Реферат: Контрольная работа: Інвестиційна діяльність

Контрольна робота

Інвестування

Зміст

Вступ

1. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти

2. Інвестиційна діяльність в Україні

Висновки

Література

Вступ

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкають самі глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу зі сформованої економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Актуальним у даний час є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро- і макрорівнях. Важливою проблемою виступає теоретичне обґрунтування критеріїв ефективності інвестиційних витрат, взаємозв'язку і взаємозумовленості капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів у галузевій структурі інвестицій, а також усередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (власне виробництва), виробничої і соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування інвестиційних ресурсів у сучасних умовах перехідної економіки в Україні.

Сформована нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії або галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.

Ці питання є корінними, вони тісно зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із вирішенням завдань по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

Інвестиції – це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, що визначає темпи економічного росту. Регулюючий вплив суспільства на формування і структуру використання інвестицій може здійснюватися тільки шляхом визначення обґрунтованих економічних важелів і нормативів. Відтворення національної економіки України, як складової частини світового господарства, ґрунтується на обов'язковому обліку ряду важливих загальних закономірностей у сфері інвестиційної діяльності, але, водночас, воно породжує нові істотні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, розвитком національного ринку. Тому рух інвестицій варто розглядати як результат взаємодії цих чинників.

Розробка інвестицій і пріоритетів їхнього використання можуть бути використані у викладанні економічних дисциплін. У господарській практиці можуть бути використані обґрунтовані рекомендації по удосконалюванню економічного механізму інвестиційної діяльності, визначення критеріїв оптимізації співвідношення нагромадження і споживання, пріоритетних напрямків використання інвестиційного потенціалу й ін.

1. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти

Поняття інвестиції практично в будь-якому словнику трактується як вкладення капіталу в галузі економіки країни і закордоном. Це визначення уточнюється цілим поруч інших, що зазначені в таких законах, як «Про інвестиційну діяльність», «Про оподатковування прибутку підприємств», «Про режим іноземного інвестування», «Про зовнішньоекономічну діяльність підприємства». Отже, зробимо короткий огляд даних понять по вітчизняному законодавству.

Інвестиції — усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект (Закон України «Про інвестиційну діяльність», ст.1).

Не менше важливе визначення, що уточнює сутність інвестицій - це інвестиційна діяльність.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій (Закон України “Про інвестиційну діяльність”, ст.2).

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об'єднаннями і суспільствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування;

- іноземного інвестування;

- спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав [10].

Інвестиційна діяльність реалізується звичайно в правових формах, що відповідають договорам підряду на капітальне будівництво, проектування, постачання й інше. Інвестування може відбуватися шляхом придбання акцій акціонерного товариства, вступу в товариство з вкладенням паю. Інвестиції можуть здійснюватися шляхом придбання патенту або прав користування по ліцензійному договорі, придбанням товарного знака і т.д.

Інвестиційний договір визначає взаємовідносини власників або власників засобів, вкладених в об'єкти підприємницької діяльності, взаємодія в процесі реалізації інвестиційного проекту, у розподілі прибутків від наступної експлуатації проекту, а також встановлює право на об'єкт.

Інвестор, як головна фігура інвестиційного проекту, має право:

1) визначати напрямки, об'єми, характер і ефективність інвестицій;

2) контролювати їхнє цільове використання; володіти;

3) користуватися і розпоряджатися результатами інвестицій (крім випадків обговорених у законодавстві);

4) передачі частини своїх повноважень іншим організаціям.

Інвестор визначає об'єми інвестицій залучаючи для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відношення учасників інвестиційної діяльності понад своєю компетенцією.

Держава виступає одночасно як інвестор і як ініціатор інвестиційної діяльності для задоволення інтересів суспільства. Державне регулювання інвестиційною діяльністю може виступати у формі:

- державних інвестиційних програм;

- прямого керування державними інвестиціями;

- податковій політиці;

- надання фінансової допомоги на розвиток окремих територій, галузей, виробництв;

- фінансової, кредитної, ціноутворювальної й амортизаційної політиці;

- антимонопольній політиці;

- приватизації об'єктів державної власності;

- контролю за дотриманням норм і стандартів.

Фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і позабюджетних джерела, тобто від суб'єктів, що беруть долю в реалізації цих програм. Джерелом інвестицій можуть бути і кредити банків під державні гарантії [2,10].

Попередній об'єм державних капітальних вкладень встановлюється Міністерством економіки і повідомляється держзамовникам. На підставі попередніх об'ємів, розробляють перелік об'єктів із техніко-економічним обгрунтуванням і необхідними розрахунками. Затверджений перелік є підставою для проведення торгів підряду. Результатом проведення торгів вважається висновок державних контрактів, у яких уточнюються всі необхідні дані: вартість, терміни і т.д.

Державне регулювання інвестиційної діяльності полягає в гарантіях прав суб'єктів і захисту інвестицій. Держава гарантує, насамперед, стабільність прав, що дуже важливо при довгострокових інвестиціях. Інвестиції можуть бути припинені лише у випадку стихійних лих, визнання інвестора банкрутом, надзвичайного положення й екологічних порушень [2].

На шкода, варто помітити, що більшість гарантій, передбачених у законі, носять декларативний характер, оскільки не розроблені механізми їхньої реалізації.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- знову створювані і модернізовані основні й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства;

- цільові грошові внески;

- цінні папери;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- майнові права;

- інші суб'єкти власності.

Основними суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори, замовники, виконавці робіт і користувачі об'єктів. Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позикових або притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування, які забезпечують їхнє цільове використання. Замовником є суб'єкт, що безпосередньо реалізує проект, який здійснює для цього всі необхідні дії в межах прав наданих інвестором. Функції замовника може здійснювати самий інвестор. Користувачами об'єктів можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи, а також державні і муніципальні підприємства, іноземні держави і міжнародні організації, для яких створюється об'єкт інвестиційної діяльності і користування який закріплено в договорі з інвестором.

Інвестори, за законом, можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права у всіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівне і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхній невід'ємним правом, що охороняється законом.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни і юридичні особи інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [2].

2. Інвестиційна діяльність в Україні

Економічне зростання країни забезпечується капіталовкладеннями на рівні 20-30% валового внутрішнього продукту (ВВП), що вважається індикатором інвестиційної безпеки. В Росії, наприклад, індикатор інвестиційної безпеки прийнятий на рівні 25% [11]. В Україні, починаючи з 2006 р., досягнуто суттєвого приросту внутрішніх капіталовкладень (у 2006 р. – на 14,4%, у 2007 р. - на 17,2%), збільшено обсяг зовнішніх інвестицій тощо. Проте, сумарні капіталовкладення з внутрішніх і зовнішніх джерел у 2007 р. не перевищували 14,68% ВВП. При цьому внутрішні реальні інвестиції становили 13,24%, зовнішні – 1,44% ВВП (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Показники розвитку та інвестування економіки України у 2003 - 2007 роках*

* Розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2006 рік /Держкомстат України; За ред. О.Г.Осауленка.-К.:Техніка,2007.- С.30, 31, 72, 197,287.

** Бюлетень Національного банку України № 2/2008. - С. 42, 116.

*** Бюлетень Держкомстату України. "Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності у 2007 році", с. 7.

Якщо орієнтуватися на індикатор інвестиційної безпеки, дефіцит інвестиційних ресурсів в Україні складає як мінімум 5,32% ВВП. Обмеженість інвестиційних ресурсів викликає необхідність залучення прямих іноземних інвестицій. Проте, світовий досвід свідчить, що для збільшення рівня інвестування національної економіки необхідно, в першу чергу, використовувати внутрішні резерви та механізми підвищення інвестиційної активності. Одним з таких резервів є активізація інвестиційної діяльності в регіонах. Аналіз територіальної структури внутрішніх інвестицій свідчить про нерівномірність їх розподілу та різну динаміку по роках у різних регіонах (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Територіальна структура інвестицій в основний капітал* (відсотки)

*Розраховано за даними: Інвестиції та будівельна діяльність в Україні у 1990-2006 рр. Статистичний збірник /Держкомстат України. Київ.2007 рік – >С.39,40.

**Розраховано за даними статистичного бюлетеня Держкомстату України за 2007 рік, с.85.

Розподіл інвестицій по регіонах залежить від багатьох факторів. Інвестиційну привабливості регіонів можна оцінювати по п’яти групах факторів: економічний розвиток; ринкова інфраструктура; фінансова інфраструктура; людський капітал; взаємодія підприємництва і влади. Останній фактор свідчить про бажання регіональної влади співробітничати з інвесторами. Виявляється стала зворотна залежність між розмірами адміністративного апарату й обсягами інвестицій: області , що посідають перші два місця за кількістю державних службовців на 1000 чол. – Житомирська та Кіровоградська – знаходяться на останніх місцях в інвестиційному рейтингу [7]. Недостатньо уваги до цього часу приділяється можливостям районної влади. Водночас є позитивний приклад Броварського району Київської області, керівництво якого з 2000 р. працює в межах програми розвитку ООН і на сьогодні в районі створено 50 спільних підприємств.

Найбільші обсяги капіталовкладень (КВ) у 2007р. освоєно у м. Києві (частка у загальному обсязі КВ -17,8%), Донецькій (12%) та Дніпропетровській (8,8%) областях. Найменші показники освоєння КВ були у Чернівецькій (0,7%) та Тернопільській (0,9%) областях. Порівняння регіональної структури КВ за 1990 та 2007 роки вказує на зростання частки Києва (+11,5%), Донецької (+2,4%), Одеської (+1,2%) та Полтавської (+0,8%) областей. Падіння частки КВ спостерігалося практично по усіх регіонах переважно сільськогосподарської спеціалізації: Житомирська (-2,1%), Черкаська (-1,8%), Кіровоградська та Херсонська (- 1,6%), Вінницька (-1,4%), Хмельницька (-1,1%) області та Крим (-1,1%). Падіння цього показника спостерігалося також у такій промисловій області як Луганська (-1,3%).

Основним джерелом реальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств, хоча за останні роки їхня частки в загальному обсязі КВ скоротилася (з 75,2% у 2003 р. до 66,3% - у 2007 р.). Частка державних асигнувань скоротилися з 8,4% до 6,4%, коштів населення з 8,1% до 5,1%. Зросла частка кредитних інвестиційних ресурсів (з 3,7% до 13,6%) внаслідок покращання умов кредитування (середня ставка за кредитами зменшилася до 32% ). Зросла й частка іноземних інвестицій (з 1,1% до 4,4%).

Аналіз розподілу КВ у 2007р. за видами діяльності свідчить, що пріоритет надавався підприємствам транспорту та зв'язку (23% обсягу КВ), обробної промисловості (19,8%), операціям з нерухомістю (15,1%), підприємствам добувної промисловості (15,0). В обробній промисловості пріоритетними щодо інвестицій були господарюючі суб’єкти харчової промисловості та з переробки сільськогосподарської продукції, у добувній - з видобутку енергетичних матеріалів (вугілля, нафти та газу).

Провідні науковці з питань регіонального розвитку наполягають на створенні макрорегіонів, як основи утворення територіально-виробничих систем. Це має сенс з точки зору побудови корпоративно-коопераційного каркасу регіональної економіки і може бути позитивно сприйнято інвесторами. Взагалі, світовий економічний досвід свідчить про високу ефективність діяльності так званих кластерів, які є територіальним об’єднанням взаємопов’язаних підприємств у межах одного або декількох регіонів, у тому числі прикордонних. Кластери створюють агломераційну економіку і спрямовують свою діяльність на виробництво продукції світового рівня.

Кластерний аналіз дозволяє, залежно від природи регіонального кластера, виявити можливості створення територіально-виробничих систем, мобілізувати кошти для розвитку кластерних утворень (технополісів, бізнес-парків, експортно-орієнтованих зон, ВЕЗ, ТПР), цілеспрямовано формувати міжрегіональні та інші зовнішні зв’язки. В цілому, кластерний підхід дозволяє підвищити конкурентоспроможність економіки регіонів та привабливість їх для портфельних і прямих іноземних інвестицій.

Переважною формою сприйняття прямих інвестицій слід вважати створення спільних підприємств (СП). Приклад українсько-російського інвестиційного співробітництва свідчить про те, що понад 75% всього російського експорту інвестицій до України здійснено у формі СП. Інвестиційне співробітництво в такій формі має значні переваги: українським підприємством залучаються матеріальні і фінансові ресурси, які безпосередньо не потребують оплати; об’єднуються інтереси партнерів у розвитку виробництва й освоєнні нових ринків збуту; іноземний інвестор використовує досвід і господарські зв’язки українського партнера всередині країни, що зміцнює внутрішній коопераційний каркас української економіки.

Важливим фактором підвищення регіональної інвестиційної активності є формування інформаційної відкритості і привабливого іміджу регіонів. В Україні недостатньо уваги приділяється ролі інформації у забезпеченні економічного зростання. Водночас у світі відбувається сплеск інформатизації бізнесу. Засоби інформації широко використовуються для освоєння світових досягнень та презентації власних переваг.

В умовах взаємопроникнення суспільно-економічних систем слід враховувати необхідність максимально можливого захоплення інформаційного, а разом з цим і економічного простору. Швидке розповсюдження локальних та глобальних мереж створює принципово нову якість інформаційного обміну. За цих умов Україні необхідно активізувати створення інформаційних мереж для інформаційної підтримки вітчизняного бізнесу й забезпечення його конкурентоспроможності. Сьогодні Україна, на жаль, не репрезентована достатньою мірою в міжнародних інформаційних мережах (відсутні сервери регіонів, великих підприємств, що не дає змоги підтримувати їх імідж за кордоном).

В цілому ж слід підкреслити, що на цей час виявляється тенденція до переміщення ділової активності з традиційних центрів концентрації інвестицій на периферію, оскільки, з одного боку, в центрі склалася велика конкуренція, а з іншого - в регіонах накопичено певний досвід самостійного господарювання. Це дає підстави для оптимістичних оцінок економічних і, зокрема, інвестиційних перспектив регіонів України.

Залучення світового капіталу,а разом з цим передових технологій і досвіду менеджменту набуває великого значення. Україна зацікавлена у дисперсному розподілі прямих іноземних інвестицій (ПІІ), проте, аналіз свідчить про значну нерівномірність їх регіонального розподілу (табл. 2.3). Якщо на душу населення України припадає 89,9 дол. накопиченого обсягу ПІІ, то цей показник по м. Києву та Київській області становить відповідно 579 дол. та 195 дол. Водночас, на мешканців Чернівецької, Хмельницької, Вінницької та Тернопільської областей припадає відповідно по 11, 12, 16 та 20 дол.

Таблиця 2.3

Структура прямого іноземного інвестування за регіонами України*

* Розраховано за даними експрес-інформації Держкомстату України №41 від 12.02.2008 р. -С.3 та статистичного бюлетеня Держкомстату України за 2007 рік.-С.85.

Порівняння регіонального розподілу накопичених ПІІ із загальною регіональною структурою КВ за останнє десятиріччя свідчить, що найменші обсяги ПІІ припадають на області, частка яких у загальному обсязі КВ є найменшою (це, як правило, аграрні регіони).

Цікавим з огляду на причетність до колишнього єдиного економічного простору є аналіз прямого російського інвестування регіонів України (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Структура прямого російського інвестування за регіонами України*

*За даними спільного дослідження Держкомстату України та Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБОУ.

В загальному обсязі накопичених російських інвестицій переважають: Полтавська область (42,8% загального обсягу інвестицій), Крим (26,0%), міста Київ (16,1%) і Севастополь (3,8%), Рівненська область (3,4%). Регіональна структура російських інвестицій характеризується високим рівнем концентрації: на Полтавську область, Крим та м. Київ припадає 88,7% всього накопиченого обсягу російських прямих інвестицій. В розвиток інших регіонів вкладено лише 11,3% цього обсягу.

Частка обсягу накопичених прямих російських інвестицій, що припадає на прикордонні з Росією регіони України, становила 31,6% від їх загального обсягу, причому на Крим (разом з м. Севастополь) припадає майже 94% всього обсягу російських інвестицій у прикордонні регіони.

Найбільша частка російських інвестицій в загальному обсязі накопичених ПІІ має місце в таких регіонах, як м. Севастополь (71,8%), Крим (61,5%), Полтавська (64,6%) та Рівненська (23,2%) області. В інших регіонах цей показник коливався в межах від 6,4% (Тернопільська область) до 0,1% (Черкаська область).

Аналіз показує, що у тих регіонах, де успішно діють вільні економічні зони (ВЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР) процес залучення як національного, так й іноземного капіталу має більш високу динаміку, ніж в цілому в Україні. Так, темпи приросту інвестицій у спеціальних зонах протягом 2004 - 2006 рр. становили у середньому 225%, а обсяг залучених інвестицій за цей період склав 432 млн. дол., з яких біля 217млн дол. - ПІІ (це близько 12% від приросту ПІІ за ці три роки) .

Найбільших результатів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності досягнуто у Донецькій, Закарпатській, Львівській областях та м. Харкові. За підсумками 2006 р. тут зосереджено близько 88% залучених до спеціальних зон інвестицій, створено та збережено 54% (23,2тис.) робочих місць, вироблено близько 80% продукції. Ці ж області на 01.01.2008 р. входять у першу десятку щодо залучення ПІІ. Досягнутий у Донецькій області у 2007р. приріст промислової продукції майже на 100% забезпечено завдяки випуску продукції в рамках закону про ВЕЗ. На підприємствах, що реалізують інвестиційні проекти, спостерігається соціальна стабільність, зарплата на них вдвічі вища за середню по області, відсутні затримки з її виплатою.

Водночас, за результатами проведеного у 2007 р. аналізу, спрямованість інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності ВЕЗ і ТПР реалізується на рівні 10-20%. Серед областей з найменшими показниками реалізації пріоритетів ВЕЗ і ТПР були Луганська (7,5%) та Житомирська (12,3%) - аутсайдери у залученні ПІІ. Певною мірою це зумовлено відсутністю у місцевих органів влади стратегічних планів реалізації пріоритетних напрямів розвитку ВЕЗ і ТПР. Регіони постійно ініціюють питання щодо подальшого розширення переліків пріоритетних видів діяльності, виходячи з наявних пропозицій інвесторів, а не зі стратегії розвитку регіонів.

Велику роль у залученні інвестицій в економіку країни відіграє приватизаційний процес і, в першу чергу, "велика приватизація". За 6 років конкурсної приватизації підприємств загальний обсяг інвестицій, внесених покупцями в розвиток цих підприємств, становив 1,88 млрд. грн. та 450,9 млн. дол..

З поглибленням процесу приватизації зростав й обсяг інвестиційних надходжень до приватизованих підприємств, передбачених умовами договорів з інвесторами. У 2000 р. власники приватизованих підприємств вклали в них 6,8 млн.грн. та 3,5 млн.дол., у 1996 р. - 68,7 млн. грн. та 70,8 млн. дол., у 2003 р. - 109,3 млн. грн. та 108,4 млн. дол., у 2004 р. – 147,1 млн. грн. та 116,6 млн. дол., у 2005 р. – 399,9 млн. грн. та 78,3 млн. дол., у 2006 р. внесено 669,7 млн.грн. та 24,4 млн. дол. За 9 місяців 2007 р. обсяг інвестування склав 484,6 млн.грн. і 47,8 млн. дол.

Всього умовами договорів з період 2000-2006 рр. передбачено внесення інвестицій на загальну суму (в трьох валютах) майже 3,7 млрд. грн., понад 1 млрд. дол. та 19,3 млн. євро. Найбільші внески спрямовані на підприємства чорної, кольорової металургії, енергетичної і паливної промисловості, машинобудування та металообробки. Головним напрямами є технічне переозброєння підприємств, поповнення їх обігових коштів, погашення заборгованості з заробітної плати.

Прикладом вдалої приватизації за участі іноземного інвестора є придбання у 2006 р. голландською компанією "Дамен шіппердс груп" суднобудівного підприємства "Океан" (78% акцій), яке входить до складу підприємств ВЕЗ "Миколаїв". На підприємстві, яке з початку 90-х років практично простоювало, тепер майже кожен місяць закладають судно. Бізнес-планом передбачено, що підприємство має будувати майже 20 судів на рік, що виведе його у лідери суднобудування у Європі.

В цілому ж накопичений в економіці України обсяг ПІІ (на 01.01.2008 р. він становить лише 4406,2 млн. дол.) не можна вважати задовільним. На душу населення України - це близько 90 дол., що є найменшим показником серед країн ЦСЄ. Для порівняння: цей показник на 01.01.2007 р. в Бєларусі складав 99 дол., у Молдові - 116 дол., в Росії –139 дол., в Румунії – 307 дол, у Болгарії – 374 дол., у Латвії – 958 дол., у Польщі – 1047 дол., в Естонії – 1643 дол.

Чистий приріст ПІІ в економіку України у 2007 р. склав 531,2 млн. дол., що на 62 млн. дол. менше, ніж у 2006 р. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є такі галузі української економіки, як харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції (18,1% від накопиченого обсягу ПІІ), оптова торгівля (14,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість, включаючи виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (9,4%), фінансова діяльність (8,2%), машинобудування (7,8%), транспорт (7%). Тобто, інвестиції спрямовуються переважно у галузі із швидким оборотом капіталів. Частка спрямованих у ці галузі ПІІ складає біля 55%.

Аналіз показує, що всі прямі інвестиції виробничого спрямування вкладаються у виробництва, які належать до четвертого (автомобілебудування, органічна хімія, переробка нафти), третього (електротехнічне та важке машинобудування, неорганічна хімія) та другого (чорна металургія, вугільна промисловість) технологічних укладів.

Найбільшими інвестиційними донорами України за станом на 01.01.2008 р. лишалися США (16,6% накопиченого обсягу ПІІ), Кіпр (10,8%), Сполучене Королівство (9,5%), Нідерланди (8,4%), Росія (6,7%), Німеччина (5,7%). Як свідчить аналіз, частка ПІІ з офшорних зон займає в економіці України близько 22% всього їх обсягу. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що цей потік іноземних інвестицій має українське походження: раніше в силу різних причин (для ухилення від сплати податків, відмивання коштів кримінального походження) його було вивезено за межі держави і тепер він повертається назад вже в якості іноземного інвестиційного ресурсу.

Однією з головних причин низького рівня прямого іноземного інвестування в Україні є поки що несприятливий порівняно з іншими країнами інвестиційний клімат. До негативних рис інвестиційного клімату на сьогодні слід віднести:

відсутність Податкового, Господарського та Цивільного кодексів України, прийняття яких невиправдано затягнулося;

нестабільність наявної нормативно-правової бази;

неврегульованість корпоративних відносин, що виявляється, зокрема, у наявності проявів зневаги з боку менеджменту підприємств до прав акціонерів (використання тіньових механізмів у боротьбі за контроль над підприємством; відчуження високоліквідного майна без відома акціонерів; укладання свідомо збиткових угод);

непрозорість фондового ринку та приватизаційних процесів, небажання мати зайвих конкурентів у розподілі прибутку через відмову від емісії цінних паперів, що призводить до стагнації виробництва та фондових ринків;

низька купівельна спроможність населення - серед двадцяти шести країн з перехідною економікою Україна посідала 19 місце за рівнем ВВП в розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності (2348 дол.). Перше місце з показником 14267 дол. посідала Словенія, Чехія - третє (9472 дол), Польща - сьоме (7232 дол), Росія - десяте (4539 дол );

висока частка тіньового сектору економіки, що робить неконкурентоспроможною продукцію офіційної економіки (за окремими експертними оцінками тіньовий сектор досяг розміру офіційного ВВП);

тенденція щодо поширення гучних скандалів, судових процесів тощо, які супроводжують процес "великої приватизації" в Україні і які відлякують солідних промислових інвесторів (ця тенденція пов’язана з намаганням національного капіталу будь за що, в тому числі й протизаконно, здобути перемогу у протиборстві з іноземним капіталом за набуття контролю над привабливими українськими підприємствами);

високий рівень корумпованості в органах влади - у 2007р.міжнародною організацією Transparency International Україну за рівнем корумпованості було віднесено до найбільш корумпованих країн світу (83 місце у списку, де останнє 91 місце належить Бангладеш).

Саме усунення цих негативних рис інвестиційного клімату може стимулювати інвестиційну активність в Україні та її регіонах. На макрорівні необхідно вирішувати питання вдосконалення правовідносин в інвестиційній сфері, забезпечення стабільності нормативно-правової бази; прийняття Податкового, Господарського, Цивільного та нового Митного кодексів. Проте, провідна роль у створенні механізму залучення, сприйняття та ефективного використання інвестицій належить місцевій владі.

Основні принципи поводження з інвестиціями у регіоні полягають у наступному: створення прозорого регіонального інвестиційно-підрядного ринку; поєднання інвестицій з інноваціями завдяки вибору найбільш прогресивних проектів; раціональне розміщення інвестиційних проектів з урахуванням економічних інтересів усіх його учасників. Загальним критерієм при цьому є скорочення сукупних витрат фінансових, матеріально-технічних та енергетичних ресурсів і збереження довкілля в регіоні при досягненні прийнятних показників щодо якості й термінів реалізації інвестиційних проектів.

Існує багато теоретичних робіт щодо обгрунтування доцільності інвестиційних проектів. Проте необхідно напрацьовувати методологію узгодження окремих інвестиційних проектів із середовищем, яким є регіональна соціо-еколого-економічна система. Дослідження доводять, що інвестиційний проект, що визнаний ефективним за критерієм інвестора, може виявитися неефективним у загальному балансі економічних інтересів, ресурсних можливостей та обмежень певного територіального ареалу.

Створення ефективного механізму залучення та ефективного використання інвестицій дозволяє з урахуванням особливостей трансформації регіональної економіки та регіональних соціально-економічних програм узгоджувати інтереси інвесторів із інтересами і ресурсним потенціалом території. На територіальному рівні необхідно здійснювати маркетинг інвестиційного ринку, розробляти інвестиційні програми і, проводити тендери, системно вирішувати задачі економічної та науково-технічної експертизи окремих проектів, а також задачі розміщення та освоєння інвестицій в регіоні.

При цьому слід враховувати, що кожен інвестор має власні пріоритети. Наприклад, політика російського інвестування визначається такими обставинами: по-перше, від постачання її енергоносіїв на 75 % залежить економіка України, по-друге Україна має розвинуті потужності з нафтопереробки, по-трете територією України експортується біля 80% російських енергоносіїв. Тому Росія зацікавлена у використанні української інфраструктури переробки і транспортування енергоносіїв. Слід враховувати, що іноземні інвестори не завжди пропонують іншій країні прогресивні проекти, намагаються розміщувати тут лише складальні або екологічно небезпечні виробництва.

Регіональна й галузева спрямованість інвестицій визначає коло учасників інвестиційної діяльності, структуру проектних рішень, застосування тих чи інших будівельних матеріалів, розміщення будівельних потужностей. Підготовка до освоєння інвестицій у регіоні одночасно здійснюється представниками інвесторів, територіальними органами самоуправління, підприємствами територіального будівельного комплексу. Кожен з цих суб’єктів має свої критерії, але повинен враховувати інтереси контрагентів, територіальні умови і обмеження.

В межах такого підходу виникає комплекс логічно та інформаційне пов’язаних між собою задач, основними з яких є:

вибір інвестиційних проектів для реалізації їх на даній території і в даному інтервалі часу (задача вирішується на рівні замовника);

оптимальне розміщення інвестицій у регіональній соціо-еколого-економічній системі (задача вирішується на рівні територіального органу самоврядування);

оптимізація територіальної будівельної програми (задача вирішується на рівні територіального будівельного комплексу із залученням інших учасників будівництва).

Сумісне вирішення цих задач потребує створення просторово розподіленої мережі баз даних, системи оперативного обміну інформацією між всіма рівнями управління проектами, вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного ринку. Даний підхід дозволяє підвищити рівень обгрунтованості інвестиційної програми, забезпечити її реальність за рахунок гармонізації економічних інтересів інвесторів з економічними інтересами, ресурсами й обмеженнями відповідного регіону.

Висновки

З проведеного дослідження випливає, що інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, що грає ключову роль у реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватних ринковим формам господарювання.

Сформована в даний час в Україні кризова ситуація фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- так і макрорівні. Це проявилося в абсолютному скороченні об'єму капітальних вкладень і деформації джерел їхній формування, різкому зниженні реального виробничого нагромадження. Тому пошук шляхів стабілізації економіки, у першу чергу, припускає активізацію інвестиційної діяльності, що, насамперед, повинна бути зорієнтована на корінні структурні перетворення. Це, у першу чергу, стосується такої основної пропорції відтворення як співвідношення між фондами нагромадження і споживання в складі національного доходу. Якщо виходити з фактичних даних, то можна зробити висновок, що нинішній спад в економіці, породив значне підвищення норми нагромадження, але цей висновок є помилковим, тому що до нагромадження прилічені величезні запаси готової нереалізованої продукції.

З аналізу інвестиційної діяльності, у сфері виробництва, випливає наступний висновок: метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють споживчі запити населення. При цьому необхідно в перелік пріоритетних напрямків включити і галузі соціальної інфраструктури.

Аналіз також показує, що в даний час капітальні вкладення, в основному, робляться в сфері основного виробництва. Відсутність розвитої сфери послуг виробничого характеру негативно позначається на ефективності виробничої діяльності. Тому інвестиційна стратегія в даний час повинна бути орієнтована на першочергове задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво.

В останні роки відбулося різке скорочення витрат на соціально-культурні потреби, а також науку і наукове обслуговування, що привело до прямого занепаду даної сфери.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень із погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення об'ємів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

Приплив інвестицій для України можна вважати першою і найнеобхіднішою умовою виходу з кризи. А тому розглядання питання інвестицій є дуже актуальним для стану перехідної економіки України, адже це буде запорукою ефективності управління вітчизняною економікою.

Література

1. Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії // Урядовий кур’єр.-1997.-19бер.-с.8

2. Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка України.-1998.-№12.-с.16

3. Діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній // Економіка. Фінанси. Право.-2000.-№8

4. Дорошенко Т.В. Сутність інвестицій як економічної категорії // Фінанси України.-2000.-№11.-с.114

5. Заощадження громадян як джерело внутрішніх інвестицій // Діловий вісник.-2000.-№2.-с.20

6. Інвестиції в Україні – засіб виходу України із кризи // Ukranian Market Review (Огляд українського ринку).-2006.-№2.-с.23

7. Клименко И. Зона роста: регионы// Компаньон. - №48.-2001.- С. 38-39

8. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой//Вопросы экономики, 2000, №10, С. 4-26

9. Кузьмін О.Є. Проблеми регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Регіональна Економіка.-2006.-№4.-с.165

10. Побудко Я.А. Оцінка ефективності і напрями інвестиційних процесів в Україні // Регіональна Економіка.-2006.-№2.-с.223

11. Экономическая безопасность: Производство-Финансы-Банки/ Под ред. В.П.Сенчагова. - М.: ЗАО «Финстатинформ, 1998.- С. 53.