Реферат: Міське комунальне господарство

Міністерство науки і освіти України

Кременчуцький Державний Політехнічний Університет

Кафедра екології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему: "Міське комунальне господарство"

Виконав студент:

гр. ЕО-99 1з

залікова книжка №992261

Щербицький В.О.

Перевірила: Дроздова С.П.

Кременчук

2002 р.

Варіант 1.

Завдання.

1. Порівняти парове і повітряне опалення.

2. Опишіть головні напрямки сучасної енергетики.

3. Комплексна зелена зона міста.

4. Охарактеризувати очищення міських доріг.

5. Опишіть необхідність створення лісозахисної зони.

6. Охарактеризувати газове опалення міста.

7. Організація зв'язків у структурі міста.

8. Задача.

Розрахунок чисельності населення міста на перспективу.

1. Сравнить правовое и воздушное отопление.

Основными элементами любой системы отопления является генератор тепла, нагревательные приборы и теплопроводы (каналы или трубопроводы).

В генераторе тепла происходит сжигание топлива, а выделяемое при этом тепло передается теплоносителю, т.е. среде, переносящей тепло от генератора к нагревательным приборам. Нагревательные приборы передают полученное от генератора тепло воздуху помещений. По теплопроводам теплоноситель перемещается от генератора тепла к нагревательным приборам.

В системах парового отопления пар из котла по трубопроводам поступает в нагревательные приборы, где конденсируется и, выделяя скрытую теплоту на парообразовании, нагревает эти приборы. Конденсат же возвращается в кабель вновь превращается в пар.

В системах воздушного отопления в качестве теплоносителя применяется нагретый воздух. Принцип действия системы воздушного отопления состоит в том, что воздух, нагревается в воздухонагревательных установках воздухоотопительными агрегатами, нагретый до температуры, более высокой, чем температура внутреннего воздуха, поступая в отапливаемое помещение и охлаждаясь, отдает ему тепло, необходимое для возмещения теплопотерь помещения.

Системы парового отопления классифицируются следующим образом:

1) по давлению пара:

а) низкого давления (p≤0,17 МПа). Эта система допускается к устройству в различного рода знаниях производственного назначения, в банях, прачечных, небольших театрах, клубах;

б) высокого давления (p>0,17 МПа). Эта система допускается нормами к устройству только в зданиях производственного назначения при отсутствии в них выделений воспламеняющихся или взрывоопасных веществ (пыли, паров, газов);

2) по сообщаемости систем с атмосферой:

а) открытые системы, сообщающиеся с атмосферой;

б) закрытые системы, не сообщающиеся с атмосферой;

3) по замкнутости:

а) замкнутые системы, в которых конденсат возвращается самотеком в источник тепла, не проходя через конденсатный бак и без перекачки насосом;

б) разомкнутые системы, в которых конденсат первоначально поступает самотеком в промежуточную емкость – конденсатный бак и только затем при помощи насоса перекачивается в котельную.

Системы воздушного отопления подразделяют:

1) по виду первичного теплоносителя, согревающего воздух:

а) на паровоздушные;

б) на водовоздушные;

2) по способу подачи воздуха:

а) на централизованные (с подачей нагретого воздуха в несколько помещений из одного центра);

б) на децентрализованные (с подачей нагретого воздуха местными воздухо-отопительными агрегатами, находящимися в самом отопительном помещении);

3) по способу перемещения нагретого воздуха:

а) системы с естественным поступлением (за счет разности объемных весов нагретого воздуха и воздуха помещения);

б) системы с механическими побуждением (под давлением, создаваемым вентилятором);

4) по качеству воздуха, подаваемого в помещение:

а) на прямоточные (в которых подогретый наружный воздух, обогрев помещения до требуемой температуры, весь выбрасывается через вытяжные вентиляционные каналы в атмосферу);

б) рециркуляционные (с перемещением одного и того-же внутреннего воздуха);

в) на системы с частичной рециркуляцией (в которых перемещаемый воздух состоит из частично наружной и частично из внутреннего воздуха, забираемого из помещения).

При сравнивании паровых и воздушных систем отопления принимаем во внимание технические и экономические показатели этих систем.

Технические показатели.

Тепловой режим помещений.

Для достижения теплового комфорта в помещениях необходимо равномерное нагревание ограждений, когда устраиваются усиленные (вредные для здоровья людей) радиационное охлаждение и движение холодного воздуха у пола.

При воздушном отоплении, не говоря уже о паровом, достичь равномерного нагревания ограждений затруднительно.

Наивысшая температура воздуха в верхней зоне отмечается при воздушном отоплении с подачей горячего воздуха под потолком помещения. при этом повышается температура поверхности потолка и возрастают теплопотери наружу, однако увеличивается благоприятное излучение с поверхности потолка. Температура воздуха становится более равномерной по высоте помещения при подаче нагретого воздуха и увеличиваются теплопотери через эти ограждения в следствии возрастания температуры их поверхности, ослабляется радиационное охлаждение людей и потоки охлажденного воздуха в помещении.

Нагретая паром поверхность вертикальных отопительных приборов, расположенных вдоль световых проемов, ослабляет и даже предупреждает радиационное переохлаждение людей, а струи теплого воздуха над ними отклоняют ниспадающие холодные потоки воздуха от нижней рабочей зоны помещений.

Большой эффективностью, которая обусловлена сравнительной безотказностью, живучестью, меньшей сложность обладает система местного воздушного отопления при водяном теплоснабжении, хотя надежность ее понижается при увеличении числа побудителей циркуляции воздуха, как более сложная по конструкции и в обслуживании, имеющая сокращенный срок амортизации, подверженная тепловому разрезу (отклонению от условий тепловой устойчивости). Понижена также эффективность системы центрального воздушного отопления из-за ее усложнения и возможного нарушения распределения воздуха по помещениям, т.к. воздуховоды из кровельной и тонколистовой стали недолговечны, а из неметаллических материалов (кирпича, блоков, плит, листов) недостаточно плотны.

Применение паровой и местной воздушной (при высокотемпературном первичном теплоносителе) систем сопровождается понижением акустических показателей отопления. Необходимые эти показатели могут быть достигнуты при использовании систем центрального воздушного отопления. Это, однако связано с ограничениями температуры и скорости движения теплоносителя, отражающимися на экономических показателей системы.

Радиус действия системы различен: при воздушном отоплении он ограничен вследствие малой теплоемкости теплоносителя; при паровом отоплении возможна значительная протяженность не только горизонтальная, но и вертикальная.

Системы парового и воздушного отопления обладают малой тепловой инерцией.

Экономические показатели системы отопления.

Экономичность системы отопления обусловлена стоимостью материалов и оборудования, изготовления и сборки, а также эксплуатации.

Местная система воздушного отопления с использованием высоко-температурного первичного теплоносителя имеет преимущество по капитальным вложениям перед системой парового отопления. В системе парового отопления в равных расчетных условиях, учитывая уменьшение площади отопительных приборов и диаметра конденсаторов, расходуется меньше метала и первоначальная ее стоимость несколько ниже, чем системы воздушного отопления.

Срок службы системы воздушного отопления больший, чем у системы парового отопления. Благодаря уменьшению амортизационных расходов при этом, экономии электрической и тепловой энергии сокращаются стоимость эксплуатации и приведенные затраты. Поэтому система воздушного отопления становится экономически более эффективной чем система парового отопления.

Системы парового отопления из-за санитарно-гигиенических и эксплуатационных недостатков запрещено применять в гражданских зданиях. Паровое отопление можно устраивать в производственных зданиях, в лестничных клетках, пешеходных переходах и вестибюлях, его рекомендуют для прерывистого или дежурного (в нерабочее время) отопления помещений.

Возможность сочетания отопления и вентиляции способствует распространению воздушного отопления: центральное воздушное отопление применяют в первую очередь в производственных, а также гражданских зданиях с механической приточкой вентиляции. Системы местного воздушного отопления используют для прерывистой или дежурного обогревания помещений производственных и общественных зданий. Центральное воздушное, местное воздушное отопление в зависимости от задаваемого теплового режима, наличием режима действия приточной вентиляции, применяют также и в сельскохозяйственных зданиях (животноводческих, птицеводческих, культивационных).

2. Опишіть головні напрямки сучасної енергетики.

Однією з головних умов безпеки української держави є її енергетична незалежність. Але ми досі не маємо цілісної, системно-стратегічно узгодженої концепції розвитку енергетики, зокрема електроенергетики, поточні та перспективні проблеми якої групуються у два основних пакети: організація діяльності та технологічне забезпечення.

Головними завданнями цієї фундаментальної галузі народного господарства є необхідність задовольнити енергетичні проблеми суспільства за умов гострого дефіциту відповідних ресурсів, запровадити ефективні заходи енергозаощадження, забезпечити надійне енергопостачання промисловості, аграрного комплексу та побуту.

Засобами виконання цих завдань мають стати: створення нової державно-регіональної системи стратегічно та поточного керування електроенергетикою; введення реальних цін на паливно-енергетичні ресурси (корисні копалини), енергоносії та електроенергію, що відображали б також і екологічну складову її вартості; ліквідація державного дотування будь яких споживачів електричної енергії; запровадження жорсткої фінансової відповідальності за нормативні перевитрати електроенергії: відновлення на сучасному технологічному рівні вітчизняного енерго та приладомашинобудування; змушення підприємств колишнього військово-промислового комплексу до виробництва високоефективного, конкурентоспроможного енергетичного та електротехнічного устаткування.

На базі обласних електропостачальних компаній доцільно створити державно-регіональні холдинги. Які б прислужили б у справі організації на теренах областей України самоврядних енергоекономічних територій (СЕЕТ) – ареалів вже не точкового, а просторового економічного зростання. Напрямки діяльності СЕЕТ мають визначатися вимогами розвитку не тільки енергетичних об'єктів, а й галузей машинобудування, будівельної індустрії, харчової та легкої промисловості. Бо наявність необхідних коштів на потреби енергетичного виробництва, виконання заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня безпеки об'ємних електростанцій, на модернізацію теплових станцій, реконструкцію електричних мереж, будівництво малих, екологічно досконалих об'єктів енергетики, запровадження енергоощадних технологій залежить, окрім іншого, і від результатів функціонування усіх сфер народного господарства.

Окремому міністерству атомної енергетики доцільно підпорядкувати діючі атомні станції, сектор будівництва нових атомних теплоелектроцентралей, об'єднання виробничих підприємств атомно-енергетичного циклу, низку науково-дослідних установ прикладного спрямування, мати відповідний кадровий потенціал. Перед нами стоять завдання створити повний та безпечний паливно-ядерний цикли на новому науково-технічному рівні. атомна енергетика має стати взірцем для інших галузей у справі збереження достатньої екологічно-технічної культури виробництва, фахової підготовки своїх працівників на найвищому рівні їх компетентності, дисципліни, відповідальності, розуміння можливих причин та наслідків аварійних аварійних ситуацій.

Для успішного розв'язання проблеми енергозабезпечення і збереження довкілля необхідні застосування нових (нетрадиційних) і поновлюваних джерел енергії (НПДС). Провідну роль у сфері генерування електроенергії відводять вітроенергетиці, а у сфері тепло забезпечення – використанню енергії сонячного випромінювання. В Україні робота по промисловому та комерційному використанню НПДЕ розпочалася, але вона дуже гальмується незадовільним станом економіки держави, дефіцитом коштів.

В галузевій програмі впровадження НДПЕ необхідно передбачати розвиток і промислове впровадження техніки і технологій використання вітрової, сонячної і геотермальної енергії, гідроенергії малих річок; регенерації енергії з теплових відходів промисловості та вилучення її з навколишнього природного середовища за допомогою теплових насосів та теплової енергії, використання альтернативних і місцевих видів палива для комбінованого виробництва тепла та електричної енергії.

У зв'язку з обмеженістю світових запасів мінерального палива вчені і технологи продовжують працювати над поліпшенням параметрів енергоблоків в ТЕС, підвищенню їх ККД, що дає змогу більш економно витрачати паливо. Так, значна економія палива сприяє збільшенню одиночної потужності енергоблоків. Нині ККД досяг своєї межі близько 40%, але можливе подальше його збільшення (до 60%) за рахунок впровадження перспективних магнітогідродинамічних генераторів.

Останнім часом починають дедалі ширше розробляти технології одержання пального з органічних речовин, які продукуються рослинами (цукрова тростина, ріпакова олія).

І все ж основними напрямками подальшого розвитку енергетики є енергозбереження та впровадження нових технологій, що потребують менших затрат енергії, більшого використання вітрової енергії, енергії морів і океанів, енергії сонця, енергії внутрішнього тепла землі, немарнотратного ставлення до енергетичних і матеріальних ресурсів нашої країни.

3. Комплексна зелена зона міста.

Поняття зеленої зони міста єдиної системи міських та заміських зелених насаджень пов'язано з тенденцією урбанізації, яка виникла на противагу некерованій урбанізації природних комплектів та погіршенню навколишнього середовища. Тільки гармонійне поєднання штучних і природних комплексів міського ландшафту може забезпечити екологічну, функціональну й естетичну якість життєвого середовища.

Загальна площа території комплексної зеленої зони в розрахунку на міського жителя становить приблизно від 1000 (для малих міст і селищ міського типу) до 2200 м² (для великих міст). Площа території і межі комплексної зеленої зони уточнюються в кожному конкретному випадку залежно від природного району, характеру розташування й особливостей розвитку населених місць у групових системах, меж землекористування, наявності та розташування існуючих зелених масивів, водоймищ, які потребують окультурення, й інших умов. Формування комплексної зеленої зони міста тісно пов'язане з вирішенням багатьох містобудівних, архітектурних, культурно-освітніх, інженерно-технічних, біологічних, агротехнічних, економічних та інших питань.

Створення зеленої зони міста, як цілісної системи озеленення і обводнення міста чи міської агломерації вимагає вивчення її ландшафтної, екологічної та функціональної структури. Ландшафтний підхід до дослідження міста як єдиного архітектурно-ландшафтного комплексу дає змогу виділити на території міста і приміської зони кілька типів ландшафтів.

Урбанізовані , які визначають основні риси міста. вони складаються з житлових і промислових забудов, транспортних комунікацій і зелених масивів, значна частина яких набула вигляду садово-паркових ландшафтів.

Індустріальна промисловість з вираженим силуетом, які займають значні території, це ландшафти Донецька, Кривого Рогу.

Комунікаційні стрічкові – антропогенні утворення, представлені не лише стрічками залізниці чи автомобільної дороги, а й прилеглими до них придорожніми смугами. Останнім часом до цього типу ландшафтів ставлять вимоги рекреаційного характеру – підсиленням мальовничості шляхом реконструкції монотонних рядових снігозахисних насаджень, розкриття цікавих перспектив сусідніх сільськогосподарських пейзажів і навпаки, приховування нецікавих картин чи будівель, які псують пейзаж.

Девастовані з'являються як результат гірничодобувної та іншої господарської діяльності, яка призводить до зняття рослинного покриву, ґрунту і утворення кар'єрів з оголеною гірською породою. Згідно з природоохоронним законодавством вони підлягають повній рекультивації з наступним використанням земель для лісового та сільського господарства, або для створення рекреаційних об'єктів.

До агрокультурних належать ландшафти сільських поселень (приміські села, хутори), промислових зон колгоспників та радгоспів, пасовищ, лук і садів.

Лісогосподарські ландшафти представлені приміськими лісогосподарськими угіддями. Наслідок розширення рекреаційних функцій лісогосподарські ландшафти все частіше набувають вигляду рекреаційних.

Гідроморфні ландшафти – водні простори, які мають різноманітне функціональне призначення. Декоративні якості водоймищ відіграють важливу роль у формуванні рекреаційних зон, визначають архітектурно-просторову організацію лісо- та лугопарків.

Рекреаційні – новий тип ландшафтів, що виник у процесі освоєння лісогосподарських, гідроморфних, сіль господарських та девастованих для відпочинку міського населення. У місцях масового організованого відпочинку вони мають виразний характер, який формується прийомами рекреаційної архітектури. Індивідуальний неорганізований відпочинок, особливо з використанням автомобіля, створює загрозу для природи, рекреаційної діяльності, як джерело шуму, забруднення середовища і пошкодження ґрунту.

Усі перелічені ландшафти взаємопов'язуються через посередництво комплексного ландшафтного планування, яке передбачає тісне співробітництво всіх галузей господарства, що беруть участь у землекористуванні і організації території.

В межах зеленої зони за рівнем негативного впливу міських факторів середовища можна виділити 4 ландшафтно-екологічних пояси. Перший – приміські ліси зовнішнього кільця зеленої зони, не піддані помітному антропогенному впливу. В них майже не порушена лісова обстановка і вони є своєрідним еталоном. Другий – лісопаркові та паркові насадження, зелені масиви обмежуваного користування і спеціального призначення, умови зростання у яких відповідають життєвим проблемам рослин. Третій – міські сквери, бульвари, внутришньоквартальні насадження, зелені смуги вздовж вулиць, що характеризуються задовільними життєвими умовами. Четвертий - насадження на вулицях та площах житлової забудови з інтенсивним транспортним рухом, на території промислових підприємств – забруднювачів повітря, які знаходяться в умовах сильного екологічного пресу.

Виходячи з рівня витривалості дерев і кущів у несприятливих міських умовах, умовно виділяють 3 групи рослин (найбільше – і середньо чутливі, витривалі), які рекомендуються для висаджування у відповідних екологічних поясах. Найбільш чутливі до поганих умов зростання рекомендують висаджувати у першому або в другому екологічному поясі (ялина, європейська, Енгельмана, сибірська, всі види ялиці, бук європейський, клен, явір).

Рослини середньої чутливості (біота, ялина колюча, модрина європейська, туя західна, в'яз гладенький, дуб звичайний, всі види горіха, липи) слід висаджувати у третьому екологічному поясі. Витривалі рослини (айлант високий, акація біла, гледичія три колючкова, дуб звичайний, шипшина зморшувана, свидина) доцільно висаджувати у четвертому екологічному поясі.

Комплексна зелена зона міста складається з ядра (територія міської забудови) і зовнішньої зони. Розподіл її території за функціональними призначеннями та складовими структурними елементами проводиться по стандартній номенклатурі. В ядрі виділяють мікрорайони, квартали; зелені насадження, в тому числі загального користування і спеціального призначення; вулиці, дороги і площі; промислові території. Зовнішня зона включає: позаміську забудову і промислові території; курорти і місця відпочинку (заклади відпочинку, лікування, туризму, спортивні комплекси, пляжі, дачні поселення); дороги (залізничні, автомобільні); лісові масиви (приміські ліси, лісопарки, лісозахисні лісові масиви, залісені угіддя, полезахисні та інші лісосмуги); сади і виноградники приміських господарств, колективні сади робітників та службовців, розсадники; не озеленені території (сільськогосподарські землі та інші землі); водоймища.

За функціональним призначенням зелені насадження поділяють на 3 групи: загального користування – загальноміські парки культури та відпочинку, районні парки (парки планувальних та адміністративних районів міста), міські сади, сади житлових районів і мікрорайонів. бульвари, у тому числі на набережних лісопарки; обмеженого користування – зелені насадження на жилих територіях мікрорайонів і районів, на ділянках дитячих садків, шкіл, спортивних комплексів, закладів охорони здоров'я, культурно-освітніх, адміністративних та інших, вузів, технікумів, ПТУ, промислових підприємств і складів; спеціального призначення – насадження на міських вулицях і магістралях, територіях кладовищ, розсадників, квітникарських господарств, тощо.

Як архітектурно-планувальна структура міста, так і система зелених насаджень повинні сприяти створенню оптимальних умов для праці та відпочинку населення. Система озеленення пов'язується з організацією обслуговування населення. Так, група жилих будинків із закладами побутового обслуговування включає первісний елемент озеленення – сад житлової групи. Мікрорайон, який охоплює кілька житлових груп, має свій мікрорайонний сад (другий елемент системи озеленення). Третім елементом, який входить у житловий район, є сад цього району. У великих містах адміністративні райони створюють районні парки. Четверта сходинка в системі міського озеленення – загальноміський парк із загальноміським спортивним комплексом. Загальноміським формуванням є також лісопарк. Ступінчастість системи озеленення залежить від величини міста і може бути спрощена.

Принципи підбору рослин і прийоми оформлення зелених насаджень значною мірою залежать від типу садово-паркового ландшафту.

За функціональним призначенням розрізняють з основних типи лісопарків: прогулянкові, спортивні та полу функціональні. Прогулянковий – найбільш поширений тип лісопарків, який формується поблизу житлового району і виконує рекреаційну-оздоровчу функцію.

Спортивні лісопарки розташовують для занять гірськолижним, санним, кінним та іншими видами спорту.

Полу функціональні лісопарки виконують одночасно кілька функцій: прогулянкову (відпочинок, спорт, туризм), природопізнавальну та природоохоронну.

Лучні гігроморфні ландшафти зелених зон міста в останні роки перетворюють у новий тип рекреаційних об'єктів – луко- та гідропарки.

З метою екологічного виховання населення в зелених зонах міста організовують екологічні стежини.

Велике природоохоронне, пізнавальне та рекреаційне значення мають природні національні парки, які створюють на великих площах.

проблема оптимізації міського середовища в умовах зростаючої урбанізації безпосередньо пов'язана з розвитком комплексних зелених зон міста, які є не лише оздоровчими екосистеми, а й рекреаційними комплексами різних рангів, покликаними протидіяти негативним впливом міста з його високою концентрацією виробництва і населення.

Зелена зона міста, як я зазначила вище, складається з сукупності міської і приміської рослинності: лісів, лісопаркових і паркових масивів, садів, скверів, бульварів та набережних, придорожніх смуг і санітарно-захисних насаджень, полів, лук, боліт, акваторій з їх розмаїттям водної рослинності та пустирів, порослих бур'янами.

Біоценотичний покрив зеленої зони міста як частина біосферної оболонки бере активну участь у біохімічному кругообігу, позитивно впливає на процеси метаболізму і життєдіяльності живих організмів, зокрема людина. Вона відіграє роль, "санітарної системи", яка запобігає негативним впливам на людину пошкоджуючи агентів навколишнього середовища і оздоровлює його шляхом цілеспрямованого використання санітарно-гігієнічних властивостей зелених насаджень, агроценозів, водоймищ і водостоків. Ландшафтні фактори впливають на наше здорове сприйняття, викликають позитивні емоції, позитивно діють на психіку людини.

4. Охарактеризовать очистку городских дорог.

Обеспечение нормальных условий для движения по дорогам требует периодической очистки усовершенствованного покрытия от пыли, грязи и посторонних предметов. Уборка в городах производится на улицах и площадях, территориях жилых кварталов и микрорайонов.

Мусор, загрязняющий городские улицы, носит общее название уличного смета. Расчетные нормы накопления смета принимаются в зависимости от типа покрытий проезжей части: для усовершенствованных покрытий – 12 л или 10 кгс 1м² в год, для булыжных мостовых – 20 л или 15 кг с 1м² в год и для дорожек и аллей в парках и скверах, на бульварах и в садах – 8 л или 5-6 кг с 1 м² в год. Суточная неравномерность накопления смета принимается в пределах 1,5-2.

Очистка улиц, площадей и др. общественных открытых мест разделяется на летнюю и зимнюю. Летняя уборка заключается в подметании, мойке и поливке проезжих частей и тротуаров улиц, а также по борьбе с пылью. Зимняя уборка заключается в сборе и удалении снега и устранении скользкости при гололедице, т.е. в создании условий удобного и безопасного движения транспорта и пешеходов в зимнее время.

Очистка улиц и площадей города производится в соответствии с установленными режимами и технологией выполнения уборочных работ. Режим работ, т.е. характер, частота и сроки выполнения работ, определяется в зависимости от категории улиц и их значимости, а также от размеров движения транспорта и пешеходов.

Мойка проезжих частей улиц производится струей воды под давлением 3-5 атмосфер. Смет смывается в лотки улиц. Поливка производится в жаркие дни с целью некоторого понижения температуры воздуха и дорожных покрытий, повышения относительной влажности воздуха (на 4-12%) и уменьшения запыленности воздуха в 2-3 раза.

К специальным мероприятиям по обеспыливанию относятся полив и обработка поверхности дорожных покрытий пылесвязывющими веществами для предупреждения образования пыли и рассеивания ее в воздухе. К таким веществам относятся: гигрокопические соли (хлористый кальций и т.п.), органические и минеральные пылесвязывающие вещества и специальные эмульсии.

В технологии и организации летней очистки улиц выделяют: генеральная (главная, основная) уборка, проводимая, как правило, в ночное время или ранним утром, до начала движения транспорта и выхода на селения на улицы; дежурная (патрульная) уборка, проводимая в течении дня, периодически или эпизодически.

Городские магистральные улицы и площади подлежат генеральной уборке 1 или 2 раза в день, а в течении дня – дежурной очистке. Улицы с меньшим движением транспорта подвергаются генеральной уборке 1 раз в день, а дежурной уборке – по необходимости.

Подметание улиц производится специальными подметательно-уборочными машинами. При подметании частицы мусора отделяются от дорожного покрытия и подаются в бункер машины с помощью транспортера или иного устройства. Подметательно-уборочные машины выполняют операции по подметанию проезжих частей улиц, сбору смета и вывозу его к местам разгрузки бункера.

Уменьшение пылеобразования при подметании достигается путем увлажнения покрытий, для чего машины оборудуют баками для воды.

Мойка дорожных покрытий осуществляется с помощью поливо-моечных машин (марки ПМ), как правило, только при усовершенствованных покрытиях, а также брусчатых или мозайковых мостовых при неразрываемых швах. Сбор и удаление смета осуществляется смывом его в лотки улиц и дождеприемные колодцы водосточной сети. Наибольшая часть смета удаляется подметально-уборочными машинами.

Поливо-моечные машины используются и для поливки зеленых насаждений. В зимнее время ПМ используют для зимней очистки путем укрепления на них съмного снегоочистительного оборудования (плугов и щеток).

Поливку улиц производят в часы высокой температуры воздуха и в зависимости от нее устанавливают кратность поливки. Ее можно производить 5-6 раз в день и чаще.

Расход воды на увлажнение покрытий проезжей части определяется при подметании 0,01-0,015 л/м² , на поливку 0,2-0,5 л/м² и на мойку 1-1,2 л/м² поверхности покрытия.

Уборочные машины работают самостоятельно или группами с выполнением одного вида работ или разных видов работ в их определенной технологической последовательности.

Для организации работ устанавливают график режима работ, на основе которого составляют графики уборки конкретных улиц города и маршрутные карты отдельных машин или колонн.

Зимняя очистка улиц заключается в расчистке проезжих частей и тротуаров от снега, сборе и удалении снега с улиц, а также в борьбе с гололедицей. В период между снегопадами осуществляется сбор и удаление всякого мусора, образующегося на улицах.

Подметание, сгребание и окучивание снега производится плужно-щеточными снегоочистительными машинами. Подметание производят при незначительных снегопадах и сухом снеге. Сгребание производят при влажном снеге, и при сухом, когда его слой более 4 см. Сгребание снега является основным мероприятием по расчистке улиц при снегопадах.

Окучивают снег с целью сбора в валы для удобства его механизированной погрузки в автомобили.

Подметание улиц и сгребание снега целесообразней производить колонной снегоочистительных машин при движении их с интервалом 10-20 м и перекрытием части полос впереди идущих машин.

Снег удаляется разными способами: вывозом на снеговые свалки автомобильным грузовым парком, откидыванием снега в сторону от проезжей части на полосы насаждений или незастроенные участки, сплавом снега по водосточной сети города, снеготаянием со сбросом талой воды в водосточную сеть города.

При зимней уборке применяют снегоочистительные машины, снегопогрузчики, роторные снегоочистители. Транспортные средства для вывоза снега.

Зимнюю очистку разделяют на регулярную, проводимую в период между снегопадами и периодическую, производимую во время и после снегопадов.

Основой организации зимней очистке является установленный режим уборки снега. Улицы разбивают на группы, в зависимости о их категории, значимости, транспортных потоков и типа покрытий. Для каждой группы устанавливают виды и сроки проведения работ. Кроме того, устанавливают строгую очередность в расчистке проезжих частей и удалении снега для отдельных групп улиц и конкретных улиц.

Очистку снега производят одиночными снегоочистительными машинами или колоннами машин. Снег собирают в валы высотой не более 1,5 м. Валы располагают у бортовой линии проездных частей или, при наличии резервных полос, по оси проезжей части. В качестве снеговых свалок используют реки и каналы, овраги не территории города и др.

Мероприятия по борьбе с гололедицей заключаются в очистке проезжих частей от снега, скалывании льда, придании поверхности покрытия большей шероховатости.

Основным мероприятием является дробление ледяной корки на проезжей части специальными катками с рифлеными ободами и посыпание проезжей части и тротуаров песком, мелкими высевками и др. материалами с крупностью частиц не более 4-5 ммм. Посыпку улиц осуществляют пескоразбрасывателями.

Основное условие организации зимней очистки улиц – выполнение работ в минимально сжатые сроки. В то же время объемы работ при больших снегопадах настолько велики, что выполнение их возможно только при максимальной механизации всех работ и четкой их организации.

Для зимней, а также летней очистки тротуаров на улицах в микрораенах применяют малогабаритные тротуароуборочные машины со сменным оборудованием (щетками, поливочным оснащением, зимними плугами и т.д.) Кроме того, многие из этих машин используют для перевозки легких материалов в микрорайоном хозяйстве.

Наряду со снегосплавом и снеготаянием удаление снега можно производить путем использования систем, нагревающих дорожные покрытия и вызывающие таяние на них снега и льда.

Нагревательные системы представляют собой трубы, закладываемые в дорожной конструкции, по которым циркулирует горячая жидкость (теплоноситель). В другом варианте в покрытии закладываются токонесущие провода, также подогревающие покрытие.

5 . Л іс, необхідність створення лісозахисної зони

Ліс – жива саморегулююча система, симбіоз дерев, трав, тварин, птахів, комах, грибів, мохів, мікроорганізмів, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і з зовнішнім середовищем. ліс – могутній природний фактор, який впливає на всю природу – клімат, грунти. умови формування поверхневого стоку. У процесі свого розвитку ліс продукує органічну масу, енергію, виробляє кисень, сприяє затриманню вологи на полях, стимулює рівень у річках, фільтрує воду, запобігає повеням, тощо.

Відомо, що ліс приносить велику користь людині. Він найбільший виробник чистого цілющого повітря, найкращий санітар атмосфери. Лісове повітря з активними формами кисню, очищене від шкідливих домішок, є запорукою високої продуктивності праці, поліпшення здоров'я людини і її довголіття.

Тривале перебування в лісі сприяє підвищенню активності дихальних ферментів, позитивному збільшенню біострумів мозку, підвищенню вмісту кисню в крові людини. Це в свою чергу сприяє поліпшенню настрою, загального почуття.

Також благотворний вплив лісозахисної зони на клімат і на організм людини проявляється в зміні радіаційного і температурного режимів. Лісові масиви значно пом'якшують мікроклімат, формують комфортну зону з ефективною температурою 17,2-21,7ºС. Встановлено, що освіжаючий ефект відбувається внаслідок випаровування деревним покривом лісу.

Внаслідок специфічних мікрокліматичних умов лісового середовища в організмі людини виникають позитивні зміни, що зумовлюють поліпшення обліку речовин, роботи серцево-судинного апарату, підвищення утилізації кисню і виділення вуглекислоти, нормалізації артеріального тиску. Животворні крони дерев не тільки збагачують киснем повітря, а й фільтрують його.

У деяких промислових містах щорічно із забрудненої атмосфери осідає до 450-500 т/км² сажі і пилу. Зелені насадження лісозахисної зони вступають в протиборство з цими забрудненнями.

Особливу роль тут відіграє зелене листя і хвоя з їх своєрідними пиловловлювачами-волосками, липкою поверхнею, рельсорними прожилками. Відомо, що площа листя на 1 га густого листяного лісу становить 10-12 га. На 1 га ялинового лісу на хвої осідає до 32 т. пилу, соснового – до 36, букового до 68 т. Від промислових викидів сірчаних сполук ліси дуже пошкоджуються і можуть відмерти в радіусі до 10 км. Відносно стійки протидії шкідливих газів м'яколистяні породи.

Пиловловлювання залежить також від ярусності насаджень. Зріджений одноярусний лісостан порівняно з багатоярусним, що має до того ж підлісок, менш стійкий проти токсичних відходів виробництв. Тому необхідно ретельно підбирати деревні і чагарникові породи при створенні газо витривалих насаджень.

А скільки шкоди людині завдає шум. Встановлено, що рівень звукового шуму на сучасних вулицях першого класу становить 80-85 дБ, тобто на 45-50 дБ більше допущеного внутрішьоквартирного шуму. Це призводить до патологічних змін судинної та ендокринної системи, вестибулярного апарату, зниження продуктивності праці на 50-60%, збільшення психічних захворювань людей. Звукові хвилі міського транспорту значно губляться в сплетені листяних пластинок та гілок. Наприклад, густа зелена захисна смуга шириною 20 м зменшує силу звукового тиску на 8-12 дБ; усього ж зелені насадження поглинають близько ¼ вуличного шуму.

Лісові масиви лісозахисних зон зменшують силу вітру, який є важливим фактором температурного і водного режимів. На полях, розміщених біля лісу рівномірно розподіляється сніговий покрив, який не допускає глибокого промерзання ґрунту. А це насамперед зумовлює збільшення його водопроникності і зменшення поверхневого стоку. Таким чином, внаслідок впливу лісонасаджень на мікроклімат значно зменшується обсяг поверхневого стоку з полів.

Лісовий покрив захищає грунти від промерзання, видування і пере зволоження. Завдяки кращому проникненню води у грунт і поповненню підгрунтових вод, які живлять річки, зменшуються повені і підтримується рівномірний режим річок.

Величезну роль відіграють лісові масиви у створенні ресурсів чистої води. Ще В.І. Вернадський вказував, що вода, яка пройшла через лісовий грунт, через лісову підстилку, настільки чиста, що чистішої неможливо одержати у будь-якій лабораторії. Під впливом лісонасаджень збільшується лужність води, зменшується її жорсткість, поліпшується прозорість. Сьогодні немає ефективнішого засобу охорони водних ресурсів від забруднення пестицидами, ніж створення на водозбірній площі системи захисних лісонасаджень.

Дуже важливою функцією лісонасаджень є їх водорегулююча здатність. Ліс послаблює процеси водної ерозії ґрунту і запобігає забрудненню річок та інших водойм. Поряд із зниженням замулення водойм зменшується винос мінеральних речовин (особливо фосфору) і пестицидів, які осідають в кольматованому матеріалі. Крім того, лісосмуги шириною 10 м поглинають 45-55% розчиненого у воді аміачного азоту, 73-93% фосфору, 2,8-4,7% нітратного азоту. захисна лісосмуга значно поліпшує бактеріологічні властивості води, зменшує кількість бактерій у воді більше як у 20 разів.

Разом з водоохоронними і водорегулюючими функціями ліси є важливими і найефективнішим засобом закріплення і охорони ґрунтів. Вони запобігають змиванню і розмиванню ґрунту, збереженню і поліпшенню його властивостей, закріпленню рухами пісків, припиненню утворення яруг. Завдяки розвинутим корневим системам лісові насадження з глибоких шарів грунту виносять на поверхню мінеральні речовини, які разом з органічними сполуками, розкладаючись під дією мікроорганізмів, сприяють підтриманню й підвищенню родючості землі.

Захисна функція лісів має особливо важливе значення у горах, оскільки дерева, закріплюючи грунт корінням, оберігають його від змиву, усувають розвиток селів, зсувів, утворення стрімких гірських потоків, що являє велику небезпеку для нижче розташованих угідь, шляхів, будов. Механізм протизсувної дії лісозахисної зони полягає в тому, що вони, споживаючи вологу на транспірацію, зменшують вологість грунтів, внаслідок чого процес зсуву послаблюється.

В умовах лісостепу і степу лісонасадженням відводиться особлива роль у збереженні полів від посухи і пилових бур.

Лісонасадження надійно захищають піски від роздування і занесення ними підлеглих водойм, полів, населених пунктів. При зниженні лісозахисної зони з рухомих пісків, останні починають пробуджуватися і здатні засипати цілі будови і навіть селища.

Створення лісозахисних зон невеликим узліссям, галявинами, мальовничими дерами захоплює як здорових, так і хворих людей, активізує творчі здібності, сприяє оздоровленню і відновленню порушеної рівноваги між організмом людини і навколишнім середовищем.

6. Охарактеризовать годовое отопление города.

Годовое отопление города включает в свой состав годовые распределительные сети и внутреннее газооборудование. Для защиты годовых сетей от коррозии на них сооружаются специальные антикоррозийные установки.

Годовая распределительная сеть представляет собой систему трубопроводов и оборудования, по которым газ от источника газоснабжения транспортируется внутри города или района и подается потребителям. К городской газовой сети также относится газовые регуляторные пункты (ГРП), служащие для редуцирования давления газа. Эти пункты связывают между собой газопроводы различного назначения и давления. В некоторых городах имеются также газгольдерные парки для создания запаса газа с целью выравнивания неравномерности газопотребления. К внутреннему газооборудованию относятся внутридомовые и промышленные газопроводы, а также газовые приборы и установки для сжигания газа.

В настоящее время по газовым сетям подается преимущественно природный газ, но могут также подаваться искусственные газы, например коксовый, каменноугольный или углеводородный (сжиженный). Природные газы состоят в основном из метана, других углеводородов метанового ряда, а также небольшого количества азота и углекислого газа. Низшая теплота сгорания сухих природных газов Q_н ^с =36000-4000кДж/м³ , плотность р=0,73-1,0 кг/м³ .

При снабжении потребителей природным газом источником газоснабжения чаще всего служит магистральный газопровод. В этот газопровод газ поступает из газовых скважин на промыслах через компрессоры, где он нагнетается до давления 575-75 кгс/см² . У границ населенного пункта газопровод заканчивается газораспределительной станцией (ГРС), через которую газ подается в газовую сеть. При снабжении потребителей искусственным газом источником газоснабжения обычно является завод или хранилище сжиженного газа.

Газовое топливо имеет 2 основных недостатка- взрывоопасность газо-воздушных смесей и токсичность самого газа (особенно продуктов его неполного сгорания) в связи с чем необходимо предусматривать систему безопасности, а также предъявлять повышенные требования при эксплуатации установок газового отопления.

Для отопления газ используют в различных установках обычных или специальных котлах, комнатных печах, приборах квартирного или местного отопления, в газовых отопительно-вентиляционных агрегатах. Под термином “газовое отопление” понимают системы отопления:

1. с комнатными печами, работающими на газе;

2. с газовыми водонагревателями;

3. с газовыми не теплоемкими отопительными приборами;

4. с газо-воздушными теплообменниками;

5. с газо-воздушными излучателями;

6. с газовыми горелками инфракрасного излучения.

Первый и третий виды систем газового отопления- местные, остальные могут устраиваться как центральными так и местными.

Газовые печи наиболее экономичны среди других видов печей (их КПД приблизительно в 1,3 раза выше КПД печей на твердом топливе) работа их может быть полностью автоматизирована.

При неплотной застройке жилых районов одно- двухэтажными зданиями применяют системы квартирного отопления. Источником теплоты в квартирной системе водяного отопления может быть газовый водонагреватель АГВ-80 (КПД не мене 81%) используют для отопления помещения площадью 50-60м\.

Для сезонного обогревания жилых помещений в южных районах страны используют газовые воздухонагреватели- камины радиационного и конвективного действия.

Смесительные газо-воздушные теплообменники применяют для совместного отопления и вентиляции производственных помещений, когда вентиляционная тепловая нагрузка превышает отопительную.

В системе газо-воздушного отопления с излучателями функцию отопительных приборов выполняют тепло-излучающие трубы, проложенные в верхней зоне (не ниже 5м от поверхности пола) помещения. Внутри замкнутого контура теплоизлучающих труб циркулирует смесь нагретого воздуха с продуктами сгорания.

Отопительными приборами газового лучистого отопления являются горелки инфракрасного излучения. Эту систему отопления наиболее целесообразно применять в больших помещениях со значительными теплопотерями. Она эффективна при обогревании частично или полностью открытых рабочих площадок (монтажных, сборочных, открытых стоянок автомобилей и т. д.). Это отопление применяется также в различных сельскохозяйственных и складских помещениях, служат для отопления крупных сборочных, прокатных, литейных цехов машиностроительных заводов.

Способы сжигания газов в существующих отопительных печах жилых зданий без значительных реконструкций печей (в Киеве, Львове и др. городах) неэкономичен и опасен. Его применение часто приводит к взрывам, т.к. в дымоходах печей, не приспособленных для этого топлива, скапливается взрывоопасная газо-воздушная смесь.

Способ сжигания газа в специально для этого вида топлива сконструированных печах, радиаторах, конвекторах, обогревателях и т.д. оказался надежным, но мало экономичным. Продукты сгорания обязательно должны выводиться в атмосферу по специальным герметическим дымоходам. Поскольку температура выводимых дымовых газов весьма высока(200-250ºС) и коэффициент использования тепла топлива низок, этот способ нерационален, а устройство специальных дымоходов значительно его дорожает.

Сжигание природного газа в районных источниках тепла, в которых достигается наиболее низкая температура обходящих дымовых газов и наиболее высокий коэффициент использования тепла топлива, то этот способ наиболее правильный и эффективный.

Также с успехом применяется непосредственное сжигание газа в помещении для отопления теплиц. Продукты сгорания газа необходимы растениям и усваиваются ими, а процесс горения хорошо поддается автоматизации.

Все газопроводы, входящие в распределительную сеть, условно разделяют на магистральные, или транзитные, и распределительные. Магистральные газопроводы в основном выполняют функции передачи газа из одного района города в другой, а распределительные- непосредственно к потребителям.

Газопроводы различаются также по давлению, под которым происходит подача газа: Низкого давления (≤0,05кгс/см² ); среднего(>0,05≤3 кгс/см² ) и высокого(>3≤6) и (>6≤12 кгс/см² ). Газопроводы высокого и среднего давления служат для подачи газа из одного района в другой и для питания сети низкого давления через регуляторные пункты, а также для снабжения крупных коммунально-бытовых и промышленных потребителей. Газопроводы низкого давления в первую очередь используются для присоединения жилых домов и мелких коммунально-бытовых потребителей.

Городские газопроводы вне зависимости от назначения и давления газа в них, прокладывают в грунте. Надземная прокладка применяется весьма редко, главным образом при пересечении естественных или искусственных препятствий- в виде мостовых или арочных переходов, а также на территории промышленных предприятий- по стенам зданий или на опорах.

Для газопроводов применяются стальные трубы с минимальной толщиной стенки 3мм, гладкостенные, хорошо-сварные, также получили распространение полиэтиленовые трубы. Перед укладкой в землю стальных труб их надо защищать антикоррозийными покрытиями.

Успешная эксплуатация газопроводов во многом зависит от квалификации и стажа работы производственного персонала, от состояния техдокументации: наличия схемы газовых сетей города или района, исполнительных чертежей и паспортов на газопроводы, газовые приборы, эскизов на выполненные работы, маршрутные схемы и др.

7. Організація зв ' язків у структурі міста

Город, имея многофункциональную градообразующую структуру, выступает для государства в качестве:

- управленческого центра, сосредоточив у себя институты и рычаги управления региональными структурами (военный округ, железную дорогу, таможенное управление и др.);

- финансово-делового центра, имея структуру финансовых институтов регионального уровня в виде фондовых бирж, региональное управление украинской комиссии по рынку ценных бумаг, региональные структуры украинских банков и банковских групп - "Инкомбанк", "МТ-Банк", "Аваль", "Проминвестбанк", Региональные фонды, общества (пенсионные страховые);

- торгового внешнеторгового центра Украины – с торгово-промышленной палатой, универсальным оптово-продоволсьтвенным рынком, при развитой системе биржево-корпоративных и коммерческих структур, организаций, осуществляющих и регулирующих экспортно-импортные торговые операции;

- промышленного центра, вектор развития которого определяется ведущими отраслями региональной специализации;

- АПК, потребностями обеспечения переработки продукции сельскохозяйственного происхождения (пищевая и легкая промышленность), развитой металлургической и нефтеперерабатывающей промышленностью, а также инфраструктурою сервисного обслуживания вагонно- и машиностроительного производства;

- федерального узла связи и транспортного транзитно-перевалочного узла в центре Украины, речным портом. Имеются хорошие и вполне реальные перспективы развития транспортно перевалочных терминалов: сочетание авиа-водно-(река-море), железнодорожного, автотрубо-транспорта.

Для создания и развития экономической зоны нужны естественные, технические, организационные, интистутыционально-правовые и др. условия. А это и ресурс, и фактор развития города. Если через город, как управленческий, финансово-деловой, внешнеторговый центр и транспортно-транзитный узел, будут интенсифицироваться потоки информационно-управленческого воздействия; финансовых ресурсов, товародвижения во внутренние регионы государства, то необходимо так строить связи с этими потребителямитранзитно-транспортных, торгово-посреднечиских, кредитно-финансовых и прочих услуг, чтобы соответсвующая рента, как экономическая форма реализации конкурентных преимуществ по геоэкономическому положению, улавливалась и оседала в городе для поддержания этих отраслей рыночной инфраструктуры в действенном состоянии.

Развитие в рамках городской агломерации цепочки технопарков, поддержка крупных вузовских и отраслевых научных центров, малого предпринимательства в сфере науки и новых технологий, нефтеперерабатывающей и чорно-металлургической отрасли производства – ключевое звено сициально-економической стратегии города.

Также стратегической задачей муниципальной (и региональной) политики является селективная поддержка отраслей производства, повышающая уровень самообеспеченности промышленного комплекса города (энергетика. транспорт, связь, легкая и пищевая промышленность, полиграфическая, деревообрабатывающая промышленность, производство стройматериалов).

В процессе приватизации предприятия, определяющие экономику города, налоговые поступления которых в решающей степени формируют бюджет города, отнесены к федеральной собственности. Поэтому необходимо создавать предприятия в форме акционерных обществ (закрытого типа) с участием города, а также банковских структур с использованием городского имущества в виде паевого взноса. В этом случае у городской администрации возникнут экономические инструменты регулирования развития инфраструктуры города.

Рычаги управления сконцентрированы в руках местных структур управления: значительная часть налогов имеет муниципальный статус, работа по реорганизации деятельности и вупуска ценных бумаг большинства предприятий, прав собственности на имущество и землю сосредоточена на местном уровне, местные власти имеют возможность организовать рынок ценных бумаг. Местная администрация определяет условия и возможности развития как товарного, так и фондового рынков.

Для создания в городе полигона для экономических инноваций, для привлечения потенциального западного инвестора, городские власти используют информационные каналы и формы подачи материала в зависимости целевой аудитории (адресность компании, общественность города, деловые круги города, отечественные финансовые структуры, западные инвесторы, партнеры, фонды и др.). Возможными информационными каналами являются:

- публикации материала о местной, отечественной и зарубежной прессе;

- каналы Интернет, включая специализированные серверы и их "зеркала" за рубежом;

- букеты и выставочные проспекты города;

- организация презентаций города с целевым приглашением участников, участие города в отечественных и зарубежных выставках.

Для стратегічного плану розвитку міста Влада розроблює та впроваджує програми, спрямовані на підвищення якості життя в місті, а саме:

- створює геоінформаційні системи (моніторинг процесів, що відбуваються в місті);

а) соціально-статусні зміни;

б) демографічні зміни;

в) екологічний стан;

д) вияв на ранніх стадіях можливих проблем в міському середовищі

- правопорядок;

- охорона здоров'я;

- екологія;

- комунальне господарство;

- освіта.

Использованная литература.

1. З.Э. Ширакс "Теплоснабжение", М. "Энергия", 1979 г.

2. В.А. Багдасаров, "Внутридомовые газове сети и оборудование", Ленінград, "Недра", 1974 г.

3. А.И. Гордюхин, "Эксплуатация и ремонт газових сетей", "Ленинград", "Недра", 1974 г.

4. В.Н. Богословский, А.Н. Сканави, "Отопление", М. Стройиздат, 1991 г.

5. Ф.Е. Михайлов, "Отопление и основы внетиляции", Москва, Стройиздат, 1972 г.

6. В.Э. Бакутис, В.А. Бутягин, "Инженерное благоустройство городских территорий", Москва, "Городское строительство", 1971 г.

7. С.А. Некрасов, "Експлуатація автомобильніх дорог", "Вісшая шкала", 1970 г.

8. С.А. Генсіруп, В.О. Кучерявый,"Зелені скарби України", К "Урожай", 1991 р.

9. Журнал "Енергетика и Єлектрофикация" №7, 1999 г.

10. Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй "Основи загальної екології", К. "Либідь", 1983 р.

11. Канал Интернет

12. О.А. Турчихин, "Проектирование городского коммунального хозяйства", М. "Стройиздат", 1991 г.

8. Задача, розрахунок чисельності на населення міста на перспективу.

Расчетная численность населения определяется по удельному весу градообразующей группы в общей численности населения города. Этот удельный вес принимается в зависимости от величины города. Чем больше город, тем меньший удельный вес принимается для его градообразующей группы населения, так как с ростом города возрастает удельный вес обеспечивающий группы населения.

Для вновь, строящихся городов и поселков удельный вес градообразующей группы населения принимается в пределах 25-35% на расчетных перспективный срок и 33-38% на первую очередь строительства. Для реконструируемых городов удельный вес градообразующей группы населения определяется с учетом их современной структуры населения.

Удельный вес обслуживающей группы населения для крупных городов принимается на перспективу в пределах 23-26%; для средних и малых городов и поселков – 19-22%. Для городов, связанных с обслуживанием населения прилегающего района, туристов, командированных и др., удельный вес обслуживающей группы населения соответсвенно увеличивается.

Расчет общей численности населения города производится по формуле:

,

где N – проектная общая численность населения; А – абсолютная численность градообразующей группы населения; ά – удельный вес градообразующей группы населения в %.

Полученная по этой формуле общая численность населения округляется для больших городов до 5-10 тыс. человек, а для малых населенных мест – до 500 – 1000 человек.

Пример. Для проектируемого города перспективная численность градообразующих кадров определена в 54 тыс. человек. Учитывая, что удельный вес градообразубщей группы населения колеблется в пределах 25-35%, т.е. градообразующая группа населения составляет примерно около трети всего населения города, нетрудно установить, что в данном случае мы имеем дело с городом, имеющим общую численность населения порядка 160 тыс. человек.

Для города такой величины удельный вес градообразующей группы населения может быть принят в 33%. Тогда расчетная численность населения определится так:

человек.

Эта округленная численность населения и принимается ал всех планировочных расчетах.

Проектный баланс населения сводится в виде табл.

Проектный баланс населения.

Как видно из этой таблицы, численность градообразующей группы в связи с округлением общей численности населения принята в соответствии с ее удельным весом с некоторым резервом.

При проектировании городов, входящих в групповую систему населенных мест, баланс населения составляет с учетом перспективных трудовых и культурно-бытовых связей населения проектируемых городов с другими населенными системами.