Дипломная работа: Напрямки розвитку малого бізнесу в Миколаївській області

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСНУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

1.1 Роль малого бізнесу в економіці розвинутих держав світу та зарубіжний досвіт

1.2 Стан та виникнення малого бізнесу в Україні

1.3 Державне регулювання та нормативно – правове забезпечення розвитку малого бізнесу в Україні

1.4 Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА МИКОЛАЇВСЬКІ ОБЛАСТІ

2.1 Стан розвитку малого бізнесу в Україні

2.2 Соціально – економічна характеристика розвитку малого бізнесу Миколаївської області за результатами 2002 – 2006 років

2.3 Аналіз показників розвитку малого бізнесу в Миколаївські Області

2.4 Аналіз причин виникнення проблем, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В МИКОЛАЇВСЬКІ ОБЛАСТІ

3.1 Загальні шляхи удосконалення діючих умов та систем розвитку малого бізнесу в Україні

3.2 Вступ України до Світової організації торгівлі: перспективи розвитку малого бізнесу

3.3 Вдосконалення системи фінансування малого бізнесу в Україні

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Характеристика та аналіз потенційно - шкідливих і небезпечних виробничих факторів

4.2 Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму та вібрації

4.3 Розрахунок освітлення приміщення (цеху)

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

5.1 Гігієнічна характеристика забруднювачів та їх вплив на навколишнє середовище

5.2 Заходи щодо усунення впливу забруднюючих речовин на навколишнє середовище

5.3 Розрахунок плати підприємства за забруднюючих речовин на навколишнє середовище

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є малий бізнес. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучасній економіці. Малі підприємства відіграють провідну роль у зміні структури форм власності, оскільки фактично представляють приватні інтереси. В умовах масового закриття державних підприємств та стрімкого зростання безробіття розвиток малого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштування широких верств населення. У ринковій економіці мале підприємництво виконує цілу низку життєво важливих функцій: відіграють особливу роль у розвитку торгівлі, сфері послуг, громадському харчуванні, виробництві товарів народного споживання; сприяють формуванню конкуренції та протистоять монополістичним тенденціям; створюють велику частку товарів в економіці; сприяють вирішенню проблеми зайнятості; задовольняють специфічні потреби споживачів, формують індивідуальний попит; роблять значний внесок у науково-технічний прогрес; забезпечують базу для становлення середніх та великих підприємств у майбутньому; пом'якшують економічні кризи; підтримують соціальну та політичну стабільність, утверджують демократизм у бізнесі.

Розвиток малого бізнесу в сучасній Україні - це необхідна умова становлення ринкової економіки, ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розв’язання проблем зайнятості, підвищення та зростання рівня життя населення. Без розвитку малого підприємництва неможливо формування середнього класу, тобто неможливо створення надійного фундаменту демократичного суспільства. Малі та середні підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи держави, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значної частини населення України.

Яке сьогодні становище малого бізнесу в Україні? Які проблеми блокують або стримують його розвиток? Що потрібно зробити або вирішити для досягнення сталого його розвитку в Україні з хоча б приблизним наближенням до світових стандартів? Відповіді на ці та інші питання є важливими для визначення ролі малого бізнесу в економіці держави, його форми та структури, пошуку шляхів вдосконалення умов для його розвитку та усунення негативних факторів, що заважають його становленню.

В даній роботі поставлено за мету проаналізувати сучасний стан розвитку малого бізнесу в Україні та, зокрема, в Миколаївській області, порівняти з світовими показниками та досягненнями, виявити існуючі проблеми, навести пропозиції щодо їх вирішення, запропонувати форми та методи удосконалення сучасного стану економічного розвитку малих підприємств та розглянути перспективи державного регулювання та підтримки малого підприємництва.

Тому, при написанні роботи поставлені такі задачі:

1 Розкрити сутність малого бізнесу в Україні.

2 Зробити огляд нормативно - правової бази, яка регулює діяльність та розвиток малих підприємств в Україні.

3 Охарактеризувати стан сучасного стану розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області.

4 Висвітлити проблеми, які заважають розвитку малого бізнесу в Україні.

5 Проаналізувати показники діяльності малого бізнесу в Миколаївській області.

6 Зробити висновки щодо стану малого бізнесу та його розвитку.

7 Навести пропозиції щодо шляхів вирішення існуючих проблем та вдосконалення розвитку малого бізнесу в Україні.

Об’єктом дослідження в дипломній роботі виступають малі підприємства Миколаївської області.

Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та особливості розвитку малого бізнесу в Україні та, зокрема, в Миколаївській області.

В першому розділі даної роботи робиться огляд світового досвіду становлення малого бізнесу, висвітлюється сутність і значення малого бізнесу, описується історія формування малого бізнесу в Україні, розглядається законодавство України, яке його регулює, системи оподаткування та існуючі програми сприяння розвитку малого бізнесу.

В другому розділі оглядається загальний стан розвитку малого бізнесу в Україні, дається характеристика економічного розвитку Миколаївської області. Розглядається кількісна структура малого бізнесу за обраними системами оподаткування, видами економічної діяльності, проводиться економічний аналіз показників розвитку малого бізнесу, робиться аналіз та порівняння за 5 останніх років.

В третьому розділі наводяться пропозиції щодо вирішення існуючих проблем розвитку малого бізнесу в Україні та удосконалення діючої системи державної та громадської підтримки малого бізнесу. Також, в цьому розділі наводяться пропозиції щодо впровадження та використання інформаційних технологій, світового досвіду, сучасних форм та методів, які сприятимуть розвитку малого бізнесу на більш високому та якісному рівні.

Під час написання цієї роботи були опрацьовані нормативні та літературні джерела, в яких висвітлюються питання становлення, розвитку, проблем малого бізнесу в Україні. Серед сучасних українських дослідників треба відзначити праці Л.В. Балабанової, І.Х.Баширова, В.І. Ляшенка, І.В. Сороки, М.Г.Чумаченка, Парсяк В.Н. та інших. Тема малого бізнесу для вітчизняних науковців залишається актуальною протягом всієї історії його існування в незалежній Україні. Більшість досліджень вітчизняних економістів в періодичних спеціалізованих виданнях “Бізнес”, “Економіка України”, “Фінанси України”.

Проблемам розвитку малого підприємництва, також, присвячені праці таких відомих українських вчених як А.І. Барановського, М.Д. Білика, З.С. Варналія, Л.І. Воротіної, І.Г. Ганечко, Ю.І. Єханурова, О.В. Жука, Н. Кожевіної, В.В. Корнеєва, О.Є. Кузьміна, Н.Л. Лесик, Д.В. Ляпіна, С.К. Реверчука, Н.В. Савки, О.В. Титаренко, О.І. Хорольського, В.К. Черняка, Ю.Ю. Юрченко. Західна економічна думка представлена дослідженнями П. Бернса, Й. Ворста, П. Друкера, П. Равантлоу, Д. Сторея, П. Хейне, Г. Хоскінга, Й. Шумпетера та інших вчених.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи 124 аркуша, у даній роботі містяться 15 таблиць, 9 рисунків. Список використаної літератури налічує 42 джерела.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСНУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

1.1 Роль малого бізнесу в економіці розвинутих держав світу та зарубіжний досвіт

В розвинутих країнах малий та середній бізнес здійснює суттєвий вплив на економічний розвиток країни. Вплив цього сектору на макроекономічні показники є безумовним. У більшості країн малими вважають підприємства, які відповідають певним ознакам, а саме: якісним - підприємство є незалежним, ним керують власники або співвласники, його діяльність має переважно локальний характер і не може суттєво впливати на ціни та обсяги виручки у своїй галузі; та кількісним - законодавчо встановленим критеріям. Загалом, у світі є понад 50 визначень малого підприємства. Кожна країна користується власним набором критеріїв, який відповідає особливостям розвитку її підприємницького сектору (табл.1.1) 17,ст. 56

Таблиця 1.1 Критерії віднесення підприємств до категорії малих в зарубіжних країнах

У розвинутих країнах світу малий бізнес набув особливої актуальності у 90-х роках: підприємства малого бізнесу сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучасній економіці. Будь-яка "здорова" економічна система не може обійтися без балансу великого та малого бізнесу.

На сьогоднішній день в найбільш розвинених країнах Заходу малі фірми становлять 70-90% від загального числа підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США - де в малому підприємництві зайняте 54% всього населення, Японію - з її 78% і країни ЄС, де на аналогічних підприємствах працює приблизно половина робочого населення. Тільки ці цифри кажуть про величезну важливість підприємств малого бізнесу для економіки цих країн (див. табл.1.2)17ст 102

Таблиця 1.2 Порівняльні дані про стан розвитку малого підприємництва в деяких країнах

На користь ефективності фірм малого бізнесу говорить той факт, що на одиницю витрат вони впроваджують в 17 раз більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, які дають життя лише 10% нових технологій, інші 90% впроваджують малі підприємства і незалежні винахідники.

Розвиток малих підприємств в розвинутих країнах дає життя старим великим підприємствам і в союзі з ними отримують значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки загалом. Про це кажуть наступні цифри: в США на малий бізнес доводиться 34,9% чистого прибутку, а в Японії 56,6% всієї продукції в обробній промисловості виробляють підприємства малого бізнесу.

Найбільша кількість малих підприємств – 19300 тисяч знаходиться в США, їхній внесок до валового внутрішнього продукту країни становить 52%. Особливо важливу роль малий бізнес відіграє у вирішенні проблем зайнятості: у 80-і роки 80% усіх нових робочих місць були створені дрібними підприємствами. Більше 100 млн. американців прямо або побічно заробляють засоби для існування завдяки малому підприємництву.

У політиці уряду США, як і в багатьох інших розвинених капіталістичних країнах, допомога малому бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну господарської кон'юнктури, падіння або підвищення норми прибутку в галузях економіки. Діяльність малих підприємств у США входить у компетенцію спеціальної державної організації - Адміністрації малого бізнесу, створеної Конгресом США в 1953 р. На неї покладений обов'язок робити дрібним підприємцям фінансову консультаційну допомогу, сприяти в одержанні урядових замовлень і укладенню контрактів із великими підприємствами.

Президент США щорічно робить доповідь Конгресу про положення малого бізнесу. Конгрес США стверджує різноманітні програми допомоги розвитку дрібного бізнесу. Такі програми мають також різні урядові відомства (Міністерство торгівлі, сільського господарства, і т.і.). Бізнесменам допомагають інформацією, навчанням, консультуванням. Відповідно до законодавства кредитування суб'єктів малого підприємництва здійснюється на пільгових умовах із компенсацією відповідної різниці кредитним організаціям за рахунок засобів фондів підтримки малого підприємництва, що вправі компенсувати кредитним організаціям цілком або частково недоотримані ними прибутки при кредитуванні суб'єктів малого підприємництва на пільгових умовах. Такий же порядок передбачений при страхуванні суб'єктів малого підприємництва.

Ефективність малих підприємств в Німеччині трохи вище, ніж в США і в Японії. Тут на частку 12,3% великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників доводиться тільки 52,6% національного доходу. Крім того, 2/3 робочих місць створюється за рахунок дрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.

Специфіка розвитку малого підприємництва у Великобританії полягає в структурно-технологічній перебудові виробництва і швидкому розвитку “економіки базуючої на знаннях”. Підйому малого підприємництва сприяла політика консервативного керування, значні фінансові пільги, створення розгалуженої мережі спеціалізованих програм, консультативних служб, курсів по вивченню техніки бізнесу. З 1982 року іде неперервний ріст економіки; об’єм внутрішнього національного продукту за 1985-1990 р. виріс на 20%; пройшло оздоровлення фінансів; інфляція знизилась до 5-7%. 17ст 106

Зараз особливо велика роль малого бізнесу в сфері організаційних і технологічних нововведень. Вони дають швидший рух найновішим технічним і комерційним ідеям, випуску високотехнологічної продукції, він виступає провідником науково-технічного процесу.

Найбільший вплив на розвиток малого бізнесу розвинутих країн світу надають наступні чинники: в розвитку інфраструктури і коштів зв'язку стався стрибок; підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях; зменшення габаритів, вартості і спрощення використання інформаційних систем; сприяння малими фірмами розв'язанню питання безробіття; в створенні малих підприємств додатковим стимулом виявилося скорочення робочої зміни; велика конкурентноздатність за рахунок менших витрат, зумовлених відсутністю зайвого бюрократичного апарату, зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати; розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах.

Великий плюс малих підприємств полягає в тому, що більшість з них виявляються більш пристосованими, ніж великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економік Заходу. Великі фірми не так чутливо і швидко реагують на які-небудь коливання або зміни в економіці.

Як показує досвід розвинених країн, малий бізнес там успішно розвивається тоді, коли він проводиться під патронатом держави: використовуються бюджетні кошти, політичні важелі, спроможні залучати кошти суб’єктів господарювання в малий бізнес.

Не випадково в політиці урядів Німеччини, США, Англії і багатьох інших розвинених капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Причому мають місце як державні, так і недержавні форми підтримки малого підприємництва, в тому числі і на регіональних рівнях. При цьому завдання держави полягає не в тому, щоб просто передати малим підприємствам фінансові, технічні й інші ресурси, і не в тому, щоб підтримувати їх за будь-яку ціну, а в тому, щоб створити правові й економічні умови для їхнього виживання, спроможності зростати і само розвиватися в умовах ринку.

У скандинавських країнах основним донором фінансових інвестицій в мале підприємництво є держава. Уряди цих країн надають субсидії та прямі позики початківцям в малому бізнесі. Перспективні та важливі проекти на 50 – 75% можуть фінансуватися за рахунок державних коштів. Ірландія деяким категоріям підприємців-початківців протягом року виплачує щомісячну допомогу в 50 фунтів-стерлінгів.

Пріоритетними напрямами розвитку малого бізнесу у Великобританії є розробка спеціальних програм підтримки малого бізнесу:

сприяння створенню малих підприємств, які започатковують безробітні;

гарантії кредитів у малий бізнес через резервування біля 50 млн. ф. ст. щорічно;

створення самостійних регіональних бюро, що здійснюють фінансову підтримку малих підприємств на місцевому рівні;

допомога молоді у створенні та розвитку власної справи;

допомога місцевим владам у розвитку малого бізнесу на місцях;

створення мережі спеціалізованих фондів, що фінансують малий бізнес.

В Італії розвинута система державної фінансової підтримки малого бізнесу через субсидування та пільгове кредитування діяльності окремих напрямків малого бізнесу та діяльності консорціумів і кооперативів, що об’єднують малі підприємства. Розмір субсидій таких об’єднань не перевищує 300 млн. лір на рік або 800 млн. лір впродовж 3-х річного періоду. На реалізацію нових проектів та модернізацію підприємств малого бізнесу виділяються пільгові кредити, за ставкою майже вдвічі нижчою ніж ринкова. [17ст 108]

Цікава форма недержавної фінансової підтримки суб’єктів малого бізнесу має поширення в Іспанії. Там створені товариства взаємного гарантування, що створюються за рахунок добровільних внесків підприємців. Мета таких товариств надання гарантій банкам за своїх членів при отриманні кредитів. У випадку нестачі власних коштів уряд Іспанії надає товариствам фінансову допомогу. При накопиченні товариством певного капіталу, воно може перетворитись у товариство взаємного фінансування, набуває статусу фінансової установи і займається прямим інвестуванням підприємницької діяльності.

У США підтримка малого бізнесу відбувається головним чином через дотації, прямі гарантовані позики. Крім того на рівні штату реалізуються програми підтримки малого бізнесу через залучення недержавних коштів. У випадку неплатоспроможності позичальника держава стовідсотково покриває збитки. Гарантії держави зменшують ризик операцій кредитно-фінансових установ, сприяють зацікавленості кредиторів малого бізнесу.

У Японії створена Національна фінансова корпорація, що здійснює фінансову підтримку малих підприємств. Дворівнева система гарантій кредитів – 52 префектурні недержавні асоціації кредитної гарантії й державна корпорація із страхування кредиту – знижують ризик неповернення кредитів. Держава бере на себе погашення майже всієї суми боргу в випадку неплатоспроможності підприємця. Система фінансової допомоги побудована на принципі зворотної залежності між розміром фірми та державної допомоги. Тобто найбільшу підтримку з боку держави отримують малі підприємства та підприємці-початківці.

Позитивний досвід розвинутих країн щодо підтримки малого бізнесу необхідно використати для розвитку вітчизняного малого підприємництва.

1.2 Стан та виникнення малого бізнесу в Україні

Малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на одну продуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

В економіці України появі малого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формування організаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися з 1991 року.

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Одним з перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу.

В економіці України малий бізнес виконує такі функції:

1. Формування конкурентного середовища. Внаслідок високого динамізму малий бізнес менш за все схильний до монополістичних тенденцій, являючись у той же час орієнтовним на конкурентний ринок, він складає істотну конкуренцію монопольним утворенням.

2. Надання гнучкості перехідній економіці. Мале підприємство більшою мірою, ніж інші, має можливість перебудувати і відреагувати на зміну кон’юнктури ринку, працювати на кінцевого споживача, задовольняючи його в потребах і послугах.

3. Вирішення проблеми зайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створення додаткових робочих місць.

4. Сприяння виникненню так званого “середнього класу”. Малий бізнес зменшує соціальну диференціацію, тією чи іншою мірою притаманну будь-якій економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і при підтримці з боку держави - тенденційно інноваційні, гнучкі і витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки, яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.

Діюче законодавство не зобов’язувало та й не дозволяло податковим органам встановлювати джерела надходження майна в новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуванні надавались як підприємствам, що були створені громадянами, які раніше не займалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадяни вносили майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місце перереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не надавалася.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що не відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності.

Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважає сільське господарство, - Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.11ст 65

Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також неоднаковий. Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці (відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.

Розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.

1.3 Державне регулювання та нормативно – правове забезпечення розвитку малого бізнесу в Україні

З перших кроків існування незалежної України розпочалася активна робота з утворення правової бази нашої держави. Це повною мірою стосується і правового регулювання організації та діяльності суб’єктів малого бізнесу.

Становлення і розвиток незалежної України новітніх часів припали на складний період глобальних перетворень у всіх сферах суспільного життя, що поставило перед державою нові проблеми, для вирішення яких потрібно було створення відповідної законодавчої бази.

Перехід України від суспільної форми власності і соціалістичних відношень до ринкових відносин вимагає кардинальної перебудови податкової системи. Створення законодавчої бази в Україні здійснювалося в умовах радикального реформування всього товариства, зміни інтересів і життєвих позицій різних слоїв населення. На даному етапі вже ясно, що Україна однозначно йде до ринкової економіки. Тому створення постійно діючої системи оподатковування вже процес необоротний. У нинішніх умовах розвитку економіки складовою частиною сектора економіки в України є мале підприємництво. У той же час мале підприємництво є основою ринкової економіки, її елементом, найбільше масовим, динамічним і гнучким.

Для забезпечення довгострокового зростання економіки важливе значення має задіяння потенціалу малого бізнесу, що, в свою чергу, передбачає створення належних умов для його розвитку з врахуванням його економічної природи та специфічних особливостей. Тому, важливу роль грає правове регулювання економіки та нормативно – правове забезпечення діяльності суб’єктів малого бізнесу.

В Україні, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Аналогічне визначення містить Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", тобто, суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Кодекс визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. Не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Діяльність по виготовленню та реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій – також і повними товариствами.

Також, діючим законодавством визначені обмеження у здійсненні підприємницької діяльності на певні види діяльності, на які передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” (13.03.1992 р.) визначає джерела ресурсів (інвестицій) для створення та діяльності підприємств.

Інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності зводяться до управління державними інвестиціями та регулювання умов інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюють органами влади на базі відповідних планів.

Закон України “Про заставу” (02.10.92 року) визначає заставу як спосіб забезпечення зобов’язань. В силу застави кредитор (заставоотримувач) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.7ст 8

Заклад — застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставоотримувача.

Предметом застави товарів в обороті або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Вони перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу. Набуті заставодавцем товари стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”(23.03.1996 р.) визначає порядок патентування діяльності в сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою, а також з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент видається державними податковими інспекціями.

Закон визначає випадки, коли торговий патент видається безплатно (ряд товарів першої необхідності, ряд видів друкованої продукції, готових лікарських засобів та ін.). Торговий патент має бути розміщений на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності – біля касового апарату; на табличці – для лотків, прилавків, автомагазинів та ін.

Указ Президента України “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” (від 20.05.99 р. №539/99) встановлює, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія.5ст 6

Ліцензійна палата України розглядає звернення суб’єктів підприємницької діяльності стосовно рішень, прийнятих органами, що видають ліцензії на здійснення такої діяльності. Вона також визначає кваліфікаційні вимоги до фахівців, які здійснюють розгляд заяв про видачу відповідним органом ліцензій на здійснення підприємницької діяльності, встановлює порядок підготовки та атестації таких фахівців.

Принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством. Самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки є на свій розсуд.

Указ Президента України “Про іпотеку” від 14.06.99 року № 641/99 детально визначає, яке майно може бути, а яке не може бути предметом іпотеки, права та обов’язки заставодавця та заставоотримувача, суть різних видів іпотеки: звичайної, об’єднаної, спільної та умовної, структуру іпотечного договору, заставної, правила їх реєстрації та ін5ст 8

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (30.07.99 р.) визначає банкрутство – як визнану арбітражним судом неспроможність боржника виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Право на звернення до арбітражного суду із заявою про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів зарплати, які не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Розвиток орендних відносин сприяє розвитку підприємництва. Підприємець отримує необхідні йому засоби праці (лізінг), а при бажані і систему їх обслуговування, в інших випадках – засоби виробництва і робочу силу (оренда, концесії). Держава через оренду і лізінг може полегшити процес запровадження у виробництво нової техніки і технології.

Оренда створює високу матеріальну заінтересованість у вдосконаленні виробництва; одночасно вона обмежує доходи тим, що дає вдосконалення виробництва. Достатньо сильною є тут матеріальна відповідальність за наслідки господарювання: помилки і прорахунки, недбала і неякісна робота відповідно зменшує доходи орендарів.

Закон України “Про оренду державного і комунального майна” визначає оренду як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Закон визначає порядок укладання договору оренди, істотні умови договору оренди, основні обов’язки орендаря, форми і розмір орендної плати, умови припинення договору оренди, відповідальність сторін за невиконання договору оренди.

Закон України “Про лізінг” (14.01.1999 р.) визначає лізінг як підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Закон містить вимоги до істотних умов договору лізингу, права та обов’язки лізингодавця та лізингоодержувача.

Закон України ”Про концесії” (16.07.1999 р.) визначає концесію як надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концессіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництво) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (01.06.2000 р.) містить перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. В ньому визначені умови видачі ліцензій, особливості проведення конкурсу для видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, організація контролю та нагляду у сфері ліцензування, реєстрації їх тощо.

Для більш швидкого розвитку підприємництва, забезпечення практичної реалізації прав та свобод підприємців, розширення сфер їх діяльності з початку незалежності в Україні створюється гнучка система підтримки підприємництва.

Системний підхід щодо державної політики підтримки малого бізнесу в Україні був започаткований у 1996-1997 роках, коли було конституційно закріплено основи підприємницької діяльності. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 404 від 03.04.1996 р.), а також розроблену у відповідності з цією концепцією Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (Постанова Кабінету Міністрів України № 86 від 29.01.1997 р.).

У відповідності з вищезазначеною Концепцією та прийнятою в її розвиток Програмою основними напрямами підтримки малого бізнесу є:

- формування нормативно-правової бази функціонування малого підприємництва;

- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики у сфері малого бізнесу;

- забезпечення інформаційної підтримки малого підприємництва;

- сприяння впровадженню сучасних технологій та інновацій на малих підприємствах, їх матеріально-технічна підтримка;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств, сприяння їм у отриманні міжнародної фінансової і технічної допомоги;

- кадрове, а також науково-методичне забезпечення розвитку малого підприємництва.

Вказані положення отримали в подальшому певний розвиток в інших нормативних документах, були втілені у регіональних програмах розвитку малого бізнесу тощо. Разом з тим, на практиці ефективність відповідних дій виявилася досить низькою, отже, система державної підтримки малого бізнесу - практично не сформованою. Основні причини такої ситуації пов'язані з відсутністю у держави необхідних фінансових ресурсів та складнощами реформування економіки на сучасному етапі.

Першим кроком визначення правових основ державної підтримки малого підприємництва, створення відповідних умов для ефективного використання можливостей малого підприємництва був Указ Президента України “Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.98р. №727/98. Необхідність прийняття цього законодавчого акту викликана не тільки економічними умовами, але і багато чисельними пропозиціями від місцевих органів влади, підприємців.

Указ Президента України “Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва” від 20.05.1999 р. №540/99 встановлює, що така установа надає кредити суб’єктам малого і середнього підприємництва, а також гарантії комерційним банкам щодо повернення суб’єктами підприємництва отриманих кредитів.

Кабінет міністрів України щороку затверджує заходи щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємства. Відповідно до законодавства затверджуються регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва.

Наступним кроком реалізації державної політики у напрямку сприяння розвитку малого бізнесу було прийняття Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000р. № 2063-ІІI, в якому визначені загальні направлення державної підтримки підприємництва, органи здійснюючи його підтримку, і комплекс заходів, спрямованих на реалізацію Національної програми підтримки малого підприємництва.

На загальнодержавному рівні фінансове забезпечення державної політики у сфері підтримки малого підприємства здійснює Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному і місцевому рівні – відповідні програми.

Державна підтримка малого підприємництва також, здійснюється Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.

Основні заходи держави щодо законодавчого регулювання процесу державної політики підтримки малого бізнесу в Україні наведені в таблиці 1.3

Таблиця 1.3 Законодавче регулювання процесу формування організаційно-економічних умов для розвитку малого бізнесу

Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” визначає такі напрямки державної підтримки малого підприємництва:

1. Формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва.

2. Встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва.

3. Запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

4. Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва.

5. Залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Досить очевидно, що заходи державної підтримки малого бізнесу, які потребують скільки-небудь значного фінансового забезпечення, на даному етапі не можуть бути ефективно реалізовані. Тому найбільш реальним і дієвим резервом державної підтримки малого підприємництва у найближчій перспективі є вдосконалення нормативно-правового регулювання у відповідній сфері. Важливі напрями такого вдосконалення витікають із вищезгаданої концепції це:

- встановлення чітких і надійних правових гарантій, які забезпечували б свободу і захист підприємницької діяльності;

- розробка і прийняття нормативних актів, спрямованих на забезпечення розвитку ринкових відносин;

- удосконалення діючого законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, з метою усунення внутрішніх суперечностей і скасування норм, які перешкоджають розвитку приватної ініціативи та підприємництва.

Формування державної політики розвитку малого бізнесу і створення цілісної системи його державної підтримки в контексті задач загальноекономічного розвитку і оптимізації економічної структури - складний і тривалий процес. Проте, вже сьогодні можливо і необхідно здійснити певні практичні заходи по формуванню економічних та організаційно-правових засад відповідної державної політики та введенню в дію конкретних норм законодавства, які сприятимуть розвитку малого бізнесу і, тим самим, - розвитку економіки в цілому.

В державній програмі повинні бути відображені механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, які забезпечували б створення рівних стартових умов в розвитку підприємницької діяльності. У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультаційної і аудиторської діяльності, а також створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально активних верств населення. Потрібно також визначити заходи, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій до розвитку підприємництва.

Для реалізації даних програм повинні бути залучені не стільки засоби державного бюджету, скільки можливості приватного - вітчизняного, а при необхідності і іноземного капіталу. Основним же напрямом використання державних ресурсів повинне стати не виділення прямих інвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.

Як перший етап формування нової державної політики стосовно малого підприємництва, яке в майбутньому повинно стати одним із важливих секторів економіки, слід вважати впровадження регіональних цільових програм підтримки малого бізнесу. Реалізуючі ці програми, регіональні органи виконавчої влади повинні підтримувати життєздатні господарські структури, діяльність яких відповідає цілям та напрямам розвитку регіону. Фінансова підтримка подібних програм здійснюється як за рахунок коштів місцевих бюджетів, існуючих спеціалізованих фондів, коштів населення, так і міжнародних фінансових організацій.

Реалізація в кожному регіоні заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва є прикладом спрямування спільних зусиль центральних, регіональних та місцевих органів державної виконавчої влади, об'єднань підприємців, установ ринкової інфраструктури на створення сприятливого середовища для розвитку малого бізнесу.

Програма розвитку малого підприємництва у Миколаївській області на 2007-2008 роки розроблена на виконання статті 9 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” та доручення Кабінету Міністрів України від 24 травня 2006р. № 18874/1/1-06. Програма на 2007-2008 роки тісно пов’язана з Програмою соціально-економічного розвитку Миколаївської області і є логічним продовженням програми розвитку малого підприємництва у Миколаївській області на 2005-2006 роки.18ст 22

Ця Програма спрямована на досягнення показників, визначених Програмою соціально-економічного розвитку Миколаївської області на період до 2010 року, та реалізацію середньострокових пріоритетів інноваційної діяльності регіонального рівня та передбачає такі заходи:

І. Впорядкування нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності

- запровадження на веб-сайті рубрики для інтерактивного спілкування з питань вивчення впливу регуляторних актів на сфери господарської діяльності та забезпечення безперебійного функціонування цієї рубрики (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області);

- підтримка роботи „гарячих ліній” (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області).

ІІ. Фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка

- створення банку даних щодо банківських та небанківських фінансово-кредитних установ (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області);

- розробка та впровадження механізмів кредитування інвестиційних проектів суб’єктів малого підприємництва на пільгових умовах (головне управління економіки облдержадміністрації, управління з питань залучення інвестицій облдержадміністрації);

- впровадження гнучкої інвестиційної підтримки (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області, управління з питань залучення інвестицій облдержадміністрації);

- надання фінансової підтримки новоствореним фермерським господарствам (головне управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації, Миколаївське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств).

ІІІ. Ресурсне та інформаційне забезпечення, подальше формування інфраструктури

- запровадження системи консультаційних послуг для підприємців (управління, відділи та інші структурні підрозділи облдержадміністрації, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, райдержадміністрації, виконавчі комітети міських (міст обласного значення) рад);

- поширення інформації шляхом підтримки роботи веб-сайту та випуску журналу “Територія бізнесу” (головне управління економіки облдержадміністрації, зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності);

- проведення інформаційних семінарів, тренінгів, конференцій, „круглих столів” з актуальних проблем підприємництва (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області, зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності);

- постійне оновлення бази даних нежитлових приміщень, виробничих площ, обладнання, устаткування, об’єктів незавершеного будівництва (головне управління економіки облдержадміністрації, регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, райдержадміністрації, виконавчі комітети міських (міст обласного значення) рад);

- підвищення кваліфікації посадових осіб, які займаються регулюванням підприємницької діяльності (головне управління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області);

- розвиток туристичної курортної та рекреаційної інфраструктури (управління з питань туризму і курортів облдержадміністрації, виконавчі комітети міських (міст обласного значення) рад, райдержадміністрації);

- проект “Обласний ресурсний центр” (головне управління економіки облдержадміністрації, суб’єкти підприємницької діяльності, громадські організації).

ІV. Інноваційні проекти та пілотні програми

- проведення конкурсу інвестиційних проектів з метою формування видання збірника та просування його потенційним інвесторам (головне управління економіки облдержадміністрації, управління з питань залучення інвестицій облдержадміністрації, суб’єкти підприємницької діяльності, громадські організації);

- розробка (коригування) містобудівної документації районних центрів області (міст обласного значення);

- розробка проекту “Створення Миколаївського обласного бізнес-інкубатора”, залучення гарантованого фінансування (Миколаївський регіональний центр підтримки бізнесу (за узгодженням), зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності (за узгодженням).

1.4 Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності

Крім перелічених вище законодавчих актів, здійснення господарської діяльності суб’єктами малого бізнесу регулюється, також, нормативно – правовими документами, які відносяться до податкового законодавства, та визначають порядок оподаткування в залежності від організаційної форми, основних видів господарської діяльності та обраної системи оподаткування.

При виборі організаційної форми підприємства увага приділяється найбільш значущим ознакам, що відрізняють їх. Насамперед до таких відносять: джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності, кількість власників використовуваного капіталу та учасників створюваного підприємства, межі майнової відповідальності, спосіб розподілу прибутків і збитків, форму управління суб’єктом господарювання тощо. Крім того, прийняття рішення щодо вибору організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох інших чинників, починаючи від особливостей середовища майбутнього бізнесу і завершуючи особистими якостями та уподобаннями самого підприємця.

Оподаткування суб’єктів малого бізнесу - фізичних осіб та юридичних дещо відрізняється. Тому, системи оподаткування для кожної категорії платників податків розглянемо окремо.

Здійснення господарської діяльності суб’єктів малого бізнесу – фізичних осіб.

Загальна система оподаткування. Загальна система оподаткування найскладніша, але в той же час містить мінімум обмежень.

Доход фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють підприємницьку діяльність і оподаткування доходів, одержуваних від такої діяльності, що вибрали загальну систему, оподатковуються в загальному порядку згідно з положеннями розділу четвертого Декрету Кабінету Міністрів України ”Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 р. №13-92, механізм застосування яких висловлений в розділі четвертому Інструкції №12. Доходом оподаткування фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, отриманим від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою в грошовій і натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержаними у відповідному звітному періоді доходом. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків по нормах у відсотках до валового доходу. Для забезпечення правильного визначення доходу оподаткування фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані вести облік доходів і розходів, безпосередньо пов’язаних з їх отриманням, і подавати до податкового органу в певному порядку податкові декларації. Відповідно до розділу четвертого Декрету КМУ №13-92 (статті 13, 14) податок фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності обчислюється податковими органами на підставі представлених ними в установленому порядку податкових декларацій, в яких вказується очікуваний (оцінний) в поточному році дохід, або фактично одержані в звітному календарному році доходи, матеріалів перевірок, проведених податковими органами, одержаних від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності відомостей про доходи, що виплатять їм, і утриманий або не утриманий податок (з вказівкою підстави неутримання). Обчислений таким чином податок сплачується протягом календарного року авансовими платежами у встановлені терміни, а в кінці року робиться остаточний розрахунок суми податку з фактично одержаного на протязі календарного року доходу.

Додатково нараховані по остаточних розрахунках суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяця з дня отримання податкового повідомлення податкового органу, а зайві сплачені суми податку підлягають поверненню платнику не пізніше за один місяць після проведення остаточного розрахунку шляхом зарахування на його банківський рахунок, відкритий в будь-якому комерційному банку, або прямують поштовим переказом за адресою вказаною в декларації, або за заявою платника зараховуються в рахунок майбутніх платежів.

Декларації до податкового органу фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності подають щокварталу наростаючим підсумком з початку року у встановленому законом терміни (на протязі 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, тобто не пізніше: 10 травня – за I квартал, 9 серпня – перше півріччя, 9 листопаду – за 9 місяців, до 1 березня – наступного року – за звітний рік. У декларації вказується загальні суми отриманого доходу, витрат і сплаченого податку наростаючим підсумком за звітний календарний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності. У рішенні питань розвитку економіки, піднятті її на належний рівень держава значною мірою покладається на мале підприємництво. Тому підтримка малого підприємництва є однією з найбільш важливих завдань державної політики.

Одним з основних напрямків державної підтримки малого підприємництва є впровадження спрощеної системи оподатковування, обліку і звітності, яке передбачає:

1. Заміну сплати встановлених законодавством податків та обов’язкових платежів сплатою єдиного податку.

2. Застосування спрощеної форми звітності - Книги ведіння обліку доходів та витрат ( форми № 10 ).

Метою державної підтримки малого підприємництва є стимулювання його розвитку, формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіття.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва. Для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа подає письмову заяву до органу державної податкової служби по місту державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до началу наступного звітного періоду при умові сплати всіх встановлених податків та обов’язкових платежів за минулий податковий період. При обиранні системи оподаткування треба мати на увазі, що не всі суб’єкти малого підприємництва мають право переходу на спрощену систему оподаткування. В особливості згідно ст.7 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від 28.06.1999 року №746/99 (зі змінами та доповненнями) його дія не поширюється на:

1.Суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються торгівлею лікеро-горілчаними напоями та тютюновими виробами , паливно-мастильними матеріалами.

2.Суб’єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу.

3.Суб’єктів підприємницької діяльності, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.

Тому при виборі способу оподаткування суб’єкту підприємницької діяльності - фізичної особі слід ураховувати види підприємницької діяльності.

Для того, щоб приватний підприємець мав нагоду перейти на сплату єдиного податку, його діяльність повинна відповідати ряду умов, визначених Указом Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від 28.06.1999 року №746/99 (зі змінами та доповненнями):

- фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, повинно бути не більш 10 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік, не перевищує 500 тис. грн.

- повинні бути сплачені всі податки і обов'язкові платежі, термін сплати яких на дату подачі заяви наступив.

- необхідно перерахувати суму єдиного податку авансом не менше ніж за один місяць і надати платіжний документ про сплату.

- СПД - фізичні особи мають право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів по єдиному податку, шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка диференційована залежно від виду діяльності від 20 до 200 грн. в місяць.

Якщо фізична особа - СПД здійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлені різні ставки єдиного податку, їм отримується одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі, коли платник єдиного податку здійснює діяльність із залученням найманої праці або праці членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. Єдиний податок сплачується щомісячно до 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділення держказначейства України. Доходи, одержані від здійснення підприємницької діяльності, не включаються до складу сукупного доходу оподаткування за підсумками року. 26 СТ15

Для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій фізичні особи – суб'єкти малого підприємництва, використовуючи спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, ведуть Книгу обліку і звітності форми №10.

Фіксований податок. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 року №13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що проводить діяльність по продажу товарів і наданню супутніх такому продажу послуг на ринках і є платником ринкового збору відповідно до чинного законодавства, має право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту при дотриманні певних умов. Однією з таких умов є не перевищення валового доходу такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, передуючих місяцю придбання патенту, семи тисяч не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (на справжній момент - 119000 грн.).

а) для отримання патенту платник податку подає до податкового органу заяву, складену в довільній формі, яка повинна містити інформацію про місце здійснення підприємницької діяльності;

б) перелік осіб, що знаходяться в трудових відносинах з платником податку, і їх ідентифікаційні номери або членів його сім'ї, що беруть участь в здійсненні підприємницької діяльності;

в) інформацію про доходи суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від здійснення підприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів (стаття 14 Декрету). Окрім поданої заяви, підставою для видачі податковим органом патенту є документ, що засвідчує сплату фіксованого податку не менше ніж за один календарний місяць.

Патент видається на термін від одного до дванадцяти календарних місяців по вибору платника фіксованого податку.

Здійснення господарської діяльності суб’єктами малого бізнесу – юридичними особами.

Загальна система оподаткування для юридичних осіб регулюються Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого визначений доход оподатковується за ставкою 25%.

При досягненні обсягу реалізації товарів, робіт, послуг, вивезення (ввезення, пересилання) товарів понад 300 тисяч грн. згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” у суб’єкта господарювання на загальній системі оподаткування виникає необхідність зареєструватися платником податку на додану вартість. Загальна ставка податку становить 20%.

Спрощена система оподаткування для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб, здійснюється, також, відповідно до Указу Президента та має дві ставки: 6% від реалізації товарів, робіт (послуг) з реєстрацією платником податку на додану вартість, 10% від реалізації товарів, робіт (послуг) без реєстрації платником податку на додану вартість.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ тА мИКОЛАЇВСЬКій ОБЛАСТІ

2.1 Стан розвитку малого бізнесу в Україні

За звітними даними Держкомстату України, на початок 2006 року в Україні нараховувалося 253791 малих підприємств, це на 8,64% більше, ніж у 2005 році і в 5,39 разів більше за кількість малих підприємств в 1991 році. Частка малих підприємств в загальному обсязі виробленої продукції (робіт, послуг) в цілому по економіці Україні становить лише 7,3%. Зрозуміло, що ці дані незрівнянні із показниками розвинених країн. Але поряд з цим, в умовах перехідної економіки, коли Україна переживала економічний спад, стрімке зростання рівня безробіття, першими суб’єктами господарювання, що почали успішно діяти в нових умовах стали малі підприємства. Вони виявилися найбільш мобільними та змогли знайти своє місце на вітчизняному ринку. В сучасних умовах малий бізнес є єдиним сектором економіки країни, кількість підприємств якого стабільно зростає щороку (див. табл.2.1).

Таблиця 2.1 Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств (див. табл.2.2). За період з 1992 року по 2008 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 61,4 %, а приватної – залишилася на рівні 34,9 %.

Таблиця 2.2 Структура кількості малих підприємств України за формами власності, %

Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малих підприємств.

За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2007 році поділялися на: кооперативи - 4,1 %, акціонерні товариства - 10,7 %, колективні підприємства - 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 72,0 %. Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств, зберігаються.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих. (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Основні показники діяльності суб'єктів малого підприємництва у розрізі регіонів України за 2006 рік

Показники територіального розподілу малих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів.

Співставлення регіональних показників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначення малих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект (забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях. Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшої кількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій, Миколаївській, Херсонській областях.

2.2 Соціально – економічна характеристика розвитку малого бізнесу Миколаївської області

Миколаївська область знаходиться на півдні країни, займаючи 4,6% її території. В області проживає 1 млн. 252 тисячі населення, а виробляється 2,6% валового внутрішнього продукту України.

Специфікою області є розвиток таких видів отраслей, як: машинобудування, ремонт та монтаж машин і устаткування; харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів; легка промисловість; металургія та обробка металу; виробництво та розподіл електроенергії, газу та води; суднобудування.

Промисловий потенціал області сконцентрований головним чином в п'яти містах обласного підпорядкування, питома вага яких в загальнообласних обсягах промислової продукції досягає майже 95%. Місто Миколаїв є центром машинобудування, в тому числі суднобудування, кольорової металургії, харчової та легкої промисловості області. В м. Южноукраїнськ розташована атомна станція, яка дає понад 20% промислової продукції області. Промислова спеціалізація м. Первомайськ визначається виробництвом дизелів та дизель-генераторів, сільськогосподарського обладнання, цукру, молочних консервів та швейних виробів. Місто Вознесенськ спеціалізується на виробництві шкір, харчової та швейної продукції, а м. Очаків – рибних консервів. Питома вага підприємств міст Первомайськ, Вознесенськ та Очаків в загальнообласних обсягах промислової продукції становить відповідно 1,8; 5,6 та 0,1%.

Сільське господарство – друга за обсягами та перша по зайнятості трудових ресурсів галузь матеріального виробництва області. Площа сільгосподарських угідь області перевершує 2 млн. га , з яких майже 85% становить – рілля (понад 5% України), 13,7 – пасовища та сіножаті і 2% – плодово-ягідні насадження.

На одного мешканця області припадає майже 1,4 га ріллі, або в 2 рази більше ніж в середньому по Україні, а на одного працівника, зайнятого в сільському господарстві приходиться понад 11 га орної землі. Це один з найвищих показників в Україні. У господарствах області налічується до 200 тис. га зрошувальних земель.

Ці особливості Миколаївщини відкривають великі можливості для інвестицій у сільське господарство з метою застосування індустріальних технологій, потужної та високоефективної техніки.

Сільськогосподарське виробництво в області здійснюють колективні сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства. Питома вага області в республіканському виробництві сільськогосподарської продукції досягає 3%.

Виробнича структура сільського господарства є рослинницько-тваринницька. Питома вага продукції рослинництва в загальному обсязі досягає 60%. Основними культурами рослинництва в області є зернові (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза) під якими зайнято більш 40% посівних площ, технічні культури – соняшник та цукрові буряки, овочево-баштанні культури. Розвинуте садівництво та виноградарство.

В середньому за рік область виробляє до 2 млн. тонн зерна, більш як 230 тис. тонн соняшника, до 200 тис. тонн цукрових буряків, понад 200 тис. тонн овочів тощо. Частка області в загальноукраїнському виробництві зерна досягає 5,7%.

Розвинуте рослинництво, в якому значну питому вагу займають кормові культури, є доброю базою для тваринництва, яке має м'ясо-молочний напрямок. До 30% великої рогатої худоби сконцентровано в особистих приватних господарствах населення, а свиней – понад 46%.

В Миколаївській області функціонує потужна транспортна система, до складу якої входить залізничний, морський, річний, автомобільний, авіаційний та трубопровідний транспорт.

З давніх часів територія регіону була одним із важливих центрів міжнародних економічних і транспортних зв'язків, через який проходять залізничні, автомобільні і трубопровідний міжнародні коридори.

2.3 Аналіз показників розвитку малого бізнесу в Миколаївській області за результатами 2004 – 2008 років

Миколаївська область накопичила цінний досвід розвитку малого підприємництва та посідає перші місця за кількістю малих підприємств. Так, у 2004 році на 10 тис. осіб наявного населення Миколаївщини припадало в середньому 60 малих підприємств - серед регіонів України цей показник є третім після м. Києва (151) та Автономної Республіки Крим (61), у 2008 році цей показник становив вже 64 малих підприємства (див. табл.2.4).

Таблиця 2.4 Основні показники соціально-економічного розвитку Миколаївської області

Примітки:

¹ Починаючи з 2004 року показник "Обсяг виробленої продукції" вилучений з державних статистичних спостережень, основним вартісним показником, який характеризує діяльність підприємств, являється "Обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг)".

Умовні позначення:

тире (–) – явищ не було;

крапки (...) – відомості відсутні;

На території області в 2004 році функціонували 7581 суб'єкт підприємницької діяльності, визначений відповідно до чинного законодавства як малий, проти 7216, котрі діяли попереднього року. В 2005 році в області зберігалася тенденція до зростання кількості малих підприємств. За даними райдержадміністрацій та міськвиконкомів, станом на 1 січня 2007 року загальна кількість суб'єктів малого підприємництва (малі підприємства та підприємці-фізичні особи) становить 70143 одиниці, 8964 з-поміж яких є малими підприємствами. Найактивніше процес створення малих підприємств розгорнувся в містах Миколаєві, Вознесенську та Очакові, в Братському, Вознесенському, Доманівському, Єланецькому, Миколаївському та Новоодеському районах. Частка підприємств промисловості за 2003 рік зросла до 20,4% проти 19,2% попереднього року.

За формами власності малі підприємства, які функціонували в 2007 році, розподілялися таким чином: переважна більшість (95,8%) належала недержавному сектору економіки, в якому домінували підприємства колективної форми власності (60,4%). У державній власності залишалася незначна кількість підприємств (0,9% від загального числа), в комунальній - лише 3,3%. Найпоширенішими організаційно-правовими формами господарювання для малих підприємств з колективною формою власності були товариства з обмеженою відповідальністю (80,4% від загальної кількості колективних підприємств), а також дочірні підприємства (9%).

Характерною особливістю розвитку малого підприємництва в області, як і загалом по Україні, є його орієнтація на торговельну діяльність та сферу надання послуг. Так, 35% малих підприємств є торговельними, 16,4% - з надання послуг в операціях з нерухомістю, здавання в оренду та надання послуг користувачам, 4,8% - транспортними, 2,9% - з надання колективних, громадських та особистих послуг.

Понад те, окреслилася тенденція до поступової переорієнтації малих підприємств з торговельної діяльності на надання ринкових послуг, зокрема в операціях з нерухомістю. Порівняно з 2004 роком питома вага таких підприємств зросла з 10,9% до 16,4% у 2005 році. Збільшилася за цей час і частка транспортних підприємств (відповідно від 4,2% до 4,8%), підприємств, зайнятих у готельному та ресторанному бізнесі (від 2,8% до 3,7%), фінансових установ (від 0,9% до 1,4%). Водночас частка торговельних малих підприємств скоротилася за останні три роки з 47,3% до 35,0%.

У виробничій сфері було зайнято в 2007 році 33,1% малих підприємств (по Україні - 29,2%) проти 28,8% у 2006 році. Таке збільшення обумовлене зростанням кількості малих підприємств, які займаються сільськогосподарською діяльністю (без урахування фермерських господарств), з 385 до 689.

Середньооблікова чисельність усіх працівників, зайнятих на малих підприємствах області в 2006 році, становила 52,7 тис. осіб, що на 1,8% більше в порівнянні з 2007 роком.

Аналіз групування малих підприємств за кількістю працюючих свідчить, що найбільшою була група підприємств, де працювало до 10 осіб (80% загальної кількості малих підприємств). На них було зайнято 30,4% усіх працюючих у малому бізнесі. Натомість група з чисельністю від 11 до 50 осіб нараховувала 20% підприємств. Тут було зайнято 69,6% працюючих. Проте за обсягами виробленої продукції переважала друга група підприємств, яка забезпечила виробництво двох третин продукції малих підприємств.

За 2005 рік малими підприємствами було вироблено продукції (виконано робіт, послуг) на 664,5 млн. грн. у діючих цінах, що склало 10,1% загального обсягу виробництва підприємницьких формувань області (по Україні - 7,3%).

Якщо за кількістю серед малих підприємств переважали підприємницькі формування в оптовій та роздрібній торгівлі, то за внеском в обсяги виробленої продукції (виконаних робіт, послуг) провідне місце належало підприємствам, які виробляли промислову продукцію (24,4% від загального обсягу в 2005 році). На другому місці були сільськогосподарські підприємства (15,9%), на третьому - будівельні (14,6%).

Найбільше продукції в 2005 році було вироблено на підприємствах колективної власності - 70,7% (у 2004 році - 70,9%). Близько чверті продукції було вироблено приватними підприємствами. Незначним є внесок малих державних підприємств - 1,6% проти 2,5% у 2004 році.

Фінансовий стан підприємств малого бізнесу

За підсумками 2005 року сальдований фінансовий результат суб'єктів малого бізнесу області від звичайної діяльності до оподаткування становив 46,4 млн. грн. збитків (сума прибутку сягала 90,2 млн. грн., збитку - 136,6 млн. грн.). Збитково працювали 35,6% суб'єктів.

Аналізуючи фінансові результати діяльності підприємств за формами власності, треба зазначити, що прибутковий сальдований фінансовий результат отримали тільки приватні підприємства (11,1 млн. грн.), підприємства інших форм власності одержали від'ємний сальдований фінансовий результат: колективні - 54,9 млн. грн., державні - 1,8 млн. грн., комунальні - 0,2 млн. грн., підприємства, які є власністю інших держав, - 0,6 млн.грн.

Після сплати всіх податків чистий фінансовий результат від діяльності підприємств малого бізнесу в 2007 році становив 54,4 млн. грн. збитку, який зріс у порівнянні з 2006 роком майже в 2,5 разу.

Оборотні активи підприємств малого бізнесу за 2002 рік збільшилися на 11,3% і склали 833,4 млн. грн. Протягом 2007 року зберігалася тенденція до зростання обсягів взаємних неплатежів. Так, обсяг дебіторської заборгованості зріс на 13,4%, кредиторської - на 10,4% і на кінець 2002 року вони склали відповідно 507 та 798 млн. грн.

Аналіз підсумків діяльності малих підприємств Миколаївської області в 2006 році свідчить, що за певного збільшення питомої ваги підприємств виробничого спрямування спостерігалася їх переорієнтація з торговельної діяльності на надання послуг. Зростала чисельність працюючих у цьому секторі економіки, покращувалось і їх матеріальне стимулювання. Разом із цим у 2006 році рівень витратності виробництва залишався високим, що призвело до погіршення фінансового стану значної кількості малих підприємств - збитковим було кожне третє підприємство. Така ж тенденція спостерігалася й наступного року.

Станом на 1 січня 2007 року в Миколаївській області ведуть підприємницьку діяльність 56628 підприємців-фізичних осіб, у т. ч. на єдиному податку - 17741, на фіксованому - 13509, на загальній системі оподаткування - 19378. Переважна більшість підприємців-фізичних осіб (95%) займається дрібно-роздрібною торгівлею, посередницькою діяльністю, решта працює у сфері надання послуг (ремонт взуття, прокат весільного вбрання, ксерокопіювальні послуги тощо).

За 2006 рік від вищезазначених суб'єктів підприємництва до бюджетів усіх рівнів надійшов 41 млн. 918 тис. 778,0 грн.

Сприяння розвитку малого підприємництва. З метою реалізації проектів із залучення до малого підприємництва малозахищених верств населення було прийнято розпорядження глави облдержадміністрації від 4 жовтня 2000 року № 721-р "Про затвердження заходів щодо здійснення політики ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу, вдосконалення системи надання допомоги безробітним та їх професійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів громадських робіт у Миколаївській області" і рішенням обласної ради від 8 листопада 2007 року № 10 була затверджена обласна програма підтримки молодіжного підприємництва на 2005-2008 роки.

За 2006 рік 1200 безробітним була подана одноразова допомога на суму понад 2 млн. 500 тис. грн. для започаткування власної справи.

Що було зроблено для розвитку малого підприємництва у Миколаївській області?

1. В м. Миколаєві розроблена автоматизована система збирання, накопичення, обробки даних про наявні вільні ресурси міста, що буде формуватися міськими комунальними службами, регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області, міською податковою інспекцією, комітетом по банкрутству, виконавчою службою, міським відділенням Державного митного комітету та риєсторськими фірмами. 30 грудня 2006 року в Миколаєві відбулася презентація муніципальної інформаційної системи "Міський інформаційний реєстр", доступ до якої відтепер буде відкритий для всіх суб'єктів господарювання.

16 січня 2007 року було презентовано миколаївський бізнес-портал (www.business.mk.ua), на якому розміщується корисна для підприємців інформація: реєстр об'єктів сфери послуг, реєстр вільних об'єктів (ЦМК міської комунальної власності), які можна взяти в оренду, реєстр об'єктів торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, реєстр об'єктів, що пропонуються до продажу регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області, реєстр нерухомості та останні новини.

2. У м. Миколаєві переглянуті з метою вдосконалення процедури отримання дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, переведення житлових приміщень у нежитловий фонд для розміщення об'єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування та оренди комунального майна.

У вересні 2007 р. на додаток до дозвільного офісу, котрий із 2006 року працює за принципом "єдиного вікна", почав функціонувати єдиний реєстраційний центр, у якому на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 25 липня 2006 р. № 1095 виконуються воднораз реєстраційні та облікові процедури започаткування бізнесу.

3. В частині створення системи захисту прав суб'єктів підприємництва:

- в містах та районах області органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх структурними підрозділами прийнято положення про порядок здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності. В основу цього положення покладена ідеологія підготовленого Держкомпідприємництва законопроекту "Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності";

- в містах та районах області створено апеляційні ради з питань розгляду заяв та скарг суб'єктів підприємницької діяльності на дії посадових осіб райдержадміністрацій та виконавчих органів міських рад;

- склад координаційної ради з питань розвитку підприємництва в м. Миколаєві поповнено представниками підприємницьких структур за галузевими ознаками.

- в м. Миколаєві створена система обліку та моніторингу скарг суб'єктів підприємницької діяльності на дії посадових осіб органів, на яких покладено функції щодо видачі дозволів та погоджень на організацію і ведення підприємницької діяльності, з наступним їх розглядом на засіданнях координаційної ради з питань розвитку підприємництва;

- на базі представництва Держкомпідприємництва створена експрес-група для виїзду на місця в разі виникнення в суб'єктів підприємництва проблем, пов'язаних з протиправними діями та зловживаннями контрольно-наглядових органів, до складу якої залучаються незалежні експерти - представники юридичних фірм, засобів масової інформації та громадських об'єднань підприємців.

4. З метою вдосконалення організаційної структури роботи відділів Миколаївського міськвиконкому та функціональних обов'язків спеціалістів, які регулюють підприємницьку діяльність, у зв'язку з відкриттям в м. Миколаєві єдиного реєстраційного центру затверджено в новій редакції положення про реєстраційну палату, внесено зміни до положення про відділ міжнародного співробітництва, для надання оперативних консультацій створено інформаційно-диспетчерський відділ з прийому суб'єктів підприємництва.

Програми розвитку малого підприємництва. В області розроблені та ефективно діють 1 обласна, 18 районних і 5 міських програм розвитку малого підприємництва. У Миколаєві з бюджету міста виділено 250 тис. грн., у Вознесенську - 40 тис. грн., у Южно-Українську - 15 тис. грн., у Первомайську - 6 тис. грн., в Очакові - 0 грн.

На реалізацію заходів Регіональної програми розвитку малого підприємництва в Миколаївській області передбачено 11570 тис. грн., причому з обласного бюджету виділено 450 тис. грн., з міських бюджетів - 311 тис., із районних - 54,3 тис., або 7% від загальної суми. 93% передбачених на виконання програми коштів надходитимуть за рахунок власних коштів підприємців та підприємств, банківських кредитів, кредитних ліній, коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та фондів підтримки підприємництва.

Співпраця об'єднань підприємців та органів влади. До позитивних моментів реалізації в регіоні перерахованих вище заходів слід віднести побудову засад та започаткування діалогу між органами влади, депутатським корпусом і громадськими організаціями підприємців у ході спільного розгляду та вирішення питань регуляторного характеру.

Слід зазначити, що координаційні ради з питань розвитку підприємництва створені в усіх містах та районах області, за цього паритетне співвідношення між кількістю державних службовців і кількістю представників громадських об'єднань та підприємців дотримане в 20 координаційних радах із діючих 25. На засіданнях координаційних рад розглядаються питання щодо шляхів розв'язання конкретних місцевих проблем, які постають на заваді розвитку підприємництва, а крім того, періодично заслуховуються звіти співвиконавців регіональних програм розвитку малого підприємництва, за висновками яких запроваджуються відповідні заходи для покращення існуючого бізнес-клімату.

Завдяки спільним зусиллям співробітників представництва Держкомпідприємництва України в Миколаївській області, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій підприємців і ділової спільноти на місцевому рівні розв'язано такі питання:

- представників підприємницьких структур введено до складу конкурсних комісій, комісій з видачі дозволів (узгоджень);

- в регіоні вдосконалено реєстраційні процедури та процедури отримання дозвільних документів на відкриття об'єктів;

- запроваджено в практику проведення публічної атестації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено функції з надання того чи іншого права суб'єктам підприємницької діяльності;

- уніфіковано порядок здійснення органами місцевої державної виконавчої влади та місцевого самоврядування контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

- відкрито доступ до реєстрів нерухомості, виробничих площ та обладнання як для внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів;

- створено систему захисту інтересів і прав підприємців, що ведуть господарську діяльність;

- побудовано стратегію ефективної місцевої податкової політики;

- на узбережжі Коблевсько-Рибаківської зони відпочинку відкрито на сезонний період пункт прийому відпочивальників і підприємців фахівцями представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Миколаївській області, обласного управління у справах захисту прав споживачів, територіального відділення Антимонопольного комітету України й управління формування споживчого ринку та підтримки підприємництва головного управління економіки облдержадміністрації;

- протягом двох років в останню п'ятницю кожного місяця главою облдержадміністрації проводяться зустрічі з представниками малого бізнесу, на яких оперативно вирішуються питання, що стосуються їхньої діяльності;

- розширено базу інфраструктури підтримки підприємництва;

- внормовано процес залучення до побудови стратегії розвитку підприємництва в області громадських організацій підприємців та бізнес-структур.

Вищенаведені офіційні дані свідчать про те, що в області дотримується стратегічна лінія, спрямована на розвиток підприємництва загалом, однак існує ще багато адміністративних бар'єрів, що стримують розвиток бізнесу кожного окремого підприємства, підприємця. Сьогодні підприємець доконечно залежить від доброї волі державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено функції щодо надання того чи іншого права суб'єктам підприємницької діяльності, за цілковитої відсутності персональної їх відповідальності за створення перешкод розвитку підприємництва.

Мале підприємництво Миколаївської області у 2007 році.

У 2007 році в області функціонувало 74,5 тис. суб‘єктів малого підприємництва, з яких 11,8 тис. суб‘єктів (або 15,8%) – малі підприємства (з урахуванням фермерських господарств) та 62,7 тис. суб‘єктів (84,2%) – фізичні особи-підприємці.

У порівнянні з 2006 роком кількість суб‘єктів малого підприємництва зросла на 2,1%, у тому числі фізичних осіб-підприємців на 3,3%. Тим часом кількість малих підприємств зменшилась на 4,1%.

Основні показники діяльності суб'єктів малого підприємництва Миколаївської області у 2007 році наведені у таблиці 2.5.32

У розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення кількість суб‘єктів малого підприємництва по області порівняно з 2006 роком зросла на 2,9% і становила 613 суб‘єктів. За цим показникам область серед регіонів країни посіла третє місце після м. Києва (766 суб‘єктів) та м. Севастополя (659)

Таблиця 2.5 Основні показники діяльності суб'єктів малого підприємництва Миколаївської області у 2007 році

Примітки:

¹ Дані наведено з урахуванням діючих фермерських господарств, обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) приведено без ПДВ та акцизу

² Статистичну інформацію сформовано на підставі даних ДПА України.

У 2006 році в малому бізнесі було зайнято 147 тис. осіб, або 19,8% від кількості населення у працездатному віці, з них 51,9 тис. осіб, або 35,3% працювали на малих підприємствах, решта займалися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Проти попереднього року кількість зайнятих у сфері малого підприємництва зросла на 1,2%, при цьому зростання забезпечено підвищенням зайнятості у фізичних осіб-підприємців на 3,6%.

У розрахунку на одного суб‘єкта малого підприємництва кількість найманих працівників, як і 2005 році, склала 2 особи. При цьому, якщо на одному малому підприємстві працювали 4 найманих особи, то фізичні особи-підприємці уклали трудову угоду в середньому з одним працівником.

За підсумками 2006 року суб‘єктами малого підприємництва реалізовано продукції (робіт, послуг) на 5697,3 млн. грн, з них 46,3% малими підприємствами, решта – фізичними особами-підприємцями.

Наприклад, для того, щоб проаналізувати ефективність діяльності підприємств МБ в Миколаївській області в галузевому аспекті, треба змоделювати залежність між кількістю МП та показниками їхньої ефективності (обсягом виробленої продукції) в різних галузях, де представлені МП. Вид та ступінь достовірності отриманої за розрахунками залежності буде свідчити про характер впливу галузі на ефективність МБ на рівні окремої області.

На відміну від обсягу виробленої продукції, особливість іншого показника ефективної діяльності – фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування, заключається в тому, що прибутковість підприємства, на відміну від обсягу виробленої продукції, лише опосередковано залежить від галузевих особливостей, місцезнаходження та інших зовнішніх для цього підприємства ознак. В першу чергу, розмір прибутку залежить від ефективної діяльності самого підприємства, від обсягу виробленої продукції, від доходів та витрат, інших якісних факторів. Тому в даному дослідженні, більш доречно буде встановити залежність фінансового результату МП не від їхньої кількості, а від їхнього обсягу виробленої продукції.

Таким чином, для того, щоб виявити вплив галузі на ефективність діяльності малих підприємств на рівні окремої області будуються наступні моделі залежності (таблиця 2.6)

Для розрахунку розроблених моделей на основі статистичних даних було побудовано графік залежності двох величин за моделлю 1 (між кількістю МП та обсягом їхнього виробництва) :

Таблиця 2.6 Моделі залежності показників діяльності МП

Проаналізувавши статистичні дані було отримано наступні результати:

1. МП Миколаївської області представлені в декількох видах економічної діяльності (за збільшенням кількості): готелі та ресторани, транспорт, інші види діяльності – разом біля 12% загальної кількості МП області, сільське та лісове господарство - 7%, будівництво - 9%, операції з нерухомістю - 15%, промисловість біля - 17% , оптова та роздрібна торгівля – біля 40% .

2. В середньому кожне мале підприємство Миколаївської області мало в 2001 році обсяг виробленої продукції в розмірі 85920 грн., але це тільки в середньому, в дійсності розподіл загального обсягу виробленої продукції серед малих підприємств є досить нерівномірний.

На основі графіку (рис.2.1) було побудовано лінію тренду поліноміального типу та отримано наступний вид рівняння залежності другого ступеню:

З таблиці 2.7 модель № 1:

Y1= F(X^Галузь )= -0,5393*(X^Галузь )² + 19,894*(X^Галузь ) + 1,7286

Таблиця 2.7 Співвідношення кількості малих підприємств та обсягу виробленої продукції по різних галузях в Миколаївській області

Як видно за рівнянням зв’язок між обсягом виробленої продукції та кількістю МП, що розглядається на рівні області в галузевому аспекті є навіть зворотнім. Це спричинено, наприклад, такими фактами.

Дані відображені на рис.2.1.

Рис.2.1. Співвідношення кількості малих підприємств та обсягу виробленої продукції по різних галузях в Миколаївській області

1 МП в галузі операцій з нерухомістю, кількість яких налічує 1074 та перевищує приблизно в два рази кількість МП в галузі лісового та сільського господарства – 531, виробляють продукцію в загальному обсязі навіть меншому, ніж МП лісового та сільського господарства. Так, обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) МП в галузі операцій з нерухомістю дорівнює 69 млн.грн., а обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) МП лісового та сільського господарства – 86,3 млн.грн.(таблиця 2.7)

2 Така ситуація спостерігається в галузі оптової та роздрібної торгівлі. Так, кількість МП в цій галузі становить 2667, а обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) 108,9 млн.грн. В той же час при такому ж обсягу виробленої в галузі будівництва продукції (робіт, послуг) 102,1 млн.грн., кількість МП в якій в 4 рази менша.

Така диспропорція призводить до не прямого, а зворотнього зв’язку між кількістю МП та обсягом виробленої ними продукції. За побудованим рівнянням залежності виходить, що чим більша кількість МП, тим менший обсяг виробленої ними продукції.

3. Від’ємний зв’язок та незначний рівень величини достовірності апроксимації побудованого рівняння (1.1): R² = 0,675 кажуть про наступне: по-перше, про дійсно різне співвідношення між кількістю МП та обсягом їхнього виробництва в різних галузях, про неможливість об’єднання МП різних галузей для дослідження ефективності в одному рівнянні, по-друге, про багатофакторність залежності обсягу виробленої продукції підприємства, що пояснюється різноманітними причинами, основними з яких можна виділити:

- особливість ринкової кон’юнктури, попит на ту чи іншу продукцію в Миколаївській області,

- вихід на ринки поза межі області чи країни,

- державні програми підтримки МП, або МП тої чи іншої пріоритетної галузі,

- державні закупівлі,

- сезонність,

- технологічні особливості та вимоги галузі (капіталоємність виробничої та будівничої галузі порівняно зі сферою торгівлі та сферою послуг, тощо),

- технічні, фінансові можливості самого МП,

- професіоналізм та ефективність діяльності МП.

Особливості створення та організації малого підприємства, а також особливості збуту продукції тієї чи іншої галузі, впливають не тільки на кількість МП в ній, як первинного показника розвитку МБ, але і на результативні показники цього сектору. 35 ст22

Зрозуміло, що обсяг виробленої продукції на підприємстві залежить від багатьох внутрішніх, зовнішніх чинників, певна частина з яких є взагалі якісними і не можуть бути розраховані.

Найбільш показовим в діяльності кожного підприємства є його фінансовий результат – прибуток. Наявні статистичні дані дозволяють проаналізувати прибутковість МП, та її залежність від особливостей галузі і зробити наступні висновки (таблиця 2.8, рис.2.2)

Таблиця 2.8 Співвідношення обсягу виробництва та фінансового результату малих підприємств по різних галузях в Миколаївській області

1. Найбільш прибутковими є МП в галузях: промисловості (в середньому 4801 грн. за рік на одне МП), будівництві (3443 грн./рік), оптова та роздрібна торгівля (1275 грн./рік). Але в цілому, МП Миколаївської області є збитковими, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування цього сектору в 2001 році дорівнював (- 8,9 млн.грн.), і результати прибуткових підприємств згаданих галузей не можуть подолати цієї тенденції (таблиця 2.8).

2. Окрім того, наведені прибутки в галузях промисловості, будівництва, торгівлі із розрахунку на одне підприємство за рік є дуже невеликими навіть для МП, оскільки не надають можливостей для розширення діяльності. Така невелика прибутковість у розрахунку в середньому на 1 МП каже про те, що в галузях промисловості, будівництва, торгівлі теж існує багато збиткових підприємств і загальну картину створюють лише декілька прибуткових підприємств тієї чи іншої галузі.

1 Обсяг виробництва в середньому на одне МП в галузі готелі та ресторани – 87786 грн./рік, це більш ніж в два рази більше за обсяг виробництва 1 МП в галузі оптової та роздрібної торгівлі. – 40832 грн./рік. Але разом з тим, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування 1 МП в першій згаданій галузі - (- 4200,00 грн./рік), а 1 МП в галузі торгівлі – 1275,00 грн./рік.

2 Аналогічно з цим фактом загальну картину погіршує стан сільського господарства, де найбільший обсяг виробництва на 1 МП серед усіх галузей Миколаївської області – 162524 грн./рік, а прибутковість, точніше збитковість, найнижча серед МП всіх галузей в Миколаївській області – (-20527 грн./рік). За такої нерівномірності зв’язок між фінансовим результатом та обсягом виробництва виходить зворотнім, а рівень достовірності апроксимації досить низький, лише 33%.

Результати дослідження фінансового результату від звичайної діяльності по МП в галузевому аспекті показав, що цей показник діяльності МБ залежить від зовнішніх та внутрішніх, від якісних та кількісних факторів, які пояснюються особливостями галузі та які зовсім від неї не залежать:

співвідношення доходів та витрат на МП, як складових для визначення фінансового результату від звичайної діяльності (на це впливає як особливості галузі так і власна неефективна (чи ефективна) система фінансового управління на МП),

фактори, що впливають на доходи та витрати МП, вони аналогічні факторам, що впливають на обсяг виробленої на МП продукції (робіт, послуг), вони були зазначені вище,

непрофесійного управління на МП в системі збуту продукції.

Запропонована в даному досліджені методологія дозволила виявити найбільш перспективні та успішні МП. Вони належать галузям промисловості, будівництва (в галузі будівництва кількість МП майже в два рази менша за промислові МП, але при цьому обсяг виробленої продукції на 1 будівниче МП навіть більша за аналогічний показник щодо промислових МП, окрім того будівничі МП за розрахованими даними посідають друге місце після промислових підприємств за прибутковістю у розрахунку на 1 МП). Також треба відмітити галузь транспорту (порівняно невелика кількість МП цієї галузі генерують обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) у розрахунку на 1 МП біля 150 тис.грн. за рік, залишаючись при цьому прибутковими).

На жаль, виявилися зовсім негативні тенденції щодо галузевого розподілу МП. Так, в найбільш складному стані перебувають МП сільського господарства (при найбільшому обсягу виробництва у розрахунку на 1 МП серед усіх галузей, сільське господарство є найбільш збиткове. Збитки галузі становлять 10,9 млн.грн., саме ця величина спричинює загальну збитковість МБ Миколаївської області).

Таким чином, результати цього дослідження допомогли виявити наступне:

1. Особливості взаємозв’язку між кількістю МП та їхніми результативними показниками в галузевому аспекті. При об’єднанні даних діяльності МП по всіх галузях в одну залежність виявилося, що більша кількість МП в одній галузі не завжди забезпечує найбільший в порівнянні з іншими галузями обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) і зовсім не забезпечує більшої прибутковості, або взагалі прибутковості МП.

2. Характер отриманих залежностей, рівень достовірності їхньої апроксимації, загальна нерівномірність щодо кількості, обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) та прибутковості МП різних галузей свідчать про те, що кожна галузь має свої суттєві характеристики, які безумовно впливають на ефективність МП. За такої різноманітності поєднання та узагальнення даних діяльності всіх МП неможливо та некоректно, особливо, коли розробляються методи та програми підтримки МБ.

3. Вид економічної діяльності, як фактор впливу на ефективність діяльності МП, повинен стати однією з ознак, що продиференціює програми їхньої підтримки.

4. Для обґрунтованої розробки подібних програм, ця ознака (в даному випадку - галузь) повинна бути додатково ретельно досліджена. Кожна галузь індивідуально повинна бути проаналізована в динаміці, причому як на рівні окремої області (для встановлення можливого впливу місцезнаходження на галузеві особливості), так і на рівні країни для встановлення загальних характеристик тієї чи іншої галузі.

5. За такої об’єктивної оцінки обґрунтовано можливо виявити серед МП найбільш перспективні, прибуткові, ефективно діючі та проблемні, збиткові МП, але які мають стратегічне державне значення (сільське господарство, чи інша пріоритетна галузь). Розроблені таким чином галузеві диференційовані програми підтримки МБ будуть застосовувати різні інструменти, методи та спрямовуватися на різні групи та типи МП, тим самим більше та ефективніше сприяючи розвитку одних та подоланню кризи інших підприємств МБ.

Започатковане в даній роботі дослідження галузевого аспекту ефективності діяльності МП має бути продовжене для її аналізу з урахуванням інших, ніж вид економічної діяльності, ознак в динаміці, в інших областях України та на рівні всієї країни загалом. Таке обґрунтоване науково-статистичне дослідження всіх можливих ознак, що впливають на ефективність діяльності підприємств МБ, забезпечить, в свою чергу, ефективність розроблених на їхній основі диференційованих програм підтримки МП.

2.4 Аналіз причин виникнення проблем, які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області

До негативних моментів слід віднести неякісне та неповне виконання структурами вищевказаних нормативних актів місцевого рівня, ігнорування деякими місцевими депутатами пропозицій громадських організацій, відсутність ґрунтовного аналізу при прийнятті рішень, недостатню активність суб'єктів підприємницької діяльності.

Незважаючи на комплекс впроваджених у регіоні заходів із створення належних умов для розвитку підприємництва, залишаються невирішеними питання щодо:

1) правомірності видачі сільськими та селищними радами дозволів на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг терміном на 1 рік;

2) складнощі з отриманням ліцензій на роздрібну реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів у зв'язку з передачею функцій із видачі ліцензій на обласний рівень і підвищенням вартості ліцензій на реалізацію цих виробів;

3) отримання узгоджень на відкриття об'єктів в обласному управлінні ДАІ та можливості передачі цих повноважень на місцевий рівень;

4) проведення експертизи проектної документації на будівництво (реконструкцію) об'єктів тільки в обласному управлінні Держпожохорони УМВС України;

5) необґрунтовано складних процедур оформлення в м. Миколаєві оренди земельних ділянок;

6) неправомірних вимог органів санітарно-епідеміологічних та пожежних служб про сплату неофіційних грошових зборів для отримання дозволів на початок роботи;

7) великої кількості позапланових перевірок з боку контролюючих органів;

8) наявності грошових витрат при проведенні перевірок;

9) вимог обласного транспортного управління на отримання сертифікатів відповідності транспортних засобів, не передбачених для видачі відповідних ліцензій.

Проблема оподаткування. Основна проблема у сфері місцевого оподаткування полягає в тому, що в Миколаєві відсутній об'єктивний та зрозумілий громадянам механізм оподаткування, спроможний вирішувати соціально-економічні проблеми міста.

Для перегляду ставок місцевих податків і зборів, повноваження щодо встановлення яких надані органам місцевого самоврядування, в м. Миколаєві створена підгрупа робочої групи, склад якої затверджено розпорядженням міського голови від 8 вересня 2003 р. № 539-р. Цій підгрупі доручено провести комплексний економічний аналіз місцевих ставок, використовуючи матеріали запланованої серії публічних обговорень, у результаті яких буде отримано незалежний критичний аналіз стану справ у цій сфері та вироблено стратегію вдосконалення міської політики в сфері місцевого оподаткування, після чого в І кварталі 2004 р. відповідні пропозиції буде надано міському фінансовому управлінню.

17 вересня, 25 листопада та 22 грудня 2007 р. відбулися публічні обговорення, в ході яких було проаналізовано поточну міську податкову політику.

На думку учасників цих публічних обговорень, для побудови ефективної міської політики в сфері місцевого оподаткування необхідно зробити такі кроки:

- розробити міську програму у цій сфері (єдиний прозорий порядок прийняття обґрунтованих за визначеними критеріями рішень у сфері місцевого оподаткування та аналізу їх ефективності), публічно обговорити та затвердити її;

- розробити порядок проведення консультацій із представниками зацікавлених сторін на всіх етапах замкнутого циклу провадження міської політики в сфері місцевого оподаткування;

- упровадити в практику роботи місцевих органів влади громадські слухання з питань формування та виконання міського бюджету;

- провести серію тренінгів для фахівців, що відповідають за міську податкову політику.

З цією метою були розроблені проекти відповідних розпорядчих документів, які планується винести на обговорення громадськості наприкінці січня 2004 року.

Невеликий обсяг операцій лімітує можливості малого підприємства розширювати свою діяльність, а також вести великі наукові розробки. Малі підприємства відрізняються підвищеною вразливістю до коливань ринкової кон'юнктури, що призводить до частих розорень та банкрутств. Відповідно працівники малих компаній є менш соціально захищеними, ніж на великих фірмах.

Розвиток малого підприємництва в умовах перехідної економіки залежить від багатьох чинників, серед яких необхідно виділити регіональні організаційно-економічні умови, до яких слід віднести: економічний потенціал регіону, наявність ресурсів, господарську структуру, рівень та стан підготовки кадрів, відношення місцевих органів виконавчої влади та населення до підприємництва, стан розвитку ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення регіону і ін.

Ці та інші чинники мають бути враховані при розробці та впровадженні системи регіонального управління, формуванні ефективної територіальної політики розвитку малого підприємництва, які будуть сприяти створенню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи

Малий бізнес відіграє важливу роль при вирішенні економічних і соціальних завдань. Формування культури підприємництва життєво необхідне для економічного зростання і конкурентоспроможності економіки. Активна підтримка розвитку малого бізнесу в перспективі, сприяє створенню великої кількості робочих місць, збільшенню податкової бази, зростанню національного прибутку.

Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.

Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення малого бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін.

Так, наприклад, правові принципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні визначені в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються згідно з законодавством.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ;

– розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;

– створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.

З практичної ж погляду: більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;

– з другого боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.

Підприємства малого та середнього бізнесу впливають на рівень зайнятості ЄС, слугуючи важливим джерелом створення нових робочих місць. Крім того, багато європейських підприємств за правом можуть вважатися світовими гравцями на галузевих ринках, тому що їх експорт досягає 13 % їхнього товарообігу, а близько 20 % підприємств залучені до зовнішньої торгівлі або мають зв’язки з аналогічними підприємствами інших країн.

Малий та середній бізнес допомагає державі вирішувати економічні (створення конкурентного середовища, функціонування приватного капіталу, привабливість для іноземних інвестицій), соціальні проблеми (створення додаткових робочих місць, вирішення проблем бідності). .38 ст56

У 60 – 70-х рр. ХХ ст. у національних економіках розвинених країн зріс вплив великих підприємств. Багато хто з економістів стверджував, що цей вплив і надалі буде зростати, але все відбулося навпаки. На сьогодні великі підприємства функціонують із залученням малих та середніх підприємств, що беруть на себе частку зобов’язань із виробництва та реалізації товарів і послуг народного споживання, котрі не є для них вигідними (гальмують розвиток підприємництва, вимагають залучення інших спеціалістів, передбачають значні витрати часу тощо).

Високий рівень розвитку малого та середнього підприємництва в країнах ЄС є необхідною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Державне регулювання доповнює ринковий механізм. Головною метою держави є розроблення відповідної соціальної, економічної, законодавчої основи. Тому вивчення досвіду малого підприємництва сприяє розвиткові державної політики шляхом поєднання, узгодження, комбінування різних форм, методів, засобів регулювання та підтримки, головними серед яких є: законодавчо-правова інституційна, фінансово-кредитна підтримка, (передбачає прямі гарантовані позики), цільове субсидування, пільгове кредитування, гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створення різних кредитно - фінансових та інвестиційних організацій, сприятлива податкова політика, інформаційно-консультативна, організаційно-управлінська підтримка, технологічне навчання, технічна допомога, стимулювання зусиль у сфері самоорганізації бізнесу. Такі засоби так чи інакше передбачені програмами стимулювання малого та середнього бізнесу в більшості розвинених країн.

У країнах ЄС сформовано розгалужену мережу організацій, що займаються регулюванням і підтримкою розвитку малого й середнього підприємництва. Деякі з них мають державну форму власності, а значна частка їх є приватними установами.

Що ж стосується органів державної влади, то в усіх країнах ЄС відповідальність за розвиток малого та середнього підприємництва розподілено між кількома міністерствами або між спеціальними відділами з питань МСП, що функціонують усередині міністерств. Як правило, політика розвитку малого і середнього підприємництва впроваджується Міністерством економічних справ або Міністерством промисловості й торгівлі. Але інші міністерства також здійснюють заходи з підтримки підприємництва, наприклад Міністерство зайнятості, Міністерство економіки, Центр громадської технології, спеціальні громадські банки і т.д., діяльність яких пов’язана з наданням допомоги підприємствам з питань зайнятості, навчання, міжнародної торгівлі, розвитку тощо.

У нашій країні значна частина цих завдань, цілей передбачена законодавчими актами, указами, програмами розвитку малого та середнього бізнесу. Український уряд усвідомлює важливість таких завдань для підприємця, але на практиці складається дещо інша ситуація.

Відповідно до законодавчих документів, які регулюють підприємницьку діяльність в Україні, можна назвати такі органи контролю сфери малого та середнього підприємництва:

− Державний комітет України з питань розвитку підприємництва;

− Державний пожежний нагляд;

− Державний санітарний нагляд;

− Державний ветеринарний нагляд;

− Державний комітет з захисту прав споживачів;

− Державний контроль за цінами;

− Державний комітет України із стандартизації, метрології і сертифікації;

− Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю;

− Міністерство охорони здоров’я України;

− Міністерство праці України;

− Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки;

− Митні органи;

− МВС України;

− Антимонопольний комітет України;

− Національний банк України;

− Пенсійний фонд;

− Фонд соціального страхування;

− виконавчі комітети місцевих рад.

Крім цього, держава дозволяє здійснювати контроль за

підприємницькою діяльністю і недержавним органам, громадським

організаціям.

Деякі пункти цього списку можна конкретизувати, наприклад МВС

України має такі підрозділи:

− Управління з боротьби з організованою злочинністю;

− Управління з боротьби економічними злочинами, до якого входять

районні, міські, обласні управління;

− районні відділи внутрішніх справ;

− Податкова міліція.

Усі ці органи мають повноваження перевіряти господарську діяльність суб’єктів підприємницької діяльності під тим чи іншим приводом.

Пересічний підприємець зустрічається в процесі роботи з представниками переважної більшості названих установ.

Крім того, чинне законодавство не враховує певних моментів поточної соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, коли норми, закони, державні стандарти стають застарілими, а сучасний стан економіки вимагає нових способів господарювання. Відсутність відповідності й призводить до порушення чинного законодавства.

Важливим регулятором успішного функціонування малих підприємств є кредитування. Пересічному громадянину складно отримати кредит на розвиток бізнесу навіть за наявності ефективного бізнес-плану, оскільки досить жорсткими є умови кредиту, тобто високі відсотки від суми кредиту (близько 13-14 %), висока завдаткова вартість, яка має перевищувати суму кредиту в 1,5 – 2,5 рази. Крім цього, серед таких умов можна назвати різні експертні оцінки, страхування тощо. Усе це ускладнює отримання кредиту. За кордоном же в межах державних програм дотації на пільгове кредитування становлять 3 – 10 % від суми кредиту. Пільгове кредитування малих та середніх підприємств здійснюється за єдиними для всіх правилами, тобто жодному заявникові не надають переваги, а до уваги береться лише кредитоспроможність. Пільгові умови кредитування передбачають:

− низьку відсоткову ставку;

− тривалий термін кредитування;

− можливість повернути отриману суму до закінчення терміну кредиту;

− дольове фінансування (частину проекту фінансують інші заклади).

Можливо, якби в Україні були створені відповідні умови кредитування, то більша кількість громадян, які бажають започаткувати свій бізнес, але не мають стартового капіталу, отримала б можливість власного підприємництва.

За вигідних умов кредитування більша кількість людей отримає можливість організувати свою справу, отже, зросте конкуренція, підвищиться якість товарів і послуг.

Проблемою та перешкодою ефективному розвиткові малих та середніх підприємств є адміністративні бар’єри, як-от: висновки, сертифікація, ліцензування, дозволи, що видаються на короткий термін, наприклад на рік, і змушують підприємство, яке не змінює свого функціонального призначення, оформлювати багато документів знову та знову отримувати дозволи.

Таким чином, можна виділити такі основні проблеми становлення й розвитку малого та середнього підприємництва в Україні, які на нашу думку, потребують розв’язання:

− відсутність адаптованого до сучасних соціально-економічних умов законодавства;

− адміністративні бар’єри, бюрократія;

− відсутність доступної системи кредитування;

− надмірне втручання органів контролю в діяльність малого та середнього підприємства.

Також слід зазначити, що посилення жорсткості дотримання фіскальної політики вестиме до детинізації економічних відносин, які, як відомо, є джерелом певної частки доходів більшості українських малих підприємств. Тому, слід надати м'якші, ніж до інших, вимоги по оподаткуванню, стандартизації і сертифікації, безпеці, умовам праці і т.п.

Дивно, що при всіх названих труднощах в Україні взагалі створюються нові малі підприємства. Причина – гнучкий потенціал малого бізнесу і підприємницька енергія засновників.

В першу чергу розвитку малих підприємств повинна сприяти економічна політика держави. Адже розвиток малого бізнесу – це запорука успіху та виходу економіки з кризи. Необхідно створити на ринку рівних можливостей розвитку, дякуючи яким найбільш ефективним підприємствам зможуть добитися успіху, незалежно від їх розміру і форми власності.

Підводячи підсумки, можна констатувати факт, що не дивлячись на позитивні зрушення в розвитку малого підприємництва в Україні, існують проблеми, які перешкоджають його повноцінному розвитку. Перешкоди для розвитку малого бізнесу: труднощі з постачальниками і покупцями; правова невизначеність (відсутність правових гарантій); вплив злочинної діяльності (мафія); брак приміщень і виробничих потужностей; відсутність підприємницького ноу-хау; відсутність сучасних фахівців; податкове навантаження. Але однієї з найбільш гострих проблем в діяльності більшості суб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансових ресурсів. Внаслідок дослідження необхідно активізувати державну підтримку на всіх рівнях.

Для закріплення і подальшого розвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва, кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державної підтримки МП на всіх рівнях. В першу чергу підтримки потребує сфера кредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційної активності. Необхідністю є декриміналізація малого бізнесу, ліквідування перешкоди для розвитку малого бізнесу; створення надійної систему заходів щодо надання підтримки.

Надзвичайно важливо також розширення інноваційної і наукової діяльності малих підприємств на користь розвитку всіх сфер української економіки.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1 Загальні шляхи удосконалення діючих умов та систем розвитку малого бізнесу в Україні

Факторів, що впливають на створення і функціонування малих підприємств можна представити у вигляді таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Групування факторів, що впливають на створення і функціонування малих підприємств

Сьогодні становище вітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення. Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпають від надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративних утисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування в країні. Мале підприємництво, як найуразливіший сектор економіки, не отримує належного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовий відхід малих підприємств у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій у бізнесі тощо.

Сектор малого бізнесу в Україні ще недостатньо розвинутий. Спостерігається підвищена концентрація малих підприємств у торгівлі, матеріально-технічному постачанні та громадському харчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існує тенденція до зменшення кількості малих підприємств у промисловості.

Необхідне вдосконалення організаційно-економічних умов розвитку малого підприємництва шляхом розробки концепції відповідної регіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу, яка має бути спрямована на: створення нових робочих місць та зменшення безробіття; збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції та послуг за рахунок діяльності суб’єктів малого бізнесу та залучення їх до вирішення соціально-економічних проблем регіону; створення конкурентного середовища на відповідних ринках та підвищення технологічного рівня малих підприємств; вдосконалення галузевої структури та пошук оптимальних форм взаємодії та співробітництва великих та малих підприємств в регіоні; стимулювання розвитку малих підприємств в пріоритетних галузях та сприяння формуванню “середнього класу” власників та підприємців.

Найважливішою умовою формування сфери малого підприємництва повинно стати створення розвиненої інфраструктури. Тому формування інфраструктури — пріоритетний напрямок забезпечення його стійкості, відтворення, розвитку та підтримки. Саме інфраструктурне забезпечення дає змогу малим підприємствам отримати доступ до факторів виробництва, що є необхідним для задовільного вирішення головних завдань будь-якого виробничого характеру.

Інституціональна інфраструктура малого підприємництва — сукупність установ, організацій, фірм, структур, які забезпечують процес підготовки, створення та розвитку малих підприємств. Завдяки унікальності причин, а також з урахуванням термінових та фінансових обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва, доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель такої інфраструктури.

Беручи до уваги ступінь дослідження проблеми становлення та розвитку малого бізнесу, а також досвід функціонування підприємств у країнах з розвиненою економікою, можна зробити висновки, що для того, щоб стимулювати розвиток малого та середнього підприємництва в Україні, потрібно вести політику максимального стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. Першими кроками в цьому напрямку може бути усунення адміністративних перешкод.

Головною умовою збереження високого рівня добробуту населення вважається зростання продуктивності праці, в основі якого лежить розвиток великого виробництва, і одночасне підвищення конкурентоспроможності малих і середніх підприємств. Західна економіка стоїть на двох китах: з одного боку, великі структури, що додають їй стабільність і керованість, з іншого – малі підприємництва, що формують конкурентне середовище і забезпечують гнучкість.

Аналіз досліджень політики підтримки, розвинених країн у цьому напрямку показує, що головна її мета – збалансування інтересів держав і бізнесу. Для здійснення державного регулювання в малому та середньому підприємництві потрібно застосувати спеціальне законодавство, розробити й реалізувати систему цільових програм фінансового, інформаційного, технологічного, зовнішньоекономічного сприяння розвитку цього сектора економіки. У цих програмах використати особливі схеми фінансування, прийняти заходи щодо вирівнювання положення малих і середніх підприємств на ринку порівняно з більшими.

Велике значення має правове регулювання. З метою стимулювання малого бізнесу треба розробити і ввести нові юридичні моделі. Одним з найбільш важливих напрямків регулювання і надання сприяння розвитку малого та середнього бізнесу є державне фінансування. Воно може здійснюватися як у вигляді прямого субсидування, так і шляхом створення змішаних засобів підтримки, надання гарантій щодо повернення кредитів, видачі їх під пільгові відсотки, участь у капіталі малих і середніх фірм. Усі ці міри підкріплюються податковою політикою. Її сутність складається в установленні пільгового податку на прибуток для малого бізнесу.

Також, важливим є надання інформаційних послуг, а також сприяння інноваціям шляхом передачі технологій, упровадження результатів досліджень. Професійне утворення і навчання на дрібних і середніх підприємствах має свої особливості й труднощі, тому навчання й перепідготовка кадрів для самостійної підприємницької діяльності займають ключове місце в політиці сприяння та розвитку підприємництва. Для того щоб розвивати в людині підприємницькі здатності, з раннього віку необхідно давати знання про бізнес.

Таким чином, на рівні конкретної людини стоїть завдання надати повну інформацію й необхідні навички потенційним підприємцям. Потрібно створити мережу навчальних і консультаційних пунктів, до завдання яких буде входити надання допомоги підприємцям у розробці їх стратегії в умовах ринку.

На рівні фірм особлива увага повинна приділятись створенню такого середовища, в якому фірми могли б максимально швидко зростати і розвиватися, а також можливості безперешкодного виділення з великих фірм малих і середніх підприємств, якщо буде потреба.

Таким чином, регулювання й підтримка малого підприємництва полягає, в основному, в розробці відповідної законодавчої й нормативної бази, організації спеціальних органів підтримки, розширенні доступу до фінансових ресурсів і інновацій, забезпеченні повної й своєчасної інформації, організації навчання працівників.

Негайних змін потребує податкова ситуація. Необхідно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, зменшити кількість податків та різноманітних платежів; перетворити податкову систему на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодо пільгового оподаткування мікропідприємств потрібно поширити на усі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності.

Проте в умовах хронічної нестачі державних коштів та економічної нестабільності говорити про фінансову підтримку малого бізнесу ще зарано. Такі заходи державної підтримки малого підприємництва, як створення фондів фінансування, виділення пільгових державних кредитів, гарантування позик для МП, не матимуть успіху в сучасній економічній ситуації. В Україні ще не склалися оптимальні передумови для ефективного використання пільгових кредитів. Ці заходи фінансової допомоги можуть "запрацювати" тільки в економіці, яка досягла певної стабільності.

Тому сьогодні увагу держави доцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умов для розвитку підприємництва: проведенні комплексних економічних реформ, запровадженні пільгового оподаткування суб'єктів малого бізнесу, держрегулюванні підприємницької діяльності.

На сьогодні ефективної системи державної підтримки малого підприємництва в Україні не існує. Істотним недоліком усіх невдалих спроб становлення дієвої системи державної підтримки малих підприємств є повільне здійснення радикальних економічних перетворень. Першочерговою метою підтримки повинно бути не вирішення конкретних проблем малих підприємств, а забезпечення сприятливих загальних умов для розвитку підприємництва. Саме така політика може бути найефективнішим стимулятором становлення малого бізнесу в Україні.

Необхідні розробка та реалізація загальнодержавної та регіональної політики підтримки малого підприємництва в пріоритетних напрямках на основі конкретних інвестиційних проектів за рахунок державних та місцевих джерел фінансування; подальший розвиток та вдосконалення ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала підтримку та функціонування в першу чергу малого та середнього бізнесу; створення необхідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.

Потрібне чітке визначення статусу та функцій системи центральних та регіональних органів державного управління, які проводять державну політику підтримки та координації розвитку підприємництва, і в першу чергу малого та середнього підприємництва; забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, які займаються формуванням та реалізацією державної та регіональної політики розвитку підприємництва, використанням міжнародної фінансової та технічної допомоги з урахуванням зацікавленості підприємницьких структур.

В загальному вигляді інфраструктура малого бізнесу є сукупністю підприємств, установ, організацій та інституцій, які безпосередньо забезпечують умови життєдіяльності, відтворення та існування малого бізнесу в цілому. Комплексна підтримка малого бізнесу повинна мати у складі: інформаційне забезпечення, в тому числі рекламу; підготовку кадрів (загальну та професійну); профорієнтацію; відбір та просування бізнес-проектів; консалтинг (економічне, управлінське, технічне забезпечення); маркетингове забезпечення (збут); лізинг; інжиніринг; пошук інвесторів; отримання кредитів; страхування; гарантії та здійснення контролю для інвесторів; отримання державних контрактів та субпідрядів; запуск системи малих підрядів.

Динамізм, розвиток і диверсифікація форм малого бізнесу дають основи передбачати, що в недалекому майбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу буде розвиватися. Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи обширний зарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу до сьогоднішніх економічних умов в Україні та світі. Тим більше, що глибоке коріння в економічній історії нашої країни, яке має малий і середній бізнес, не використовується в повній мірі як в збільшенні обсягів виробництва, так і в підвищенні його ефективності і збалансованості. Мале підприємництво веде до оздоровлення економіки загалом, що наочно видно з даної роботи. Отже кращим виходом з тієї, що створилася ситуації була б державна політика уряду, направлена на розширення і розвиток підприємств малого підприємництва.

Хотілося б зазначити, що безперечну перспективність сектора малого і середнього підприємництва в сучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього, не треба розглядати лише як чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалий напрям структурної політики, природним чином, що забезпечує органічну змичку виробничих і ринкових процесів в господарстві, реалізацію сучасної стратегії економічного зростання протягом довготривалого переходу. Саме малі підприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державної політики в області малого підприємництва, можуть стати основою ринкових структур у багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найбільш ефективного додатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування ринку.

Поряд зі згаданими джерелами фінансування інноваційного процесу у технопарках, сприяти залученню коштів допоможе стимулююча система оподаткування, яка включає: пільги на податок з прибутку в розмірі фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; можливість створювати за рахунок частини прибутку неоподатковані фонди спеціального призначення; пільгове оподаткування прибутку, який спрямовується на придбання, або розробку нового обладнання та на будівництво; прискорена амортизація обладнання. Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової

Рис.3.1 Шляхи вирішення проблем розвитку малого бізнесу в Україні

В сучасних умовах найбільш ефективною формою інтеграції інновацій у виробництво є створення організаційно-економічних умов та можливостей в “наукових та технологічних парках” для одночасного формування, з метою комерціалізації результатів наукових розробок, на базі університетів численних малих фірм. Головним питанням формування та функціонування цих структур є пошук джерел їх фінансування. Пропонується використовувати наступні джерела: кошти Державного інноваційного фонду, щорічні внески та відрахування від прибутку великих фірм, які використовують створені в технопарках розробки; кошти університетів та науково-дослідних інститутів, за рахунок яких можуть фінансуватися окремі проекти; кошти регіональних і місцевих бюджетів та фондів, які будуть фінансувати виконання цільових регіональних програм; кредити банків, які будуть поступово залучатися до інвестування інноваційної діяльності (за умов звільнення від оподаткування або впровадження відповідних пільг щодо прибутку, отриманого внаслідок інноваційного кредитування); використання фінансового лізингу; емісія цінних паперів; створення інвестиційних фондів, які будуть залучати кошти фізичних та юридичних осіб з метою вкладання їх в акції високоприбуткових високотехнологічних фірм (за умов звільнення від оподаткування дивідендів, які будуть реінвестуватися).

Переважно сучасні програми допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового - виділення кредитів, грантів; інформаційно-консультативного-консультування з різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального - навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії, тощо.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та різняться за процентами і розмірами кредитів. Проте, зважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних МП може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують МП з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них - Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнет, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS та інші.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не усі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають, що виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.

Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративного управління "новою економікою", його поширення та ефективність використання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для формування середнього класу.

Зазначене щодо розробленої діяльності приведе до перетворення малого й середнього бізнесу в сектор економіки, що займає значне місце в розвитку країни.

3.2 Вступ України до Світової організації торгівлі: перспективи розвитку малого бізнесу

Наміри України стати повноправним членом Світової організації торгівлі по-різному сприймаються представниками ділових кіл. Дехто висловлює застереження, пов’язані з побоюваннями експансії іноземних постачальників на українські ринки. Інші виробники впевнені у беззаперечних позитивах вступу України до СОТ. Однак багато підприємців все ще недостатньо чітко розуміють ті зміни, що відбудуться у зв’язку з приєднанням України до СОТ. Найменш поінформованими з цього питання є малі підприємці, що зумовлено, перш за все, відсутністю доступної та достовірної інформації про правила Світової організації торгівлі. Уряду інколи складно заручитися підтримкою понад 2 млн малих підприємців через брак інформації щодо перспектив розвитку малого бізнесу в умовах членства України в СОТ. Проте, на нашу думку, саме малий бізнес може бути основним лобістом ідеї прискорення інтеграції України до світової економічної спільноти. Адже лібералізація підприємницької діяльності відповідно до міжнародних принципів та правил створює для малого бізнесу нові можливості розвитку.

Аналізуючи перспективи розвитку малого бізнесу після вступу України до СОТ, необхідно враховувати особливості малих підприємств. Перш за все, це обмеженість малих підприємств у власних ресурсах для створення та ведення бізнесу в порівнянні з великими виробниками. По-друге, малі підприємства особливо чутливі до зміни регуляторного середовища. По-третє, малий бізнес має значно менше можливостей лобіювання власних інтересів в органах державної влади і місцевого самоврядування, наслідком чого є дискримінаційні умови господарської діяльності. Разом із тим суб’єкти малого бізнесу (передусім у сфері послуг) мають певні конкурентні переваги. Зокрема, вони є більш мобільними в процесі адаптації до нових смаків та уподобань споживачів, більшою мірою готові до запровадження інновацій та вдосконалення організаційних методів ведення бізнесу.

Очевидно, що будь-які зміни, спрямовані на подолання проблем ведення малого бізнесу, повинні позитивно сприйматися підприємцями та представниками влади. Як свідчить досвід інших країн, важливим фактором, що розширює можливості розвитку малого бізнесу, є їх приєднання до угод Світової організації торгівлі.

Вступ України до СОТ створює для малого бізнесу ряд переваг, основними з яких є:

- поліпшення регуляторного середовища;

- спрощення зовнішньоекономічних торговельних процедур;

- спрощення доступу до іноземних ринків товарів та послуг;

- здешевлення імпортованої сировини та проміжної продукції, що використовується для власного виробництва;

- доступ до дешевших кредитних ресурсів та більш якісних фінансових послуг;

- вирівнювання правил гри для малого та великого бізнесу;

- спрощення процедур сертифікації та стандартизації.

Поліпшення регуляторного середовища слід розглядати як основний позитив для малого бізнесу після вступу України до СОТ. Створення державою чітких та стабільних правил ведення бізнесу відповідно до угод СОТ сприятиме утвердженню ефективного регуляторного режиму. І хоч угоди СОТ безпосередньо визначають лише правила ведення торгівлі товарами, послугами та правами інтелектуальної власності, їх дотримання неможливе без запровадження прозорого та передбачуваного регуляторного режиму, що стосується всіх аспектів ведення бізнесу. Кожна країна, вступаючи до СОТ, зобов’язана використовувати виключно ринкові методи регулювання підприємницької діяльності.

Найбільше переваг від спрощення торговельних процедур і виконання органами державної влади вимог угод СОТ отримають підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Про значущість стабільного зовнішньоторговельного режиму для розвитку малих підприємств свідчать результати дослідження, проведеного Проектом БІЗПРО. Так, за даними опитування, лише 6,4% малих підприємств експортують свою продукцію, а ще 4,6% експортували свої товари чи послуги у минулому, але зараз припинили експортну діяльність. Зокрема, серед найбільших регуляторних перешкод підприємці називають складні імпортні та експортні процедури, високу вартість і довгу тривалість здійснення зовнішньоторговельних операцій. Так, неофіційні витрати підприємств, що імпортували сировину, становили, залежно від галузі, від 3,0% до 13,3% вартості імпорту, а офіційні — від 8,1% до 19,3%. А для проходження всіх необхідних процедур, пов’язаних з оформленням однієї партії товарів, малим підприємствам потрібно було 12,4 дні. Така структура фінансових витрат та витрат часу найбільшою мірою шкодить саме малому бізнесу. Тому серед тих, хто припинив свою експортну діяльність, 24,5% однією із основних причин цього кроку назвали складність законодавчої та нормативної бази, що регулює експорт, а також високу вартість експортних процедур. Врегулювання всіх процедур відповідно до угод СОТ сприятиме зниженню витрат на ведення бізнесу і, відповідно, збільшенню потенціалу його розвитку.

Вступ України до СОТ, поза сумнівом, буде потужним зовнішнім стимулом для реформування торговельного режиму. Відомо, що, до певної міри, побажання бізнесу щодо спрощення експортно-імпортних процедур ігнорувалися органами державної влади. Кроки уряду щодо зниження імпортних тарифів та вартості митних процедур через запровадження системи єдиного вікна демонструють бажання влади йти назустріч підприємцям, у тому числі малому бізнесу. Набувши членства в СОТ, держава бере зобов’язання неухильно дотримуватися вимог угод СОТ, що спрямовані саме на зменшення зарегульованості зовнішньоекономічної торговельної діяльності. Згідно з правилами цієї організації, Україна повинна що два роки звітувати про стан виконання взятих при вступі зобов’язань через проведення оглядів торговельної політики, а у випадку їх недотримання країну можуть позбавити ряду переваг члена СОТ.

Впровадження торговельними партнерами України режиму найбільшого сприяння для українських товарів і послуг створить додаткові можливості для розвитку малих підприємств за рахунок виходу на зовнішні ринки. Зрозуміло, що основним фактором, який на сьогодні обмежує вихід на зовнішні ринки, є жорстка конкуренція між виробниками. Окрім того, поки Україна не є членом СОТ, ряд країн застосовує дискримінаційний режим доступу українських товарів на свої ринки. Це, у поєднанні із внутрішніми бюрократично складними, дорогими та тривалими експортними процедурами, робить продукцію малого бізнесу неконкурентоспроможною. Отже, вступ до СОТ і, як наслідок, поширення на українські товари режиму найбільшого сприяння, слід розглядати як значний резерв для виходу малих підприємств на зовнішні ринки.

Зниження імпортних тарифів на широку номенклатуру продукції після вступу України до СОТ сприятиме здешевленню інвестиційних товарів, що необхідні для започаткування бізнесу, зростанню легального імпорту дешевшої і більш якісної сировини або проміжних товарів, що використовуються малими підприємствами для власного виробництва. Це, у свою чергу, сприятиме зниженню собівартості продукції та зростанню конкурентоспроможності українських виробників товарів та послуг.

Особливо привабливим позитивом участі України в СОТ для малих підприємців має бути здешевлення кредитних довгострокових ресурсів та поліпшення якості фінансових послуг. Прихід на український ринок філій іноземних банків (що передбачається після завершення адаптаційного періоду) сприятиме зростанню конкуренції на фінансовому ринку, а відтак і зниженню вартості кредитних ресурсів. Одну із основних проблем малого бізнесу – обмежений доступ до фінансових ресурсів — буде значною мірою вирішено. Конкуренція у фінансовому секторі сприятиме розширенню спектра послуг та поліпшенню їх якості, активізації інвестиційної діяльності підприємств.

Як свідчить досвід членів СОТ, вступ до цієї організації забезпечує також ряд довгострокових позитивів для розвитку малого бізнесу, зокрема через активнішу підтримку державою підприємництва. Традиційно в Україні підтримувалися великі промислові підприємства через надання їм прямих субсидій чи звільнення від сплати податків. Галузеві субсидії, які були основним інструментом державної допомоги виробнику, надавалися обмеженому колу підприємств, що створювало нерівні умови господарювання. Так, за даними дослідження, від 14,4% до 24,9% (залежно від галузі) малих підприємців стверджують, що найбільшу конкуренцію підприємства відчувають саме з боку компаній, які користуються пільгами та захистом уряду. Після набуття членства в СОТ Україні необхідно реформувати систему державної підтримки виробників відповідно до угод Світової організації торгівлі. Угоди СОТ обмежують використання галузевих субсидій як таких, що найбільше спотворюють конкуренцію. Натомість, дозволеними є програми державної допомоги виробникам у рамках можливостей бюджету держави, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності економіки в цілому. Це, перш за все, програми розвитку ринкової інфраструктури, науково-дослідної діяльності, маркетингових досліджень, охорони навколишнього середовища та підтримки малого бізнесу. Позитивний досвід використання горизонтальних програм спонукав уряди країн — членів СОТ виробити нові підходи до політики державної допомоги. Об’єктивно найбільше переваг у цьому контексті отримує саме малий бізнес, оскільки вирівнювання правил ринкової гри для всіх суб’єктів підприємництва створить кращі умови для його розвитку.

Очікувані позитиви приєднання України до угод СОТ для малого бізнесу є достатньо вагомими і створюють нові резерви для підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг. Тому набуття Україною членства в СОТ у поєднанні з внутрішніми реформами регуляторної та фіскальної системи — важливе завдання уряду, спрямоване на підвищення потенціалу розвитку підприємництва.

У контексті лібералізації зовнішньоторговельного режиму після вступу України до СОТ виокремлюють, як правило, такі потенційні загрози для вітчизняного виробника, зокрема для суб’єктів малого бізнесу:

1) зростання імпорту іноземних товарів;

2) скорочення програм державної допомоги виробникам;

3) встановлення жорстких норм щодо якості продукції.

Традиційні аргументи противників вступу України до СОТ зводяться до твердження, що лібералізація зовнішньоторговельного режиму неодмінно призведе до витіснення внутрішнього виробника з українського ринку іноземними постачальниками. Однак, за результатами опитування, проведеного серед власників та керівників малих підприємств легкої промисловості, було встановлено, що 68% підприємств вважають своїми найбільшими конкурентами вітчизняних виробників, а ще 12% респондентів взагалі не відчувають конкуренції. Для підприємств інших напрямів виробництва ці показники є навіть вищими: 87,5% малих підприємств м’ясної промисловості, 89,7% молочної промисловості, 90,7% виробників меблів та 84% переробників овочів та фруктів конкурують виключно із вітчизняними виробниками. У цій ситуації побоювання щодо різкого загострення конкуренції через прихід іноземних виробників видаються перебільшеними.

Ще однією гострою проблемою для українського бізнесу є значні обсяги нелегального імпорту, що потрапляє на територію України без сплати будь-яких офіційних мит та зборів. Фактично вже сьогодні багато підприємств працюють в умовах відкритих зовнішніх ринків, на рівних конкуруючи з іноземними постачальниками. Зниження ставок ввізного мита на товари та послуги після вступу України до СОТ сприятиме детінізації нелегального імпорту, а тому тарифні та нетарифні методи захисту вітчизняного ринку стануть більш дієвими. Держава отримає додаткові механізми регулювання імпортних потоків для захисту вітчизняного виробника, у тому числі малого бізнесу.

Характерною особливістю малого бізнесу є те, що більшість суб’єктів працює у сфері послуг, насамперед у сфері торгівлі та побутових послуг. Надання якісних послуг вимагає встановлення між постачальником і покупцем особистих довгострокових взаємовигідних контактів. Постачальники послуг, що надаються малим бізнесом, повинні бути безпосередньо наближені до споживача. Тому в більшості випадків найбільш якісні послуги мешканцям певної громади можуть надавати місцеві підприємці, яким навряд чи загрожує жорстка конкуренція навіть з боку бізнесу інших регіонів країни. Крім того, надання ряду професійних послуг (лікарських чи юридичних) буде обмежене для іноземців протягом кількох років перехідного періоду після вступу України до СОТ.

Реформування системи державної підтримки відповідно до вимог угод СОТ, як уже зазначалося, сприятиме вирівнюванню правил гри для малого та великого бізнесу. Малі підприємства ніколи не отримували фінансового сприяння від держави через надання прямих чи непрямих субсидій. Єдиною перевагою малого бізнесу було використання спрощеної системи обліку, звітності та оподаткування. В рамках СОТ не встановлено жодних обмежень щодо податкових преференцій малому бізнесу, а тому цей інструмент державної політики може бути без будь-яких обмежень збережений і надалі.

Як застереження проти швидкого приєднання України до СОТ часто використовується аргументація про те, що підприємствам буде заборонено виробляти продукцію, яка не відповідає міжнародним стандартам якості, а тому їх ринкову нішу займуть іноземні постачальники більш якісних товарів. Ці побоювання — результат низької поінформованості бізнесу щодо правил та сфери регулювання СОТ. Якість продукції, що реалізується на ринках країн — членів СОТ, не регламентується угодами Світової організації торгівлі. Кожна держава може встановлювати власні стандарти та здійснювати моніторинг їх дотримання. Ці стандарти можуть бути більш ліберальними, ніж міжнародні стандарти якості ISO.

Основним стимулом для впровадження малими підприємствами систем управління якістю є не формальні вимоги і стандарти СОТ, а конкуренція на внутрішньому та зовнішніх ринках і, як наслідок, необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції власного виробництва. Саме підвищення якості власної продукції є основним резервом для розвитку малого бізнесу. Однак на сьогодні цей резерв використано меншістю підприємств. Результати дослідження Проекту БІЗПРОсвідчать, що лише від 1,9% до 6,5% (залежно від галузі) малих підприємств мають міжнародну систему управління якістю згідно із стандартами серії ISO. Лише близько 15% підприємств-респондентів зазначили, що основною причиною відсутності системи є висока вартість її впровадження. Однак справжніми причинами зволікання із впровадженням систем управління якістю часто є відсутність бачення стратегії розвитку власного бізнесу. Переважна більшість власників та менеджерів малого бізнесу зазначила, що продукція їх підприємств успішно реалізується на внутрішньому ринку, а на міжнародних ринках підприємство не працює, або ж вони не впевнені, що міжнародна система управління якістю буде вигідною для підприємства.

Першочерговим завданням уряду у сфері розвитку малого бізнесу неодмінно має стати сприяння у запровадженні малими підприємствами систем управління якістю, що є необхідною передумовою як для підвищення, так і для підтвердження конкурентоспроможності продукції. Інституційне та фінансове сприяння з боку держави в утвердженні міжнародних стандартів ведення бізнесу дозволене правилами СОТ і дуже широко використовується розвинутими країнами.

Більшість урядів та підприємців країн, що вступали до СОТ, розглядала членство у Світовій організації торгівлі як потужний стимул до реформування торговельного режиму, формування прозорої та передбачуваної регуляторної політики. Баланс переваг та загроз від поглиблення міжнародної співпраці через членство в СОТ свідчить про значний потенціал розвитку бізнесу в умовах лібералізації торговельного режиму. Загрози, які часто пов’язують із вступом країн до СОТ, є викликані глобалізації й існують незалежно від того, чи є країна членом Світової організації торгівлі. Загострення конкуренції через розширення міжнародної торгівлі — це об’єктивний процес, якого не уникнути. Основним завданням держави у цьому зв’язку має бути створення передумов для того, щоб вітчизняні підприємства якнайкраще могли використати можливості власного розвитку, у тому числі через вихід на зовнішні ринки. І саме малий бізнес найбільшою мірою заінтересований у тому, щоб внутрішні умови господарювання відповідали міжнародним правилам ведення бізнесу, в тому числі тим, що закріплені в угодах СОТ. Слід зазначити, що членство в СОТ створює можливості розвитку і не є гарантією того, що ці можливості будуть реалізовані. Саме підприємці за сприяння держави повинні сповна використати резерви розвитку, що з’являться після набуття Україною членства в СОТ.

3.3 Вдосконалення системи фінансування малого бізнесу в Україні

Фінансова діяльність малих підприємств вирішує такі завдання:

- визначення політики цін;

- планування доходів і витрат;

- організація фінансового менеджменту.

Більшість підприємців встановлює договірні або середні ринкові ціни. Ціни на нову продукцію встановлюють за цінами продукції – аналога. Часто підприємства використовують певні знижки ціни в залежності від розміру партії товару. Потім розраховують розмір прибутку, який прирівнюється до запланованої норми прибутку або до товарообороту.

Іноді ціну встановлюють на основі витрат на виробництво та збут. Недостатня підготовленість менеджерів малого бізнесу та непередбачуваність ринкової ситуації обмежують використання цього передового методу. Роль бухгалтерії на малому підприємстві зводиться лише до збору інформації без належної її систематизації. Все це знижує ефективність фінансових рішень в управлінні витратами та прибутком.

Отже прибуток малого підприємства доцільно розглядати як компенсацію підприємцю за успішне здійснення фінансових та управлінських операцій, вдале застосування маркетингових прийомів.

В реальних умовах української економіки суб’єкти малого підприємництва не можуть отримати надприбутки, що виникають як результат перевищення підприємницького прибутку над його середнім значенням на ринку. При низькій платоспроможності значної частини населення можна говорити хіба що про диференціацію підприємницької діяльності, що дає змогу отримувати незначний прибуток за фінансової незалежності малого підприємства.

Через згадані об’єктивні та суб’єктивні причини очевидно, що малий бізнес потребує фінансової підтримки з боку держави. І це має відбуватися не стільки через субсидіювання, кредитування, пайове фінансування, скільки через надання податкових пільг, як це практикується в розвинутих країнах. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені: введено фіксований податок на деякі види підприємницької діяльності, спрощену систему оподаткування. Втім цього недостатньо на сучасному етапі розвитку підприємництва в Україні. Потрібні програми державної підтримки, які б в умовах фінансових обмежень, що притаманні малому підприємництву, визначали вибір пріоритетних напрямків підприємництва та його мотивації.

Формування конкурентного середовища та самоорганізація малого бізнесу – наступна проблема, яку треба вирішувати, якщо держава прагне позитивного впливу суб’єктів малого підприємництва на ринкову ситуацію.

Динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

В структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

- фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями їх використання;

- формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, повинно бути:

- створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;

- удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;

- забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзинг та інші);

- розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;

- удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.

В даний час в Україні склалася ситуація, що коли переважає частина підприємств, особливо невеликих і вперше створених, має потребу у фінансових ресурсах для забезпечення нормальної діяльності. Потреби в коштах не можуть бути задоволені державним бюджетом. Необхідне інвестування, що повинне стати основним джерелом надходження засобів. Однак рядовим інвесторам самостійно важко визначити, у які саме підприємства, без великого ризику, варто інвестувати свої засоби. До того ж самостійне придбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим. Для ефективного рішення цієї проблеми здійснюється спільне інвестування за допомогою інвестиційних фондів і інвестиційних компаній. У цьому випадку інвесторам немає необхідності турбуватися про придбання цінних паперів, оскільки питання ризику і прибутковості інвестиційних засобів лягає на плечі фахівців зазначених організацій.

Основними перевагами спільного інвестування є: сприяння створенню і нагромадженню капіталу; ефективність як інструмент приватизації; перетворення складних інвестиційних рішень у більш прості для дрібних інвесторів з одночасним здійсненням диверсифікованості при формуванні інвестиційного портфеля; здійснення ефективного переливу капіталів між галузями народного господарства і стимулювання діяльності підприємства; сприяння залученню іноземного капіталу.

Розвиток спільного інвестування в Україні погодиться з аналогічною тенденцією на світовому фінансовому ринку, де понад 40 відсотків притягнутих і вкладених засобів приходиться саме на інвестиційні фонди й інвестиційні компанії.

У ході приватизації понад 25 відсотків громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів допущені лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволяє значно скоротити процес приватизації, юридично стабілізувати положення закритих інвестиційних фондів шляхом прямої законодавчої заборони надання яких-небудь гарантій власникам приватизаційних паперів у відношенні прибутковості їхніх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. На закриті інвестиційні (взаємні) фонди приходяться близько 60 відсотків акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів і понад 50 відсотків усіх вкладень приватизованих засобів серед фінансових інститутів. Це свідчить також про популярність закритих форм цього типу посередницької діяльності на фондовому ринку. У цифрах статистика по інвестиційним (взаємним) фондах виглядає в такий спосіб: в Україні на початок 1997 року нараховувалося 263 закритих інвестиційних фондів інвестиційних компаній, 215 закритих інвестиційних фондів, 17 відкритих взаємних фондів інвестиційних компаній і 4 відкритих інвестиційних фондів.

Процес становлення українського фондового ринку продовжується, і ще чимало проблем підлягають рішенню. Має бути перебороти труднощі методологічного, інформаційного й організаційного порядку, однак, незважаючи на складності формування фондового ринку і на поки ще не задовольняючі результати розвитку економіки країни в цілому, у наявності явний прогрес у сфері емісії і звертання цінних паперів.

3 регіонів України найбільшу активність у залученні іноземних інвестицій проявляють м. Київ, Одеська область, Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Львівська області (питома вага у загальному обсязі складала відповідно 39,5%; 9,3; 7,6; 7,5; 5,9 та 4,1%).

Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного малого підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).

На сьогодні, мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або мале підприємство може в банках – учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Протягом 2006-2007 рр. суб'єктам малого бізнесу було видано 122 тис. кредитів. В 2008 р. заплановано збільшити масштаби мікрокредитування в Україні до 130 тис. мікрокредитів обсягом до 450 млн.дол. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.

Основні умови надання мікрокредитів в Україні передбачають:

– видачу мікрокредитів на розвиток бізнесу, але не на його запуск;

– наявність застави (нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарнапродукція на складі, обладнання);

– необов'язковість складання бізнес-плану.

Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис.дол. Термін кредиту – від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.

Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).

Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.

До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:

– неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );

– низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;

– невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.

Враховуючи чинники, які стримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, на нашу думку активізація і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг.

Формування пропозиції послуг мікрокредитування для суб'єктів малого бізнесу може здійснюватися не тільки комерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО), основна функція яких – посередництво між споживачами мікрокредитних послуг і джерелами фінансування.

Для активізації сфери мікрокредитування, посилення фінансових позицій суб'єктів малого підприємництва і появи нових видів фінансових інститутів і нових видів фінансових послуг на вітчизняному кредитному ринку необхідно сформувати правові і організаційні основи функціонування небанківських фінансових організацій мікрокредитування.

В правовому порядку доцільно врегулювати питання відносно:

– організаційно-правових форм, в яких можуть бути створені і функціонувати небанківські фінансові організації з мікрокредитуванню (мікрофінансові організації - МФО);

– джерел фінансових ресурсів мікрофінансових організацій;

– особливостей і порядку оподаткування небанківських фінансових організацій мікрокредитування, у тому числі звільнити від сплати ПДВ. В існуючому законодавстві від сплати ПДВ з процентних доходів звільнені процентні виплати за іпотечними кредитами і виплати відсотків за лізинговими платежами. Аналогічну систему бажано впровадити і для процентних виплат мікрофінансовими організаціями;

– системи державного регулювання мікрофінансових організацій і ін.

Пропозиція послуг мікрокредитування може бути також істотно збільшена при взаємодії банків у сфері кредитування суб'єктів малого бізнесу з небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО).

З організаційної точки зору, взаємодія банків і МФО може здійснюватися в наступних формах:

1) створення банками власних мікрофінансових відділень (внутрішні мікрофінансові підрозділи);

2) створення банком дочірньої компанії – МФО, або створення незалежного роздрібного центру, афільованого з банком, але має при цьому окремий штат, власну інформаційну систему і свою стратегію діяльності та розвитку;

3) співпраця банку з діючою самостійно на ринку МФО через:

- кредитні відносини між банком і МФО

- виконання МФО функції банківського агента збору депозитів

- виконання МФО функції обслуговуючої компанії.

Привабливість такого альянсу для банку обумовлена можливостями невисоких витрат на створення спеціальної інфраструктури для мікрофінансових операцій і невисоких ризиків для репутації банків.

В цілому, можна зробити наступні висновки щодо позитивного ефекту від активізації послуг мікрокредитування для суб'єктів вітчизняної економіки і для фінансово-економічного розвитку України в цілому.

1. Комерційним банкам розвиток мікрокредитування дозволить зменшити кредитний ризик портфеля, підвищуючи рівень його диверсифікації. Робота за програмами мікрокредитування є хорошою PR-кампанією, здатною принести популярність банку серед широкого кола потенційних клієнтів.

2. Створення і розвиток небанківських фінансових організацій мікрокредитування в Україні забезпечить диверсифікацію фінансових інститутів і фінансових продуктів у сфері кредитування і сприятиме тим самим формуванню пропозиції на ринку мікрокредитів.

3. Співпраця секторів банківського і небанківського мікрокредитування, з одного боку, створить стимули для формування стійкої структури української економіки, а з другого боку, надасть додаткові можливості суб'єктам малого підприємництва, що зростають, для переходу в сектор великих підприємств.

4. Зростання масштабів мікрокредитування в Україні дасть можливість малим підприємцям, для яких можливість позичати невеликі суми грошей необхідна як повітря, активно використовувати такий звичний для підприємців розвинутих країн інструмент, як мікрокредити.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Характеристика та аналіз потенційно-шкідливих і небезпечних виробничих факторів

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. В наслідок виробничої діяльності в повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення умов безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і віддалені строки життя теперішнього чи наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).

Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання або при внесенні в їх в рот забрудненими руками.

Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин до організму людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров.

Шкідливі речовини, що потрапили ти, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих дох шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються в наслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, марганцю – в печінці та ін. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване „депо” і затримуватись в ньому тривалий час.

При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати „накопичення” функціональних ефектів „функціональна кумуляція”.

В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТу 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на :

1. Загально токсичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

2. Подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сиро водень, озон);

3. Сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегід, розчинники та лаки на основі нітросполук);

4. Канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні, вуглеводні, аміносполуки, азбест);

5. Мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);

6. Що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).

Слід зазначити, що існують і й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин, наприклад, за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньо смертельної дози.

Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються виробники машинобудування.

Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушую нормальну будову та функцію органу.

Вражаюча дія пилу в основному визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю питомою поверхнею.

Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легенів, в першу чергу пневмоконіози.

Необхідно врахувати, що в виробничих умовах працівники, як правило, зазнають впливу кількох шкідливих речовин, в тому числі і пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи „незалежною”.

На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі та небезпечні фактори. Наприклад, підвищена температура і вологість як і значне м’язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.

Суттєве значен6ня мають індивідуальні особливості людини, з огляду на це для робітників які працюють у шк4ідливих умовах проводяться обов’язкові попередні „при вступі на роботу” та періодичні (один раз на 3, 6, 12 та 24 місяці залежно від токсичності речовини) медичні огляди.

Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об’єктів найбільш небезпечні. Знакозмінні напруження, викликані вібрацією сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин, руйнуванню.

Найчастіше і досить швидко руйнування об’єкта настає при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також відмови машин, приладів.

За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну, котра передається через рухи людини. У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації – загальної та локальної

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кістках та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з’являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміцни спинного мозку сердцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кругообіг.

Функціональні зміни, пов’язані з дією вібрації на людину оператора – погіршення зору, зміни реакції, вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях, що складають 5 % прискорення сили ваги, тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість котрих знаходиться в межах 6...30 Гц.

Шум – будь який не бажаний звук, котрий заважає.

Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, на дільницях або на територіях підприємства, котрий виникає під час виробничого процесу.

Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бути професійні захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниження працездатності, підвищення ступеня ризику травм та нещасних випадків, пов’язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів, порушення слухового контролю функціонування технологічного обладнання, знижен7ня продуктивності праці.

За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється на такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку), подразнювальний (викликає нервове напруження і внаслідок цього – зниження працездатності, загальну перевтому), шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних захворювань, котрі безпосередньо або опосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію, туберкульозу, виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини).

Шум як фізичне явище – це коливання пружного середовища. Він характеризується звуковим тиском як функцією частоти та часу. З фізіологічної точки зору шум визначається як відчуття, що сприймаються органами слуху під час дії на них звукових хвиль в діапазоні частот 16 – 20000 Гц. Загалом шум – це безладне поєднання звуків різної частоти та інтенсивності.

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рядовина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі – речовини та матеріали не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатен до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі – речовини та матеріали, які здатні самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу всі горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незн6ачної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важко займисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура спалаху – найнижча температура горючої сировини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

1. Легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт)

2. Горючі рідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61 С у закритому тиглі або 66 С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін)

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу сировину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення НКМ поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний (пил деревини, тютюну).

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості.

Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на 5 категорій (А, Б, В, Г, Д).

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні паро газоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пило повітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

4.2 Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму та вібрації

підприємництво бізнес оподаткування економіка

Боротьба з шумом у джерелі його виникнення – це найбільш дієвий спосіб боротьби з ним. Створюються мало шумні механічні передачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах, вентиляторах.

Зниження шуму звукопоглинанням. Об’єкт, котрий випромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальну здатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнювати його обслуговування, не псувати інтер’єр цеху. Різновидом цього методу є кабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об’єкт і в котрій працює робітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшити рівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від решти виробничого приміщення.

Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягає в тому, що шумовипромінювальний об’єкт або декілька найбільш шумних об’єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізольованою стіною або перегородкою. Звукоізоляція також досягається шляхом розташування найбільш шумного об’єкта в окремій кабіні. При цьому в ізольованому приміщенні і в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шум впливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхом розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується також встановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце

і людину від безпосереднього впливу прямого звуку, однак не знижуючи шум в приміщенні.

Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвищуватись звукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюються резонаторні екрани, тобто штучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або в поєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробки приміщення залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуваних матеріалів та конструкції, особливостей їх розташування, об’єму приміщення, його геометрії, місць розташування джерел шуму. Ефект акустичної обробки більший в низьких приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 метрів) витягненої форми. Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА.

Заходи щодо зниження шуму слід передбачувати на стадії проектування обладнання в цеху. Особливу увагу слід звертати на винесення шумного обладнання в окреме приміщення, що дозволяє зменшити число працівників в умовах підвищеного рівня шуму та здійснити заходи щодо зниження шуму з мінімальними витратами коштів, обладнання та матеріалів. Зниження шуму можна досягти шляхом знешумлення всього обладнання з високим рівнем шуму.

Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнання в приміщенні розпочинають зі складання шумових карт і спектрів шуму, обладнання і виробничі приміщення, на підставі котрих виносяться рішення щодо напрямку роботи.

Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівня, котрі описують коливання машин у виробничих умовах і кваліфікуються наступним чином:

1.Зниження вібрації в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил.

2. Від лагодження від резонансних режимів раціональним вибором приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;

3. Вібродемпферування – зниження вібрації за рахунок сили тертя демпферного пристрою, тобто приведення коливальної енергії в тепло;

4. Динамічне гасіння – введення в коливну систему додаткових мас або збільшення жорсткості системи;

5. Віброізоляція – введення в коливну систему додаткового пружного зв’язку, з метою послаблення передавання вібрацій, суміжному елементу конструкції або робочому місцю;

6. Використання індивідуальних засобів захисту.

Зниження вібрації в джерелі її виникнення досягається шляхом зменшення сили, яка викликає коливання. Тому ще на стадії проектування машин та механічних пристроїв потрібно вибирати кінематичні схеми, в котрих динамічні процеси, викликані ударами та прискореннями, були б виключені або знижені. Зниження вібрації може бути досягнуте зрівноваженням мас, зміною маси або жорсткості, зменшенням технологічних допусків при виготовленні і складанні, застосуванням матеріалів з великим внутрішнім тертям. Велике значення має підвищення точності обробки та зниження шорсткості поверхонь, що труться.

Від лагодження від режиму резонансу. Для послаблення вібрації істотне значення має запобігання резонансним режимам роботи з метою виключення резонансу з частотою змушувальної сили. Власні частоти окремих конструктивних елементів визначаються розрахунковим методом за відомими значеннями маси та жорсткості або ж експериментально на стендах.

Резонансні режими при роботі технологічного обладнання усуваються двома шляхами: зміною характеристик систем (маси або жорсткості) або встановленням іншого режиму роботи (від лагодження резонансного значення кутової частоти змушувальної сили).

Вібродемпферування. Цей метод вібрації реалізується шляхом перетворення енергії механічних коливань коливальної системи в теплову енергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за рахунок використання в якості конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, метало гуми, сплавів марганцю та меді, нікельованих сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружном’язких матеріалів, котрі мають великі втрати на внутрішнє тертя. Найбільший ефект при використанні вібродемпферних покриттів досягається в областях резонансних частот, оскільки при резонансі значення впливу сил тертя на зменшення амплітуди зростає.

Найбільший ефект вібродемпферного покриття дають за умови, що протяжність вібродемпферного шару спів розмірна з довжиною хвилі згину в матеріалі конструкції. Покриття потрібно наносити в місцях, де генерується вібрація максимального рівня. Товщина вібродемпферних покриттів береться рівною 2-3 товщинам елемента конструкції, на котру воно наноситься.

Добре демпфернують коливання мастильні матеріали. Шар мастила між двома спряженими елементами усуває можливість їх безпосереднього контакту, а відтак – появу сил поверхневого тертя, котрі є причиною збудження вібрації.

Віброгасіння. Для динамічного гасіння коливань використовуються динамічні віброгасії, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні. Вони являють собою додаткову коливну систему з масою m та жорсткістю q, власна частота котрої , налаштована на основну частоту f коливань даного агрегату, що має масу М та жорсткість Q, віброгасій кріпиться на вібруючому агрегаті і налаштовується таким чином, що в ньому в кожний момент часу збуджуються коливання, котрі знаходяться в протифазі з коливаннями агрегату. Недоліком динамічного гасія є те, що він діє лише при певній частоті, котра відповідає його резонансному режиму коливань.

Для зниження вібрації застосовується також ударні віброгасії маятникового, пружинного і плаваючого типів. В них здійснюється перехід кінетичної енергії відносного руху елементів, що контактують, в енергію деформації з поширенням напружень із зони контакту по елементах, що взаємодіють. В наслідок цього енергія розподіляється по об’єму елементів віброгасія, котрі зазнають взаємних ударів, викликаючи їх коливання. Одночасно відбувається розсіювання енергії внаслідок дії сил зовнішнього та внутрішнього тертя. Маятникові удари віброгасія використовуються для гасіння коливань частотою 0,4 – 2 Гц, пружинні – 2 – 10 Гц, плаваючі – понад 10 Гц.

Віброгасії камерного типу призначені для перетворення пульсуючого потоку газу в рівномірний. Такі віброгасії встановлюються на всмоктувальній та нагнітальній сторонах компресорів, на гідроприводах.

Вони забезпечують значне зниження рівня вібрацій трубо- та газопроводів.

Динамічне віброгасіння досягається також встановленням агрегату на масивному фундаменті. Маса фундамента підбирається таким чином, щоб амплітуда коливань підошви фундамента не перевищувала 0,1 – 0,2 мм.

Віброізоляція полягає у зниженні передачі коливань від джерела збудження до об’єкта, що захищається, шляхом введення в коливну систему додаткового пружного зв’язку. Цей зв’язок запобігає передачі енергії від коливного агрегату до основи або від коливної основи до людини, або від конструкцій, що захищаються.

Віброізоляція реалізується шляхом встановлення джерела вібрації на віброізоляторі. В комунікаціях повітропроводів розташовуються гнучкі вставки. Застосовуються пружні прокладки у вузлах кріплення повітропроводів, в перекриттях, несучих конструкціях будівель, в ручному механізованому інструменті.

Для віброізоляції стаціонарних машин з вертикальною змушувальною силою використовують віброізольовані опори у вигляді прокладок або пружин. Однак можлива їх комбінація. Комбінаційних віцброізолятор поєднує пружинний віброізолятор з пружною прокладкою. Пружинний віброізолятор пропускає високочастотні коливання, а комбінований забезпечує необхідну ширину діапазона коливань, що гасяться. Пружні елементи можуть бути металевими, полімерними, волокнистими, пневматичними, гідравлічними, електромагнітичними.

Засоби індивідуального захисту від вібрації застосовуються у випадку, коли розглянуті вище технічні засоби не дозволяють знизити рівень вібрації до норми. Для захисту рук використовуються рукавиці, вкладиши, прокладки. Для захисту ніг – спеціальне взуття, підметки, наколінники. Для захисту тіла – нагрудники, пояси, спеціальні костюми.

З метою профілактики вібраційної хвороби для працівників рекомендується спеціальний режим праці. Наприклад, при роботі з ручними інструментами загальний час роботи в контакті з вібрацією не повинен перевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість безпосереднього впливу вібрації, включаючи мікро паузи, не повинна перевищувати 15 – 20 хв. Передбачається ще дві регламентовані перерви для активного відпочинку.

Всі, хто працює з джерелами вібрації, повинні проходити медичні огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше 1 разу на рік

4.3 Розрахунок освітлення приміщення (цеху)

Зробити розрахунок загального освітлення цеха. Довжина – А = 40 м, ширина В = 42 м, висота Н = 8м. Висота робочої поверхні 1,5 м. Для освітлення використовуються світильники з люмінесцентними лампами типу ПВЛМ. Мінімальна освітленість лампами розжарювання за нормами

= 100 лк. Напруга мережі 220 В.

Відстань від стелі до робочої поверхні

= Н - 8 – 1,5 = 6,5 м.

Відстань від стелі до світильників

= 0,2 = 0,2 * 6,5 = 1,3 м.

Висота підвішування світильника над освітлювальною поверхнею

= - = 6,5 – 1,3 = 5,2 м.

Висота підвищування світильника над підлогою

= + = 5,2 + 1,5 = 6,7 м.

(величина, що знаходить в межах норм). Для досягнення найбільшої рівномірності освітлення приймаємо відношення

L / h = 1,5/

Тоді відстань між центром світильників

L = 1,5 = 1,5 * 5,2 = 7,8 м.

Приймаємо 28 світильників (чотири ряди по 7 світильників).

Індекс приміщення.

За таблицею при і = 3,9; = 70 %, = 50 %, = 10 % для світильника типу ПВЛМ коефіцієнт використання світлового потоку 0,68.

Світловий потік однієї лампи

лм.

де коефіцієнт запасу = 1,4; Z = 1,1 для люмінесцентних ламп.

За знайденим світловим потоком, вибираємо лампу потужністю 1000 Вт, що має світловий потік 14600 лм, найбільш близький до розрахункового.

При цьому фактична освітленість:

лк.

Загальна потужність освітлювальної установки

= N = 1000 * 28 = 28000 Вт. = 28 кВт

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬГО СЕРЕДОВИЩА

5.1 Гігієнічна характеристика забруднювачів, та їх вплив на навколишнє середовище

Набір речовин, забруднюючих повітря, дуже широкий, це: газоподібні неорганічні речовини (SO2, H2S, NO2, Cl2, CO, SiF4); мінеральні кислоти (Hcl, HF, H2SO4, HNO3); радіонукліди (стронцій -90, цезій – 137, йод – 19, плутоній – 240, радій – 226, америцій - 241); прості органічні речовини (альдегіди, ефіри, вуглеводні, кетони, феноли, крезоли тощо ); речовини з сильним запахом (наприклад, аміни і меркантани); полі циклічні вуглеводні (наприклад, 3,4-бенз(а)пірне і 1,12-бензперілен); пилоподібні речовини і суміші речовин (сажа, летюча зола, вуглевий пил, цементний пил, збагачений оксидами металів, свинцем, миш’яком).

Для числа найбільш важливих для контролю забруднюючих атмосферне повітря речовин в Україні віднесено: пил, SO2, NO2, CO, свинець, формальдегід, бенз(а)пірне, озон. Під час проведення контролю атмосферного повітря в обов’язковому порядку визначається наявність атмосферному повітрі загальнопоширених забруднюючих речовин, показників та інгредієнтів атмосферних опадів, зазначених в табл.

В Україні розроблено нормативи для майже 600 хімічних речовин, які забруднюють атмосферне повітря, тому важливо порівняти нормативи лише тих речовин, які контролюються у більшості країн: пил, диоксид сірки, диоксид азоту, оксид вуглецю, бенз(а)пірне, формальдегід, свинець. Вказані речовини, які характеризують якість атмосферного повітря в Україні, співпадають з основними речовинами, прийнятими в інших країнах, однак перелік основних забруднюючих речовин в Україні дещо ширший.

Таблиця 5.1. Загальнопоширені забруднюючі речовини в атмосферному повітрі наявність яких визначається під час проведення контролю.

Для усіх зазначених сполук є методи контролю і розроблені нормативи для двох періодів усереднення: середньодобові за 24 години і 20 хвилин (табл..5. 2). У більшості країн використовується середньорічна концентрація, яка регламентується стандартами міжнародних організацій, але в Україні саме цього нормативу немає, тому для співставлення отриманих даних щодо забруднення повітря, стандарти України бажано доповнити середньорічним нормам.

Розглянемо механічний цех 250. Виробництво по механічній обробці поверхонь представляє собою механічну підготовку поверхонь деталей гідро абразивного пливу.

Обладнанням для механічної обробки являються: тупикова камера дробеметної обробки та камери ДК – 104М для чистки великогабаритних відливок від літієвих останків, барабани до беструйної обробки для очистки деталей від літієвої окалини, камери пескоструйної обробки пневматичного або гідравлічного метода подачі робочої суміші (для зачистки поверхонь під гальванообробку або напилення ЛКМ) з використанням річного або електрокорундового піску.

Таблиця 5.2 Нормативи забруднення атмосфери для двох періодів усереднення

В наслідок виконання технологічних операцій на протязі року використовується 236,0 т дроби металевої; 62,0 т електрокорунда; 4,8 т абразина; 1,8 т піску річного; 3,2 т піску кварцового; 31,8 т піску металевого; 2,5 т масла мінерального; 0,02 т окису хрому; 0,5 т фрита скла.

В процесі виконання технологічної операції виділяється пил неорганічний, який містить кремнію двоокис більш 70%, 70-20%, менш 20%, взвешені речовини, масло мінеральне, натрію гідроокис, пил вуглеводу, хром трьохвалентний, пил металевий.

5.2 Заходи, щодо усунення впливу забруднюючих речовин на навколишнє середовище.

Контроль за забрудненням повітря має такі основні складові: спостереження як віддале6них так і короткочасних тенденцій; оцінка відповідності стандартам якості повітря; оцінка здоров’я населення і негативного впливу на довкілля; планування; затвердження моделей дисперсії, які використовують математичні підходи моделювання, з метою прогнозування рівнів забруднення повітря; ефективність заходів управління.

В Україні чинний керівний документ РД 52.04.186-86 „Руководство по забрудненню атмосфери”, який регламентує організацію і проведення спостережень у містах, на регіональному та фоновому рівнях на території країни, методики хімічного аналізу концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, методи збору, обробки та статистичного аналізу результатів спостережень. Керівництво обов’язкове для використання для всіх організацій, які здійснюють спостереження за станом забруднення атмосфери, аналіз проб повітря, атмосферних опадів і снігового покриву для визначення вмісту в них шкідливих речовин.

Всі джерела вибросів організовані, оснащені системами вентиляції, одне джерело – загалообмінною вентиляцією.

У якості пилоочисних установок використовуються циклони типа ЦОК, ЛТЗ, ЦН-15, СИОТ, ЛИОТ, скрубери ЦС-15, камери пилоосадочні лабіринтного типа, камери пилоосадочні – фільтри, фільтри рукавні GH-400. Середньо експлуатаційна ступінь очистки по пилу складає від 61,4% до 96,4%.

5.3 Розрахунок плати підприємства за забруднення навколишнього середовища

Таблиця 5.1

Коефіцієнт, який встановлюється залежно від народногосподарського зниження населеного пункту показано на таблиці 5.2

Таблиця 5.2

Економічний ущерб, який причиняється вибросами забруднюючих речовин в атмосферу, розраховується згідно „Методике определения размеров платы и взымания платежей за загрязнение окружающей среды Украины”. Розрахунок економічного збитку від діяльності механічного цеха показано в таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 Розрахунок економічного збитку від негативного впливу викидів забруднюючих речовин від діяльності механічного цеха.

Згідно постановою від 28 березня 2003року «Про внесення змін у додаток до порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору.» та користуючись новими нормативами розрахуємо скільки сплатить підприємство за викидами в атмосферу показано в таблиці 5.4

Таблиця 5.4 Розрахунок збору забруднення навколишнього атмосферного середовища за 2003рік.

ВИСНОВКИ

Проведені при виконанні дипломної роботи дослідження дають змогу зробити наступні висновки.

Мале підприємництво є невід'ємною складовою частиною будь-якої економічної системи. Малі підприємства заповнюють ті сфери, де великий бізнес неефективний, а мале виробництво - найдоцільніше з економічного погляду.

Становлення малого бізнесу є життєво необхідною умовою реформування української економіки. Мале підприємництво здатне забезпечити структурну перебудову економіки, створити нові робочі місця, сприяти процесам приватизації та демократизації. Розвиток МП є гарантом невідворотності вітчизняних ринкових перетворень.

Сьогодні становище вітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення. Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпають від надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративних утисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування в країні. Мале підприємництво, як най вразливіший сектор економіки, не отримує належного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовий відхід МП у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій у бізнесі, тощо.

Сектор малого бізнесу в Україні ще недостатньо розвинутий. Спостерігається підвищена концентрація малого бізнесу у торгівлі, матеріально-технічному постачанні та громадському харчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існує тенденція до зменшення кількості малих підприємств у промисловості. В регіональному розрізі малі підприємства розташовані надзвичайно нерівномірно.

Негайних змін потребує податкова ситуація. Необхідно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, зменшити кількість податків та різноманітних платежів; перетворити податкову систему на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодо пільгового оподаткування мікропідприємств потрібно поширити на усі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності.

Підприємства малого бізнесу перебувають у складній фінансовій ситуації. Проблема отримання фінансування для бізнесу є суттєвим фактором, що стримує появу нових господарських одиниць та розширення вже існуючого бізнесу.

Проте в умовах хронічної нестачі державних коштів та економічної нестабільності говорити про фінансову підтримку малого бізнесу ще зарано. Такі заходи державної підтримки малого підприємництва, як створення фондів фінансування, виділення пільгових державних кредитів, гарантування позик для малого бізнесу, не матимуть успіху в сучасній економічній ситуації. В Україні ще не склалися оптимальні передумови для ефективного використання пільгових кредитів. Ці заходи фінансової допомоги можуть "запрацювати" тільки в економіці, яка досягла певної стабільності.

Тому сьогодні увагу держави доцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умов для розвитку підприємництва: проведенні комплексних економічних реформ, запровадженні пільгового оподаткування суб'єктів малого бізнесу, дерегулюванні підприємницької діяльності.

На сьогодні ефективної системи державної підтримки малого підприємництва в Україні не існує. Істотним недоліком усіх невдалих спроб становлення дієвої системи державної підтримки малих підприємств є повільне здійснення радикальних економічних перетворень. Першочерговою метою підтримки повинно бути не вирішення конкретних проблем малих підприємств, а забезпечення сприятливих загальних умов для розвитку підприємництва. Саме така політика може бути найефективнішим стимулятором становлення малого бізнесу в Україні.

Необхідні розробка та реалізація загальнодержавної та регіональної політики підтримки малого підприємництва в приоритетних напрямках на основі конкретних інвестиційних проектів за рахунок державних та місцевих джерел фінансування; подальший розвиток та вдосконалення ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала підтримку та функціонування в першу чергу малого та середнього бізнесу; створення необхідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.

Потрібне чітке визначення статусу та функцій системи центральних та регіональних органів державного управління, які проводять державну політику підтримки та координації розвитку підприємництва, і в першу чергу малого та середнього підприємництва; забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, які займаються формуванням та реалізацією державної та регіональної політики розвитку підприємництва, використанням міжнародної фінансової та технічної допомоги з урахуванням зацікавленості підприємницьких структур.

В загальному вигляді інфраструктура малого бізнесу є сукупністю підприємств, установ, організацій та інституцій, які безпосередньо забезпечують умови життєдіяльності, відтворення та існування малого бізнесу в цілому. Комплексна підтримка малого бізнесу повинна мати у складі: інформаційне забезпечення, в тому числі рекламу; підготовку кадрів (загальну та професійну); профорієнтацію; відбір та просування бізнес-проектів; консалтинг (економічне, управлінське, технічне забезпечення); маркетингове забезпечення (збут); лізинг; інжиніринг; пошук інвесторів; отримання кредитів; страхування; гарантії та здійснення контролю для інвесторів; отримання державних контрактів та субпідрядів; запуск системи малих підрядів.

Динамізм, розвиток і диверсифікація форм малого бізнесу дають основи передбачати, що в обозримому майбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу буде розвиватися. Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи обширний зарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу до сьогоднішніх економічних умов господарювання в Росії. Тим більше, що має глибоке коріння в економічній історії нашої країни малий і середній бізнес не використовується в повній мірі як в збільшенні обсягів виробництва, так і в підвищенні його ефективності і сбалансованності. Мале підприємництво веде до оздоровлення економіки загалом, що наочно видно з даної роботи. Отже кращим виходом з тієї, що створилася в Росії кризовій ситуації була б державна політика уряду, направлена на розширення і розвиток підприємств малого підприємництва в нашій країні.

Хотілося б помітити, що безперечна перспективність сектора малого і середнього підприємництва в сучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього не треба розглядати лише як чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалий напрям структурної політики, природним чином, що забезпечує органічну змичку виробничих і ринкових процесів в російському господарстві, реалізацію сучасної стратегії економічного зростання протягом довготривалого переходу. Бо, саме малі підприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державної політики в області малого підприємництва, можуть стати основою ринкових структур у багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найбільш ефективного додатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формування ринку.

Економічне зростання в інформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється від зростання в індустріальному суспільстві, орієнтованому на масове споживання. Останньому притаманні великі форми організації серійного виробництва, що сьогодні спостерігається в Україні. Зародження постіндустріального суспільства викликало нові форми організації ведення бізнесу: венчурні фірми, які залучали кошти дрібних інвесторів для розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсинг тощо. Розвинені країни приділяють велику увагу розвитку таких форм, забезпечуючи вагому державну підтримку малого та середнього бізнесу за цими напрямами. Адже середні та малі компанії не володіють необхідними ресурсами для перебудови своєї діяльності відповідно до вимог постіндустріальної економіки.

Особливо цікавою для нашої країни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти до вирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах як між великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою та приватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративного управління "новою економікою", його поширення та ефективність використання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема "Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферу діяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічної бази для формування середнього класу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р.;

2. Господарський кодекс України

3. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва”// Офіц. вісн. України. – 2000. – № 46. – С. 22 – 26.

4. Закон України ”Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. №889-IV;

5. Указ Президента України “Про іпотеку”

6. Указ Президента України “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” № 746/99 від 28.06.1999р.;

7. Декрет Кабінету Міністрів України, “Про прибутковий податок з громадян”№ 13-92 (розділ IV) від 26.12.92р;

8. Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні//Економіка України. 2000 - №2 - с. 34-46.

9. Берднікова Наталія, голова Миколаївської обласної профспілкової організації підприємців Всеукраїнської профспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва. "Пріоритети" №. 5(11)/2003

10.Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвитку малого підприємництва в Україні // Фінансист № 5, 2006 с.17-19

11.Гнатцов О. Г. Малий бізнес в Україні: від стратегії зростання до стратегії розвитку // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65

12.Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1, 2005 с.5-9

13.Дубравський В., Погорська О. та ін. Iнвестиції та підприємництво // Мале підприємництво України: процес розвитку. К., 2001.

14.Зарембо Ю.Г. Державне регулювання економіки (Огляд Законів України) – Рівне, 2001. – 140 с.

15.Заїкіна О. О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с. 47-51

16.Колот В. М., Щербина О.В. Підприємництво: Навч. посібник. для самост. вивч. дис. - К.: КНЕУ, 2003. – 198 с.

17.Конєва Т.А., Ефективність діяльності підприємств малого бізнесу як передумова формування диференційних програм їхньої підтримки, Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

18.Косова Т.Д., Лук’янченко В.О. Механізм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. // Фінанси України. – 2002. - № 12.

19.Кузнецова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва. // Фінанси України. – 2001. - № 6.

20.Мазур О.Є. Напрями фінансової підтримки малого бізнесу. // Фінанси України. – 2001. - № 4.

21.Михасюк І., Мельник А., Крупка А., Золога З. Державне регулювання економіки: Підруч. / За ред. І.Р. Михасюка. – 2-ге вид. – К.: Ельга-Н, 2002. – 592 с.

22.Подсолонко В.А., Процай А.Ф., Миронова Т.Л., Василенко В.О. Підприємництво. – К.: Центр навч. літ-ри, 2003. – 616 с.

23.Попельнюхов Р. В., студент Академії муніципального управління (м. Київ), Шляхи забезпечення позитивного розвитку малого та середнього підприємництва в Україні.

24.Реверчук С.К., Кубай Н.Є. Програми підтримки МП: суттєвий внесок у розвиток // Діло. - 1995. - №43. - С. 14.

25.Сизоненко В.О., Колесник Н.Ф. Методологічні аспекти фінансової діяльності суб’єктів малого підприємництва // Фінанси України. - 2000. - №12

26.Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – Тернопіль:ТАНГ, 2000. – 315 с.

27.Тюнік А. С. , Донбаський державний технічний університет, Проблеми розвитку малого бізнесу в ринковій економіці, «Экономические науки» - № 10.

28.Узунов В.М. Фінансові аспекти розвитку підприємництва в Україні. // Фінанси України. – 2001. - № 8.

29.Швець В.Я. Малий бізнес: інвестиційні важелі розвитку, проблеми та перспективи // Вісник Економічних наук України, 2003, №1(3).

30.Шемшученко О. Ю. Деякі аспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.74-78

31.Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні // Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с. 52-54

32.Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2004. – 528 с.

33.Iнформація про роботу Всеукраїнської наради з питань малого та середнього бізнесу // Пріоритети. 2002. №1.

34.Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. Наук. статей / за ред. Я.А. Жаліло-К.: Альтпрес, 2002.-118 с.

35.Матеріали до засідання фокус-групи "Очікування підприємців щодо програми розвитку малого підприємництва".

36.Матеріали конференції “Вступ України до СОТ: перспективи та виклики для малого та середнього бізнесу”, 3 лютого 2006 р, м. Київ

37.Пофакторний аналіз фінансового стану малого підприємства в регіоні // Фінанси України. – 2006. - №10. – С. 129-131.

38.Регуляторна політика. Як оцінити наслідки регуляторних актів. За ред. Д.Ляпіна і С. Береславського.- Київ.: Інститут Конкурентного Суспільства.

39.Статистичні щорічники Миколаївської області за 2004-2008роки;

Бізнес–планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Організація діяльності державної податкової інспекції Святошинського району міста Києва

Інформаційна система аналізу діяльності підприємства для фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Удосконалення процесу очищення соняшникової олії (електромагнімним способом)

Культурологія. Українська та зарубіжна культура

Правове регулювання ринків фінансових послуг

Послуги з сурогатного материнства: цивільно-правовий аспект

Фінансові важелі управління державним боргом

Мале підприємництво

Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Праця державних службовців: організація, оплата, ефективність

Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки

Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг

Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності

Аналіз обліку платників податків в Україні

Підвищення конкурентоспроможності банку на ринку банківських послуг (на матеріалах АКБ "Приватбанк")

Облік та контроль фінансових результатів в умовах ТОВ "Клімат Індустрії"

Адміністративне право України