Реферат: Видатки державного бюджету України Додаток Структура бюджету України

Зміст

Вступ.. 2

I. Суть, значення державного бюджету України.. 3

1.1. Роль державного бюджету України. 3

1.2. Складові елементи державного бюджету України. 4

II. Аналіз макроекономічних показників за 1 – ше півріччя 2000 року. 8

2.1. Зведений бюджет України. 8

2.2. Державний бюджет України. 10

2.3. Місцеві бюджети України. 15

2.4. Дефіцит бюджету. 17

2.5. Державний борг. 17

ІІІ. Аналіз видаткової частини державного бюджету України 19

3.1. Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України. 19

3.1.1. Видатки на соціальний захист населення. 24

3.1.2. Видатки на фінансування науки і культури. 27

3.1.3. Видатки на охорону здоров’я. 32

3.1.4. Видатки на економічну діяльність держави. 36

3.1.5. Видатки на фінансування оборони і правоохоронних органів. 37

3.1.6. Видатки на державне управління. 38

3.1.7. Інші видатки. 41

IV. Пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.. 43

Література.. 54

Додатки.. 55

Вступ

Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.

Метою курсової роботи являється дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.

Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.

Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

1) визначити суть, значення державного бюджету України;

2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих , що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;

3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.

У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики.

Перший розділ даної курсової роботи розкриває суть, значення державного бюджету і модель бюджету України.

У другому здійснюється аналіз макроекономічних показників за перше півріччя 2000 року.

У третьому розділі здійснюється аналіз видаткової частини державного бюджету України.

Четвертий розділ вивчає основні пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини бюджету України.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також статичні показники періодичної літератури, а саме журналів “Фінанси України”, “Економіка України”, “Статистика України”.

I. Суть, значення державного бюджету України

1.1. Роль державного бюджету України

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснен­ня фінансової політики держави. У доходах бюджету відоб­ражається податкова політика держави, а у видатках — прі­оритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територі­ального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозпо­ділу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного ви­робництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна систе­ма має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлен­ня і демонополізації галузей господарства, забезпечення со­ціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Вер­ховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севасто­поля може передаватись частина доходів у вигляді процент­них відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджу­ється Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президен­та України з урахуванням економічного, соціального, при­родного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Ка­бінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автоном­ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

У державному бюджеті України Передбачається резерв­ний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України Для фінан­сування невідкладних витрат у народному господарстві, со­ціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

Понад передбачені видатки утворюється оборотна касо­ва готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюд­жету. Вона може бути використана протягом року на пок­риття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвер­дження державного бюджету України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюд­жетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами — дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюд­жету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визна­чаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних де­путатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефі­цит бюджету покривається за рахунок внутрішніх держав­них позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

У цілому частка загальнодержавного бюджету в держав­ному бюджеті України досить значна. Це дає підстави гово­рити про високий рівень централізації в розподілі та перероз­поділі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуаль­ність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідно­шення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

1.2. Складові елементи державного бюджету України

Бюджетний устрій України визначається за­кріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.

Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним ро­звитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує рес­публіканський бюджет та бюджети районів і міст респу­бліканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, рай­онні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюд­жети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюд­жет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети ство­рюються за рішенням районних чи міських рад народ­них депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюд­жети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостій­ності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною пра­вовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інфор­мації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюд­жету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показ­ників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом викори­стання засобів максимальної інформативності щодо ре­зультатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи за­гальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодер­жавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з ме­тою економічного вирівнювання регіонів.

Державний бюджет України, республіканський бюд­жет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, рай­онні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є са­мостійними. Самостійність бюджетів забезпечується на­явністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюд­жети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Метод експертних оцінок. Показники та вагові коефіцієнти що використо­вуються у процесі оцінки привабливості ринку, для кожної галузі та сфери бізнесу оригінальні.

Завершується стратегічний аналіз оцінкою стратегічної позиції підприєм­ства. Для цього використовуються два параметри: привабливість ринку та стратегічний потенціал підприємства. Оцінка стратегічної позиції підприємс­тва здійснюється на кожному привабливому сегменті ринку з метою виявлен­ня відповідності можливостей підприємства його конкурентному середовищу. Добуток оцінок потенціалу підприємства та привабливості ринку дає основ­ний результат аналітичної стадії — значення стратегічної позиції. З урахуван­ням стратегічної позиції приймається рішення про використання ресурсів підприємства на тому чи іншому сегменті ринку: політика інвестування, реінвестування, селективного зростання, низької активності.

Безумовно, використовуваний аналітичний інструментарій відіграє важли­ву роль для одержання достовірних, повних і точних результатів стратегічного аналізу. Пропонуємо використовувати набір аналітичних інструментів, ре­комендований у табл. 1.1.:

Таблиця 1.1.

Результати і рекомендовані інструменти стратегічного аналізу

Ефективність стратегічного аналізу обумовлена дотриманням низки прин­ципів. Це комплексність і системність стратегічного аналізу; наступність ре­зультатів ретроспективного аналізу та SWOT-аналізу; використання достовір­ної й об'єктивної інформації в аналітичній роботі; обґрунтованість вибору

набору аналітичного інструментарію.

На підставі розгляду стратегічного аналізу в теоретичному і методологіч­ному аспектах можна дійти висновку, що даний вид аналітичної роботи є ок­ремим елементом системи стратегічного управління, який використовується] як основа прогнозування позиції підприємства на привабливих ринках.

II. Аналіз макроекономічних показників за 1–ше півріччя 2000 року.

Реальний ВВП за І півріччя 2000 року порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 5,0%.

Номінальний ВВП за І півріччя поточного року за орієнтовною оцінкою становив 71337 млн. грн. проти 55267 млн. грн. за відповідний період мину­лого року.

За підсумками І півріччя 2000 року приріст обсягу промислового вироб­ництва становив 10,8%, за І півріччя 1999 року зменшення цього показника становило 1,1%.

Індекс споживчих цін за І півріччя 2000 року становив 118,7%, що на 10,1 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Індекс оптових цін за І півріччя 2000 року становив 111,8%, що на 6,4 відсоткових пункти перевищує відповідний показник минулого року.

Середньомісячний офіційний курс гривні за червень 2000 року порівня­но з аналогічним показником попереднього року збільшився на 1,45 гривні за долар США і становив 5,4 гривні за долар США.

Найбільший приріст обсягів промислового виробництва за І півріччя поточного року порівняно з відповідним періодом минулого року збері­гається в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості — 34,6%, легкій промисловості — 33,8, харчовій промисловості — 30,6 та в кольоро­вій металургії — 20,9%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у паливній промисловості — 12,0%, промисловості будівельних матеріалів — 4,9%.

Обсяги виробленої продукції за І півріччя поточного року зросли по­рівняно з відповідним періодом минулого року у промисловості 23 регіонів, тоді як у І півріччі 1999 року таких регіонів було 14.

Найвищий приріст обсягів промислового виробництва одержано в Закар­патській області — 43,7%, Волинській — 35,7, Херсонській — 30,9 та Кірово­градській області — 29,1, у містах Києві — 30,0 і Севастополі — 28,2%.

Падіння обсягів промислового виробництва спостерігалося у трьох областях: Одеській — 25,3%, Полтавській — 17,3, Рівненській - 4,3%.

2.1. Зведений бюджет України

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень — червень 3000 року становила 20307,7 млн. грн., що на 6389,0 млн. грн., або на 45,9%, більше відповідного показника минулого року, в тому числі доходи загаль­ного фонду становили 16284,6 млн грн , спеціального — 4023,1 млн грн При цьому доходи зведеного бюджету за шість місяців поточного року за зі ставною структурою до доходів 1999 року становили 17114,3 млн грн , що на 3195,6 млн грн , або на 23%, більше відповідного показника минулого року Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів

— прибутковий податок із громадян — на 750,6 млн грн , або на 39 8%

— податок на прибуток підприємств — на 529,5 млн грн , або на 20,4%

— податок на додану вартість — на 551,1 млн грн , або на 15,6%,

— акцизний збір із вітчизняних товарів — на 109,4 млн грн , або на 17,2%,

— неподаткові надходження — на 3442,2 млн грн , або в 3,4 разу,

— цільові фонди — на 490,4 млн грн , або на 27,5%

Питома вага дохідної частини зведеного бюджету у ВВП за звітний період становила 28,47% проти 25,18% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів зведеного бюджету України за січень — червень 2000 року становив 48% річного розрахункового показника проти 40,6% за відповідний період минулого року (загального фонду 44,1%, спеціального 74,3%), у тому числі податкових надходжень — 44,9% річного розрахункового показника проти 41,4% за аналогічний період минулого року, неподаткових — відповідно 50,5% проти 26,2% у минулому році Рівень виконання доходів від операцій з капіталом до зведеного бюджету за січень — червень поточного року становив 132,6% річного розрахункового показника проти 41,3% за аналогічний період минулого року, надходжень в цільові фонди відповідно 66 9% проти 61,6% в минулому році

Платежі, що зараховані до доходів зведеного бюджету шляхом взаємо заліків та вексельних розрахунків, на 1 липня 2000 року становлять 227.3 млн грн , або 1,1% доходів зведеного бюджету

Загальна сума заборгованості зі сплати податків і зборів підприємств, організацій, об'єднань і населення на 1 липня 2000 року порівняно з початком року збільшилася на 2578,3 млн грн , або 22%, і становила 14312,5 млн грн , у тому числі заборгованість із податку на додану вартість збільшилася на 1073,8 млн грн або 19,3%, та на 1 липня поточного року становила 6639 ! млн грн , заборгованість із податку на прибуток підприємств збільшилася на 831,6 млн грн , або 34,3%, і становила 3255,7 млн грн , заборгованість з акцизного збору збільшилася на 144,1 млн грн , або 26,9%, і становила 680,6 млн грн , заборгованість із прибуткового податку з громадян збільшилася на 6,4 млн грн , або 21,1%, і становила 36,7 млн грн , заборгованість із плати за землю збільшилася на 135 млн грн , або 40,6%, і на 1 липня поточного року становила 467,4 млн грн , заборгованість із відрахувань від плати за транзит природного газу через територію України збільшилася на 125,3 млн грн або 8,9%, і становила 1532 млн грн

Видатки зведеного бюджету України за січень — червень поточного року порівняно з січнем — червнем 1999 року збільшилися на 5213,8 млн. грн., або на 36,2%, і становили 19637,2 млн. грн., у тому числі загальний фонд — 16070,2 млн. грн., спеціальний фонд — 3567 млн. грн.

Рівень виконання видатків зведеного бюджету України за цей період до розрахункового річного показника збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 5,8 відсоткового пункту і становив 46,4%. Рівень виконання загального фонду становив 43,5%, спеціального фонду — 65.9%. Питома вага видатків зведеного бюджету України у ВВП за січень — червень поточного року становила 27,53% проти 26,1% за січень — червень 1999 року.

Видатки зведеного бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 863,3 млн. грн., або 49,76%, і становили 2598,2 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до розрахункового річного показника збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,3 до 42,2%.

Слід зазначити, що за деякими функціями відбувається суттєве від­хилення структури фактичних видатків за звітний період від структури запланованих видатків. Суттєве зменшення питомої ваги здійснених ви­датків порівняно з відповідним розрахунковим річним показником спосте­рігається з обслуговування внутрішнього державного боргу (на 2,92 відсот­кових пункти), із соціального захисту та соціального забезпечення (на 1,32 відсоткових пункти), національної оборони (на 1,26 відсоткових пункти). Значне збільшення питомої ваги видатків порівняно з відповідним розра­хунковим річним показником мало місце у державному управлінні (на 1,98 відсоткових пункти), на транспорті, у дорожньому господарстві, зв'язку, телекомунікаціях та інформатиці (0,99 відсоткових пункти), житлово-комунальному господарстві (на 0,86 відсоткових пункти), освіті (на 0,67 відсоткових пункти)
(див. Додаток 2).

2.2. Державний бюджет України

Загальна сума доходів державного бюджету України за січень — чер­вень поточного року становила 14854,7 млн. грн., що на 6588,2 млн. грн., або на 79,7%, більше відповідного показника минулого року, в тому числі доходи загального фонду становили 11851,3 млн. грн., спеціального — 3003,4 млн. грн. При цьому доходи державного бюджету за шість місяців поточного року за зіставною структурою до доходів 1999 року становили 12143,6 млн. грн., що на 3877,1 млн. грн., або 46,9%, більше відповідного показника минулого року.

Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів:

— податок на прибуток підприємств — на 1864,4 млн. грн., або в 5,7 разу;

— податок на додану вартість — на 551,1 млн грн , або на 15,6%,

— акцизний збір із вітчизняних товарів — на 288,7 млн грн , або на 70,9%

— неподаткові надходження — на 2973,8 млн грн , або в 3,5 разу,

— цільові фонди — на 810,9 млн грн , або на 72,9 відсотків

Питома вага дохідної частини державного бюджету (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті за звітний період становила 70,64% проти 58,06% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів державного бюджету за січень — червень 2000 ροκν становив 43,8% плану на рік проти 34,6% за відповідний період мину чого року (загального фонду — 40,2%, спеціального — 67,7%), або 107,4% плану на шість місяців проти 82% за відповідний період минулого року (за гального фонду — 101,9%, спеціального — 136,3%), в тому числі податкових надходжень — 40% плану на рік і 100,3% плану на січень — червень проти відповідно 35% і 82,3% за аналогічний період минулого року, неподаткових — 474% річного плану та 118,8% плану на шість місяців проти відповідно 23,6% і 61,9% за відповідний період минулого року Рівень виконання доходів від операцій із капіталом до державного бюджету за січень — червень поточ ного року становив 92,6% плану на рік і 200,9% плану на шісгь місяців проти відповідно 40,5% та 108% за аналогічний період минулого року, надходжень в цільові фонди — 58,3% річного плану і 115,8% плану на січень — червень проти відповідно 56,2% і 111,4% у минулому році

Недовиконання надходжень до загального фонду державного бюджегу має місце за вказаними нижче джерелами доходів

Надходження за акцизним збором із ввезених на територію України то­варів за шість місяців поточного року недовиконано на 43 1 млн грн , або 24,9% що пояснюється спадом у звітному періоді обсягів виробництва бен зину автомобільного на 42,7%, дизпального — на 42,3% Невиконання при значень акцизного збору за нафтопродуктами зумовлено звільненням до 1 червня π ρ важких дистилятів від справляння податку відповідно до Закону України від 02 03 2000 ρ "Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних мате­ріалів" Дію вказаної пільги Законом України від 13 06 2000 № 1813-ІІІ "Про внесення змін до деяких законів України" подовжено до 1 жовтня 2000 року

Основною причиною недовиконання розрахункових показників з податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (96,3% до прогнозу І півріч­чя π ρ ) став низький рівень надходжень ввізного мита, якого за 6 місяців 2000 року до державного бюджету надійшло в сумі 588 7 млн грн , або 93 9% до планового показника звітного періоду та 35,7% — до річного плану, а також мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, якого за звітний період державним бюджетом отримано в сумі 492,1 млн грн , або 85,7% до плану на шість місяців поточного року.

Причиною недовиконання вказаних платежів є значне падіння обсягів оподатковуваного імпорту, який, за даними Держмитслужби, за січень — травень п. р. становив лише 16,8% при врахованих у прогнозних розрахунках надходжень до бюджету на рівні 40%. Усе це зумовлено структурними зміна­ми імпортованої продукції, де переважає частка імпорту з країн, з якими діють угоди про вільну торгівлю, а по інших країнах — імпорт товарів, що оподатковується за нижчими або нульовими ставками імпортного мита.

Поліпшенню стану мобілізації доходів бюджету сприятиме введення ново­го механізму сплати до бюджету коштів за послуги щодо транзиту природного газу. В зв'язку з цим Мінфіном напрацьовані пропозиції до проекту Положен­ня про надходження частини виручки від реалізації газу, що отримується як плата за транзит природного газу через територію України, які ще 6 квітня 2000 року направлені до Мінекономіки. За підготовку вказаного проекту поло­ження для подання до Кабінету Міністрів України відповідає Міністерство економіки України.

Видатки державного бюджету України за січень — червень поточного року порівняно з січнем — червнем 1999 року збільшилися на 5628,9 млн. грн., або на 64,6%, і становили 14345,5 млн. грн., у тому числі загальний фонд — 11694,7 млн. грн., спеціальний фонд — 2650,8 млн. грн.

Рівень виконання видатків державного бюджету України за цей період до планових призначень на рік збільшився порівняно з відповідним показником минулого року на 7,6 відсоткових пункти і становив 42,3% (із загального фонду — 39,6%, із спеціального — 59,7%). Рівень виконання видатків загаль­ного фонду державного бюджету за січень — червень поточного року до плану на цей період становив 89,8%.

Питома вага видаткової частини державного бюджету (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті України збільшилася з 53,09% за січень — червень 1999 року до 62,04% за січень — червень поточного року.

Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення за січень — чер­вень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 862,6 млн, грн., або у 2 рази, і становили 1702,6 млн. грн. Рівень вико­нання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 38 до 45,7%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 101,2%.

Видатки на освіту за звітний період збільшилися порівняно із січнем — червнем минулого року на 553,8 млн. грн., або у 2,2 разу, і становили 1017,9 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівня­но з відповідним показником минулого року з 31,3 до 44%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану за січень — червень становив 85%.

Видатки на охорону здоров'я за січень — червень поточного року збіль­шилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 93,1 млн. грн., або у

1,7 разу, і становили 223 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 22 4 до 31,1%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на І півріччя становив 67,6%

Видатки державного бюджету на заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом минулого року на 29 млн грн , або на 4,2%, і становили 726 8 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився по­рівняно з відповідним показником минулого року з 40 до 40 1% а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану за січень — червень становив 95,7%

Видатки державного бюджету України на промисловість та енергетику за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 88 2 млн грн , або на 10,4%, і становили 933,6 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,2 до 42,9%, а рівень виконання цих видач ків із загально го фонду до плану за січень — червень становив 102,7%

Видатки державного бюджету на паливно-енергетичний комплекс ви­конані на 43,8% до плану на рік та із загального фонду на 103,4% до плану на І півріччя.

Видатки на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки із заробітної плати працівників бюджетних установ, грошового забезпечення, стипендій та інших соціальних виплат, за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 58,2 млн ірн або у 2,3 разу, і становили 102,7 млн грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 4,2 до 95%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на І півріччя становив 105,5% (див. Додаток 3).

Серед інших функцій видатків вище за загальний рівень виконання державного бюджету до річного плану здійснені видатки за такими напрямами

— видатки на державне управління за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 696,8 млн грн або у 2,7 разу, і становили 1110,5 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 38,9 до 53,7%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 79,2%,

— видатки на правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 494,5 млн грн , або у 1,9 разу і становили 1050,3 млн грн Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 33,6 до 52,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 101,2%;

— видатки на цільові фонди за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 647,8 млн. гри., або у 3 рази, і становили 970,2 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 40,6 до 49,6%;

— видатки на фундаментальні дослідження і сприяння науково-техніч­ному прогресу за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з відповідним періодом 1999 року на 98,2 млн. гри., або у 1,7 разу, і становили 236.7 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 27,1 до 43,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 68,7%;

— видатки на культуру і мистецтво за звітний період збільшилися порівня­но з січнем — червнем 1999 року на 16,5 млн. грн., або у 1,7 разу, і становили 41,3 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 15,1 до 28%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив 72,6%.

Дотації місцевим бюджетам за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 1161,5 млн. грн., або у 2,4 разу, і стано­вили 2016,5 млн. грн. Рівень виконання цих видатків до річного плану збіль­шився порівняно з відповідним показником минулого року з 41,8 до 50,5%, а рівень виконання цих видатків із загального фонду до плану на січень — червень становив вже 124,3%.

Серед захищених статей видатків загального фонду державного бюджету України на 2000 рік за економічною структурою вище за загальний рівень виконання державного бюджету до річного плану здійснені видатки на:

— поточні трансферти органам державного управління інших рівнів — 54%;

— оплата роботи працівників бюджетних установ — 44,3%;

— поточні трансферти населенню — 43,8%;

— нарахування на заробітну плату — 40,6%.

2.3. Місцеві бюджети України

Загальна сума доходів місцевих бюджетів за січень — червень 2000 року становила 8125,6 млн грн , що на 1228,6 млн грн , або на 17,8%, більше за відповідний показник минулого року, в тому числі доходи загальною фонду становили 7052,2 млн гри , спеціального — 1073,4 млн гри При цьому до ходи місцевих бюджетів за шість місяців поточного року за зіставною структурою до доходів 1999 року становили 7643,4 млн грн , що на 746,3 млн гри або 10,8%, більше за відповідний показник минулою року (див. Додаток 4).

Збільшення надходжень відбулося за такими джерелами доходів

— прибутковий податок із громадян — на 1314 млн гри , або в 2 рази,

— плата за землю — на 56,2 млн грн , або на 11,6%,

— неподаткові надходження — на 468,3 млн грн , або в 2,9 разу

Питома вага дохідної частини місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) ν зведеному бюджеті за звітний період становила 29,36% проти 41,94% за аналогічний період минулого року

Рівень виконання доходів місцевих бюджетів за січень — червень 2000 ροκν становив 59,4% річного розрахункового показника проти 52,4% за від­повідний період минулого року (загального фонду — 55,5%, спеціального — 110%), ν тому числі податкових надходжень — 56,3% річного розрахункового показника проти 52 5% за аналогічний період минулого року неподаткових — відповідно 82,8% проти 54,2% у минулому році Надходження в цільові фонди за січень — червень поточного року в 3,3 разу перевищують річний розрахунковий показник проти виконання на рівні 73,2% річного розрахункового показника в минулому році

Платежі, що зараховані до доходів місцевих бюджетів шляхом взаємозаліків та вексельних розрахунків, на 1 липня 2000 року становлять 186 2 млн грн або 2,3% доходів місцевих бюджетів

Найвищий рівень виконання дохідної частини місцевих бюджетів за січень — червень 2000 року має місце в Київській області — 82,9% річного розрахункового показника, м Києві — 73,4%, в областях Львівській — 65 9%, Сумській — 65,3%, Житомирській — 62,3%

Найнижчий рівень виконання дохідної частини місцевих бюджетів за звітний період має місце в Луганській області — 50,2% річного розрахунко­вого показника, в областях Чернівецькій — 52,3%, Вінницькій — 52,4%

Слід зазначити, що за січень — червень поточного року має місце нерів­номірний рівень фінансування видатків, зокрема рівень виконання видатків на засоби масової інформації до річного розрахункового показника становив 386%, будівництво — 244,3%, державне управління — 185,5%, правоохоронну діяльність і гарантування безпеки держави — 131%, національну оборону — 123,5%, фізичну культуру і спорт — 108,7%, транспорт, дорожнє господарство зв'язок, телекомунікації та інформатику — 90,2% В той же час існує ряд функцій, які здійснені нижче за загальний рівень виконання місцевих бюдже­тів, зокрема соціальний захист і соціальне забезпечення — 36,8% до розрахун­кового річного показника, попередження і ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха — 37,4%, охорона здоров'я — 47,4%, інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю, — 47,5%, освіта — 51,5%

Збільшення порівняно з січнем — червнем минулого року зазнали ви­датки за такими напрямами

— видатки місцевих бюджетів на охорону здоров'я за січень — червень поточного року збільшилися порівняно з січнем — червнем минулого року на 417,9 млн грн , або на 29,6%, і становили 1830,8 млн грн Рівень виконан­ня цих видатків до розрахункового річного показника порівняно з відповідним періодом 1999 року збільшився з 42,2 до 47,4%

— видатки на освіту за звітний період збільшилися порівняно з січнем — червнем 1999 року на 361,9 млн грн , або на 23,7%, і становили 1886,6 млн грн Рівень виконання цих видатків до розрахункового річного показни­ка збільшився порівняно з відповідним показником минулого року з 47 9 до 51,5%

Значне збільшення питомої ваги видатків у загальній сумі видатків порів­няно з січнем — червнем минулого року відбувається за такими статтями

— охорона здоров'я — на 2,66 відсоткових пункти,

— освіта — на 1,75 відсоткових пункти,

— державне управління — на 1,27 відсоткових пункти

Найвищий рівень виконання видаткової частини за місцевими бюджета­ми має місце у м Києві — 115,3%, Запорізькій області — 76,8, Київській — 68,7, Одеській — 65,4, Автономній Республіці Крим — 64, Львівській — 63,3, Сумській — 63, Харківській області — 62,2%

Найнижчий рівень виконання видаткової частини за місцевими бюджета­ми має місце у Тернопільській області — 44,1%, Луганській — 45,1, Чернівець­кій — 45,8, Хмельницькій — 46,2, Рівненській області — 46,3%

Найнижчий рівень виконання соціальних видатків має місце у таких областях

— у галузі освіти Херсонська область — 37,3% річного розрахункового показника, Хмельницька — 38,9%, Тернопільська — 42,3% відповідно

— охорони здоров'я Хмельницька — 36,4% розрахункового річного показ­ника, Запорізька та Черкаська області — по 36,5%, Тернопільська — 40%

— соціального захисту та соціального забезпечення Івано-Франківська область — 17,7% річного розрахункового показника. Рівненська та Луганська — по 21,7%, Тернопільська область — 21,8%

2.4. Дефіцит бюджету

За січень — червень поточного року профіцит державного бюджету становив 509,2 млн. грн., за січень — червень минулого року дефіцит держав­ного бюджету становив 450,1 млн. грн.

Якщо за січень — червень 1999 року дефіцит державного бюджету стано­вив 0,81% ВВП при річному плані дефіциту 1 відсоток ВВП, то за січень — червень поточного року має місце профіцит державного бюджету, який становить 0,71% ВВП при бездефіцитному бюджеті на 2000 рік.

За січень — червень поточного року профіцит зведеного бюджету становив 670,4 млн. грн., за січень — червень минулого року дефіцит зведеного бюджету становив 504,7 млн. грн.

2.5. Державний борг

На 01.06.2000 року сума державного боргу України становила 80488 млн. грн. З них державний внутрішній борг становив 23099,9 млн. грн., або 28,7%, державний зовнішній борг — 57388,2 млн. грн. (10599,2 млн. доларів США), або 71,3%.

У структурі державного внутрішнього боргу заборгованість перед юридич­ними особами становить 12528,9 млн. грн., або 54,24% у загальній сумі державного внутрішнього боргу, заборгованість перед банківськими устано­вами становить 10570 млн. грн., або 45,76% відповідно. Інша внутрішня за­боргованість становить 954,7 млн. грн., або лише 0,004% у загальній сумі державного внутрішнього боргу.

Видатки на обслуговування державного боргу за січень — червень по­точного року становили 2176,6 млн. грн., або 36,5% річного плану, в тому числі видатки на обслуговування внутрішнього державного боргу станови­ли 287,6 млн. грн., або 15,5% річного плану, а видатки на обслуговування зовнішнього державного боргу — 1889 млн. грн., або 46%. За січень — червень 1999 року видатки на обслуговування державного боргу становили 1571,1 млн. грн., або 44,3% річного плану, в тому числі видатки на обслу­говування внутрішнього державного боргу становили 416,6 млн. грн., або 44,3% річного плану, а видатки на обслуговування зовнішнього державно­го боргу — 1154,6 млн. грн., або 57,5% відповідно статтею 18 цього Закону. Такі рішення Кабінету Міністрів України наби­рають чинності з дня їх прийняття.

Кабінет Міністрів України має право брати зобов'язання, які випливають з визначених у частинах першій та другій цієї статті документів, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'яза­них з поверненням позик та звільненням платежів згідно з угодами від будь-яких комісій протягом дії кредитної угоди.

Стаття 23. Державні гарантії (поручительства, векселі, інші гарантійні ін­струменти) покриття ризиків нерезидентів, пов'язаних з кредитуванням су­б'єктів підприємницької діяльності України, можуть надаватися виключно під зустрічні безвідкличні та безумовні гарантії банків України, фінансові по­казники яких відповідають вимогам, визначеним Національним банком Ук­раїни. Зазначені зустрічні гарантії мають видаватися на повну суму виданих державних гарантій, загальний обсяг яких у 2000 році не може перевищувати 600 млн. гривень.

Суб'єкти підприємницької діяльності України позичальники іноземних кредитів, щодо яких надані державні гарантії (поручительства, векселі, інші гарантійні інструменти), сплачують до Державного бюджету України плату за їх отримання, розмір якої встановлюється Міністерством фінансів України.

ІІІ. Аналіз видаткової частини державного бюджету України

3.1. Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України

Стаття 24. Затвердити бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2000 рік згідно з додатком № 2 до цього Закону.

Установити, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету України тільки в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених їм на 2000 рік у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Облік бюджетних асигнувань та контроль за їх дотриманням здійснюється Держав­ним казначейством України.

Якщо після прийняття цього Закону повноваження щодо виконання функцій або надання послуг, на які затверджене бюджетне призначення, передаються відповідно до законодавства України від одного головного роз­порядника коштів державного бюджету іншому, то дія бюджетного призна­чення не припиняється і може застосовуватися в межах, визначених цим Законом для виконання тих же функцій чи надання тих же послуг голов­ним розпорядником коштів державного бюджету, якому це повноваження передано.

Дозволити Міністерству фінансів України у виключних випадках за об­грунтованим поданням головного розпорядника коштів Державного бюджету України здійснювати перерозподіл його бюджетних призначень по загальному

фонду в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

При цьому забороняється збільшення бюджетних призначень на:

державне управління за рахунок зменшення бюджетних призначень по ін­ших розділах функціональної класифікації видатків бюджету;

оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення ін­ших видатків;

капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на по­точні видатки.

Стаття 25. Установити, що видатки спеціального фонду Державного бюд­жету України на 2000 рік здійснюються виключно через спеціальні реєстра­ційні рахунки бюджетних установ і організацій в органах Державного казна­чейства України та рахунки закордонних дипломатичних установ України.

Видатки спеціального фонду мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх незалежно від обсягів, затверджених згідно з до­датком № 2 до цього Закону, в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо цим законом не вста­новлено інших обмежень, та використовувати залишки коштів спеціального фонду на кінець бюджетного року за цільовим призначенням у наступному бюджетному році.

Стаття 26. Затвердити такий перелік захищених статей видатків загально­го фонду Державного бюджету України на 2000 рік за економічною структу­рою видатків:

оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110);

нарахування на заробітну плату (код 1120);

придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів (код 1132);

забезпечення продуктами харчування (код 1133);

виплата процентів за державним боргом (код 1200);

трансферти населенню, пов'язані з соціальним захистом та забезпеченням (в тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян) (код 1340);

трансферти місцевим бюджетам (код 1320).

Установити, що фінансування витрат Державного бюджету України по за­хищених статтях та по соціальному захисту інвалідів провадиться в першочер­говому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів Державного бюдже­ту України.

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості по цих статтях за минулі роки планується в повному обсязі.

Заборонити здійснення оплати праці працівників бюджетних установ та виплату пенсій, в тому числі погашення заборгованості за минулі роки, в негрошовій формі.

Стаття 27. Установити, що у 2000 році 10 відсотків коштів в іноземній ва­люті, отриманих за вчинення консульських дій за межами України відповідно до пункту 2 статті 6 цього Закону, спрямовуються в установленому порядку на непередбачені витрати, пов'язані з наданням матеріальної допомоги потерпі­лим за кордоном громадянам України; оформленням та оплатою послуг іно­земних ритуальних служб у випадку смерті громадян України, що настала під час їх перебування за кордоном; оплатою праці тимчасово прийнятих на міс­ці (за трудовою угодою) працівників для виконання термінових робіт в кон­сульських відділах посольств України за кордоном; придбанням обладнання, включаючи транспортні засоби, для консульських відділів дипломатичних представництв України за кордоном.

З метою належного технічного оснащення консульських установ по всій системі Міністерства закордонних справ України в цілому надати йому право перерозподіляти зазначені видатки підвідомчих закордонних установ, а також централізовано використовувати їх для розвитку консульської служби.

Решта суми коштів в іноземній валюті, отриманих за вчинення консуль­ських дій за межами України, зараховується до доходів загального фонду Дер­жавного бюджету України і використовується на поточне утримання диплома­тичних представництв України за кордоном та придбання і будівництво при­міщень для їх розміщення в межах загальних видатків, передбачених в Дер­жавному бюджеті України на ці цілі.

Стаття 28. Фінансування витрат, пов'язаних з утриманням працівників дипломатичних представництв та консульських установ України за кордо­ном, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, провадиться виключно че­рез Міністерство закордонних справ України.

Стаття 29. Установити, що у 2000 році кошти, отримані згідно з окреми­ми пунктами статті 6 цього Закону, спрямовуються відповідно на:

фінансування в установленому порядку державних капітальних вкладень .на пускових об'єктах Чорнобильської будівельної програми відповідно до пе­реліків, затверджених Кабінетом Міністрів України (за рахунок доходів, виз­начених пунктом 4 статті 6 цього Закону);

здійснення державного пробірного контролю (за рахунок доходів, визна­чених пунктом 5 статті 6 цього Закону);

потреби Збройних сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів відповідно до кош­торисів, затверджених у встановленому порядку (за рахунок доходів, визначе­них пунктом 6 статті 6 цього Закону);

авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організа­ціях (за рахунок доходів, визначених пунктом 7 статті 6 цього Закону);

здійснення видатків Фонду соціального страхування України (за рахунок доходів, визначених пунктом 12 статті 6 цього Закону);

забезпечення організації повітряного руху (за рахунок доходів, визначених пунктом 13 статті 6 цього Закону);

морську і річкову транспортну діяльність та участь України у міжнародних організаціях морського і річкового транспорту (за рахунок доходів, визначених пунктом 14 статті 6 цього Закону).

Стаття 30. Кабінету Міністрів України у першому кварталі 2000 року до завершення процесу реорганізації системи органів державної влади здійснюва­ти видатки за відомчою класифікацією державного бюджету, що діяла до вве­дення в дію цього Закону, з подальшим перерозподілом фактично проведених видатків між головними розпорядниками коштів державного бюджету відпо­відно до затвердженого цим Законом переліку головних розпорядників коштів державного бюджету.

Стаття 31. Зупинити на 2000 рік дію окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи", визначених статтею 24 Закону України "Про Дер­жавний бюджет України на 1999 рік" (Відомості Верховної Ради України, 1999 p., № 8, ст.59).

Стаття 32. Починаючи з 1 січня 2000 року відшкодування відповідно до законів України шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів діз­нання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та відшкодування збитків, заподіяних знищенням або пошкодженням майна, що належало суддям чи працівникам правоохоронних органів, членам їх сімей або близьким родичам, здійснюється з Державного бюджету України Головним управлінням Держав­ного казначейства України за рахунок коштів на утримання судів. Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а також інших центральних органів виконавчої влади, неза­конними діями працівників яких була завдана шкода громадянам або праців­никами яких є постраждалі.

Стаття 33. Установити, що у 2000 році виплата щорічної разової допомо­ги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх со­ціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І групи — 150 гривень, інвалідам війни II групи — 120 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, — 55 гривень, інвалідам війни III групи, учасникам бойових дій, членам сімей загиблих та дружинам (чолові­кам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, — 40 гривень.

Стаття 34. Зупинити на 2000 рік дію статті 44 Закону України "Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 1999р., № 45, ст. 397) в частині проведення бюджетними установами та організаціями відрахувань профспілковим організаціям на культурно-масо­ву і фізкультурну роботу.

Стаття 35. Дозволити Кабінету Міністрів України зробити у 2000 році внесок у розмірі 50.000 тис. гривень до статутного фонду відкритого акціонер­ного товариства "Державний ощадний банк України" за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України, отриманих від управління державним майном.

Стаття 36. При формуванні державного замовлення з виготовлення речо­вого майна та постільних речей у 2000 році для установ та організацій Мініс­терства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, органів і установ виконання покарань в першу чергу враховуються можливості виробничих потужностей щодо виконання цих замовлень на підприємствах пенітенціарної системи України та підприємствах громадсь­ких організацій інвалідів.

Стаття 37. Установити, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для Збройних сил України, Служби безпеки України, Міністер­ства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів Ук­раїни військових формувань, а також інших бюджетних установ, що здійсню­ють заготівлю сільськогосподарської продукції і продовольства, проводиться тільки у вітчизняних товаровиробників на конкурсній основі.

Стаття 38. Фінансування витрат у 2000 році з Фонду для здійснення захо­дів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захис­ту населення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в обсязі, визначеному статтею 24 цього Закону.

Доходи, додатково отримані від погашення заборгованості (недоїмки) із збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та соціального захисту населення, понад обсяги, визначені у статті 3 цього Закону, у сумі 68.000 тис. гривень, спрямовуються на державні капітальні вкладення зазначеного Фонду.

Кабінету Міністрів України забезпечити першочергове фінансування ви­датків на заходи, пов'язані із соціальним захистом громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.

Стаття 39. Установити, що у 2000 році у разі недоотримання загальних доходів або державних запозичень для фінансування загального фонду Дер­жавного бюджету України порівняно із затвердженими більш як на 10 відсот­ків Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства фінансів України не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому сталося фактичне недоотримання зазначених загальних доходів або державних запозичень, може обмежувати загальні видатки розпорядників коштів Державного бюджету Ук­раїни з урахуванням першочерговості та повноти фінансування захищених статей видатків, визначених статтею 26 цього Закону, про що у день прийнят­тя такого рішення повідомляється Верховна Рада України.

3.1.1. Видатки на соціальний захист населення

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є ство­рення духовних цінностей, соціально-культурних і побуто­вих послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне вироб­ництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тіль­ки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових від­носин.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зрос­тання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за дже­релами, призначенням, порядком формування та викорис­тання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більше ніж ЗО % валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціаль­ної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспіль­ства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необ­хідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління. При плануванні бюджетних асигнувань, влас­них доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюд­жету на соціальний розвиток, є застосування довгостроко­вих економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи сти­мулювання якості роботи цих установ та раціонального ви­користання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відно­сини в соціальній сфері, мають відображати можливості дер­жави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фі­нансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення ін­тересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населен­ня окремих регіонів. Такими нормативами можуть ста­ти розміри бюджетних асигнувань на відповідний показ­ник, передбачений програмою для цієї території чи уста­нови.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів Ук­раїни, як правило, на 5—10 років. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію дер­жави для задоволення потреб соціального забезпечення. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими Радами народних депутатів.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм витрат за їхніми статтями. За своїм змістом фінансова норма — це науково обґрунтований розмір витрат фінансо­вих ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю. Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартіс­ним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визна­чення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю:

спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі Їх — зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної устано­ви, укрупнені — міністерства чи відомства, зведені — держа­ви чи області.

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціаль­но-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств з залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5— 10 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів згідно з рішенням Уряду. Потрібна сис­тема матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та по­ліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на со­ціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з уста­новленими нормами асигнування згідно з кошторисом вит­рат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм вит­рат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зве­деному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плану­ванні використовуються укрупнені норми, які мають лікві­дувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним з найважливіших завдань поліпшення викорис­тання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозра­хункових форм фінансування їх, зокрема самофінансуван­ня. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення дже­рел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асиг­нувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

В останні роки спостерігається зростання асигнувань під­приємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростан­ням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. З 1990 по 1995 p. вони зросли більш ніж у 100 разів і станов­лять більше 40 % загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпроз­рахункові науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу ЕОМ, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

Викладене дає підстави для таких висновків:

зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно обумовлена змінами в їхній діяльності;

практика фінансового планування в установах соціаль­ної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розпо­дільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштів не передбачають необхідного взає­мозв'язку та узгодження;

діючий порядок планування не створює умов для раціо­нального та ефективного використання фінансових ресур­сів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотри­мання режиму економії.

3.1.2. Видатки на фінансування науки і культури

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки до­сконалих технічних засобів, а й постійного розвитку голов­ної виробничої сили суспільства — людини. Без високої за­гальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джере­лом фінансування витрат на народну освіту, науку і культу­ру є державний бюджет.

Система народної освіти в нашій країні є єдиним ком­плексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, се­редня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змі­нами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основ­них принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здіб­ностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відпові­дає рівню розвинених країн світу. Однак за якісними показ­никами, характером завдань і можливостями, технологією

їх використання вона не задовольняє потреб населення Ук­раїни (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

За попередніми даними.

* Включаючи 52 приватних заклади на 5,6 тис. учнів.

** Включаючи заклади Міністерства внутрішніх справ. Міністерства оборони та недержавні.

Першою ланкою системи освіти є дошкільне виховання. В Україні є різні як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоров­чого, природничого і гуманітарного напрямів. На початок 1995 p. в Україні функціонувало 22,4 тис. дошкільних за­кладів, в яких налічувалось 2,1 млн місць.

Загальноосвітня школа є найбільшою структурною час­тиною системи освіти. Порівняно з 1990 p. у 1995 p. загаль­на кількість шкіл збільшилася на 565, у тому числі початко­вих — на 103, середніх — на 1087, з них на селі — відповідно на 20 і 685 шкіл. Водночас кількість неповних середніх шкіл зменшилася на 665, у тому числі у сільській місцевості — на 490, що є негативною тенденцією.

У денних школах навчається 6972,2 тис. учнів, у тому числі в другу і третю зміни — понад 1 млн, або 15,7 %, зокрема в містах — 21,6, селах — 3,2 %. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В інтернатах виховується 137 тис. дітей. В Україні створено 66 дитячих будинків сімейного типу.

У 1995 p. у 35 школах-інтернатах для дітей-сиріт та ді­тей, що залишилися без піклування батьків, виховувалось 7,8 тис. дітей, у 37 дитячих будинках — 2,9 тис. дітей.

В останні роки у системі шкільного навчання відбува­ються негативні процеси — зменшується кількість учнів у старших класах (з 940 тис. в 1990 p. до 645 тис. чол. у 1995 p.). Це може призвести до негативних наслідків для освітнього потенціалу населення України.

Майже у половині населених пунктів зовсім немає шкіл, у тому числі у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Пробле­ма здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.

Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі. Дефіцит педагогічних кадрів най­більше відчувається в індустріальне розвинених областях.

Із загальної кількості шкільних будівель 1088, або 3 %, перебувають в аварійному стані, 3517 (9,8 %) потребують капітального ремонту. У 1994 p. збудовано шкільних примі­щень на 68,1 тис. місць, що на 18,7 тис. менше, ніж у 1993 p. Дуже складно вирішується питання організації харчування дітей, забезпечення їх одягом, взуттям, ліками.

Серед освітніх закладів важлива роль належить профе­сійно-технічним. У системі професійної освіти функціонує 1197 навчальних закладів, в яких навчається 577 тис. учнів.

Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спря­мованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний пе­релік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід пла­нувати державне завдання з навчання тимчасово незайня­того населення, що має важливе значення в умовах високо­го рівня прихованого безробіття. З метою фінансового са­мозабезпечення у професійно-технічних училищах потріб­но створювати навчально-виробничі об'єднання, малі під­приємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

Україна має розвинену мережу вищих навчальних закла­дів. У 1995 p. функціонувало 747 вищих навчальних закла­дів І—II рівнів акредитації та 165 державних вищих навчаль­них закладів III—IV рівнів акредитації. Для народного гос­подарства було підготовлено 353 тис. висококваліфікованих спеціалістів.

У складних економічних умовах вищим навчальним за­кладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність. Прийом до вузів III—IV рів­нів акредитації в 1995 p. збільшився на 1,4 тис. чол., що на 0,3 % більше від рівня 1994 p.

Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в га­лузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку від­ряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, про­грамах і фондах.

Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх профе­сійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтех­училищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний пе­релік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.

У 1995 p. до навчальних закладів України на компенса­ційних засадах було прийнято 4 тис. іноземних громадян. Розширюється договірна форма навчання студентів. Однак це не відповідає ні потенціалу вищої школи, ні її фінансо­вим проблемам. Вузи України здатні прийняти на навчання значно більше іноземних студентів.

Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту осві­ти з урахуванням нових соціально-політичних реалій сус­пільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, профе­сійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.

Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшен­ня якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціаль­ного прогресу країни.

при збереженні орієнтації в основному на державне фі­нансування освіти навчальним закладам слід надати значно ширші права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтерна­тивні, позабюджетні кошти.

Для забезпечення належної фінансової самостійності на­вчальних закладів треба визнати за ними право власності на основні фонди, обладнання, приміщення та інше майно, яки­ми вони користуються, передати на засадах довічної оренди земельні ділянки, на яких вони розташовані або якими ко­ристуються, а також надати вузам право здійснювати всі дозволені в Україні види економічної діяльності.

Фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нор­мативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних під­приємств і організацій, а також додаткових джерел фінансу­вання. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Протягом останніх 4 років видатки з бюджету у деяких сферах, крім фізичної культури, підвищувалися майже од­наковими темпами. Однак слід зауважити, що кількісні по­казники не є свідченням поліпшення фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, спорту та молодіжних потреб, оскільки збільшення темпів та частки зазначених витрат від­бувалося за умови зменшення валового внутрішнього про­дукту.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткування

прибутку (доходу) без обмеження рівня рентабельності. Додатковими джерелами фінансування є такі:

кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

дотації місцевих Рад народних депутатів;

кредити і позики банків;

валютні надходження;

добровільні грошові внески, матеріальні цінності, от­римані від підприємств, установ, організацій, окремих гро­мадян.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що використовується на розвиток осві­ти, звільняються від оподаткування в установленому порядку і в разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. )

Здійснюється ряд заходів з метою подальшого удоскона­лення системи загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх на­вчальних закладів, професійно-технічних училищ, зміцнен­ня їхньої навчально-технічної бази, поліпшення матеріаль­но-побутового становища учителів, студентів, учнів серед­ніх спеціальних навчальних закладів та професійно-техніч­них училищ.

3.1.3. Видатки на охорону здоров’я

Піклування про здоров'я людей — одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване без­платною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров'я, розвитком і удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 p. було прийнято Основи законодавст­ва України про охорону здоров'я, де зазначено, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охо­рону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріо­ритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліп­шення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Для визначення витрат на утримання установ охорони здо­ров'я застосовують такі сітьові показники: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

Кількість лікарняних ліжок — головний сітьовий показ­ник для визначення витрат на утримання стаціонарних лі­карень. Його розраховують згідно з планом економічного та соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показ­ник планують виходячи з демографічних, соціально-еконо­мічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, вра­ховують віковий склад населення, розподіл за статтями, ви­дами зайнятості тощо.

Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Так, кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за нормати­вами, наведеними в табл. 3.2.

Таблиця 3.2.

Крім зазначених посад у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рент­генолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо. Посаду завіду­ючого відділенням вводять за наявності у відділенні ліжок.

При визначенні чисельності середнього і молодшого ме­дичного персоналу виходять з кількості ліжок за нормою та кількості посад на один цілодобовий пост (табл. 3.3.).

Таблиця 3.3.

Кількість посад медичного персоналу на один черговий пост визначають виходячи з загальної кількості робочих го­дин на рік та річної норми робочого часу. Загальна кількість робочих годин становить 365 днів · 24 год - 8760, робочих днів на рік (за винятком недільних, святкових та відпуск­них днів) 365 - 52 - 7 - 24 - 282. Розрахунок кількості посад на один пост наведено в табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Аналогічно розраховують кількість посад при меншій тривалості відпустки. Штат адміністративно-господарсько­го персоналу визначають залежно від категорії лікарні за типовими штатними розписами.

Чисельність персоналу кожної групи розраховують на по­чаток, кінець року, а також середньорічну. Середньорічну кіль­кість обчислюють так само, як і по фонду лікарняних ліжок.

Кількість лікарських посад — показник, що викори­стовується для визначення витрат по амбулаторно-поліклі­нічному обслуговуванню населення. Згідно з діючими норма­ми на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів — 17,2.

Для дитячих поліклінік установлена норма: 1 лікар-педі­атр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 100 дітей.

Кількість середнього і молодшого медичного персоналу ус­тановлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську по­саду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислю­ють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.

Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунктів тощо.

Кількість лікарських відвідувань — показник, що вико­ристовується для визначення витрат на придбання медика­ментів і перев'язувальних засобів при амбулаторному об­слуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості середньорічних лікарських посад, затверджених за кошторисом, кількості годин роботи лікаря цієї спеціальності на день, норми прийому хворих на годину та кількості робочих днів на рік.

Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничих терапевтів. Кіль­кість годин роботи одного лікаря на день 6 год ЗО хв, норма прийому в поліклініці за 3 год роботи — 15 чол. на день (5 чол. на годину). Надання допомоги вдома за 3,5 год — 7 чол. (2 чол. на годину). Усього 22 чол. на день (15 + 7). Кількість хворих, яких приймають за день усі лікарі, 22 · 10 - - 220. Кількість робочих днів на рік — 282. Отже, загальна кількість лікарських відвідувань за рік становить 220 · 282 - ~ 62 040.

Кількість ліжко-днів — показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розра­ховують множенням середньорічної кількості ліжок на кіль­кість днів функціонування ліжка на рік. При цьому слід урахо­вувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фак­тичних даних за минулі роки. Крім того, треба мати на увазі можливість збільшення кількості днів їхнього використання за рахунок кращого розподілу ліжок по відділеннях, скоро­чення простоїв ліжок, що виникають через капітальні ремон­ти приміщень, карантини, дезінфекцію та з інших причин.

Штати медичного персоналу для дитячих ясел визначають так само, як і вихователів у дитячих садках, тоб­то виходячи з кількості дітей, груп та тривалості їхньої роботи.

Кожна установа охорони здоров'я складає індивідуаль­ний кошторис. В ньому витрати визначають за окремими статтями. Найбільшу частку в кошторисі (близько 60 %) становлять асигнування на заробітну плату.

Заробітну плату медичних працівників розраховують за чисельністю цих працівників та ставками заробітної плати, її планують окремо по лікарському, середньому і молодшому медичному та адміністративно-господарському персоналу.

Кількість штатних посад по кожній групі персоналу визначають на початок, кінець планового року та серед­ньорічну. Цей показник на початок року розраховують ви­ходячи з фактичної наявності посад на останню звітну да­ту, а на кінець — додаванням до кількості штатних посад на початок року приросту посад відповідно до зміни об­сягу роботи установи. Середньорічну кількість штатних по­сад обчислюють так само, як кількість середньорічних лі­жок.

Посадові оклади медичних працівників визначають з урахуванням кваліфікаційних вимог і тарифних розрядів працівників відповідної кваліфікації за штатним розкла­дом.

Тарифні розряди працівників охорони здоров'я наведено в табл. 3.5. теми. Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мі­рою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внас­лідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнона­ціональних пріоритетів.

Таблиця 3.5.

Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформу­вання структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів зако­нодавчої та виконавчої влади.

3.1.4. Видатки на економічну діяльність держави

В умовах становлення ринкових відносин держава пос­тійно скорочує асигнування на розвиток економіки з бюд­жету. Це об'єктивний процес, оскільки на зміну адміністра­тивним методам приходять економічні, коли розширення і розвиток галузей економіки здійснюється за рахунок кош­тів підприємницьких структур.

Проте державне регулювання темпів та пропорцій роз­витку економіки, особливо при переважанні державної влас­ності, є виправданим. Сутність проблеми полягає в тому, що, по-перше, е галузі, які без державної допомоги в умовах рин­ку не мають достатніх фінансових можливостей для розвит­ку, але вони суттєво впливають на загальний стан розвитку економіки держави. Це передусім паливно-енергетичний, аг­ропромисловий, металургійний комплекси. По-друге, в рин­кових умовах тільки при державній підтримці можуть роз­виватися наукоємні та технологічно складні виробництва.

Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена ще й тим, що після проголошен­ня державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надмірно інтегрова­ний і не являв собою в значній своїй частині технологічно замкнуте виробництво. Крім того, структура галузей еконо­міки не відповідала потребам України, а була зорієнтована на потреби колишнього Союзу. Якщо до цього додати висо­кий рівень мілітаризації тодішньої економіки, то значні асиг­нування, що виділяються з бюджету на розвиток народного господарства, стануть в більшій своїй частині виправдани­ми.

У 1992—1995 pp. витрати на народне господарство пере­вищували ЗО % усіх видатків з бюджету. Є підстави ствер­джувати, що на найближчу перспективу їхня висока частка зберігатиметься.

У останні роки найбільше коштів направляється на капі­тальні вкладення, насамперед на соціальний розвиток села, зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового ком­плексу, капітальні вкладення в соціальну сферу і на фінан­сування особливо важливих об'єктів виробничого призна­чення.

Важливим напрямом вкладення бюджетних коштів є кон­версія оборонного комплексу і створення нових видів про­дукції широкого вжитку. За цим напрямом фінансується ряд науково-технічних цільових комплексних програм підготов­ки та освоєння цивільної продукції. Крім бюджетних кош­тів на ці цілі залучатимуться ресурси підприємств і кредити банків.

Відповідно до Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" з бюджету використову­ються кошти на землевпорядкування, експлуатацію і утри­мання зрошувальних і осушувальних систем, утримання ве­теринарної мережі та інших бюджетних установ агропро­мислового комплексу.

За рахунок бюджету фінансуються заходи з поліпшення родючості та рекультивації земель, розвитку племінної справи, ведення лісового господарства, формування фонду підтрим­ки фермерських господарств, проведення земельної рефор­ми тощо. У сільськогосподарському виробництві з бюджету фінансується ряд цільових програм, у тому числі з розвитку племінного тваринництва і захисту рослин, селекції елітно­го насіння, відтворення рибних запасів, розвитку соціально-культурної сфери у сільській місцевості тощо.

3.1.5. Видатки на фінансування оборони і правоохоронних органів

Витрати на оборону об'єктивно зумовлені необхідністю захисту інтересів держави в міжнародному співтоваристві. Розмір витрат визначається передусім воєнною доктриною, яку затверджує Парламент, виходячи з співвідношення різ­них воєнних угрупувань у світі, напрямів зовнішньої по­літики України тощо.

Витрати на оборону в кожному бюджетному році визна­чаються за встановленими нормами грошових видатків на різні потреби армії та флоту. Фінансування здійснюється за кошторисом Міністерства оборони України. У ньому визна­чають видатки на оплату поставок озброєння, техніки, па­лива, продовольства, матеріальних засобів, виплату заробіт­ної плати військовослужбовцям, грошового утримання ря­довому і сержантському складу військ, утримання вищих військових навчальних закладів, госпіталів, санаторіїв, ліку­вальних закладів, клубів тощо.

Крім цього в кошторисах передбачають витрати на за­безпечення господарсько-побутового облаштування військ, фінансування капітального будівництва, ремонт зброї та побутової техніки.

Більшість витрат здійснюється централізовано, проте деякі витрати, наприклад виплата грошового забезпечення, ремонт військової техніки, провадять військові округи і з'єднання. Всі витрати здійснюються з загальнодержавного бюджету. Міністерство оборони України складає зведений кошторис витрат і подає його Міністерству фінансів для включення до бюджету.

Міністерство фінансів України розглядає поданий кош­торис щодо обґрунтування розрахунків і норм витрат. За необхідності в кошторис витрат Міністерства оборони вно­сяться корективи і уточнення.

У процесі виконання бюджету здійснюється контроль за витрачанням коштів з боку як Міністерства фінансів, таких фінансових служб у військових частинах під керівництвом Головного фінансового управління Міністерства оборони України. В аналогічному порядку визначають витрати на фінансування Національної гвардії та правоохоронних ор­ганів з урахуванням специфіки їхньої діяльності.

3.1.6. Видатки на державне управління

Витрати на управління розрізняють залежно від джерел їхнього покриття. Так, у цілому в державі вони мають до­сить складну структуру. Витрати на управління господарсь­кими структурами різних типів і форм власності відносять на собівартість продукції, робіт і послуг. Господарські об'єд­нання, концерни, асоціації та інші формування покривають свої витрати за рахунок одержуваних відрахувань від при­бутку підприємств, що входять до їх складу.

Витрати на управління установами соціально-культурної сфери передбачаються в кошторисах цих установ і окремо в бюджеті не виділяються.

Витрати на управління в бюджеті передбачаються тільки на утримання вищих і місцевих органів державної влади і управління, в тому числі законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошто­рисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Мініс­трів, Верховній Раді, апарату Президента тощо. В кошто­рисі передбачають витрати за окремими статтями, в тому числі на заробітну плату управлінського апарату, відраху­вання на соціальне страхування, відрядження, витрати на придбання обладнання та інвентарю для управлінських ці­лей, ремонт адміністративних приміщень тощо.

Витрати за кошторисами обґрунтовуються відповідни­ми розрахунками. Основними показниками для визначен­ня витрат є чисельність працівників, посадові оклади, пло­ща приміщень і норми витрат. Чисельність апарату цен­тральних органів управління встановлюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, а місцевих — місцеві Ради народних депутатів.

Контроль за плануванням і витрачанням витрат на уп­равління здійснює Міністерство фінансів України. Всі мі­ністерства і відомства подають йому зведені кошториси сво­їх витрат для включення до бюджету. Аналогічно місцеві

представницькі та виконавчі органи подають свої коштори­си для включення до місцевих бюджетів.

Фінансові органи перевіряють подані кошториси щодо обгрунтування витрат і дотримання чинного законодавства. При виявленні порушень у кошториси вносять відповідні зміни. В ході виконання бюджету фінансові органи здій­снюють перевірки правильності та ефективності викорис­тання витрат на управління.

Чисельність апарату органів законодавчої та виконавчої влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, за період з 1991 p. до кінця 1995 p. збільшилася в цілому на 44 %. У 1995 p. витрати на утримання апарату державного управління зросли у відношенні до ВВП в 1,4 раза. Зазначе­не збільшення чисельності апарату в окремих ланках дер­жавної влади та видатків на його утримання відбулося з таких причин.

Апарат Верховної Ради України зріс на 114 одиниць (з 848 до 992), або на 17 %, у зв'язку з формуванням професій­ного Парламенту, розширенням функцій апарату Верховної Ради та створенням при постійних комісіях апарату їхніх секретаріатів (на 01.02.1995 p. штатна чисельність апарату Верховної Ради досягла 1295 одиниць).

Апарат центральних органів виконавчої влади зріс на 5311 одиниць (з 9525 до 14 836), або на 55,8 %. За 1991-1994 pp. поряд з ліквідацією 12 центральних органів виконавчої вла­ди та скороченням чисельності їхнього апарату і апарату ряду діючих органів у зв'язку з розбудовою України як не­залежної держави було створено 29 нових міністерств, ві­домств та інших центральних органів з загальною чисель­ністю апарату 4657 одиниць. Крім того, у зв'язку з розши­ренням функцій апарат 18 діючих міністерств і відомств було збільшено на 1752 одиниці. В цілому кількість центральних органів державної виконавчої влади зросла на 16 одиниць.

Апарат місцевих органів виконавчої влади, підпорядкова­ний міністерствам і відомствам, зріс на 16 980 одиниць (з 40 618 до 57 598), або на 41,8 %, у зв'язку з створенням нових місцевих органів різних державних інституцій.

Чисельність апарату органів місцевого і регіонального самоврядування, що утримуються за рахунок коштів місце­вих бюджетів, зросла на 52 197 одиниць (з 116 764 до 168 961), або на 44,7 %. При цьому збільшення чисельності на 9097 одиниць пояснюється тим, що до 1992 p. витрати на утримання управлінь сільського господарства і продоволь­ства здійснювалися за рахунок коштів підвідомчих підпри­ємств, і чисельність їх не враховувалася у складі органів виконавчої влади, а з 1992 p. зазначені управління утриму­ються за рахунок коштів бюджету.

Крім того, після введення в дію Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно з яким місцевим Радам надано пра­во самостійно затверджувати структуру і штати місцевих органів, чисельність їхнього апарату збільшилася на 43100 одиниць, з них органів обласної ланки — на 1600 одиниць, або на 9,7 %, міської ланки — на 15 370 одиниць, або на 54,4 %, районної ланки — на 10 446 одиниць, або на 34,1 %, сільських і селищних Рад - на 15 684 одиниці, або на 37,8 %.

Чисельність працівників судових органів зросла на 4792 одиниці, або на 35,8 %, згідно з рішенням Президії Верхов­ної Ради України у зв'язку з проведенням судово-правової реформи.

До 1992 p. органи прокуратури фінансувалися за раху­нок союзного бюджету. З 1992 p. вони фінансувалися з дер­жавного бюджету України. Чисельність їх за 2 роки зросла на 1375 одиниць, або на 12,8 %, у зв'язку з розширенням їхніх функцій.

Місцеві державні податкові інспекції (з 1996 p. — адмі­ністрації) створено як самостійні органи у 1992 p. згідно з прийнятим Законом України "Про державну податкову служ­бу". За 3 роки чисельність їхнього апарату зросла на 27 216 одиниць (з 27 184 до 54 400), або в 2 рази, у зв'язку з ро­зширенням їхніх функцій та обсягів роботи з контролем за надходженням у бюджет платежів та сплатою податків як державними, так і комерційними підприємствами, приват­ними та іншими суб'єктами недержавних форм власності.

Формування митниць в Україні здійснюється з 1992 p. Відтоді чисельність їх працівників зросла до 18 256 одиниць у зв'язку з розвитком їхньої мережі та розбудовою держав­ного кордону України.

Розширення структури, зростання чисельності штату ор­ганів державної законодавчої та виконавчої влади, на жаль, не супроводжувалися підвищенням рівня управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі економікою.

Недосконале управління залишається одним з найістот­ніших факторів, що гальмують реформування економіки. Повільно впроваджуються заходи щодо структурної перебу­дови діючої системи управління економікою, зокрема забез­печення поетапного переходу від галузевої до функціональ­ної структури управління, а також перенесення значної час­тини функцій управління в регіони. Це пояснюється насам­перед відсутністю державної програми розвитку регіональ­ного управління економікою та місцевого самоврядування.

Структурно невизначеною та малоефективною є система органів централізованого управління економікою. Великої шкоди прийняттю управлінських рішень завдає паралелізм функціональних повноважень деяких підрозділів Уряду України.

Прикладом структурної невпорядкованості може бути організація управління соціальною сферою економіки та її фінансового забезпечення. Розподілом грошових ресурсів цієї сфери займаються: Міністерство праці, Міністерство соці­ального захисту, Пенсійний фонд, Фонд соціального стра­хування, Фонд зайнятості, Фонд Чорнобиля, відповідні під­розділи Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Мініс­терства фінансів. Разом з тим до останнього часу відсутня ефективна вертикальна система організації адресної допо­моги малозабезпеченим верствам населення.

Недостатньо дійовими є поки що органи державного уп­равління, створені у зв'язку з ринковою трансформацією економіки — Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет по земельних ресурсах та ін. Передусім цим пояснюється стихійність та некерованість впродовж останніх років приватизаційних процесів, не змен­шення, а навпаки, посилення тиску монопольних структур на перебіг економічних процесів.

Найскладнішою ланкою управління виявилося управлін­ня державним сектором економіки. Існуюча система галузе­вого управління цим сектором за умов дії Закону України "Про підприємства в Україні" та інших нормативних актів, що обмежують права держави як власника майна, призвела до фактичної некерованості державних підприємств.

Держава, по суті, не володіє також інструментарієм еко­номічного управління комерційним та приватним сектора­ми економіки, зокрема розвитком фінансово-банківської системи Державна влада не взяла на себе функцію створення умов розвитку ринкової інфраструктури, чим значною мі­рою пояснюється їхня функціональна спотвореність. Внас­лідок цього потенційна енергія комерційного та приватного секторів економіки є малоінтегрованою у сферу загальнона­ціональних пріоритетів.

Викладене дає підстави для висновку: глибоке реформу­вання структури державного управління, піднесення рівня управління всіма ланками економічного процесу — одне з найневідкладніших і найважливіших завдань органів зако­нодавчої та виконавчої влади.

3.1.7. Інші видатки

У структурі витрат державного бюджету України є такі, що мають специфічний характер і зумовлені певними об­ставинами. Так, починаючи з 1994 p. в бюджеті передбача­ються кошти для надання позик заготівельним і переробним підприємствам та організаціям для заготівлі сільськогоспо­дарської продукції за державним контрактом.

Зазначені кошти передаються Міністерству сільського господарства і продовольства за спеціальним договором і під­лягають поверненню після реалізації продукції споживачам.

Група інших витрат містить також видатки на ліквідацію стратегічних озброєнь, реставрацію пам'яток архітектури, охорону навколишнього середовища, заходи, пов'язані з по­верненням депортованих народів на попередні місця прожи­вання. Сюди відносять також видатки на окремі програми, такі як фінансування заходів з підвищення безпеки і поліп­шення гігієни праці та виробничого середовища, придбання обладнання для виробництва цінних паперів та документів суворого обліку.

Значну частку в інших витратах займають видатки на зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність. Це витрати на поставки продукції за міжурядовими угодами з іншими державами, витрати, пов'язані з утриманням уста­нов за кордоном, сплата внесків до міжнародних організа­цій. Крім того, до цих витрат належить фінансування робіт зі спорудження будинків для посольств і представництв інших держав в Україні.

Передбачені в бюджеті також витрати разового характе­ру. До них відносять будівництво потужностей для виготов­лення валюти України, фінансування Національної косміч­ної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відхо­дів дорогоцінних металів.

Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і ек­спертних оцінок.

IV. Пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України

В основу розрахунків Державного бюджету на 1999 рік були покладені прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 1998 рік. Передбачалося, що обсяг валового внутрішнього продукту номінально складе 124,1 млрд грн., а в порівнянні з 1998 р. реально зменшиться на 1 %. Індекси росту оптових і споживчих цін намічалися в розмірі відповідно 1,353 і 1,25. Було враховано, що фонд оплати праці робітників, службовців, працівників кооперативів, малих і спільних підприємств, військовослужбовців складе 30 840 млн грн. При цьому середньомісячна заробітна плата робітників та службовців очікується в сумі 184,1 грн. Балансовий прибуток очікується в розмірі 7,7 млрд грн.

Верховною Радою України був затверджений Державний бюджет України по доходах — 23895,3 млн грн. і по витратах — 25135,3 млн грн. Граничний рівень бюджетного дефіциту затверджений у сумі 1240,0 млн грн.

У 1 кварталі 1998 року економічна і фінансова ситуація в Україні, незважаючи на визначені зрушення, залишалася складною. Реальний валовий внутрішній продукт за січень — березень 1999 року в порівнянні з відповідним періодом 1998 року зменшився на 4,8%. Зазначене зменшення відбулося в основному за рахунок зниження валової доданої вартості в будівництві на 22,9%, у торгівлі і сфері суспільного харчування — на 9,6%, на транспорті і підприємствах зв'язку — на 9,4%, у промисловості — на 1,8%.

Індекс інфляції споживчого ринку з початку 1999 р. складав 103,5%, що на 1,8 процентних пункту перевищує відповідний показник за аналогічний період попереднього року.

Рівень зареєстрованого безробіття з початку року збільшився на 0,3 процентних пункти і на 1 квітня 1999 року складав 4,0% працездатного населення. Найбільший рівень безробіття продовжує зберігатися в Івано-Франківської (7,6%), Чернігівської (7,1%), Львівської (6,7%), Волинської (6,6%) і Житомирської (6,4%) областях.

Обсяги промислового виробництва за I квартал 1999 року зменшилися в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 2,4%.

Істотне зниження мало місце в хімічній і нафтохімічної промисловостях (13,6%), промисловості будівельних матеріалів (8,7%), машинобудуванні і металообробці (5,5%).

Найбільший спад виробництва за I квартал 1999 року в порівнянні з відповідним періодом минулого року допущений підприємствами Івано-Франківської (на 28,25), Тернопільської (на 19,6%), Чернігівської (на 13,9%), Вінницької (на 13,8%) областей.

Продовжувало погіршуватися фінансовий стан суб'єктів господарської діяльності. За січень — лютий 1999 року балансовий прибуток підприємств і організацій України складала 706,4 млн грн. і зменшився проти відповідного періоду 1998 р. майже на третину. У даний період збитково працювала майже половина (49%) підприємств. Сума допущених ними збитків склала 2149,0 млн грн.

Продовжувалося збільшення дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств України. Так, дебіторська заборгованість на 1 березня 1999 року досягла 117,2 млрд грн. і збільшилася з початку року на 9,3 млрд грн., чи на 8,6%, а кредиторська — на 165,9 млрд грм. і збільшилася з початку року на 12,3 млрд грн., чи на 8%. Майже 36% продукції в січні - лютому 1999 р. було реалізовано шляхом бартерних операцій Найвищий рівень бартерних операцій мав місце в Рівненської (71,1%), Хмельницької (57,1%), Сумський (55,3%) областях.

Збереження зазначених негативних явищ в економіці прямо впливає на виконання доходів бюджету і, відповідно, на фінансування витрат.

Про це свідчить виконання бюджету й у I кварталі. Так, у зведений бюджет за січень — березень 1999 р. надійшло 6160,6 млн грн., чи 93,8% від прогнозних показників 1-го кварталу 1999 року і 18% від річних обсягів, а в державний бюджет — 3653,2 млн грн., що складає 88,1% від плану 1-го кварталу 1999 року і 15,5% від плану на 1999р.

Дохідна частина зведеного бюджету за цей період склала 24,8% до ВВП, що на 2,6% менше, ніж за аналогічний період минулого року.

У порівнянні з аналогічним періодом 1998 р. номінальні доходи зведеного бюджету за 1 квартал 1999 року збільшилися на 8,3%, Державного бюджету — на 30,35%.

Однак реальні доходи зведеного бюджету за даний період зменшились на 10,7% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, а Державного бюджету — збільшилися на 7,3%.

Найбільш вагомими в структурі доходів бюджету залишаються податкові надходження, що складають за даний період у зведеному бюджеті 4,7 млрд грн., чи 75,5%, а в Державному бюджеті — 2,6 млрд грн., чи 87,8%.

За 1 квартал 1999 р. у зведений бюджет надійшло 1066,3 млн грн. податки на прибуток підприємств, що мень-1 ше прогнозного показника 1-го кварталу 1999 року на 24,5 млн грн. і суми надходжень за відповідний період минулого року на 191,9 млн грн. У Державний бюджет при плані надходжень цього податку на січень — березень у сумі 312,8 млн грн. надійшло лише 173,1 млн грн., що складає 55,3% від плану за 1 квартал 1999 року, чи 13,1 % від плану на рік. У місцеві бюджети при прогнозних надходженнях податку на прибуток у сумі 778 млн грн. надійшло 893,2 млн грн., чи 114,8%, що менше рівня надходжень за відповідний період минулого року на 365 млн грн.

Таке положення надходжень пояснюється тим, що до 10.02.99 р. не здійснювалося розмежування надходжень цього податку між Державним і місцевим бюджетами і вони в повному обсязі зараховувалися в місцеві бюджети.

Зменшення фактичних надходжень у місцеві бюджети в порівнянні з відповідним періодом минулого року пояснюється скасуванням понижуючого коефіцієнта і застосуванням з 1 січня 1999 р. повних норм амортизації, а також зменшенням проведених взаємозаліків у рахунок погашення недоїмки по податку на прибуток на 370,5 млн грн.

Негативний вплив на надходження коштів у Державний бюджет зробило прийняття Верховною Радою України Закону України від 20 11.98 м № 269-X1V «Про внесення змін а статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті дії якого податкові зобов'язання податку на прибуток по звіті зменшувалися на суму переплати, отриманої за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,6 по збиткових підприємствах. У цих умовах при запланованих надходженнях у Державний бюджет на I квартал 1999 року в сумі 49,5 млн грн. платникам було повернуто 38,1 млн грн. податку на прибуток. При цьому по платежах за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта з 0,7 до 0,6 недоїмка за станом на 01.04.99 р. склала 75,1 млн грн., а переплата — 43,1 млн грн.

Прогнозний показник 1 кварталу 1999 року по надходженнях податку на прибуток перевиконаний у 13 областях і в м. Києві. Разом з тим низький рівень виконання надходжень за січень — березень 1999 р. мав місце в наступних областях: Рівненської — 39,6, Миколаївської — 40,1, Запорізької — 62,1, Дніпропетровської — 64,9, Донецької — 66,5, Волинської — 68,2%.

ОСНОВНОЮ ПРИЧИНОЮ НЕДОНАДХОДЖЕННЯ КОШТІВ ПО ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ІЗ ГРОМАДЯН Є ЗАБОРГОВАНІСТЬ ПО ВИПЛАТІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ЩО ЗА СТАНОМ НА 1 КВІТНЯ 1999 РОКУ ДОСЯГЛА МАЙЖЕ 7 МЛРД ГРН., ЧИ 63% ВІД НАРАХОВАНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЗА ПЕРІОД З ПОЧАТКУ РОКУ

Спад виробництва і низька платоспроможність підприємств у звітному періоді вплинули на зростання податкової заборгованості в порівнянні з початком 1999 р. Так, недоїмки по податку на прибуток підприємств складає 558,7 млн грн., чи 39,1%. Найбільша питома вага недоїмки в загальному її обсязі по м. Києву — 12,2% і областям: Запорізької — 22,0, Дніпропетровської і Рівненської — 8,4, Львівської — 7,7, Миколаївської — 6,7, Донецької — 6,6%.

Основними боржниками по зазначеному податку перед бюджетом є атомні електростанції. Негативний вплив на збільшення бюджетної заборгованості робить постійний перерозподіл НАЭК «Энергоатом» відпускного тарифу за відпущену електроенергію між атомними електростанціями, що відпускають електроенергію підприємствам. Оскільки підприємства не можуть розрахуватися за неї, то кількість боржників у цьому ланцюзі не зменшується. Заборгованість НАЭК «Энергоатом» перед атомними станціями досягла: у Запорізькій області — близько 500 млн грн., Миколаївської — 700 млн, Рівненської — 358 млн грн., у результаті чого недоїмка по податку на прибуток по них за станом на 01.04.99 р. складає близько 580 млн грн.

Надходження податку на прибуток із громадян у зведений бюджет за 1 квартал 1999 року склали 840,1 млн грн., чи 93,4% від прогнозного показника звітного періоду і 21,3 — від річного обсягу. Сума зазначеного податку, що надійшла в Державний бюджет, склала 264,2 млн грн., чи 95,9% від плану на 1 квартал 1999 року і 21 7%—від плану на 1999р.

Надходжень податку на прибуток із громадян за січень — березень отриманий на 54,7 млн грн. більше, ніж за відповідний період минулого року.

Недоїмка по податку на прибуток із громадян на 01.04.99 р. склала 42,2 млн грн., що на 7,8 млн грн. більше, ніж на 01.01.99 р.

Основною причиною недоїмка коштів по податку на прибуток із громадян є заборгованість по виплаті заробітної плати, що по стану на 1 квітня 1999 року досягла майже 7 млрд грн., чи 63% від нарахованої заробітної плати за період з початку року.

Крім того, стала широко практикуватися, особливо в сільському господарстві, продаж працівникам продукції в рахунок нарахованої заробітної плати. Зважаючи на те, що в більшості випадків на розрахункових рахунках установ і організацій кошту відсутні, податок на прибуток із громадян у бюджет майже не перелічується.

За січень - березень 1999 року в зведений бюджет надійшла плата за спеціальне використання лісових ресурсів у сумі 8,0 млн грн., що складає 47,4% від плану I кварталу 1999 року і 11,9% — від річного обсягу. У Державний бюджет надійшло 5,9 млн грн., що складає 43,7% від плану 1 кварталу і 10,9% — від плану на рік.

Надходження плати за землю в зведений бюджет за січень - березень 1999 року склали 218,8 млн грн., чи 82,9% від прогнозного показника I кварталу і 19,9% — від річного обсягу.

Деякі області мають істотне недовиконання плану I кварталу 1999 року. Так, Кіровоградська область виконала план надходжень плати за землю січня — березня лише на 52,8%, Миколаївська — на 57,9, Вінницька — на 64,4, Івано-Франківська — на 65,1, Луганська — на 67,7%.

За станом на 01.04.99 р. загальна сума недоїмки по платі за землю складала 442,2 млн грн., у тому числі по областях: Донецької—66,3 млн грн., Дніпропетровської — 64,5 млн. Запорізької — 23,9 млн. Харківської — 23,0 млн, Львівської — 22,9 млн. Луганської — 20,4 млн грн., по Автономній Республіці Крим — 23,7 млн грн. і м, Києву — 21,6 млн грн.

Значні суми недоїмок обумовлені тим, що деякі підприємства, що зокрема гірничодобувні, металургійні, не розраховуються з бюджетом по обов’язкових платежах через відсутність на розрахункових рахунках відповідних коштів.

Крім того, значний вплив на зменшення надходженні земельного податку за 1 квартал 1999 року стало причиною для прийняття після твердження Державного бюджету України Закону України від 05.02.99 р. «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків — цукрових заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 р. і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999р.».

За січень - березень 1999 р. у зведений бюджет надійшов збір на спеціальне використання водяних ресурсів у сумі 22,7 млн грн., що складає 47,6% від прогнозного показника 1 кварталу і 9,5% від річного обсягу.

Надходження збору за спеціальне використання водяних ресурсів у Державний бюджет складає 13,8 млн грн., чи 36,3% від запланованого показника 1 кварталу і 7,2% — від річного плану.

Фактично за січень - березень 1999 року в Державний бюджет надійшов збір за геолого-розвідуальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, у сумі 17,4 млн грн., що складає 18,6% від плану надходжень 1 кварталу 1999 року і 4,6% від річного обсягу. Ненадходження відрахувань складають 76,1 млн грн., що пояснюється важким фінансовим станом видобувних підприємств і споживачів їхньої продукції.

Фактично отримана сума податку на додаткову вартість у I кварталі склала 1635,6 млн грн., чи 19,7% річного плану. У порівнянні з відповідним періодом минулого року надходження цього податку збільшилися на 428,8 млн грн.

За даний період недоїмка по зазначеному податку зросла на 739,9 млн грн. і за станом на 01.04.99 р. склала 4809,8 млн грн. Насамперед це обумовлено збільшенням заборгованості підприємств перед бюджетом, що виникає внаслідок наявності значних сум дебіторської заборгованості, високого рівня бартеризації господарських операцій.

Найбільший ріст недоїмки за січень — березень 1999 року відзначається в наступних областях: Запорізької — 142,2 млн грн., Луганської — 112,4 млн, Львівської — 103,8 млн, Харківської — 102 млн, рівненської — 58 млн, Івано-Франківської — 46,3 млн грн.

У січні — березні в зведений бюджет надійшло 271,2 млн грн. акцизні збори по вітчизняним і 63,6 млн грн. — по імпортних товарах, відповідно 77,4 і 37% від прогнозного показника на 1 квартал. Надходження в Державний бюджет у сумі 250,4 млн грн. складають 62,1 % від запланованого показника на даний період.

Продовжується збільшення суми недоїмки по акцизному зборі, що по вітчизняних товарах на 01.04.99р. складала 657,7 млн грн., що більше рівня 01.01.99 р. на 38 млн грн., чи на 13,4%, Найбільший приріст із початку року по Сумській області — у 3,5 рази. Чернігівської — у 3,3, Тернопільської — у 2,2, Хмельницької — у 2 рази. Житомирської — на 89,1%;

Найнижчий рівень виконання акцизного збору в 1 кварталі склався в областях: Волинської (5,7%), Тернопільської (23,4%), Рівненської (27,4%), Чернівецької (29,3%), Полтавської (35%).

Невиконання призначень також пояснюється зменшенням обсягів виробництва:

— по спирту: у цілому по Україні — на 53,5; по Полтавській області — на 89,7; Тернопільської — на 66,5; Чернівецької — на 43,1 %;

— по лікеро-горілчаних виробах: по Україні — на 36,8; по Рівненської області — на 93,1; Запорізької — на 80,6; Полтавської — на 69,7, Тернопільської — на 45,1 %.

Сума гербового збору, що надійшла в 1 кварталі 1999 р. у зведений бюджет, склала 18,7 млн грн., чи 18,7% від прогнозного показника на даний період.

Неподаткові надходження в зведений бюджет за січень — березень 1999 року склали 587,2 млн грн., чи 78,8% від прогнозного показника звітного періоду, у Державний бюджет — відповідно 467,3 млн грн., чи 71,9%.

Викликає заклопотаність невиконання таких важливих показників неподаткових надходжень, як: рентна плата, відрахування від плати за транзит природного газу через територію України, надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння і майна Збройних Сил України, надходження амортизаційних відрахувань для фінансування заходів структурної перебудови базових галузей економіки, державний збір. Ненадходження доходів Державного бюджету за 1 квартал 1999 року по цих платежах складають 182,4 млн грн.

За 1 квартал 1999 року у зведений бюджет надійшло лише 0,9 млн грн. рентної плати, тобто 3,4% від прогнозного показника за звітний період, чи 0,3% від річного обсягу.

Сума відрахування від плати за транзит природного газу через територію України, що надійшла за січень — березень у зведений бюджет, склала 4,1 млн грн., чи 4,1% від прогнозного показника 1 кварталу 1999 року.

Основною причиною низького рівня надходжень у Державний бюджет рентної плати і відрахувань від плати за транзит природного газу через територію України, як і в попередні періоди, є низький рівень розрахунків споживачів газу і розрахунки РАО «Газпром» з НАК «Нефтегаз України» не коштами, а постачаннями природного газу.

ОСНОВНОЮ ПРИЧИНОЮ НИЗЬКОГО РІВНЯ НАДХОДЖЕННЯ У БЮДЖЕТ РЕНТНОЇ ПЛАТИ І ВІДРАХУВАНЬ ВІДПЛАТИ ЗА ТРАНЗИТ ПРИРОДНОГО ГАЗА ЧЕРЕЗ ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ, ЯК І В ПОПЕРЕДНІ ПЕРІОДИ, Є НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ РОЗРАХУНКІВ КОРИСТУВАЧІВ ГАЗА І РОЗРАХУНКИ РАО «ГАЗПРОМ» З НАК «НЕФТЕГАЗ УКРАЇНИ» НЕ КОШТАМИ, А ПОСТАЧАННЯМ ПРИРОДНОГО ГАЗУ

Надходження коштів від приватизації державного майна за 1 квартал 1999 р. складають 152,1 млн грн,, чи 96,2% від прогнозного показника січня — березня 1999 року, чи 21,1 від обсягу на рік. У Державний бюджет надходження коштів від приватизації майна державної власності в січні — березні 1999 року склали 125,1 млн грн., чи 85,2% від завдання на 1 квартал, чи 18,5% від плану на рік.

Надходження по цьому показнику в місцеві бюджети за 1 квартал 1999 року виконані на 27,1 млн грн., чи на 60,1% від річного показника. Зазначені надходження значно перевиконані практично по всіх областях у зв'язку з надходженням коштів за об'єкти, приватизація яких була здійснена в останні два місяці минулого року, а також у зв'язку з передачею в процесі реструктуризації державних підприємств у комунальну власність об'єктів соціальної сфери з наступною їх приватизацією.

Державний бюджет надійшло 41,0 млн грн., що складає 62,4% від плану на I квартал, чи 13,7% від обсягу на рік. Невиконання надходжень у Державний бюджет обумовлено недонадходженням державного збору по позовах в арбітражні суди.

Нестабільність законодавства значно ускладнює роботу з мобілізації 10% амортизаційних відрахувань для фінансування заходів структурної перебудови базових галузей національної економіки.

З передбачених Державним бюджетом України на 1 квартал 1999 р. 188 млн грн. надійшло 129,4 млн грн., чи 68,9% від плану на січень — березень і 11,5% від річного обсягу.

Законом України від 16.03.99 р. «Про внесення змін у статтю 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звільнені від сплати 10% амортизаційних відрахувань сільськогосподарські виробники, що перейшли на сплату фіксованого сільськогосподарського податку. З прийняттям цієї норми в Державний бюджет не надійде близько 300 млн грн.

За січень — березень 1999 року надходження в Державні цільові фонди склали в зведеному бюджеті 871,6 млн грн., чи 115,3% від прогнозного показника 1 кварталу і 30,1 % від обсягу на гад. Зазначені надходження в Державний бюджет надійшли в сумі 557,7 млн грн., чи 106,2% від плану на 1 квартал 1999 року і 28,2% від річного плану.

Виконання зазначених доходів забезпечується насамперед за рахунок надходжень у Державний інноваційний фонд, що склали 126,6% від плану 1 кварталу 1999 року, відрахувань і збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і зміст автомобільних доріг загального користування — 117,8%, платежів у Фонд соціального захисту інвалідів— 142,9%.

Разом з тим надходження збору у Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення за 1 квартал 1999 року склали 114,5 млн грн., чи 86,7% від плану на січень - березень і 28,6% від річного обсягу; збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття в Державний фонд сприяння зайнятості населення заданий період становили 110,4 млн грн., чи 81,8% від плану на січень - березень і 19,9% від річного обсягу.

Надходження збору за забруднення навколишньої природного середовища в зведений бюджет склали за 1 квартал 1999 року 8,4 млн грн., чи 69,3% від прогнозного показника на даний період і 19,3% від обсягу за рік. У Державний бюджет надійшло 1,4 млн грн., чи 39,6% від плану на 1 квартал 1999 року і 11% від річного плану.

У цілому невиконання надходжень запланованих бюджетних доходів зв'язано також з несвоєчасною і неповною сплатою суб'єктами підприємницької діяльності платежів у бюджети всіх рівнів, що привело до збільшення в 1 кварталі 1999 року суми недоїмки по сплаті цих платежів.

Так, заборгованість підприємств по сплаті податків і зборів перед бюджетом за січень — березень 1999 року виросла на 3705,8 млн грн., чи на 37,4, і на 1 квітня 1999 р. складала 13604,3 млн грн.

У загальній сумі заборгованості перед бюджетом за станом на 01.04.99 р. недоїмка складає:

Найбільші суми заборгованості на 1 квітня 1999 р. мають місце по м. Києву (1631,6 млн грн.) і областям: Дніпропетровської — 3676,4, Донецької — 1041,4, Полтавської — 891,1, Запорізької — 825,7, Харківської — 797,7, Луганської — 723,2, Київської — 583,0, Львівської — 513,1 млн грн. Заборгованість по них складає 10710,2 млн грн.,чи 78,7% загальної суми недоїмки підприємств перед зведеним бюджетом України.

Однієї з істотних причин невиконання надходжень у бюджет є внесення зміні в чинне законодавство після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік». Так, тільки прийняття і введення в дію трьох законодавчих актів приведе до річних ненадходжень платежів у бюджет у сумі майже 2 млрд грн., зокрема:

— Закон України від 11.12.98 р. № 311-XIV «Про внесення змін у деякі закони України щодо сплати акцизного збору і ввізного мита і порядку сплати акцизного збору», що приведе до річних ненадходжень платежів у бюджет у сумі близько 420 млн грн.;

— Закон України «Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків — цукрових заводів (комбінатів) по стану на 1 січня 1999 року і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року» — приведе до річних ненадходжень платежів у бюджет порядку 500 млн грн.;

— Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про податок на додаткову вартість» у частині продовження дії ст. 11 5 щодо переліку товарів критичного імпорту. Річні ненадходження платежів у бюджет із прийняттям даного Закону складають порядку 1 млрд грн.

РЕАЛЬНІСТЬ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ ЗАЛЕЖИТЬ БАГАТО В ЧОМУ ВІД ПРАВИЛЬНОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА МАЙБУТНІЙ БЮДЖЕТНИЙ РІК. ПРОРАХУНКИ ЦЬОГО ПРОГНОЗУВАННЯ Є ОДНІЄЇ З ОСНОВНИХ ПРИЧИН, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ПРОБЛЕМИ БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

За 1 квартал 1999 року в місцеві бюджети надійшло 2507,4 млн грн., чи 23,3% розрахункової суми доходів на рік

Рівень виконання дохідної частини бюджетів адміністративно-територіальних одиниць за січень — березень 1999 року досить істотно відрізняється. Так, якщо бюджет Київської області по доходах виконаний на 34,4% від розрахункового річного показника. Харківської — на 33,2%, те надходження доходів у бюджет Миколаївської області складають всего 12,8% від розрахункового річного показника, Рівненської — 13,4%.

За 1 квартал 1999 року в рахунок належної бюджетам адміністративно-територіальних одиниць дотації перелічено 344,8 млн грн., що складає 118,1 % від запланованого обсягу дотації на даний період.

На фінансування передбачених місцевими бюджетами заходів за 1 квартал 1999 року спрямовано 2797,9 млн грн., що складає 21,9% розрахункового обсягу річних призначень, врахованих при формуванні показників Державного бюджету на 1999 р. Найнижчий рівень виконання видаткової частини в місцевих бюджетах за даний період по Миколаївській області — 13,0% розрахункового обсягу річних призначень, Тернопільської — 15,3; Волинської — 15,3; Херсонської — 15,7; Сумський — 16,5; Кіровоградської — 16,9%. Найвищий — по м. Києву — 36,9%; Харківської області — 35,0; Одеської — 27,8; Київської—26,8%.

Варто підкреслити, що першочергові витрати бюджетів адміністративно-територіальних одиниць за січень — березень 1999 року профінансовані нижче середнього рівня загального виконання цих бюджетів. Так, витрати на охорону здоров'я профінансовані на 20,6% розрахункового річного обсягу призначень, утворення — на 21,4%, на фінансування соціального захисту і соціального забезпечення — на 18,2%, з них на допомогу родинам з дітьми — лише на 13,2%. У той же час витрати на зміст виконавчої влади профінансовані на 87,1 % розрахункового річного обсягу призначень, правоохоронної діяльності — на 42,0; житлового господарства — на 89,5; комунального господарства — на 51,8%.

Дефіцит Державного бюджету за 1 квартал 1999 року складає 178,3 млн грн., чи 0,7% валового внутрішнього продукту.

За рахунок Державного бюджету України за січень — березень 1999 року зроблено витрат на 3958,2 млн грн., що складає 74,0% від плану на 1 квартал 1999 року, чи 15,7% від обсягу на рік.

На фінансування соціального захисту і соціального забезпечення спрямовано 309,7 млн грн., чи 71,6% від плану на 1 квартал 1999 року, соціально-культурних закладів, установ і заходів — 185,0 млн грн., чи 38,9%, фундаментальних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу — 32,1 млн грн., чи 29,6%, державне керування — 160,7 млн грн., чи 63,7%, заходу, зв'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи,— 232,3 млн грн., чи 85,1%, дотації республіканському бюджету Автономній Республіці Крим, обласним і міському (м. Севастополя) бюджетам — 344,8 млн грн., чи 118,1 % від плану на 1 квартал 1999 року.

Як видно з вищевикладеного, основною причиною бюджетних проблем є систематичне невиконання дохідної частини бюджету. У результаті держава виявляється не в змозі виконувати узяті на себе зобов'язання.

Реальність доходів бюджету залежить багато в чому від правильності прогнозування соціально-економічних процесів на майбутній бюджетний рік. Прорахунки цього прогнозування є однієї з основних причин, що породжують проблеми бюджетного планування.

Однак слід зазначити, що навіть максимально правильне планування доходів бюджету не явля­ється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях 1999 бюджетного року після прийняття Закону України про Державний бюджет на даний рік. Так, цього року через прийняття трьох законів бюджет недоодержить близько 2 млрд грн.

Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення витрат, без цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави.

Вирішити задачу збільшення доходів держави не можна лише шляхом адміністративного тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

При зменшенні податкових пільг з'явиться можливість цілеспрямовано використовувати видаткову частину бюджету для підтримки деяких пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку суспільства.

Література

1. Макроекономічні показники за 1-ше півріччя 2000 р.// Фінанси України. — 2000. - № 10. - С. 75.

2. Видатки державного бюджету України// Фінанси України. — 2000, - № 5. - С. 76.

3. До проблеми виконання державного бюджету України// Бізнес-інформ. — 1999. - № 9-10. - С. 45.

4. Азаров В., Турчанко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63.

5. Богиня Д., Волинський Г. До питання щодо різних варіантів рин­кових реформ // Екон. України. — 1994. - № 3. — С. 29—34.

6. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Эконо­мика, 1986. — 160 с.

7. Деркач М. Формування фінансової бази регіонів // Екон України. - 1995. - № 1. - С. 12-21.

8. Епифанов А. О. Механизм регулирования комплексного социально-экономичсского развития обласного региона в условиях перехода к рынку. — Харьков: Основа, 1993. — 76 с.

9. Іванух Р., Крижановський Б. Економічні реформи і розвиток продуктивних сил України // Екон. України. — 1994. — № 3. — С. 35— 44.

10. Мкконнеа К. Р., Брю С. Л. Экономика: принципы, проблемы и политика. — К.: Хагард-Демос, 1993. — 785 с.

11. Мінстат про випуск цінних паперів в Україні // Фінанс. Україна. — 1995. - № 43. - С. 41.

12. Покритая А., Зверям» М. Сучасна криза і практика реформ // Екон. України. - 1994. - № 7. - С. 14-25.

13. Федосов В. М; Огородник С. Я; Сутормина В. И. Государствен­ные финансы. — К.: Либідь, 1991. — 276 с.

14. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. — М.: Финансы и ста­тистика, 1984. - Т. 1. - 511 с.

15. Финансово-кредитным словарь: В 3-х т. — М.: Финансы н ста­тистика, 1986. - Т. 2. — 511 с.

16. Финансово-кредитный словарь: В 3-х т. — М.: Финансы к ста­тистика, 1988. — Т. 3. - 511 с.

Додатки

Додаток 1

Структура бюджету України

Додаток 2

Видатки зведеного бюджету України за січень — червень 1999—2000 років

(млн. грн.)

Додаток 2 (продовження)

(млн. грн.)

Додаток 3

Видатки державного бюджету України за січень — червень 1999—2000 років

(млн. грн.)

Додаток 3 (продовження)

Додаток 3 (продовження)

Додаток 4

Видатки місцевих бюджетів за січень — червень 1999—2000 років

(млн. грн.)

Додаток 3 (продовження)