Реферат: Методика складання і аудит фінансової звітності

Тема. Методика складання і аудит фінансової звітності.

План.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності.

1. Мета та склад фінансової звітності.

1.1. Економічна сутність фінансової звітності, склад та вимоги до неї.

1.2. Принципи підготовки фінансової звітності.

1.3. Організація підготовки та подання фінансових звітів (облікова політика (наказ)).

ІІ. Методика складання фінансової звітності.

2.1. Методика складання балансу.

2.2. Методика складання звіту про фінансові результати.

2.3. Методика складання звіту про власний капітал.

2.4. Методика складання звіту про рух грошових коштів.

ІІІ. Аудит фінансової звітності.

3.1. Аудит фінансової звітності.

3.2. Єдина методологія оцінити способи фінансової звітності в країнах – членах СНД.

Висновки.

Література.

ВСТУП

Бухгалтерський облік - це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовуються для потреб внут­рішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо пере­оцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем. Для прийняття правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства по­винні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти, наприклад, фінан­сові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно вико­ристовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою облікову політику, яка підпоряд­ковується потребам внутрішнього, менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефектив­них управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інфор­мацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств – конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні – зразок, еталон, модель, що приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку – це процес роз­робки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оц­інки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї країни, то мова йде про створення національних облікових стандартів.

Відмінності економічного розвитку та рівня організації виробництва, особливості про­блем, що вирішувались на мікро- та макрорівні кожної окремо взятої країни, зумовили суттєві відмінності у критеріях визнання та методах оцінки конкретних об'єктів бухгал­терського обліку при підготовці фінансових звітів за національним обліковим законодав­ством та стандартами. Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась відразу після закінчення другої світової війни, призвела до необхідності стандартизації бухгал­терського обліку уже на міжнародному рівні. Утворення спільних підприємств і транснаці­ональних корпорацій, експорт капіталів, утворення та розвиток міжнародних фондових ринків – всі ці процеси вимагали відповідного стандартизованого інформаційного забез­печення.

Вирішальну роль у гармонізації фінансової звітності підприємств, розташованих у Європі, відігравала та іще й зараз відіграє Європейська комісія, яка від імені Ради Європейської співдружності видає директиви, головною метою яких є уніфікація та гармонізація фінан­сової звітності у першу чергу транснаціональних компаній та порядок її аудиту.

У 1973 році за сприяння 00Н та Організації Європейської економічної співдружності було засновано Комітет із Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО), ме­тою створення якого була розробка та публікація стандартів бухгалтерського обліку, що їх мають дотримуватись при складанні фінансових звітів у всьому світі. На сьогодні КМСБО розроблено 39 Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), серед яких є стандарти загальнометодологічного спрямування, а також такі, що стосуються окремих об'єктів та сфер діяльності.

У 1993 році Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (МОКЦП) підготувала уз­годжений перелік основних Міжнародних стандартів, застосування яких є обов'язковим при підготовці фінансових звітів компаній, цінні папери яких котируються на міжнародних фондових біржах.

З прийняттям цього рішення фактично було визнано пріоритетність Міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку, а тому сфера їх застосування постійно розширюється.

Поступово прилучається до цього процесу і Україна, головним напрямком розвитку якої на сьогодні є створення економіки відкритого типу, тобто відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами, взаємного інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжнародних фінансових організацій. Економічні реформи в нашій країні закономірно при­звели до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної гар­монізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1706, якою затверджено Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів. Для координації зусиль по реалізації цієї Програми при Міністерстві фінансів України створено Методологічну Раду з питань бухгалтерського обліку. За сприяння та активної підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) Федерацією професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) було розроблено ряд проектів національних стандартів бухгалтерського обліку, що відповідають МСБО. У подальшому ці стандарти лягли в основу при підготовці та зат­вердженні Міністерством фінансів України Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які є ключовими для складання фінансової звітності відкритими акціонерними товариства­ми та іншими учасниками фондового ринку уже за 1999 рік згідно із спеціальним рішенням ДКЦПФРУ. Фінансова звітність за МСБО запроваджена з 1 січня 1998 року у банківській системі України.

Інтеграція економіки на світовому ринку дуже в різних контингентів зумовлює потребу не лише у виробничій кооперації, застосування новітніх технологій, а в єдиній оцінці економічних процесів, єдиних методологічних прийомах у відображенні цих процесів у системі бухгалтерського обліку. Дані бухгалтерського обліку суб‘єктів господарювання, тобто міжнародних корпорацій, вільних економічних зон, створених за принципами спільних підприємств з іноземними інвесторами, використовуються для задоволення інформаційних потреб менеджерів та маркетологів у вивченні інтеграційних процесів світової економіки. Крім того бухгалтерський облік і фінансова звітність використовується національними і міжнародними судово-арбітражними органами при вирішенні фінансових претензій між вітчизняними та зарубіжними суб‘єктами господарювання. Ці джерела інформації необхідні при проведенні міжнародного аудиту судово-бухгалтерських, економіко-фінансових експертиз тощо. Для ідентифікації системи обліку у міжнародних економічних відносинах виникла потреба у створенні міжнародних бухгалтерських стандартів.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку не є обов'язковими нормативними документами ведення обліку і складання звітності, але мають рекомендаційну спрямо­ваність. Вони не регулюють техніку і методичні прийоми обліку в усіх країнах світу. У них відображаються основні принципи, яких необхідно додержувати при розробці національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності, щоб можна було використовувати їх у міжнародній торгівлі, інтеграції економічних процесів різних країн, вкладати іноземні інвестиції у національну економіку тощо. Прикладом використання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку є Основні принципи бухгалтерської (фінансової) звітності в країнах-членах СНД. Водночас Основні принципи мають дорадчий статус, можуть змінюватися відповідно до національного законодавства кожної країни.

В Україні прийнято Урядом державну Програму реформування системи бухгалтерського обліку із застосу­ванням міжнародних стандартів протягом 1999-2001 рр., якою передбачено: створення національних стандартів бух­галтерського обліку; удосконалення нормативних документів з обліку витрат виробництва та формування собівартості продукції; бухгалтерської звітності; плану рахунків бухгалтер­ського обліку виробничо-господарської діяльності підпри­ємств і організацій та ін. Розробка національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності здійснюється відповідно до законодавства України з використанням рекомендацій міжна­родних стандартів бухгалтерського обліку.

Міністерством фінансів України на виконання Про­грами реформування бухгалтерського обліку в першочер­говому порядку затверджені Положення (стандарти) бухгал­терського обліку, які стосуються регламентації фінансової звітності, решта Положень (стандартів) розробляються і бу­дуть затверджені у міру їх готовності.

Запровадження національних стандартів бухгалтерського обліку передбачено Законом України “Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні”. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в процесі впровадження можуть конкретизуватися і доповнюватися іншими нормативними актами (інструкції, методики), зокрема це стосується складення фінансової звітності, об‘єднання підприємств та інші. Так, Законом передбачено що форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюється Національним банком України за погодженням із Державним комітетом статистики України. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме тому ця тема дипломної роботи є актуальною.

Об‘єктом дослідження вибрано ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат”. Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі нормативних актів (стандартів) та літературних джерел перевірити достовірність складання річної фінансової звітності, виявляти недоліки при її складанні і внести конкретні пропозиції по дотриманню облікової політики підприємства і витяг прийнятих національних стандартів бухгалтерського обліку.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленою Верховною Радою України у 1995 році, серед основних принципів побудови фондового ринки зазначений принцип прозорості та відкритості, який передбачає забезпечення інвесторів повною та доступною інформацією, яка стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискри­мінації суб'єктів фондового ринку.

Система розкриття інформації на ринку цінних паперів необхідна для того, щоб його: учасники були інформовані про дії один одного, щоб вони приймали рішення, спираючись на свої оцінки реальних фактів. Інвестор, який не отримає детальної та точної інформації про те, на які цілі будуть витрачені його кошти, які фінансові успіхи і втрати об'єкта його передбачуваних інвестицій, скоріше за все, не віддасть своїх грошей зовсім. Він віддасть їх туди, де від нього не приховують інформацію, а навпаки, надають її для того, щоб він приймав рішення, які адекватні даній ситуації.

Дотримання принципу прозорості дуже актуально для акціонерних товариств, які ство­рені в процесі приватизації в Україні. В країні ще не склалися напрацьовані за десятиріччя існування західної демократії механізми участі акціонерів в управлінні компаніями. Відсутність гласності, безконтрольність та непідзвітність виконавчих органів акціонерам часто призво­дять до свавілля, відкрито? зневаги до інтересів останніх та, насамперед, дрібних утриму­вачів акцій, і, як результат, розоренню та банкрутству багатьох підприємств при особисто­му збагаченні керівництва підприємств. Середньостатистичний акціонер в Україні ще психо­логічно не став господарем, а сподівається більшою мірою на компетентність та чесність керівництва. Цього, як свідчить досвід, недостатньо для виконання акціонерами функцій ефективного власника.

З іншого боку, інформаційна політика щодо розкриття інформації на ринку цінних па­перів не повинна обтяжувати самих інвесторів та сприяти недобросовісній конкуренції.

За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, сьогодні в Україні і функціонують 35,5 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999 року загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997 році - 9,97 млрд. грн. та в 1998 році - 12,24 млрд.грн. Проте з загального обсягу випуску акцій лише 21% припадає на реально залучені кошти, інші 79% - емісії при здійсненні корпоратизації, акціонуванні державних підприємств та збільшенні статутного фонду підприємства в результаті індексації основ­них фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні завдання процесу зміни влас­ності – надходження інвестицій на підприємства і формування реального ефективного влас­ника. І саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підняття рівня зацікавленості інвесторів до українських підприємств шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та зарубіжних ринках цінних паперів.

Важливим чинником успішного функціонування фондового ринку є забезпечення і дот­римання правил і стандартів розкриття інформації, як емітентами цінних паперів, так і професійними учасниками ринку цінних паперів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти.

Створення системи розкриття інформації на українському фондовому ринку життєво важливо як для пожвавлення внутрішнього інвестиційного клімату, так і для залучення іноземних інвестицій. Розкриття інформації на ринку цінних паперів було запропоновано в США на початку століття, як "ліки" для стабілізації ринку цінних паперів. Як показує досвід розвитку інших країн, у тому числі Росії, в основі всіх уявлень про введення суспільного та ринкового саморегулювання лежить концепція розкриття інформації (гласності), яка є цен­тральною в забезпеченні суспільної та ринкової стабільності.

Існуюча сьогодні проблема полягає у невідповідності сучасної системи обліку світовим стандартам, особливо це стосується системи розкриття фінансової звітності.

І. Концептуальні основи побудови фінансової звітності

1.1. Мета та склад фінансової звітності.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїй діяльності орієнтується на світові принципи та стандарти. Так наприкінці 1997 року Комісією було прийнято рішен­ня № 54 "Про затвердження Концептуальних основ розкриття інформації емітентами цінних паперів" .

Цей документ розроблено виходячи з Концепції функціонування та розвитку фондово­го ринку України, а саме принципу прозорості та відкритості, який передбачає надання інвесторам повної та доступної інформації, яка стосується умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

Метою Концептуальних основ є:

- упорядкування процесу надання інформації в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі Державну комісію) та засоби масової інформації, а також безпосередньо інвесторам;

- забезпечення захисту інформації, щоб не нанести шкоди емітенту та інвестору;

- забезпечення доступності інформації;

- встановлення відповідальності Державної комісії щодо конфіденційності при вико­ристанні інформації;

- встановлення відповідальності суб'єктів фондового ринку в частині повноти та дос­товірності при наданні інформації.

Задачами Концептуальних основ є:

- розробка нормативної документації (Положення про звітність емітентів, надання особливої та регулярної інформації; Проспект емісії) на базі міжнародних стандартів обліку та аудиту;

- створення механізму ефективного використання і надійного захисту інформації;

- створення централізованої інформаційної бази даних учасників фондового ринку.

Основні принципи створення системи розкриття інформації:

- система розкриття інформації базується на концепції доступу на відміну від кон­цепції публікації (розповсюдження);

- система розкриття інформації орієнтована на забезпечення реалізації прав інвес­торів щодо одержання достовірної і повної інформації;

- державна реєстрація інформації вступає в дію з моменту доступу до неї інвесторів, а не з моменту прийняття;

- публікація інформації не є достатньою для її розкриття. Інформація має пройти через систему розкриття;

- система розкриття інформації базується на використанні електронної програми-анкети.

Державною Комісією були розроблені та затверджені Рішенням № 55 "Методичні реко­мендації по застосуванню міжнародних принципів обліку та звітності щодо діяльності

Згідно з Положенням про звітність емітентів, надання особливої та регулярної інфор­мації Комісія розглянула та прийняла в 1997 році - 5 788, а в 1998 році - 6 889 річних звітів відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій.

Необхідно підкреслити, що цінність інформації визначається можливістю її знаходжен­ня та доступу в регламентований час. Саме це визначає систему розкриття інформації, як орієнтовану на користувача (споживача), а не на інших суб'єктів цієї системи. А критерієм ефективності побудови системи розкриття інформації на ринку цінних паперів буде мож­ливість для будь-якого користувача знайти інформацію і отримати до неї доступ достат­ньо швидко.

Саме з цією метою за участю Комісії у листопаді 1997 року створено Центр громадсь­кої інформації, в якому є можливість ознайомитись зі звітами емітентів цінних паперів. Центр громадської інформації з моменту відкриття відвідало понад 4 000 осіб.

Однією з основних причин повільного припливу іноземних інвестицій в Україні є недо­статність інформації яку може отримати потенційний інвестор від українського підприєм­ства. Основою такої інформації є фінансова звітність підприємств.

Як свідчить світовий досвід, іноземні інвестиції, в першу чергу, спрямовуються до тих країн, які, крім економічного потенціалу, мають політичну стабільність, законодавчу врегульованість інвестиційної діяльності, дієву систему захисту прав інвесторів, сучасну та роз­винену ринкову інфраструктуру.

Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку проводить дуже важливу роботу у напрямі побудови ринкової інфраструктури. Однак сама інфраструктура є важливою, але недостатньою умовою подальшого розвитку ринку. Треба змінити менталітет вітчизняного емітента, його розуміння важливості співпраці з інвестором.

Основну увагу інвестори приділяють якості управління підприємствами. Портфельний інвестор не бажає самостійно управляти об'єктом інвестування, тому хоче бути впевне­ним, що керівництво підприємства цілком спроможне справлятися зі своїми функціями.

Оскільки головне для інвестора – це якість управління, він повинен сам побувати на підприємстві, впевнитись у ефективності обраної тактики та стратегії роботи. Таким чи­ном, кожне підприємство, що має бажання залучити західного капіталовкладника, повин­но не тільки перейти до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а й бути цілком готовим до візиту інвестора хоча б раз на рік.

Інвестори вважають, що їх потрібно інформувати про стратегію підприємства та його завдання, про тактику дій керівництва, про результати фінансової діяльності, про фінансо­ву політику та розміри прибутку, що очікуються, щоб уникнути неприємних сюрпризів. Особливу увагу треба приділяти квартальним та річним звітам. Причому останні мають бути детальними, розповсюджуватись серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно оновлюватись та не бути єдиним приводом протягом року для зустрічі з інвестором.

Загальні вимоги до фінансової звітності.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтер кого обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. № 87. Дане положення встановлює:

— мету фінансових звітів;

— їх склад;

— звітний період;

— якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (надалі – підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Основні терміни, використані у П(С)БО 1, наведені в дод. 1, П(С)БО 1 - у дод. 2.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою таке звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл.1.1.).

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів.

Державні органи управління тепер стали одним з цих користувачів, а не тим єдиним, що постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Це є визнання того факту, що врахування потреб інвестора (власника) та інших сторін, які приймають участь у підприємницькій діяльності, не менш важливе, ніж інтересів держави в отриманні податків. Адже якщо ніхто не буде вкладати свої кошти у бізнес, то й нікому буде сплачувати податки.

Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інфор­мація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприєм­ства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.

Новий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих же господарсь­ких операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та пер­спективний аналіз діяльності підприємства (табл. 1.2.)

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Таблиця 1.2.

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст встановлений П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

— існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'яза­них з цією статтею;

— оцінка статті може бути достовірно визначена.

Наведемо такий приклад. За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бух­галтерського звіту підприємство має право відображати у балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені і неустойки, що визнані боржником або по яких отримані рішення суду, арбітражного суду чи іншого уповноваженого органу про їх стягнення (див. п.2.25 Інструкції). Як бачимо, в цьому випадку надається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим на стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним зако­нодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій же підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошо­вих коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості у балансі. Звичайно, підприємство повинне ще оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуа­цією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінена аудитором.

Рис. 2.1. Зміна критеріїв відображення статей у звітності.

Перший критерій відображення статей у фінансовій звітності пов'язаний з тим, в якому звіті буде наведена стаття, - у балансі чи у звіті про фінансові результати, тобто відповідність результатів господарських операцій визначенню активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів чи витрат, які наведені в П(С)БО 1.

За МСБО майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом для прямого або непрямого збільшення грошових коштів і їх еквівалентів (рис. 2.2.)

Другий критерій допомагає визначитись тим, чи результати господарської операції будуть відображені в фінансових звітах, як тільки розкриті в примітках до них. В обох випадках мова йде лише про суттєву інформацію, тобто таку, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності.

Процес аналізу фінансової інформації на відповідність визначенню певної статті фінансових звітів та описанням критеріям називається визнанням. Розглянемо його на прикладі

Приклад 1.

Припустимо, що на підприємство внаслідок господарської операції надійшли матеріали. Підприємство передбачає використати їх для виробництва та реалізації продукції. Отже, завдяки цим матеріалам воно сподівається отримати майбутні економічні вигоди шля­хом використання цих матеріалів разом з іншими активами у виробництві. Тому матер­іали будуть відповідати критеріям визнання активів - елементів балансу. Вартість мате­ріалів визначена договором з постачальником і в документах на їх оплату. Це і є основою для оцінки цієї статті в обліку.

Одночасно виникає заборгованість перед постачальником щодо сплати вартості отри­маних матеріалів. Сплата - це вибуття грошових коштів (чи інших активів на умовах барте­ру), тобто втрата у майбутньому економічних вигід підприємством. Це ознаки іншого еле­менту балансу - зобов'язань.

Під час складання фінансової звітності повинен також завжди враховуватись фактор імовірності надходження чи втрати економічних вигід. Адже ситуація на ринку стрімко змінюється і на дату балансу вона може оцінюватися іншим чином, ніж на момент здійснення господарської операції.

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустимо, що у кінці звітного періоду підприєм­ство відмовиться у подальшому випускати продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, ніяких економічних вигід від їх наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат звітного періоду (збитків), про фінансові результати.

1.2. Принципи підготовки фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та з/сгавну інфор­мацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:

— підприємство;

— дату звітності та звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

— консолідацію фінансових звітів;

— припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація. Суттєвість - це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є скла­дання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року - календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяль­ності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового ста­ну, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язан­ня, сплатити дивіденди, тощо (див. табл. 2.2). Аналітичні потреби користувачів задоволь­няються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростання їх ліквідності), наданні зіставної інформації за звітний та І попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінан­совій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розу­міння фінансових звітів за поточний період.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридич­на особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов­'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автоном­ності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшен­ня статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінан­совій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттє­во зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (при­наймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприє­мства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх прин­ципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Приклад

Припустимо, що підприємство має у активі балансу лише основні засоби, які відобража­ються за залишковою вартістю (10 000 грн.), визначеною як різниця між історичною собівартістю (100 000 грн.) та зносом (90 000 грн.), і запаси, відображені за історичною собівартістю (2 000 грн.). Отже, підсумок балансу становить 12 тис. грн. У випадку припинення діяльності (ліквідації) підприємства не може бути використана історична собівартість як переважна оцінка статей балансу, їх слід переоцінити за рин­ковою вартістю, адже підприємству необхідно реалізувати свої активи та розрахуватися із боргами. Ринкова ціна основних засобів виявилась 20 000 грн., а запасів - 3 000 грн. Отже, підсумок балансу становитиме 23 000 грн.

Таким чином, надавати інформацію за історичною собівартістю у випадку припинення діяльності - це вводити в оману користувачів фінансової звітності, в першу чергу креди­торів цього підприємства, які повинні знати, на що вони можуть розраховувати.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В умовах ринкової економіки його зас­тосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період для складання річної фінансової звітності складає кален­дарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідуєть­ся, тривалість звітного періоду може відрізнятись від 12 місяців (рис. 2.3).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) нарос­таючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівар­тості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівар­тості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його дос­тавку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості, яка зараз засто­совується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 2.4.)

Рис. 2.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Рис. 2.4. Узагальнене порівняння складу фактичної та історичної собівартості готової продукції

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене вироб­ництв, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

— ціна придбання;

— податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

— витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

— витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації) та

— інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів. Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат на придбан­ня.

Приклад

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн. (без ПДВ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100 грн.. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються по­стачальником і становлять 1 000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відобра­жені за сумою 20000-100+1 000 =20900 (грн.)

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визна­ються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'я­зання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбут­ньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття кори­стувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з прин­ципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Приклади

1. Якщо ми відвантажили покупцеві продукцію і відобразили дохід у сумі 5 тис. грн. внас­лідок цієї операції, то одночасно необхідно визнати витрати, які були пов'язані з отриман­ням цього доходу, тобто собівартість відвантаженої продукції, наприклад, 3 тис. грн. Якщо ж підприємство отримало від замовника аванс у сумі 6 тис. грн. (за продукцію ціною 20 грн. за од., собівартість якої 18 грн. за од.), а відвантажило у звітному періоді лише 250 од., то воно повинне відобразити у звіті про фінансові результати дохід 5 тис. грн. (20 грн./од. х 250 од.) і собівартість 4.5 тис. грн. (18 грн./од. х 250 од.). Залишок отри­маного авансу (1 тис. грн.) буде відображений у балансі у складі зобов'язань, а залишок невідвантаженої продукції - 900 гри. (18 грн./од. х 50 од.) - у складі запасів.

2. Підприємство виробляє продукцію та реалізує Ті через посередників (дистриб'ютерів, дилерів або інших).

Дохід від такої реалізації звичайно визнається після передачі ризиків та винагород від володіння. Але у цьому випадку реалізація визнається підприємством, коли посередник продає цю продукцію третій стороні, тобто дата реалізації продукції не буде співпадати з датою її відвантаження посередникові.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інфор­мації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачена форма №3 "Звіт про фінансово-майновий стан" та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис. 2.5.)

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політи­ку, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобра­зити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприєм­ство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгал­терського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п.1 Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25, з наступними змінами і допов­неннями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимагалось попереди­ти про намір зміни облікової політики в наступному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, опи­суючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Тепер підприєм­ство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

— коли можливі такі зміни;

— що не вважається зміною облікової політики;

— як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

— які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборго­ваності, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Наприклад, запаси підприє­мства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної собівартості. Проте під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок - історичною собівартістю або чистою вартістю реал­ізації. Тут перевага надається іншому принципу - принципу обачності.

Приклад.

Підприємство надає річну гарантію на свою продукцію. За розрахунками на підставі даних минулих років було визначено, що витрати на гарантійне обслуговування станов­лять 2% від обсягу реалізації цієї продукції. Згідно з принципом обачності, підприємство повинне дохід від реалізації у звітному періоді зменшити на суму можливих витрат на гарантійне обслуговування. Якщо дохід становив 3 млн. грн., то чистий дохід дорівнюва­тиме 2 млн.940 тис. грн. На суму можливих витрат створюється гарантійний резерв, який буде відображений у складі зобов'язань балансу. Такий підхід дозволяє уникнути завищення доходів та заниження зобов'язань.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юри­дичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигід, втілених у цьому активі, зали­шиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу еко­номічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі пере­лічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

БАЛАНС.

Вправа 8.2. Скільки складає сума податку на додану вартість, яку необхід сплатити до бюджету, та який бухгалтерський запис і у якій сумі слід зроби нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, якщо за звітний період відбул-наступні події:

Вправа 8.3. У 2000 році підприємство придбало автомобіль за 100 000 гри термін корисної експлуатації якого 4 роки. З метою складання фінансової звітності підприємство амортизує автомобіль за прямолінійним методом, а у податковому обліку застосовує прискорений метод подвійної норми амортизації. Проте, податкова ставка податку на прибуток становить 30%. Оподатковуваний прибуток за 2000 - 2002 роки без урахування суми податкової амортизації збігає з обліковим прибутком без урахування сум облікової амортизації і складає 85 000 грн. щорічно.

Необхідно розрахувати:

* суми поточних податкових витрат;

* оподатковувані тимчасові різниці;

* відстрочені податкові зобов'язання;

* загальну суму податкових витрат та чистий прибуток підприємства за перші три роки експлуатації автомобіля.

Вправа 8.4. За даними бухгалтерського обліку підприємства прибуток ; 2000 рік складає 300 000 грн. За даними податкового обліку оподатковувані прибуток дорівнює 305 000 грн.

Різниця в сумі 5 000 грн. виникла в результаті перевищення фактично понесених витрат підприємства на відрядження над сумою витрат на відрядженім, яка визнається згідно з податковим законодавством.

Необхідно визначити:

* суму податкових витрат підприємства за 2000 рік, якщо ставка податку на прибуток складає 30%;

* яким бухгалтерським записом відображається операція з нарахування податку на прибуток за 2000 рік;

* як буде відображена сума податкових витрат підприємства у Звіті про фінансові результати за 2000 рік.

1.3. Організація підготовки та подання фінансових звітів.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінан­совий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Під час підготовки до складання та подання фінансової звітності підприєм­ство повинне дотримуватися вимог П(С)БО, а також Порядку подання фінан­сової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419. Він визначає суб'єктів подання звітності, звітний період, який вона охоплює, і відповідно до цього склад та терміни її подання. Відпо­відальність за складання та надання фінансової звітності несе керівництво підприємства.

За звітним періодом фінансові звіти поділяються на річні та квартальні (рис. 2.5.).

Звітним періодом для складання річної фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим 12 місяців, але не може бути більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту ліквідації.

Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду

Склад річної звітності різний для окремої юридичної особи (крім малого підприємства), малого підприємства та материнського підприємства. Фінам, звіти малого підприємства та консолідовані фінансові звіти відрізняються і лише складом форм, але і змістом.

Рис. 2.5. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Таблиця 1.3. Основні вимоги до подання фінансової звітності.

Квартальна звітність подається лише у складі двох форм — Балансу та Звіту про фінансові результати.

Датою подання фінансової звітності (крім консолідованої) вважається день її фактичної передачі за належністю, а у разі надсилання поштою — дата одер­жання адресатом, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі коли дата подання звітності припадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Процес підготовки до складання та безпосереднього складання фінансових звітів може бути поділений на кілька етапів. Зміст деяких з них залежить від особливостей організації облікового процесу на підприємстві, зокрема класами рахунків для обліку витрат, формою обліку тощо (табл. 1.4.). Проте основними для всіх підприємств є:

• закриття рахунків доходів і витрат;

• визначення чистого фінансового результату звітного періоду;

• інвентаризація залишків на рахунках активів та зобов'язань;

• внесення коригувань за наслідками інвентаризації (у разі виявлення відхи­лень даних обліку від даних інвентаризації);

• складання Звіту про фінансові результати. Балансу та інших форм фінансо­вої звітності;

• коригування показників звітності і/або підготовка Приміток щодо подій після дати балансу .

Етапи 3, 4, 7 - 10 необхідні лише при підготовці річної фінансової звітності. Перевірка узгодженості показників звітів (у межах одного звіту чи різних звітів) може відбуватися одночасно з їх складанням.

Таблиця 1.4. Основні етапи підготовки фінансової звітності (крім спрощеної та консолідованої)

При проведенні інвентаризації та регулюванні її результатів слід керуватися Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94р. № 69, змінами і доповненнями. Основні вимоги цього документа подані у табл 1.5.

На підприємстві за наказом керівника створюється інвентаризаційна комісія яка оформляє результати своєї роботи в інвентаризаційних відомостях, актах інвентаризації та протоколах засідань.

Інвентаризації підлягають усі активи та зобов'язання підприємства, крім майна, цінностей, коштів і зобов'язань, інвентаризація яких проводилася раніше 1 жовтня звітного року. Підприємство повинне також провести інвентаризацію майна і матеріальних цінностей, які йому не належать і облічуються на забалансових рахунках.

Основними завданнями інвентаризації є:

• виявлення фактичної наявності основних засобів, нематеріальних активів товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;

• установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

• виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;

• перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;

• перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, не матеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів І фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютне та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.

Таблиця 1.5. Особливості інвентаризації окремих активів.

1.4. Облікова політика підприємства

Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Визначення терміну "облікова політика" дається в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і в п.3 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності": "облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності".

Тобто, під-обліковою політикою слід розуміти сукупність способів ведення бухгалтерського обліку прийняту підприємством – первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування та узагальнення фактів господарського життя.

Облікова політика підприємства згідно з п.п. 25.1 П(С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де підприємство висвітлює обрану облікову політику шляхом опису: а) принципів оцінки статей звітності; б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Вона розробляється на багато років і може змінюватись лише в тому, випадку, якщо: змінюються статутні вимоги; змінюються вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку; зміни забезпечать більш достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

б) подій або операцій, які раніше не відбувалися.

Облікова політика застосовується щодо подій і операцій з моменту їх виникнення. Якщо, наприклад, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, що відбуваються після дати зміни облікової політики.

У разі зміни облікової політики у примітках до фінансової звітності слід розкривати причини і сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обгрунтування неможливості її достовірного визначення.

У ст. 4 Закону України "Про бухгалгерський облік і фінансову звітність в Україні" і п.18 П(С)БО 1 наводяться десять основних факторів, якими слід керуватися при визначенні облікової політики:

Þформа власності та організаційно-правова форма (ТзОВ, АТ, СП, ДП тощо);

Þ вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність, будівництво, промисловість тощо);

Þ обсяги виробництва, середньоспискова чисельність працівників тощо;

Þ відносини із системою оподаткування (звільнення від різного виду податків, надання пільг по оподаткуванню);

Þ можливість самостійних дій з питань ціноутворення;

Þ стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку підприємства на довгострокову перспективу, напрями інвестицій, які будуть надані, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);

Þ наявність технічного оснащення функцій управління (забезпечення ЕОМ, засобами оргтехніки, програмними засобами);

Þ наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для підприємства напрямками);

Þ рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості та ініціативи керівників підприємства;

Þ система матеріального заохочення ефективності роботи працівників за коло обов‘язків, що виконуються.

Іноді нормативні документи взагалі не містять конкретних рекомендацій щодо правил обліку окремих фактів господарського життя.

Якщо система не встановлює спосіб ведення бухгалтерського обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб, виходячи з діючих положень.

Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами (включаючи виділені в окремий баланс) не залежно від місця їх розташування.

Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою зіставленості фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто, користувачі набувають можливості оцінити, наскільки зіставлюваними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду, того чи іншого підприємства.

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватися на діючі стандарти та інші нормативні акти (табл. 1.6.)

Таблиця 1.6. Основні складові та положення облікової політики

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, який розробляє головний бухгалтер підприємства і несе відповідальність за його формування. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат”

НАКАЗ № 6

“05 ”січня 2001р. М. Чернівці

1. Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності здійснюється згідно із Законом України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також чинними національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку спеціалістами бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером підприємства.

2. Запровадити таку номенклатуру справ в цілому по підприємству:

2.1. Постанови уряду, накази Мінфіну, інструкції та інші методичні вказівки по веденню бухгалтерського обліку.

2.2. Річний бухгалтерський звіт з додатками.

2.3. Звіти про сплату податків та листування з податковими органами.

2.4. Книги реєстрації;

- прибуткових касових ордерів

- видаткових касових ордерів

- платіжних доручень

2.5. Касова книга.

2.6. Головна книга.

2.7. Особові рахунки працівників підприємства з оплати праці та інші примірники довідок про доходи працівників.

2.8. Листи тимчасової непрацездатності, звіти по соціальних платежах та медичному страхуванню.

2.9. Договори :

- на оренду

- на комунальні послуги

2.10. Договори с постачальниками та замовниками. 2.1. Трудові договори з працівниками підприємства.

2.12. Картки по матеріальних рахунках (або їх реєстри).

2.13. Журнали- ордери.

2.14. Реєстри акціонерів

2.15. Матеріал й інвентаризацій

2.16. Акти документальних перевірок.

2.17.Виписки з наказів та розпоряджень

3. Фінансову та статистичну звітність за видами та користувачами подавати в таки терміни :

- Баланс підприємства та звіт про фінансова результати:

а) квартальний - до 25 числа наступного за звітним періодом місяця ;

б) річний - до 20 лютого наступного за звітним року;

4.3. Бухгалтерські документи зберігати в архіві підприємства в окремих справах або в підшитому вигляді.

5. Встановити строки зберігання бухгалтерських документів :

5.1. Первинні документи бухгалтерського обліку зберігати протягом трьох років.

5.2. Бухгалтерські регістри, договори, бухгалтерські звіти та інша ділова документація, яка необхідна для відновлення господарських операцій під час проведення ревізій (листування з дебіторами), а також бізнес-плани, які подаються для одержання кредитів тощо, зберігати протягом десяти років.

5.3. Ділову документацію, яка стосується довгострокових забов’язань або прав, зберігати протягом семи років після закінчення термінів їх дій.

5.4. Внутрішні правила ведення бухгалтерського обліку підприємства зберігати протягом десяти років після їх зміни або заміни.

5.5. Первинні документи, бухгалтерські регістри та інші звіти за господарський рік при ліквідації підприємства передавати до районного архіву.

По закінченню термінів зберігання бухгалтерські документи (за виключенням документів довготермінового зберігання, які передаються до архіву) знищувати згідно їх складеним відповідним актом шляхом спалювання або здавання в макулатуру.

6. При документуванні та записах господарських операцій керуватись таким:

Підставою для проведення будь-якого бухгалтерського запису є первинний або складений на основі первинних документів зведений документ, який підтверджує здійснення господарської операції.

Первинним документом бухгалтерського оформлення вважати бухгалтерську довідку, що підтверджує здійснення господарської операції, в якій повинні бути зазначені такі реквізити:

- назва та номер документа, дата складання;

- зміст операції та підстава для її здійснення;

- цифрові показники операції ( кількість, ціна, сума);

- прізвища (назва ) та адреси учасників операцій;

- підпис (підписи).

в) для оцінки якості управління та прийняття рішень для потреб аналізу на останній день кожного місяця.

- Звіт про рух грошових коштів :

річний - до 20 лютого наступного за звітним року.

- Звіт про власний капітал :

річний - до 20 лютого наступного за звітним року.

- Примітки до фінансових звітів:

Складаються до кожного звіту з метою його деталізації.

Відповідальність за зміст фінансової звітності покладено на головного бухгалтера та його заступників.

Відповідальність за зміст фінансових звітів несуть особи, що його підписали - керівник , бухгалтер, та безпосередні виконавці, які візують складені ними документи, підтверджуючи цим їх достовірність,

- Статистична звітність :

А ) фінансові показники підприємства - до 25 числа місяця, наступного за 1,2 та 3 кварталами.

Б ) фінансові показники підприємства за 4 квартал - до 15 лютого, наступного за звітним року.

В ) інша статистична звітність - згідно з термінами, передбаченими органами державної статистики.

4. Встановити такий порядок обробки документів :

4.1 Первинні документи підшивати разом із. зведеними (звітами, накопичувальними або групувальними відомостями) документами, з груповими за регістрами.

4.2. Журнали-ордери за звітний період (місяць ) підшивати в окрему справу у відповідності до зростання кодів бухгалтерських рахунків.

Інструкцію щодо його застосування , затверджену міністерством фінансів України ЗО листопада 1999 року № 291 . Із загального переліку рахунків першого та другого порядків з метою максимального та адекватного відображення майнового та фінансового стану підприємства в обліковому процесі використовуються рахунки (перелік рахунків додається),

12. Дотримуватись таких методичних принципів бухгалтерського обліку:

12.1 До кінця поточного року амортизацію основних засобів проводити за нормами ї методами передбаченими податковим законодавством.

12.2. По необоротних активах вартістю до 500 грн, знос нараховувати в р розмірі 100 % при передачі таких активів в експлуатацію

12.3. Вартість поточних та капітальних ремонтів відносити на витрати, Ва Вартість реконструкції, добудови основних засобів відноситься до капітальних вкладень І на збільшення вартості основних засобів,

а) записи відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за первісною вартістю,

12.5. Відпуск запасів у виробництво, продаж, при іншому вибутті здійснюється за такою оцінкою;

а) запаси які відпускаються, та послуги, що виконуються по замовленням, а також записи, які не замінюють одне одного, оцінювати за ідентифікованою собівартістю;

б) сировина та матеріали, призначені для виробничих потреб - за середньозваженою собівартістю;

в) незавершене виробництво - по собівартості;

г) товари - за цінами продажу.

12.6. Вартість малоцінних та швидкозношувальних предметів, що передані в експлуатацію, виключаються зі складу активів (списується з подальшою організацією оперативно- кількісного обліку таких предметів за місцем експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання.

12.7. Виручку від реалізації продукції (робіт, послуг) визначати в міру

оплати покупцем розрахункових документів.

12.8. Метод визначення доходу - по відвантаженню продукції, наданні послуг та виконанні робіт.

12.9. Чистий прибуток розподіляти та використовувати згідно установчими документами підприємства.

12,10, Облік валових доходів і валових витрат в системі бухгалтерських рахунків не відображається, а ведеться шляхом накопичування їх у відомостях.

Контроль за виконанням наказу покласти на головного бухгалтера Седель Валентину Володимирівну.

ІІ. Методика складання фінансової звітності.

Особливості інвентаризації грошових коштів у касі підприємства викладень в Порядку ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженому постановою Правління НБУ від 02.02.95 р. № 21, у редакції постанови Правління НБУ від 13.10.97 р. № 334.

Відображення в обліку наслідків інвентаризації може бути систематизоване таким чином:

• активи, за якими невідомі джерела їх надходження, оприбутковуються у тому ж порядку, що і їх безкоштовне отримання (табл. 1.6.)

• розбіжності за даними обліку розрахунків відображаються за тими ж рахунками, що і їх первісне визнання (у разі необхідності збільшити суму дебіторської чи кредиторської заборгованості) або зворотним записом (у разі необхідності зменшити суму дебіторської чи кредиторської заборгованості)

• списання з балансу безнадійної дебіторської заборгованості або кредиторе заборгованості, яка не підлягає відшкодуванню, здійснюється у кореспондентськими рахунками резерву сумнівних боргів, відповідних витрат та доходів (табл. 9.4.)

• нестача основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, запасів, грошових коштів списується на відповідні рахунки витрат. У разі наявності винної особи відображається виникнення заборгованості з відшкодування завданих збитків (табл. 9.4).

Таблиця 1.6. Основні проведення за наслідками річної інвентаризації активів.

Інші етапи складання фінансової звітності (Балансу, Звіту про фінансові результати. Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал та міток) будуть розглянуті в наступному розділі.

2.1. Методика складання Балансу.

Метою складання Балансу є надання користувачам повної, правдив неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну, Баланс дає можливість визначити склад та структуру майна підприємства ліквідність та оборотність оборотних засобів, наявність власного та позиченого капіталу, зміну дебіторської та кредиторської заборгованості та інших показників. Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінки ефективності майбутніх вкладень капіталу та ступеня фінансових ризиків.

Бухгалтерський Баланс складається на основі бухгалтерських записів підтверджені відповідними первинними документами. Перед складанням балансу необхідно звірити дані на аналітичних рахунках з даними на відповідних синтетичних рахунках - звіряються початкові та кінцеві сальдо та обороті звітний період.

З метою зіставності фінансових звітів різних періодів у Балансі наводиться інформація на початок та на кінець звітного періоду. Дані на початок переносяться в Баланс з попереднього річного звіту, а дані за кінець звітного періоду - переносять в Баланси з Головної книги, у якій згруповані дані поточного періоду.

Статті Балансу повинні бути узгодженими та дорівнювати залишкам на аналітичних та синтетичних рахунках у Головній книзі на кінець звітного періоду.

Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Звітним періодом для складання Балансу, як і всієї фінансової звітності, календарний рік. Проміжна звітність (місячна, квартальна) складається наростаючим підсумком з початку звітного року.

Зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 2 "Баланс".

Необхідно пам'ятати, що згортання статей активів та зобов'язань є неприпустимим, крім випадків, передбачених відповідними П(С)БО.

Сальдо рахунків, які відображаються у відповідних статтях Балансу, наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Взаємозв‘язок балансу та розрахунків.

2.2. Методика складання Звіту про фінансові результати.

Форма і зміст Звіту про фінансові результати визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 (далі - П(С}БО 3) "Звіт про фінансові результати". Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Вимоги П(С)БО 3 стосуються підприємств організацій, установ та інших юридичних осіб (далі - підприємств) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання консолідованого звіту про фінансові результати визначаються П(С)БО 20 розділ 10). Малі підприємства складатимуть такий Звіт за спрощеною фори відповідно до П(С)БО 25

Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів, кожний з яких розкриває певний аспект доходів, витрат і фінансових результатів підприємства (табл. 2.3.)

Таблиця 2.3. Структура звіту про фінансові результати

Розділ І Звіту про фінансові результати надає інформацію про доходи і витрати з точки зору власника підприємства і:

• розглядає прибуток як джерело виплат власникам (нарахування і сплати дивідендів тощо), створення резервного капіталу або збільшення статутного капіталу;

• усі витрати, пов'язані з отриманням доходу звітного періоду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Розділ II цього Звіту надає змогу провести необхідний аналіз структури вит­рат на виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економ­ічними елементами та використовується для складання Звіту про рух грошових коштів (під час коригування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті, зокрема на суму амортизації).

Розділ III Звіту про фінансові результати стосується лише акціонерних това­риств, прості або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску зазначених акцій.

Загальні критерії визнання статей у фінансових звітах - імовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигід, пов'язаних із цією статтею, та можливість достовірного визначення оцінки статті - установлені П(С)БО 1.

П(С)БО 3 деталізує ці критерії стосовно доходу і витрат.

Доходи і витрати включаються до складу Звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності. Тому доходи і витрати визна­ються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться: Крім того, витрати визнаються у Звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отрима­ними доходами.

Порядок складання розділу І Звіту про фінансові результати "Фінансові результати"

Розділ І Звіту про фінансові результати призначений для визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Із цією метою у формі Звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Це досягається використанням класифікації доходів і витрат за видами діяльності і функціями (табл. 9.8). Кожна стаття базується на даних певного рахунка (субрахунка) доходів (класу 7) і витрат (класу 9 або 8).

Процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду і заповнення розділу І Звіту про фінансові результати може бути поділений на такі кроки:

1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг).

2. Розрахунок валового прибутку (збитку).

3. Визначення фінансового результату — прибутку (збитку) - від операційної діяльності.

4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування

5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності.

6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Відзначимо, що результати кроків 1, 2 та 4 розраховуються під час складання Звіту форми №2, тоді як показники фінансових результатів за кроками 3 - 6 формуються на субрахунках рахунка 79 "Фінансові результати".

В узагальненому вигляді техніка складання Звіту про фінансові результати по­дана у табл.2.4. Як видно з табл. 2.4. у разі застосування для обліку витрат лише рахунків класу 8 заповнення таких статей як "Адміністративні витрати", "Витрати на збут", "Інші витрати операційної діяльності" потребує відповідно організовано­го аналітичного обліку на кожному з рахунків економічних елементів.

Таблиця 2.4. Узагальнення техніки складання розділу І

Звіту про фінансові результати.

Крок 1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг визначається під час складання Звіту про фінансові результати шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо (рис. 2.5.)

У статті “Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів або послуг (кредитові обороти за субрахунками 701 - 703), тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо), який відповідає критеріям визнання доходу.

У статті "Податок на додану вартість" указується сума податку на до вартість, яка була включена до складу доходу (виручки) від реалізації продукції.

Рис. 2.5. Розрахунок чистого доходу (виручки) чистого доходу від реалізації продукції.

(товарів, робіт, послуг) і відображена по дебету субрахунків 701 - 703 та кредиту рахунку 64.

У статті "Акцизний збір" підприємства — платники акцизного збору відображають суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). В обліку необхідна інформація міститься по дебету субрахунків 701 - 703 та кредиту рахунка 64.

Підприємства, які сплачують інші збори або податки з обороту, показують їх суму у вільному рядку Звіту про фінансові результати (дебет субрахунків 701 -703 та кредит рахунків 64, 65).

Наприклад, підприємство, яке реалізує ювелірні вироби, буде відображати тут суму відрахувань до Пенсійного фонду України (5 % від ціни реалізації).

Надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахуван­ню з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), відоб­ражаються у статті "Інші вирахування з доходу" (субрахунок 704). Зауважи­мо, що при здійсненні таких операцій необхідне коригування пов'язаних із цими сумами непрямих податків і платежів, яке одночасно відображається по дебету рахунків 64 та 65.

В обліку сума чистого доходу буде відображена оборотами з дебету рахунка 70 "Доходи від реалізації" у кредит субрахунка 791 "Результат основної діяль­ності".

Крок 2. Розрахунок валового прибутку.

Валовий прибуток (збиток) розраховується (рис. 2.6.) як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Рис. 2.6. Розрахунок валового прибутку

У статті "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) показується:

• виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) або собівартість реалізованих товарів, яка в обліку списана з кредиту рахунка 90 в дебеті рахунка 79;

• нерозподілена частина умовно-постійних загальновиробничих витрат, в обліку відображається окремою проводкою з кредиту рахунка 91 в дебетрахунка 90;

• понаднормативні витрати, які також списані з кредиту відповідних рахунках витрат у дебет рахунка 90.

В обліку таку інформацію можна знайти шляхом зіставлення обороті дебету рахунка 70 "Доходи від реалізації" у кредит субрахунка 791 ""Результати основної діяльності" та з кредиту рахунка 90 "Собівартість реалізації" у дебет цього ж субрахунка 791.

Крок 3. Визначення фінансового результату від операційної діяльності.

Фінансовий результат — прибуток (збиток) — від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат (рис. 2.7.). Його сума відображається в обліку на субрахунку 791.

У статті "Адміністративні витрати" відображається сума загальногосподарських витрат, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства, що відображені в обліку на рахунку 92 і в кінці звітного періоду (або місяця) списані в дебет рахунка 791.

У статті "Інші операційні витрати" відображаються усі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг та адміністративних витрат). В обліку вони збираються по дебету рахунка 94 і в кінці звітного періоду (або щомісячно) списуються в дебет субрахунка 791.

Рис. 2.7. Розрахунок фінансового результату від операційної діяльності

В обліку інформація про фінансовий результат від операційної діяльності аку­мулюється на субрахунку 791 у кінці звітного періоду (або щомісяця), а потім списується на субрахунок 441 "Прибуток нерозподілений" або 442 "Непокриті збитки".

Крок 4. Розрахунок фінансового результату - прибутку (збитку) -(звичайної діяльності до оподаткування.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (рис.2.8).

У статті "Дохід від участі в капіталі" відображається дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі вкапіталі на субрахунках рахунка 72. У кінці звітного періоду (або щомісяця) він списується з дебету рахунка 72 у кредит субрахунка 792.

Рис. 2.8. Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльночті до оподаткування

Стаття "Інші фінансові доходи" включає:

• дивіденди одержані;

• відсотки одержані та

• інші доходи, отримані від фінансових операцій (крім доходів, які обліковуються методом участі в капіталі). Усі вони облічуються на рахунку 73 “ Інші фінансові доходи”, які в кінці звітного періоду (або щомісяця) переносяться на субрахунок 792.

У статті "Інші доходи" показується дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, що відображаються на рахунку 74.

До статті "Фінансові витрати" включаються витрати на відсотки та витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу. Вони накопичуються на рахунку 95 і в кінці звітного періоду (або щомісяця) списуються на субрахунок 792.

У статті "Втрати від участі в капіталі" відображається збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких провадиться методом участі в капіталі на рахунку 96 "Втрати від участі в капіталі".

У статті "Інші витрати" відображаються інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, облік яких здійснюється на рахунку 97.

Нагадаємо, що фінансові доходи і витрати, доходи і втрати від участі в капіталі переносяться з відповідних рахунків до субрахунка 792 "Результат фінансових операцій", тоді як інші доходи та інші витрати звичайної діяльності - на субрахунок 793 "Результат іншої звичайної діяльності". Саме зіставлення кредитових та дебетових оборотів за субрахунками 791, 792 та 793 дає можливість розрахувати фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування.

Крок 5. Розрахунок фінансового результату – прибутку (збитку) – від звичайної діяльності

Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податку на прибуток (рис. 2.9.).

У статті "Податки на прибуток" показується сума податків на прибуток і звичайної діяльності, розрахована на підставі суми прибутку до оподаткування, визначеного за податковою декларацією, за вирахуванням тимчасових різниць та діючої ставки податку на прибуток. В обліку вона відображена по дебету субрахунка 981 "Податки на прибуток від звичайної діяльності".

Рис. 2.9. Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності.

В обліку інформація, необхідна для розрахунку фінансового результат звичайної діяльності після оподаткування, зібрана на субрахунках 791, 792, 793 (фінансовий результат до оподаткування) та 981 (податок на прибуток від зви­чайної діяльності).

В обліку інформація, необхідна для розрахунку фінансового результат звичайної діяльності після оподаткування, зібрана на субрахунках 791, 792, 793 (фінансовий результат до оподаткування) та 981 (податок на прибуток від звичайної діяльності).

Рис. 2.10. Розрахунок чистого прибутку (збитку)

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків.

У статті "Податки з надзвичайного прибутку" (субрахунок 982) відобра­жається сума податків, що підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій.

В обліку фінансовий результат від надзвичайних подій відображається на субрахунку 794, куди в кінці звітного періоду (або щомісяця) списуються над­звичайні доходи, витрати і податок з надзвичайного прибутку.