Реферат: Методи державного регулювання економіки України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра общей

экономической теории

РЕФЕРАТ

На тему: « Методи державного регулювання економіки України »

Виконала

Студентка 28 групи ФМЕ

Мумладзе Євгенія Павлівна

Перевірив викладач

Росецкая Юлия Болеславовна

Одеса-2010

Зміст:

1.Вступ…………………………………………………………………………3

2. Система методів ДРЕ………………………………………………………5

3. Прямі та непрямі методи ДРЕ……………………………………………..7

4. Правове регулювання економіки………………………………………….8

5. Адміністративні методи ДРЕ…………………………………………...…11

6. Економічні методи ДРЕ……………………………………………………14

7. Пропагандистські методи ДРЕ…………………………………………….17

8. Висновок…………………………………………………………………….18

9. Використана література……………………………………………………..20

Вступ

Ринок і держава — важливі. Управляти економікою за відсутності одного з них — все одно, що намагатися аплодувати однією рукою.
П. Самуельсон, В. Нордхауз

Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізовувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягати високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість.
Трансформація економічної системи України ставить за мету формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Досягти цієї мети неможливо без активної участі держави.
Актуальною в цьому сенсі є ідея німецького економіста Фрідріха Ліста, висловлена ще у середині XIX століття, про те, що У країн, які долею історії опинилися у становищі тих, котрі доганяють, немає іншого способу швидко забезпечити високі темпи економічного розвитку і зайняти належне місце у світі, як спертися на силу і міць держави.
Про активну, цілеспрямовану роль держави у реформуванні національної економіки, здатної забезпечити високу результативність цього процесу, свідчать численні приклади зі світового Досвіду. Так, післявоєнне ефективне реформування Японії та Німеччини, а також кардинальні зміни в економічному розвитку Ряду країн Південно-Східної Азії й Південної Америки відбувалися саме за активної свідомої участі держави.
Забезпечити трансформацію одержавленої економіки в ринкову, уникнувши хаосу і стихійних руйнівних процесів, що відкидають країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона, маючи чітку стратегію і програму реформування та використовуючи весь арсенал засобів, що є в її розпорядженні, здатна у відносно короткі строки і з меншими втратами створити умови для становлення цивілізованих соціально-економічних відносин і найповнішого задоволення потреб суспільства.
Перед економікою України стоять складні й важливі проблеми, від вирішення яких залежить майбутнє держави: які функції повинна виконувати держава у трансформаційній економіці, які форми і методи регулювання вона має для цього застосовувати, якою має бути специфіка управління розвитком соціально-економічних процесів в окремих сферах і секторах економіки.

Система методів ДРЕ

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економіч­них відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяль­ності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результатив­ність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовую­ться не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточ­них завдань соціально-економічного розвитку.

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Підтримуюча діяльність держави (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.
Компенсаційна діяльність держави покликана компенсувати (лат. — зрівноважувати) недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.
Регулююча діяльність держави передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макро­економічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-еконо­мічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів ДРЕ.

Методи державного регулювання економіки — це способи впли­ву держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефек­тивного функціонування відповідно до напрямків державної еко­номічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукуп­ності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ по­діляють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. За­лежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Прямі та непрямі методи ДРЕ

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допо­могою інструментів адміністративно-правового характеру, які рег­ламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сек­тору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструмен­тами прямого державного регулювання є: нормативно-право­ві акти, макроекономічні плани та цільові комплексні прог­рами, державні замовлення, централізовано встановлені ці­ни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, че­рез створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фі­скальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, аморти­заційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання економіки

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) пове­дінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно органі­зованими і придатними для практичної реалізації.

Правове регулювання економіки має свій предмет, оскільки пов'язане з юридичним визначенням засобів, інструментів і про­цедур реалізації державної влади. Предметом правового регулю­вання економіки є:

• відносини між державою (державними органами) і суспільс­твом, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

• відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу;

• відносини між суб'єктами господарської діяльності (вироб­ник — посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар і т. ін.);

• економічні відносини між людьми, залученими в державно-уп­равлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Стрижнем правового регулювання є розробка та юридичне за­кріплення норм (правил) поведінки суб'єктів економічних відно­син. Традиційно в кожній нормі виокремлюють три основні еле­менти: гіпотезу, диспозицію й санкцію. Гіпотеза — це такий елемент норми, в якому зазначаються умови, обставини, ситуації у сфері економічних відносин, з настанням яких норма набирає чинності. Диспозиція — частина норми, яка визначає права або обов'язки учасників відносин. Санкція — це та частина норми, яка передбачає заходи адміністративно-правового примусу в разі невиконання обов'язків учасниками економічних відносин.

Якість правового регулювання залежить від того, як законо­давчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); норма­тивні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцево­го самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами ви­значаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

• засади використання природних ресурсів, виключної (мор­ської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

• основи соціального захисту, форми і види пенсійного забез­печення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

• правовий режим власності;

• правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуре­нції та норми антимонопольного регулювання;

• засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

• засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

• організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформа­тики і т. д.

Виключно законами України визначаються: Державний бю­джет України і бюджетна система України; система оподатку­вання, податки і збори; засади створення і функціонування фі­нансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддаван­ня команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір спо­собів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів гос­подарювання за ухиляння від виконання наказів.

Іноді адміністративні методи асоціюють з поняттям «адмініст­рування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування харак­теризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, по­карання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду захисту інтересів гро­мадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи ві­діграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються не­достатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Лі­цензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємни­цької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «По­ложенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяль­ності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих ви­дів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захис­ту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті. У порядку економічних санкцій держава може вимагати спла­ти неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість вироблених або ви­користаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного за­йнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, пра­ці, соціального захисту населення, охорони навколишнього при­родного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробницт­ва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які ма­ють перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміні­стративного регулювання. Метою такого регулювання є запо­бігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на еконо­міку. Держава здійснює адміністративний вплив через: вста­новлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх під­вищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.

Економічні методи ДРЕ

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необ­хідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулю­вання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіс­кальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортиза­ційної та інших напрямків державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджет­ним та податковим напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців дер­жавних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потреба­ми в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної полі­тики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну полі­тику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фі­нансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державно­го боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення держав­них фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічно­го зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня­них виробників. Податкова політика реалізується за двома на­прямками — це, по-перше, визначення видів податків і встанов­лення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і від­рахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує ство­рення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний ї банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цін­ними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку сто­совно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

Операції з державними цінними паперами пов'язані з купів­лею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гро­ші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової про­позиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мульти­плікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а че­рез них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до цент­рального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку.

Найбільш результативним напрямком амортизаційної полі­тики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

Пропагандистські методи ДРЕ

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найма­ного робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають за­ходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулю­вання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів поля­гає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні пере­конання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами використання пропагандистських методів є: орієн­тація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об'єднань за еконо­мічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.

Висновок

Правильне поєднання зазначених важелів сприятиме забезпе-

ченню структурної переорієнтації економіки, створенню передумови для

ефективної роботи всіх її складових (промисловості, сільського госпо-

дарства та ін.) як на етапі переходу до ринку, так і в умовах його функ-

ціонування.

У результаті реалізації політики структурних змін буде досягнуто пев-

них цілей, зокрема:

• розв’язання проблеми альтернативного енергетичного забезпе-

чення;

• екологізація продуктивних сил;

• переорієнтація народногосподарського комплексу на пріоритет-

ний розвиток сільськогосподарського машинобудування, електро-

техніки, легкої та харчової промисловості;

• комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного

використання сировини та утилізації відходів; організація іннова-

ційних виробничо-територіальних комплексів із замкненим і без-

відходним виробництвом;

• планомірне та комплексне розміщення галузей виробництва та

сфер обслуговування з урахуванням наявних природних і трудо-

вих ресурсів;

• формування розвиненого АПК і високоінтенсивного сільського

господарства; розміщення галузей і культур з урахуванням конк-

ретних агрокліматичних та економічних умов;

• оптимізація територіально-виробничих і транспортних зв’язків як

між регіонами, так і всередині них;

• технологічне інноваційне оновлення підприємств;

• максимальне використання переваг міжнародного поділу праці та

сприятливого транспортно-географічного положення України

(транзит, розвиток мережі транспортних коридорів);

• створення сприятливих стабільних юридичних умов для зарубіж-

них інвестицій та діяльності спільних підприємств і організацій

(доступ до сучасних передових технологій).

Структурна переорієнтація економіки України необхідна і реальна.

Вона безпосередньо продиктована національними інтересами держави,

сформульованими у програмі “Україна–2010 рік”. Для її здійснення

потрібні передусім політична воля та науково обгрунтований план прак-

тичних дій.

Використана література

1. А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 34-44.

2. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и социальный комплекс» М: 1997

3. Стеченко Д. М. «Державне регулювання економіки» 2000 г.

4. Мэнкью Н. Грегори. Макроэкономика / Под ред. Р. Г. Емцова, И. М. Албего-вой, Т. Г. Леонова. — М., 1993

5. http://library.if.ua/book/72/5241.html - бібліотека економіста