Дипломная работа: Значення та сутність капіталу підприємства

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

1.1 Капітал підприємства, його сутність та значення

1.2 Джерела формування капіталу підприємства

1.3 Методологія оцінки формування капіталу підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛАНТ»

2.1 Господарсько-економічна характеристика діяльності підприємства

2.2 Аналіз динаміки і структури капіталу підприємства

2.3 Оцінка джерел власного та позичкового капіталу

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оптимізація структури капіталу підприємства

3.2 Удосконалення формування капіталу акціонерного товариства за рахунок планування

3.3 Прогнозування фінансової звітності підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Необхідність дослідження фінансів акціонерних товариств зумовлена тим, що нині переважна більшість підприємств мають низьку ефективність господарської діяльності через високий рівень зносу основних фондів та обмеженість власних фінансових ресурсів для модернізації і технічного переозброєння виробництва. Тому особливе місце слід приділяти питанням пошуку шляхів залучення фінансових ресурсів у діяльність акціонерних товариств та визначення напрямів підвищення ефективності їх використання.

Фінанси акціонерного товариства беруть участь у формуванні статутного капіталу, доходів, прибутку, резервів, виконуючи при цьому функції розподілу грошових фондів і контролю за їх створенням та розподілом.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

- фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів від акцій;

- економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

- соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частки їх майна.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансів підприємницьких структур розглядались у працях вітчизняних вчених-економістів: В. Андрущенка, М. Білик, І. Бланка, А. Гальчинського, А. Даниленка, М. Коробова, В. Кравченка, О. Мозгового, В. Опаріна, Д. Полозенка, А. Поддєрьогіна, Г. П’ятаченка, В. Суторміної, О. Терещенка, В. Федосова та інших. На думку В.М. Суторміної управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів. Фінансовому управлінню корпораціями надається особливе значення.

У широку значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень. У вузькому значенні управління фінансами - це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику.

Позитивно оцінюючи результати досліджень названих авторів, необхідно зазначити, що в науковій літературі ще не знайшли належного відображення і вимагають подальшої розробки питання ролі фінансів підприємницьких структур у фінансовій системі держави, складу і структури ресурсів акціонерних товариств, форм і методів залучення фінансових ресурсів у підприємницьку діяльність.

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин на ринкових засадах ведення господарства зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної системи.

Актуальність досліджуваної теми є безспірною у зв’язку з тим, що вдале управління ресурсною базою відкритого акціонерного товариства дає змогу визначити доцільність залучення ресурсів та раціональне їх розміщення в активні операції у поєднанні зі стратегією зниження ризику фінансової діяльності, а значить отримувати прибутки на належному рівні.

Метою дослідження дипломної роботи є дослідження комплексу методів управління процесами формування, розподілу й ефективного використання фінансових ресурсів відкритого акціонерного товариства та аналіз альтернативних напрямків їх прибуткового розміщення.

В свою чергу для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- надати характеристику порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств;

- визначити цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств;

- надати економіко-організаційну характеристику ВАТ „ГАЛАНТ”;

- проаналізувати ефективності формування та розподілу фінансових ресурсів;

- проаналізувати рентабельність діяльності ВАТ „ГАЛАНТ”;

- розробити програму удосконалення управління фінансами товариства.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є ВАТ „ГАЛАНТ”.

Предметом дослідження є фінансові ресурси ВАТ „ГАЛАНТ”.

Дипломна робота спрямована на дослідження проблеми раціонального використання фінансових ресурсів акціонерного товариства, розгляд зарубіжного та вітчизняного досвіду, надання рекомендацій з приводу вдосконалення методик та підходів до визначення найбільш прибуткового та найменш ризикованого розміщення ресурсів.

При написанні дипломної роботи вивчалися праці вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчо-нормативна база, балансовий звіт та звіт про фінансові результати.

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

1.1 Капітал підприємства, його сутність та значення

Капіта́л за визначенням класичної економіки — один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту [14, 210].

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

Додатковий капітал — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).

Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал — це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, випливає в першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності [22, 117].

Розглянемо більш докладно окремі види капіталу підприємства відповідно до їх систематизації по основних класифікаційних ознаках.

1. По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуваних їм для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує приваблювані для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, використовуваного підприємством, являють собою його фінансові зобов'язання, що підлягають погашенню в передбачений термін [13, 168].

2. По цілям використання в складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позичков і спекулятивний. Продуктивний капітал характеризує кошти підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Позичковий капітал являє собою ту його частину, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довготермінові депозитні вклади в комерційних банках), а також у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, вексели і т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, що використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів у спекулятивних цілях і т.п.).

3. По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

4. По об'єктy інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його позаоборотних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована підприємством у його оборотні активи [23, 189].

5. За формою перебування в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошових, виробничих і товарної його формах.

6. По формах власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного фонду. Такий поділ капіталу використовується в процесі класифікації підприємств по формах власності.

7. По організаційно-правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т.п.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств — сімейних і т.п.).

8. По характерy використання в господарському процесі в практиці фінансового менеджменту виділяють працюючі і непрацюючий види капіталу [26, 195].

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бути змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції [23, 187].

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

Тим часом працівники фінансових служб підприємств, фінансові менеджери, бухгалтери, інші фахівці, які займаються практичною фінансовою роботою, стикаються зі значними труднощами при спробі використати вказаний метод фінансування. Для успішного здійснення операцій з власним капіталом підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти такими блоками питань:

- цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу;

- резерви підприємства, їх види, значення та порядок формування;

- додатковий капітал: порядок його формування та використання;

- оподаткування операцій, пов’язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права [36, 189].

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства (зокрема АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається [15, 205].

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов’язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку).

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів [5, 217].

Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. На наш погляд, серед них можна виокремити такі основні:

- функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб’єкта господарювання.

- функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства [24, 211].

Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства [18, 176].

Корпоративні права — це права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Номінальна вартість акцій (часток) — це та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статутний, капітал [27, 183].

У разі добровільної чи примусової ліквідації (банкрутства) господарських товариств за недостатності іншого майна підприємства на погашення його зобов’язань спрямовуються кошти (майно), які формують статутний капітал. Право акціонера (учасника) на частину майна підприємства, яка перевищує його внесок у статутний капітал, може бути реалізоване лише при ліквідації юридичної особи та наявності активів після задоволення першочергових зобов’язань.

Різниця між зареєстрованою сумою статутного (номінального) капіталу та фактично внесеною засновниками являє собою неоплачений капітал підприємства. У балансі ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні величини власного капіталу.

Основними видами корпоративних прав є акції, частки учасників у статутному капіталі ТОВ і паї. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами [17, 136].

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість усіх емітованих акцій АТ (чи внесених вкладів ТОВ) становить його номінальний капітал. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій (часток) можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції (внески у ТОВ) повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної [18, 203].

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Кожна проста акція АТ надає акціонеру — її власнику однакову сукупність прав, зокрема:

- на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди);

- на участь в управлінні товариством (право голосу на загальних зборах товариства);

- на отримання інформації про діяльність підприємства;

- переважні права на придбання акцій нової емісії;

- на участь у розподілі ліквідаційної виручки у разі ліквідації підприємства;

- інші права, передбачені законодавством і статутом акціонерного товариства [17, 209].

Форми випуску акцій: документарна або бездокументарна. Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента, затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску. Це є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених ДКЦПФР. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій [51, 198].

Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників цінних паперів. Іменні акції, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. У разі продажу акцій, які мають бездокументарну форму, право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, що випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власникові цінних паперів. Виписка з рахунку, яка містить інформацію про наявність цінних паперів, не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери. Угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню [1, 56].

Окрім сертифіката акцій, до них може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів.

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

- джерелами формування;

- способом відображення у звітності;

- обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

- капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);

- резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);

резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства [13, 195].

За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.

Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства. Порядок реалізації цієї функції та використання на покриття збитків різних типів резервів наведено в додатку 1 [11, 57].

Як бачимо, підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин — статутний капітал. Зрозуміло, що насамперед на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення статутного капіталу, про що йтиметься далі.

Розглянемо детальніше основні види резервів, які можуть створюватися підприємствами.

Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) капітал. Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25 % статутного капіталу підприємства. Для акціонерних товариств мінімальна величина резервного капіталу повин­на становити 15 % акціонерного капіталу. Розмір щорічних відрахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для порівняння: у Німеччині встановлена мінімальна межа сукупного обсягу резервів: капітальних і тих, що створені за рахунок прибутку. Згідно із Законом про акціонерні товариства (AktG) німецьким підприємствам для формування обов’язкових резервів слід спрямовувати двадцяту частину чистого прибутку. Такі відрахування потрібно здійснювати, поки обсяг сукупних резервів не досягне 10 % номінального капіталу товариства [31, 59]. Аналогічний порядок формування резервів діє у Швейцарії, з однією різницею, що мінімальний розмір обов’язкових резервів становить 20 % номінального капіталу. Цікавим є те, що створення обов’язкових резервів товариствами з обмеженою відповідальністю законодавствами розвинутих країн, як правило, не регулюється. Це є компетенцією учасників.

Резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

- покриття збитків суб’єкта господарювання;

- виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

- виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

- інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.

До так званих капітальних резервів, тобто резервів, які створюються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб), належить додатковий капітал. Джерелом формування зазначених резервів не є господарська діяльність підприємства. Поняття «Додатковий капітал» з’явилось у вітчизняній економічній практиці відносно недавно. Згідно з визначенням, яке наводиться у стандартах бухгалтерського обліку, додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу. Вітчизняними нормативними актами не встановлено жодних обмежень щодо розмірів капітальних резервів.

Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові:

- інший вкладений капітал;

- дооцінка (уцінка) необоротних активів;

- вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.

До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу. На нашу думку, до додаткового капіталу слід відносити також капітальний дохід у вигляді різниці між номінальною вартістю викуплених та анульованих корпоративних прав та ціною викупу. Природа цього доходу є такою самою, як і емісійного доходу. Окрім цього, до додаткового капіталу доцільно зараховувати суму перевищення курсу емісії конвертованих облігацій над їх номінальною вартістю [31, 204].

До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка проводиться у випадках, передбачених законодавством. Зазначимо, що дооцінку оборотних активів не можна розглядати як додатковий капітал підприємства, вона відображається за відповідними позиціями Звіту про фінансові результати.

До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіталом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням. Зауважимо, що безкоштовно отримані оборотні активи розглядаються як дохід підприємства i не можуть бути додатковим капіталом [23, 125].

Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал здебільшого можна використовувати за такими основними напрямами:

- на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела;

- на збільшення статутного чи пайового капіталу;

- на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом.

До основних обмежень щодо використання додаткового капіталу слід віднести заборону його спрямування на збільшення статутного капіталу чи викуп власних корпоративних прав, якщо в балансі відображені непокриті збитки та недопустимість його розподілу з метою виплати дивідендів у грошовій формі.

До числа обов’язкових резервів, які повинні створюватися на підприємстві, належить резерв сумнівних боргів, який формується з метою покриття можливих збитків підприємства в результаті непогашення боржником сумнівної чи безнадійної дебіторської заборгованості. Нарахування суми резерву відображається у складі інших операційних витрат. Оскільки в результаті формування резерву сумнівних боргів зменшується чистий прибуток підприємства, опосередковано це впливає на розмір власного капіталу.

Сума дебіторської заборгованості підприємства відображається у звітності за чистою реалізаційною вартістю, яка відповідає різниці між сумою поточної дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та резервом сумнівних боргів. Величина резерву сумнівних боргів може бути визначена за допомогою двох методів: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. В першому випадку величина резерву визначається на підставі аналізу фактичного непогашення дебіторської заборгованості в попередніх періодах. Якщо резерв створюється на підставі класифікації дебіторської заборгованості, здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами її непогашення з установленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи, який визначається підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) за попередні звітні періоди. Зі збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості коефіцієнт сумнівності зростає. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) відповідної групи на коефіцієнти сумнівності відповідної групи. Якщо ж безнадійною визнано поточну дебіторську заборгованість, не пов’язану з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), то така заборгованість списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат. У разі, якщо дебітор відшкодував підприємству суму боргу, раніше визнаного безнадійним і списаного за рахунок резерву сумнівних боргів, суму боргу необхідно відновити у резерві сумнівних боргів з одночасним відображенням такої суми у складі доходів звітного періоду [28, 119].

1.2 Джерела формування капіталу підприємства

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства зводяться до такого:

- збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами. Таким чином підвищується кредитоспроможність суб’єкта господарювання та його фінансова незалежність;

- мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, планів санації, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

- поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення статутного капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

- акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у т. ч. з метою посилення впливу на дані підприємства, їх поглинання чи придбання їх потужностей [18, 78].

Серед інших причин збільшення статутного капіталу слід виокремити зменшення ринкової ціни акцій. Високий курс має недолік, що це перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу. Це можна зробити зменшенням номінальної вартості акцій з одночасним збільшенням їх кількості.

Ще однією причиною збільшення статутного капіталу може бути збільшення бази для нарахування дивідендів з метою проведення політики стабільних дивідендів з одночасним збільшенням абсолютної суми дивідендних виплат. (Висока ставка дивідендів свідчить про ризиковість підприємства.)

Збільшення статутного капіталу підприємств може відбуватися за рахунок зовнішніх фінансових джерел (внески учасників і засновників) та в результаті зміни структури власного капіталу у напрямі збільшення номінального капіталу. В останньому випадку збільшення відбувається за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного чи додаткового капіталу [28, 137].

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування;

2) відповідальності і захисту прав кредиторів;

3) компенсації понесених збитків;

4) кредитоспроможності;

5) фінансування ризику;

6) самостійності і влади;

7) розподілу доходів і активів [23, 178].

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

- джерела капіталу підприємства;

- правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

- обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

- пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації [21, 176].

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

- інвестований (вкладений або сплачений капітал);

- нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

- статутний капітал;

- додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Бухгалтерський звіт про власний капітал підприємства має бути інформаційною базою для аналізу змін у структурі капіталу, оцінки прогресивності його руху та виявлення резервів поліпшення використання власного капіталу підприємства [31, 317].

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу [37, 207].

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства [25, 198].

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприєства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу [25, 128].

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний [15, 219].

Важливе значення у разі збільшення статутного капіталу має врегулювання механізму використання переважних прав власників на участь у збільшенні капіталу та встановлення курсу емісії корпоративних прав. Вирішальною при цьому є форма організації бізнесу. Залежно від типу підприємства застосовуються ті чи інші методи та нормативне регулювання порядку збільшення статутного капіталу. Форма організації та величина підприємства визначають його можливості доступу до фондового ринку. Механізм фінансування суб’єктів господарювання, які мають доступ до організованого ринку капіталів (крупні АТ), суттєво відрізняється від тих, які такого доступу не мають (ТОВ, ЗАТ, приватні підприємства). Враховуючи ту обставину, що більшість підприємств організовані у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, порядок збільшення статутного капіталу ми розглядатимемо саме на прикладі цих організаційно-правових форм ведення господарської діяльності [17, 145].

Статутний капітал ТОВ можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків чи реінвестування прибутку. Здійснюючи внески в статутний капітал, учасники не змінюють свого юридичного статусу (не відбувається ні реорганізації, ні ліквідації). До основних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу ТОВ, можна віднести такі:

- державне мито;

- вартість нотаріальних послуг;

- плата за перереєстрацію засновницьких документів.

При збільшенні статутного капіталу товариства слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених підприємством резервів. Саме тому, окрім номінальної вартості частки, учасник повинен сплатити ажіо, яке відповідає належному на цю частку еквіваленту раніше сформованих резервів. Величина ажіо може встановлюватися за результатами оцінки вартості підприємства та узгоджуватися зборами учасників. Перевищення фактичної ціни продажу частки над її номіналом належить до іншого додаткового капіталу [23, 79].

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом на здійснення додаткових внесків у статутний капітал чи на придбання частки учасника, який її уступив пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

До основних методів збільшення статутного капіталу АТ належать такі:

- збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

- збільшення номінальної вартості акцій.

Взаємозв’язки між основними методами збільшення статутного капіталу та джерела збільшення статутного капіталу підприємства характеризуються з допомогою додатку 2 [17, 124].

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний капітал підприємства збільшується за рахунок таких джерел:

- додаткових внесків учасників і засновників;

- дивідендів (реінвестиції прибутку);

- резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).

Реальний приплив фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише у разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права суб’єкта господарювання. Ця операція пов’язана з додатковою емісією таких прав (в АТ — акцій). Порядок збільшення статутного капіталу даним методом представлено в додатку 3 [24, 157].

1.3 Методологія оцінки формування капіталу підприємства

Ефективне управління капіталом, як основна складова системи управління, здатне забезпечити одержання і закріплення позитивних результатів господарської діяльності вітчизняних підприємств. Проте результативність їх роботи значною мірою залежить від глибини застосування аналізу для пошуку оптимальних управлінських рішень.

Трансформація економіки держави до сучасних ринкових вимог потребує створення пріоритетних умов для вітчизняних виробників і посилення їх фінансових позицій на вітчизняному та міжнародному ринках, що, у свою чергу, призводить до підвищення добробуту суспільства в цілому.

Зростання потреби підприємств в капіталі, розгортання конкурентної боротьби за обмежені ресурси фінансового ринку, необхідність їх здешевлення для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, зниження рівня ризиків актуалізували розширення сфер застосування аналітичного обґрунтування рішень в управлінні капіталом підприємства [23, 173].

Під час розбудови соціалістичного господарства значення фінансового аналізу в нашій країні було нівельовано, а останній — підмінений аналізом господарської діяльності як засобу контролю за використанням ресурсів держави. За таких умов було принижено роль аналізу формування капіталу, розподіл якого здійснювався централізовано. Пріоритетного розвитку набула методика аналізу використання капіталу, що служила інструментом обґрунтування доцільності його використання підприємствами.

Вимоги сьогодення викликали потребу застосування аналізу не тільки як інструменту контролю, але й засобу прогнозування.

Значний вклад в удосконалення аналізу капіталу зробили вчені О.Д. Василик, О.М.Загородна, В.М. Івахненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, В.О.Мец, Є.В. Мних, В.М. Опарін, П.Я. Попович, І.Д. Фаріон, С.І. Шкарабан та інші. Серед зарубіжних авторів дослідженням вказаних проблем займалися М.І. Баканов, І.Т.Балабанов, Ю.Ф. Брігхем, О.П. Зуділін, В.В. Ковальов, М.Н. Крейніна, А.Д. Шеремет та інші [19, 414].

Незважаючи на їх значний науковий вклад у цій сфері, питання організації та методики аналізу формування капіталу підприємств залишається найбільш дискусійним, вимагає подальших досліджень, започаткування пошуку нових підходів і напрямів та вдосконалення існуючих.

При прийнятті перспективних управлінських рішень у сфері формування капіталу підприємства виникла необхідність врахування впливу всіх внутрішніх і зовнішніх чинників, що дозволить забезпечувати сумісність стратегії і тактики з можливостями підприємства, знизити вартість та визначити оптимальне співвідношення ресурсів, керувати рівнем фінансового ризику, впливати на рівень потреби в додатковому капіталі.

Для успішного формування капіталу підприємства необхідно:

- здійснити теоретичний аналіз концептуальних підходів щодо визначення сутності та значення капіталу промислового підприємства й уточнити економічний зміст поняття “капітал підприємства” для адекватного структурування і вдосконалення методики аналізу структури капіталу;

- вдосконалити інформаційне забезпечення аналізу формування капіталу підприємства, а також визначити шляхи його оптимізації;

- вдосконалити методику аналізу структури капіталу підприємства з метою об’єктивного вивчення стану та виявлення можливостей її оптимізації;

- дослідити вплив обсягу позиченого капіталу та витрат на відшкодування його вартості на платоспроможність підприємства для встановлення контролю за ними;

- вдосконалити методику аналізу оптимальності структури капіталу підприємства з метою пошуку резервів підвищення ефективності його діяльності;

- розробити методику аналізу потреби підприємства в додатковому капіталі для обґрунтування розміру потреби підприємства в коштах.

Структурування капіталу підприємства за пропонованими класифікаційними ознаками при управлінні процесом його формування, дозволяє створити основу раціонального складу капіталу за джерелами утворення та забезпечити оптимізацію форм залучення з врахуванням специфіки господарської діяльності підприємства й умов її здійснення.

Джерела формування капіталу не можна ототожнювати з самим капіталом підприємства, оскільки право власності або інший вид правових відносин є тільки передумовою для його утворення та отримання доходів. Самі ж доходи утворюються як наслідок використання капіталу.

Результатом залучення капіталу є утворення зобов’язань перед інвесторами та кредиторами щодо певних дій адміністрації підприємства. Тобто пасив балансу повинен відповідати своєму первісному призначенню — відображати джерела утворення капіталу.

В Україні була зроблена спроба реформування бухгалтерського обліку, проте діюча форма Балансу ще не зовсім відповідає міжнародним вимогам. Зокрема, структура пасиву балансу не збігається з інтересами користувачів інформації щодо ліквідності підприємства, ступеня забезпечення зобов’язань підприємства перед кредиторами, розміру капіталу підприємства [21, 317].

Фінансовий аналіз покликаний оцінити існуючий фінансовий стан суб’єкта господарювання, забезпечити оптимізацію джерел формування його капіталу, виявити невикористані можливості росту та спрогнозувати майбутній фінансовий стан.

В економічній літературі серед вчених не існує єдиного підходу до проведення фінансового аналізу. Крім того, особливістю вітчизняної практики фінансового аналізу є розробленість методики аналізу використання капіталу, та майже повна відсутність напрацювань у сфері формування капіталу, що було зумовлено централізованим розподілом ресурсів в нашій державі. Тому виникла необхідність визначити порядок проведення аналізу формування капіталу підприємства [17, 178].

Ступінь обґрунтованості визначеної структурно-логічної схеми дослідження процесу формування капіталу підприємства може бути визначений лише шляхом практичного застосування запропонованої аналітичної методики на прикладі конкретних підприємств.

Глибоке розуміння процесу формування капіталу тісно пов’язане з визначенням фінансового стану підприємства та пошуку можливостей його поліпшення. Оскільки однією з цілей аналізу формування капіталу є оцінка фінансового ризику (ризику ліквідності), то для її досягнення в процесі аналізу вивчаються джерела утворення капіталу, його структура, надійність, терміновість використання, рівень самофінансування та інші аспекти [23, 117].

Отримані результати дозволяють побачити, які джерела фінансування діяльності використовує підприємство, наскільки фінансово ризиковою є така структура джерел формування капіталу для інвесторів і як це впливає на ефективність господарської діяльності.

Аналіз структури капіталу рекомендується розпочинати із загальної оцінки динаміки капіталу за досліджуваний період й оцінки зміни співвідношень власного та позиченого капіталу. Це дозволяє виявити ризиковість структури капіталу та її вплив на ефективність здійснення господарської діяльності.

Оцінка структури капіталу може здійснюватися за допомогою як абсолютних, так і відносних показників. Однак в умовах інфляції реальний стан об’єктивніше відображатиметься за допомогою відносних показників.

За умов ринкової економіки, коли господарська діяльність підприємства та його розвиток здійснюються за рахунок самофінансування, важливого значення набуває аналітична характеристика фінансової залежності підприємства [23, 117].

За допомогою показників обсягів оборотного капіталу, чистого оборотного капіталу, власного оборотного капіталу, коефіцієнта забезпеченості матеріальних запасів власним оборотним капіталом, коефіцієнта забезпеченості підприємства власними коштами, коефіцієнта маневрування, коефіцієнта чистого оборотного капіталу необхідно дослідити й оціненити адекватність вибору джерел формування капіталу структурі активів підприємства та ступінь сприйняття ризику керівництвом підприємства для застосування відповідної політики фінансування.

Результати аналізу структури капіталу, показників фінансової стійкості та платоспроможності, оцінки показників оборотного капіталу є свідченням ефективності використання наявних коштів і передумовою визначення доцільності їх використання для підвищення рентабельності власного капіталу [24, 318].

Для підвищення ефективності роботи підприємств й обґрунтування управлінських рішень доцільно провести оцінку структури капіталу з точки зору його вартості. Показником такої оцінки є показник середньозваженої вартості капіталу, який визначається як середня арифметична зважена величина вартості окремих елементів капіталу.

Витрати на відшкодування вартості позиченого капіталу є абсолютним виразом середньозваженої вартості капіталу підприємства та в сукупності з амортизаційними виплатами мають безпосередній вплив на розмір прибутку від звичайної діяльності, показники ліквідності та платоспроможності підприємства.

Одним із найбільш актуальних питань в сфері формування капіталу підприємства є визначення такої його структури, яка б дозволила досягнути основної мети діяльності підприємства [18, 210].

Методика обчислення оптимальної структури капіталу підприємства орієнтована на відповідний рівень обсягу реалізації продукції та не дозволяє визначити максимально допустимий обсяг капіталу, що формується із короткотермінових джерел. Зважаючи на це, для обґрунтування вибору оптимальної структури капіталу при коливанні рівня обсягу реалізації, вводиться загальний коефіцієнт еластичності, який відображає вплив зміни обсягу реалізації продукції на зміну показника рентабельності власного капіталу. Допустимий розмір короткотермінового капіталу визначається виходячи з межі платоспроможності [17, 201].

Для визначення доцільності застосування оптимальної структури капіталу, обчисленої за статичним підходом при умові коливання обсягу необхідно ввести показник “межа байдужості”, який показує такий рівень реалізації продукції, при якому рівень показника рентабельності власного капіталу залишається незмінним, незважаючи на джерела походження капіталу, що використовуються в фінансово-господарській діяльності підприємства.

Ефективне управління капіталом слід ототожнювати не лише з контролем за його рухом, але й можливістю планування майбутньої потреби в ресурсах, виявленню невикористаних внутрішніх резервів мобілізації капіталу. Тому наступним етапом дослідження є обґрунтування потреби підприємства в капіталі та виявлення факторів, що її визначають [31, 49].

Особливістю аналізу потреби підприємства в зовнішньому фінансуванні є розгляд явищ, процесів господарської діяльності з точки зору майбутнього, тобто перспективи розвитку. Така перспективна оцінка базується на фактах минулого та нинішнього фінансового стану суб’єкта господарювання, а її метою є знаходження ключових елементів, що найбільш ймовірно вплинуть на його майбутній фінансовий стан.

Необхідне проведення аналізу потреби в капіталі як логічного завершення аналізу формування капіталу. Здійснення досліджень в заданому напрямку виявляє предикативну роль результатів аналізу формування капіталу для фінансового планування.

Для прогнозування обсягу реалізації продукції було використано метод середньої геометричної застосовують вирівнювання динамічного ряду та побудовано лінію тренду. Щільність та надійність прогнозованих даних перевіряється за допомогою коефіцієнта кореляції і критеріїв Фішера та Стьюдента. На підставі цих даних за допомогою коефіцієнта еластичності прибутку від звичайної діяльності до вирахування фінансових витрат та оподаткування відносно змін в обсязі реалізації продукції були спрогнозовані фінансові результати від звичайної діяльності.

Для оптимального вибору джерел формування капіталу в необхідно дослідити зміну граничної вартості капіталу, що дає можливість оцінити вплив управлінських рішень на середньозважену вартість капіталу підприємства.

Гранична вартість капіталу є середньозваженою вартістю кожної нової гривні капіталу, яку отримує підприємство в своє розпорядження.

Для розрахунку потреби в капіталі пропонується застосування алгоритму розв’язку аналітичної задачі за розробленою методикою з метою забезпечення можливості здійснення розрахунків автоматизованим способом. Для цього автором запропоновано використовують імітаційну модель розрахунку потреби підприємства в капіталі, яка складається з дев’яти секторів: галузевого обсягу реалізації, виробництва, капіталу, цін, реалізації і витрат, фінансових результатів, оцінки ризику, вартості капіталу, потреби в додатковому капіталі [26, 114].

Алгоритм розрахунку потреби в капіталі може бути доповнений макроекономічними прогнозами тенденцій розвитку та коливання кон’юнктури ринку, а запропонована імітаційна модель легко модифікується в оптимізаційну.

Розроблена імітаційна модель є достатньо адаптованою щодо автоматизації розрахунків і є доцільною для застосування в стратегічному аналізі, аналізі чутливості та може бути використана в системі автоматизованого управління процесами формування і використання капіталу підприємства [17, 155].

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних активів та оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

З урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів (рис. 1):

Рис. 1. Принципи формування капіталу підприємства

Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства, процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і на перспективу. Значення перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх рахунків, пов'язаних з його формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства.

Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу до обсягу формуючих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і необоротних активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення нового підприємства, включає дві групи витрат:

1) передстартові витрати;

2) стартовий капітал.

Передстартові витрати для створення нового підприємства являють собою відносно невеликі суми фінансових коштів, необхідні для розробки бізнес-плану і фінансування пов'язаних з цим досліджень. Ці витрати носять разовий характер.

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів нового підприємства з метою початку його господарської діяльності (подальше нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов'язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів).

Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу, що використовується [24, 319].

Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичених фінансових коштів, які використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, яка використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, справляє активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків), формує співвідношення доходності і ризику у процесі розвитку підприємства.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

- Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарських суб'єктів.

- Більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібно сплачувати позичковий відсоток.

- Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в достроковому періоді і, відповідно, зниженням ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві і недоліки:

- Обмеженість обсягу залучення і, в результаті цього, можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон'юнктури ринку і на окремих етапах його життєвого циклу.

- Висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу.

- Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення не можливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною [16, 135].

Таким чином, підприємство, використовуючи тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але тим самим воно обмежує темпи свого розвитку (не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичений капітал характеризується такими позитивними особливостями:

- Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

- Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення активів та зростанням темпів росту обсягу його господарської діяльності.

- Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат на його обслуговування із оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

- Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Використання позиченого капіталу має також і недоліки:

- Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позиченого капіталу.

- Активи, спрямовані на рахунок позиченого капіталу, генерують меншу норму прибутку, яка знижується на суму виплаченого позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка за облігаціями; вексельного відсотка за товарний кредит тощо).

- Висока залежність вартості позиченого капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У деяких випадках при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

- Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагання, у деяких випадках, відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються" як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовує позичений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак великою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (вони зростають в міру збільшення питомої ваги призначених коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).

Забезпечення мінімізації витрат для формування капіталу із різноманітних джерел. Така мінімізація здійснюється у процесі управління вартістю капіталу.

Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при припустимому рівні фінансового ризику.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛАНТ»

2.1 Господарсько-економічна характеристика діяльності підприємства

Відкрите акціонерне товариство „Галант”, з'явилось на ринку України в липні 1993 року.

Місцезнаходження підприємства ВАТ „Галант” (офіс і склад): 04655, місто Київ, Оболонський район, вул. Чорноморська, 1 поблизу станції метро „Петрівка”.

Організаційно-правовий статус оптового підприємства «Галант» - відкрите акціонерне товариство. Статутний фонд товариства становить 2,7 тис. грн.

Метою діяльності ВАТ „Галант” є отримання прибутку.

Завдання підприємства: здійснення підприємницької діяльності для насичення внутрішнього ринку України товарами народного споживання через оптовий і роздрібний продаж.

Галузь діяльності товариства - оптова торгівля недержавних організацій (код 71130).

Види діяльності ВАТ „Галант” за Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) визначено у Статистичній довідці, виданій Головним управлінням статистики у місті Києві, це (код 51.42.4): оптова торгівля галантерейними виробами, інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом; консультування з питань інформатизації.

Роздрібну торгівлю товариство здійснює через роздрібний магазин, що знаходиться у ТЦ „Городок" (1 поверх) за внутрішньою адресою вул. Центральна, 7, станція метро „Петрівка”. На додаток до цього підприємство здійснює роздрібний продаж продовольчих товарів, але дана діяльність не є предметом дослідження.

Діяльність ВАТ „Галант” регламентують Установчий договір та Статут. Установчий договір підписувався при створенні товариства. Він регулює взаємовідносини власників, їх права та обов'язки. Статут - головний документ на підприємстві. Він регулює усі ключові напрями діяльності товариства. До Статуту підприємства можуть вноситись зміни. Найчастіше зміни вносяться з приводу збільшення статутного капіталу та емісії цінних паперів. Внесення змін - складний тривалий процес, тому в Статуті ВАТ „Галант” вказано поряд з наявними і ті види діяльності, які будуть здійснюватись у майбутньому, або можуть здійснюватись.

Іншим обов'язковим документом ВАТ „Галант” є Свідоцтво про державну реєстрацію, що підтверджує реєстрацію підприємства у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Відповідний код підприємства 01552492. Відповідно до Свідоцтва платника податків товариство є платником податків на загальних засадах, тобто платником податку на додану вартість. Основна фінансова ціль, яка була перед підприємством у поточному 2009 році, полягає у збільшенні прибутку на 4%. Це заплановано зробити за рахунок економії на витратах та структурних змінах. Проведений фірмою фінансовий аналіз показав, що показники, які характеризують ліквідність, платоспроможність, прибутковість, використання основного та оборотного капіталу знаходяться в межах прийнятних значень, але свідчать про необхідність фінансового оздоровлення та змін. ВАТ “Галант” проводить фінансовий аналіз своєї діяльності один раз у квартал, щорічно складає бюджет витрат і доходів.

Для виконання своїх функцій з управління фінансовими ресурсами і контролю за їх раціональним використанням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки й на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства про розподіл наявних фінансових ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного і допоміжного виробництва), функціональними службами (відділи матеріально-технічного постачання, збуту, головного механіка, головного технолога тощо); розробляє поточні та оперативні фінансові плани та інші планово-фінансові документи; вишукує резерви збільшення прибутку й надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства у коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціально-культурних потреб; здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недопущенням використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати; організовує партнерські відносини з комерційними банками; здійснює оперативний контроль за надходженням грошових коштів у ході реалізації підприємством своєї продукції, послуг, за своєчасним вирішенням суперечок у сфері розрахунків з покупцями та постачальниками; забезпечує всю роботу по виконанню фінансових зобов'язань підприємства перед державним бюджетом щодо внесення податків, інших (неподаткових) платежів, перед позабюджетними фондами, банками, постачальниками сировини, матеріалів і послуг, робітниками і службовцями (заробітна платня, виплати соціального страхування тощо); разом з іншими економічними (відділи планово-економічний, праці і заробітної плати), виробничими і технічними підрозділами комплексно аналізує господарсько-фінансову діяльність підприємства та його окремих структурних підрозділів, у процесі чого виявляються причини невиконання планів і завдань з виробництва продукції, її собівартості, валових доходів і валових витрат, прибутку, причини й винуватці непродуктивних витрат і витрат, що призводять до збитків і зниження рентабельності роботи підприємства, намічаються шляхи подолання цих причин; бере активну участь у заходах, спрямованих на запровадження внутрішнього комерційного розрахунку на підприємстві, колективного підряду в цехах, відділах та інших службах; вивчає стан фінансового ринку країни й регіону для планування і прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, залучення банківських кредитів тощо).

2.2 Аналіз динаміки і структури капіталу підприємства

Інформаційними джерелами для аналізу капіталу підприємства є баланс підприємства, ф.1, а також примітки до фінансової звітності, ф.5. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій [4, 117].

Аналіз капіталу підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки короткострокових зобов’язань.

Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування [17, 93].

Основними методами аналізу капіталу є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі капіталу підприємства:

1. Загальна оцінка структури капіталу.

2. Аналіз складу і динаміки позикових коштів.

3. Аналіз джерел капіталу підприємства.

4. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують стан капіталу підприємства.

Структура пасивів балансу

При аналізі джерел формування майна підприємства повинні бути розглянуті абсолютні і відносні зміни у власних і позикових коштах підприємства.

Прицьому необхідно визначити:

- Які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом формування сукупних активів підприємства?

- Як змінюється власний капітал (фактичний, за мінусом збитків і заборгованості засновників) і його частка у балансі підприємства за період, що аналізується?

- Збільшення сприяє росту фінансової стійкості підприємства.

- Зниження сприяє зниженню фінансової стійкості підприємства.

- Як змінилася частка позикових засобів у сукупних джерелах утворення активів, про що це свідчить?

- Про що може свідчити скорочення (збільшення) величини резервів, фондів і прибутку підприємства?

У цілому, збільшення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може бути результатом ефективної роботи підприємства.

У цілому, скорочення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може свідчити про падіння ділової активності підприємства.

- Як за аналізований період змінилася структура власного капіталу, на які складові припадала найбільша питома вага?

- Які зобов'язання переважають у структурі позикового капіталу (довгострокові чи короткострокові)? Як змінилися довгострокові зобов'язання за аналізований період?

- Аналіз структури фінансових зобов'язань дає відповідь на питання чи підвищився знизився ризик втрати фінансової стійкості підприємства.

Перевага короткострокових джерел у структурі позикових засобів є негативним фактом, що характеризує погіршення структури балансу і підвищення ризику втрати фінансової стійкості [3, 59].

Стабільність фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від того наскільки раціонально та правильно підприємство вкладає свої фінансові ресурси в активи. В процесі функціонування підприємства і величина активів і їх структура постійно зазнають якісь зміни. Найбільш загальне уявлення про зміни, які мають місце в структурі засобів та їх джерел, а також динаміку цих змін можна отримати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та його джерел. Є дві причини, що обумовлюють необхідність і доцільність проведення такого аналізу: з одного боку - перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності підприємств, які відрізняються по величині використовуваних ресурсів і інших об'ємних показників; з іншого боку - відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим затрудняти їхнє зіставлення в динаміку. Вертикальному аналізу можна піддати або вихідну звітність, або модифіковану звітність.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами росту (зниження). Як правило, беруться базисні темпи росту за суміжні періоди (роки), що дозволяє аналізувати не тільки зміни окремих показників, але і прогнозувати їхні значення.

Проведемо аналіз фінансових результатів підприємства за 2007-2009 роки.

Таблиця 1 Аналіз показників ефективності діяльності ВАТ «Галант» за 2006-2009 рр.

Таблиця 2. Основні техніко-економічні показники діяльності ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Таблиця 3 Аналіз показників ринкової стійкості ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Таблиця 4. Аналіз динаміки фінансового кредиту в 2008 році

Таблиця 5 Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» показав, що прибуток підприємства з кожним роком збільшується. Так за досліджуваний період він збільшився на 23,1 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 13,3 тис. грн. і в 2008 році склав 138,7 тис. грн.

Характеристика основних показників використання затрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Таблиця 6. Динаміка показників ліквідності та платоспроможності

Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на кінець 2008 р. значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов'язань припадало 4 гривні поточних активів.

Цінність результатів горизонтального аналізу істотно знижується в умовах інфляції. Проте ці дані можна використовувати в міжгосподарських порівняннях.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, тому на практиці нерідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру, так і динаміку окремих показників бухгалтерської форми. Ці види аналізу ціняться при міжгосподарських порівняннях, тому що дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва підприємств.

На основі проведеного горизонтального і вертикального аналізу ВАТ «ГАЛАНТ» можна зробити висновки (таблиця 7).

Таблиця 7. Аналіз структури та динаміки балансу ВАТ «ГАЛАНТ» за 2009р.

Таблиця 8. Найпоширеніші показники оцінки фінансового стану підприємства

Перевага довгострокових джерел у структурі позикових засобів є позитивним фактом, що характеризує поліпшення структури балансу і зменшення ризику утрати фінансової стійкості.

- Які зобов'язання переважають у структурі комерційної кредиторської заборгованості на початок і на кінець аналізованого періоду?

- Як змінилися за аналізований період короткострокові зобов'язання перед бюджетом, перед постачальниками і підрядниками, з оплати праці, зі страхування, з векселів виданих, із внутрішніх розрахунків, з одержаних авансів?

Збільшення суми отриманих авансів може бути позитивним моментом.

Зменшення суми отриманих авансів може бути негативним моментом.

- Які види короткострокової заборгованості в аналізованому періоді характеризуються найбільшими темпами росту?

Негативним моментом є висока частка заборгованості (більш 60 %) перед бюджетом, оскільки затримки відповідних платежів викликають нарахування пенею, процентні ставки по який досить високі. Крім того, підвищується імовірність банкрутства. Негативним моментом є висока частка (більш 60%) заборгованості перед позабюджетними фондами [7, 169].

Для аналізу капіталу підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти, які належать до таких груп коефіцієнтів:

- фінансової стійкості:

- коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

- коефіцієнта концентрації позикового капіталу;

- коефіцієнта фінансування;

- коефіцієнта фінансового лівериджу.

- ділової активності (оборотності):

- коефіцієнта оборотності власного капіталу;

- рентабельності:

- коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність [12, 89].

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу - розраховується як відношення позикового капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому позикового капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов'язань.

Коефіцієнт відношення основних засобів до власних коштів.

Характеризує наскільки основні засоби забезпечені власними джерелами фінансування.

Коефіцієнт структури позикового капіталу – розраховується як відношення короткострокових зобов’язань до всього позикового капіталу [31, 156].

Характеризує частку короткострокових зобов’язань у структурі позикового капіталу.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства [56, 128].

Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу – збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел (випуск акцій для залучення власного капіталу чи випуск облігацій або залучення довгострокового банківського кредиту) повинен проводитися з урахуванням вартості залученого капіталу.

Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капталу (середньозважена вартість капіталу визначається як сума добутків капіталу кожного виду на вартість капіталу цього виду) і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над середньозваженою вартістю капіталу [2, 157].

Необоротні активи складають на початок 2010 року 96,98% капіталу підприємства, проте їх питома вага з кожним роком зменшується. Зокрема, на початок 2008 року необоротні активи склали 98,63% капіталу підприємства, а на початок 2009 - 97,60%.

Оборотні активи відповідно збільшують свою питому вагу в загальній вартості капіталу. Так на початок 2008 року питома вага оборотних коштів склала 1,37%, на початок 2009 - 2,4%, 2010 - 3,02%.

Власний капітал підприємства за даними проведених досліджень складає більшу частину капіталу підприємства протягом всього досліджуваного періоду.

Так на початок 2007 року частка власного капіталу скала 60,44%, на початок 2009 - 64,17, на початок 2010 - 89,72.

Відповідно короткострокові зобов'язання зменшують свою питому вагу. Станом на початок 2010 року питому вага короткострокових зобов'язань підприємства склала 10,28%.

Проаналізуємо більш детальніше динаміку та структуру необоротних активів підприємства. Як видно за даними звітності, на балансі підприємства знаходилося незавершене будівництво. Станом на початок 2008 року його вартість склала 2450 тис. грн. і на початок 2010 року даний об'єкт було зараховано до основних засобів підприємства. Дане приміщення буде використовуватися підприємством в виробничих цілях - використання торгівельного приміщення для здійснення роздрібної реалізації товарів. Більшу частину приміщення ВАТ «Галант» планує здавати в оренду. Отже, станом на початок 2009 року незавершене будівництво складало 97,37% капіталу підприємства та майже 100% загальної вартості основних фондів.

Аналіз основних засобів показує, що до початку 2009 року їх вартість була практично повністю перенесена до складу собівартості, тому їх частка в загальній структурі капіталу складала 0,22%, проте із збільшенням їх вартості в 2009 році питома вага основних засобів склала 96,98%.

Амортизація основних засобів проводиться лінійним методом. Термін експлуатації приміщення - 30 років.

Проведемо аналіз власного капіталу ВАТ «Галант». Він складається із статутного капіталу, що за досліджуваний період збільшився на 500 тис. грн.. та недорозподіленого прибутку. На початок 2009 року підприємство отримало 1 253,2 тис. грн. нерозподіленого прибутку. Це становить 49,9% загального капіталу підприємства та 55,5% власного капіталу підприємства. Нерозподілений прибуток за досліджуваний період збільшився не 254,1 тис. грн. (або на 26,7%) в т.ч. за останній рік на 138,7 тис. грн. (або на 12,4%).

Проведемо аналіз залученого капіталу ВАТ «Галант». За досліджуваний період відбулося зменшення поточних зобов'язань за розрахунками з банком на 30 тис. грн., та збільшення заборгованості за розрахунками за товари та з підрядчиками на 60,1 тис. грн.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу балансу і пасиву балансу. Розрізняють декілька видів коефіцієнта ліквідності:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;

- коефіцієнт швидкої ліквідності [13, 98].

Проаналізуємо дані показники для ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Таблиця 9. Аналіз ліквідності ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

За даними досліджень можна зробити висновок, що підприємство має невисокі показники абсолютної чи миттєвої ліквідності. В першу чергу це пов’язано із специфікою діяльності підприємства. ВАТ «Галант» не доцільно зберігати на рахунках банку вільні кошти, оскільки фактично відбуватиметься їх знецінення від інфляції або, що більш ймовірно, від їх неефективного використання [1, 116].

Саме тому станом на початок 2009 року коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,06, коефіцієнт миттєвої ліквідності -0,10. Коефіцієнт загальної ліквідності на початок 2010 року склав 0,29. Це є заниженим показником, тому підприємству потрібно використовувати вільні кошти в першу чергу для погашення заборгованості, а тільки після цього на розвиток.

Проаналізуємо показники ринкової стійкості. Для підприємства, що забезпечує достатньо стабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання навіть тоді, коли частина майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінена. Відношення власних джерел до їх загальної суми називають коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності).

Коефіцієнт фінансової залежності – це відношення позикового капіталу до загального. Оптимальним значення цього коефіцієнта вважається 0,4 (40%).

Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику – це відношення позикового капіталу до власного. Цей показник є найвагомішим, він свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на 1 грн. власного капіталу.

Як свідчать дані частка власного капіталу, яка виражається в коефіцієнті фінансової незалежності має тенденції до збільшення. Так за період з 2007 по 2009 рік даний показник збільшився на 0,3 оскільки темпи приросту власного капіталу (2253,2*100/1489,1-100 = 51,31%) вищі ніж темпи приросту позичкового капіталу (258,2*100/974,8-100 = -73,51%). Оскільки ВАТ «Галант» не отримувало довгострокових позик, то коефіцієнт фінансової стійкості дорівнює попередньому показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім від вище згадуваних показників. Так даний показник на початок 2006 року становив 0,40 , а на початок 2010 року зменшився на 0,3 та становив 0,1.

Плече фінансового важеля є найвагомішим показником і свідчить про автономність підприємства. Так, згідно таблиці 2.6. даний показник протягом досліджуваного року зменшився на 0,5, і на початок 2009 року становить 0,11.

Рис.1. Динаміка зміни показників ринкової стійкості ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Проведемо аналіз показників стану основних засобів. Частка основного капіталу у власному - це відношення основного капіталу (основні засоби) до власного капіталу (I розділ пасиву балансу).

Для характеристики інтенсивності вивільнення коштів, вкладених в основні фонди та нематеріальні активи, користуються коефіцієнтів модернізації.

Важливу характеристику структури коштів підприємств дає коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Він використовується для оцінки ефективності використання коштів, рівня виробничого потенціалу підприємства, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва.

Таблиця 10. Аналіз показників основних засобів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Дані розрахунку свідчать, що як на початок 2006 року так і на початок 2009 року основний капітал сформований за рахунок власних та залучених джерел. На початок 2007 року основні фонди у 0,61 рази перевищували власний капітал, на початок 2008 року – у 0,65 разів, на початок 2009 року - у 0,92 рази (2253,2/2435,5). Проте як свідчить спадаюча тенденція показника, вже наступного року вартість основних засобів буде меншою вартості власного капіталу.

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2007 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

2.3 Оцінка джерел власного та позичкового капіталу

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

- самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;

- відповідальності і захисту прав кредиторів - відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

- довгострокового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;

- фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

- кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

- компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

- розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства [23, 145].

Створюється підприємство з метою отримання прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Утворюється власний капітал двома шляхами:

- внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;

- накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

За формами власний капітал поділяється на дві категорії:

- інвестований (вкладений або сплачений капітал);

- нерозподілений прибуток [14, 217].

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

- Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

- Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток [17, 71].

Функції Статутного і Додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від Додаткового капіталу Статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства [24, 168].

Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що у майбутньому вкладений ним капітал зросте. Отриманий підприємством прибуток і означає приріст цього капіталу. Витрати, що збільшують собівартість (витрати обігу), і витрати, що відносяться за рахунок прибутку підприємства, зменшують нерозподілений прибуток.

Елементами власного капіталу є:

- Статутний капітал;

- Пайовий капітал;

- Додатковий капітал;

- Резервний капітал;

- Вилучений капітал;

- Неоплачений капітал,

- Нерозподілені прибутки (непокриті збитки);

- Цільові надходження;

-Забезпечення майбутніх витрат;

- Страхові резерви [11, 179].

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо.

Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел [24, 157]. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 11.

Таблиця11. Характеристика позичкового капіталу підприємства

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців [9, 257].

Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами:

- позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;

- довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

- відстрочені податкові зобов’язання;

- довгострокові векселі видані;

- довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

- інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо [12, 157].

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

- короткострокові кредити банків;

- поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

- векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);

- поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);

- поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

- поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);

- поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);

- поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паями, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);

- поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);

- інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших) [15, 96].

До складу позичкового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:

- банківські (фінансові) кредити;

- кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

- комерційні позички.

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати [17, 115].

Коефіцієнт швидкої ліквідності (в літературі має ще назву показник "кислотного тесту" [10, 68]) на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2006 - 2007 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів на 5 486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у 2008 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизно на 14 000 тис. грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20% поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2006 — 2007 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов'язань. Зростання фінансових інвестицій зумовили приріст даного показника у 2008 рр. у 5 разів порівняно з 2007 р.

Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2008 р. на 16 000 тис. грн. порівняно з 2007 р.

Частка оборотних коштів в активах протягом 2006 - 2007 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2008 р. характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають на поточні активи.

Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний період характеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.

Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчить про те, у ВАТ «Галант» переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках [14, 125].

В цілому рентабельність всіх показників є низькою. Рентабельність активів та власного капіталу є практично однаковою (6%). Рентабельність продукції складає 26%, що відповідає рекомендованому рівневі. Оскільки підприємство отримує доходи тільки від реалізації, то рентабельність реалізації =100%.

Представлені показники оцінки та аналізу результативності фінансово-господарської діяльності дозволяють отримати адекватну характеристику доходності підприємства, яка може використовуватись при рішенні питань про спільний бізнес, а також необхідна акціонерам та засновникам підприємства. Однак слід зазначити, що аналіз показників звітності необхідно виконувати в порівняльних цінах, тобто з урахуванням рівня цін та з урахуванням показника інфляції, тому самий правильний результат може дати прив'язка до твердої валюти, для чого показники форм фінансової звітності слід перерахувати до проведення операції співставлення в тверду валюту по курсу НБУ [14, 158].

Проаналізуємо детальніше оборотні кошти підприємства. Станом на початок 2009 року оборотні кошти ВАТ «Галант» складаються з товарів (66,1%), грошових коштів в касі та на рахунках в банку (20,9%), інших оборотних активів (12,8%) та дебіторської заборгованості за підзвітними особами (0,1%)

Залишок товарів на початок 2010 року складав 50,2 тис.грн., що на 4,8 тис. грн. більше ніж на початок 2009 року та на 26,8 тис. грн. більше ніж на початок 2008. Питома вага товарів в загальній вартості активів підприємства складає на початок 2010 року 2%.

Залишок грошових коштів на підприємстві також збільшився протягом 2007-2008 року на 10,1 тис.грн., а протягом досліджуваного періоду - на 12,4 тис. грн. і станом на початок 2010 року їх питома вага в загальній структурі капіталу підприємства склала 0,63%.

Інші оборотні активи складають на початок 2009 року 0,39% капіталу підприємства. Протягом досліджуваного періоду їх вартість збільшилася на 4,1 тис. грн. (73,2%), а протягом останнього року на 1,9 тис. грн. (24,4%).

Інша дебіторська заборгованість на початок 2010 року склала близько 0,1 тис. грн.

Аналіз власного оборотного капіталу передбачає визначення та оцінку власного оборотного капіталу в загальній його сумі, тобто визначення коефіцієнта мобільності (маневрування) власного капіталу.

Коефіцієнт мобільності (маневрування) – це відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Вважається, що коефіцієнт повинен бути високим, щоб забезпечити достатню гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Оптимальний розмір коефіцієнта рекомендується – 0,5 [15, 201].

Одним з узагальнюючих показників, який характеризує фінансовий стан підприємства та його стійкість, є забезпеченість матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування (власним капіталом).

Саме тому в ході аналізу визначають, на скільки відсотків матеріальні цінності оборотні фонди покриваються власним оборотним капіталом. Цей показник, як і попередній, вивчається в динаміці.

Таблиця 12. Аналіз показників оборотних коштів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Рис. 2. Динаміка структури джерел ресурсів в ВАТ «Галант»

Рис. 3. Динаміка показників фінансової незалежності та фінансової стійкості ВАТ «Галант» за 2006-2008 роки

Частка власного оборотного капіталу в загальній його сумі з кожним роком збільшується. Ми бачимо, що в 2006-2008 році цей показник був значно нижчим рекомендованого коефіцієнта (0,5) але поступове його зростання заслуговує позитивної оцінки.

Аналіз забезпечення матеріальних оборотних коштів власним капіталом показав, що матеріальні оборотні фонди не забезпечені власними джерелами фінансування. Хоча даний коефіцієнт протягом 3-х років зріс на 36,6, на початок 2010 року він становив - 3,63. Це означає, що підприємство відчуває нестачу товарів для здійснення нормального реалізації.

Ефективним використанням оборотних засобів можна назвати таке керування, при якому забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються оптимальні або максимальні результати діяльності.

Оборотність активів ВАТ «Галант» протягом досліджуваного періоду є досить низькою. В 2007 році даний показник становив 0,22, в 2008 -0,23 - році трішки покращився, і в 2009 році - 0,27. Низька оборотність активів говорить про низьку виручку від реалізації та велику кількість товарних запасів.

За 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити:

S = Р(1+і х Т),

S = 3,8 * 1,6 = 6,08 тис. грн.

Проценти відшкодовуються щорічно, а сам кредит буде віддано в кінці позичкового терміну.

Короткострокова (точніше, середньострокова) заборгованість була взята на наступних умовах:

Загальна сума кредиту Р = 20 тис. грн.

Відсотки = 25 % річних за користування кредитом за простою ставкою.

За 2 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити:

S = Р(1+і х Т),

S = 20 * 1,5 = 30 тис. грн.

Річна сума прибутку, призначена на погашення кредиту, становить в перший рік двічі по 3,8 тис. грн., у другий – по 6,2 тис. грн. щопівроку.

Обчислимо частку кредитів у сукупному капіталі підприємства на початок і на кінець 2006 р.:

К_пр = 23,8 / 118,9 = 0,2,

К_кр = 20 / 125,1 = 0,16

отже цей коефіцієнт знаходиться в межах нормативних значень і навіть має тенденцію до зменшення.

Таблиця 13. Аналіз динаміки фінансового кредиту в 2008 році

Отже, як бачимо, загальна сума кредитів зменшилась на 38 тис. грн. або на 16 %, причому це зменшення відбулось у зв’язку із частковою виплатою короткострокової заборгованості на 38 тис. грн. або на 19%.

Таблиця 14. Аналіз структури фінансового кредиту в 2008 році

За структурою переважають короткострокові кредити банків (84% проти 16%), але до кінця року в структурі кредитів відбулись наступні зміни: на 3% зменшилась частка короткострокових кредитів банків у загальній сумі кредиту.

Основними умовами, що підвищують вартість банківського кредиту і знижують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних коштів, є:

- застосування в розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;

- авансовий платіж суми відсотка по кредиту;

- часткова амортизація суми основного боргу протягом кредитного періоду;

- збереження визначеної суми притягнутих кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня використовуваної кредитної ставки в порівнянні зі средньоринковим її рівнем (по аналогічних видах кредитів).

Аналізуючи економічні показники підприємства слід зазначити, що статутний капітал підприємства до 2008 року складав 500 тис. грн., проте в 2009 році відбулося його збільшення до 1000 тис. грн.

За період своєї діяльності підприємство змогло завоювати 30% ринку, знайти постійних покупців, сформувати стійкі договори з постачальниками, відпрацювати облікову та управлінську політику, що відображається на збільшенні показників прибутковості підприємства.

В 2009 році ВАТ «Галант» отримало 138,7 тис. грн. чистого прибутку.

Як згадувалося вище для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, і також прибутку підприємства.

За розрахунками можна зробити наступні висновки: активи підприємства протягом всієї діяльності підприємства мали здатність до збільшення. Це було пов'язано із постійним накопиченням капіталу за рахунок отриманих прибутків. Проте із збільшенням вартості основних засобів в 2009 році, темп приросту активів підприємства зменшився. Це відбувається за рахунок поступового зменшення вартості основних фондів за рахунок їх перенесення до собівартості шляхом амортизаційних відрахувань. Отже, в 2009 році темп приросту активів склав -0,19%, хоча попереднього року даний показник становив 2,12%.

Аналіз темпу приросту власного капіталу свідчить про його стрімке збільшення в 2009 році (темп приросту склав 39,56%). Виручка від реалізації також має зростаючу тенденцію. Темп приросту даного показника в 2009 році склав 11,56%.

Аналіз розрахунки, можна зробити висновок, що продуктивність праці на 1 особу за досліджуваний період збільшилася на 10,30 тис. грн. Так за рік однією особою реалізовано близько на 70,09 тис. грн. продукції, що на 7,27 тис. грн. більше ніж попереднього року.

Крім того, збільшився і показник фондовіддачі на 1,88 за досліджуваний період. Частка прямих матеріальних витрат в складі собівартості коливається на рівні 70%.

Аналіз фінансової звітності підприємства почнемо з аналізу його балансів за 2007-2009 рік. Проведемо згідно методики, згаданої в першому розділі дипломної роботи горизонтальний аналіз балансів ВАТ «Галант».

За даними аналізу зробимо наступні висновки. Активи підприємства складаються з необоротних та оборотних коштів. До необоротних коштів входять основні засоби підприємства та незавершене виробництво. До оборотних: товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти в касі та на рахунках в банку та інші оборотні активи. Джерелами формування майна є власний та залучений капітал. Власний капітал складається із статутного капіталу та прибутків, а до складу залученого включають: короткострокові кредити банків, товарні кредити та інші поточні незначні зобов'язання підприємства перед бюджетом, з оплати праці, з соціального страхування та інші поточні зобов'язання.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що за досліджуваний період вони збільшилися на 5,3 тис. грн., проте за останній рік відбулося зменшення їх вартості на 20,1 тис. грн.. Оборотні кошти підприємства за досліджуваний період збільшилися на 42,2 тис. грн., або на 125,2% в т.ч. за останній рік на 15,4 тис. грн., або на 25,5%..

Власний капітал підприємства також має зростаючу тенденцію. За досліджуваний період його вартість збільшилася на 764,1 тис. грн., а за останній рік на 638,7 тис. грн., або на 39,6%.

Короткострокові кредити банків протягом 2007-2009 року зменшилися на 716,6 тис.грн., в т.ч. за останній рік на 643,4 тис. грн. Усього активи підприємства за досліджуваний період збільшилися на 47,5 тис. грн. або на 1,9%. За останній рік відбулося зменшення на 4,7 тис. грн., що становить 99,8% активів станом на початок 2009 року.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оптимізація структури капіталу підприємства

Аналіз зарубіжної практики показує, що ніщо так не впливає на створення ринкової цінності компанії у довгостроковій перспективі, як процес управління капіталом. Незважаючи на це, у вітчизняній практиці корпоративного управління даному питанню не приділяється належна увага. Натомість, на більшості підприємствах капітал розподіляється (в рамках процесу бюджетування) згідно потреб у фінансуванні конкретних проектів, а не згідно стратегії довгострокового розвитку компанії. Як результат, інвестиційна стратегія часто не узгоджується з бізнес-стратегією, і, таким чином, не може забезпечити довгострокового зростання ринкової цінності підприємства. Таким чином, політика фінансування діяльності компанії має узгоджуватися із стратегічними напрямами її розвитку.

Залучення капіталу вимагає використання конкретних фінансових інструментів, планування грошових надходжень і видатків, ефективного ризик-менеджменту. Одним із найважливіших показників якості управління капіталом є ступінь оптимальності його структури, що є фактором мінімізації вартості капіталу, необхідного для фінансування довгострокового розвитку компанії. Взагалі, структура капіталу (що є важливим стратегічним параметром компанії) характеризує комбінацію (співвідношення) джерел боргового і власного фінансування, необхідних для реалізації ринкової стратегії компанії. Занадто низька частка залученого капіталу фактично означає, що компанія не використовує додаткове джерело фінансування, (що збільшує вартість капіталу та необхідну норму доходності майбутніх інвестицій). З іншого боку, значна частка залучених коштів у структурі капіталу підвищує вірогідність настання стану неплатоспроможності та, відповідно, збільшує ризики для інвестора, що також підвищує необхідну норму доходності [18, 145].

Проблемами оптимізації структури капіталу займалися Ф. Модильяні, М. Міллер, Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррин, І. Бланк, А. Лукашов, Д. Ковальов, І. Івашковська та ін. При цьому зазначимо, що вітчизняна практика управління капіталом характеризується занадто спрощеним підходом до формування структури джерел фінансування, а тому оцінка, отримана з огляду на використання такого підходу, часто є неадекватною та ігнорує вплив важливих факторів. Зокрема, показники структури капіталу (у вітчизняній практиці це, насамперед, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості та фінансового левериджу) часто відносять до показників фінансової стійкості, адже, як широко вважається, співвідношення обсягів власного капіталу і залучених коштів є критерієм стійкості та платоспроможності. У той же час, сьогодні використання зазначених показників викликає багато протиріч.

По-перше, має місце проблема недостовірності даних бухгалтерського обліку, тоді як фінансовий аналіз нерозривно пов’язаний з використанням даних бухгалтерської звітності та фінансового обліку. Як результат, у складі дебіторської заборгованості присутні сумнівні борги, а в запасах відображаються неліквідні матеріали із завищеною балансовою оцінкою.

Інша типова проблема існуючої системи фінансової звітності пов’язана з балансовою вартістю основних засобів. Внаслідок інфляції та індексацій вартість основних фондів, що відображається у балансі українських підприємств, часто не відповідає реальній вартості. Це створює суттєві проблеми у процесі аналізу показників рентабельності, структури капіталу і оцінки акцій підприємства, адже, наприклад, підприємство із значною часткою власного капіталу у фінансовій структурі насправді виявляється неплатоспроможним [15, 143].

Найпоширеніші показники оцінки фінансового стану підприємства зазначені в додатку 8.

Також актуальним залишається питання оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування. Якщо 20-30 років тому у розвинених країнах досить високою вважалася частка боргового капіталу на рівні 40-50 відсотків, то сьогодні прийнятним є відповідний показник на рівні 60-70 відсотків [6, 179]. Оскільки капітал будь-якого підприємства є унікальним, то не можна говорити про єдину універсальну методику оптимізації його структури. У той же час, найбільш поширеною і економічно обґрунтованою є стратегія диверсифікації джерел фінансування, що підвищує гнучкість підприємства у мінливому економічному середовищі.

У багатьох українських компаніях попередня оцінка структури капіталу здійснюється, як правило, лише на основі даних фінансової звітності. У той же час, неадекватність такого підходу є очевидною, а тому розробка будь-яких нормативних значень має базуватися не лише на розрахунку базових показників, а і на детальних статистичних дослідженнях [11, 76]. Визначення оптимальної структури капіталу вимагає застосування як кількісних, так і якісних оцінок структури фінансових джерел. Оцінка показників ефективності управління капіталом має супроводжуватися експертним аналізом різноманітних факторів політики фінансування. В цілому, методи кількісної оцінки структури капіталу поділяються на три групи: аналіз бухгалтерських показників (надає лише приблизну оцінку); оцінка показників на основі фінансового аналізу компанії (передбачає використання показників ризику компанії); моделювання та побудова сценаріїв на основі фінансового аналізу компанії.

Роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найбільш відповідальних задач фінансового менеджменту. Кожне підприємство прагне ефективно управляти капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей [15, 217].

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [18, 29]. Таким чином. виникає необхідність у виборі підприємством адекватного та доцільного методу визначення оптимальної структури капіталу.

Один із найбільш ефективних економічно-організаційних методів управління структурою капіталу підприємства передбачає перегляд тих чи інших бізнес-процесів або всієї структури капіталу підприємства в цілому та їх оптимізацію шляхом моделювання процесу управління структурою капіталу. Для побудови моделі пропонується використовувати методології та стандарти, що дозволяють описати діяльність організації. Найбільш розповсюдженим, нескладним у використанні та економним програмним засобом є методологія SADT (structuredanalysisanddesigntechnique) [23, 189].

SADT – це основна методика, що заклала принципи сучасного моделювання, та яка є основою для розробки стандартів IDEF0. Особливостями стандарту IDEF0 є те, що він дозволяє подати алгоритм удосконалення у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність етапів модельованого процесу.

Процес моделювання системи починається з побудування контекстної діаграми, тобто найбільш абстрактного рівня опису процесу оптимізації структури капіталу у цілому.

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми, результатом чого є діаграма, яка відбиває сукупність етапів процесу, оптимізації структури капіталу. Контекстну діаграму доцільно декомпонувати на 4 функціональних блоки, у яких реалізуються наступні процеси:

- обрати критерій оптимізації структури капіталу;

- визначити оптимальну структуру капіталу за критерієм максимізації фінансової рентабельності;

- визначити оптимальну прогнозну структуру капіталу підприємства;

- розробити рекомендації щодо формування оптимальної структури капіталу.

Зміст першого функціонального блоку полягає в тому, щоб на основі засад фінансової стратегії підприємства з сукупності існуючих критеріїв оптимізації структури капіталу обрати доцільний для даного підприємства критерій, на основі якого буде проводитися визначення оптимальної структури джерел фінансування підприємства, що і виступає результатом реалізації даного блоку.

На основі отриманих результатів у другому функціональному блоці проводиться визначення оптимальної структури капіталу з використанням обраного критерію (у даному випадку обирається критерій максимізації фінансової рентабельності) на базі даних фінансової звітності досліджуваного підприємства у ретроспективі. Результатом даного блоку виступає розрахунок, що характеризує оптимальне співвідношення власних та позикових джерел фінансування підприємства, що було сформоване у аналізованому періоді.

Третій функціональний блок характеризує процес визначення оптимальної прогнозної структури капіталу. Він реалізується з використанням методу прогнозування на основі часових рядів.

У четвертому функціональному блоці виконується розробка рекомендацій щодо формування оптимальної структури капіталу підприємства у плановому періоді. Вхідною інформацією для даного блоку слугують отримані розрахунки за попереднім блоком, а результатом – загальні висновки та рекомендації. Механізмом, що реалізує всі вказані функціональні блоки, виступає фінансовий менеджер підприємства [7, 207].

Далі, якщо це необхідно, можна більш детально розглянути процеси визначення оптимальної структури капіталу підприємства у ретроспективі та інші процеси, подані у діаграмі, що відображається у декомпозиції відповідних функціональних блоків.

Таким чином, впровадження сформованої структурно-функціональної моделі дає можливість на основі вивчення логічних взаємозв’язків між бізнес-процесами підвищити якість прийняття управлінських рішень щодо оптимізації структури капіталу підприємства.

3.2 Удосконалення формування капіталу акціонерного товариства за рахунок планування

Вихід з економічної кризи нерозривно пов‘язаний з адаптацією до роботи в нових умовах. Приватизація може принести позитивний ефект лише тоді, коли перетворення власності на підприємстві буде органічно сполучатися з підвищенням самостійності та відповідальності структурних виробничих підрозділів, зі створенням необхідних передумов для залучення робітників у процес управління власністю та виробництвом.

Досвід роботи великих промислових підприємств свідчить про те, що найбільш доцільним з точки зору формування ефективного власника є перехід до колективної власності на засадах акціонерної форми господарювання. Саме вона дала помітне посилення трудової мотивації, підвищення зацікавленості працівників у кінцевих результатах діяльності акціонерного товариства. В процесі приватизації необхідно приймати такі методичні та практичні рішення, які забезпечили б збереження виробничого комплексу, науково-технічного і кадрового потенціалу, подальший розвиток і нарощування виробництва конкурентоспроможної на ринку продукції. Це зумовлює необхідність серйозних якісних змін у характері планування діяльності акціонерного товариства. Тільки завдяки стратегічній спрямованості розвитку акціонерного товариства можна добитися консолідації всіх виробничих процесів та забезпечити одержання синергетичного ефекту — отримання нового більш високого результату від сумісної дії чинників виробництва [17, 302].

Важливим елементом стратегічного планування, який у вирішальній мірі може передбачати реакцію акціонерного товариства на вимоги зовнішнього середовища та підтримувати його відповідну поведінку на ринку, є бізнес-планування. Питанням складання бізнес-планів присвячено дуже багато робіт зарубіжних та вітчизняних учених-економістів: Кіпермана К., Крилової Н., Ліпсіса І.В., Львовського Г.Д., Маркової В.Д., Муллей М., Пальчик О.І., Пітерса Г., Полякова А.Р., Роузена Х., Скирко Ю.І., Уотермена Р., Хруцького В. та ін. [22, 179].

Разом з тим багато проблем, що пов‘язані з бізнес-плануванням, не тільки не досліджені, але й не поставлені. Так, у наукових дослідженнях ще недостатньо виразно визначені позиція щодо взаємодії плану і ринку, місце відносин планомірності в розвиненій ринковій системі. Відсутні роботи, які б комплексно розглядали проблему бізнес-планування розвитку акціонерних товариств у сучасних умовах. Не розроблені науково-практичні рекомендації щодо складання технологічної стратегії як складової певних розділів бізнес-плану, не досліджений вплив бізнес-плану на розвиток акціонерного товариства, бізнес-плани не враховують його інвестиційного потенціалу, не використовується функціонально-вартісний аналіз як ефективний напрям розвитку акціонерного товариства.

Недостатньо обгрунтовані концептуальні положення розвитку акціонерних товариств у нових умовах господарювання. Як наслідок — стихійний розвиток акціонерного товариства, що дестабілізує ситуацію на ринку.

Перш за все необхідно вирішити наступні задачі:

- з'ясування сутності та ролі планування у розвитку виробництва на сучасному етапі переходу до ринкової економіки;

- розкриття особливостей бізнес-планування у розвитку акціонерної форми господарювання;

- дослідження стану промислового виробництва, в тому числі акціонерних товариств (АТ);

- оцінка стратегічної орієнтації бізнес-планування;

- визначення можливостей оцінки інвестиційного потенціалу акціонерного товариства;

- з'ясування особливостей використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА) з метою підвищення ефективності функціонування акціонерного товариства та обгрунтування методики функціонально-вартісного аналізу для вдосконалення системи управління АТ;

- встановлення можливості вдосконалення розподілу прибутку акціонерного товариства в умовах невизначеності [25, 216].

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх використання у виробничо-господарській діяльності акціонерного товариства дозволить підвищити рівень планування.

Насамперед необхідно визначити "Теоретичні основи бізнес-планування акціонерної форми господарювання"— визначається економічна сутність планування як вагомого чинника господарської діяльності в ринковій економіці; обгрунтовується роль стратегічного планування та необхідність розробки технологічної стратегії [22, 178].

Розвинений, різноманітний ринок повинен базуватися на адекватному виробництві, що передбачає корінні зміни у всіх його сферах, в тому числі й у виробничій. У цих умовах бізнес-план стає найважливішим інструментом ефективного господарювання. В плануванні активну роль відіграє цілеспрямована діяльність господарюючого суб‘єкта в умовах обмеженості ресурсів. Такий підхід до планування кореспондується з розумінням планомірності як свідомо підтримуваної пропорціональності у розвитку всіх чинників виробництва. Силою, яка протидіє розширенню планомірності, є не ринок, а елемент стихійності [18, 137]. Ринок протидіє планомірному господарюванню лише в тій мірі, в якій містить в собі стихійний елемент. Умовами стихійного протікання процесів є не тільки соціально-економічні складові, а головним чином слабке планування цих процесів з боку господарюючого суб‘єкта, недостатність знань та інформації і неможливість своєчасної її переробки існуючими технічними засобами, слабке методологічне забезпечення. Українські підприємства, які не мають сучасних засобів збору, переробки і аналізу великої кількості інформації про виробничі процеси, неспроможні якісно спланувати свою діяльність навіть на короткий проміжок часу, не кажучи про середньо- та довгострокове планування.

Наріжним каменем концепції переходу до ринкової економіки в Україні є роздержавлення та приватизація більшої частини державної власності, які передбачають значне підвищення самостійності й ефективності роботи підприємств. При цьому функції планування (стратегічного і поточного) повністю переходять до суб‘єктів господарювання. Вони включають вивчення та пошук ринків збуту продукції, що виготовляється, розробку нових товарів на підставі потреб споживачів, аналізу переваг та недоліків продукції конкурентів. Тому бізнес-планування є об‘єктивною вимогою успішної господарської діяльності в умовах сучасної ринкової економіки. Завдяки бізнес-планам можна підняти зміст планової роботи на підприємстві за допомогою сучасної технічної бази, інтелектуальної праці, комп‘ютеризації, раціонального використання накопиченого досвіду в області планування та організації виробництва.

Науково обгрунтоване стратегічне планування розвитку акціонерних товариств забезпечує можливість їх стабільного становища на ринку. Неправомірно було б припускати, що поява такої форми господарювання в економіці України, як акціонерне товариство, відразу істотно змінить систему підприємств з державною формою власності, що існувала раніше, та усуне притаманні їй протиріччя. В цьому зв‘язку поступовий розвиток акціонерних товариств є об‘єктивною необхідністю; він повинен базуватися на більш ефективному використанні переваг цієї організаційної форми господарювання в умовах ринкових відносин [25, 187].

На процес розвитку АТ впливають різнонаправлені та одночасно діючі чинники, серед яких важливим є планування виробничо-господарської діяльності. Розвиток акціонерних товариств реально здійснюється внаслідок впровадження заходів при різних варіантах сполучення їх характеристик. Вони зумовлюють різні можливі шляхи розвитку, що визначає необхідність обгрунтування та конкретизації відповідних цілей, чіткого виділення генерального напрямку з урахуванням загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку АТ як на близьку, так і на майбутню перспективу. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної та саморозвинутої відкритої системи, якій притаманні направленість, закономірність та якісний стан [24, 178].

У процесі формування ринкових відносин планування безпосередньо в акціонерному товаристві набуває нового характеру порівняно з системою, яка існувала раніше. Самостійність АТ в області планування є особливо важливою в умовах, коли треба досягти: відповідного співвідношення між попитом і пропонуванням на продукцію як промислового, так і споживчого призначення; визначеної рівноваги між фінансовою та матеріально-речовою сторонами виробництва; реальної можливості орієнтувати виробничо-господарську діяльність на задоволення потреб споживачів. Планування виробничо-господарської діяльності АТ обумовлено необхідністю безперервної адаптації до навколишнього середовища, схильне до частих змін, які важко передбачити, а також пошуком динамічних форм і методів виявлення закономірностей його функціонування.

Cтратегічне планування як складова частина бізнес-плану дозволяє здійснювати розробку довгострокової стратегії, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі, та створювати відповідний інструментарій щодо реалізації стратегії у поточних виробничих планах, впровадження їх у практичну діяльність акціонерного товариства [31, 158].

Особлива роль у період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Темпи змін, які відбуваються у діяльності акціонерного товариства, виявляються в процесі досягнення необхідного рівня розвитку, коли ринкові позиції піддаються загрозі з боку технологічно передових конкурентів. Це змушує АТ постійно працювати на рівні сучасних технологій, здійснюючи швидке просування на ринку. Для акціонерних товариств, які працюють на рівні таких технологій, достатньо високою є ступінь непередбаченості, що зумовлює необхідність гнучкого планування пріоритетних науково-дослідних та досвідно-конструкторських розробок (НДДКР), тобто інновацій [7, 136].

У процесі розповсюдження нової технології важлива роль у підготовці до технологічних змін, стратегії розвитку належить організації управління. Життєвий цикл попиту та технології обмежує життєвий цикл товарів, виготовлених у відповідності до технології, яку було розроблено з метою задоволення попиту в них. Подальше вдосконалення технології дає можливість розробляти нові товари на базі інновацій, здійснюючи стратегічний розвиток АТ. У випадку зниження ефективності технології, тобто в умовах тиражування продукції, яка стає неконкурентоспроможною на ринку, необхідна нова технологія, здатна усунути таке тиражування без істотного зниження розміру прибутку. Це вимагає такого рівня управління АТ, який повинен відповідати обраній стратегії розвитку за рахунок високої питомої ваги інвестицій в пріоритетні НДДКР та використання концепції синергізму.

Oдним з напрямків забезпечення життєздатності та прибутковості АТ може бути бізнес-планування, яке повинне використовуватися для розробки концепції розвитку завдяки можливості ретельного обгрунтування стратегії з позицій маркетингової, виробничої та фінансової діяльності. У роботі запропоновано схему взаємодії учасників у процесі розробки бізнес-плану. Мета її розробки пов‘язана з невизначеністю зовнішнього середовища і враховує можливість залучення капіталу, інноваційні ефекти та зміну власника. Серед учасників розробки бізнес-плану розглядаються менеджери, акціонери, кредитори та партнери. Такий бізнес-план відображає усі сторони діяльності акціонерного товариства; в ньому передбачається аналіз проблем, з якими стикаються АТ на ринку, розробка шляхів вирішення цих проблем, а також оцінка не тільки переваг, а й недоліків у діяльності. Крім того, необхідні: ретельне вивчення перспектив розвитку потенційного ринку збуту, оцінка необхідних витрат на виготовлення та реалізацію товарів, і співвідношення з передбаченими цінами реалізації для визначення можливого прибутку. Причому розробка бізнес-плану необхідна не тільки в процесі приватизації, а й у подальшій фінансово-господарській діяльності акціонерного товариства. Це пов‘язано з тим, що практично в бізнес-планах в сучасних умовах відсутня програма розвитку АТ, а питання залучення кредитів не розглядаються взагалі. Тому, необхідно:

- своєчасно внести необхідні корективи;

- оцінити потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості розвитку виробництва;

- оцінити ефективність обраних шляхів розвитку, дохідність заходів та окупність коштів;

- чітко спланувати дії функціональних підрозділів та забезпечити їх взаємозв‘язок;

- забезпечити гнучкість, мобільність та швидку реакцію на необхідність перебудови виробництва під впливом зовнішніх чинників. Важливим є аналіз і визначення здійсненності розробленого бізнес-плану [23, 114].

Подальший розвиток акціонерного товариства визначається великою кількістю чинників, найважливішим з яких є інвестиції. Основним напрямом інвестиційного процесу є, перш за все, організація таких виробництв, які здійснюють вітчизняні розробки світового рівня. Це вимагає управління інвестиційною діяльністю АТ, заснованого на оцінці стану та прогнозуванні розвитку їх інвестиційного потенціалу, аналізі інвестиційної привабливості акціонерних товариств, які повинні розглядатися як потенційні об‘єкти інвестування.

Перехід до ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, основними рисами якого є гнучкість, альтернативність, націленість на кінцеві результати, орієнтація на людський чинник та вирішення соціальних проблем. Oдним з ефективних методів, який забезпечує практичну реалізацію цих рис, є функціонально-вартісний аналіз. Він реалізує стратегію акціонерного товариства на певному ринку з урахуванням психології та переваг споживачів. Направленість ФВА в сучасних умовах не може обмежуватися конструкцією виробу та технологією його виробництва. Самостійне значення має зниження витрат, які безпосередньо не пов‘язані з економією матеріалів. Це — реалізація постачальницької та збутової діяльності, пошук нових споживачів не тільки на основну продукцію, а й на відходи виробництва тощо. Ці заходи можуть забезпечити істотне зниження загальних витрат [24, 113].

Важливим питанням, яке вирішують майже всі акціонерні товариства, є визначення джерел фінансування. В умовах ринку практичними джерелами можуть бути власні нагромадження (амортизаційні відрахування, прибуток), акції, облігації, позики, відсотки від власних грошей, вкладених до банку або позичених іншим підприємствам. Велику допомогу при визначенні фінансових джерел та найбільш ефективного їх використання може надати ФВА.

Розвиток економічних методів господарювання веде до змін у постановці цілей і задач ФВА, що зумовлює необхідність його вдосконалення в ході перебудови господарчого механізму управління АТ. Це вимагає розробки стратегії самого аналізу. Така стратегія передбачає встановлення цілей його використання, які реалізуються у певних умовах з урахуванням переваг і недоліків. Функціонально-вартісний аналіз забезпечує:

- отримання значного економічного ефекту за рахунок функціонального підходу;

- комплексність, яка передбачає погляд на розвиток крізь призму акціонерного товариства в цілому;

- охоплення усіх стадій інноваційного процесу;

- ймовірність сталої роботи АТ без значного ризику за рахунок можливості отримання ефекту.

Модель системи управління акціонерним товариством можна розглядати у двох аспектах: як склад і відносини структурних підрозділів (організаційна структура) та як їх взаємодії (функції). Первинними відносно структури є функції, які визначають динамічність системи управління з точки зору досягнення цілей. На систему управління впливає структура, яка спрощує або ускладнює, прискорює або сповільнює її розвиток. Проведення ФВА системи управління акціонерним товариством повинне здійснюватись у такій послідовності:

- опис принципів побудови системи управління;

- виявлення та формулювання цілей і функцій управління;

- вартісна оцінка й остаточний вибір варіанта.

Необхідною умовою включення того чи іншого варіанта системи управління до альтернативного служить його спроможність сприяти реалізації глобальної цілі системи. При цьому слід розглядати такі напрями вдосконалення системи управління:

- зниження витрат при обгрунтованому зниженні функціональних елементів і (або) функціональність надлишковості окремих елементів;

- зменшення витрат при збереженні кількості функціональних елементів;

- скорочення витрат при одночасному збільшенні числа функціональної недостатності окремих елементів;

- збільшення числа функціональних елементів і (або) зменшення функціональної недостатності окремих елементів при незмінних витратах на утримання апарату управління або при деякому економічно виправданому збільшенні витрат.

Введення нових та розширення існуючих підрозділів, збільшення ставок і окладів, придбання оргтехніки, поліпшення умов праці — все це припустиме лише у випадках, коли забезпечується одержання додаткового прибутку. Такий прибуток може бути отриманий як за рахунок поліпшення роботи акціонерного товариства в цілому, так і внаслідок власної комерційної діяльності підрозділів, що утворюються. До того ж в умовах розвитку господарської діяльності АТ і переходу до ринкових відносин внесок системи управління у доходи залежить від врахування економічної ситуації (рівня договірних цін, своєчасного забезпечення поставок, формування попиту покупців тощо) [26, 117].

Господарська діяльність АТ знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу одержаного прибутку. Поведінка акціонерів при цьому має характер невизначеності. Тому оперативні рішення правління акціонерного товариства вимушене приймати в умовах невизначеності. З метою вироблення ефективних рішень в таких умовах у дисертації використано теорію ігор. Слід відмітити, що зіткнення інтересів правління й акціонерів умовне, тому що прагнення АТ забезпечити стале зростання прибутку відповідає корінним інтересам акціонерів. Цілі у акціонерів і правління однакові, але розуміння взаємовідносин і засобів досягнення цілей різні, бо правління АТ більше прагне до врахування довгострокових наслідків рішень щодо розподілу прибутку, а акціонери - короткострокових, негайних. Запропонований у роботі підхід дозволяє знаходити оптимальне рішення з розподілу прибутку в конкретних ситуаціях.

В сучасних умовах бізнес-планування набуває значення важливого інструменту ефективного господарювання. Застосування теоретичних основ бізнес-планування, можливостей його практичного використання дозволяє забезпечувати планову роботу в акціонерних товариствах на основі досягнень сучасної технічної бази комп‘ютеризації, раціонального використання світової та вітчизняної науки в області планування й організації виробництва. Перехід до нової методології планування вимагає проведення наукових досліджень, серед яких важлива роль належить стратегічному бізнес-плануванню. Його наукове обгрунтування забезпечує можливість стабільного становища АТ на ринку. Його подальший розвиток базується на сукупності взаємозв‘язків, які визначають основні його тенденції. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної організованої системи, що саморозвивається, якій властиві направленість, закономірність та відповідний якісний стан [34, 188].

Особлива роль в період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Для акціонерного товариства з відносно високим рівнем інновацій важливою є спроможність адаптації до нових технологій, які забезпечують випуск нової конкурентоспроможної продукції, що користується стійким попитом на ринку. Це передбачає необхідність встановлення впливу технології на стратегію розвитку акціонерного товариства. Для тих з них, які працюють на рівні прогресивних технологій, достатньо високим є ступінь невизначеності, що потребує вірної оцінки розміру прибутку, доцільності інвестування певного виду продукції. Це передбачає у процесі зміни технології необхідність розробки стратегії розвитку АТ, яка в свою чергу вимагає відповідної організації управління цими процесами.

Життєздатність та прибутковість АТ може бути забезпечена завдяки стратегічному бізнес-плануванню його діяльності, яке включає: обгрунтування системи доказів доцільності певного виду діяльності; встановлення перспектив соціально-економічного розвитку; прогнозування економічних ризиків. Розробку бізнес-плану запропоновано проводити в три взаємопов‘язані етапи, що дозволяє: оцінювати потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості АТ; обгрунтовувати ефективність обраного шляху розвитку, дохідності та окупності коштів; чітко планувати діяльність всіх функціональних підрозділів та забезпечувати їх взаємозв‘язок; надавати гнучкості та мобільності у перебудові виробництва під впливом зовнішніх чинників.

Методом пошуку та ліквідації зайвих витрат, способом попередження неефективних рішень є функціонально-вартісний аналіз. Найбільш перспективною сферою застосування ФВА є організаційні структури управління, а саме: процес прийняття рішень при розробці організаційного розділу бізнес-плану.

5. Господарська діяльність акціонерного товариства знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу прибутку, що одержується, яка несе в собі невизначеність. Одним з методів вироблення ефективних господарських рішень за таких умов є теорія ігор, яка дозволяє формувати стратегію розподілу прибутку як складову частину фінансового розділу бізнес-плану [28, 179].

3.3 Прогнозування фінансової звітності підприємства

Оцінка ефективності діяльності підприємства і управління його фінансовими ресурсами є важливим етапом фінансового менеджменту. Запорукою успішності будь якого бізнесу є передбачення майбутнього фінансового стану підприємства, визначення очікуваного розміру його фінансування. Визначення ймовірної діяльності підприємства в майбутньому може бути забезпечено шляхом розробки прогнозних фінансових документів – проектів майбутніх звіту про фінансові результати, звіту про грошові потоки та бухгалтерського балансу. Прогнозний звіт про фінансові результати та звіт про грошові потоки являють собою робочий план для всього підприємства в цілому, а прогнозний бухгалтерський баланс відображає сумарний вплив передбачуваних майбутніх управлінських рішень на фінансовий стан підприємства. Розробка прогнозних фінансових звітів являє собою складний процес фінансового прогнозування, яке повинно здійснюватись у чіткій послідовності. Фінансове прогнозування включає складання таких бюджетів на фінансових звітів:

- бюджетів поточної діяльності;

- грошового бюджету;

- прогнозних фінансових звітів [23, 157].

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень.

Звіт про фінансові результати складається на основі формування:

- Бюджету доходів підприємства на прогнозний період з розподілом їх за видами діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова) та за структурними підрозділами (центрами доходів) підприємства;

- Загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства;

- Бюджету витрат підприємства на прогнозний період з розподілом їх за структурними підрозділами (центрами витрат);

- Загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства;

- Загального бюджету доходів та витрат підприємства, що трансформується в прогнозний звіт про фінансові результати;

- Розрахунок фінансових показників на основі прогнозного звіту про фінансові результати та співставлення їх з очікуваними значеннями [42, 189].

Звіт про рух грошових потоків – складається в результаті проведення прогнозних операцій підприємства за видами його діяльності на касову базу. Послідовність формування цього звіту така:

- Розмежування надходжень та витрат грошових коштів за видами діяльності підприємства;

- Визначення розміру мінімального постійного залишку грошових коштів;

- Встановлення точного часу виникнення грошових надходжень та витрат притоків та відтоків;

- Формування надходжень (притоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства, переведеного на касову базу;

- Формування витрат (відтоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства, переведеного на касову базу;

- Координація за часом графіку надходжень і витрат грошових коштів;

- Координація притоків та відтоків грошових коштів на основі фінансового та інвестиційного планів;

- Узагальнення прогнозних надходжень і витрат грошових коштів в прогнозному грошовому бюджеті, який являє собою прогнозний звіт про рух грошових коштів;

- Співставлення суми загального прогнозного притоку чи відтоку грошових коштів з сумою прогнозного прибутку підприємства.

Бухгалтерський баланс – складається на завершальному етапі прогнозування на основі:

- Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій підприємства інформації, представленої в загальних (агрегованих) бюджетах доходів і витрат підприємства;

- Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій інформації, представленої в прогнозному грошовому бюджеті;

- Складання узагальненого прогнозного журналу господарських операцій підприємства;

- Складання прогнозного бухгалтерського балансу на основі прогнозного журналу господарських операцій;

- Розрахунок прогнозних фінансових коефіцієнтів на основі прогнозного бухгалтерського балансу та формування висновків про прогнозний фінансовий стан підприємства [25, 179].

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень (рис. )

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому.

Рис. 5. Система прогнозування фінансових звітів

Наведена система є основою визначення методичних підходів та послідовності прогнозування фінансових звітів. Прогнозування кожного фінансового звіту базується на своїй основі.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. 6 показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому [24, 58].

Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

- оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства;

- підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач:

- визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

- виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

- визначення "вузьких" місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Результати фінансового аналізу використовуються:

- адміністрацією для прийняття управлінських рішень;

- зовнішніми користувачами (банками - для визначення кредитоспроможності підприємства, потенційними інвесторами - для визначення доцільності інвестицій, професійними учасниками фондового ринку - для визначення ціни акцій і тощо).

Фінансовий менеджер повинен досконало володіти методами фінансового аналізу, оскільки він відповідає перед керівництвом підприємства за:

- рекомендації з прийняття рішень;

- фінансовий аналіз контрагентів по ділових операціях;

- "фінансовий імідж" підприємства.

Для аналізу фінансового стану використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства. Такий аналіз іноді називають зовнішнім, оскільки він орієнтується тільки на публічну звітність підприємства. Вірогідність вихідних даних визначає цінність показників, за якими ведеться розрахунок.

Основний зміст зовнішнього аналізу складається з:

- аналізу абсолютних показників прибутку;

- аналізу відносних показників прибутку;

- аналізу фінансової стійкості і ліквідності балансу;

- аналізу ефективності використання притягнутого капіталу.

Фінансовий менеджер повинен вибрати систему показників, які допоможуть йому з достатнім ступенем точності оцінити поточні й стратегічні можливості фірми.

Основні методи аналізу звітності:

- читання звітності;

- горизонтальний аналіз;

- вертикальний аналіз;

- трендовий аналіз;

- розрахунок фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності як один із методів аналізу - це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. За допомогою цього методу аналізу звітності визначають майновий стан підприємства, його короткострокові і довгострокові інвестиції, вкладення у фізичні активи, джерела формування власного капіталу і позикових коштів, оцінюють зв'язки підприємства з постачальниками і покупцями, фінансово-кредитними організаціями, оцінюють доход від основної діяльності й прибуток поточного року.

Горизонтальний аналіз дозволяє визначити абсолютні й відносні зміни різних статей звітності в порівнянні з попереднім роком, півріччям, кварталом.

Вертикальний аналіз проводиться з метою виявлення питомої ваги окремих статей звітності в загальному підсумковому показнику, який приймається за 100% (наприклад, питома вага дебіторської заборгованості в загальному підсумку валюти балансу).

Трендовий аналіз являє собою визначення основної тенденції розвитку в часі (тренда) показників звітності. У найбільш простому випадку він може базуватися на розрахунку відносних відхилень показників звітності за ряд років (періодів) від рівня базисного року (періоду), для якого всі показники приймаються за 100%.

Фінансові коефіцієнти відображають фінансові пропорції між різними статтями звітності. Перевагою фінансових коефіцієнтів є простота розрахунків. Суть методу полягає, по-перше, у розрахунку відповідного показника і, по-друге, у порівнянні цього показника з якою-небудь базою, наприклад:

- загальноприйнятими стандартними параметрами;

- середньо галузевими показниками;

- аналогічними показниками попередніх років (періодів);

- показниками підприємств-конкурентів;

- якими-небудь іншими показниками фірми, яка аналізується.

Для фінансового менеджера фінансові коефіцієнти мають особливе значення, оскільки вони є основою для оцінки його діяльності зовнішніми користувачами звітності, найчастіше акціонерами й кредиторами. Тому, приймаючи яке-небудь рішення, фінансовий менеджер повинен оцінити вплив цього рішення на найбільш важливі фінансові коефіцієнти.

Аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричні висновки, він тільки орієнтує користувача інформації на оцінку фінансового стану підприємства й визначення його вузьких місць.

Головним призначенням фінансової звітності підприємства є одержання інформації, яка дає достовірне й повне уявлення про майновий і фінансовий стан компанії. На жаль, до останнього часу фінансова звітність українських підприємств не відповідала цим вимогам. Справа в тому, що серед практикуючих працівників фінансово-бухгалтерських служб існувала точка зору, що основною, якщо не єдиною, цілю складання бухгалтерської звітності є її надання в державні контролюючі органи. Виходячи з цього, основною вимогою до складання звітності було відображення інформації таким чином, щоб, не порушуючи принципів існуючого податкового законодавства, мінімізувати податкову базу. Це приводило до того, що інформація бухгалтерської звітності була "непрозорою" і не могла використовуватися повною мірою для прийняття управлінських і інвестиційних рішень. Змінити цю ситуацію і було покликане введення з 01.01.2000 р. національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБО). Вони саме визначають правила складання фінансової, а не податкової звітності. Принциповим у їх введенні є також те, що змінюється адресність фінансової звітності відповідно до НСБО: вона, у першу чергу, повинна забезпечувати наявних і потенційних інвесторів, кредиторів, акціонерів інформацією, необхідною для прийняття рішень у сфері інвестування капіталу, умов кредитування, прийняття стратегічних рішень у діяльності й політику компанії.

Зараз, відповідно до НСБО, для прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться:

- баланс;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до звітів.

Висновки

За кількістю працюючих на підприємстві та за оборотами воно відноситься до числа малих. Чисельність працюючих протягом року коливається на рівні 10-11 чол. З них 3 - адміністративний персонал, 6 продавців, 1 водій та один працівник господарського відділу.

ВАТ «Галант» знаходиться на загальній системі оподаткування, воно є платником податку на додану вартість і сплачує податок на прибуток від своєї діяльності.

Асортиментний ряд продукції, яку реалізує підприємство складається з продовольчих та непродовольчих товарів та побутової хімії. Найбільшу частку в виручці від реалізації складає пиво, хлібно-булочна продукція та ковбасні вироби.

Аналіз фінансового стану ВАТ «Галант» було проведено за наступною методикою:

- було вивчено баланс підприємства, проведено його горизонтальний та вертикальний аналіз;

- досліджено звіт про фінансові результати підприємства, динаміку зміни доходів та витрат;

- проведено експрес-аналіз діяльності підприємства.

Активи підприємства протягом всієї діяльності підприємства мали здатність до збільшення. Це було пов'язано із постійним накопиченням капіталу за рахунок отриманих прибутків. Проте із збільшенням вартості основних засобів в 2009 році, темп приросту активів підприємства зменшився. Це відбувається за рахунок поступового зменшення вартості основних фондів за рахунок їх перенесення до собівартості шляхом амортизаційних відрахувань. Отже, в 2009 році темп приросту активів склав -0,19%, хоча попереднього року даний показник становив 2,12%.

Аналіз темпу приросту власного капіталу свідчить про його стрімке збільшення в 2009 році (темп приросту склав 39,56%). Виручка від реалізації також має зростаючу тенденцію. Темп приросту даного показника в 2009 році склав 11,56%.

Активи підприємства складаються з необоротних та оборотних коштів. До необоротних коштів входять основні засоби підприємства та незавершене виробництво. До оборотних: товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти в касі та на рахунках в банку та інші оборотні активи. Джерелами формування майна є власний та залучений капітал. Власний капітал складається із статутного капіталу та прибутків, а до складу залученого включають: короткострокові кредити банків, товарні кредити та інші поточні незначні зобов'язання підприємства перед бюджетом, з оплати праці, з соціального страхування та інші поточні зобов'язання.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що за досліджуваний період вони збільшилися на 5,3 тис.грн., проте за останній рік відбулося зменшення їх вартості на 20,1 тис. грн.. Оборотні кошти підприємства за досліджуваний період збільшилися на 42,2 тис.грн., або на 125,2% в т.ч. за останній рік на 15,4 тис.грн., або на 25,5%.

Власний капітал підприємства також має зростаючу тенденцію. За досліджуваний період його вартість збільшилася на 764,1 тис.грн., а за останній рік на 638,7 тис.грн., або на 39,6%.

Короткострокові кредити банків протягом 2007-2009 року зменшилися на 716,6 тис.грн., в т.ч. за останній рік на 643,4 тис. грн. Усього активи підприємства за досліджуваний період збільшилися на 47,5 тис. грн. або на 1,9%. За останній рік відбулося зменшення на 4,7 тис.грн., що становить 99,8% активів станом на початок 2009 року.

Необоротні активи складають на початок 2010 року 96,98% капіталу підприємства, проте їх питома вага з кожним роком зменшується. Зокрема, на початок 2008 року необоротні активи склали 98,63% капіталу підприємства, а на початок 2009 - 97,60%.

Оборотні активи відповідно збільшують свою питому вагу в загальній вартості капіталу. Так на початок 2008 року питома вага оборотних коштів склала 1,37%, на початок 2009 - 2,4%, 2010 - 3,02%.

Власний капітал підприємства за даними проведених досліджень складає більшу частину капіталу підприємства протягом всього досліджуваного періоду.

Так на початок 2008 року частка власного капіталу скала 60,44%, на початок 2009 - 64,17, на початок 2010 - 89,72.

Відповідно короткострокові зобов'язання зменшують свою питому вагу. Станом на початок 2010 року питому вага короткострокових зобов'язань підприємства склала 10,28%

Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» показав, що прибуток підприємства з кожним роком збільшується. Так за досліджуваний період він збільшився на 23,1 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 13,3 тис. грн. і в 2009 році склав 138,7 тис. грн.

Прибуток підприємства є тільки від операційної діяльності. Дохід отриманий від реалізації продукції за досліджуваний період також збільшився на 113,3 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 79,9 тис. грн. Підприємство також тримало 30,2 тис. грн. доходу від орендованих приміщень. Таким чином валові доходи підприємства збільшилися на 124,6 тис. грн. за досліджуваний період і на 96,8 тис. грн. за останній рік.

Саме тому станом на початок 2010 року коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,06, коефіцієнт миттєвої ліквідності -0,10. Коефіцієнт загальної ліквідності на початок 2010 року склав 0,29. Це є заниженим показником, тому підприємству потрібно використовувати вільні кошти в першу чергу для погашення заборгованості, а тільки після цього на розвиток.

Як свідчать дані частка власного капіталу, яка виражається в коефіцієнті фінансової незалежності має тенденції до збільшення. Так за період з 2007 по 2009 рік даний показник збільшився на 0,3 оскільки темпи приросту власного капіталу (2253,2*100/1489,1-100 = 51,31%) вищі ніж темпи приросту позичкового капіталу (258,2*100/974,8-100 = -73,51%). Оскільки ВАТ «Галант» не отримувало довгострокових позик, то коефіцієнт фінансової стійкості дорівнює попередньому показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім від вище згадуваних показників. Так даний показник на початок 2007 року становив 0,40 , а на початок 2010 року зменшився на 0,3 та становив 0,1.

Плече фінансового важеля є найвагомішим показником і свідчить про автономність підприємства. Так, згідно таблиці 2.6. даний показник протягом досліджуваного року зменшився на 0,5, і на початок 2010 року становить 0,11.

Дані розрахунку свідчать, що як на початок 2007 року так і на початок 2010 року основний капітал сформований за рахунок власних та залучених джерел. На початок 2008 року основні фонди у 0,61 рази перевищували власний капітал, на початок 2009 року – у 0,65 разів, на початок 2010 року - у 0,92 рази (2253,2/2435,5). Проте як свідчить спадаюча тенденція показника, вже наступного року вартість основних засобів буде меншою вартості власного капіталу.

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2008 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

Частка власного оборотного капіталу в загальній його сумі з кожним роком збільшується. Ми бачимо, що в 2007-2009 році цей показник був значно нижчим рекомендованого коефіцієнта (0,5) але поступове його зростання заслуговує позитивної оцінки.

Аналіз забезпечення матеріальних оборотних коштів власним капіталом показав, що матеріальні оборотні фонди не забезпечені власними джерелами фінансування. Хоча даний коефіцієнт протягом 3-х років зріс на 36,6, на початок 2010 року він становив - 3,63. Це означає, що підприємство відчуває нестачу товарів для здійснення нормального реалізації.

Оборотність активів ВАТ «Галант» протягом досліджуваного періоду є досить низькою. В 2007 році даний показник становив 0,22, в 2008 -0,23 - році трішки покращився, і в 2009 році - 0,27. Низька оборотність активів говорить про низьку виручку від реалізації та велику кількість товарних запасів.

Оборотність товарів підприємства є дуже низькою і потребує негайного покращення через збільшення виручки від реалізації.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості за 3 роки значно покращився. Якщо в 2007 році він становив 14 996 днів, то в 2009 році - 1851 днів. Проте даний показник є досить низьким, тому підприємство фактично є залежним від кредиторів.

В цілому рентабельність всіх показників є низькою. Рентабельність активів та власного капіталу є практично однаковою (6%). Рентабельність продукції складає 26%, що відповідає рекомендованому рівневі. Оскільки підприємство отримує доходи тільки від реалізації, то рентабельність реалізації =100%.

Розробляючи стратегію підприємства по покращенню показників фінансового стану було проведено аналіз сильних та слабких сторін досліджуваного підприємства та його конкурентів, що дало змогу сформувати напрямки стратегічної орієнтації на 2010-2011 роки:

- проаналізувати систему оподаткування та визначити доцільність переходу на єдиний податок;

- вдосконалити організаційну структуру підприємства: додати в штат працівників маркетолога, який займатиметься вивченням ринку та слабких сторін конкурентів;

- запровадити матеріальну мотивацію працівників підприємства;

- проаналізувати асортиментний ряд та його реалізацію. За даними досліджень збільшити кількість товарів, що мають швидший період обертання, та зменшити кількість товарів, або вилучити їх, які слабо реалізуються;

- проаналізувати можливість отримання прибутків за рахунок здачі в оренду вільних площ приміщення.

Застосувавши всі перелічені вище рекомендації та залучивши додатково кредит в розмірі 60 тис.грн., підприємство зможе за його рахунок отримати додатково 50 тис. грн. доходу в 2011-2012 роках. Хоча в 2010 році підприємство недоотримає 60 тис.грн., воно буде прибутковим, і отримає чистого прибутку 98,7 тис. грн. За рахунок даних коштів ВАТ «Галант» матиме змогу погасити кредит. Проте вже в 2011 році прибуток підприємства становитиме 232,51 тис. грн., що буде на 50 тис. грн. більше ніж планові показники без інвестиційних нововведень. На початок 2012 року підприємство планує отримувати близько 300 тис. грн. чистого прибутку.

Дані фінансові результати дозволять підприємству на початок 2012 року стати абсолютно ліквідним (коефіцієнт абсолютної ліквідності 1,38). Воно набуде фінансового незалежності (коефіцієнт фінансової незалежності дорівнюватиме 0,98).

Оборотність активів значно покращиться (планова оборотність в 2011 році 0,38, що дорівнює 953,79 днів). Оборотність ТМЦ буде все-ще низькою, проте це не означає, що підприємству доцільно збільшувати товарні запаси, оскільки воно не зможе їх реалізувати. За даних умов даний показник є нормальним.

Рентабельність активів збільшиться до рівня 9%, аналогічно і рентабельність власного капіталу (9%). Рентабельність продукції коливатиметься на рівні 33%, що є досить високим показником для торгівельного підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.

2. Александрова М. М., Виговська Н. Г., Кірейцев Г. Г., Петрук О. М., Маслова С. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. всіх форм навч. / Г.Г. Кірейцева (ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — К.: ЦУЛ, 2002. — 268 с.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец."Фінанси", "Банківська справа":"Облік і аудит". — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 2005. — 384 с.

4. Барнич Ю.О. Бізнес-план виробничої підприємницької діяльності: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Національний технічний ун-т України "Київський політехнічний ін-т". Видавничо-поліграфічний факультет. — К.: ВАТ "УкрНДІСВД", 2002. — 120 с.

5. Біла О.Г., Галик Л.М., Дрівко М.М. Фінанси організацій і підприємств: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни студ. спец. 6.050104 "Фінанси", 6.050105 "Банківська справа", 6.050106 "Облік і аудит" / Центральна спілка споживчих товариств України; Львівська комерційна академія. — Л.: Видавництво ЛКА, 2002. — 112 с.

6. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз: Практикум: Навчальний посіб. для студ. спец. 7.050106 "Облік і аудит", 7.050201 "Менеджмент організацій" — Житомир: ТОВ "Рута", 2000. — 416 с.

7. Бутинець Ф.Ф. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік Ж: ПП „Рута”, 2000. – 221 с.

8. Бутинець Ф. Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. Підручник студентів вищих навчальних закладів спеціальності „Облік і аудит”. Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 544 с.

9. Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. - К.: Вища школа, 1994. -364 с.

10. Бондаренко Н. О., Понікаров В. Д,, Попова С. М. Аудит суб'єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 300 с.

11. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050201 "Менеджмент організацій" та 7.050107 "Економіка підприємства" / Т. А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза; За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. - Житомир: ЖПТ, 2000.-672 с.

12. Белуха Н.Т. Аудит : Учебник. – К.: „Знання”, КОО, 2000. – 769 с.

13. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. - К., 1996. – 412 с.

14. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2003.

15. Бланк И. А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

16. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. - К., 1997.

17. Голов С. Ф., В. М. Костюченко. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник. - К.: Лібра, 2001. - 840 с.

18. Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. - К.: ТОВ «Автоінтерсервіс», 2001. - 544 с.

19. Грабова Н. М. Теорія бухгалтерського обліку // За ред. проф. Кужельного М. В. К.: Видавництво „А.С.К.”, 2004. – 247с.

20. Должанський М.І., Должанський А.М. Бухгалтерський облік в Україні з використанням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Навчальний посібник. - Львів: Львівський банківський інститут НБУ, 2003. - 494 с.

21. Дорош Н. І. Аудит: методологія і організація. - К.: Т-во "знання", НОО, 2001. -402 с.

22. Завгородній В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в умовах ринку.-К..ДІ-КСІ, 1997.-832 с.

23. Івахненков С. В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: Навчальний посібник. - Київ: Знання, 2004. - 348 с.

24. Інформаційні системи бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.05.0106 "Облік і аудит" Ф.Ф. Бутинець, С.В. Івахненков, Т.В. Давидюк, Т.В. Шахрайчук; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - 2-е вид., перероб. і доп. -Житомир: ПП "Рута", 2002. - 544 с.

25. Коблянська О.І. Фінансовий облік : Навч.посіб. – К.: Знання , 2004 – 473 с.

26. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995. – 312 с.

27. Крутик О. Б. Основы финансовой деятельности предприятия. - СПб, 2003.

28. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік К, 1998. – 274 с.

29. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 460 с.

30. Кругляк Б. С. Бухгалтерський облік на підприємствах Х , 2006. – 479 с.

31. Кругляк Б. С. Бухгалтерський облік на підприємствах. Навчальний посібник. - Хмельницький, 2006. - 631 с.

32. Кулаковська Л. П., Шча Ю. В., Організація і методика аудиту: Навч. посіб. - 3-є вид. - К.: Каравела, 2006. - 560 с.

33. Кулаковська Л. П. Аудит: Навчальний посібник. - К.: С-ПРОД, 2000. - 320 с.

34. Лень В. С., Гливенко В. В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 576 с.

35. Лишиленко О. В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навчальний посібник. - Київ: Вид-во "Центр навчальної літератури", 2004. - 528 с.

36. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник для студентов спец. 7.050106 «Облік і аудит». / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця, к.е.н., доц. М.М.Шигун. –Житомир: ЖДТУ, 2004. – 352 с.

37. Сопко В.В. Бухгалтерський облік : Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000.- 186 с.

38. Усач Б. Ф. Аудит : Навч.посіб. – К : „Знання - Прес”, 2003. – 117с.

39. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України К: „А.С.К.”, 2000. – 546 с.

40. Чебанова Н. В.,Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік К : Видавничий центр „Академія”, 2002. – 537с.

41. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов. - М.: Инфра, 1996. – 267 с.

42. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 318 с.

43. Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. - М.: Перспектива, 1995. – 277 с.

44. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. - Минск; М.: ИП "Экоперспектива", 1998. – 314 с.

45. Хом’як Р. Л., Лемішовський В.І. Бухгалтерський облік в Україні Л: „Інтелект-Захід”, 2005. – 267с.

46. Томас П. Кармен, Альберт Р. Макмин. Анализ финансових отчетов. - М.: Инфра-М, 1998. – 512 с.

47. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой.-М.: Финансы и статистика, 1995. – 317 с.

48. Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е. С. Стояновой. - М.: Перспектива, 1996. – 412 с.

49. Финансовый менеджмент / Под ред. акад. Г. Б. Поляка. - М.: Финансы, 1997. – 388 с.

50. Финансовый менеджмент / Под ред. д. э. н., проф., Н. Ф. Самсонова. - М.: Финансы, 1999. – 298 с.

51. Финансы предприятий: Тексты лекций / Под ред. А. Н. Поддерегина. - К., 1998. – 316 с.

52. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1998. – 412 с.

53. Финансы / Под ред. А. М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1996. – 378 с.

54. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

55. Финансы предприятий / Л. М. Павлова - М.: Финансы ЮНИТИ, 1998. – 504.

56. Фисенко М. А. Финансы предприятий. -Минск, 1995. – 312 с.

57. Холт Роберт. Основы финансового менеджмента. - М.: Дело, 1993. – 417 с.

58. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. - М.: Финансы и статистика, 1997. – 389 с.

ДОДАТОК

Додаток 1

Порядок реалізації захисної функції власного капіталу

Додаток 2

Методи та джерела збільшення статутного капіталу підприємства

Додаток 3

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в результаті залучення додаткових внесків

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6