою від 50%, тобто К_а >0.5. Мінімальне значення коефіцієнта автономії (К_а =0.5) свідчить про те, що всі зобов’язання підприємства можуть біти покриті його власними коштами.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості К_ф.с. розраховується як відношення власних коштів Вк і довгострокових пасивів Дп (підсумок розділу ІІ пасиву) до загальної суми фінансових ресурсів підприємства Фр [2]:

(2.2)

При цьому довгострокові пасиви в зв’язку з тривалістю знаходження в обороті підприємства прирівнюються до його власних коштів. Теоретичне значення К_ф.с. = 0.85–0.90.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів К_зк розраховується за формулою [2]:

(2.3)

Якщо нормальне мінімальне значення К_а =0.5, то нормальне співвідношення залучених і власних коштів К_зк =1. Значення К_зк показує, скільки позикових коштів (сума розділів ІІІ та ІV пасиву) припадає на 1 грн власного капіталу. Збільшення цього показника в часі свідчить про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

4. Коефіцієнт залучення довгострокових пасивів К_дп визначається діленням суми довгострокових пасивів Дп (підсумок розділу ІІ пасиву) на величину власних коштів (Вк+Дп ). Він показує частку довгострокових позик, залучених для фінансування активів підприємства нарівні з власними коштами [12]:

(2.4)

Збільшення значення цього коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, тобто про погіршення його фінансової стійкості.

5. Коефіцієнт фінансової незалежності К_н показує частку власних коштів у загальній сумі заборгованості [12]:

(2.5)

Теоретичне значення К_н не менше 0.2.

6. Коефіцієнт маневреності власних коштів К_мвк показує частку власного капіталу, що використовується для фінансування поточної діяльності підприємства [12]:

, (2.6)

де Вок – власні оборотні кошти. Збільшення значення цього коефіцієнта позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливостей вільно маневрувати власними коштами. теоретичне значення його 0.4–0.6.

7. Коефіцієнт реальної вартості основних і оборотних коштів К_рв у майні підприємства показує частку витрат у виробничий потенціал підприємства і визначається формулою [5]:

, (2.7)

де Па – позаоборотні активи (основні кошти – підсумок розділу І активу);

Оа – оборотні активи (підсумок розділу ІІ активу);

Паб – підсумок активу балансу.

Цей коефіцієнт характеризує ефективність використання коштів для підприємницької діяльності.

8. Коефіцієнт інвестування К_інв характеризує частку джерел власних коштів підприємства в покритті поза оборотних активів (основних коштів) Па в загальній сумі джерел власних Вк і прирівняних до них коштів Кп [5]:

(2.8)

Оптимальне значення цього показника дорівнює 1.

9. Коефіцієнт покриття запасів і витрат К_пзв визначається як відношення власних коштів до підсумку розділу ІІ активу балансу. Оптимальне значення даного показника дорівнює 0.5 [21].

10. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами К_звок характеризує, наскільки мобільні активи підприємства покриваються власними оборотними коштами [12]:

(2.9)

(2.10)

Нормальне значення цього показника становить 0.6–0.8.

11. Коефіцієнт ефективності використання власних коштів К_еввк показує, скільки прибутку дає 1 грн власних коштів [12]:

(2.11)

Теоретичне значення К_еввк не менше за 0.4.

12. Коефіцієнт використання фінансових ресурсів всього майна показує термін окупності коштів, вкладених у майно [15]:

(2.12)

Розрахунки коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість підприємства, узагальнюються в таблиці 2.5.

Розглянемо абсолютні показники фінансової стійкості.

Вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування:

- власні оборотні кошти (Н_ВОК );

- власні оборотні кошти і довгострокові кредити та позики (Н_ВОК + Дп );

- власні оборотні кошти, довго – та короткострокові кредити і позики

(Н_ВОК + Дп + ДФЗ ).

Згідно з цим сума власних оборотних коштів визначається як різниця між власним капіталом (Вк ) та вартістю необоротних активів (НА ), н покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто Н_ВОК = Вк – НА . Наявність власних оборотних коштів, тобто додатне значення Н_ВОК – мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних оборотних коштів є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, або різниця між сумою власного капіталу і довгострокових зобов’язань та необоротними активами. Отже, власні оборотні кошти є частиною оборотних коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоч і не є такими.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних оборотних коштів розраховується як різниця між власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості [14].

1. Абсолютна стійкість – для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З < Н_ВОК

2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

З < Н_ВОК +Дп

3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З < Н_ВОК + Дп + ДФЗ

4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає «нормальних» джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:

З > Н_ВОК + Дп + ДФЗ

Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).

Розрахунок загальних показників фінансової стійкості приведений в табл. 2.6

2.5 Аналіз ділової активності (оборотності активів) ЗАТ «ІТС»

Величина оборотних коштів, їхні структура і достатність характеризують кількісний бік оборотних коштів, проте є і якісний, пов’язаний зі швидкістю їх обороту, оборотністю. Між сумою оборотних коштів та показниками оборотності існують тісні зворотні взаємозв’язки. Прискорення оборотності цих коштів сприяє вирішенню фінансових проблем найбільш зручним способом за рахунок використання існуючих внутрішніх резервів підприємства.

Для вивчення оборотності оборотних коштів використовують такі показники.

1. Кількість оборотів (коефіцієнт оборотності), що здійснюють оборотні кошти протягом звітного періоду [42]:

(2.13)

де Об – кількість оборотів;

ОР – сума реалізації по собівартості;

Зо – середня величина оборотних коштів.

2. Тривалість одного обороту в днях К_обр визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді В (для кварталу –90 днів, року – 360 днів) і кількості оборотів оборотних коштів за той самий період [42]:

або (2.14)

Останній показник найбільш наочний та універсальний і забезпечує порівняння показників оборотності за різні за величиною періоди.

При аналізі показники оборотності оборотних коштів звичайно вивчаються за кілька періодів як у цілому, так і в розрізі окремих їх видів. У результаті роблять висновок стосовно прискорення оборотності коштів або, навпаки, уповільнення їх руху.

Зміна швидкості обороту оборотних коштів може спричинити відповідне змінювання потреби в них. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) оборотних коштів. Розрахунок останнього показника здійснюється за допомогою такої формули [42]:

(2.15)

де Тз – тривалість обороту у звітному періоді;

Тб – тривалість обороту в базисному періоді;

Ор – обсяг реалізації (виручки за вирахуванням податків) за звітний період;

t – кількість днів у звітному періоді.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів (фондовіддача), оборотність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Оборотність основних засобів (О_оз ) обчислюється як співвідношення між обсягом реалізації (В_реал ) та фіксованими і нематеріальними активами (А_фікс ):

(2.16)

Цей показник показує, скільки грошових одиниць продукції реалізовано на одну грошову одиницю основних засобів (фондовіддачу).

Оборотність активів (О_а ) обчислюється:

(2.17)

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

Результати аналізу ділової активності та оборотності по підприємству:

За звітний період підприємство значно покращало оборотність капіталу та знизило період фінансового циклу, але показник також виявив нестачу оборотних коштів (тобто ненормативну залежність підприємства від запозичених короткострокових ресурсів) 2.6. Аналіз ліквідності балансу (платоспроможності) ЗАТ «ІТС»

Платоспроможність підприємства – це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов’язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов’язаннями.

Платоспроможність підприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активів балансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий – поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов’язання.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (К_{л.заг .} ) (коефіцієнт покриття) – це відношення поточних активів (А_пот ) до поточних зобов’язань (З_пот ):

(2.18)

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

При К_л.заг. <2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [42].

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_{л.терм .} ) – це відношення активів високої ліквідності (А_лікв ) до поточних зобов’язань:

(2.19)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_{л. абс .} ) характеризується відношенням грошових засобів та короткострокових цінних паперів (Г, Ц_п ) до поточних зобов’язань:

(2.20)

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2–0,25 [42].

Висновок по розрахункам ліквідності : 1. ЗАО «ІТС» має великі проблеми з абсолютною ліквідністю (нижче норматива) та за звітний період показник ще погіршився, тобто маємо недостачу високоліквідних коштів.

2. Підприємство має достатній запас покриття, тобто загальної ліквідності (вище нормативу), але за звітний період цей показник погіршився

3. Показник термінової ліквідності у підприємства не виконується, за звітний період вдалося привести у відповідність співвідношення між короткостроковими дебіторськими та кредиторськими заборгованостями для взаємного термінового покриття.

2.7 Аналіз інноваційного потенціалу для самофінансування та інвестиційної привабливості ЗАТ «ІТС» для зовнішнього фінансування інноваційних проектів

Проведений в розділах 2.2 – 2.6 аналіз фінансового стану ЗАТ «ІТС» за результатами фінансової звітності за 1999/2000 рік дозволяє сформувати наступні висновки:

1) з точки зору інноваційного потенціалу для самофінансування інноваційних проектів:

– у 1999 році ЗАО «ІТС» відвернуло на інноваційні досліди 500 тис. грн. власних коштів;

– у 2000 році ЗАО «ІТС» додатково відвернуло на дослідний варіант

інноваційного проекту «Інтранет/Інтернет – технологія подання звітності платниками податків у податкові інспекції» 800 тис. грн. власних коштів;

– відвернуті на самофінансування інноваційного проекту суми практично дорівнюють вільному залишку статутного капіталу в оборотних фондах підприємства, при цьому основна діяльність підприємства (до впровадження інноваційного проекту) по проектуванню та створенню комп'ютерних мереж (проектна та виробнича діяльність) фінансується за рахунок позичкових коштів (короткострокових кредитів);

- відвернення коштів (самофінансування) на фінансування інноваційного проекту привело за даними фінансового аналізу:

а) ЗАО «ІТС» має великі проблеми з абсолютною ліквідністю (нижче нормативу) та за звітний період показник ще погіршився, тобто маємо недостачу високоліквідних коштів;

б) ЗАО «ІТС» має достатній запас покриття, тобто загальної ліквідності

(вище нормативу), але за звітний період цей показник погіршився;

в) Показник термінової ліквідності у ЗАО «ІТС» не виконується, за звітний період вдалося привести у відповідність співвідношення між короткостроковими дебіторськими та кредиторськими заборгованостями для взаємного термінового покриття.

г) За звітний період в структурі пасивів балансу (джерел) виникли наступні зміни: при загальному рості валюти балансу на 28,7%, капітал зріс на 14,1%, довгострокові залучені ресурси впали на 29,6%, а короткострокові залучені ресурси зросли на 98,8% (в основному за рахунок короткострокового кредитування). Зміни в структурі пасивів джерел носять негативний характер, бо значно падає стійкість джерел за рахунок підвищення долі ризикованих ресурсів. Така ресурсна політика при зростанні на 122,7% дебіторської заборгованості та відволікання активів у поточні інвестиції (зріст на 320%) є ризикованою.

д) За звітний період підприємство значно покращало оборотність капіталу та знизило період фінансового циклу, але показник також виявив нестачу оборотних коштів (тобто ненормативну залежність підприємства від запозичених короткострокових ресурсів)

е) Підприємство у звітному періоді перемістилося з оцінки «Критичний стан фінансової стійкості» до оцінки «Нестійкий стан фінансової стійкості», оскільки запаси активів не відповідають рівню оборотних коштів, як власних, так і позичених на довгостроковій основі. Фінансова стійкість забезпечується тільки з врахуванням позичкових короткострокових ресурсів, що відповідає ризиковому характеру діяльності підприємства. Таким чином, додаткових можливостей для самофінансування інноваційного проекту у ЗАО «ІТС» немає.

2) з точки зору інвестиційної привабливості ЗАО «ІТС» для зовнішнього фінансування інноваційних проектів (довгострокове банківське кредитування чи додаткова емісія акцій для отримання додаткових коштів у статутний капітал):

а) показники для акціонерів ЗАТ «ІТС» для розширення вкладання коштів в статутний капітал:

Як видно з показників табл. 2.3 прибутковість акцій у 2000 році зросла з 5,06% до 10,5%, при чому розрахункова прибутковість акцій (без форс-мажорного штрафу за порушення валютного законодавства) у 2000 році повинна була бути 17, 8%. Це нижче середньої облікової ставки за депозитами – 25%, та вище рівня інфляції 2000 р., який дорівнює – 12%. При цьому звертає на себе увагу факт екстенсивного зростання обсягів реалізації, що відповідає практично незначному зростанню доходу на 1 акцію. Таким чином, фінансові показники показують прояви стагнаційних процесів та необхідності інноваційних рішень у бізнесі підприємства.

Вказаний рівень доходності акцій дозволяє впевнити акціонерів тільки у частковій необхідності фінансування інноваційного проекту за рахунок перерозподілу чистого прибутку від сталого бізнесу ЗАТ «ІТС» (у 2000 р. – це 50% від суми чистого прибутку).

Згідно з статутом ЗАТ акціонери погодилися для фінансування інноваційного проекту на емісію та викуп 5-річних облігацій підприємства ЗАТ «ІТС» на суму 25% від статутного капіталу під 25% річних, що гарантує їм повернення основної суми та тверду ставку річної доходності.

б) показники для довгострокового кредитування ЗАТ «ІТС» комерційним банком:

Довгострокове кредитування (на 5 років) банком передбачає:

- наявність бізнес-проекту;

- наявність застави на суму не менше 200% від суми кредиту;

- в якості застави може бути використана комп'ютерно-телекомунікаційна техніка, яка є основою основних фондів ЗАТ «ІТС» та 50% вартості затрат інноваційного проекту;

- показники фінансового стану ЗАТ «ІТС» дозволяють віднести його як позичальника до класу «Б», тобто можливість кредитування залежить від аналітично-фінансових показників бізнес-плану.

3. Шляхи реалізації бізнес-плану промислового впровадження інноваційного проекту « WEB – технологія подання звітності платниками податків в податкові інспекції» в ЗАТ «ІТС»

3.1 Визначення цілей інноваційного проекту та економічне обґрунтування обраної інноваційної стратегії

Цілями інноваційного проекту «Інтранет/Інтернет – технологія подання звітності платниками податків в податкові інспекції» на ЗАТ «ІТС» є створення прикладного програмного продукту, телекомунікаційного та прикладного Інтернет-серверів, шлюзів та внутрішніх Інтранет-серверів в податковій адміністрації для надання можливості:

- використання розвитку Інтернет – мережі телекомунікаційного спілкування для створення нової технології – комп'ютерного бухгалтера та податкового інспектора, які на базі взаємодії комп'ютерних програм дозволять готувати, перевіряти, подавати перевірену за останніми інструкціями податкову звітність в реальному режимі взаємодії з серверами податкової адміністрації із офісу платника податків;

- отримувати платнику податків довідкову інформацію та інформацію про стан і своєчасність розрахунків його фірми з податковою інспекцією із офісу;

- в автоматичному режимі мати самі останні версії форм та строків подання податкової звітності при наявності в офісі тільки стандартної програми – редактора Інтернет, все програмне забезпечення та його актуалізація проводиться на сервері податкової адміністрації розробниками ЗАТ «ІТС»;

- перевіряти платнику податків звітність на всі податкові правила за допомогою комп'ютерного податкового інспектора – завжди коректного, ввічливого, працюючого 24 години на добу та нагадуючого про регламент подання звітності своєчасно;

- втрачати час на відвідування податкової інспекції тільки в нестандартних ситуаціях, виключивши регламентовані черги по своєчасному поданню звітності;

- створення високоприбуткового посередницького бізнесу основаного на державній обов'язковості подання звітності (тобто стабільній наявності клієнтури, яка користується послугами) та державній підтримці інноваційного проекту, як створюючого новітні податкові технології взаємодії між податковими інспекціями та платниками податків.

Головною економічною фабулою стратегії інноваційного проекту є наступне:

- створення програмно-телекомунікаційного центру проводиться за рахунок інвестування коштів на зворотній основі;

- повернення інвестованих коштів та фінансування існування центру забезпечується невеликою щомісячною сумою внеску (12 $) кожним учасником системи-платником податків, що за рахунок новітніх телекомунікаційних технологій дозволяє колективу з 10 –12 працівників обслуговувати 15 000 платників податків Дніпропетровської області;

Головною соціально-політичною фабулою інноваційного проекту є його підтримка державною податковою адміністрацією України, як замовником і експлуатантом системи, що забезпечує методологічну актуальність алгоритмів системи та її подальший розвиток на інтеграції системи подання звітності з комп'ютерними системами врахування фактично сплачених в банки сум податків та автоматичний розрахунок недоїмок та переплат податків.

Економічне обґрунтування обраної інноваційної стратегії або Бізнес-план інноваційного проекту – це план розвитку нового підрозділу ЗАТ «ІТС», необхідний для освоєння нових сфер діяльності фірми чи для створення нових сфер бізнесу. Основними цілями бізнес-плану є:

1) визначення ступеня життєздатності і майбутньої стійкості нового центру, зниження ризику підприємницької діяльності;

2) конкретизація перспектив бізнесу;

3) залучення уваги й інтересу потенційних інвесторів фірми, а також споживачів і постачальників;

Бізнес-план складається, якщо підприємство має недолік власних фінансових ресурсів для виконання того чи іншого проекту, і це змушує його звертатися до інвесторів чи у банк за кредитом. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів і розрахунків, що містяться в бізнес-плані, мають першочергове значення для рішення питання про джерела фінансування.

Головним інструментом розробки бізнес-плану є кошторисне планування. Кошторис – це форма планового розрахунку, що визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період і включає розрахунок обсягів витрат і потреби в ресурсах шляхом множення норм витрати ресурсів на планований обсяг економічного показника (продаж, випуск продукції, обсяг послуг і т. п.).

План доходів і витрат складається на основі кошторисів продажів і кошторисів витрат.

Кошторис продажу звичайно складається в першу чергу. Оцінка доходу в грошовому вираженні є основою, на якій базуються всі інші кошториси. Обсяг продаж у впливає на фактори, зв'язані з формуванням чистого прибутку.

Кошторис продажу звичайно містить у собі інформацію про передбачувані обсяги продажу по кожному товару й очікуваній ціні одиниці кожного товару.

Кошторис витрат відбиває очікувані витрати по виробництву і продажу, а також загальні й адміністративні витрати. Кошторис поточних витрат класифікує витрати по окремих їхніх елементах, таких, як прямі матеріальні витрати по оплаті праці, накладні витрати.

У Додатку №1 наведені матеріали кошторисних розрахунків бізнес-плану ЗАТ «ІТС» зі створення комп'ютерного центру по забезпеченню приймання та передачі податкової звітності від платників податків у податкові інспекції по мережі Інтернет.

Розраховані кошториси витрат та планових доходів, планова ціна за послуги центра, як посередника розрахована як функція кількості платників, що приймають участь у проекті. При цьому врахований конкурентний тиск проекту подання звітності платників податків у податкові інспекції на дискетах, підготовлених програмним комплексом «ЗВІТ ПЛАТНИКА» (фірма «Інтелект-Бест», м. Київ), за який щомісячна плата за надання нових версій та підтримання програмного забезпечення становить 24 грн./міс. (підтримка) + 48 грн. (кожна нова доробка до версії, яку треба отримувати на дискетах у посередника-регіонального дилера).

3.2 Аналіз фінансової ефективності інноваційного проекту за NPV – технологією

У даній дипломній роботі виконаний фінансовий аналіз інноваційного проекту на основі вхідних даних, які враховують результати попереднього комерційно-кошторисного аналізу проекту – аналізу попиту та пропозиції вибраної продукції на ринку, довгострокового прогнозу ціни на продукцію та попиту на призведені проектні обсяги продукції, вибір необхідного обладнання та розрахунок необхідної кількості робочої сили при реальній продуктивності праці в умовах вибраної технології виробництва [36].

Завданням фінансового аналізу є визначення окупності проведених затрат для організації виробництва та проведення виробничих циклів на протязі 5 років, а також оцінка прибутковості та доцільності альтернативного вкладення капіталу в інші виробництва на основі порівняння фактичної та загальносуспільної норми доходу на капітал.

Змістовний опис вхідних умов інноваційного проекту

1. Інвестиції в інноваційний проект та умови їх оплати:

1.1 Отриманий довгостроковий кредит у комерційному банку на 5 років на суму 680 000 доларів США під 20% щорічних. Повернення валютного кредиту рівними долями з кінця 3-го року, сплата процентів (в валюті) – щорічно;

1.2 Випущені та куплені акціонерами ЗАТ облігації на суму 1 000 000 грн. (25% від статутного фонду) з купонним доходом по 25% щорічних, починаючи з кінця другого року, та викупом облігацій наприкінці 5 року;

1.3 Акціонерам повинні бути виплачені дивіденди з прибутку від інноваційного проекту у розмірах – за 4 рік впровадження 1 000 000 грн., за 5 рік впровадження – 2 000 000 грн., як компенсація за авансові витра- ти у 1999–2000 р. на розробку дослідної системи у сумі 1 200 000 грн.;

1.4 Розрахункова девальвація національної валюти відносно долара США становить 5% на рік.

2. Планові обсяги реалізації (кількість платників податків, які приймають участь у експлуатації системи та оплачують послуги):

3. Витрати (згідно кошторисним розрахункам бізнес-проекту):

4. Норма доходу на інвестований капітал становить 25% річних (20% – річний процент за кредит + 5% девальвація національної валюти).

5. Додаткові умови:

5.1 Тривалість життєвого циклу інноваційного проекту – 5 років;

5.2 Амортизація обчислюється рівними частками протягом терміну

служби (щорічними порціями) [3];

Опис змісту розрахунків показників фінансового аналізу

Результати розрахунків з інвесторами інноваційного проекту наведені в табл. 3.1 – «Результати інвестиційної діяльності», в якій занесені результати інвестиційних потоків на підприємство (із знаком «– «), та результати повернення інвестицій на протязі 5 років.

В табл. 3.3 приведені результати розрахунку операційної діяльності підприємства на основі вхідних даних та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у розділі віднесення до валових затрат [5]:

- сум виплачених процентів за кредити та процентний дохід по облігаціях ((вихідний грошовий потік);

- сум нарахованої амортизації;

– віднесення сум амортизаційного фонду до загального обсягу чистого операційного доходу (сума чистого прибутку без податку + амортизаційний фонд).

За результатами розрахунків інвестиційної та операційної діяльностей підприємства (табл. 3.1–3.3) розраховуємо результати фінансової діяльності підприємства та грошові потоки.

Таблиця 3.4

При розрахунках показників табл. 3.4 прийнята методологія [36]:

1) Потік реальних грошей за кожний рік (п. 10) розраховується як різниця сум чистого прибутку (п. 2) – сум виплачених дивідендів акціонерам (п. 3), та враховуючи, що виплата повернення кредиту (п. 8) виконується за рахунок фонду амортизації (п. 7) та, частково, чистого прибутку.

2) Сальдо реальних грошей (п. 11) розраховується як початковий інвестований оборотний капітал + потік реальних грошей (п. 10) – приведено наростаючою сумою.

3) Сальдо накопичених реальних грошей (п. 12) розраховується як сума накопиченого реального потоку грошей (п. 10) – приведено наростаючою сумою.

Показники ефективності проекту

Ефективність проекту характеризується низкою показників, що відбивають співвідношення витрат і результатів з огляду на інтереси сторін – учасників.

Показники оцінки ефективності інвестиційного проекту щодо ефективності [41], [26], [6]:

- комерційної (фінансової) – враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

- бюджетної – враховують і відбивають фінансові наслідки проекту для державного, регіонального або місцевого бюджету;

- економічної – враховують витрати і результати, пов’язані з реалізацією проекту; виходять за межі прямих фінансових інтересів безпосередніх учасників інвестиційного проекту і допускають вартісний вимір.

Порівняння різноманітних інвестиційних проектів (або варіантів того самого проекту) і вибір кращого з них проводять з урахуванням таких показників [36], [37]:

- чистий дисконтований доход (ЧДД) та інтегральний ефект;

- індекс доходності (ІД);

- внутрішня норма доходності (ВНД);

- строк окупності (СО);

Вартість грошей у часі.

Проект розробляється задовго до реального початку його здійснення. Реалізація проекту може тривати роками й десятиліттями. Гроші є витрачаються сьогодні і будуть витрачатися протягом довгого часу, а прибуток, що ми його очікуємо, з’явиться не відразу. Але ми знаємо, що виплачена сьогодні одна гривня дорожча за обіцянку заплатити її через рік. Рівноцінність національної валюти в часі пояснюється такими причинами:

- зниження купівельної спроможності й загальне підвищення цін;

- отримання процентного прибутку (якщо гривню віднести в банк);

- ризик (кредитор може не виконати свої боргові зобов’язання).

Так чи інакше відбувається зміна цінності національної валюти, тож у проектному аналізі це необхідно враховувати. У проектному аналізі прийнятий метод зрівнювання різночасових грошей, так зване дисконтування.

Майбутня цінність сьогоднішніх грошей визначається за формулою:

(3.1)

де С – сьогоднішня сума грошей, що інвестуються;

d – постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал;

t – тривалість розрахункового періоду (в роках);

Б – сьогоднішня цінність майбутніх грошей.

Сьогоднішня цінність майбутніх грошей визначається таким чином:

(3.2)

Перерахунок поточних і майбутніх сум в еквівалентній вартості шляхом дисконтування дозволяє визначити цінність проектів на основі поточних і майбутніх витрат і результатів. Підраховані за кожний рік життя проекту, вони дисконтуються, а потім підсумовуються з метою одержання загального показника цінності проекту, на основі якого роблять висновок щодо прийнятності проекту.

В табл. 3.5 наведені результати розрахунку фінансових показників проекту для прийнятих умов бізнес-плану. В табл. 3.6–3.7 наведені розрахунки послідовними приближеннями значення ВНД – внутрішньої норми доходності, тобто такого значення % виплати дивідендів акціонерам від чистого прибутку, яка дозволяє вирівняти дисконтовані інвестиції та чистий дисконтований доход підприємства, тобто ВНД – досягнута фактична рентабельність капіталу.

В табл. 3.5 розрахунків в пунктах 1–4 приведені дані, розраховані в табл. 3.1–3.4, пункт 5 розрахований по приведеній формулі, в пунктах 6–9 приведені значення дисконтованих величин пунктів 1–4, які поділені на відповідний комплекс коефіцієнту дисконтування (пункт 5).

Чистий дисконтований доход (ЧДД)

Цей прибуток визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, зведена до початкового кроку, як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Розмір ЧДД для постійної норми дисконту визначається за формулою:

(3.3)

де Rt – результати, що досягаються на t-ому кроці розрахунку;

Зt – витрати на тому ж кроці;

Т – горизонт розрахунку (тривалість розрахункового періоду), дорівнює номерові кроку розрахунку, на якому проводиться закриття (ліквідація) проекту;

(Rt-Зt) – ефект, що досягається на t-ому кроці розрахунку;

d – постійна норма дисконту, що дорівнює прийнятій для інвестора нормі прибутку на капітал.

Якщо ЧДД проекту при заданій нормі дисконту:

- позитивний (ЧДД>0), то проект є ефективним і можна ставити питання про його прийняття або подальший розгляд. Чим більший ЧДД, тим проект ефективніший.

- нульовий (ЧДД=0) або негативний (ЧДД<0), то проект є неефективним. У разі його прийняття інвестор понесе збитки.

Для визначення ЧДД можна скористатися модифікованою методикою Для цього зі складу Зt (витрат) виключаються капітальні вкладення і через Зt позначають витрати на t -ому кроці за умови, що в них не входять капіталовкладення. Тоді формула для визначення ЧДД приймає такий вигляд:

(3.4)

де К – сума дисконтова них капвкладень.

Модифікований показник ЧДД виражає різницю між сумою наведених ефектів і зведеною до того ж моменту часу величиною капіталовкладень (К).

Індекс доходності (ІД)

Індекс доходності (ІД) являє собою відношення суми наведених ефектів до розміру капіталовкладень:

(3.5)

де Зt – витрати на t-ому кроці за умови, зо в них не входять капіталовкладення;

К – сума капіталовкладення, що дисконтувалося.

Індекс доходності тісно пов’язаний з ЧДД: якщо ЧДД позитивний, то ІД >1, і навпаки. Таким чином, якщо ІД>1, то проект є ефективним, а якщо ж ІД<1, то неефективним.

Внутрішня норма доходності (ВНД)

Внутрішня норма доходності (ВНД) являє собою норму дисконту (d ), за якої розмір наведених ефектів дорівнює зведеним капіталовкладенням і визначається розв’язанням рівняння:

(3.6)

Визначення ВНД інвестиційного проекту дає відповідь на питання, чи є він ефективним при певній заданій нормі дисконту (d ). ВНД проекту визначається в процесі розрахунку і потім порівнюється з передбачуваною інвестором нормою доходу на вкладений капітал. Якщо ВНД дорівнює необхідній інвесторові нормі доходу на капітал або більший за таку, інвестиції в даний проект є виправданими, тож може розглядатися питання про його прийняття. У протилежному випадку інвестор може відмовитися прийняти проект.

Економічний зміст критерію ВНД полягає в наступному: комерційна організація може приймати будь-яке рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності якого не нижче поточного значення показника «ціна капіталу» r, під останнім розуміється або d (норма дисконта), якщо джерело засобів точно не ідентифіковане, або ціна цільового джерела, якщо таке є. Саме з показником r порівнюється критерій ВНД, розрахований для конкретного проекту, при цьому зв'язок між ними такий.

Якщо ВНД> r, то проект варто прийняти;

ВНД< r, те проект варто відкинути;

ВНД = r, те проект ні прибутковим, ні збитковим.

Незалежно від того, з чим порівнюється ВНД, очевидно одне: якщо його ВНД більше деякої граничної величини, то проект приймається; тому за інших рівних умов, як правило, більше значення ВНД вважається найкращим.

Практичне застосування даного методу ускладнено, якщо в розпорядженні аналітика немає спеціалізованого фінансового калькулятора. У цьому випадку застосовується метод послідовних ітерацій з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування r₁ <r₂ таким чином, щоб в інтервалі

(r₁ , r₂ ) функція ЧДД=f(r) змінювала своє значення з «+» на «–» чи з «–» на «+». Далі застосовують формулу

(3.7)

де r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому

f(r₁ )>0 (f(r₁ )<0)); r₂ – значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r₂ )<0 (f(r₂ )>0)).

Точність обчислень обернено пропорційна довжині інтервалу (r₁ , r₂ ), а найкраща апроксимація з використанням табульованих значень досягається у випадку, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1%), тобто r₁ і r₂ – найближчі друг до друга значення коефіцієнта дисконтування, що задовольняють умовам (у випадку зміни знака функції y=f(r) з «+» на «–»):

r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, що мінімізує позитивне значення показника ЧДД, тобто f(r₁ ) = min {f(r)<0};

r₂ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, що максимізує негативне значення показника ЧДД, тобто f(r₂ ) = max {f(r)<0}.

Шляхом взаємної заміни коефіцієнтів r₁ і r₂ аналогічні умови виписуються для ситуації, коли функція змінює знак з «–» на «+».

Строк окупності

Строк окупності – це мінімальний часовий інтервал (від початку здійснення проекту), за межами якого інтегральний ефект стає позитивним і залишається таким надалі. Іншими словами, це період, що вимірюється місяцями, кварталами або роками і починаючи з якого початкові вкладення й інші витрати, пов’язані з проектом, покриваються результатами його здійснення.

Метод визначення строку окупності інвестицій є одним з найпростіших і найбільш розповсюджених у світовій аналітичній практиці. Порядок розрахунку строку окупності (СО ) залежить від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо прибуток по роках розподілений рівномірно, то

(3.8)

де К – одноразові капітальні витрати; Д – щорічний прибуток від капіталу.

У разі нерівномірного розподілу прибутку СО розраховується прямим підрахунком числа (квартал, місяць), протягом якого інвестицію буде погашено кумулятивним доходом. Тоді

, (3.9) де n – кількість років; К – капітальні витрати.

Деякі фахівці при розрахунку показника СО рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому випадку в розрахунок приймаються дисконтовані грошові потоки, а відповідна формула для розрахунку дисконтованого строку окупності (ДСО ) має вид:

(3.10) при якому (3.11)

Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується, тобто завжди ДСО>СО . Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може виявитися неприйнятним за критерієм ДСО [10], [26].

Коефіцієнт ефективності інвестицій (КЕІ)

Розрахунок коефіцієнта ефективності інвестицій – це, у принципі, теж саме, що й розрахунок рентабельності інвестицій. Коефіцієнт ефективності інвестицій (КЕІ) може визначатися без дисконтування витрат і доходів. Тоді він враховує часовий складник грошових потоків, тобто:

- розрізнює проекти не з однаковою сумою середньорічного прибутку, а з сумою, що варіюється по роках;

- не робить різниці між проектами, що мають однакову суму прибутку, але генеруються протягом різних періодів.

За цим методом КЕІ визначається так:

(3.12)

де ЧП – чистий прибуток (балансовий прибуток мінус відрахування в бюджет);

ЛВ – ліквідаційна вартість проекту.

Краще все ж таки визначати модифіковане значення дисконтованого коефіцієнта ефективності інвестицій ДКЕІ, вдавшись до дисконтування грошових потоків:

(3.13)

Якщо знову припускається наявність залишкової вартості або ліквідаційної вартості (ЛВ), то інвестиційний потік за останній рік може бути компенсований частковим поверненням інвестиції за рахунок ліквідаційної вартості (ЛВ), але дисконтованої на зменшення вартості грошей за час інвестиції. Підсилюючим варіантом розрахунку є врахування ЛВ у реальних грошових потоках останнього року, та невраховування у величинах інвестицій.

Таблиця 3.6

Далі застосовують формулу розрахунку точного значення ВНД за найближчими приближеннями (мінімум абсолютного значення ЧДД):

(3.14)

де r₁ - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r₁ )>0 (f(r₁ )<0)); r₂ – значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f(r₂ )<0 (f(r₂ )>0)).

Заключна оцінка результатів фінансових розрахунків

Як видно із аналізу результатів розрахунків (банківська норма доходу на інвестований капітал – 25%) для алгоритмів прийняття проектного рішення – [6], [8], [10], [36]:

- приведений чистий дисконтований дохід ЧДД (мінус дисконтована сума

інвестиції) = 2 887 951 грн. (> 0);

- Коефіцієнт ефективності інвестицій КЕІ = 293,37%

(більше норми банківського проценту 25%);

- Дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій КЕІ = 148,76%

(більше норми банківського проценту 25%);

- Індекс доходності ІД = 3,53 (> 1);

- Індекс дисконтованої доходності ІДД = 2,17 (> 1)

- Строк окупності затрат СО = 1,74 років

(менше життєвого циклу інноваційного проекту – 5 років);

- Дисконтований строк окупності затрат СО = 2,30 роки

(менше життєвого циклу інноваційного проекту – 5 років);

- Внутрішня норма доходності ВНД = 54, 638% (що значно вище норми дисконту = банківського проценту 25% з врахуванням 5% девальвації національної валюти);

- Сумарний NPV-потік дисконтованих грошей від інноваційного проекту =

= + 3 444 357 грн. (тобто є значний прибуток на рівні статутного підтримуючого капіталу ЗАТ «ІТС» = 4 млн. грн.);

Таким чином інноваційний проект ЗАТ «ІТС» для вхідних умов бізнес-проекту – є фінансово ефективним, одночасно альтернативно ефективним у порівнянні з вкладенням інвестицій під банківську норму проценту та повинен бути прийнятим.

3.3 Оцінка життєздатності інноваційного проекту ЗАТ «ІТС за результатами 1 етапу впровадження

Рис. 3.1. Головна сторінка WEB – серверу прийому звітності та інформування платників податків

Звіт ДПА у Дніпропетровській області (Управління автоматизованого адміністрування податків) та ЗАТ «ІТС» про виконану роботу групи з впровадження Intranet(Internet) – технології по взаємодії з платниками податків

Відповідно до наказу ДПА України вiд 21.07.2000 N402 «Про апробацію системи Intranet(Internet) – технологій (для здачі податкової звітності) та програмного забезпечення автоматизованої системи обласного рівня в інспекції ВПП у м. Дніпропетровську» та «Плану заходів по впровадженню пілотного проекту», затвердженого цим наказом ДПА у Дніпропетровській області виконані наступні роботи:

1. Станом на 24.04.2001 проводиться дослідна експлуатація пілотного проекту на базі інспекції ВПП у м. Дніпропетровську та районних ДПІ м. Дніпропетровська згідно затверджених наказами ДПА у Дніпропетровській області від 29.06.2000 №150 та від 31.01.2001 №19 Планів заходів.

2. Станом на 24.04.2001 у demo-версії системи Intranet – технології зареєструвалися 416 платників податків, офіційно зареєстровані у системі Intranet – технології здачі звітності 201 платник податків, причому 94 з них зареєстровані протягом останніх двох місяців 2001 року. Аналіз кількості платників, зареєстрованих в системі Intranet (Internet) – технології наведено у табл. 3.8.

3. В ДПІ, задіяних в пілотному проекті, організовано 47 робочих місць інспекторів ДПІ. Ведеться прийом податкової звітності від платників податків в режимі ON-LINE та розпочато ручний ввод даних з звітів, наданих на паперових носіях в систему Intranet (Internet) – технології. Станом на 24.04.2001 прийнята податкова звітність за березень та ведеться прийом звітності за I квартал 2001 року у користувачів зареєстрованих в системі Intranet (Internet) – технології. Аналіз прийому податкової звітності в системі Intranet (Internet) – технології наведено у табл. 3.9.

4. На виконання наказу ДПА України вiд 21.07.2000 №402 п. 5 та пункту 16 Плану заходів, затвердженого наказом ДПА у Дніпропетровській області від 29.06.2000 №150, генеральним підрядником – фірмою «Атлас» проведені роботи по монтажу корпоративної мережі, яка об’єднала облДПА з ДПІ у м. Дніпропетровську та усіма районними ДПІ м. Дніпропетровська. Це дозволило, відповідно до наказу ДПА у Дніпропетровській області від 31.01.2001 №19, розширити пілотний проект та залучити до дослідної експлуатації системи Intranet (Internet) – технології взаємодії з платниками податків всі ДПІ м. Дніпропетровська.

5. Введено в промислову експлуатацію програмне забезпечення для організації місця районного інспектора «Інспектор» (по прийманню звітності) та «Канцелярія» (по реєстрації звітів).

6. Станом на 24.04.2001 закінчено розробку сервісу «Акт звірки» де формується Довідка про розрахунки з бюджетом, Акт звірки та Картка особового рахунку платника. Цей режим проходе тестування.

7. Станом на 24.04.2001 сформовані справи по 104 формах податкової звітності (Державний та Місцевий бюджети) з описом порядку складання звітів, їх затверджених форм та алгоритму заповнення цих форм.

8. В системі передбачена можливість проведення камеральної перевірки, для цього розроблені та підключені внутрішні та зовнішні контролі звітів.

9. Постійно проводиться тестування системи, а також обговорення з розробниками ЗАТ «ІТС» зауважень по системі та поновлень форм звітності.

10. Управлінням оподаткування юридичних осіб облДПА підписані Акти по впровадженню в експлуатацію пакетів звітності по прибутку, ПДВ, акцизному збору, єдиному податку, звітності неприбуткових організацій та підприємств, заснованих громадськими організаціями інвалідів, консолідованому податку на прибуток, внескам до інноваційного фонду, звіту по пільгам.

11. За допомогою програми – конвертатора баз даних системи Intranet в бази даних АРМа «Податкова звітність», виконано наповнення бази даних, що містить інформацію про зв'язок числових полів форм системи і числових полів баз даних АРМа «Податкова звітність». Отримана база даних містить 3017 записів по 109 формам звітності з прив'язкою до версії документа, а також в базі даних містяться ознаки «основних» форм (для отримання реєстрів поданих форм). Ведеться щоденна експлуатація цієї програми – конвертатора.

12. В ДПІ, які приймають участь у експерименті протягом останніх чотирьох місяців направляються бази даних, отримані після конвертації з системи Intranet, для втягування до АРМів «Податкова звітність» та «Облік податків і платежів».

13. Дані із звітів системи Intranet були перенесені до карток особових рахунків платників без помилок.

14. Ведеться тестування програми «РЕЄСТРИ» для формування реєстрів з декларації по ПДВ, зведеної звітності в розрізі форм та термінів звітності та аналізу даних декларації по прибутку, з урахуванням розпорядження №181-р та наказу №306, на підставі даних, отриманих із звітів системи Intranet-технології.

15. Висновки:

1) Кількість знов зареєстрованих платників протягом останніх двох місяців складає 94 платники, або 47% від всіх зареєстрованих. Це свідчить про те, що система Intranet-технології привернула до себе увагу платників своїми можливостями.

2) Чітко простежується тенденція більш якісного використання системи. Процент наданої в електронному вигляді звітності значно виріс і складає 40% від всієї прийнятої в системі Intranet-технології звітності.

3) Система у експериментальному режимі доведена до взаємодії в автоматичному режимі з платником податків до видачі довідки-звірки розрахунків з бюджетом і може бути рекомендована до повномасштабного впровадження.

17. Сценарій взаємодії платника податків по WEB-технології з податковою адміністрації при підготовці та здачі податкової звітності приведені в Додатку 2.

Рис. 3.2. Скан-копія довідки – звірки платника податків з бюджетом

Рис. 3.3 Скан-копія – Довідка-контроль декларації (Режим «Автоматичний податковий інспектор)

Таблиця 3.9. Аналіз стану приймання звітності в системі Intranet (Internet) технологій станом на 24.04.2001 р.

Висновки

В дипломній роботі приведені результати та методологія досліджень сутності та фінансово-економічних показників інноваційного процесу впровадження венчурним підприємством ЗАТ «Інформаційні та технологічні системи» (м. Дніпропетровськ) програмно-телекомунікаційного комплексу «WEB-технологія взаємодії платників податків з податковими інспекціями» при підготовці та здачі податкових декларацій, консультаційному обслуговуванні, проведенні віддалених автоматичних звірок особових рахунків платників податків по розрахунках з бюджетом, автоматичному нагадуванні платнику податків про терміни та необхідність подання звітності:

1. Сутністю та актуальністю впровадження програмно-телекомунікаційного комплексу «WEB-технологія взаємодії платників податків з податковими інспекціями» є інноваційний розвиток (за венчурною пропозицією ЗАТ «ІТС» для податкової адміністрації) інтелектуалізації процесу автоматизації взаємодії платників податків з податковими інспекціями, який розвивається за наступними етапами:

1997–1999 рік – автоматизована система «Податкова звітність» (м. Львів) з поданням платниками письмових (на бланках) декларацій для вводу операторами в комп’ютерну базу в податкових інспекціях з певним набором контролів введеної інформації;

1999–2001 рік – автоматизована система «Звіт платника» (м. Київ) з поданням платниками податків звітів в письмовому вигляді та копіями в файлах на дискетах, підготовлених в підприємствах платників податків, з вводом системою «Звіт інспектора» в комп’ютерну базу податкових інспекцій даних з двома етапами контролю – на робочому місті платника та на робочому місті податкового інспектора. Для роботи системи необхідно передавати платнику послідовні платні версії програми «Звіт платника» в архівах на 14 – 18 дискетах.

2001 рік – модернізація системи «Звіт платника» (м. Київ) з передачею криптованих файлів звітності до податкової інспекції за допомогою Інтернет-електронної пошти Е-mail (без гарантії своєчасності/повноти доставки файлового пакету);

2000 – 200? рік – впровадження Інтернет (для платників)/Інтранет (для податкових інспекторів) системи «Клієнт-Сервер» – «WEB-технологія взаємодії платників податків з податковими інспекціями» (м. Дніпропетровськ) з набором, контролем та здачею всіх форм податкової звітності (з криптованим електронним підписом – по безпаперній та безчерговій технології) прямо на сервер баз даних податкової адміністрації через мережу Інтернет за допомогою програмного комплексу, розташованого на серверах (зовнішньому програмно-провайдерському – ЗАТ «ІТС» та внутрішньому (закриптованому) у податковій адміністрації ДПА у Дніпропетровській області). Платник податків використовує стандартний Інтернет – редактор текстів (Internet Explorer) для віддаленої роботи на WEB-сервері.

Актуалізація форм звітності та версій програмного забезпечення на сервері проводиться ЗАТ «ІТС», платнику податків для входу в систему треба набрати лише свій криптопароль.

2. Проведений в аналіз фінансового стану венчурного підприємства ЗАТ «ІТС» за результатами фінансової звітності за 1999/2000 рік дозволяє сформувати наступні висновки:

2.1) З точки зору інноваційного потенціалу для самофінансування інноваційних проектів:

– у 1999 році ЗАО «ІТС» відвернуло на інноваційні досліди 500 тис. грн. власних коштів;

– у 2000 році ЗАО «ІТС» додатково відвернуло на дослідний варіант

інноваційного проекту «Інтранет/Інтернет – технологія подання звітності платниками податків у податкові інспекції» 800 тис. грн. власних коштів;

– відвернуті на самофінансування інноваційного проекту суми практично дорівнюють вільному залишку статутного капіталу в оборотних фондах підприємства, при цьому основна діяльність підприємства (до впровадження інноваційного проекту) по проектуванню та створенню комп'ютерних мереж (проектна та виробнича діяльність) фінансується за рахунок позичкових коштів (короткострокових кредитів);

– відвернення коштів (самофінансування) на фінансування інноваційного проекту привело за даними фінансового аналізу:

2.1.1) ЗАО «ІТС» має великі проблеми з абсолютною ліквідністю (нижче нормативу) та за звітний період показник ще погіршився, тобто маємо недостачу високоліквідних коштів;

2.1.2) ЗАО «ІТС» має достатній запас покриття, тобто загальної

ліквідності (вище нормативу), але за звітний період цей показник погіршився;

2.1.3) Показник термінової ліквідності у ЗАО «ІТС» не виконується, за звітний період вдалося привести у відповідність співвідношення між короткостроковими дебіторськими та кредиторськими заборгованостями для взаємного термінового покриття.

2.1.4) За звітний період в структурі пасивів балансу (джерел) виникли

наступні зміни: при загальному рості валюти балансу на 28,7%, капітал зріс на 14,1%, довгострокові залучені ресурси впали на 29,6%, а короткострокові залучені ресурси зросли на 98,8% (в основному за рахунок короткострокового кредитування). Зміни в структурі пасивів джерел носять негативний характер, бо значно падає стійкість джерел за рахунок підвищення долі ризикованих ресурсів.

Така ресурсна політика при зростанні на 122,7% дебіторської заборгованості та відволікання активів у поточні інвестиції (зріст на 320%) є ризикованою.

2.1.5) За звітний період підприємство значно покращало оборотність капіталу та знизило період фінансового циклу, але показник також виявив нестачу оборотних коштів (тобто ненормативну залежність підприємства від запозичених короткострокових ресурсів)

2.1.6) Підприємство у звітному періоді перемістилося з оцінки «Критичний стан фінансової стійкості» до оцінки «Нестійкий стан фінансової стійкості», оскільки запаси активів не відповідають рівню оборотних коштів, як власних, так і позичених на довгостроковій основі. Фінансова стійкість забезпечується тільки з врахуванням позичкових короткострокових ресурсів, що відповідає ризиковому характеру венчурної діяльності підприємства.

Таким чином, додаткових можливостей для самофінансування інноваційного проекту у ЗАО «ІТС» немає.

2.2) З точки зору інвестиційної привабливості ЗАО «ІТС» для зовнішнього фінансування інноваційних проектів (довгострокове банківське кредитування чи додаткова емісія акцій для отримання додаткових коштів у статутний капітал):

2.2.1) показники для акціонерів ЗАТ «ІТС» для розширення вкладання коштів в статутний капітал:

Як видно з проаналізованих показників прибутковість акцій у 2000 році зросла з 5,06% до 10,5%, при чому розрахункова прибутковість акцій (без форс-мажорного штрафу за порушення валютного законодавства) у 2000 році повинна була бути 17, 8%. Це нижче середньої облікової ставки за депозитами – 25%, та вище рівня інфляції 2000 р., який дорівнює – 12%.

Вказаний рівень доходності акцій дозволяє впевнити акціонерів тільки у частковій необхідності фінансування інноваційного проекту за рахунок перероз-поділу чистого прибутку від сталого бізнесу ЗАТ «ІТС» (у 2000 р. – це 50% від суми чистого прибутку).

Згідно з статутом ЗАТ акціонери погодилися для фінансування іннова-ційного проекту на емісію та викуп 5-річних облігацій підприємства ЗАТ «ІТС» на суму 25% від статутного капіталу під 25% річних, що гарантує їм повернення основної суми та тверду ставку річної доходності.

2.2.2) показники для довгострокового кредитування ЗАТ «ІТС»

комерційним банком:

Для довгострокового кредитування (на 5 років) банком:

- в якості застави може бути використана комп'ютерно-телекомунікаційна техніка, яка є основою основних фондів ЗАТ «ІТС» та коштує 50% вартості затрат початкового етапу серійного впровадження інноваційного проекту;

- розраховані показники фінансового стану ЗАТ «ІТС» дозволяють віднести його як позичальника до класу «Б», тобто можливість кредитування залежить від аналітично-фінансових показників бізнес-плану;

- прийняття рішень ДПА України за результатами пілотного проекту по масштабному впровадженню інноваційного проекту дає впевненість у виконанні доходної частини бізнес-плану проекту.

3. Інвестиційна оцінка результатів фінансових розрахунків бізнес-плану промислового впровадження інноваційного проекту за NPV – технологією дисконтованих грошових потоків показує, що:

За результатами розрахунків (при банківській нормі альтернативного доходу на інвестований капітал – 25%) інвестиційної привабливості проектних рішень бізнес-плану:

- приведений чистий дисконтований дохід ЧДД (мінус дисконтована сума

інвестиції) = 2 887 951 грн. (> 0);

- Коефіцієнт ефективності інвестицій КЕІ = 293,37% (більше норми

банківського проценту 25%);

- Дисконтований коефіцієнт ефективності інвестицій КЕІ = 148,76%

(більше норми банківського проценту 25%);

- Індекс доходності ІД = 3,53, дисконтованої доходності ІДД = 2,17 (> 1);

- Строк окупності затрат СО = 1,74 років, дисконтований строк окупності затрат СО = 2,30 роки (цикл інвестування проекту – 5 років);

- Внутрішня норма доходності ВНД = 54, 638% (що значно вище норми дисконту = банківського проценту 25% з врахуванням 5% девальвації національної валюти);

- Сумарний NPV-потік дисконтованих грошей від інноваційного проекту =

= + 3 444 357 грн. (тобто є значний прибуток на рівні статутного підтримуючого капіталу ЗАТ «ІТС» = 4 млн. грн.);

Таким чином інноваційний проект ЗАТ «ІТС» для вхідних умов бізнес-проекту – є фінансово ефективним, одночасно альтернативно ефективним у зрівнянні з вкладенням інвестицій під банківську норму проценту та повинен бути прийнятим.

4. Життєздатність інноваційного проекту підтверджена експериментальним етапом впровадження в ДПА у м. Дніпропетровську у 2000–2001 році та прийнятим рішенням ДПА України про впровадження інноваційного проекту у 2002–2005 роках по всій Україні (наказ ДПА України вiд 21.07.2000 N402):

4.1) Станом на 24.04.2001 проводиться дослідна експлуатація пілотного проекту на базі інспекції ВПП у м. Дніпропетровську та районних ДПІ м. Дніпропетровська згідно затверджених наказами ДПА у Дніпропетровській області від 29.06.2000 №150 та від 31.01.2001 №19 Планів заходів.

4.2) Станом на 24.04.2001 у demo-версії системи Intranet – технології зареєструвалися 416 платників податків, офіційно зареєстровані у системі Intranet – технології здачі звітності 201 платник податків, причому 94 з них зареєстровані протягом останніх двох місяців 2001 року.

4.3) В ДПІ, задіяних в пілотному проекті, організовано 47 робочих місць інспекторів ДПІ. Ведеться прийом податкової звітності від платників податків в режимі ON-LINE та розпочато ручний ввод даних з звітів, наданих на паперових носіях в систему Intranet (Internet) – технології. Станом на 24.04.2001 прийнята податкова звітність за березень та ведеться прийом звітності за I квартал 2001 року у користувачів зареєстрованих в системі Intranet (Internet) – технології.

4.4) На виконання наказу ДПА України вiд 21.07.2000 №402 п. 5 та п. 16 Плану заходів, затвердженого наказом ДПА у Дніпропетровській області від 29.06.2000 №150, проведені роботи по монтажу швидкісної (2 Мбіт/сек) корпоративної комп'ютерної мережі, яка об’єднала обл. ДПА з ДПІ у м. Дніпропетровську та усіма районними ДПІ м. Дніпропетровська. Це дозволило, відповідно до наказу ДПА у Дніпропетровській області від 31.01.2001 №19, розширити пілотний проект та залучити до дослідної експлуатації системи Intranet (Internet) – технології взаємодії з платниками податків всі ДПІ м. Дніпропетровська.

5. Інноваційний процес в ЗАТ «ІТС» розвивається за класичною схемою:

- проведення дослідного етапу розробки новацій за рахунок самофінансування в венчурному ЗАТ «ІТС»;

- розробка бізнес-плану промислового впровадження результатів дослідного етапу та захист його ефективності перед замовником та інвесторами;

- створення промислового експлуатаційного підрозділу в ЗАТ «ІТС» (Центр

комп’ютерних технологій при ДПА України) на базі зовнішнього інвестування коштів, напрацювання режиму самоокупності функціонування та напрацювання фінансових резервів для наступних венчурних інноваційних проектів ЗАТ «ІТС».

Перелік джерел

1. Балабанов И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1995.

2. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учеб­ник. – М.: Финансы и статистика, 1996.

3. Білуха М.Т. Курс аудиту, Київ, «Вища школа», «Знання», 1998

4. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.

5. Бойчук І.М. Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів: В-во «Сполом», 1998.

6. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: «Молодь», 1997.

7. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и инноваций. – М.: ИИД «Филио», 1997.

8. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами. – М: «Финансы и статистика», 1997.

9. Водачек Л., Водачкова О. Стратегия управления инновациями на предприятии. – М.: Экономика, 1989.

9. Глазунов В.М. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций.– М.: «Финстат-Информ», 1997.

11. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент. – К.: МАУП, 2000.

12. Економіка підприємств / За ред. Покропивного С.Ф. – К.: Хвиля-Прес, 1995.

13. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту. – К., 1995.

14. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник – К.: МАУП, 2000.

15. Инвестиционное проектирование: практическое руководство по экономическому обоснованию инвестиционных проектов. – М.: Финстатинформ, 1995.

16. Инновационный менеджмент: Справоч. пособие / П.И. Завлин, А.К. Казанцев,

Л.Э. Миндель и др. – М.: Центр исслед. и статистики науки, 1998.

17. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / С.Д. Ильенкова, Л.М.

Гохберг, С.Ю. Ягудин и др. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

18. Инновационный процесс в странах развитого капитализма (методы, формы, механизмы) / Под ред. И.Е. Рудаковой. – М.: изд-во МГУ, 1991.

19. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. – М.: Финансы и статистика, 1996 г.

20. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи і моделі. – К.: «Знання», 1995.

21. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. – М.: ИКЦ «Дис», 1997.

22. Липсиц И.В., Косов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и

анализа. – М.: «БЕК», 1996.

23. Менеджмент организации / Под ред. З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. – М.: ИНФРА-М, 1995.

24. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Пер. с англ. – М.: Дело, 1992.

25. Москвін С.О., Бевз С.М., Дідик В.Г. Проектний аналіз. – К.: Лібра, 1998.

26. Нікбахт Е., Гроппелі А. Фінанси. – К.: Основи, 1993.

26. План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування / Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291.

27. Покропивний С.Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної

діяльності. – К. 1997.

28. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», Наказ Мінфіна України №87 від 31.03.1999 + №304 від 30.11.2000.

29. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», Наказ Мінфіна

України №87 від 31.03.1999 + №304 від 30.11.2000

30. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 " Звіт про фінансові

результати «, Наказ Мінфіна України №87 від 31.03.1999 + №304

від 30.11.2000.

31. Про оподаткування прибутку підприємств / Закон України 28 грудня 1994 року №334/94-ВР/ від 17 травня 2001 року №2410-III

33. Про господарські товариства / Закон України 19 вересня 1991 року №1576-XII/ від 17 травня 2001 року №2409-III

34. Савченко А. Экономический методы управления инновационными процессами. – К.: Вища школа, 1990.

35. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 1989.

36. Тян Р.Б., Холод Б.І., Ткаченко В.А. Управління проектами. – Д.: ДАУБП, 2000

37. Тян Р.Б. Планирование деятельности предприятия. – К.: МАУП, 1999.

38. Хучек М. Инновации на предприятиях и их внедрение. – М.: Луч, 1992.

39. Уткин Э.А., Морозова Г.И., Морозова Н.И. Инновационный менеджмент. –М.: АКАЛИС, 1996.

40. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.: ЗАО Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998.

41. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов/ Под. ред. Г. Поляка. – М.:

«Финансы», 1997

42. Финансовый менеджмент: теория и практика/ Под ред. Стояновой Е.С.-

М.: Перспектива, 1996.

43. Шумпеттер Й. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982.

44. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К.: Знання, 1999.