Дипломная работа: Еколого-біологічні дослідження місцевості

ЗМІСТ

Вступ

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-геграфічна частина району

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

1.3 Населені пункти, райони

1.4 Екологічний стан грунтів і відходів

1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти

1.6 Техносфера

1.7 Демографія

2. Практична частина

2.1 Екологічна стежка

2.2 Природоохоронна робота в регіоні

2.3 Історико-географічні та екологічні маршрути

3. Економічна частина

4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Найважливішим засобом екологічної освіти є організація різноманітних видів діяльності школярів безпосередньо в природному середовищі, в світі природи. Дане положення вимагає створення «учбового кабінету в природі».

Складовою цього є екологічна стежка - спеціально обладнана в освітніх цілях природна територія, на якій створюються умови для виконання певних видів завдань. Завдання виконуються під час екскурсій, а також польового практикуму.

Маршрут екологічної стежки вибирається так, щоб в ньому були представлені не тільки ділянки незайманої «дикої» природи, але і антропогенний ландшафт. Це дозволяє проводити порівняльне вивчення природного і перетвореного середовища, вивчати характер природовідтворюючої діяльності людини, вчитися прогнозувати всілякі наслідки такої діяльності.

Екологічна стежка розрахована на три категорії відвідувачів:

1) педагогів і студентів;

2) старших дошкільників, шкіл, що вчаться, і ПТУ;

3) батьків, відпочиваючих, організованих в екскурсійні групи і ін.

Особливо широко екологічні стежки дозволяють розвернути екологічне виховання серед молоді. Добре відомо, що далеко не завжди батькам вдається прищепити дітям любов до природи, бажання її берегти і, що ще складніше, порушити в кожного майбутнього громадянина" відчуття" відповідальності за її долю.

Особливість процесу екологічного навчання і виховання на стежках природи полягає в тому, що він будується на основі невимушеного засвоєння інформації, ціннісних орієнтації і ідеалів, норм поведінки в природному оточенні. Досягається це шляхом органічного поєднання відпочинку і пізнання під час руху по маршруту стежки, в тому числі екологічної.

Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, навчальио-пізнавальиих та загальноосвітніх екологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в зеленій смузі на південь від м. Києва.

Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Традиційно стежки прокладаються по буферних зонах навкруги заповідників, зонам організованого туризму національних парків, ландшафтним заповідникам. Крім того, для створення навчальних стежок підходять, наприклад, міські ліси, лісопарки, зони відпочинку, зелені зони міст і навіть ліси промислового використовування і нелісові площі: тундра, степ, напівпустеля, тобто території, що не відносяться до тих, що особливо охороняються.

З метою підвищення навчальної і виховної функцій екологічної стежки на маршруті встановлюють щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного, історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Цей метод дозволяє пов'язати теоретичні знання з реаліями об'єктивної дійсності, розвивати на безпосередніх прикладах прагнення до активної природоохоронної діяльності, виховувати почуття відповідальності за її наслідки.

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-географічна частина району

Утворений у: 1923 р. Площа: 254,0 тис.га. Населення: 59,0 тис.чол. Центр: м.Чернігів

Межує з Ріпкинським, Городнянським, Менським, Куликівським, Козелецьким районами Чернігівщини. На заході (по р. Дніпро та Київському водосховищу) - з Чорнобильським районом Київщини та Гомельською областю Республіки Білорусь.

Через район пролягають міжнародний автошлях Одеса - Санкт-Петербург, Південно-Західна залізниця.

128 населених пунктів.

Поверхня - низовинна слабохвиляста рівнина, подекуди розчленована долинами річок. Корисні копалини: торф, піски, глина. Річки - Дніпро з Київським водосховищем, Десна (з притоками Снов, Білоус). Ґрунти - в основному, дерново-підзолисті. Змішані ліси (сосна, береза, вільха, дуб, осика) займають 48,4 тис. га.

Центр району - місто Чернігів.

Чернігівський район є одним з найбільших в області.

Основною галуззю економіки району є сільськогосподарське виробництво, у якому працюють 109 сільськогосподарських підприємств, що дають 95% загальної валової продукції. Далеко за межами району відомі дослідне господарство "Чернігівське" у с. Ягідне та ЗАТ НВО "Еліткартопля" у смт. Седнів.

Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, льону, овочів, кормових культур, виробництві молока і м’яса великої рогатої худоби, свинини та яєць.

Територія Чернігівського району лежить в межах Чернігівського Полісся. Для території району характерні поліські – 63 % та лісостепові – 37 % ландшафти.

Райони моренно-зандрових піщаних рівнин з островами опіль - це Чернігівський і Менській. Розташовані ці райони по правобережжю річок Десни і Снів, а також на Снов-деснянськом. Їх відрізняє складна ландшафтна структура.

Ландшафти лесових ерозійних рівнин-опіль. Перший тип найбільш поширений в Чернігівському фізико-географічному районі. Ландшафти другого типу найбільш характерні для Чернігівського району. Найбільший лесовий «острів» розташований в Менському районі, а два менших - в околицях Чернігова, на правобережжі Снову [27].

В oпільських ландшафтах Чернігівського Полісся домінують територіальні комплекси трьох видів. Це, перш за все, плоскі і слабохвилясті межиріччя, складені лесовидними суглинками, з сірими і темно-сірими лісовими опідзоленими чорноземами. До другого вигляду відносяться плоскі ускладнені западинами вододільні простори, характерні лесовидними oпісчаненими суглинками з комплексом сірих і темно-сірих лісових типових і обглеєних суглинистих ґрунтів. Третій вид об'єднує крайні слабо- і полого нахилені міжярно-балочні вододільні простори. Вони складені лесовидними суглинками з сірими, темно-сірими лісовими легко- і середньо суглинистими ґрунтами, еродованими на схилах.

Своїм походженням міжярно-балочні комплекси зобов'язані розчленовуванню країв опіль ярами і балками. Інші фонові територіальні комплекси певним чином приурочені до окремих частин лесових «островів», Комплекси першого типу розташовуються в центральних частинах цієї території, тоді як плоскі із западинами вододільні простори, як правило, прилягають до тилових частин комплексів.

Землі всіх вододільних комплексів опіль розорані майже повністю (80 відсотків), ліси тут зведені, боліт мало, яри і балки використовуються для випасання худоби і сінокосіння .

Під час вивчення окремих компонентів природних умов території району ми постійно звертали увагу на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів — ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні [27].

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти — поверхневі води — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке взаємопов'язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки — урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь — ландшафтознавство [28].

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов'язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів [27].

У північній частині Чернігівської області були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20...21 °С, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У Середньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °С, найхолоднішого -1...+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2—З °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими, теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.) [27].

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15—20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині району. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

Найбільша кількість промислових підприємств знаходиться в м. Чернігів – 66 %. Найбільша кількість викидів припадає на м. Чернігів – 34 % викидів області.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на 31.12.2008 р., 531 промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромислового комплексу.

Як і в попередні роки роздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.

Кількість викидів від пересувних джерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн – 53 % від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівському району з 2003 р. по 2008 р. представлено в табл. 3.1, перелік основних забруднювачів в таблиці 3.2.

Табл. 3.1. Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. (тис. тонн)

В 2008 році в регіоні суб’єктами господарської діяльності впроваджено 29 повітроохоронних заходів. Загальний обсяг витрат за кошторисною вартістю склав 4178,2 тис. грн., при цьому зменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря після впровадження заходів очікувалось 96,681 т, фактично зменшення відбулось на 96,344 т.

Регулювання та налагодження котлів опалення (30 одиниць) зменшує викиди до 10 %.

Середньорічна концентрація діоксиду азоту (речовини 2-го класу небезпеки) перевищувала середньодобову граничнодопустиму концентрацію (ГДК) в 2,5 рази. Середньорічні концентрації інших домішок були нижче допустимих норм і складали: діоксиду сірки – 0,6 ГДК, оксиду вуглецю – 0,4, пилу – менше 0,1 ГДК. Вміст важких металів та бенз(а)пірену був значно нижчим за відповідні ГДК.

Максимальна з разових концентрацій діоксиду азоту перевищувала максимально разову ГДК в 2,5 рази і спостерігалась у липні на ПСЗ № 1. Повторюваність випадків перевищення максимально разової ГДК з діоксиду азоту дорівнювала по місту і на обох постах – 51%.

Максимальна концентрація оксиду вуглецю досягла 0,6 ГДК, пилу – 0,1, діоксиду сірки – 0,1 ГДК. Максимальні з середньомісячних концентрацій важких металів та бенз(а)пірену були значно нижчими за відповідні граничнодопустимі концентрації.

Рівень забруднення повітря на обох постах суттєво не відрізнявся.

У річному ході звітного року спостерігалось зростання середньомісячних концентрацій діоксиду азоту у березні та листопаді – грудні. Річний хід концентрацій пилу, оксиду вуглецю та діоксиду сірки не зазнав значних змін.

У порівнянні з попереднім роком спостерігалося деяке підвищення рівня забруднення атмосферного повітря діоксидом азоту, вміст інших домішок не змінився.

У 2008 році потужність експозиційної дози гамма-випромінювання по області становила 8-13 мкР/год, сумарна бета-активність випадінь у м. Чернігові - 764,6 Бк/м² (при допустимому рівні 3300 Бк/м² ).

Чернігівською обласною санітарно-епідеміологічною станцією за 2006 р. проведено 2438 досліджень проб забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, з них з перевищенням ГДК 49 (1,9 %), в т.ч. в міських поселеннях 2146 проб, з них з перевищенням ГДК 42 проби (1,9 %), в сільських поселеннях 222 проби, з них з перевищенням ГДК 7 проб (2,4 %). Дослідження шкідливих речовин в атмосферному повітрі проводились за такими показникам: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, аміак, свинець, ацетон, толуол, ксилол, бензол.

В місті Чернігові, згідно вказівки МОЗ України з 1995 р. проводиться спостереження забруднення атмосферного повітря на маршрутному посту (м. Чернігів – 13). по 16 інгредієнтах: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, толуол, аміак, свинець, ацетон, сірководень, ртуть, ксилол, бензол.

В перелік підприємств – основних забруднювачів навколишнього природного середовища Чернігівської області входить Комунальне енергогенеруюче підприємство „Чернігівська ТЕЦ” ТОВ фірми „ТехНова”, яке занесено до „Переліку екологічно-небезпечних об’єктів загальнодержавного рівня”. Контроль за обсягом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у 2006 р., проводився ЗАТ „Техенерго” (м. Львів). Перевищень нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин не зафіксовано.

Табл. 3.2. Динаміка викидів в атмосферне повітря, в тому числі за найпоширенішими речовинами (пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю) в цілому по області та в розрізі населених пунктів

тис. тонн

1.3 Екологічний стан водного середовища

Загальний забір води в 2008 році в області згідно з даними державної статистичної звітності форми № 2-ТП (водгосп) становив 147,9 млн. м³ . У порівнянні з 2007 роком (160,4 млн. м³ ) забір свіжої води зменшився на 12,5 млн. м³ , або на 7,8 % (рис. 1.1.).

У зв’язку зі зменшенням виробництва електричної енергії КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірма "ТехНова" загальний забір води з поверхневих джерел зменшився в порівнянні з минулорічним на 10,07 млн. м³ , або на 10,8 %, і становить 83,02 млн. м³ . Динаміка забору води з поверхневих джерел за останні десять років представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Динаміка забору води з поверхневих джерел

Загальний обсяг забору підземних вод становить 64,88 млн. м.³ і, в порівнянні з 2007 роком (67,31 млн. м³ ), зменшився на 2,43 млн. м³ , або на 3,6 %. Динаміка забору води з підземних джерел за останні десять років наведена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Динаміка забору води з підземних джерел

Структура загального водозабору

Структуру забору води по галузям економіки представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Структура загального водозабору

Загальне використання водних ресурсів у 2006 році становило 136,7 млн. м³ і зменшилось, в порівнянні з 2005 роком (148,6 млн. м³ ), на 11,9 млн. м³ , або на 8,0 %.

Використання води у промисловості становить 80,48 млн. м³ , або 58,9 % від загального використання води. Зменшення загального водокористування проти минулого року (98,22 млн. м³ , або 66,1 % від загального використання) пояснюється зменшенням забору поверхневої води КЕП "Чернігівська ТЕЦ" ТОВ фірма "ТехНова" у зв’язку зі зменшенням виробництва тепло- та електроенергії (рис. 1.5.).

Використання води в комунальному господарстві становить 32,14 млн. м³ , або 23,5 % загального використання. Водоспоживання населення у комунальному секторі у межах 31,44 млн. м³ на рік, або 122,6 літрів на добу на одного мешканця.

Використання води в сільському господарстві становить 20,34 млн. м³ , або 14,9 % загального використання води і збільшилось в порівнянні з попереднім роком (14,46 млн. м³ ) на 5,88 млн. м³ , або на 40,7 %. Це пов’язано зі збільшенням використання води для риборозведення.

1.4 Екологічний стан грунтів і відходів

Екологічну стійкість земельних ресурсів Чернігівської області характеризує ступінь розораності земель. Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями.

За даними Державної станції захисту рослин Чернігівської області в 2006 році використано в сільському господарстві 501,1 тонн пестицидів на загальній площі 732,71 тис. га. Зокрема, використано інсектицидів – 35,715 тонн на площі 232,7 тис. га, фунгіцидів – 78,73 тонн на площі 92,21 тис. га, гербіцидів – 284,348 тонн на площі 394,6 тис. га, протруювачів – 65,91 тонн, інших засобів захисту рослин – 36,4 тонн на площі 4,54 тис. га. Оброблено біометодом 4,542 тис. га сільськогосподарських угідь.

Земельний фонд регіону станом на 1 січня 2007 року складає 3190,3 тис. га. Структура земельного фонду свідчить, що 2090,9 тис. га (65,5 %) зайнято сільськогосподарськими угіддями; ліси та інші лісовкриті площі по області становлять 724,0 тис. га (22,7 %.); забудовані землі становлять 99,8 тис. га (3,1 %); заболочені землі 123,2 тис. га (3,9 %); відкриті землі без рослинного покриву складають 28,3 тис. га (0,9 %); води 67,7 тис. га (2,1 %); інших земель 56,4 тис. га (1,8 %).

Табл. 1.5.Структура земельного фонду

Структура земель, в порівнянні з 2005 роком, майже не змінилася і використання земель за цільовим призначенням свідчить про високе антропогенне навантаження на земельні ресурси.

До основних земельних угідь, від стану яких в значній мірі залежить екологічна ситуація в області, відносяться сільськогосподарські угіддя, землі лісового та природно-заповідного фонду. Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно до площі суші в різних адміністративних районах області становить від 50 до 84 відсотків.

Розораність території області в 2006 році складала 43,1 % до загальної площі області, планується зменшення розораності на 2015 рік до 40 %.

Частка ріллі до площі сільськогосподарських угідь по області в 2006 році складає 65,8 %, планується зменшення цієї частки до 64 % на 2015 рік.

Для державних та громадських потреб у 2006 році відведено 168,7 га земель з них сільськогосподарських угідь 34,3 га, в тому числі ріллі – 23,9 га.

Рис. 1.5. Структура земельного фонду по основних видах угідь та функціональному використанню

Рис.1.6. Структура сільськогосподарських угідь.

Рис. 1.7. Структура земельного фонду за власниками землі та землекористувачами

Аналіз стану земельних ресурсів області свідчить про наявність деградованих та малопродуктивних земель, які підлягають консервації на загальній площі 138,3 тис. га. У 2006 році здійснено консервацію 0,5 тис. га малопродуктивних земель, консервація деградованих земель не проводилась. Станом на 01.01.2007 року потребують консервації 137,8 тис. га земель.

Проблеми відтворення і підвищення родючості ґрунтів не можна вирішувати ізольовано від проблеми ерозії ґрунтів. Разом з природними факторами, розвитку ерозійних процесів сприяють високий ступінь розораності території.

Вилученню зі складу ріллі підлягають площі всіх середньо - та сильнозмитих ґрунтів схилів крутизною більше 50 градусів, площі слабозмитих ґрунтів схилів крутизною 30-50 градусів з переведенням в кормові угіддя та під залісення.

Всього сільськогосподарських угідь, що зазнають впливу водної ерозії, налічується біля 81 тис. га, в т.ч. ріллі 50,6 тис. га. Консервацію цих земель рекомендується проводити залуженням із переведенням (шляхом трансформації угідь) під сіножаті, пасовища та залісення. Тимчасову консервацію слід здійснювати залуженням із наступним поверненням до складу орних земель. Ґрунти легкого механічного складу необхідно вилучати зі складу сільськогосподарських угідь. Для ґрунтів важкого механічного складу потрібно проводити залуження. Дуже змиті й розмиті ґрунти повинні вилучатись зі складу орних земель із залученням їх до луко-пасовищних угідь або залісення. Землі із середньозмитими ґрунтами доцільно залужити (забезпечити тимчасову консервацію). Після певного часу фітомеліоративного періоду їх доцільно повернути до складу орних земель за умови відновлення модульних показників, характерних для даного ґрунту.

З огляду на екологічну доцільність необхідно провести оптимізацію структури ґрунтового покриву луко-пасовищних угідь. Ці угіддя традиційно приурочені до менш родючих, відносно ріллі, ґрунтів, які мають певні обмеження щодо використання під польові культури, але цілком придатні для вирощування трав.

Реалізація запропонованих заходів щодо консервації деградованих, малородючих ґрунтів орних земель та трансформації луко-пасовищних угідь дозволить отримати в першому наближенні екологічно оптимізовану структуру земельного фонду.

Оптимізація співвідношення ріллі, сінокосів і пасовищ має велике значення, тому що це – найдешевший доцільний спосіб врегулювання еколого-економічних взаємозв’язків у природно-антропогенних відносинах.

Аналіз динаміки агрохімічних показників ґрунтів за 7 останніх років показав, що вміст основних елементів живлення (фосфору і калію), кальцію суттєво знизився, ґрунти підкислились, вміст гумусу дещо підвищився.

Слід відмітити, що ґрунтовий покрив області представлений здебільшого малогумусними, легкими за гранулометричним складом ґрунтами, які мають низьку буферну здатність, що обмежує їх можливості до інактивації техногенних важких металів. Тому вміст в таких ґрунтах навіть відносно невеликих кількостей важких металів може привести до небезпечного забруднення ними сільськогосподарської продукції.

Вміст залишкових кількостей ДДТ, ГХЦГ в 2006 році в ґрунті був визначений в 403 зразках ґрунту на територіях, що прилягають до складів пестицидів. В 2006 році пестицидами було забруднено: ДДТ – 19 %, γ-ГХЦГ– 3 % зразків ґрунту. У 8 зразках ґрунту виявлено перевищення ГДК по ДДТ.

В 403 зразках ґрунту визначали вміст пестицидів симм-тріазинової групи. Так було виявлено забруднення: прометрином – 3 % зразків, 2 з яких мають перевищення ГДК, атразином – 6 %, симазином – 3 %, 1 зразок з перевищенням ГДК.

У 8 зразках рослинницької продукції, відібраних на контрольних ділянках, визначався вміст ДДТ, γ-ГХЦГ та 2,4-Д-амміної солі. Залишкових кількостей цих пестицидів не виявлено. За проведенням досліджень 12 зразків зерна, вмісту в них залишкової кількості ДДТ, γ-ГХЦГ, 2,4-Д-амміної солі не виявлено. В 5 зразках картоплі визначали вміст пестициду конфідор, залишкової кількості цього токсиканту також не виявлено.

Охорона земельних ресурсів від деградації – одна з найважливіших проблем сучасності. Високий рівень сільськогосподарського освоєння і розораності території області та наявність значних площ еродованих земель вимагає нових підходів до вирішення цієї проблеми. Одним з найефективніших ресурсних засобів підтримання родючості ґрунтів на оптимальному рівні є застосування органічних та мінеральних добрив. Дози та співвідношення їх повинні відповідати біологічним особливостям культур, враховувати вміст у ґрунтах елементів живлення, повністю компенсувати винос їх урожаєм та забезпечувати до певної міри нагромадження необхідних поживних речовин у ґрунті.

До 1991 року інтенсивність деградаційних процесів значною мірою послаблювались за рахунок збільшення обсягів застосування органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування, інших заходів з відтворення родючості ґрунтів.

В період інтенсивної хімізації (1971-1990 роки) обсяги застосування добрив постійно зростали і в 1986-1990 роках досягли в середньому 164 кг/га поживних речовин туків і 10,7 т/га органічних добрив. При цьому добрива застосовувались комплексно, збалансовано за елементами живлення.

Таким чином, створювались передумови для досягнення стану родючості ґрунтів, який забезпечував би одержання стабільних урожаїв сільськогосподарських культур досить високого рівня.

Проте, за останнє десятиріччя обсяги застосування добрив значно зменшились. В середньому за 2001-2005 роки на 1 га посівної площі було внесено по 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 тонни органічних добрив, що, порівняно з 1986-1990 роками менше, відповідно, в 5,3 і 6,7 разів.

Аналіз даних статистичної звітності (форми 29-с.-г. „Збір урожаю сільськогосподарських культур та плодоягідних насаджень у 2006 році” і форми 9-б-с.-г. – „Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай 2006 року в сільськогосподарських підприємствах області”) показує, що під урожай 2006 року було внесено 33,9 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив, що на 10,7 тис. тонн більше, ніж в середньому за 2001-2005 роки. Відповідно, і рівень удобрення 1 га збільшився з 31 до 48 кг на 1 га. Незважаючи на збільшення обсягів застосування туків, компенсація ними виносу основних елементів живлення урожаєм сільськогосподарських культур була дуже низькою і становила: по азоту – 47 %, по фосфору – 22 %, по калію – 9 %.

Ситуація ускладнюється суттєвим дисбалансом внесених у ґрунт поживних речовин. При рекомендованому співвідношенні N:P:K=1,0:0,8:1,0 фактично в 2006 році воно становило 1,0:0,17:0,17. Значна перевага в обсягах застосування туків азотних добрив приводить до нераціонального, малоефективного та збиткового їх використання, подальшого підкислення ґрунтів, збільшення інтенсивності забур`янення полів. Висока ефективність одностороннього внесення азоту спостерігається лише на ґрунтах, які мають оптимальний вміст фосфору і калію, проте, такі ґрунти займають лише 9-16 % орних земель.

Використання мінеральних добрив в гранично допустимих нормах сприяє збагаченню грунтів мікро- та мікроелементами, поліпшується структура грунту.

Порівнюючи рівень внесення мінеральних добрив під урожай сільськогосподарських культур в 2006 році з попереднім 2005 роком, слід відзначити, що 12 районів області збільшили обсяги застосування туків. Решта районів допустила зменшення їх застосування.

В цілому по регіону в 2006 році мінеральних добрив не застосовували 230 господарств (40 %), ще 94 господарства (16 %) внесли їх менше 10 кг/га. Площа внесення мінеральних добрив у 2006 році склала 51 % від загальної посівної площі, що на 12 % більше, ніж у 2005 році. На 1 гектар посівної площі було внесено в середньому 48 кг поживних речовин, з них азоту – 36, фосфору – 6, калію – 6 кг.

В 2006 році погіршилась ситуація з виробництва та застосування органічних добрив. Порівняно з 2001-2005 роками обсяги їх використання зменшились на 306 тис. тонн і становлять лише 952 тис. тонн, а рівень внесення на 1 га знизився на 0,2 т і дорівнює 1,4 т. Органічні добрива внесено лише 37 тис. га, що становить 5 % від загальної посівної площі. Просапні культури забезпечені органічними добривами лише на 9 % площ. Науковими дослідженнями доведено, що для бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах області необхідно вносити на 1 га по 8-10 тонн органічних добрив. Проте, таку кількість органіки сьогодні вносять лише 2 % господарств.

Розрахунки згідно з нормативами можливого виходу органічних добрив від наявного поголів`я у великотоварних господарствах і фактичне його внесення показали, що значні кількості органіки недовиробляються або втрачаються. В цілому по області не доходить до поля 629 тис. тонн гною (40 %). В ряді районів ситуація ще гірша.

Недостатні обсяги застосування добрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живлення обумовили, починаючи з 1993 року, формування гостродефіцитного балансу поживних речовин та гумусу.

До 1990 року в ґрунтах регіону спостерігався близький до бездефіцитного баланс гумусу. Пізніше, коли почали знижуватись обсяги внесення органічних добрив, а в результаті спаду урожайності зменшилась кількість пожнивно-кореневих залишків, баланс гумусу став суттєво від`ємним.

В середньому по регіону від`ємне сальдо балансу гумусу в 1996-2000 р.р. склало 376 кг, в 2001-2005 рр. – 333 кг, в 2006 році - 345 кг, коливаючись від 149 кг до 538 кг. Основна причина прискорення процесів мінералізації і втрат гумусу – це різке зниження обсягів застосування органічних добрив. В зв`язку з цим, найбільш гострою проблемою в землеробстві щодо родючості ґрунтів є поповнення їх органічною речовиною.

В ґрунтовому покриві області переважають малогумусні ґрунтові відміни. В зв`язку з цим, середній вміст гумусу становить лише 2,30 %. Враховуючи, що в останні роки частина малогумусних піщаних ґрунтів, які не обробляються, не обстежувалась, то, фактично, середній вміст гумусу ще нижчий. Низький вміст гумусу поширений на площі 433 тис. га (42 %). Результати останнього туру обстеження показали, що, в порівняні з максимальними показниками, вміст гумусу в середньому по області зменшився на 0,08 %. Особливо відчутні втрати його в лісостеповій частині області (- 0,10 %).

Сальдо балансу поживних речовин в землеробстві до 1993 року було додатнім по всіх трьох елементах живлення, що пояснює нагромадження в ґрунтах залишкових кількостей фосфатів, обмінного калію, повністю компенсувало витрати азоту. Проте, починаючи з 1993 року сальдо балансу стає від`ємним по всіх макроелементах, що свідчить про виснаження ґрунтів, зниження в них запасів необхідних поживних речовин.

В останні роки сальдо балансу поживних речовин було від`ємним і щороку становило 50-66 тис. тонн елементів живлення, вартість яких складає 120-140 млн. гривень.

Про це ж свідчать і розрахунки балансу поживних речовин в землеробстві області в 2006 році, які показали, що втрати основних елементів живлення в ґрунтах склали 64 тис. тонн поживних речовин, з них: азоту – 19, фосфору – 10, калію – 35 тис. тонн. Ґрунти втратили поживи на 158 млн. грн. З одного гектара посівної площі винесено, в середньому, на 104 кг поживних речовин більше, ніж надійшло до ґрунту. В зональному відношенні інтенсивніше вичерпуються запаси елементів живлення в зоні Лісостепу, де отримують більш високі врожаї сільськогосподарських культур.

Результати агрохімічної паспортизації земель вказують на значне зменшення вмісту фосфору, калію, гумусу в ґрунтах області, а також їх підкислення.

На даний час за вмістом рухомих форм фосфору урожай сільськогосподарських культур лімітується на площі 874 тис. га (84 %). Серед цих земель дуже низький і низький вміст фосфору виявлено на площі 67 тис. га. За останні 5 років запаси фосфору зменшились на 7 %.

Становище з калієм ще гірше. Його нестачу рослини відчувають на площі 943 тис. га (91 %). За 5 років запаси калію зменшились в середньому по області на 2 %. Найбільше площ з недостатнім вмістом калію виявлено у Городнянському, Корюківському та Щорському районах – 99 %. Для інших районів Полісся та більшості районів Перехідної зони недостатній вміст калію характерний для 97-98 % площ. Площі з дуже низьким і низьким вмістом калію поширені на 34 % орних земель області. Таким чином, в умовах області калій є елементом другого мінімуму після азоту.

Однією з найгостріших проблем в землеробстві області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Цей процес набув великих масштабів, спричиняючи значні негативні наслідки. Його висока інтенсивність пояснюється тим, що за останні роки значно зменшилось внесення органічних добрив, які являються вагомим джерелом повернення в ґрунт кальцію, а з мінеральних добрив вносяться, в основному, азотні, які є фізіологічно кислими і змінюють реакцію ґрунтового комплексу в сторону підкислення. Основною ж причиною підвищення кислотності є припинення вапнування кислих ґрунтів через відсутність фінансування, як з державного, так із місцевого бюджетів.

Надмірна кислотність спричиняє погіршення фізичних, фізико-хімічних, агрохімічних і біологічних властивостей ґрунту. Як наслідок, пригнічується ріст і розвиток більшості сільськогосподарських культур, що зумовлює втрати рослинницької продукції в перерахунку на зерно понад 105 тисяч тонн, на 20-40 % зменшується ефективність мінеральних добрив. Через пригнічення кореневої системи знижується зимостійкість та посухостійкість сільськогосподарських культур, збільшується засміченість полів бур`янами, бо більшість їх витримують кислу реакцію ґрунтового розчину. На кислих ґрунтах також пригнічується мікробіологічна діяльність, зростає ураження рослин грибковими хворобами, посилюється засвоєння рослинами радіонуклідів, важких металів, в них збільшується вміст нітратів, що знижує якість продукції.

На даний час в області кислі ґрунти поширені на 525 тисячах гектарів (51 %) орних земель, з них сильно і середньокислі – на 216 тисячах гектарів (21 %).

В останні роки роботи по зниженню кислотності і одночасно збагаченню ґрунтів кальцієм проводили в незначних кількостях. В 2004 році вапнування кислих ґрунтів було проведено на площі – 7,6 тис. га, з них 3,1 тис. га за рахунок коштів з держбюджету та 4,5 тис. га за рахунок власних коштів господарств, в 2005 році провапновано 5,4 тис. га, з них 2,1 тис. га за кошти держбюджету та 3,3 тис. га за власні кошти господарств.

В 2006 році в області було провапновано 3,2 тис. га кислих ґрунтів, що на 2,2 тис. га менше проти минулого року. У зв`язку із призупиненням дії державної програми робіт з докорінного поліпшення земель в 2006 році за рахунок бюджетних коштів ця робота була виконана на площі 0,1 тис. га, власних коштів господарств – на 3,1 тис. га.

Гіпсування засолених ґрунтів в регіоні не проводиться.

Багатий землеробський досвід і результати численних наукових досліджень засвідчують, що ігнорування хімічної меліорації ґрунтів призводить до суттєвого недобору врожаїв, особливо кальцієфільних культур, а в процесі тривалого сільськогосподарського використання – до інтенсифікації процесів декальцинації, підвищення рухомості важких металів і радіонуклідів та їх накопичення в рослинницькій продукції.

У зв`язку із призупиненням дії державних програм з вапнування, відсутністю коштів на його проведення у землекористувачів, стрімкого підкислення ґрунтів, в усіх без виключення районах, в області виникла нагальна потреба в розробці дієвої програми, яка б докорінно покращила ситуацію із станом ґрунтів.

Центром „Облдержродючість” розроблено проект програми „Вапнування кислих ґрунтів у Чернігівській області на 2007-2011 роки”, в якому вапнування кислих ґрунтів розраховане на 5 років, протягом яких має бути поліпшено якість кислих ґрунтів на площі 142,8 тис. га. Програма спрямована на зменшення площ кислих ґрунтів, здійснення постійного моніторингу ґрунтів за станом їх кислотності та заходів щодо посилення відповідальності землевласників і орендарів за стан використання земель, показники їх родючості.

Проведення заходів по докорінному поліпшенню земель є не тільки необхідною передумовою створення екологічно збалансованих агроекосистем, але й обумовлюючим фактором значного поліпшення продуктивності ґрунтів, що забезпечує високу економічну ефективність вкладених ресурсів.

Малогумусність, підвищена кислотність, легкий гранулометричний склад ґрунтів області обумовлюють їх малу ємність вбирання, слабку буферність. А звідси й низьку здатність нагромаджувати і утримувати значні запаси поживних речовин, ефективно протистояти зовнішньому впливу на ґрунтовий розчин.

Отже, в сучасному землеробстві області створились вкрай несприятливі умови, коли еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунтів необхідно компенсувати внесенням екологічно доцільних норм добрив.

З метою охорони земель в минулі роки розроблено 83 проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій на площі 330,5 тис. га. Проведено повне закріплення в натурі (на місцевості) контурних меж полів і робочих ділянок на площі 193,2 тис. га.

У 2006 році заходи з контурно-меліоративної організації територій не проводились.

В ході реалізації практичних заходів щодо охорони земель створено 1000 га захисних лісових насаджень, проведено берегоукріплювальних робіт на ділянці 0,15 км.

За наслідками господарської діяльності на території області налічується 3,1 тис. га порушених земель, з них відпрацьованих - 1,8 тис. га. Проведено рекультивацію порушених земель на площі 90 га .

В ході виконання регіональної програми "Екологія 2010" у 2006 році проведено виконання комплексу природоохоронних заходів на загальну суму 3540,1 тис. грн.

Табл. 1.6. Розподіл земельного фонду області за власниками землі та землекористувачами станом на 01.01.2007року

В забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресурсів, крім державного управління, суттєву роль відіграє внутрігосподарське управління, що здійснюється конкретними суб’єктами права на землю – власниками земельних ділянок і землекористувачами, в обов’язки яких входить забезпечення в процесі господарської діяльності раціонального використання і охорони земель.

Станом на 01.01.2007 р., згідно структури за формами власності, в області у державній власності знаходиться 50,4 % земельного фонду, та у приватній власності 49,6 %.

1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти

Рослинність регіону у природному стані збереглася приблизно на третині її території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, покриву луків і болотної рослинності. У лісах на півночі області переважає сосна звичайна, а на півдні – листяні породи.

Найбільш розповсюджені в регіоні ліси, в яких, в якості домінанта, виступає сосна звичайна, це так звані бори та субори. Сосна звичайна є основною лісоутворюючою породою на Чернігівщині. Вона надає неповторної краси борам та суборам, завдяки їй повітря в них цілюще, духмяне та багате на фітонциди.

Загальна площа земель лісового фонду на 01.01.2007 р. становить 724,0 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 658,8 тис. га (20,7 % від загальної площі області).

До того ж відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. Якщо в північних районах лісистість становить від 20 до 41 % від загальної площі району, то в південних – лише 7 – 20 %.

Ліси першої групи становлять 258,2 тис. га, площа лісів другої групи - 414,5 тис. га. Вікова структура лісів області нерівномірна, в лісовому фонді переважають молодняки – 33,5 % площі, середньовікові насадження займають 47 %, пристигаючі – 14,2 %, стиглі – 5,3 % від загальної площі лісів.

Запас деревини області становить 124,2 млн. м³ , з них стиглої – 7,6 млн. м³ (6,2 %). Середній запас деревини на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель становить 189 м³ , стиглих і перестійних деревостанів – 210 м³ , середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель складає 4,1 м³ .

Веденням лісового господарства в області займаються 58 постійних лісокористувачів, з них 11 державних підприємств Чернігівського обласного управління лісового господарства.

Розподіл лісового фонду у 2006 році (тис. га)

Розрахункова лісосіка рубок головного користування, в порівнянні з 2005 роком, збільшилася на 9,2 % і становила понад 800 тис. м³ . Збільшення розрахункової лісосіки відбулося за рахунок підприємств КП «Чернігівоблагроліс». До їх розробок залучаються значні фізичні і матеріальні сили, в тому числі і лісової охорони, а відповідно не приділяється належна увага технології створення лісових культур та догляду за ними, особливо в перші роки.

Розрахункова лісосіка по головному користуванню в лісах Державних лісогосподарських підприємств затверджена на 2006 р. в розмірі 596,2 тис. м³ , по лісогосподарських підприємствах агропромислового комплексу – 149,4 тис. м³ , по лісогосподарських підприємствах Міноборони – 53,8 тис. м³ .

Динаміка спеціального використання лісових ресурсів в лісах області в розрізі користувачів за останні 5 років наведена в табл. 1.7.

Таблиця 1.7.

Динаміка спеціального використання лісових ресурсів

Відновлення лісів області відбувається переважно за рахунок створення лісових культур на площах після суцільних рубок, а лісорозведення – на площах, які непридатні для сільськогосподарського використання: в ярах, на пісках. Для забезпечення відтворення вилучених запасів деревини, підвищення продуктивності лісів, з метою запобігання ерозійним процесам, поліпшення навколишнього природного середовища на землях держлісфонду та на непридатних для використання в сільському господарстві землях здійснено лісовідновлення та лісорозведення на площі 4508,3 га (табл. 1.8).

Таблиця 1.8.

Динаміка лісовідновлення, лісорозведення та створення захисних лісонасаджень (га)

В цілому, стан лісових культур в області задовільний, хоча в окремих господарствах допускаються недоліки при їх створенні: низький рівень агротехніки, відсутність належного догляду за посадками, що призводить до порушення строків переводу лісокультур в покриту лісом площу і навіть до їх загибелі.

Посадковий матеріал вирощується в лісорозсадниках лісгоспів у достатній кількості, але асортимент порід, які вводяться до складу лісових культур, дуже бідний, майже не вводяться цінні плодово-ягідні, ґрунтопокращуючі породи дерев та чагарників.

Останнім часом складно вирішуються питання, пов’язані із захистом лісових насаджень від шкідників та хвороб. Це вимагає щорічного вжиття широкомасштабних лісозахисних заходів, які потребують значних фінансових та матеріальних витрат, а тому вони ліквідовані заходами боротьби в поточному році лише на площі 13,5 тис. га.

Лісопатологічними обстеженнями, проведеними у 2006 році виявлено 61,9 тис. га лісу, пошкодженого шкідниками та хворобами, що становить 9,3 % від вкритої лісом площі.

Спостерігається значне зниження обсягів заготівлі лікарських рослин, зумовлене як радіаційним забрудненням територій, так і виснаженням їх запасів внаслідок посилення антропогенного впливу на довкілля.

Протягом останніх років обсяги заготівлі контрольованих видів дикорослих рослин поступово зменшуються, а встановлені ліміти не використовуються.

За останній час природні луки Чернігівщини мали значні зміни. Основними факторами, які викликали зміни лучної рослинності, є меліорація, заростання луків деревною рослинністю та ненормоване випасання худоби (біля великих населених пунктів).

Порушення структури лучних ценозів проявляється у збідненні флористичного складу, спрощенні ярусної будови, формування більш одноманітних, екологічно нестійких ценозів. Зараз відбувається трансформація справжніх та болотистих луків в торф’янисті, з переважанням щучнику, а також заміна їх сіяними травами. На територіях, віддалених від населених пунктів, переважають справжні сінокосні луки над пасовищними. В місцях інтенсивного розвитку тваринництва переважають луки-пасовища, частина з яких знаходиться на різних стадіях пасквальної дигресії. Внаслідок випасів утворюються дрібнозлакові та дрібноосокові ценози.

Загальні закономірності антропогенних впливів полягають в зменшенні площ боліт та луків, викликаних осушенням та подальшим використанням земель; трансформації рослинного покриву трав’яних ценозів, збільшення площ похідних ценозів торф’янистих луків, розширенні площ сіяних луків.

В зв’язку з трансформацією рослинного покриву трав’яних біогеоценозів Чернігівщини, особливо актуальним постає питання завершення формування природоохоронної сітки регіону з метою внесення до її складу рідкісних та цінних лучних ценозів з групами червонокнижних та регіонально рідкісних видів.

Протягом 2006 року Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України підготовлена низка нормативно-правових актів та методичних рекомендацій, що стосуються зелених насаджень у населених пунктах України.

Аналізуючи матеріали щодо стану зелених насаджень м. Чернігова за останні роки, виникає серйозна занепокоєність з цього питання. В місті відсутня не тільки інвентаризація зелених насаджень з визначенням балансової вартості зелених насаджень, а навіть їх елементарний облік.

При наявності значного озеленення міста, що проводилось головним чином в 50 – 60-ті роки минулого століття, на сьогодні, розвиток зеленого господарства має регресивний характер. Особливе занепокоєння викликає стан зелених насаджень загального користування, догляд за ним відбувається на рівні видалення сухостійних та пошкоджених дерев, відсутній не тільки капітальний, а і поточний ремонт об’єктів благоустрою зеленого господарства. Потребує лісопатологічного обстеження і лісопаркова зона міста.

На території регіону зустрічаються види тварин, занесені не тільки до Червоної Книги України та Європейського Червоного списку, а й до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS), Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).

Найбільше фауністичне різноманіття зустрічається на територіях, які зазнають найменшого антропогенного впливу. Це, в першу чергу, ліси, болотні масиви, об’єкти природно-заповідного фонду області. Для збереження видового різноманіття тваринного світу Чернігівщини на території області існують загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Каморетський», 2 ентомологічні, 3 орнітологічні, 1 іхтіологічний заказники та 7 зоологічних пам’яток природи місцевого значення.

Основними видами використання тваринного світу є полювання та рибальство.

Таблиця 1.9.

Динаміка чисельності основних видів мисливських тварин, голів

Всього налічується 13 користувачі мисливських угідь. Загальна площа мисливських угідь області, закріплених за користувачами, становить 2814,7 тис. га, в т. ч.: за 10 мисливсько-рибальськими підприємствами УТМР – 1960,1 тис. га (69,6 %), держлісгоспами Чернігівського облуправління лісового господарства (9 користувачів) – 316,9 тис. га (11,3 %), за іншими 23 користувачами – 537,7 тис. га (19,1 %).

Загальні витрати на ведення мисливського господарства користувачами угідь склали 5489,2 тис. грн., в т. ч.: мисливсько-рибальськими підприємствами УТМР – 1317,7 тис. грн., держлісгоспами Чернігівського обласного управління лісового господарства – 393,8 тис. грн., іншими користувачами – 3777,7 тис. грн.

Витрати на охорону та відтворення диких тварин користувачами угідь у 2006 році склали 2264,5 тис. грн., в т. ч. мисливсько-рибальськими підприємствами УТМР – 316,3 тис. грн., Чернігівським облуправлінням лісового господарства – 135,8 тис. грн., іншими користувачами – 1812,4 тис. грн.

В середньому, на 1000 га наданих у користування угідь, на охорону і відтворення використано: мисливсько-рибальськими підприємствами УТМР – 161,4 грн., Чернігівським облуправлінням лісового господарства – 428,6 грн., іншими користувачами – 3370,6 грн.

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області у 2006 році було погоджено вилучення копитних тварин лише тим користувачам мисливських угідь, які мали діюче мисливське упорядкування. Добуто користувачами угідь у 2006 році 385 кабанів (62 % від ліміту), 175 козуль (71 % від ліміту), 18 оленів благородних (67 % від ліміту), 24 лосі (92 % від ліміту).

Охорону тваринного світу на закріплених за користувачами угіддях у 2006 році здійснювали 40 мисливствознавців і 280 єгерів.

В середньому на 1 єгеря, при нормі 1 єгер на 7 тис. га лісових та 10 тис. га польових угідь, припадає угідь: у МРП УТМР – в середньому – 15,4 тис. га, по Чернігівському управлінню лісового господарства в середньому - 13,2 тис. га, по інших користувачах в середньому – 4,1 тис. га.

За даними обліку мисливських тварин, проведеному користувачами мисливських угідь області, на території Чернігівщини налічується 10 голів зубра. Для подальшого збереження та збільшення поголів’я зубрів необхідна державна програма, яка б передбачала належне фінансування заходів по відтворенню зубрів та стимулюванню зацікавленості в цьому користувачів мисливських угідь.

Попри низку заходів, проведених за останній рік в галузі охорони та відтворення водних живих ресурсів (ВЖР), ситуація залишається досить критичною і потребує значних доопрацювань. Значно знизився промисловий вилов риби у водоймах Чернігівської області. Протягом 2006 року вилов ВЖР склав 43,423 т. Перш за все, це пов’язано з економічною нестабільністю і, відповідно, дуже низьким рівнем фінансування промислових рибодобувних компаній та організацій. По-друге, із значним ростом рівня незаконного видобутку риби браконьєрами та неконтрольованого вилову водних живих ресурсів рибалками-любителями.

Вселення водних живих ресурсів з метою меліорації проводило Козелецьке МУВГ. В став “Калито-Гало” площею 100 га поблизу с. Патюти Козелецького району, згідно акта про виконання робіт з уселення водних живих ресурсів від 17.05.2006 р., було вселено річників товстолоба 3557 екземплярів та коропа 525 шт. на суму 4950 грн.

Динаміка вилову водних біоресурсів в Чернігівській області теж зазнала різких змін і набула тенденції до зменшення. Окрім того, у 2006 році контроль використання затвердженого ліміту та фактичного вилову риби на Київському водосховищі віднесені до компетенції відповідних уповноважених органів Київської області.

Динаміка вилову основних промислових видів риб не відображає в повному обсязі використання водних живих ресурсів, тому що не всі виловлені водні живі ресурси піддаються статистиці.

Динаміка вилову риби (тонн)

Станом на 01.01.07 р. природно-заповідний фонд області нараховує 652 об¢єкти загальною площею 252,3 тис. га, що становить 7,6 % площі області. Природно-заповідний фонд складають 8 категорій об’єктів: Ічнянський (площею 9665,8 га) та Мезинський (площею 31035,2 га) національні природні парки, регіональний ландшафтний парк „Міжрічинський” (площею 788753,95 га), 440 заказників (загальна площа 113684,1 га), 136 пам’яток природи (загальна площа 804,07 га), 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (загальна площа 415,8 га), 52 заповідні урочища (загальна площа 17549,2 га), дендропарк „Тростянець” (площею 204,7 га), Менський зоопарк.

З метою впорядкування мережі природно-заповідного фонду та відповідно до ст.ст. 51-54 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” проведена зміна категорії чотирьох парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, в зв’язку з їх невідповідністю даній категорії. Екологічна цінність цих територій визначається наявністю цінних ботанічних об’єктів, вікових дерев та важливістю їх стабілізуючої функції на території населених пунктів, де вони знаходяться, що дозволило перевести їх до статусу ботанічних пам’яток природи місцевого значення з повним збереженням їх площі та встановленням відповідного охоронного режиму.

Чернігівська область має значний рекреаційний потенціал для туризму, масового відпочинку людей та їх оздоровлення. Землі рекреаційного призначення – зони масового відпочинку та туризму, становлять близько 20 % території області. Освоєність їх досить нерівномірна, і сконцентрована, головним чином, навколо природних водойм, в лісових масивах поблизу населених пунктів.

Переважна більшість відпочиваючих у 2006 році оздоровлювалася в санаторії „Десна” (с. Ладинка Чернігівського району).

Найширший спектр санаторно-курортних послуг в області надає санаторій „Остреч”, який має власну лікувальну мінеральну воду, лікувальну торфогрязь, фізіотерапевтичні кабінети.

Якість питної води з підземних джерел для потреб оздоровниць відповідає вимогам держстандартів і постійно контролюється райСЕС. Кожний оздоровчий заклад має облаштований пляж, де проводиться купання відпочиваючих тільки після отримання позитивних лабораторних аналізів води відкритих водойм.

На автошляхах області розміщені рекреаційні пункти. Чернігівське обласне управління лісового господарства підтримує належний стан на 129 рекреаційних ділянках площею 37,3 га, серед них 3 новостворені в 2006 році. В 2006 році на створення та утримання рекреаційних ділянок було витрачено 267,7 тис. грн.

На державному обліку в області знаходиться 4809 пам'яток культурної спадщини, з них археології - 2342, історії - 2340, монументального мистецтва – 127. 39 об'єктів мають національне значення.

Понад 200 пам’яток історії та архітектури Чернігівщини мають світове значення. Найціннішими пам’ятками домонгольського періоду є унікальні Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Успенський собор Єлецького монастиря (ХІІ ст.), Антонієві печери та Ільїнська церква (ХІ-ХІІ ст. ст.), П’ятницька церква (ХІІ ст.) – у Чернігові, а також більш пізні комплекси історико-культурної спадщини області – Єлецький і Троїцько-Ільїнський монастирі в Чернігові.

Протягом 2006 року проведено поточний ремонт 102-х пам'яток історії та монументального мистецтва, здійснено реставрацію 2-х та реконструкцію 5-ти об'єктів культурної спадщини.

З метою забезпечення належного збереження пам'яток Музейного фонду України розроблений та затверджений розпорядженням голови Чернігівської облдержадміністрації від 28.02.2007 р. № 68 план заходів щодо посилення охорони об'єктів культурної спадщини на 2007-2010 роки.

У рамках Міжнародного інвестиційного форуму, що проходив у Чернігові 23-24 листопада 2006 року відбулася презентація туристичних проектів. Зокрема, увазі учасників форуму представлено проект „Батурин – гетьманська столиця" та організовано роботу круглого столу „Місто Чернігів – інвестиційний і туристичний потенціал".

Перспективним для розвитку туристичної галузі в регіоні є сільський туризм. У липні 2006 року у с. Андріївка Чернігівського р-ну відбулась презентація нової агросадиби „Андріївські озера".

1.6 Техносфера

Чернігівська область, в порівнянні з іншими областями України, має середній рівень природно-техногенної безпеки.

На території зареєстровано 153 об’єкти економіки (без сільгосппідприємств та малих підприємств). Функціонують 643 потенційно небезпечних об’єкти, з яких 40 – з найбільшим ризиком виникнення надзвичайних ситуацій.

„Перелік екологічно небезпечних об'єктів”, аварії на яких можуть спричинити або вже спричинили шкідливий вплив на довкілля, щорічно уточнюється. Зокрема, до „Переліку...” входять золовідвал КЕП „Чернігівська ТЕЦ” фірми „ТехНова” – екологічно небезпечний об’єкт загальнодержавного значення та ставки-накопичувачі промислових токсичних відходів підприємств м. Чернігова – об’єкт місцевого значення.

На золовідвалах Чернігівської ТЕЦ накопичено 2258,1 тис. тонн золи. Резервні площі для подальшого її розміщення відсутні. Розроблений проект та будується золонакопичувач на базі ставка-накопичувача № 6 ВАТ “Чернігіввовна”.

Стан ставків, експлуатація яких припинена, не відповідає вимогам санітарно-технічних та екологічних норм та правил. Аналізи проб води з спостережних свердловин свідчать про значні перевищення ГДК по вмісту забруднюючих речовин в підземних водах.

Ускладнює екологічну ситуацію регіону недостатньо розвинута система збору та утилізації/видалення небезпечних відходів. В області є одне підприємство, що здійснює діяльність із збирання, оброблення та транспортування токсичних відходів. Крім того, вказаною діяльністю на території області займалися підприємства міст Києва та Сум, що мають ліцензії на даний вид діяльності.

Перелік екологічно небезпечних об'єктів

Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря в області залишаються КЕП “Чернігівська ТЕЦ” ТОВ фірми "ТехНова", підприємства нафтогазопереробної промисловості та магістральних газопроводів, на які припадає 45 % викидів від загального об’єму викидів від стаціонарних джерел області. На сьогоднішній день на динаміку викидів від стаціонарних джерел в атмосферне повітря в Чернігівській області впливає режим роботи КЕП “Чернігівська ТЕЦ” ТОВ фірми “ТехНова” та вид використаного палива – вугілля чи природний газ.

Основним джерелом забруднення поверхневих вод є підприємства комунального господарства. Причина такого стану – значний знос обладнання очисних споруд, наявність повністю замортизованих артсвердловин, водопровідних та каналізаційних мереж, інженерних споруд, які фактично не виконують своїх основних функцій.

Протягом року зафіксовано 5 надзвичайних ситуацій техногенного (на нафтопродуктопроводах) та одну – техногенно-природного характеру:

Внаслідок діяльності окремих військових частин в області продовжує залишатись гостра проблема щодо забруднення нафтопродуктами навколишнього природного середовища.

Залишається складною ситуація з зберіганням заборонених, непридатних до використання та неопізнаних хімічних засобів захисту рослин - в результаті реформування аграрного сектору економіки в ряді випадків немає правонаступника власника цих небезпечних речовин. Земля, на якій вони знаходяться, розпайована, непоодинокі факти розкрадання будівельних матеріалів з яких побудовані складські приміщення. Інформація щодо обсягу та стану зберігання заборонених і непридатних до використання ХЗЗР приведена в таблиці 1.10.

Таблиця 1.10

Обсяг та стан зберігання заборонених і непридатних до використання ХЗЗР

Інформація щодо показників та стану поводження з непридатними до використання хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР) в 2006 році приведена в таблиці 1.11.

Таблиця 1.11

Показники та стан поводження з непридатними до використання хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР) в 2006 році

1.7 Демографія

Демографічну ситуацію на території Чернігівського району можна характеризувати як кризову. Незважаючи на зростання народжуваності, сумна тенденція вимирання населення - кількаразове перевищення показника смертності над рівнем народжуваності - не припиняється. Зокрема почастішали випадки дитячої смертності [19].

Демографічні показники на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, погіршилися: народжуваність зменшується, а смертність зростає, працездатне населення мігрує із цих територій на чисті. Крім того, ставлення населення, яке проживає на чистих територіях, до продукції, виробленої на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, ускладнює її реалізацію, що передовсім призводить до скорочення місцевих доходів. Усе це спричиняє як зменшення виробничої активності населення, так і скорочення кількості робочих місць. У результаті погіршився економічний стан цих регіонів та рівень добробуту населення, яке в них проживає. Погіршення якості харчування, умов праці та відпочинку позначилося на стані здоров'я населення.

Обмеження видів діяльності, що є традиційними для населення цих територій, створює труднощі у повсякденному житті. Частина населення не довіряє інформації про ефективність заходів щодо подолання наслідків аварії, про безпечність теперішньої радіаційної обстановки і концентрації радіонуклідів у харчових продуктах, його охоплює тривога за своє здоров'я і здоров'я своїх близьких. Мають місце масові факти не завжди виправданого самообмеження в споживанні окремих продуктів місцевого виробництва, відмови від певних видів діяльності чи відпочинку.

Внаслідок геохімічних особливостей територій, що зазнали радіоактивного забруднення, у більшості осіб, які тут проживають, вміст важливих для організму людини мікроелементів (йоду, селену, кобальту, фтору тощо) недостатній, тому самообмеження у споживанні деяких видів продуктів (наприклад, молока, ягід) сприяло значному зменшенню фізіологічних норм надходження до організму людини вітамінів і мікроелементів.

Несприятливі зміни демографічної ситуації протягом останніх років відбилися і на віковій структурі населення району. Чернігівський район має високий рівень демографічної старості, в 2004 р. лише 15,3 % жителів складали діти. Проте, як позитивний факт, слід відмітити зростання частки дітей у чисельності населення міста у зрівнянні з попередніми роками (у 2003 – 2006 роках вона складала 16 %) [31].

Найбільш поширеними хворобами, що найбільш поширені серед населення, є основні хвороби системи кровообігу (12 %), захворювання ендокринної системи (10 %) та новоутворення (15 %), а також коефіцієнт смертності немовлят (1,2 на 1000 живонароджених).

Розмаїття хвороб серед евакуйованого населення спричинює зростання інвалідності. За післяевакуаційний період вона зросла у кілька десятків разів порівняно з показниками, які були в перші роки після аварії. Частота інвалідності серед жінок вища порівняно з чоловіками. Її рівень підвищується, починаючи із 40-річного віку.

Серед причин втрати працездатності превалюють захворювання органів кровообігу, травлення, дихання, нервової системи і чуття. У жінок помітне місце займають також хвороби ендокринної та кістково-м'язової систем.

2. Практична частина

2.1 Екологічна стежка

Мета дослідження – вивчення можливостей використання навчальної екологічної стежки в формування компетентностей природоохоронного напрямку.

Дослідники розглядають поняття компетентність в різних аспектах: готовність до професійної діяльності (Л.Гапоненко, В.Маслов); розвиток житттєвої компетентності дитини, яка має бути сумірною з вимогами життя (І.Єрмаков, О.Кононко); компетентність на базі здобутих знань, досвіду й діяльності учня (Е.Соф’янц); загальна здатність, що ґрунтується на досвіді, знаннях, цінностях (С.Шишов) та ін. У педагогічній науці немає однозначного визначення понять компетенції. Міжнародна комісія Ради Європи визначила компетентності як “загальні ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, ключові уявлення, опорні знання”. Компетенції особистості – готовність учнів використовувати засвоєні знання, навчальні вміння і навички, а також способи діяльності в практичному житті для виконання практичних і теоретичних завдань.

Ученими-педагогами компетентність розглядається як готовність і здатність особистості реалізувати знання й досвід у проблемній ситуації. Визначають шість груп ключових компетенцій: соціальні, інформаційні, комунікативні, саморозвитку та самоосвіти, продуктивної творчої діяльності, полікультурна [3]. Водночас учені визначають і предметні компетенції [1; 2; 4]. Це те коло питань, з якими студенти ознайомлюються під час опанування навчальних дисциплін, ті знання й уміння, якими вони оволодівають. Предметні компетенції є підґрунтям, базою, на якій формуватимуться ключові компетенції.

Навчальна екологічна стежка є ефективним засобом формування комплексу компетенцій, перш за все предметних та функціональних компетенцій природоохоронного спрямування. Студентами наукової проблемної групи “Сучасний стан довкілля та екологічна освіта” при кафедрі методики викладання біології була створена екологічна стежка на базі агробіологічного комплексу (АБК) МДПУ. Структура стежки включає шість станцій: 1) “Дендропарк”; 2) “Рідкі і зникаючі рослини”; 3) “Агрофітоценоз”; 4) “Лугова рослинність”; 5) “Квітково-декоративні рослини”; 6) “Без верби та калини нема України”.

На кожній станції за маршрутом екологічної стежки вивчено видовий склад флори та встановлено екскурсійні об'єкти, систематизовано інформаційний матеріал для екскурсій з різними категоріями відвідувачів, розроблена методика організації самостійної пізнавальної діяльності учнів на кожній станції. Під час проведення екскурсій за маршрутом екологічної стежки у студентів удосконалюються поняття, які є основою формування предметних природоохоронних компетенцій: рідкі та зникаючі види рослин, Червона книга України, ендемічні види, реліктові рослини, арборетум та ін.

Таким чином, використання навчальної екологічної стежки в навчальному процесі у ВНЗ сприяє формуванню у студентів комплексу компетенцій, як предметних, так і ключових.

2.2 Природоохоронна робота в регіоні

Для виховання у сучасної людини не споживацького і руйнівного відношення до природи, навколишнього середовища, а дбайливого, конструктивного та бережливого, необхідно широко впроваджувати екологічну освіту громадян.

Проведення за підтримки Держуправління інформаційно-просвітницьких та практичних природоохоронних заходів, обласних етапів Всеукраїнських акцій, екологічних походів, експедицій, роботи на навчально-виховних екологічних стежках, направлених на збереження, відтворення та охорону навколишнього природного середовища, стали традиційними на Чернігівщині.

В 2006 році в освітніх закладах області працювали 381 еколого-натуралістичний гурток, 56 екологічних клубів, 187 природоохоронних загонів, в тому числі 118 загонів зелених патрулів, 69 загонів блакитних патрулів.

На маршрутах 84 екологічних стежок протягом року проводилась навчально-виховна, дослідницька, практична, природоохоронна, пропагандистська робота з питань охорони довкілля, учні знайомились з особливостями флори та фауни своєї місцевості, історичними пам’ятками, пам’ятками природи, вивчали рослинність лісів, парків.

Беручи участь в обласному екологічному місячнику «Садимо дерева – відроджуємо землю», учнівські колективи під керівництвом вчителів, спеціалістів лісового і сільського господарств посадили 13552 плодових дерева, 90469 декоративних дерев, 5255 декоративних кущів, заклали 255,5 п/м зеленої горожі, 256 шкілок, 7 плодово-декоративних розсадників, 12 нових парків, 8 скверів, 49 алей, озеленили 297 шкіл, 62 дошкільних заклади та громадські установи, 18 тваринницьких ферм, зібрали 650 кг насіння дерев та кущів.

В рамках акції «Зелений вінок Пам’яті» юними натуралістами області впорядковано і озеленено 359 братських могил, стел, обелісків.

1185,7 кг лікарської сировини, 908 кг ягід зібрано школярами області - учасниками акції «Зелена аптека», проведнно роз’яснювальну роботу по правилах збору лікарських трав, їх розмноженню в природі, вирощуванню на навчально-дослідних земельних ділянках.

На основі дослідницької роботи на колекційній ділянці та теоретичних знань юннати розробили тематичний сценарій «Знайдеш в рослині порятунок» для екологічної агітбригади «Десняночка», провели турнір «Знавці лікарських рослин».

В Чернігівському районі досить інтенсивно розвивається та проводиться екологічна освіта. Функціонує дуже багато дитячих екологічних організацій. Школярі приймають активну участь в різного роду екологічних акціях.

2.3 Історико-географічні та екологічні маршрути

Водний маршрут „Давня Сіверська земля”

Земля, овіяна славою, полита кров’ю й потом наших предків, Земля оспівана в билинах та літописах, земля що подарувала людству безсмертну пам’ятку літератури – „Слово о полку Ігоревім”.

Навряд чи можна знайти на Чернігівщині мальовничі місця, ніж високі тераси, що простягнися уздовж Десни. Значна частина цих терас була заселена ще з давніх часів. На деяких із них археологи знаходять речі, які характеризують життєдіяльність різних епох. Щоб детальніше ознайомитися з цим чудернацьким краєм, потрібно побувати в цих місцях. Дуже цікаво організувати водну подорож по Десні, водним транспортом спуститися по течії річки, роблячи зупинки в населених пунктах поблизу Десни.

Повноводість ріки, відсутність порогів, порівняно швидкий плин, невисока інтенсивність пасажирських і вантажних перевезень дозволяють зробити водну подорож на байдарках, човнах чи надувних плотах групам із середнім ступенем підготовленості.

Десна - найбільша лівобережна притока Дніпра, типово рівнинна річка із широкою живописною долиною, великою кількістю озер у заплаві Сприятливі кліматичні умови, гарна транспортна приступність, мальовничі, різнотрав’я луків, прекрасні піщані пляжі по берегах ріки, рибне і грибне багатство озер та лісів так і ваблять сюди туристів.

Зупинка 4 с.Комань

Схема маршруту „Давня Сіверська земля”

Під час подорожі туристи зможуть добре відпочити, ознайомитися з історичним минулим, сучасним життям і чудесною природою Чернігівщини.

Водну подорож рекомендується розпочати в с. Гремяч.

Зупинка 1

с. Гремяч

Райський куточок - і все, і більше нічого додати не можна. Всевишній і сама природа постаралися на славу, а предки нинішніх гремячців добре знали, де село ставити. Вийдеш, ступиш на селянське подвір'я, а навколо - ліс. А там свій мікроклімат, свій таємничий світ зі співом птахів, говором квапливого джерела і тихим шелестом смерек на сам-самій верхівці. А верхівка - високо. Задереш голову так, що ледь не падаєш, щоб через пахучі гілки розглянути синє небо. Село Гремяч розкинулося на правому березі річки Судость (притока Десни). Люди живуть тут споконвіків. Поруч із селом Гремяч, на березі Судості, у 1939 році розкопані два городища, що відносяться до епохи неоліту і бронзи (5-2 тисячоріччя до н.е.), а також безліч будівель часів раннього слов'янства і Київської Русі. Навіть планували відкрити в селі археологічну філію Новгород-Сіверського краєзнавчого музею, але перешкодила війна [1].

У 1604 році Гремяч був уже великим поселенням, у всякому разі, його жителі в государеву скарбницю щорічно, відповідно до реєстру, вносили 12 унцій срібла, п'ять бочок меду, 12 корів і 20 коней.

У 1709 році в Гремячі розмістилася штаб-квартира головнокомандуючого російськими військами генерал-фельдмаршала графа Бориса Шереметєва. Це звідси він керував Полтавською битвою, що закінчилася поразкою шведської армії під керівництвом короля Карла ХІІ. Шереметєв писав Петрові I: «Потрібно ворога і лиходія Карлу привезти в кайданах у Гремяч. Нехай побачить, як добре живе тут народ, а місце це село багате і для чужоземців дивно».

Гремяч відомий ще і тим, що задовго до офіційного скасування тілесних покарань школярів тут, за наказом директора школи Богдана Сидоровича, уже з 1852 року учнів перестали „годувати березовою кашею”.

Зупинка 2

Село Мамекіно

Великий ставок на річці Смячка. Гідрологічна пам’ятка - криниця. Біля села виявлено поселення доби пізнього палеоліту, неоліту, бронзи, два городища юхнівської культури, два курганні могильники та три городища часів Київської Русі. В 1886 році біля Мамекіно знайдено скарб з гривен чернігівського типу [7].

Зупинка 3

Коли наближатися до Новгород-Сіверського по Десні, то перед очима повстає мов на п’єдесталі величезне місто. Це місто-пам’ятник величі Сіверщини, про що свідчить його історія.

Перша відома назва – Новгородок, тобто поселення, що виникло на місці старого городища. Названо Сіверським тому, що розташоване на землі, де колись жили сіверяни [4].

За деякими даними, Новгород-Сіверський виник 989 року, на місці поселення сіверян ще за київського князя Володимира Святославича. Перша згадка в літописних джерелах зустрічається під 1044 роком. 1098 року Новгород-Сіверський стає стольним містом молодшого відгалуження чернігівської династії Ольговичів. З цих берегів 23 квітня 1185 року вирушив у похід на половців новгород-сіверський князь Ігор Святославович - герой "Слова о полку Ігоревім".

У другій половині XIV сторіччя Новгород-Сіверський підпадає разом з іншими українськими містами й селами під владу литовських князів, а після російсько-литовської війни 1500-1503 років переходить на бік Російської держави. З тих часів і аж до кінця XVIII сторіччя не припинялася боротьба між Польщею й Росією за вплив на Лівобережжі.

1782 року встановлюється Новгород-Сіверське намісництво, перейменоване пізніше на губернію, що проіснувала, втім, недовго - до 1797 року. За цей період місто прикрасилося кількома громадськими спорудами, серед яких - торгові ряди на старому міському торжищі. Видовжені, приземкуваті будівлі рядів з глибокими сутеренами, з аркадною галереєю на фасаді, з міцними ґратами й кованими дверима та віконницями стоять і понині. З нагоди подорожі Катерини II через Україну в Крим у Новгороді-Сіверському, який вона проїжджала, споруджено Тріумфальну арку (1786-1787 pp.). На стінках арки, між колонами, розміщено по вертикалігеральдичні щити з гербами 10 повітових міст Новгород-Сіверського намісництва [17].

У Новгород-Сіверському засновано Спасо-Прображенський монастир, (ймовірно XII ст.), який тривалий час був осередком релігійної і духовної думки на Сіверщині. Так, 1663 року Л. Баранович заснував тут першу на Лівобережжі України друкарню, яку потім перевіз до Чернігова [7].

Про багатовікову історію міста також розповідають і експозиції районного краєзнавчого музею, який був створений у 1968 році як музей на громадських засадах, а у 1972 році перетворений на відділ Чернігівського історичного музею. Також з історією знайомлять виставки й будівлі Новгород-Сіверського філіалу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника, створеного тут 1979 року. До складу філіалу входить Замкова гора і 12 пам’яток архітектури. Серед них ансамбль споруд Спасо-Преображенського монастиря, Микільська церква, торгові ряди і торгові склади, Тріумфальна арка, Успенський собор[23].

Зупинка 4

Могилу козацького полковника Івана Богуна ми можемо побачити в селі Комань. Також тут знайдено вироби з кременю доби раннього палеоліту, виявлено поселення пізнього палеоліту, мезоліту, юхнівської культури, слов’янське городище та поселення VІІ-Х ст., поселення та курганний могильник часів Київської Русі [24].

Зупинка 5

Село Путивськ вирізняється захопливими краєвидами на заплаву р.Десни, є версія, що саме тут оплакувала князя Ігоря його дружина Ярославна [7].

Зупинка 6

Стародавнє село Мезин розкинулося на мальовничих схилах правого берега Десни, де люди жили ще 15 тисяч років тому, в кам’яному віці, про що свідчать дані численних досліджень. На території с. Мезин досліджено пізньо-палеолітичне поселення з кількома чумоподібними житлами й місцями обробки кременю та кісток. Тут знайдено всесвітньо відомі мистецькі твори прикрашені врізним та кольоровим орнаментом. На околицях села виявлено чотири поселення доби неоліту, городище юхнівської культури та періоду Київської Русі. Нині в селі діє музей „Мезинська стоянка” [24].

Зупинка 7

Давньоруське селище Радичів. Його прадавня історія губиться в глибині століть і лише за допомогою археологічних розкопок можна виявити основні етапи формування цього населеного пункту, що зберіг свою давню назву до наших днів [21].

Поміж місцевих жителів існує легенда, за якою у давнину тут мешкали племена – ради та чеви, які і дали назву населеному пунктові - Радичів. Але ж насправді корінь цього слова походить від слова „род”, а назва може означати – центр роду, племені.

Радичівський археологічний комплекс складається з п’яти з’єднаних між собою городищ, розташованих на високій терасі правого берега Десни. До дитинця, що входить безпосередньо до ріки примикає торговельно-ремісничий посад, який складається з трьох частин. Поряд із посадом знаходиться курганний могильник [5].

В 1991 році в Радичеві почала працювати археологічна експедиція Чернігівського обласного археологічного центру. Перш за все вдалося з’ясувати, що перші укріплення Радичівського городища з’явилися приблизно в середині І тисячоліття до нашої ери і були зведені так званими юхнівськими племенами. Після того, як перші мешканці покинули це городище, воно тривалий час лишалося незаселеним. І лише у VIII столітті тут з’являються племена.

З цього часу й розпочинає свою історію Радичів - як ранньослов’янський „град”.

Серед численних об’єктів, які були досліджені цього літа, необхідно відзначити житла IX-XII століть.

В цілому за конструкцією вони аналогічні житлам інших регіонів Південної Русі цього ж часу. Це землянки, заглиблені в материк на 1,5 метра, які мали одно- чи двоскатний дах, У кожній із них, в одному з кутків, знаходилися печі для приготування їжі і які водночас були опалювальними спорудами. Печі були складені з каміння і обмазані глиною. Така конструкція печей характерна в основному для північних та західних районів Давньої Русі.

Великий інтерес являють собою горни (печі) для випалювання посуду. Найдавніші з них датуються X століттям. Горни мали двоярусну конструкцію і складалися з двох камер - нижня, в яку закладали дрова, та верхня, в яку ставили глиняні горщики, і в яку крізь спеціальні канали (продухи) потрапляв вогонь і створювалась необхідна для випалювання температура. Окрім гончарного виробництва, в Радичеві були також розвинені й інші ремесла: виплавлення заліза, ковальство, ткацтво, деревообробне та інші. Серед промислів, вочевидь, мали перевагу рибальство та мисливство.

Вже - сьогодні можна сказати, що Радичів є одним з найзначніших родоплемінних сіверянських центрів, що не поступається, принаймні на ранніх етапах свого існування, таким містам, як Новгород-Сіверський, Путивль, Сновськ. Оточений з усіх боків глибокими ярами і невеликими річками, маючи потужні укріплення, Радичів був практично неприступний.

Окрім того, хотілося б відмітити важкодоступність регіону. До міста можна було потрапити тільки по Десні та її притоках. При цьому звертає на себе увагу розташування Радичева на ділянці після впадіння в Десну річок Івотка та Шостка, безпосередньо при впадінні озера Хотинського, до якого в давнину також вели дрібніші водні артерії. Таким чином Радичів замикав на собі іфактично здійснював контроль за досить довгим відрізком Десни й цілою серією водних магістралей. Цілком логічно, що все це робило небажаними, а то й неможливими сутички ворогів з цією міцною фортецею, в тому числі й у період міжусобиць.

Ймовірно, що саме ці обставини по збавили Радичів можливості потрапити на сторінки літопису. Але не виключено, що в Новгород-СІверському літописі, що не дійшов до нас (якщо взагалі такий існував), Радичів стояв серед перших.

Зупинка 8

Села Черешеньки та Вишеньки. У Вишеньках, на підвищенні, край вікового парку, біліє дивної архітектури палац із зубчастими вежами – це палац генерал-фельдмаршала Румянцева-Задунайського. Також цікавою є Успенська церква, ровесниця палацу, що збереглася в первісному вигляді [7].

Зупинка 9

Сосниця виросла в глухому сосновому лісі, частина якого є ще й тепер (відома під назвою Бір). Селище міського типу розташоване за 90 кілометрів від Чернігова, неподалік від злиття рік Десни та Сейму. Вперше згадана в документах 1234 року. Тут багато пам’ятників та пам’ятних місць. В Сосниці народився співак, диригент та музикальний діяч М.Ф. Полторацький та доктор медицинських наук А.Ф. Шафонський, жила Ганна Керн – внучка М.Ф. Полторацького, яка залишила для нас цікаві спогади про О.С. Пушкіна, М.І. Глінку та деяких інших видатних діячів культури [21].

Сосниця – батьківщина українського кінорежисера та письменника О.П. Довженка, його творчість ввійшла яскравою сторінкою в історії мистецтва. В 1960 році відкрито літературно-меморіальний музей О.П. Довженка. Тут можна побачити білостінну хатину, де родився та виріс письменник, його особисті речі, документи, книги, фотоматеріали, які розповідають про життя та діяльність Олександра Петровича. Фільмотека музею вміщає плівки майже всіх кінофільмів, які створив Довженко, вони демонструються в кінозалі музею [6].

В центрі міста, де збереглось чітке планування початку ХІХ ст., багато старовинних будинків, облицьованих рельєфною керамікою. В сквері знаходиться меморіал, присвячений загиблим в часи війни.

Недалеко від скверу розміщений краєзнавчий музей. В його залах можна побачити дуже цікаві експонати – грамота Петра І менському сотнику Сахновському, Литовський статут 1744 р., біломраморний бюст Віри Богдановської – однієї з перших в Росії жінок-хіміків, документи про героїв сосничан. Поряд з музеєм знаходиться пам’ятник дерев’яного культового зодчества ХІХ ст. – колишня Покровська церква.

Маршрут „Північними дорогами Чернігівщини”

Цей маршрут проходить такими місцями: Чернігів – Седнів – Городня – Сеньківка – Щорс - Корюківка – Мена – Березна – Чернігів.

Зупинка 1

„Натхненні Седнівські краєвиди”

Виріс Седнів на місці міста-фортеці чернігівської землі Сновейки. Тут в 1068 році трьохтисячна рать чернігівського князя Святослава Ярославовича розгромила половецьке військо. В ХVІ в Сновейськ було переіменовано в Седнів. В XVІІ в Седнів стає помістям Лизогубів. В цей час була збудована кам’яниця, яка після реконструкції в ХІХ в. набула обрису мініатюрного замку, завдяки прибудованим зі сходу вежі з зубцями зверху [21].

Схема маршруту „Північними дорогами Чернігівщини”

Седнів надихав на творчість і геніального Кобзаря і прекрасного художника Л. Жемчужникова і поета Казку та інших митців.

В 1846 та 1847 роках в Седнів приїздив Т.Г. Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку. Тут він написав пейзажі „Біля Седніва”, „В Седневі”, „Чумаки серед могил”, замалював історичні та архітектурні пам’ятки, серед яких Георгіївська дерев’яна церква ХVII-XVIII ст. та Благовіщенська кам’яна церква – зразок культової архітектури так званого тетраконтового типу.

У садибі Лизогубів у Седневі росла розкішна липа. Л.М. Жемчужников писав: „Говоря о седневском саде нельзя не упомянуть о красавице липе. Старик Илья Иванович Лизогуб, страстный любитель сада, не мог удержаться, не приобретя от соседа казака усадьбу, ради роскошной липы”. Є картина художника Ларіо, на якій зображена ця липа. Бачив її і Шевченко. Невипадково, неподалік встановили погруддя Кобзареві, до речі, один із перших пам’ятників, які увічнили Т.Г. Шевченка.

Неперевершена краса седнівських краєвидів незмінно вабить митців. Тож недивно, що на сусідському з колишнім маєтком пагорбі, за старим яблуневим садом, продовжуючи давню лінію споруд над річкою, виріс 1964 року Будинок творчості і відпочинку „Седнів" Спілки художників України, в ньому можна було зупинитися і провести кілька днів, милуючись седнівською природою. А ліворуч берега р. Снов, розлогі луки, вкриті озерами-старицями, вимальовується панорама всього Седнева, біліють поміж буйною зеленню його пам'ятки й новобудови. Можна довго і з насолодою блукати кривими седнівськими вуличками, знаходити безліч цікавих та мальовничих місць, що й роблять митці. От старовинне кладовище попід віковими дубами, от гідроелектростанція на Снові, а вище за течією, за здичавілим парком, де колись бив і водограй, виглядає за садочками і городами дивна двоповерхова споруда з червоної цегли - колишній будинок купця Усатова. І на далекій горі за північною околицею Седнева біліє одноглава з прибудованою дзвіницею під шатровим завершенням церква Успіня (1860р.) [6].

Зупинка 2

„Містечко славних гончарів”

Місто Городня лежить на річці Городні. На лівому березі річки збереглися залишки міста, яке тут було ще до татарської навали. У ХVІІ тут була свобода Хвоща (прізвище шляхтича). Нове поселення відродилось на місці старого – на городищі. А городня – це укріплення з подвійного ряду колод і паль, закріплених землею або камінням [4].

Городянські козаки разом з російськими військами боролися проти шведів в часи Північної війни. Влітку 1709 року городянці дали рішучу відсіч загону шведських військ, які рухалися на Полтаву. Свідки цих подій – три чавунові пушки в центрі міста, подаровані Городні Петром І за заслуги її жителів.

У ХVІІІ ст. в Городні значного розвитку досягло народне мистецтво. На Україні та за її межами славилися мальовані кахлі городянських майстрів, виробництво яких тривало протягом всього ХVІІІ ст. Одним з видатних городянських майстрів-кахлярів був Сидір Перепілка. Високим рівнем відзначилися розписи Троїцької церкви, зроблені відомим українським художником Г.А. Стеценком (1710-1781рр.). Для змалювання пам’яток старовини до Городні в 1846 році приїздив Т.Г. Шевченко.

В 1914-1918 році в Городянській гімназії навчався український поет та учасник громадянської війни В.Г. Чумак. В цьому місті народився український хірург академік М.М. Волков, народний художник О.М. Лопух, тут жив та помер лікар, етнограф і фольклорист С.Д. Ніс.

У Городні шість братських могил радянських воїнів, в одній із них поховано Героя Радянського Союзу Г.Г. Свєтичева, братська могила жертв фашизму 1941-1943 (надгробок 1950). У 1978 році споруджено пам’ятний знак на честь воїнів-земляків, полеглих (960 чол.) на фронтах Великої вітчизняної війни 1041-1945 р.р. та Меморіал слави. Також тут є могили борців за Радянську владу – І.С. Бутько, С.А. Мазура, Х.А. Чорновуса (загинули в 1919 і 1922 роках), комсомольця С.П. Говорецького, забитого куркулями (1931) [6].

В місті діє народний історико-краєзнавчий музей, створений у 1976 році, велике місце в експозиції якого займають матеріали по участь городнянців у Великій вітчизняній війні.

На околицях Городні знайдено поселення ІІ-Vтис. до н.е. та городище 11-13 ст [25].

Зупинка 3

„Село слов’янської єдності”

За 30 км від Городні розташоване село Сеньківка. У 1962 році за ініціативою письменника-перекладача Ю.І. Назаренка створено Сеньківський музей дружби народів. Спочатку музей знаходився в одній з кімнат сільської бібліотеки. У1973 експозиція музею, що налічує понад 700 експонатів, була розміщена в трьох кімнатах Будинку культури. Найповніше в ній представлені матеріали періоду Великої вітчизняної війни. Звання народного присвоєно у 1976 році [6].

Тут на межі трьох республік – Росії, Білорусі та України в травні 1975 року було відкрито монумент Дружби народів. Сеньківка – місце традиційних зустрічей трудящих сусідніх районів.

Біля Сеньківки виявлені поселення ранньозалізного віку (1-е тис. до н.е) і давноруські курган та могильник (10-12 ст.) [24].

Зупинка 4

„Батьківщина Щорса”

На території сучасного міста Щорса після реформи 1861 року оселився селянин на прізвище Корж. Він і є засновником хутора. Привабливі тут місця поруч р. Снов, навкруги ліс. З часом став розростатися хутір, що мав назву першого поселенця – Коржівка [26]/

У ХІХ ст. поблизу хутора пролягла залізниця, заснована станція Сновська. З появою великої кількості поселенців – робітників залізничної станції – хутір став швидко розростатися. Лише при відкритті тут поштового відділення змінилася назва його – містечко стало Сновськом [4].

В цьому місті в 1895 році народився Н.А. Щорс, в домі де він родився відкрито меморіальний музей, а біля музею встановлено пам’ятник Щорсу. У липні 1935 року з метою увічнення пам’яті М. Щорса місто перейменували на Щорс.

В Щорсі багато пам’ятних місць, пов’язаних з діяльністю в роки Великої вітчизняної війни, зокрема дією підпільної комсомольської групи, членом якої була Ніна Сагайдак – комсомолка, розстріляна гестаповцями [24].

Зупинка 5

„Партизанський край”

Населений пункт Корюківка засновано 1657 року переселенцями з Правобережної України. Серед них був козак Омелян Карука, який і „поселив” Каруківку (Корюківку). Перші поселенці жили в землянках серед лісових хащ, займалися рубкою лісу, полюванням і бджільництвом. Поселення розросталося за рахунок селян, які втікали від поміщиків і оселялися під сусідками козаків [26].

Малородючі супіщані й болотисто-піщані ґрунти, примітивне знаряддя обробку землі змушували селян займатися кустарними промислами.

В 1858 році на околиці села був побудований великий цукровий завод. Підприємство діяло до початку Великої вітчизняної війни та вважалось кращим в країні [4].

В часи Великої вітчизняної війни Корюківка вважалась центром партизанської боротьби. Тут базувався партизанський загін під командуванням Ф. Короткова, якому активну допомогу надавали місцеві жителі. В березні 1943 року фашисти вчинили жорстоку розправу над жителями селища, знищили біля 7 тисяч чоловік та спалили всі жилі будинки. В пам’ять про трагедію встановлено меморіал в центрі Корюківки.

Після визволення почалося відродження селища. Нині це місто, районний центр, в районі якого діє 8 промислових підприємств: ВАТ „Корюківська фабрика технічних паперів”, „Сядринський льонозавод”, „завод продтоварів”, ЗАТ „Поліграфічна фабрика”, „Маслозавод”, „Рибинський ДОЗ”, СП „Хлібкомбінат”, Холминський спиртозавод, три підприємства лісового господарства, один з них у Корюківці. Промисловість району виготовляє шпалери, папір, концерви, паркет, спирт, льоноволокно, масло тваринне, хлібобулочні вироби, морозиво [11].

Зупинка 6

„Єдиний „районний” зоопарк”

Місто розташоване на річці Мена. Перша згадка про поселення у 1408 році. Колись тут був значний торгівельний пункт. Тут знаходили навіть римські монети [21].

Вважають, що назва Мена утворилась від слова міняти. У ХVII ст. для захисту від татар у Мені спорудили фортецю: земляний вал з дубовою стіною, трьома брамами і двома баштами.

Офіційно визнано, що назва містечка від назви річки Мени. Назва річки через те, що води Мени часто змінювали свою течію, її напрямок. Інші гадали, що на цьому місці міняли полонених. Назва зафіксована у народній промовці „Мена – столиця тютюну”, тому що тут діяв тютюново-ферментний завод.

На території Мени було знайдено поселення епохи бронзи ( 2 тис. до н.е.), юхнівської культури (6-3 ст. до н.е.), ранньослав’янські (1-5 ст.), часів Київської Русі (10-13ст.), городище 11-13 ст., а також сім курганів, серед яких „Юркова могила” (11-12 ст.) [25].

Трудящим Мени присвячені нариси в книгах В.І. Питльованого „Безбережнеє поле” (1974) і С.О. Реп’яха „Земні зорі” (1977).

Нині місто Мена – районний центр. Район розташований у межах зони мішаних лісів (Українського Полісся). В містечку діє краєзнавчий музей та зоопарк.

Зупинка 7

„Березна – місто літописне”

Серед казкових березових лісів понад рікою оселилися люди. Справді чарівний край Мабуть, милуючись величчю краси земної, перший поселенець у захваті промовив: „Беріз ой скільки”. Звідси пішла назва Березой, яка пізніше змінилася на Березне [9].

Отже, понад тисячу років стоїть на поліській землі у північній частині Чернігово-Сіверського придесення селище Березна. Перша писемна згадка про нього наведена в Літописі Руському 1152 року.

У центрі селища височить обеліск, біля підніжжя якого на трьох чавунних плитах викарбовано близько 700 прізвищ березнянців, які не повернулися з війни. У деяких родинах полягли всі чоловіки - батько, сини, брати. Сотні солдатських вдів, матерів - живий докір страшному минулому - доживають свій вік.

Важлива сторінка в історії Березни - її церковні храми. Березнянці ось вже близько тисячі років вважають себе православними християнами, хоча у народних звичаях, обрядах, традиціях і нині помітні риси дохристиянських вірувань [10].

Символом духовності завжди була церква. Скільки їх було в Березні? Називають різні цифри (4, 6, 7). Історичні джерела стверджують, що в містечку існувало 10 церков. Більшість з них збудована в козацькі часи протягом XVII-XVIII ст.

Одна з найстародавніших - церква Благовіщення (діяла до татаро-монгольської навали, була тоді спалена, тричі відбудовувалась, з дерев'яної.стала кам'яною, соборною). Руйнувати її почали перед війною, в неї попадали бомби. Та дощенту її було знищено в перші післявоєнні роки.

Пам'яткою української церковної дерев'яної архітектури є козацька Вознесенська церква, збудована 1761 року ніжинським майстром, архітектором-самоучкою Панасом Шолудьком; церква п'ятибрамна, з трьома престолами, мала висоту 36,21 м. Церква Вознесіння простояла 175 років і в передвоєнні роки була розібрана: збудований без єдиного залізного гвіздка храм почав руйнуватись. І по сьогодні ікони Вознесенського іконостасу прикрашають один із залів Національного художнього музею України в Києві.

Церква Покрови Богородиці, зведена в 1692 році, потім перебудована на початку XX ст., до нашого часу зберегла лише кам’яні стіни (нині міський будинок культури).

Про Успенську церкву 1693 р. залишилось мало згадок.

Єдиним діючим храмом є Петропавловська церква, перша згадка про яку датується 1739 роком. Сучасний кам'яний храм збудовано 1767 року. Історія храму первозванних апостолів Петра і Павла багатостраждальна. В радянські часи, його декілька разів закривали, використовували під склад, спортивний зал, під час війни тут розміщувався шпиталь.

У середині 80-х років минулого XX ст., коли почалася перебудова в суспільстві, віруючі рішуче виступили за повернення їм православного храму. Майже семирічна боротьба увінчалась успіхом, будівлю відремонтували, реставрували, з'явилися дзвони. їх голос зараз скликає березнянців до молитви.

Був також храм Живоначальної святої Трійці при церкві Покрови Богородиці; на місцевому цвинтарі стояла дерев'яна церква Всіх Святих, були ще теплі церкви Святої Варвари (1859) та Стрітення Господнього (1868).

Березна має багаторічні культурні традиції. Тут працює народний хор. Народилися композитор і диригент Г. Верьовка, лірник А. Гребінь, партійний діяч І. Товстуха, Герой Радянського Союзу П. Лишафай. Багато вихідців з Березни мають вчені звання: це доктори наук О. Сичивиця, Г. Самбур, кандидат біологічних наук, професор С. Морозюк, конструктор, кандидат технічних наук В. Корбач та інші.

У Березні проживала сім'я відомого українського поета Олексія Довгого. Його син Станіслав, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Національної Академії Наук України. Брати Довгі - Станіслав Олексійович та Тарас Олексійович - народні депутати України.

3. Економічна частина

Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Основу платежів становлять нормативи плати за забруднення навколишнього середовища [7].

Згідно з Методикою визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України нормативи встановлюються за:

- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Характер забруднення навколишнього середовища дуже різноманітний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний.

Економічні втрати спричиняються через погіршення виробництва певних об’єктів і втрат продукції; соціальні — як наслідок негативного впливу на здоров’я та життєдіяльність людини (хвороби, втрати працездатності, велика смертність) [25].

Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установлених лімітів корегується за регіонами України із застосуванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індексації базових нормативів плати [1].

Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої належності. Внесення плати за забруднення не звільняє підприємства від дотримання заходів по охороні навколишнього середовища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.

Викиди в атмосферу основних забруднюючих речовин відповідно становлять

Розмір платежу (П_а , грн/рік) за викиди в атмосферу забруднюючих речовин проводять за формулою:

де Ніл – базовий норматив плати за 1т і-тої забруднюючої речовини, грн/т

Міл – маса річного викиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, т/рік

Місл – маса понадлімітного викиду і-тої забруднюючої речовини, т/рік

Кп – коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид (від 1 до 5)

Кнас – коефіцієнт який залежить від чисельності населення

Кф – коефіцієнт, який характеризує народно-господарське призначення населеного пункту.

Значення Н_іΛ, К_нас та К_ф беремо з таблиць (додаток Ж)

К_нас = 1,35

К_ф = 1,25

К_n – коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид (від 1 до 5)

К_n = 2

За 2007 рік

П_а = [(2·*15 + 2·*2·*2) + (53·*35) + (2·*53·*40) + (53*10 + 2·*53·*5) + (2·*3 + 2·*2·*2)]·*1,25·*1,35 = 12161,81 грн/рік

За 2008 рік

П_а1 = [(2·*15) + (53·*30) + (2·*53·*33) + (53*10 + 2·*53·*7) + (2·*3)]·*1,25·*1,35 = 10793,25 грн/рік

ΔП = 12161,81 – 10793,25 = 1368,56 грн/рік

Відповідно до проведених розрахунків плата за забруднення атмосферного повітря в 2007 році перевищувала на 1368,56 грн. у порівнянні з 2008 роком, що свідчить про зменшення викидів, нормальну роботу очисних споруд.

4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна

Географічне положення річки Десна обумовлює різноманітність рослинних угруповань та формування строкатого рослинного покриву. Регіон досліджень знаходиться на південній межі Українського Полісся та безпосередньо межує із західними відрогами Середньоросійської височини, що обумовлює своєрідність його рослинного покриву.

Зональним для регіону досліджень, як і для Полісся в цілому, є лісовий тип рослинності. Переважання на борових терасах Десни флювіогляціальних відкладів обумовлює домінування Pinus sylvestris L. серед лісоутворюючих порід. Поширення листяних лісів пов'язане з едафічними та кліматичними факторами. Так, на лесових островах центральної та східної частини межиріччя, на сірих лісових ґрунтах переважаючими породами виступають Quercus robur L. з домішками Fraxinus exсelsior L., Tilia cordata Mill..

Також значно поширені лучна та болотна рослинність, які пов'язані з ділянками заплави Десни та її приток. Серед угруповань лучної рослинності переважають справжні та болотисті луки, які характерні для заплав річок Лісостепу. Із складу справжніх лук найкраще представлені дрібнозлакові луки формацій Festuceta pratensis та Poeta pratensis. Із складу болотистих лук - крупнозлакові болотисті луки формацій Glycerieta fluitantis, G. maximae, Phalaroideta arundinaceae, Beckmannieta eruciformis та великоосокові болотисті луки формації Cariceta acutae. Для заплав Десни та Сейму характерні ознаки ксерофітизації та формування ділянок остепнених лук, які представлені угрупованнями формації Agrostideta vinealis.

Болотна рослинність регіону є репрезентативною для південно-східної частини Чернігівського Полісся, її характерними ознаками є переважання осокових евтрофних боліт, що властиве поліському регіону, та в меншій мірі болотних угруповань високотрав'я, що вказує на безпосередню близькість до Лісостепу. Слід відмітити наявність мезотрофних та оліготрофних боліт-"блюдець", які формуються в умовах бідного мінерального живлення борових терас Десни.

Водні та прибережноводні ценози досить поширені і приурочені до русел р. Десни та р. Сейму, їх приток, заток, заплавних озер та стариць. У складі водної рослинності домінують ценози з Nuphar lutea (L.) Smith., Ceratophyllum demersum L., а прибережноводної - осокові та рогозові угруповання.

Проведені дослідження показали, що основними екологічними факторами розподілу рослинності в регіоні є рельєф (розподіл угруповань на катені від заплави до плакору), едафічний фактор (строкатість ґрунтів від дерново-підзолистих до болотних і торфово-болотних) та характер зволоження ґрунтів, який також визначає умови існування.

Рослиність вздовж річки Десна являє собою комплекс різних її типів. В роботі наводиться класифікаційна схема рослинності, побудована за еколого-ценотичним принципом на основі класифікації рослинності України (Афанасьєв та інш., 1956), яка була використана у чотиритомній монографії "Рослинність УРСР" (1968, 1969, 1971, 1973). Більшість синтаксонів наводяться згідно "Продромуса растительности Украины"..

Виділяють шість типів екосистем, тісно пов'язаних з елементами рельєфу та строкатістю ґрунтів.

1. Листяні ліси, що займають ділянки плакору і характеризуються врівноваженістю процесів акумуляції та деструкції органічних речовин, високою ємкістю біологічного кругообігу, елювіальним типом процесів грунтоутворення.

2. Соснові ліси на борових терасах Десни, Сейму та їх приток, яким властивий кругообіг, що має невелику ємкість і протікає швидко. Порівняно з попереднім типом екосистем тут знижуються вологість і кислотність ґрунту, вміст в них азоту, омброкліматичні показники; показники ж сольового режиму, термоклімату і континентальності зростають.

3. Вільхові ліси заплав та притерасся характеризуються послабленою денундацією і переважанням акумулятивних процесів, внаслідок чого тут формуються торфово-болотні глейові та суглинисті грунти. Тут спостерігається збільшення показників вологості, засоленості, вмісту азоту, мікрокліматичних показників ґрунту.

4. Заплавні луки Десни в умовах сезонної різкої зміни зволоження, яка уповільнює деструктивні процеси і спричиняє до акумуляції органіки, формуються на лучних дерново-глейових ґрунтах. Луки мають середні показники вмісту солей, азоту, вищі показники омброклімату ґрунтів.

5. Болота в умовах перезволоження та сезонної зміни обводнення, характеризуються процесами акумуляції органіки, утворенням торфово-болотних або дерново-глейових ґрунтів, низькою ємкістю та повільним протіканням біологічного кругообігу. Евтрофні біотопи мають підвищений вміст солей, азоту, вищі показники омброклімату, нижчі - термоклімату ґрунтів.

6. Прибережноводна та водна рослинність, яка характеризується високими показниками вологості, кислотності, низькою ємкістю та процесами утворення мулу.

Флористична репрезентативність регіону досліджень висока. З 786 видів, що зростають в регіоні, охороною охоплені 60—70 %. Кількість раритетних видів, які охоплені охороною становить половину. Не забезпечена охороною частина видів з Червоної книги України, зокрема види роду Diphasiastrum Holub., Trapa natans L. s. l., Nymphoides peltata (S. G. Gmel.) O. Kuntre, Gladiolus tenuis Bieb., ряд видів родини Orchidaceae. Не забезпечений охороною ряд регіонально рідкісних видів. Флористична рідкісність є задовільною.

Аналіз показників ботанічної цінності природно-заповідних територій регіону досліджень показує, що вона на сучасному етапі є задовільно репрезентативною. Існуюча мережа природно-заповідних об'єктів не відображує всієї різноманітності типів рослинності і потребує оптимізації.

Висновки

Екологічна стежка - унікальна форма не лише природоохоронної інформаційно-виховної роботи, але й поєднаних з нею рекреації, оздоровлення та відпочинку. Порівняно з іншими туристичними продуктами ЇЇ створення вимагає значно менших початкових капіталовкладень, вона може бути доступною в будь-яку пору року, не надто протяжною, щоб відвідувачі могли рухатися вздовж неї зі швидкістю власної ходи, для зручності спостереження та відпочинку організовуються спеціальні природні оглядові майданчики та пейзажні галявини.

Актуальність організації мереж екологічних стежок на сьогодні полягає не тільки в їх потенційному економічному та природоохоронному зиску, а в тому, що вони є чи не єдиним дієвим механізмом забезпечення середовищевідтворюючих та урбокомиенсаційних потреб міських мешканців та найбільш доступною масовою формою екологічної освіти.

Така форма природоохоронної освіти є надзвичайно ефективною, насамперед, завдяки її неформальності вона проходить не як обов'язковий захід, приурочений до конкретної дати, місця чи часу, а при безпосередньому спілкуванні з природним середовищем - та атрактивності - емоційно насиченому сприйняттю людиною природи та її впливові на всі органи чуття, цілеспрямовано формується позитивна емоційна сфера передусім у тих людей, котрі до цього зовсім не цікавилися природою і не мали особливого потягу до спілкування з нею.

Екологічна стежка служить місцем розповсюдження елементів екологічної культури серед різних верств населення. Причому велика виховна цінність цієї форми роботи полягає в тому, що перед дорослими людьми носіями нового соціального ідеалу виступають діти. Необхідність відповідального відношення до навколишнього середовища, про що захоплено і переконано говорить підліток, сприймається дорослими особливо гостро.

Отже в ході проведеної роботи були вирішені наступні завдання:

1) проведений аналіз екологічного стану Чернігівського району. Екологічна ситуація залишається не стабільною. Застаріле обладнання промислових підприємств сприяє значному забрудненню оточуючого середовища.

2) Були розроблені 2 історично-туристичні та екологічні маршрути екологічних стежок, а саме: водний маршрут „Давня Сіверська земля”, маршрут „Північними дорогами Чернігівщини”.

3) Проведений розрахунок плати за забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами. Плата за забруднення в 2007 році була вища порівняно з 2008 роком.

Перелік використаних джерел

1. ГОСТ 17.2.1.01-76. "Охорона природи. Атмосфера. Класифікація викидів по складу, 1976 p.

2. ГОСТ 17.2.3.02-73 Охорона природи. Атмосфера, правила встановлення допустимих викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами, 1973 p.

3. ГОСТ 17.2.4.02-80 "Охорона природи. Атмосфера. Загальні вимоги до методів визначення забруднюючих речовин", 1980 p.

4. ГОСТ 17.2.4.02-80 "Охорона природи. Атмосфера. Метеорологічні аспекти забруднення і промислові викиди", 1980 p.

5. Гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць (список 3086-84).

6. Баженов В.С. Вредные химические вещества. – Львов: Химия, 1990. – 318 с.

7. Базовые нормативы платы за загрязнение окружающей природной среды Украины от 16.04.1995, №35. – Мінохор НПС України.

8. Беспяматов Г.П., Кротов Ю.А. Предельно допустимые концентрации химических веществ в окружающей среде: Справочник. - Львов: Химия, 1985. – 528 с.

9. Вредные вещества в промышленности / Под ред. Э.Н. Левиной, И.Д. Гадаскиной. – Львов: Химия, 1985. – 464 с.

10. Вредные вещества в промышленности: в 3-х т. / Под ред. Н.В. Лазарева, Э.Н. Левиной. – Львов: Химия, 1977. – 355 с.

11. Звіт по інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу на ВАТ "Чернігівське Хімволокно". - Чернігів, 2008. – 101 с.

12. Інструкція "КНД 211.2.3.063-98 Метрологічне забезпечення. Відбір проб промислових викидів". Київ, 1998.

13. Карпенко Ю.О, Графін М.В. Зелений туризм на Чернігівщині. – Чернігів, 2003. – 100 с.

14. Коваленко С. Туристичні можливості Новгород-Сіверщини // Пульс недели, 2004 – 3 сентября. - С. 5.

15. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. – Киів, 2001. – 89 с.

16. Козаков А. Давноруське місто Радичів // Деснянська правда, 1991. – 24 грудня. – С. 3.

17. Корбач І. Березна – місто літописне. // Сіверський літопис, 2002 - № 6. – С. 50-58.

18. Короткий хімічний довідник. // Під ред. В.А. Рабіновича. - Львів, "Хімія", 1977. – 210 с.

19. Крупним планом Корюківський район: / Історичний факт // Деснянська правда, 2001. – 7 грудня. – С. 2.

20. Лазарев Н.В., Левина З.Н. Вредные вещества в промышленности. Справочник для химиков, инженеров и врачей. - Львов: Химия, 1976. – 450 с.

21. Лурье Ю.Ю., Рыбникова А.И. Химический анализ производственных сточных вод. - М.: Химия, 1974. – 320 с.

22. Новгород-Северский: город десяти веков. – К.: Мис-тво, 1989. – 167 с.

23. Орієнтовні безпечні рівні впливу (ОБУВ) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць (список 14414-87).

24. Осипчук Н. Зелений туризм // Соціальна політика, 2005. 6 червня. – С. 4.

25. Охрана окружающей среды. / Под ред. С.В.Белова. – М.: Высшая школа, 1991. – 319 с.

26. П’ятериков С. Новгород-Сіверський. // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2001. № 47.

27. Панов И.Н. Экологический туризм. //География. - 1997. - №45. – с. 11.

28. Писарчук Є.А., Кухта А.М. Екологічне виховання учнів: Посібник для вчителя. – К.: Рад. Шк., 1990. – 235с.

29. Понесення моє. Перекази, легенди, та оповідки про Сіверський край. Зібрала Римма Дем’яненко. - Чернігів, 2001. – 158 с.

30. Постійний технологічний регламент дільниці нейтралізації і очищення промислових стічних вод, установка для спалювання вод що містять ГМД. - Чернігів, 2002. - 18 с.

31. Потапенко Л. Зелений туризм на Чернігівщині. // Чернігівські відомості. 2003 – 12 вересня. - С. 9.

32. Руденко М. Любеч – князівський, Любеч – сучасний // Деснянська правда, 2002. 29 жовтня. – С. 4.

33. Руденко Н. Зелений туризм [На Чернігівщині] – свято для душі. // Біла хата, 2004. 9 липня. – С. 1.

34. Санітарні правила з охорони атмосферного повітря населених місць. - Москва, 1989 p.

35. Сапон В. Тріумфальна арка у Новгород-Сіверському. //Деснянська правда – 2005. 3 лютого. – С. 12.

36. Справочник по охране окружающей среды. / В.С. Сахаев, Б.В. Щербицкий. – К.: Будівельник, 1986. – 152 с.

37. Старчак В.Г., Куз Н.О., Багін В.К. Про ефективність утилізації відходів для протикорозійного захисту // Фіз.-хім. механіка матеріалів. – 1997. – Т.33, №2. – С. 112-114.

38. Тарасенок А. Виды экологического туризма. //Туризм и отдых. – 2000. - №21. – С. 5-7.

39. Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. - Київ, „Укр. Рад. Енциклопедія”, 1990. – 1006с.

40. Янко М.П. Топонімічний словник. Український словник-довідник. - К.: Знання, 1998. – 429 с.

Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Вплив прийомів догляду на ріст, продуктивність та урожайність кукурудзи на зерно

Соціофункціональний аналіз лісових ландшафтів Волинської області

Комплексний заклад ресторанного господарства

Інтенсифікація та її економічна ефективність у сільському господарстві

Статистичний аналіз виробництва соняшника в Зміївському районі Харківської області

Економічна ефективність виробництва картоплі та шляхи її підвищення на прикладі ТОВ "Прогрес" с.Авдіївка, Сосницького району

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення у товаристві з обмеженною відповідальністю "Райдолина" Веселинівського району

Організаційно-економічні засади ефективності виробництва озимої пшениці

Характерисика антропогенних ландшафтів України

Економіко-статистичний аналіз і шляхи підвищення ефективності виробництва соняшника в СООО ім. "Суворова" Луганської області

Географія Фастівського району

Боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур

Проектування вирощення проса в умовах господарства "Широка Балка" Юр'ївського району Дніпропетровської області

Екологічна оцінка природних умов басейну річки Рудка (Волинська область)

Стан та тенденції розвитку експортного потенціалу зернового господарства Херсонської області