Реферат: Погляди Тойнбі. Поняття виклик-і-відповідь

РЕФЕРАТ

на тему :

Погляди Тойнбі. Поняття ” виклик-і-відповідь ” .

Тойнбі (Toynbee) Арнольд Джозеф (1889-1975) – видатний англійський історик та соціолог. Народився в Лондоні в сім’ї літератора. Вчився в Оксфорді і Британській археологічній школі. Приймав участь в археологічних експедиціях У Греції. Працював у Британському Міністерстві іноземних справ і кореспондентом газети. Був професором міжнародної історії в Лондонській економічній школі. Тойнбі відрізняла велика працездатність і творча активність. Головна його праця створила нову епоху в англійській соціології - 12-томне «Постижение истории» («AStudyofHistory», 1934-1961). Це цикл творів з найважливіших проблем розвитку культур, релігій і суспільних формацій.

Саме як автор "A Study of Hіstory", фундаментальної праці, присвяченої генезисові, ростові і розпаду культур і цивілізацій, Тойнбі і залишиться в історії гуманітарного знання. Тойнбі ставив перед собою задачу збагнення діючих сил світової історії - тих сил, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її. А в тому, що цивілізації смертні, сумніватися на початку XX століття вже не приходилося . Перша світова війна з її хімічною зброєю, підводною і повітряною війною, кулеметами і танками сьогодні - після Хіросіми й Освенцима - здається нам чимось старомодним , і ми забуваємо, що число жертв тієї війни обчислювалося мільйонами, і що вона мала для сучасників воістину апокаліпсичний масштаб. Питання про генезис, розвиток і смерть культур знаходив нову актуальність і особливу гостроту .

Тойнбі починає своє дослідження зі спроб визначення збагненного предметного поля історичного дослідження, і приходить до висновку , що в такій якості не можуть бути сприйняті національні держави. Розглядаючи історичний шлях Англії, Тойнбі відзначає, що більшість подій національної історії країни, виявляється осягаються не у відриві від історії країн, з якими Англія була зв'язана тисячею соціокультурних ниток; а це означає, що елементарною одиницею аналізу для історика повинна бути сутність більш високого порядку спільності, у яку й Англія, і країни, її навколишні, могли б бути включені як структурні одиниці цілого. Таку сутність Тойнбі визначає як "цивілізацію", а конкретно - як "цивілізацію християнського Заходу", або просто "західну цивілізацію".

Однак очевидно, що західна цивілізація - ні єдина у світовій історії, ні перша в ланцюзі своїх сестер. Посуваючи розглядові усю світову історію Тойнбі дійшов висновку, що число цивілізацій, що існували на всьому її протязі, не таке вже і велике. Він нараховує їх, всього 21 (а включаючи цивілізації-супутники і застиглі цивілізації - 37), і саме їх розглядає як основний структурний елемент світової історії, термінологічну і методологічну основу для подальших міркувань.

Цивілізації існують як цілісні в соціокультурному відношенні й обмежені в просторі і часі людські суспільства . Вони знаходяться між собою в досить складних відносинах. Але що саме створює Цивілізацію? Як і чому вона виникає?

Для того, щоб зрозуміти Тойнбі, важливо пам’ятати, що він – релігійний мислитель. А для релігійної, християнської свідомості, джерелом істини може буди як Розум, так і Одкровення, найкращим є сполучення цих двох першооснов Істини. Саме тому у творчості Тойнбі вигадливим образом переплелися методи строгого наукового пізнання й елементи раціоналістичного інтуїтивізму. Історія є справою рук Творця, здійснена через існування людини і людства, і в цьому змісті вона є вінцем божественного Одкровення. Присутність Одкровення в історії вселяє християнському мислителю деякий оптимізм: історія не позбавлена змісту, і людина повинна тільки осягти його.

Тойнбі прагне до Постижения истории – всієї історії в цілому, і тільки для цього починає спробу дослідження її окремих частин, подібно лікареві, що досліджує окремі органи хворого. Метою дослідження є спроба збагнення механізму соціогенезу, механізму, що був би у високому ступені універсальний для всіх і кожної окремо цивілізацій – а значить, і для всієї історії в цілому. При цьому Тойнбі не претендує на те, що він зможе виявити універсальні сили соціогенезу. Він хоче усього лише осягти механізм соціальної реалізації цих сил.

Трьома ключовими компонентами генезису цивілізацій, по Тойнбі, є універсальна держава, всесвітня церква і рух племен. Наявність цих компонентів дозволяє говорити про існування цивілізації. Однак цивілізації не виникають самі по собі; необхідна особлива історична ситуація для того, щоб відбувся її розвиток. Подібну ситуацію Тойнбі позначає як ситуацію "Вызова-и-Ответа ". І якщо в наявності маються навіть усі три базові компоненти генезису цивілізацій, але відсутній Виклик , то не буде і Виклику тобто, розвитку цивілізації.

Елементарною "клітинкою" історії Т. вважає зіткнення Виклику , що ставить під погрозу існування суспільства , і творчої Відповіді , що дається людьми. Виклик , у метафізичному плані означаючий Божественний іспит людини , що дозволяє реалізувати його волю, у своїх емпіричних проявах різноманітний: це може бути погіршення природних умов, зовнішнє завоювання, поява в надрах суспільства сторонніх соціальних сил, тиск "варварів" та ін. Відповідно, людський вибір, у метафізичному змісті - вибір, що є між добром і злом, в емпіричному плані є творче зусилля, покликане дозволити конкретну проблемну ситуацію. Якщо в принциповому плані човниковий рух Виклику-і-Відповіді трансісторично й утворить історію, то в конкретних умовах місця і часу удала Відповідь народжує "локальну цивілізацію", що володіє неповторною своєрідністю. Автором Відповіді , по Тойнбі, є не суспільство в цілому, а творча меншість , що за допомогою мімесису (наслідування) прилучає інертну масу до нових соціальних цінностей. Локальні цивілізації порівнюються одна з одною, що дозволяє за допомогою порівняльного аналізу вивести емпірично обґрунтовані закономірності історії. За генезисом цивілізації випливає фаза росту поступального руху, можливого завдяки повторюваному чергуванню успішних Відповідей і всіх нових Викликів , народжуваних зміною суспільства . Критеріями росту цивілізації Тойнбі вважає процеси самовизначення (переорієнтації Викликів ззовні усередину суспільства , знаходження їм неповторного вигляду) і диференціації (посилення внутрішньої розмаїтості). За ростом випливає фаза надламу, викликана деградацією еліти: творча меншість вироджується в правлячу меншість, заклопотана лише збереженням власної влади, заснованої вже не на добровільному підпорядкуванні, а на силі. Моральне відчуження більшості розколює суспільство , що перестає бути гармонійною єдністю.

Для початку Тойнбі виходив з вчень німецького філософа Освальда Шпенглера (1880-1936), який розглядав культури як ізольовані організми, що проходять 4 стадії – від розквіту до занепаду. Тойнбі вніс в концепції Шпенглера ряд важливих корегувань. Так, шпенглерівському поняттю про «сліпу долю», що царює в історії, Тойнбі протипоставив релігійно-історичне поняття «Вызов-и-Ответ» . Згідно Тойнбі, Вища Божественна Реальність ставить перед культурами задачі само здійснення (Виклик ) через кризи, географічні фактори і т.д. Якщо культура дає правильну Відповідь , її місія реалізується; в гіршому випадку вона приречена на занепад чи завмирає. Тойнбі не вважав культури абсолютно ізольованими і бачив в релігії сполучний елемент.

Однак, на відміну від Шпенглера, Тойнбі не розглядає кожну культуру як відособлений і замкнутий у собі організм. Навпаки, кожна локальна культура виступає в нього як одна з безлічі ступіней на шляху реалізації людиною свого божественного призначення. Але історичний шлях людини не є щось споконвічно визначене йому ззовні, і Тойнбі прагне розкрити можливість альтернатив у розвитку культури.

Однак, полемізуючи зі шпенглерівским фаталізмом соціального старіння і смерті, Тойнбі підкреслює, що цивілізація не є організм із жорстко заданим життєвим циклом. Хід історії визначається творчим зусиллям людини, і поки еліта зберігає духовний потенціал, цивілізація життєздатна.

Заслуга Тойнбі полягає в тому, що він розкрив діалогічну сутність розвитку культури у своїй концепції "Виклику і Відповіді" (Див. : Тойнбі А. Дж. Постижение истории: Збірник. М., 1991. С. 106-142).

Тойнбі починає з того , що відмовляється розглядати історію як реалізацію одного фактора, що детермінує: «… Причина генезиса цивилизаций кроется не в единственном факторе, а в комбинации нескольких; это не единственная сущность, а отношение» (Там же. С. 107). Отже, історію творить відношення , але яке? Тойнбі бачить в історії реалізацію божественного початку, що прагне до досконалості свого культурно-історичного втілення, але зіштовхується при цьому з зовнішніми перешкодами, з конфронтуючою зовнішньою необхідністю. Однак ці перешкоди перетворюються для творця в умову прогресу.«… Функция «внешнего фактора» заключается в том, чтобы превратить «внутренний творческий импульс» в постоянный стимул, способствующий реализации потенциально возможных творческих вариаций» (Там же. С. 108). Перешкода сприймається творчим початком як Виклик , Відповіддю на який є новий акт культурно-історичного творення .

Тойнбі не дає цьому творчому початкові "наукового" імені , але фактично мова йде про вільний дух, що здійснює себе в історії. Спосіб цього здійснення викладається Тойнбі в термінах притчі про боротьбу Бога і Диявола. Диявол кидає Богові "Виклик", але своїми підривними діями він лише виявляє слабкі сторони божественного утвору, тим самим спонукуючи Бога до "Відповіді", тобто до нової творчості.«Дьявол обречен на проигрыш (…) Зная, что Господь не отвергнет-, предложенного пари, Дьявол не ведает, что Бог молчаливо и терпеливо ждет, что предложение будет сделано. Получив возможность уничтожить одного из избранников Бога, Дьявол в своем ликовании не замечает, что он тем самым дает Богу возможность совершить акт нового творения. И таким образом божественная цель достигается с помощью Дьявола, но без его ведома» (Там же. С. 109).

Однак яка ж роль самої людини, що є предметом суперечки Бога і Диявола? Відповідаючи на це питання, Тойнбі схиляється до того , що людина і є та сама істота, що несе в собі і "божественний " творчий початок, і "диявольське" прагнення до руйнування.

Виклик - це така ситуація, при якій існування даного суспільства виявляється під якоюсь загрозою. Виклик може бути всіляким . У ситуації Виклику виявилися давньогрецькі міста - держави, що зштовхнулися з недостачею продуктів харчування в зв'язку з ростом населення і скороченням родючих земель внаслідок ерозії. Поліси відповіли на цей Виклик по-різному: одні (Коринф, Халкіда) почали колонізацію варварських узбереж Середземномор'я; інші (Спарта) мілітаризували своє життя і скорили сусідні (теж еллінські ) землі; треті (Афіни) переорієнтували споживання сільгоспродуктів на імпорт і приступили до форсованого розвитку ремесел. Таким чином, на один Виклик було дано щонайменше три різних Відповіді , що означали початок формування трьох принципово різних суспільств і культур.

Аналогічно, підвищенню Австрії, на думку Тойнбі, сприяло її протистояння з Туреччиною, що робила її форпостом Європи. Розвиток цивілізацій Межиріччя в Єгипті було Відповіддю на Виклик природи - періодичні і могутні розливи рік. Наявність Виклику абсолютно обов'язкове для початку генезису нової цивілізації, і без нього спонтанного розвитку цивілізації не відбувається .

Відзначимо, що цілком можлива ситуація, коли Виклик , запропонований природою і/або людьми, залишиться без Відповіді . Це означає, що дане суспільство або припиняє своє автономне існування, стаючи частиною іншого цілого, або гине зовсім, не залишаючи про себе історичного сліду. Ми знаємо про цивілізації, наприклад Межиріччя, багато чого - але хто знає, скільки народів кануло в Лету в цьому регіоні, так і не зумівши дати свою Відповідь на постійний Виклик природи?

Який же механізм вироблення Відповіді ? Завдяки яким стимулам нове рішуче опановує старим , підкоряючи його собі і перетворюючи його? Тойнбі думав, що в цьому контексті ключова роль належить творчій меншості, що створює Відповідь , а також мімесису, соціальному наслідуванню, завдяки якому Відповідь стає надбанням нетворчої більшості.

Причини мімесису можуть бути різними, але Відповідь неодмінно адекватна ситуації Виклику . І якщо Виклик настільки значимий, що відчувається всім суспільством , тобто, і його нетворчою більшістю, то стає очевидним , що творча меншість, що знайшла Відповідь , краще адаптована до нової ситуації. Отже, цивілізації живуть і ростуть доти , поки:

а) творча меншість здатна давати адекватні Відповіді на нові Виклики;

б) нетворча більшість має волю до продовження мімесису.

Отже, Виклик і Відповідь знаходяться у джерел цивілізацій. Немає ніякої вихідної для всіх цивілізацій батьківської культури; усі цивілізації повинні були пройти всі етапи історичного шляху культурогенезу. Розходження полягає лише в тім , наскільки адекватна Відповідь була знайдена кожною культурою на пред'явлений їй Виклик . Одні цивілізації змогли знайти в собі досить творчих сил - і сама ця сила, у підсумку, виявляється новим імпульсом до культурного росту , що означає народження нового суспільства, культури, цивілізації. Але іноді Виклик виявляється занадто обтяжливим - і породжує лише уповільнену, невпевнену Відповідь . Культура, що виробила таку Відповідь , перебуває в стані застою, у кращому випадку - уповільненого розвитку. І, нарешті, занадто могутній Виклик може залишитися без Відповіді , що означає крах даного суспільства і даної цивілізації.

Отже, хід історії визначається співвідношенням Виклику і Відповіді , вічним коливанням між Сциллою загибелі і Харибдою застою. «В ызов-и-Ответ» пронизують історію всіх культур, вічно міняючи один одного. Тойнбі не прагне до пошуку Універсального Ключа культурогенезу - він лише описує механізм цього генезису, механізм, що кожна культура наповняє власним змістом .

Якщо відвернутися від образного стилю викладу, то концепція Тойнбі дає ключ до розуміння творчої природи і можливої альтернативності культурно-історичного процесу. Розвиток культури здійснюється як серія Відповідей, що даються творчим людським духом на ті Виклики, що кидає йому природа, суспільство і внутрішня нескінченність самої людини . При цьому завжди можливі різні варіанти розвитку, тому що можливі різні Відповіді на той самий Виклик. В усвідомленні цієї фундаментальної обставини і складається неминуще значення концепції Тойнбі.

Концепція Тойнбі, що уражала як грандіозністю задуму, так і непослідовністю його виконання досить неоднозначно сприймалася як на Заході , так і в нашій країні. У нас Тойнбі було прийнято лаяти як "представника буржуазної історії соціології, що прагне переосмислити весь суспільно-історичний розвиток людства в дусі лжетеорії круговороту локальних цивілізацій, спростованої марксистським навчанням ". Західні історики не могли пробачити Тойнбі недостатню строгість викладу, настільки властиву його праці, а також мниму претензію на універсальність. Однак без вдумливого аналізу "Постижение истории" Тойнбі духовна картина XX століття не «Може бути зрозуміла. Його філософія історії не є бездоганною і - тим більше - пророчою: Тойнбі усього лише показав, що історія відкрита для збагнення і що людство здатне дати гідну Відповідь на Виклик світобудови».

Література:

1. Тойнби А. Дж. Постижение истории - М.: Прогресс, 1991

2. Советский энциклопедический словарь – М., 1983

3. Цивілізація: історія поняття. Історичний процес як множина цивілізацій. Монадологічне розуміння цивілізацій // Філософія: Навч. посібник /За ред. І.Ф.Надольного. — К., 1997.

4. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: Навч. посібник. — К., 1996.

5. Гуревич П.С. Культурология: Учеб. пособие. — М., 1996