Скачать .docx | Скачать .pdf |
Реферат: Податки 11
ЗМІСТ
1. Вступ …………………………………………………………. 3
2.“Реформування податкової системи в її переорієнтації
із суто фіскальних цілей на регулюючі”
П л а н:
1) Суть та функції податків ……………………………….. 6
2) Податкова система , її принципи побудови та призначення…………………………………………. …... 8
3) Бюджетно-податкова політика ………………………...10
4) Використання економічних мультиплікаторів для прогнозування та регулювання економічних явищ …16
5) Реформування податкової системи.Зростання ролі податків як регулятора економіки……………………. 30
6) Вплив економічної кризи України на державну бюджетну систему……………………………………….. 37
3. Висновок……………………………………………………… 39
4. Використана література …………………………………… 41
ВСТУП
У своїй курсовій роботі мені хочеться показати перші кроки на шляху створення єдиної комплексної системи податків в Україні.
На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки та
традиції, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу, створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну діяльність , захищала б інтереси держави – це не тільки захист бюджету, але й захист інтересів підприємця.
Створити ефективну податкову систему дуже непросто. Податки перебувають на перехресті економічних інтересів різних груп платників та споживачів державних ресурсів. Відбуваються важкі пошуки компромісу. Корені процесу формування податкової політики знаходяться глибоко в історичному процесі зародження нашої держави.
Укарїнська державність на початку 20-го століття зароджувалась та розвивалась в умовах революційних подій в Росії у 1917 році. Лютнева революція та повалення царизму, утворення Тимчасового уряду та прихід до влади більшовиків позначились на соціально-політичних процесах, які відбувались тоді в Україні.
Українська Центральна Рада в ніч на 22 січня 1918 року оприлюднила останній, четвертий Універсал, в якому Україна проголошувалась незалежною республікою.
Фактично Українська Центральна Рада ( створена у березні 1917 року) до проголошення незалежності України не проводила своєї особливої фінансової політики, хоча і було створено Генеральний Секретаріат фінансових справ на чолі з Барановським. Україна не мала ні своїх грошей, ні свого банку, ні своїх податків. 20 грудня 1917 року було видано постанову Генерального Секретаріату УНР про внесення податків на утримання українських державних установ, проте реально вона не діяла.
За час свого існування уряд Центральної Ради так і не розпочав жодних реформ і не вжив ніяких заходів до покращення фінансового та економічного стану в Україні. У сфері податків він обмежився лише підвищенням акцизних ставок та введенням податку на вино. Податкового і взагалі фінансового плану не було. Центральна рада ішла за рахунок друкарського верстата. Звіти про прибуток та видатки не складались. Вводились окремі податки, попередні відмінялись, але це відбувалось хаотично та випадково.
Після більшовицького повстання 16.01.1918 року наслідки виявились катастрофічними для економіки України . В фінансовій політиці більшовики дотримувались одного фіскального заходу - контрибуції та реквізиції. Всі промислові підприємства було закрито, банківські установи паралізлвано – сейфи розпечатано, знайдене золото конфісковано. Гроші, які випускала Центральна Рада, було анульовано, а в країні ввели російські грошові знаки.
На весну 1918 року стан економіки України став катастрофічним. За час економічного занепаду до влади 28-29 квітня 1918 року прийшов П.П.Скоропадський, проголошений гетьманом усієї України. Його уряд повів більш активну роботу з розбудови української держави. Міністром фінансів було призначено відомого фінансиста та економіста Ржепецького. Для чіткої роботи по налагодженню, зміцненню фінансової бази України та її стабільності у структурі Міністерства Фінансів було створено Департамент Загальної Канцелярії, Департамент Кредитової Канцелярії, Департамент Митних зборів, Департамент Простих Податків, Департамент Посередніх податків.
У сфері податкової політики гетьманський уряд спершу підвищив ставки прямих педатків та мит. 30 вересня було втричі підвищено ставки по земельному податку, а також на 50% збільшено ставки основного промисового податку на торгові підприємства та ін.
Проте поновлення дохідної частини бюджету українського казначейства за рахунок прямих податків було незначним. Прибутковий і промисловий податки збирались важко, а поземельний майже зовсім не надходив.
У такій ситуації більший ефект дало підвищення ставок непрямих податків. Було введено цукрову монополію. Україна вважалась основним виробником цукру. 31 липня було введено державну винну монополію.
Серед інших непрямих податків було введено акцизи на виноградне вино, чай, підвищено акцизи на пиво, дріжжі, цигаркові гільзи, тютюновий папір, сірники, нафтопереробні продукти, тютюн.
Ще одним джерелом надходження до бюджету були митні доходи.
Однак втілити всі плани в життя уряду П.Скоропадського не вдалося.14 грудня Скоропадський склав свої повноваження (до влади прийшла Директорія на чолі з Винниченком та Петлюрою).Історичну нішу зайняла знову УНР.Директорія отримала повну державну казну.Попри всі обвинувачення, П.Скоропадський, від’їжджаючи до еміграції, не взяв ні копійки з державних запасів. Через два місяці казна стала порожньою і Україну було втягнуто в безглузду війну на чотири фронти – червоних, білих, поляків та румунів. Звичайно, за такої ситуації турбуватися про державний бюджет та податкову політику було нікому.
Нова економічна політика, проголошена більшовиками в 1920-1921рр., докорінно змінила роль податків у фінансово-економічному житті країни.
Уже через 3 роки пербування при владі уряд В Леніна усвідомив, що податки повинні бути не тільки важливим знаряддям диктатури пролетаріату проти заможних верств суспільства, а й основним джерелом фінансуваненя радянської держави. На тлі колосального бюджетного дефіциту і паперово-грошової емісії реформування податкової політики оголошувалося над ударним завданням. Для швидкого вирішення фінансової кризи вперше і востаннє за всю історію радянської держави у певних межах допускалося введення приватної власності в торгівлі, сільському господарстві і дрібній промисловості.
У практиці податкової системи періоду НЕПу поряд із невдалими пошуками простежується ряд цікавих моментів. Перший із них полягав у тому, щоб на основі диференційованого підходу охопити оподаткуванням усіх,хто зобов”язаний сплачувати податки. Викликає інтерес і практика надання переважного значення справлянню непрямих податків. Не можна не звернути увагу й на суспільне значення практики введення у певних умовах і в певний час одноразового державного загальногромадянського податку, що мав у кожному конкретному випадку, що диктувався життям, чітко визначене цільове призначення. Проглядається також прагнення до упорядкування і встановлення певної системи оподаткування.
Не можна не відзначити, що за всіх спечифічних особливостей того часу фінансова система в часи НЕПу спиралася на практику оподаткування дореволюційної Росії і відтворювала ряд її рис.
Надалі фінансово-економічна система нашої країни зазнала різких змін. Було взято курс на перехід від податків до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств й перерозподіл фінансових ресурсів через бюджет країни.Цілковита централізація коштів і відсутність будь-якої самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли останніх усякої ініціативи і поступово підводили країну до фінансової кризи.
1. Суть та функції податків.
Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.
Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.
Об'єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт,послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збираеться близько 50 видів податків і зборів.Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно;
8)плата(податок) на землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
11)податок на промисел;
12)збір за геологорозвідувальні роботи,виконані за рахунок державного бюджету;
13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14)збір за забруднення навколишнього природнього середовища
15) збір на обов’язкове соціальне страхування
16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
17) збір до Державного інноваційного фонду
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
19) фіксований с/г податок
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами
2) комунальний податок
До місцевих зборів належать:
1) готельний збір
2) збір на припаркування автотранспорту
3) ринковий збір
4) збір за видачу ордера на квартиру
5) курортний збір
6) збір за участь у бігах не іподромі
7) збір за виграш на бігах на іподромі
8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
9) збір на право використання місцевої символіки
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
13) Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
14) Збір з власників собак
Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами:
Об'єктом ( податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).
В даний час податкуи виконують такі основні функції
· Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.
· Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
· Регулююча- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників
2.Податкова система , її принципи побудови та призначення.
Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, вирів і розмірів бюджетних пільг. Податки, здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання.
Податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох чинників, які тією чи іншою мірою можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.
Основне завдання державних органів полягає в тому, щоб створити тонконастроюваний податковий механізм впливу на гомподарську поведінку юридичних та фізичних осіб.
Формування самостійної системи оподаткування в Україні почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році було прийнято закон УРСР “Про систему оподаткування в Україні”, в якому вперше було сформульовано принципи побулови податкової системи України, властиві економіці ринкового типу.З розвитком податкових відносин в Україні зазнали змін і принципи побудови та призначення системи оподаткування.
Згідно діючого Закону України “Про систему оподаткування” принципами побудови системи оподаткування є:
· Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу відчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.
· Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу), спрямованого на розвиток виробництва.
· Обов”язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об”єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .
· Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів – на більші доходи.
· Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб”єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов”язків щодо сплати податків і зборів.
· Соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки молозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічнообгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
· Стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.
· Економічна обгрунтованість- встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахованням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.
· Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.
· Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів , а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавста про оподаткування виключно ВЕрховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.
· Єдиний підхід – забезпечення єдиного пвдходу до розробки податкових законів з обов”язхкоаим визначенням платника податку і збору, об”єкта оподаткування, джерела оплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядків сплати податку, підстав для надання податкових пільг.
· Доступність- забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.
2. Бюджетно-податкова політика
Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг.
Зобразимо цей вплив схематично
Доход у розпорядженні
А
|
|
|
|
|
Д С
Схема 1
Пояснення до схеми 1:
1. На схемі зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між підприємствами і домогосподарствами.
2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств,є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.
3. Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і коли вона збільшує попит на величину державних витрат.
Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вилучено з кругообігу,дорівнювала величині того, що повернулося у нього, а саме: T+S=I+G. До фіскальної політики мають відношення податки Т та державні витрати G.
Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо структуру державних видатків та податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники.
У сукупності державних витрат слід розрізняти три елементи: закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ та проценти по боргах GB. Державні витрати: G=PG+IT+GB.
Закупівля товарів та послуг може бути пов'язана з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою,енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я, житловим будівництвом тощо. Для того щоб товари і послуги,пов'язані з переліченими видами діяльності, були створені,уряд повинен виступити суб'єктом відносин на ринку факторів виробництва. Так, ним "наймаються" працівники державних освітніх закладів, купується обладнання для державних
підприємств. Частково держава виступає суб'єктом відносин на ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм купуються створені на державне замовлення будівлі або результати науково-технічних розробок.
Соціальні трансферти окремим особам охоплюють: допомогу
непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.
Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави у зв'язку з перевищенням в попередньому періоді витрат над надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися кредиторам з процентом. Їх збільшення або зменшення може одночасно впливати на макроекономічні змінні різними шляхами:
а) безпосередньо - на загальний рівень доходів (через
соціальні трансферти):Git Inc - доходи домогосподарств;
б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) - на загальний обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення випуску:
Gpg Sales Inv AD Y ;
Gpg – державні витрати на закупки товарів та послуг
Sales - продаж
Inv - запаси підприємств
в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при залученні більшого обсягу ресурсів - на доходи власників ресурсів:
Gpg Sales Y Inc
Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність),суб'єктами оподакування, платниками (індивідуальні такорпоративні податки), характером стягування податку (прямі,непрямі).
У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).
Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці.Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скористаємося графіком 1:
S2
Д
E2 S1
W1
E1
W
W2
K
L2 L1 L
Ресурси праці
Пояснення до графіка 1:
1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість зайнятих L1 і зарплата W.
2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2.
3. Е2К - відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 - зарплата до оподаткування, W2 - після оподаткування.
4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових над-
ходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку.
Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила 9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зарплату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме 12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємсців зменшується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як відомо, підприємства залучають меше працівників. Рівновага (це і показано на графіку) встановиться в точці, яка виз-
начається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),але більш низькою зарплатою після оподаткування для працівників (W2 W) і меншою зайнятістю.
Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень,що будуть використані в інтересах платників податків (підвищення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток культури, охорони здоров'я тощо).
На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикутника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К.
Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скорочується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг продукту, що міг би бути створений.
‑ Е2Е1К - загальна величина втрат, яка розподіляється між працівниками і підприємцями.
- NE1K - втрати працівників від зниження доходів нижче рівня, що існував до оподаткування.
‑ Е2Е1N - втрати підприємців від скорочення прибутків через зростання витрат.
Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акцизу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають обсяги загального виробництва та рівень цін. Скористаємося для ілюстрації графіком AD - AS
Ціни
AS2
P2 D
E2
P2 AS1
T E1
P1
AD
P1 N
Y2 Y1 Випуск
Графік 2
Пояснення до графіка 2:
1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і рівень цін P1.
2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших обсягах виробництва Y2.
3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до бюджету.
Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі з одиниці товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до 12 (такій гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку). Лише за умови, що ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги продажу мали б залишитися незмінними. Але покупці у разі такого зростання ціни не залишаються нейтральними - їх природною реакцією стає скорочення попиту. Компроміс між інтересами покупців та продавців буде досягнуто у точці Е2. Нехай їй
відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто на 1.5 одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 міститься 3 одиниці акцизного збору. Втрати покупців від впровадження акцизу становить 10.5 - 9 = 1.5 (адже раніше вони платили 9, а тепер 10.5 одиниць). Втрата продавців сягає:
9 - (10.5 - 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони отримували з одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження акцизу - 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на графіку вони зображені площею ‑ NЕ2Е1) розподіляються між покупцями (споживачами) і продавцями (виробниками).
Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподаткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподаткування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження
за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко досягається така межа, коли може зменшитись податкова база отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надзоджень. Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кривої Лаффера.
Крива Лаффера графічно має такий вигляд:
100%
Середній B
рівень tb
податко-
вих ста-
вок ta A
tc C
0 Gв GA G
Обсяг бюджетних надходжень
Графік 3
Пояснення до графіка 3:
1. Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів бюджетних надходжень.
2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці податку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).
3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за оптимальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження.
Крива Лаффера використовується як аргумент на користь
лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси
відбуватимуться в економіці при переході від податкової ставки tb до ставки ta.
У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування. Логіку цього зв'язку можна формалізувати в такий спосіб:
Inc Y
t S I Inc T ,
Pr L
де t - податкова ставка;
Inc - доходи домогосподарств;
Pr - прибутки підприємств;
S - заощадження;
T - податкові надходження до бюджету.
Зростання податкових надходжень під впливом зменшення податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено переходом від точки А до В.
Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету.
4. Використання економічних мультиплікаторів для прогнозування та регулювання економічних явищ.
Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні
інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту. Проаналізуємо, як через бюджетно-податкову політику можна обмежити зростання безробіття та інфляцію.
- Реальний бюджетний доход є загальним доходом консолідованого бюджету (розрахованим за західною методикою), дефльованим на індекс споживчих цін.
L
-
8-
7-
6 -
5 -
4 -
3 -
2 -
1 -
0 -
| | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |
2 4 6 8 10 12 2 4 6 8 10 12
1993 1994 t
ГРАФІК 4
- Податки ( як сума ПДВ, податку на дохід підприємств, акцизного збору,, відрахувань до фонду Чорнобиля, податків з населення та відрахувань до пенсійного фонду ) у % до ВНП.
%
60-
50-
40-
30-
20-
10-
1 3 5 7 9 11 1 3 5 7 9 11
| | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |
2 4 6 8 10 12 2 4 6 8 10 12
1993 1994 t
Графік 5
Державні витрати, податки і безробіття.
Припустимо, що повна зайнятість у суспільстві забезпечується тоді, коли створений продукт досягає 4000 одиниць.Також приймемо, що сукупні витрати домогосподарств і підприємців можуть забезпечити виробництво в обсязі 3200 одиниць. Із відома кейнсіанської формули AD = C + I + G випливає, що держава має взяти на себе якусь частину сукупних витрат. Нехай це будуть витрати, пов'язані із державною за-
купівлею товарів та послуг. Щоб відповісти, якою має бути ця частина, необхідно скористатися мультиплікатором впливу державних витрат на ВНП. Графічно зображена ситуація має такий вигляд (графік 6):
Витрати
E1
C+I+G G
Е K
C+I
3200 4000
Yu Yf Y
Графік 6
Пояснення до графіка 6:
1. На графіку зображено дві точки рівноваги: Е та Е1.
Точці Е відповідають "неповні" витрати (домогосподарств і
підприємців-інвесторів), при яких створюється продукт Yu, що не забезпечує повної зайнятості.
2. Точці Е1 відповідають "повні" витрати (з витратами
держави) і продукт Yf, що передбачає повну зайнятість.
На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту обставину, що державні витрати можуть "витісняти" приватні заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдався і сам Дж.М.Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні витрати не зменшують інших компонентів сукупних витрат.
Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. При
цьому ми виходимо із залежності ΔG ΔY.
Між засобом ΔG та метою ΔY "знаходиться" мультиплікатор
(примножувач ефекту засобу ΔG). Ефект мультиплікатора в даному разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на фактори виробництва, зростання реалізації факторів виробництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою чергу, зумовлює нове збільшення обсягу продажів. Формалізуємо ці зв'язки:
G Sales D(K,L) Inc C Sales Y
Графічно ефект мультиплікатора втілюється у тому, що
відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок
YuYf (величина приросту продукту).
Отже, ΔY = My/G ΔG, відповідно ΔG = ΔY/My/G.
Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікатором My/G = 1/1-c'. Нагадаємо, що у попередній темі був запропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c'(1-t)
Для розрахунку задамо, що с'= 0.8 і пам'ятаймо, що
необхідний нам приріст продукту становить (4000 - 3200 = 800)
одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць.
Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної
політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у розпорядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло, що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення споживання.
Зобразимо цей зв'язок графічно, виходячи з того, що нам
необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При
цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць
(графік 7).
|
AD E1
Витрати C+I+G
E
|
К
3200
|
Yu Yf y
Пояснення до графіка 7:
1. На графіку відображено зв'язок між рівнем загальних витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподаткування.
2. При зменшенні оподаткуавння доходів лінія С зсувається вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних витрат.
Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забезпечити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на загальний випуск (він розглядався у попередній темі), а саме:
Му/Τ = - c'/1-c' = ΔY/ΔT.
Звідси:
1 - c' 1 - 0.8
ΔT = ΔY ----- = 800 * ------- = 200
c' 0.8
Порівняння результатів виконаних розрахунків дають підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків.
Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. Допомога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на споживання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в розпорядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховува ти, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді соціальних трансфертів на споживання і заощадження. Отже,
трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схильності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спосіб:
Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs, де GΤ - соціальні трансферти;
------
незмінна
величина
Gs - витрати держави на то-
вари та послуги.
Продиференціювавши рівняння по GΤ, отримаємо мультиплікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:
Мy/Gr = c'/1-c' = ΔY/ΔGΤ
Нехай с'= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто
збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити
соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша частина державних витрат - закупівлі товарів та послуг - залишиться на попередньому рівні.
Державні витрати, податки, інфляція.
Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть
ставати причиною цінової нестабільності. В цьому разі сенс фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат. Зобразимо механізм виникнення так званого "інфляційного розриву" на графіку 8:
Витрати К Е2
|
С+І Е
Yu Yf Yi y
Графік 8
Пояснення до графіка 8:
1. На графіку показано, що певні витрати домогосподарств і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні повної зайнятості, а лише на рівні Yu.
2. Державні витрати спричинили появу інфляційного розриву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.
У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?
Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів пе-
редбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за
наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може. Отже,
витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забез-
печення і втіляться у зростанні цін.
Якщо причиною перевищення державних витрат стали
надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на питання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба скористатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c'). Припустимо, що при повній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000 одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400 одиниць. Гранична схильність до споживання с'= 0.8. Щоб визначити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні закупки, треба:
ΔY 400
G = -------- = - --------- = - 80.
1/(1-c') 1/(1-0/8)
Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць.
Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються іншим мультиплікатором:
c' 1-c' 0.2
Gt = - Y : ----- = - Y * ---- = - 400 * --- = - 100
1-c' c' 0.8
Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні трансферти треба скоротити на 100 одиниць.
Порівняння впливу двох елементів державних витрат засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є скорочення державних закупівель.
Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величину, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення, що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.
Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Наприклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити виробництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор податків з новим значенням граничної схильності до споживання:
1-c' 0.15
ΔT = ΔY * --- = 400 * ---- = 71
c' 0.85
Результати розрахунку дають підстави для висновку про досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального засобу, як збільшення податків.
Світовій економічній науці відома система муль-
типлікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та засоби (інструменти регулювання). Без урахування мультиплікаторів не розробляється жодна державна програма.
Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.
Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінитивплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його скористаємося формулою макрорівноваги:
Y = C + I + G
Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,
де с' - гранична схильність до споживання;
t - частка податків у сукупних доходах.
Тоді
Y = c'(1 - t) Y + I + G.
---
незмінна
величина
Продиференцюємо отримане рівняння по G:
dY 1
My/g = ---- = -------------
dG (1-c'(1-t))
Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю.
Надамо змінним с' та t таких значень: с'= 0.8, t =0.2,
підставимо їх у формулу мультиплікатора:
Отримаємо: My/g = 2.8.
Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних витрат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.
Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою макрорівноваги, але будемо виходити з того, що
С = с'(Y - T), де Т - загальнавеличина податкових над-
ходжень;
(Y - T) - доход після оподаткування.
Матимемо:
Y = c'(Y - T) + I + G
незмінна
величина
Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:
dY c'
My/t = ---- = - -----
dT (1-c')
Тут Мy/t показує, як зміниться Y призміні T на одиницю.
Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4.
Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4 одиниці.
Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж розпочнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві обставини:
С = с'(1 - t) Y,
I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП;
і - ставка процента;
k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та
ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок
обернений: і_ _ І_.
Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:
Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G
незмінна
змінна
Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, матимемо:
DY k
My/i = ---- = - ------------
di 1-c'(1-t)-e .
Тут My/i показує, як зміниться Y призміні і на одиницю.
Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці значення, матимемо м = - 1.15.
Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.
Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової
пропозиції від грошової бази.
Для виведення мультиплікатора скористаємося основними
залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція скла-
дається з готівки та депозитів:
s
M = C + D, де С - готівка;
D - депозити.
Грошова база - це готівка на руках у населення та у
банківськихрезервах:
B = C + R, де В - грошова база,
С - готівка,
R - банківські резерви.
Для перетворення наведених формул скористаємося віднос-
ними показниками (коефіцієнтами):
C
d = --- , де d - коефіцієнт розподілу доходів населення
D
на готівку та депозити;
R
r = --- , де r - норма банківських резервів, тобто час-
D
тина депозитів, що зберігається у резервах.
Тоді C = d * D, R = r * D.
Підставимо значення С та R у формули:
MS
MS = d * D + D = D (d + 1); D = -----
d+1
B
B = d * D + r * D = D (d + r); D = ----
d + r
Після простих перетворень матимемо:
d + 1
MS = ------- * B
d + r
Продиференціювавши по В, дістанемо:
s
d M d + 1
mM s /B = ------ = ------
d B d + r
Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2.
Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, матимемо: mM s /B = 3.7.
Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць.
Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити деякі узагальнення:
1. Розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому -формули грошової рівноваги.
2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП,а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала грошова база В.
3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози, побудовані на підставі економічних мультиплікаторів?
Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із перелі-
чених змінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' - гранична схильність до споживання, t - частка податків в доходах,е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу
доходів на готівку та депозит - одержуються статистичним шляхом.
Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелі-чених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на
макроеконометричну.
За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть
значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний
дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.
Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики -
випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).
Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних
кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.
Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних
витрат держави на військові цілі, на родутий апарат чинов-
ників, державних закупівель товарів (насамперед військової
техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна
дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макро-
економічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання
внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що мож-
ливості держави перерозподілити національний доход (через
державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має
відомі межі.
Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової
економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулю-
вання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і
видами податків та засобами державного бюджету.
В залежності від методів проведення фіскальна політика
може бути дискреційною чи недискреційною.
Дискреційна фіскальна політика включає свідоме викорис-
тання державного оподаткування і власних витрат для досяг-
нення макроекономічної рівноваги.
Дискреційна політика (від латинського discretio) - полі-
тика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідо-
ме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними вит-
ратами для зміни реального обсягу національного виробництва.
Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну
зміну параметрів національного виробництва під дією державних
заходів.
Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів
та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані
витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до
наступного зростання національного продукту.
Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту
мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20
млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100
млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному
прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).
Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат
фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут вза-
галі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект муль-
типлікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фун-
даментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання
дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.
А якими можуть бути наслідки скорочення державних вит-
рат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе
зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скоро-
чення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до
розглянутого числового прикладу, що скорочення державних вит-
рат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного
ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина муль-
типлікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).
Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівно-
важного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід
припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і
ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП.
Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таб-
лиці, яка є продовженням попередньої.
Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага
(гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)
Роки |
Чнп У |
Податки Т |
Кінцевий доход суспільства (У-Т) |
Споживання С |
Заощадження S |
Інвестиції In |
Державні закупівлі G |
Сукуп ні витрати (С+In+G) |
1 |
240 |
25 |
215 |
224 |
-9 |
12 |
20 |
256 |
2 |
260 |
25 |
235 |
240 |
-5 |
12 |
20 |
272 |
3 |
280 |
25 |
255 |
256 |
-1 |
12 |
20 |
288 |
4 |
300 |
25 |
275 |
272 |
3 |
12 |
20 |
304 |
5 |
320 |
25 |
295 |
288 |
7 |
12 |
20 |
320 |
6 |
340 |
25 |
315 |
304 |
11 |
12 |
20 |
336 |
7 |
360 |
25 |
335 |
320 |
15 |
12 |
20 |
352 |
8 |
380 |
25 |
355 |
336 |
19 |
12 |
20 |
368 |
9 |
400 |
25 |
375 |
352 |
23 |
12 |
20 |
374 |
10 |
420 |
25 |
395 |
368 |
27 |
12 |
20 |
390 |
Після сплати податків (25 млрд. гр. од.щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження.Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо,тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина щорічного скорочення дорівнює 20 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження -5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).
Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП
(до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.
Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або податковий мультиплікатор, дорівнює:
Y MPC
---- = - --------- .
T 1 - MPC
Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:
Y 0.8
---- = - --------- = - 4.
T 1 - 0.8
У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить
рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе зменшення доходу на 4 од.).
Аналіз таблиці дозволяє зробити висновок, що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1 (приріст державних витрат і податків дорівнює приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованогобюджету діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження (МРС і МРS).
Таким чином, фіскальна політика використовується для
стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у
ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політиказумовлює бюджетний дефіцит.
Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана над-
лишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна
політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.
Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом
фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.
Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими
вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.
Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні суб-
сидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.
5.Реформування податкової системи. Зростання ролі податків як регулятора економіки.
Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов”язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.
Джерелом формування коштів бюджету є:
по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;
по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.
Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету.Звідси назріла необхідність реформування податкової системи в її переорієнтації із суто фіскальних цілей на регулюючі.
Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об”єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва ( на іновацію та модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.
Податкова політика повинна забезпечии вирішення двоєдиного завдання. З одного боку – це встановлення оптимальних податів, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого – забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.
Незважаючи на специфічні особливості економіки, в системі оподаткування європейських країн встановлені спільні риси побудови податкової системи: діють приблизно одні і ті самі види прямих і непрямих податків, поширений податок на додану вартість, прибтковий податок з фізичних осіб,різні збори і мита, стягуються загальнодержавні або федеральні податки, регіональні і місцеві(муніципальні податки).
Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.
Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, насе-
лення, держави і нації в цілому.
Держава так повинна будувати свою систему оподаткування,щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.
Однак у системі оподаткування кожної країни є свої особливості, які можна переймати, використовуючи накопичений досвід.
В Україні і практиків, і вчених чекає ще велика спільна робота, щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Суть їх, з точки зору Голови ДПА України М. Азарова така :
1. рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів
Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб наоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний.Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.
2. Оподаткування доходів має носити однократний характер.
Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.
3. Сплата податків має носити обов ”язковий характер .
Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, грмадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов”язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими,
зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які
збирають податки.
За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко
ходити не треба. Ніяк не назвеш простми й доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. Врезультаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.
5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.
Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважє за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріорітетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.
6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.
Перехідні процеси в нашій кораїні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб”єктивних, так і об”єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи науквих досліджень і підготовки кадрів. Оргаізовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюются наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.
Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов”язування з усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.
Тому не дивно, що діюча в Україні податкова система викликає безліч нарікань з боку підприємців, економістів, депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.
З кожними черговими виборами створюється ілюзія, що першим кроком нових народних обранців стануть докорінні зміни в оподаткуванні. Минає якийсь час, і сподівання не справджується. Нові законодавчі акти часто не поліпшують, а погіршують стан справ.
У той же час аналіз критичних виступів показує, що й у їхніх авторів немає підходу до аналізу податкової системи. Кожен невдоволений чимось своїм. Одним не подабаєтся те, що податки занадто високі. Інші, виявляється , думають, що свобода підприємництва поширюється й на податки: хочу – сплачую, хочу – приховую. Але при цьому всі дружньо обурюються й звинувачують уряд у затримках виплати заробітної плати і пенсій чи невчасних оплатах державних замовлень. Найбільш радикальні пропозийії зводятся до того, що податкову систему в цілому треба скасувати і замість неї “придумати” якусь нову.
Узагальнити і звести воєдино всі ці точки зору, як і задовільнити одночасно всі побажання платників податків, неможливо, хоч, поза сумнівом, у багатьох критичних висловолюваннях і пропозиціях є раціональне зерно.Податкова політика, заичайно, потребує вдосконалення,але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.
На сесії Верховної Ради України , вже прозвучало, що законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верхоної Ради. Мовляв, не можнеа допускати, щоб міністерства і відомства писали закони “під себе”.Податкова адміністрація вважає таке твердження докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці, професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно необгрунтованих рішень.
На думку фахівців, неможливо відокреити функції збирання податків від розробки і впровадження податкового законодавства. Раніше вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній вплив на рівень економічного розвитку суб”єктів господарювання. Ефект цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником. Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування, запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.
Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету України надійшло 2308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених платниками до відшкодуваня. Скільки ще буде пред”явлено до відшкодування,прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість більше, ніж одержить по ньому надходжень.
Ще до прийняття остаточної редакції Закону “Про податок на додану вартість” податкова служба попереджала, що норма про відшкодування з бюджету негативного сальдо призведе до створення цілої індустрії з організації фіктивного відшкодування. Так і тратилося. Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562 таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700 тис.грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки фахівців, сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.
Буде доречним приділиту увагу і проблемі обов ”язковості сплати податків . Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за пред”явленими інкасовими дорученнями.
І всі вони чомусь забули ( а може й не знали) , що держава по відношенню до неплатників за всіх часів вживала дуже жорстоких заходів. Наприклад, у Древньому Римі громадянина, який неправильно повідомив збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав його, продавали в рабство. У Росії за неоплати податей споконвіку конфісковували майно, ходобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство, то до в”язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури пролетаріату.
І нинішнє податкове законодавство в багатьох країнах світу не набагато ліберальніше. У США, наприклад, до недоїмника ще з 70-х років застосовується податкова застава. Якщо платник заборгував у бюджет, негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а грші спрямовані до бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і ряді інших розвинутих країн.
В Україні податкова політика покищо формується . Нам у цьому потрібний свій підхід з урахуванням досвіду інших держав, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.
Позитивні результати вже є. Наприклад, запровадження нового порядку оподаткування фізичних осіб – суб”єктів підприємництва, за яким оподаткування таких доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат, зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення надходжень до бюджету” Постанови Вереховної Ради України від 1 липня 1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік( бюджетна резолюція)” наголошується про те, що зменшення податкового тиску на економіку є невідкладним завданням.
Нам гостро не вистачає власне наукової школи або декількох шкіл у сфері оподоткування, здатних не тільки удосконалити чинну податкову систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.
Нинішня ситуація в країні не дозволяє нам чекати, доки податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх. Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією України,-створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити збирання податків.
Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду. До цієї роботи будуть залучені як фахівці податкової служби, так і деякі провідні вчені.
Подальша перспектива розвитку податкової системи багато в чому залежить від срийняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів.Саме Податковий Кодекс буде реальним,закріпленим на пепері вираженням податкової політики держави.
Податковий Кодекс покликаний усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є, врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків, принаймні в межах фінансового року, а згодом – протягом декількох років. Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові податків.
Саме шляхом створення Податкового Кодексу маємо сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути існуючі суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції укарїнської економіки у світову.
6. Вплив економічної кризи України на державну бюджетну систему.
Наявність негативних явищ в економіці України, таких як платіжна криза, високий рівень бартеризації, наявність можливостей для юридичних та фізичних осіб ухилятися від сплати податків, створюють значні труднощі у виконанні дохідної частини, повноту стягнення податкової заборгованості. Наявність значних ухилень від оподаткування, існування “тіньового” сектора економіки дуже утруднюють розв”язання цього важливого державного завдання. Податковою службою України наголошується, що сьогодні необхідно значні зусилля спрямувати на перевірки газо- і нафтодобувних підприємств, суб”єктів підприємницької діяльності з продажу електроенергії, природного газу та нафтопродуктів, підакцизних товарів, теле- і радіо-, аудіо- і відеобізнесу, банківської сфери.
Аналіз матеріалів перевірок, оператиіних матеріалів і кримінальних справ свідчить,що на сучасному етапі істотних втрат зазнає бюджет від протиправної діяльності фіктивних комерційних фірм, які обслуговують “тіньову” еконміку й функціонують практично в кожній галузі і сфері економіки.
Протиправна діяльність таких структур, наприклад, у банківській сфері використовується для переведення безготівкових коштів у готівку і незаконного конвертування. Якщо у 1998 році було викрито 14 кронверційних центрів, то 1999 року – вже 21.
У середньому на рахунках однієї фіктивної фірми обертається до 5 млн.грн., і експертні підрахунки показують, що тільки від діяльності фіктивних фірм у 1998 році бюджет не отримав щонайменше 2-2.5 млрд.грн..
У сфері зовнішньоекономічної діяльності втрати бюджету лише від незаконного ввезеня імпортних товарів і продукції становлять до 2.5 млрд.грн.
Значно криміналізована сфера нафтобізнесу, де порушено 513 кримінальних справ, що становить 12% від числа зареєстрованих злочинів за ст. 1482 КК України. Ситуаія, що склалася на нафторинку України зумовлюється рядом суб”єктивних факторів, серед яких слід віокремити існуючу систему пільг, яка дозволяє несумлінним підприємцям ухилятися від сплати належних податків та платежів.
Серйьозну тривогу викликає стан справ на енергоринку. За матеріалами здійснених у 1999 році перевірок порушено 640 кримінальних справ.
З цього приводу Леонід Данилович Кучма наполегливо закликає податкові органи України проводити значну роботу у передбаченні й напрацюванні пропозиції щодо усунення можливостей ухилення від сплати податків, організації належного податкового процесу, прийняття необхідних законодавчих та інших рішень.
Висновок
Одним з перших організаційних кроків у здійсненні податкової реформи було створення Державної податкової адміністрації та її структур на місцях.
У жовтні 1999 року Держаній податковій адміністрації України виповнилось 3 роки. З приводу цього Л.Д.Кучма у зверненні до Голови Державної податкової адміністрації України М.Я.Азарова і до всіх працівників податкової служби відзначив, що створена у 1996 році податкова служба стала однією з найважливіших складових виконавчої влади нової формації. Відзначив, що завдяки чіткій і злагодженій праці податківців держава виходить на більш стабільне, прогнозоване поповнення бюджетів усіх рівнів. Це дозволило, особливо в 1999 році, не тільки своєчасно фінансувати невідкладні потреби, а й розпочати поетапне погашення боргів із зарплати та соціальних виплат. Податкова служба рухається у напрямку відмови від часто фіскальних методів роботи у бік зменшення податкового тиску, спрощення обліку та звітності, удосконалення механізмів оподаткування. Прикладом може бути успішне втілення економічних указів Президента України про зменшення нарахувань на фонд заробітної плати, про фіксований сільськогосподарський податок, про державну підтримку малого підпрємництва, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва та про створення економічних зон.Держава чекає від податкової служби активної участі у реформуванні податкової системи. Зміни мають бути спрямовані на підтримку і стимулювання економіки, відчизняного товаровиробника, прискорення виходу з тіні прихованих капіталів, набутих некримінальним шляхом. Водночас податкова служба повинна удосконалити процес збирання податків за рахунок впровадження сучасних технологій адміністрування та механізмів сплати платежів до бюджету.Основним принципом повсякденної праці податківців має стати налогодження партнерства між державою та підприємництвом.Історія вчить: жорстокість законів породжуе жорстокість злочинів.Нерозумна жорстокість податкового законодавства, чим би вона не викликалась, об”ективно і закономірно породжує і буде породжувати умови переносу господарської діяльності із легальної економіки в тіньову, протистояння платників податків державі, яка створена для захисту їх інтересів і функціонує за їх рахунок.
М.Азаров у зверненні до колег-працівників закликає планувати роботу таким чином, щоб ідеологія налагодження партнерства між державою і підприємцем увійшла в повсякденну практику, щоб міцніли довіра і взаєморозуміння між податковим працівником і платником податків. Насамперед потрібно зробити так, щоб конституційний обов”язок кожного громадянина нашої країни переріс у його моральний обов”язок, щоб розуміння того, що кожний із нас сьогодні розплачується за вчора і робить внесок у завтра, стало етичною нормою життя.
Використана література:
1. Журнал “Вісник податкової служби” № 15; 1998р.
2. Журнал “Вісник податкової служби” №26,29,30,33,38,40,47-48; 1999 рік.
3. Закон України “Про систему оподаткування” .25 червня 1991 року №1251-12 м.Київ
4. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия,98
5. Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій.-Коломия,99р.
6. ЛинвудТ.Гайгер. Макроэкономическая теория и переходная экономика.-Москва 1996
7. Журнал “Світ бухгалтерського обліку”-березень 1998