Дипломная работа: Екологічні проблеми водоспоживання і водовідведення та шляхи їх подолання

Вступ

Кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Екологізація економіки і свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане в першу чергу з державною регуляцією процесів природокористування. Новою в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою і людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована впродовж двох століть і в даний час придбала своє критичне значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарної співпраці ради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми та підтримувати прогресивні світові ініціативи і рішення: вступати в різні міжнародні союзи, суспільства, підписувати угоди.

В Україні розроблено «Основні напрями державної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету і пріоритетні завдання охорони довкілля, але і механізми їх реалізації, напрями гармонізації і інтеграції екологічної політики України в рамках процесу «Довкілля для Європи» і світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що сполучає стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду у галузі охорони довкілля і екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони природного довкілля і ядерної безпеки в Україні сформована цілісна система регуляції і управління природокористуванням і охороною природи, екологічною безпекою, яка, за виводами міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові принципи для вирішення екологічних проблем, упроваджено економічний механізм природокористування, відповідно до міжнародних вимог створюється національна система стандартів відносно забезпечення екологічної безпеки і природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного і ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування і розвитку суспільства.

У даній роботі висвітлено тему водоспоживання та водовідведення в Україні. Розглянуто екологічні проблеми навколишнього середовища та шляхи їх подолання. Також у даній роботі розглядається закордонний досвід водовідведення та водоспоживання та екологічні проблеми розвинутих держав і шляхи їх подолання.

Актуальність даної роботи зумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми водоспоживання та водовідведення в сучасній екологічній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значущість.

Результати можуть бути використані для розробки методики аналізу водоспоживання та водовідведення у різних регіонах України та всього світу.

Теоретичне значення вивчення проблеми водоспоживання та водовідведення полягає в тому, що вибрана для розгляду проблематика знаходиться на стику відразу декількох наукових дисциплін.

Об'єктом даного дослідження є аналіз умов водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та окремо по різних областях.

При цьому предметом дослідження є розгляд окремих питань, сформульованих як завдання даного дослідження.

Метою дослідження є вивчення теми водоспоживання та водовідведення з точки зору новітніх вітчизняних і зарубіжних досліджень по схожій проблематиці.

В рамках досягнення поставленої мети автором були поставлені і рішення наступні завдання:

1. Вивчити теоретичні аспекти і виявити природу водоспоживання та водовідведення в Україні в цілому та по окремих регіонах.

2. Висвітлити актуальність проблеми водоспоживання та водовідведення в сучасних умовах.

3. Викласти можливості вирішення тематики водоспоживання та водовідведення, а також звернути увагу на правове забезпечення водоспоживання та водовідведення в Україні;

4. Позначити тенденції розвитку тематики водоспоживання та водовідведення, визначитися з подальшими цілями та пріоритетами розвитку даного напрямку.

Робота має традиційну структуру і включає введення, основну частину, що складається з трьох розділів, висновок і бібліографічний список.

Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми роботи, пов’язаної з водоспоживанням та водовідведенням, круг питань і логічну схему її побудови.

Теоретичною і методологічною основою проведення дослідження є законодавчі акти, нормативні документи по темі роботи.

Джерелами інформації для написання роботи послужили базова учбова література, фундаментальні теоретичні праці найбільших мислителів в даної області, результати практичних досліджень видних вітчизняних і зарубіжних авторів, статті і огляди в спеціалізованих і періодичних виданнях, присвячених тематиці водоспоживання та водовідведення, довідкова література, інші актуальні джерела інформації, що наведено в розділі описання використаних джерел інформації.

Розділ 1. Загальні відомості про водоспоживання та водовідведення їх особливості та характерні риси

1.1 Водоспоживання, його різновиди і особливості

Водоспоживання – сукупність заходів щодо забезпечення водою різних споживачів. Інженерні споруди, призначені для вирішення завдань водоспоживання, називають системою водоспоживання, або водопроводом.

До цілей водоспоживання слід віднести:

питні;

господарські;

протипожежні;

виробничі;

іригаційні.

Підчас подачі води враховують її якість, наприклад, до питної води пред'являються вимоги СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості". Для доведення якості води до необхідних норм використовують водопідготовку.

Водопідготовка – обробка води, що поступає з природного вододжерела, для приведення її якості у відповідність з вимогами технологічних споживачів. Може вироблятися на спорудах або установках водопідготовки для потреб комунального господарства, теплогенерирующих підприємств, транспорту, промислових підприємствах.

Водопідготовка полягає в звільненні води від дисперсних і колоїдних домішок і солей, що містяться в ній, тим самим запобігає відкладення накипу, віднесення солей пором, корозія металів, а також забруднення оброблюваних матеріалів при використанні води в технологічних процессах.

Водопідготовка включає наступні основні методи обробки:

освітлення (видалення з води коагуляцією, відстоюванням і фільтруванням колоїдних забруднень, що суспензують);

зм'якшування (усунення жорсткості води осадженням солей кальцію і магнію, вапном і содою або видалення їх з води катіонує);

знесолювання і обескремнивание (іонний обмін або дистиляцією у випарниках);

видалення розчинених газів (термічним або хімічним методом) і оксидів заліза і міді (фільтруванням).

поліпшення органолептичних властивостей води (видалення з води речовин, що додають воді запах (сірководень, хлор), і ряду органічних речовин).

Нижче приведені і охарактеризовані основні джерела водоспоживання:

1. Річка

Річка – природний водний потік (водоток), що протікає у виробленому їм поглибленні – постійному природному руслі і що харчується за рахунок поверхневого і підземного стоку з його басейну.

Річки є предметом вивчення одного з розділів гідрології суші – річковій гідрології (потамологии).

У кожній річці розрізняють місце її зародження – витік і місце (ділянка) впадання в морі, озеро або злиття з іншою річкою – гирло.

Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або що втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; що впадають в головні річки – притоками.

Головна річка зі всіма її припливами утворює річкову систему, яка характеризується густиною річкової мережі.

Поверхня суші, з якою річкова система збирає свої води, називається водозбором, або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном.

2. Озеро

Озеро – замкнутее поглиблення суші, в яке стікає і накопичується вода. Озера не є частиною Світового Океану.

Озера регулюють стік річок, затримуючи в своїх улоговинах порожнисті води і віддаючи їх в інші періоди. У водах озер відбуваються хімічні і біологічні реакції. Одні елементи переходять з води в донні відкладення, інші – навпаки. У ряді озер, що головним чином не мають стоку, у зв'язку з випаром води підвищується концентрація солей. Результатом є істотні зміни мінералізації і сольового складу озер.

Завдяки значній тепловій інерції водної маси крупні озера пом'якшують клімат прилеглих районів, зменшуючи річні і сезонні коливання метеорологічних елементів.

За походженням озера діляться на:

тектонічні;

льодовикові;

річкові (стариці);

приморські (лагуни і лимани);

провальні (карстові, термокарстові);

вулканічні (у кратерах вимерлих вулканів);

завально-запрудні;

штучні (водосховища, ставки).

За водним балансом озера діляться на:

стічні (мають стік, переважно у вигляді річки);

безстічні (не мають поверхневого стоку або підземного відведення води в сусідні водозбори. Витрати води відбуваються за рахунок випару).

За хімічним складом води озера діляться на:

прісні;

мінеральні (солоні).

Загальна площа озер земної кулі складає близько 1,8 % суші (приблизно 2,7 млн кв. км.).

3. Водосховище

Водосховище – штучне водоймище, утворене, як правило, в долині річки водопідпірними спорудами для накопичення і зберігання води в цілях її використання в народному господарстві.

Водосховища діляться на 2 типи: озерні і річкові. Для водосховищ озерного типа (наприклад, Рибінського) характерне формування водних мас, істотно відмінних по своїх фізичних властивостях від властивостей вод припливів. Течія в цих водосховищах пов'язана більш всього з вітрами. Водосховища річкового (руслового) типа (наприклад, Дубоссарське) мають витягнуту форму, течії в них, зазвичай, стічні; водна маса по своїх характеристиках близька річковим водам.

Основними параметрами водосховища є об'єм, площа дзеркала і амплітуда вагання рівнів води в умовах його експлуатації.

4. Море (для господарських і питних потреб)

Море – частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу. Деякі моря є частиною іншого моря (наприклад, море Егейськоє — частина Середземного).

По мірі відособленості і особливостям гідрологічного режиму моря підрозділяються на три групи:

внутрішні моря (середземні моря і напівзамкнені моря);

околичні моря;

міжострівні моря[3, стор. 68].

За своїм географічним положенням середземні моря інколи ділять на міжматерикові моря та внутрішньоматерикові моря.

З геологічної точки зору сучасні моря є молодими утвореннями: всі вони визначилися в контурах, близьких до сучасних, в неогеновий для палеогену час, і остаточно оформилися в антропогене. Найбільш глибокі моря утворилися в місцях крупних розломів земної кори (наприклад, Середземне море). Дрібні моря виникли при затопленні водами Світового океану околичних частин материків при їх опусканні або при підвищенні рівня океану і розташовуються зазвичай на материковій мілині.

5. Підземні води

Підземні води – води, що знаходяться в товщі гірських порід верхньої частини земної кори в рідкому, твердому і газоподібному стані.

За умовами залягання підземні води підрозділяються на:

грунтові;

міжпластові.

Грунтові води заповнюють частину проміжків між частками грунту; вони можуть бути вільними (гравітаційними), такими, що переміщаються під впливом сили тяжіння, або зв'язаними, утримуваними молекулярними силами[5].

Грунтові води утворюють водоносний горизонт на першому від поверхні водотривкому шарі. У зв'язку з неглибоким заляганням від поверхні рівень грунтових вод випробовує значні коливання по сезонах року: він то підвищується після випадання опадів або танення снігу, то знижується в посушливий час. У суворі зими грунтові води можуть промерзати. Ці води більшою мірою схильні до забруднення.

Міжпластові води – водоносні горизонти, що пролягають нижче, ув'язнені між двома водотривкими шарами. На відміну від грунтових, рівень міжпластових вод більш постійний і менше змінюється в часі. Міжпластові води чистіші, ніж грунтові. Напірні міжпластові води повністю заповнюють водоносний горизонт і знаходяться під тиском. Натиском володіють всі води, ув'язнені в шарах, що залягають в увігнутих тектонічних структурах.

За умовами руху у водоносних шарах розрізняють підземні води, циркулюючі в рихлих (піщаних, гравієвих і галечникових) шарах і в тріщинуватих скальних породах.

Залежно від характеру порожнеч водовміщаючих порід підземні води діляться на:

порові – в пісках, галечниках і ін. уламкових породах;

тріщини (жильні) – в скальних породах (гранітах, піщаниках);

карстові (карстові для тріщини) – в розчинних породах (вапняках, доломітах, гіпсі і ін.).

Підземні води – частина водних ресурсів Землі; загальні запаси підземних вод складають понад 60 млн км³ . Підземні води розглядаються як корисна копалина. На відміну від інших видів корисних копалини, запаси підземних вод можуть бути відтворені в процесі експлуатації.

Для визначення наявності підземної води проводиться розвідка:

буряться опорні свердловини з відбором керна

вивчається керн і визначається відносний геологічний вік порід їх потужність (товщина)

проводяться дослідні відкачування, визначаються характеристики водоносного горизонту, оформляється інженерно-геологічний звіт;

по декількох опорних свердловинах складаються карти, розрізи, проводиться попередня оцінка запасів корисних копалини (у даному випадки води);

До використовуваних на даному етапі розвитку водопостачання і водоспоживання системам слід віднести:

водопровід;

водозабірні споруди - інженерні споруди для відбору води з підземних і поверхневих джерел;

насосні станції;

водопідготовку – очищення води з тим, аби довести її до необхідної якості, наприклад, до якості питної води, що дистилює і тому подібне

1. Водопровід – система безперервного водопостачання споживачів, призначена для проведення води для пиття і технічних цілей з одного місця (звичайно водозабірних споруд) в інше, - до водокористувача (міські і заводск. приміщення) переважно по підземних трубах або каналах; у кінцевому пункті, часто очищена від механічних домішок в системі фільтрів, вода збирається на деякій висоті в так званих водопідіймальних баштах, звідки вже розподіляється по міських водопровідних трубах. Об'єм водозабору визначається водомірними приладами (т.з. водомірами, водолічильниками). Водонапірною силою водопроводу користуються і для гідравлічних цілей.

Прокладка трубопроводу

Є декілька способів прокладки трубопроводу:

наземна по опорах і естакадах, з утепленням або без;

підземна прокладка:

- траншейна за допомогою спецтехніки: екскаватора, різного роду приспособ для тракторів; на невеликі відстані використовують ручну силу;

- безтраншейна технологія прокладки, яка можлива при горизонтальному бурінні (сокр. ГНБ);

- колекторна, вополняется способом щитової проходки.

Внутрішній трубопровід будівель прокладається:

у стояках, технічних шахтах;

у штробах;

по стінах;

під плінтусами (труби з полімерних органічних матеріалів);

у стягуванні підлоги.

Водопроводи бувають внутрішні, такі, що знаходяться усередині будівель і споруд, і зовнішні – що прокладаються поза будівлями і спорудами, як правило під землею.

Внутрішній водопровід

Внутрішній водопровід регламентують СНіП 2.04.01-85 «Внутрішній водопровід і каналізація будівель»; ГЕСН 2001-16.

Трубопроводи внутрішні:

водорозбірна колонка;

водомірний вузол складається з водолічильників (наначе називають витратомір, водомір) встановлюється для обліку забору води з системи. Зазвичай встановлюють в підвальному приміщенні багатоквартирного будинку, або в технічному приміщенні підприємства;

трубопровідна арматура: засувка, кран, клапан, зворотний клапан, компенсатор

гидробак

санітарний вузол

станція пожежогасінні

станція підкочування для підвищення тиску в системі.

труби

фитинги, і інше.

Зовнішній водопровід

Зовнішній водопровід (регламентують СНіП 2.04.02-84 Водопостачання зовнішні мережі і споруди; СНіП 3.05.04-85 Зовнішні мережі і каналізація. Водопостачання і каналізація):

водозабірні споруди — інженерна споруда для забору води з джерела.

пожежний гідрант на лінії пожежного водопроводу, для гасіння пожеж, забору води пожежними автоцистернами.

оглядовий колодязь на лінії водопроводу.

насосна станція для підвищення тиску в системі водопроводу до потрібного.

водопідготовка — система очищення води, доведення якості води до якості питної води, і інше.

Мережі зовнішнього водопроводу можна розділити на декілька видів за призначенням:

господарчо-побутової для перекачування води питної якості;

пожежник (або протипожежний) для запобігання пожежам;

виробничий (або технологічний) - для перекачування води технічного призначення: санітарно-технічна меті; охолоджування агрегатів, механізмів, машин; різні виробничі цілі;

зрошувально/поливний водопровід для зрошення/поливу сільськогосподарських або декоративних рослин;

оборотний водопровід також може існувати для зниження (раціоналізації) витрати води на підприємстві;

комбінований водопровід, як спосіб понизити капітальні вкладення у водопровід, наприклад, незрідка поєднують пожежник і хаз.-битові водопроводи в малих населених пунктах, підприємствах[9, стор. 43].

2. Водозабірні споруди

Водозабірні споруди (також відомі як водозабірний вузол - ВЗУ) - споруди для забору води з джерела, що складаються з ряду основних інженерних об'єктів:

водозабірного пристрою із станцією першого підйому (звичайно це погружні насоси);

вузол обліку води з водолічильників - витратомірів;

водопідготовки для доведення якості води до норм питної води;

резервуару чистої води (РЧВ);

резервуару пожежного запасу (пожежний резервуар);

насосній станції другого підйому для підтримки тиску і подачі води споживачеві в необхідному об'ємі;

водонапірної башти (альтернатива насосної станції другого підйому);

станція пожежогасінні (пожежні насоси);

дренажна система виконує відведення вод при аварійному переповнюванні резервуарів, підтопленні водозабірних споруд;

контрольно-вимірювальні прилади і автоматика (скор. КВПіА або КИПіС) стежать за працездатністю устаткування, регулюють витрати води, ведуть журнали змін характеристик: рівнів, витрати води, аварійних ситуація і тому подібне, виконує автоматичне обслуговування устаткування, наприклад, автоматичне промивання станції водопідготовки. Повний перелік виконуваних автоматично дій залежить від конкретних вимог технічного завдання Замовника до об'єкту водозабірного вузла[11, стор. 17].

Великі (що перекачують понад 10 000 куб.м/доб.) водозабірні споруди можуть мати власну інфраструктуру: електричну підстанцію, газорозподільну підстанцію (ГРП), котельну, диспетчерський пункт з можливістю нести вахту, лабораторію для контролю якості води і інше.

Місце для розміщення водозабірної споруди, так зване землевідведення, повинно бути погоджено з державним органом санітарно-епідеміологічного нагляду і відповідати санітарно-епідеміологічним (СанПіН) і будівельним нормам (СНіПам) і ін.

По характеристиках джерела водозабори розділяють на підземних і поверхневих. Підземні джерела водопостачання, як правило, відрізняються стабільнішими характеристиками якості води і відносною захищеністю від забруднення з поверхні. Поверхневі джерела водопостачання відрізняються високою продуктивністю, але вимагають постійного нагляду за дотриманням санітарно-технічного стану території поверхневого джерела: озера, річки[8].

Підземні джерела водопостачання

Підземні води, згідно п.5.3. СНіП 2.04.02-84 «Водопостачання. Зовнішні мережі і каналізація.», водоприймальні споруди (підземне джерело водопостачання) підрозділяються на:

водозабірні свердловини (частіше використаємо термін: артезіанська свердловина) для видобутку артезіанської води;

шахтні колодязі для видобутку здебільше грунтових вод;

горизонтальні водозабори, які у свою чергу підрозділяються на:

- траншейні споруди використовуються для порівняно невеликого водоспоживання при малій глибині залягання підземних вод;

- галерейні (власне галереї і штольні), які застосовуються для постійного водопостачання відносно крупних водоспоживачів, споруджувані при значній глибині залягання водоносних горизонтів;

- кяризи - примітивно влаштовані водозабірні споруди, вживані для сільсько-господарського водопостачання і зрошування невеликих земельних ділянок в напівпустинних районах з невитриманим заляганням водоносних горизонтів;

комбіновані водозабори;

променеві водозабори застосовуються для повнішого захвату підземної води — комбінація шахтного колодязя з горизонтальними буровими свердловинами, закладеними в різні боки водоносного пласта;

каптажі джерел.

Поверхневі джерела водопостачання

Поверхневі джерела для водопостачання підрозділяються на:

річкові - водовідбір з річки;

водосховища - водовідбір з водосховища;

озерні - водовідбір з озера;

морські - водовідбір з моря.

Для поверхневих джерел виділяють, наступні види водозабірних споруд:

берегові водозабірні спорудження применяемяется при відносно крутих берегах річки, є бетонний або залізобетонний колодязь великого діаметру, винесений передньою стінкою в річку. Вода поступає в нього через отвори, захищені гратами, а потім проходить через сітки, що здійснюють грубе механічне очищення води;

руслові водозабірні споруди застосовуються зазвичай при пологому березі, мають оголовок, винесений в русло річки. Конструкції оголовков вельми всілякі. З оголовка вода подається по самотічним трубах до берегового колодязя; останній часто поєднаний з насосною станцією першого підйому;

плавучі водозабірні споруди - це понтон або баржа, на яких встановлюються насоси, що забирають воду безпосередньо з річки. На берег вода подається по трубах (з рухливими стиками), укладених на сполучному містку;

ковшові водозабірні споруди. Вода поступає з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучна затока), в кінці якого розміщується власне Ст с. Ківш використовується для осадження наносів, а також для боротьби з льодовими перешкодами – шугою і глибинним льодом.

Зона санітарної охорони (ЗСО) джерела водопостачання

Зони санітарної охорони (ЗСО) – територія, що включає джерело водопостачання і водопровід, інший об'єкт. ЗСО складається з поясів, на яких встановлюються особливі режими господарської діяльності і охорони, наприклад, для артезіанських свердловин охорони підземних вод від забруднення.

ЗСО організовуються у складі трьох поясів:

перший пояс (строгого режиму) включає територію розташування водозабірних споруд, майданчиків всіх водопровідних споруд і водопровідного каналу. Його призначення – захист місця водозабору і водозабірних споруд від випадкового або умисного забруднення і пошкодження. Перший пояс призначається.

другий пояс (пояси обмежень або зона мікробного забруднення) визначається гідродинамічною розрахунковою дорогою і включає територію, призначену для попередження забруднення води джерел водопостачання. Другий пояс враховує час просування мікробного забруднення води до водозабору, що приймається залежно від кліматичних районів і захищеності підземних вод від 100 до 400 діб – часу, протягом якого забруднення подія на поверхні за межами другого поясу досягне водоносного горизонту.

третій пояс (зона хімічного забруднення) визначається гідродинамічними розрахунками, виходячи з умови, що якщо за її межами поступають стабільні хімічні забруднення, то вони виявляться поза областю живлення водозабору або досягнуть її не раніше закінчення розрахункового терміну експлуатації. Мінімальний розрахунковий термін експлуатації свердловини – 25 років. Зазвичай для розрахунків використовують 10 000 діб, що приблизно на 10% більше, ніж 25 років, тобто 9125 діб[9, стор. 81].

Пояси є колами, центр яких знаходиться в джерелі водопостачання. Якщо таких джерел декілька (декілька свердловин), то слід виділяти декілька кіл з центром в кожній зі свердловин.

Основною метою створення і забезпечення режиму в ЗСО є санітарна охорона від забруднення джерел водопостачання і водопровідних споруд, а також територій, на яких вони розташовані.

У кожному з трьох поясів, а також в межах санітарно-захисної смуги (СЗП), відповідно їх призначенню, встановлюється спеціальний режим і визначається комплекс заходів, направлених на попередження погіршення якості води.

Нижче приведені етапи проектування водозабірних споруд:

розрахунок водоспоживання

технологічна схема. Технологічна схема водозабірної споруди представляє схематичне представлення роботи об'єкту, тобто показує як вода рухається в системі, як очищається, як працюватиме система при аварийях і ін. Технологічні схеми сильно залежать від потреб Замовника в об'ємі води, якості, рівні автоматики і інших вимог. Хоч принципово технологічні схеми схожі, але важко знайти дві однакові. Розробка технологічної схеми роботи водозабірного вузла (водозабірних споруд) виконується виходячи з технічного завдання, виданого Замовником або розробленого спільно із Замовником;

підбір устаткування. Підбір і узгодження переліку устаткування, вузлів устаткування;

передпроектна підготовка. Проведення передпроектної підготовки: натурне обстеження майданчика, узгодження вибору ділянки з державними органами нагляду, інженерно-геологічні дослідження;

розробка проектної документації стадія "П". Розробка проекту водозабірного вузла (водозабірних споруд);

узгодження проекту. Узгодження і затвердження проекту.

розробка проектної документації стадія "РД". Після проходження затвердження проекту і виконання стадії "РД" (робоча документація), за проектом можна виконувати роботи - будувати водозабірний вузол.

3. Насосні станції

Насосна станція – комплексна система для перекачування рідин з одного місця в інше, включає будівлю і устаткування: насосні агрегати (робочі і резервні) – насоси, трубопроводи і допоміжні пристрої, у тому числі насоси. Використовуються як інфраструктура для потреб водопостачання, каналізації, на родовищах нафти і так далі Також використовуються для видалення води на територіях в низовині, що обводнюють в результаті прориву води або повені.

Насосні станції часто зустрічаються в країнах з розвиненою системою каналів. Із-за роботи системи шлюзів на каналі, рівень води падає на верхній частині каналу при кожному проходженні судів через шлюзи. Крім того, багато шлюзів не герметичні, і вода просочується з верхньої частини каналу в нижнюю.

Вочевидь, що рівень води у верхній частині каналу потрібно підняти (компенсувати), інакше, зрештою, рівня води перед шлюзом не вистачить для судноплавства. Зазвичай каналам вимагається додаткові об'єми води, які поступають шляхом направлення води з річок і струмків у верхню частину каналу. Проте, за відсутності таких джерел для підтримки рівня використовується насосна станція.

У системі каналізації насосні станції використовуються для піднімання стічних вод на піднесення, наприклад, для подолання горбистої місцевості на дороги трубопроводу, ведучого до станції очищення стічних вод. У системі водопроводу насосні станції часто використовуються для підвищення тиску води в системі.

На родовищах нафти використовуються дожимні насосні станції. Дані станції здійснюють вступ нафти зі свердловин в товарний парк. Вони можуть виробляти лише дожим насосами рідини або, окрім цього, проводити початкову підготовку свердловинної продукції (сепарацію води і нафти).

4. Водопідготовка

Водопідготовка включає наступні основні методи обробки:

знесолювання і обескремнивание (іонний обмін або дистиляцією у випарниках);

видалення розчинених газів (термічним або хімічним методом) і оксидів заліза і міді (фільтруванням).

До іригаційного використання водних ресурсів слід віднести зрошування.

Зрошування (іригація) – підведення води на поля, що відчувають нестачу вологи, і збільшення її запасів в корнеобитаемом шарі грунту в цілях збільшення родючості грунту. Зрошування є одним з видів меліорації. Зрошування покращує постачання коріння рослин вологою і живильними речовинами, знижує температуру приземного шару повітря і збільшує його вологість.

До основних способів зрошування відноситься:

полив по борознах водою, що подається насосом або із зрошувального каналу;

розбризкуванням води із спеціально прокладених труб;

аерозольне зрошування – зрошування найдрібнішими краплями води для регулювання температури і вологості приземного шару атмосфери;

зрошування підгрунтя (внутрігрунтове) – зрошування земель шляхом подачі води безпосередньо в корнеобитаемую зону;

лиманове зрошування – глибоке одноразове весняне зволоження грунту водами місцевого стоку;

дощування – зрошування з використанням самохідних систем кругового або фронтального типа.

Зрошувальне землеробство викликає цілий ланцюг негативних екологічних наслідків. Головними з них є:

іригаційна ерозія;

накопичення агроіригаційного горизонту грунтів;

вторинне засолення грунтів і грунтів;

заболочування грунтів і грунтів;

забруднення поверхневих і підземних вод;

обміління річок;

осідання рельєфу місцевості.

Вторинне засолення – головний наслідок зрошування земель в умовах аридного клімату. Воно пов'язане з підйомом мінералізованих грунтових вод до земної поверхні. Грунтові води, що містять солі, починають при цьому інтенсивно випаровуватися, внаслідок чого грунт насичується надлишковою кількістю солей. Гостра екологічна проблема зрошуваного землеробства – забруднення поверхневих і грунтових вод. Це результат поливу угідь і використання води для рассоления грунтів. Більшість річок, води яких використовуються для зрошування мають мінералізацію 0,2-0,5 г/л. В даний час їх мінералізація зросла в 10 разів, що привело до зростання вторинного засолення. Проблеми засолення грунтів і вод посилюються вживанням мінеральних добрив[9, стор. 402].

Висновок

У даній главі розглянуто загальні відомості про водоспоживання у світі, його різновиди та особливості, класифіковано основні джерела води та методики водоспоживання, що є найбільш доцільними та розповсюдженними.

1.2 Водовідведення, його види і особливості

Системи, що водовідводять, і споруди – це один з видів інженерного устаткування і благоустрою населених пунктів, житлових, суспільних і виробничих будівель, що забезпечують необхідний санітарно-гігієнічні умови праці, побуту і відпочинку населення. Системи водовідведення і очищення складаються з комплексу устаткування, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення по трубопроводах побутових виробничих і атмосферних стічних вод, а також для їх очищення і знешкодження перед скиданням у водоймище або утилізацією[7, стор. 14].

Об'єктами водовідведення є будівлі різного призначення, а також міста, що знов будуються, існуючі і такі, що реконструюються, селища, промислові підприємства, санітарно-курортні комплекси і тому подібне

Стічні води – це води, використані на побутових, виробничих або інші потреби і забруднені різними домішками, що змінили їх первинний хімічний склад і фізичні властивості, а також води, що стікають з території населених пунктів і промислових підприємств в результаті випадання атмосферних опадів або поливання вулиць[2, стор. 13].

Залежно від походження вигляду і складу стічні води підрозділяються на три основні категорії: побутові (від туалетних кімнат, душових, кухонь, лазень, пралень, їдалень, лікарень; вони поступають від житлових і суспільних будівель, а також від побутових приміщень і промислових підприємств) ; виробничі (води, використані в технологічних процесах, не відповідають більш вимогам, що пред'являються до їх якості; до цієї категорії вод відносять води, що відкачуються на поверхню землі при видобутку корисних копалин) ; атмосферні (дощові і талі; разом з атмосферними відводяться води від поливу вулиць, від фонтанів і дренажів) .

У практиці використовується також поняття міські стічні води, які є сумішшю побутових і виробничих стічних вод. Побутові, виробничі і атмосферні стічні води відводяться як спільно, так і окремо. Найбільш широкого поширення набули загальносплавні і роздільні системи водовідведення. При загальносплавній системі всі три категорії стічних вод відводяться по одній загальній мережі труб і каналів за межі міської території на очисні споруди. Роздільні системи складаються з декількох мереж труб і каналів: по одній з них відводяться дощові і незабруднені виробничі стічні води, а по іншій або по декількох мережах - побутові і забруднені виробничі стічні води[3, стор. 143].

Стічні води є складними гетерогенними сумішами, що містять домішки органічне і мінеральне походження, які знаходяться в нерозчиненому, колоїдному і розчиненому стані. Міра забруднення стічних вод оцінюється концентрацією, тобто масою домішок в одиницю об'єму мг/л або г/куб. м. Склад стічних вод регулярно аналізується. Проводяться санітарно-хімічні аналізи за визначенням: величини ХПК (загальна концентрація органічних речовин) ; БПК (концентрація органічних сполук, окислюваних біологічною дорогою) ; концентрація зважених речовин; активній реакції середовища; інтенсивності забарвлення; міри мінералізації; концентрації біогенних елементів (азоту, фосфору, калія) і ін. Найбільш складні за складом стічні води промислових підприємств. На формування виробничих стічних вод впливає вигляд сировини, що переробляється, технологічний процес виробництва, вживані реагенти, проміжні вироби і продукти, склад вихідної води, місцеві умови і ін. Для розробки раціональної схеми водовідведення і оцінки можливості повторного використання стічних вод вивчається склад і режим водовідведення не лише загального стоку промислового підприємства, але також стічних вод від окремих цехів і апаратів. Окрім визначення основних санітарно-хімічних показників у виробничих стічних водах визначаються концентрації специфічних компонентів, вміст яких зумовлюється технологічним регламентом виробництва і номенклатурою вживаних речовин. Оскільки виробничі стічні води є найбільшою небезпекою для водоймищ, ми розглянемо їх детальніше[7, стор. 162].

Виробничі стічні води діляться на дві основні категорії: забруднені і незабруднені (умовно чисті). Забруднені виробничі стічні води підрозділяються на три групи:

забруднені переважно мінеральними домішками (підприємства металургійної, машинобудівної, рудо- і вуглевидобувної промисловості; заводи по виробництву кислот, будівельних виробів і матеріалів, мінеральних добрив і ін.);

забруднені переважно органічними домішками (підприємства м'ясної, рибної, молочної, харчової, целюлозно-паперової, мікробіологічної, хімічної промисловості; заводи по виробництву каучуку, пластмас і ін.);

забруднені мінеральними і органічними домішками (підприємства нафтовидобувної, нафтопереробної, текстильної, легкої, фармацевтичної промисловості; заводи по виробництву цукру, консервів, продуктів органічного синтезу і ін.)[1, стор. 129].

Окрім вищезгаданих 3 груп забруднених виробничих стічних вод має місце скидання нагрітих вод у водоймище, що є причиною так званих теплових забруднень.

Виробничі стічні води можуть розрізнятися по концентрації забруднюючих речовин, по мірі агресивності і так далі

Склад виробничих стічних вод вагається в значних межах, що викликає необхідність ретельного обгрунтування вибору надійного і ефективного методу очищення у кожному конкретному випадку. Здобуття розрахункових параметрів і технологічних регламентів обробки стічних вод і осаду вимагають вельми тривалих наукових досліджень як в лабораторних, так і напіввиробничих умовах.

Кількість виробничих стічних вод визначається залежно від продуктивності підприємства по укрупнених нормах водоспоживання і водовідведення для різних галузей промисловості. Норма водоспоживання – це доцільна кількість води, необхідного для виробничого процесу, встановлена на підставі науковий обгрунтованого розрахунку або передового досвіду. У укрупнену норму водоспоживання входять всі витрати води на підприємстві. Норми витрати виробничих стічних вод застосовують при проектуванні тих, що знов будуються і реконструкції систем водовідведення промислових підприємств, що діють. Укрупнені норми дозволяють дати оцінку раціональності використання води на будь-якому підприємстві, що діє.

У складі інженерних комунікацій промислового підприємства, як правило, є декілька мереж, що водовідводять. Незабруднені нагріті стічні води поступають на охолоджувальні установки (басейни, що бризкають, градирни, охолоджувальні ставки), а потім повертаються в систему оборотного водозабезпечення. Забруднені стічні води поступають на очисні споруди, а після очищення частина оброблених стічних вод подається в систему оборотного водозабезпечення в ті цехи, де її склад задовольняє нормативним вимогам.

Ефективність використання води на промислових підприємствах оцінюється такими показниками, як кількість використаної оборотної води, коефіцієнтом її використання і відсотком її втрат.

Для промислових підприємств складається баланс води, що включає витрати на різні види втрат, скидання і додавання компенсуючих витрат води в систему.

Проектування систем водовідведення населених пунктів і промислових підприємств, що знов будуються і реконструюються, повинне здійснюватися на основі затверджених в установленому порядку схем розвитку і розміщення галузі народного господарства, галузей промисловості і схем розвитку і розміщення продуктивних сил по економічних районах. При виборі систем і схем водовідведення повинна враховуватися технічна, економічна і санітарна оцінки існуючих мереж і споруд, передбачатися можливість інтенсифікації їх роботи.

При виборі системи і схеми водовідведення промислових підприємств необхідно враховувати:

вимоги до якості води, використовуваної в різних технологічних процесах;

кількість, склад і властивості стічних вод окремих виробничих цехів і підприємства в цілому, а також режими водовідведення;

можливість скорочення кількості забруднених виробничих стічних вод шляхом раціоналізації технологічних процесів виробництва;

можливість повторного використання виробничих стічних вод в системі оборотного водозабезпечення або для технологічних потреб іншого виробництва, де допустимо застосовувати води нижчої якості;

доцільність витягання і використання речовин, що містяться в стічних водах;

можливість і доцільність спільного відведення і очищення стічних вод декількох близько розташованих промислових підприємств, а також можливість комплексного вирішення очищення стічних вод промислових підприємств і населених пунктів;

можливість використання в технологічному процесі очищених побутових стічних вод;

можливість і доцільність використання побутових і виробничих стічних вод для зрошування сільськогосподарських і технічних культур;

доцільність локального очищення стічних вод окремих цехів підприємства;

самоочищающую здатність водоймища, умови скидання в нього стічних вод і необхідну міру їх очищення;

доцільність вживання того або іншого методу очищення.

При варіантному проектуванні систем, що водовідводять, і очисних споруд на підставі техніко-економічних показників приймається оптимальний варіант.

До основних способів водовідведення в міській смузі слід віднести каналізацію.

Каналізація – складова частина системи водопостачання і водовідведення, призначена для видалення твердих і рідких продуктів життєдіяльності людини, господарчо-побутових і дощових стічних вод, з метою їх очищення від забруднень, і подальшої експлуатації або повернення у водоймище. Необхідний елемент сучасного міського господарства. Порушення його роботи може погіршити санітарно-епідеміологічну ситуацію в місті.

Також каналізацією називають будь-яку систему каналів, наприклад, кабельна каналізація служить для прокладки під землею кабелів[2, стор. 182].

По цілях і місцерозташуванні систему каналізації можна розділити на три великі розділи:

внутрішня каналізація – система збору стоків усередині будівель і споруд і доставки їх в систему зовнішньої каналізації;

зовнішня каналізація – система збору стоків від будівель і споруд і доставки їх до споруджень очищення або до місця скидання у водоприймальник;

система очищення стоків.

По збираних стоках каналізація підрозділяється на:

господарчо-побутову каналізацію (позначення К1);

зливову каналізацію (позначення К2);

виробничу каналізацію (позначення К3).

Господарчо-побутова каналізація буває:

централізована;

автономна.

Внутрішня каналізація будівель, як правило, має наступні елементи:

водоприймальні прилади:

- раковини;

- миття;

- унітази;

- пісуари;

- трапи;

- душові піддони;

- водозбірні воронки;

- виробниче устаткування.

система трубопроводів:

- вентиляційні стояки, що виводяться на крівлю або вакуумні клапани;

- підведення і колектора – горизонтальні трубопроводи;

- стояки – вертикальні трубопроводи;

- ревізії і прочищення;

- випуски в зовнішню каналізацію;

- замочна арматура на випусках;

- звукова ізоляція.

додаткові елементи:

- системи підкочування стоків;

- локальні системи очищення.

Зовнішні каналізаційні мережі, як правило, є самотічними, прокладаються з ухилом по ходу стоків.

Зовнішня каналізація може бути організована по наступних системах:

загальносплавна – колектори приймають і дощові і господарчо-побутові стоки;

роздільна – існують окремі колектори для прийняття дощових і господарчо-побутових стоків;

напівроздільна – мережі окремо збирають дощові і господарчо-побутові стоки, доставляючи їх в загальносплавний колектор.

Зовнішня каналізація підрозділяється на:

внутрішньодворові мережі;

вуличні мережі;

колектори.

Елементами зовнішніх мереж є:

трубопроводи;

колодязі (оглядові, поворотні, перепадні і так далі). Як правило, колодязі забезпечені люками з кришками і скобами для спуску в них обслуговуючого персоналу;

насосні станції підкочування;

локальні очисні споруди;

випуски у водоприймальники.

Висновок

У даній главі розглянуто загальні відомості про водовідведення, його різновиди та найбільш характерні особливості. Основну увагу приділено класифікації стічних вод та каналізації, як основному шляху водовідведення в умовах міста. Приведено типи каналізаційних систем, їх основні частини та методи ефективного використання.

1.3 Норматівно-правове обгрунтування водоспоживання та водовідведення

Водні відносини в Україні регулюються Воднім Кодексом, Законом Україні "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства, зокрема Законом Україні «Про рибу інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».

Усі води (водні об'єкти) на території Україні становлять її водний фонд.

До водного фонду Україні належать:

поверхневі води:

- природні водойми (озера);

- водотоки (річки, струмки);

- штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

- інші водні об'єкти;

підземні води та джерела;

внутрішні морські води та територіальне море.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

внутрішні морські води та територіальне море;

підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх припливи всіх порядків;

водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народові Україні і надаються тільки в користування.

Народ Україні здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду Україні, Верховну Раду Автономної Республіки Крім і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

До відання Верховної Ради Україні в галузі регулювання водних відносин належить:

законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;

розпорядження водним фондом Україні;

затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

встановлення правового режиму використання і охорони вод

та відтворення водних ресурсів в зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

регулювання розподілу зборів за спеціальне водокористування;

визначення повноважень місцевих Рад і органів державної виконавчої влади щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

вирішення інших питань в галузі законодавчого регулювання водних відносин[4, ст. 8].

Громадяні та їх об'єднання інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

брати участь в розгляді місцевими Радамі та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

за погодженням з місцевими Радамі та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;

брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правив і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів

пов'язаних з використанням вод, в порядку, що визначається законодавством;

здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходь щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

подавати до суду поклич про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства[4, ст. 9].

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Державній контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів Україні, державними органами охорони навколишнього природного середовища іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства Україні. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається Воднім Кодексом та іншими актами законодавства.

Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Державній облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність.

Державній облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства та за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Організаційно-економічні заходь щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:

видачу дозволів на спеціальне водокористування;

встановлення нормативів збору і розмірів зборів за спеціальне водокористування та скидання забруднюючих речовин;

надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг в разі впровадження ними маловідхідних, безвідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам в разі порушення вимог законодавства.

В галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюються такі нормативи:

нормативи екологічної безпеки водокористування;

екологічний норматив якості води водних об'єктів;

нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

технологічні нормативи використання води.

Законодавством Україні можуть бути встановлені й інші нормативи в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Для оцінки можливостей використання води з водних об'єктів для потреб населення та галузей економіки встановлюються нормативи, які забезпечують безпечні умови водокористування, а саме:

гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства;

допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об'єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

В разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування[4, ст. 10].

Норматіві екологічної безпеки водокористування розробляються і затверджуються:

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та Національною комісією з радіаційного захисту населення Україні – для водних об'єктів, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення;

спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства – для водних об'єктів, вода яких використовується для потреб рибного господарства.

Норматіві екологічної безпеки водокористування вводяться в дію за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Для оцінки екологічного благополуччя водних об'єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обгрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води[4, ст. 21].

Екологічній норматив та категорії якості води водних об'єктів розробляються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Норматіві гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів.

Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються Кабінетом Міністрів Україні.

Водокорістувачамі в Україні можуть бути підприємства, встанови, організації і громадяни Україні, а також іноземні юридичні і фізичні особини та особини без громадянства[4, ст. 20].

Водокорістувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первінні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторінні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторінні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Водокорістувачі мають право:

здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;

здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством[4, ст. 13].

Водокорістувачі зобов'язані:

економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;

використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та розумів їх надання;

дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходь щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів в контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному Воднім Кодексом та іншими законодавчими актами;

здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходь щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів в галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів в порядку, встановленому законодавством;

виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно із законодавством[4, ст. 14].

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокорістувач, який узяв водний об'єкт в користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду[4, ст. 18].

Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких розумів, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. Спеціальне водокористування – це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір

води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Не належать до спеціального водокористування:

пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);

подача (перекачування) води водокористувачам в маловодні регіони;

усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);

використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;

вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;

виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;

видобування корисних копалин і водних рослин;

прокладання трубопроводів і кабелів;

проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;

інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

державними органами охорони навколишнього природного середовища – в разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

Верховною Радою Автономної Республіки Крім, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радамі за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища – в разі використання води водних об'єктів місцевого значення[4, ст. 14].

Відача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням споживи у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології – в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я – в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів Україні[4, ст. 14].

В дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. В разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Під година здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, встанови та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.

Ці підприємства, встанови та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві Ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води.

На централізованих водозаборах підземних вод в межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну ятір спостережних свердловин[4, ст. 14].

Ськидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Водокорістувачі зобов'язані здійснювати заходь щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо смороду:

можуть бути використані в система оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;

містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств в кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;

перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;

за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;

є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.

Скидаті стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри), забороняється.

Підпріємства, встанови і організації, які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для зниження рівня природного і техногенного забруднення дренажних вод перед скиданням їх у водні об'єкти. Умові скидання цих вод у водні об'єкти встановлюються державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Висновки

Третю главу першого розділу даної роботи присвячено нормативно-правовому обґрунтуванню водоспоживання та водовідведення. Розглянуто загальні положеня Водного Кодексу України, висвітлено заходи по забезпеченню раціонального водоспоживання та водовідведення. Також приділено увагу відповідальності за порушення існуючих законів України, що стосуються регулювання водоспоживання та водовідведення.

Висновки розділу

У першому розділі даної роботі розглянуто основні аспекти водоспоживання та водовідведення, головні джерела водопостачання, їх детальна класифікація та характерні особливості. Також увагу приділено класифікації стічних вод та каналізації, як основному шляху водовідведення в умовах міста. Приведено типи каналізаційних систем, їх основні частини та методи ефективного використання.

Розділ 2. Аналіз стану водопостачання та водовідведення Дніпропетровської області

2.1 Аналіз стану водопостачання Дніпропетровської області

Водні ресурси Дніпропетровської області, яка займає площу 31,9 кв.км, складаються з річкового стоку її території (місцевий стік), і припливу води по Дніпру з Полтавської області і його припливам – Інгульцю з Кіровоградської області, Орелі з Харківської, Самарі з Донецької, Харківської і Запорізької областей. Прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в кількості 320 млн.куб.м, з яких 100 млн.куб.м гідравлічно не пов'язано з поверхневим стоком.

Середні багатолітні запаси водних ресурсів області, сформовані запасами поверхневих і підземних вод, складають 53,3куб.км (млрд.куб.м), у тому числі:

· місцевий стік – 0,87 куб.км (1,6%);

· підземні води – 0,3 куб.км (0,6%);

· приплив води з суміжних областей по річках Самара, Вовча, Солона, Бик, Орель, Інгулец – 1,53 куб.км (2,9%);

· приплив по річці Дніпро – 50,6 куб.км (94,9%).

Транзитний стік об'ємом (51 куб.км розпадається на санітарний стік не менше, чим 15 куб.км, а 36 куб.км йдуть на постійне поповнення водосховищ і водоспоживання промисловими, комунальними і сільськогосподарськими підприємствами Дніпропетровською і суміжних з нею областей.

По запасах місцевих водних ресурсів область віднесена до найменш забезпеченим в Україні. Водозабезпеченість області складає 0,57 тис.куб.м води на душу населення в рік. Цей показник по Україні складає 1,3 тис.куб.м, а по європейських нормах 15 тис.куб.м.

Паспортизацією і інвентаризацією річок і водоймищ області встановлено, що кількість водоймищ – 1560 із загальним об'ємом 1129 млн.куб.м.

Головною річкою мережі гідрографії Дніпропетровщини є річка Дніпро, яка протікає по території Росії, України і Білорусі. Свій початок Дніпро бере біля д. Кльовцово Смоленської області Росії в межах піднесеності Валдайськой на висоті 220 м над рівнем моря. Впадає Дніпро в північно-західну частину Чорного моря; у своєму гирлі він разом з р. Південний Буг утворює просторий лиман Днепро-бугський. Довжина Дніпра в межах області складає 261 км., і відповідно до розподілу головних припливів по всій системі Дніпра ця частина річки від м. Києва ка м. Запоріжжя відноситься до середнього Дніпра. [13, стор. 129]

Найкрупнішими припливами Дніпра є Орель, Самара з Вовчою і Інгулец, які беруть свій початок за межами області: Самара – на Донецькій піднесеності, Інгулец –– на Придніпровській піднесеності. (Орель, Самара, Вовча, – ліві припливи, Інгулец – правий). Найбільшими припливами Дніпра, басейни яких повністю розташовані в межах області (на правобережжі), є Мокра Сура і Базавлук.

Загальна довжина 146 малих і середніх річок і річки Дніпро в межах області складає 4926 км. (4916 або 4623 за іншими джерелами). З них 9 – середні річки, площею водозбору до 50 тис. кв. км., останні – малі, площею водозбору до 2 тис. кв. км. [14, стор. 87]

В результаті антропогенного впливу на водні джерела сучасний стан річок області характеризується таким чином:

– 26 річок загальною довжиною 385 км. майже повністю змулені, перетворилися на сухі балки і втратили своє значення, як водні джерела. Серед них річки Омельник, Водяна, Любімовка, Тернівка, Ворона, Солона та інші. Стік цих річок не зарегульований і спостерігається лише в період повені і дощів, в народному господарстві практично не використовуються (тобто ці річки не виконують своїх функцій збору і транспортування поверхневого стоку і підземних вод);

– 88 річок загальною довжиною 1873 км. повністю зарегульовані системою водосховищ. Це такі річки як Берестова, Татарка, Чаплінка, Трітузная, Прядовка та інші. Русла цих річок велику частину року залишаються сухими, постійного перебігу води в них не спостерігається. Вода з водоймищ використовується для зрошування, риборазведения і інших народно-господарських потреб;

– 3 річки (Гніздка, Коцюба, Грушоватка) загальною довжиною 41 км. використовуються як колектори стічних вод м. Павлограду і як ємкості для складування «хвостів» гірничо-збагачувальних комбінатів Крівбасса;

– річки Широка і Мокра Сура використовуються як водоймища – накопичувачі стічних вод Кривого Рогу і Дніпродзержинська, вода яких йде на зрошування земель Каменськой і Баглейськой зрошувальних систем;

– останні річки (Орель, Самара, Вовча, Базавлук, Кам'янка, Інгулець, Саксагань і ін.) мають постійний перебіг води і є основними джерелами водопостачання. Але і ці річки поступово втрачають своє призначення унаслідок високої мінералізації.

В межах області розміщені частини Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського водосховищ. Для регулювання стоку в області споруджено 121 водосховище загальною ємкістю 944,9 млн.куб.м а також 1242 ставки загальною ємкістю 155,1 млн.куб.м. (Назва найбільших водосховищ: Карачуновськоє, Макортовськоє, Південне, Кресовськоє і ін.).

У водопостачанні області (Апостоловського, Криворізького і частково Широковського районів) значну роль виконує канал – Кривий для Дніпра ріг, розрахований на подачу води 41 куб.м/с. На півночі області (Царічанський, Магдаліновський, Новомоськовський, Павлоградський райони) проходит траса каналу Дніпро-Донбас, розрахованого на подачу води 120 куб.м/с. Для цілей зрошування земель і оздоровлення р. Інгулец споруджений канал Дніпро - Інгулец, де об'єм перекачування води досягає 50 млн.куб.м.

На Дніпропетровщині озер мало, вони невеликі за розміром і грають незначну роль у водоспоживанні області. Розташовані вони в долинах Дніпра, Самари, Орелі. Більшість озер знаходяться на території Магдаліновського і Царічанського районів. Найбільш відомі з них: Холодне, Криве, Орлово, Далекий Лиман та інші.

Найбільшим озером області є Солоний Лиман, розташований на території району Новомоськовського біля с. Знаменовка. Само назва озера говорить про те, що вода в нім солона порівняно з іншими озерами області. Деякі озера, наприклад, оз. Лебедине (Магдаліновський район), є пам'ятниками природи зі всілякою водною і болотяною рослинністю, з багаточисельними місцями гніздування диких водоплавних птахів. (Пасiчній, Булава, Горб та iн., 1992).

Всі галузі господарства по відношенню до водних ресурсів розділяють на дві групи: споживачі і користувачі води. Споживачі забирають воду з джерела, використовують її для виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, а потім повертають, але вже у іншому місці, в меншій кількості і іншої якості. Користувачі воду з джерела не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт) або як джерело енергії (ГЕС). Але і вони можуть змінювати якість води (наприклад, водний транспорт забруднює воду). Вода може використовуватися в різних цілях: для потреб промисловості, сільського, комунального господарства, транспорту і для господарсько-питних потреб.

Так, річний об'єм використання води на промислові, сільськогосподарські і господарські потреби Дніпропетровської області навіть з врахуванням спаду виробництва, складає від 2,2 до 2,5 куб.км. Тоді як сумарний об'єм місцевого стоку і запасів підземних вод, в середній по водності рік, складає 1,2 куб.км.

В цілому по області налічується більше 9 тис. водокористувачів, у тому числі, більше 500 первинних водокористувачів, діяльність яких зв'язана, як із забором з підземних, так і поверхневих водних об'єктів.

Існує спеціальна класифікація водокористувань за декількома критеріями:

· по цілях використання вод (промислові потреби, зрошування, потреби гідроенергетики і так далі);

· по об'єктах водокористування (поверхневими, підземними водами і так далі);

· за технічними умовами водокористування (із застосуванням споруд і пристроїв або без них);

· за умовами надання водних об'єктів в користування (спільне або відособлене);

· по характеру використання води (використання води як речовини з певними властивостями, як місця існування і так далі);

· за способом використання водних об'єктів (з вилученням води або без);

· по дії водокористувань на водні об'єкти (на кількісні характеристики водного об'єкту, на якісних, без дії).

Зростання міст, бурхливий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, значне розширення площ зрошуваних земель, поліпшення культурно-побутових умов – все це свідчить, що в майбутньому водокористування лише збільшуватиметься.

У Дніпропетровської області в 2007 році для потреб населення і народного господарства було узято з водних об'єктів 2719,8 млн.куб.м води, з яких використано, – 2160,0 млн.куб.м води.

Використання свіжої води по області в 2007 році в порівнянні з 2006 роком зменшилося на 332,2 млн.куб.м (13,3%), у тому числі використання на виробничі потреби скоротилося на 260 млн.куб.м (15,8%) і склало 1382,0 млн.куб.м.

Скоротили вжиток свіжої води на виробничі потреби, в основному, за рахунок спаду промислового виробництва: Придніпровська ТЕС, м. Дніпропетровськ; ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського», м. Дніпропетровськ; комбінат «Криворіжсталь», р. Кривий ріг і ін.

Погіршала ефективність використання води у виробництві на 31 підприємстві (43%). Таке погіршення у водокористуванні склалося через те, що більшість промислових підприємств працювали не на повну потужність. Особливо незадовільний стан відмічений на підприємствах з безперервним виробничим циклом (металургійні підприємства – доменні, сталеплавильні, коксохімічні і інші виробництва), які були вимушені виробниче устаткування експлуатувати майже на неодруженому ходу для запобігання і ліквідації аварійних ситуацій.

Використання води на господарчо-побутові потреби зменшилося на 46,0 млн.куб.м (7,7 %) і склало 553,4 млн.куб.м. На мал. 1 зображено забір питної води та води на господарчо-побутові потреби у Дніпропетровській області.

Мал. 1. Забір питної води та води на господарчо-побутові потреби у Дніпропетровській області

Використання на зрошування скоротилося на 12,3 млн.куб.м (9%) і склало 123,9 млн.куб.м, на потребі сільськогосподарського водопостачання скоротилося на 13,9 млн.куб.м (12%) і склало 100,7 млн.куб.м води.

Кількість води в оборотному і повторному водозабезпеченні скоротилася на 261,0 млн.куб.м (4,3%) і склала 5850,0 млн.куб.м. Одній з причин зниження раціонального використання води у виробництві за рахунок оборотного водоспоживання став дефіцит електроенергії, яка використовується для роботи насосного устаткування в системах оборотного водопостачання.

Безповоротне водопостачання і витрати води зменшилися на 40,1 млн.куб.м (4,1%) за рахунок зменшення використання води на зрошування і зменшення води на поповнення витрат води в системах оборотного водопостачання і склало 932,1 млн.куб.м води.

Слід зауважити, що забір води з водних об'єктів за цих 10 років знизився в цілому на 1580,2 млн.куб.м (що складає 36,7% від забору води в 1988г.). При цьому використання води знизилося на 1550,4 млн.куб.м (42%).

Таким чином, структура використання води на різні потреби в 1997 році мала наступний вигляд (мал. 2):

- виробництво – 64%;

- господарчо-побутові цілі – 26%;

- зрошування – 5,7%;

- сільське господарство – 4,3%.[12, стор. 116]

Графік сезонних коливань водовідбіру на зрошення та господарчо побутові потреби за 2008 рік наведено на мал. 2.

Мал. 2. Графік сезонних коливань водовідбіру на зрошення та господарчо-побутові потреби за 2008 рік

Все вищеперелічене відносилося до водозабору і використання води загалом, по всій сукупності водних джерел Дніпропетровщини. У водозаборі Дніпропетровської області провідне місце займає р. Дніпро, слідом за нею йдуть річки Орель, Інгулець, Самара, Вовча, Базавлук, Саксагань, Мокра Сура.

Структура використання води на різні потреби на різних річках неоднакова. Основна маса води, узятої з р. Дніпро, в 1996 г була використана на потреби виробництва (65,9%). Така ж ситуація на р. Орель (78,7%). Переважно на господарсько-питні і виробничі цілі була витрачена в 1996г. вода річки Інгулец (відповідно 46,8 і 43,4%). Річки Вовча і Базавлук можна назвати річками переважно сільськогосподарського призначення. Река Самара має більш менш рівномірну структуру використання.

Таким чином, в Дніпропетровської області за останніх 10 років намітилася тенденція до зниження розмірів забору води з водних джерел і відповідно до зниження об'ємів використовуваної води. Це значною мірою пов'язано з погіршенням соціально-економічної ситуації в регіоні, а саме, із зниженням темпів розвитку виробництва, обуславливающим зменшення об'єму промислового використання вод.

Висновок

У даній главі розглянуто водоспоживання Дніпропетровської області. Наведено статистичні дані та необхідні цифри та розрахунки, пов’язані з даним напрямком дослідження. Виявлено основні тенденції та аспекти розвитку дослідження у даному напрямку.

2.2 Аналіз стану водовідведення Царичанського району Дніпропетровської області.

2.2.1 Забруднення води

Оскільки Дніпропетровська область має дуже розвинуту структуру промислових підприємств, то підчас водовідведення водні ресурси є дуже забрудненими.

Під забрудненням водних ресурсів розуміють будь-які зміни фізичних, хімічних і біологічних властивостей води у водоймищах у зв'язку із скиданням в них рідких, твердих і газоподібних речовин, які заподіюють або можуть створити незручності, роблячи воду даних водоймищ небезпечною для використання, завдаючи збитку народному господарству, здоров'ю або безпеці населення.

Забруднення поверхневих і підземних вод можна розподілити на такі типи:

· механічне – підвищення вмісту механічних домішок, властиве в основному поверхневим видам забруднень;

· хімічне – наявність у воді органічних і неорганічних речовин токсичної і нетоксичної дії;

· бактерійне і біологічне – наявність у воді всіляких патогенних мікроорганізмів, грибів і дрібних водоростей;

· радіоактивне – присутність радіоактивних речовин в поверхневих або підземних водах;

· теплове – випуск у водоймища підігрітих вод теплових або атомних електростанцій.

Головними джерелами забруднення і засмічення водоймищ є недостатньо очищені стічні води промислових і комунальних підприємств, крупних тваринницьких комплексів, відходи виробництва при розробці рудних і нерудних копалин; води шахт, копалень, нафтопромислів; відходи деревини при заготівці, обробці і сплаві лісоматеріалів, скидання водного і залізничного транспорту; відходи первинної обробки льону, пестициди і так далі

Учені підрахували, що якщо місто споживає в день 600 тис. куб. м води, то він дає близько 500 тис. куб.м стічних вод.

Так, Дніпропетровськ скидає більше 6 млн. куб. м в добу стічних вод, у тому числі 224 тис. куб. м забруднених. Дніпродзержинськ - 640 тис. куб. м недостатньо очищених і 120 тис. куб. м неочищених стоків. Щорік лише один металургійний завод ім. Г.І. Петровського скидає 5 млн. куб. м забруднених стічних вод - в середньому по 5т на кожного жителя Дніпропетровська, включаючи дітей і людей похилого віку.

На мал. 3 позначено викиди небезпечних речовин у Дніпропетровській області у порівнянні з усією Україною

Мал. 3. Викиди шкідливих речовин у воду від стаціонарних джерел забруднення у Дніпропетровській області

Дніпропетровська область, займаючи одне з перших місць в країні по економічному потенціалу і чисельності населення, лідирує і в частині об'ємів водовідведення поворотних вод. Взагалі, у 2007 році підприємствами області було скинуто 1776,0 млн. куб. м поворотних вод, з них 724,2 млн. куб. м забруднених стічних вод.

Забруднення поверхневих вод області здійснюється за рахунок скидання забруднених стічних вод без очищення і у зв'язку з неефективною роботою очисних споруд - недостатньо очищених стічних вод.

Скидання очищених стічних вод у 2007 році в порівнянні з 2006 роком скоротилося на 5,1 млн.куб.м ( 3,3 % ), неочищених зріс на 13,5 млн. куб.м ( 8,4 % ), скидання недостатньо очищених вод зменшився на 30,2 млн. куб. м ( 5,2 % ), скидання нормативно чистих без очищення знизився на 193,7 млн. куб. м ( 19 % ) (% по відношенню до 1996г.).

Згідно структурі скидання стічних вод у водні об'єкти області в 1997 році 50 % вод, що скидаються, припадає на частку нормативний чистих без очищення вод, 31 % - це недостатньо очищені, 10 % - стічні води без очищення і, нарешті, 9 % припадає на частку очищених вод. [18, стор. 237]

Основними забрудниками водних об'єктів басейну Дніпра є комунальне господарство (скидання в 2007 році склало 438,8 млн.куб.м, в 1996 році – 454,6 млн.куб.м), чорна металургія (скидання в 2007 році склало 367,7 млн.куб.м, а в 2006 р. – 366,9 млн.куб.м), хімічна і нафтохімічна промисловість (скидання в 2007 році склало 19,26 млн.куб.м, в 1996году – 19,81 млн.куб.м), машинобудування (скидання в 2007 році склало 7,356 млн.куб.м, в 1996 році – 10,41 млн.куб.м).

Найбільш крупними промисловими об'єктами – забрудниками є: АТ «Південний машинобудівний завод», ВАТ «Дніпрошина» (м. Дніпропетровськ), ВАТ «Ніжнеднепровський трубопрокатний завод», ВАТ «Металургійний завод ім. Петровського» (м. Дніпропетровськ), меткомбінат ім. Дзержінського (м. Дніпродзержинськ), Південнотрубний завод (р. Никополь) та інші. Список основних водокористувачів і водоспоживачів, що скидають забруднені стічні води в поверхневі джерела Дніпропетровської області приведено в таблиці 1.

Проблемним залишається очищення каналізаційних стічних вод. Частково із-за перевантаження очисних споруд, частково із-за неефективності вживаних методів очищення.

У 2007 році за даними 2-тп (водхоз) об'єм скидання стічних вод, які прошли очищення на 23 підприємствах комунального господарства області, склав 438,8 млн.куб.м, або 24,6% від сумарного водовідведення області. При цьому більше 50% об'єму скидання не відповідають технічним і екологічним вимогам якості очищення. Проекти по розширенню і реконструкції каналізаційних очисних споруджень міст Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Павлограду не реалізуються. Очисні споруди переобтяжені, методи очищення і доочистки поворотних вод не відповідають екологічним нормативам скидання забруднюючих речовин в поверхневі водоймища. У області потужність водопровідних мереж практично в 2 рази перевищує потужність очисних споруджень каналізації. Технічний стан 30% водопровідно-каналізаційних комунікацій населених пунктів незадовільне, останні також зношені на 60%, що не відповідає вимогам надійної експлуатації і є причиною аварійних ситуацій з великими витратами питної води і забрудненням довкілля. Заходи щодо оновлення водопровідно-каналізаційних мереж через відсутність засобів проводяться дуже повільно, що веде до подальшого погіршення екологічного стану басейну р. Дніпро. Окрім перерахованих джерел забруднення, значна кількість забруднюючих речовин поступає у водні об'єкти з території населених пунктів, з поверхневим стоком з сільськогосподарських угідь і тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами. Дренажні води зрошувальних систем є потужним джерелом забруднення водних об'єктів пестицидами, гербіцидами, мінеральними солями. Сільське господарство є одним з основних джерел попадання у водні об'єкти біогенних елементів. Значна розораність земель, їх меліоративне освоєння, ерозія наводять до збільшення водного стоку з сільгоспугідь. Значна шкода водним об'єктам наносить вимушене скидання з накопичувачів, хвостохранилищ забруднених стічних вод, у тому числі сільськогосподарських.

Аналіз головних джерел забруднень поверхневих вод був би не повним без інформації про якісний і кількісний склад шкідливих речовин в стічних водах. До характерних для Дніпропетровської області відносяться такі забруднюючі речовини: біогенні речовини, важкі метали, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), надзвичайно високий мінеральний склад, крім того, неорганічні і органічні речовини токсичної групи (бенз-а-пирен, пестициди і ін.). Слід зауважити, що у 2007 році зменшилося скидання зважених речовин, сульфатів, фосфору загального (4,4 рази), нітратів, заліза, фтору, кальцію (у 79 разів), магнію (у 739 разів), нітриту, але в той же час збільшилося скидання наступних речовин: нафтопродуктів, хлоридів, азоту, фенолів, міді, цинку (у 1,6 разів), нікелю, хрому, фосфатів, алюмінію, свинцю, кадмію, кобальту, марганцю (у 4,8 рази).

Загальна діаграма джерел забруднення водних ресурсів Дніпропетровщини наведена на мал. 4.

Мал. 4. Джерела забруднення водних ресурсів Дніпропетровської області

Неорганізовані джерела забруднення поверхневих водних об'єктів наносять не менший, а інколи і більша шкода водним об'єктам, чим організоване скидання.

Таким чином, в Дніпропетровської області водозабір і використання води з року в рік зменшується, водовідведення також знижується через економічні причини, проте скидання забруднених стічних вод залишається приблизно на тому ж рівні.

За період з 1990 по 2007 рр. величина забору води зменшилася на 36,7% (у 2007 р. в порівнянні з 1988г.), використання – 42%, водовідведення 42%, в той час, як показник скидання забруднених стічних вод знизився всього на 22%. Тобто можна зробити вивід, що на тлі зниження забору і скидання вод, забруднення стічних вод зростає

Таблиця 1. Список основних водокористувачів і водоспоживачів, що скидають забруднені стічні води в поверхневі джерела Дніпропетровської області на 01.01.08

Скинуто забруднених стічних вод
№	Найменування підприємства	Всього	у тому числі тис.куб.м
п/п	тис.куб.м	НО		НДО
Дніпропетровський регіон
1.	ВАТ «Дніпротяжмаш»	767,6	532,0		235,6
2.	ВАТ «Дніпропресс»	357,0	--		357,0
3.	АТ «Стрілочний завод»	126,1	--		126,1
4.	ПО»Південний машинобудівний завод»	7225,6	1604,7		5620,9
5.	ВАТ «Дніпрошина»	9320,4	9320,4		--
6.	ВАТ «Трубний завод»	6402,4	--		6402,0
7.	ВАТ «Ніжньодніпровський трубопрокатний завод»	1164,0	--		1164,0
8.	ВАТ «Металургійний завод ім. Петровського»	86363,0	85283,8		1079,2
9.	Металургійний завод ім. Комінтерну	1425,8	--		1425,8
10.	Комбайновий завод	6,8	6,8		--
11.	Придніпровська ТЕС	7811,0	--		7811,0
12.	ВАТ «Дніпропетровський м'ясокомбінат»	417,9	--		417,9
13.	ВАТ «Завод металоконструкцій ім. Бабусіна»	492,2	465,2		27,0
14.	ЗАТ «Верстатобудівний завод»	28,4	28,4		--
15.	КП «Завод гірничошахтного устаткування»	150,7	150,7		--
16.	Дніпродзержинська птахофабрика	85,2	--		85,2
Західно-донбасівський регіон
1.	ПО «Павлоградський хімзавод»	2851,3	--		2851,3
Дніпродзержинський регіон
1.	ВАТ «Дніпро Азот»	9901,0		7091,0	2810,0
2.	ВАТ «Дніпровагонмаш»	340,2		340,2	--
3.	ПО «Придніпровський химзавод»	284,6		284,6	--
4.	Меткомбінат ім. Дзержінського	128797,8		3085,2	125712,6
5.	АТ «Завод Метиз»	64,5		64,5	--
6.	Аульний водопровід Криничанський район	1500,0		1500,0	--
Верхньодніпровський регіон
1.	Державне Желтоводське енергетичне підприємство	699,2		--	699,2
2.	Енерговодоканал р. Жовті Води	11169,2		--	11169,2
3.	Державний гірничометаллургійний комбінат, р. Вільногорськ	1600,4		--	1600,4
Нікопольський регіон
1.	Південнотрубний завод, р. Нікополь	36950,6		591,3	36359,3
2.	ВАТ «Завод феросплавів» р. Нікополь	359,4		359,4	--
Апостоловський район
1.	Криворізька ТЕС, р. Зеленодольськ Апостоловського району	11663,0		--	11663,0
2.	ВАТ «Цементно-гірський комбінат»	13,3		2,4	10,9
Криворізький регіон
1.	Інгулецький ГОК	3030,2		3030,2	--
2.	Меткомбінат «Криворіжсталь»	53283,0		22415,0	30868,0
3.	Завод гірського машинобудування	110,0		110,0	--
4.	ВАТ «Північний ГОК»	18797,2		14526,2	4271,0
5.	ВАТ «Південний ГОК»	5128,5		5128,5	--
6.	ВАТ «Центральний рудоремонтний завод»	1379,1		--	1379,1
7.	АТ «Криворізький турбінний завод «Констар»	300,0		--	300,0
8.	Електрозавод	22,0		22,0	--
9.	ВАТ «Суха балка»	29,0		29,0	--
10.	Шахта «Гігант»	349,0		349,0	--

Висновок

Дану главу присвячено оцінці та класифікації об’єктів забруднення водних ресурсів Дніпропетровської області. Наведено необхідні статистичні дані та актуальні розрахунки.

2.2.2 Оцінка якості води

Останніми роками особливо сильно загострилася проблема забезпечення народного господарства водою належної якості. В зв'язку з цим багато уваги приділяється чистоті природних вод і їх збереженню. У природній воді завжди є домішки. Їх склад і концентрація – головне, що визначає придатність води у кожному конкретному випадку, тобто відповідність її цільовому призначенню.

З урахуванням основних показників якості води, визначуваних її органічними, мінеральними домішками, природну води умовно розділяють на чотири групи стосовно подальшого використання: 1 - для господарсько-питного призначення; 2- для рибогосподарських цілей; 3 - іригаційну, тобто використовувану для зрошування сільськогосподарських полів; 4 - технічну, тобто вживану в промисловості. Деякі мікродомішки в хлорованих водах (такі як тетрахлорди-бензодиоксіни) володіють мутагенною і канцерогенною дією.

Якість природних вод визначається загальнофізичними показниками, концентрацією неорганічних і органічних речовин, а також біологічними чинниками.

Більшість водоймищ, за винятком ставків рибоводів і деяких технічних водних об'єктів, використовуються для вирішення комплексу водогосподарських завдань і задоволення потреб різних водокористувачів (енергетики, транспорту, питного і технічного водопостачання, рекреації, рибогосподарського і іригаційного використання). Вимоги, що пред'являються до якості води цих основних водокористувачів, різні, але є загальна умова – вода в джерелах має бути доброякісною, тобто допустимою до використання людиною.

Більш за третину всіх стічних вод, які скидають підприємства Дніпропетровської області в поверхневі водоймища, складають забруднені стічні води.

У 2007 р. контролювалися 8 річок (Дніпро, Самара, Орель, М.Сура, Інгулец, Вовча, Саксагань, Жовта) і 5 водосховищ (Дніпродзержинське, Дніпровське, Карачуновськоє, Іськровськоє, Кресовськоє).

Багатолітні спостереження показали, що найбільш поширеними забруднюючими речовинами річок басейну є нітрит, азот амонійний, біогенні і органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти і феноли. Виявлені їх концентрації у воді свідчать про порушення норм її якості.

За результатами аналітичного контролю якість води в Дніпрі лише по деяких інгредієнтах (сухому залишку, хлоридам, сульфатам, фосфатам, азотній групі) відповідає вимогам Сан ПІН 4630-88 і ГДК для води рибогосподарських водоймищ (ГДК риб). Рівень забруднення зваженими речовинами перевищує допустимий від Мішуріного Рогу ка Дніпропетровська, нижче за течією він залишається в допустимих межах. У більшості створів Дніпра вміст БПКп в 2-3 рази перевищує рівень ГДК для води рибогосподарських водоймищ. Наголошується досить високий рівень вмісту заліза (1,5-3,5 ГДК риб) і важких металів – цинку, марганцю, кобальту, кадмію, які визначалися у межах Дніпропетровська (1,5-8 ГДК риб). Кількість нафтопродуктів практично у всіх створах (у 1,5-4 рази) перевищують навіть культурно-побутові ГДК.

Вміст забруднюючих речовин за течією Дніпра змінюється: по сухому залишку, хлоридам, сульфатам, нітриту, залізу, нафтопродуктам воно зростає від Мішуріного Рогу до Волосського, а по БПК і зважених речовинах зменшується. У зоні спостереження вмісту важких металів (Дніпропетровськ) наголошується збільшення за течією хрому, нікелю, кобальту, марганцю, практично не змінюється вміст свинцю і кадмію. Найбільший вклад до забруднення Дніпра вносять ВАТ «Металургійний завод ім. Петровського», ВАТ «Дніпротяжмаш», ВАТ «Трубний завод», ПО «Південний машинобудівний завод», які скидають свої неочищені поворотні води вище за залізничний міст; Придніпровська ТЕС, ПУВКХ (виробниче управління водно-каналізаційним господарством), недостатньо очищені поворотні води яких потрапляють в річку в районі гирла р. М.Сура.

У м. Дніпродзержинську спостерігається підвищене забруднення Дніпра з'єднаннями азоту, фенолом, нафтопродуктами, іонами міді і цинку, сульфатами, хлоридами, хлороорганическими пестицидами.

В результаті такого інтенсивного забруднення змінюється гидрохимический і гідробіологічний режим Дніпра і інших водоймищ. Хімічні речовини і компоненти, які знаходяться у воді і накопичуються в донних відкладеннях, включаються в харчові ланцюги і цим викликають відхилення в нормальному розвитку гідробіонтів. В результаті порушується їх природна структура, знижується їх видова різноманітність і в першу чергу, за рахунок коштовних видів, що веде до зниження продуктивності водоймищ.

Погіршується якість води малих річок в результаті обмеження можливостей розбавлення і самоочищення. Так, концентрація нітратів у воді р. Вовча перевищує ГДК до 2 разів. Джерелом вступу нітратів є розміщення в басейнах малих річок тваринницьких комплексів і підприємств по переробці сільськогосподарської продукції.

Відведення через малі річки високомінералізованих вод найбільш загрожує річкам Саксагань, Інгулец, Самара, Вовча.

За результатами аналітичного контролю високий рівень забруднення спостерігається в Самаре, вода якої із-за постійного скидання високомінералізованих шахтних вод, що поступають з Донецької області і скидаються шахтами ГХК «Павлоград-вугілля» від 16 до 20 млн.кум.м/год по балках Косьмінная і Свідовок, характеризується високим вмістом хлоридів (200-800 мг/л при ГДК – 350 мг/л), сульфатів (550-1600 мг/л при ГДК – 500 мг/л) і сухого залишку (1500-4200 мг/л при ГДК – 1000мг/л). Вміст солі в річці досягає 3-5 г/л при найбільш допустимій концентрації для прісних водоймищ 1г/л.

У всіх контрольованих створах річки вміст зважених речовин, нафтопродуктів, залоза в 1,5-4 рази перевищує навіть культурно-побутові ГДК.

Дуже забрудненим залишається р. М. Сура, куди скидають неочищені стічні води багато підприємств Дніпропетровська. Вміст основних речовин, що характеризують якість поверхневих вод, (БПК, зважені речовини, нафтопродукти, залізо) в 2-7 разів перевищує культурно-побутові ГДК і свідчить про нездатність водоймища до самоочищення.

Інгулець – основна водна артерія Крівбасса, яка приймає високомінералізовані води хвостохранилищ ВАТ «СЕВГОК», ВАТ «Інгулецький ГОК» і накопичувача ПО «Крівбассруда» і недостатньо очищені стічні води ряду підприємств. Скидання забруднених стічних вод в рр. Інгулец і Саксагань до 16 млн.куб.м/год наводить до різкого погіршення якості води в межах пограничних створів від Кіровоградської (с. Іськровка) до Миколаївської (с. Андрєєвка) області, де спостерігається зростання сухого залишку в середньому від 800-4200мг/л, хлоридів від 90 до 1470мг/л, сульфатів від 240 до 790мг/л, БПК-5 від 1,2 до 5,7мг/л, заліза і нафтопродуктів від 0,1 до 0,4 мг/л. Таким чином, щорік в малі річки області скидається до 400млн.куб.м забруднених вод (близько 50% від об'єму цих вод по області). Найбільш забрудненими річками області є Мокра Сура, Саксагань, Інгулець, Самара.

Унаслідок значного техногенного навантаження екосистема водотоков і водоймищ області знаходиться у важкому положенні, вичерпуються її природні можливості до самоочищення і існує перспектива якісного вичерпання водних ресурсів.

Висновок

Дана глава другого розділу висвітлює аспекти проблеми оцінки якості води. Розглянуто стандарти, що прийнято при вивчені даної проблеми, а також наведено необхідні статистичні дані та розрахунки.

2.2.3 Мікробіологічна оцінка якості води

Мікробіологічна оцінка якості води проводилася згідно вимог Госту 2874-82 «Вода питна». Підвищені рівні бактерійного забруднення водопровідної води зареєстровані в рр. Марганці (2,45%), Жовті Води (4,67%), Новомоськовське (5,85%), Криворізькому (22,53%), Синельниковськом (6,47%), Новомоськовськом (5,85%), Томаковськом (5,55%), Петриківському (9%) районах. Зростання показників бактерійного забруднення питної води на виході в розподільну мережу зареєстроване в рр. Кривому Рогу, Павлограді, Новомоськовськом і Покровськом районах. Особливу тривогу викликає збільшення питомої ваги проб з колі-індексом близько 20 у воді рр. Кривого Рогу, Марганцю, Новомоськовська, Криворізького, Покровського, Солонянського, Петриківського районів.

Коліфаги (непрямий показник вірусного забруднення води) найчастіше були відмічені в питній воді рр. Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Марганцю, Криворізького, Новомоськовського районів, а збудник вірусного гепатиту А – в питній воді рр. Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Марганцю, Синельниково, Новомоськовська, Никополя.

Таким чином, одним з основних проблемних питань залишається епідеміологічна безпека водопровідної води у вірусному відношенні, що вимагає подальшого удосконалення технології водопідготовки.

В даний час відомі механічні, хімічні, физико-хімічні і біологічні методи очищення стічних вод. Якщо вони застосовуються разом, то метод очищення і знешкодження стічних вод називається комбінованим. Очищення може вироблятися як в штучних умовах (на спеціально створених спорудах, установках), так і в природних (на полях зрошування, фільтрації, біологічних ставках і так далі).

Для ліквідації бактерійного забруднення стічних вод проводять їх знезараження (дезинфекцію). Вибір методу або методів визначається характером і мірою забруднення стічних вод.

При механічному способі домішки віддаляються із стічних вод через систему відстійників і різного роду пасток. Для цього використовують сита, грати, пісколовки, септики, навозоуловители, жироловки, бензомаслоуловители, відстійники і так далі Грати служать для затримання крупних забруднень в стічній воді. Пісколовки призначені для осадження піску, дрібного гравію і інших мінеральних домішок на дно резервуару.

У пісколовках і гратах затримується близько 80 % мінеральних забруднень стічних вод. Жироловки призначені для відділення жирових домішок від стічних вод. Відстійники застосовують для виділення із стічних вод нерозчинених механічних домішок і частково колоїдних забруднень мінерального і органічного походження. Відстійники залежно від свого призначення підрозділяються на первинних і вторинних. Первинні відстійники встановлюють до споруджень біологічної обробки стічних вод, вторинні – після цих споруд. У септиках відбувається освітлення (відстоювання) і тривале зберігання (від 6 до 12 місяців) осаду, що випав із стічних вод, до повного його перегнивання. Механічним методом можна добитися виділення з побутових стічних вод до 60-75% нерозчинних домішок, з виробничих – до 95%, багато з яких як коштовні домішки використовуються у виробництві.

Хімічний метод полягає в тому, що в стічні води додають різні хімічні реагенти, які вступають в реакцію із забрудниками і облягають їх у вигляді нерозчинних опадів.

При физико-хімічному методі обробки із стічних вод віддаляються тонкодисперсні і розчинені неорганічні домішки і руйнуються органічні неокислювані і погано окислювані речовини. З физико-механических методів очищення застосовуються коагуляція, окислення, сорбція, екстракція і так далі

Схожий з цим методом спосіб електролізу стічних вод. Суть його в тому, що через стічні води пропускають електричний струм, що наводить до випадання більшості забруднюючих речовин в осад. Цей спосіб особливо ефективний при очищенні стічних вод від фенольних речовин. Для очищення стоків від токсичних домішок (ртуті, нікелю, цинку і ін.) їх фільтрують через спеціальні іонообмінні смоли. Физико-хімічний метод очищення дає можливість зменшити якість забруднень стічних вод: нерозчинних – до 95%, розчинних – до 25%.

При очищенні побутових вод найкращі результати дає біологічний метод. В даному випадку для мінералізації органічних забрудників використовують аеробні біологічні процеси, які здійснюються за допомогою мікроорганізмів. Так, на цукрових заводах стічні води очищають, застосовуючи одноклітинну водорость хлорелу. Біологічний метод використовують як в природних умовах на спеціально підготовлених ділянках землі – полях зрошування, фільтрації, в біологічних ставках, так і в спеціальних спорудах – біологічних фільтрах (біофільтрах), або аеротенках.

Слід додати, що деякі особливо токсичні стічні води хімічних підприємств взагалі не можна очистити сучасними методами. Їх доводиться направляти на поховання, закачувавши в підземні сховища. Таким чином створюються небезпечні об'єкти, оскільки завжди існує загроза прориву таких вод в підземні водоносні горизонти. У деяких країнах світу води, які неможливо очистити, випаровують у відстійниках, значно зменшуючи об'єм і масу відходів, які підлягають похованню.

Той або інший метод застосовується залежно від характеру технологічного процесу, в якому використовується вода, характеру і небезпеки забруднюючих речовин в стічних водах, об'єму цих вод і так далі

Дніпропетровська область, займаючи одне з перших місць на Україні по економічному потенціалу і чисельності населення, лідирує і в частині об'ємів водовідведення поворотних вод.

Не дивлячись на сталу останніми роками тенденцію до зниження об'ємів водовідведення, викликану, перш за все, спадом виробництва, якість води водотоков і водоймищ області продовжує залишатися в критичному стані. У 2007 році сумарний об'єм водовідведення Днепропетровськолй області склав 1776 млн.куб.м.

У Дніпропетровської області представлені всі види поворотних вод, а саме: стічні, шахтні, кар'єрні і дренажні води.

Стічні води утворені в процесі господарчо-побутової і виробничої діяльності, а також в результаті відведення із забудованих територій, на яких вони утворилися унаслідок випадань атмосферних опадів.

Каналізаційні мережі в Дніпропетровської області мають 19 міст і 29 селищ міського типа (таблиця. 2). Місто Приміське і 25 селищ міського типа області каналізації не мають.

З 63 очисних споруджень біологічного очищення 15 належить об'єднанню «Днепроводоканал»: - 1 -Г. Дніпропетровськ: Центральна станція аерації (ЦСА), Південна станція аерації (ЮСА), Лівобережна станція аерації (ЛСА); 2 - М. Дніпродзержинськ: очисні спорудження правого берега, очисні спорудження лівого берега; 3 - Очисні споруди м. Орджонікідзе; 4 - Г.Крівой Ріг: загальноміські очисні споруди, очисні спорудження селища ЮГОКа, очисні спорудження селища СевГОКа; 5 - Очисні спорудження р. Верхнеднепровськ; 6 - Очисні спорудження р. Марганець; 7 - Очисні спорудження р. Новомоськовськ; 8 - Очисні споруди м. Павлоград; 9 - Очисні спорудження р. Жовті Води; 10 - Очисні спорудження пгт. Перещепіно.

Що стосується промислових стічних вод, то частина з них після локального очищення поступає у відкрите водоймище, частина в системи зливової каналізації, частину в мережі горканализации. Якість промстока характеризується високим вмістом нафтопродуктів, залоза, у ряді випадків важких металів, що свідчить про низьку ефективність локального очищення споруд по очищенню промстоков.

На території Дніпропетровської області сконцентрована значна кількість підприємств приборо- і машинобудівною, металообробною галузей промисловості. Невід'ємною частиною цих виробництв є гальванічні і травильні відділення, які дають велику кількість відходів у вигляді відпрацьованих електролітів, промивальних вод і інших токсичних розчинів.

Екологічна небезпека гальванічного виробництва полягає в тих, що містяться в розчиненому вигляді або в зваженому стані з'єднань нікелю, хрому, ртуті, цинку, свинцю, які володіють високим токсичним, канцерогенним і мутагенним впливом на живі організми. На більшості підприємств області установки знешкодження стічних вод засновані на реагентном методі (м. Дніпропетровськ – «Продмаш», завод фурнітури, метиз ПО і ін.). Його використання наводить до 2-3 кратної додаткової витрати хімікатів і скидання в каналізацію канцерогенних розчинів.

Таблиця 2

Список міст і селищ міського типа, що мають каналізацію

№ п/п

Міста

№ п/п

Селища міського типа

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

Дніпропетровськ

Дніпродзержинськ

Кривий ріг

Інгулец

Марганець

Нікополь

Орджонікідзе

Павлоград

Первомайськ

Тернівка

Вільногорськ

Апостолово

Верхньодніпровськ

Верховцево

П’ятіхатки

Жовті Води

Синельниково

Новомоськовськ

Зеленодольськ

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.

Таромськоє

Залізнічноє

Муровськоє

Рахмановка

Зелене

Марьевка

Васильковка

Дніпровське

Новомиколаївка

Ювілейний

Привітне

Кринички

Межова

Гвардійське

Губіниха

Перещепино

Меліоративне

Черкаське

Червоногрігоровка

Петропавлівка

Покровськоє

Просяна

Вишневе

Ілларіоново

Солоне

Софіївка

Петриківка

Царичанка

Широке

Аналогічний ефект досягається при використанні электро- і гальванокоагуляційних методів (заводи «Днепрополімермаш», «Електропобутприлад», електротехнічного устаткування, завод медоборудования). Здобуття шламів у вигляді змішаних відходів різних технологічних процесів представляє неможливість їх утилізації. [13, стор. 54]

Одним з джерел забруднення водних об'єктів є дощові і снігові стічні води, що відводяться з території населених місць і промпредприятий. За станом на 01.01.08 р. зливова каналізація експлуатується в містах: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Никополь (частково), Новомоськовськ, Верхнеднепровськ, Кривий ріг, Павлоград, Марганець, Орджонікідзе і ін.

Там, де вона відсутня (р. Синельниково, Томаковський, Никопольський райони і ін.) зливові води скидаються у водні об'єкти по рельєфу місцевості. Служби експлуатації зливових каналізаційних систем існують лише в рр. Дніпропетровську і Дніпродзержинську.

Результати перевірки підприємства по експлуатації зливової каналізації м. Дніпропетровська показали, що робота організована без врахування вимог водного законодавства України, зокрема, не розроблений механізм взаємодії з підприємствами в частині нормування отримуваних зливових вод в системі зливової каналізації за кількісними і якісними показниками.

В той же час, виконаний відділом аналітичного контролю Держуправління екологічної безпеки в Дніпропетровської області аналіз якості зливових вод показує, що воно у багато разів перевищує ГДК рибогосподарського водоймища.

Основними «постачальниками» шахтно-копальневих вод в Дніпропетровської області є наступні підприємства:

1. Шахта «Дніпровська», м. Павлоград.

2. Шахта «Гвардійська», р. Кривий ріг.

3. Шахта «Саксагань», р. Кривий ріг.

4. Шахта ім. Леніна, р. Кривий ріг.

5. Шахта «Жовтнева», р. Кривий ріг.

6. Шахта «Батьківщина», р. Кривий ріг.

7. Шахта «Гігант», р. Кривий ріг.

8. Шахта ім. Орджонікідзе, р. Кривий ріг.

9. Шахта «Першотравнева - 1», р. Кривий ріг.

10. Криворізьке кар'єрне управління.

11. Шахта «Благодатна», с. Благодатне.

12. Шахта ім. Сташкова, р. Тернівка та інші.

Відкачувані високомінералізовані шахтні води після відстою в накопичувачах використовують в оборотній системі водопостачання, в технології пилоподавлення, а також для «мокрих» пилогазоочисток.

Проте значні надлишки цих вод скупчуються в ставках-накопичувачах і хвостохранилищах, що наводить до аварійних ситуацій і, як наслідок, до необхідності скидання їх в річки Інгулець, Саксагань, Самару.

В період 2006-2007 рр. скинуто високомінералізованих вод:

з Свідовок в р. Самару – 2,314 млн. куб. м;

з Косьминної в р. Самару – 7,545 млн. куб. м;

з Свістунова в р. Інгулец - 1,387 млн. куб. м;

з хранилища ІнГОКа в р. Інгулець – 2,597 млн. куб. м;

з хранилища СевГОКа в р. Саксагань – 16,914 млн. куб. м.

При регламентованих аварійних скиданнях йде інтенсивне забруднення (мінералізація) цих річок.

На сьогоднішній день очищення високомінералізованих вод відсутнє. Перед скиданням стічні води відстоюються в спеціальних накопичувачах. Єдиним заходом на даний момент є збільшення часу відстою шляхом введення додаткових накопичувачів.

Ще один вигляд поворотних вод, представлених в Дніпропетровської області, - це колекторно-дренажні. При цьому основними забрудниками є:

1. Меткомбінат «Криворіжсталь», р. Кривий ріг.

2. Меткомбінат ім. Дзержінського, м. Дніпродзержинськ.

3. Гидрогеологичеськая меліоративна експедиція, м. Дніпропетровськ.

4. ВАТ «Ніжньодніпровський трубопрокатний завод», м. Дніпропетровськ.

5. ІНГОК, р. Кривий ріг.

6. ЮГОК, р. Кривий ріг.

7. Вовнопрядильна фабрика, р. Кривий ріг.

8. Завод феросплавів, р. Нікополь.

9. ПО «Днепросельстройіндустрія», м. Дніпропетровськ та інші.

Частину підприємств скидають дренажні стоки на очисні спорудження зливових вод (ПО «Дніпросельстройіндустрія»).

Більшість підприємств скидають дренажні стоки у відкриті водоймища (ВАТ «Ніжнеднепровський трубопрокатний завод» і ін.).

Стан експлуатації фільтрації як метод очищення господарчо-побутових стічних вод довело неприйнятність даного методу в подальшому проектуванні і впровадженні. Так, безгоспні поля фільтрації, що знаходяться на території смт. Васильковка, практично виведені з буд, не відповідають сучасним вимогам до очищення стічних вод. Аналогічна картина і на полях фільтрації, що знаходяться в р. Синельниково. Як правило, фільтраційними водами підгодовуються довколишні території, або відбувається забруднення підземного водоносного горизонту. Прикладом може служити п. Опполоновка Солонянського району, де виникла загроза підтоплення селища і попадання неочищених стічних вод в р. Мокра Сура в результаті експлуатації полий фільтрації з порушенням водозахисного законодавства.

Аналіз перевірок роботи очисних споруджень біологічної системи показує, що існують три основні групи причин, що наводять до низької ефективності очищення.

До першої причини слід віднести проектні недоробки, низьку якість будівельних робіт і здача об'єктів в експлуатацію із значними недоробками і плюс до цього украй низький рівень експлуатації.

Наступною причиною низької ефективності очищення є подача стічних вод на очисні споруди в об'ємах, що значно перевищують проектну потужність цих споруд.

Невідповідність проектних можливостей фактичному навантаженню ускладнює експлуатацію очисних споруд і викликає збій в технологічному процесі. З року в рік зриваються заходи щодо реконструкції і розширення очисних споруд в містах: Дніпропетровськ, Кривий ріг, Дніпродзержинськ, Павлоград і Никополь.

До останньої причини слід віднести грубі порушення субабонентами правил прийому стічних вод. Низька ефективність роботи локальних очисних споруд, а у ряді випадків несанкціоновані скидання неочищених промстоков в мережі горканализации частенько паралізують і виводять з ладу технологічні процеси біологічного очищення стічних вод.

Висновки

У даній главі наведено загальні показники мікробіологічного стану водних ресурсів, що класифікуються згідно ДСТУ. Висвітлено проблему забруднення водних ресурсів шахтними водами, перелічено найбільш небезпечні у даному відношені об’єкти, а також наведено статистичні дані та необхідні розрахунки.

Висновки розділу

У другому розділі було висвітлено загальні аспекти водоспоживання та водовідведення Дніпропетровської області. Розкрито шляхи подолання існуючих екологічних проблем цього регіону та пріоритети майбутнього удосконалення систем водоспоживання та водовідведення.

Розділ 3. Екологічні проблеми водоспоживання та водовідведення та шляхи їх подолання

3.1 Методики фільтрації води та їх використання при водоспоживанні та водовідведенні

3.1.1 Фільтрування

Фільтрування – це процес розділення неоднорідних систем за допомогою пористих перегородок, проникних дисперсійне середовище і що затримують дисперсну тверду фазу. Всі сучасні способи очищення можна розділити укрупнено на дві групи: механічні фільтри, що є перфорованою перегородкою тієї або іншої конструкції, і очисники в силових полях (гравітаційні, відцентрові, магнітні, електростатичні) Недоліком перших є мала грязеемкость, збільшення перепаду тиску у міру забивання отворів або пір в перегородці, наявність байпасного клапана, що перепускає без очищення частину рідини з лінії забрудненої рідини в лінію очищеної рідини, обмеження по мірі забрудненості, що подається на очищення рідин, великі габаритні розміри, що збільшуються у міру збільшення пропускної спроможності або тонкості очищення, і ін.

Все це наводить до необхідності періодичної заміни або регенерації елементу, що фільтрує, встройки сигнальних пристроїв і тому подібне Слід попутно відзначити, що запилена довкілля частенько настільки велика, що проста заміна фильтроэлементов в гідросистемах вносить забруднень більше, ніж зношування за весь час експлуатації. Очищення в силових полях при чималий грязеемкость має свої недоліки. До них відносяться для гравітаційного очищення (осадження) великий час на очищення, великі площі очисних ванн, мала продуктивність, залежність від щільності часток, температурних і інших умов; для центрифуг – складність конструкції, неможливість встройки безпосередньо в технологічний цикл, необхідність періодичного розбирання для очищення з подальшим балансуванням, величезні енергетичні витрати на очищення і др.; для магнітного очищення – відбір в основному феромагнітних часток, необхідність в малій швидкості обтікання (до 0,01м/с), тонкість шару рідині, в якому магнітна дія ефективна, неможливість утримування на магніті великої маси уловлених часток, залежність від температури, ударів (для постійних магнітів) і др; для електростатичного очищення – можливість роботи лише в токонепроводящих рідинах, низька продуктивність. Виходом з цього положення в області очищення різних рідин з'явився принцип гідродинамічного очищення. У її основі лежить створення біля кожного вічка фильтроэлемента потоків, які дозволяють проникнути через отвір лише часткам, розмір яких свідомо (у 10 разів) менше розміру отвору. Крупніші частки скидаються з фільтру або складуються в бункері. Реалізується основний принцип: завдання фільтру не в тому, аби затримати на поверхні фильтроэлемента недопустимо крупні частки, а в забезпеченні чистоти рідини, що пройшла через фільтр. Завдяки такому принциповому рішенню фильтроэлемент не засмічується і не вимагає технічного обслуговування протягом довгого часу роботи, не потребує змінних елементів або періодичної регенерації має менший і постійний перепад тиску, велику пропускну спроможність.

Фільтр для води — пристрій для очищення води від шкідливих субстанцій або мікроорганізмів.

Різновиди фільтрів для води:

1. Механічні

2. Іонообмінні

3. Зворотного осмосу

4. Біологічні

5. Физико-хімічні

6. Нановуглецеві

7. Акваріумні фільтри

8. Туристичні – як альтернатива відварюванню води.

9. Електричні

Промислові фільтрувальні установки для очищення стічних вод від важких металів створені на основі іонообмінних смол з макропористою полістирольною матрицею і иминодиуксусными хелатотворними групами. Іонообмінні фільтри призначені для видалення іонів важких металів з промислових стоків. Ці іони можуть бути виділені з розчинів, що містять високі концентрації одновалентних іонів (як правило, натрію), а також двовалентні катіони (такі як кальцій). Смоли можуть працювати як в слабокислих, так і в слабкоосновни розчинах. Фільтри із завантаженням даних смол знаходять вживання в процесах витягання металів з руд, стоків гальванічних виробництв і виробництв друкарських плат, різних промислових рассолов і стоків навіть у присутності лужноземельних металів (кальцію і магнію).

Інша важлива сфера застосування полягає в рафінуванні соляних розчинів перехідних і благородних металів, а також в очищенні різних органічних і неорганічних хімічних продуктів видаленням слідів важких металів (зазвичай з водних розчинів).

Іонообмінні фільтри можуть бути використані для зниження вмісту важких металів до рівня нижче за максимально допустиму концентрацію, який часто значно нижче отримуваного методом осадження. Дане устаткування може бути використане для видалення важких металламов із знесолених промивних вод гальванічного виробництва в замкнутих циклах оборотного водопостачання підприємств (безвідходна технологія).

Висновки

Дана глава висвітлює питання фільтрації води. Наведено найбільш розповсюджені, а також специфічні методи фільтрації води, приведено загальні методики фільтрації.

3.1.2 Питна вода

Питна вода – це вода, яка призначена для вжитку людьми і іншими істотами.

Хоча багато джерел прісної води придатні для пиття людьми, вони можуть служити поширенню хвороб або викликати довгострокові проблеми із здоров'ям, якщо вони не відповідають певним стандартам якості води. Вода, яка не шкодить здоров'ю людини, називається питною водою або незабрудненою водою, аби вода відповідала санітарно-епідеміологічним нормам її очищають або, як часто говорять, "готують" за допомогою установок водопідготовки.

Серед основних показників якості питної води виділяються:

· органолептичні;

· хімічні;

· бактеріологічні;

· радіологічні.

Нижче приведений перелік нормативно-технічних документів, які регламентують якість питної води.

1. СП 2.1.5.1059 "Гігієнічних вимог до охорони підземних вод від забруднення"

2. СанПіН 2.1.4.1074-01 "Питна вода. Гігієнічні вимоги до якості води централізованих систем питного водопостачання. Контроль якості"

3. ГН 2.1.5.1315-03 "Гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування."

4. ГН 2.1.5.2280-07 "Гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування. Доповнення і зміни №1 до ГН 2.1.5.1315-03."

5. ГН 2.1.5.2307-07 Орієнтовних допустимих рівнів (ОДР) хімічних речовин у воді водних об'єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування.

В більшості випадків забруднення прісних вод залишається невидимим, оскільки забрудники розчинені у воді. Але є і виключення: пінисті миючі засоби, а також плаваючі на поверхні нафтопродукти і неочищені стоки. Є декілька природних забрудників. З'єднання алюмінію, що знаходяться в землі, потрапляють в систему прісних водоймищ в результаті хімічних реакцій. Паводки вимивають з грунту лугів з'єднання магнію, які завдають величезного збитку рибним запасам. Проте об'єм природних забруднюючих речовин нікчемний в порівнянні з вироблюваними людиною. Фермери використовують різні хімікати, що потрапляють зрештою в прісну воду: гербіциди, інсектициди, акаріциди, фунгіциди і дезинфікуючий розчин для овець, що містять в цілому 450 активних інгредієнтів - биоцидов. До землі вносяться стимулюючі зростання рослин фосфати і нітрати, а силосні бурти, свинарські ферми і птахоферми є джерелом великої кількості отруйних стоків. Окрім дезинфікуючих засобів прісну воду заражають і фармацевтичні препарати (антибіотики, гормони і інгібітори зростання). Для дезинфікування питної води використовуються хімічні реагенти, сліди яких залишаються у воді. Що вважається канцерогенним тригалометан - побічний продукт хлорування води. У 1988 році в пресі широко освітлювало вживання сульфату алюмінію при очищенні води: тоді декілька тонн цієї речовини було скинуто в систему водопостачання одного англійського містечка і викликали масове захворювання серед місцевих жителів.

Найбільш небезпечними забрудниками промислового походження є важкі метали: кадмій, свинець і цинк. Інше серйозне джерело забруднення прісних вод - кислотні дощі, що викликаються транспортно-промисловими викидами.

Серед тих, що залишилися у воді після фільтрування бактерій можуть бути хвороботворні. Знищення їх може бути досягнуто:

· введенням у воду сильних окислювачів, здатних вбивати ферменти бактерійних кліток;

· нагріванням води до температури 80 °С (пастеризація) — 100 °С

· (стерилізація); опроміненням води ультрафіолетовими променями; озонуванням;

· дією ультразвуком; введенням у воду срібла або інших металів

· що володіють олігодинамічною дією на мікроорганізми.

Як окислювачі можна використовувати хлор, йод, марганцево-кислий калій, перекис водню, гіпохлорит натрію і кальцію. Найчастіше застосовують рідкий хлор і хлорне вапно. Газоподібний хлор зріджують під тиском 0,6...0,8 Па і в рідкому вигляді доставляють на водопровідну станцію в сталевих балонах вагою 25 кг За допомогою особливих приладів — хлораторів хлор дозують і змішують з водою. Отримана в установці для знезараження 7 хлорна вода (мал. 11.1) поступає в резервуар чистої води 8. Звичайна доза хлору 1,0...1,5 мг/л в разі попереднього хлорування до очисних споруд і 0,3...0,5 мг/л при хлоруванні після фільтрів. У малих установках застосовують хлорне вапно. Для усунення запаху хлору до оброблюваної води додають одночасно з хлором в невеликих кількостях аміак (аммонизация води). Хлор, введений у воду, утворює хлорнуватисту кислоту і соляну кислоту. Хлорнуватиста кислота — з'єднання нестійке, диссоціююче з утворенням гіпохлоритного іона ОС₁ . При цьому окислювальна дія на органічні речовини, у тому числі і бактерії, проявляють як хлорнуватиста кислота, так і гіпохлоритний іон. Соляна кислота з'єднується з карбонатами, що знаходяться у воді.

Установка для дезодорації води проектується перед фільтрами. Присмаки і запахи природних вод бувають природного і штучного походження, що обумовлює відмінність їх хімічного складу і різноманіття методів обробки води для їх локалізації.

Для видалення з води речовин, що викликають небажані присмаки і запахи, застосовують наступні методи її обробки: аерацію, окислення хлором, озоном, перманганатом калія і іншими окислювачами; сорбцію активним вугіллям. Аерація води є найбільш простим способом її дезодорації, заснованим на летючість більшості речовин, обуславливающих присмаки і запахи.

Аерацію води здійснюють на градирнях, в басейнах, що бризкають, до введення в неї окислювачів щоб уникнути їх втрат. Для видалення з води запахів, обумовлених життєдіяльністю мікроорганізмів і водоростей, успішно застосовують хлор і озон. В цілях запобігання появі хлорфенольного запаху при хлоруванні води рекомендується застосовувати: перхлорирование води (для окислення фенолів), преаммонизацию (введення солей аміаку для скріплення хлору) і комбіновану обробку води спільно з марганцевокислим калієм.

Активне вугілля є найбільш універсальним засобом для дезодорації води.

Висновки

У даній главі розглянуто питання, пов’язані з питною водою. Головну увагу приділено нормативно-технічним документам, які регламентують якість питної води, а також основним показникам якості питної води.

У першій главі третього розділу приділено увагу методикам фільтрації води та якості питної води, що є необхідною для процесу життєдіяльності. Розглянуто шляхи поліпшення якості води та технічні засоби реалізації наведених методик на практиці.

3.2 Використання закордонного досвіду водоспоживання та водовідведення при аналізі екологічного стану водного середовища України

Щоб найбільш ясно та чітко встановити шляхи вирішення проблем екології, а також сучасного стану водоспоживаня та водовідведення в Україні, звернемося до закордонного досвіду розвинутих країн з наведених питань. Розглянемо порівняльну характеристику водоспоживання та водовідведення США та Росії, а також найбільш суттєві екологічні проблеми Німеччини.

3.2.1 Водокористування і водовідведення В США і Росії

На початку жовтня ц.р. НДА-Природа завершило підготовку проекту Державної доповіді «Про полягання і використання водних ресурсів в Російській Федерації у 2008 році». У доповіді детально і комплексно розглянутий стан водних об'єктів, підсумки водокористування і охорони вод. В той же час, через звітний характер і конкретику даних питань, а також обмежені можливості обхвату всіх проблем галузі, ряд аспектів не були включені в доповідь. Це стосується, зокрема, міжнародних порівнянь, деякі результати яких розглядаються в даній статті.

Можливості статистичного зіставлення водокористування в Російській Федерації і США обмежені мінімальним числом показників. Причинами цього є організаційно-методологічні відмінності обліку використання води в кожній країні. Загальновизнані міжнародні стандарти і методи статистичних порівнянь до теперішнього часу не вироблені.

У США інформація про окремі елементи водоспоживання збирається і узагальнюється вже тривалий час – по ряду індикаторів зведення накопичені з початку ХХ ст В той же час, по рівню організації збору і обробки даних, а також по деталізації показників ця інформація в даний час значно поступається російській статистиці. (Слід зазначити, що вітчизняна обліково-звітна система, створена в 70-80 рр. минулого століття, є крупним досягненням не лише нашій, але і світової статистичної теорії і практики).

Організація статистики використання води в США, на відміну від російської статистики, базується не на річній, а на п'ятирічній основі збору даних.

Державною структурою, відповідальною за збір, перевірку, узагальнення і представлення звідній інформації, є Геологічна служба США. Останні офіційні відомості опубліковані за результатами статистичного спостереження в 2000 р.

Використання води в США традиційно враховується в галонах з розрахунку на день. Такий підхід представляється анахронізмом, причому не лише із-за вживання неметричних одиниць. Відсутня можливість точної оцінки сумарного річного використання води, оскільки невідома кількість днів, по яких фіксується водокористування (зокрема, період поливу в рослинництві). За даними офіційної статистики США загальний забір води з природних водних джерел в 2000 р. склав 408 млрд. галлонов/день, що в перекладі на метричні одиниці і з розрахунку на повний календарний рік (365 днів) складає понад 560 млрд. м³ .

Проте по оцінках експертів ЮНЕП і ряду інших міжнародних організацій об'єм водозабору в США в кінці 90-х рр. знаходився на рівні зразковий 450 млрд. м³ /год. Розбіжність між приведеними цифрами – більш ніж на 100 млрд. м³ – перевищує весь російський забір води для використання (близько 80 млрд. м³ /год в кінці ХХ ст). Тому прямі міждержавні зіставлення є приблизними і малоінформативними. Можна лише стверджувати, що абсолютні показники використання води в США у декілька разів перевищують відповідні російські об'єми.

Американська статистика не публікує багато показників водогосподарського балансу, наприклад, «загальний забір води», «міжбасейнове перекидання води», «водовідлив», «водоспоживання (використання води)», «втрати води при транспортуванні» і ін. Вельми слабо представлені характеристики водовідведення, оборотного і повторно послідовного водокористування, скидання забруднюючих речовин із стічними водами. Не дивлячись на великий досвід збору даних, в США відсутня стійкість використовуваного понятійного апарату і методології розрахунків, які постійно коректуються.

Все це додатково скорочує можливість порівнянь, ускладнює порівнянність отриманої інформації в динаміці.

Як для статистики нашої країни, так і США характерна загальна і досить гостра проблема – забезпечення достовірності первинних і звідних даних, що характеризують використання води.

У Росії це завдання вирішується, судячи з усього, більш продуктивно, хоча і у нас продовжують зберігатися певні недоліки.

Виходячи з вищевикладеного, при міждержавних зіставленнях практичне значення може мати використання не абсолютних, а відносних величин по обмеженому числу показників.

Довідково. США не є найкрупнішими споживачами води в світі. Як вже наголошувалося, по оцінках міжнародних експертів водозабір в цій країні складає приблизно 450 млрд. м³ /год.

У Китаї даний показник по тих же оцінках знаходиться на рівні 520-530 млрд. м³ /год, Індії 500 млрд. м³ /год.

Об'єм російського водозабору (70-80 млрд. м³ /год) менше аналогічного показника в Пакистані (понад 150 млрд. м³ /год) і Японії (90); близький водозабору в Мексиці (близько 80), Індонезії (приблизно 75) і Ірані (70 млрд. м³ /год).

У 2008 р. забір води з природних джерел скоротився в Росії в порівнянні з 1980 р. майже на 40%, а по США – на 7%.

Слід враховувати, що щорічний забір води з природних джерел по відношенню до поновлюваних водних ресурсів в Росії складав в останні десятиліття порядка 2-3%, а в США понад 15%.

Структура як водозабору, так і використання води в Росії і США змінилася трохи (таблиця. 3).

Джерело водозабору

1995р.

2004р.

2008р.

Росія

США

Росія

США

Росія

США

Всього, в тому числі з поверхневих водоймищ,

підземних джерел

100

87,9

12,1

100

80,2

19,8

100

86,6

13,4

100

79,3

20,7

100

86,9

13,1

100

Таблиця 3. Структура забору води з природних джерел для використання в Російській Федерації і США* (у % до підсумку)

За останніми даними Росстата порівнянний об'єм валового внутрішнього продукту (ВВП) країни, розрахований по паритету купівельної спроможності валют в доларовому численні, складав в 2002 р. 1164 млрд. дол., а в США – 10435 млрд. дол. Об'єм водозабору з природних джерел для використання цього року дорівнював відповідно 73 млрд. м³ і близько 450 млрд. м³ (остання цифра – за версією міжнародних експертів). З розрахунку на 1000 дол. ВВП в Російській Федерації було забрано 63 м³ , а в США – 43 м³ води. Таким чином, питома водоємність ВВП в нашій країні на початку ХХ ст була приблизно в 1,5 разу вище, ніж в США. Якщо ж прийняти за основу водозабір в США в об'ємі 560 млрд. м³ /рік (див. раніше), то перевищення складе лише 1,2 разу.

Довідково. Питома водоємність ВВП в Російській Федерації значно (у 2,5 і більше разів) перевищує відповідні показники у Великобританії, Німеччині, Франції, Японії. Безперечний інтерес представляють результати зіставлень з КНР, проте адекватне порівняння ВВП по Росії і Китаю відсутнє.

Низька водоємність ВВП визначається не лише раціональністю вжитку води – наявністю водозберігаючих технологій, невеликими втратами води при транспортуванні і тому подібне, – але і структурою економіки, що історично склалася, питомою вагою галузей з високим рівнем доданої вартості і відносно малим використанням води. Вплив роблять також інші об'єктивні (наприклад, кліматичні) і суб'єктивні чинники. В зв'язку з цим радикальне зменшення водоємності ВВП в нашій країні не може бути досягнуте лише за рахунок поліпшення нормування вжитку води на об'єктах, що діють, введення договірних стосунків на водокористування або різкого підвищення ставок водних платежів (податків). Необхідні серйозніші державні дії з поступового структурного реформування економіки, які б одночасно не наводили до загального згортання виробництва, зниження зайнятості, зростання цін на вироблювані водокористувачами товари і послуги, іншим негативним наслідкам.

Проведене зіставлення дозволяє зробити ще один висновок. Потрібно зберегти і поліпшити напрацювання вітчизняного інформаційного забезпечення водокористування, поглибити аналіз і розширити вживання відповідних даних. В той же час, положення нового Водного кодексу країни акцентують увагу головним чином не на обліку використання води, а на обліку водних і зв'язаних з ними об'єктів, а також різних документів в рамках державного водного реєстру. Кінцева мета даних облікових новацій, не дивлячись на завуалированность, сповна очевидна. Вона полягає в документальному забезпеченні ринково-спекулятивних операцій з водними об'єктами і водними ресурсами аналогічно забезпеченню операцій з традиційними об'єктами нерухомості і земельними ділянками, де формуються аналогічні реєстри. У проекті нового Лісового кодексу також зроблена спроба узаконити лісовий реєстр. Практика останніх років свідчить про наявність розбіжностей між завданнями раціоналізації природокористування в рамках стійкого розвитку країни і вказаними операціями.

Висновки

У даній главі розповідається про водоспоживання та водовідведення у таких розвинутих країнах, як США та Росія. Висвітлено проблеми та шляхи їх подолання, а також характерні особливості і статистичні дані водовідведення та водоспоживання у США та Росії.

3.2.2 Екологічні проблеми Німеччини

Німеччина

Загальні відомості про країну

Офіційна назва країни - Федеральна Республіка Німеччина. Столиця - Берлін.

Німеччина розташована в центрі Європи і має вигідне економіко-географічне положення. Вона граничить з 9 державами. Площа країни складає 357021 км., з яких на сушу доводиться 349223 км. . Німеччина граничить з Австрією, Бельгією, Чехією, Данією, Францією, Люксембургом, Нідерландами, Польщею, Швейцарією. Загальна довжина кордонів складає 3621 км., береговій лінії - 800 км.

Німеччина є членом ООН (з 1973г.), НАТО (з 1955г.), ЄС.

Німеччина має потужний природно-ресурсний потенціал для розвитку промисловості і сільського господарства.

Рельєф країни складається з гірських і рівнинних територій: на півночі -низменности (Північнонімецька), на півдні — гірські території (Альпи, Рейнські сланцеві гори, Шварцвальд, Гарц, Саксонські рудні гори і так далі).

Клімат країни - помірно-континентальний і помірно морський, із загальною західною циркуляцією атмосфери. Взимку середня температура вагається від -1°С у низовинах до -6 З в горах. Влітку середні температури досягають від +18°С у низовинах до +20°С у долинах на півдні. Середньорічна кількість опадів складає 700мм на рівнинах і 1000-2000мм в горах.

Всі крупні річки несуть свої води з півдня на північний схід (за винятком Дунаю). Найбільшими річками Німеччини є Рейн (завдовжки 865 км.) і Дунай (647 км.), а також Ельба, Одер.

Німеччина багата всілякими мінеральними ресурсами. Найбільше значення мають запаси високоякісного кам'яного (Рурський і Саарський басейни) і бурого вугілля(Лаузіцкий, Ніжнерейнський басейни), калійній солі (поблизу Гарца). Є також родовища природного газу (на півночі країни), кам'яної солі (Північнонімецька низовина), залізняку будівельних матеріалів.

Природні ліси в країні були вирубані і замінені лісонасадженнями: природна рослинність практично не збереглася. Ніжнегорья в центрі країни покриті лісами з буку і ялини, а також сосни. Альпи покриті буковими та дубовими лісами.

Рекреаційні ресурси Німеччини відрізняються багатством і різноманітністю: морське побережжя і острови, живописні долини Рейну, Мозеля і Неккара, Тевтобургський ліс, Шварцвальд, Гарц, озеро Боденськоє і так далі. Є величезна кількість природних заповідників. [36, стор. 19]

Чисельність населення Німеччини - 82,4 млн. чол. (2004). Спостерігається низька народжуваність (8,45 %0) і досить висока смертність (10,44 %0). Проте за рахунок емігрантів населення країни повільно зростає (на 0,5% щорік). Середня тривалість життя в Германії складає 78,54 років (для чоловіків - 75,56, для жінок - 81,68). Жіноче населення кількісно переважає. Середня щільність населення - 230 чол/км, проте розміщено його нерівномірно. Майже 90% населення ФРН проживає в містах і прилеглих урбанізованних районах.

Характеристика господарства. Швидкими темпами розвиваються галузі промисловості, які виробляють інвестиційні товари: хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування, електротехніка, авіабудування, точна механіка, а також нові галузі - виробництво пластмас, синтетичного волокна, електронних приладів. Німеччина займає 5 місце в світі по виробництву сталі. Головні райони концентрації чорної металургії — захід кам'яновугільного басейну Рурського. Рівень забезпеченості сільськогосподарськими продуктами складає 85%. Провідною галуззю є скотарство (4/5 вартостей продукції). Рослинництво розвинене в районах з високою родючістю грунтів. Вирощують в основному зернові: пшеницю, ячмінь, жито, а також кукурудзу і цукровий буряк. [36, стор. 42]

Екологічні проблеми Німеччини

Найбільш загрозливі розміри прийняло забруднення атмосфери, пов'язане зі вступом в неї діоксиду вуглецю, діоксиду сірки, оксидів азоту, різних аерозолів. Щорік викиди діоксиду вуглецю (СОг) в Германії складали в кінці 90-х рр. близько 860 млн. т, а викиди вуглецю з розрахунку на одного жителя досягали 5-10 т/год. Забруднення атмосфери діоксидом сірки (8С>2) і оксидом азоту (N0) в кількісному відношенні значно менше, ніж СОг. Емісія 8Ог складала - 5 млн. т/год. По емісії N0 Німеччина є лідером в Європі. Проте, поширення викидів також значно. Джерелами викидів діоксиду сірки є ТЕС, різні промислові підприємства, об'єкти комунально-побутового господарства, а головним джерелом викидів діоксиду азоту - автотранспорт.

Негативні наслідки емісії з'єднань сірки і азоту виражається в першу чергу у виникненні таких негативних явищ як зміг і кислотні осідання. Так, наприклад, зимовий або чорний зміг часто можна спостерігати в Берліні, Штутгарті, Лейпцігу. Кислотні осідання випадають у вигляді дощу і снігу і викликають підкислення водоймищ, грунтового покриву, пригноблення лісової рослинності, руйнування будівель і споруд. [36, стор. 108]

Шумове забруднення — понад усе пов'язано з атмосферою. У Німкччині мільйони людей живуть в умовах постійного перевищення допустимих норм шуму і в умовах, коли шум замовкає тільки в нічний час.

Забруднення гідросфери під дією промислової сільськогосподарської і комунально-побутової діяльності досягло крупних розмірів. Це відноситься і до фізичних, і до хімічних забруднень середовища, причому як річковий, так і морський. Головною загрозою для водних ресурсів річок служать стічні води (перше місце займають промислові стоки, друге – коммунально-побутові, третє – сільськогосподарські). Як вже було відмічено, підкислення в результаті випадання кислотних опадів також негативно позначається на якості річкових і озерних вод. Найбільш забрудненими є, так звані, міжнародні річки – Дунай, Рейн Ельба, Одер. Для таких річок дуже характерне трансграничне перенесення забруднень. Так, наприклад, забруднення Ельби у верхній течії в найбільшій мірі позначається саме у ФРН.

Рейн вважався до останнього часу найзабрудненішою річкою Європи. На його берегах живе близько 25 млн. чіл. і знаходиться основна частина важкої промисловості ФРН, ведеться активне землеробство, плодівництво, виноградарство. Міжнародний рейнський флот налічує більше 10 тис. вантажних судів. В результаті до Рейну поступає безпосередньо або з припливами комунально-побутові стоки від населених пунктів з 50 млн. жителів. Спеціальна комісія ООН, яка обстежувала Рейн в 70-х рр., визнала цю річку придатною лише для судноплавства. Воду з Рейну було заборонено вживати не лише для пиття, але і для поливання садів і городів.

Антропогенне забруднення морського середовища відбувається в основному двома шляхами: з суші (перш за все стоки річок) і в результаті діяльності в морських акваторіях (експлуатаційні сливи і аварійні викиди з морських судів, наслідку аварій на бурових платформах, підводних трубопроводах). Джерелами забруднення Північного і Балтійського моря є інтенсивне судноплавство, нафтовидобування і особливо річкові виноси. Річки щорік виносять сотні тонн хлоридів, фосфатів і нітратів. В результаті, в прибережних ділянках морів почастішали випадки бурхливого розростання отруйних водоростей, що викликають так звані «червоні приливи». Вперше такі «приливи» були виявлені за допомогою космічних знімків ще в 1970 р. Вони є смугою забруднень що протягнулася уздовж південного берега Північного і Балтійського моря, ширина її вагалася від 7-10 до 100-120 км. поблизу найбільш крупних джерел забруднених стоків суші. Для Північноморського побережжя Європи характерні також «чорні приливи», які викликаються катастрофами супертанкерів в берегів. [36, стор. 68]

Забруднення грунтових покривів великою кількістю промислових, гірничопромислових, сільськогосподарських і побутових відходів, постійно зростаючою металізацією і хімізацією довкілля. Лише міські відходи щорік в Німеччині складають більше 20 млн. тонн. Такий негативний вплив наводить до значної деградації грунтів.

Заходи з охорони довкілля

Погіршення екологічної ситуації в регіоні Західна Європа привело до того, що вже в 60—70-х рр. XX ст в багатьох країнах почалися пошуки нових концепцій природокористування, доріг вдосконалення екологічної політики. Діяльність держави виразилася перш за все в ухваленні нових природоохоронних законів, як загальних законів про охорону природи, так і вод, що відносяться до охорони, повітря, земляних, лісових і інших ресурсів. Засадничий принцип цих законів: «Платить той, хто забруднює». Були збільшені також державні витрати на НІОКР в області охорони довкілля. Поступово стали зростати і витрати приватного капіталу — перш за все на створення очисних споруд.

Надзвичайно активізувалися і різні суспільні рухи. Велике значення в багатьох країнах придбали партії «зелених», що орієнтуються в першу чергу на деяку міську агломерацію і університетські міста. Ці партії завоювали досить міцні позиції і в бундестагу ФРН.

У Німеччині була прийнята спеціальна програма захисту клімату, що передбачає скорочення до 2005 р. викидів СО2 на 25% в порівнянні з 1990 р. Вже до 2000 р. ці викиди (джерелами їх на 36% служить спалювання нафти і нафтопродуктів, на 21 — бурого вугілля, на 20 — кам'яного вугілля і на 23% природного газу) були зменшені на 15%. Очищенню піддаються майже всі стічні води. Утилізувалося 90% сільськогосподарських відходів, 98% корпусів автомобілів, що викидаються. Такі успіхи були досягнуті в результаті двох основних напрямів природоохоронній діяльності.

По-перше, це законодавчий напрям. Воно виражається в тому, що конституція ФРН захищає права громадян «на здорову природну основу життя». У 1999 р. був введений в дію закон про екологічну податкову реформу, єство якого полягає в установі нового податку на вжиток електроенергії і підвищеного податку на використання нафтопродуктів.

По-друге, це технологічний напрям. За останній час Німеччина створила найбільшу в Європі «экоиндустрию», в якій зайнято близько 1 млн чоловік. Країна перетворилася на провідного світового експортера очисного устаткування. Це дозволило їй також широко упровадити у виробництво екологічно чисті технології, доступні не лише крупним, але і середнім, і дрібним фірмам. Крім того, ФРН має в своєму розпорядженні кращих експертів в області захисту довкілля.

Природоохоронні заходи у ФРН проводять і регулюють на трьох рівнях: федеральному, земляному і місцевому. На федеральному рівні ними відає Міністерство довкілля, захисту природи і безпеки ядерних реакторів (до речі, створене в 1986 р. після чорнобильської аварії в СРСР). Кожна федеральна земля також має власне відомство по питаннях довкілля, яке в основному і відповідає за виконання общегерманского природоохоронного законодавства. Деякі виконавчі функції (наприклад, обробка і утилізація твердих відходів) входять в компетенцію місцевих органів влади.

Німеччина бере активну участь в різних міжнародних природоохоронних програмах, таких як охорона морських акваторій, міжнародних річках Європи і ін. Так, ще в 1976 р. було поміщено міжнародну угоду про захист Рейну від хімічних забруднень. У 1987 р. була прийнята розрахована до 2000 р. «Програма дій – Рейн», мета якої полягала в тому, аби зменшити забруднення річки, понизити загрозу аварій на ній, поліпшити її гідрологічні, біологічні і морфологічні умови. Багатолітні зусилля по попередженню забруднення Рейну вже дали сповна відчутний ефект. Якість рейнської води значно покращала, в ній знову з'явилися різні види прісноводих риб, навіть лососевих. У 1956 р. була створена Міжнародна організація по дослідженню Дунаю, яка проводить роботу по його комплексному, у тому числі природоохоронному, вивченню. У 1990 р. створена Міжнародна комісія з охорони Ельби.

Природоохоронні території.

У Німеччині найбільш поширені так звані народні парки. Прикладами їх можуть служити Тевтобургськнй Ліс в північно-західній, Гессенський Шпессарт і Франконський Ліс – в середній, Швабсько-франконський Ліс – в південній частині країни. Перший національний парк – Баварський Ліс – тут був виділений лише в 1971 р. Тепер в цю систему входять ще декілька національних парків і прирівняних до них територій, а також біосферних резерватів. [36, стор. 183]

Висновки

У даній главі наведено проблеми водоспоживання та водовідведення таких Німеччини. Наведено загальні відомості про країну, а також характерні особливості здійснення водовідведення та водоспоживання. Також увагу приділено проблемам водоспоживання та водовідведення та шляхам їх подолання.

У другій главі третього розділу було розглянуто методики водоспоживання та водовідведення розвинутих країн, а також їх екологічні проблеми. Було зроблено висновки щодо аналогічних проблем України, а також шляхи їх передбачення і усунення.

3.3 Екологічні проблеми водного середовища України та шляхи їх подолання

3.3.1 Водні ресурси і екосистеми України.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Буга, Сіверського Дінця, Дунаю з припливами, а також малих річок північного побережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водоймищ. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік складає 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись в маловодий рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, останні поступають з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю складають в середніх 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Прогнозні ресурси підземних вод питних якостей розподілені на території України украй нерівномірно і складають 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і складають додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів складає 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їх в багатьох областях.

З метою забезпечення населення і народного господарства необхідною кількістю води в Україні побудовано 1087 водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів завдовжки близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 кубометрів води за секунду, 10 великих водоводов великого діаметру, по яких вода поступає в маловоді регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники в розвинених країнах Європи: Франції – у 2,5 рази, ФРН – у 4,3, Великобританії і Швеції – у 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному об'ємі ускладнюється через незадовільні якості води водних об'єктів. Якості води більшості з них за станом хімічного і бактерійного забруднення класифікуються як забруднена і брудна (IV - V клас якостей). Щонайгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих припливах Дністра, Західного Буга, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного і метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний і нітратний, важкі метали і тому подібне.

Для переважної більшості підприємств промисловості і комунального господарства скидання забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скидання (далі – ГДС). Це наводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якостей води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

· скидання неочищених і не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти і через систему міської каналізації;

· вступ до водних об'єктів забруднюючих речовин в процесі поверхневого стоку води із забудованих територій і сільгоспугідь;

· ерозія грунтів на водозабірній площі.

Якісний стан підземних вод в результаті господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. накопичувачів стічних вод, що фільтрують, а також з широким використанням мінеральних добрив і пестицидів. Найбільш незадовільне якісне полягання підземних вод в Донбасі і Крівбассе. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України складає наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій – далі за ГДК), а також підвищення мінералізації і зростання вмісту важких металів в підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальної для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого складають близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення і 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку і природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформований первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі сталі акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдана північній частині басейну в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС; у критичному стані знаходяться малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здібність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорік має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. [33, стор. 172]

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) наносить забруднення біогенними речовинами в результаті використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони і відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якостей питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення постійного функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності і захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження.

Не у кращому, а подекуди і в гіршому стані знаходяться басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Буга, Південного Буга, басейни річок Приазовської і Причорноморської низовин). Тому мета і стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Висновки

У даній главі приділено увагу водним ресурсам України, їх класифікації та характерним особливостям, притаманни лише їм. Також розглянуто поверхньо стан водних ресурсів нашої країни.

3.3.2 Проблеми водних ресурсів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України і організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість обкреслити круг найбільш актуальних проблем, які потребують рішення, а саме:

· надлишкове антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства привело до кризисного зменшення самовідтворюючих можливостей річок і виснаження водноресурсного потенціалу;

· стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неврегульованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

· широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;

· погіршення якостей питної води в результаті незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;

· недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водозахисних заходів;

· недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

· відсутність автоматизованої постійно системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського Морея, що діє, якості питної води і стічних вод в системах водопостачання і водовідводу населених пунктів і господарських об'єктів. Довгостроковими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем є:

- зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

- досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

- забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкту як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;

- створення ефективної структури управління і механізмів економічної регуляції охорони і використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання відмічених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

- охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

- екологічно безпечне використання водних ресурсів;

- відродження і підтримка сприятливого гідрологічного стану річок і заходу боротьби з шкідливою дією вод;

- удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;

- зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація відміченої водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки і поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державною і регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів. Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відновлення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:

- підвищення загальної культури виробництва;

- суворе дотримання технологічних норм вжитку і використання водних ресурсів;

- підтримка в належному стані очисних споруд, що діють, і устаткування;

- запобігання аварійним ситуаціям;

- забезпечення своєчасного прибирання сміття і очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

- дотримання законодавства відносно режиму використання прибережних смуг і водозахисних зон;

- контроль за зберіганням і використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів і тому подібне з метою запобігання їх винесенню у воду.

Висновки

У третьому розділі третьої глави було висвітлено головні проблеми водного середовища України, шляхи їх подолання та запобігання у майбутньому. Визначено основні цілі політики та фінансування у сфері екології та аспекти політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем.

У третьму розділі даної роботи було розглянуто методики фільтрації води, елементи технічних засобів та методик створення питної води, закордонний досвід водоспоживання та водовідведення, сучасні екологічні проблеми розвинутих країн, а також проблеми України у сфері охорони екосистем та водного середовища. Визначено пріоритетні цілі політики та соціальної сфери при формуванні ефективної системи захисту навколишнього середовища.

Загальні висновки

У даній роботі розглядалось водоспоживання та водовідведення в Україні та світі, визначались основні екологічні проблеми та шляхи їх подолання та запобігання у майбутньому.

Аналізуючи цю велику сукупність проблем, ми можемо зробити дуже важливі виводи відносно екологічної дійсності нашої держави, виявити чинники і особливості життєдіяльності і природокористування.

Базовими недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні чинники, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють в різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного рішення з боку держави. Цими чинниками є:

- макроекономічна політика, яка змушує суб'єктів господарювання до екстенсивного використання природних ресурсів;

- інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсоємних секторів економіки;

- помилкова секторна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство і інше);

- нестабільне законодавство;

- відсутність прав власності на природні ресурси;

- відсутність эколого-сбалансированной довгострокової економічної стратегії;

- на регіональному і локальному рівнях недолік прямого і не прямого ефекту охорони довкілля від (економічного і соціального) «глобальних прибутків « ;

- інфляція, економічна криза і нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, до яких належать більшість екологічних проектів;

- природно-ресурсні властивості експорту;

- існування дійсно великої стимул-реакції до здобуття значних і швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

- відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для вирішення цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є:

- збереження, поліпшення стану і відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів і компонентів ландшафтів;

- сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого і непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти і комплекси;

- підвищення рівня інформованості населення по питаннях біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян в діяльності відносно його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких зв'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

У відмічених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні і інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності відносно збереження біологічного різноманіття є: досягнення економіко-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, поглиблення удосконалення законодавства і культури природокористування, збереження і відновлення екосистем, а саме:

- збереження і відновлення прибережно-морських і морських, річкових і заплавних, озерних і болотяних, лугових і степових, лісових і гірських екосистем ;

- збереження видів і популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтов і інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;

- екологізація агроландшафтов і агротехнологий, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному і земельному господарствах;

- створення національної екологічної мережі (системи «зелених» коридорів) як складовій частині європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть засоби від плати за використання природних ресурсів, засобу підприємств, установ і організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми і інші джерела. Організаційною основою відносно реалізації Концепції і виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони природного довкілля і ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов'язана з охороною і використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в учбових закладах і школи формують наукові і освітні передумови втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню принципів збалансованого розвитку і невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не лише підвищити ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних ресурсів як енергія, корисні копалини і вода і поліпшенню стану довкілля завдяки вживанню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.

Висновки та пропозиції

Для обліку екологічних вимог в ході розгортання приватизаційних процесів все більшого значення повинен набувати екологічного аудиту. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме здобуттю основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань в короткостроковий період. Вдосконалення економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності і формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів, що діє, в умовах переходу до ринкових стосунків повинне стати органічної складової системи управління і регуляції економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитових і тому подібне).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

- Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

- бюджету Автономної Республіки Криму;

- фондів охорони природного довкілля всіх рівнів;

- власних засобів підприємств;

- іноземних вступів і інвестицій;

- інших позабюджетних засобів.

Для забезпечення стабільного вступу засобів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення повинне надаватися розвитку економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:

- плата за спеціальне використання природних ресурсів;

- плата за забруднення природного довкілля і інші види шкідливого впливу на довкілля;

- система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, засоби підприємств, іноземні вступи і інвестиції і тому подібне);

- екологізація податкової і цінової систем;

- підтримка становлення і розвитку экоиндустрии.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм і проектів в Україні повинно сприяти:

- активна інтеграція України в європейські і світові природоохоронні процеси;

- формування сприятливих умов і ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля і використання природних ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Європейського банку реконструкції і розвитку на якому Україна має дійсну можливість отримати статус повноцінного партнера, брати участь в глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально економічних проектів, значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливішим і першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації следствий катастрофи на ЧАЕС і подальше припинення її функціонування.

На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризисну. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватися ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості властиві економічно розвиненим країнам, якою Україна не є.

Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природоохоронні проекти має тенденцію до скорочення, ми можемо зробити прогноз з великим рівнем вірогідності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.

Список використаних джерел інформації

1. Арустамова Э. А. Экологические основы природопользования: Учебник / Под ред. Э. А. Арустамова. — 3-е изд. перераб. и доп. — М.: ИТК "Дашков и К°", 2003.

2. Снакин В. В. Экология и охрана природы: Словарь-справочник. — М.: Академия, 2000.

3. Правила охраны поверхностных вод (Основные положения). М., 1991.

4. Водний Кодекс України

5. К.К.Рихтер. Водопользование и водоотведение: Учебник вузов. — СПб.: Издательство С.-Петербургского ун-та, 1999.— 488 с.

6. Абрамов Н.Н. Водоснабжение. М.: Стройздат, 1983.

7. Соков М.А. Водопроводные сети и сооружения. М.: Стройздат, 1983.

8. Шабалин А.Ф. Оборотное водоснабжение промышленных предприятий. М.: Металлургия, 1972.

9. Московитин А.С. Оборудование водопроводно-канализационных сооружений: справочник монтажника под редакцией Московитин А.С. М.: стройздат, 1979.

10. Турк В.Н., Минаев А.В., Карелин В.Я. Насосы и насосные станции. М.: стройздат, 1990.

11. Душкин С.С., Краев И.О. Эксплуатация водоснабжения и водоотведения. Киев.: ГСДО, 1993.

12. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.:Либідь, 1995. – 368 с.

13. Водные ресурсы УССР: проблемы и перспективы / В.Л .Максимчук, А.Б. Кордюш, Т.С. Николаенко и др. – К.:АН УССР, 1988. – 153 с.

14. Даценко И.И. Живая вода. – Львов: Выща школа, 1984. – 112 с.

15. Капинос П.И., Панасенко Н.А. Охрана природы. – К.: Выща школа, 1984. 255 с.

16. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая среда и человек. – М.:Высш. Школа, 1980. – 424 с.

17. Новиков Ю.В. Вода как фактор здоровья. – М.: Знание, 1982. – 96 с.

18. Фізична та економічна географія Дніпропетровської області / Г.В. Пасічний, Л.М. Булава, А.С. Горб та ін. – Дніпропетровськ: Вид – во ДДУ, 1992. – 188 с.

19. Хмельницкий Р.А., Бродский Е.С. Масс – спектрометрия загрязнений окружающей среды. – М.: Химия, 1990. - 1984 с.

20. Экология и безопасность / Н.Г. Рыбальский, М.А. Малярова, В.В. Горбатовский и др. – М.: ВНИИПИ, 1993. – 320 с.

21. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основі загальної екології. – До.:Либідь, 1995. – 368 с.

22. Водні ресурси УРСР: проблеми і перспективи / В.Л .Максимчук, А.Б. Кордюш, Т.С. Николаєнко і ін. – До.:АН УРСР, 1988. – 153 с.

23. Даценко І.І. Жива вода. – Львів: Вища школа, 1984. – 112 с.

24. Капінос П.І., Панасенко Н.А. Охорона природи. – К.: Вища школа, 1984. – 255 с.

25. Койлов В.Г. За рисою милосердя. – Дніпропетровськ: Промінь, 1990. – 190 с.

26. Никітін Д.П., Новіков Ю.В. довкілля і людина. – М.:Высш. Школа, 1980. 424 с.

27. Новіков Ю.В. Вода як чинник здоров'я. – М.: Знання, 1982. – 96 с.

28. Фізічна та економічна географія Дніпропетровської області / Г.В. Пасічній, Л.М. Булава, А.С. Горб та ін. – Дніпропетровськ: Вигляд – в ДДУ, 1992. – 188 с.

29. Хмельніцкий Р.А., Бродський е.с. Мас – спектрометрія забруднень довкілля. – М.: Хімія, 1990. - 1984 с.

30. Екологія і безпека / Н.Г. Рибальський, М.А. Малярова, В.В. Горбатовський і ін. – М.: ВНІЇПІ, 1993. – 320 с.

31. Чернова Н.М., Билова А.М., Екологія. Навчальний посібник для педагогічних інститутів, М., Освіта, 1988;

32. Кріксунов Е.А., Пасечник В.В., Сидорін А.П., Екологія, М., Видавничий будинок "Дрохва", 1995;

33. Льовковський С. С. Водниє ресурси України. – До. : Віща школа, 1979

34. Основні напрями державної політики Україні в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. – http://student.km.ru

35. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн.
- К.: ВЦ "Академія", 2005. -704 с.

36. Максаковский В.П. Географическая картина мира. В 2-х книгах. Книга
2: Региональная характеристика мира. - М.: Дрофа, 2004. - 480с.

37. Лемешев М.А. Экологические проблемы Европы и пути их решения
Экономические науки ,1992, №2, с.62-71.

38. «Основи загальної екології» Г.О. Білявський.

39. «Екологічна експертиза, право та практика» Андрейцев Ю.І.

40. «Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

41. "Національна доповідь України «Про збереження Біологічного Різноманіття».

42. «Навколишнє середовище та розвиток» Ворнов А. К.

43. Екологія: Навч.-метод. посібник для самостійн. вивчення дисциплін Дорогунцов С.І. та ін.: Київ. нац. екон. ун-т. - К., 1999. - 152с.

44. Ивченко Б.П., Мартыщенко Л.А. Информационная экология. - Ч.1. - СПб.: Нормед-Издат, 1998. - 201с.

45. Стадницкий Г.В., Родионов А. Й. Экология- М.: Высшая школа, 1988.

46. Родионов А.И. Техника защиты окружающей среды.- М.: Химия, 1989.

47. Одум ІО. Основи зкологии. - М.: Мир, 1998.

48. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - Київ: Либідь, 1993.

49. Вронский В.А. Прикладная зкология / Учебное пособие. -Ростов-на-Дону: Феникс,1996.

50. Демченко Н.С., Куценко Н.В. Практикум по рациональному природопользовапию. - Киев: УМКВО, 1991ю

51. Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Зкономические основи зкологии. - Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995.

52. Фізико-хімічні основи технології очищення стічних вод / За ред. Запольського А.К. - Київ: Лібра, 2000.

53. Березуцкий В. В. Выбор средств й методов предотвращения загрязнения биосферы промишленными сточними водами. -Киев: УМКВО, 1992.

54. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра / За ред. Шевчука В.Я. - Київ: Вища школа, 1996.

55. Радкевич В. А. Зкология. - Минск: Вьішейшая школа, 1997.

56. ІІовиков В.Ю. Зколопія, окружающая среда й человек. - М.: Торговий дом «Гранд», 1998.

57. Вшіон ПА, Им М.-С. Зкологический риск. - Санкт-Петербург, 1999.

58. Боков В.А., Лущик А.В. Основи зкологической безопасности. - Симферополь: Сонат, 1998.

59. Хоружая Т. Методы оценки зкологической опасности. - М.: ЗБТ-Контур, 1999.

60. Реймерс Н.Ф. Особо охраняемые природные территории.- М.: Мир, 1988.-298с.

61. 24. Лосев А.В., Провадкин Г.П. Социальная зкология. - М.: Владос, 1998.-312с.

62. Протасов В.Ф., Молчанов А. В. Зкология, здоровье и природопользование России. - М.: Финансы н статистика, 1995. -315с.

Дипломная работа: Екологічні проблеми водоспоживання і водовідведення та шляхи їх подолання

Висновки

Висновки розділу

Розділ 3. Екологічні проблеми водоспоживання та водовідведення та шляхи їх подолання

3.1 Методики фільтрації води та їх використання при водоспоживанні та водовідведенні

Похожие рефераты: