Курсовая работа: Закони попиту та пропозиції

Вступ

Ринок є високоорганізованою інституцією, де в результаті взає­модії попиту і пропозиції встановлюються рівноважні ціни. По­пит і пропозиція – головне ядро ринкової системи, її рушійні си­ли. Водночас взаємодія попиту, пропозиції і ціни є визначальною у формуванні економічної поведінки споживачів (покупців) і виробників (продавців). Аналіз попиту і пропозиції стосується кон­курентного ринку, який характеризується великою кількістю по­купців і продавців, отже, йдеться про ринковий попит і пропози­цію за умов вільної конкуренції.

За товарної форми виробництва суспільний зв’язок між виробниц­твом і споживанням опосередковується товарно-грошовими відно­синами (купівлею-продажем товарів), що регулюються ринковим механізмом. Основними його елементами є попит, пропозиція і ці­на. Саме ринковий механізм єднає покупців (споживачів) товарів як носіїв попиту і продавців (виробників), які уособлюють пропо­зицію, тому стан ринку і ціна, за якою продається товар, завжди визначаються співвідношенням величини попиту і пропозиції.

Необхідність у товарах постає як потреба в них. У ринковій економіці потреби набувають форми попиту і задовольняються купівлею товару. Вона здійснюється тільки за певну плату, вна­слідок відмови від задоволення інших потреб. Це означає, що по­пит пов’язує кількість товарів, які купують, з альтернативами, від яких необхідно відмовитися заради придбання цієї кількості товарів. Він постає як прагнення і можливість отримати товар за відповідну ціну.

За ринкової економіки зв’язок виробництва і споживання опосередковується не лише по­питом, а й пропозицією. Якщо попит є ринковою формою потреб, споживання, то пропозиція – ринковою формою виробництва та його безпосередньою функцією. Саме результати виробництва утворюють матеріально-речовий зміст пропозиції. Однак, буду­чи похідною виробництва, пропозиція якісно, просторово і кіль­кісно не тотожна йому. Якісна відмінність зумовлена тим, що виробництво є процесом виготовлення товарів, а пропозиція – початковою стадією їх реалізації. Крім того, виробництво передує у часі пропозиції. Просторові розбіжності виявляються у тому, що товари, як правило, виробляють в одному місці, а пропонують для реалізації в інших. Кількісна неоднаковість виробництва і пропозиції полягає у тому, що в одних випадках обсяг виробниц­тва товарів у країні перевищує їх пропозицію на внутрішньому ринку (певна кількість експортується), в інших – є меншим за пропозицію (вплив імпорту). На пропозицію як безпосередню функцію виробництва опосередковано (через попит) впливають потреби, споживання: саме попит визначає обсяг, структуру ви­робництва товарів, а відповідно – обсяг і структуру пропозиції.

У взаємодії пропозиції і попиту формуються ринкові ціни на товари і послуги, які за різних обставин можуть по-різному відхи­лятися від їх вартості. Якщо попит існує на ринку у грошовій фор­мі, то пропозиція – у товарах і послугах. Попит формує структу­ру та обсяг пропозиції – кількість товару, яку продавець прагне продати на ринку протягом одиниці часу і за певних умов.

З всього вище зазначеного випливає, що питання які стосуються попиту і пропозиції на будь-якому ринку чи в будь-якій державі є актуальними.

Основним завданням і метою цієї роботи є поглиблене вивчення таких понять як попит, пропозиція та їх еластичність. А також вивчення їх взаємозалежностей.

1. Економічна природа , фактори та закон попиту.

У ринковій економіці все більша частина потреб набуває специфічної форми прояву. Вони отримують гро­шове вираження, тобто трансформуються у попит. У зв’язку з цим інколи говорять, що попит на товар – це по­треба в ньому, підкріплена грошима. За допомогою поняття „попит” економісти описують поведінку не лише фактич­них, а й потенційних покупців товарів і послуг. Поняття „попит” характеризує взаємозв’язок між ринковою ціною та кількістю товару, яку споживачі (домогосподарства) ба­жають купувати за інших однакових умов протягом пев­ного періоду часу. Цей взаємозв’язок називають шкалою (схемою) попиту або кривою попиту. Шкалу попиту пода­ють за допомогою табличного методу, а криву попиту – графічного методу[6].

У табл. 1 додаток А наведено ті кількості продукту (курчатини), які домогосподарства хочуть і можуть купити за відповід­ною ціною. Кількість або величина попиту – це одна з го­ловних його характеристик. Розглянемо останнє поняття детальніше.

В економічній теорії оперують кількома видами попиту. Макроекономіка використовує поняття „сукупний попит”, тоді як мікроекономіка використовує такі поняття: „ринко­вий попит”, „індивідуальний попит”, „попит на продукт окремої фірми”, „галузевий попит” тощо. Відповідно до цього необхідно уточнювати в кожному конкретному ви­падку, про яку саме величину попиту йдеться. У цій темі аналізуються величини попиту всіх споживачів товару (ринкова величина попиту) та окремого споживача (індиві­дуальна величина попиту).

Кількість попиту на ринку деякого товару – це загальна величина цього товару, яку всі його споживачі хочуть і мо­жуть купити за певну ціну упродовж визначеного періоду часу. Зауважимо, що хочуть і можуть купити тут не слід розуміти так, що саме ця, а не інша, кількість товару буде куплена. Щоб зрозуміти це, звернімо увагу на три важливі моменти, що стосуються поняття „кількість попиту”.

По-перше, кількість попиту завжди є бажаною кількіс­тю. Це та кількість блага, яку споживачі хочуть купувати за певну ціну, коли ціни інших товарів, доходи споживачів, їхні смаки і вподобання є сталими (даними). Вона може бути відмінною від величини, яку покупці дійсно викуплять на ринку певного товару. Коли достатньої кількості якогось товару немає на ринку, величина, яку споживачі хочуть купувати, може перевищувати ту величину, яку вони дійсно куплять. Тому термін „кількість попиту” застосовують до бажаних покупок, тоді як вирази „кількість куплена” чи „кількість обміняна” – до фактичних (дійсних) покупок.

По-друге, слово „бажана” стосується не якихось недо­сяжних потреб, а тих, які споживачі можуть задовольнити, тобто таких величин товару, які населення хоче купувати за певних цін, які воно може платити за одиницю товару.

По-третє, кількість попиту стосується тривалого потоку покупок. Вона, таким чином, повинна вимірюватися як якась величина за період часу: 100 одиниць на день, 600 одиниць на тиждень, 2400 одиниць на місяць тощо. У табл. 1 кількість попиту на курчатину вимірюється як потік можливих покупок за рік.

Поняття „попит” і „кількість (величина) попиту” близь­кі, але не тотожні. Друге – це фрагмент першого. Взаємозв’язок і відмінність між ними зручно ілюструвати за допомогою шкали попиту або кривої попиту. Шкала по­питу – один із можливих способів зображення взаємозв’язку ціни і кількості попиту за інших однакових умов. Вона показує усі можливі поєднання (комбінації) ціни і кількості попиту для певного товару. Таблиця 1 – це гіпоте­тична шкала попиту на курчатину. У ній вписано кількість курчатини, яку споживачі бажають купувати за певної ціни, якщо інші чинники, що впливають на попит, не зміню­ються. Наприклад, за ціни 2 грн. за 1 кг покупці планують купити 110 000 кг на рік. У табл. 1 подано величини попиту для шести вибраних цін, але фактично окрема кількість може купуватися за кожну можливу ціну – від кількох де­сятків копійок до кількох десятків гривень.

Крива попиту – це інший можливий спосіб зображення взаємозв’язку ціни і кількості попиту за інших однакових умов. Вона відтворює шкалу попиту графічно. Крива по­питу на рис. 1 є суцільною кривою, що з’єднує точки, координати яких відповідають комбінаціям ціни і кількості попиту, наведених у табл. 1. Величину попиту прийнято відкладати по горизонтальній осі, а ціну – по вертикальній. Ринкову (загальну) величину попиту позначають Р, ціну – Р, а ринкову криву попиту – D.

Для зручності криву індивідуального попиту інколи по­значають d, а індивідуальну величину попиту – q. Крива попиту показує ті кількості товару, які покупці бажають купувати за кожним рівнем ціни за інших однакових умов протягом певного періоду часу. Спадний нахил цієї кривої показує, що кількість попиту зростає внаслідок падіння ціни, тобто кількість попиту і ціна перебувають у оберненій або зворотній залежності. Цей зв’язок називається законом попиту. Він ґрунтується на здоровому глузді, а також підтверджується економічною теорією. Він емпірично перевірений і підтверджений для більшості благ, за винятком деяких.

Отже, суть закону попиту полягає в тому, що, коли ціна товару зменшується, а решта чинників, що впливають на його попит, залишаються сталими, покупці починають ку­пувати цього товару більше, і навпаки, зростання ціни спри­чиняє зменшення величини попиту.

Коли економісти говорять про попит, як одну із сторін ринку, вони не мають на увазі лише одну конкретну точку на кривій попиту. Навпаки, вони розуміють усю криву по­питу, тобто взаємозв’язок між бажаними і можливими по­купками за кожного рівня ціни. Саме тому поняття „попит” стосується повного взаємозв’язку ціни і кількості попиту, як це показано, наприклад, за допомогою шкали попиту в табл. 1 чи кривої попиту на рис. 1 додаток А. Одна комбінація ціни і кількості попиту є фрагментом шкали попиту (наприклад, комбінація V у табл.1) так само, як одна точка на кривій попиту (на­приклад, точка V на рис. 1) є фрагментом цієї кривої.

Як шкала попиту, так і крива попиту будуються на припущенні „за інших однакових умов”.

Припущення „За інших однакових умов” передбачає існування поряд з власною ціною товару, попит на який вивчається, інших чинників, що визначають попит, їх також називають детермінантами (визначниками або факто­рами). Для зручності їх інколи називають неціновими чин­никами, а власну ціну товару – ціновим чинником (фактором), що впливає на попит. Які ж найважливіші нецінові детермінанти ринкового попиту? Основні з них такі: доходи споживачів (І); ціни споріднених товарів (Р_R ); смаки і вподобання, або переваги споживачів (t); чисельність населення та його структура (n); розподіл доходу між спожива­чами (d); очікування споживачів стосовно майбутніх дохо­дів і цін (еР).

Поряд із названими загальними існують також особливі (специфічні) чинники (S_f ), що впливають на попит на окремі товари: велика кількість опадів підвищує попит на пара­сольки, а спекотне літо сприяє попиту на безалкогольні напої.

Для зручності аналізу впливу цінового (власної ціни – Р) та нецінових чинників на попит доцільно використову­вати поняття „функція попиту”, її можна записати у ви­гляді рівняння:

D = f (P, I, P_R , t, n, d, eP, S_f , a)

де а – інші чинники.

Розпочинаючи вивчати попит на ринку якогось товару, відразу важко простежити, як саме впливають на нього всі чинники, якщо вони будуть змінюватись одночасно. Тому спочатку вивчають поведінку споживачів під впливом дії якогось одного чинника, вважаючи, що всі інші змінні, що впливають на споживачів, є сталі. Застосовуючи такий під­хід до кожного детермінанта, з’ясовують наскільки сильно кожен з них впливає на попит. Пізніше синтезують отрима­ні знання про впливи окремих змінних, які визначають функцію попиту. Такий синтез дозволяє виявити, що може трапитися на ринку, коли кілька чинників змінюються одно­часно, як це часто спостерігається на практиці.

Якщо споживачі збільшують покупки якогось одного продукту, ціна котрого не змінюється, то ці покупки не можуть зображуватися точками на початковій кривій по­питу. Вони повинні бути представлені на новій кривій по­питу, яка знаходиться праворуч від старої кривої. Так, збільшення чисельності споживачів товару переміщува­тиме криву ринкового попиту вправо, як показано на рис. 2 додаток Б, що є ілюстрацією важливого правила: крива попиту буду­ється на припущенні, що всі детермінанти попиту, за винят­ком власної ціни товару, - сталі. Зміна будь-якого нецінового чинника, який раніше був сталим, переміщуватиме цю криву у нове положення. Крива попиту може переміщува­тись багатьма способами. Два з них надзвичайно важливі. У першому випадку, за кожної ринкової ціни покупці планують купувати більше якогось товару і крива попиту на нього переміщується вправо, так що кожен рівень ціни співвідноситься з більшого кількістю попиту, ніж це було раніше. У другому випадку, за кожної ціни планується купувати продукту менше і крива попиту на нього переміщується вліво, так що кожен рівень ціни співвідноситься з меншою кількістю попиту, ніж це було раніше. Розгляньмо декілька можливих варіантів впливу на попит, а отже, і на переміщення кривої попиту, змін у нецінових чинниках.

Доходи споживачів. Коли домогосподарства отриму­ють у середньому більший дохід, можна очікувати, що во­ни купуватимуть більше майже всіх благ, що входять до їхнього споживчого кошика, навіть за незмінних цін. Про­дукти, попит на які збільшується зі збільшенням доходів споживачів, називають нормальними товарами або това­рами вищої споживчої цінності. Попит на деякі продукти зменшується при зростанні доходів споживачів. У цьому випадку економісти мають справу з товарами нижчої спо­живчої цінності або просто товарами нижчої цінності.

Отже, коли зростає середній дохід населення, то крива попиту на товар вищої споживчої цінності переміщується вправо, наприклад, на курчатину, при збільшенні доходів споживачів, а на товар нижчої цінності – вліво, наприклад, на модель жіночого взуття, що вийшла з моди, при збільшенні доходів споживачів (рис. 3 додаток Б).

Ціни споріднених товарів. Попит на товар може змі­нюватися під впливом зміни цін споріднених товарів. На­приклад, попит на курчатину залежить від того, як зміню­ється ціна яловичини. Якщо ціна яловичини зросте, то за інших однакових умов попит на курчат збільшиться. Чому так відбувається? Тому що зміняться відносні ціни, і люди почнуть споживати трохи більше дешевшого продукту (кур­чатини) і трохи менше відносно дорожчого продукту (яло­вичини). Так само на попит на курчатину впливатиме зрос­тання цін інших товарів-замінників (субститутів) – свини­ни, риби тощо. Такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару спричиняє збільшення попиту на другий то­вар, економісти називають взаємо замінюваними товарами або субститутами.

Підвищення ціни товару-замінника для товару, попит на який вивчається, переміщуватиме його криву попиту вправо. Тому за кожним рівнем ціни купуватимуть, напри­клад, більше курчатини, якщо попит на неї зріс че­рез зростання ціни на ринку яловичини[4].

Протилежною до розглянутої вище буде поведінка споживачів у випадку зміни цін тих товарів, які можуть використовуватися лише разом, як наприклад, бензин і автомобілі: за вищої ціни бензину попит на автомобілі буде падати за інших однакових умов. Такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару спричиняє змен­шення попиту на другий товар, називають взаємо доповнюваними товарами або комплементарними товарами. Підвищення ціни на один із взаємо доповнюваних продук­тів (бензин) переміщуватиме криву попиту на другий продукт (автомобілі) вліво. За кожним рівнем ціни другого продукту покупці бажатимуть купувати мен­шу його кількість.

Смаки і вподобання. Смаки і вподобання відображають вплив на попит суб’єктивних чинників. Споживачі відчувають на собі різноманітні зовнішні та внутрішні впливи, які віддзеркалюються у смаках. Зовнішні впливи визнача­ються традиціями, релігією, історичним розвитком певної країни, природнокліматичними умовами, рекламою, мо­дою тощо, а внутрішні – психологічними та фізіологічними потребами людини. Так, традиційно потребу у білках укра­їнці задовольняють, споживаючи свинину, але це табу для мусульман.

Смаки впливають на бажання людей – купувати ті чи інші продукти. Зміни у смаках можуть бути тривалими і по­вільними, як, наприклад, витіснення кульковими ручками чорнильних. Або ж вони можуть бути короткостроковими і швидкими, як у випадку з сезонною модою на одяг та взуття. Щоразу, коли споживачі надають перевагу якомусь про­дукту, наприклад кульковим ручкам, попит на нього збіль­шується, що відображають переміщенням кривої попиту вправо. За кожним рівнем ціни люди бажатимуть купувати такого продукту більше.

Чисельність населення та його структура. Попит залежить від кількості потенційних спожи­вачів окремого продукту. Напри­клад, якщо зменшується народжу­ваність, то, за інших однакових умов, зменшуватиметься попит на товари для немовлят (ця ситуація простежувалась в Україні у 90-х роках), а тому криві попиту на ці товари переміщуватимуться вліво.

Розподіл доходу. Якщо сталий національний дохід пере­розподіляється між населенням, попит може змінюватися. Наприклад, коли уряд збільшує допомогу на дітей, то збіль­шуватиметься попит багатодітних родин на дитячі продук­ти. У такому випадку криві попиту на цю групу товарів пе­реміщуватимуться вправо.

Рух по кривій попиту та переміщення кривої. Припус­тимо, ви прочитали в сьогоднішній газеті, що зростання ціни на курчатину викликане збільшенням попиту на неї. Наступного дня ви читаєте, що підвищення ціни курчатини значно зменшує покупки цього продукту типовими домогосподарствами, оскільки покупці переорієнтовуються на яловичину, свинину, сосиски тощо. Два газетні повідом­лення видаються такими, що заперечують одне одного. Пер­ше пов’язує зростання ціни зі збільшенням попиту, а друге – зі зменшенням попиту. Чи можуть бути обидва твердження правильними? Так, оскільки вони стосуються різних речей. Перше описується переміщенням ринкової кривої попиту, а друге – рухом по стабільній кривій попиту відповідно до зміни ціни.

Розглянемо перше твердження, згідно з яким зростання ціни курчатини спричинилось підвищенням попиту на неї. У цьому випадку крива попиту перемістилась вправо, пока­зуючи, що за кожної ціни покупці бажають купувати кур­чатини більше. Це переміщення підвищить ринкову ціну курчатини.

Тепер розглянемо твердження про те, що менше курча­тини купують внаслідок її подорожчання. Це твердження відноситься до руху по кривій попиту і відображує зміну між двома окремими кількостями курчатини, що купуєть­ся, - до і після підвищення ціни.

Можливі пояснення до цих газетних повідомлень такі:

1) збільшення населення, що відбулося через певні при­чини (наприклад, газета повідомляла про ринок курчатини у невеликому містечку, де щойно почав діяти великий промисловий об’єкт), переміщує криву попиту на курчатину вправо. Тоді покупці бажатимуть купувати за кожної ціни більшу кількість цього продукту. Це, в свою чергу, підви­щує ціну курчатини внаслідок існування причини, про яку ми довідаємося дещо пізніше. Таким чином, ми знайшли пояснення до першого газетного повідомлення;

2) підвищення ціни курчатини змушує кожне окреме домогосподарство обмежувати її покупки. Це зумовлює рух знизу вгору вліво по визначеній кривій попиту на цей про­дукт. Отже, ми знайшли пояснення до другого газетного повідомлення.

Уникаючи типового непорозуміння, що може породжу­ватися такими повідомленнями, економісти розрізняють два терміни, - „переміщення кривої попиту” та „рух по кри­вій попиту”.

Ми з’ясували, що поняття „попит” стосується всієї кри­вої попиту, тоді як поняття „кількість попиту” стосується конкретної кількості товару, яку потребують за певну ціну і яку позначають на кривій попиту окремою точкою.

Економісти вживають термін „зміна в попиті”, описую­чи переміщення всієї кривої попиту, тобто зміну в кількос­ті, яку споживачі планують купувати за кожного рівня ціни. Термін „зміна кількості попиту” стосується переходу від однієї точки на кривій попиту до іншої або на початковій кривій попиту, або на новій.

Таким чином, зміна кількості попиту може бути резуль­татом: зміни в попиті за незмінної ціни, руху по даній кри­вій попиту відповідно до зміни ціни або поєднання цих двох змін.

Розглянемо кожну з цих можливостей детальніше. Збільшення попиту означає, що вся крива попиту пере­міщується вправо; зменшення попиту означає її перемі­щення вліво. За певної ціни збільшення попиту спричи­нює збільшення кількості по­питу, а зменшення попиту – зменшення кількості попиту.

Рух вниз і вправо по кривій попиту спричинює збіль­шення кількості попиту; рух вгору і вліво – зменшення кількості попиту.

Коли одночасно відбувається зміна в попиті і зміна ці­ни, зміна кількості попиту є чистим результатом перемі­щення кривої попиту і руху по новій кривій попиту. На рис. 4 додаток В зображено загальний ефект збільшення попиту, показаного переміщенням всієї кривої попиту від Q₀ до Q₁ , та руху по новій кри­вій попиту з точки а до точки b відповідно до зростання ціни з Р₀ до P₁ . Збільшення попиту спричи­нило збільшення кількості попиту, за початкової ціни Р₀ на величину Q₀ Q₂ , тоді як рух по кривій попи­ту D₁ від а до b зумовив зменшен­ня кількості попиту від Q₂ до Q₁ . Збільшення чи зменшення кількості попиту повністю залежить від відносних величин цих двох змін.

2. Економічна природа, фактори і закон пропозиції.

Кожен ринок має сторону пропозиції, так само як і сто­рону попиту. Пропозиція – це кількість певного товару, яку виробники бажають виготовляти і продавати за кожної ціни протягом певного періоду часу за інших однакових умов.

Пропозиція може бути представлена шкалою (схемою) пропозиції, тобто таблицею, яка показує кількість певного товару, що буде пропонуватись за кожного рівня ціни за інших однакових умов у межах деякого часового періоду. Наприклад, припустимо, що шкала ринкової пропозиції курчатини показана в табл. 2 додаток Г. Тоді 100 000 кг цього про­дукту пропонуватиметься, якщо його ціна становитиме 8 грн. за 1 кг, 115 000 кг пропонуватиметься за ціною 10 грн. за 1 кг і т. д.

Інший спосіб представлення даних табл. 2 – за допомо­гою кривої ринкової пропозиції, яка є графічним зображен­ням шкали ринкової пропозиції. По вертикальній осі сис­теми координат відкладаємо ціну Р за одиницю товару, а по горизонтальній осі – кількість (величину) пропозиції товару Р за одиницю часу (за рік). Рис. 9 показує ринкову криву пропозиції курчатини S₀ , що базується на даних табл. 2.

Шкала пропозиції (табл.2) показує прямий зв’язок ціни і кількості пропозиції продукту. Такий тип зв’язку власти­вий більшості продуктів, що пропонуються на ринок. Цей зв’язок називають законом пропозиції. Його суть полягає в тому, що за інших однакових умов, як правило, виробники бажають виготовляти і продавати більшу кількість свого продукту за високої ціни, ніж за низької. Чому? Це, як і у випадку із законом попиту, в основному диктується здоро­вим глуздом і має теоретичне пояснення. Емпіричні дослід­ження показують, що ринкові криві пропозиції для більшості благ мають позитивний нахил. Існує кілька причин цього. Головна криється у законі спадної віддачі. Позитивний нахил кривої пропозиції виражає збіль­шувані затрати на виробництво додаткової продукції за постійних виробничих потужностей. Так, птахофабрика, що має сталі виробничі потужності, може відгодовувати більше курчат, якщо підвищить платню працюючим, щоб вони понадурочно використовували вироб­ниче обладнання. Крім того, можуть найматися додаткові працівники. Закон спадної віддачі проявиться або відразу, або „врешті-решт”, коли додаткові працівники виготовлятимуть все менше і менше додаткового продукту: тому для отримання додаткового обсягу продукту виробники збіль­шуватимуть ціну пропозиції[6].

Шкала пропозиції, так само як і крива пропозиції, ґрунтується на припущенні „за інших однакових умов”. З’ясуємо, що приховується за цим припущенням. Як і у ви­падку з кривою попиту, це припущення приховує нецінові чинники, які впливають на пропозицію. Ціновий чинник, що впливає на пропозицію – це власна ціна товару, пропозиція якого досліджується (Р). До нецінових чинників відносять такі основні детермінанти (визначники) пропозиції: трива­лість часового періоду (t); технологія виробництва (Т); ціни споріднених (взаємо замінюваних) товарів (Р_R ); ціни на фа­ктори виробництва (Р_f ); організація ринку (О_m ); число фірм, що виробляють конкретний товар (n); мета фірми інша, ніж максимізація прибутку (G); специфічні чинники, які стосу­ються пропозиції лише деяких товарів (наприклад, пропо­зиція сільськогосподарської продукції надзвичайно чутлива до погоди) (S_f ). У наведеному переліку чинників ми сві­домо не виділяємо найважливіший серед них – витрати виробництва (С). Справа в тому, що витрати виробництва залежать і від технології виробництва, і від цін на фактори виробництва, і від організації ринку, і від інших специфіч­них чинників. Тому неявно витрати виробництва, як чин­ник, що впливає на пропозицію, присутні в інших чинни­ках. Варто звернути увагу й на таке: в умовах чистої конку­ренції витрати виробництва (а точніше – граничні витрати) визначають криву пропозиції, як для окремої фірми, так і всієї галузі. Таким чином, вони визначають ціну пропози­ції, а отже, впливають і на ціновий чинник.

Для зручності вивчення впливу цінового (власної ціни – Р) та нецінових чинників на пропозицію, доцільно викори­стовувати поняття „функція пропозиції”, її записують у ви­гляді такого рівняння:

S = f (P, t, T, P_R , P_f , O_m , n, G, S_f , β ),

де β – інші чинники.

Будь-яка крива пропозиції стосується певного періоду часу, і її вигляд та положення залежать від тривалості та інших характеристик цього періоду, що впливають на цінову еластичність пропозиції. Наприклад, коли б ми оцінювали ринкову криву пропозиції курчатини для першого тижня 2000 року, вона відрізнялася б від кри­вої на рис. 5 додаток Г, яка стосується всього року. Зокрема, відмінність зумовлена тим, що виробники курчатини можуть краще пристосовувати свою пропозицію до змін ціни цього продукту протягом року, ніж протягом тижня. Надзвичайно важливим чинником, що визначає поло­ження і вигляд кривої пропозиції, є вдосконалення техноло­гії. Коли технологія прогресує, то це дозволяє знижувати витрати виробництва, внаслідок чого фірми часто бажають пропонувати певну кількість продукції за нижчу ціну, ніж раніше. Отже, удосконалення технології часто спричиняє переміщення кривої пропозиції вправо.

Інший важливий визначник, що впливає на вигляд і по­ложення кривої пропозиції, - це ціни споріднених товарів, зокрема товарів, які легко замінюють один одного у вироб­ничому процесі. Якщо підвищується ціна на один товар-замінник, то пропозиція іншого замінника зменшується, а отже, його крива пропозиції переміщується вліво. Наприклад, фермери можуть відгодовувати курчат так са­мо, як і свиней; вирощувати пшеницю так само, як і жито. Для кожної з цих пар товарів, підвищення ціни на один з них (наприклад, на свинину) тягне за собою зменшення пропозиції іншого (наприклад, курчатини).

Ще одним важливим чинником, що впливає на пропо­зицію, є рівень цін ресурсів (праці, капіталу, землі), що ви­користовуються у виробництві певного продукту. Зни­ження цін цих факторів виробництва дозволяє здешевити виробництво продукту, а тому фірми зможуть пропонувати певну його кількість за меншу ціну, ніж раніше. Таке зни­ження цін ресурсів за інших однакових умов спричинятиме переміщення кривої пропозиції вправо. З іншого боку, під­вищення цін ресурсів може спричиняти переміщення кривої пропозиції вліво. Наприклад, якщо заробітна плата пра­цівників зросте, крива пропозиції може переміститися вліво.

Наступний визначник пропозиції – це організація рин­ку. Зміни у податкових ставках, дотації окремим виробни­кам якогось товару, зменшення мит і квот на імпортні та експортні товари – все це впливає на зміни у пропозиції. Якщо на ринку якогось товару з’являється монополія, то, як правило, ціни за будь-якого обсягу виробництва зростатимуть, тоді як на досконало конкурентному ринку вироблятиметься максимально мож­лива кількість продукції за кожного рівня ціни.

Ринкова пропозиція товару залежатиме від кількості фірм, що його виготовляють. За певного обсягу виробницт­ва кожної фірми, ринкова пропозиція збільшуватиметься, коли нові фірми входитимуть у галузь. Як наслідок, - крива пропозиції, наприклад курчатини, зміщуватиметься вправо через входження у галузь нових фірм.

3. Еластичність попиту і пропозиції, їхнє графічне вираження.

На попит і пропозицію впливають багато різних факторів, і ре­акція на них теж різна. Ступінь зміни попиту й пропозиції під впли­вом певних факторів характеризує ступінь їх еластичності. Еластич­ність – це міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої? здатність функції реагувати на зміну аргументу. Еластичність вира­жається як відношення відсоткових змін. Це уніфікована форма ви­разу, відсотки залишаються незмінними у будь-якому випадку, неза­лежно від того, в яких одиницях вимірювання виражаються початко­ві дані.

Еластичність Е показує відсоткову зміну однієї змінної внаслідок одновідсоткової зміни іншої змінної[3].

Еластичність попиту розрізняють за ціною і за доходом.

Еластичність попиту за ціною – це відношення зміни величини попиту на товар до відсоткової зміни його ціни.

Еластичність попиту за ціною має від’ємне значення. Знак „мі­нус” показує зворотну залежність між ціною і величиною попиту. Тому його опускають, а звертають увагу лише на абсолютне значення еластичності.

Для вимірювання еластичності попиту за ціною використову­ється дугова еластичність. Вона застосовується для виміру еластич­ності між двома точками При зростанні прибутків споживача, як правило, зростає попит на товари.

Той факт, що еластичність змінюється під час руху вздовж кривої попиту, означає, що необхідним є обережний і зважений підхід, коли ми стверджуємо про конкретну елас­тичність попиту на той чи інший товар. На практиці такі твердження, як правило, вказують на еластичність, обчис­лену за допомогою формули середньої точки або іншого альтернативного методу на інтервалі зміни цін, що спосте­рігається на ринку цього товару. Керуючись цими поло­женнями, економісти виводять деякі узагальнення про те, що робить попит на певні види товарів еластичним, а на інші – нееластичним.

Важливим чинником, що визначає елас­тичність попиту на товар, є наявність товарів-замінників (взаємо замінюваних товарів). Коли у товару є близький товар-замінник, то попит на нього має тенденцію до відносної еластичності, оскільки люди легко можуть переходити на товари-замінники у разі підвищення ціни на товар, еластич­ність якого розглядається. Наприклад, попит на кукуруд­зяну олію відносно еластичний, оскільки її можна легко за­мінити будь-якою іншою рослинною олією у процесі при­готування їжі. З іншого боку, попит на сіль відносно нееластичний, оскільки для неї немає товарів-замінників.

Чим більшою є частка видатків на деякий продукт у бюджетах його споживачів тим вищою буде за інших одна­кових умов еластичність попиту на нього. На такі товари, як сіль, сірники, олівці, питома вага яких у бюджеті родини незначна, попит відносно нееластичний. У той же час по­пит, скажімо, на легкові автомобілі, нерухомість є відносно еластичним, тому що ці товари займають вагоме місце у бюджеті споживача.

Попит на предмети першої необхідності, як правило, неелас­тичний, а на предмети розкоші – еластичний. Хліб і елект­роенергія – предмети першої необхідності. Підвищення цін не спричиняє істотного зменшення їх споживання для побутових потреб. Попит на сіль звичайно є вкрай нееластичним, зокрема і тому, що вона є предметом першої необхідності.

Комплементарні товари (взаємо доповнювані товари) також відіграють певну роль у розумінні еластичності попиту. Якщо якийсь товар є менш значним доповнювачем важливого товару, тобто товару, який ста­новить значну частку бюджету споживача, то попит на нього звичайно нееластичний. Наприклад, попит на ма­шинне мастило нееластичний, тому що воно є доповнюва­чем більш важливого товару – бензину. Ціна на бензин значно більше впливає на рішення власників автомобілів стосовно частоти користування ними, ніж ціна машинного мастила, яке вони міняють час від часу.

Одне з найважливіших міркувань щодо визначення еластичності попиту – це часові межі, в яких споживачі ух­валюють рішення про покупки. Через деякі обставини в ко­ротких проміжках часу попит на більшість продуктів менш еластичний, ніж у довгих часових інтервалах. Одна з при­чин цього – повне і абсолютне пристосування до зміни ціни якогось товару може вимагати змін в асортименті і кіль­кості продуктів, що входять у споживчий „кошик”. Класич­ний приклад – ціна на бензин. Коли в 70-х роках у західних країнах ціни на бензин стрімко зросли, спочатку багато лю­дей намагалися зменшити регулярність поїздок, але обсяг спожитого бензину зменшився незначно. Однак з часом автовласники пристосувалися до ситуації. Вони купляли еко­номічніші автомобілі, шукали житло ближче до місця праці чи частіше використовували послуги муніципального транс­порту. Поступово величина попиту на бензин впала значно більше, ніж відразу після підвищення цін на нього. Інша причина вищої еластичності попиту в довгих ча­сових інтервалах полягає в тому, що підвищення ціни од­ного товару спонукає підприємців розвивати виробництво, товарів-замінників, які, як ми вже зазначали, є визначаль­ним чинником еластичності попиту.

І, нарешті, ще – однією причиною більшої еластичності попиту у довгому часовому періоді є повільна і поступова адаптація смаків споживачів.

Коефіцієнти цінової еластичності попиту для кожного товару чи послуги визначаються за допомогою відповідних розрахунків. Ці коефіцієнти з часом змінюються і є різними в один і той же час для різних країн.

Розглянуті вище два види еластичності дозволяють до­сить точно виявляти існуючі зв’язки між зміною ціни і ве­личини попиту певного товару. Економісти використову­ють також й інші види еластичності, які застосовують з ме­тою вивчення впливу нецінових чинників (рівень цін взаємозамінних та взаємо доповнюваних товарів, середній дохід споживачів певного товару) на попит у цілому. Чутливість попиту до змін у доході, тобто гранична ве­личина переміщення кривої попиту, у разі зміни доходу, вимірюється за допомогою еластичності попиту за дохо­дом. Цей вид еластичності визначається як відношення від­сотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходу споживачів цього товару. Вимірювання еластичнос­ті попиту за доходом базується на припущенні, що ціна то­вару в конкретний момент не змінюється.

Числове значення еластичності попиту за доходом тісно пов’язане з поняттям нормальних товарів (їх ще називають товарами вищої споживчої цінності) і товарів нижчої спо­живчої цінності. Для нормальних товарів підвищення до­ходу викликає підвищення попиту на них. Оскільки в цьому випадку дохід і попит змінюються в одному і тому ж напрямі, еластичність попиту за доходом на товари вищої споживчої цінності матиме додатний коефіцієнт. Навпаки, для товарів нижчої цінності збільшення доходу викликає зменшення попиту. Тут дохід і попит змінюються в проти­лежних напрямах, тому еластичність попиту за доходом для товарів нижчої цінності матиме від’ємний коефіцієнт.

Які блага у мікроекономіці розглядаються як товари нижчої цінності? З ростом доходу споживачі прагнуть пе­реключити свій попит на якісніші зразки усіх благ – з де­шевих черевиків на дорожчі, з дешевих м’ясних котлет на натуральні біфштекси тощо. Отже, швидше за все, саме низькоякісні варіанти будь-якого товару є благами нижчої цінності в економічному розумінні. З ростом доходу обсяг попиту на такі товари реально зменшується.

Поняття еластичності попиту за доходом є корисним для розуміння ще однієї суттєвої відмінності – між предме­тами розкоші і предметами першої необхідності. Економісти вивели таке правило: до предметів розкоші відносять ті блага, для яких коефіцієнт еластичності попиту за доходом більший за одиницю, а до предметів першої не­обхідності відносять ті блага, для яких цей коефіцієнт менший за одиницю.

Якщо еластичність попиту за доходом перевищує оди­ницю, то приріст доходу на 1% збільшує обсяг попиту більше ніж на 1% за інших рівних умов. За фіксованих цін це означає, що загальна сума видатків на певний товар та­кож зростає більше ніж на 1%. Таким чином, частка спо­живчих видатків, що припадають на предмети розкоші, зростає зі зростанням доходів. Звідси випливає, що заможні люди витрачають більшу частку своїх доходів на предмети розкоші, ніж бідні. У відповідності з тими ж аргументами частка споживчих видатків, що припадають на предмети першої необхідності (такі, як шкарпетки і хліб), падає зі зростанням доходу. Це означає, що бідні в загальному тра­тять більшу частку своїх доходів на предмети першої необ­хідності, ніж багаті. В міру того, як країна, стає заможні­шою, галузі, що виробляють товари нижчої цінності (де­шеві і низькоякісні), - звужуються, галузі, що виробляють предмети першої необхідності, - зростають темпом нижче середнього, а галузі з виробництва предметів розкоші, - підвищуються у темпі вище середнього.

Враховуючи зазначену закономірність, можна очіку­вати, що на початку нового тисячоліття в Україні високими темпами будуть розвиватися такі галузі, як сільське госпо­дарство, харчова і легка промисловість. Це випливає із значного зниження рівня реальних доходів переважної більшості українських сімей. У цих умовах галузі, що ви­робляють предмети першої необхідності, повинні розвиватися темпом вище середнього, а галузі, що виробляють предмети розкоші, мають зростати темпом нижче серед­нього. В цьому полягає одна з особливостей розвитку галу­зевої структури бідної країни на відміну від заможної.

Іншим неціновим чинником, що спричинює зміну попи­ту на певний товар, як відомо, є зміна ціни деякого іншого товару. Так, попит на курчатину виявляється залежним від ціни на яловичину, а попит на мастило для автомобілів – від зміни ціни бензину тощо. Такі економічні залежності можуть виражатися в рамках поняття перехресної еластич­ності попиту, яку визначають як відсоткову зміну вели­чини попиту одного товару, зумовлену одновідсотковою зміною ціни іншого товару. Формула середньої точки для обчислення коефіцієнта перехресної еластичності попиту виглядає так само, як формула середньої точки для обчислення коефіцієнта еластичності попиту за ціною, з тією лише різницею, що чисельник у цьому випадку показує відсоток зміни величини попиту на один товар, а знамен­ник – відсоток зміни ціни деякого іншого товару.

Перехресна еластичність попиту пов’язана з поняттями товарів-замінників і комплементарних товарів. Оскільки яло­вичина і курчатина є взаємозамінними товарами стосовно одне одного, підвищення цін на яловичину збільшує попит на курчатину; у цьому випадку перехресна еластичність попиту виражатиметься додатним коефіцієнтом. Навпаки, автомобільне мастило і бензин є взаємо доповнюваними то­варами, і зростання цін на бензин, за інших однакових умов, зменшить попит на мастило. Таким чином, перехрес­на еластичність попиту виражатиметься від’ємним коефі­цієнтом.

Поняття еластичності поширюється не лише на попит. Воно також може використовуватися для визначення реак­ції величини пропозиції на зміну ціни. Формально еластич­ність пропозиції за ціною визначається як відсоток зміни у величині пропозиції продукту, зіставлений з відсотком зміни у ціні продукту. Зауважимо, що формула середньої точки для обчислення коефіцієнта еластичності пропозиції збігається з аналогічною формулою для обчислення коефі­цієнта еластичності попиту за ціною. Різниця лише у тому, що параметр Р у чисельнику цієї формули тепер позначає величину пропозиції, а не величину попиту, як раніше. Оскільки між зміною ціни і величини пропозиції існує, як правило, пряма залежність, ця формула дає додатне значен­ня коефіцієнта еластичності пропозиції. На рис. 6 додаток Д показано розрахунок дугової еластичності пропозиції для двох кривих пропозиції: кривої S₁ постійною еластичністю і вона ж є лінійною кривою пропозиції; кривої S₂ зі змінною еластичністю і вона ж є нелінійною кривою пропозиції.

Як бачимо, в межах дуги АВ, що розташована на кривій S₂ , пропозиція гіпотетичного товару відносно еластична, оскільки Еs₃ = 3,4. Разом з тим у межах дуги МN, що роз­ташована на тій же кривій пропозиції, пропозиція відносно нееластична. Дуги, розташовані на лінійній кривій пропо­зиції, репрезентують третій тип еластичності пропозиції – одинично еластичну пропозицію, оскільки Еs₁ = Еs₂ = 1.

Поряд з дуговою еластичністю пропозиції економісти використовують у разі потреби й інші види еластичності пропозиції. Зокрема, вони використовують формулу визна­чення коефіцієнта точкової еластичності пропозиції. Ця формула схожа на формулу визначення коефіцієнта точко­вої еластичності попиту:

Еs = ОР : РТ,

де Еs – коефіцієнт точкової еластичності пропозиції; ОР – ціна за одиницю товару для точки, в якій визначаємо еластичність пропозиції (наприклад, для точки А на рис. 7 додаток Д довжина відрізка ОР становить 6 грн.);

РТ = ОТ – ОР;

ОТ – довжина відрізка на вертикальній осі від початку системи координат до точки перетину цієї осі лінійною кри­вою пропозиції (на рис. 7 зображено дві такі криві – S₁ і S₂ ).

На рис. 7 показаний розрахунок коефіцієнтів еластич­ності пропозиції для точок А і В, розташованих на кривих пропозиції S₁ і S₂ . Варто звернути увагу на те, що на рис. 7 крива пропозиції S₁ є лінійною кривою і вона перетинає вертикальну вісь вище початку системи координат, про що свідчить розташування точки Т₁ . Така крива пропозиції харак­теризує відносно еластичну пропозицію в будь-якій її точці, тобто в будь-якій її точці Еs завжди буде більше, ніж оди­ниця. Якщо ж лінійна крива пропозиції перетинає верти­кальну вісь нижче початку системи координат (на рис. 7 та­ке розташування має крива S₂ ), то вона характеризує від­носно нееластичну пропозицію в будь-якій її точці, тобто в будь-якій її точці Еs завжди буде менше, ніж одиниця[5].

На рис. 8 додаток Д представлені три криві пропозиції, які харак­теризують еластичність пропозиції рівну одиниці (крива S₁ ); абсолютно або досконало еластичну пропозицію (крива S₂ ); абсолютно або досконало нееластичну пропозицію (крива S₃ ).

Інколи в економічній літературі виділяють перехресну еластичність пропозиції. Виділення цього виду еластич­ності пропозиції пов’язують з наявною для продавців мож­ливістю переключення з виробництва одного товару на виробництво іншого. Наприклад, виробництво червоного ви­на може бути замінене випуском білого. Формула середньої точки для перехресної еластичності пропозиції виглядає так само, як формула середньої точки для перехресної еластичності попиту. Різниця лише у тому, що у чисельни­ку міститься відсоток зміни обсягу пропозиції одного това­ру, а в знаменнику - відсоток зміни ціни іншого товару. Перехреста еластичність пропозиції взагалі є від’ємною: збільшення ціни того ж червоного вина, за інших рівних умов, призведе до зменшення обсягу пропозиції білого ви­на. Високе від’ємне значення перехресної еластичності пропозиції між двома товарами виникає тоді, коли вироб­ники в середньому легко переорієнтовуються з виробницт­ва одного товару на виробництво іншого.

Оперуючи поняттям еластичність пропозиції за ціною, економісти беруть до уваги чинники, від яких вона зале­жить. Одним із визначальних складових еластичності пропо­зиції будь-якого продукту є мобільність факторів його виробництва. В цьому випадку термін „мобільність” має ви­ражати ту легкість, з якою необхідні фактори виробництва можуть бути залучені з інших галузей, а також і їхню зво­ротну трансформацію. Класичним прикладом мобільних ре­сурсів є вантажний транспорт. Під час жнив і доставки уро­жаю на ринок постачальники сільськогосподарської про­дукції конкурують між собою, підвищуючи ціни на вантажоперевезення на місцевих ринках. Транспортні компанії і незалежні водії уважно стежать за кон’юнктурою – таким чином навіть відносно маленьке підвищення тарифів на вантажоперевезенні в одному місці здатне залучити туди необхідну кількість транспорту.

Навпаки, цілі групи товарів виробляються за допомо­гою значно менш мобільних ресурсів. Характерним у цьому відношенні є ринок нафти і нафтопродуктів. На по­чатку 70-х років у зв’язку з різким зростанням цін на нафту у виробників з’явилися додаткові стимули для буріння но­вих нафтових свердловин. Однак при обмеженій кількості бурових вишок та іншого високо спеціалізованого облад­нання (не кажучи вже про незначну кількість місць, придат­них для цих цілей) десятикратне підвищення цін на нафту за десятиліття викликало лише відносно невелике збіль­шення її видобутку.

Другим важливим чинником, що визначає еластичність пропозиції є час. Як, і у випадку з попитом, еластичність пропозиції за ціною має тенденцію збільшуватися в довгих часових інтервалах. Частково це випливає із мобільності еко­номічних ресурсів. У коротких часових проміжках випуск багатьох видів продукції може підвищуватися, в першу чергу, шляхом залучення структурно найгнучкіших факто­рів виробництва – наприклад, збільшення чисельності зайнятих у певній сфері або ж збільшення тривалості робочого часу (запровадження замість однієї, скажімо, двох змін). Однак такі заходи, по суті, ведуть, у першу чергу, до збільшення витрат на одиницю продукції, що випускається. Тобто ці заходи, не підкріплені залученням інших ресурсів, малоефективні. Якщо ж фірми очікують, що зберігатиметь­ся тенденція до збільшення обсягів продажу якогось про­дукту в довгій перспективі, то доцільно вкладати у вироб­ництво такого продукту менше мобільних і спеціалізованих ресурсів – реконструювати технологічні лінії, обладнання тощо. Після відповідних заходів можливо налагодити ви­пуск значно більшого обсягу певної продукції, причому за нижчими цінами. З плином часу адаптація виробників до нових ринкових умов - навчання персоналу в процесі ро­боти, вивчення ринку – поліпшує кон’юнктурні можливості щодо відповідності випуску продукції попиту, що зріс. Усе це сприяє збільшенню еластичності пропозиції.

4. Діалектична залежність попиту і пропозиції.

У ринковій економіці ціна є важливим чинником, який визначає, що, як і для кого вироб­ляти. Тому це вимагає від нас уважніше подивитися на те, як ціни визначаються у ринковій економіці. Як перший крок до опису цього процесу, маємо визначити рівноважну ціну товару. В різних місцях цього підручника буде застосовуватися поняття рівноваги, яке є надзвичайно важливим в економічній теорії, як і б багатьох інших галузях науки.

Рівновага означає стан спокою або баланс між проти­діючими силами. Це така ситуація, за якої відсутня тенден­ція до зміни. Рівноважна ціна – це така ціна, до якої ма­тиме тенденцію наближатися дійсна або фактична ринкова ціна. Це ціна, яка може утримуватися на певному рівні довший час. Будь-яка ціна, яка не є рівноважною, не може утримуватися на певному рівні довго, оскільки діють базові ринкові сили, які стимулюють зміну ціни.

Кращий спосіб зрозуміти, що саме мається на увазі під рівноважною ціною, - це розглянути конкретний випадок, такий, як ринок курчатини. Нанесемо криву попиту (рис. 1) і криву пропозиції курчатини (рис. 5) на одну площину (рис. 9 додаток Е). Таке поєднання є можливим, оскільки криві по­питу і пропозиції виконані з використанням однакових одиниць вимірювання по кожній осі. Графік, показаний на рис.9, допоможе визначити рівноважну ціну курчатини. Почнемо з розгляду того, що трапилося б, якби на ринку встановилися різні ціни. Наприклад, за ціни 12грн. за 1 кг крива попиту показує, що величина попиту на курчатину становитиме 60 000 кг на рік, тоді як крива пропозиції пока­зує, що пропонуватиметься 122 500 кг на рік. Таким чином, якщо ціна становитиме 12 грн. за 1 кг, утвориться надлишок або перевищення величини пропозиції над величиною попиту в 62 500 кг, що показано лінією „надлишок”. За цих обста­вин, деяка кількість пропонованої курчатини не могла б бути проданою. Запаси кур­чатини збільшились, і виро­бники прагнули б зменшу­вати свої ціни для того, щоб позбутися небажаних запа­сів. Стрілки вздовж кривих – це напрям, в якому змінює­ться ціна, якщо на ринку є надлишок. Таким чином, ці­на 12 грн. за 1 кг не є рівно­важною ціною.

Якби ціна була 2 грн. за 1 кг, то крива попиту показа­ла б бажану для споживачів кількість продукту (110 000 кг), а крива пропозиції – бажану для виробників величину про­позиції (5000 кг). Знову знаходимо розбіжність між величи­нами попиту та пропозиції курчатини на рік: величина про­позиції курчатини була б меншою, ніж величина попиту на неї. Як показано на рис. 14, була б нестача, або пере­вищення величини попиту над величиною пропозиції у 105 000 кг на рік, що показано лінією „нестача”. За цих об­ставин деякі споживачі, які (уявно) хотіли купувати курча­тину за такою ціною, не змогли б її придбати, тобто на ринку курчатини мав би утворитися дефіцит. В умовах де­фіциту конкуренція між покупцями за обмежену кількість товару призводить до зростання ціни, як показано спрямо­ваними вгору стрілками. Таким чином, ціна 2 грн. за 1 кг не змогла б утримуватись довго. Отже, 2 грн. за 1 кг також не є рівноважною ціною.

Рівноважною є та ціна, за якої кількість попиту дорів­нює кількості пропозиції. На конкурентному ринку ця рів­новага досягається на перетині кривих попиту і пропозиції (точка е на рис. 9). За ціни рівноваги нема ні надлишку, ні нестачі. На рис. 14 рівноважною є ціна у 6 грн. за 1 кг. Та­ким чином, ціна 6 грн. за 1 кг є рівноважною, а 77 500 кг – рівноважною кількістю.

Та ціна, за якою товар продається, є дійсною, а не рів­новажною ціною, оскільки, як уже підкреслювалося, дійс­ною (фактичною) є всяка ціна, за якою товари продаються і купуються. Економісти спрощено припускають, що фактич­на ціна на ринку вільної конкуренції наближатиметься до рівноважної, оскільки дія ринкових сил штовхає фактичну ціну до рівноважної. Таким чином, коли криві попиту і пропозиції залишаються стабільними протягом довшого часу, дійсна ціна буде прямувати до рівноважної.

Доти, поки фактична ціна на конкурентному ринку пе­ревищує рівноважну, на неї буде тиснути надлишок. Ана­логічно, якщо фактична ціна менша, ніж рівноважна, на неї тиснутиме нестача. У першому випадку фактичну ціну конкурентні сили штовхатимуть униз, а в другому – вгору. Таким чином, завжди існує тенденція наближення фактич­ної ціни до рівноважної. Проте вона не передбачає, що цей рух є завжди швидким. Інколи він може бути тривалим, а інколи фактична ціна ніколи не наближається близько до рів­новажної, оскільки за короткий час рівноважна ціна зно­ву змінюється. Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що фактична ціна завжди прямує до рівноважної ціни. Цей висновок має велике теоретичне і практичне значення. Проте в багатьох випадках єдине, що потрібно – це перед­бачити, зростатиме ціна чи знижуватиметься.

Вплив на ринкову рівновагу зміни у попиті. Ми вже бачили, що криві попиту переміщуються відповідно до змін у нецінових детермінантах попиту. Будь-який графік по­питу і пропозиції, подібний до зображеного на рис. 9, по суті, є моментальним знімком ринкової ситуації протягом певного періоду, тобто такого періоду, в межах якого нецінові чинники, що визначають попит і пропозицію, є ста­лими. Нас цікавить, що відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту тієї ж курчатини, коли його крива по­питу змінюється?

Припустімо, що зростають доходи споживачів, і крива попиту на курчатину переміщується вправо від D₀ до D₁ . Проте, коли відбудеться таке переміщення, ціна Р₀ пере­стане бути рівноважною, але деякий час вона залиша­тиметься дійсною ціною. За цієї ціни виникає нестача кіль­кості пропозиції, або, по-іншому, дефіцит курчатини, який на рис. 10 додаток Е вимірюється довжиною відрізку Q₀ Q’ = 77 500 кг – 100 800 кг = - 23 300 кг. Якась частина споживачів не змо­же придбати за ціною Р₀ бажану кількість курчатини, що спонукатиме їх підвищувати ціну попиту. Підвищення ціни попиту – це форма прояву конкуренції між споживачами за право купівлі додаткової кількості курчатини. Вона сти­мулює виробників до збільшення обсягу пропозиції кур­чатини, оскільки з’являється можливість підвищувати ціну пропозиції відповідно до зростання ціни попиту. Така за­лежність спонукатиме виробників конкурувати між собою за право продавати більшу кількість курчатини за вищою ціною. Отже, тимчасове порушення ринкової рівноваги, спричинене зростанням доходів споживачів, матиме такі наслідки:

1)зумовить тимчасове існування дефіциту курчатини;

2)примусить діяти конкурентні сили;

3)рівноважна ціна Р₀ втратить свій „статус”, тобто пе­рестане бути рівноважною, але деякий час залишатиметься дійсною;

4)фактично діюча ціна якийсь час залишатиметься ниж­че рівня нової рівноважної ціни, але буде неухильно на­ближатися до цього рівня.

Порушення ринкової рівноваги в умовах досконалої конкуренції є тимчасовим, якщо уряд не втручається у ри­нок певного товару і не встановлює обмеження на зміну ціни. Через деякий час ринок знову урівноважується, встановлюється нова рівноважна ціна Р₁ і кількість Q’₀ точці перетину старої кривої пропозиції Sо та нової кривої попиту D₁ (точка е' на рис.10). Тепер на ринку курчатини продава­тиметься кількість Q'₀ . Як бачимо, встановлення нової рів­новажної ціни очищує ринок від нестачі величини пропо­зиції, а тому можна сказати, що ця ціна виконує ринкоочисну функцію.

Можна зробити висновок: збільшення попиту за інших однакових умов збільшуватиме ринкову рівноважну ціну і кількість, тоді як зменшення попиту зменшуватиме рівно­важну ціну і кількість. Тепер можна пояснити, чому зросла ціна на курчатину у випадку, про який ішлося у першому газетному повідомленні (згадайте два газетні повідомлення, розглянуті у першому питанні теми): крива ринкового по­питу на курчатину зросла, що спричинило зростання рівно­важної ціни. Вплив зміни у пропозиції на ціну. Криві пропозиції так само, як і попиту, з часом переміщуються внаслідок змін у нецінових чинниках, що впливають на пропозицію. Що ж відбувається з рівноважною ціною і кількістю продукту тієї ж курчатини, коли його крива пропозиції змінюється?

Припустімо, що з’явилася ефективніша технологія від­годівлі курчат. Як ми вже знаємо, за інших однакових умов пропозиція курчатини має зрости, і крива пропозиції переміститься вправо. На­слідком удосконалення технології виробництва стане змен­шення рівноважної ціни з P₀ до Р'₀ і збільшення рівноваж­ної кількості попиту - пропозиції з Q₀ до Q₁ . Можна зробити висновок: збільшення пропозиції за ін­ших однакових умов зменшуватиме рівноважну ціну і збі­льшуватиме рівноважну кількість попиту – пропозиції. До­сить просто з’ясувати, що зменшення пропозиції матиме протилежні наслідки.

Висновки

За допомогою поняття „попит” економісти описують поведінку не лише фактич­них, а й потенційних покупців товарів і послуг. Поняття „попит” характеризує взаємозв’язок між ринковою ціною та кількістю товару, яку споживачі (домогосподарства) ба­жають купувати за інших однакових умов протягом пев­ного періоду часу. Цей взаємозв’язок називають шкалою (схемою) попиту або кривою попиту. Шкалу попиту пода­ють за допомогою табличного методу, а криву попиту – графічного методу

В економічній теорії оперують кількома видами попиту. Макроекономіка використовує поняття „сукупний попит”, тоді як мікроекономіка використовує такі поняття: „ринко­вий попит”, „індивідуальний попит”, „попит на продукт окремої фірми”, „галузевий попит” тощо. Відповідно до цього необхідно уточнювати в кожному конкретному ви­падку, про яку саме величину попиту йдеться. У цій темі аналізуються величини попиту всіх споживачів товару (ринкова величина попиту) та окремого споживача (індиві­дуальна величина попиту).

Кожен ринок має сторону пропозиції, так само як і сто­рону попиту. Пропозиція – це кількість певного товару, яку виробники бажають виготовляти і продавати за кожної ціни протягом певного періоду часу за інших однакових умов.

Пропозиція може бути представлена шкалою (схемою) пропозиції, тобто таблицею, яка показує кількість певного товару, що буде пропонуватись за кожного рівня ціни за інших однакових умов у межах деякого часового періоду.

На попит і пропозицію впливають багато різних факторів, і ре­акція на них теж різна. Ступінь зміни попиту й пропозиції під впли­вом певних факторів характеризує ступінь їх еластичності. Еластич­ність – це міра реагування однієї змінної величини на зміну іншої? здатність функції реагувати на зміну аргументу. Еластичність вира­жається як відношення відсоткових змін. Це уніфікована форма ви­разу, відсотки залишаються незмінними у будь-якому випадку, неза­лежно від того, в яких одиницях вимірювання виражаються початко­ві дані.

Також необхідно відмітити, що попит і пропозиція на ринку взаємопов’язані. Саме з їх допомогою встановлюється ціна на той чи інший товар, а також визначається необхідна кількість даного товару.

Отже, попит і пропозиція є досить складними процесами, знання їхніх законів та особливостей є необхідними для майбутніх економістів, які працюватимуть в ринковій економіці.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю. Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

2. Беляєв О.О. Бебело А.С. Перехідна економіка: основні концепції та характерні риси. – К.: КНЕУ, 2001.

3. Бодров І.О., Рибалкін А.В. Політична економія. – К.: КНЕУ, 2001.

4. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1995.

5. Гальчинський А.С. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. – К.: Вища щкола, 1999.

6. Климко Г.Н. Основи економічної теорії. – К.: Знання Пресс, 2001.

7. Кривенко К.Т., Савчук В.С. Політична економія. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.

8. Мочерний С.В., Симоненко В.К. Основи економічної теорії. – К.: Знання 2000.

9. Ніколенко Ю.В. Політекономія. – К.: ЦУЛ. – 412 с.

10. Предборський В.А. Основи економічної теорії. – К.: Кондор, 2002. – 621 с.

Додаток А

Таблиця 1. Шкала ринкового попиту на курчатину, 2000 р. (гіпотетичні дані)

P

грн./кг

12

10

8

6

4

2

0 20 40 60 80 100 120 140

Q (тис. кг на рік)

Рис. 1. Ринкова крива попиту на курчатину

Додаток Г

Таблиця 2. Шкала ринкової пропозиції курчатини, 2000 р. (дані гіпотетичні)

P

грн./кг

12

10

8

6

4

2

0 20 40 60 80 100 120 140

Q (тис. кг на рік)

Рис.5 Крива ринкової пропозиції курчатини.

Додаток Е

P

грн./кг

12

10

8

6

4

2

0 20 40 60 80 100 120 140

Q (тис. кг на рік)

Рис. 9. Рівновага на ринку курчатини