Реферат: Внесок Піфагора в розвиток естетики

Зміст

Вступ................................................................................................................ 2

1. Життєвий шлях Піфагора........................................................................... 3

2. Мораль та релігійні уявлення..................................................................... 3

3. Піфагорійське вчення про „гармонію сфер”.............................................. 4

4. Пізні піфагорейці......................................................................................... 8

Висновки........................................................................................................ 10

Список використаної літератури.................................................................. 12

Вступ

Антична культура вже давно стала предметом дослідження. Антична естетика значно вплинула на розвиток світової естетичної думки. Не буде перебільшенням стверджувати, що цей влив відчувається і до тепер. Ми до сих пір користуємося термінологією, що породила антична естетика і, і займаючись різними питаннями сучасної теорії мистецтва, постійно звертаємося до естетичних теорій Давньої Греції.

В античній естетиці з класичною ясністю був поставлений цілий ряд проблем, що мали значення для всієї світової естетичної думки: про сутність мистецтва, про природу естетичного сприйняття, про зміст, засоби та мету естетичного виховання, про сутність основних категорій естетики.

Визнаючи сутність мистецтва, античні мислителі намагалися з’ясувати, в чому полягає природа естетичного сприйняття, чому мистецтво здатне доставляти людині не тільки знання, але й насолоду, задоволення. Рішення цього питання для мислителів античності багато в чому визначалось розумінням мистецтва як наслідування. Але головним, завдяки чому мистецтво може доставляти насолоду, греки вважали здатність мистецтва до очищення, катарсису.

Ідея очищаючої ролі мистецтва розвивалася в античній естетиці з давніх часів. Вже у VІ ст. до н. е. Піфагорійці вказали на те, що завдяки мистецтву стає можливим очищувати психіку людей від поганих пристрастей, сприяти лікуванню хвороб.

Піфагор та його школа заклали научні основи античної естетики, а на сучасному етапі розвитку суспільства розуміння закономірностей функціонування світу роблять вивчення античної естетичної думки дуже актуальним.

1. Життєвий шлях Піфагора

Згідно легенди, Піфагор народився на острові Самос у 585 році до н. е. Сповіщають також, що у віці приблизно 30 років, спасаючись від тиранії Полікрата, він поїхав до Єгипту, де вивчав мудрість єгипетських жерців. Це свідоцтво дає підставу ряду дослідників пов’язувати витоки давньогрецької філософії та естетики з філософією Давнього Єгипту, Індії та Китаю. Близько 530 року до н. е. Піфагор оселився у місті Кротон на півдні Італії, де створює політичний та релігійно – філософський союз.

В Італії він проповідував своє вчення багато чисельним послідовникам, частина яких утворила свого роду релігійний орден, або братство. Цей орден фактично прийшов в Кротоні до влади, однак через антипіфагорійські настрої в кінці VІ в. до н.е. Піфагору прийшлось поїхати в Метапонт, де він й помер. Потім, у другій половині V ст. до н.е., орден був розгромлений.

Важко і навіть неможливо провести кордон між ідеями самого Піфагора й тим, що було привнесено його послідовниками, які преклонялися перед його авторитетом, але в той же час приписували йому пізніші уявлення. Деякі фундаментальні концепції без сумніву належать самому Піфагору.

2. Мораль та релігійні уявлення

В античності Піфагор був відомий більше як проповідник певного способу життя. Центральним в його вченні було уявлення про реінкарнації (переселення душ), що, звісно, передбачає здатність душі переживати смерть тіла, а значить її безсмертя. Оскільки в новому втіленні душа може переселитися в тіло тварини, Піфагор був противником умертвління тварин, споживання в їжу їх м’яса і навіть говорив, що не слід мати справу з тими, хто забиває тварин і буде розтинати їх туші. Наскільки можна судити згідно творів Емпедокла, що розділяв релігійні погляди Піфагора, пролиття крові розглядалося тут в якості первородного гріха, за який душу виганяють в бренний світ, де вона блукає, бувши зачинена то в одному, то в іншому тілі. Душа пристрасно бажає визволення, але незмінно повторює гріховне діяння.

Визволити душу від нескінченної череди перевтілень може очищення. Просте очищення заключається в дотриманні деяких заборон (наприклад, утримання від оп’яніння або від споживання в їжу бобів) і правил поведінки (наприклад, вшанування старших, законопослушання та відсутність гніву).

Піфагорійці високо цінували дружбу, й за їх розумінням все майно друзів повинно бути спільним. Небагатьом вибраним пропонувалась вища форма очищення – філософія, тобто любов до мудрості, а значить устремління до неї (слово це, як стверджує Цицерон, було вперше використане Піфагором, який назвав себе саме не мудрецем, а любителем мудрості). За допомогою цих засобів душа приходить у зіткнення з принципами космічного порядку і стає їм співзвучною, вона звільняється від своєї прив'язаності до тіла, його беззаконних та невпорядкованих бажань.

3. Піфагорійське вчення про „гармонію сфер”

Піфагор та його учні надавали музиці універсального значення. Розповсюджуючи закони відношення музичних тонів на весь Всесвіт, вони створили вчення про космологічне значення музики, вчення про так звану „гармонію сфер”. Згідно піфагорійським поглядам, космос являє собою особливого виду музичний інструмент. Рух небесних тіл, розташованих по відношенню один до одного в такій же пропорції, що й інтервали між звуками в октаві, видає нескінченну музику, настільки голосну, що люди, звикнувши, не чують її.

Разом з космологічним музика має і естетичну властивість. Вона здійснює катартичний, тобто очищаючий вплив на душу людини, виправляє її характер, створює певного роду духовний настрій. Згідно легенди, Піфагор використовував музику і в медичних цілях, лікуючи за допомогою її всілякого рода хвороби та навіть виразки. Піфагорійці вперше висловили думку про те, що мистецтво є наслідуванням (мимезисом), вважаючи, що музична гармонія є відображенням гармонії небесних сфер. Піфагор говорив, що про природу та гармонію треба думати так: сутність речей, будучи самою їх вічною природою, підкоряється не людському, а божественному ведінню. Тому стає зрозумілим, що ми не змогли б пізнавати нічого з того, що є і пізнається нами, якщо б вона (ця природа – гармонія) не була внутрішньо притаманна речам, з яких складений світ, - обмежений та безмежний. А так як самі начала різноманітні, то неможливо, щоб космічний порядок був встановлений без допомоги та участі гармонії, звідки б вона не являлась. Бо подібні та однорідні елементи не потребували б згоди; різні ж, відмінні за своєю природою і напрямкам повинні бути по необхідності пов’язані такою гармонією, щоб увійти до космічного порядку.

Як видно зі сказаного, вчення, про те, що від руху (планет) виникає гармонія, то як – де (від цього) виникають гармонійні звуки, говорять про винахідливість та великій вченості тих, хто їх висловив. А саме: деякі вважають необхідним, щоб виникав звук від руху настільки великих тіл, так як (звук буває) при русі тіл, що не мають рівних мас та не рухаються з такою швидкістю. Коли ж рухається сонце, місяць та ще велика кількість таких великих планет з великою швидкістю, неможливо, щоб не виникав деякий незвичний за силою звук.

Передбачивши це і було прийнято, що швидкості (їх рухи, що залежать) від відстані, мають відношення спів звучання, вони говорять, що від руху планет по колу виникає гармонійний звук. А так, як здавалося дивним, що ми не чуємо цього звуку, то в пояснення цього піфагорійці говорили, що причиною цього є те, що зразу ж при народженні існує той звук, так що він зовсім не відрізняється від протилежної йому тиші, бо відмінність звука та тиші відносно і залежить від їх співвідношення один до одного. Таким чином, подібно до того як внаслідок звички здається, що немає ніякої відмінності між тишею та стукотом при роботі, так і з іншими всіма людьми буває теж саме при сприйнятті гармонії сфер.

Як пояснює Піфагор саме таким є спосіб пізнання. Привчитися легко впізнавати центр у всякому роді тварин і у всіх речах не по силам першому стрічному, але ця справа потребує великої наполегливості, довготривалого досвіду та широкого знання всіх деталей.

„Вихваляють статую Поліклета, що має назву „Канон”, яку отримала внаслідок точної симетрії всіх частин її відносно один одного. Бо Хрісіп ясно вказав на це за допомогою речі, що приводилася дещо раніше, в якій він говорить, що здоров'я тіла є відповідність у складових його – теплому холодному, сухому та вологому. Це, очевидно, суть елементи тіл, краса ж, на його думку, криється не в співвідношенні елементів, а в симетрії частин – очевидно, у відповідності пальця відносно іншого пальця та всіх їх відносно ліктя, а ліктя відносно руки, і взагалі всіх частин відносно всіх, подібно тому, як написано в „Каноні” Поліклета.

Справа в тому, що, показавши нам у своєму творі всю симетрію тіла, Поліклет довів на справі своє вчення, зробивши статую за правилами свого вчення і назвав і саму статую, як і твір Каноном. І дійсно, краса тіла заключається, згідно вчення всіх лікарів та філософів, в симетрії частин.”

На сам кінець піфагорійцям належить і вчення про гармонію, яку вони визначали як єдність протилежностей. Однак це розуміння базувалося в основному на кількісних, числових відношеннях.

Піфагор встановив, що виховання за допомогою музики, тих або інших мелодій або ритмів, звідки витікає лікування людських нравів та пристрастей та відновлюється гармонія духовних властивостей в тому вигляді, якими вони були спочатку. І, дійсно, більше всього потребує згадування те, що він приписував та встановлював своїм знайомим так зване музичне на лаштування, вигадуючи дивним чином поєднання тих або інших діатонічних, хроматичних та енгармонійних мелодій, за допомогою яких він легко звертав і повертав до протилежного стану пристрасті душі, що нещодавно піднялися та зародилися в них в нерозумному вигляді, скорбота, роздратування, жалість, непотрібні ревнощі, страх;різноманітні бажання, гнів, бажання, виправляючи кожен з цих недоліків за допомогою певних мелодій, неначебто за допомогою яких-небудь рятувальних цілющих ліків. І коли його учні відходили увечері до сну, він визволяв їх від денного смутку, очищуючи схвильований розумовий стан.

Піфагор вважав, що музика багато в чому сприяє здоров’ю , якщо її використовувати правильним чином. І, дійсно, у нього була звичка використовувати таке очищення. Цим ім’ям він, вочевидь, і називав музичне лікування... Існували ті або інші мелодії, створені проти пристрастей душі, проти смутку та внутрішніх виразок, які (мелодії) він вочевидь вважав найбільш здатними допомогти. Інші, в свою чергу, - проти роздратування, проти гніву, проти всілякої духовної зміни. Користувався він і танцями, а також вірші Гомера та Гесіода, що використовував для виправлення душі.

Отже музична естетика піфагорійців була викликана до життя соціально – економічним розвитком. Міфологія перестала бути чимось недосяжним те без вимірним для людини і почала розкривати свої загадки. Тим самим готувалося нове, вже натурфілософське світорозуміння. Замість богів та демонів створюються абстрактно – загальні категорії, серед яких головну роль починає відігравати числова структура, піфагорійська естетика числових структур тому і трималася так стійко протягом всієї античності, що вона була формою оволодіння природою та життям вже без допомоги антропоморфної міфології, але завдяки розумовим побудовам, поки що близьким до самої міфології. Ось чому культурно – історичне значення піфагорійської естетики э дуже великим. Перш ніж стати консервативним світобаченням, в порівнянні з наукою та філософією, що розвиваються, вона дуже довго і в багатьох пунктах античної теорії все ще продовжувала відігравати свою першочергову роль.

4. Пізні піфагорійці

З піфагорійством та самою особистістю Піфагора пов'язано багато легенд та чудових історій, які дійшли до нас у пізній неопіфагорійській та неоплатонівській літературі.

Близьким до істини э передбачення багатьох дослідників, що спочатку піфагорійство носило практично – містичний характер і що тільки потім воно отримало своє теоретичне, математичне та музичне обґрунтування. Однак вже з самого початку ця містика повинна була мати внутрішнє відношення до числової гармонії, передвісниками якої піфагорійці були завжди.

Своїм вчення про число піфагорійці охопили все буття. Піфагорійство – це вчення:

про числа самі по собі, або про богів як числа;

про космос, як число;

про речі як числа;

про душі як числа та

про мистецтво як число

Вплив піфагорійського братства у першій половині 5 в. до н.е. безперервно ріс. Але його намагання віддати владу «найкращим» прийшло в конфлікт з підйомом демократичних настроїв у грецьких містах південної Італії, й незабаром після 450 до н.е. в Кротоні спалахнуло повстання проти піфагорійців, яке призвело до вбивства та вигнанню багатьох, якщо не всіх, членів братства. Ще в 4 в. до н.е. піфагорійці користувалися впливом у південній Італії, а в Таренті, де жив друг Платона Архіт, він зберігався ще довше. Однак куди важливішим для історії філософії та естетики було створення піфагорійських центрів в самій Греції, наприклад у Фівах, у другій половині 5 ст. до н.е. звідси піфагорійські ідеї проникли в Афіни, де, якщо вірити платонівському діалогу Федон , вони були засвоєні Сократом та перетворились у широкий ідейний рух, початий Платоном та його учнем Аристотелем.

В наступні століття фігура самого Піфагора була оточена великою кількістю легенд: його вважали перевтіленим богом Аполлоном, гадали, що у нього було золоте стегно й він був здатен викладати в один і той же час у двох місцях. Батьки ранньохристиянської церкви відвели Піфагору почесне місце між Мойсеєм та Платоном. Ще у 16 ст. були посилання на авторитет Піфагора у питаннях не только науки, але й магії.

Висновки

Великий внесок Піфагора в розвиток естетики очевидне. До Піфагора естетика засновувалася, головним чином, на міфології, на фантастичному уявленні про природу та суспільство. Саме з піфагорійців датується історія наукової естетики, що спирається на закони природно – наукового пізнання. Піфагорійці вважали, що в основі всіх речей та явищ лежить число. Цим самим був зроблений перший крок до розуміння закономірностей світу.

Піфагорійство здійснило великий вплив на історію естетичних вчень. Це відчувалося протягом всієї античності. Елементи піфагорійської естетики ми знаходимо у Платона. Спробу відродження піфагорійської естетики та філософії зробили так звані „неопіфагорійці”. Принципи піфагорійської естетики залишалися живими і в середньовічній естетиці як Західної Європи, так і країн Сходу.

Оригінальні твори Піфагора та піфагорійців не збереглися. Свідоцтва про піфагорійську естетику до нас дійшли у висловлюваннях пізніших авторів давнини.

Все вище сказане говорить про те, що антична естетика має специфічні риси, що відрізняли її від пізніх естетичних теорій. Перш за все категорії античної естетики універсальні, вони в однаковій мірі відносяться до самої дійсності, до законів будови та розвитку речей, до процесів пізнання. Разом з тим ці категорії античної естетики э і категоріями етики, діалектики, натурфілософії і т. д. Тим самим вся дійсність, всі форми суспільної діяльності виступають як предмет естетичного пізнання.

Специфічні особливості античної естетики обумовлювалися багато в чому тією особливою роллю, яку відігравало в суспільному житті Давньої Греції мистецтво. Характерним э те, що мистецтво у греків ще не виокремилося в окрему самостійну галузь. Воно ще тісно пов’язанез ремеслом, вихованням, гімнастикою політикою і навіть медициною. Тому греки дивилися на мистецтво менш духовно, надавали йому такого значення, яке ми, користуючись сучасною термінологією, не можемо назвати інакше ніж ужиткове. Але якщо в сучасному розумінні „ужиткове” значить несамостійне, то антична естетика, напроти, вважала основною саме утилітарно – практичну функцію мистецтва, так як прекрасне для греків означало все те, що потрібно і необхідно.

Характер античної естетичної термінології дозволяє відтворити особливості естетичного сприйняття давніх греків, специфіку античного типу естетичної чуттєвості. Бо вчення про міру, гармонію та інше не були у греків абстрактними метафізичними доктринами. Грецька міра, що втілилася в каноні грецької скульптури, в дорійських та іонійських орденах грецьких храмів, в дорійських та іонійських ладах грецької музики, одночасно відображає внутрішній світ людей Давньої Греції, їх відношення до світу, до людини і до мистецтва.

Список використаної літератури

1. Античная музыкальная эстетика. – М., 1960

2. Віхи в історії античної естетики. – К., 1988

3. Естетика. Навч. посібн. За ред В. Лозового. – К., 2003

4. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. – В 5-ти томах. – Т. 1. – М., 1962

5. История эстетической мысли. В 6-nb томах. – Т. 1. – 1985

6. Лосев А. История античной эстетики. – М., 1988

7. Овсянников М. История эстетической мысли. – М., 1984