Курсовая работа: Екологія рідких тварин України

Міністерство Аграрної Політики України

Таврійська Державна Агротехнічна Академія

Кафедра : Екологія та охорона навколишнього середовища.

Курсова робота

На тему: ,, Екологія рідких тварин України”

Виконав: Шевченко Дмитро Олегович 233гр.

Перевірила: Моісеєнкова Людмила Володимерівна

Мелітополь 2006р.

План

Вступ

1. Створення Червоної книги, як державного документа про сучасний стан видів рослин і тварин України, що перебувають під загрозою зникнення

1.1 Ссавці

1.2 Птахи

1.3 Плазуни

1.4 Земноводні

1.5 Комахи

1.6 Риби

2. Створення та розташування Українських Заповідників

3. Книга людської совісті

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Так уже склалось в природі, що людина з давніх-давен використовує тварин для своїх потреб. Ще первісні люди полювали на мамонтів, биків, тарпанів, оленів, бобрів та на багатьох інших представників тваринного світу. М’ясо їхнє вона брала собі на їжу, з шкур шила одяг, а з кісток будувала житла та виготовляла знаряддя праці.

Поступово диких тварин приручили: собаки стали охороняти домівку людини, коні додавали людині швидкості в пересуванні, бики спушували землі під посіви, перевозили вантажі, а кози, свині, кури, качки, гуси урізноманітнювали її харчування. Із свого тваринного хазяйства людина також могла одягатися і взуватися - мала все необхідне в себе дома. Та людина не просто приручила диких тварин, а шляхом добору вивела багато цінних порід, поліпшила потрібні їх якості колишніх лісових чи степових мешканців.

Однак мисливство, рибальство й інші форми використання диких тварин протягом усієї історії людства посідало значне місце в економіці людини.

Візьмемо навіть наш час: здавалося б окремо, у добу технічного прогресу, розвитку хімії, особливо коли такого широкого розмаху набуло виробництво синтетичних матеріалів, дикі тварини матимуть дедалі менше значення в житті людини. Одначе, виявляється, це не так. Дикі тварини, з окрема ссавці, птахи, а особливо риби та деякі безхребетні, з плином часу більше й більше використовується людиною для харчування. Дедалі ширше використовують птахів, комахоїдних звірів, хижих комах тощо для боротьби з шкідниками полів, лісів, садів. Вони замінюють хімічні методи боротьби, що призводить до забруднення природного середовища. Розвивається спортивне полювання і рибальство а скільки людей проводить своє дозвілля на природі з вудочкою або рушницею?! Це прекрасний і приємний вид спорту.

Нарешті, селекціонери використовують диких тварин для виведення нових порід або поліпшення існуючих. Інженери, вивчаючи будову органів живих організмів, конструюють різні прилади, які діють за принципом „живих машин”. А скільки тварин служать медицині і розвитку біологічної науки! Перш ніж лікарі зважаться застосувати нові ліки в боротьбі з страшною недугою, їх випробовують у лабораторіях на тваринах. І тут неоціненну допомогу науці приносять собаки, жаби, морські свинки, кролики, мавпи тощо. Тварини перші побували в космосі, торуючи дорогу для людини.

Отже, тварини - супутники нашого життя, і без них ми не можемо обійтися навіть під час відпочинку. Важко уявити собі ліс без пташиного співу, квітучий садок без золотистих бджіл. Як можна , бродячи луками, не побачити барвистого метелика, а в річці, рибалячи, не наловити риби?

Проте людина не завжди замислювалась над тим, що тваринний світ, хоч і поновлюється, усе таки не бездонний, не вичерпний колодязь. Хоча й колодязів таких немає! Коли людей на планеті вже не так багато, як тепер, а засоби полювання були примітивні, діяльність людська в меньшій мірі позначалася на чисельності окремих видів, хоча, у зникненні мамонтів, морських корів, турів та інших диких мешканців нашої планети вона зіграла неостанню роль. Безплановий хижацький спосіб господарювання призвів до того що безповоротно канули в небуття кілька сот видів хребетних тварин, а багато опинилися на грані вимирання.

Рослинний та тваринний світ, дуже чутливо реагує на зміни екологічних факторів і є чітким показником обсягу антропогенного впливу на природу. Рослини – найбільш беззахисні перед діяльністю людини, й з урахуванням сучасного стану біосфери їх охорона стала нині найбільш важливим комплексним міжнародним завданням.

Біомаса тварин становить 2% всього живого, але через висовий рівень енергетичних процесів , величезну різноманітність і висову рухливість роль фауни в біосфері дуже велика. Нині налічується близько 2 млн видів тварин (рослин – у 5 разів менше). Найчисельнішою групою є безхребетні , які становлять приблизно 99% біомаси тварин на Землі; їхнє значення в біосфері величезне, особливо в кругообігу речовин і трансформації енергії. Найважливішу роль відіграє найчисленніший тваринний світ.

Тваринний світ – одна з основних складових частин природного середовища і природних багатств нашої Країни. Про це сказано в законі про охорону і використання тваринного світу.

Ссавці, або звірі, становлять велику і різноманітну групу серед тваринного світу нашої країни. Вони живуть скрізь, де є для них їжа та сприятливі умови життя: у лісах, на луках, гірських масивах, у морях, на узбережжях водойм, у сільськогосподарських угіддях, у садах і парках, житлових і господарських будівлях.

Склад диких звірів у природному середовищі, не зважаючи на іноді здавалося б однакові умови життя, неоднаковий. Він залежить від багатьох екологічних умов: особливостей деревостану, наявності чагарникових заростей, трав’яного покриву, температурних умов, вологості повітря, висоти снігового покриву, складу ґрунту тощо.

У наш час дуже часто домінуючу роль у розселенні звірів відіграють зміни людиною природного середовища, що примушує тварин пристосовуватися до нових умов існування або мігрувати. Є тварини, які не витримують змінених умов і гинуть. Тому кількість окремих звірів у природі невелика.

На будову і спосіб життя звірів вплинули умови навколишнього середовища. Наприклад, ссавці, які живуть під землею, мають слабо розвинутий зір, зате в них добре розвинені органи, які дають їм можливість швидко пристосовуватися в ґрунті (лапи, зуби). У них відсутні вушні раковини, коротке хутро вільно прилягає до тіла в перед і назад, що сприяє вільному пересуванню в підземних ходах. У звірів, які живуть у воді, кінцівки перетворилися на плавці або ласти, тіло обтічної форми, волосяний покрив короткий і жорсткий або його немає зовсім. Від переохолодження їх захищає товстий підшкірний шар жиру.

Тварини, які ведуть напівводяний спосіб життя, також мають відповідні пристосування (обтічну форму тіла, густий волосяний покрив, який не намокає, на лапах перетинки).

Серед звірів є й такі які можуть швидко й довго літати, полювати в темряві за допомогою ультразвукової ехолокації. Це кажани.

Різноманітні і фізіологічні пристосування ссавців – різна швидкість засвоювання їжі і зимова сплячка та ін.

Будова та спосіб життя ссавців визначає значення їх у житті людини. Ссавці є джерелом промислової і лікарської сировини, харчових та інших продуктів, необхідних для народного господарства. Хутрові звіру дають народному господарству цінне хутро, деяких з них розводять на звірофермах, м’ясо диких копитних використовується як їжа.

Крім користі, окремі види диких звірів завдають і шкоду. Наприклад, дуже шкодять сільському господарству мишовидні гризуни, які в роки масового розмноження знищують значну частину врожаю. Не менш шкідливі ссавці для людини як джерело небезпечних хвороб. Звірі впливають також на процеси лісовідновлення, формування трав’янистого покриву та структури ґрунту.

Людство , стурбоване долею тваринного світу вдарило на сполох. Треба врятувати гинучи види! Збереження усіх видів тварин і рослин має велике наукове і практичне значення. І хто знає, які ще організми стануть у пригоді людини як селекційний матеріал для виведення нових високопродуктивних порід тварин або продуктами харчування, ліками, моделями для побудови нових апаратів і приладів?

Тому міжнародний союз охорони природи виніс рішення про створення „Червоної книги фактів”, туди заносяться рідкісні і зникаючі види тварин різних континентів. Використання диких звірів пов’язане з охороною і збагаченням нашої фауни. Рідкісні види тварин охороняється у заповідниках та інших заповідних ділянках. У 1948 році при ООН було створено спеціальну постійну Комісію з охорони щезаючих видів рослин і тварин, а згодом – Міжнародну Червону книгу, куди заносяться всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання, а в 1976р. Рада міністрів УРСР ухвалила створити „Червону книгу УРСР”. У 1982 році Закон про Червону книгу прийнято і в Україні. Сьогодні до неї занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони і збереження, оскільки їм серйозно загрожує вимирання або знищення через людську діяльність. Проводять роботи, що сприяють відновленню зникаючих видів.

1. Створення Червоної книги України, як державний стан видів рослин і тварин України, що перебувають під загрозою зникнення

Червона книга України є основним документом, у якому мустится узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

До червоної книги України заносять види тварин, які постійно або тимчасово перебувають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і знаходиться під загрозою зникнення.

Занесені до Червоної книги України види тварин підлягають особливій охороні на всій території України. Організація збереження видів тварин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування, створення належних умов для розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавствам України та Республіки Криму покладено здійснення функцій у цій сфері.

Охорона та відтворення видів тварин занесених до Червоної книги України, забезпечується шляхом: встановлення особливого правового статусу видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення. Створення на територіях, де вони оселені (зростають), та на шляхах міграції, системи заповідних та інших об’єктів, Що особливо охороняються. Створення банків їх генофонду, розведення у спеціально створених умов (зоологічних парках, розплідниках). Проведення широкої виховної роботи серед населення; встановлення підвищеної кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності за знищення чи пошкодження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері та за рахунок здійснення інших заходів.

Україна бере активну участь у міжнародному співробітництві з охорони біологічного різноманіття, збереження видів тварин, що перебувають під загрозою зникнення, шляхом укладання та виконання вимог відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних угод, організації біосферних заповідників, створення на територіях, суміжних з іншими державами, міжнародних заповідників, заказників та інших заповідних об’єктів, проведення спільних наукових досліджень, обміну їх результатами, здійснення інших заходів.

У залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, занесених до Червоної книги України, вони поділяють на такі категорії:

Зниклі:

Види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня буді-яка інформація про їх існування у дикій природі;

Зникаючі:

Види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають ае їх стан;

Вразливі :

Види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорій „зникаючих”, якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;

Рідкісні:

Види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться до категорії „зникаючих” чи „вразливих”, хоча їм і загрожує небезпека;

Невизначені:

Види, про які відомо, що вони відносяться до категорії „зникаючих”, „вразливих” чи „рідкісних”, однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазнаючи категорій вони відносяться - відсутня;

Недостатньо відомі:

Види, які можна було б віднести до однієї з вище перерахованих категорій, однак у зв’язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається не визначеним;

Відновлені:

Види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

У Червоній книзі України про кожний із видів тварин занесених до неї, вказуються такі відомості: категорія, поширення, основні місця знаходження, чисельність у природі, в тому числі за межами України, її зміни, відомості про розмноження в неволі заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони, джерела інформацій. У Книзі також містяться картосхеми розповсюдження та фотографії (малюнки) занесених до неї видів тварин і рослин.

Ведення Червоної книги України покладається на Міністерство охорони навколишнього середовища України. Матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної комісії з питань Червоної книги України покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Підставою для занесення до Червоної книги України певного виду тварин є дані про чисельність та її динаміку, ареал і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття термінових заходів для їх охорони.

Пропозиція про занесення до Червоної книги України видів тварин можуть вносити відповідні науково-дослідні установи, державні і громадські організації, окремі фахівці, науковці.

Пропозиції мають включати наукове обґрунтування необхідності занесення виду тварин чи рослин до Червоної книги України, відомості про його поширення, необхідні заходи щодо збереження і відтворення у природних чи спеціально створених умовах.

Експертиза та узагальнення пропозицій щодо занесення видів тварин і рослин до Червоної книги України здійснюється Національною комісією з питань Червоної книги України.

Рішення про занесення видів тварин і рослин до Червоної книги України приймається Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Види тварин занесені до Червоної книги України, які в результаті вжитих природоохоронних заходів та не підставці наукових досліджень визнані такими, що знаходяться поза загрозою зникнення, підлягають вилученню з Червоної книги України. Пропозиції про вилучення розглядаються у тому ж порядку, що і в разі занесення видів до Червоної книги України.

Добування видів тварин занесених до Червоної книги України, їх гнізд, яєць, здійснюється у випадкових випадках лише з науковими і селекційними цілями, у тому числі для розмноження у спеціально створених умовах за дозволом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Такі дозволи видаються науковим організаціям та іншим установам, завдання яких щодо виконання робіт з видами, занесеними до Червоної книги України, визначені відповідними державними науковими програмами.

Форми клопотання щодо добування видів тварин занесених до Червоної книги України, та дозволу на таке добування, порядок дії таких дозволів визначаються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок державного бюджету України.

Заходи щодо охорони та відтворення видів тварин занесених до Червоної книги України, фінансуються за рахунок державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших коштів.

Державний контроль за додержанням вимог щодо охорони та відтворення видів тварин, занесених до Червоної книги України, здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Особи, винні у порушенні вимог охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, притягаються до адміністративної, матеріальної, кримінальної та іншої відповідальності відповідно до законодавства України.

Шкода, заподіяна незаконним добуванням або знищенням чи пошкодженням тварин з числа видів, занесених до Червоної книги України, а також розміри компенсацій за добування цих видів визначаються в установленому порядку за таксами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відомості щодо змісту Червоної книги України, стану занесених до неї видів тварин підлягають широкому обнародуванню, в тому числі через засоби масової інформації, доведення до відома підприємства й організацій.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років.

Наукові та інші установи, підприємства, організації та громадяни повідомляють Міністерству охорони навколишнього с природного середовища України наявну у них інформацію про поширення, чисельність, стан видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, та негайно інформує про факти їх знищення, пошкодження, загибелі чи захворювання.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1993р.

Про розміри компенсації за добування та шкоду, заподіяну видами тварин занесеними до Червоної книги України:

Затвердити такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну будь–якими підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним добуванням або знищенням чи пошкодженням:

- тварин з числа видів, занесених до Червоної книги України, які постійно або тимчасово перебувають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- тварин з числа видів, занесених до Червоної книги України, шляхом погіршення середовища їх перебування, у випадках, коли неможливо підрахувати абсолютну кількість загиблих тварин.

Розмір компенсації шкоди обчислюється за вказаними таксами службовими особами Міністерства охорони навколишнього природного середовища, його органів на місцях спеціально уповноважених на те органів державної виконавчої влади, яким надано право накладення адміністративних стягнень.

1.1. Ccавці

В.Г. Гепнер казав:

„І ми, люди, належимо до ссавців... Той розум, яким гордимося ми, є не що інше, як кінцевий продукт еволюції мозку і психіки всього ряду ссавців - від його найпримітивніших представників до людини”.

Ссавці – найбільш високо розвинута група хребетних тварин, на вершині якої стоїть людство. Вони пристосувалися до життя в будь-яких умовах і трапляються як на землі, так й у воді. Окремі ссавці літають не гірше за птахів, плавають, немов риби, багато з них живуть у норах і рідко виходять на повітря. Розмірами ссавці теж неоднакові: змлерийка-крихітка важить менше двох грамів, а, скажімо, синій кит – понад 120 тонн. Учені переконалися – хижаків значно менше від травоїдних. І ще одна закономірність: чим дрібніші ссавці, тим їх більше. І щоб нападати, і щоб тікати, ссавцями треба мати добрі ноги. І вони їх мають. Ось чому серед тварин, зокрема на суходолі, чимало „рекордсменів” з бігу. Так, гепард розвиває швидкість до 70 кілометрів за годину! Серед ссавців, які живуть у воді, найшвидше плаває дельфін – до 20 кілометрів за годину. Він, звичайно, не рекордсмен, бо удвічі швидше за нього плаває риба-парусник. Живляться ссавці різноманітною їжею. Хижаки, звичайно, не можуть обійтися без м’яса. Тому-то в них добре розвинені зуби. Щоб вполювати велику здобич, ці тварини нерідко об’єднуються в зграї. Так роблять вовки, гієнові собаки.

Є серед ссавців й такі хижаки, що використовують як зброю отруту. Взяти хоча б землерийок – короткохвостих буро зубок. Вони наздоганяють здобич і кусають її, впускаючи рідину, яка паралізує жертву. Ссавці – теплокровні тварини. У переважної більшості тіло вкрите густою шерстю, що надзвичайно важливо для підтримання постійної температури тіла. У них, за невеликим винятком, добре розвинуті слух, зір і нюх. Високо розвинена нервова система, яка забезпечує ссавцям складні зв’язки з навколишнім середовищем.

Ссавці народжують живих дитинчат і вигодовують їх молоком. Ссавці з’явилися близько 180 мільйонів років тому. Багато з них не змогли пристосуватися до змін в навколишньому середовищі, які час від часу наставали, й гинули. Чимало звірів зникло при безпосередній участі людини. Головною причиною їх зникнення були давні мисливці., які винищували великих тварин заради м’яса, шкури і кісток.

Хохуля звичайна . Хохулі з’явиласяна планеті мільйон років тому.

Та лискуче, гарне хутро хохулі привернуло увагу людини. Почалося масове винищення цього звірка. Вже в кінці минулого століття хохуля стала рідкісною.

Незначна кількість її видиться в заплавах Північного Дінця та Сейму.

Їжак вухатий . Вчених цікавить опір організму їжаків вухатих найсильнішій отруті та витривалість його щодо перегрівання. Вони зустрічаються лише в Донецькій області.

Бурозубка альпійська . До „Червоної книги України” внесена буро зубка альпійська, яка живе в Карпатах. Звірок середньої величини - від 69 до 77 міліметрів завдовжки, хутро на спині чорне з темно-бурим відтінком, на черевці дещо світліше. У неї найдовший з усіх землерийок хвіст.

Кутора мала . Або водяна землерийка, вона ненажерлива. Це й спонукає звірка нападати на велику рибу. Звірок не промине нагоду поласувати пташиним м’ясом. Вода – рідна стихія, добре плаває, пірнає, збираючи поживу, ходить по дну. За руль куторі править хвіст.

Білозубка – крихітна . Найменший звірок – це білозубка – крихітна, карликова білозубка. Зрідка зустрічається й на Україні. Звірок такий малий, що може любесенько розміститись на сірниковій коробці, довжина його стрункого тіла разом з чималою головою усього 3.5-4.5 сантиметра.

Рукокрилі. Досліджено, що маленький кажан вагою 6 грамів за 1 годину активного полювання встигає наловити 1 грам комах. Занесено до „Червоної книги України” – тринадцять видів: підковоніс великий, підковоніс малий, нічниця Бекштейна, нічниця ставкова, нічниця Наттерера, нічниця триколірна, нічниця Іконникова, довго крил звичайний, широковух звичайний, вечірниця мала, вечірниця гігантська, нетопир середземноморський і нетопир кажановидний.

Вечірниця мала. Улюблене місця – широколистяні ліси. На зиму, як і всі вечірниці, відлітають у теплі краї.

Широковуха звичайного . Широковухи селяться скрізь: днюють у різних печерах, погребах, покинутих шахтах, в розщелинах скель або між камінням. Люблять самотність, але на зимову сплячку збираються по кілька особин.

Нічниця ставкова. Водиться тільки над ставками, озерами, або нешвидкоплинними річками.

Нічниця неттерера. Водиться у лісах, гірській місцевості.

Нічниця триколінна. Водиться у нас в Карпатах.

Нічниця іконникова. Живуть тільки на Закарпатті, де селяться в розщелинах скель, під відслоненою корою, за обшивкою дерев’яних будинків.

Нетопир середземноморський. Оселяється в розщелинах скель, за наличниками кам’яних будов, в щілинах кам’яної кладки. Ґрунтується невеликими колоніями до 20 особин.

Кажановидний нетопир. Живуть в Криму. Як тільки зайде сонце, вся колонія вилітає на полювання. До ранку ловлять комах над деревами, будинками, уздовж гірських ущелин або над полями.

Двокрила звичайного. Селяться в Криму і Закарпатті. Зимують у теплих широтах.

Підковоніс великий. Водиться в горах Криму та Західної України. Живе в печерах, щілинах. Оселяються підковоноси і поодинці, і великими колоніями – іноді до півтисячі особин. На осінь відлітають у теплі країни, але трапляються й такі, що лишаються на зимівлю дома.

Підковоніс малий . Водиться у південних горах.

Рукокрилі – дуже корисні тварини. Вони знищують незліченні полчища нічних шкідників. Підраховано, що один кажан за рік може з’їсти понад 4 кілограми різноманітних комах.

Та над рукокрилими нависла небезпека: дедалі менше стає старих споруд, на горищі яких знаходить схованку кажану, у лісах і парках постійно проводиться санітарні вирубки, під час яких видаляються старі дупляні дерева, а чимало летючих мишей селиться тільки в дуплах, зростає фактор неспокою – надто мало залишається затишних куточків. А буває, що кажани стають жертаою й пустощів підлітків.

Перев’язка звичайна. Перев’язка – єдиний хижак фауни нашої країни, що має рябе забарвлення. Живе в цілинних степах, у норах, на поверхню вилазить рідко й то вночі або в сутінки. Перев’язки звичайні – дуже корисні тварини. Вчені підрахували, що кожна особина, знищуючи від 300 до 820 гризунів, щороку зберігає тільки таким чином три тонни зеленої трави.

Тхір степовий. Надто капосна тварина: скільки не буде в курятнику птахів, усім голови повідгризає. Живуть вони переважно на узліссях змішаних і листяних лісів, в долинах степових річок, в чагарниках поблизу людських осель. Можуть вони навіть рибу ловить. Оселяються цей тхір переважно у відкритих степах. Його улюблені місця – долини степових річок, оброблені поля. Не боїтесь споряджати житло й поблизу людських осель.

Тюлень – монах. Вибирають малодоступні піщані чи галькові коси або шукають у затоках ділянки з кам’янистим берегом. Тюлені – монахи – дуже рідкісні тварини. У нашій країні вони іноді зустрічаються в прибережних районах між дельтою Дунаю та островом Зміїним.

Зубр. Як і всі стадні тварини, зубри живуть невеликими гуртами – самиці з телятами, молодь до трьох років, дорослі бики. Старі зубри залишають стадо й бродять самотньо. . Причини зміни чисельності: винищення виду внаслідок надмірного промислу в умовах господарської діяльності людини, що привела до істотної перебудови ландшафтів, скорочення площ, деградації та зникнення лісів основних стадій звіра. Головними причинами смертності в наші часи є хвороби та зіткнення з транспортними засобами.

Рись звичайна. Живе переважно в Українських Карпатах. Невеликі популяції збереглися в Волинській області. Поодинокі особини зустрічаються в поліському природному заповіднику.

Соня садова. Об’єднують невеличку родину дрібних довгохвостих тваринок, пристосованих до життя на деревах. Живляться вони різним насінням, ягодами, комахами, молюсками, яйцями птахів. Восени влягаються спати. Сплять довго – аж до літа. Їх майже не залишилося.

Полівка снігова. Полівки , як ми бачимо, „окупували” території всіх природних районів. Зокрема живуть в Карпатах. На території нашої країни поливок снігових мало.

Ємаранчик. Тушканчик... Один з Природослідників назвав їх кенгуру наших степів. Ємуранчики збереглися у нашій республіці лише на території Олешківських пісків, що на лівому березі Дніпра в Херсонській області.

Сліпаки. Сліпаків подільських, які водяться у степах та лісостепах западу. Живуть сліпаки самітниками, спілкуючись тільки під час весільних ігор.

Сліпаки буковинські. Трохи менше за сліпаків подільських. Забарвлення хутра темніше. Зустрічаються у південно-західній Україні. Живуть на схилах гір, іноді на сіножатях і посівах багаторічних трав.

Сліпаки білозубі. Невеликі звірки, завдовжки до 20 сантиметрів. Спина їхня вохристо-бура, низ-темно-сірий. Великі любителі цибулькових рослин. Тому й нори свої прокладають у гірських степах, де живляться коренеплодами.

Сліпаки піщані. Не багато більші від попереднього виду. На Херсонщені, зустрічаються в березових гаях.

Деякі звіри й нині стоять на межі вимирання, їм загрожує серйозна небезпека. Частина з них водиться на території нашої країни. Причини зникнення: Скорочення кормової бази. Деградація місць перебування в результаті інтенсивної експлуатації та омолодження лісів і великого рекреаційного навантаження на них, осушення боліт, прокладання густої мережі доріг, різкого зростання факторів непокоєння, поширення браконьєрства. Розорювання цілинних ділянок, багаторазова обробка ґрунту протягом року, використання отрутохімікатів.

1.2. Птахи

Ф. Пітерсон казав: „Безперечно, із всіх вищих тварин (а птахи належать до вищих хребетних) вони найкрасивіші і найспівучіші, вони викликають найбільше захоплення, їх найбільше вивчають, найпильніше охороняють”.

Птахи не бояться виказувати себе. Їхній галас чути і в лісі, і в полі, і на узбережжях водойм. Їм нічого таїтись – в разі небезпеки злетять у повітря, де вони майже недосяжні. Наявність пір’я й добре розвинутих крил – характерна ознака цих тварин. Бувають, правда, винятки, коли в окремих птахів слабенькі крила не можуть підняти важке тіло в повітря, і тоді вони бігають по землі. Найбільше їх у теплих краях. На території України – 358 видів. У багатьох країнах найчастіше зустрічаються горобці. За ними йдуть шпаки. Антарктиці – маленькі буревісники, в тропічних морях – темні крячки... Птахи знищують чимало гризунів. Цікаво, що в роки, коли шкідників буває багато, чисельність птахів теж зростає, їхній апетит збільшується. Особливо активно знищують вони шкідників під час вигодовування пташенят. Будь яке пташиня з’їдає за день їжі більше, аніж саме важить.

Чимало користі дають кані, орли й соколи, а особливо кібці та боривітри. Окрім усього, знищуючи хворих і слабких звірів і птахів, хижаки відіграють важливу роль в природному доборі. Сови – надзвичайно корисні птахи, винищують чимало мишовидних гризунів та інших шкідників поля, лісу та саду. Особливо цінні сова тим, що полюють переважно в сутінках або вночі, коли денні птахи засинають, а з нір та різних шпарок вилазять полчища мишей і полівок, нічних метеликів тощо.

Пелікани. Пелікани – мешканці теплих країв, та буває, що й до нас залітають(Запорізька, Херсонська, Одеська області). І якщо побачите такого птаха з білим, ледь рожевим оперенням, знайте – це рожевий пелікан. Залітає і кучерявий пелікан.

Лелека чорний. Мешкають ці види на Волині та Закарпатті. Гніздяться ці лелеки парами на високих старих деревах здебільшого в долинах річок чи поблизу озер, де болота і вологі луги чергуються з лісовими ділянками або скелями.

Огар . Ви чули про качок, які живуть... в норах? Живуть в Криму. Тримаються парами. Хоч огарі й належать до качок, але пірнати не вміють. Колись цих качок на морських узбережжях було багато, на них полювали. Зараз вони рідкісні.

Змієїд. Змієїди – великі хижаки з довгими і широкими крилами. У нас змієїди зустрічаються дуже рідко на Поліссі та в окремих старих лісах Лісостепу. Знищуючи корисних плазунів та земноводних, змієїд, безперечно, завдає певної шкоди. Проте цих орлів залишилося так мало, що вони заслуговують на охорону як рідкісні птахи.

Стерв’ятник. Стерв’ятники ж – одні з хижих птахів, які живляться в основному падлом та всякими покидьками. А коли їх не вистачає, полюють на шкідливих гризунів. На Україні гніздяться дуже мало – у Криму їх не більше п’яти пар. Свої житла будують на крутих скелястих обривах, у нішах або невеликих печерах.

Сип білоголовий. Гніздяться колоніями, обираючи для цього ніші недоступних скельних урвищ або стіни ущелин. На території України – рідкісні залітні птахи. А в Криму ще живуть до десяти пар сипів.

Гриф чорний. Живуть грифи в горах та передгір’ях. У пошуках їжі залітають на рівнини. Гнізда мостять на деревах або на гірських схилах. Грифи чорні гніздяться в Криму, де їх нараховують до двадцятипар. Іноді вони залітають і в інші області країни.

Беркут. Живуть у лісах, в горах, пустелях. Гнізда до трьох метрів у діаметрі і двох метрів заввишки – мостять на неприступних скелях або високих деревах. На Західній Україні дуже рідкісний птах.

Могильник. Мешкають на території Чернігівської, Сумської, Харківської областей. Гніздиться в старих острівних лісах лісостепової зони. Житло мостить на верхівках високих дерев. Дуже рідкісні.

Орел степовий. Гніздо мостить на схилах горбів, могил, у стогах сіна, на скиртах. Живуть у степовій зоні, звідки назва цього виду. Населяють цілинні, рівні або горбисті степи, напівпустелі. Внаслідок скорочення цілинних степів і зменшення основного корму – ховрахів – вже на початку ХХ століття стали рідкісними. Зараз усього кілька пар цих орлів гніздяться в цілинному степу заповідника Асканія-Нова.

Орел-карлик. Гнізда мостять тільки на деревах. Нерідко обирає собі на житло чужі домівки – чаплині, воронячі або менших хижаків. Цей вид можна зустріти на території Ужгорода, Волині, Харкова.

Орлан-білохвост. Гнізда мостять на високих деревах, а також на скелях.

На території України залишилося лише кілька пар осілих орланів. Зовсім мало їх і серед пролітних та зимуючих птахів.

Шуліка червоний. Житель старих листяних і змішаних лісів, гнізда мостить на дубах, ясенах, соснах. Дуже рідкісний птах.

Скопа. Хижий птах, який живиться тільки рибою. Гніздо своє мостить із великих сучків на високих деревах поблизу річок. Дуже рідко трапляється на Поліссі. Вчені вважають, скопа може гніздитися в пониззях Дунаю і Дніпра.

Балобан. На території нашої країни балобан найчастіше зустрічається під час гніздового періоду в Харківській, Полтавській областях та на півночі Кіровоградської і на південному заході Черкаської. Кримські балобани у вирій не летять, всі інші – перелітні птахи. До великих населених пунктів майже не залітають.

Сапсан. Один з нечисленних хижаків, які залітають в міста. Що вони тут шукають? Свійських голубів. Водяться на території Ужгорода, Полтавщини та Криму.

Журавлі:

Журавлі сірі – найвищі птахи, що трапляються на Україні. Селяться журавлині сім’ї одна від одної якомога далі: не менше як за п’ять кілометрів сусід від сусіда.

Найближчий родич журавлів сірих – журавель степовий. Зараз вони лише зрідка зустрічаються на окремих цілинних ділянках узбережжя Чорного та Азовського морів.

Дрохва. Зустрічається в Одесі, Харкові, Сумах, Криму. Дрохва могла б зайняти призове місце і в змаганні на краще маскування. А ще знаменита тим, що серед наших птахів найважча: деякі екземпляри досягають шістнадцяти кілограмів! На жаль, цих птахів залишилося дуже мало.

Стрепет. Гніздяться стрепети на цілинних степових ділянках в заростях ковили та на сухих луках з густим травостоєм. Надзвичайно обережні. Мешкають в Херсонській області та Криму.

Ходулочник. Свої гнізда мостять неподалік один від одного. Для поселення обирають береги солоних мілких озер. У нашій країні поблизу Чорного та Азовського Морів.

Кроншнепи. Кроншнепа великого. Якщо кроншнеп великий – цінний мисливського-промислових птах, то два його близькі родичі: кроншнеп середній і кроншнеп малий – досить рідкісні птахи. Іноді залітає в приморські райони нашої країни. Кроншнеп малий залітний птах.

Пугач. Пугач живе по всій Україні, крім Одеської, Миколаївської, Запорізької області. Найбільший із сов. Гніздяться пугачі переважно на землі.

Сич волохатий. Житель як хвойних, так і мішаних лісів. Гніздиться в дуплах.

Сичик-горобець. Населяє, хвойні і мішані ліси, ще й листяні, а також старі гаї та парки.

Завирушки. Лісові – птахи потайні. Прилітають вони у хвойні ліси рано навесні.

А є завирушка альпійська. Живе на Закарпатті-гірська жителька. Гніздо мостить в тріщинах скель або під камінням. У нашій країні цей птах надзвичайно рідкісний. В гніздовий період його іноді зустрічають на гірських вершинах Карпат.

Основна ж причина зменшення чисельності, а то й зникнення багатьох інших птахів – знову-таки руйнування природного середовища і їхня непристосованість до нових умов життя. Отрутохімікати, якими обробляють поле і ліси, забруднення шкідливими речовинами водойм, надмірне осушення боліт і розорювання луків, вирубування лісів – усе це забирає у багатьох птахів дорогоцінні куточки життєвого простору. Велике зло чинять браконьєри, що, на жаль, іще зустрічаються, а також туристи, збирачі грибів та ягід, які витоптують трави і кущі, і пташкам, що гніздяться на землі, ніде висиджувати яйця і виводити пташенят. Тепер уже немає сумніву, що птахів треба охороняти. Та ще трапляються „знавці”, які вважають, що й серед пернатих є такі, яких треба всіляко знищувати. Йдеться, передусім, про пернатих хижаків. І все-таки їх треба охороняти.

1.3. Плазуни

„Багато сучасних рептилій порівняно мало змінилися відтоді, як Землю населяли динозаври, що дає нам можливість певною мірою уявити, яке було життя в ті далекі часи” А Карр.

Хоч земноводні й пристосувалися до життя на суші, однак ікру завжди відкладають у воду, де вона нерідко стає здобиччю хижаків. І тільки рептилії, або плазуни - змії, черепахи, ящірки, крокодили – першими почали відкладати яйця на суші. На відміну від беззахисної ікри яйця мали міцну й щільну оболонку. Жодна тварина не викликає у людини такої огиди й страху, як вони. Людина оповила їх туманом найфантастичніших вигадок і забобонів, приписуючи цим створінням неймовірну демонічну силу. Злими лютими зміями та драконами люди населили свої казки, легенди, повір’я. В чому ж річ, що породило такі дивовижні асоціації в людській уяві? А секрет тут, безперечно, у загадкових особливостях плазунів. Хіба не може здатися дивним, що багато з них можуть голодувати місяцями, жити століттями, змінювати забарвлення, скидати шкіру, нарешті, вбивати отрутою жертву, навіть на віддалі? А випадки появи на світ плазунів з двома головами? Щоправда, таке трапляється дуже рідко, але таки буває! Ось звідки з’явилися в казках багатоголові чудовиська!

Плазунів боялись, і багато народів їм поклонялося. Деякі змії оголошувалися священними, на їхню честь споруджували храми, вони були символами величі, мудрості й могутності.

Яку ж роль відіграють плазуни у тваринному світі й економіці природи? Оскільки вони не мають постійної температури тіла, то водяться здебільшого у теплих краях. На північ потрапляють лише окремі види. Є місця, де рептилій водиться дуже багато.

Так, у пустелях ящірок і гадюк буває у 2 – 3 рази більше, ніж ссавців і птахів. Високо цінують вироби з шкури крокодилів, варанів і гадюк. Навіть у нашій країні в 30-х роках ще заготовляли на експорт до 50 тисяч гадючої шкури. Змінилося ставлення і до отруйних гадюк. Люди, нарешті, збагнули, що їм немає за що переслідувати ні в чому неповинних тварин, які й кусають лишень тоді, коли треба захищатися. Гадюча отрута йде на виготовлення багатьох ліків.

Створено спеціальні розплідники, де гадюк „доять” багато разів, збираючи їхню отруту.

Щорічно для цих розплідників виловлювали тисячи гадюк, і чисельність цих плазунів різко скоротилась. У нашій країні розроблені заходи по охороні та раціональному використанню цих тварин. Знищення будь-яких змій на території України за винятком населених пунктів і двокілометрової зони навколо них заборонено.

Відлов гадюк здійснюється лише по ліцензіях, виданих органами охорони природи.

Кримський голанський гекон. Невелика плоскоморда ящірка. Це дуже рідкісна тварина, водиться виключно в Криму, на його південному березі. Тримається переважно людських осель.

Жовтопуз безногий . Цю ящірку люди ображають, через схожість з гадюкою. Жовтопузи безногі водяться у Південному Криму в долинах річок, на схилах горбів та ярів, у садах і горах. Серед густої рослинності ці ящірки повзають швидко, а ось на голих ділянках безпомічні. Уміють плавати, добре лазить по деревах і кущах.

Полоз леопардовий. Водяться полози леопардові на півдні Криму. Живуть довго. Один такий полоз прожив у неволі 23 роки.

Полоз лісовий. Водиться змія як у широколистяних лісах, так і в негустих кущах, на заліснених схилах скель Криму та Південно – Західної України. Ховається в норах гризунів, під трухлявими пеньками, між камінням, навіть у дуплах, але не високо над землею.

Полоз чотирисмугий. Найбільший із наших змій. Людини полози уникають, ховаються в траві або забираються на дерево. У країні полози чотирисмугі рідко зустрічаються на півдні України та в Криму.

Гадюка степова східна. Цей плазун – отруйний. Хоч ці гадюки й називаються степовими, однак водяться також у лісостепах, на морських узбережжях Криму. Там їхні улюблені місця: кущі, лісові пойми, яруги, напівпустелі та закріплені піски. Розорані площі вони обминають.

Гадюча отрута сильна. Досить однієї крапельки, щоб вбити чималу тварину. Людський організм зносить її теж погано: можуть виникнути дуже серйозні ускладнення. Отруту гадюки степової використовують у медицині. Нею лікують хворих, які страждають бронхіальною астмою, епілепсією. Крім того, вона використовується як кровозупинний препарат.

Герпетологи багатьох країн скеровують зараз зусилля на розв’язання проблеми розмноження змій у неволі.Дорогоцінної отрути не вистачає, і її доводиться купувати за кордоном. І водночас буває, що гадюк вбивають тільки тому, що не вподобали їх. А це просто злочинно!

Рептилій на Землі катастрофічно зменшується. Вирубка лісів, зміна ландшафту, забруднення водойм сприяє на зміну чисельності. Та все дужче лунають на їх захист голоси вчених. Втрата плазунів, застерігають вони, стане ознакою того, що людство ступило на межу прощання з живою природою.

1.4. Земноводні

„Земноводні, або амфібії – перші хребетні, які переступили поріг водного середовища. Перші завойовники сущі! Еволюційні прабатьки рептилій, птахів, звірів і, нарешті, людини”. І. Акимушкин.

Життя зародилося у воді, амфібії перші покинули його колиску й започаткували наземних хребетних. Більшість амфібій і зараз живе то у воді, то на сущі. За це й назвали їх земноводними.

Наших земноводних можна поділити на дві різко відмінні групи. У одних – широке, плоске, безхвосте тіло. П’ятипалі кінцівки добре пристосовані, щоб стрибати, ходити й лазити. Йдеться про жаб. У інших же кінцівки слабо розвинені, а тіло довге й хвостате. У земноводних температура тіла залежить від температури навколишнього середовища. Вони активні лише в теплу пору року. З настанням осені життєдіяльність вщухає, а коли повіє холод впадають в зимову сплячку.

Амфібії бояться сухого повітря, воно діє на них згубно. П’ють воду шкірою.

Живляться земноводні комахами, слимаками, черв’яками і таким чином приносять велику користь. Полюють у ночі. А ось у серу погоду їх можна бачити і в день. Деяких амфібій споживають і люди. У ряді країн жаби – предмет міжнародної торгівлі. Їхнє м’ясо цінується дорого. Так, вартість тонни жаб становила нещодавно 1.2 тисячі доларів, тоді як однієї тонни кращої риби – 500 доларів. Величезну роль відіграли земноводні в науці. Це вони допомогли вченим зробити чимало відкриттів. Завдяки жабам Гальвані і Вольт виявили електрику в живих організмах. На честь цих тварин встановлені навіть пам’ятники. Перший було споруджено в Паризькому університеті в ХХ столітті, другий – в Токіо, спорудили його студенти – медики, які для своїх експериментів використали 100 тисяч жаб! Ці тварини були першими хребетними, що піднялися в космос.

Тритони. Колись тритонів називали водяними ящірками. Звичайні тритони живуть у великих озерах, мілких водоймах а то й просто в калюжах. Буває, що звичайні тритони оселяються поблизу водоймища, яке не замерзає, тоді вони зимують у воді і в сплячку не впадають. Часом такі тритони взимку навіть розмножуються. Звичайні тритони у нас водяться порівняно часто, а ось тритони гірські і тритони карпатські стали зовсім рідкісними.

Тритон карпатський . Улюблені місця цих тритонів – підніжжя гір та полонини Карпат.

Тритон гірський . Зокрема, зустрічається в гірських і передгірських районах Карпат. Буває, що вони не виходять з води по декілька років.

Ропуха очеретяна. По – різному ховаються від літньої спеки та чужого ока. Закопуються в пісок або під каміння. В осені ропухи очеретяні забиваються у глибокі ямки, нори й залягають у сплячку аж до квітня наступного року. Живуть у Рівненській, Волинській, Львівській області.

Жаба прудка. Стрибає так, що завидки беруть. Звичайно долає відстань до 1 – 1.5 метра, а коли (треба від нападника втекти!), то й на три метри стрибне. Водиться ця красива жабка на луках з високими травами, лісових галявинах, в букових і змішаних лісах, У кущах і садах Західної України. Не боїться висоти – у гірській місцевості піднімається на 1.5 кілометра над рівнем моря.

У Багатьох країнах чисельність ряду земноводних різко скоротилася. Причини зміни чисельності: руйнування біотопів під час розорювання земель, хімізація природного середовища. Найбільше ропух гине на стадії личинки (чутлива до зміни хімічного складу води). Вони взяті під охорону, їх заборонено ловити.

1.5. Комахи

„Та важлива роль, яку відіграють комахи в житті людини, приносячи їй колосальну користь і величезну шкоду, ставить перед ентомологією найсерйозніші проблеми, що мають виняткове значення як для народного господарства, так і для охорони здоров’я”. М. Гіляров.

Нині вивчено понад мільйон видів комах і, як стверджує відомий французький ентомолог професор Ремі Шовен, чи не в двічі більше їх ще чекають своїх дослідників. Важко знайти на планеті місце, де б не зустрічалися представники цього величезного класу. Комахи їдять абсолютно все і відіграють у природі роль санітарів. Личинки падлових мух, жуки мертвоїди, могильники, гнойовики та інші очищають поверхню земної кулі від органічних решток. Деякі з комашок, які живуть у ґрунті, беруть разом з черв’яками участь у ґрунтоутворювальних процесах. Вони розпушують ґрунт, сприяючи насиченню його киснем, зволоженню... Комахи – їжа для багатьох ссавців, птахів, риб. Люди здавна використовують цінні продукти життєдіяльності комах: мед, віск, шовк тощо. Людство здавна боролося із шкідливими комахами. Нині посіви масово не гинуть від шкідників, тому ми й не помічаємо, як ці шестиногі злочинці крадуть наші врожаї хай потроху, але систематично.

Комах-шкідників так багато, що важко повірити в існування комах-друзів. Поділ комах на ці дві категорії, безперечно, умовний. Адже перед природою живі істини рівні всі вони вносять посильний вклад у розвиток світ. Комахи цікавлять людей ще й з іншого боку. Мова йде про розгадку тих хитромудрих „пристроїв”, яким природа щедро наділила цих дрібних істот. Коли б розгадали організацію їхньої нервової системи, то змогли б прогнозувати цю поведінку, керувати нею. А одвічна мрія людства – стати володарем океанічних просторів? Адже кожній із живих істот, що дихають повітрям, не вдається довго перебувати під водою. А то деяким видам жуків це вдається. Тому-то й витрачають і час і кошти, щоб розібратися в незрозумілому поки що механізмі дихання оттих комах і фізичних законах, за якими воно відбувається. І коли буде підняття завіса над цією загадкою, людство одержить новий тип апаратів для дихання під водою – легких, компактних і надійних.

Не сходить з порядку денного міжнародних ентомологічних форумів і питання надзвичайно високої чутливості комах до радіації, здатності протистояти отруйним газом. Природа вже не раз „давала уроки” інженерам і конструкторам, які не змогли своєчасно розгадати її секрет. Хіба мало постраждало літальних апаратів од вібрації крил? А пізніш виявилося: невеличкі важки на кінцях крил літаків, що запобігають вібрації - це не що інше, як модель крихітних цяток на крилах бабки. Тому-то останнім часом і пожвавлюється інтерес до комах з боку біоніки. Комах треба охороняти! До „Червоної книги України” занесено 18 видів комах.

Давайте познайомимось з ними:

Богомоли. Богомоли ненажерливі і поїдають усіх комах підряд, у боротьбі перемагають навіть скорпіонів. Життя скорпіонів коротке, живуть до двох місяців. Коли ж немає поживи, богомоли можуть нападати й на своїх родичів. Бували випадки, коли самиці з’їдали самців.

Жужелиця – молюскоїд. Найчастіше зустрічається в лісах і садах Криму, де живиться переважно равликами, чим приносить велику користь садівництву й виноградству.

Вусач альпійський. Живуть на Закарпатті, Львівщині, Криму. Найбільший жук, що водиться на території нашої країни,- уссурійський реліктовий вусач. Довжина його сягає до 10 сантиметрів. Всі жуки вусачі небезпечні шкідники лісу.

Аскалаф строкатий. Іноді в Крему можна побачити, як над квітучими рослинами пурхає чималий метелик з розмахом крил до 50 міліметрів. Він тільки схожий на метелика, насправді ж належить до схожих сітчастокрилих комах.

Крит гігантський. Гангстер комашиного царства й має все необхідне для розбою: у нього й є „кинджал” – гострий колючий апарат, і отрута – слина, яка майже миттєво вбиває комах. Живуть вони у ґрунті. Корисні, бо знищують полчища комах, серед яких переважно більшість шкідливих.

Носатка-листовидна. Носатка європейська. Ось метелик сів на гілку. Мить – і його вже не бачимо, бо на тому місці звідкілясь з’явився сухий листочок. Це носатка вміє так маскуватися. Через те вона й „листовидною” названа. У нас носатка-листовидка зрідка зустрічається лише в Криму.

Парусники. Близький родич метелика-аполон. Розмірами від дещо більший від махаона – розмах його крил до 9 сантиметрів.

Парусник-поліксена. Розмах його крил – до 5 сантиметрів. Водиться на півдні. І аполон і парусник-поліксена – рідкісні метелики.

Бражники. Літають переважно в сутінках. Сфінкси – прекрасні літуни, вони пролітають іноді сотні кілометрів. Олександрович бражник, зокрема, може за одну добу подолати 1200 кілометрів. Швидкість польоту більшості цих метеликів перевищує 50 кілометрів за годину. Найбільше бражників водиться в Америці. У нашій країні живе близько 20 видів цих метеликів. До „Червоної книги України” занесено п’ять видів, які зустрічаються досить рідко й охороняються законом як неповторні форми живої природи.

Олександровий бражник. Вчені давно цікавляться вмінням багатьох тварин добре маскуватися. Скопіювавши забарвлення у метелика, конструктори зробили майже непомітним військовий літак. Водиться у нас в Криму, іноді залітає навіть у центральні частини.

Бражни – прозерпіна. Цих метеликів ще можна зустріти в центральних областях і на півдні України.

Бражник – джмелевидка.

Бражник дубовий. Водиться на півдні.

Бражник - мертва голова. Довгий час цей бражник наводив жах на бубонних людей. Вважалось, що мертва голова – провісник всіляких лих. Мертва голова мріє кричати. Звук дуже різкий, пронизливий! Два століття билися вчені, щоб розгадати механізм дивовижного звучання. Першим взяти за цю справу французький фізик і зоолог Реомюр.

Ще шістдесят вчених за Реомюром бралися встановити істину і лише в 20-х роках двадцятого століття проблема була вирішена. Хейнріх Прелл дослідив, що горлянка, котра під час їди діє як насос, в інший час править за міхи. Писк метелика „розпродається” на дві частини: низький звук і високий – пронизливий. Низький виникає тоді, коли метелик втягує повітря, а високий – коли плівка опущена, й повітря з силою вихоплюється назовні. Водяться мертві голови на півдні, однак окремі екземпляри залітають і в центральні та північні області. Ці метелики цікаві ще й тим, що на відміну від інших бражників живляться не нектаром, а соком, який витікає з поранених дерев. Іноді вони крадуть мед у бджіл. Важко навіть повірити в таке, бо тисячі гострих жал відбивають охоту в бажаючих поласувати медом! А тим часом виходить усе просто – мертві голови, виявляється, вміють імітувати „спів” бджолиної матки, яким вона сповіщає робочих бджіл про своє народження. Метелик підбирається до льотка й подає сигнал. Зачувши його, бджоли, як заворожені, завмирають. А бражник безборонно залазить у вулик, де випиває стільки меду, скільки важить сам.

Шовкопряди. Шовкопряд – ендроміс, або шовкокрил березовий. На території України ендроміс зустрічається скрізь, але дуже рідко. Поширені шовкопряди кульбабові на півдні лісостепової зони. Улюблені місця – сухі луки, в тому числі й на схилах гір та пагорбів, залізничних насипах і придорожніх схилах. Кількість цих метеликів різко зменшилася. Зараз зустрічаються лише поодинокі екземпляри, та й то не щороку. І шовкопряд –ендроміс і шовкопряд кульбабовий занесені до „Червоної книги України” і охороняються як пам’ятка природи.

Сатурнії. В нашій крані водиться велике нічне павине око з розмахом крил до 15 сантиметрів. Крім того, що ці метелики великі, вони ще й дуже красиві. В лісовій та лісостеповій зонах нашої країни водиться павиноочка руда, або сатурнія-аглія. Навесні та на початку літа на узліссях, поблизу боліт, на берегах невеликих ставків, у садах можна побачити двох цікавих метеликів. Самиця більша від самця.

Вчені ентомологи засвідчують – з лісів та луків зникають жуки-олені, жужелиці, бронзовики, деякі бабки і бражники. Як уже зазначалося, універсальні отруйні речовини знищили багато видів корисних комах. Під загрозу поставлено існування однієї з активних складових частин великого кругообігу. Заклик про необхідність охороняти комах уже переростає в реальні заходи. На території України, зокрема, проведені значні роботи по штучному розселенню мурах та поліпшенню умов їхнього життя. Та все це не дасть потрібного ефекту, якщо кожен з нас, перш ніж занести руку на набридливу комаху, або іншій, можливо, набагато складнішій ситуації, не визначить – друг то людини чи ворог.

1.6. Риби

Серед тварин, що населяють водне середовище, значне місце посідають риби. Вони живуть постійно у воді, і це позначилося на їх будові, життєвих процесах. Риби дихають зябрами, мають кінцівки у вигляді плавців. Їхня форма тіла різноманітна і пристосована до життя у водному середовищі, що є результатом тривалого еволюційного процесу. Надзвичайна пристосованість риб до умов життя не може не викликати захоплення в кожного, хто знайомиться з дивовижної різноманітністю цієї групи тварин. Більш як половина представників рибного населення наших водойм має промислове значення. Риби, як і інші тварини, дістають інформацію про навколишнє середовищє за допомогою органів чуттів. Вони бачать, чують, відчувають запах, смак, дотик, тобто мають усі чуття, властиві більшості високоорганізованих тварин, а також людині. Крім того, риби мають ще один орган, який дає їм змогу сприймати надзвичайно слабкі зміни в навколишніх рухах води - бічну лінію.

Шип . Живе у Чорному морі – біля узбережжя Кримського півострова, та в Дунаю, Дніпрі та Дністрі. Живе у морі ходить у річки на нерест. В морі водиться переважно на мулистих ґрунтах, у річках – на глибоких місцях з чистою проточною водою і піщаним або піщано гальковим дном.

Стерлядь . Великі ріки – Дунай, Дніпро, Дністер, Буг та інші. Перебувають на глибоких ділянках рік з чистою холодною проточною водою.

Морський коник чорноморський . Азовське і чорне моря – біля берегів кримського півострова, Керченська протока, Каркінітська. Ягорлитська затоки, узбережжя від міста Очакова до гирла Дунаю. Відкриті ділянки моря або затоки із солоністю води вище 10-15%. Віддає перевагу затишним місцям з чистою прохолодною водою і мулистим, піщаним або кам’янистим дном; живе виключно серед підводної рослинності, в якій добре маскується.

Лаврак губатий . Чорне море, біля Севастополя та масиву Карадаг. Прибережна зона моря. Тримається у придонних шарах і в товщі води.

Марена дніпровська . Мешкає в басейні Дніпра та підніжжя Бугу. Ділянки рік з прискореною течією і шебенисто-гальковим дном.

Марена кримська . Середні течії річок Кримського півострова, водосховища (Бахчисарайське, Альмінське, Сімферопольське, Феодосійське). Перебувають на глибоких ділянках річок з чистою, помірнотеплою, насиченою киснем водою на висоті 300-500 м над рівнем моря. У річках перебуває серед каміння й корчів, у норах під навислими підмитими берегами, бучаках; у водосховищах – біля кам’янистого дна.

Вирезуб. В басейні Верхнього і, частково, Середнього Дністра, Сіверського Дінця. За повідомленнями рибалок, навесні дуже рідко і не щоролку трапляються поодинокі особини у нижній течії Бугу та Дністра. Живе в лиманах і опріснених ділянках моря, на нерест піднімається у річки.

Ялець данилевського . Басейн Сіверського Дінця. Переважно головне русло річок з проточною чистою водою і піщаним або піщано-глинистим дном.

Лосось чорноморський . Мешкає біля берегів Криму ( Судак і Севастополь), деякі чорноморські лимани, біля гірла Дунаю. Живе в морі, заходить у ріки на нерест.

Лосось дунайський . Мешкає у річках Тиса і Прут. Гірські річки на висоті до 600 метрів над рівнем моря. Тримається на широких і глибоких плесах, де температура води перевищує 15-20 градусів, молоді особини – на кам’янистих перекатах (реофільна риба).

Щоб водойми приносили користь теперішнім і майбутнім поколінням людей, їх води, рослинний і тваринний світ треба охороняти, тобто ставитись до них бережливо, розумно використовувати в інтересах людства на основі досягнень передової науки і техніки. Важливо не допускати забруднення і засмічення територій, прилеглих до водойм, а також їх крижаного покриву виробничими, побутовими та іншими відходами, нафтовими й хімічними продуктами, змивання яких талими і дощовими водами спричиняє погіршення якості води. Важливо запобігати забрудненню водойм мінеральними й органічними добривами та отрутохімікатами під час їх транспортування, внесення на поля, обприскування садів і лісів.

Відсутність лісів і трав’яного покрову поблизу водойм сприяє їх замулюванню, внаслідок чого вони міліють, порушується газовий і температурний режим води, зникають місця, придатні до нересту риб, зникають і кормові організми. Тому розорювати ґрунт у 25-метровій прибережній смузі забороняється. Господарська діяльність людини по-різному впливає на стан рибних запасів. Найповнішому збереженню і відновленню їх сприяють науково обґрунтовані правила рибальства. Оскільки в різних водоймах склад рибного населення неоднаковий, то й правила регулювання рибальства теж різні. Важливо знати правила рибальства, які стосуються водойм, розміщених поблизу кожного населеного пункту. У правилах рибальства визначаються строки промислу найважливіших риб. Забороняється ловити рибу в період розмноження. Деякі особливо цінні риби, чисельність яких надзвичайно мала, забороняється ловити до спеціального розпорядження.

2. Створення та розташування Українських заповідників

Головним гальмом заповідної справи була відомчість. Десять заповідників України були підпорядковані п'яти господарям. Мало місце постійне "узаконене" порушення заповідного режиму. Відомчість заважала налагодити координацію наукових досліджень, активізувати природоохоронну пропаганду, підготовку кадрів, розробку правових актів в галузі заповідної справи. Ще одним з недоліків заповідної справи в Україні була відсутність її етико-естетичного спрямування, що значно збіднювало громадську підтримку.

У 1983 р. була прийнята нова класифікація територій та об'єктів ІІриродно-заповідного фонду Української РСР, до якої були введені нові на той час поліфункціональні форми охоронних територій: біосферні заповідники та державні природні національні парки.

Ровесником незалежності нашої держави є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991). Він став базовим для розробки цілої серії законодавчих актів у галузі екологічного права. У 1992 р. прийнято Закон України "Про природно-заповідний фонд України", який визначив сучасну класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, врегулював питання власності, основні вимоги щодо режиму охорони, використання та управління охоронними територіями. В той же рік затверджено Положення про Червону Книгу України, яке визначає правовий статус рідкісних видів, та видів, що перебувають у небезпеці.

У 1995 р рішенням ЮНЕСКО в Україні здобули статус біосферних резерватів: Чорноморський, Асканія-Нова та Карпатський біосферні заповідники, Дунайський біосферний заповідник.

Восени 2000 р. Верховною Радою України затверджена Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. Метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, що є достатнім для збереження їх різноманіття та формування їх територіальне єдиної системи, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів тваринного та рослинного світу.

Важливим є аналіз територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України в зонально-регіональному аспекті. Такий аналіз необхідний як для визначення досягнутого рівня заповідності регіонів України, так і для обґрунтування перспективної мережі природно-заповідних об'єктів і розбудови національної екомережі України.

Розглянемо систему природних заповідників, біосферних заповідників України. Об'єкти подаються за природними країнами і зонами згідно фізико-географічного районування України, наведеного у Географічній енциклопедії України (1993).

Зонально-регіональний огляд заповідників України:

Черемський природний заповідник площею 2975,7 га знаходиться на межиріччі Веселухи і Стоходу на сході Волинської області.

Рівненський природний заповідник - найбільший за площею (47046,8 га) природний заповідник України. Він заходиться в північній частині Рівненської області.

Черемський природний заповідник створений у 2001 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.

Рівненський природний заповідник створений у 1999 році, підпорядкований Дсржкомлісгоспу України.

Поліський природний заповідник площею 20104 га розташований в Житомирській області на біля кордону з Білоруссю між річками Уборть і Болотниця²⁰ .

Поліський природний заповідник створений у 1968 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

Заповідники лісостепової зони:

Збереженість природи лісостепової зони нижча, ніж в лісовій зоні. Лісистість більша в її західній частині.

Природний заповідник "Розточчя " площею 2084 га розташований у Львівській області в межах однойменної гряди.

Природний заповідник "Розточчя" створений у 1984 році, підпорядкований Міносвіти України.

Природний заповідник "Медобори" знаходиться в Тернопільській області, його площа 10516,7 га²⁴ .

Медоборська частина заповідника має площу 9516,7 га. Вона розташована у східній частині Тернопільської області.

Філіал "Кременецькі гори" має площу 1000,0 га. Він знаходиться в північній частині Тернопільської області.

Природний заповідник "Медобори" створений у 1990 році, підпорядкований Держкомлісгоспу України.

Канівський природний заповідник. Площею 2049,3 га знаходиться у Черкаській області. Він включає височенну територію на правому березі Дніпра, заплавні острови і частину першої надзаплавної тераси на лівому березі Дніпра.

"Канівський природний заповідник створений у 1923 р, підпорядкований Міносвіти України.

Відділення Українського степового природного заповідника "Михайлівська цілина" є площею 202,4 га знаходить в Сумській області.

Заповідники степової зони:

Ландшафти степової зони України зазнали суттєвої трансформації господарською діяльністю людини. Сьогодні природна рослинність степової зони, включаючи й штучні ліси, займає не більше 6% її площі (Розбудова екомережі, 1999). Степова рослинність збереглася переважно на схилах балок і долин. Плакорні ділянки із степовою в минулому рослинністю майже повністю освоєні. Вони збереглися значною мірою завдяки створенню на них заповідників.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" їм, Ф.Е.Фальц- Фейна знаходиться у межах Присивасько-Приазовської області Причорноморсько-Приазовської сухостепової фізико-географічної провінції. Площа заповідника - 33307,6 га. Серед великих ссавців найбільш чисельними є олень благородний та козуля європейська, суто степові види наявні лише у вольєрах. Заповідник є важливим місцем зупинки птахів під час міграцій, зокрема, тут щорічно зупиняється біля 10 тис. сірих журавлів. До складу біосферного заповідника входять дендропарк і зоопарк. Тварини зоопарку утримуються у вольєрах, які займають всю ділянку Чапельський під площею 2359 га.

Чорноморський біосферний заповідник. Також знаходиться у межах Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції, але в іншій фізико-географічній області - Нижньодніпровській терасово-дельтовій сухостеповій. Площа заповідника 89129 га, в тому числі 14148 га суші. серед ссавців зустрічається сліпак піщаний, придніпровський підвид ємуранчика звичайного. Дуже багатою є фауна птахів. Чорноморський заповідник є основним місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Тут гніздяться такі рідкісні види, як кулик-сорока, ходуличник, реготун чорноголовий та ін.

Дунайський біосферний заповідник. Розташований у Причорноморській середньостеповій провінції. Його площа 46402,9 га, в тому числі 6,9 тис. га морської акваторії. До заповідника входить частина сучасної морської дельти Дунаю, острів Єрмаків, Стенцівсько-Жебриянівські плавні і Жебриянівська піщана гряда. Дуже багатою є фауна птахів біосферного заповідника - тут відмічено 43 види птахів із Червоної книги України, деякі рідкісні види тут мають високу чисельність. Особливо важливою є територія заповідника для зимівлі казарок червоноволих і гусей великих білолобих. Влітку спостерігаються великі скупчення пелікана рожевого (загальною чисельністю до 5000 особин), але на території заповідника цей вид не гніздиться. Іхтіофауна включає ряд ендемічних.

Природний заповідник "Єланецький степ" , площею 1675,7 га - це єдиний об'єкт серед заповідників України, в якому представлена зональна степова рослинність правобережної частини України. Розташований заповідник у межах Дністровсько-Дніпровської північностепової провінції. У заповіднику є вольєр площею 70 га, в якому утримується кілька видів копитних тварин.

Український степовий природний заповідник загальною площею 2768 га складається з чотирьох відділень, три з яких ("Кам'яні могили", "Хомутовський степ" і "Крейдяна флора") розташовані у межах степової зони України.

Відділення "Хомутовський степ" площею 1028 га знаходиться на південному сході Донецької області, в межах Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської північностепової провінції. У відділенні представлений ряд степових видів ссавців, в тому числі рідкісних: їжак вухатий, тхір степовий, перегузня, байбак, сліпак звичайний, великий тушканчик.

Відділення "Кам 'яні Могили " площею 404 га знаходиться на межі Донецької і Запорізької областей. Відділення "Крейдяна флора " площею 1134 га знаходиться в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції. Відділення "Михайлівська цілина " знаходиться в лісостеповій зоні і було охарактеризоване раніше.

Луганський природний заповідник також кластерного типу й складається з трьох відділень: "Провальський степ", "Стрільцівський степ" і "Станично-Луганське". Усі вони розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях лівобережного степу України. Всі відділення знаходяться в Луганській адміністративній області. Загальна площа заповідника 1575,5 га.

Відділення "Провальський степ " площею 587,5 га знаходиться на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу в межах Донецької північностепової провінції.

Станично-Луганське відділення площею 494 га знаходиться в межах заплави і першої надзаплавної тераси р. Сіверський Донець. Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісного виду ссавців - хохулі звичайної.

Відділення "Стрільцівський степ " площею 494 га - найпівнічніше із трьох відділень заповідника. Вона належить до Донецько-Донської північно-степової провінції.

Дніпровсько-Орільський природний заповідник площею 3766,2 га розташований в межах заплави і першої надзаплавної тераси Дніпрапоблизу м. Дніпропетровська. Територія належить до Лівобережно-Придніпровсько-Приазовської провінції. Різноманіття екотопів обумовлює існування досить багатої фауни хребетних.

Філіал Кримського природного заповідника "Лебедині острови" має площу 9612 га, піщано-черепашкові острови займають біля 52 га (площа, обриси і кількість островів міняються), решта - акваторія Чорного моря. Дуже багатою є орнітофауна Лебединих островів. Домінуючим гніздовим видом є мартин сріблястий (кілька тисяч гнізд), у великій кількості гніздяться занесені до Червоної книги реготун чорноголовий, чеграва, коровайка. Для линьки тут зупиняється по кілька тисяч особин лебедя-шипуна, крижня та лиски. Чисельність водоплавних птахів у максимумі прольоту і на зимівлі вимірюється десятками тисяч.

Казантипський природний заповідник площею 450,1 га знаходиться на північному узбережжі Керченського півострова в межах Керченської фізико-географічної області. До заповідника входить 56 га акваторії Азовського моря. Серед інших видів риб тут поширені занесені до Червоної книги України морський коник чорноморський та морський півень.

Кримський природний заповідник складається з двох частин

-гірсько-лісової і філіалу "Лебедині острови". Загальна площа заповідника 44 175 га.

Гірсько-лісова частина Кримського природного заповідника знаходиться в центральній, найвищій частині Кримських гір. Площа

-34563 га. Характерна для заповідника висока чисельність оленя благородного, на яйлах

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник площею 14 584 га знаходиться на південному макросхилі Головної гряди в її західній частині. Він простягається від Фороса до Гурзуфа смугою завдовжки більше 40 км і середньою шириною 3,5 км.

Природний заповідник "Мис Мартьян" знаходиться недалеко від м. Ялта у центральній частині Південного берега Криму, на мисі тієї ж назви. Це найменший заповідник України. Його площа 240 га, у тому числі 120 га акваторії Чорного моря.

Карадазький природний заповідник знаходиться на сході Гірського Криму в межах Південнобережної та Гірсько-Кримської фізико-географічних областей. Площа заповідника 2874 га, в тому числі 809 га акваторії Чорного моря.

3. Книга людської совісті

Скільки пам’ятає історія, людина і природа завжди конфліктували між собою.

Історія цивілізацій рясніє кривавими розправами сп’янілої від всевладної сили людини над ні в чому неповинними „молодшими братами” своїми. Та „великий” наступ на природу розпочався три століття тому. Полювання на звірів і птахів велося хижацькими методами, без будь-яких обмежень. Вражають темпи такого „підкорення” людиною природи, адже тільки за останні триста п’ятдесят років з лиця нашої планети зникло більше шістдесят видів звірів і майже сто видів птахів. З них третина – за останні п’ятдесят років.

Відмираючи види або дають початок новим видам тварин, або зовсім зникають. На будь – якому етапі розвитку Землі були види, існування яких визначалося значно коротшими відрізками часу. Є вони й зараз. Це так звані вузькоспеціалізовані види, не здатні пристосуватися до нових кліматичних умов або неспроможні витримати конкуренцію з витривалішими видами. Не рідко причиною загибелі окремих видів стало стихійне лихо – виверження вулканів, землетруси, великі розливи річок, глобальні зливи тощо.

Людина своєю діяльністю порушила біологічну основу тривалого вимирання багатьох видів, значно прискорила його.

Нещодавно вийшла книжка доктора права, найстарішого члена Верховного суду США Уїльяма О. Дугласа „Трьохсотрічна війна”. „Хроніка екологічного лиха”, в якій подається страшний аналіз поступового знищення природи. Над усім процвітав бізнес, процвітала торгівля хутром.

Лише примха моди, яка забажала заміни високого бобрового капелюшка на шовкового, врятувала бобрів від цілковитого знищення. Колись зграї мандрівних голубів заступали сонце в буквальному розумінні цього слова. В літературі наводяться приклади, що така зграя мала довжину 360 кілометрів і налічувала 2230272000 голубів. Її вага сягала мільйона тонн! Здавалося, що могло загрожувати існування такого неймовірного чисельного виду? Однак фінал посиленого „інтересу” людей, зокрема фермерів, до цих птахів виявився трагічним. Їх били чим могли і як могли, а в 1914 році не стало.

Така ж доля спіткала безкрилих гагарок, дронтів, гігантських страусів моа, вага яких досягала 300 кілограмів, стеллерових корів, диких коней тарпанів та ряду інших тварин. Залишилися, правда, кістяки та чучела деяких із них. Селекціонери тепер тільки гірко сумують, коли читають у спогадах очевидців про величезних стеллерових корів.

Паслися ці морські тварини в прибережних водах, основною їжею для них були прибережні водорості. Росли корови дуже швидко, при довжині 6-9 метрів вага їхня досягала 3-4 тонн. А м’ясо цих тварин було смачне – воно нагадувало телятину. І вирощувати стелерових корів не складало б великих труднощів. На жаль, остання морська корова була забита на Командорських островах ще в 1768році.

Вдамося до книжки Ігора Акимушкіна, автора „Трагедія диких тварин”, прагнення мисливців якомога більше забити, впіймати, знищити і кілька рядків процитуємо:

Щорічно вивозили:

- із самої Венесуели 1,5 мільйона шкурок білих чапель;

- із островів Карібського моря в один лише Лондон – 400 тисяч шкурок колібрі;

- з острова Лисянського (Гавайські острови) – 300 тисяч цінних пташиних шкурок;

- з острова Лусон (Філіпіни) – 200 тисяч альбатросів;

- з острова Полінезії – пера 50 тисяч райських пташок;

- з Австрії – 50 тисяч шкурок сумчастого ведмедя;

- із Африки – бивні 50 тисяч слонів.

Погоня за доларами веде до знищення наймогутніших тварин, які будь-коли існували на Землі. Зараз на планеті від рук людей гине по одному киту, щовесни вкорочується життя майже 250 тисячам північних тюленів, серед яких чимало малят, біле хутро яких користується особливим попитом...

Люди нарешті зрозуміли: природу треба охороняти. Будь-який вид тварини чи рослини – неповторне явище природи.

Заново його не створиш.

Важливо зберегти на планеті все різноманіття живих істот.

Проблема охорони природи стала нині „проблемою віку”, набула важливого міжнародного значення. За її вирішення беруться політичні, державні діячи, провідні спеціалісти багатьох галузей науки.

П’ять років відомі вчені багатьох країн світу збирали інформацію про цих тварин, щоб потім скласти „Червону книгу фактів”, куди занесено види тварин і рослин, які безповоротно зникли з лиця Землі. Включено також такі види, чисельність яких швидко й невпинно скорочується, і невизначені види – маловідомі тварини й рослини, яким, мабуть, теж загрожує небезпека зникнення.

Для охорони тварин, особливо рідкісних і зникаючих видів, потрібно знати їх будову та спосіб життя, екологічні умови, практичне значення.

Не все ще з біології окремих видів звірів вивчено досконало, тому кожне спостереження використанне вченими-зоологами, може бути спрямоване на охорону, національне використання й збагачення тваринного світу нашої країни.

Усього в світовій фауні налічується близько 3500 видів ссавців, з них на Україні живе 101 вид.

Висновок

„ Можливо, настав час скласти моральний кодекс, який визначав наші взаємостосунки з крупними ссавцями моря й суходолу”. Ж.-І. Кусто.

Держава виділяє величезні кошти на охорону природи і, зокрема, на збереження рідкісних тварин. Однак у цій справі лише державних заходів недосить. Піклуватися про збереження навколишнього середовища повинно усе населення нашої країни.

Знати, любити і берегти природу необхідно кожному незалежно від того, який фах він собі обрав, які державні чи громадські пости він обіймає.

В першу чергу треба знати, тоді полюбиш, а знаючи і люблячи – будеш берегти.

Серед найважливіших заходів що до охорони тваринного світу слід назвати такі: виховання з дитинства придоохороної свідомості у людей; найсуворіша боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, охорона від епідемій і антропогенних забруднень; розселення в зручні для існування місця; контроль за кількістю хижаків. Крім того, потрібні ретельне дослідження рідкісних і зникаючих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для поліпшення ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.

Велике значення має також рекультивація порушених людиною ландшафтів, відновлення ґрунтів, пасовиськ, луків, лісів, водойм згідно з науково обґрунтованими далекоглядними планами, активний розвиток заповідної справи.

„Будь-яка тварина - це багатоквітний витвір еволюції, і кожна з них має однакове з нами право жити й виконувати певну роль взаємозв’язку у світі”.

О. Скарлатто.

Використана література

1. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй „Основи екологічних знань” Київ 1995 р.

2. О. П. Корнєєв „Розповідь про звірів” Київ 1996 р.

3. Ф. Д. Заставний „Фізична географія України” Львів 1996 р.

4. И. Н. Балбишев „Рідна природа” Львів 1995 р.

5. А. Л. Андриенко, А. П. Баско ”Охрана природы - задача всенародная” Киев 1998г.

6. Червона книга України 1993 р.

7. А. Давидов, Г. Кузнецов „Знай, люби, бережи” Київ 1990 р.

8. А. Я. Щербуха „Риби наших водойм” Київ 1991 р.

9. Игорь Акимушкин „Млекопитающие или звери” Киев 1995 г.

10. Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я.”Заповідники і національні природні парки України”. К., 1999

11. Андрієнко Т.Л., Отщенко В.А.”Проблеми збереження та відновлення біорізноманіття в Україні”. К, 2001р.

Курсовая работа: Екологія рідких тварин України

Похожие рефераты: