Курсовая работа: Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Історичні аспекти розвитку податкової системи

РОЗДІЛ ІІ. Система оподаткування підприємств в Україні

2.1 Види податків

2.2 Прибуткове оподаткування підприємств в Україні

РОЗДІЛ ІІІ. Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Сучасна наука й практична економіка доводять, що ефективне господарювання виробництва та розподілу благ. Одним із найпотужніших механізмів соціально-економічного стимулювання (обмеження) є податки. Однак, маючи опосередкований вплив на економічну активність, оподаткування потребує постійної уваги, оскільки будь-які деформації його механізму можуть мати непередбачувані наслідки.

Створення ефективної системи оподаткування має передумовою наявність невирішених теоретичних, методологічних та практичних питань аналізу податкових відносин. Модель системи оподаткування, що застосовується в Україні, стримує розвиток вітчизняного виробництва, оскільки має фіскальну спрямованість, яка зумовлює високий податковий тиск й адміністративне втручання податкових органів у господарську діяльність суб’єктів підприємництва.

Сучасна ринкова економіка розвинутих країн перебуває під безпосереднім регулюванням з боку держави, її втручанням в розширене відтворення, посиленням впливу на виробництво, розподіл та обмін, споживання валового внутрішнього продукту. Цей процес безпосередньо пов’язаний з податками, які є одним з головних елементів прояву фінансової політики країни на всіх рівнях економіки.

В Україні сьогодні існує податкова система, схожа до аналогічних податкових систем в країнах з розвинутою ринковою економікою. В основі чинної української податкової системи також лежать прямі та непрямі податки, основні та другорядні. Одним з податків, що відносяться до прямих, є податок на прибуток підприємств. Цей податок є головним в Україні, на відміну від країн з розвинутими відносинами, де корпоративний податок посів місце другорядного. Пояснюється така обставина тим, що в провідних країнах світу прибуток відіграє більшою мірою роль двигуна економіки і підприємництва, важливого джерела фінансових ресурсів спершу для підприємств і вже потім – для держави. Натомість, в Україні прибуток господарюючих суб’єктів досі виступає одним із вагомих джерел поповнення фінансових ресурсів лише держави, ігноруючи потребами реальної економіки.

Податки належать до категорії витрат, оскільки вони становлять ту частину платежів, які підприємство змушене відрахувати з одержаного прибутку до Державного бюджету та різноманітних державних фондів. Метою кожного підприємства є максимізація не стільки загальної величини отриманого прибутку, скільки прибутку, що залишається в його розпорядженні після вирахування належних до сплати податків – чистого прибутку. Звичайно, держава за допомогою податків взмозі безпосередньо суттєво впливати як на здійснення поточної фінансово-виробничої діяльності підприємств, так і на їх політику капіталовкладень, від чого в майбутньому залежатиме і весь загальнодержавний фінансово-економічний ефект. Податки є грізним знаряддям держави і «без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитись на гальмо економічного розвитку».

РОЗДІЛ I

Історичні аспекти розвитку податкової системи

Історія податків сягає своїм корінням глибокої давнини. Податкова система та її розвиток залежать від політичних напрямів, пов’язаних із розвитком суспільних відносин. Механізм сплати податків найкраще характеризує рівень цивілізованості суспільства. Облік та звітність підприємств цілком залежать від податкової системи країни. Створення та подальше функціонування податкових систем у сучасному світі базується на різних принципових засадах, головною метою яких є розроблення концептуальних основ структури національних систем оподаткування. Відповідно, розвиток податкового обліку прямо залежить від розбудови податкової системи.

Сутність розвитку податкового обліку в економічній системі прямо залежить від розвитку податків, вибору бази оподаткування та сплати. Змінюється податкова система, як наслідок – вносяться зміни до наказів про облікову політику підприємств, а відповідно, змінюється звітність. Існує досить багато наукових досліджень, у яких розглядається загальний підхід до проблеми оптимального оподаткування, досліджується розвиток податкової системи, однак недостатньо уваги приділяється розвитку податкового обліку. Виходячи з цього, постає питання: яким чином вносити зміни до податкової системи, а відповідно, до системи ведення податкового обліку, особливо протягом звітного періоду, щоб підприємства мали змогу не приховувати отримані доходи, а були зацікавлені їх сплачувати.

Протягом багатьох століть Україна постійно перебувала під владою інших держав або входила до їх складу. Тому податкові механізми цих держав справляють певний вплив на формування податкової системи України.

Історичний розвиток системи оподаткування України поділяється на кілька етапів.

Перший етап – період Давньоруської держави і Київської Русі. Він характеризується введенням поплужного податку, що пов’язаний з основним землеробським знаряддям (плугом); полюсного та подимного податку, яким обкладалася окрема особа (полюддя) або сім’я (подимне); стягувалися податки на утримання державної влади та церковної парафії; велика кількість податків сплачувалась у вигляді мит.

Другий етап – період Золотоординського ярма, для якого було характерним уведення десятини. Крім того, сплачувався ямський обов’язок, що йшов на утримання численних чиновників з їх почтом.

Третій етап – період Московської держави. Він характеризувався введенням нових податків на території України з метою поповнення імперської казни та пригнічення національних інтересів, а саме подвійного оподаткування – за одиницю оподаткування брався двір – селянське господарство.

В кінці ХIХ ст. і практики, і теоретики, і навіть законодавці досліджували проблеми бухгалтерської звітності. У цей період виникають правила подання публічної звітності., з’являються товариства бухгалтерів, були прийняті закони, що є актуальними і в сучасних умовах господарювання.

Основною податковою звітністю кінця ХІХ та початку ХХ ст. був баланс підприємства, за даними якого проводилися розрахунки з оподаткування прибутку й особистих промислів. Бухгалтерський баланс встановлює рівновагу між дебетом і кредитом, причому розрізняють рахунок балансу вхідного, якщо ним відкриваються комерційні книги, та рахунок балансу вихідного, якщо він виводиться після закінчення рахунків.

Майно (інвентар), яке відображається в балансі, іноді досконально перераховується. Складання інвентарю дуже важливе для того, щоб переконатися, що цифра чистого капіталу, яка зазначається на рахунку балансу, є не тільки результатом арифметичних викладок, а й оцінкою дійсно існуючого майна. Але законодавство, що нормує ведення торгових книг, має на меті не інтереси приватних господарств, а прагне до забезпечення суспільного кредиту, дає інші правла для складання балансу й піклується головним чином про те, щоб баланс указував кредиторам купця точний розмір його активу, його дійсно існуючого майна.

Четвертий етап – період Російської імперії. На цьому етапі був введений особливий збір, тобто по суті – непрямий податок – це плата за торгівлю з крамниць, лотків, розносів тощо. На особливу увагу заслуговує податок введений Петром І – це подушна подать замість подвірної і пов’язана з нею збірна подать з державних селян. Непрямими податками переважно обкладалися сіль, напої, тютюн, введений акциз на буряковий цукор, гас, дріжджі, освітлювальні нафтові масла, сірники та інші товари.

П’ятий етап – період Української Народної Республіки. Під час громадянської війни діяли механізми стягнення податків шляхом обкладання населення добровільними податками, що спрямовувався на розбудову української державності, були введені денікінський та білогвардійський податки, які витрачалися на утримання армії.

Шостий етап – період Української Радянської Соціалістичної Республіки. Використовувався такий механізм стягнення податків, як здавання хліба селянами. Основними видами прямого податку були сільськогосподарський, промисловий, рентний, прибутково-майновий, гербовий збори, мито. Був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі, тобто примусово стягували товарні надлишки в селян. Характерним для років НЕПу було формування хлібного фонду шляхом закупівлі на ринку хліба.

Основними непрямими податками були: акцизи i митний збiр. Цей перiод характеризувався впровадженням податку з обороту, тобто пiдлягали оподаткуванню обороти господарюючих органiзацiй i пiдприємств з продажу ними товарiв. Обороти з виконання робіт і надання послуг оподатковувалися податком з нетоварних операцiй, а по кожному товару податок з обороту сплачувався один раз, вiдповідно, внутрiшнi обороти не підлягали оподаткуванню. Характерною для цього перiоду є повна централiзацiя коштiв і вiдсутнiсть будь-якої самостiйностI пiдприємств у вирiшеннi фiнансових питань, тобто це позбавило господарюючих суб'єктiв свободи в господарюваннi, що призвело країну до фінансової кризи.

Сьомий етап — сучасний. Характерним є формування податкової системи незалежної держави. При формуваннi законодавства України важливим кроком стало визначення системи мiсцевих податкiв i зборiв. Також було прийнято Закон України «Про державний реєстр фiзичних осiб — платників податкiв та iнших обов’язкових платежiв», відповiдно до якого створено реєстр фiзичних осiб — платникiв податкiв та iнших обов’язкових платежiв як автоматизований банк даних. У 1997 р. було введено податковий облiк в Українi. Проблема податкового обліку постала у зв’язку з рiзними пiдходами до визначення фiнансового результату дiяльностi пiдприємств для його власника та фiнансового результату як об’єкта оподаткування. Методологiя розрахунку фiнансового результату однакова — «витрати - випуск», тобто зіставляють усі доходи всi витрати. Реформування податкового облiку триває до сьогоднi. Також з 2000 р. Україна перейшла на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку, що зумовило суттєвi змiни у веденнi бухгалтерського облiку. Позитивним при переході на мiжнароднi стандарти бухгалтерського облiку є те, що інвестори мають змогу самостійно читати фiнансову звiтнiсть господарюючих суб’єктiв та приймати вiдповіднi рішення щодо вкладення інвестицій.

Водночас бухгалтерський облiк та оподаткування регулюються рiзною нормативною базою, оскiльки мають рiзну мету.

Сутнiсть податкiв і їх мiсце в економiчнiй системi суспiльства змiнюються паралельно з розвитком суспiльних відносин. Механізм сплати податкiв характеризує рiвень цивлiзацiї суспільства. Очевидно, що оподаткуванню повиннi підлягати результати кiнцевої працi, чи, говорячи мовою сучасних бухгалтерiв, має дотримуватися принцип вiдповідностi доходiв i віднесених на них витрат. Однак сьогодення свідчить про iнше: якщо отримав бiльше доходiв, відповідно, сплати бiльше податкiв. Окремим податкам немає аналогiв — це податок на додану вартість, що стягується за ставкою 20% для всiх суб’ектiв господарювання або податок на прибуток за ставкою 25%.

Актуальним є також питання оподаткування прибутку пiдприємств, що регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку», який регламентує склад валових доходiв i валових витрат. Що стосується оподаткування прибутку товаровиробникiв як основного джерела фiнансування пiдприємства, то воно не враховує інтересiв юридичних суб’єктiв господарювання, дiє таке спiввiдношення: чим більший прибуток, тим бiльша величина податку на прибуток в абсолютному виразi. Але оскiльки основним джерелом збiльшення прибутку є зниження валових витрат, то не менш очевидним стає спiввідношення: чим меншi валовi витрати, тим бiльша величина прибутку, а вiдповідно, податку на прибуток в абсолютному виразi. Така ситуацiя не тiльки не забезпечує рацiональних витрат на виробництво продукцiї, а й не створює економiчної зацiкавленостi у виробника зменшувати валовi витрати.

Запровадження в Українi податку на додану вартiсть, а також спроби удосконалення його в 1997 р., знаменували перехiд до класичної форми податку, свідчили про наближення до цивiлiзованих форм і методiв справляння податку.

Однак цi нововведення в Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. зi змiнами та доповненнями стали додатковим податковим тягарем як для юридичних, так i для фiзичних осб, тобто зазнали суттєвих деформацiй i замiсть оптимiзацiї справляння ПДВ дали поштовх до нагромадження проблем, які поступово перетворили податок на найслабшу ланку української податкової системи. Ставки податку змiнювалися зi змiнами потреб держави, при цьому не враховувалася діяльність господарюючих суб’єктів, а також були спроби впровадження спецрахункiв.

Основним негативним ефектом від запровадження спецрахункiв, що викликав найбiльшу критику, є «заморожування» обiгових коштiв підприємств. Це свiдчить про те, що спецрахунки не стали iнструментом вирiшення всiх проблем справляння ПДВ.

Відомо, що основною метою податкової політики є збiльшення доходiв держави i зниження диференцiацiї доходів населення, забезлечення бiльшої соцiальної справедливостi. Принципи податкового перерозподiлу, що дiють у кожнiй країнi, найповнiше відображаються в оподаткуванні iндивуальних доходів. Однак варто визнати те, що єдина ставка оподаткування прибуткового податку, до якої прагнула Україна, не дала позитивних результатiв, сьогоднi вона є скорiше винятком, нiж правилом.

Розвинутi країни свiту завжди враховують життєво важливі витрати громадянина, на якi вiн має право зменшити оподатковуваний дохiд, це стосується також i підприємцiв, котрi скорочують на суму витрат, пов’язаних з веденням бiзнесу, свій оподатковуваний дохід. Звичайнi громадяни зарубiжних країн зменшують доходи на розмiр комунальних платежiв, страхових платежiв, витрат на будiвництво житла, на виховання й освіту дітей тощо. У розвинутих країнах світу звiльняються вiд оподаткування доходи, що не забезпечують мiнiмальних життєвих потреб, а максимальнi ставки податку застосовуються до надвисоких доходiв, що перевищують рiвень, обумовлений у демократичних державах як економiчно й соцiально розумний. Що стосується оподаткування фізичних осіб України, важливо правильно скоригувати валовий і оподатковуваний дохід.

Запроваджений законодавчий акт щодо податку з доходiв фiзичних осіб не дає чітких вiдповідей стосовно зменшення податкового тягара, а навпаки до цього часу вносяться змiни щодо збiльшення сплати податків. Вiдповiдно, нововведення в оподаткуваннi фiзичних осiб також вплинули на змiну ведення бухгалтерського облiку: змiнилася ставка оподаткування, база оподаткування, а також податкова соціальна пільга та пiльги щодо дітей, інвалідiв i чорнобильцiв.

Податкове законодавство України повинно постiйно розвиватися, змiнюватися, реагуючи на реалiї життя. Досить тривалий час вiдбуваються дебати щодо зниження ставки податку на додану вартiсть, що буде компенсатором запровадження жорсткiшої системи його адмінiстрування, а також автоматичного вiдшкодування ПДВ окремiй групi платників (спочатку до зазначеної групи пропонувалося зарахувати великих платникiв, потiм — сумлiнних). Ця ідея є досить правабливою, оскiльки сприяє створенню передумов для розв’язання такої гострої проблеми, як зміцнення податкової дисциплiни і зменшення недоплати податку. Однак в умовах корупції преференцiї можуть сприяти не розв’язанню проблеми з ПДВ, а лише «модернізації» наявної iндустрiї вiдшкодування. Тому сьогодення потребує обмеження будь-яких преференцiй, оскiльки вони є живильним пiдгрунтям для корупцiї, інструментом, за допомогою якого полiтики i бюрократія забезпечують перерозподiл ВВП на користь окремих бiзнесових груп, що користуються їх підтримкою.

Основними недолiками чинної податкової системи є її надмiрна заплутанiсть (як теоретичних тлумачень, так і в практичному застосуваннi), велика кiлькiсть податкiв, високi ставки. Тобто на сьогоднi податкова система продовжує виконувати лише фiскальну функцiю. У цiлому вона потребує упорядкування і перегляду податкових ставок. При цьому необхiдно враховувати, що Податковий кодекс — дуже складний документ, оскiльки вiн втручається у сферу численних суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi. Важливо дуже виважено сформувати його за змiстом, гармонiзуючи iнтереси держави, юридичних i фiзичних осiб.

Великi надiї платники податкiв покладали на введення Податкового кодексу. Новий Податковий кодекс повинен звільнитися вiд недолiкiв чинної податкової системи, зберегти все раціональне, врахувати нагромаджений позитивний досвiд, стабiлiзувати систему податкiв. Потрiбно позбутися практики прийняття податкових законодавчих актiв “заднiм числом”. Усi змiни повиннi вноситися тiльки пiд час формування бюджету на майбутнiй рiк з тим, щоб вони ставали відомими платнику податкiв заздалегідь.

Податковий кодекс повинен бути надiйним гарантом стабiльностi вітчизняного податкового законодавства, його адаптацiї до правового поля єдиної системи, а також запорукою подальшого інтегрування України у свiтове співтовариство.

Надiї платникiв податкiв поки що не виправданi, тому що до цього часу вносяться змiни до проекту Податкового кодексу i його до цього часу не прийнято.

РОЗДІЛ ІІ

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

2.1 Види податків

Податок є одним з головних понять фінансової науки. Чинна правова база з питань оподаткування містить таке визначення податку: «Під податком та збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування».

Податки встановлюються виключно державою на підставі закону, за юридично закріпленими правилами. Податки, порівняно з іншими обов’язковими платежами, мають ряд характерних ознак.

По-перше, податки – це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника, тобто необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви. По-друге, при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Іншими словами, податкові надходження мають, як правило, односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП від юридичних і фізичних осіб до держави. По-третє, податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу. По-четверте, для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки. По-п’яте, податок – категорія не тільки економічна, але й правова. Правовий зміст категорії податку проявляється через систему специфічних зобов’язань, правових норм, інститутів. По-шосте, податки є невід’ємним атрибутом держави, який встановлюється для фінансового забезпечення виконання нею своїх функцій і соціально-економічної підтримки населення та господарських структур. Основним законодавчим актом, який визначає основні терміни та загальні положення оподаткування в Україні, є Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 року (зі змінами та доповненнями).

Рисунок 2.1 Основні податкові поняття відповідно до Закону України «Про систему оподаткування»

Законом також визначено принципи побудови податкової системи України та перелік видів податків і зборів, які справляються на території України. В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Одним із видів податків є непрямі податки, що включаються до ціни товарів та послуг як надбавка до них і сплачуються за рахунок такої надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Вони поділяються на два види: акцизи та мито. У свою чергу, акцизи можуть носити універсальний та специфічний характер. До універсальних акцизів відносять податок на додану вартість, податок з обороту та податок з продажу; до специфічних акцизів – акцизний збір. Нині в Україні застосовується така форма універсального акцизу, як податок на додану вартість, а також акцизний збір та мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це податок, який нараховується та сплачується на кожному етапі просування товару від виробника до кінцевого споживача і пливає на процеси ціноутворення та на структуру споживання. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання та кредиту звітного періоду.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів. На відміну від ПДВ, який включається до ціни на кожному етапі просування товарів від виробника до кінцевого споживача, акцизний збір закладається один раз, як правило, на кінцевому етапі виготовлення підакцизних товарів. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Цей перелік останнім часом значно скорочений і на сьогодні включає чотири підакцизних товарів: алкогольні напої та пиво, тютюнові вироби, транспортні засоби та нафтопродукти. Платниками акцизного збору можуть бути:

· Суб’єкти підприємницької діяльності, а також філії, відділення – виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

· Нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва та осіб, прирівняних до них згідно з законодавством;

· Будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

· Юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, коригування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів;

· Фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні товари або предмети на митну територію України у вигляді супроводжуваного або несупроводжуваного багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні товари, переслані з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжуваного багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством.

Мито – це податок на товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України. Платником мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Об’єктом оподаткування митом, в залежності від виду ставки, є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщують через митний кордон країни, чи кількість товарів. В залежності від напряму руху товарів та митної політики держави встановлені такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне.

В зв’язку з діленням податків на прямі та непрямі фінансова наука обговорювала їх переваги та недоліки, що мело значення для побудови податкової системи. А.Сміт вважав, що прямому оподаткуванню повинні підлягати всі види доходів. Аналізуючи непрямі податки, в першу чергу на предмети першої необхідності, А.Сміт дійшов висновку, що утримання останніх сприяє скороченню виробництва. Але при цьому А.Сміт стверджував, що без непрямих податків держава залишиться без доходів, «тому вона має вагомі причини не відміняти таких податків».

Д.Рікардо не додавав значення класифікації податків, вважаючи, що всі податки сплачуються з прибутку і лише деякі – з поземельної ренти.

Ж.Сисмонді вважав, що головним недоліком непрямих податків (на споживання) є їх непропорційність доходам платників при здійсненні витрат.

На перший погляд, перевагою непрямих податків, які включаються в ціну товару, є їх непомітність для споживача. Наприклад, купуючи кілограм солі чи кави, покупець не задумується над тим, що він сплачує в ціні податок. Разом з тим зі світової практики податкового регулювання відомо про недостатньо неоднорідний вплив непрямих податків на економіку. Непрямі податки є одним з вагомих ціноутворюючих факторів, що нерідко створюють негативний вплив на ринкову кон’юнктуру.

Проте не можна не враховувати і достатньо позитивний вплив непрямого оподаткування на структуру споживання (наприклад, через механізм стягування акцизів по алкогольній продукції).

Система українського оподаткування спирається на підсистему непрямого, внаслідок того, що майже 70% традиційних доходів радянського бюджету наповнювали непрямі податки та труднощів при переході до ринку, де змінилися основи податкової системи.

Ще одним засобом оподаткування є прямий податок , що встановлюється безпосередньо щодо платника. Розмір прямих податків залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. До них належать: подушний податок, прибутковий податок, майновий податок, податки на спадщину та дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать: земельний податок, домовий податок, промисловий податок та податок на грошовий капітал. Ніні в Україні застосовуються податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел.

В останній час в економічній пресі багато уваги приділяється ролі прибуткового оподаткування, яке відноситься до категорії прямих податків. Слід відмітити: на 2005 рік заплановано найменше надходжень прямих податків за останні роки.

Рисунок 2.2 Питома вага основних податків бюджету України за 2005р.

Найбільш значні надходження в бюджет були від податку на додану вартість(46,1%), податку на прибуток (27,8%), акцизний збір (11,5%). Окрім перерахованих податків слід звернути увагу також на обов’язкові внески до позабюджетних соціальних, страхових фондів, які за своєю суттю можуть розглядатися підприємством на одному рівні з податковими платежами.

2.2 Прибуткове оподаткування підприємств в Україні

Сучасна ринкова економіка розвинутих країн перебуває під безпосереднім регулюванням з боку держави, її втручанням в розширене відтворення, посиленням впливу на виробництво, розподіл, обмін та споживання волового внутрішнього продукту. Цей процес безпосередньо пов’язаний з податками, які є одним з головних елементів прояву фінансової політики країни на всіх рівнях економіки.

Податки належать до категорії витрат, оскільки вони становлять ту частину платежів, які підприємство змушене відрахувати з одержаного прибутку до Державного бюджету та різноманітних державних фондів. Метою кожного підприємства є максимізація не стільки загальної величини отриманого прибутку, скільки прибутку, що залишається в його розпорядженні після вирахування належних до сплати податків – чистого прибутку. Звичайно, держава за допомогою податків в змозі безпосередньо суттєво впливати як на здійснення поточної фінансово-виробничої діяльності підприємств, так і на їх політику капіталовкладень, від чого в майбутньому залежатиме і весь загальнодержавний фінансово-економічний ефект. Податки є грізним знаряддям держави і «без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитись на гальмо економічного розвитку».

Оподаткування підприємств, його максимальна оптимізація дозволяє їм забезпечити себе необхідними коштами, своєчасно виявити додаткові фінансові ресурси для їх подальшої капіталізації. Разом з цим, оптимізація податкових платежів залежить від ступеня податкового навантаження підприємства.

Оподаткування підприємств в Україні має сою історію. До 1991 року підприємства сплачували з прибутку різноманітні платежі, які по суті, були податками. До таких платежів відносились податок з обороту, а також плата за фонди, за ресурси, рентні платежі тощо. На той час вони тлумачились як різні форми вилучення і перерозподілу частини вартості додаткового продукту і сплачувались до бюджету країни за рахунок прибутку (крім податку з обороту).

Податок з обороту виступав найбільшим видом платежу, що сплачували підприємства з отриманих доходів до бюджету країни, який був набагато більшим, ніж відрахування коштів з прибутку підприємств. У свою чергу, по суті, податок з обороту був запроваджений на основі промислового податку, який було прийнято в 1921 р. і складався з двох частин: патентного збору та зрівнювального збору. Пізніше промисловий податок, разом з іншими податками, увійшов до податку з обороту.

Податок з обороту було введено 2 вересня 1930 р., який проіснував до 1990 р. Платежі з прибутку та податок з обороту виступали основними надходженнями коштів до бюджету, що виступали від підприємств.

Наприклад, в 1980 р. до Державного бюджету колишнього СРСР надходило близько 70% коштів підприємств у вигляді цих податків, до того ж, частка податку з обороту в бюджетних доходах становила 32,5%. Використання решти прибутку підприємства також регламентувалась різноманітними державними актами (законами, положеннями, постановами).

Інтерпретація економічної природи податку з обороту виходила зі вмісту вартості сукупного суспільного продукту, що складається зі затрат уречевленої минулої праці та затрат уречевленої живої праці. При цьому, в матеріальному процесі виробництва створюється необхідний продукт (продукт для працівника) і додатковий продукт (продукт для суспільства).

Переваги податку з обороту містились в принципах його побудови. Ними визнавались два основні:

· Одноразовість оподаткування. Це означало, що при просуванні товарів і продукції від виробника до споживача податок з їх обороту може бути стягнуто лише один раз.

· Стягнення податку на конкретному етапі (в певній ланці). Його суть полягала в тому, що вся величина податку, закладена в ціні товару, стягувалась один раз в одному з етапів просування товару – в одній з ланок: на підприємстві, в збутовій організації або торговій організації.

При проведенні податкової реформи в 1930 р. були спроби запропонувати і встановити одну форму чистого доходу в державному секторі – прибуток. Але ці рекомендації були відхилені, що пояснювалось наступним: «Державі для безпосереднього виконання функцій потрібен постійний, тривалий, гарантований дохід. Прибуток не завжди це забезпечує, так як з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин план з прибутку може бути не виконаний, і запланована суму доходу не надійде в бюджет».

В останньому десятиріччі минулого тисячоліття принципи і підходи оподаткування прибутку підприємств в Україні суттєво змінились. В 1990 – 1994 рр. базою стягнення податку періодично виступали то балансовий прибуток, то валовий дохід підприємства; їх постійна зміна напружувала атмосферу в економічній системі. З 1995 р. податок стягується з балансового прибутку на основі Закону України «Про податок на прибуток підприємств.

Таблиця 2.1 Оподаткування підприємств в Україні в 1991 – 2004 р.

Сьогодні в Україні прибутковий податок з підприємств стягується на основі Законів України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про податок на прибуток підприємств» та «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про систему оподаткування», прийнятих в 1997 р. Однак, значні зміни, що відбулися у фінансово-економічній системі України з 1997 р., свідчать про необхідність чергового докорінного перегляду вказаних правових актів, які є основними для підприємств в плані оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що саме прибуток підприємств упродовж всього періоду невипадково був об’єктом особливої уваги держави, оскільки:

· У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою якраз прибуток акціонерних товариств виступає базою для стягнення податку;

· Частка податку на прибуток підприємств була найвищою в доходах Державного бюджету;

· Механізм сплати податку на прибуток був найбільш зрозумілим і прийнятним для українських платників податків тощо.

Оподаткування валового доходу надає перевагу з фіскальної точки зору, оскільки розширюється база для стягнення податку і ,відповідно, збільшуються доходи бюджету. В цьому випадку простежується подвійне оподаткування заробітної плати: спочатку в складі валового доходу підприємства, а далі як особистого доходу фізичних осіб. Виникає суперечність, оскільки заробітна плата є елементом витрат підприємства, тому вона не може бути об’єктом для стягнення податку. Оподаткуванню у складі валового доходу підлягають і частини капіталу підприємства – оборотні кошти, амортизація та інші елементи, що є недоречним і несумісним з ринковою економікою, оскільки повністю виключає їхнє істинне призначення.

Об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань. До основних переваг податку на прибуток підприємств над податком на валовий дохід належать наступні:

· Ліквідація подвійного оподаткування заробітної плати;

· Надання активного призначення прибутку в процесі виробництва, його функції нагромадження, оскільки податок на валовий дохід зводить нанівець стимулюючу функцію прибутку, роблячи його пасивним у відтворювальному процесі;

· Податок на валовий дохід створює значні фінансові труднощі для окремих підприємств (малорентабельних і збиткових), оскільки вони змушені відраховувати не тільки увесь отриманий прибуток, щоби сплатити до бюджету країни податок на валовий дохід, але й віддати до того ж деяку частину оборотних коштів тощо.

В сучасному підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати захист майнових прав й інтересів юридичних і фізичних осіб, а також створення стимулів до підвищення ефективності виробництва, надаючи можливість юридично та фактично використовувати в економічних цілях свої доходи.

В структурі доходів Зведеного бюджету України податок на прибуток підприємств впродовж останніх років поступово скорочує питому вагу. Так, якщо в 1999 р. його частка становила 19,3%, то в 2000 р. вона зменшилась до 15, 7%. За період 1999 – 2002 рр. питома вага податку на прибуток підприємств скоротилась на третину.

Таблиця 2.2 Динаміка податку на прибуток п/п в доходах Державного бюджету України (млн.грн.)

Натомість, збільшилась частка деяких інших податкових доходів бюджету: особистого прибуткового податку (в 2000 р. на 5,3%, а в 2002 р. – майже на 10%), акцизного збору, та незначною мірою деяких інших видів податків і платежів (податок з власників транспортних засобів, мито, земельний податок тощо).

За міжнародними стандартами, в Україні відрахування коштів з прибутку підприємств є найвищими в світі. Якщо частка вилучення коштів з прибутку в Японії становить близько 20% податкових надходжень до бюджету країни, то в Україні цей показник ще вищий – приблизно 25%. Однак, українські реалії дають підставу зробити висновок, що цей показник є набагато вищим (незважаючи на окремі податкові надходження).

Податковий тиск, розпочатий з 1991 р. урядом України і підтриманий законодавством, став сильним ударом для суб’єктів підприємництва. Приховування доходів і прибутків від оподаткування стало основним і звичайним видом тіньової економічної діяльності (як за кількістю учасників, так і за обсягом). Але, на відміну від деяких інших форм, цей вид тіньової економіки став властивим практично для всіх підприємств, які намагались і намагаються вижити за подібних фінансово-правових умов.

Мати податок на прибуток підприємств в якості основного джерела доходу бюджету невигідно, оскільки цей податок пригноблює бізнес, у результаті чого, в кінцевому рахунку, меншими від можливого рівня стають доходи та майно населення. Ступінь податкового тягаря для підприємницьких структур в Україні є одним з чинників, що негативно впливає на їхнє фінансове становище. Однак, в багатьох випадках воно залежить не тільки від самих податків, їх кількості й розмірів, а також від деяких обставин, які встановились в економіці країни: неврахування рівня інфляції, недосконалість системи калькуляції витрат для виробництва продукції, невикористання пільг при оподаткуванні прибутку тощо.

Платниками податку на прибуток є суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські, та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, а також філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку.

Рисунок 2.4 Платники податку на прибуток

Резиденти – юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльності в Україні, що не мають статусу юридичної особи, які створені та проводять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії й представництва підприємств та організацій за кордоном, що не проводять підприємницької діяльності.

Нерезиденти – юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи з місцезнаходженням за межами України.

Порядок нарахування податку на прибуток підприємств визначається за певною схемою.

Рисунок 2.5 Порядок визначення податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету

Оподатковуючи прибутки підприємств, з метою стимулювання та розвитку підприємницької діяльності, провідні держави світу надають їм велику кількість різноманітних пільг.

Податкове законодавство України, зокрема базовий Закон «Про систему оподаткування», не передбачає і не обґрунтовує нормативного визначення «податкова пільга». У проекті Податкового Кодексу України, який було прийнято Верховною Радою в другому читанні, також не передбачено цього важливого елемента податкового регулювання.

Досить слушну думку щодо трактування податкової пільги висловила А.Соколовська. вона пропонує взяти до уваги визначення, поширене у фінансових школах розвинутих країн, за якими податкова пільга кваліфікується, не як будь-яке звільнення від сплати податку, а лише як таке, що є необхідним з точки зору дотримання нормативних вимог оподаткування.

У фінансові теорії та практиці не існує єдиної позиції щодо визначення ефективності запровадження податкових пільг, тому потрібно провести детальний аналіз результатів застосування пільг в оподаткуванні прибутку підприємств, оскільки саме цей податок є головним об’єктом регулювання та стимулювання економічної діяльності і другим за значенням пільговим податком в Україні, питома вага якого в загальному обсягу податкових пільг коливається в межах 5 – 10% з тенденцією до зниження його частки в загальній структурі пільг.

Рисунок 2.6 Структура пільг, отриманих платниками податків

Державна податкова адміністрація веде статистику отриманих пільг не в класичному розумінні цього терміна, а як потенціальних втрат бюджету внаслідок застосування іншого режиму оподаткування, що відрізняється від стандартного. Надзвичайно велика питома вага пільг щодо ПДВ у загальній їх структурі, як показано на малюнку 4, є величиною недостовірною, оскільки такий результат отримано на основі віднесення до пільгового оподаткування нульової ставки на експорт, а останнє у свою чергу відповідає сучасним принципам оподаткування міжнародної торгівлі.

Слід зазначити, що структура не тільки податкової системи, а й податкових пільг в Україні є недосконалою. Відповідно до результатів дослідження спеціалістів Світового банку, структура податкової системи України зовсім не стимулює ведення бізнесі. У загальному рейтингу 155 країн Україна перебуває на 124-му місці. Серед інших негативних факторів такий рейтинг забезпечено як структурою, так і складністю податкової системи. Так, платникам податків необхідно за рік виділити 2185 год. (приблизно 91 добу, або 25% усього річного часу) на взаємовідносини з податковими органами (облік, сплату податків тощо). Для порівняння: більше часу платники податків виділяють тільки в Бразилії – 2600 год. У Білорусії на такі процедури витрачають 1188 год., в ОАЕ – 12, Сінгапурі – 30, Іраку – 48, Намібії – 50 год. Загальна структура податкової системи України також тягне її до країн з низькою привабливістю ведення бізнесу. За даними Світового банку, в Україні налічується 84 податків, зборів та інших платежів до бюджету. Більше їх лише в Узбекистані – 118, Білорусії – 113, Конго – 95, Домініканській республіці – 85. недосконалість та складність в адмініструванні податків, широкий набір платежів призводять до недосконалості та неефективності пільг в оподаткуванні. Якщо цільовою функцією для нашої країни вважати, насамперед, рівень економічного розвитку, то, звичайно, рівень пільгування податку на прибуток підприємств має найбільший вплив на даний показник.

Таблиця 2.3 Зведені дані про суми фактичних надходжень та отриманих пільг щодо податку на прибуток підприємств у розрізі областей, (млн.. грн.)

В останні роки спостерігається деякий спад (а в 2004 р. – досить суттєвий) обсягів отриманих пільг щодо податку на прибуток при паралельному збільшенні сум його надходження. Протягом 2001 – 2004 рр. обсяги надходження податку на прибуток до зведеного бюджету зросли в 2 рази, а обсяги пільг зменшились в 1,5 рази. В 2003 році тенденція зростання пільг призупинилась в основному за рахунок скорочення пільг соціального та галузевого характеру і зменшення кількості пільговиків. Також спостерігається те, що при істотних темпах економічного зростання зменшуються обсяги наданих пільг щодо податку на прибуток. З огляду на дане спостереження можна зробити висновок, що надання пільг в оподаткуванні прибутку приводить до зростання бази оподаткування в майбутньому з певним лагом.

З метою налагодження системної роботи з великими платниками податків, націленої на добровільне виконання податкових зобов’язань, оптимізації адміністрування платежів до бюджету та ліквідації схем мінімізації податкових зобов’язань ДПА України у 2005 р. запроваджено моніторинг динаміки сплати платежів до бюджетів усіх рівнів. Підприємства з істотними обсягами валового доходу є основним джерелом наповнення бюджету. Про рівень впливу таких суб’єктів на наповнення бюджету держави свідчить той факт, що з числа перевірених у другому півріччі 2005 р. великих платників 172 суб’єкта за рахунок добровільного збільшення податкового навантаження додатково заплатити до бюджету понад 94 млн. грн. податку на прибуток.

Найбільші суми додатково сплачених податків за цей період мають:

ГПУ «Львівгазвидобування» (Львівська обл.) – 12,2 млн. грн.; ТОВ «Інвестиції та розвиток» (Донецька обл.) – 9,5 млн. грн.; Компанія «Украерорух» (м. Київ) – 5,8 млн. грн.; ТОВ « Донкерампросировина» (Донецька обл..) – 5,3 млн. грн.; ЗАТ «Азовелектросталь» (Донецька обл..) – 4,9 млн.грн.

Найбільше зросла добровільна сплата податків великими підприємствами у Дніпропетровській, Львівській, Харківській областях та АР Крим. Позитивна тенденція спостерігається у платників Волинської, Київської, Сумської та Херсонської областей.

Таблиця 2.4 Рівень сплати податку на прибуток великими платниками податків у розрізі галузевих ознак за 11 місяців 2005 року

Робота з великими платниками податків продовжується. Створення потужної інформаційно-аналітичної служби дає змогу реалізувати новий формат планування перевірок великих підприємств з урахуванням показників максимального, мінімального та середнього рівнів сплати податків у розрізі галузей.

Наприклад, при середньому податковому навантаженні по металургійній галузі 2,1% і максимальному – 6,5% сума розрахункових втрат з податку на прибуток по окремих платниках, по яких зазначений показник є нижчим, становить 679 млн. грн..

Найбільш розрахункові суми втрат припадають на ВАТ «Єнакіївський металургійний завод» (донецька обл..) – 139 млн. грн. та СП «Метален» (Донецька обл..) – 80,7 млн. грн.. Цікавим є той факт, що за 2004 рік останнє підприємство щодо оподаткування, задекларувало прибуток у розмірі понад 200 млн. грн.

Аналогічна ситуація спостерігається у хімічній галузі, де саме розрахункових втрат з податку на прибуток в цей період дорівнювала 218 млн. грн.

Отже, саме такий економічний аналіз буде додатковим фактором, що впливатиме на визначення підприємств окремого регіону, які потребують найбільшої уваги з боку податкових органів України.

РОЗДІЛ ІІІ

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

З проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної, соціально-орієнтованої ринкової економiки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему податкiв, характерну для країн iз розвиненою ринковою економiкою. Становлення власної податкової системи України вiдбувалось на фонi системної перебудови економiки, спаду виробництва, загострення соцiально-економiчної ситуацiї. Для забезпечення необхiдних надходжень до бюджету акцент у побудовi системи оподаткування було зроблено на фiскальнiй функцiї, мiж тим не вiдбулось належного розвитку й регулюючої функцiї. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишається однiєю iз найактуальнiших у процесi становлення ринкових вiдносин i закладення пiдвалин для економiчного зростання.

Удосконалення системи оподаткування має йти, насамперед, по шляху вдосконалення всiх елементiв податкової полiтики держави.

Податкова полiтика держави включає такi компоненти:

- принципи оподаткування;

- законодавство з питань оподаткування (законодавчо встановленi податки, збори);

- система взаємовiдносин між платниками податкiв та контролюючими органами, яку визначено законодавчо.

Можна стверджувати, що побудова системи оподаткування починається з визначення принципiв оподаткування, того базису, на якому далi має будуватися податкове законодавство. Безумовно, податкова система може вважатись сфективною за двох умов:

- здатнiсть, фiнансово забезпечити виконання державою необхiдних функцій;

- достатньо повне виконання основних принципiв оподаткування.

Тому реформування податкової системи необхiдно починати iз встановлення таких принципiв оподаткування, якi б несли в собi iдею як фіскальної ефективностi, так i регулюючих механiзмiв для економiчного зростання, i на основi таких принципiв реформувати податкове законодавство.

Аналiзуючи систему оподаткування, потрібно звернутись спочатку до базового Закону України «Про систему оподаткування». В ньому дається таке визначення системи оподаткування (вживається також термiн «податкова система»): «сукупнiсть податків i зборiв (обов’язкових влатежiв) до бюджетiв та до державних цільових фондiв, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування».

Треба сказати, що це визначення є дещо звуженим, неповним. Адже система оподаткування — це не тiльки сукупнiсть податкiв i зборiв (обов'язкових платежів) до бюджетiв та до державних цiльових фондiв, це крiм того сукупнiсть законодавчих i виконавчих органiв держави, органiв контролю, якi забезпечують надходження податкiв до бюджету самих платникiв податкiв, тобто досить складне економiчне i полiтичне явище iз своїми взаємозв’язками як продукт розвитку суспiльства. Згiдно названих ознак, система оподаткування — це законоданчо встановленi економiко-правовi вiдносини мiж громадянами та державою у їхньому взаємозв’язку за допомогою яких відбувається примусове привласнення державою частини створеного суспiльного продукту з метою виконання державою суспiльно необхiдних функцiй, котрi не можуть виконуватись iндивiдуально громадянами та суспiльно необхiднi для iснування самої держави i покриття державних видаткiв.

Оскiльки система оподаткування — це один iз механiзмiв формування фiнансових ресурсiв держави, то, вiдповiдно, податкова полiтика — це складова i вагома частина фiнансової полiтики держави.

Податкову полiтику можна iнтерпретувати як систему вiдносин мiж державою i платниками податкiв. Це неформальний кодекс поведiнки всiх учасникiв податкового процесу. Блок-схему побудови системи оподаткування представлено на рисунку 3.1.

Структура системи оподаткування

Рисунок 3.1 Структура системи оподаткування

Без сумнiву, для реформування системи оподаткування в Українi необхiдно використати досвiд економiчної науки всiх епох. Враховуючи особливостi системи оподаткування України, сформованої на постсоцiалiстичному просторi, її фiскальний характер сьогоднi, для вiдродження регулюючої i стимулюючої функцiї пропонуються такi принципи оподаткування:

1. Принцип однозначної визначеностi податку.Як говорив геніальний А. Смiт: «3 досвiду всiх народiв нiщо не приносить такого великого зла, як найнезначнiша невизначенiсть у податку». В Українi ж, i це визнають усi учасники податкового процесу, неоднозначне, а часто навiть i множинне тлумачення законодавчих норм з питань оподаткувания давно вже стало нормою життя.

2. Принцип рiвностi в опадаткуваннi. Цей принцип має означати абсолютно рiвнi обов’язки громадян суспiльства сплачувати податки, рiвну (однакову) вiдповiдальнiсть всiх громадян перед законом за несплату податку. Податки мають сплачувати всi, нiхто не може буги звiльнений вiд сплати податкiв повнiстю. В законодавствi можуть бути тiльки певнi знижки (зменшення) та розстрочки при сплатi податкiв.

З. Принцип подоходностi податку. Цей принцип має означати, що податок виникає тiльки там, де виникає доход. Немає доходу — немає i податку Україна ж при побудовi власної системи оподаткування вiдступила вiд цього принципу, засновуючи податки. якi не мали нiчого спiльного з доходом, як наприклад:

- комунальний податок (податок з підприємств за кожного штатного працiвника);

- податок на рекламу (підприємство, замовляючи рекламу, може зовсiм не отримати вiд неї доходу, або навiть мати збитки, але повинне сплачувати податок);

- податок на символiку (аналогiчно немає нiякого прямого зв’язку з можливим чи неможливим доходом, а податок сплачуеться) та iншi.

Недотримання цього принципу спричинює неприйняття, вiдторгнення платниками таких податкових законiв, i, як наслiдок, — ухилення вiд сплати податкiв, тiнiзацiя економiки.

4. Принцип справедливостi. Принцип податкової справедливостi полягає в тому, що оподаткування орiєнтується на економiчну платоспроможнiсть. Це означає, що оподатковуватись мають доходи, якi залишаються у людини пiсля задоволення основних життєвих потреб. Зазначений принцип є головним у побудовi податкових систем багатьох розвинених країн свiту. На жаль, в Українi вiн також не виконується, про що яскраво свiдчить досвiд прибуткового оподаткування громадян, коли встановлюється неоподатковуваний мiнiмум значно менший вiд мiнiмальної заробiтної плати, яка, у свою чергу, менша вiд прожиткового мiнiмуму.

5. Принцип рснтабельностi податку. Будь-який податок, збiр, обов’язковий платiж має приносити значно бiльший дохiд, нiж витрати на його адмiнiстрування. Для кожного податку повинна визначатись ефективнiсть, рентабельнiсть — економiчнi показники. Для ефективностi справляння податку формула рентабельностi може мати такий вигляд:

R = 100 - (Витрати із стягнення / Сума податку) 100.

6. Принцип мiнiмізацiї витрат при стягненнi податкiв. Органiзацiя адмiнiструвания податкiв має вимагати мiнiмально можливих витрат.

7. Принцип зручностi. Кожен податок слiд стягувати тодi, коли платниковi найзручнiше його платити (А. Смiт).

Принципи виконують роль стандартiв податкової системи, провiдних настанов щодо проведения податково полiтики та розробки технологiй оподаткувания.

З моменту проголошення України незалежною державою вона забезпечує проведення ефективної податкової політики згідно з Конституцією України.

Податкова політика як інструмент державного регулювання економічних та соціальних процесів забезпечує інтереси держави, підприємницьких структур та громадян, але, як показує практика податковій політиці властивий низький рівень функціонування сучасної моделi оподаткування підприємства, її невiдповідністъ вітчизняному розвитку підприємств в Україні. Оскільки сучасна податкова політика України розроблялася та реалізувалася без достатнього практичного досвіду, враховуючи постійні зміни та доповнення до податкових ставок без прогнозованого впливу цього процесу на ділову активність підприємницького сектора, рівня прибутку підприємства, розмірів пільг тощо. Саме тому покращення сучасного стану податку на прибуток підприємства знаходиться в числі найважливіших соціально-економічних проблем, від швидкого вирішення яких великою мірою залежить подальший розвиток малого та середнього 6ізнесу в Україні.

За підсумками 2005 року цей податок становить близько 23% в обсязі фактичних надходжень зведеного бюджету України. Це дозволяє максимально наблизитися за своїми обсягами до найбільш значного за розмірами в доходах бюджету податку з доходів фізичних осіб. Податок на прибуток, який стягується в Україні, має дуже велике фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено, перш за все, пропорціями в розподiлі валового нацiонального продукту, що склалася історично в централізовано-плановій економіці. Основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну — податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. У нинішніх умовах ймовірним є поступове вирівнювання між фондом споживання і фондом нагромадження, наслідком чого стане збільшення бюджетного значення податку на доходи з фізичних осіб і зменшення податку на прибуток підприємств.

Податок на прибуток підприємства, крім великого фіскального значення, має й широкі можливостi для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив можна здійснюватися як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльностi, так і у виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його великим бюджетним значенням, внаслідок цього і застосовуєтъся крайня ставка податку на прибуток підприємств. У результаті проведення реформування податкової системи України у 2002—2005 роках змінилася методика, ставка та порядок адміністрування податку на прибуток підприємств.

Для України дуже важливим на сьогодні є вдосконалення податку на прибуток підприємства, який має бути необхідністю забезпечення достатніх державних надходжень.

Податки завжди залишалися спiрним питанням для обговорення щодо функціонування їх чи ні, навіть 33% пiдприємцiв до складу податкiв України відносяться позитивно й 67% — негативно, тому державi слiд звернути увагу на це, оскільки, можливо, таке вiдношення до податкiв у деякiй мiрi має вiдношення пiдприємцiв до сплати податкiв.

Першочерговим кроком до удосконалення функцiонування податку на прибуток пiдприємства є виявлення витокiв i сфер прояву протистояння iнтересiв держави та платника податкiв, серед одних найбiльшим витоком на сьогоднi можна вважати вiдсутність єдиного Податкового кодексу, проте Президент, Кабiнет мінiстрів, Верховна Рада поступово починають реалізувати цей недолiк. Обговорення та ухвалення Верховною Радою України концепцiї реформування податку на прибуток пiдприємства повинно стати першим етапом прийняття Податкового кодексу.

З метою детального ознайомлення з проблемою функцiонування податку на прибуток підприємства було проведено анкетування серед пiдприємцiв, зокрема на запитання, якою, на їх думку, має бути ставка податку на прибуток (рисунок 3.2).

Рисунок 3.2 Відношення підприємців до нинішньої ставки податку на прибуток підприємств

За результатом 59% опитаних вважають, що ставка податку на прибуток має дорiвнювати 0—20%, 33% опитаних вважають, що ставка має становити 21—40%, та 8% твердять про ставку податку 41—60%.

Висока ставка податку призводить до приховування прибутківта ухилення вiд оплати податкiв пiдприємством, а це є основною причиною збiльшення вiдтоку прибутку у тiньову економiку. Передусiм наобхідно встановити реальну ставку оплаченого податку, компенсувати його оборот, щоб на ускладнювати обчислення податку на прибуток пiдприємства. Необхідно акцентувати увагу на тому, що в Українi майже 50% підприємств, які здійснюють підприємницьку діяльність, щорічно не оплачують податку на прибуток підприємства на суму 6 млрд.грн.. До того ж результатом анкетування на запитання, якби ставка вiдповідала вибраному варіанту попереднього питання, то чи була б ймовiрність того, що вони приховували б свої прибутки (рисунок 3.3).

Рисунок 3.3 Ймовірність приховування своїх прибутків підприємцями після зміни відсоткової ставки податку на прибуток підприємства

Результат був очiкуваний, оскiльки 75% опитаних стверджують, що вони не будуть приховувати своїх прибутків, 17% вважають, що вони б приховували свої прибуток, і лише 8% опитаних відносяться до тієї категорiї, які вбачають залежнiсть від податкового законодавства.

Таким чином, ставка податку має бути зменшеною, звiдси знизиться високе податкове навантаження на прибутки суб’єктiв господарювання. Причому зниження ставки податку на прибуток має відбуватися поступово, оскiльки через це може виникнути рiзке зниження надходжень до державного бюджету, тому це має стати предметом грунтового аналiзу держави.

Одним з недолікiв при нарахуваннi та сплаті податку на прибуток пiдприємства є необґрунтоване розширення податкових пiльг, в разультаті яких затримується поповнення державного бюджету, звiдси, ускладнюється робота податкових органів. Досвід розвинутих країн свідчить, що поширення форми пiдтримки пiдприємства, як пільги на податок з прибутків підприємства, не є перспективною. Діюча система оподаткування передбачає досить широке коло пільг для пiдприємства. Скасування пiльг на податок з прибутку підприємства дасть змогу створення основних умов для здорової економіки. Так, необхідно зазначити, що за умови вiдмови від пiльг можна з впевненістю знижувати ставку податку на прибуток, тобто якщо ставка податку на прибуток підприємств не є високою, а податкова система є обґрунтованою, то підприємства зможуть обiйтися і без пiльги, оскiльки встановлена пльга не є вагомим показником стимулювання. Принаймні, якщо пiльга вже функцiонує, то це має вiдбуватися протягом визначеного термiну, або поетапне її обмеження чи взагалi скасування. Хоча можливе лише встановлення амортизаційних пiльг платникам податку на прибуток підприємства.

Отож, виходячи з рiвня економiчного розвитку України потрiбно переглянути доцiльністъ пiльг податку з прибутку підприємства, оскiльки скасування безпiдставних податкових пільг дасть поштовх до створення фiнансової могутностi ринкової економiки держави.

Висновки

Сучасна фінансова наука дедалі більше уваги приділяє розробці концепцій справедливості оподаткування, зменшення податкового тиску на менш забезпечених суб’єктів оподаткування. Важливим є те, що поступово податковий тягар переноситься на фізичних осіб. При цьому юридичні особи як провідна категорія платників податків поступово втрачають свої позиції у структурі фіскальних платежів за винятком внесків до державних цільових фондів. Зменшення податкового тиску на юридичних осіб можна досягти шляхом зниження ставок оподаткування цільовими фондами, що сприятиме зростанню фонду оплати праці, а відповідно, збільшенню фінансових ресурсів для фізичних осіб – домогосподарств. Це сприятиме зростанню ролі фізичних осіб як платників податків, а також трансформації податкової системи щодо оподаткування фізичних осіб.

Нині податкова система характеризується високим податковим навантаженням на прибутки суб’єктів господарювання, що призводить до поширення обсягів тіньового сектора економіки. До речі, за результатами анкетування 54% підприємців вважають, що чим менше податкове навантаження на підприємства, тим більше надходжень до бюджету, тим менша тіньова економіка, 38% заперечують таке твердження та 8% стверджують, що не завжди.

Отож, на сьогодні дійсно існуюча податкова система спрямована на вирішення багатьох питань, зокрема встановлення оптимальних податків, які б не стримували розвиток підприємств та забезпечували постійні надходження до бюджету, достатні для задоволення державних потреб, враховуючи специфіку держави. Чинна система формування та справляння податку на прибуток підприємств має стати каталізатором росту державного бюджету та поступового покращення стану платіжного балансу, що дасть поштовх до реального економічного зростання. З метою удосконалення податку на прибуток підприємств потрібно звернути увагу на недосконалість та неузгодженість податкового законодавства, зокрема відсутність Податкового Кодексу, звідси здійснення комплексу потрібних заходів щодо забезпечення прийняття та введення в дію кодексу, поетапне обмеження та скасування економічно необґрунтованих пільг, високий рівень ставки податку на прибуток тощо. Існує ще безліч методів удосконалення податку на прибуток підприємства, які не розглянуті, серед яких є покращення податкового обліку, податкового контролю, проведення податкової реформи, зменшення розмірів штрафних санкцій тощо, у тому числі здобуття довіри українського суспільства, шляхом поліпшення прозорості, компетентності, передбачуваності та неупередженості діяльності ДПС України.

Нагальним являється гострота питання про удосконалення податку на прибуток підприємств, так як основним повинно бути найближчі перспективи бюджетних надходжень, оскільки вже сьогодні податок на прибуток підприємств багато в чому не відповідає вимогам часу, вимогам демократичного суспільства.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.04.97 р. № 283/97 – ВР зі змінами та доповненнями.

2. Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 р. № 283/97 – ВР зі змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 р. № 77/97 – ВР зі змінами та доповненнями.

4. Конституція України від 26 червня 1996 року.

5. Волкова Ю. Напрямки удосконалення податку на прибуток підприємств // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - № 4. – С. 9-12.

6. Габчук О. Річна декларація про прибуток підприємств: деякі особливості її складання, зумовлені податковими новаціями 2005 року // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - № 1. – С. 25-31.

7. Габчук О. Приватний підприємець і загальна система оподаткування обліку та звітності // Вісник податкової служби. – 2006. - № 37. – С. 24-29.

8. Габчук О. Зміни в оподаткуванні прибутку підприємств, їх вплив на податкові зобов’язання платника податку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - № 9.- С. 33-39; табл., розрахунки.

9. Корнус В. принципи оподаткування та базис для вдосконалення побудови системи оподаткування // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 2. – С. 14-21.

10. Милявська Е.П., Сердюк О.М. Податкова система. Навч. Посібник. – К.: Видавничий дім «Слово», 2005. – 336 с.

11. Нечай Н.В. Нариси з історії оподаткування. – К.: «Вісник податкової служби України», 2002. – 144 с., іл.

12. Оподаткування вУкраїні: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Деркач М.І., Редіна Н.І., Дулік Т.О., Александрюк Т.Ю., Маркова Л.Г., Тараненко В.Є., Нетеса Г.П., Ніколаєнко Н.В. / За ред. М.І.Деркача. – Дніпропетровськ – ДДФА, 2004. – 124 с.

13. Оцінка фіскальної ефективності пільгового оподаткування прибутку підприємств // Економіка України. – 2006. - № 7. – С. 13-26.

14. Оподаткування прибутку підприємств // Вісник податкової служби. – 2007. - № 37. – С. 46-52.

15. Свердач М. Прибуткове оподаткування підприємств в Україні: еволюція і перспективи //Вісник київського інституту бізнесу та технологій. – 2005. - № 1(2). – С. 39-45;таблиці.

16. Сокол І. Податок на додану вартість при імпортуванні товарів і податковий вексель: теорія і практика застосування // Держава та регіони. – 2006. - № 3. – С. 291-296.

17. Ткаченко В. Система оподаткування підприємств в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №1. – С. 37-41.

18. Черевик М.В. Історичні аспекти розвитку податкової системи та її вплив на податковий облік // Держава та регіони. – 2006. - № 2. – С. 274-278.

19. Черкашин В. Приклад для наслідування (Рівень сплати податку на прибуток підприємств за 11 місяців 2005 року) //Вісник податкової служби. – 2006. - №7. – С. 6-7.

20. Шевченко О. П’ять етапів великого шляху // Вісник податкової служби. – 2006. - № 6. – С. 61-63.