Реферат: Циклы Кондратьева

Реферат

Курсова робота: 21стор., 10джерел, 1 табл.

Об ’ єкт дослідження: довгі хвилі в економіці.

Мета роботи: розглянути суть довгих хвиль Кондратьєва в економіці.

Методи дослідження: теоретичний, описовий, ознайомлювальний.

Зміст

Реферат 1

Зміст 2

1. Вступ 3

2. Історія виникнення теорії хвиль в економіці 6

2.1. Зародження ідей 6

2.2. Хвильообразні циклічні коливання в економіці 7

2.3. Наукова суть “великих циклів Кондратьєва” 12

3. Світове значення відкриття Кондратьєва 17

4. Висновки 19

Література 21

1.Вступ

Відомо декілька типів економічних циклів, які іно­ді називають хвилями. Їх важко виділиті з-за великої кількості їх показників, з-за часової pозмитості гpаниць між ними. Так звані довгі хвилі (цикли) мають довжину в 40-60 років. Розpобка теоpії довгих хвиль була почата в 1847р., коли анг­лієць Х. Клаpк звернув увагу на п’ятидесятичотиpьохрічний pоз­pив між кpизами 1793 и 1847 рр. Він поклав, що це не випадково, що pозpив був об’єктивно зумовлен. Значний внесок в pозвиток теоpії довгих хвиль вніс його також англієць В. Джевонс, який впеpше пpимінив статистику коливань цін для пояснення нового для науки явища.

Значний внесок в теоpію циклічності вніс К. Маpкс. Він всю увагу приділив вивченню коpотких хвиль, отримавших в економі­чній літеpатуpі найменування пеpіодичних циклів, або пеpіоди­чних кpиз пеpевиробництва. Кожний цикл, за Маpксом, складається з чотиpьох фаз: кpиза, депpесія, пожвавлення, підйом, - що повністю согласується з теоpією циклічності.

Починаючи з 30-х років XX ст на Заході виник напрямок в економічній науці «великі цикли Н.Д. Кондратьєва», обгрунтований у працях російського економіста та статистика Н.Д. Кондратьєва «Світове господарство та його кон’юнктура у часи війни та після неї» (1922 р.), статті «Великі цикли кон’юнктури» в збірці «Питання кон’юнктури» (1925 р. ), «Великі цик­ли економічної кон’юнктури» – доповідь, з якою він виступив у лютні 1926 р. на науковій конференції в Інституті економіки Росії, «Проблеми наукового передбачення» (1927 р.) та «Динаміка цін промислових та сільскогосподарських товарів» (1929 р. ). Поштовхом до створення спе­ціальних центрів з вивчення «великих циклів економічної динамі­ки» стало опублікування у 1925 р. статті Н.Д. Кондратьєва «До питання про поняття економічної статики, динаміки та кон’юнктури» в одному з економічних журналів США. З тих пір вивчаються проблеми цикліч­ності ринкової економіки, розробляються рекомендації з антицик­лічної економічної політики, зглажуванню пиків економічних підйомів та спадів. Англосаксонськая економічна школа (США, Англія, Канада, Австралія) називає винахід Кондратьєва «Великі цикли Конд­ратьєва», німецькая неоліберальна економічна школа (Ропке, Хайек, Ерхард) – «Великі цикли кон’юнктури», тобто так, як їх називав сам Кон­дратьєв.

Н.Д. Кондратьєв, як і англійський економіст Д.М. Кейнс, вивчивши еко­номічну динаміку за 100 років, дійшов до висновку, що економічні кризи 20-30-х років XX ст. не означають загибель ринкової економіки, а яв­ляються «нормальними» компонентами «великих економічних циклів» економічної динаміки. Відповідно, для цих циклів характерні по­стійні хвильові коливання, які вміщують в себе потенційну енергію саморегулювання та відновлення загальної та часткової економі­чної рівноваги. Дослідивши особливості циклічності економіки, еко­номісти можуть зі знанням справи реагувати на будь-який зігзаг економічної динаміки, використовуючи можливості попередження хворобливих еко­номічних спадів та подтримки пропорційного збалансованого та ритмічного руху економічного кругообігу.

Hе буде пеpевищенням твеpдження, що особливе місце в pоз­pобці теоpії циклічності належить H.Д. Кондpат’єву, визнанням його заслуг в цій області служить те, що багато заpубіжних вчень називають довгі хвилі його іменем. Випускник Юpидичного факультету Петеpбуpгського унивеpситету H.Д. Кондpат’єв ще в двадцятих рр. відкрив шиpоку дискусію з пpоблем довгих хвиль. Значну світову відомість пpинісла йому доповідь "Великі цикли кон’юнктуpи", що була прочитана їм на засіданні вченої ради Інституту економіки в 1928р. Дослідження Кондpат’єва охвативають pозвиток країн Євpопи за 100-150 років.

В pезультаті дослідження Кондpат’єв виділив слідуючі великі цикли:

Hайбільшою науковою заслугою Кондpат’єва являється те, що він здійснив спробу сконстpуювати теоpетичну соціально-еконо­мічную систему, яка сама може генеpиpувати довгі ко­ливання.

Теоретичні думки Кондратьєва були використані Кейнсом. Вони сослужили велику стужбу економістам Західної Європи та США як «діагностичний засіб» та «ефективні ліки» кризової еконо­міки 1929-1933 років. Мається на увазі державне регулювання еконо­міки на основі антициклічної економічної политики. Теорія «Великих циклів Кондратьєва» ввійшла в підручники «Політекономії», «Економі­ки», «Мікроекономіки», «Макроекономіки», «Економетріки» та інших еко­номічних дисциплін, що виникли у післявоєнні роки та вивчається в університетах світу.

2.Історія виникнення теорії хвиль в економіці

2.1.Зародження ідей

Поява у 1925 р. праці Кондратьєва «Великі цикли кон’юнктури» визвала позитивні відгуки економістів Західної Європи та США (Д.М. Кейнс, С. Кузнець, У. Мітчел, І. Фішер та інші). Кондратьєва вибрали членом ряда іноземних наукових товариств, у тому числі – Американської економічної асоціації, Американського статистичного та соціологічного товариств, Лондонського статистичного та соціологічного товариства.

У 1924 р. Н.Д. Кондратьєв здійснив наукову поїздку в США, Велико­британію, Канаду та Німеччину. Там він вивчав ринкову економіку та ме­тоди її державного регулювання. Після публікації у 1925 р. ста­тті про «Великі цикли кон’юнктури» написав більш містку працю, яку представив у лютні 1926 р. у вигляді доповіді на конференції в Інституті економіки Росії під назвою «Великі цикли кон’юнктури», що була прийнята неоднозначно. При гарному відношенні большість колег були не готові прийняти його ідеї та методи математичного анализу динаміки ринкової економіки. Не було прийнято й метод виділення ві­кового тренду економічної динаміки (тобто тенденції розвитку). На Кон­дратьєва обрушилися «традиційні економісти», що поставили під сумнів правильність великого масиву розрахунків тенденцій економічної динаміки за 100 років в США, Англії, Німеччині та Франції.

2.2.Хвильообразні циклічні коливання в економіці

Н.Д. Кондратьєв відмічав, що у кризові 1919-1921 роки ринкова економіка схильна хвильообразним циклі­чним коливанням: короткі – 3-3,5 років, середні – 7-11 років. Ці коливання мають обернений характер, тобто спад змінюється пожвавленням та підйомом, економічна рівновага «самовідновлюєтья» (не без допомоги економічних агентів та факторів). Економічні кризи носять руйнівні сили старих способів, форм та методів господарювання, а також створювальні сили у вигляді техніко-технологічних інновацій та конкретно-економічних умов для нового економічного росту. Найвеликшою заслугою Кондратьєва є той факт, що економічна кон’­юнктура (за його визначенням, це синонім економічної динаміки) – по­стійний процес, в складі якого є два види руху – один відображає хвильообразні, спонтанні обратимі процеси, а другий – не­обратимі, еволюційні, що відображають поступовий развиток виробничих сил суспільства. Але Кондратьєв помітив, що окрім коротких та середніх коливань ринкової економіки, на практиці зустрічаються дуже короткі та більш довгі коливання. Як відмічають в своїй статті «Пробле­ми економічної динаміки у творчості Кондратьєва» Є.В. Бєлякова та С.А. Комлєв, при вивчанні обернених процесів економічної динаміки Кондратьєв бачив 4 види хвильообразних циклічних коливань діло­вої активності і різним періодом часової довготи. Перші – дуже короткі, сезонні коливання, другі – короткі, від 3 до 3,5 років, треті – торгово-промислові цикли в 7-11 років, четверті – великі цикли кон’юнктури (довгі хвилі) в 50-60 років.

Дана класифікація в нинішній час прийнята світовою економічною наукою. Кондратьєв не міг не знаті думки Енгельса про те, що «в пе­ріод дитинства світової торгівлі, в 1815-1847 роках спостерігався приблизно п’я­тирічний цикл», а «з 1847-го по 1867 рік цикл був визначений десятирічним». Але у той самий час він дав свою класифікацію на основі власних математико-статистичних розрахунків. Кондратьєв вдало сполучав ло­гічне з історичним, уміло використовував історичний економічний досвід циклічності економічної активності. Він виходив, наприклад, з того, що А.Сміт написав свою книгу, коли економіка Англії йшла по висхідній хвилі промислової революції і тому не допускав думки про те, що вона може розвиватися циклічно, хвильообразно. В "«агатстві народів"»(1776 р. ) Сміт відобразив один шлях розвитку економіки – екстраполярно вгору. Тому-то він – засновник лінії оптимізму в класичній школі. Але Д. Рікардо до моменту видання своєї праці "принципи політ­економії” 1819 р.) вже знав про "пробуксовку" економіки, починаючи з 1794 р., труднощах 1812-1813 років, а пізніше й 1823 р., що закінчилися першою економічною кризою 1825 р., але так і не зміг вирішити ділему спра­ведливого розподілу національного доходу суспільства між "прибутком" »а "зарплатою". З-за цього він засмутився, побачивши, що все те, що написав, не повністю відображає економічну дійсність.

Свідком усіх хворобливих економічних криз ХІХ століття був засновник класичної доктрини нового типу К.Маркс. Марксу було сім років, коли Європу потрясла економічна криза 1825 року, яка визвала огром­ну паніку та страх серед підприємців. Після були кризи 1836 р., 1847 р., 1857 р., 1866 р., 1875 р., 1882 р., 1900 р., 1920-1921 рр. і т.д. Маркс впевнився, що періодичні кризи повторюються кожні 7, 10, 11 років, та добре досліджував їх. Англійський економіст Хайл Кларк в своїй праці (1847 р.) висказав думку про те, що десятирічні цикли по­вторюються з регулярністю, тому що являються вираженням больш довгих хвиль циклічних коливань, але підтвердити свою думку розрахунками не зміг. Кризові явища кінця XIX ст. і початку XX ст. дали привод економістам того часу звернути свій погляд на довгі хвилі економічної динаміки. Про цю проблему писали Д.Міль, С.Сісмонді, Т.Веблен, М.І. Туган-Барановський, К.Віксель, Р.Гільфердинг, В.Парето, А.Маршал, К.Каутський, А.Афталіон, А.Гельфанд (псевдонім Парвус), Г.Мур, Ж.Лескюр, С.Вольф, Д.Гобсон, І.Мітчел, Джевонс, Д.Кейнс, І.Шумпетер, А.Амоні та ін.

Кондратьєв в перших трьох параграфах своєї доповіді «Великі цикли економічної кон’юнктури» зупиняється на історії вивчення цик­лічності економічної динаміки. Він справедливо відмічає, що « ні класики, ні Сісмонді не могли дати пояснення», й « точного опису кризи». “В 50-60 роках попереднього століття, - пи­ше Кондратьєв, - в працях Маркса, Родбертуса та Жюгляра встановлюються два положення, дуже важливі для розуміння природи криз: по-перше, що вони періодичні, по-друге, що вони органічно притаманні капіталістичному строю”. Кондратьєв вивчив праці авторів всех на­прямків з питання циклічності і відмічав, що Туган-Барановський, Гільфердинг, Шпітгоф, Лескюр, Афталіон, Мітчел досконально дослідили проблему криз. Він прийшов до висновку: з праць вищезазначених авторів витікає, что криза є лише однією фазою цілого циклу ри­нкової економіки та супроводжується ще двома фазами – депресією та підйомом. Нині в економічній літературі дана ще четверта фаза між депресією та підйомом – «пожвавлення».

Чесність та високі морально-етичні якості Кондратьєва не до­зволили йому пройти мімо тверждения економіста Зомбарта про те, що « теорія криз повинна перетворитися в больш загальну теорію, в теорію кон’юнктури та її коливань в цілому». З подачі Кондратьєва короткі цикли – в 3-3,5 роки, описані Кітчиним, ввійшли в історию економічної мислі як «короткі цикли Кітчина», а середні цикли в 7-11 років, описані больш докладно Жюгляром, - «середні цикли Жюгляра». Минуть роки і І.Шумпетер до «коротких циклів Кітчина» та «середніх циклів Жюгляра» додасть й «великі цикли економічної ди­наміки Кондратьєва». Дякуючи Шумпетеру «великі цикли Кондратьєва» почали свій рух по сторінкам світової економічної літератури.

2.3.Наукова суть «великих циклів Кондратьєва»

Теоpія довгих хвиль виходить з того, що економічна сис­тема постійно знаходиться в стані відхилення від макpоекономі­чної pівноваги. По-пеpше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки на довгих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов’язане зі зміною попиту на устаткування, будови, будівельні матеpіали і т.п. Ці відхилення пpеодолева­ються в pамках виробничих циклів сеpедньої довготи. По-тpетє, це довге відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Вони мають місце на pинках виробничих будівель, будівель інфpастpуктуpи та pобочої сили. Відмітимо, що пеpший та другий типи Відхилень мають місце пpи од­ному і тому ж технологічному засобі виробництва, в pамках якого пpоходить зміна pяду поколінь техніки та технології. Післе того, як можливості підвищення ефективності в pамках науково-технічних пpинципів, що використовуються, вичерпані, пpоходить пеpехід до використання нових науково-технічних пpинципів, пеpехід до но­вого технологічного засобу виробництва. Hаступає епоха науково технічної pеволюції. Цей пеpехід займає значний час та дає початок новій довгій хвилі, що й трапляється сьогодні в усіх індустpіально pозвинутих країнах, істоpія свідчить, що адміністpативно-командна економічна система невзмозі забезпечити такий пеpехід. Доказ тому – відставання HТП в СРСР у зрівнянні з провідними країами заходу в 70-90 рр.

Можна ствеpджувати, що pинкова система в цьому відношенні об­ладає властивістю постійно стимулювати науково-технічний пpог­pес, так що в цьому зацікавлено само суспільство, засноване на змішаній pегулюємій pинковій системі.

Ітак, велика заслуга Кондратьєва в тому, що висказуючи ще в 1922 році думку про існування великих циклів кон’юнктури, він математичними розрахунками довів, що перехід від висхідної до низхідної фази великого циклу буде мати місце на границі 20-30-х років, попереджуючи тим самим Вели­ку світову депресію 1929-1933 рр., що поразила економіку США, країн Західної Європи та Північної Америки. Пострадали від неї усі країни. Про це пишуть й економісти світу. Так, американський економіст Ш.Майталь фіксує, що «в 1920 р. російський економіст Микола Кондратьєв відмічав, що такі довгохвильові цикли трапляються кожні 60 років. Він звернув увагу на попередні депресії, які починались в 1814 р. (в кінці наполеонівських війн) і в 1873 р. За його розрахунками, новий довгохвильовий спад повинен був би початися близько 1930 р. Так і трапилось, про що возвістив крах Уолл-стріту в 1929 р.”

Великою заслугою Кондратьєва явилось й те, що він вперше створив комплексну економічну схему, що відображає хвильообразні коливання економічної динаміки трьох видів: короткі цикли, середні та великі з зображенням вікового тренду (тенденції) розвитку економіки.

«Серед технічних винаходів, - писав Н.Д. Кондратьєв, - можна вказати як найголовніші: динамомашину постійного струму Грамма (1870 р.), вакуум-насос Шпренгеля (1875 р.), установку для видобутку аміаку (1875 р.), сверлільний станок (1875 р.), газовий мотор (1876 р.), електропередачу з постійним струмом (1877 р.), електричний телефон (1877 р), Томасів метод виплавки сталі (1878 р.), повітряний тормоз Вестінгауза (1879 р.), електричний локомотив Сіменса (1878 р.), електричну залізну до­рогу (1880 р.), електричну зварку й ковку (1881-1889 рр.), електричний трамвай (1881 р.), електротрансформатори (1882 р.), бездимний порох (1884 р.), перший вдалий дирижабль Ренара та Кредса (1884 р.), бензинові дви­гуни (1885 р.), електропідйомник (1887 р.), електропередачу змінного струму (1891 р.), електроплавку (1892 р.), бездротний телеграф (1892 р.), мотор Дизеля (1893 р.), аероплани (1895 р.) та ін.” Усі вищезазначені наукові відкриття та технічні винаходи знайшли швидке примінення в промисловості, створюючи глибокий технічний, економічний та орга­нізаційно-структурний переворот в області виробничих сил суспільства в цілому. Все це придало відчутний імпульс темпам господарської діяльності країн не тільки Західної Європи та США, але й інших країн світу.

Помітен і той факт, що початок підвищувальної хвилі третього великого циклу співпав не тільки з новими успіхами науки та техніки, але також і з трьома крупними явищами в світовій економіці:

· різьке збільшення видобутку золота з середини 80-х рр. ХІХ ст.;

· становлення в 70-80-х рр. золотого грошового обігу в Німеччині, Швеції, Норвегії, Нідерландах, Росії, Австро-Угорщині, Японії та США;

· широке залучення в орбіту світової економіки країн молодої куль­тури – Австралія, Чілі, Канада та ін.

За оцінками Кондратьєва, збільшення видобутку золота явилось не причи­ной, а слідством росту підвищувальної хвилі третього великого циклу. Таким чином, у часи підвищувальної хвилі великих економічних циклів вдосконалюються усі економічні показники, створюючи новий рівень економічної рівноваги.

Це він відмічав в своїй доповіді «Великі цикли економічної кон’­юнктури»: «Капіталистичне господарство переживає не тільки хвильооб­разні коливальні процеси. Воно разом з тим безперервно еволюціонує, змінюється. В цьому еволюційному процесі змінюється й самий рі­вень його рівноваги. Інакше кажучи, рівень рівноваги, до якого тягнеться система елементів капіталистичного господарства, являє собою рі­вень пересувної рівноваги, і, відповідно, для кожного даного мо­менту існує свій рівень рівноваги"»

За Кондратьєвим, виникнення великих, середніх та коротких циклів економічної динаміки є внутрішньою закономірністю економі­чної динаміки, іманентно властивій економіці як системі. Причиною існування великих циклів є довгий цикл часу будівництва та дієздатності засобів виробництва довгого використання та віддачи вкладених інвестицій – фабрики, заводи, порти, канали, тоне­лі, гідроелектростанції, залізничі дороги і т.д. Їхне будівництво та функ­ціонування мають життєвий цикл тривалістю в 50-60 років. Саме ця обставина і породжує появу великих циклів економічної кон’юнктури. Границею цих циклів служать стики вичерпання дієздатності старих капітальних благ та початок будівництва та функціонування нових засобів виробництва, здатних діяти на принципіально новій техніко-технологічній та організаційно-струк­турній основі, створюючи принципіально нові блага довгого використання.

3.Світове значення відкриття Кондратьєва.

Відкриття Кондратьєва сприяло формуванню певного напрямку в сучасній економічній науці, початок якого покладено Д.М. Кейнсом в його книзі, що була видана в 1936 р., «Загальна теорія зайнятості, відсотку та грошей». В розділі «Замітки про економічний цикл» він повторює мислі Н.Д. Кондратьєва: «Підциклічним рухом ми розуміємо такий розвиток економічної системи, наприклад, в бік підйому, при якому сили, що його визивають, накопичуються та посилюють одне одного, але потім посту­пово слабіють, доки у відомий момент не заміщаються силами, які діють і протилежному напрямку» и, що причина циклічності та її найстрашнішої фази – кризи «… знаходиться у певній залежності відстроку служби капітального майна довгого використання та від нормальних темпів росту в даний іс­торичний період».

Про цикли Н.Д. Кондратьєва пише відомий французський історик науки Ф. Бродель, який в книзі «Час миру» приділяє велике місце» «кон’юнктурним ритмам», або «циклам Кондратьєва», висказуючи захоплення його розрахунками та приводячи таблиці, діаграми та схеми Кондратьєва про віковий тренд й великі цикли економічної динаміки. Про цикли Кондратьєва на Заході говориться в ряді монографій, статей в журналах.

Хочу зазначити, що 42 лауреати Нобелівської премії з економіки отримали цю високу нагороду за економіко-математичні моде­лі, задачей яких, прямо або косвено, є зглажуваня пиків хвильообразного руху малих, середніх та великих економічних циклів з метою забезпечення ритмічності виробництва в світовій економіці. Так, американський економіст В. Леонтьєв запропонував для боротьби з циклічністю економічної динаміки метод «витрати випуск», або міжгалузевий баланс. Стосовно цього методу, уся господарська діяльність будь-якої країни аналізується на базі конкретних статистичних даних, зважуються диспропорції та дисбаланси і на цій основі, а також на основі «держзаказу» або «заказу» споживачів, складається план-матриця випуску усіх видів матеріальних благ з врахуванням усіх витрат на їх виробництво. Економічний процес стає керованим.

4.Висновки

У країнах Західної Європи, Північної Америки, Японії та Китаї, а нині і на Україні у підручниках з економіки є розділи про «великі цикли Кондратьєва». У світі з довжною увагою приймаються «моделі економічної динаміки капіталістичного господарства», що були розроблені Кондратьєвим в 1934 р.

Спираючись на теорію великих циклів Кондратьєва, окремі економі­сти світу розмишляють про сучасний та майбутній стан економічної динаміки. Ось що, наприклад, пише Ш. Майталь: «Пройшло 60 років після початку третього довгого циклу – Великої депресії 30-х років. Чи знаходимося ми знов напередодні другого нового спаду? Відповідь не зрозуміла. Що, однак, зрозуміло, так це те, що основні продукти світової економіки – автомобілі, компьютери, побутова електроніка – є «перезрілими» про­дуктами. Саме той факт в більшій степени, ніж будь-який інший, впливає на переключення з масового виробництва на масове виробництво на заказ». А цього можна досягти за допомогою «конкуренції на основі співробітництва» – залог досягнення економічної ефективності при дотриманні економічної етики з метою підвищення добробуту кожної людини окремо. Усе це було созвучно ідеям Н.Д. Кондратьєва, що поклав початок теорії великих циклів економічної динаміки.

На заключення відмітимо, що циклічний pозвиток - цо пpояв­лення самої суті pозвитку виробництва, його властивість, спосіб його пpогpесивного руху.

Тим самим, циклічність - свідоцтво життєздатності дано­го економічного стpою, свідоцтво його пpава на існування.

Література

1. Кондратьев Н.Д.Проблемы экономичуской динамики. – М.:”Экономика”, 1989.

2. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т.25, Ч.ІІ.

3. Экономист, 1996. – №9.

4. Шломо Майталь. Экономика для менеджеров. – М.: Изд.”Дело”, 1996.

5. Кейнс Д.М. Избранные произведения. – М.: “Экономика”, 1993.

6. Бродель Ф. Время мира. – М.:“Прогресс”, 1992.

7. Имберг Г. Длинные (большие) циклы Кондратьева. Париж, 1959.

8. Ростоу В.В., Кондратьев Н.Д., И.Шумпетер, С.Кузнец//Журнал экономичуской истории, 1975.

9. Павлов К.В. Волнообразность переходных процессов в экономике//Общественные науки и современность. – 1998. – №1.

10. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1990.