Курсовая работа: Стандартизація, уніфікація та сертифікація продукції та їх економічна ефективність

Курсова робота

на тему:

«Стандартизація, уніфікація та сертифікація продукції та їх економічна ефективність»

Вступ

Актуальність дослідження. З переходом України до ринкової економіки все більше значення починає набувати аналізу економічної ефективності діяльності підприємств. В умовах конкуренції і прагнення підприємств до максимізації прибутку аналіз економічної ефективності є невід'ємною функцією управління. Цей аспект управління стає найбільш значущим в даний час, оскільки практика функціонування ринку показує, що без аналізу економічної ефективності підприємства не може нормально функціонувати.

В даний час в Україні, схоже, усвідомлена ця необхідність, хоча в розвинених країнах аналіз є нормою підприємницької діяльності вже вельми тривалий час.

Успішність діяльності різних підприємств та галузей економіки на внутрішньому і зовнішньому ринках цілком залежить від того, якою мірою їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств і від її вирішення значною мірою залежать ефективність діяльності і національної економіки. При цьому необхідно враховувати, що підвищення якості продукції – завдання довгострокове і безперервне. Рівень якості продукції не може бути величиною сталою. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними доти, поки їх не змінять на нові, досконаліші, що зумовлюється науково-технічним прогресом в науці і техніці. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а навпаки, ускладнюється. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю за якістю готової продукції, практично неможливо.

Об'єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче потребують стандартизації, яка є запорукою найвищої якості продукції, що може бути досягнута на певному історичному етапі.

Тому розвиток стандартизації нерозривно пов'язаний з управлінням якістю виробництва. Вплив стандартизації на підвищення якості продукції реалізується, як правило, через комплексну розробку стандартів на сировину і матеріали, напівфабрикати, комплектуюче обладнання, оснащення та готову продукцію, а також встановленням у стандартах технологічних вимог і показників якості, єдиних методів випробувань і засобів контролю.

У підвищенні якості продукції особливо важливу роль відіграють її стандартизація і сертифікація. В нашій країні правові та організаційні засади стандартизації, спрямовані на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері, регулюються Законом України «Про стандартизацію» (травень 2001 р.).

Об'єктом дослідження курсової роботи є економічна ефективність підприємства від стандартизації, сертифікації та уніфікації товарів та послуг.

Предметом дослідження роботи – є стандартизація, уніфікація та сертифікація.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні:

- стандартизації

- сертифікації

- уніфікації

- та їх впливу на економічну ефективність підприємства.

1. Теоретичні аспекти уніфікації стандартизації, уніфікації та сертифікації

1.1 Поняття стандартизації та стандарти якості

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості. [11]

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

- установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації і автоматизації виробництва;

- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва;

Відповідно до згаданого Закону стандартизація визначається як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів чи послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Тобто стандартизація узаконює впровадження показників і норм якості продукції, технологічних процесів і прийомів, послуг у відповідній сфері виробництва.

Основними принципами і метою стандартизації є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, охорона здоров'я; сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі; врахування сучасних досягнень науки і техніки, а також стану національної економіки; забезпечення участі в розробці стандартів юридичних та фізичних осіб – розробників, виробників, споживачів; добровільність вибору виробниками видів стандартів при виробництві продукції чи її постачанні; пріоритетність прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації.

Результатом стандартизації є нормативні документи в даній сфері. Вони встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Такими нормативними документами є стандарт, кодекс усталеної практики і технічні умови.

Стандарт – це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, та розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (загальної згоди). [14]

Стандарти є тим зразком, еталоном якості, до якого повинні прагнути виробники. Водночас вони встановлюють межу якості, нижче якої продукція (роботи, послуги) вважається некондиційною, тобто нестандартною. Стандарти передбачають також диференціацію продукції за якістю: категорії, класи, сорти, відповідно до яких здійснюється матеріальне стимулювання виробників. Дотримання вимог стандартів забезпечує виробництво продукції, що відповідає кращим вітчизняним і зарубіжним зразкам, її конкурентоспроможність на світовому ринку, вдосконалення номенклатури виробів, підвищення рівня уніфікації, охорону навколишнього середовища і
здоров'я людини.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про стандартизацію та сертифікацію» нормативні документи із стандартизації поділяються на:

державні стандарти України;

галузеві стандарти;

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розроблення і застосування державних класифікаторів установлюється центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання [1]

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року (надалі – міждержавні стандарти).

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування.

Правила застосування стандартів, передбачених цією статтею, на території України встановлює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання.

Відповідно до ст. 11 Закону «Про стандартизацію» залежно від рівня органу, який приймає чи схвалює нормативні документи із стандартизації, вони поділяються на:

– національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

– стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації, а також видані ними каталоги.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. [1]

Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти.

Стандарти повинні бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення. Порядок розроблення, перегляду, внесення змін, прийняття та опублікування стандартів-встановлюється Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».

Відповідно ст. 5 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» Державні стандарти України розробляються на:

організаційно-методичні та загально технічні об'єкти, а саме: організація проведення робіт із стандартизації, науково-технічна термінологія, класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, технічна документація, інформаційні технології, організація робіт з метрології, достовірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин;

вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструмент, деталі кріплення тощо);

складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, оборона тощо);

продукцію міжгалузевого призначення;

продукцію для населення та народного господарства;

методи випробувань.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.

До обов'язкових належать:

вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів випробувань цих показників;

вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;

метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції;

поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів, та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методи контролю за станом об'єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для •довкілля та здоров'я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини. Обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами, організаціями та громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо:

– це передбачено чинними актами законодавства;

– ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

– постачальником продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Державні стандарти України затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади з питань технічного регулювання і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами і організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив. [4]

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Стандарти не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів України і підлягають державній реєстрації в центральному органі Виконавчої влади з питань технічного регулювання.

Порядок розроблення, затвердження та використання цих стандартів установлюється органом, до сфери управління якого входять підприємства, установи і організації, статутними органами науково-технічних та інженерних товариств і спілок, до компетенції яких належать питання організації робіт із стандартизації.

Майнова частина авторських прав на нормативні документи належить органам, що їх затвердили.

Відповідно ст. Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником) і споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках – галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними. [15]

За державну реєстрацію технічних умов і змін до них справляється реєстраційний збір, розмір якого встановлює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання за погодженням з Міністерством економіки України.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандарти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвердили.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є:

- урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та. ефективності виробництва для виготовлювача, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

- гармонізація з міжнародними, регіональними, а у необхідних випадках – з національними стандартами інших країн;

- взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

- участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виготовлювачів, споживачів, органів державної виконавчої влади;

- відкритість інформації щодо діючих стандартів та програм робіт по стандартизації з урахуванням чинного законодавства.

Результати стандартизації знаходять відображення у спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов'язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розроблюються Міжнародною організацією стандартизації – ICO і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ICO серії 9000.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств – на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом. [15]

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічної документації. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти і технічні умови – це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Якість – це об'єктивний чинник, що пояснює багато глибинних причин наших економічних і соціальних труднощів, зниження темпів економічного розвитку за останні десятиліття. А також це причини підвищення ефективності виробництва і рівня життя в розвинених країнах Заходу.

Якість товару, його експлуатаційна безпека і надійність, дизайн, рівень після продажного обслуговування є для сучасного покупця основними критеріями при здійсненні покупки, і отже, визначають успіх або поразку підприємства-виробника та діяльність на ринку. Якість є найбільш ефективним засобом задоволення потреб споживачів та одночасно з цим засобом зниження виробничих видатків. Тому сучасна ринкова економіка ставить принципово нові вимоги до якості продукції, що виробляється. Це пов'язано з тим, що зараз процвітання будь-якої фірми, її стійке положення на ринку товарів і послуг визначаються рівнем конкурентоспроможності [8].

У свою чергу, конкурентоспроможність пов'язана з дією декількох десятків чинників, серед яких можна виділити два основних – рівень ціни та якості продукції. При цьому якість продукції поступово виходить на перше місце. Продуктивність праці, економія всіх видів ресурсів також поступаються місцем якості. Якості – це сукупність властивостей і характеристик продукції, які додають їй здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби. Будучи продуктом праці, якість товару – категорія, нерозривно пов'язана як з вартістю, так і зі споживчою вартістю.

Споживча вартість характеризує здатність речі задовольняти певну потребу. Одна і та ж споживча вартість може в різній мірі задовольняти потребу. Тому якість характеризує міру споживчої вартості, міру її придатності і корисності. Отже, споживча вартість складає основу якості, а останнє відображає рівень споживчої вартості, тобто кількісне задоволення суспільної потреби в продукції. Отже, у товару, який представлений від декількох виробників, є великі шанси стати головним та стійким на ринку лише за однієї умови – відповідності ціни та якості. Саме це приховує в собі всі інші важливі характеристики: надійність, довговічність, естетику та необхідність, які всі виробники так полюбляють відображати в матеріальному виразі вартості продукту і в той же час зовсім забувають про відповідність необхідним показникам якості товару.

Зараз у всьому світі якість продукції оцінюється на основі кількісного виміру її визначальних властивостей. Сучасні наука і практика виробили систему кількісної оцінки властивостей продукції, які і дають показники якості. Поширена класифікація властивостей предметів (товарів) за групами, які дають відповідні показники якості (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Показники якості продукції

Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням та обумовлюють сферу застосування продукції. Для продукції виробничо-технічного призначення основним може служити показник продуктивності. Даний показник дозволяє визначити, який обсяг виробничих послуг може бути наданий за певний проміжок часу. Надійність товару – доволі складна властивість якості, що залежить від безвідмовності, ремонтопридатності, збереження властивостей і довговічності товару. Показники технологічності характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень для забезпечення високої продуктивності праці при виготовленні і ремонті продукції саме за допомогою технологічності; забезпечується масовість випуску продукції, раціональний розподіл витрат матеріалів, засобів праці і часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні та експлуатації продукції [8].

Також треба брати до уваги методи оцінки якості, яких теж багато і які є не менш важливими. В основі кожного є певні розробки, за якими відбувається дослідження. Якщо казати про кожен з них окремо, не знайдеться певної відмінності від самих показників, що були наведені вище, але ж зрозуміло, що методи – це більш широке поняття та довший і більш точний процес визначення й отримання кінцевого результату.

Вибір того чи іншого методу оцінки буде впливати на ефективність виготовлення продукції. Ефективність виробництва може підвищуватися навіть при скороченні обсягів реалізації, але це можливо лише за умови, якщо якість продукції зростає швидше, ніж темпи зниження обсягів виробництва і реалізації. Для визначення економічної ефективності від поліпшення якості продукції необхідно враховувати, що для поліпшення якості потрібні додаткові поточні й одноразові витрати; економічний ефект від поліпшення якості продукції отримує саме споживач, у даному випадку продукція реалізується і виробник збільшує доходи, що дуже важливо для нас; необхідно враховувати економію від зниження кількості браку; підприємство при поліпшенні якості продукції отримує економічну вигоду від збільшення обсягів випуску і реалізації продукції, збільшення ціни реалізації, експорту. Усі ці показники приводять до збільшення прибутку [21].

Соціальна ефективність високої якості продукції і послуг відбивається на стані всього суспільства, його окремих груп та осіб. Вона виражається в зміцненні відчуття власної гідності як споживачів, так і товаровиробників. А головне – висока якість продукції є матеріальною основою якості життя громадян. Високий рівень способу життя є вищий прояв соціальної ефективності якості. У зв'язку з високою задоволеністю матеріальних і духовних потреб громадян та їх груп на основі високої якості продукції, товарів і послуг істотно зростають практично всі компоненти безпеки, створюються умови для стабільності в суспільстві і стійкого розвитку. При погіршенні якості продукції, що випускається, соціальна ефективність перетворюється на свою протилежність: виникають незадоволеність, конфлікти, загострюються протиріччя між виробництвом і вжитком, розвиток суспільства втрачає стійкість.

Від товару до його характеристики – якості, від якості до потреб. суспільства, – проводячи такі паралелі, можна встановити зв'язок між виробником та споживачем за допомогою лише одного – високої якості товару. А управління цією системою приводить до покращення та встановлення нових стандартів якості. Розв'язання будь-якої великої проблеми неможливе без ефективного управління, яке передбачає зосередження всієї уваги і сил на основному напрямі. Весь досвід і потенціал науки, техніки, промисловості, знання й уміння працюючого населення слід направити на розв'язання самої невідкладної проблеми – підвищення якості, що задовольняє споживачів, і відповідно створення конкурентоспроможних продукції і послуг. У сучасних умовах у першу чергу це залежить від істотного вдосконалення управління якістю, яка нерозривно пов'язана з підвищенням ефективності всього виробництва. Поліпшення системи якості є об'єктивною необхідністю в умовах ринкової економіки. Якщо цю вимогу ринкових відносин залишити без уваги, то виникне небезпека негативних наслідків для всіх наших підприємств, економіки і матеріального благополуччя кожної людини.

Упровадження системи менеджменту якості, міжнародних стандартів ICO серії 9000 лише позитивно впливають на економічне життя – вигідні операції можуть виникнути лише у випадку, якщо замовники і споживачі зможуть переконатися в наявності на підприємстві системи, що відповідає міжнародним стандартам, системи менеджменту якості, що сприймається як здатність підприємства стабільно функціонувати на ринку та реалізовувати свою продукцію і якість продукції якого є передбачуваною [16].

В умовах розширення і поглиблення ринкових відносин, гострої конкуренції на товарних ринках виникає необхідність здійснювати всебічну оцінку контролю виконання, ефективності та покращення якості. Це відбувається на кожному підприємстві, бо навіть ті підприємства, які продають продукцію, що не є високоякісною, можуть бути зацікавленими в підвищенні якості, оскільки це завжди означає завоювання нових ринків збуту, розширення виробництва, збільшення прибутку. У наш час завжди існує можливість модернізації виробництва і поліпшення якості продукції за всіма показниками. Існують підприємства, для яких підвищення якості продукції є другорядним завданням, що розглядається як зайве вкладення коштів, проте умови конкуренції на ринку зумовлюють те, що такі підприємства рано чи пізно будуть вимушені модернізувати своє виробництво для збереження обсягів реалізації продукції.

1.2 Сертифікація продукції

Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Вона є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності» (травень 2001 р.). Підтвердження відповідності – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам. [6]

Відповідно до ст. 13 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами і організаціями з метою:

- запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

- сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

- створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. [2]

Кабінет Міністрів України затверджує нормативно-правовий акт – Технічний регламент з підтвердження відповідності, в якому містяться: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля; процедури підтвердження відповідності цим вимогам; правила маркування і введення продукції в обіг. Із введенням у дію цього нормативно-правового акта спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких виробником чи постачальником сприймається як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів.

Існують істотні відмінності підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством) та в законодавчо нерегульованій сфері. В першій з них підтвердження відповідності є обов'язковим для виробника і постачальника, в другій – на добровільних засадах.

Відповідність продукції вимогам законодавства засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності. Декларацію про відповідність продукції складає виробник, якщо це передбачено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. При цьому виробник повинен надати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, необхідну документацію, яка підтверджує об'єктивність декларування.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері проводиться по тих видах продукції і згідно з вимог, які передбачені технічним регламентом з підтвердження відповідності. Сертифікацію здійснюють акредитовані спеціально уповноважені органи із сертифікації. В разі позитивного рішення цей орган видає виробникам сертифікат відповідності – документ, який підтверджує, що продукція, системи управління якістю, системи якості, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Виробник чи постачальник зобов'язаний наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері і тим самим засвідчувати відповідність позначеної ними продукції вимогам технічних регламентів. У разі підтвердження відповідності уповноваженим органом із сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.

В законодавчо нерегульованій сфері виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою. Це ж стосується сертифікації продукції. Вона здійснюється на договірних засадах між виробником чи постачальником і органом із сертифікації.

Відповідно до ст. 14 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання – національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме:

- визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні;

- затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;

- призначає органи з сертифікації продукції;

- встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;

- розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;

- веде Реєстр державної системи сертифікації;

- організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації. Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена недостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в порядку, визначеному законом.

Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитований в установленому порядку орган із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері, включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції на підставі: декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, або сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності. Реалізація харчових продуктів, виготовлених із застосуванням імпортної продовольчої сировини та супутніх матеріалів, ввезених в Україну на підставі декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, дозволяється виключно за наявності сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності, виданого або визнаного центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. [2]

Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України.

Оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на її собівартість.

Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

Орган 3 сертифікації продукції при проведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:

- необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

- порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

2. Якщо дії не завдали шкоди споживачеві, громадянам, їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікації орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються акредитації в державній системі сертифікації.

Збитки (включаючи очікуваний і неодержаний прибуток), завдані споживачам, їхньому майну, та шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу діями, вказаними в пункті 1 цієї статті, підлягають відшкодуванню за рахунок органу, що проводив обов'язкову сертифікацію, в порядку, встановленому чинним законодавством, і цей орган позбавляється акредитації в державній системі сертифікації.

1.3 Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації

Об'єктивний хід виробництва вимагає, з одного боку, частої зміни номенклатури продукції, що виготовляється, а з іншого – поглиблення спеціалізації виробництва з метою отримання більш дешевої продукції. Виникає суперечність: сучасне виробництво вимагає зростання різноманітності застосовуваних знарядь праці, а спеціалізоване виробництво, навпаки, – їх однорідності. Надання можливості створювати справді різнорідну продукцію (машини та обладнання) з однорідних елементів дасть змогу фактично вирішити цю суперечність. Важливу роль у розв'язанні цієї проблеми відіграють стандартизація та уніфікація.

Стандартизація – це процес встановлення й застосування обов'язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Стандартизація здійснюється на основі принципів випередження й комплексності. Принципи випередження полягають у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які в майбутньому мають бути оптимальними.

Принцип комплексності означає погодженість взаємопов'язаних елементів, що входять до складу об'єкта стандартизації. Комплексність забезпечується включенням в програму стандартизації виробів, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, технічних засобів, методів підготовки та організації виробництва. Отже, стандартизація забезпечує взаємозв'язок усіх сторін виготовлення й споживання продукції з метою забезпечення потреб споживачів за оптимальних виробничих витрат.

Уніфікація – це приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм із мстою запобігання невиправданій різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення. Уніфікація – це комплексний процес, який починає діяти від етапу конструювання до створення готового продукту і його експлуатації.

Основна мета уніфікації – це подолання багато типовості складових виробів однакового призначення й приведення їх до можливої однотипності способів виготовлення. Уніфікація передбачає застосування принципу конструктивного наслідування. У виріб нової конструкції вводяться деталі й вузли, які застосовуються в інших конструкціях. Таким чином забезпечується використання однакових деталей, вузлів і напівфабрикатів для виробництва продукції різного призначення.

Застосування загальних конструктивно-організаційних рішень дозволяє створювати на загальній (єдиній) основі різні модифікації виробів.

Застосування уніфікації і стандартизації веде до концентрації виробництва однорідної продукції на підприємствах об'єднання, що забезпечує зростання виробництва, краще використання виробничих потужностей, ресурсів, а відтак – збільшення прибутку.

На жаль, створена за радянських часів на деяких підприємствах замкнута система самозабезпечення призвела до багатономенклатурності виробництва. Випуск деталей і напівфабрикатів дублювався підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції за умови впровадження уніфікації і стандартизації могли б виготовлятися в більшій кількості на сучасному спеціалізованому обладнанні, а фактично виготовлялися на універсальному обладнанні й невеликими партіями.

Недостатньо використовувалися можливості уніфікації машин та інших виробів на основі застосування базових моделей (БНК), однотипних агрегатів, вузлів і деталей, агрегування, типізації технологічних процесів тощо.

В умовах ринкової економіки одним із найважливіших завдань є зміна структури підприємств шляхом усунення їх від виробництва для власних потреб продукції загальногалузевого призначення та організації її випуску на спеціалізованих підприємствах. Створення спеціалізованих підприємств – це не тільки шлях вдосконалення безпосередньо самого процесу виробництва, а й зміна у виробничих взаємозв'язках. Збільшення кількості споживачів, а відтак і технічних вимог до продукції, яка виготовляється на одному підприємстві, ставлення до неї як до готової продукції, що дає прибуток, неминуче тягне за собою підвищення її якості і, як наслідок, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції даного підприємства.

2. Оцінка сертифікації продукції на підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ЗАТ «Подільський цукор»

Об'єктом дослідження курсової роботи обрано ЗАТ «Подільський цукор».

Стисла характеристика об'єкту дослідження:

– організаційно-правова форма – закрите акціонерне товариство (скорочено ЗАТ);

- номер свідоцтва про державну реєстрацію і дата видачі свідоцтва – №882 від 20.08.2002 р.;

- юридична адреса – Вінницька область, смт. Вороновиця, вул. Цукрозаводська, 1;

- ідентифікаційний код за ЄДРПОУ – 02312298;

- орган державного управління за СПОДУ – 3101;

- основний вид діяльності виробництво цукру;

- форма власності – колективна.

ЗАТ ТД «Подільський цукор» засноване на колективній власності Вінницької обласної спілки споживчих товариств та районних споживспілок. Метою діяльності ЗАТ є раціональне використання наявних фінансових, матеріальних, сировинних та трудових ресурсів, виробничих потужностей організації торгівлі цукром і економічних інтересів самого підприємства та засновників, одержання прибутків.

Основними завданнями ЗАТ є закупка та торгівля продовольчих товарів, переробка цукрових буряків, підвищення ефективності торгівлі, збільшення ефективності торгівлі, збільшення продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання фондів, вдосконалення обладнання, оновлення і постійне підтримання його на належному технічному рівні; соціальний розвиток колективу створення сприятливих умов для високопродуктивної праці, проведення заходів по охороні навколишнього середовища.

Статутний фонд становить 6300000 грн.

Органи управління підприємством:

Вищим органом управління ЗАТ «Подільський цукор» є рада засновників в яку входять представники всіх засновників по одному від кожного, незалежно від його частки в майні підприємства. Інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет.

Ліквідація і припинення діяльності ЗАТ «Подільський цукор» здійснюється за рішенням засновників або судових органів у порядку передбаченому законом України «Про підприємництво».

Діяльність даного підприємства регулюється статутом ЗАТ «Подільський цукор».

Предметом діяльності ЗАТ є – виробництво цукру з цукрових буряків та його реалізація;

– Виробництво товарів народного споживання та надання платних послуг населенню;

– і Розробка, впровадження науково-практичних вітчизняних та

закордонних досягнень, купівля-продаж технологій та «ноу-хау», здійснення технічного переоснащення, розширення та реконструкція діючого виробництва;

- Створення мережі магазинів для реалізації різноманітних товарів власного виробництва та товарів, одержаних за взаєморозрахунками з українськими партнерами.

- Маркетинг, юридичні послуги;

- Експлуатація житлових і не житлових приміщень, лізингові операції і здача в оренду приміщень та техніки;

- Інвестиційна, інноваційна та комерційна діяльність;

- Надання послуг схову, охорони майна, організація складів;

- Інші види господарської діяльності, що не суперечать чинному законодавству України і відповідають цілям товариства.

Дане підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, зареєстрований фірмовий знак.

Управління фірмою здійснює Голова акціонерного товариства. До його компетенції, згідно Статуту входить:

– розподіл обов'язків серед членів правління;

- видача наказів та розпоряджень по всім напрямкам діяльності підприємства;

- прийом та звільнення персоналу товариства на умовах трудового договору;

- застосування до персоналу засоби дисциплінарних стягнень та заохочень;

- від імені товариства укладання договорів та цивільно-правових угод;

- підписання документів фінансово-розпоряджувального характеру;

- видача зобов'язань та доручень;

- відкриття поточних та інших рахунків в банківських установах;

- представлення інтересів товариства у взаємовідносинах з державними установами, юридичними та фізичними особами;

- забезпечення конфіденційності інформації та комерційної таємниці про діяльність товариства.

Розглянемо за допомогою графіка, реалізацію продукції ЗАТ «Подільський цукор» відповідно кварталам.

Згідно графіку, найбільший попит на цукор є в четвертому кварталі. Це факт від того, що продукт, який виготовляє підприємство – сезонний, переробка і продаж відбувається най більш у четвертому кварталі.

Рис. 1. Графік продажу ЗАТ «Подільський цукор» товару (цукру) за 2008 рік, тис. грн.

Відповідно договору продукція ЗАТ «Подільський цукор» постачається замовникам відповідаючи стандартам якості, паспорту якості, маючи сертифікат якості і відповідності, а також маючи висновок державно-санітарно-гігієнічної експертизи. Підприємство скуповує у фізичних і юридичних осіб товар на переробку. Підприємство переробляє цукрові буряки і реалізовує продукцію. Підприємство працює стабільно відповідно графіку. Далі розглянемо показники фінансової діяльності підприємства. Робота підприємства в умовах ринку передбачає нормальну фінансову діяльність. При цьому враховується здатність підприємства здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'язань: внутрішніми і зовнішніми, короткостроковими і довгостроковими.

Таблиця 2.1. Динаміка і структура власного капіталу ЗАТ «Подільський цукор» за 2008 р

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткострокові зобов'язання. Підприємство ліквідне, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання.

Протягом 2003–2008 років підприємство було здатне погасити всі свої короткострокові зобов'язання.

При подальшому аналізі необхідно вивчити динаміку і структуру власногокапіталу, з'ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

Із табл. 2.1 видно, що сума власних коштів за звітний період зросла на 1333,4 тис. грн., або на 26,83% (1333,4:4968,9–100%). Це відбулося за рахунок розрахунку засновників (106,65%). Значно знизився за аналізований період нерозподілений прибуток (-88,7 тис. грн.), його питома вага в структурі власного капіталу знизилась на 1,79%.

Найбільшу питому вагу серед всіх джерел має статутний капітал (126,79% на початок року та 99,96% на кінець року).

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності. Прибуток та відносний його показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завдання кожного учасника господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

2.2 Сертифікація продукції та систем якості на підприємстві

Коли підприємство веде активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементом виробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стає сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ICO серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3–4 рази дешевше, отже, фактично реалізується за безцінь. [6]

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію.

Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює перевірку й випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов'язковими (на договірних засадах).

Суб'єкти господарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації) повинні:

- у належному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповідних об'єктів;

- забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за яким її сертифіковано;

- реалізовувати продукцію тільки за наявності сертифіката;

- припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогам певного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.

Організаційною основою сертифікації підприємствами виробів є мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукції виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широко створюються нині.

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ICO. Цим комітетом розроблено:

- правила та порядок здійснення сертифікації продукції;

- критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

- умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

У кількох країнах уже функціонують акредитовані в СЕРТИКО ICO й визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції – автомобілів, Чехії та Словаччини – електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 року Україна стала членом ICO та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для одержання максимально можливого успіху та створення іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати й сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ICO 8402 «Якість. Словник» система якості – це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи гарантується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості має національний орган зі сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. «Вагомість» сертифіката й рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, що видала цей документ. [6]

На підприємствах України такі системи якості ще треба створювати. Вони мають обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що потребує колективної діяльності й спільних зусиль. З огляду на це можна назвати головні принципи формування системи якості:

- підготовка всіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

- безпосередня заінтересованість першого керівника та всього керівництва підприємства в повсякчасному позитивному розв'язанні проблем забезпечення якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (наприклад, суміщення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю, що частенько трапляється на практиці, є вкрай недоцільним, оскільки технічний контроль – це зовсім не найголовніше в системі);

– управління якістю продукції за участю всіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами та їхніми керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (виходячи з досвіду Японії, СІЛА) тощо.

Дуже важливою і вкрай необхідною є також активна державна політика підтримки ініціативи підприємств щодо розробки, запровадження й сертифікації систем якості продукції.

2.3 Порядок сертифікації продукції, що випускається серійно з обстеженням виробництва на ЗАТ «Подільський цукор»

Об'єкт сертифікації (ОС) проводить обстеження виробництва ЗАТ «Подільський цукор» з метою встановлення відповідності фактичного стану виробництва телекомунікаційних засобів вимогам документації, підтвердження можливості підприємства виготовляти продукцію відповідно до вимог діючих НД, видачі рекомендацій про періодичність та форми проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції. Процедура та методика робіт наведені в СП-03.03. Обстеження виробництва здійснюється комісією ОС. Чисельний і персональний склад комісії, а також розподіл обов'язків затверджується наказом керівника ОС. [15]

Обстеження виробництва телекомунікаційних засобів проводиться згідно з ДСТУ 3957 та Програмою обстеження, яка затверджується ОС і передбачає:

- перевірку відповідності показників і характеристик продукції, встановлених в технічній документації, вимогам НД, шо розповсюджуються на продукцію і технологічні процеси її виготовлення;

- оцінку достатності контрольних операцій і випробувань, передбачених технологічною документацією, для встановлення повної відповідності продукції, що випускається, вимогам НД, які на неї розповсюджуються;

– оцінку системи вхідного контролю комплектуючих виробів і системи

контролю показників продукції у процесі виробництва;

- перевірку відповідності показників точності засобів вимірювальної техніки, що використовуються, і випробувального обладнання вимогам технічних документів стосовно допустимих відхилень показників і характеристик;

- перевірку наявності і ефективності системи метрологічного забезпечення;

- перевірку наявності необхідних умов для організації виробництва ЗАТ «Подільський цукор» (площі виробничих приміщень, їх відповідність санітарним і технологічним нормам, компетентність і достатність персоналу, його навчання, забезпечення вимог безпеки та ін.). Результати обстеження ЗАТ «Подільський цукор» оформляються актом

обстеження, який повинен містити обґрунтований висновок і, при необхідності, рекомендації по усуненню виявлених недоліків. Акт підписується членами комісії і затверджується керівником ОС.

Обстеження виробництва складається з таких етапів: попередня оцінка, перевірка і оцінка виробництва, оформлення результатів обстеження виробництва.

Попередня оцінка. Па етапі попередньої оцінки комісія готує:

– рішення ОС щодо проведення робіт із сертифікації (з обґрунтуванням вибраної схеми сертифікації), яке затверджується керівником ОС;

– опитувальну анкету (рекомендований додаток А ДСТУ 3957);

– перелік матеріалів і документів щодо продукції, які Заявник повинен надати комісії разом із заповненою опитувальною анкетою, та інформує Заявника про прийняте рішення і направляє йому анкету та перелік. Один примірник рішення направляється до зазначеної у цьому рішенні ВЛ.

В рішенні обов'язково повинно бути посилання на зареєстровані в установленому порядку ТУ У на продукцію, яка заявлена на сертифікацію. Наявність таких ТУ У – одна з необхідних умов реєстрації в ОС заявки на проведення сертифікації серійної продукції вітчизняного виробництва. Заповнена опитувальна анкета з інформацією щодо виробництва продукції, яка сертифікується, подається Заявником до ОС. Зміст заповненої опитувальної анкети є конфіденційним і вона призначена тільки для використання ОС. Після отримання від заявника заповненої опитувальної анкети та матеріалів комісія здійснює їх аналіз.

За результатами попередньої оцінки комісія складає висновок, у якому наводяться результати аналізу:

- опитувальної анкети;

- вимог НД виробника на продукцію, що сертифікується, у порівнянні з вимогами НД, чинних в Україні;

- інших вихідних матеріалів і документів.

У висновку на підставі проведеного аналізу визначається доцільність (недоцільність) проведення подальших етапів робіт. При необхідності, даються рекомендації на проведення Заявником коригувальних дій. Висновок підписується головою та членами комісії і затверджується керівником ОС.

У разі негативного висновку ОС повідомляє про це Заявника і припиняє роботи за заявкою на час проведення підприємством коригувальних дій щодо усунення невідповідностей. Роботи за заявкою можуть бути продовжені тільки після надання ОС переконливих доказів проведення заявником коригувальних дій і позитивних результатів аналізу цих доказів з боку ОС. ОС інформує про поновлення робіт за заявкою Заявника і, при необхідності, відповідну ВЛ. У випадку, коли ОС обґрунтовано вважає коригувальні дії недостатніми, про це інформується Заявник, а роботи за заявкою не поновлюються. У випадку, коли коригувальні дії не були виконані або інформація про це не надійшла до ОС в термін до півроку, заявка анулюється, а роботи за нею припиняються. Про анулювання заявки ОС інформує Заявника та ВЛ. Для подовження робіт Заявник повинен подати нову заявку в установленому порядку.

У разі позитивного висновку комісія складає програму обстеження виробництва, яка узгоджується з Заявником і затверджується керівником ОС. Програма повинна передбачати перевірку об'єктів, що включають елементи системи якості відповідно до ДСТУ 150 9001. Вибір цих елементів здійснюється за результатами попередньої оцінки з урахуванням специфіки продукції, що сертифікується, та особливостей її виробництва. Мінімальний перелік елементів системи якості виробництва, що перевіряється під час його обстеження, встановлено ДСТУ 3413. Рекомендована форма програми обстеження виробництва наведена в додатку Б ДСТУ 3957.

В терміни, що визначені в програмі та контракті на проведення робіт з сертифікації, у встановленому порядку оформлюється та здійснюється відрядження членів комісії на підприємство.

Проведення перевірки і оцінки виробництва.

Проведення перевірки на підприємстві включає: вступну нараду, обстеження виробництва відповідно до затвердженої програми, заключну нараду.

Вступна нарада проводиться до початку роботи комісії на підприємстві. У нараді беруть участь члени комісії, керівництво та відповідальні особи підприємства. На нараді: представляють членів комісії керівництву підприємства; розглядають мету та завдання перевірки, програму обстеження виробництва; установлюють форми спілкування членів комісії з керівництвом та працівниками підприємства; фіксують розподіл обов'язків між членами комісії та повноважних представників виробника, які будуть взаємодіяти з конкретними членами комісії; вирішують питання підготовки і надання комісії необхідних документів, матеріалів, довідок та ін. За результатами вступної наради складається протокол, який підписується головою комісії. В процесі перевірки голова комісії може вносити зміни в програму перевірки та розподіл обов'язків між членами комісії.

Під час обстеження виробництва збираються фактичні дані про виробництво та елементи системи управління якістю шляхом: опитувань персоналу підприємства та аналізу його діяльності; аналізу документів, що використовуються на підприємстві; аналізу технологічних процесів та оцінки виробництва; здійснення спостережень за діяльністю функціональних підрозділів та аналізу цієї діяльності; аналізу заходів щодо забезпечення якості виробництва продукції.

Для кожного елементу системи управління якістю встановлюється: наявність задокументованих процедур (методик) із зазначенням назви та позначення документа; дотримання процедур (методик); забезпечення в результаті виконання процедур (методик) відповідності виготовленої продукції встановленим вимогам.

Перевірку здатності підприємства забезпечувати виробництво продукції, яка відповідає вимогам, встановлених чинними НД, здійснюють шляхом аналізу: нормативних документів; технічної документації (конструкторської, технологічної, програмної тощо); методик (процедур) проведення робіт, інструкцій та інших; робочої документації (протоколи випробувань, звіти служби контролю якості, плани контролю, робочі журнали, форми реєстрації спостережень, карти статистичного регулювання процесів та інші); відповідності та стану засобів технологічного оснащення; відповідності і стану випробувального обладнання, засобів контролю та вимірювальної техніки; відповідності підготовки персоналу тощо.

Дані, що свідчать про наявність невідповідностей, повинні фіксуватись з метою додаткового вивчення та аналізу навіть тоді, коли вони не входять до об'єктів перевірки, передбачених програмою обстеження виробництва. Усі спостереження, опитування, аналіз документів, які зроблені в ході перевірки, повинні документуватись і мати чітке та конкретне підтвердження об'єктивними даними. Дані, що висвітлюють наявність невідповідностей, повинні фіксуватися навіть, якщо вони не входять до програми обстеження виробництва, з метою додаткового, вивчення та аналізу. Інформація, що одержана за результатами опитування, повинна перевірятися шляхом порівняння з інформацією, що одержана з інших незалежних джерел, таких як спостереження, вимірювання, реєстрація даних.

Під час проведення перевірки комісія проводить аналіз отриманих даних і вирішує, які з них не відповідають встановленим вимогам і мають бути подані як невідповідності. Після цього комісія має забезпечити їх документування в чіткій та стислій формі з наданням доказів. У формулюваннях невідповідностей повинні зазначатися конкретні вимоги нормативних документів, на відповідність яким проводиться перевірка. Ці матеріали надаються головою комісії керівництву перевірюваного підприємства для усунення зазначених невідповідностей.

Під час проведення обстеження виробництва комісією можуть бути відібрані зразки продукції для проведення випробувань з метою проведення випробувань (якщо це передбачено в рішенні ОС на проведення сертифікації).

Порядок обстеження

Схема (модель) сертифікації заявленої продукції визначається органом сертифікації за узгодженням із заявником до початку робіт з сертифікації у відповідності з ДСТУ 3413–96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції»». Вибір схеми (моделі) сертифікації залежить від виду продукції, її кількості, стану виробництва та інших необхідних даних.

Схеми (моделі) сертифікації продукції (в тому числі, що імпортується в Україну):

а) сертифікація одиничного виробу з проведенням випробувань з метою сертифікації кожного виробу та видачею сертифіката відповідності на кожний виріб;

б) сертифікація партії продукції (виробів) з проведенням випробувань з метою сертифікації зразків продукції, що відібрані в порядку і кількості, які встановлені органом сертифікації, з видачею сертифіката відповідності на партію продукції (виробів) з наведенням розміру сертифікованої партії;

в) сертифікація продукції, що випускається серійно:

з проведенням випробувань з метою сертифікації зразків продукції, що відібрані в порядку і кількості, які встановлені органом сертифікації, з видачею сертифіката відповідності на серійне виробництво продукції з терміном дії до одного року, що встановлюється ліцензійною угодою, з проведенням технічного нагляду у формі випробувань зразків продукції з періодичністю, в обсязі та в порядку, що встановлені органом сертифікації та перевіркою виробництва, яка проводиться в разі необхідності (схема не стосується харчової продукції);

з обстеженням виробництва продукції з проведенням випробувань з метою сертифікації зразків продукції, що відібрані в порядку і кількості, які встановлені органом сертифікації, з видачею сертифіката відповідності на серійне виробництво продукції з терміном дії до двох років, що встановлюється ліцензійною угодою, з проведенням технічного нагляду в порядку, що визначений органом сертифікації і включає перевірки виробництва та контрольні випробування зразків продукції;

з атестацією виробництва продукції з проведенням випробувань з метою сертифікації зразків продукції, що відібрані в порядку і кількості, які встановлені органом сертифікації, з видачею сертифіката відповідності на серійне виробництво продукції з терміном дії трьох років, що встановлюється ліцензійною угодою, з урахуванням терміну дії атестата виробництва, з проведенням технічного нагляду в порядку, що визначений органом сертифікації і включає перевірки виробництва та контрольні випробування зразків продукції;

з сертифікацією або оцінкою системи управління якістю, діючої на підприємстві, з проведенням випробувань з метою сертифікації зразків продукції, що відібрані в порядку, що визначений органом сертифікації, з видачею сертифіката відповідності на серійне виробництво продукції з терміном дії до п'яти років, що встановлюється ліцензійною угодою, з урахуванням терміну дії сертифіката на систему управління якістю, з проведенням технічного нагляду в порядку, що визначений органом сертифікації продукції та систем якості.

Схеми (моделі) сертифікації з атестацією виробництва, з сертифікацією або оцінкою системи управління якістю застосовуються у випадку бажання виключно виробника продукції, що випускається серійно, (включно іноземного) одержати сертифікат на більший термін дії з правом самостійно застосовувати його до кожної вилущеної партії продукції.

Відбирання зразків продукції для випробувань здійснює орган сертифікації або, за його дорученням, інша незалежна від виробника організація.

Кількість зразків продукції для випробувань (кількість пакувань, загальна маса, ін.) встановлюється органом сертифікації у відповідності з вимогами державних та міжнародних стандартів на цю продукцію.

Відбір зразків проводиться виключно в присутності представника заявника або виробника і оформляється актом відбору зразків за встановленою формою із зазначенням таких обов'язкових відомостей:

- місце та дата відбирання зразків;

- назва продукції;

- назва виробника продукції;

- розмір партії продукції, дата виготовлення або граничні дати виготовлення партії;

- характеристика та маса продукції в споживчому пакуванні, термін реалізації продукції;

- кількість зразків для випробувань, зразків-свідків для зберігання.

Акт оформляється в трьох примірниках і підписується представником організації, що проводить відбирання, та представником заявника або підприємства-виробника. Один примірник направляється до органу сертифікації, другий – залишається у заявника (виробника), третій – разом із зразками направляється до випробувальної лабораторії, яка зазначена в рішенні за заявкою.

Відібрані зразки для випробувань та зберігання опечатують або опломбовують.

Ідентифікація продукції проводиться органом сертифікації. Ідентифікація продукції, в тому числі імпортної, проводиться з урахуванням вимог нормативних документів, діючих в Україні, а також законодавства України (Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», ін.).

Порядок здійснення атестації виробництва продукції визначає орган сертифікації відповідно до Положень ДСТУ 3414–96 «Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок здійснення» з урахуванням специфіки продукції, розмірів і умов її виробництва, наявності галузевих технологічних інструкцій, рецептур та інших документів, використовуючи при цьому документи, що передбачені додатками до Порядку проведення атестації виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого наказом Держстандарту України №85 від 29.02.1996 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за №291/1316. Атестація виробництва може за рішенням органу сертифікації передувати попередня перевірка виробництва.

Випробування зразків продукції проводять виключно акредитовані в Системі випробувальні лабораторії, що визначені органом сертифікації в рішенні за заявкою. Самостійне прийняття випробувальною лабораторією рішень про проведення випробувань зразків з метою сертифікації не допускається.

Зразки продукції повинні випробовуватись на відповідність усім вимогам чинних в Україні нормативних документів, що зазначені в рішенні за заявкою.

Заключна нарада проводиться в останній день перевірки. В нараді приймають участь комісія у повному складі та керівництво підприємства, а також його працівники, які залучались до процесу перевірки. На заключній нараді голова комісії доводить до відома присутніх: зауваження комісії в порядку їх значущості; висновок комісії про стан виробництва продукції, що сертифікується; рекомендації комісії. Проведення заключної наради оформляється протоколом, який підписують усі члени комісії. Зміст протоколу доводиться до керівника підприємства під розписку.

Оформлення результатів обстеження виробництва.

Результати перевірки, висновки та рекомендації комісії оформляють у вигляді акту обстеження виробництва.

Акт обстеження складається під керівництвом голови комісії, який несе відповідальність за недостовірність викладених в ньому відомостей. Кожний член комісії надає голові комісії матеріал до акту стосовно об'єктів та елементів, які він перевіряв згідно з програмою обстеження та розподілом обов'язків. Члени комісії несуть відповідальність за недостовірність відомостей, що надаються ними в матеріалах до акту.

Акт повинен містити: відомості про ОС (назву, адресу, номер та дату реєстрації атестата акредитації) та про перевірене підприємство (назву, адресу); відомості про підстави для проведення перевірки; мету та завдання перевірки; склад комісії; склад представників підприємства, в присутності яких проводилася перевірка; вказівку про конфіденційність інформації, яку використано в акті; вихідні дані про підприємство та продукцію, що сертифікується, за документами, наданими підприємством: характеристика підприємства, кількість працюючих, обсяг виробництва продукції, рекламації, термін гарантії на продукцію, відомості про програму обстеження, відомості про НД, на відповідність вимогам яких проводиться сертифікація та інше; результати обстеження об'єктів перевірки, включаючи елементи системи управління якістю; результати спостережень, зауваження та висновки про невідповідності; оцінку виробництва; висновок щодо можливості або неможливості випуску заявленої на сертифікацію продукції відповідно до встановлених вимог; рекомендації щодо усунення підприємством виявлених під час перевірки невідповідностей (за наявності) із зазначенням термінів їх усунення; рекомендації щодо періодичності та форм проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції; відомості про направлення акту. Протоколи нарад прикладаються як додатки до акту. Акт обстеження повинен бути підготовлений в термін, що не перевищує одного місяця з дня проведення заключної наради. Акт підписується головою і всіма членами комісії та затверджується керівником ОС. Перший примірник акту ОС передає керівництву Заявника (підприємства, що перевірялося), другий примірник акту залишається в архіві ОС в справі за цією заявкою. За погодженням з Заявником (виробником) акт обстеження може бути направлено будь-якій іншій організації (підприємству). Організації, яким направляються акти, повинні забезпечити належне збереження актів обстеження, що містять відомості конфіденційного характеру. За позитивних результатів обстеження виробництва та випробувань продукції після проведення всіх робіт Заявнику видається сертифікат відповідності. Номер та дата акту обстеження вказується у відповідному місці на бланку сертифіката відповідності на продукцію, що сертифікується.

У випадку, коли коригувальні дії не були виконані в термін до півроку або інформація про них не надійшла до ОС в цей термін (або інший термін, встановлений в акті обстеження або іншому документі), заявка анулюється, а роботи за нею припиняються. Про це ОС інформує Заявника. Для подовження робіт Заявник повинен подати нову заявку в установленому порядку.

Оформлення сертифіката відповідності та його реєстрацію в Реєстрі Системи здійснює відділ сертифікації, що розглядав результати робіт з сертифікації продукції за заявкою.

За позитивних висновків розгляду результатів робіт з сертифікації заявнику видається оригінал сертифіката відповідності. За бажанням заявника йому може бути додатково виданий оригінал сертифіката відповідності на російській мові з тим же номером і датою видачі.

Визнання сертифікатів чи інших документів, які підтверджують відповідність продукції іноземного виробництва, видані уповноваженими органами інших країн

Визнанню в Системі підлягають сертифікати та протоколи випробувань продукції, видані уповноваженими органами інших країн (далі – іноземний сертифікат), за умови дотримання таких правил:

а) з національним органом сертифікації тієї країни, з якої походить продукція, що ввозиться в Україну, Держспоживстандартом України укладена двостороння угода про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації;

б) іноземний сертифікат виданий в державній системі сертифікації тієї країни, з якої походить і в якій виготовлена продукція, що ввозиться в Україну;

в) продукція, що ввозиться в Україну, може бути ідентифікована за супровідною документацією (маркування, етикетка тощо) як така, що виготовлена за міждержавними (ГОСТ) або іншими нормативними документами, що є чинними в Україні.

У разі якщо показники безпеки продукції повністю відповідають вимогам нормативних документів, чинних в Україні, оформлюється свідоцтво про визнання.

Якщо показники безпеки частково відповідають вимогам нормативних. документів України, проводяться додаткові випробовування зразків продукції (за показниками, які не співпадають з вимогами нормативних документів України) та оформлюється сертифікат відповідності.

Технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції здійснює орган сертифікації продукції чи за його дорученням інша організація у разі, коли сертифікат відповідності виданий виробнику на продукцію, що випускається серійно, і надано право самостійно застосовувати його до кожної одиниці виготовленої продукції.

Технічний нагляд може проводитись у формі контрольних випробувань, контрольних випробувань та перевірки виробництва.

Обсяг, порядок та періодичність технічного нагляду встановлюється органом сертифікації продукції у кожному окремому випадку під час проведення сертифікації і регламентується програмою технічного нагляду.

3. Шляхи вдосконалення діяльності підприємства

3.1 Роль стандартизації у підвищенні якості та конкурентоспроможності продукції ЗАТ «Подільський цукор»

Під конкурентоспроможністю продукції на ЗАТ "Подільський цукор" розуміють:

- рівень економічних, технічних та експлуатаційних характеристик продукції, що дозволяє отримати переваги у порівнянні з іншою аналогічною продукцією на ринку;

- узагальнену більш високу порівняльну характеристику продукції, що містить комплексну оцінку всієї сукупності виробничих, комерційних, організаційних і економічних показників щодо виявлених вимог ринку чи властивостей продукції.

Конкурентоспроможність є інтегральною характеристикою продукції, що обумовлює можливість її збуту. На конкурентоспроможність продукції впливають її» якість, ціна, вартість експлуатації, зручність технічного обслуговування, імідж виготовлювача, його здатність дотримувати договірні терміни постачання й інші чинники. [12]

Пріоритетність чинників конкурентоспроможності ЗАТ «Подільський цукор» залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, характеристик ринків, на яких реалізується продукція, потреб конкретних споживачів.

Згідно з ДСТУ ISO 9000 якість – це ступінь, до якого сукупність власних характеристик продукції чи послуг задовольняє сформульовані потреби або очікування, що можуть бути загальнозрозумілими або обов'язковими.

Відповідно до стандарту ISO 8402 вимоги до якості – відображення певних потреб або їх переведення в набір кількісно чи якісно визначених вимог до характеристик об'єкта, щоб надати можливість їх реалізації та перевірки.

Із цих визначень якості випливає, що основним суб'єктом, який визначає якість, є споживач. З іншої сторони, його оцінка якості ґрунтується на поінформованості щодо характеристик продукції та їх підтвердженні випробуваннями, можливості об'єктивного співставлення з іншою аналогічною продукцією.

Розглядаючи питання конкурентоспроможності ЗАТ «Подільський цукор» та якості варто наголосити на таких суттєвих характеристиках сучасного ринку:

- глобалізація ринку;

- динамічність змін вимог ринку та коротко терміновість життєвого циклу продукції чи послуги;

- формування нових ринків та регіональних ринків з більш високими вимогами;

- розвиток ринку високотехнологічної продукції та послуг;

- застосування комунікаційних технологій, швидкоплинність оновлення інформації щодо продукції та послуг;

- зменшення долі суспільного сектора та стрімке зростання приватного;

- переважання пропозиції над попитом;

– забезпечення вимог екологізації виробництва та безпеки; формування потреб сталого розвитку суспільства.

За таких умов позиціювання продукції та послуг на ринку і визначення їх конкурентоспроможності ЗАТ «Подільський цукор» розгортається у тріаді: якість – ціна (вартість) – час, тобто, треба вирішувати триєдине завдання – уводити продукцію в ринковий обіг високої якості за прийнятною ціною у певний період часу та на відповідному сегменті ринку. У більш вузькому змісті, чим зазначене вище досягти конкурентоспроможності це – задовольнити вимоги та очікування споживачів краще, ніж конкуренти, скорочувати термін виконання замовлень з тим, щоб бути мобільнішим за конкурентів, знижувати витрати, щоб запропонувати кращу ціну, ніж конкуренти. [12]

На ринку діють одночасно, по-перше, виробники та постачальники продукції і. послуг, які власне і створюють конкуренцію, по-друге, споживачі, які задовольняють свої потреби, по-третє, держава, яка вирішує соціально-економічні завдання та створює певні правила та норми діяльності на ринку, застосовуючи законодавче і нормативно-правове регулювання та розвиваючи добровільні механізми узгодження інтересів сторін і спонукаючи учасників ринку до їх застосування.

Таким найбільш дієвим і загальновизнаним світовою спільнотою, урядовими інституціями та бізнесовими колами механізмом є стандартизація на засадах консенсусу та узгодженості на різних рівнях стандартизації (міжнародному, регіональному, національному та підприємства).

Чи не найкращим чином ілюструють ринкову корисну роль стандартизації її переваги, викладені у багатьох основоположних документах міжнародних і національних систем стандартизації:

- досягнення якості продукції, процесів та послуг шляхом визначення характеристик, які встановлюють їх здатність задовольнити певні потреби, тобто їх відповідність призначеності;

- забезпечення поліпшення якості життя, безпеки та захисту довкілля;

- досягнення економії людських ресурсів, матеріалів і енергії під час виробництва продукцією;

- забезпечення прозорих та однозначних відносин між усіма зацікавленими сторонами у формі, придатній для використання як посилання чи відтворення (включення) в чинні документи;

- сприяння міжнародній торгівлі шляхом усунення бар'єрів у торгівлі, спричинених відмінностями національних систем;

- забезпечення промислової ефективності шляхом управління розмаїттям, уніфікацією та типізацією.

Очевидно, що кожна із цих переваг безпосередньо пов'язана із створенням конкурентоспроможної, а одночасно і якісної продукції чи послуги.

На досягнення таких цілей спрямовується і міжнародна практика дослідження потреби у стандарті, яка передбачає отримання позитивних відповідей на такі питання.

Чи потрібен стандарт на ЗАТ «Подільський цукор» з технічної та економічної точки зору? (Визначення пріоритетності).

Чи потрібен стандарт основним заінтересованим сторонам? (Якщо стандарт не потрібен, то він не буде застосовуватись).

Чи реальна розробка стандарту? (З технічної точки зору або певних обмежувальних чинників, як законодавство, патенти тощо).

Які прогнозовані терміни розроблення та які передбачувані виконавці?

(Адже стандарт повинен мати належну перспективу застосування).

Які положення будуть встановлені у передбачуваному стандарті та як вони співвідносяться з чинними стандартами? (Адже стандарт повинен встановлювати більш прогресивні вимоги, відображати досягнутий науково-технічний рівень та задовольняти потреби ринку).

У підсумку в розроблюваному стандарті на ЗАТ «Подільський цукор» повинні бути встановлені положення, придатні для практичного застосування, об'єктивно обґрунтовані та які можуть бути перевірені випробуваннями чи дослідженнями.

Отже, стандартизація – незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки й екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції, робіт, ї процесів і послуг. Розвиток стандартизації нерозривно зв'язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадження систем управління якістю, систем екологічного управління та інтегрованих систем управління.

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукції на ЗАТ «Подільський цукор» реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань і засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво.

У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів, необхідні для оцінювання та вибору ними продукції.

Очевидно, наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості.

Одночасно доречно наголосити, що застосування принципу обов'язковості стандартів, надмірна деталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення, застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто у колишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісної продукції.

Створення нової системи стандартизації, адекватної економічним змінам, що відбуваються в Україні, має на меті гармонізацію її вимог з вимогами міжнародних та національних систем стандартизації країн з ринковою економікою. Удосконалення національної системи стандартизації – непогана передумова для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами систем забезпечення якості. Важливе також визнання таких систем вітчизняним споживачем.

Переміщення ваги в боротьбі за конкурентоспроможність та якість із загальнодержавного рівня на рівень безпосередніх виробників робить необхідним зміцнення системи стандартизації саме на підприємствах. Зростання ролі стандартизації для підприємств диктується двома основними причинами.

Перша з них – за умови господарської самостійності підприємств створюються об'єктивні передумови до неузгодженості діяльності підприємств, суміжних щодо видів виробленої продукції стосовно параметрів створюваної продукції, методів контролю її якості тощо. Усе це виявляється під час виробництва і споживання продукції, впливає на попит і відповідно на збут продукції і, у кінцевому рахунку, на економічний стан виробників.

Друга – раціональне застосування стандартизації під час проектування та виробництва продукції дозволяє суттєво знизити витрати на продукцію та підвищити доходи підприємств.

Обсяг робіт із стандартизації на підприємстві ЗАТ «Подільський цукор» залежить від масштабів виробництва і кооперування, від номенклатури і конструктивної складності виробленої продукції, ступеня її новизни й інтенсивності розвитку тощо.

Перехід від обов'язковості стандартів до добровільного їх застосування не зменшує їх роль, а навпаки, дає простір для вибору та ініціатив. Стандарти для усіх є джерелом найважливішої інформації, оскільки в них зібрано норми і правила, що засновані на досягненнях у різних галузях техніки, технології та практичного досвіду і визнані методом консенсусу представниками усіх заінтересованих сторін.

Але будь-який вибір є адекватним і тимчасовим з огляду на цілі та принципи стандартизації і підлягає аналізу та перегляду в наступний період.

Завдання вступу України до Світової організації торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу вимагають прийняття міжнародних та європейських стандартів. Це дозволяє зорієнтуватись у вимогах глобальних і регіональних ринків та визначити рівень характеристик продукції й послуг, прийнятний для цих ринків. Але, на наш погляд, навіть відповідність міжнародному стандарту не гарантує досягнення конкурентоспроможності. Скоріше, це перепустка, умови доступу на глобальний ринок і потенційна конкурентоспроможність, реальність якої буде встановлена тільки після позиціювання продукції на ринку та її оцінювання споживачем за критеріями зазначеної вище тріади: якість – ціна (вартість) – час.

Одночасно викладене вище свідчить, що ядром цієї тріади є адекватне застосування стандартизації, яке суттєво для формування та досягнення певного рівня кожного із трьох цих складників.

Наголосимо ще на таких аспектах встановлення якості продукції.

Перше, з огляду на те, що стандарти ЗАТ «Подільський цукор» відповідають рівню розвитку техніки та є визнаним технічним правилом, вони застосовуються судами, як документована технічна доказова база під час розгляду спорів у судах.

Друге, відповідність стандартам на ЗАТ «Подільський цукор» використовується як вимога під час державних закупівель, проведенні тендерів, укладання договорів на постачання та контрактів, складанні каталогів продукції виробниками, маркетингових та рекламних компаніях.

Третє, відповідність міжнародним стандартам на ЗАТ «Подільський цукор» – це усунення торгових бар'єрів у торгівлі, задоволення потреб технічного, економічного та торговельного розвитку.

Удосконалення національної системи стандартизації України у теперішній час спрямоване на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основі стійкого розвитку економіки країни й інтеграції її у світову економіку.

Першочергово якість і конкурентоспроможність треба досягти у тих секторах економіки, розвиток яких буде забезпечувати зростання економіки в цілому. Виробленню таких пріоритетів та практичній роботі у цих напрямках, я маю надію, сприятимуть наші громадські консультації.

3.2 Використання сертифікації на підприємстві ЗАТ «Подільский цукор»

Згідно з положеннями національної стандартизації України існують такі основні види стандартів на ЗАТ «Подільський ї цукор»: основоположні стандарти, загальні технічні вимоги, стандарти на продукцію, послуги, процеси, методи випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання), сумісність продукції, послуг чи систем в їхньому спільному використовуванні [3]. Розглянемо можливі шляхи отримання економічного ефекту в разі впровадження стандартів різних видів.

Основоположні стандарти на ЗАТ «Подільський цукор» поширюються на певну область діяльності та встановлюють організаційно-методичні й загально технічні положення, термінологію, вимоги, норми і правила для взаємозв'язку, узгодженості та сумісності робіт протягом усього життєвого циклу продукції, а також безпеки й охорони довкілля. Стандарти на сумісність встановлюють «вимоги стосовно сумісності виробів чи систем у місцях їх поєднання» [4]. Економічний ефект від упровадження таких видів стандартів на ЗАТ «Подільський цукор» може бути одержано внаслідок підвищення загального рівня виробництва, якості продукції; продуктивності праці та зниження різного роду витрат (у т.ч. штрафів за невиконання екологічних і санітарних норм, а також пов'язаних із травматизмом і захворюваністю) внаслідок оптимізації робочого процесу, усунення дублювання робіт, зниження часу на розроблення й узгодження; можливості сумісного функціонування різних видів устаткування; використання уніфікованих деталей (комплектуючих, витратних матеріалів) тощо.

Стандарти на продукцію та послуги встановлюють вимоги до груп однорідної продукції та послуг. Стандарти на процеси встановлюють вимоги до методів виконання робіт у технологічних процесах. Стандарт загальних технічних вимог «містить перелік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги в кожному випадку окремо» [4]. Економічний ефект від упровадження них видів стандартів на ЗАТ «Подільський цукор» можливий внаслідок підвищення якості продукції та послуг, зростання продуктивності праці, зниження питомих матеріальних, енергетичних і трудових витрат, зниження витрат, пов'язаних із ліквідацією аварій та шкідливих екологічних наслідків.

Стандарти на методи контролювання (випробовування, вимірювання, аналізування) встановлюють послідовність операцій, способи (режими, норми, правила) і технічні засоби їх виконання [4]. Впровадження нього виду стандартів дає економічний ефект унаслідок підвищення якості продукції, зниження витрат, пов'язаних з організацією випробувань, їх тривалістю та повторюваністю.

Відповідно до Закону України «Про стандартизацію» [1] в розробленні стандартів можуть брати участь (у т.ч. фінансову) зацікавлені юридичні та фізичні особи незалежно від їх відомчої приналежності. Цим законом також встановлено, що одним із принципів державної політики у сфері стандартизації є вільний вибір видів стандартів для виробників і постачальників продукції. Обов'язковим застосування стандартів на ЗАТ «Подільський цукор» стає у випадку, якщо не передбачено технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами, а також для учасників угоди – якщо в ньому є посилання на цей стандарт; для виробників і постачальників продукції – за наявності декларації або сертифікату про відповідність продукції вимогам стандарту або в разі використання позначення стандарту в її маркуванні.

Надання стандарту чинності передбачає підвищення якісного рівня виробництва, тобто модернізацію наявного устаткування або заміну його на нове, сучасніше, поліпшення якості продукції або збільшення її випуску з одночасним зниженням собівартості, впровадження нових технологій, організаційно-технічних методів, підвищення якості сировини тощо. До того ж певні зміни часто стосуються суміжних галузей промисловості. Все разом дає підставу розглядати стандарт як інвестиційний проект з усіма притаманними йому властивостями.

Для оцінювання ефективності та, відповідно, доцільності розроблення і впровадження стандартів потрібен загальний підхід з розгляданням усіх економічних, екологічних і соціальних складових. Крім того, необхідно враховувати вилив інфляції, економічної та законодавчої нестабільності в країні, інтереси виробників і споживачів продукції, обов'язкові вимоги безпеки продукції /для людини та довкілля. Таке оцінювання ефективності стандарту можна проводити відповідно до основних положень методики ІОН ІДО [6]. Необхідно підкреслити, що витрати на створення стандарту та ефект від його впровадження рознесені в часі, тобто спочатку вкладаються засоби в розроблення стандарту, а потім, після його затвердження і надання чинності, можна одержати очікуваний ефект.

Надання чинності державному стандарту, як правило, впливає не лише на ЗАТ «Подільський цукор», які його безпосередньо застосовують, а й на ті, які з нимивзаємодіють. Тому ефект від упровадження стандарту можна розгляди як суму результатів на всіх (основних і суміжних) підприємствах за всіма аспектами: економічним, екологічним і соціальним.

Висновки

Ефективність виробництва завжди виражає відношення ефекту до витрат, здійснених на його отримання. Це означає, що визначення ефективності вимагає застосування методів кількісного аналізу і вимірювання, що припускає встановлення критерію економічної ефективності. Економічна ефективність виражається в підвищенні продуктивності праці. Отже, рівень продуктивності праці є критерієм економічної ефективності виробництва. Чим вище продуктивність праці і, отже, нижче за витрачання виробництва, тим вище економічна ефективність витрат праці. Рівень економічної ефективності витрат і ресурсів як в масштабі всього виробництва, так і в окремих його галузях, залежить від вибору найвигіднішого варіанту виробництва того або іншого виду промислової продукції. Тому для успішного розвитку промисловості і її окремих галузей виняткової важливості набувають правильні і точні методи визначення економічної ефективності засобів, що направляються на збільшення виробничих фондів, на технічне оснащення і вдосконалення організації виробництва в окремих галузях промисловості, це породило систему методів оцінки ефективності управління.

В Україні існує тенденція на покращення систем менеджменту якості, використання міжнародних стандартів на підприємствах є підтвердженням цьому. Цей процес лише може бути прискореним чи уповільненим обставинами, які складаються у світі. Важливо йти поряд із тенденцією на покращення нових технологій, наукових розробок, використання молодих та перспективних кадрів, які виведуть виробництво на новий технічний рівень. Оскільки якість є невід'ємною частиною виробництва та підприємства, важливим є обґрунтування найбільш прийнятних у даних умовах системи показників і методу оцінки якості.

Нині обов'язковою умовою виходу на міжнародний ринок є наявність у продавця сертифіката відповідності, що засвідчує відповідність продукції вимогам міжнародних стандартів ICO серії 9000, які швидко поширюються в світі і регулюють єдині всесвітні вимоги до систем якості фірм-постачальників. Нині складається така ситуація, що фірми, які не володіють сертифікатом на систему якості, підтверджуючи тим самим її відповідність стандартам ICO серії 9000, майже не мають шансів на укладання більш-менш пристойного контракту і на участь у міжнародних тендерах, а їх товар оцінюється на світовому ринку в 2–4 рази дешевше.

Крім того, потрібно брати до уваги, що забезпечення якості відповідно до стандартів ICO серії 9000 – це умова необхідна, але не завжди достатня для гарантії конкурентоспроможності товару, оскільки багато фірм й далі вдосконалюють виробництво з орієнтацією на випуск товару з ще кращими якісними параметрами, ніж цього вимагають указані стандарти.

На початку 1993 року Україна стала членом ICO та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого зиску та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Згідно з міжнародним стандартом ICO 8402 «Якість. Словник» система якості являє собою сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керування якістю. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк – один рік, два роки тощо. Правом видачі сертифікату на систему якості може володіти національний орган по сертифікації; у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифікату на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифікату і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.

На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов'язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективної діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:

- підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

- безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв'язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль – це далеко не саме головне у системі);

- управління якістю продукції за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо.

При цьому дуже важливою і вкрай необхідною треба визнати активну політику підтримки підприємств у справі розробки, запровадження і сертифікації систем якості продукції.

Металловедение и сертификация продукции

Экономическая система

Вопросы,ответы и шпоры по специальным дисциплинам

Шпоры Агробизнес

Цели, функции и сущность бухгалтерского учета в рыночной экономике

Билеты и ответы по туризму и экскурсиям

Теория ценообразования

Вопросы,ответы и шпоры по общепрофессиональным экзаменам

Шпоры по Госам МСХА

Административное право (шпаргалка)

Внутрифирменое планирование

Социально-культурный сервис и туризм (ГОСы 2003г.)

Аудит и Ревизия

Конспект по экономической теории

Маркетинговые исследования в сфере туризма

Финансовый бухучет