Дипломная работа: Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

На правах рукопису

ЛЕГЕЗА Дар‘я Георгіївна

УДК 338.43:332.155:634

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

У ПІВДЕННОМУ СТЕПУ УКРАЇНИ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Науковий керівник – доктор економічних наук,

професор, академік УААН

Месель-Веселяк В.Я.

Київ – 2005

Зміст

Вступ............................................................................................................. 4

Розділ 1. Теоретичні основи, організаційно-економічні особливості та методичні засади дослідження ефективності виробництва плодово-ягідної продукції 9

1.1 Теоретичні основи ефективності виробництва плодово-ягідної продукції ……………………………………………………………………….9

1.2 Особливості розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин........................................................................ 18

1.3 Методика досліджень і система показників ефективності виробництва 38

Розділ 2. Оцінка сучасного стану та ефективності виробництва плодово-ягідної продукції....................................................................................................... 48

2.1 Розміщення і породно-сортовий склад насаджень..................... 48

2.2 Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції.............. 60

2.3 Ефективність реалізації плодово-ягідної продукції................... 82

2.4 Забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією........... 95

Висновки до розділу 2………………………………………………………105

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в ринкових умовах………………………………………………108

3.1 Перспективи розвитку садівництва в Запорізькій області ….108

3.2 Технологічне забезпечення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції …………………………………………………………….121

3.3 Удосконалення ринкового механізму та системи реалізації плодово-ягідної продукції ………………………………………………….134

3.4 Підвищення якості плодово-ягідної продукції………………..154

Висновки до розділу 3………………………………………………………164

Висновки……………………………………………………………………..166

Список використаних джерел……………………………………………….170

ВСТУП

Актуальність теми. Підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції є одним із важливих завдань розвитку аграрного сектору економіки України. У період ринкової трансформації економічних відносин у сільському господарстві розв’язанню цієї проблеми не приділялося належної уваги. Незважаючи на найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови Південного Степу, урожайність плодово-ягідних культур і прибутковість виробництва залишаються низькими. Скоротились обсяги закладання молодих насаджень, внесення добрив, захисту плодово-ягідних насаджень від шкідників і хвороб, уповільнився процес сортооновлення, що зумовило істотне зменшення обсягів виробництва плодово-ягідної продукції. Зростання цін на ресурси, що споживаються у виробництві, не супроводжувалося відповідною зміною цін на плоди та ягоди, що зумовило зниження прибутковості їх виробництва. Тому подальший розвиток виробництва плодово-ягідної продукції потребує здійснення комплексу заходів щодо підвищення його ефективності.

У процесі аграрної реформи держава і товаровиробники здійснили ряд заходів щодо стабілізації виробництва плодово-ягідної продукції та підвищення його ефективності. Однак ряд питань, пов’язаних з розв’язанням цієї проблеми, нині не вирішено, зокрема не повністю врегульовані відносини власності на землю та майно, відсутнє ефективне управління виробництвом, недостатньо використовуються зональні переваги розміщення виробництва, не впроваджуються прогресивні технології виробництва і системи ефективного збуту плодово-ягідної продукції, а її якість не завжди відповідає вимогам ринку.

Питання теорії, методології і практики ефективності садівництва досліджували вітчизняні економісти О.Ю Єрмаков, О.В. Кравець, В.В Лазня, Т.А. Маркіна, О.А. Полюхович, І.Н. Прімишев, В.А. Рульєв, О.М.Шестопаль, А.І. Шумейко та інші. Проблеми, пов’язані з адаптацією сільськогосподарських підприємств до умов ринку, досліджували В.І. Бойко, Ю.С. Коваленко, В.І. Криворучко, В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин. Проте значна частина питань, пов’язаних з розвитком та підвищенням рівня ефективності виробництва плодово-ягідної продукції з урахуванням особливостей Південного Степу України, обґрунтуванням раціональних параметрів розвитку, технологічних рішень, за ринкових умов потребують подальших досліджень. Актуальність проблеми, недостатній ступінь її дослідження стосовно засад ринкової економіки, наявність невирішених дискусійних питань зумовили вибір теми, завдання і мету дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою наукових розробок Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” УААН з теми “Розробити пропозиції по організації ефективного виробництва в господарських формуваннях ринкового типу” (номер держреєстрації 0102U000259), а також частиною науково-дослідних робіт Таврійської державної агротехнічної академії з теми „Обґрунтування особливостей реформування спеціалізованих господарств, які займаються вирощуванням продукції багаторічних насаджень” (номер держреєстрації 0101U007478).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування напрямів підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в умовах Південного Степу.

Відповідно до мети у дисертаційній роботі передбачено вирішення наступних завдань:

· розкрити теоретичні та методичні засади формування ефективності виробництва плодово-ягідної продукції та його особливості в ринкових умовах;

· здійснити оцінку сучасних умов виробництва плодово-ягідної продукції, розміщення і породно-сортового складу насаджень;

· проаналізувати ефективність виробництва і реалізації плодово-ягідної продукції та визначити напрями її зростання в умовах Південного Степу;

· визначити ефективність застосування інтенсивних технологій виробництва плодово-ягідної продукції та розробити пропозиції щодо їх впровадження в умовах Південного Степу;

· обґрунтувати пропозиції щодо побудови системи ефективного збуту плодово-ягідної продукції та формування відповідної ринкової інфраструктури;

· розробити пропозиції щодо підвищення якості плодово-ягідної продукції;

· обґрунтувати основні напрями розвитку та прогнозні показники виробництва і збуту плодово-ягідної продукції.

Об’єктом дослідження є економічні умови та механізм формування ефективності виробництва плодово-ягідної продукції у Південному Степу України. Поглиблені дослідження здійснено на матеріалах сільськогосподарських підприємств Запорізької області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань забезпечення ефективного виробництва плодово-ягідної продукції з урахуванням зональних особливостей.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є процес ефективного поділу праці на основі природноекономічних умов регіонів, підтвердженого вітчизняним і зарубіжним досвідом з питань розвитку садівництва, розміщення, концентрації і спеціалізації виробництва плодово-ягідної продукції, що є основою підвищення його ефективності. В основу дослідження покладено діалектичний метод пізнання та системний підхід, що дозволило комплексно дослідити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції й обґрунтувати напрями її підвищення в ринкових умовах, наукові праці зарубіжних і вітчизняних вчених, нормативні та законодавчі акти державних органів з досліджуваних питань. При дослідженні теоретичних і методологічних засад ефективності виробництва використовувались абстрактно-логічні методи пізнання, а саме: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії і порівняння. У дослідженнях залежності між показниками і факторами ефективності виробництва використовувався метод групувань і метод аналізу трендових рядів з використанням лінійних і степеневих функцій. При підготовці інформаційної бази для розробки пропозицій щодо забезпечення раціонального споживання плодово-ягідної продукції використано метод анкетування. У дослідженні основних напрямів і перспектив розвитку виробництва плодово-ягідної продукції використовувалися балансовий та програмно-цільовий методи. Розрахунок економічної оцінки технологічних рішень базувався на застосуванні нормативного методу. Пропозиції щодо удосконалення ринкового механізму та системи реалізації продукції опрацьовані за допомогою абстрактно-логічного методу та порівняння. Для визначення впливу споживчого попиту на рівень виробництва і якість плодово-ягідної продукції використаний метод економічного моделювання.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Держкомстату України, Держсадвинпрому України, Запорізького обласного управління статистики, річних звітів сільськогосподарських підприємств, наукових звітів Інституту зрошуваного садівництва ім. М.Ф.Сидоренка УААН, анкетних обстежень автора, методичні розробки та рекомендації Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” УААН, законодавчі та нормативні акти.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, що характеризують наукову новизну та розкривають основний зміст дисертаційного дослідження належать такі положення:

Вперше:

- запропоновано модель оцінки якості плодово-ягідної продукції на стадіях виробництва, зберігання, переробки, транспортування та реалізації на основі технологічних вимог щодо її якості з урахуванням споживчого попиту;

- обгрунтовано напрями реалізації плодово-ягідної продукції через електронну мережу та нормативні витрати на створення електронних магазинів, що реалізують продукцію через систему Internet і поза цією мережею.

Дістали подальший розвиток:

- методичні підходи щодо обґрунтування зональної спеціалізації й прогнозних показників виробництва плодів і ягід шляхом урахування регіональних природно-економічних особливостей виробництва кожного виду плодово-ягідної продукції, щомісячної потреби населення регіону та її забезпечення, а також напрямів розвитку внутрішніх і зовнішніх ринків збуту;

- методика оцінки ефективності виробництва плодово-ягідної продукції на основі норми прибутку з урахуванням вартості основних і оборотних засобів, які прямо або опосередковано використовуються у плодово-ягідному виробництві, включаючи вартість землі під плодово-ягідними насадженнями;

- методичні підходи до дослідження ефективності виробництва з урахуванням таких факторів як зональне розміщення та рівень забезпеченості населення плодово-ягідною продукцією і зростання його купівельної спроможності.

Удосконалено:

- порядок надання земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) з урахуванням вартості земельних масивів під плодово-ягідними насадженнями залежно від їх віку, породи та сорту;

- комплексну економічну оцінку прогресивних технологій виробництва плодово-ягідної продукції, яка включає такі складові, як застосування добрив, система захисту рослин, механізація виробничих процесів, з урахуванням витрат та цін на продукцію, що забезпечують розширене відтворення виробництва в галузі.

Практичне значення одержаних результатів мають пропозиції щодо визначення напрямів і параметрів формування нормативної собівартості плодово-ягідної продукції, що забезпечує розширене відтворення, які використані в ТОВ “Маяк” Мелітопольського району Запорізької області довідка (№ 143 від 12.10.04). Дослідним господарством ДГ “Мелітопольське” при безпосередній участі здобувача впроваджена система реалізації плодів і ягід за допомогою електронної мережі (довідка № 439 від 14.10.2004). Основні положення концепції розвитку садівництва, а також пропозиції щодо підвищення ефективності та якості плодово-ягідної продукції використано Головним управлінням сільського господарства і продовольства Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 05-01/2162 від 08.12.2004).

Особистий внесок здобувача . Наведені в дисертації результати дослідження і пропозиції щодо підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції та удосконалення системи її реалізації, підвищення якості плодів і ягід, а також прогноз розвитку виробництва плодово-ягідної продукції є особистими розробками автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатами особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (Харків, 2001 р.); “Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (Київ, 2001 р.); “Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК в післяреформований період” (Мелітополь, 2002 р.); “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (Луганськ, 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладені в 11 наукових працях та одній монографії. З них 10 є одноосібними, загальним обсягом 3,5 др. арк., у тому числі 6 опубліковано у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 186 сторінках комп’ютерного тексту. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, містить 47 таблиць, 14 рисунків, 34 додатка. Список літературних джерел включає 174 найменування.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

1. 1 . Теоретичні основи ефективності виробництва плодово-ягідної продукції

Економічний і соціальний розвиток суспільства пов‘язаний з проблемами ефективності виробництва. Ефективність виробництва слід розглядати як об‘єкт пізнання та планомірного використання. Реалізація такого завдання потребує визначення сутності ефективності. За висловом Ф.Енгельса, “потрібно відразу пізнати, що таке даний предмет, щоб можна було зайнятися тими змінами, які з ним відтворюються” [161, с.303].

З точки зору економічної теорії, економічна ефективність господарської системи – це склад, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б одної людини, не погіршуючи при цьому становище іншого члена суспільства [51, с.56].

Політична економія розрізнює дві форми розширеного виробництва: розширене екстенсивно, якщо розширюється поле виробництва, та розширене інтенсивно, якщо застосовується більш ефективні засоби виробництва [71, с.193]. В реальному житті ці форми виробництва завжди діють у взаємозв‘язку і в певному для кожного історичного етапу відношенні. На діалектичну єдність і протилежність екстенсивної та інтенсивної величин вказував ще Гегель “Ці два визначення кількості, – вказує він, – не протистоять один одному як самостійні види. Кожна інтенсивна величина також є екстенсивною, і, навпаки, кожна екстенсивна величина також є інтенсивною” [21, с.128]. Отже, при інтенсивному типі росту головне – підвищення ефективності виробництва, ріст віддачі від використання витрат або ресурсів.

Іншими словами, економічна ефективність сільськогосподарського виробництва підвищується в тих випадках, коли темпи росту валової продукції випереджатимуть приріст додаткових витрат у галузі. Однак така закономірність не буде переважаючою у сучасному виробництві.

У наукових працях з проблем аграрної економіки в період планово-адміністративної системи ефективність виробництва продукції визначалась як відношення результату виробництва до витрат, які зумовили цей результат. І.А.Петренко і П.І. Чужинов вказували, що економічна ефективність виробництва характеризує відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат), які зумовили цей ефект (результат), або навпаки – відношення ресурсів (витрат) до величини одержаного економічного ефекту (результату) [92, с.325].

Можливо, з позиції сучасності можуть видатися недостатньо обґрунтованими тлумачення економістів сутності такої складної категорії, якої є ефективність виробництва. Однак, принципові положення матеріальної основи ефективності – відношення ефекту до ресурсів чи результату до витрат – було визначені достатньо чітко.

У наведених тлумаченнях сутності ефективності сільськогосподарського виробництва криється вагоме теоретичне підґрунтя. Однак в них не виявлена мета розширеного виробництва – збільшення виробництва продукції.

У сучасному економічному словнику поняття “ефективність” визначається як відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, як відношення ефекту, результату до витрат, які забезпечують його одержання [103, с.471].

Великий внесок у визначення ефективності садівництва зробили вітчизняні економісти: В.Майдебура, О.Шестопаль, О.Єрмаков, Л.Романова, Д. Чухно, В.Юрчишин, А.Шумейко, Ф.Яковенко, Л.Гаврилов, В.Рульєв, Т.Маркіна.

Д.Чухно, зокрема вказував: “Основним завданням в організації промислового садівництва є забезпечення максимального виробництва плодів і ягід на наявній площі насаджень з найменшими грошовими та матеріальними витратами” [145, с.202].

Економісти радянського періоду до факторів ефективності відносять собівартість продукції, рівень спеціалізації та інтенсифікації виробництва плодів і ягід, а також географічне розміщення плодово-ягідних насаджень. Наприклад, В.В. Юрчишин писав: “Ефективність інтенсифікації найбільш повно може бути виражена комплексом показників, головними серед яких є зростання валової продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості одиниці врожаю і збільшення прибутку” [160, с.107]. У методичних рекомендаціях щодо формування і розвитку ринку плодоовочевої продукції напрями підвищення ефективності визначаються за рахунок впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглиблення спеціалізації виробництва, удосконалення розміщення культур, покращення породно-сортового складу насаджень, розширення переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування [81, с.33].

До підвищення ролі спеціалізації та регіонального розміщення продукції садівництва підводять сутність ефективності виробництва Т.Маркіна [70], А.Шумейко [50], Г. Агение [1], Є.Задорожна [33], А.Шепельский [146].

При визначенні ефективності виробництва Т. Маркіна прийшла до висновку, що “ефективність в більшій мірі проявилася в умовах спеціалізації галузі” [70, с.8]. А.Шумейко вказує, що: “підвищення економічної ефективності плодів і ягід залежно від поглиблення спеціалізації садівництва зумовлюється тим, що в господарствах із вищим рівнем спеціалізації, як правило, краще використовується виробничий потенціал завдяки запровадженню інтенсивних технологій виробництва й реалізації продукції, прогресивних форм організації та оплати праці, розширення зберігання й переробки продукції” [50, с.34]. В роботах економістів періоду планової економіки велика роль у підвищенні ефективності виробництва відводиться його інтенсифікації. Але кожен із вчених трактує цей період по-своєму.

В.Юрчишин акцентує увагу на удосконаленні породно-сортового складу плодових і ягідних культур і підкреслює, що “... важливе місце повинно відводитись обґрунтованому добору порід і сортів, встановленню такого співвідношення між ними, яке забезпечувало б одержання запланованої кількості фруктів і ягід при можливо менших розмірах витрат на створення продуктивних насаджень” [160, с.155].

О. Шестопаль розглядає питання економічної ефективності плодово-ягідного виробництва з позиції ефективності капіталовкладень на створення садів і ягідників [147]. Цієї точки зору притримується ряд авторів [159, с.91], які стверджують, що проблема підвищення економічної ефективності капітальних вкладень і використання основних виробничих фондів в садівництві, і перш за все головного їх елемента – багаторічних насаджень, вирішується двома шляхами: за рахунок інтенсифікації виробництва, тобто створення високопродуктивних насаджень при максимально можливому зниженні питомих капітальних вкладень і скороченні терміну інвестиційного процесу та за рахунок високоінтенсивного продуктивного використання насаджень.

В. Рульєв вважає: “При всіх сприятливих факторах визначальними є інтенсифікація виробництва плодів на тій же плодоносній площі за рахунок додаткового вкладення капіталу, шляхом послідовного удосконалення технології, техніки й організації виробництва, впровадження найкращих сортів плодових культур, досягнень науки та виробничого досвіду, які у підсумку забезпечують підвищення ефективності виробництва” [114, с.3].

Водночас деякі вчені вважають, що основним фактором підвищення ефективності виробництва є зниження собівартості за рахунок зменшення матеріально-грошових витрат. П.Дуброва пише: “Інтереси суспільства потребують максимального одержання необхідної йому продукції при мінімальних витратах праці і коштів”. Цю думку поділяють Ф.Яковенко і Л.Гаврилов, які вказують на швидке збільшення виходу валової та товарної продукції на кожні 100 га земельних угідь з найменшими затратами праці і коштів, що дасть змогу знизити собівартість продукції й підняти економіку господарства.

З подібними висновками не можна погодитися. Галузь садівництва передбачає великі обсяги капіталовкладень. Вона є однією з великозатратних галузей у сільському господарстві. Відомо, що в економіці, як і в інших сферах суспільного життя, існує причинно-наслідкова залежність: одержання продукції є наслідком певних вкладень, тобто збільшення обсягів виробництва продукції – це результат інтенсифікації, а не сам процес. Ще І.Буздалов визначив, що подібні трактування – це “... зведення економічного процесу до кількості продукції, яка одержана з 1 га землі, від кожної тварини, не враховуючи того, що сутність проблеми якраз полягає в тому, як одержати цю продукцію, на якій економічній основі, якими матеріальними засобами” [17, с.9]. Будь-яке виробництво – це перш за всього витрати. Доречно нагадати зауваження К.Маркса, що немає землі, яка б приносила який-небудь продукт без витрат капіталу [72, с.261].

Зосереджуючи увагу на підвищенні ефективності з найменшими витратами, прихильники концепції не врахували придбання нових й удосконалення старих машин, виведення нових порід і сортів плодово-ягідних культур, удосконалення системи ведення садівництва, підготовки кваліфікованих кадрів, що потребує великих витрат, які являють собою такі ж додаткові вкладення. Отже мають рацію ті вчені, які визначають інтенсифікацію виробництва як фактор ефективності виробництва плодово-ягідної продукції необхідно розглядати як єдність додаткових вкладень засобів виробництва на один гектар поряд із збільшенням виходу продукції і як дві складові одного і того ж процесу.

Узагальнюючи праці вчених періоду планової економіки, можна зробити висновок, що питання підвищення економічної ефективності досліджувалися з позиції удосконалення концентрації та розміщення плодово-ягідних насаджень, рівня інтенсифікації.

Новий підхід до визначення теоретичної сутності ефективності виробництва зумовлений розгортанням процесу приватизації сільськогосподарських підприємств.

Питання розвитку й ефективності виробництва садівницьких господарств різних форм господарювання в умовах реформування власності розглядали Д.Баюра [12], В.Павлов [91], О. Єрмаков [31]. Але об‘єктами досліджень в цих роботах були колективні та державні сільськогосподарські підприємства.

“Розвиток організаційних форм, - підкреслює О.Ю.Єрмаков, - є складовою частиною науково-технічного прогресу, яка являє собою особистий фактор економічної ефективності. Це зумовлено тим, що економічний ефект, одержаний в результаті зміни організаційних форм виробництва, є за сутністю безоплатним, оскільки не потребує для своєї реалізації додаткових капіталовкладень, а навпаки, навіть може призвести до їх зниження у розрахунку на одиницю плодово-ягідної продукції” [31, с.19]

Згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року були сформовані нові організаційне структури сільськогосподарського виробництва, форми господарювання якої засновані на засадах приватної власності на землю й інші засоби виробництва [138]. Тому нині постає питання про визначення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських кооперативах, товариствах з обмеженою відповідальністю, приватних підприємствах та інших.

Не можна погодитися з думкою В.Мамутова, що великі колективні сільськогосподарські підприємства на державній землі навіть у не дуже сприятливих умовах можуть бути досить ефективними [68, с.78]. Тут доречно навести висловлювання П.Т. Саблука на Других Всеукраїнських зборах вчених економістів-аграрників: якщо немає реального власника – немає реальних, нормально функціонуючих ринкових відносин. Тому сьогодні вкрай необхідно визначити реального власника й допомогти йому усвідомити в економічному плані свої можливості й наслідки діяльності, створення середовища для повнішого використання [117, с.19].

Заслуговують на увагу наукові праці О.Кравця [49], Є. Полюхович [96], О.Яцух [166], К.Мазур [65], які розглядають питання розвитку й ефективності функціонування плодового підкомплексу в умовах інтеграції та кооперації виробництва, маркетингової діяльності у відповідності до споживчого попиту плодово-ягідної продукції та місткості регіонального ринку.

О.Яцух підкреслює, що в сучасних умовах при розгляді факторів підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції “особлива увага має надаватися удосконаленню породно-сортової структури насаджень у напрямку певної відповідності її з огляду на цільове призначення продукції” [166, с.12]. Такої ж думки дотримується і О. Кравець, який вказує, що удосконалення породно-сортової структури промислових садів є одним з вирішальних напрямів підвищення ефективності галузі [49].

Підвищення ефективності виробництва з позиції удосконалення породно-сортового складу повинно здійснюватися з урахуванням таких факторів, як наявність ресурсного потенціалу, оптимальна концентрація і спеціалізація галузі та ступінь її орієнтації на потреби ринку, і перш за все за розташування населених пунктів, яке є основним споживачем плодово-ягідної продукції та наявності переробних підприємств.

Аналізуючи діяльність плодоовочеконсервного виробництва в Україні В. Лазня прийшла до висновку, що у великих містах і промислових центрах потужні підприємства галузі находяться у значно гіршому становищі, ніж у сільської місцевості: з точки зору забезпечення сировиною (за обсягом й асортиментом) та внаслідок вищих транспортних витрат на її перевезення у розрахунку на одиницю виробленої продукції, а також нижчих якісних характеристик при перевезенні на великі відстані [53, с.73].

На ефективне ведення сільського господарства за рахунок оптимального розміщення сировинних зон поблизу міст залежно від чисельності населення вказує й російський вчений Ф.А. Сайфулин, який пише: “Біля великих міст і промислових центрів створюються райони приміського сільського господарства, які покликані забезпечувати міське населення малотранспортабельними продуктами харчування. Тут повинні розвиватися сировинні зони [124, с.8].

У зв‘язку із скасуванням держзамовлення в 1997 році сільськогосподарські підприємства змушені самостійно шукати канали збуту продукції. Не маючи гарантій щодо збуту продукції, основна частина сільськогосподарських товаровиробників відмовилась вирощувати таку трудомістку плодово-ягідну продукцію. Зниження економічної ефективності було спричинено рядом чинників: втратою господарствами традиційних ринків збуту плодово-ягідної продукції, низькою платоспроможністю населення і монополізмом переробних підприємств, а також диспаритетом цін між галуззю садівництва й іншими галузями народного господарства.

Тому при розгляді ефективності виробництва продукції необхідно враховувати дієвість ринкового механізму, а отже попит, пропозицію, ринкову інфраструктуру й цінову політику. Згодні з думкою Т.Дудара стосовно того, що практичне здійснення виваженої інтегрованої політики щодо ефективності функціонування будь якого агропромислового формування на ринку, яка б задовольняла як товаровиробників, так і споживачів, вимагає максимального пристосування виробництва до вимог ринку для підвищення ефективності формування підприємства. Такої ж думки дотримуються І.Минаков [83], Ф.Сайфулін [124], С.Ягуткін [163].

Отже, необхідно переорієнтуватися до вимог ринку, які будуть задовольняти потреби споживачів у плодово-ягідній продукції за ринковими цінами, що відповідатимуть вимогам якості. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року передбачав нарощування експортного потенціалу, стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції та розвиток інфраструктури ринку [36].

Слушним є висловлювання П.Т. Саблука, який акцентує увагу на тому, що головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом забезпечення умов для прискорення формування ефективного господаря-власника, а також створення економічних умов господарювання [117, с.43].

Таким чином, ефективність виробництва плодово-ягідної продукції є не тільки результатом процесу виробництва, а й діяльності, пов‘язаної із збутом і реалізацією продукції. В сучасних умовах господарства повинні знайти такі ринки збуту й канали реалізації, які б забезпечували конкурентоспроможність господарської діяльності. Ефективність виробництва повинна відбивати не тільки ресурсно-витратну її частину, а й відображати процес відтворення, тобто відносини між господарствами й об‘єктами ринкової інфраструктури. Ми погоджуємося з думкою професора В.Свободіна, який вказує, що ефективність системи АПК визначається в забезпеченні умов розширеного відтворення і на цій основі виробництва необхідного для країни продовольства, сировини для промисловості [126, с.42]. Він підкреслює, що про рівень впливу ринкових відносин на стадії виробництва продукції можна судити за показниками її реалізації, а на стадії останніх – за показниками обсягу та якості реалізованої продукції та її зберігання [127, с.10].

Формування ефективного сільськогосподарського виробництва, у тому числі плодово-ягідної продукції, являє собою складний багатогранний процес. Тому більшість учених розглядає його з позиції системного підходу у визначенні груп особливостей або факторів економічної ефективності. Однак, дослідники не дійшли до єдиної думки, щодо визначення системи показників рівню ефективності виробництва. Так, І.Прімишев виділяє збутові й виробничі організаційно-економічні критерії ефективності плодоовочівництва та виноградарства [101, с.9]. При визначенні економічної ефективності В. Баликов акцентує увагу на системі показників рентабельності і вказує, що теорія повинна позбавитися від надмірної орієнтованості на дослідження витрат і перенести акцент на вартісні результати виробництва, на економічний ефект, тобто на рентабельність [10, с.19-20]. Ми вважаємо ці дві системи не повними й погоджуємося з думкою В. Свободіна та М. Свободіної про те, що ефективність являє собою “економічну категорію, яка відображає широкий комплекс умов функціонування продуктивних і виробничих відносин, які в сукупності забезпечують процес розширеного відтворення [127, с.9].

Отже, економічна ефективність виробництва визначається не тільки взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, але залежить і від впливу споживчого попиту населення, умов ринку та взаємозв‘язків між виробниками плодово-ягідної продукції, переробними підприємствами і підприємствами ринкової інфраструктури. Тобто ефективність виробництва визначається рядом факторів на кожній з трьох стадій – виробництво, реалізація, споживання.

1. 2 . Особливості сучасного стану розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин

Україна є одним з основних районів товарного садівництва в світі. Природні умови більшості областей сприятливі для вирощування основних плодових культур. На розвиток і розміщення садівництва крім грунтово-кліматичних умов впливають розміщення промисловості, місцезнаходження й відстань до великих міст і промислових центрів, щільність населення, наявність переробної промисловості, розвиненість шляхової мережі та ринкової інфраструктури. Протягом тривалого часу товарне виробництво плодів в Україні концентрувалось у зонах і регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами.

Теоретичні основи розміщення виробництва були започатковані у XIX ст. на засадах географічного детермінізму та енвайроменталізму. Вже тоді ця проблема розглядалося з огляду на ринкові умови господарювання, де визначним є одержання прибутку.

Серед прибічників теорії розміщення виробництва були І.Фон Тюнен, А.Вебер, А.Льош, В.Кристалер, В.Ізард.

Засновником теорії розміщення виробництва вважається І.Г. Фон Тюнен („Ізольований стан Фон Тюнена”). До основних чинників, що впливають на розміщення виробництва, він відносив обсяг транспортних витрат. Згідно з цією схемою розміщення сільськогосподарського виробництва можливо здійснювати за допомогою кола та концентричних кілець, де місто й ринок збуту розташовані у центрі території, тобто у центрі кола [14, с.535].

А.Вебер („Теорія розташування промисловості Альфреда Вебера”) як засновник теорії „промислового штондорта” вперше здійснив аналіз розташування промисловості, суть якого полягає в тому, що джерела сировини та споживачі продукції розташовані у різних місцях виробництв. За допомогою трикутника він визначив оптимальну точку розташування місця виробництва, в якій транспортні витрати будуть мінімальними, за умови однакових виробничих витрат. Вершинами цього трикутника, на думку А.Вебера, є пункти сировини та споживання [14, с.536].

Основним недоліком теорії А.Вебера, на нашу думку є те, що він розглядав модель ізольованого господарства в умовах досконалої конкуренції, тобто виключив можливість впливу розміщення виробництва на попит продукції. А.Льош вказував, що „міркування А.Вебера мало припустимі там, де сільськогосподарський сектор невеликий, наприклад багатих країнах чи країнах, які імпортують продовольство. Його тлумачення засноване тільки на одному факторі: впливу розміщення виробництва на споживання” [64, с.102].

Вперше вплив попиту продукції на розміщення виробництва проаналізував саме А.Льош („Економічна теорія розташування”, „Географічне розміщення господарства”). Він підкреслював, що необхідно “розглядати ринкові зони, які виникають не в результаті яких би ні було різниць у природному середовищі державного устрою, а у підсумку взаємодії чисто економічних сил, одна частина яких направлена на концентрацію, а друга – на розосереджування. До першої групи повинні бути віднесені усі переваги, які обумовлені спеціалізацією та масовим виробництвом, до другої – економія на транспортуванні, пов‘язані із багатогалузевим виробництвом” [64, с.115]. В. Кристалер, на відміну від А.Льоша, стверджував, що методологічно підходи до розташування міст відрізняють від підходів до розміщення галузей. Йому належить теорія „центрального населеного пункту”, який забезпечує навколишнє середовище послугами та товарами. В. Кристалер („Розташування міст у Південний Німеччині”) запропонував ієрархічну модель залежності населених пунктів від центрального міста за умов його функціонального значення і ступеня впливу на простір.

Аналізуючи основні методологічні підходи до розміщення виробництва, опрацьовані засновниками теорії розміщення [14, 64, 112], постає можливість узагальнити й обґрунтувати основні теоретичні засади розміщення виробництва (табл.1.1)

Таблиця 1.1

Основні методологічні підходи до теорії розміщення виробництва

Продовження таблиці 1.1

Ідею оптимального розміщення виробництва вивчали й радянські вчені. У 20-ті роки XX ст. з‘являються концепції, які одержали в науковій літературі того часу назву „транспортної орієнтації”, „орієнтації на робочу силу”, „сировинної орієнтації”. Концепцію „транспортної орієнтації” розвивали С.Бесонов, „орієнтацію на робочу силу” – В.Жуковський, „сировинної орієнтації” – А.Гінзбург і В.Михайлов [20, с.328].

Із спектра галузей рослинництва галузь садівництва визнається, безперечно, як одна з найскладніших. По-перше, в економічному плані земля під садами нероздільно пов‘язана з основними засобами виробництва (залишкова вартість багаторічних насаджень). Існує проміжок часу між інвестуванням у створення садів й отриманням віддачі на вкладені кошти. По-друге, в технологічному плані, садівництво потребує врахування особливостей формування породно-сортового складу насаджень, пов‘язаних з природно-кліматичними умовами виробництва, великою інтенсивністю механізованих робіт. По-третє, в соціальному плані садівництво потребує значної кількості робочої сили в обмежені періоду часу, але це додаткові робочі місця, що має велике значення в умовах реформування агарного сектора економіки при скороченні попиту на робочу силу.

На важливість розвитку й розміщення садівництва особливу увагу звертали у своїх наукових працях В.В.Юрчишин, О.М. Шестопаль, Є.П.Задорожня, А.І.Шумейко, О.Ю.Єрмаков, В.А.Рульєв, В.І.Криворучко, П.Я.Кравченко, В.М.Яропуд, Л.В.Романова.

Проблема подальшого розвитку й розміщення промислового садівництва має вирішуватися за допомогою оцінки адаптації цієї галузі до комплексу природних та економічних умов зони, підзони та конкретного господарства [130, с.272; 116, с.20].

О.Єрмаков вказує, що сади та ягідники можуть забезпечити потрібний ефект і краще виявити свої потенційні можливості тільки при умовах найбільшої відповідності природних чи штучно створених умов їх біологічним особливостям та вимогам [31, с.54].

На нашу думку, питання удосконалення розміщення виробництва плодової та ягідної продукції в ринкових умовах повинно вирішуватися не тільки з урахуванням природно-кліматичних умов й раціонального використання природних ресурсів, наявності переробних підприємств і плодосховищ, ринкового попиту на плодову продукцію, а передбачати створення роздрібних й оптових ринків, агроторгових домів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

На підтвердження вищевикладеного слід послатися на наукову працю П.Кравченка, А.Шумейка та С.Кучеренко, в якій автори акцентують увагу на тому, що при розробленні раціональної схеми розміщення виробництва продукції садівництва слід враховувати потребу народного господарства в продуктах харчування та в сировині для промислової переробки, а також необхідність виробництва частини продукції для продажу її за межі республіки і можливості міжрегіонального обміну [50, с.33].

Як справедливо вказує Агірбов Ю., на розміщення садів значною мірою впливає наявність міст і промислових центрів, які, з одного боку, зумовлюють необхідність зосередження біля них виробництва малотранспортабельної продукції, а з другого – мають змогу забезпечувати потребу садівництва у робочій силі в період збирання врожаю шляхом залучення трудових ресурсів міст [2, с.33].

У різні періоди ці питання поглиблено вивчали В.Юрчишин, Д.Чухно, В.Майдебура, О.Єрмаков, В.Рульєв.

Так В.Майдебура вказує, що „розміщення сільськогосподарських структур необхідно планувати з урахуванням скорочення перевезень, максимального забезпечення свіжими плодами та ягодами як сільського, так і міського населення” [159, с.45].

А.Шумейко визначив чотири фактори оцінки пріоритетності розміщення плодово-ягідного виробництва: ступінь насичення ринку продуктами, вплив на ефективність виробництва, можливості економії ресурсів, екологічні наслідки [155, с.6].

У зв‘язку з цим привертають увагу обґрунтовані міркування та висновки Д.Чухно, який наголошує на тому, що дані існуючого розміщення плодових порід дозволяють судити не тільки про те, як географічно розташувались ті чи інші плодові культури, в яких районах досягнута найбільша щільність насаджень, а й зробити висновки про подальший розвиток промислового садівництва з урахуванням спеціалізації насаджень, які забезпечують найбільшу товарність плодової продукції [145, с.125].

Автор дисертаційної роботи поділяє думку О. Шестопаля стосовно того, що удосконалення розміщення промислового садівництва повинно здійснюватися в напрямку посилення процесів формування спеціалізованих зон і районів для найбільш повного використання сприятливих грунтово-кліматичних умов для вирощування культур і сортів, які мають обмежений ареал розповсюдження [147, с.145]. Зокрема О.Єрмаков відзначає, що в країні існують спеціалізовані зони й мікрозони виробництва плодів та ягід, що особливо характерно по відношенню до культур, які мають в силу своїх біологічних та економічних особливостей ареали розповсюдження [31, с.32].

Для створення промислових насаджень особливо цінних порід і сортів такі культури слід розміщати в районах, найбільш сприятливих для їх вирощування, беручи до уваги інтереси спеціалізації садівництва та інтереси розвитку окремих культур й не займаючи площі під породами, які можуть успішно вирощуватись в будь-якому іншому районі області чи країни [145, с.130]. Така точка зору, на наш погляд, не втратила своєї актуальності і в ринкових умовах і по суті є однією з найбільш прийнятних для сучасних умов розвитку садівництва.

По суті узагальнений висновок стосовно цієї проблеми дає В.Юрчишин, вказуючи, що “найкращі результати в розвитку садівництва досягаються при найбільш раціональному розміщенні насаджень, повному використанні природних умов, урахуванні особливостей цієї галузі й постійній увазі до неї” [160, с.133].

На основі вивчення теоретичних питань розміщення плодово-ягідного виробництва нами розроблена модель впливу факторів розміщення на загальний рівень розвитку садівництва (рис. 1.1).

При розгляді проблем розміщення виробництва плодової продукції необхідно звернути увагу на питання спеціалізації виробництва, яка забезпечує раціональне використання виробничих ресурсів, зниження собівартості плодово-ягідної продукції, а також зумовлює підвищення ефективності виробництва. Зокрема, зональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва сприяє кращому використанню природних умов досліджуваної області, досягненню максимальних показників у виробництві плодової продукції.

Характеризуючи ряд особливостей спеціалізації виробництва плодової продукції В.Майдебура підкреслює, що спеціалізація веде до підвищення рівня концентрації та інтеграції з переробною промисловістю [159, с.132]. О.Єрмаков акцентує увагу на тому, що функціонування садівничих підприємств можливе лише в тому випадку, коли господарська спеціалізація є логічним продовженням територіального розміщення чи зональної спеціалізації галузі [31, с.80].

Разом з тим у сільськогосподарських підприємствах необхідне раціональне поєднання галузей, тобто необхідно розвивати не тільки основну галузь, а й додаткові, такі як овочівництво, виноградарство, баштанництво. Сприятливі умови для садівництва, часто є найкращими також для вирощування зернових, кормових, овочевих культур. В окремих регіонах ця конкуренція складається не на користь садівництва. Виникає проблема, розв‘язанню якої може сприяти концентрація садівництва там, де ця суперечність відсутня [30, с.261].

Цю проблему широко висвітлювали у своїх наукових працях В.Юрчишин, Д.Чухно, О.Єрмаков, А.Шумейко та інші. Зокрема, А. Шумейко підкреслює, що необхідно поглибити спеціалізацію та концентрацію виробництва продукції залежно від цільового призначення. Цієї точки зору притримується і В.Майдебура, який вказує, що залежно від спеціалізації районів плодівництва, тобто планово-цільового призначення виробництва плодової продукції, повинен формуватися тип садового господарства [145, с.125]. Садівницькі підприємства поділяються на виробничі типи за такими ознаками як рівень спеціалізації, склад додаткових галузей, наявність внутрішньогалузевій спеціалізації, цільове призначення (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Типи садівничих підприємств за цільовим призначенням продукції

Найбільш повно й обґрунтовано сутність розподілу садівницьких підприємств на підтипи виклав Д. Чухно. Доцільно звернути увагу й на міркування О.Єрмакова стосовно того, що для ефективного функціонування садівничих підприємств необхідно створювати в них таку виробничу структуру, яка б забезпечувала найповніше використання наявних природно-економічних умов для досягнення граничного (маргінального) рівня урожайності плодових та ягідних культур, максимально можливого рівня спеціалізації й інтенсивності плодово-ягідного виробництва, пристосування сучасних форм організації праці, які розраховані на найбільш продуктивне використання сільськогосподарської техніки і робочої сили, кращу керованість як господарством в цілому, так і окремими підрозділами, пропорційність обсягів виробництва плодів та ягід з постійними і тимчасовими трудовими ресурсами [31, с.211].

Одразу постає питання, які оптимальні параметри повинні мати спеціалізовані підприємства по виробництву плодово-ягідної продукції, та якими мають бути межі спеціалізації виробництва з урахуванням реальних умов ринкової економіки. З цього приводу висуваються різні думки. Так, О.Шестопаль вказує, питома вага основної галузі, розрахованої в структурі товарної сільськогосподарської продукції, має бути не менше 80%; площа плодоносних плодових та ягідних насаджень – 500-600 га, а валовий збір садівничої продукції повинен досягати 8-10 тис.тонн [147, с.240; 31, с.211].

Автор дисертаційної роботи поділяє точку зору В. Юрчишина про те, що раціональним або оптимальним є такий розмір господарства, який забезпечує найкращі організаційно-економічні й технологічні умови високопродуктивного використання землі, техніки та трудових ресурсів для одержання максимальної кількості продукції з гектара землі при мінімальних затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції [160, с.99].

В умовах адаптації садівницьких підприємств різних форм власності до ринкового середовища особливості добору порід і сортів, а також їх пристосованість до природно-кліматичних умов регіону відіграють вирішальну роль у розвитку садівництва та розміщенні плодових і ягідних насаджень.

Характеризуючи сутність і значення породно-сортового складу В.Юрчишин визначає його як один з найважливіших факторів інтенсифікації садівництва [160, с.156]. При цьому породно-сортовий склад у цій галузі в поєднанні з іншими чинниками зумовлює кількість, якість і собівартість садівницької продукції не на один-два роки, а на досить тривалий період [162, с.68].

Досліджуючи питання породно-сортового складу А.Шумейко виклав вимоги, які пред‘являються до сорту: висока продуктивність, смакові та поживні якості, стійкість до несприятливих погодних умов, шкідників і хвороб, широкий ареал розповсюдження [154, с.72]

Універсальних за придатністю до умов усіх місцевостей сортів багаторічних плодових рослин, звичайно, бути не може. Проте, у процесі реформування та адаптації підприємств до ринкового середовища необхідно приділити увагу удосконаленню породно-сортового складу з урахуванням конкурентоспроможності плодової продукції, каналів реалізації та платоспроможності населення даного регіону. Як підкреслює О. Єрмаков, обмежений породно-сортовий склад садів ускладнює рівномірне постачання населення плодовою продукцією і плодопереробної промисловості сировиною. Нерівномірні також затрати праці на обслуговування таких насаджень [158, с.43].

У рекомендаціях щодо районування сортів не вказано ні кількісне, ні навіть процентне співвідношення сортів по регіонах, зонах, областях. На цьому наголошують у своїх працях В.Юрчишин, В.Рульєв, Д.Чухно, О.Шестопаль. Стосовно цього питання слушною є думка В.Рульєва про те, що велике значення має обґрунтований добір порід і сортів, встановлення такого співвідношення між ними, яке забезпечувало б одержання запланованого обсягу плодів і ягід при оптимальних витратах на створення садів, зайнятості працюючих у господарствах протягом року, з обов’язковим врахуванням вимог ринку [116, с.118].

Як зазначає В.Юрчишин, при закладанні садів треба виходити також з принципу: зменшення площі повинно супроводжуватися скороченням кількості вирощуваних у ньому порід і сортів [162, с.187].

Підсумовуючи викладене, слід вказати, що існують різні групи формування структури породно-сортового складу. Зокрема, О.Шестопаль виділяє п‘ять організаційно-економічних принципів формування породно-сортового складу промислових садів: забезпечення виробництва садівницької продукції у відповідності до народно-господарської потреби в ній; пріоритет не на виробника, а споживача; повне врахування економічних факторів (трудові ресурси, розміщення ринків збуту плодопереробних підприємств, зональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва та інше), які впливають на рівень розвитку, концентрації і спеціалізації садівництва, прискорення окупності капітальних вкладень на створення садів та ягідників, можливість більш рівномірного використання робочої сили і техніки протягом року [147, с.200-203].

У дещо іншому плані і більш ширше трактування наводить О.Єрмаков. Він вважає, що породний сортовий склад садів і ягідників повинен відповідати таким вимогам: у найбільшій мірі бути адаптованим до грунтово-кліматичних умов вирощування, мати стійкій споживчий попит на дану продукцію, забезпечувати стабільний за роками валовий збір садівничої продукції, мати оптимальний склад плодових та ягідних культур для забезпечення концентрації виробництва однопорідної продукції, забезпечувати найбільш рівномірне використання протягом року постійної робочої сили, давати максимально стійкий прибуток при найменших витратах ресурсів і найменшому підприємницькому ризику [31, с.19].

З урахуванням вищевикладеного можна узагальнити й виділити такі принципи розміщення породно-сортового складу в ринкових умовах :

- розміщення виробництва плодової та ягідної продукції з урахуванням природно-кліматичних умов, виробничого потенціалу й цільового призначення регіону;

- встановлення оптимального співвідношення між породами та сортами залежно від строків дозрівання і з урахуванням споживчого попиту;

- стабільне забезпечення регіону плодовою продукцією протягом року на основі збалансованого постачання свіжої й переробленої продукції;

- обмеженість породного асортименту плодової продукції до 3-5 сортів у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності з урахуванням вимог ринку;

Одним із факторів розміщення та розвитку виробництва плодово-ягідної продукції, як вказувалося вище, має бути оптимальний рівень забезпеченості населення плодами та ягодами в регіоні. Стосовно вирішення цієї проблеми В.Андріевський, Н.Сеперович, В.Нога і В.Кірсанов вказують, що підвищення рівня забезпеченості продовольством повинно стати невід‘ємною частиною загальної стратегії та розвитку країни. Цього неможливо успішно досягти, якщо цю проблему вважати сільськогосподарською чи міською проблемою [8, с.38].

Розглядаючи проблему продовольчої безпеки, багато вчених акцентують увагу лише на провідних продовольчих культурах і не приділяють достатньої уваги плодам та ягодам. Так, І.Умачев підкреслює „пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки належить хлібопродуктам, цукру, рослинній олії, молочним продуктам, рибі” [139, с.7].

Як відомо, серед продуктів харчування особливе місце займає плодова продукція, яка постачає організм людини основними вітамінами та мінеральними речовинами. Нестача їх у щоденному раціоні харчування, тим більше відсутність, призводить до серйозних наслідків. Достатнє їх споживання забезпечує масову профілактику здоров‘я населення, поліпшує роботу харчотравного тракту, кровотворних органів і судинної та нервової системи [116, с.26]. Разом з тим, з підвищенням матеріального добробуту населення змінюється структура споживання: зменшується частка хліба та картоплі, а плодів, ягід і овочів – збільшується, на чому й наголошує П.Кондратенко [46, с.5]. Такої ж думки дотримується і В.Майдебура, який більше увагу акцентує на споживанні плодово-ягідної продукції. Зокрема, він вказує на необхідність продовження періоду споживання плодів та ягід у свіжому вигляді за рахунок тривалішого їх зберігання і заморожування, а також на тенденцію підвищення попиту споживачів на ранні сорти зерняткових і кісточкових плодів та ягід, збільшення попиту на високоякісну продукцію, особливо на яскраво забарвлені та крупні вирівняні плоди і ягоди [159, с.10].

Українським науково дослідним інститутом гігієни харчування розроблені норми споживання плодів та ягід. У розрахунку на одну особу на рік вони становлять 79 кг плодів і ягід, у тому числі яблук – 50, груші й айви – 7,5, сливи – 7, вишні та черешні – 6, абрикосів – 2, персику – 1, горіхів – 1,5 і ягід – 4 кг. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, щоденний раціон людини повинен включати не менше 400-500 г свіжих плодів і овочів [116, с.35].

У цьому напрямку у різні роки вели дослідження А.Ткач, В.Свободін, Н.П. Касьянова, В.Мілосердов, В.Андрієвський, Н.Сеперович, О.Єрмаков, В.Рульєв. Низький рівень споживання та виробництва вітчизняних продуктів харчування є наслідком низького рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, відсталості системи і глибини переробки сільськогосподарської продукції [125, с.44]. Вказується також на нерозвиненість інфраструктури продовольчого ринку, сервісного й інформаційного забезпечення його суб‘єктів, неконтрольовані поставки продуктів харчування за імпортом [136, с.30; 135, с.12].

Необхідно особливо відзначити точку зору В.Мілосердова, який переконаний, що неконтрольований імпорт низькоякісних іноземних товарів витісняє вітчизняних товаровиробників з продовольчого ринку. Він пропонує увести поняття „межа” безпеки, яка складає 16% імпортованої продукції в загальному споживанні [82, с32]. За дними ФАО рівень імпорту в загальному споживанні повинен становити не більше 20%. При цьому, як відзначає Г.Кумачов, продовольчу незалежність країни можна вважати достатньою, якщо частка вітчизняного продовольства в загальному обсязі продовольства становить не менше 80% [139, с.8].

Розв‘язання проблеми забезпечення регіону продовольством можливе за рахунок обґрунтування споживчого попиту на плодово-ягідну продукцію і визначення необхідних граничних рівнів виробництва з позиції задоволення потреб у ній, формуванням регіональних ринків сировинних ресурсів, обґрунтування оптимальної структури виробництва регіону з урахуванням максимального самозабезпечення власного ринку і можливих обсягів міжрегіонального товарообміну, визначення параметрів перспективного розвитку й розміщення садівництва з огляду на внутрішні регіональні потреби у плодово-ягідній продукції.

У комплексі заходів щодо стабілізації та поліпшення продовольчого забезпечення населення важливе місце відводиться системі розподілу продукції, яка виробляється сільськогосподарськими товаровиробниками, харчовими та переробними підприємствами. Функціонування такої мережі ґрунтується на вільному русі товарів і послуг, конкуренції та механізмі ціноутворення з урахуванням попиту та пропозиції [11, с.53].

В умовах нерозвиненості ринкової інфраструктури необхідно розглядати питання ефективного плодівництва з позиції інтегрованого підходу, тобто до балансу виробництва і споживання продовольства, який є в будь-який країні з ринковою економікою. [139, с. 9; 102, с.82; 120, с.31]. Так, починаючи з травня, коли надходять для споживання свіжі суниця й черешня, до вересня-жовтня є можливість забезпечити постачання свіжих плодів і ягід, а наявність в насадженнях зимових сортів яблук і груш продовжує строк споживання фруктів до травня-червня наступного року з плодосховищ [160, 155].

Вирішення продовольчого забезпечення населення плодово-ягідною продукцією залежатиме значною мірою від визначення раціонального співвідношення споживання її у свіжому й переробленому вигляді та надходження із плодосховищ. Наявність плодосховищ, відновлення роботи плодоовочевих заводів, у тому числі цехів у сільськогосподарських підприємствах, дасть змогу певною мірою вирішити проблему рівномірного споживання плодової продукції протягом року.

Серед заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу, поліпшення забезпечення населення країни високоякісними продуктами харчування особливе значення має розвиток інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції [16, с.15; 90, с.178; 38, с.15; 19, с.33; 66, с.56].

Зокрема, П.Т.Саблук, Ю.С.Коваленко, В.І.Криворучко, розглядаючи питання впливу інтеграційних процесів на удосконалення організації сільськогосподарського ринку, вказують, що на становлення структури продовольчого ринку вони справляють досить відчутний вплив. Вертикальна інтеграція сприяє більш чіткому відокремленню продуктових підкомплексів, як специфічних складових національного продовольчого комплексу [118, с.6]. Разом з тим інтеграційні процеси у сфері формування продовольчих ресурсів в умовах ринку мають досить багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від створення простих до більш складних інтегрованих систем, функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств сільськогосподарського і промислового виробництва та транснаціональних формувань [16, с.17, 38, с.13].

Вертикальна інтеграція ніби дещо деформує ринкове середовище, звужуючи можливості та свободу партнерів у поведінці на ринковій арені, тобто виборі напрямів і місць купівлі чи збуту продукції, діє ніби проти традиційних принципів ринку. Проте це компенсується істотним зменшенням ринкового ризику, зростанням гарантій збуту й одержання доходів [106, с.8; 16, с.16].

Розвиток інтеграції повинен бути спрямований на забезпечення господарської самостійності підприємств; багатоукладність форм власності; розвиток головних асоціативних агропромислових формувань і, в кінцевому підсумку, на ефективність результативних процесів [66, с.58].

Як відомо, за схемою реформування агропромислового комплексу України процес інтеграції виробництва передбачає:

- розроблення пропозицій щодо розвитку інтеграції промислових підприємств із сільгоспформуваннями, інтеграції аграрного, промислового, банківського, торгового капіталу з метою організації великого товарного виробництва експортного стримування;

- перехід на прогресивну форму відносин: інтеграцію на кооперативних принципах визначення власника кінцевого продукту;

- налагодження взаємовигідних відносин між переробними та агросервісними підприємствами із сільськогосподарськими товаровиробниками;

- забезпечення внутрішньогалузевого паритету економічних відносин [132, с.9].

В.Зіновчук вважає, що одним із шляхів здійснення інтеграції для повнішого задоволення економічних інтересів окремих підприємств і суспільства є кооперування аграрних підприємств через добровільну централізацію частини їх ресурсів з метою створення екологічно безпечного спільного агропромислового підприємства, раціонального за розмірами і з глибокою переробкою сировини, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю і ціною кінцевої продукції [26, с.53].

У кінцевому результаті мета і зміст економічних перетворень в АПК полягають у створенні таких організаційно-виробничих інтегрованих формувань, які здатні успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому агропродовольчому ринку, спроможні на активну підприємницьку та маркетингову діяльність [29, с.18].

У цьому зв‘язку постає питання, що економічно вигідніше: створювати власні об‘єкти з первинної переробки та збуту плодово-ягідної продукції в господарстві, чи налагоджувати економічні взаємовідносини з об‘єктами ринкової інфраструктури. Саме це питання є найбільш дискусійним [13, с.23; 28, с.30; 3, с.53].

Розглянемо узагальнено основні недоліки й переваги великих об‘єктів ринкової інфраструктури та власні об‘єкти реалізації продукції (табл. 1.3)

У ринкових умовах для забезпечення конкурентоспроможності продукції не можливо зупиняти вибір на якійсь довготривалій формі інтеграції. На нашу думку, вона буде розвиватися на базі інтеграційних процесів різних рівнів при створенні сприятливих умов для їх ефективного функціонування при недопущенні монополізму.

Таблиця 1.3.

Основні недоліки та переваги об‘єктів ринкової інфраструктури в сільськогосподарських підприємствах

При цьому, з одного боку, реалізовувати продукцію через власні господарські системи вигідніше, ніж реалізовувати її через посередників і здавати на оптові бази, які диктують свої умови та ціни. З іншого боку, при вирішенні цієї проблеми на рівні регіону з‘являється безліч негативних чинників: нераціональне забезпечення населення продукцією, низька якість переробки, незавантеженість потужностей на оптових ринках.

Форми агропромислових інтегрованих асоціацій за напрямками взаємовідносин їх учасників можна розділити такі групи:

- спільна домовленість про порядок й умови заготівлі продукції (транспортні операції, зберігання тощо);

- надання головним підприємством допомоги сільськогосподарським товаровиробникам безпосередньо в господарствах по визначеному напрямку інтеграції з метою підвищення якості продукції;

- виділення авансом сільськогосподарським товаровиробникам фінансових ресурсів, здійснення передоплати будь-яких інших операцій в рахунок зданої сільськогосподарської продукції;

- переробка сільськогосподарської продукції на бартерних умовах;

- використання сільськогосподарськими товаровиробниками торговельної мережі засновника (інтегратора) або спільних торговельних об‘єктів [67, с.31].

До об‘єктів ринкової інфраструктури належать товарні біржі, агроторгові доми, оптові ринки, виставки, ярмарки, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, заготівельні пункти, фірмові магазини та інші. Однак, нині перед багатьма господарствами постала проблема збуту плодово-ягідної продукції. З огляду на це, формування інфраструктури має відбуватися за рахунок створення та розширення маркетингової мережі збуту сільськогосподарської продукції на шляху від виробника до споживача [4, с.499].

Система оптових продовольчих ринків вирішує завдання цілорічного постачання населенню високоякісних продуктів харчування, забезпечення сталого виходу сільськогосподарських товаровиробників на конкурентоспроможний ринок, зустрічного продажу продукції виробничо-технічного призначення, підвищення ефективності розподілу продовольства у великих містах, промислових центрах й окремих регіонах країни, спрощення та прискорення процесу просування товарів до кінцевого споживача [44, с.49].

Одним із перспективних напрямів виходу сільськогосподарських підприємств на продовольчий ринок є розвиток фірмової торгівлі, яка дає змогу підприємству ефективно управляти фінансовими потоками, забезпечувати швидке повернення коштів і направляти їх на виробничі потреби, успішно конкурувати на споживчому ринку [75, с.26].

У системі забезпечення плодово-ягідною продукцією населення важливу роль відіграють місцеві ринки. Як визначає Т.Зирянова, через такі ринки можна реалізовувати продукцію товаровиробників усіх форм власності [41, с.32]. Однак на такому типі ринків забезпечується низький рівень зберігання продукції, що призводить до погіршення якості продукції.

Об‘єктивно постає питання територіального розташування об‘єктів ринкової інфраструктури з урахуванням розміщення сільськогосподарських підприємств як основних виробників плодово-ягідної продукції та її споживачів. Перш за все це визначається підвищеними транспортними тарифами й іншими витратами на перевезення продукції [2, с.54]. Якщо йдеться про оптові ринки, то вони, як правило, повинні розташовуватися поблизу транспортних магістралей і мати необхідні комунікації. Як визначає Н.Сеперович, оптові продовольчі ринки створюються, як правило, у місцях, де покупцям і продавцям зручно зустрічатися [128, с.13].

Теоретичне узагальнення аспектів розміщення та розвитку садівництва дає підстави зробити висновок, що тенденція переходу сільськогосподарських підприємств, які виробляють плодово-ягідну продукцію, до ринкових умов відіграла негативну роль у формуванні ринку цієї продукції. Для ефективного розвитку садівництва розміщення виробництва має відповідати не тільки природнокліматичним, організаційним й економічним умовам, але й передбачати задоволення потреб населення за наявності ринкової інфраструктури.

1.3. Методика досліджень і система показників ефективності виробництва

Перед економічною наукою постає завдання не тільки визначення сутності чи опису того чи іншого явища, а й розробки методів кількісного її вираження. При цьому всебічне і глибоке вивчення процесу розміщення й ефективності виробництва в цілому залежить від того, наскільки вірно буде обрана методика дослідження, оскільки від вибору методичного підходу до вивчення цього процесу залежить встановлення тенденцій та закономірностей його прояву на практиці, виявлення небажаних явищ, опрацювання конкретних шляхів подальшого розвитку садівництва. Теоретичне обґрунтування процесу розвитку садівництва нерозривно пов‘язано з практичними проблемами.

У відповідності з метою і завданнями дисертаційного дослідження з урахуванням існуючих методик нами доповнена методика дослідження ефективності виробництва продукції садівництва в умовах зони Степу України на прикладі Запорізької області (рис. 1.2). Пропонована схема дослідження передбачає поетапне вивчення процесу розвитку й аналізу ефективності садівництва в ринкових умовах.

І етап – розміщення і породно-сортовий склад насаджень:

- за категоріями господарств;

- за видами культур;

- динаміка площ під багаторічними насадженнями;

ІІ етап – виробництво плодово-ягідної продукції:

- урожайність плодово-ягідних культур;

- рівень концентрації;

- рівень спеціалізації господарств;

- структура валового збору;

- витрати праці на одиницю продукції

- реалізація плодів та ягід:

- рівень товарності;

- структура каналів реалізації плодів і ягід;

- структура окремих товарних груп;

- собівартість 1 ц реалізованої продукції;

- виручка та рентабельність від реалізації продукції;

- цінова ситуація на ринку.

ІІІ етап – забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією:

- рівень споживання плодів і ягід;

- забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією;

- споживання плодів і ягід за окремими видами;

- щомісячні витрати на плоди та ягоди;

- сезонність споживання;

- якість продукції за критеріями споживчої переваги.

Послідовний аналіз системи економічних показників, згрупованих у відповідності до наведеної схеми, дає можливість глибше проаналізувати сутність процесів розміщення, спеціалізації, концентрації і визначити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції залежно від впливу різних організаційно-економічних факторів.

Серед економістів немає єдиного загальноприйнятого визначення сутності розвитку виробництва. Відсутня і єдина думка щодо визначення показників рівня розвитку виробництва. Так, група вчених, яка визначає сутність розвитку виробництва як зміну кількісних показників у часі, основними вважає показники обсягів виробництва в динаміці за декілька років. Так, розглядаючи питання розвитку садівництва, В.Майдебура акцентує увагу на важливості таких показників, як частка садів і ягідників у загальній площі сільгоспугідь та обсяг валової продукції [159, с11-13]. Для характеристики тенденцій розвитку садівництва О.Єрмаков виділив також такі показники, як обсяги виробництва плодів та ягід, товарна продукція, рівень товарності, частка суспільних господарств у виробництві та товарній продукції плодів і ягід [31, с.61].

Причому серед прихильників вищевикладеної концепції немає єдиної думки щодо показників розміру виробництва. В.Юрчишин вказує: „... як правило, групування ведуться за загальною площею насаджень, тоді як методично вірніше це здійснювати за площею продуктивних насаджень, оскільки при цьому досягається максимальне врахування результативності галузі в період плодоношення, який в садівництві є значно важчим і складнішим, ніж догляд за продуктивними насадженнями” [160, с.100].

Характеризуючи показники розміру виробництва О.Єрмаков звертає увагу на обсяги виробництва плодової продукції і стверджує, що „він є найбільш ємним та точним показником рівня концентрації галузі, відображаючи, з одного боку, площа – вал, а з іншого боку, показник інтенсифікації – урожайність” [31, с.116].

Показник рівня розвитку виробництва повинен характеризувати природно-ресурсний потенціал регіону й рівень забезпечення населення плодами та ягодами. Спираючись на ці міркування П.П.Борщевський, С.А.Кошелюк і Л.Г.Чернюк визначили узагальнюючий показник регіонального розвитку плодоовочеконсервної промисловості, яким є рівень виробництва її продукції у розрахунку на одинцю природного ресурсного потенціалу, що може розраховуватися як добуток індексів виробництва продукції у розрахунку на одиницю території та на душу населення [73, с.159].

Недоліком цих показників є відсутність системи, яка дозволяє дати комплексну, всебічну оцінку рівня розвитку виробництва плодово-ягідної продукції. Як свідчать результати дисертаційного дослідження узагальнюючими показниками плодово-ягідного виробництва, які характеризують розміри підприємств, є:

- обсяги валової продукції в натуральному та вартісному вираженні;

- обсяги товарної продукції;

- площа багаторічних насаджень;

- вартість основних засобів виробництва;

- середньосписочна чисельність працівників.

Більшість науковців розглядають ефективність виробництва як відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат). Разом з тим економічна ефективність повинна відбивати не тільки результати виробництва, а й включати показники, які відображають результати кінцевої діяльності господарства – реалізації сільськогосподарської продукції, тобто показники рентабельності, рівня прибутку на 1 га та одиницю товарної продукції.

Для характеристики ефективності виробництва і рентабельності окремих галузей, культур, сортів та агротехнічних заходів вважаємо за доцільне використання показника, який являє собою визначене у відсотках співвідношення вартості одержаної валової продукції до суми витрат, які пов‘язані з її виробництвом та реалізацією, тобто до її повної собівартості. Це співвідношення визначає окупність виробничих витрат, тобто по суті відображає порівняння витрат і результатів господарської діяльності [158, с.50].

Подальший розвиток садівництва повинен ураховувати кон’юнктуру ринку як комплекс взаємопов‘язаних факторів. Ми поділяємо думку В.А.Свободіна та М.В. Свободіной, які аналізують ефективність виробництва на всіх стадіях відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання) [127, с.9].

Для визначення економічної ефективності виробництва плодової та ягідної продукції в дисертаційній роботі пропонується наступна система показників:

- урожайність плодово-ягідної продукції, ц/га;

- виробничі витрати на 1 га насаджень, грн.;

- затрати праці на 1 га, люд.-год.;

- затрати праці на одиницю продукції, люд.-год.;

- собівартість 1 ц плодів та ягід, грн.;

- ціна реалізації 1 ц плодів та ягід, грн.;

- прибуток на 1 га, грн.;

- рівень рентабельності, %;

- рівень товарності, %;

Наведена система економічних показників, сформована у відповідності з методикою дослідження, дозволяє послідовно й широко вивчити цей процес. Однак кожний показник характеризує роль окремого фактора, і не дає змоги виявити сукупний вплив їх на досліджуваний процес. Для оцінки комплексного впливу факторів необхідно розглянути сукупність тих із них, які забезпечують умови для ефективного виробництва продукції садівництва.

При визначенні ефективності виробництва плодово-ягідної продукції виникає потреба розрахунку норми прибутку, що включає до себе вартість землі як основного капіталу у сільськогосподарському виробництві. Сутність показника норми прибутку полягає у порівнянні прибутку з обсягом капіталу, який використовувався для його одержання, а потім результат співставлення цих двох величин множиться на 100% [80, с.95].

У сучасній економічній літературі при дослідженні розвитку садівницької галузі значна увага приділяється аналізу забезпечення та споживання плодово-ягідної продукції. Проте різний рівень платоспроможності споживачів вимагає уточнення окремих базових понять і диференційованого підходу у споживанні окремих видів продукції.

Так, В.Андрієвський, Н. Сеперович, В.Нога, В.Кірсанов вказують, що „оцінка обсягів споживання продовольства ускладнена не тільки з огляду на досягнення „продовольчої безпеки”, але і у зв‘язку з відсутністю критеріїв її визначення – „норми споживання” і „нормативна поживність раціону” [8, с.38].

Стосовно забезпечення населення плодово-ягідною продукцією основними показниками будуть: частка їх у структурі харчування, частка власного виробництва у забезпеченні населення регіону плодово-ягідною продукцією, обсяг виробництва плодів у розрахунку на душу населення, обсяги власного виробництва і завезення плодів та ягід для задоволення потреб населення регіону.

Поділяємо думку О.Єрмакова, який вказує, що науково обґрунтованою рекомендовану норму ніяк неможливо назвати, тому що вона кілька разів зменшувалась на догоду директивних рішень [31, с.79].

О.Шестопаль, зокрема, вказує, що „норма споживання не є постійною величиною”, її необхідно коригувати відповідно, економічних умов регіону та країни, географічного розташування певного регіону та інших факторів. Тому, перш ніж планувати обсяги виробництва тих чи інших видів плодової продукції, необхідно мати достовірну інформацію про раціональне використання та канали реалізації [147, с.195].

В дисертаційній роботі використовувались дані статистичної річної звітності: 29 с.-г. «Про збір урожаю сільськогосподарських культур»; 21-заг «Звіт про реалізацію сільськогосподарської продукції»; 16 с.-г. «Баланс сільськогосподарської продукції», що дає змогу повною мірою порівняти дані по сільгосппідприємствах та областях, а також детально обґрунтувати перспективи розвитку та розміщення садівництва в цілому, виявити напрями удосконалення ринку плодово-ягідної продукції. Все це вимагає більшого обсягу інформації з різних джерел. З цією метою були використані різні методи дослідження. Перш за все здійснений детальний аналіз та групування сільськогосподарських підприємств виробників плодово-ягідної продукції у південному регіоні Степу, який включає Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приморський, Приазовський та Якимівський райони. У результаті виділено три типових господарства з виробництва плодів та ягід: дослідне господарство “Мелітопольське”, ТОВ “Маяк”, СВК “ім. Фрунзе”.

Урожайність плодово-ягідних культур відзначається досить різко вираженою періодичністю та нерівномірністю по окремих періодах за роками. Тому для одержання достовірних висновків про економічну ефективність та розвиток садівництва в регіоні у дисертаційному дослідженні використано дані за 4 або 6 років.

Управління процесом розміщення й ефективного ведення садівництва найбільш результативне за умови, коли воно спирається на дані системного дослідження при використанні комплексу методів та прийомів, і зокрема, розрахунково-конструктивного, абстрактно-логічного, виробничо-аналітичного, монографічного, статистичного, економіко-математичного та інших.

При аналізі розміщення й ефективності садівництва насамперед необхідно використовувати методи статистики – сукупність загальних та спеціальних принципів і засобів, які використовуються для вивчення кількісної сторони суспільних явищ та процесів у нерозривному зв‘язку з їх кількісними параметрами. Методи статистичного спостереження дають можливість одержати масові достовірні дані про показники рівня та розвитку садівництва в досліджуваних господарствах різних форм власності.

Важливим етапом роботи з інформацією щодо розвитку садівництва є застосування методу статистичних групувань, який являє собою виділення в сукупності явищ кількісно однорідних груп за однією чи кількома ознаками. В даному дослідженні для виявлення впливу факторів на ефективність розвитку і ведення садівництва був використаний метод факторних аналітичних групувань. Він дозволив встановити взаємозв‘язок між спеціалізацією, концентрацією насаджень, урожайністю плодів і ягід, формами власності та виробничими витратами на 1 га, товарністю і рентабельністю виробництва садівницької продукції.

Аналітичні групування не дають змоги одержати повну кількісну характеристику впливу рівнів спеціалізації та концентрації на ефективність садівництва в сільськогосподарських підприємствах. Тому необхідно використовування більш точних кількісних методів, які відносяться до математичної статистики, тобто кореляційно-регресійні прийоми й дисперсійний аналіз, які є логічним продовженням групувань. Пристосування кореляційно-регресійного аналізу дозволило визначити вплив окремих видів ресурсів на обсяг валової продукції садівництва, структуру ресурсного потенціалу галузі та виявити раціональні шляхи його подальшого формування.

Для визначення загальної тенденції зміни рівня урожайності за окремими плодово-ягідними культурами був використаний метод вирівнювання рядів динаміки способом найменших квадратів за лінійним трендом та по параболі.

У дисертації був використаний метод розрахунку показників динаміки (абсолютний приріст, коефіцієнт росту, частка приросту, значення 1% приросту), що дозволило визначити загальну динаміку валового збору окремо в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення.

Визначення показників структури дозволило розподілити й проаналізувати структуру площ під багаторічними насадженнями за категоріями господарств та групами культур одночасно.

Для порівняння аналізу наслідків і причин стану виробництва у розрахунку плодових культур на 1 га сільськогосподарських угідь був використаний метод складових статистичних показників на ряд простих.

Досліджувані господарства значно різняться за розмірами, спеціалізацією т показниками ефективності виробництва тому для вивчення рівня розвитку садівництва був використаний монографічний метод. Монографічне вивчення господарств дозволило у конкретних умовах виробництва виявити особливості ведення садівництва та типові риси й тенденції розвитку галузі в умовах зміни земельних відносин і реформування сільськогосподарських підприємств у процесі переходу до ринкових відносин.

Нині статистичні дані не дають можливості більш повно проаналізувати рівень споживання плодово-ягідної продукції. З цією метою застосований експериментальний метод, який дозволив виявити основних споживачів плодово-ягідної продукції, їх частку в загальній структурі харчування, уточнити періоди найбільшого споживання продукції в регіоні тощо. Для уточнення обсягів визначення споживання плодово-ягідної продукції нами були проведені маркетингові дослідження. Дослідження проводилось методом анкетного опитування за місцем проживання. Генеральна сукупність – населення Запорізької області обласного і районних центрів та сільської місцевості. Обсяг вибірки становив 500 осіб. Основними завданнями даного дослідження були: визначення соціально-демографічного портрету споживача плодово-ягідної продукції; розрахунок обсягів купівлі плодів і ягід залежно від середньомісячного доходу сім‘ї; визначення асортименту переваги (вид, сорт плодово-ягідної продукції та рівень переробки продукції); вимірювання сезонних змін споживчого попиту на плодово-ягідну продукцію.

Таким чином, послідовний аналіз економічних показників, які були обрані згідно наведеної методики дослідження за визначеними економіко-математичними методами дають можливість всебічно проаналізувати ефективність виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах і визначити напрями подальшої її підвищення.

Висновки до розділу 1

1. Економічні аспекти ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в умовах командно-адміністративної системи досить широко були висвітлені в роботах українських вчених. В умовах ринкової економіки поряд з питаннями підвищення урожайності плодів і ягід, зниження собівартості продукції та витрат праці, немаловажними постають питання пошуку нових каналів реалізації, удосконалення економічних відносини з переробними підприємствами і ринкової інфраструктури. Основною метою діяльності сільськогосподарських підприємств сьогодні є одержання прибутку від результатів діяльності.

2. Проблеми подальшого розвитку і ефективності садівництва мають вирішуватися за допомогою оцінки найповнішої адаптації цієї галузі та оптимального розміщення плодових насаджень згідно з природними та економічними умовами регіону.

3. Оптимальне розміщення плодово-ягідних насаджень базується на спеціалізації та концентрації виробництва, розміщенні породно-сортового складу насаджень, наближеності переробних підприємств, наявності підприємств ринкової інфраструктури та потреб населення в плодах і ягодах.

4. Згідно з метою дисертаційного дослідження запропонована схема поетапного вивчення процесу розвитку й аналізу ефективності садівництва в ринкових умовах, яка включає до себе питання розміщення багаторічних насаджень, виробництво та реалізацію плодово-ягідної продукції, а також забезпеченість населення плодово-ягідної продукцією.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1. Розміщення і породно-сортовий склад насаджень

Південний Степ є одним із провідних регіонів України з виробництва плодів та ягід, особливо кісточкових культур, що дозволяє забезпечувати внутрішню потребу в продукції й поставляти її в інші регіони країни та ближнього зарубіжжя. За останні роки виробництво плодово-ягідної продукції у Південному Степу характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка виробництва плодово-ягідної продукції у Південному Степу в усіх категоріях господарств

Починаючи з 1990 року садівництво Південного Степу зазнало спаду: зменшилися площі насаджень, різко знизились урожайність і валові збори продукції. Зокрема, у 1999 р. виробництво плодів і ягід порівняно з 1990 р. в області зменшилось у 8 разів. Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового спрямування спостерігається процес піднесення галузі: у 2003 р. урожайність плодів та ягід зросла до 58,7 ц/га, обсяги валового збору збільшились у 4 рази порівняно з 1999 роком. Частка Південного Степу у виробництві продукції в Україні займає 25,4%.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови та розташування Запорізької області зумовили тут ефективний розвиток виробництва плодів та ягід. Займаючи 16,3% земельної площі під плодово-ягідними насадженнями у Південному Степу, Запорізька область у 2003 році забезпечувала виробництво 19,4% валової продукції. Це дає можливість розвивати промислове садівництво і забезпечувати внутрішній ринок плодової продукції, а Запорізькій області зайняти важливе місце на ринку України.

Висока щільність населення у Запоріжжі, Бердянську, Мелітополі та інших містах області, велика концентрація промислових об‘єктів, наявність зон відпочинку населення на Азовському узбережжі, підприємств із переробки плодової продукції, розвиненість транспортної мережі та інші фактори зумовлюють необхідність і доцільність розвитку ефективного промислового садівництва у Запорізькій області.

За останні 12 років виробництво плодово-ягідного виробництва у досліджуваній області формувалось в умовах переходу від планово-адміністративної до ринкової економіки. Цей період характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці. Внаслідок цього поступово зменшуються обсяги виробництва садівницької продукції як у Запорізькій області, так і в Україні в цілому (додаток А). При постійному зменшенні площ у Запорізькій області частка її в структурі насаджень по Україні практично залишалась незмінною і становила в середньому 4,5-5,0%.

Протягом 1992-2003 років негативні економічні наслідки у сільськогосподарському виробництві призвели до скорочення площ під плодовими насадженнями в області від 39,5 тис. га до 15,4 тис. га, або на 61,0%, водночас площі під плодовими насадженнями по Україні зменшились на 59,4 %. Найбільше зменшення площ як в Україні, так й у Запорізькій області спостерігалось в 1999 р. і відповідно становило 43,2% і 48,5% порівняно з попереднім роком. Аналогічна тенденція спостерігається при зміні площ насаджень у плодоносному віці. У 2003 р. площа насаджень в досліджуваній області дорівнювала 38,8% від рівня 1998 року.

Скорочення площ під насадженнями плодово-ягідних культур у свою чергу призвело до значного зменшення валового збору плодів та ягід. За період 1992-2002 рр. обсяги виробництва в області скоротилися на 51,5 тис. тонн, або на 52,3%, в Україні на – 42,9 %. Виключення складає обсяг валового збору в 2003 році. За останні 6 років в області був одержаний максимальний урожай плодів і ягід, який дорівнював 83,5 тис. тонн і порівняно з 1998 р. більше на 176,5%. Питома вага досліджуваної області в структурі виробництва плодів і ягід в Україні протягом дослідного періоду нестабільна і в середньому становить 4,0%. В основному такий рівень виробництва забезпечується за рахунок спеціалізованих господарств, які приділяють увагу впровадженню нових сортів плодових і ягідних культур, удосконаленню технології виробництва й організації праці. Скорочення площ плодово-ягідних насаджень відбулось і за категоріями господарств (додаток Б).

Аналіз динаміки площ плодових насаджень показує, що протягом 1992-2003 рр. частка багаторічних насаджень у сільськогосподарських підприємствах зменшилась на 53,3%, у тому числі в плодоносному віці на – 45,0%. Велике скорочення плодових насаджень спостерігалося і в господарствах населення. За цей період площа під багаторічними насадженнями в цій категорії господарств зменшилась на 11,2 тис. га, або на 73,2%, у тому числі в плодоносному віці – на 70,2%. Зміна площ багаторічних насаджень позначилася на структурі насаджень за категоріями господарств. У 1992 р. частка площ у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення відповідно становила 61,3 і 38,7%, у 2003 р. вона збільшилася в сільськогосподарських підприємствах і вже дорівнювала 73,4 і 26,6 відсотків.

Основними причинами різкого скорочення багаторічних насаджень у цей період була відсутність заінтересованість сільськогосподарських підприємств у подальшому розвитку галузі, недостатнє фінансування для закладення молодих плодових насаджень нестача власних обігових коштів у садівництві та скасування в 1997 року держзамовлення. Як наслідок, більшість багатогалузевих господарств фактично припинили ведення галузі садівництва й переорієнтували свою виробничу діяльність. У Запорізькій області садівництво сконцентровано у багатогалузевих господарствах, що значно прискорило зменшення площ під промисловими насадженнями.

Площі під багаторічними насадженнями в досліджуваній області розташовані нерівномірно залежно від організаційно-правових форм господарювання (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура багаторічних насаджень за категоріями господарств і груп культур в 2003 році, %

Основна частина плодово-ягідних насаджень розташована у недержавних сільськогосподарських підприємствах (62,9%), в тому числі 42,6% насаджень – у сільськогосподарських товариствах. Причому сільськогосподарські товариства спеціалізуються на вирощуванні зерняткових культур, які займають у структурі всіх плодово-ягідних насаджень 22,6%, (рис. 2.1), водночас у сільськогосподарських кооперативах частка кісточкових насаджень у загальній структурі в 1,8 рази вища, ніж зерняткових, що зрівнює відношення між насадженнями зерняткових і кісточкових культур майже 1:1 у недержавних сільськогосподарських підприємствах.

Основна частина насаджень горіхоплідних культур і ягідників зосереджена в господарствах населення. Так, ягідники займають 4,0% насаджень з 4,5%, які припадають у структурі насаджень під ягідники в Запорізькій області. Це насамперед зумовлюється тим, що вирощування ягідних культур потребує великих затрат ручної праці та застосування системи зрошення, яка відсутня в багатьох сільськогосподарських підприємствах.

Запорізька область відноситься до тих регіонів, у яких наявність родючих ґрунтів і сприятливий клімат створюють об‘єктивні передумови для розвитку високотоварного садівництва. Однак при цьому необхідно виходити з найбільш доцільного розміщення виробництва плодових і ягідних культур.

Кліматичні умови області сприяють вирощування практично всіх плодових та ягідних культур, особливо кісточкових. Територія області умовно поділяється на три агрокліматичні зони, які різняться між собою сумою активних температур, кількістю опадів за період вегетації та тривалістю безморозного періоду:

І агрокліматична зона: Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Куйбишевський, Новомиколаївський, Оріхівський, Пологівський і Розівський райони;

ІІ агрокліматична зона: В.-Білозерський, Василівський, К.-Дніпровський, Михайлівський, Токмацький, Чернігівський райони;

ІІІ агрокліматична зона: Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Приморський, Якимівський райони.

Північні райони області, які формують першу агрокліматичну зону, характеризуються континентальними кліматом, а південні райони зазнають пом‘якшуючого впливу Азовського моря. Друга агрокліматична зона дуже тепла і посушлива. Сприятливими умовами для вирощування плодових і ягідних культур характеризуються райони третьої зони, де сума активних температур досягає 3400-3500⁰ ; кількість опадів – 193-203 мм, а безморозний період триває 195-240 днів [123].

Зональне розміщення садівництва у досліджуваній області (табл. 2.3) залишалося практично незмінними протягом останніх років, незважаючи на постійне зменшення площ під плодовими та ягідними насадженнями.

Таблиця 2.3

Динаміка розміщення плодово-ягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах

Запорізької області протягом 2000-2003 рр.

При зменшенні площ під плодово-ягідними насадженнями в сільськогосподарських підприємствах третьої зони на 45,9%, частка цієї зони у структурі насаджень майже не змінилась. Перша агрокліматична зона за останні чотири роки характеризується поступовим зменшенням частки плодових насаджень у загальній структур плодово-ягідних насаджень. При зменшенні площ у цій зоні майже удвічі, частка в структурі насаджень зменшилась на 1,6%. Зміни в розміщенні плодово-ягідних насаджень спостерігались і за районами. Майже удвічі зменшились площі в Гуляйпільському, Новомиколаївському та Оріхівському районах. При зменшенні площ у Гуляйпільському районі протягом з 371 га до 137 га, частка цього району в структурі насаджень у 2003 р. дорівнювала лише 1,7%, у Новомиколаївському районі при зменшенні площ на 50,0% частка у структурі насаджень становила 1,5%. У структурі насаджень майже удвічі збільшилася частка Приазовського району. Мелітопольський район є одним з основних районів, який забезпечує область плодово-ягідною продукцією. Його частка у площі плодово-ягідних насаджень в 2003 р. досягла 27,0% відсотків.

Основні райони, в яких сконцентровані багаторічні насадження розміщенні на південному заході області (Запорізький – 5,8% у структурі насаджень, 2003 р., Михайлівський – 6,4%, Якимівський – 10,1%, Василівський – 11,2%, Мелітопольський – 27,0%,). Це пояснюється тим, що багаторічні насадження розташовуються вздовж траси Москва – Сімферополь. Але слід зазначити, що притрасові насадження є вкрай незручними для господарств з точки зору концентрації виробництва (розпорошені по господарству і віддалені від центральної садиби) та небезпечні з точки зору екології.

Отже, можна констатувати, що у визначених зонах розміщення садівництва на території досліджуваної області досить нерівномірне. Тому значення окремих районів у виробництві того чи іншого виду плодів різне (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Зональне розміщення плодових і ягідних культур в сільськогосподарських підприємствах за агрокліматичними зонами Запорізької області в 2003 р., га

Для розміщення садівництва велике значення має розташування промислових центрів й економічні умови їх розвитку, що створює передумови до зональної спеціалізації садівництва. У Запорізькій області створена розгалужена мережа плодопереробних підприємств з урахуванням сприятливих природно-кліматичних умов для розвитку садівництва, сезонного характеру й необхідності продовження терміну її споживання протягом року.

На території області діють Бердянський, К.Дніпровський, Мелітопольський і Токмацький консервні комбінати, що обумовлює наявність насаджень зерняткових культур – Бердянський (68,6%), К.Дніпровський (54,9%), Токмацький (23,0%). Характерною ознакою Запорізької області є наявність курортної зони в Бердянському, Приазовському, Приморському та Якимовському районах, що свідчить про необхідність збільшення площ насаджень кісточкових і ягідних культур. Однак, при достатньому забезпеченні у третій зоні площ під кісточковими культурами, під ягідниками зайнято лише 1,2% площ. Попит на ягоди в літній період обумовлює високі ціни на ягоди на півдні області. В цьому регіоні розташовані два великих промислових міста Мелітополь і Бердянськ. Отже, тут необхідно збільшити частку ягідних культур не тільки за рахунок спеціалізованих господарств, а й за рахунок реформованих господарств області. У достатніх обсягах і асортименті необхідно забезпечувати плодовою продукцією також населення екологічно-забрудненої зони – міста Енергодар і Запоріжжя (обласний центр). Потреба споживання продукції в цих районах зросла внаслідок погіршення екологічного стану біосфери.

У Запорізькій області склалися спеціалізовані мікрозони, що особливо характерно для культур, які через біологічні та економічні особливості мають обмежений ареал поширення. Наприклад, розміщення черешні в Мелітопольському районі, яблуні і груші – в К.Дніпровському, ягідних – в Запорізькому районі, персика – на острові Хортиця.

У структурі багаторічних насаджень яблуня займає 42,0% (Василівський – 15,8%; Мелітопольський район – 12,6%; Бердянський – 12,0%), груша – тільки 4,0% (Михайлівський район – 19,6%; Мелітопольський – 14,0%; Якимівський – 9,3%; Оріхівський – 7,3%). Серед кісточкових культур, внаслідок сприятливих грунтово-кліматичних умов, у структурі багаторічних насаджень найбільша частка припадає на черешню – 33,8% (Мелітопольський район – 47,7%; Якимівський – 13,4% Василівський – 7,4%; Михайлівський – 5,0%), абрикос – 8,1% (Мелітопольський – 27,6%, Якимівський – 21,2% Приазовський – 7,5%). Насадження вишні займають лише 2,3% і сконцентровані переважно в Мелітопольському (11,6%) районі. Площі під сливою і персиком відповідно становлять 5,1% і 2,0%. Насадження в основному сконцентровані в Мелітопольському, Запорізькому і Василівському районах.

Серед багатьох факторів, які зумовлюють рівень розвитку садівництва, велике значення має породно-сортовий склад і структура плодово-ягідних насаджень. Враховуючи відповідність грунтово-кліматичних умов біологічним вимогам плодових і ягідних культур, плодові культури можна вирощувати в окремих районах. Однак, значно більшу вагу має урахування економічних факторів (необхідність й економічна доцільність виробництва окремих видів плодів і ягід за умов попиту населення на них).

Дослідження останніх переписів багаторічних насаджень свідчать, що порідний склад їх істотно змінився (табл. 2.5)

Таблиця 2.5

Співвідношення плодових насаджень у сільськогосподарських підприємствах Запорізької області за даними перепису

Частка яблуні у плодових насадженнях зменшилась від 65,9% у 1984 р. до 50,9% у 1998 р., груші – відповідно від 8,9 до 5,5%. Водночас частка черешні у структурі насаджень збільшилась від 12,4 до 26,1%, абрикосу – від 4,2 до 7,2%, сливи – від 3,4% до 4,3%. Отже, частка кісточкових культур зросла від 23,1 до 41,2%, хоча їх площі скоротилися на 2,1 тис. га, або на 23,6%, як і зерняткових культур, відповідно з 28,8 тис. га до 9,3 тис. га, або на 67,7%. За цей період площі плодових насаджень яблуні скоротились утричі, груші – в 3,8 рази.

Зміна у структурі плодових насаджень у бік переваження кісточкових культур вказує на те, що породно-сортовий склад насаджень змінюється у відповідності з попитом на продукцію в літні місяці та збільшення ягідних культур, сливи і абрикосу у зв’язку з потребою в них переробної промисловості. Рівномірне постачання плодово-ягідної продукції в свіжому та переробленому вигляді потягом року та раціональний видовий склад можуть бути забезпечені за умов оптимального співвідношення порід і сортів плодових та ягідних культур.

Рекомендаціями Інституту зрошуваного садівництва УААН для Запорізької області передбачено вирощувати 15 сортів яблуні та груші, 25 – черешні, 9 – сливи, 6 – абрикоси, 7 сортів персика [105].

Перепис багаторічних насаджень 1998 р. показав, що в області збереглася дуже висока частка літніх й осінніх сортів груші – 77,5% і недостатньо сортів цього терміну дозрівання по яблуні – 13,4%. У промислових насадженнях не дотримуються рекомендованого сортового складу. В садах велика кількість малоперспективних сортів, що є однією з причин низької продуктивності насаджень. Серед яблуні – це нерайоновані в зоні Степу Боровинка, Пепін Шафраний, Ренет Ландзбергзький, Кальвіль Сніговий, Пепін Лондонський. Аналогічна ситуація і по груші, в насадженні цієї культури збереглися малоперспективні сорти Ільїнка, Лимонка, Глива українська та інші.

У сливових садах більшість сортів складають угорки та Ренклод Альтана. У плодових насадженнях абрикоса переважає сорт Краснощокий, а вишні – Чорнокорка. В черешневих сортах багато старих і виключених із стандартного сортименту сортів Жабуле, Франциск, Дрогана Жовта. В промислових садах недостатньо виражена концентрація найбільш цінних сортів плодових культур. Так, у плодових насадженнях намічується понад 60 сортів яблуні, 30 – груші, 32 – черешні, 16 – вишні, 26 сортів сливи.

У сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення, крім того, використовуються районовані сорти плодових і ягідних культур селекції Інституту зрошуваного садівництва ім. М.Ф.Сидоренка УААН (додаток В).

Однією з найбільш поширених плодових культур у досліджуваній області є черешня. Основу районованого сортименту становлять такі сорти: Запорізька, Мелітопольська Чорна, Тавричанка, Удівітєльна, Сюрприз, Дачниця, Дружба, Загадка, Празднічна, Іскра, Талісман, Валерій Чкалов, Приазовська. На сьогодні 35 сортів черешні Інституту зрошуваного садівництва формують 55% районованого сортименту України та 22,4% - Росії [104, с.16].

В останні роки почав обновлятися сортимент вишні з урахуванням потребами ринку і переробної промисловості. В сортимент вишні входять такі сорти, як Мелітопольська десертна, Шалунья, Встрєча, Мелітопольська радість, Примітна, Ожиданіє, Гріот Мелітопольський, Ігрушка. Сорти відзначаються смаковими властивостями і високим рівнем урожайності, яка в середньому досягає 20-40 кг з дерева вишні.

У насадженнях абрикосу переважають такі сорти, як Мелітопольський Ранній, Мелітопольський Пізній, Лучистий; персика – золотистий і Мелітопольський ясний.

Сорти ягідних культур у зв‘язку з природно-кліматичними умовами зони Степу України характеризуються зимостійкістю та витривалістю до високих температур. Суниця представлена сортами Мелітопольська рання і Мелітопольська ароматична.

Наявність в сортиментному складі ранніх сортів плодових і ягідних культур зумовлюється рівнем цін у літній період та попитом на ринку. Завдяки цьому, починаючи з травня сільськогосподарські підприємства постачають на ринок черешню, з кінця червня – ягідні культури, протягом липня-серпня – яблука за доступними для споживачів цінами.

Таким чином, зниження площ під багаторічними насадженнями у всіх категоріях господарств, нерівномірне їх розміщення в районах області, недостатнє оновлення сортового складу та використання насаджень понад нормативний строк призводить не тільки до зниження ефективності виробництва плодово-ягідної продукції, а й загрожує повною ліквідацією галузі садівництва у Запорізькій області.

2.2 Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції

В умовах реформування аграрного сектора економіки й розвитку багатоукладності розв‘язання проблеми ефективного виробництва плодово-ягідної продукції зумовлює необхідність визначення напрямів його розвитку в окремих регіонах і визначення шляхів підвищення ефективності ведення галузі з метою підвищення конкурентоспроможності та рентабельності галузі й повнішого забезпечення плодово-ягідною продукцією потреб ринку. Разом з тим це пов‘язано з адаптацією реформованих підприємств до ринкового середовища, розв‘язання комплексу організаційно-економічних питань відродження садівництва в регіонах і розвитком регіональних продуктових ринків, тобто з вирішенням питань ефективного виробництва та рівня споживання плодово-ягідної продукції.

Питання ефективності виробництва плодово-ягідної продукції нерозривно пов‘язане з рівнем урожайності та обсягами виробництва плодів і ягід. Як визначає В.Юрчишин: “Урожайність є одним з найважливіших якісних показників розвитку садівництва і безпосередньо або в поєднанні з іншими факторами обумовлює такі важливі економічні показники ефективності, як валове виробництво фруктів і ягід, собівартість, рентабельність, прибуток з одиниці площі, окупність капіталовкладень, продуктивність праці” [160, с.39-40].

За останні роки Запорізька область характеризується строкатістю врожайності плодових культур, особливо зерняткових (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Динаміка урожайності плодово-ягідних насаджень, ц/га

Найбільший рівень урожайності був одержаний у 2003 році і по всім категоріям господарств дорівнював 69,7 ц/га. Різниця в рівні урожайності зерняткових культур у 1998 і 2003 роках досягла 69,3 ц/га, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах відповідно 35,5 ц/га.

Сільськогосподарські підприємства Запорізької області характеризуються низьким рівнем урожайності через недостатній рівень інтенсифікації виробництва, переважання в структурі насаджень старих, вже виключених з реєстру сортів, низьку частку молодих насаджень, що призводить до зниження валових зборів плодів і ягід, та нераціонального використання площ плодоягідних насаджень.

Отже, показники середньої урожайності зерняткових, кісточкових і ягідників у сільськогосподарських підприємствах відповідно становить 14,7 ц/га; 8,0 і 7,7 ц/га. Водночас господарства населення відзначаються високим рівнем урожайності садівничої продукції, особливо зерняткових культур. Так, у 2003 р. в особистих господарствах населення рівень урожайності зерняткових становив 240 ц з гектара.

Аналіз динаміки урожайності плодових культур (додатки Д.1 і Д.2) показує, що по всіх плодових культурах у сільськогосподарських підприємствах спостерігається значне зниження урожайності, особливо яблук і персиків. Однак стабільнішою врожайністю відзначаються кісточкові культури.

Низький рівень урожайності був у 1998 і 1999 роках порівняно з іншими роками. Коливання в рівнях урожайності досягають 2-3 кратної величини. Тому вирівнювання урожайності та ліквідація періодичності плодоношення визначені нами як важливі фактори збільшення обсягів валового збору плодів і ягід та підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції.

Для визначення загальної тенденції урожайності в динаміці за ряд років по окремих видах культур використаний метод вирівнювання динамічного ряду за допомогою середньої за лінійним трендом та параболою (додатки Е.1-Е.9).

Протягом досліджуваного періоду за всіма видами культур, за винятком ягідників, спостерігається тенденція до зниження рівня урожайності. При дослідженні було визначено, що метод вирівнювання за параболою точніше характеризує динаміку урожайності. За цим методом коефіцієнт варіації коливається від 20 до 80 відсотків.

Найменшими коливаннями урожайності відзначаються такі культури, як вишня, черешня та абрикос. Високий коефіцієнт зниження урожайності характерний для яблуні та персика, коефіцієнт лінійної функції в яких визначається відповідно -2,0t та -3,2t.

Найвищою урожайністю відзначались райони третьої агрокліматичної зони (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Урожайність плодових і ягідних культур в сільськогосподарських підприємствах за агрокліматичними зонами, 2003 р.

У 2003 році урожайність зерняткових у сільськогосподарських підприємствах становила 66,0 ц/га. У цій зоні порівняно з першою та другою зонами відповідно одержано на 43,7 та 32,4 ц/га більше. Водночас найвищою урожайністю кісточкових характеризується перший агрокліматичний район – 11,3 ц/га. В основному це пояснюється високими врожаями абрикосу в цій зоні. Третя зона із сприятливими агрокліматичними умовами характеризувалась високими урожаями черешні, яка в середньому досягла 9,4 ц/га, при цьому в межах кожної агрокліматичної зони спостерігалися значні коливання урожайності в районах. Так, рівень урожайності черешні в у третій зоні коливався від 2,8 до 38,6 ц/га, яблуні – від 4,2 до 222,1 ц/га, що свідчить про резерви підвищення урожайності в кожній природно-кліматичній зоні.

Строкатість урожайності та її низький рівень по окремих культурах і районах виявилися одним з основних факторів зміни обсягів валового збору плодово-ягідних культур у Запорізькій області (рисунок 2.2, додаток Ж)

У 2003 році порівняно з 1998 роком виробництво плодів і ягід збільшилось майже в 2 рази, в тому числі у Мелітопольському районі в 1,7 рази. Аналіз динаміки валових зборів показує, що в 2003 р. основне промислове виробництво було зосереджене в Мелітопольському (49,1% від загального валового збору), Михайлівському (15,7%), Веселівському (7,5%) та Запорізькому (6,9%) районах. Можна зробити висновок, що за досліджуваний період зони промислового виробництва не змінились, крім Василівського, К.-Дніпровського та Якимівського районів. У 1998 р. частка цих районів у структурі валового збору відповідно дорівнювала 8,6; 2,4 і 2,7%, в той час як у 2003 р. вона зменшилась відповідно до 0,8; 1,2 і 0,3 відсотків. Отже, негативні наслідки економічних перетворень у сільськогосподарському виробництві призвели до значного скорочення виробництва плодової продукції у сільськогосподарських підприємствах, а в деяких районах (Бердянський, Василівський, Веселівський, Гуляйпільський, Куйбишевський, Приазовський, Приморський, Розівський, Токмацький) фактично до повного його припинення.

За даними анкетування керівників сільськогосподарських підприємств, у 2000 р. 25,8% респондентів висловили думку, що садівництво в господарствах у майбутньому не перспективне. На їх переконання (74,3% респондентів) садівництво в регіоні повинно розвиватися лише у спеціалізованих господарствах, які мають можливості впроваджувати нові сорти, підвищувати інтенсифікацію виробництва та успішно конкурувати на ринку за рахунок низької ціни.

Із збільшенням урожайності плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах області на 18,5 ц/га у 2003 р. порівняно з 1998 р. валовий збір збільшився на 109,4 тис.ц. Яскравим прикладом впливу урожайності на зміну обсягів валового збору є Мелітопольський та Михайлівський райони. Так, у порівнянні з 2002 р. урожайність плодів і ягід у 2003 р. в цих районах відповідно збільшилась в 3,4 і 2,0 рази, а валовий збір – в 3,2 і 2,2 рази.

У структурі валового збору плодово-ягідної продукції у Запорізькій області найвищою є частка кісточкових культур (47,8%) і зокрема черешні та абрикосу (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Структура валового збору плодово-ягідної продукції у всіх категоріях господарств Запорізької області, 2003р.

Продовження таблиці 2.8

В структурі валового збору плодової продукції в усіх категоріях господарств у Запорізькій області яблука займають 33,7%, причому 58,5% яблук вирощують сільськогосподарські підприємства і 41,5% господарства населення.

Іншими провідними видами плодово-ягідної продукції в усіх категоріях господарств в області є черешня (10,7%) та абрикос (19,4%). При цьому в загальному обсязі виробництва в сільськогосподарських підприємствах на черешню припадає 27,1%, у господарствах населення – 72,9%, абрикос відповідно – 7,2 і 92,8%. У 2003 одержано високий урожай вишні. В структурі валового збору у всіх категоріях господарств на неї припадало 10,8%, при цьому 98,6% вишні вирощується в господарствах населення.

Як уже відзначалося, основна частка у виробництві плодово-ягідної продукції належить господарствам населення (74,6%), і крім абрикосу та вишні вони практично займають провідне місце у виробництві яблук, груш, горіхоплідних, полуниці, малини, смородини. Проте в умовах адаптації садівництва до ринкового середовища не можна віддавати перевагу виробництву плодово-ягідної продукції лише в господарствах населення. Основною причиною є не тільки відсутність в них належної техніки та матеріально-технічної бази, а й неконтрольоване застосування засобів захисту рослин, що може призвести до порушення екологічного балансу в населених пунктах і вирощування неякісної продукції, зменшення сировинної бази переробних підприємств внаслідок того, що основна частка виробництва плодів і ягід споживається безпосередньо в домогосподарствах та частково використовується для реалізації на сільських ринках.

Аналіз динаміки валового збору плодово-ягідних культур у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення вказує на тенденцію його постійного зниження ( додаток З.1, З.2).

Використання методу розрахунку рядів динаміки дало змогу зробити висновок, що в сільськогосподарських підприємствах протягом 1996-2002 роках валовий збір щорічно зменшувався у середньому на 13,7 тис. ц. Найбільший приріст був у 2000 році (77,4 тис. ц). За досліджуваний період обсяг валового збору зменшився в 2,9 рази. За середнім коефіцієнтом росту можна встановити, що середній темп зменшення обсягів валового збору дорівнював 12,5%. Аналогічна тенденція спостерігається і в господарствах населення. Загальне зниження обсягів виробництва плодів і ягід становило 539,7 тис. ц із щорічним зменшенням на 72,5 тис. ц. Значення 1% приросту за аналізований період зменшилось з 8,33 тис. ц до 29,3 тис. ц, або майже в 2,8 разів.

Ставлення до садівництва як до другорядної галузі зумовило скорочення обсягів плодово-ягідної продукції у підприємствах усіх форм господарювання, і особливо в реформованих сільськогосподарських підприємствах. Однією з вагомих причин послаблення економічного розвитку садівництва в Запорізькій області виявилось неврегульованість майнових і земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження багаторічними насадженнями. В умовах реформування агарного сектора економіки врегулювання земельних і майнових питань характеризується різноманіттям форм власності в тих сільськогосподарських підприємствах, на землях яких розміщенні багаторічні насадження, ці землі залишаються з невизначеною формою власності у постійному користуванні підприємств правонаступників. Особливість цього процесу полягає тому, що залишкова вартість багаторічних насаджень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 177 від 29.01.2001 р. залишається на балансі підприємств правонаступників як майно, що не було розпайоване [97]. Тенденція до подрібнення цілісних майнових комплексів неминуче призведе до значного погіршення стану справ у садівництві. Важливим постає питання орендних відносин на землях під багаторічними насадженнями. З позиції розвитку сада розмір орендної плати повинен бути як можливо менший. З іншого боку програють орендодавці. Грошова оцінка 1 га землі під багаторічними насадженнями у Запорізькій області дорівнює 17,7 тис. грн., при середньому розмірі паю 7 га. В такому випадку розмір орендної плати (3 відсотка) дорівнюватиме 3,7 тис грн. Такий розмір орендної плати стає неможливим особливо в спеціалізованих господарствах, де площа під багаторічними насадженнями встановлює 300-500 га. Важливо встановити межу, при якій буде відбуватиметься процес відтворення. З цього приводу показник норми прибутку, на відміну від показника рентабельності відображає вплив всього капіталу і включає вартість землі. За даними бухгалтерського обліку розраховані норми прибутку і рентабельності для сільськогосподарських підприємств, які вирощують плодово-ягідну продукцію (табл.2.9).

Таблиця 2.9

Норма прибутку відображає частину прибутку, яка приходиться на авансовий капітал, тобто належить господарю. Таким чином, в дослідних господарствах на 1 грн. капіталу, який зосереджений на виробництві плодово-ягідної продукції приходиться від 0,4 до 6,4%.

Отже, постає проблема адаптації підприємств різних форм господарювання до ринкової економіки (табл. 2.10)

Таблиця 2.10

Виробництво плодів та ягід в окремих категоріях господарств

у Запорізькій області в 2003 р.

У післяреформений період у Запорізькій області функціонують 85 новостворених сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні плодово-ягідної продукції.

Найбільш масовою формою господарювання в області стали товариства з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарські виробничі кооперативи. Разом з тим обсяги виробництва плодово-ягідної продукції в державних підприємствах значно вищі, ніж у підприємствах інших форм господарювання. Питома вага державних підприємств в структурі сільськогосподарських підприємств дорівнює 48,9%, сільськогосподарських товариств і кооперативів – відповідно 32,5 і 13,9%. Необхідно підкреслити, що серед семи державних підприємств існує два дослідних господарства, які спеціалізуються на вирощуванні плодів та ягід і щорічно виробляють 90-95% від обсягу плодово-ягідної продукції державних підприємств. Ці господарства мають високий рівень інтенсифікації, сучасні технології виробництва, ефективну виробничу структуру. Досвід таких господарств свідчить, що навіть у нинішніх складних умовах галузь садівництва може бути ефективною.

Частка виробничих кооперативів в загальній кількості сільськогосподарських підприємств дорівнює 27,1%. У підприємствах цієї форми власності виробництво зерняткових культур становить 70,3%, кісточкових – 29,6%, ягідників – 0,1%, у сільськогосподарських товариствах – відповідно 79,7; 20,2 і 0,1%. Основна частка ягідних (81,1%) вирощується в державних підприємствах.

За результатами дослідження встановлено, що 9 з 12 приватних підприємств у Запорізькій області, що вирощують плодово-ягідну продукцію, є збитковими, основною причиною чого є нестача матеріальних засобів для придбання добрив, засобів захисту рослин, відсутність сучасної спеціалізованої малопотужної техніки для використання в галузі. За розмірами і технічною оснащеністю приватні господарства поки що не спроможні впроваджувати досягнення науково-технічного процесу. У структурі виробництва плодів і ягід приватні підприємства займають тільки 5,8%, у тому числі зерняткових культур – 2,4 відсотка.

Садівництво вважається перспективною галуззю у фермерських господарствах, як виробництво трудомісткої продукції, де результат особливо залежить від якості виконання технологічних операцій, відповідальності й дисциплінованості. Проте, збільшення виробництва плодів і ягід за рахунок розміщення у фермерських господарствах не спостерігається, а навпаки повільно зменшується. В 2003 році валовий збір плодово-ягідної продукції в фермерських господарствах дорівнював 3456 ц, або 0,4% від загального обсягу в Запорізькій області. При сучасних міжгосподарських зв‘язках неможливо забезпечити належний рівень розвитку садівництва, маючи в користуванні всього 20-25 гектарів землі під багаторічними насадженнями, крім того 40% насаджень використовуються понад нормативний строк. Це обумовлює низький рівень урожайності у фермерів, який в середньому дорівнює 5-10 ц/га. Так, в 2003 році урожайність черешні була 4,1 ц/га, при помологічному рівні 60-70 ц/га. Висока собівартість реалізації плодово-ягідної продукції (200-300 грн/ц) та низька ціна реалізації (80-100 грн/ц) обумовили збитковість галузі у фермерських господарствах. Разом з тим важливо підтримувати розвиток фермерського садівництва. Така ситуація зумовлює необхідність поліпшення їх наукового забезпечення, налагодження випуску спеціальних машин і реманенту для догляду за насадженнями, розширення в системі споживчої кооперації закупівлі плодово-ягідної продукції у фермерів.

Внаслідок великих коливань урожайності плодово-ягідних культур, різної структури породно-сортового складу за районами та неоднаковими природнокліматичними умовами частка районів і груп культур у структурі валового збору досить різна (табл. 2.11).

Таблиця 2.11

Валова продукція садівництва та її структура в сільськогосподарських підприємствах в 2003 р.

Найбільший обсяг валової продукції в сільськогосподарських підприємствах області одержують Мелітопольський (49,5% від загального збору), Михайлівський (15,3%), Веселівський (7,4%), Запорізький (6,8%) райони, які взагалі виробляють 79% валового збору плодів і ягід в області. Виробництво плодів і ягід було зосереджено переважно в третій агрокліматичній зоні, що пояснюється сприятливими природно-кліматичними умовами для вирощування продукції садівництва, і становило 134616 ц, або 63,4% валового збору. Основна частина валового збору зерняткових культур також зосереджена у третій агрокліматичній зоні. У цій зоні частка зерняткових у структурі валового збору за групами культур займає 76,7%, у тому числі в Веселівському і Приазовському районах відповідно 95,3 і 81,8 відсотків.

У структурі валового збору кісточкових провідна роль належить районам третьої агрокліматичної зони, за умов сприятливих природно-кліматичних умов й оптимального породно-сортового складу насаджень. Так, частка виробництва в районах цієї зони дорівнювала відповідно: Мелітопольський (25,5%), Приазовський (18,2%), Приморський (54,5%), Якимівський (24,5%). Привертає увагу дуже велика частка валового збору кісточкових культур у районах першої і другої зони, таких як Гуляйпільський, Токмацький, Чернігівський. Якщо Чернігівський район відзначався високою урожайністю кісточкових культур в 2003 році, то в інших районах, як свідчать результати дослідження, основною причиною великих обсягів валового збору кісточкових культур було недооцінка виробництва зерняткових культур у регіоні. Залежно від цільового призначення продукції садівництва частка зерняткових культур у зоні Степу має становити в середньому 50-60%, кісточкових – 30-35 відсотків.

Основне виробництво ягід зосереджено в першій зоні, де основними її виробниками є Вільнянський (13,5%) і Запорізький (70,3%) райони. Складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств у К.Дніпровському районі, який раніше спеціалізувався на вирощуванні ягідних культур, призвів до фактичного їх знищення.

Характерною особливістю промислового садівництва області за досліджуваний період стала тенденція строкатості в рівнях економічної ефективності як в цілому по області, так і за адміністративними районами, розміщеними навіть в одних і тих же кліматичних умовах (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області

В цілому виробництво плодово-ягідної продукції визначається своєю прибутковістю. За останні чотири роки кількість збиткових господарств, які вирощують зменшилась до 31. Але можна зробити висновок, що в господарствах ще не одержують максимального ефекту від виробництва плодів та ягід.

Нерівномірність витрат на 1 га в основному обумовлює строкатість урожайності. Так, у 2003 року, порівняно з 2000 роком при збільшенні витрат на 1 га в 2,7 рази урожайність плодово-ягідної продукції збільшилась в 2,8 рази. Сільськогосподарські підприємства протягом останніх років визначаються непостійним внесенням мінеральних і органічних добрив та засобів захисту рослин. слід відзначити, що в 2001 році урожайність плодів і ягід була менше в два рази, в той же час рентабельність виробництва була в 2,4 рази вища. більш того, при майже однаковій рентабельності в 2000 і 2003 роках урожайність продукції в 2000 році дорівнювала 35,7% від рівню 2003 року. це підкреслює необхідність створення організаційних структур виробництва та реалізації продукції, які б відповідали ринковим умовам.

Досвід передових садівницьких господарств підтверджує, що в ринковій економіці, в умовах конкуренції, інтенсифікація виробництва відкриває широкі можливості для підвищення урожайності, швидкого наповнення ринку плодоягідною продукцією, забезпечує значне зниження витрат праці і коштів на одиницю продукції, підвищує ефективність виробництва.

Встановлено, що у сільськогосподарських підпрємствах Запорізької області інтенсифікація позитивно впливає на підвищення ефективності виробництва (рис. 2.3).

Таблиця 2.13

Ефективність виробництва плодів та ягід

залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств

Запорізької області у 2003 р.

Прибутковість виробництва у третій групі господарств забезпечується при питомій вазі плодово-ягідної продукції у обсязі реалізованої продукції рослинництва 41,3%, собівартості одного центнера реалізованої продукції 58,1 грн., при цьому зростає якість і товарність плодів. Тому прибуток на центнер реалізованої продукції становить 19,7 грн., при рівні рентабельності 33,9%, тоді як в інших групах господарств галузь була збитковою.

Низька концентрація площ плодових насаджень не дає змоги повною мірою використовувати фактори впливу інтенсифікації для зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності і в цілому забезпечувати ефективне виробництво плодів та ягід у досліджуваному регіоні. Якщо раніше площі під багаторічними насадженнями в сільськогосподарських підприємствах становили 100-150 га при площі сільськогосподарських угідь в середньому на господарство 4-5 тис. га, то нині – лише 50-60 га, при тій самій площі сільськогосподарських угідь.

Одночасне існування високорентабельного і збиткового виробництва плодово-ягідної продукції у сільськогосподарських підприємствах фактично в однакових природно-економічних умовах свідчить про наявність значних резервів підвищення ефективності виробництва. Для більш поглибленого аналізу організаційно-економічних факторів впливу на ефективність виробництва плодово-ягідної продукції зроблені дослідження показників діяльності сільськогосподарських підприємств третьої агрокліматичної зони: Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Приморський, Якимівський райони, які знаходяться майже в однакових природних умовах.

Підвищення рівня концентрації садівництва в сільськогосподарських підприємствах південного Степу сприяє значному зростанню валового збору та зниженню затрат праці на 1 ц плодово-ягідної продукції (таблиця 2.14)

У третій групі при середньому валовому зборі плодів і ягід 2571,1 ц затрати праці на 1 ц становили 17,0 люд.-год., що порівняно з першою і другою групами відповідно менше на 24,2 та 13,0 відсотків.

Урожайність у третій групі майже в шість разів вища проти рівня першої групи. Порівняно із другою групою, урожайність плодів і ягід у сільськогосподарських підприємствах третьої групи вища на 13,3 ц/га а собівартість 1 ц реалізованої продукції знизилася на 36,6 грн.

Таблиця 2.14

Ефективність виробництва плодів і ягід залежно від рівня концентрації плодово-ягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах Запорізької області (в середньому за 1996-2001 рр.)

Прибутковим садівництво було лише у третій групі, тоді як у двох останніх групах вирощування плодів і ягід у більшості сільськогосподарських підприємств збиткове, що пояснюється високими витратами та низькою врожайністю. Збитковість плодово-ягідного виробництва у цих підприємствах зумовлюється також нижчою якістю плодів і ягід та, як наслідок, нижчими цінами реалізації. Отже, труднощі з реалізацією плодів і ягід на ринку пояснюються їх низькою якістю. Для великих садівницьких господарств ця проблема не така гостра. У спеціалізованих господарствах, як правило, 50-70% валового збору плодів і ягід реалізується за контрактом, які вони укладають у лютому – квітні, 10-20% залишається на зберігання, 5-10% надходить на переробку і лише 5 % виділяється робітникам в рахунок оплати праці. У господарствах з низьким рівнем спеціалізації 30-40% плодово-ягідної продукції реалізується на ринку і приблизно стільки ж залишається для видачі робітникам і пайовикам в рахунок оплати за землю та майнові паї. Таким чином, у господарствах з низьким рівнем спеціалізації виробництво плодів і ягід має лише споживчий характер.

Проведені дослідження, вказують, що при багатогалузевій формі ведення господарства досить важко досягти високих темпів розвитку садівництва. Найбільш ефективно ведеться садівництво в спеціалізованих господарствах, про що свідчать дані таблиці 2.15

Таблиця 2.15

Ефективність виробництва плодів і ягід

залежно від рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств Запорізької області (в середньому за 1996-2001 рр.)

Підвищення рівню спеціалізації садівництва безпосередньо впливає на показники економічної ефективності галузі. При середньому рівні спеціалізації 12,7% у четвертій групі обсяги виробництва плодів і ягід становлять 6583,1 ц, що в 9,8 раз вище ніж у третій групі. Урожайність плодово-ягідної продукції у четвертій групі вища майже у 11 разів від рівня урожайності господарств другої групи та в 4 разів – третьої.

Дослідження вказують, що підвищення рівню спеціалізації, як правило, супроводжуються ростом інтенсифікації виробництва і забезпечують високу окупність капітальних вкладень. Для збільшення урожайності від 2,4 ц/га до 35,2 ц/га, або в 11,4 разів, виробничі витрати на 1 га збільшились лише в 3,8 разів. Підвищення рівню спеціалізації впливає на якість продукції. Більша частка стандартної продукції в насадженнях господарств четвертої групи і більш висока реалізаційна ціна плодів після довготривалого зберігання, сприяли тому, що в господарствах четвертої групи прибуток на одиницю площі дорівнює 306,3 грн.

Аналіз рівня спеціалізації в середньому за 6 років свідчить, що в Запорізькій області склались три типи господарств:

І тип господарств – багатогалузеві господарства, в яких садівництво є додатковою галуззю, рівень спеціалізації в них до 1,0 %. Такий тип характерний для більшості господарств, які займаються садівництвом. Прикладом можуть бути сільськогосподарські підприємства Леніна і ПП “Приморський” Якимівського району, ВАТ “Весна” і СВК “Агрофірма ім. Фрунзе” Мелітопольського району, ТОВ “Калініна” Приазовського району.

ІІ тип господарств – багатогалузеві господарства, садівництво в яких є однією з провідних галузей. Рівень спеціалізації – 1-5 %. Ці господарства забезпечують високу урожайність плодово-ягідної продукції і мають високий рівень товарності. Так, у ТОВ “Маяк” Мелітопольського району рівень урожайності в середньому за 1996-2001 рр. становить 5,8 ц/га, при собівартості виробництва плодів і ягід – 340,8 грн., рівні товарності – 85%.

ІІІ тип господарств – спеціалізовані господарства, в яких садівництво являється основним джерелом надходжень прибутку. Рівень рентабельності в ДГ “Мелітопольське” в середньому за 6 років становить 46,6%, а урожайність плодів і ягід – 99,1 ц/га. На досягнення такого рівня виробництва щорічно витрачається 2500-3500 грн/га. Вирощування сортів високої якості, які відповідають вимогам споживачів, організація зберігання продукції в господарстві забезпечують прибуток в середньому 1104 грн./га.

Отже, існування водночас високорентабельного та збиткового виробництва плодово-ягідної продукції у сільськогосподарських підприємствах, які знаходяться в однакових природно-кліматичних й економічних умовах, свідчить про наявність резервів зниження собівартості виробництва плодів і ягід, та підвищення урожайності і на цій основі піднесення ефективності ведення садівництва.

Існує пряма залежність показників ефективності виробництва від обсягів виробництва плодів і ягід у господарстві (табл. 2.16)

Таблиця 2.16

Ефективність виробництва плодів і ягід залежно від обсягу виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області (в середньому за 1996-2001 рр.)

Продовження таблиці 2.16

Сільськогосподарські підприємства досліджуваного регіону відзначаються низьким рівнем обсягів виробництва. Лише 16 господарств із 74-х у середньому за рік одержують більше 500 ц. Так, середній рівень валового збору у другій групі становить 763,1 ц. Такий стан пояснюється не тільки невеликими площами насаджень у плодоносному віці, а й низьким рівнем інтенсифікації виробництва.

Виробничі витрати на 1 га у першій та другій групі сільськогосподарських підприємств відповідно дорівнювали 25,2 і 64,0% від витрат третьої групи, відповідно затрати праці – 33,1 і 89,0%, що стало основною причиною збитковості господарств двох перших груп взагалі і в розрахунку на 1 га.

Поряд з тим, протягом дослідного періоду спостерігається стійкий спад виробництва плодів та ягід, одною з основних причин якого є порушення технологій догляду за насадженнями. Це перш за все стосується своєчасності заходів боротьби зі шкідниками та хворобами, строків та норм внесення добрив, проведення необхідної кількості поливів, порушення строків збору урожаю, недостатнього забезпечення транспортними засобами.

Обсяг виробництва плодів і ягід є вагомим фактором підвищення показників ефективності, таких як прибуток на 1 га реалізованої продукції і рівень рентабельності. У процесі дослідження встановлена пряма залежність цих показників від зміни валового збору. Так, у південному Степу виробництво плодів і ягід сільськогосподарських підприємств прибуткове, якщо його обсяги перевищують 1000 ц за рік. В основному всі господарства, які одержали валовий збір менше 1000 ц були збитковими, або одержали річний прибуток не більше 10 тис. грн. за рік.

Слід наголосити, що економічна ефективність залежить не тільки від обсягів виробництва і показників рівня інтенсифікації, а й від ціни реалізації та рівня товарності. Так, у господарствах третьої групи СВК “Дружба” (Мелітопольського району), СВК “Фрунзе” (Веселівського району) при середніх обсягах валового збору відповідно 1307,5 і 1970,5 ц та рівня товарності 83,2 і 84,4%, прибуток на 1 га становить 171,6 та 915,2 грн. Основною причиною перш за все стала висока ціна реалізації продукції, яка відповідно дорівнювала 70,7 і 63,2 грн./ц. Низький рівень товарності в господарствах свідчить про резерви підвищення обсягів реалізації продукції за рахунок удосконалення каналів збуту, розвитку інфраструктури, підвищення якості, а на засадах цього конкурентоспроможності продукції в сільськогосподарських підприємствах.

Отже, вплив негативних економічних наслідків позначився на зниженні рівня урожайності в досліджуваному регіоні, особливо в сільськогосподарських підприємствах, а внаслідок цього зменшення обсягів виробництва плодів усіх видів плодово-ягідних культур. Аналіз ефективного виробництва визначив чітку тенденцію між концентрацією і спеціалізацією галузі, обсягами виробництва та зменшенням затрат праці та собівартості продукції, збільшенням прибутку на 1 га, рівня товарності і рентабельності виробництва. Одночасне існування збиткових і прибуткових господарств вказує на значні резерви підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області.

2.3 Ефективність реалізації плодово-ягідної продукції

Одним із суттєвих факторів ефективності виробництва плодово-ягідної продукції являється формування сфери реалізації. Декілька років тому ринок продукції садівництва не був актуальним для конкретно взятого господарства, так як практично весь обсяг плодів і ягід закуповувався державою і велика частина прибутку від їх реалізації поступала державним заготівельним та переробним організаціям. наряду з цим, більшість господарств, які зупинились перед свободою вибору, вже сьогодні зіштовхуються з гострою проблемою збуту плодово-ягідної продукції.

Одержуючи урожай, але не знаходячи споживача на цю продукцію навіть спеціалізовані господарства не можуть вести не тільки розширене, але й просте відтворення. Тому, першочерговою метою товаровиробника є активний пошук ринків збуту.

Необхідно зосередити увагу на тому аспекті, що в умовах перехідної економіки основними виробниками плодово-ягідної продукції в дослідженому регіоні залишаються господарства населення, що спричиняє труднощі як у виробництві плодів та ягід, так і їх реалізації. Фактично таке виробництво призначене насамперед для самозабезпечення домогосподарств і, по суті, майже не впливає на функціонування ринку плодово-ягідної продукції, практично не пов‘язане із забезпеченням сировиною переробної промисловості.

Однією з основних причин незадовільного забезпечення регіонального ринку плодами та ягодами є не тільки спад виробництва, а й низька товарність плодово-ягідної продукції (рис. 2.4)

Середній рівень товарності за 6 років становить 87,2%. Основною причиною такого стану є несвоєчасна реалізація вирощеної продукції, внаслідок чого її псування, неможливість більшості господарств знайти ефективні канали збуту. Слід вказати на протилежну тенденцію рівня товарності й обсягів реалізації продукції. Тобто рівень товарності збільшується не за рахунок зростання обсягів виробництва і реалізації продукції, а тільки за рахунок підвищення частки обсягів реалізації. Обсяги реалізації продукції у 2002р. в порівнянні з 2001 р. зменшилися на 19,4%, водночас рівень товарності зріс на 35,1%; а при зниженні рівня товарності на 39,7% у 2000 р. в порівнянні з 1999 р. обсяг реалізації продукції збільшився майже удвічі.

Перш за все це означає, що сільськогосподарські підприємства можуть реалізувати лише певну, визначену частину виробленої продукції. Господарства не здатні реагувати на економічні умови, створені на ринку, а саме зміну цін, попиту і пропозиції.

У процесі дослідження встановлено, що рівень товарності плодово-ягідної продукції залежить від місця розташування сільськогосподарських підприємств (табл. 2.17, додаток К).

Таблиця 2.17

Структура валового збору та реалізації плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області в 2002 р.

Сільськогосподарські підприємства, в яких рівень товарності перевищує 80%, в основному знаходяться у першій і другій агрокліматичних зонах. Так, рівень товарності в деяких районах Запорізької області у 2003 р. був таким: у К.-Дніпровському – 99,7%, Чернігівському – 96,3% Якимівському – 86,2%, Приморському – 82,2%. Причина полягає насамперед у розміщенні плодових насаджень поблизу промислових центрів і курортної зони, наявності переробної промисловості та наближення її до сировинної бази.

На території області діють Бердянський, К.-Дніпровський, Мелітопольський і Токмацький консервні комбінати, наявна розгалужена мережа автомобільних шляхів, через західні райони пролягає траса Москва – Сімферополь, розташований морський порт у Бердянську.

Незважаючи на це, основними районами, які забезпечують область товарною продукцією, є Мелітопольський (53,3% від загального обсягу реалізованої продукції), Веселівський (9,5%), Михайлівський (9,1%), Запорізький (7,1%). Середній рівень інших господарств у структурі реалізації продукції займає лише 1-3% і не впливає на загальний обсяг реалізації продукції в регіоні.

За останні 6 років спостерігається збільшення реалізації продукції як взагалі по області, так і по агрокліматичними зонам та районам.

Таблиця 2.18

Обсяги реалізації плодово-ягідної продукції сільськогосподарськими підприємствами Запорізької області за агрокліматичними зонами, тонн

За цей період обсяг реалізації продукції збільшився на 5182 тонн, причому в першій зоні – на 1978 тонн, у третій – на 3558 тонн, в той же час обсяг реалізації плодів і ягід в другій агрокліматичній зоні зменшився на 14,5%. Основною причиною виявилося різке скорочення товарної продукції в господарствах, а в деяких районах плоди і ягоди не реалізували взагалі. Водночас протягом 1998 – 2000 рр. ці райони забезпечували область плодово-ягідною продукцією в середньому на 19%, у 2001 – на 17,3%; і в 2003 р. – на 13,7 відсотків.

Обсяги реалізації продукції також знизились до загрозливого рівня в районах І зони, а саме в Оріхівському (196 т), Куйбишевському (186 т), Гуляйпільському (143 т) і Новомиколаївському (17 т).

Основними причинами спаду стала відсутність держзамовлення на плодово-ягідну продукцію та незадовільна маркетингова діяльність, завдання якої є вивчення питань заготівлі, зберігання, переробки продукції, оптової й роздрібної торгівлі. Як переконують результати дослідження, господарства ще не адаптували виробництво плодово-ягідної продукції до ринкових умов.

У процесі переходу до ринкових відносин значно змінилася структура каналів реалізації плодів та ягід. Частка окремих каналів реалізації плодово-ягідної продукції у Запорізькій області характеризується даними таблиці 2.19

Таблиця 2.19

Обсяги і частка каналів реалізації плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області, 2003 рр.

Основним каналом реалізації, який реально відображає цінову ситуацію, є реалізація продукції через міські ринки та власні магазини, на яку припадає 34,3%. У Запорізькій області в 2003 році через заготівельну систему було реалізовано тільки 1,8% плодів та ягід. У 2001 р. з‘явився новий канал реалізації плодів і ягід – видача пайовикам в рахунок орендної плати за землю та оплати майнових паїв. Загальний обсяг продажу плодів і ягід за цим каналом реалізації в 2003 р. становив лише 2,4 %. Але він ще не набув вагомого значення серед інших каналів реалізації продукції, крім того, плодово-ягідна продукція реалізується через споживчу кооперацію, комерційні структури та підприємства.

Основним каналом збуту зерняткових і кісточкових культур є продаж їх комерційним підприємствам – відповідно 45,2 і 51,3%. Структура каналів реалізації ягідних культур значно відрізняється від структури каналів реалізації плодових культур, яка характеризується відсутністю реалізації продукції на міських ринках та значною питомою вагою реалізації населенню в рахунок оплати праці – 9,5.

Якщо характеризувати продаж плодово-ягідної продукції за різними каналами реалізації в динаміці (додаток Л), то можна переконатися, що в 1998 – 2003 рр. по зерняткових культурах різко знизилася частка реалізації заготівельним організаціям.

Так, в 2003 р. порівняно з 1997 р. обсяг продажу зерняткових заготівельним організаціям скоротився на 86,6%, а в 2002 і 2003 роках майже зник взагалі. Основною позитивною зміною в структурі каналів реалізації зерняткових є продаж продукції сільськогосподарськими підприємствами на ринку та через власні магазини. У 2003 р. через цей канал було продано 3501 т, або 34,3% від загального обсягу реалізації зерняткових.

Реалізація кісточкових культур у 1998-2003 рр. характеризується зниженням обсягів продажу заготівельним організаціям у 2001 р. на 97,2% проти 1997 р. та поступовим збільшенням частки реалізації комерційним структурам і підприємствам. Так, у 2003 р. комерційним підприємствам було реалізовано 1952 т, або 45,2% від реального обсягу реалізації, при цьому в 2001 р. цей показник дорівнював 13,9%. Основними кісточковими культурами, які реалізуються в рахунок оплати праці, є черешня, абрикос та слива. Досить вагомим каналом залишається продаж кісточкових культур на міський ринках і в магазинах, які належать сільськогосподарським підприємствам.

Структура каналів реалізації різниться за районами та агрокліматичними зонами (табл. 2.20)

Таблиця 2.20

Канали реалізації плодово-ягідної продукції за агрокліматичними зонами в Запорізькій області

Як свідчать результати дослідження, основними постачальниками плодово-ягідної продукції комерційним підприємствам в області є Мелітопольський (58,0% від загального обсягу продажу за цим каналом реалізації), Веселівський (9,5%), Михайлівський (8,3%) і Запорізький (7,9%) райони. Велику частку в структурі реалізації у деяких районах займає реалізація плодів і ягід населення в рахунок оплати праці, що веде до зниження доходу від реалізації як по господарствах, так і в районах області. Так, на цей канал реалізації припадало в Токмацькому 22,3% в структурі каналів реалізації, Приазовському – 37,4% та Якимівському – 36,1%. Основний обсяг плодів і ягід в області, який реалізується на ринку та у власних магазинах, зосереджений в районах третьої агрокліматичної зони (75,0% від усіх плодів і ягід, реалізованим за цим каналом становить). При цьому в структурі каналів реалізації збут плодів і ягід на ринку становить у Мелітопольському 35,2%, Запорізькому – 46,8%, Веселівському – 45,6%, Михайлівському – 35,2%.

Раціональне використання плодово-ягідної продукції в ринкових умовах повинно здійснюватися відповідно до задоволення попиту населення області на плодово-ягідну продукцію та продукцію її переробки. В останні роки платоспроможність населення визначає не тільки обсяги попиту на плоди та ягоди, а й ціну реалізації. У сільськогосподарських підприємствах області спостерігається зростання цін реалізації плодово-ягідної продукції. Проте темпи їх підвищення істотно різняться (рис. 2.5).

Аналіз рівня цін свідчить про значне відхилення їх залежно від каналів реалізації плодово-ягідної продукції. Так, ціни на плодово-ягідну продукцію, яка реалізується сільськогосподарськими підприємствами на ринку, в 2-3 рази вищі від рівня цін реалізації заготівельним організаціям. Передусім це визначається вищою якістю продукції, яка надходить на ринок.

За досліджуваний період, незалежно від каналів реалізації ягідних культур, ціни реалізації мали тенденцію до постійного збільшення. Так, ціни продажу населенням вирощених ягід збільшились утричі, при збільшенні обсягів реалізації в 4 рази, у тому числі на ринку ціни відповідно зросли в 1,9 рази, тоді як обсяг реалізації ягід на ринку зменшився на 70,0 відсотків.

Слід відзначити також, що протягом 2000-2001 рр. середні ціни на ягідну продукцію, що реалізовувались населенню в рахунок оплати праці, щорічно перевищували рівень середньозваженої ціни на 2-7% відсотків.

Відхилення цін на плодово-ягідні культури визначились не тільки за каналами реалізації та групами культур, але і від регіону їх реалізації (додаток М).

Найвищі ціни встановилися в районах курортної та промислових зон, де зосереджується найбільша частина населення області (Якимівський, Бердянський, Мелітопольський, Запорізький райони). У 2003 р. плодово-ягідна продукція в Якимівському районі реалізовувалася через систему громадського харчування за ціною 687,0 грн./тонн, водночас за цим каналом плоди та ягоди в Чернігівському районі реалізовувались за ціною 217,6 грн./т. Вагомим фактором впливу на рівень цін є проходження траси Москва – Сімферополь через західні райони Запорізької області. Так, у 2003 р. в Запорізькому районі зафіксовані найвищі ціни на кісточкові культури, які реалізовувались на ринку, ціни за 1 т кісточкових плодів відповідно становили 2141,4 грн/тонн.

Причиною високого рівня цін на плодово-ягідну продукцію є відсутність розвинутої ринкової інфраструктури в досліджуваній області. Високі реалізаційні ціни, відсутність оптової торгівлі, неврегульовані економічні відносини між сільськогосподарськими й переробними підприємствами виявилися причиною перетворення галузі садівництва із високорентабельної в низькорентабельну, а в більшості підприємств – навіть у збиткову.

Одночасне існування рентабельних, низькорентабельних і збиткових підприємств вказує на резерви підвищення ефективності виробництва плодів та ягід. Це підтверджують дані групування сільськогосподарських підприємств за рівнем прибутку (табл. 2.21)

Таблиця 2.21

Економічні показники у сільськогосподарських підприємствах Запорізької області , 1996-2001 рр.

Продовження таблиці 2.21

Аналіз даних таблиці свідчить, що серед 74 сільськогосподарських підприємств, розташованих у регіоні південного Степу, сприятливого для вирощування майже всіх плодово-ягідних культур, лише 16 з них були прибутковими. Прибуткові сільськогосподарські підприємства досягли високих результатів господарської діяльності насамперед за рахунок нижчої собівартості виробленої продукції, вищого рівня урожайності й інтенсифікації виробництва, оптимального породно-сортового складу насаджень, удосконалення виробничої структури.

Із збільшенням витрат рентабельними підприємствами на 1 га плодоносних насаджень у 3,7 рази порівняно з нерентабельними господарствами рентабельні господарства забезпечили збільшення показника урожайності майже у 10 разів, а собівартість виробництва плодово-ягідної продукції в них нижча на 64,1 грн., або 63,7 %. Вплив ціни реалізації на рівень прибутку у розрахунку на 1 га був високим, особливо у спеціалізованих підприємствах. Перш за все це було зумовлено наявністю в них переробних потужностей, плодосховищ та мережі фірмових магазинів.

Розвиток внутрішньогосподарської інтеграції дозволив рентабельним підприємствам мінімізувати, з одного боку, витрати на виробництво плодово-ягідної продукції у зв‘язку з переробкою нестандартної продукції або швидкопсувної, а з іншого – реалізовувати плоди та ягоди за умов кращої кон‘юнктури ринку при використанні сховищ і мережі фірмових магазинів.

Першочерговою метою товаровиробників є активний пошук ринків збуту. В умовах ринкової конкуренції сільськогосподарські підприємства є власниками своєї продукції і самостійно визначають канали збуту, що суттєво впливає на ефективність реалізації продукції (табл. 2.23)

Таблиця 2.23

Ефективність реалізації плодово-ягідної продукції у сільськогосподарських підприємствах Запорізької області

Реалізація плодів та ягід населенню в рахунок оплати праці та через систему громадського харчування і переробним підприємствам у 1998 році була одним з основних чинників формування низької ціни реалізації в області, яка становила лише 36,2 грн за 1 центнер продукції. Строкатість рівня товарності свідчить про відсутність у господарствах постійних каналів збуту продукції.

Забезпечення вищої ефективності в ринкових умовах можливе за рахунок підвищення рівня урожайності плодово-ягідних культур, відновлення спеціалізованого виробництва, зменшення витрат на виробництво й реалізацію продукції, удосконалення системи збуту, а внаслідок цього рівня товарності та рентабельності продукції (табл. 2.24).

Таблиця 2.24

Ефективність виробництва плодів та ягід залежно від обсягів їх реалізації сільськогосподарськими підприємствами Запорізької області в середньому за 1996-2001 рр.

Господарства першої і другої груп характеризуються низькою концентрацією виробництва – в середньому відповідно 19 і 52 га. Внаслідок цього виробництво в них збиткове. Вища концентрація плодово-ягідних насаджень дає змогу підвищити обсяги виробництва й урожайність, зменшити матеріальні затрати та витрати праці, поліпшити якість продукції, а отже підвищити ціну реалізації та прибуток галузі. Так, у третій групі при середній площі насаджень у плодоносному віці 157 га обсяги реалізації плодово-ягідної продукції дорівнюють 4318,1 ц, ціна реалізації – 49,0 грн/ц, прибуток на 1 га – 210,8 грн.

Дані таблиці свідчать про пряму залежність між змінами обсягів виробництва, прибутком і рівнем рентабельності. При збільшенні обсягів реалізації плодів та ягід у середньому на 4162,7 ц, величина прибутку у третій групі зросла на 23,8 тис. грн., рівень рентабельності – на 67,5 відсотків.

Узагальнення результатів здійсненого аналізу системи реалізації плодово-ягідної продукції дозволяє зробити висновок про те, що в Запорізькій області існують вагомі резерви щодо поліпшення її функціонування. Вони пов‘язані зі створенням нових форм ринкової інфраструктури, а саме оптової й роздрібної торгівлі, ярмаркової діяльності та обслуговуючих кооперативів.

Разом з тим для ефективного їх функціонування в сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання у Запорізькій області першочерговим є вирішення таких питань, як розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва відповідно до попиту на цей вид продукції на ринку, підвищення якості та конкурентоспроможності плодово-ягідної продукції, перш за все на внутрішньому ринку, удосконалення економічних відносин між переробними і збутовими підприємствами й виробниками плодово-ягідної продукції.

2.4. Забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією

Гарантоване продовольче забезпечення населення займає одне з центральних місць у розвитку сільського господарства області. Основними критеріями оцінки продовольчої безпеки є наявність продовольства, його стабільність і доступність. Обсяг споживання продуктів й енергетична цінність добових раціонів залежить від природних і соціальних умов, національних традицій та культури харчування.

Протягом 1997-2002 років фактичне споживання основних сільськогосподарських продуктів порівняно з попередніми роками постійно знижається. Населення намагається замінити необхідні продукти харчування більш дешевими. Фактичне споживання переважної більшості продуктів у цей період було меншим не тільки від раціональної норми харчування, а й мінімальної. Загрозлива ситуація склалася щодо споживання плодів, ягід і винограду. В 2002 р. обсяг споживання на 1 особу становив 27,8% від раціональної та 36,8% від мінімальної норми [142]. Можна стверджувати, що в Запорізькій області більшу увагу приділяють продуктам першої необхідності, визнаючи плоди та ягоди продукт “третього столу”.

Рівень споживання плодів та ягід насамперед залежить від рівня виробництва продукції у розрахунку на 1 особу в області (табл. 2.25)

Таблиця 2.25

Динаміка споживання плодів, ягід і винограду на 1 особу

за рахунок внутрішнього виробництва в Запорізькій області, кг

Зниження рівня виробництва протягом 1997-1999 рр. зумовило й зниження споживання плодів і ягід. Так, у порівнянні з 1997 р. рівень виробництва плодів і ягід в 1999 р. знизився на 83,0%, споживання – відповідно на 33,3%. Споживання плодів та ягід в області за рахунок внутрішнього виробництва забезпечувалось лише в 1997, 2000 та 2001 роках. При цьому слід зазначити, що в 2000 та 2001 роках воно збільшилося за рахунок імпорту продукції в область. У 2000 і 2001 рр. імпорт плодів і ягід Запорізькій області перевищував показник експорту відповідно в 12 та 3,8 рази, а сальдо зовнішньоторговельної діяльності становило відповідно –190,73 та 37,79 тис. дол.

Як вже зазначалося, основною проблемою недостатнього рівня харчування населення досліджуваної області є низький рівень їх добробуту.

Одним із факторів низького рівня ефективності виробництва є недостатнє споживання плодово-ягідної продукції в Запорізькій області і залежить від розташування господарств у міській чи сільській місцевості. Це пояснюється тим, що сільські споживачі у більшій мірі є одночасно і виробниками, і споживачами плодово-ягідної продукції (табл. 2.26).

Таблиця 2.26

Рівень споживання фруктів, ягід і винограду в домогосподарствах Запорізької області за місцем проживання, 2002 р.

У 2002 р. рівень споживання плодів і ягід по місяцях в середньому становить 4,1 кг, у тому числі в домогосподарствах міських поселень – 3,9 кг, сільської місцевості – 4,7 кг. Частка спожитої продукції, вирощеної в домогосподарствах сільської місцевості, дорівнює 68,1%, а в міських поселеннях – 15,7%. Тому щомісячні грошові витрати у домогосподарствах сільської місцевості менші в 2,7 рази порівняно з домогосподарствами населення.

Для більш детального аналізу споживання плодів і ягід у регіоні нами було проведено анкетне опитування населення Запорізької області протягом березня – липня 2003 року. Обсяг виборці склав 500 чоловік.

Основним споживачем у сім‘ї, за відповідями респондентів є діти дошкільного віку – (13%), або школярі – (11%). При вивченні впливу кількості дітей в сім‘ї на обсяги споживання плодово-ягідної продукції було виявлено, що основними споживачами є сім‘ї, з двома дітьми (36%), сім‘ї з трьома і більше складають лише 8%.

Обсяг і структура споживання плодів та ягід залежать від рівня доходів сім‘ї. Найбільшу частку вагу в структурі доходів займають респонденти, рівень доходу яких перевищує 300,1 грн., на них припадає 28%. Групи респондентів з різними рівнями доходів за обсягами споживання плодово-ягідної продукції розподілились таким чином: до 120 грн. – 22%; 120,1-180,0 грн. – 17%; 180,1 – 240,0 грн. – 21%, та 240,1 – 300,0 грн. – 12%. Однак, якщо розглядати суму щомісячних витрат на купівлю плодів і ягід, то основна частка населення в місяць витрачає не більше 25 грн. (49%), від 25 до 50 грн. витрачає 30 респондентів, лише 21% респондентів щомісяця витрачає понад 50 грн. Тому постає потреба визначення залежності щомісячних грошових витрат на плоди та ягоди від середньомісячного доходу (табл. 2.27).

Таблиця 2.27

Щомісячні грошові витрати на плоди та ягоди залежно від середньомісячного доходу (% від числа респондентів, що дали відповідь на запитання)

Респонденти, які входять у групу із середньодушовим доходом до 120,0 грн., витрачають на купівлю плодів і ягід до 25 грн. Лише 27% цієї групи витрачають у середньому на плодово-ягідну продукцію від 25 до 50 грн. Аналогічна тенденція спостерігається в ІІ і ІІІ групах за середньодушовим доходом, де частка грошових витрат на плоди та ягоди відповідно становить 65 і 57%. Респонденти із середньомісячним доходом 240,1–300,0 грн. інших других давали відповідь “від 25 до 50 грн”.

Отже, респонденти з високим рівнем доходу (понад 240,1 грн.) щомісяця витрачають на купівлю плодів та ягід більше 25 грн., понад 50 грн. витрачають респонденти з рівнем доходу більше 300,1 грн. (58%).

У процесі дослідження встановлено, що середньомісячний дохід впливає час покупки, тут мається на увазі залежність споживання плодів і ягід від пори року (табл. 2.28).

Таблиця 2.28

Сезонне споживання плодів і ягід залежно від середньомісячного доходу (% від числа респондентів, що дали відповідь на запитання)

Тільки незначна частка населення може споживати однакову кількість плодів і ягід протягом року незалежно від календарної пори. Основною причиною такого явища є збільшення цін на плодово-ягідну продукцію взимку та весною. Тому лише респонденти з високим рівнем доходу (від 240,1 грн.) більше від інших груп населення споживають плоди рівномірно протягом року. У групах з рівнем доходу від 240,1-300,0 та понад 300,1 грн. частка споживання плодової продукції рівномірна протягом року і відповідно дорівнює 33 та 37%. Споживання однакової кількості плодів і ягід протягом року в сім‘ях з низьким середньодушовим доходом пояснюється наявністю в них дітей дошкільного віку. Так, 39% респондентів із середньодушовим доходом 180,1-240,0 грн. відповіли, що основними споживачами плодів і ягід в сім‘ї є діти дошкільного та шкільного віку.

Як свідчать результати дослідження, населення Запорізької області споживає більше плодів та ягід влітку – це черешня, персик, горіхоплідні, або в сезон збору урожаю – ягідні культури і вишня (продукція, що швидко псується), яблука і груші (сезон збору урожаю – вересень і жовтень).

Слід вказати, що плоди і ягоди, які закуповуються населенням у сезон збору урожаю, використовуються не тільки на споживання, а й на зберігання і переробку в домашніх умовах. Обсяг заготовленої плодово-ягідної продукції в сім‘ї залежить не тільки від рівня середньодушового доходу, а й від кількості членів сім‘ї, особливо дітей дошкільного віку (табл. 2.29).

Таблиця 2.29

Обсяг заготівель плодів та ягід

залежно від кількості членів сім‘ї, %

Основний обсяг заготівель у домашніх умовах припадає на сім‘ї, у складі яких налічується три або більше членів і складає 69%, при чому 40% респондентів цієї групи заготовляють щорічно понад 25 кг плодово-ягідної продукції. Саме цим і пояснюється висока частка витрат на купівлю плодів і ягід в сезон збору врожаю. Дуже низьким обсягом заготівель характеризуються перша і друга групи респондентів, частка яких відповідно становить 10 і 21%. На запитання “Яким плодам Ви віддаєте перевагу: свіжим, замороженим, сушеним, консервованим чи сокам ”, 83% першої групи дали відповідь: “свіжим”.

З метою подальшого визначення видової структури плодово-ягідної продукції для удосконалення стратегії реалізації на регіональному ринку, нами було запропоноване розподілити її залежно від переваги споживання (плодові, ягідні, горіхоплідні, цитрусові, тропічні).

Види плодів та ягід залежно від відповідей респондентів розподілилися в такому порядку: плодові – 1-е місце, цитрусові – 2-е, ягідні та тропічні – 3-є, горіхоплідні – 4-е місце. Більшість опитуваних віддають перевагу яблукам (83%), як традиційна плодова культура була визначена черешня (58%), лідерами також є абрикос і персик, частка яких відповідно дорівнює 47 і 42%. Інші види продукції розподілилися таким чином: слива і груша – по 16%, вишня – 17 відсотків.

Взагалі, населення Запорізької області дуже часто віддає перевагу свіжим плодам, ніж переробленим (мається на увазі промислова переробка). Для визначення ставлення споживача до плодів та ягід за різних видів переробки (заморожені, сушені, консервовані, соки) нами використана шкала Богардуса, яка дозволяє визначити реальний крок, який відділяє відношення до одного виду плодів від відношення до іншого [95, с.229]. Щодо кожного виду переробленої продукції були визначені відповіді, які в свою чергу поділені за балами (чим менший бал, тим позитивніше становлення):

- купую сам і рекомендую знайомим – 1 бал;

- купую дуже часто – 2 бали;

- купую за необхідністю – 3 бали;

- покупаю рідко – 4 бали;

- особливої прихильності до продукту немає – 5 балів;

- не купую взагалі – 6 балів.

Середній бал переваги при споживанні того чи іншого виду плодів розраховувався як статистична середня.

Таким чином, можемо констатувати, що респонденти віддають перевагу свіжим плодам (середній бал 3), сокам (4,5 бала), консервованим плодам (4,8 бала), сушеним (5,3 бала) і замороженим (5,8 бала). Отже, більшість опитуваних віддають перевагу натуральним плодам, а не переробленим. На запитання “Чи берети Ви до уваги вміст корисних речовин у плодово-ягідній продукції” 83% респондентів відповіли “так”, 17% - “ні” і лише 10% не змогли визначитися.

При купівлі і споживанні плодово-ягідної продукції населення віддає перевагу вітчизняним плодам порівняно з імпортованими, за винятком цитрусових (табл. 2.30).

Таблиця 2.30

Надання переваги якості вітчизняним плодам перед імпортованими, %

Таким чином, 91% респондентів віддають перевагу вітчизняним плодам, ніж імпортованим, при цьому 54% з них стверджують, що якість вітчизняних плодів вища. 7% опитаних вважають, що якість краще тільки деяких видів вітчизняних плодів та ягід, таких як черешня, абрикос, смородина, полуниця. Серед імпортованих фруктів за кращими показниками якості 2% респондентів визнали іспанські яблука.

Сукупно оцінити якість плодово-ягідної продукції з точки зору споживчої переваги можна, узагальнити за допомогою оцінки різноманітних за складом показників (табл. 2.31)

У процесі дослідження нами визначено, що більша частина респондентів приділяє увагу смаковим якостям (68%) та свіжості продукції (65%). Вагомим чинником також є корисність плодів для здоров‘я (53%) та вміст вітамінів і мінеральних речовин (28%).

Таблиця 2.31

Оцінка якості плодово-ягідної продукції за показниками споживчої переваги

Як визначає А.О. Бабич, “плоди і ягоди містять практично всі необхідні для організму речовини – вуглеводи, білки, жири, органічні кислоти, вітаміни, ферменти та мінеральні солі. Нестача їх в щоденному раціоні, тим більше відсутність, призводить до серйозних захворювань” [9, с. 354].

Рівень цін має велике значення для 57% респондентів, знижки при купівлі – 11%. Отже, населення приділяє увагу не тільки ціновим факторам, а й внутрішньому складу продукції, смаковим якостям плодів і ягід, що набуває великого значення при вирішенні питань поліпшення якості продукції з технологічної точки зору. Ринок потребує продукції, яка відповідає не тільки державним і міжнародним стандартам, а й вимогам споживачів.

При прийнятті рішення про купівлю плодів і ягід для населення досліджуваної області має значення й місце торгівлі. Нами було запропоновано обрати 3 види купівлі плодово-ягідної продукції, якими найчастіше користуються респонденти (рис. 2.6)

За відповідями респондентів, 38% опитуваних купують плодово-ягідну продукцію на місцевих ринках, 12% – у магазинах, 10% – в пунктах оптової торгівлі. Слід зазначити, що 30% респондентів споживають продукцію власного виробництва, при цьому 24% з них – жителі сільської місцевості.

Вибір місця купівлі залежить від соціального статусу респондентів. Основними споживачами плодово-ягідної продукції на місцевому ринку є інженерно-технічні робітники (7%), підприємці (6%), студенти (5%) , а також медики, наукові працівники та вчителі (5%). Вибір такого типу ринку пояснюється зручністю місце розташування, низьким рівнем цін, можливістю знижок при купівлі та дегустація безпосередньо на ринку смакових якостей плодів.

Небажання респондентів купувати плоди та ягоди в магазині пояснюється високим рівнем цін, відсутністю широкого асортименту вітчизняної продукції та несвіжістю продукції. У Запорізькій області ще достатньо не розвинута фірмова торгівля, особливо плодами та ягодами, що віддаляє споживачів від виробника сільськогосподарської продукції і ставить виробників у залежність від посередників.

На думку опитуваних, якісні плоди та ягоди потребують реклами. При купівлі плодово-ягідної продукції респонденти в основному спираються на власний досвід (41%), досвід знайомих (18%), поради продавця (9%), зовнішній вигляд (9%), рекламу (7%), інформацію з періодичних видань (5%). Причиною такого явища є насамперед за все відсутність інформації в друкованих засобах. У дослідженому регіоні не розвинута ярмаркова торгівля та виставкова діяльність. Виробники продукції відмовляються брати в них участь, оскільки на їх погляд такий тип торгівлі неефективний.

Таким чином, забезпечення якісною плодово-ягідною продукцією населення досліджуваної області постає вагомою проблемою у формуванні садівництва в ринкових умовах. Великі контрасти в рівнях виробництва плодів і ягід та в системі їх реалізації у сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення спостерігаються як в окремих районах, так і в області в цілому. Між тим Запорізька область має реальні можливості для регулювання виробництва продукції та доведення її до споживачів з високими якісними кондиціями та за нижчими цінами.

Висновки до розділу 2

1. Запорізька область характеризується зональним розміщенням плодово-ягідних насаджень. Основна частка насаджень розташована в третій агрокліматичній зоні і дорівнює 52,6% від загальної площі насаджень області. В подальшому удосконалення розміщення багаторічних насаджень необхідно зробити у напрямку збільшення площ під кісточковими культурами і ягідниками в курортній зоні та в районах, які розташовані біля великих міст, під зернятковими – в районах переробних підприємств.

2. Основною культурою в породно-сортовому складі насаджень є черешня, яка займає 33,8% і яблуня – 42,0%. Низьку частку в структурі насаджень складають ягідники, які займають 0,6%. Породно-сортовий склад насаджень в Запорізькій області необхідно змінити відповідно з попитом на продукцію в літні місяці, збільшення насаджень яблуні, сливи і абрикосу згідно з потребою у переробній промисловості та насаджень черешні відповідно з експортом в інші області і регіони України.

3. Сільськогосподарські підприємства області характеризуються низьким рівнем урожайності, який в середньому за останні 6 років дорівнює 10,4 ц/га, у тому числі по зернятковим – 14,7 ц/га, кісточковим – 8,0 ц/га. Сільськогосподарські підприємства не дотримуються умов сучасної технології вирощування плодових культур. У подальшому важливим напрямком відтворення садівництва і підвищення ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах області є застосування сучасних технологій вирощування плодових культур, взагалі черешні та яблуні .

4. Строкатість урожайності плодово-ягідних культур та її низький рівень виявилися основними факторами низьких обсягів валового збору, який був максимальний в 2003 році і дорівнював 834,8 тис.ц за всіма категоріями господарств. Основна частка валової продукції зосереджена в особистих господарствах населення і в 2003 році складала 74,6%.

5. В структурі валового збору в Запорізькій області основне місце займають кісточкові культури (47,8%), зокрема черешня (10,7%) і абрикос (19,4%). Незважаючи на те, що яблука займають 33,7% в структурі валового збору, цього не достатньо для задовільного споживання населенням Запорізької області згідно раціональної норми.

6. Основним каналом реалізації, який реально відображає ринкову ситуацію є реалізація продукції через власні магазини та міські ринки, який в 2003 році дорівнював 34,3%. Незважаючи на це досить переважає частка реалізації плодово-ягідної продукції в рахунок оплати праці, яка складає 11,8%. Існуюча структура реалізації є недосконалою для сільськогосподарських підприємств. В подальшому, вкрай необхідно реалізувати заходи по удосконаленню структури реалізації плодово-ягідної продукції за районами та агрокліматичними зонами відповідно до їх спеціалізації.

7. Одночасне існування рентабельних, низькорентабельних і збиткових підприємств вказує на наявність резервів підвищення ефективності виробництва плодів та ягід. Групування сільськогосподарських підприємств ІІІ агрокліматичної зони дозволило виявити пряму залежність підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції за рахунок таких факторів як рівень концентрації та спеціалізації галузі, обсяги виробництва та реалізації плодів і ягід, рівню прибутку на 1 га плодоносних насаджень.

8. За 1997-2002 роки в Запорізькій області склалася загрозлива ситуація щодо споживання плодів і ягід. У 2002 році обсяг споживання на 1 особу становив 29,8% від раціональної норми. За даними анкетного опитування встановлена чітка залежність рівня споживання плодів від кількості членів в сім‘ї, соціального статусу, сезонності виробництва, місця виробництва, рівня цін та якості продукції. Дослідженнями встановлено, що з точки зору споживчої переваги, основними умовами, які визначають попит на плоди і ягоди на ринку є смакові якості продукції, свіжість продукту та рівень цін.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ САДІВНИЦТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ

3.1. Перспективи розвитку садівництва в Запорізькій області

Сьогодні сільськогосподарське виробництво в Україні здійснюється в нових ринкових умовах. Споживачі потребують у високоякісній продукції за доступними для них цінами, в той же час як сільськогосподарські підприємства змушені шукати нові канали реалізації продукції, які більш прибуткові та ефективні для них. В господарствах повинні прийматися рішення по збільшенню урожайності сільськогосподарських культур, застосуванню нових інтенсивних технологій виробництва, а в наслідку чого підвищення ефективності виробництва продукції садівництва та поліпшення якості продукції. Необхідно створити умови, які дозволяють забезпечити оптимальний рівень інтенсивності виробництва плодово-ягідної продукції, що дасть можливість не тільки повного забезпечення населення Запорізької області плодами та ягодами, але й дозволить постачати продукцію на експорт.

Виходячи з річної потреби у плодах і ягодах, розрахована потреба в продукції для населення Запорізької області на перспективу (таблиця 3.1)

Таблиця 3.1

Потреба населення Запорізької області в плодово-ягідній продукції на перспективу

Основною плодовою культурою є яблуня, яка займає 63,3% в структурі споживання плодово-ягідної продукції. Потреба населення Запорізької області в плодах та ягодах в 2010 р. та 2015 р. повинен відповідно складати 151,3 і 151,8 тис. т.

Необхідно визначити, що склад спожитих плодів і ягід може різнитися за районами та сезоном споживання у відповідності з місцевими можливостями виробництва. Тому необхідно прямувати до забезпечення біологічної рівноваги протягом року. У відповідності до рівня виробництва, зберігання і експорту плодів та ягід в Запорізькій області, а також сезонності споживання продукції розрахована щомісячна потреба в плодах та ягодах на 2010 р. (, рисунок 3.1, додаток Н)

Основним періодом споживання плодів є сезон збору урожаю, тобто липень-жовтень, коли збираються кісточкові культури та яблука. Протягом цього періоду споживання яблук збільшується з 19,1 до 114,8 тис. ц, або в шість раз. В червні місяці основною продукцією є черешня і ягоди, які відповідно складають 23,8 і 31,8% від загального обсягу плодово-ягідною продукції цього місяця.

Розвиток виробництва плодово-ягідної продукції спрямовується на удосконалення породно-сортового складу багаторічних насаджень, підвищення урожайності плодово-ягідних культур на основі впровадження сучасних інтенсивних технологій, поглиблення зональної спеціалізації для оптимального забезпечення населення Запорізької області в плодах і ягодах. Прогноз формування і використання плодово-ягідної продукції у Запорізькій області наведений у таблиці 3.2

Таблиця 3.2

Прогноз виробництва плодово-ягідної продукції

у Запорізькій області на 2010 р., тис. т

Прогнозується збір плодів і ягід у 2010 році обсягом 156,3 тис. т, або 103,3% загальної потреби населення області. Впровадження інтенсивних технологій вирощування продукції та оптимальних параметрів зональної спеціалізації і концентрації виробництва дозволить не лише забезпечити потреби населення Запорізької області в плодах кісточкових культур а і експортувати їх. У 2010 р. планується підвищити урожайність яблуні до 80 ц/га, сливи і черешні до 70 ц/га. Майже у два рази у 2010 р. повинен вирости обсяг валових зборів кісточкових культур порівняно з 2002 р. Основною культурою кісточкових культур являється черешня, валовий збір якої у 2010 р. складатиме 585 тис. ц.

Основною ягідною культурою являється суниця, яка в загальній структурі валових зборів ягідних займає в середньому 50%, тому вирощуванню цієї культури потрібно приділити більшу увагу. В 2015 р. планується вирощувати суницю на площі 400 га, урожайність довести до 36,0 ц.

Значна частка продукції на перспективу прогнозується в особистих господарствах населення (51% загального виробництва). Але таке виробництво буде направлено в основному на забезпечення власних потреб, які за умов дотримання раціональних норм у 2010 році становитимуть 26 тис. тонн. Діяльність сільськогосподарських підприємств буде спрямована на товарне виробництво – 69 тис. тонн, при рівні товарності 90%.

Однією з вагомих причин послаблення економічного розвитку садівництва в Запорізькій області виявилось неврегульованість майнових і земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження багаторічними насадженнями. В багатьох сільськогосподарських підприємствах землі, на яких розміщенні багаторічні насадження залишаються з невизначеною формою власності у постійному користуванні підприємств правонаступників і залишаються на балансі як майно, що не було розпайоване. Тому, сільськогосподарські підприємства зацікавлені лише в експлуатації, а не створенні багаторічних насаджень. Отже виникає необхідність врегулювання земельно-майнових відносин щодо права власності на багаторічні насадження (додатки П.1, П.2).

У зв‘язку з тим, що вартість багаторічних насаджень відноситься до основних засобів виробництва, виникає необхідність визначення шляхів її відчуження. Перший напрямок – це відчуження шляхом передачі, згідно акту прийому-передачі від підприємства-правонаступника повноважним, що діють на підставі Договору про Спільну часткову власність на земельну ділянку під багаторічними насадженнями за умови наявності рішення зборів співвласників. При цьому виникають проблеми з оподаткування, тому що залишкова вартість багаторічних насаджень не була включена до майна, що підлягає паюванню.

Другий напрямок – це відчуження шляхом попереднього включення залишкової вартості багаторічних насаджень до пайового фонду, визначення майнової частки багаторічних насаджень як рівної долі кожного співвласника, видачі окремих майнових сертифікатів на частки в витратах на багаторічні насадження, на засадах яких потім, згідно акту прийому-передачі, здійснюється передача залишкової вартості витрат на багаторічні насадження. В цьому випадку, майнові частки в багаторічних насадженнях, як долі пайового фонду не будуть оподаткуватися. Разом з тим, цей напрямок не дає змоги враховувати більшість особливостей функціонування багаторічних насаджень.

Третій напрямок є найбільш доцільним – це здійснювати відчуження залишкової вартості витрат на багаторічні насадження на підставі законодавчо затвердженої методики експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення визначення справедливої вартості земельних ділянок в розрізі відокремлених земельних масивів багаторічних насаджень, що надасть змогу оптимально її поділити з врахуванням конкретної залишкової вартості багаторічних насаджень, яка припадає на цю земельну частку [107, с.23-24].

Такий підхід надає змогу диференційовано підійти до визначення розміру орендної плати в розрізі відокремлених земельних масивів багаторічних насаджень.

Розмір однієї земельної частки визначається шляхом поділу загальної площі земель під багаторічними насадженнями в незалежності від породи, сорту і строку експлуатації, яка знаходиться у колективній власності співвласників, на загальну кількість осіб, що мають право на земельну частку. Земельна ділянка з масиву багаторічних насаджень може бути виділена тільки у розмірі, кратному кварталу, з відокремленого масиву багаторічних насаджень першочергового поділу. При виділенні площ багаторічних насаджень (кварталів) рекомендується формувати групи співвласників за сімейною, вуличною і змішаною ознаками, які б могли б одержати суміжні ділянки у кварталі і більш ефективно використовувати ці насадження [107, с.24-26].

Таким чином, до кінцевого вирішення земельних і майнових питань розподілу багаторічних насаджень до 2015 року великих зрушень в породно-сортовій структурі плодово-ягідних насаджень не пропонується.

Таблиця 3.3

Фактична та проектна породно-сортова структура плодово-ягідних насаджень в Запорізькій області

Для більшого забезпечення населення Запорізької області абрикосом необхідно поступово збільшити площі насаджень в 2010 році до 1625 га, в 2015 році до 1640 га. В породно-сортовій структурі насаджень в 2010 році абрикос буде займати 11,2%.

Запорізька область є одним з небагатьох регіонів України, де вирощується черешня, тому необхідно збільшити площі черешні за рахунок сортів, які районовані в Інституті зрошуваного садівництва УААН, таких як Крупноплідна, Дилема, Приазовська, Престижна, Талісман, Електра, Дружба, середня урожайність яких 50-60 кг з дерева. В структурі плодово-ягідних насаджень в 2010 та 2015 роках черешня відповідно буде займати 29,7 і 29,3%.

Для забезпечення відтворення плодово-ягідного виробництва щорічно необхідно закладати 5-10% молодих насаджень від загальної площі плодово-ягідних насаджень і довести їх площі з 15,4 тис. га у 2003 р. до 16,6 тис. га у 2010 р. і 18,5 тис. га у 2015 р. Щорічна потреба капіталовкладень дорівнюватиме 48 млн. грн. у 2010 р. і досягне 93 млн. грн. у 2015 році. Окупність капіталовкладень у 2015 р. дорівнюватиме 165%.

Породно-сортова структура насаджень в Запорізькій області різнитиметься за агрокліматичними зонами та районами. Наприклад, насадження яблуні планується закласти в першій агрокліматичній зоні і Михайлівському районі, черешні – в Якимівському і Мелітопольському районах, вишні – в Бердянському, ягідники – в Запорізькому, Бердянському і Якимівському районах. Взагалі, третя агрокліматична зона являється рекреаційною зоною, тому в цій зоні необхідно приділити увагу таким плодово-ягідним насадженням як вишня, черешня, ягідні.

Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції в ринкових умовах залежить не тільки від витрат на її виробництво, застосування нових удосконалених технологій, в тому числі поліпшення породно-сортового складу, але й налагодження ефективних каналів збуту і розподілу плодово-ягідної продукції. В кінцевому підсумку вміння виробником вигідно реалізувати вироблену продукцію є показником ефективності його діяльності (додаток Р).

Значну частку товарної продукції плодів та ягід на перспективу планується одержати у сільськогосподарських підприємствах. Так, виробництво плодів і ягід в 2010 р. та 2015 р. відповідно буде складати 48,9 і 54,6%. Виробництво плодово-ягідної продукції у господарствах населення в основному буде направлено на задоволення особистих потреб. У 2010 р. витрати для особистого споживання в господарствах населення планується у обсязі 259 тис. ц, або 32,5% від обсягу виробництва в цьому році, в 2015 р. витрати на особисте споживання відповідно складуть 31,6% від обсягу виробництва та 30,5% від загального обсягу витраченої продукції.

У запланованому періоді планується поступово зменшувати обсяг продукції, яка поступає населенню в рахунок оплати праці та збільшити обсяг продукції, яка поступає пайовикам.

У своїй господарській діяльності виробники мають приймати не тільки рішення щодо виробництва сільськогосподарської продукції та ефективності організації виробничого процесу, але в тому числі рішення про реалізацію виробленої продукції. В умовах відсутності централізованих державних закупок плодів та ягід для багатьох виробників актуальною проблемою залишається необхідність диверсифікації каналів збуту виробленої продукції (додатки С.1, С.2)

Основним каналом збуту плодів і ягід на перспективу передбачається прямий продаж продукції сільськогосподарськими підприємствами на ринку та через власні магазини. В 2010 році через цей канал планується реалізувати 37,6%, в тому числі через фірмову торгівлю – 16,7% від загального обсягу реалізованої продукції, в 2015 році планується реалізувати відповідно – 38,8 та 13,1%. При цьому, основними видами плодів, які продаються через цей канал являються яблука (35%) і черешня (23%). Разом з прямою реалізацією плодово-ягідної продукції сільськогосподарські підприємства реалізовуватиме продукцію комерційним структурам. В 2010 році через цей канал планується реалізувати 21,3 тис. ц, або 31% від товарної продукції. Переважна частина плодів та ягід закуповуватиметься посередниками, і потім реалізовуватиметься на роздрібних ринках та за межами області.

Протягом запланованого періоду планується збільшити частку продукції, що надходить за межі області, насамперед черешні, яка являється стратегічною культурою. В 2010 р. за межі області планується реалізувати 33,1% від всього обсягу черешні. Серед інших каналів збуту зазначимо продаж через аукціони, ярмарки та виставки. В 2010 р. 20,1 ц плодів та ягід пропонується реалізувати саме таким чином, в тому числі 7,2 ц яблук та 5,6 ц черешні.

Переробні підприємства в структурі реалізації продукції займають лише 1,5-3,0 %. У регіональному розрізі цей канал має особливе значення для підприємств Куйбишевського, Оріхівського та Мелітопольського районів. Це пояснюється, передусім, наявністю переробних цехів на базі сільськогосподарських підприємств.

На перспективу для продовження постачання продукції на споживчому ринку протягом року прогнозується збільшити виробництво сухофруктів (табл. 3.4 )

Таблиця 3.4

Виробництво сухофруктів у Запорізькій області, тонн

Планується збільшити виробництво сушеного абрикоса до 1,6 тис. тонн в 2015 р., що потребує 8 тис. тонн сировини, а також мочених яблук – 1,8 тис. тонн, що потребує 2 тис. тонн свіжих яблук. Розрахунки свідчать, що для планомірного відтворення плодосховищ щорічні капіталовкладення на їх створення складатимуть 309,3 тис. грн. і досягнуть у 2015 р. 1,3 млн. грн.

Взагалі кожний район і кожна агрокліматична зона характеризується своєю структурою реалізації (додатки Т.1, Т.2).

В Запорізькій області необхідно провести заходи по удосконаленню структури реалізації плодово-ягідної продукції. Так, в 2010 та 2015 роках планується зменшити обсяг продукції, яка реалізується населенню в рахунок оплати праці з 26,4 до 13,6 тис.ц. В 2015 планується збільшити обсяг плодів та ягід, які реалізуються на ринку до 251 тис. ц, в тому числі у третій агрокліматичній зоні до 161 тис. ц. Це пояснюється наявністю курортної зони в цьому регіоні, а саме в Бердянському, Якимівському, Приморському та Приазовському районах. Частка реалізації плодів і ягід на ринку в цих районах складе 50-70 %. Так, в Бердянському районі в 2015 р. на ринку планується реалізувати 38 тис. ц плодів і ягід, або 66% від товарної продукції.

Набуває значення в досліджуваній області фірмова торгівля, особливо в Мелітопольському, Запорізькому і Веселівському районах. Це дає можливість господарствам не тільки мати постійний канал збуту продукції, а й реалізувати плоди та ягоди за встановленими цінами. Основна частка плодово-ягідної продукції через цей канал збуту реалізується в сільськогосподарських підприємствах третьої агрокліматичної зони і в 2010 році дорівнюватиме 115 тис. ц, або 16,7 % від всього запланованого обсягу товарної продукції. Так, в Мелітопольському і Веселівському районах планується реалізувати відповідно 35 та 20 тис. ц плодів та ягід, а саме черешні, абрикоса і яблук.

Здійснення організаційно-економічних та технологічних заходів по підвищенню урожайності, а внаслідок цього збільшення обсягів валової і товарної продукції призведе до підвищення ефективності виробництва галузі як в цілому по області, так і зокрема в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення.

Досвід передових садівницьких господарств підтверджує, що в ринковій економіці в умовах конкуренції, інтенсифікація виробництва відкриває широкі можливості для підвищення урожайності, швидкого наповнення ринку плодово-ягідною продукцією, забезпечує значне зниження витрат праці і коштів на одиницю продукції, підвищує ефективність виробництва [116, с.79].

Немаловажним фактором підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкової економіки є формування ринкової інфраструктури, пошук каналів реалізації, налагодження економічних взаємовідносин з інтеграційними структурами.

Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем спеціалізації, обсягами виробництва і рівнем товарності свідчать про те, що при поглибленні спеціалізації значно підвищуються показники ефективності виробництва плодово-ягідної продукції. Була встановлена чітка залежність ефективності садівництва від факторів, які характеризують рівень інтенсивності виробництва плодів і ягід, а саме: при збільшенні частки виручки від реалізації плодів і ягід в загальній виручці з 0,25 до 5,0 % зменшуються витрати праці на 1 ц з 62,0 до 17,7 люд.-год., знижується собівартість 1 ц продукції з 247,0 до 80,7 грн. В той же час, при середньому рівні спеціалізації 5 % рівень рентабельності на 1 господарство складає 21 %.

Аналізуючи економічні показники залежності галузі від рівню товарності визначимо, що достатньо ефективне ведення садівництва в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області забезпечується лише при рівню товарності більш ніж 90 %. Дану тенденцію підтверджують дані ефективності виробництва плодів і ягід в окремих сільськогосподарських підприємствах різних форм власності за 2002 р. Так, в ТОВ «Агрофірма Червоний фронт» Михайлівського району при рівні товарності 99,7 %, рентабельність виробництва дорівнювала 51,8 %, в приватному підприємстві «Росія» Токмацького району рівень рентабельності дорівнював 21,7%, при рівні товарності 96,8%.

За допомогою кореляційного аналізу визначено, що існує досить висока залежність між обсягами валового збору та прибутком від реалізації – коефіцієнт 0,9051, валовим збором та рівнем спеціалізації – 0,691, прибутком від реалізації та рівнем товарності – 0,6679, між ціною від реалізації та рівнем рентабельності – 0,4161. Тому, основними показниками, за якими проводилась класифікація були: рентабельність виробництва (у₁ ), прибуток від реалізації (у₂ ), валовий збір плодів та ягід (х₁ ), товарність продукції (х₂ ), спеціалізація виробництва (х₃ ), собівартість реалізації 1 ц продукції (х₄ ).

Для встановлення і детальнішого аналізу залежності прибутку від реалізації плодів і ягід та рентабельності виробництва від показників, за якими проводилась класифікація, їх відсортоване за зростанням обсягів товарної продукції в господарствах. Отриманні рівняння регресії мають вигляд:

у₁ = 0,0110х₁ + 0,2712х₂ + 2,9546х₃ – 0,3975х₄ (3.1)

у₂ = 0,0283х₁ + 1,3397х₂ + 1,7768х₃ – 0,5021х₄ (3.2)

Це означає, що збільшення рівня товарності на 1 % дозволить підвищити прибуток від реалізації на 1,34 тис. грн., а рівень рентабельності – на 0,27 %.

Коефіцієнти множинної кореляції (R₁ = 0,5544 та R₂ = 0,9835) і вірогідні границі коефіцієнтів (G₁₂ = 0,25) свідчать про те, що між залежною і незалежними змінними існує статистична достовірна залежність.

Підставляючи показники того чи іншого господарства у рівняння регресії та змінюючи їх у межах групи можна розрахувати прогноз розвитку та ефективності виробництва продукції для сільськогосподарських підприємств Запорізької області (табл. 3.5).

Для ефективного виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах, при якому буде одержаний прибуток, необхідно одержати валовий збір не менше 100 ц при товарності продукції більше 90 % і собівартістю реалізації меншою ніж 100 ц/га. Якби в цьому випадку збиткові підприємства одержали валовий збір навіть нижчий ніж середній (100 ц), то по області можна було б одержати додатковий прибуток понад 1000 тис. грн.

Таблиця 3.5

Прогнозування рентабельності виробництва плодово-ягідної продукції залежно від показників розвитку та ефективності виробництва

При подальшому поліпшенні зазначених показників ефективність виробництва плодів та ягід зростатиме. Так, при збільшенні площі насаджень у плодоносному віці на 100 га за рахунок нових інтенсивних порід і сортів, збільшення урожайності понад 50 ц/га виробництво плодів і ягід буде прибутковим незважаючи на те, що собівартість 1 ц плодів та ягід буде дорівнювати 150 грн/ц. В той же час розширене відтворення відбуватиметься в спеціалізованих господарствах де рівень спеціалізації 20%, при обсязі виробництва плодово-ягідної продукції не менше ніж 5000 ц, собівартості реалізації 50 ц/га

Таким чином, розвиток садівництва в Запорізькій області в перспективі орієнтований на використання переважно інтенсивних факторів, удосконалення структури реалізації продукції та діючого економічного механізму господарювання, який дозволив би за рахунок більш цілеспрямованого та ефективного використання економічних важелів та стимулів забезпечити перехід галузі на інтенсивний розвиток. Тільки на цій основі можливо підвищити ефективність виробництва та вирішити проблему забезпечення населення плодово-ягідною продукцією в області.

3.2 Технологічне забезпечення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції

В успішному розвитку садівництва поряд з іншими факторами важливу роль грає освоювання інтенсивних технологій. Вони одержують все більше розповсюдження в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області і при правильному використанні забезпечують зростання урожайності і валового збору при підвищенні віддачі ресурсів і витрат.

Сутність інтенсивних технологій полягає в тому, що послідовно здійснюється комплексний, системний підхід, який складається з науково-обґрунтованого розміщення багаторічних насаджень, оптимального породно-сортового складу, збалансованої системи мінеральних і органічних добрив, боротьби з шкідниками, використання сучасної техніки для виконання робіт у визначені терміни при дотриманні агротехнічних вимог.

В 2002 році урожайність плодів і ягід в сільськогосподарських підприємствах більше 10 ц/га була лише в 6 районах, з них більше 20 ц/га – в 4 господарствах. В той же час в господарствах населення середня урожайність в цьому році досягла 106,2 ц/га. Урожайність черешні в сільськогосподарських підприємствах більше 10 ц/га була в 7 господарствах, більше 20 ц/га – в 5 господарствах.

Нині, в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області плодова-ягідна продукція за інтенсивними технологіями вирощуються на площі більш ніж 1000 га, що приблизно складає 11% загальної площі під багаторічними насадженнями, в тому числі черешні на 27% площі, яблук 12%, а також 8% абрикосу і 16% сливи. Розробкою і удосконаленням інтенсивних технологій у рамках місцевого садівництва займається Інститут зрошуваного садівництва ім. М.Ф.Сидоренка УААН на базі дослідних господарств Запорізької і Херсонської областях. Його дослідження застосовуються в таких господарствах ТОВ “Маяк”, Мелітопольського району, ТОВ “Зоря” Мелітопольського району, СВК “Таврія” Мелітопольського району, СВК “Дружба” Мелітопольського району, ПП “Росія”, основною метою яких являється впровадження інтенсивних технологій вирощування плодово-ягідної продукції, які дозволяють на основі досягнень науки та техніки одержати значне підвищення рівню інтенсивності, а внаслідок чого ефективності садівництва.

Про ефективність заходів по удосконаленню інтенсивних технологій в садівництві можна судити за результатами діяльності ТОВ “Маяк” Мелітопольського району (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Економічна ефективність застосування інтенсивних технологій вирощування плодових насаджень в ТОВ “Маяк”

Підвищення урожайності плодів, які вирощуються за інтенсивною технологією, в порівнянні з урожайністю, яка була одержана при вирощуванні за звичайною технологією в 1999 році склала 11,2 ц/га. Це дозволило господарству додатково одержати 1450 ц. Витрати праці на 1 га збільшились на 118,6 люд.-год., що спричинило необхідність додаткового залучення 8 робітників. Значно виросли матеріальні витрати на одиницю площі під багаторічними насадженнями – до 1455,6 грн. на 1 га, або в 2,8 разів, що являється закономірним процесом. Однак, він повинен супроводжуватися більшим ростом виробництва продукції, щоб уникнути її подорожчання. Перевищування темпів росту урожайності над темпами росту витрат на виробництво плодів в ТОВ “Маяк” призвело до зниження собівартості 1 ц плодів лише на 38,1%. Аналіз свідчить про те, що ефективність впровадження інтенсивної технології вирощування плодово-ягідної продукції в ТОВ “Маяк” значно нижче очікуваної. Причина в недостатньому рівні урожайності, в результаті чого збільшується собівартість та трудомісткість плодово-ягідної продукції. В господарстві не дотримують всіх умов технології виробництва, а саме: застосування визначеної кількості добрив, внесення гербіцидів та своєчасної обрізки саду.

В умовах інтенсифікації садівництва велике значення має впровадження високопродуктивних сортів плодів та ягід, які володіють комплексною стійкістю до морозів, шкідників та хвороб, що забезпечує стабільно високі урожаї при інтенсивній технології вирощування.

Інститутом зрошуваного садівництва виведено 37 сортів черешні, що занесені до реєстру сортів України і Росії і 2 перспективних сорти: Забава і Новинка Туровцева, які при додержанні умов виробництва відповідно дають урожайність 63 ц/га і 60 ц/га. Дослідження і виробничий досвід показують, що продуктивні сорти підвищують урожайність в 1,5-2 рази, а прибутковість в 2-3 рази.

В 2002 році в ДГ «Мелітопольське» мінімальна урожайність черешні (25,0-50,0 ц/га) була одержана за такими сортами як Приазовська і Ера. високою урожайністю (101,0-150,0 ц/га) в цьому році в господарстві визначились такі сорти як Удівітєльная, Дружба, Мелітопольська школьниця, Анонс, Сімейна, Улибка, Ритмічна, Талисман, Прогрес, Забава, Загадка, Темпоріон, Романтика, Крупноплідна, Мелітопольська чорна.

Розрахована економічна оцінка сортів черешні різних строків достигання в умовах Південного Степу (табл. 3.7).

Таблиця 3.7

Ефективність сортів черешні різних строків достигання

Найбільш ефективними є сорти пізнього строку достигання, які визначаються високою урожайністю, великою масою плодів (8-12 г), смаковими якостями, транспортабельністю та придатністю для переробки, що є основним фактором збільшення ціни реалізації. Незважаючи на те, що витрати на виробництво пізніх сортів черешні максимальні і складають 8756,0 грн/га, ціна реалізації на таки сорти черешні в середньому дорівнює 420 грн/ц, що забезпечує рівень рентабельності 272%. Найбільш перспективними сортами є Удівітельна, Дружба, Анонс, Крупноплідна, Загадка, Мелітопольська чорна, які в 2002 р. в дослідних садах Інституту зрошуваного садівництва ім М.Ф.Сидоренка УААН дали урожайність відповідно 111,8; 110,6; 108,1; 108,3; 103,0 та 102,2 ц/га.

Створення високопродуктивних насаджень плодових культур залежить від правильного розміщення сортів та сортів-запилювачів. У зв‘язку з тим, що більшість сортів зерняткових (яблуня, груша) та кісточкових порід (черешня, вишня, слива, а також деякі сорти абрикоса та аличі) самобезплідні, закладку таких садів необхідно проводити так, щоб сорти забезпечували взаємне запилення. Для таких порід, як черешня, вишня, слива і алича потрібно висаджувати 6-8 рядів сорту та не менше 2 рядів сорту запилювача. Для створення кращих умов по догляду за садом та при збиранні врожаю, в кварталах черешні і вишні потрібно висаджувати сорти одного строку достигання. В той же час, сорти-запилювачи характеризуються низьким рівнем урожайності, що в свою чергу понижує загальний рівень урожайності в садах на 20-30% залежно від сорту та кількості рядків запилювачів, які висаджені в ділянці. Так, при біологічній урожайності черешні сорту Мелітопольська Чорна в 87 ц/га при сорті-запилювачі Сюрприз, фактична урожайність сорту складе 72,3 ц/га, що на 17,3% менше від біологічного рівню, при сорті-запилювачі Космічна – відповідно 70,5 ц/га, або 19,5%. Таку тенденцію необхідно враховувати при прогнозі рівню урожайності в господарствах на перспективу. Кращими сортами-запилювачами для Мелітопольського чорної являються – Францис, Сюрприз, Крупноплідна, Космічна; Крупноплідної – Сюрприз, Космічна, Францис, Мелітопольська чорна, Дрогана жовта; Валерій Чкалов – Скороспілка, Присадибна, Червнева рання, Дилема. Для яблуні: Голден Делішес – Айдаред, Ренет Семиренка, Флоріна; Голдспур – Айдаред; Ренет Семиренка – Айдаред, Голден Делішес, Мінкар, Флоріна; Джонаголд – Айдаред, Ренет Семиренка, Ельстар. Для сливи: Ренклод Алтана – Угорка Італійська, Единбурзька, Фіджинка, Угорка Ажанська, Угорка донецька рання; Стенлей – Угорка звичайна, Анна Шпет, Ренклод Альтана. Для абрикосу: Авіатор – Буревеснік, Парнас, Ананасний цюрюпинський; Олімп – Ананасний цюрюпинський, Кримський Амур [121, с.73-75].

Одним із основних факторів ефективності садівництва є добір та впровадження найбільш ефективних типів насаджень. Інтенсивні типи плодових, зокрема зерняткових культур у Південному Степу представлені в основному шпалерно-карликовими та полуплоскими кронами, загущеними схемами посадки. На одному гектарі таких садів розміщується від 500 до 1000 і більш дерев, що дає можливість навіть при невеликій продуктивності одержати урожай високоякісних плодів з одиниці площі.

Інтенсивні насадження визначаються трудомісткістю робіт по формуванню крон, капіталоємністю створення насаджень. Поряд з тим, на відміну від звичайної розряжено-ярусної крони дерев інтенсивні типи насаджень мають більш короткий період продуктивного використання. Порід з високою їх продуктивністю це дозволяє скоріше обновити сортовий склад, впровадити нові досягнення науково-технічного прогресу в галузі, що дозволить господарству успішно конкурувати на ринку.

В Інституті зрошуваного садівнитцва розроблені нормативи витрат праці та засобів на створення і продуктивне використання різних типів насаджень яблуні (додаток У.1, У.2).

В середньому догляд за гектарами пальмети у рік потребує в 1,4 разів, полуплоскої крони – в 1,2 і шпалерно-карлікового саду – в 2,3 разів більш коштів ніж за звичайними садами. Порівняно з останніми, інтенсивні насадження є більш трудомісткими. В середньому за рік затрати праці на створення гектара пальмети в 1,6 – 1,8 рази, а шпалерно-карликового саду в два рази вище, ніж насаджень з традиційною округлою формою кроною. В пальметних садах основна частка приходиться на заробітну плату, так як потребує додаткових затрат праці на формування крони та догляд за деревами. Трудомісткість вирощування пальметних насаджень забагато вище, ніж звичайних. Однак, ранній вступ плодоношення і висока економічна ефективність виробництва плодів забезпечує швидку окупність капіталовкладень, крім того пальметні сади характеризуються скороплідністю та високою урожайністю. За даними Інституту зрошуваного садівництва окупність виробничих затрат у перші три роки плодоношення в пальметних садах коливалася від 120 до 180%, при урожайності 110-130 ц/га.

За скороплідністю та високою урожайністю саду з малооб‘ємними округлими кронами дерев найбільш повно відповідають вимогам сучасного інтенсивного садівнитцва. Серед малооб‘ємних округлих крон промислове значення мають вільнорастущий кущ та струнке веретено. Насадження з цими кронами за урожайністю практично не відрізняються між собою. Незначні відхилення також і у формуванні і обрізці дерев.

Високий рівень конкуренції вимагає удосконалення технологій вирощування плодово-ягідної продукції не тільки з позиції формування типів насаджень, але й з позиції ефективності окремих видів сортів.

Розроблена в Інституті зрошуваного садівництва технологія вирощування яблуні з мало об’ємною кроною, яка формується по типу вільнорастучого куща, по продуктивності насаджень не поступається кращим зарубіжним технологіям. Дослідження свідчать, що найбільш придатними насадженнями яблуні для вирощування у Південному Степу України є сорти Голден Делішес і Ренет Семиренка за технологією вільнорастучого куща, які характеризуються високим рівнем урожайності, низькою трудомісткістю і виробничою собівартістю 1 ц плодів, та високим рівнем рентабельності, який забезпечує розширене виробництво.

До числа зовнішніх факторів, які більш всього впливають на обсяг та якість плодів, а також на пристосованість їх до зберігання відноситься система внесення добрив. Впливовим для нормального росту та регулярного плодоношення є забезпечення поживними речовинами в оптимальному співвідношенні. Від правильного співвідношення добрив залежить ріст плодових насаджень, обсяг та якість урожаю, а внаслідок чого економічна ефективність виробництва.

При слабому забезпеченні азотом плоди менше за розміром і з твердою м’якоттю, але з гарною лежкістю. При избыточному удобренні азотом плоди рихлі, менш ароматні та з пониженими смаковими якостями. Избыток азота в плодах предупреждает образование красных красящих веществ. Калій незамінний для створення ароматичних речовин та вуглеводів. Високий вміст калію підвищує морозостійкість плодів, що особливо необхідно в умовах Південного Степу, коли в період цвітіння бруньок бувають легкі заморозки. Фосфор впливає на створення квіткових бруньок і розвиток молодих плодів.

Співвідношення добрив, а також дози їх внесення залежать від ряду факторів: свойства ґрунту, система утримання ґрунту, природнокліматичні умови, наявність зрощення, типи насаджень, сорти, поглощение поживних речовин.

У сучасних промислових садах з великою щільністю дерев і високою урожайністю щорічний винос основних поживних елементів з ґрунту становить: азоту 80-100 кг/га, фосфору 25-40 кг/га, калію – 120-150 кг/га.

За умов середньої забезпеченості ґрунту рухомими елементами живлення із молодих інтенсивних садах вносяться лише азотні добрива: на 2-3-й рік – 30-45 кг/га д.р., у подальші – 45-60 кг/га д.р. залежно від родючості ґрунту і щільності садіння.

У плодоносних садах за умов утримання ґрунту в стані чорного пару, органічні добрива вносять по 30-40 т/га, один раз у 2-4 роки. Якщо грунт забезпечений елементами живлення в оптимальних межах, то щорічне внесення добрив може бути в дозах, які компенсують їх внесення. При врожайності зерняткових до 20 т/га це становить по фосфору – 20-30 кг/га д.р., по калію – 60-90 кг/га д.р. [121, с.100].

Одним з важливих резервів збільшення виробництва плодів і ягід і підвищення їх якості є усування можливих втрат урожаю від бур‘янів. В слабозасмічених садах господарства недоодержують 5-10% урожаю, на середньозасмічених - 10-20%, а на сильнозасмічених урожай часто знижується в 1,5-2 рази.

Обробку гербіцидами бажано проводити в період масової появи бур‘янів, у ясну, безвітряну погоду, при температурі повітря 18-25⁰ С, без опадів у перші 6-10 годин після обприскування [121, с.105].

В дослідних господарствах при вирощуванні плодових культур за інтенсивною технологією в середньому 10-15% витрат приходилось на гербіциди. Передовий досвід та наукові дослідження показують, що економічно вигідніше повністю перейти на агротехнічні заходи захисту, виключив дорогі гербіциди, особливо імпортні, такі, як Раундап і Гоал. Застосовуючи сучасні механізми для міжрядної обробки можна знищити до 90-95% бур‘янів. Міжнародний досвід показує, що застосування Раундапу ефективно в тому випадку, якщо оплата праці робітників, які залучені на міжрядну обробку, не менш ніж 25$ за добу. Оплата праці механізаторів в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області в 2001-2003 рр. складала в середньому 150-200 грн. в місяць.

Досить поширеною кісточковою культурою на півдні України є черешня, яка ціниться за високі десертні властивості і раннє достигання плодів. Ареал черешні в Запорізькій області обмежується її невисокою зимостійкістю, зокрема в Мелітопольському, Якимівському, Приазовському районах. Відзначаючись щорічною врожайністю, черешня дає значні прибутки, що дає змогу швидко окупити витрати на висадження садів.

Одним з важливих факторів, який сприяє одержанню високих урожаїв черешні, є своєчасна обрізка саду. В 80-х – 90-х роках в Інституті зрошуваного садівництва ім. М.Ф.Сидоренка УААН була розроблена технологія формування дерев черешні зі сплощеною кроною, яка дозволяє створювати інтенсивні сади з площею живлення 6х4 м, урожайністю 96-170 ц/га і вище, застосовувати механізоване обрізування та збирання плодів. Як показують дослідження, технологія забезпечує рівень рентабельності виробництва плодів в 2 рази вищий, ніж у садах традиційного типу [121, с. 89]. В той же час для вирощування черешні плодоносної в структурі витрат обрізка саду дорівнює 11,6 тис. грн. або 28,7 % і потребує 4893 люд.-год.

Обов’язковою умовою підвищення урожайності черешні і застосування інтенсивної технології її вирощування є забезпечення заходів по боротьбі зі шкідниками та хворобами. В інституті розроблена система заходів, яка включає до себе боротьбу із листоверткою, вишневою мухою та коккомикозом за допомогою таких пестицидів, як Фастак, Децис форте, Карате, Бі-58, Хлорокись меді (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Система заходів по боротьбі зі шкідниками та хворобами

Для боротьби з вишневою мухою застосовують децис форте (0,15 л/га), бі-58 (2 л/га), карате (0,6 л/га). Загальна вартість пестицидів складає 116,9 тис. грн. За технологією вирощування черешні роботи по обприскуванню саду складають 8-9 %.

Для запобігання ураження кори сонячно-морозними опіками та утворення морозобоєм стовбури дерев і основи скелетних гілок білять 20%-вим вапняним молоком з додаванням 5%-ного мідного купоросу.

Основну частку у структурі витрат займає зрошення. Нестача вологи, зокрема в Степовій зоні, може призвести до великого недобору і втрат урожаю, зниження товарних якостей плодів, посилення періодичності плодоношення, зниження зимостійкості і продуктивного віку плодових дерев, що забезпечує підвищення урожайності черешні в 1,5 – 2 рази порівняно з богарними умовами.

Плодові рослини оптимально забезпечені водою тоді, коли вологість ґрунту в зоні поширення основної маси коріння на важких ґрунтах не менше за 80 % НВ, середніх – 70%, на легких – 60%. Строки і норми поливів залежать від природних умов, вологості ґрунту, біологічних особливостей і віку насаджень.

У плодоносних кісточкових садах при утриманні ґрунту під чорним паром у середньозабезпечений опадами рік необхідно проводити 3-4 поливи зрошувальною нормою 2770-3000 м³ /га, а в посушливий рік, відповідно 4-5 поливів із загальною витратою води 3800-4000 м³ /га [121, с. 148].

Витрати на зрошення в середньому складають 70-80% від загального обсягу в основному за рахунок високої вартості влаштування зрошувальної системи та вартості водопостачання. Так за технологією вирощування для зрошування 60 га площі черешні у плодоносному віці необхідно 33,8 тис. грн., в тому числі 21 тис. грн. складають витрати на водопостачання.

Для створення оптимальних умов вирощування плодових культур в умовах Південного Степу застосовують диференційований обробіток ґрунту, який включає дискування та культивацію з обробкою пристовбурних смуг. Склад комплексу машин при звичайній та інтенсивній технологіях принципово не різниться і потребує невеликі машини для проходження їх між смугами. При дискуванні використовуються трактори Т-74, Т-75 у складі з бороною БДСТ-3. Культивація проводиться трактором Т-74 з ПРВН -2,5 та ПРВН-7200. Основні транспортні роботи, такі як підвіз дробин, виштовхування хмизу, транспортування та внесення мінеральних добрив, транспортування води, обприскування виконуються тракторами МТЗ-80. Ефективність комплексу машин для вирощування та збирання черешні за інтенсивною технологією на різних видах робіт наведена у табл. 3.9

Найбільшими капіталовкладеннями визначаються роботи по внесенню мінеральних добрив, щільність робіт яких складає 0,4, що зумовлює високу собівартість робіт – 130,3 грн.

З врахуванням вищенаведених запропонованих чинників покращення технологічного забезпечення в роботі розрахована проектна технологічна карта (додаток Щ) вирощування черешні на площі 140 га в ТОВ «Маяк» Мелітопольського району. При цьому, вихідні положення щодо визначення фактичного можливого рівня урожайності включали наступне. Урожай черешні на окремих ділянках в ДГ «Мелітопольське» досягав 130-150 ц/га.

Таблиця 3.9

Економічні показники використання комплексу машин для вирощування черешні на різних видах робіт

За даними інвентаризації багаторічних насаджень в 2003 – 2004 роках випади дерев в цьому господарстві в середньому на різних ділянках складають від 32 до 37 %, що знижує фактичний рівень урожайності до 102 ц/га. Необхідно враховувати також те, що на 6-8 рядків рядка головного сорту (Мелітопольська Чорна, Крупноплідна, Франц, Валерій Чкалов) посаджений один ряд запилювача (Скороспілка, Дрогана Жовта, Іюньська рання), сорти якого визначаються низькою урожайністю та фактичною відсутністю попиту на них. Це призводить до фактичної втрати ще 20 відсотків можливої кількості врожаю. Враховуючи негативні кліматичні умови (заморозки, наявності опадів в період збору урожаю), які за даними опросу керівників та спеціалістів господарства знижують урожайність на 5-15%.

На основі прогресивної технології вирощування черешні, запропонованої Інститутом зрошуваного садівництва ім. М.Ф. Сидоренка УААН, проведено економічну оцінку та визначено її переваги над існуючою технологією на прикладі ТОВ “Маяк” Мелітопольського району (табл. 3.10, додаток Ф).

Таблиця 3.10

Економічна оцінка технології вирощування черешні

у ТОВ “Маяк” Мелітопольського району Запорізької області

^* ціна реалізації плодів і ягід, яка враховує показники якості продукції

За умов впровадження комплексної системи захисту насаджень від шкідників та хвороб затрати на засоби захисту рослин зростають з 74,4 до 501,2 грн. на гектар насаджень. Рівень оплати праці за годину зросте з 2,5 до 3,5 грн, чим досягається не тільки економічний, але й соціальний ефект. Внесення органічних і мінеральних добрив впливає не тільки на збільшення урожайності черешні, а й підвищує якість плодів. Застосування азоту сприяє збільшенню розміру плодів, покращенню зберігання та кольору плодів. Калій забезпечує створення ароматичних речовин в плодах та сприятливо впливає на морозостійкість.

У результаті застосування технологічних рішень забезпечується зростання урожайності у 5,6 раза, собівартість центнера черешні знизиться з 117 до 80 грн., прибуток у розрахунку на гектар насаджень зросте з 5,5 до 30 тис. грн, або більше ніж у 5 разів. Враховуючи, що якість плодів завдяки комплексному внесенню добрив значно вища, прибуток від реалізації збільшиться на 3206 грн/га при грошових витратах на добрива 1363 грн/га.

Таким чином, впровадження інтенсивних технологій вирощування плодово-ягідних культур на основі дотримання умов технологічної дисципліни, удосконалення агротехнічних заходів з урахуванням розвитку науково-технічного прогресу і економічного обґрунтування дозволить не тільки нарощувати обсяги виробництва плодів і ягід, але значно підвищити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції.

3. 3 Удосконалення ринкового механізму та системи реалізації плодово-ягідної продукції

В умовах ринкової економіки однією з основних проблем ефективності ведення садівництва є не тільки удосконалення технології вирощування, підвищення урожайності, зниження затрат праці та собівартості виробництва, а й пошук вигідних каналів збуту вирощеної продукції. За останні десять років проблема недосконалої організації продажу плодово-ягідної продукції була однією з причин зниження обсягів виробництва. Після скасування держзамовлення більшість сільськогосподарських підприємств не в змозі реалізувати плоди і ягоди в потрібному обсязі та за доступною ціною, що поступово призвело до збитковості галузі. Великих втрат зазнали не тільки виробники плодово-ягідної продукції, а й переробні підприємства та міське населення, які отримують та споживають плодову продукцію в недостатньому обсязі, низької якості та купує її за високими цінами.

Отже, залежно від того, наскільки швидко та успішно сільськогосподарські підприємства будуть досліджувати ринок, виробляти якісну плодово-ягідну продукцію, організовувати постачання на ринок та реалізувати її, буде визначена подальший напрямок їх діяльності.

Удосконалення традиційних та пошук нових каналів збуту плодово-ягідної продукції є постійною турботою сільськогосподарських підприємств. Господарства збувають свою продукцію на невигідних умовах: за низькою ціною, дрібними партіями та несвоєчасно, що призводить до псування її. Керівники сільськогосподарських підприємств звикли використовувати найшвидші канали реалізації для забезпечення швидкого товарообігу. Вони не в змозі швидко реагувати на зміни ринку та вирішувати, який канал реалізації буде найефективнішим для них. Різноманітність можливих каналів збуту плодів і ягід відображена на рис. 3.2

З наведеної вище схеми видно, що найкоротшим шляхом збуту продукції є безпосередній зв’язок між сільськогосподарськими підприємствами та споживачами, тобто прямий продаж плодів і ягід на ринку та безпосередньо на підприємстві. У літній період необхідно створювати ринки плодово-ягідної продукції у великих населених пунктах та курортах, відстань до яких від сільськогосподарських підприємств має бути в середньому не більшою 50-80 км для того, щоб господарства могли відшкодувати транспортні витрати. У такій типу торгівлі повинні брати участь невеликі господарства різних форм власності в яких садівництво є додатковою галуззю.

Як свідчать результати дослідження доцільно використовувати декілька різноманітних каналів реалізації у певний час для стабільного продажу продукції, підвищення рівня товарності, підтримки конкурентоспроможності, зберігання плодово-ягідної продукції, підтримки якості плодів та ягід (табл. 3.11)

Таблиця 3.11

Розподіл каналів реалізації продукції об‘єктами ринкової інфраструктури за видами діяльності

Канали збуту продукції відрізняються за умовами закупівлі, продажу, зберігання, транспортування, первинної переробки, сортування та надання ринкової інформації Однак, переважаючою формою при прямому каналі реалізації повинна бути закупівля плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах на контрактних умовах, особливо таких культур як яблука та черешні, на які припадає 60-70% від обсягу прямого продажу в сільськогосподарських підприємствах досліджуваної області. Контракти між сільськогосподарськими та комерційними підприємствами укладаються на початку року за плановою собівартістю продукції та коригується при реалізації з урахуванням поточної ринкової кон’юнктури та виробничих витрат на виробництво плодів і ягід.

Прямий продаж переважний за рахунок того, що між виробниками та споживачами плодів немає торгових посередників. Однак, такий шлях не завжди може бути ефективним.

Реалізація плодово-ягідної продукції за прямими каналами вважається вигідною, якщо обсяги реалізованої продукції великі, вона не псується при транспортуванні, ціна реалізації вища, ніж витрати виробництва.

Немаловажним каналом реалізації плодів і ягід являється їх постачання на переробку, яка забезпечує населення плодами та ягодами в зимній період. Незважаючи на заходи, які забезпечують збільшення випуску цього виду продукції, потреба в неї в Запорізькій області нині незадовільна, виробничі потужності нарощуються повільно, переробні підприємства області в основному спеціалізуються на переробці кабачків, моркви, столового буряку та інших овочів. Так, основною продукцією в ТОВ АПК «Солоха» К.-Дніпровського району є кабачкова ікра і томатна паста. У плані виробництва Мелітопольського консервного заводу на 2004 рік було заплановано лише 4000 туб соку яблуневого, по 100 туб абрикосового і сливового соків, крім того 560 туб варення, джему і повидла з вишні, черешні та абрикосу. Але навіть цього недостатньо для повного забезпечення населення області в переробній плодово-ягідній продукції.

Незважаючи на те, що постачання плодів та ягід на переробку для сільськогосподарських підприємств являється постійним каналом реалізації, особливо, якщо продукція являється невищої якості, в останні роки її збут значно зменшився. Основною причиною цього було несвоєчасна оплата за продукцію переробними підприємствами, низькі закупочні ціни на сировину та незадовільні умови поставки. В 2003 році ціна яблук Ренет Семиренка, які надходили на переробку в Запорізькій області у середньому складала 0,8-1,0 грн/кг, в той же час як сільськогосподарські підприємства реалізовували яблука на ринку та комерційним підприємствам за ціною 1,8-2,0 грн/кг, як І так і ІІ сорту. Сільськогосподарським підприємствам та господарствам населення не вигідно реалізовувати плоди та ягоди на переробку за рахунок того, що витрати, які понесені на вирощування плодів і ягід І сорту вищі, ніж закупочна ціна на них. В господарствах Запорізької області виробляється лише 15-20% продукції ІІІ сорту, яка може бути використана на переробку.

Сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні плодово-ягідної продукції, або садівництво в яких є однією з основних галузей, можуть створювати власні торгівельні підприємства, такі як фірмові магазини з продажу сільськогосподарської продукції, в тому числі плодів та ягід. Таке підприємство створює ринок, на якому виробник та продавець продукції виступають в одній особі. Даний канал реалізації дозволяє швидко доставляти плодово-ягідну продукцію, уникаючи проміжних ланок у структурі товарної продукції, й успішно конкурувати з іншими сільськогосподарськими підприємствами на споживчому ринку.

Реалізація сільськогосподарської продукції у фірмових магазинах тільки набуває розвитку. З одного боку, організація такої торгівлі потребує додаткових капіталовкладень, з іншого – є одним з ефективних каналів реалізації. Прикладом може бути діяльність СВК “Фрунзе” Веселівського району Запорізької області. Фірмова торгівельна мережа кооперативу налічує 6 магазинів, один з яких розташований в районному центрі Веселе та п‘ять – у місті Мелітополі. Господарство реалізує продукцію тільки власного виробництва, у тому числі плоди. У період збору плодів фірмові магазини реалізують 5 т черешні, 3 т сливи, 5-6 т яблук, 2 т персику та абрикосу, що в середньому становить 70-80% від реалізованого обсягу продукції в господарстві, що свідчить про необхідність розвитку фірмової торгівлі в інших сільськогосподарських підприємствах досліджуваної області.

Прикладом ефективної діяльності фірмової торгівлі є магазин №81 розташований у м. Мелітополь, який щоденно обслуговує 3-5 тис. покупців. Частка плодів в асортименті продукції займає 10-15%. За ІІІ квартал 2003 року було реалізовано 22 т плодів на суму 10 тис. грн., що становить 6,1% від загальної виручки магазину. Вважаємо що, основні переваги торгівлі полягають у наявності достатнього асортименту продукції та більш нижчих цінах порівняно з іншими торгівельними закладами, що привертає увагу населення и активізує торгівлю. В магазині підтримується низький рівень торгівельної націнки – 10-15%, що сприяє збільшенню попиту та підвищенню обсягів реалізації.

Основною плодовою культурою в магазині є яблука, ціни на які встановлюються СВК “Фрунзе” з урахуванням попиту населення та пропозиції в регіоні на поточний момент. У IV кварталі 2003 р. ціни на яблука коливались від 1,0 до 2,0 грн. і в середньому становили 1,6 грн., що на 30-40% нижче від ціни на пропоновані вітчизняні яблука на місцевому ринку. Організація фірмової торгівлі в СВК “Фрунзе” забезпечила збільшення показників ефективності виробництва в даному господарстві за 1998-2003 роки майже у 3-4 рази (табл. 3.12).

Таблиця 3.12

Ефективність виробництва плодової продукції

в СВК “Фрунзе” Веселівського району, 1998-2003 рр.

Після скасування держзамовлення на плодово-ягідну продукцію втрачені зв‘язки між сільськогосподарськими товаровиробниками та споживачами, колишні КСП позбулися постійного каналу збуту продукції, що стало однією з передумовою зниження прибутку та рентабельності продукції. Господарства були не в змозі знайти нові вигідні канали.

Протягом 1997-2000 рр. в СВК “Фрунзе” спостерігаються низькі показники ефективності реалізації продукції – низький рівень товарності (в середньому 73,4%), висока собівартість продукції та збитковість галузі. Організація фірмової торгівлі наприкінці 2000 року вплинула на загальний стан садівництва у кооперативі. Протягом трьох останніх років частка виручки від реалізації у фірмовій торгівлі відповідно становила 61,4; 57,9 і 83,4%. У 2000 році працював тільки один магазин, який реалізував 1305 ц плодово-ягідної продукції і забезпечував 63,6% виручки від реалізації загального обсягу плодів і ягід в господарстві. Усвідомлюючи значення фірмової торгівлі для підприємства, СВК “Фрунзе” відкриває згодом ще 4 магазини.

Перевагою фірмової торгівлі для сільськогосподарських підприємств поряд з іншими каналами реалізації є:

- можливість аналізу конкурентоспроможності, вивчення цін й асортименту плодів та ягід в області, вивчення кон’юнктури ринку;

- підвищення якості продукції та передпродажної підготовки;

- вивчення споживчого попиту населення;

- низькі ціни та торгівельні націнки, що зумовлює до збільшення кількості споживачів;

- організація та забезпечення рекламної діяльності в господарстві.

За нашими розрахунками, збільшення обсягів реалізації плодово-ягідної продукції в ДГ “Мелітопольське” за рахунок фірмової торгівлі на 20% дасть змогу збільшити загальний обсяг реалізації на 9600 ц, при цьому прибуток від реалізації плодів і ягід зросте на 61,3 тис. грн., рівень рентабельності буде складати 46,8%. Запровадження фірмової торгівлі дозволить зменшити середню ціну реалізації в господарстві на 5%, що дасть змогу конкурувати на ринку не тільки за рахунок високої якості продукції, а й за рахунок рівня цін. Один з основних показників ефективності – прибуток на 1 га – становитиме 1215,2 гривень.

Одним із негативних аспектів започаткування фірмової торгівлі сільськогосподарської продукції є залучення фінансових засобів і великих обсягів капіталовкладень протягом короткого строку, що зумовлює необхідність одержання банківських кредитів або залучення інвесторів. У нинішніх умовах сільськогосподарські підприємства ще не в змозі відкрити фірмові магазини за рахунок власних засобів. Вартість магазинів СВК “Фрунзе” коливається від 200 до 300 тис. грн., а основними витратами в них є оплата праці (35 – 40%) та автопослуги (20-30%). Спочатку необхідно організувати систему виїзної торгівлі, відкриття спеціалізованих відділів у супермаркетах, універмагах обласних і районних центрів, фірмових лотків на місцевих споживчих ринках, ярмарки та виставки.

У господарствах необхідно створювати відповідні служби, діяльність яких спрямовуватиметься не тільки на пошук каналів реалізації вирощених плодів і ягід, а й орієнтуватиметься на конкретних споживачів, на формування їх попиту і на цьому підґрунті визначення обсягів виробництва плодів та ягід. Спеціалізовані маркетингові служби повинні створюватись безпосередньо в господарствах або за допомогою сторонніх організацій, залучених на договірних засадах.

Вивчення маркетинговою службою ринку дає змогу забезпечувати вигідні канали збуту плодово-ягідної продукції, пошук нових порід і сортів, які мають попит на ринку, та забезпечення рентабельності виробництва плодів та ягід.

Однак, як свідчать дослідження, не всі сільськогосподарські підприємства мають змогу створити власні маркетингові служби. До цієї групи належать лише спеціалізовані господарства або великі прибуткові підприємства з багатогалузевою структурою виробництва. Більшість господарств може отримувати ринкову інформацію про канали реалізації та поточні ціни від районних й обласних управлінь, які в свою чергу повинні мати відділ збуту та реклами, відділ вивчення ринку та стратегії підприємства, відділ закупівель.

В умовах розвитку нових форм господарювання, для підтримки конкурентоспроможності та фінансової стійкості підприємств в регіоні необхідно створити обслуговуючі кооперативи різних напрямків, в яких мають потребу підприємства (заготівельні, переробні та постачальницькі). Засновниками кооперативу будуть власники майнових паїв реформованих сільськогосподарських підприємств. Розрахунок пайових внесків кооперативу може здійснюватися з урахуванням обсягів продукції, що буде реалізована через обслуговуючий кооператив. Такий кооператив може об‘єднувати 5-10 сільськогосподарських підприємств, але бажано одного району для зниження транспортних витрат. Основна мета обслуговуючого кооперативу полягає в реалізації плодово-ягідної продукції підприємств-членів кооперативу, а також постачання їм матеріально-технічних засобів. Саме через обслуговуючі кооперативи господарства одержуватимуть інформацію про ринки збуту плодів та ягід, які виробляються в регіоні.

Важливе місце в реалізації плодово-ягідної продукції належить оптовій торгівлі. Однак в Україні формування ринку плодово-ягідної продукції почалося з роздрібної а не оптової торгівлі, тобто ще не створена досконала система ринку. Тому виявляється актуальним розгляд проблем створення й організації діяльності регіональної оптової торгівлі в Україні. Оптовою реалізацією плодово-ягідної продукції повинні займатися оптові ринки, агроторгові доми, ярмарки, обслуговуючі кооперативи.

Нині більшість оптових ринків створені без участі сільськогосподарських підприємств і функціонують на підприємницькій основі. Товарообіг приватних оптових підприємств у 2002 р. дорівнював 83,8% загального товарообігу, при цьому колективних підприємств – тільки 14,0 відсотків.

Поширеною формою оптової торгівлі є оптові ринки плодово-ягідної продукції. Оптові регіональні ринки є не тільки регулятором внутрішніх ринкових цін, а й беруть на себе функцію інформаційної служби з питань дослідження кон’юнктури ринку.

Продаж плодово-ягідної продукції на оптовому ринку доцільний у тому разі, якщо:

– різниця між роздрібної ціною та витратами виробництва значна;

– продукція швидко псується й потребує термінового продажу;

– обсяги реалізації плодів та ягід невеликі;

– існує розгалужений ринок плодів та ягід.

Оптові ринки сприяють зменшенню кількості учасників в ланцюгу каналів реалізації безпосередньо від сільськогосподарських підприємств до населення. Вони повинні скорочувати кількість посередницьких фірм, які впливають на збільшення ціни реалізації плодів та ягід. Чим менше посередників, тим, відповідно, нижча ціна реалізації для споживача (табл. 3.13)

Таблиця 3.13

Основні елементи діяльності оптового ринку

Основною проблемою створення в регіоні оптового ринку плодово-ягідної продукції є його розміщення з урахуванням економічних і географічних умов. Оптовий ринок повинен знаходиться поблизу сировинної бази, тобто безпосередньо в основному районі виробництва плодів та ягід. Постає завдання забезпечити також діяльність оптового ринку необхідними трудовими ресурсами, що зумовлює потребу створення його у великому населеному пункті.

Cтворення оптового ринку в регіоні повинно здійснюватися з урахуванням розміщення основних виробників плодово-ягідної продукції, наявності курортної зони і розміщення споживачів, які купують продукцію різної кількості та якості й за різною ціною.

Дані про виробництво плодів та ягід у 2002 р., розміщення трудових ресурсів та населення за районами, розташування плодоовочеконсервних заводів у Запорізькій області, наведені в додатку в Х.1.

Основні виробники плодово-ягідної продукції розташовані на півдні регіону, а саме в Мелітопольському, Михайлівському та Веселівському районах, що утрудняє доставку продукції до оптового ринку, тим самим підвищує ціни реалізації. Тим більше, що основні споживачі плодово-ягідної продукції знаходяться у Запорізькому, Мелітопольському, Бердянському та Якимовському районах в літній період, що потребує постійного, безперервного постачання продукції (Додатки Х.2, Х.3)

Ці обставини свідчать про необхідність створення оптової мережі на півдні досліджуваного регіону. Основний обсяг продукції, який виробляється в області, сконцентрований у Мелітопольському районі, що дає підстави для порушення питання про створення плодово-ягідного ринку в районному центрі Мелітополь за таких умов: Мелітополь знаходиться в 110 км від обласного центра Запоріжжя, відповідно в 90 км і 60 км від курортних зон Бердянськ і Кирилівка; на території міста розташований плодоконсервний завод; Мелітопольський район є основним виробником якісної плодово-ягідної продукції; розвинута транспортна мережа дозволяє постачати продукцію в різні регіони України та ближнє зарубіжжя; через Мелітополь пролягає траса Москва-Сімферополь; наявність кваліфікованих спеціалістів, економістів, маркетологів, менеджерів та керівників.

Мета створення оптового ринку полягає у цілорічному, безперервному постачанні якісної плодово-ягідної продукції, забезпеченні гарантованого ринку збуту сільськогосподарським підприємствам у регіоні за оптимальними цінами, підвищенні ефективного розподілу продукції у великих містах, курортних центрах, екологобезпечних районах і окремих районів області та спрощення й скорочення ланцюга постачання продукції від виробника до споживача. Основні функції оптового ринку визначені у взірцевому Статуті (Додаток Ц).

Діяльність оптового ринку зумовлює наявність кваліфікованих кадрів, які забезпечують ефективну роботу в усіх регіонах області за рахунок пошуку нових сільськогосподарських підприємств, що вирощують плодово-ягідну продукцію, реалізації продукції в регіонах області та за її межами, просування продукції й рекламної діяльності, надання ринкової інформації підприємствам і населенню, організації семінарів для фермерів і сільськогосподарських товаровиробників. Організаційна структура передбачає наявність п‘яти підрозділів, які у свою чергу поділяються на відділи, та юридичну службу. Основним підрозділом є маркетинговий, якому підпорядковані відділ реалізації та аналізу ринку, інформаційний відділ, відділ електронної реалізації та відділ по зв‘язках із громадськістю. Виробничий підрозділ включає цехи первинної упаковки та зберігання, технологічний відділ і відділ якості та стандартизації. У майбутньому для безперервної роботи оптового ринку та постачання плодів та ягід протягом року пропонується увести цех переробки плодів та ягід та цех виробництва сухофруктів.

У більшості випадків сільськогосподарські підприємства реалізують плоди та ягоди невеликими обсягами, нестандартними партіями продукції та різними товарними сортами. Тому на рівні одного чи двох районів необхідно створювати агроторгові доми, які регулярно закуповуватимуть плодово-ягідну продукцію невеликими обсягами, підсортовують її та комплектують до оптимальної партії.

Як свідчать результати дослідження, нині поширюється реалізація плодово-ягідної продукції через місцеві ярмарки в період збору урожаю. Сільськогосподарські підприємства постачають на ярмарки плоди та ягоди у великому обсязі, широкому асортименті й відповідної якості та у визначений строк. Це дає можливість підприємствам одержати додатковий прибуток, рекламувати нові сорти продукції, утвердитися на ринку й одночасно вивчити конкурентів і ринок збуту плодово-ягідної продукції.

Ярмаркову діяльність та участь у виставках в ринкових умовах необхідно розглядати як один з ефективних засобів здійснення політики розподілу, що дозволяє сільськогосподарським підприємствам здійснювати одночасно і ціноутворюючу, і збутову, і товарну політику. Це дає змогу ознайомитися з виробничою діяльністю господарства та його продукцією, а також налагодити особистий контакт із споживачами. На відміну від реалізації продукції за контрактом, який укладається з підприємствами, на ярмарку споживач має можливість переконатися в якості продукції. За даними анкетування, 70-80% населення області приймає рішення про купівлю плодів чи ягід безпосередньо на місті продажу. Цим ярмарок значно відрізняється від інших каналів збуту плодово-ягідної продукції, які не вимагають приймати рішення у даний момент.

У сукупності, вищевикладені чинники свідчать про важливість ярмаркової діяльності серед інших видів просування плодово-ягідної продукції, а внаслідок цього організації та створення ярмаркової діяльності в області. Основні функції ярмаркової діяльності наведені на рис 3.4

Щороку, у дослідженому регіоні організовуються осінні міські та районні ярмарки плодово-ягідної продукції, на яких реалізується в основному яблука, сливи і груші. Основними містами ярмаркової торгівлі є Бердянськ, Мелітополь, Запоріжжя. У Мелітополі на місцевому сільськогосподарському ярмарку в вересні місяці реалізується 7-10 т плодів.

Влітку 2003 року в Бердянську відбулася перша багатогалузева виставка “Азовская ярмарка - 2003”, одним із завдань якої було відродження традицій проведення ярмарок. Особливість ярмарки полягала не тільки в тому, що вона була міжрегіональною, а насамперед у тому, що понад 70% її учасників – суб’єкти малого підприємства [6]. Однак, підприємств, які представляли плодово-ягідну продукцію і продукти її переробки, було лише 10-15%, попитом користувалась переважно продукція олійно-жирових підприємств.

Сільськогосподарські підприємства, які вирощують плодово-ягідну продукцію, часто відмовляються від участі в ярмарку з огляду на майбутні витрати, не враховуючи при прийнятті рішення фактор мультиплікаційності ярмарку. В середньому кожне підприємство пропонує й реалізує на ярмарку лише 2-3 т плодів, що становить не більш 5% загального обсягу реалізації продукції. Керівники багатьох підприємств визнають цей канал реалізації як малоефективним, не враховуючи його переваг. Визначення основних цілей ярмарку для сільськогосподарських підприємств здійснює основний вплив на її організацію, а отже на досягнення ефективного результату.

У 2003 р. ТОВ “Маяк” Мелітопольського району реалізувало на місцевому ярмарку в Мелітополі 2 т плодів (1 т яблук, 0,5 т сливи, 0,5 т груші) та 1 т яблук на спеціалізованому сільськогосподарському ярмарку в с. Костянтинівка. На переконання керівника цього господарства, реалізація сільськогосподарської продукції на ярмарку дає можливість не тільки ознайомити населення із сортами плодів, які вирощуються і господарстві, а й продемонструвати високу якість плодів, залучити нових споживачів. Ярмаркова торгівля не є провідним каналом просування чи реалізації продукції. У більшості випадків мета ярмарку рекламувати продукцію та її виробників.

Участь в ярмарковій торгівлі потребує визначення ціни споживчої вартості товару, що безпосередньо впливає на ефективність реалізації плодів і ягід за цим каналом реалізації. Тому, значну роль на ярмарку грає оцінка плодів та ягід, яка сприяє поліпшенню вирощування і товарної обробки плодів, а внаслідок чого підвищення якості продукції. Через те, що якісні властивості плодів не можуть бути встановлені за допомогою визначених показників, оцінка плодів на ярмарку здійснюється за допомогою суб‘єктивних факторів.

Оскільки не всі властивості однаково важливі і серед них існують такі, які в більшому чи в меншому розмірі впливають на кінцеву оцінку плодів на ярмарку, тому при їх оцінки необхідно розрахувати різноманітну кількість балів, які визначають цінність товарних плодів. Нами пропонована система оцінки плодів на ринку в залежності від величини значення кожного з властивостей якості плодів. На основі анкетного дослідження, були визначені основні якісні властивості, які пред‘являються до оцінки плодів. Приклад використання бальної системи наведений у таблиці 3.14.

Таблиця 3.14

Оцінка плодів на ярмарку за бальною системою

Величина кожного з факторів залежить від виду плодів. Наприклад, колір груш не настільки важливий як у яблук. Плоди черешні повинні бути крупними, твердими і без пошкоджень хворобами і шкідниками. Плоди сливи повинні бути зрілими, чистими і без пошкоджень.

Незважаючи на те, що через біржі, аукціони та ярмарки пропонується реалізовувати лише 2-3% продукції, такий канал реалізації визначається як вид рекламної діяльності підприємства, чим збільшує обсяги реалізації плодів. Встановлено, що прибуток від реалізації яблук на ярмарку досягає 34 грн/ц, при собівартості реалізації 116 грн/ц, що дозволить одержати додатковий прибуток у 2010 р. по Запорізькій області в обсязі 1,8 млн.грн.

Участь в ярмарку сільськогосподарських підприємств має сенс, якщо:

- сільськогосподарські підприємства не обмежують сферу збуту плодів і ягід лише одним районом;

- збут орієнтований на достатньо широкий спектр споживачів;

- плоди і ягоди в господарстві високої якості.

Реалізуючи продукцію на ринку необхідний прямий зв'язок між виробниками і споживачами, який би дозволяв знижувати витрати й нарощувати обсяги реалізації продукції, при цьому зберігаючи відповідну якість. Це стає можливим за допомогою застосування електронних технологій та послуг. Реалізація плодово-ягідної продукції через електронну систему Internet, на нашу думку, є новою сполучною ланкою між виробником і споживачем. Такий канал збуту плодів і ягід тільки починає розвиватися і в майбутньому посяде важливе місце в структурі реалізації продукції.

Зміни на ринку плодово-ягідної продукції негативно позначилися в основному на дрібних сільськогосподарських підприємствах і маловідомих переробних підприємствах. З огляду на це, електронний магазин розширює можливості додаткової реалізації для них товарів і послуг.

Електронні магазини позбавлені бар'єрів географічного й економічного розміщення. Вони можуть обслуговувати як певний регіон, так і економічну зону, а також країни ближнього зарубіжжя. І навпаки, плодово-ягідна продукція може надходити з різних районів у визначені промислові або курортні райони, такі як Запорожжя, Бердянськ, Якимівка.

З цією метою розроблена структура електронних послуг за допомогою моделі, що складається зі складу послуг – мережні та позамережні, і цілей сегментів ринку – спеціалізовані та традиційні. У таблиці 3.16. відображені чотири основні види електронних систем плодово-ягідної продукції: інформаційна сторінка підприємства, сторінка рекламного агентства, традиційний електронний магазин, спеціалізований електронний магазин.

Таблиця 3.15

Структура електронних послуг реалізації плодово-ягідної продукції.

На інформаційній сторінці сільськогосподарських і переробних підприємств в основному рекламується кілька видів продукції при незначній кількості послуг. Такі підприємства працюють переважно на низькому мережному рівні, оскільки продаж плодово-ягідної продукції через Internet є для них дорогим і малоефективним. Споживач одержує всю необхідну інформацію про продукт, місце й ціну реалізації. Такий вид продажу через електронну мережу ефективний для сільськогосподарських підприємств, що спеціалізуються на виробництві визначеного виду плодово-ягідної продукції, але не у великих обсягах.

Основна відмінність мережних магазинів та інформаційних сторінок полягає в організації реалізації й купівлі плодово-ягідної продукції в мережі. Із зростанням попиту на послуги електронних магазинів споживання товарів і послуг в реалізації поза електронною мережею починає ускладнюватися. Оптові й роздрібні підприємства потребують використання внутрішньомережної системи реалізації, що допоможе знайти продукцію серед великого розмаїття товарів, відкинути непотрібні послуги, зробити термінове замовлення і за рахунок цього скоротити час покупки. Мережні магазини можуть бути зв'язані зі споживачем за допомогою рекламних електронних магазинів.

Електронні магазини, що спеціалізуються на реалізації плодово-ягідної продукції, відносяться до спеціалізованих електронних магазинів. Основна їх відмінність від спеціалізованих рекламних сторінок полягає в тому, що реалізація плодово-ягідної продукції здійснюється переважно мережним способом. Численні бази даних побудовані для збору інформації про споживача і статистичного аналізу, який необхідний в маркетингових дослідженнях для вивчення відносин зі споживачами.

Визначаючи ефективність реалізації плодово-ягідної продукції по електронній мережі, необхідно насамперед враховувати витрати, пов'язані з реалізацією й діяльністю електронного магазина. Основними витратами є купівля електронної техніки і програмного забезпечення, що будуть підтримувати електронну торгівлю на необхідному рівні. Величина витрат коливається залежно від призначення електронного магазина як рекламної сторінки або електронної торгівлі в мережі. Останнє вимагає застосування удосконалених технологій і комп'ютерного забезпечення для створення віртуального купівельного кошика, збереження кредитної інформації, одночасного підрахунку податків і підсумовування ціни, повідомлення про покупку по електронній пошті як покупця, так і сільськогосподарське підприємство, що реалізує цю продукцію (таблиця 3.16)

Таблиця 3.16

Нормативні витрати на створення електронної торгівлі, грн.

Основними витратами в електронному магазині, який реалізує продукцію безпосередньо в мережі, є вартість комп‘ютерної техніки та створення рекламної сторінки. Вони відповідно становлять 74,1 та 16,7% від загальної кількості витрат на створення електронного магазина. У такому разі загальна сума річних витрат на створення рекламної сторінки й електронного магазина відповідно дорівнювати 2420 і 2700 грн. Окупність магазина буде залежатиме від обсягу реалізованих плодів і ягід сільськогосподарськими підприємствами через даний електронний магазин.

При реалізації продукції в обсязі від 100 до 500 ц і середній ціні реалізації 60 грн/ц окупність електронного магазина коливатиметься від 120 до 150 %, при цьому термін окупності дорівнюватиме 2-3 роки.

У 2010 р. за допомогою електронної мережі Internet у Запорізькій області передбачається реалізувати 25% плодів та ягід, або 170 тис. тонн і довести до 250 тис. тонн у 2015 році, що дозволить одержати прибуток у 2010 р. – 65 млн.грн, у 2015 р. – 97,5 млн.грн.

Застосування реалізації плодово-ягідної продукції через електронну мережу зумовлює збільшення, крім постійних економічних показників, таких як товарне виробництво, рентабельність і товарність продукції, спеціалізація виробництва, а також показників, які необхідно враховувати в ринкових умовах, і які пов'язані з обсягами, цінами й каналами реалізації.

Таким чином, пропонована схема каналів реалізації плодів і ягід дозволяє сільськогосподарським підприємствам вибрати оптимальну структуру каналів реалізації плодів і ягід в господарстві, яка буде забезпечувати стабільну реалізацію та конкурентоспроможність плодово-ягідної продукції на регіональному ринку.

3. 4 Підвищення якості плодово-ягідної продукції в ринкових умовах.

У ринкових умовах проблема якості плодової продукції висувається на перше місце і значною мірою зумовлює формування ринкової стратегії розвитку садівництва в країні. Термін “якість плодової продукції” фактично стосується якості партії продукції, яка визначає її біологічну та харчову цінність. У ринкових умовах цього вже недостатньо, оскільки така продукція повинна не тільки відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, а й бути конкурентоспроможною на споживчому ринку за економічними та екологічними параметрами. Організаційно-економічний механізм формування якості плодової продукції слід розглядати як систему організаційних, технологічних, економічних та екологічних важелів і методів управління якістю плодової продукції, яка відповідає вимогам ринку й забезпечує стабільну діяльність садівничих підприємств та конкурентоспроможність продукції в певних сегментах продовольчого ринку. Якість плодової продукції залежить від комплексу агротехнічних, технологічних, організаційних і соціально-економічних заходів. Рівень якості плодової продукції формується на стадіях виробництва, зберігання, переробки, транспортування та реалізації і повинен контролюватися на окремих технологічних стадіях надходження її до споживачів.

Згідно з вимогами до споживчої якості, а також харчової цінності плодової продукції існує система показників, які забезпечують оцінку її якості як на окремих стадіях проходження до споживача, так і протягом життєвого циклу (рис. 3.8).

У підвищенні якості плодової продукції особливе місце посідає правильний добір порід, сортів і підщеп. Вибір сортів залежить від придатності їх до тривалого зберігання, строків дозрівання та вимог конкретних споживачів по різних каналах збуту продукції. Розрахунок коефіцієнта кореляції залежності урожайності від вибору сорту в ДГ “Мелітопольське” свідчить, що тіснота зв‘язку між урожайністю черешні та добору сорту становить 6-7відсотків.

Сорт передусім впливає на окупність виробництва плодів. На внутрішньому ринку перевага надається сортам з високою якістю продукції та плодами привабливого зовнішнього вигляду. Наприклад, яблука повинні бути в діаметрі 7-8 см, яскраво забарвленими та без будь-яких механічних пошкоджень. Впровадження у виробництво нових сортів з високими смаковими й біологічними властивостями стимулюється підвищеними цінами на цю продукцію. Нині на ринку збільшився попит на такі сорти яблук, як Голден Делішес та Чемпіон, середня ціна продажу яких удвічі вища, ніж традиційні сорти Макінтош та Джонатан. На ринках існує так звана “мода” на сорти плодової продукції. Так, якщо в зарубіжних країнах увага приділяється якомусь одному сорту з різноманітними смаковими якостями і зовнішнім виглядом.

Аналіз діяльності спеціалізованих сільськогосподарських підприємств у розділі 2 показав, що поряд з досягненням найкращих економічних показників виробництва плодово-ягідної продукції, як правило, забезпечується і вища її якість. Це закономірно, оскільки велике спеціалізоване виробництво має великі можливості щодо використання досягнень науково-технічного прогресу, розробки й впровадження досконалої технології виробництва високоякісної продукції. У ДГ “Мелітопольське” вирощується понад 30 сортів яблук. Урожайність деяких сортів яблук в 2001 р. становила: Карола – 587,5 ц/га, Ред Мела – 437,5 ц/га, Яркоє – 750,0 ц/га, Хасилдар – 775,0 ц/га, Зірка – 555,0 ц/га, Прима – 387,5 ц/га, Азербайджанське – 371,3 ц/га, Оранжеве благове – 512,5 ц/га. Середня урожайність яблук в 2001 р. у всіх категоріях господарств була 23,2 ц/га, а в сільськогосподарських підприємствах – 18,4 ц/га.

Такі показники урожайності одержані перш за все за рахунок застосуванню удосконалених технологій вирощування та уведення якісних, конкурентоспроможних сортів. Сорти плодово-ягідної продукції різняться за показниками якості, строками дозрівання, умовами зберігання та транспортування. Так, з літніх сортів яблуні вирощуються такі сорти: Мела, Карола, Єва, Ред Мела, Яркоє, з осінніх – Прима, азербайджанське, Зірка, Пуритан, Голден Резістент, Гала, Ліберті; із зимових – Голдспур, Голден Делішес, Старт, Південне, Світанок, Кандиль Краснодарський. Це дає можливість господарству не тільки вільно конкурувати на регіональному ринку, а вивозити якісну продукцію за межі області та країни.

Вихід на ринок нових сортів плодових культур, з одного боку, вимагає додаткових витрат на просування продукції, рекламу і забезпечення населення інформацією про нові споживчі якості та переваги, що пов‘язано з деяким ризиком для виробників її. З іншого боку, відсутність асортименту товару обмежує вибір покупців і знижує рівень задоволення їх потреб.

Актуальність проблеми якості продукції зростає із задоволенням кількісної потреби населення у плодах та ягодах. Виробництво необхідних населенню плодів може бути ефективним тільки у тому разі, якщо відомі загальний обсяг і структура платоспроможного попиту. Під впливом збільшення попиту на сливу та абрикос виробництво переходить на вирощування кісточкових, що зумовлює відповідні зміни у структурі породно-сортового складу та вирощуванні саджанців. Підвищення потреби у вітамінах і мінеральних речовинах у зв‘язку з Чорнобильською катастрофою та незадовільним екологічним станом забезпечило розвиток ягідництва та вирощування яблук.

Поняття “якість плодової продукції” охоплює не тільки зовнішній вигляд, характеристику продукції, споживчі властивості, а й поширюється на масу плодів, упаковка плодової продукції, що є важливим чинником при виборі товару. Повинні також передбачатися певні вимоги до калібровки плодів, тобто розподіл її за розмірами. Калібровка обов‘язкова для плодів вищих сортів, оскільки покращує товарний вигляд, полегшує правильну упаковку та їх цілість під час транспортування і в кінцевому результаті впливає на рівень реалізаційної ціни.

Основою формування якісної плодово-ягідної продукції є стандартизація, мета – гарантування якості продукції з урахуванням вимог світового ринку та забезпечення безпеки здоров‘я населення. Декретом Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 року № 46-93 передбачені нормативні документи щодо стандартизації плодової продукції: державні стандарти України, галузеві стандарти України, технічні умови України [24].

В умовах конкуренції для забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку виробники плодової продукції повинні орієнтуватися на міжнародні стандарти ІСО (International Standards Organization), тобто стандарти міжнародної організації по стандартизації, яка сприяє розвитку системи стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги.

Конкурентоспроможність плодової продукції визначається не тільки її якістю, а й ціною, що насамперед залежить від витрат на її виробництво. Для досягнення конкурентоспроможності необхідно, щоб витрати на якість становили не менше 15-20% сукупних витрат. Проте, офіційні статистичні узагальнені дані про якість плодів та ягід протягом 1998-2003 років відсутні. Звітні дані за встановленими формами не дають змоги поглиблено проаналізувати показники якості плодової продукції та обсяги реалізації плодів навіть першого сорту. Так, за даними сільськогосподарського щотижневика “Рыночная информационная система в сельском хозяйстве” (м. Одеса) рівень цін плодової продукції в регіоні південного Степу характеризується даними на прикладі сільськогосподарського ринку Мелітополя (рис. 3.9).

Протягом грудня-березня 2001 року спостерігається обернено пропорційна залежність рівня цін на яблука І та ІІ сортів. Передусім це пояснюється нерівномірним надходженням плодів на ринок, а також різним співвідношенням І та ІІ сорту яблук у структурі валового збору. У вересні ринок був перенасичений яблуками ІІ сорту. Тому зниження ціни ІІ сорту в цьому місяці пояснюється прагненням виробників до швидкого збуту продукції, яка швидко псується. У цей період спостерігається тенденція зниження частку яблук І сорту. Однак таке зниження є тільки відносним. Обсяги виробництва яблук зростають швидшими темпами, ніж їх якість. Основним постачальником яблук на місцевий ринок є ОПГ “Мелітопольське”. Частка яблук І сорту в цьому господарстві у період урожаю досягає 60-70%, але якість плодів знижується в періоди післязбиральної доробки, транспортування та реалізації.

Функціонування ринку плодово-ягідної продукції повинно базуватися на постачанні її продукції протягом року з урахуванням тенденцій попиту. Якщо в літній та осінній періоди, тобто в період збору врожаю, плодово-ягідна продукція надходить на ринок в повному обсязі для задоволення потреб споживачів, і навіть в деяких регіонах перенасичує ринок, то в зимово-весняний період ринок заполонений імпортованими плодами та цитрусовими. Нині суттєве значення має не тільки обсяг реалізації плодово-ягідної продукції, але й максимально розтягнутий цикл таких постачань, що забезпечує підприємству більш стабільну роботу в умовах конкуренції, а також росту цін на плоди, які реалізуються в більш пізні строки. Наприклад, ціни на яблука поступово збільшуються з грудня по березень та досягають свого максимуму у лютому місяці.

Реалізація плодів кісточкових культур здійснюється з червня по жовтень. При цьому, найбільш розтягнутим циклом, а також більш пізніми строками реалізації в групі кісточкових характеризуються слива і персик. Персик реалізується за значно високими цінами порівняно з іншими видами плодової продукції. Особливістю реалізації черешні є те, що плоди ранніх строків дозрівання реалізуються за високими цінами. Це пояснюється тим, що в червні не поступає інших видів плодової продукції нового урожаю.

Аналіз динаміки цін на яблука показує, що вирощування зерняткових культур, зокрема яблук, може забезпечити господарству прибуток за рахунок зберігання, крім того забезпечує господарству тривале постачання коштів протягом року.

Отже, для продовження періоду постачання свіжої плодової продукції на ринок вкрай необхідно розвивати базу зберігання, на засадах нових технологій для підвищення якості продукції. Прикладом може бути діяльність ДГ “Мелітопольське” (табл. 3.17).

Так, при зберіганні яблук таких сортів як Гала та Ельстар протягом 4-5 місяців вихід яблук І сорту у стандартній продукції забезпечується на 100%, Голден Делішес – на 75,5%. Найбільш пристосованими для довготривалого зберігання вважаються Джонаголд та Ройал Ред Делішес, які забезпечують вихід стандартної продукції відповідно на 97,8 та 96,6% при терміні зберігання 230 та 227 діб, при цьому вихід І сорту яблук Джонаголд забезпечувався на 93,5% від загального обсягу. Отже, зберігання яблук подовжує строки реалізації до квітня – травня наступного року.

Таблиця 3.17

Зберігання плодів яблуні врожаю, 2000 р.

Результати дослідження свідчать, що існуюча роздрібна торгівля плодово-ягідною продукцією та продуктами її переробки не відповідає споживчим вимогам до якості продукції. Основна частина плодів і ягід реалізується через палатки, ларьки, павільйони. Крім того, що вид торгівлі має відносно вузький асортимент плодів та ягід, незручний для обслуговування населення, невигідний для організації контролю якості плодів та ягід, не відповідає необхідним умовам зберігання якості продукції.

Отже, підвищення якості плодово-ягідної продукції в своєї більшості залежить в основному від удосконалення організації фірмової й оптової торгівлі на регіональному рівні, основне завдання якої полягає в тому, що при мінімумі посередників забезпечити швидке просування плодово-ягідної продукції від виробника до споживача. Налагодження взаємозв’язків сільськогосподарських підприємств з оптовими ринками, агроторговими домами, магазинами, підприємствами громадського харчування зумовлює зниження втрат продукції при транспортуванні та зберіганні.

У ринкових умовах для узагальнення терміну якості плодово-ягідної продукції важливими є питання конкурентоспроможності продукції, ціни та каналів реалізації. Виникає об’єктивна потреба науково-обґрунтованого розрахунку якості продукції з економічної точки зору споживача.

Для визначення впливу споживчого попиту на продукцію розроблена модель оцінки якості плодово-ягідної продукції. Розв‘язання моделі включає наступні етапи:

1. Визначення технологічних показників якості продукції., до яких були віднесені показники, які характеризують всі стадії виробництва (технологічні, функціональні, нормативні, фізичні, зрілість, хімічний склад, транспортабельність)

2. Визначення основних крітеріїв споживчого попиту на плоди і ягоди, які були визначені методом анкетного опитування: смакові якості, свіжість продукції, натуральність, зовнішній вигляд, вміст вітамінів, корисність плодів та ягід, мода, термін зберігання дизайн упаковки, маса плодів, рівень цін, знижки при купівлі, помологічний сорт продукції, регіон вирощування, екологічні критерії.

3. Встановлення позитивного чи негативного зв‘язку між технологічними показниками якості та їх взаємного впливу .

4. Кількісна оцінка крітеріїв споживчої попиту за технологічними умовами підвищення якості за п’ятибальною системою (1- слабка залежність; 3-середня залежність; 5 – сильна залежність).

5. Планування виробництва продукції за умов її конкурентоспроможності на регіональному ринку.

6. Оптимізація факторів підвищення якості плодово-ягідної продукції за технологічними показниками, умовами споживчого попиту та конкурентоспроможності продукції в регіоні.

Модель якості була розрахована для дослідного господарства “Мелітопольське” Запорізького району (додаток Ш).

Показник підвищення якості визначається як добуток коефіцієнта підвищення показників та оцінки факторів. Узагальнюючим показником в моделі є показник оптимізації технологічних умов виробництва для підвищення якості продукції, який визначається як добуток показника підвищення якості та коефіцієнту зв‘язку між крітерієм споживчого попиту та визначеним технологічним показником якості.

, де (3.1)

де, R – показник оптимізації технологічних умов виробництва з урахуванням споживчого попиту;

a_ij – коефіцієнт зв’язку між i-м критерієм споживчого попиту та j-м технологічним показником якості за п‘ятибальною системою;

x_j – j-й показник якості

Аналіз даних моделі якості визначив, що для умов конкурентоспроможності продукції ДГ “Мелітопольське” основними показниками якості при прогнозуванні подальшого виробництва будуть технологічні і фізіологічні показники та хімічний склад плодів і ягід. Найбільшу частку в структурі узагальненого показника займають смакові якості (5,3%), вміст органічних і мінеральних речовин (5,2%), вміст пектину (5,2%) та цукру і білків (4,8%). Вагомими факторами є також колір (4,8%), зовнішній вигляд (4,6%) та форма плодів (4,1%). Господарство відзначається високим рівнем зберігання та первинної переробки плодів і ягід, тому показники зрілості відіграють неабияку роль.

Ці дані насамперед підтверджуються думкою споживачів Запорізької області, на підставі чого показник якості за такими факторами як смак, свіжість плодів і ягід, корисність продукції були визначені за найвищим балом – 7,0.

Таким чином основними факторами, які дозволять ДГ “Мелітопольське” конкурувати на регіональному рівні, є смакові якості та корисність продукції (а саме вміст цукру, білків, органічних і мінеральних речовин), зовнішній вигляд, зокрема колір і маса плодів, а також різноманіття порід та сортів на ринку.

Отже, якість плодово-ягідної продукції, поряд з ціною реалізації, є одним з основних факторів підвищення її конкурентоспроможності, що дозволяє визначити не тільки взаємозв‘язки між виробниками й об‘єктами ринкової інфраструктури, але і скоригувати обсяги виробництва плодів відповідно попиту на них на ринку, а також гарантувати прибутки партнерам у ланці «виробництво – зберігання – переробка – збут».

Висновки до розділу 3

1. У плані розвитку садівництва Запорізької області на 2010 – 2015 рр. прогнозується виробництво плодів та ягід у всіх категоріях господарств в обсязі відповідно 1563 та 1805 тис. ц, у тому числі зерняткових культур – 512 та 590,5 тис. ц, кісточкових культур – 977 та 1140 тис. ц. З метою удосконалення системи збуту плодово-ягідної продукції та планомірного забезпечення протягом року пропоновані такі канали реалізації продукції в сільськогосподарських підприємствах та господарствах населення (2010 р.): відповідно на переробку 10,0 та 2,0 тис. ц; на ринку – 144,0 та 205,0 тис. ц; комерційним структурам – 213,7 та 78,0 тис. ц, експорт – 110,0 та 250,0 тис.ц.

2. З метою забезпечення необхідного обсягу валових зборів плодово-ягідної продукції обґрунтовані основні елементи удосконалення технології вирощування:

- обґрунтований добір порід і сортів;

- формування та своєчасна обрізка плодових дерев

- внесення в грунт оптимальних доз мінеральних і органічних добрив

- застосування заходів по боротьбі зі шкідниками та хворобами.

3. У сучасних умовах ефективним каналам реалізації є фірмова торгівля, що забезпечує своєчасне постачання продукції на споживчий ринок, визначає низькі ціни на плоди і ягоди і зумовлює збільшення кількості споживачів. Створення фірмової торгівлі в СВК “Фрунзе” Веселівського району дозволило довести рівень товарності в 2003 р. до 91,4%, прибуток від реалізації становив 174,0 тис. грн., рівень рентабельності – 26,7 %.

4. Для подальшого розвитку ефективної системи реалізації плодів і ягід велике значення має створення оптової торгівлі в регіоні. Участь в оптовій торгівлі для сільськогосподарських підприємств рекомендується в тому разі, якщо обсяги реалізації плодів і ягід у сільськогосподарському підприємстві невеликі, продукція швидко псується й потребує термінового продажу.

5. За результатами дослідження пропонується реалізувати плодово-ягідну продукцію через місцеві ярмарки, які дають змогу сільськогосподарським підприємствам налагоджувати безпосередні контакти із споживачами, аналізувати свою торгівельну діяльність та досліджувати ринок, підтримувати зв’язки із постійними оптовими і роздрібними підприємствами.

6. Новим каналом є реалізація плодово-ягідної продукції через електронну систему. Наведена матриця електронних послуг дозволяє сільськогосподарським підприємствам обрати оптимальний вид електронної реалізації продукції залежно від обсягів продажу та характеру діяльності підприємства.

7. Визначені основні показники якості плодової продукції на всіх стадіях її просування від виробництва до реалізації, які забезпечують її поліпшення в ринкових умовах. Дослідженнями встановлено, що основними факторами підвищення якості з технологічної точки зору є добір порід і сортів та дотримання умов зберігання плодово-ягідної продукції. Найбільш пристосованими для довготривалого зберігання вважаються Джонаголд та Ройал Ред Делішес, які забезпечують вихід стандартної продукції відповідно на 97,8 та 96,6 %, при терміні зберігання 230 та 227 діб.

8. Для визначення оптимального співвідношення технологічних показників якості та показників споживчої переваги адаптована модель комплексної оцінки якості плодово-ягідної продукції для ДГ “Мелітопольське”. Найбільшу частку в структурі комплексного показника якості займають смакові якості плодів та ягід (5,3%), вміст органічних та мінеральних речовин (5,2%), наявність пектину (5,2%) та вміст цукру і білків (4,8%), що вказує на необхідність впровадження нових порід і сортів плодів та ягід у господарствах.

ВИСНОВКИ

Дослідження розвитку виробництва плодово-ягідної продукції у Південному Степу України та шляхів підвищення його ефективності дозволяють зробити наступні висновки та пропозиції:

1. Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції визначається взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, а також залежить від факторів зовнішнього середовища та функціонування ринку. Підвищення економічної ефективності забезпечується за рахунок концентрації виробництва і зональної спеціалізації галузі, оптимального розміщення виробництва, підвищення продуктивності садів у підприємствах різних форм господарювання за умов орієнтації їх на вимоги ринку.

2. За останні роки у Запорізькій області спостерігається тенденція зменшення як загальної площі плодово-ягідних насаджень, так і площ у плодоносному віці (майже в 1,5-2 рази). Сільськогосподарські підприємства області характеризуються низьким рівнем урожайності, який у 2003 р. коливався від 5 до 20 ц/га. Щорічне зменшення валового збору у сільськогосподарських підприємствах становить у середньому 13,7 тис. ц. Основними районами досліджуваної області, які вирощують плодово-ягідну продукцію, є Мелітопольський (49,1% від загального валового збору), Михайлівський (15,7%), Веселівський (7,5), Запорізький (6,9%).

3. Показник норми прибутку є одним з основних показників ефективності виробництва плодово-ягідної продукції, який розраховується за даними бухгалтерського обліку і включає вартість землі за грошовою оцінкою. Дослідженнями встановлено, що норма прибутку виробництва плодово-ягідної продукції не перевищує 10%.

4. Дослідження впливу основних організаційно-економічних чинників на ефективність виробництва плодово-ягідної продукції показали: з підвищенням рівня концентрації плодово-ягідних насаджень з 12 до 127 га у середньому на господарство собівартість реалізованої продукції і затрати праці на 1 ц знижаються відповідно у 1,7 та 2,4 рази, водночас урожайність продукції збільшується у 5,6 разів; з підвищенням спеціалізації виробництва від 0,2 до 12,7% затрати праці знижуються на 75%, собівартість 1 ц реалізованої продукції зменшується на 70%, прибуток на 1 га досягає 303,6 грн.; збільшення обсягів валової продукції з 102 до 7200 ц у середньому на господарство дозволяє зменшити затрати праці на 1 ц у 4,6 раза, знизити собівартість 1 ц реалізованої продукції у 3 рази та одержати 349,2 грн. прибутку на 1 га насаджень.

5. Основними факторами, які впливають на рівень споживання плодів і ягід, є рівень сукупного доходу населення, кількість членів сім’ї, сезонність виробництва, ціни та якість продукції. Основними споживачами плодів та ягід в досліджуваній області є населення, рівень доходу якого перевищує 300,0 грн. Більшість опитуваних віддають перевагу яблукам (83%) і черешні (58%), приділяючи при цьому увагу смаковим якостям (68%) та свіжості продукції (65%).

6. Основними концептуальними положеннями розвитку виробництва плодово-ягідної продукції мають бути: підвищення родючості ґрунтів, збереження та ефективне використання ресурсів, стабілізація і нарощування обсягів виробництва, зменшення собівартості, підвищення якості та розширення асортименту продукції, налагодження взаємозв’язків між сільськогосподарськими підприємствами і підприємствами ринкової інфраструктури. Обсяг виробництва плодів і ягід у 2010 р. становитиме 156,3 тис. тонн, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах – 76,5 тис. тонн, у 2015 році – відповідно 180,5 і 98,5 тис. тонн.

7. У підвищенні ефективності виробництва плодово-ягідної продукції пріоритетним напрямом повинне стати впровадження інтенсивних технологій вирощування плодово-ягідних культур. Економічна оцінка інтенсивної технології виробництва черешні в умовах Південного Степу показала, що при затратах праці 1103 люд.-год. та виробничих затратах 6011 грн. на один гектар урожайність досягне 80 ц/га, рівень рентабельності виробництва черешні становитиме 530,7%, що в 1,4 раза більше, ніж при існуючій технології.

8. Впровадження запропонованої схеми каналів реалізації плодів та ягід дозволить сільськогосподарським підприємствам швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку залежно від вибору каналів реалізації. Важливим питанням удосконалення системи реалізації продукції є формування власної торгівлі сільськогосподарськими підприємствами, реалізація плодово-ягідної продукції через місцеві ярмарки та електронну систему Internet. Так, через власні магазини у 2010 та 2015 рр. прогнозується реалізовувати відповідно 11,5 та 12,8 тис. тонн плодів та ягід, або 16,7 та 13,1% товарної продукції.

9. Участь в електронній торгівлі сільськогосподарськими підприємствами може здійснюватися залежно від розміру і спеціалізації господарств та коливатися від надання інформації в електронній мережі до реалізації продукції безпосередньо за допомогою мережі Internet. Нормативні витрати на створення електронного магазину та інформаційної сторінки в електронній мережі відповідно становлять 5,4 і 5,2 тис. грн.

10.Визначення оптимального співвідношення технологічних показників якості і споживчого попиту та адаптація моделі оцінки якості продукції на прикладі ДГ “Мелітопольське” Запорізької області свідчить, що найбільшу питому вагу в структурі комплексного показника якості займають смакові якості плодів (5,3%) та хімічний склад (4,8-5,2%). При плануванні виробництва для конкурентоспроможності продукції необхідно приділити увагу підвищенню таких показників якості як фізіологічні, нормативні та хімічний склад.

Таким чином, тільки на засадах комплексного системного підходу до визначення розвитку галузі садівництва можна забезпечити подальше збільшення валового виробництва плодово-ягідної продукції та рівнів товарності й рентабельності виробництва як основних умов підвищення ефективності виробництва.