Курсовая работа: Агротехніка вирощування картоплі

Курсова робота

Агротехніка вирощування картоплі

Зміст

Вступ

Розділ 1. Технологія вирощування культури

Розділ 2. Морфологічні та біохімічні особливості культури

Розділ 3. Характеристика сортів

Розділ 4. Технологія вирощування планового врожаю

а) Попередники

б) Система обробки ґрунту

в) Система добрив, розрахунок необхідної кількості добрив на врожай

г) Передпосівна підготовка ґрунту

д) Підготовка насіння до посіву

е) Посів

є) Догляд за посівом, підвищення якості продукції

ж) Підготовка до збирання і збирання врожаю

з) Економічна ефективність вирощування культури

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Батьківщиною культурної картоплі є Південна Америка. В Європу картоплю вперше завезли у 1565 році, спочатку в Іспанію, а звідти в Італію. Дещо пізніше вона потрапила в Бельгію, Англію, Францію, Німеччину, Голландію та інші країни. У Росію перша картопля була завезена з Голландії Петром Першим під час його подорожі по Європі в кінці XVII століття.

На Україну картоплю завезено з Росії на початку другої половини XVIII століття. Вперше її почали садити на Лівобережжі, згодом – на Чернігівщині, Волині і Поділлі. В середині XIX століття картопля набула поширення на всій території України.

Картоплю недаремно величають в Україні «другим хлібом». Це один з найпоширеніших на сьогодні продуктів харчування.

Картопля – цінна продовольча, технічна і кормова культура. Головний харчовий компонент картоплі – вуглеводи у вигляді крохмалю. У різних його сортах міститься від 17 до 30% сухої речовини, з якої 70 - 80% доводиться на крохмаль і до 3% на білкові речовини. У бульбах є вітаміни А, З, В1, В2, PP. Картопля є незамінною сировиною для крохмалопаточної і спиртної промисловості. Бульби використовують на корм худобі як в свіжому, так і в переробленому вигляді.

Картопля – пластична культура, її можна обробляти з високим економічним ефектом в різних ґрунтово-кліматичних зонах України. За ґрунтово-кліматичними та еколого-географічними умовами майже весь регіон Карпат сприятливий для вирощування картоплі. Чимало господарств Закарпатської, Чернівецької, Івано-Франківської та Львівської областей в останніх десятиріччях досягли значного підвищення врожайності цієї культури.

За останніх 10-12 років ця культура майже повністю перемістилася на присадибні ділянки, городи, індивідуальні особисті господарства. Вважається, що для вирощування на великих площах це дуже нерентабельна і трудомістка культура. Проте досвід вирощування картоплі свідчить, що за здобуття програмованої врожайності – це одна з найприбутковіших культур.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що важливим шляхом прискорення науково-технічного прогресу в картоплярстві є створення і впровадження у виробництво високопродуктивних сортів, пристосованих до відповідних ґрунтово-кліматичних умов. Цим сортам потрібно забезпечити найповніше виявлення генетичного потенціалу на основі добре поставленої насінницької роботи, освоєння зональних інтенсивних технологій.

Мета даної курсової роботи – розглянути та проаналізувати технологію вирощування картоплі, підготовку ґрунту до посіву та технології підвищення ефективності врожаю культури.

Для досягнення означеної мети ми поставили перед собою наступні задачі:

· розглянути технологію вирощування культури;

· визначити морфологічні та біохімічні особливості культури;

· дати характеристику різних сортів картоплі;

· проаналізувати технологію вирощування врожаю культури;

· оцінити економічну ефективність вирощування культури.

Об’єктом даної курсової роботи є процес вирощування картоплі.

Предмет дослідження даної курсової роботи – особливості технології вирощування картоплі.

В процесі роботи над даною курсовою роботою нами було використаною наукові праці та практичні розробки присвячені сільськогосподарським технологіям науковців Росії та України. У праці Аверкієвої Е.Г. «Картофель и его культура» показано особливості інтенсивної технології вирощування картоплі, приведено основні сорти картоплі та розглянути фактори забезпечення високої врожайності культури. Цікавою також для нашого дослідження є книга «Картофель» із серії «Основные огородные культуры» Бексеєва Ш.Г., в якій розглянуто технологію підвищення врожайності картоплі в умовах невеликої ділянки. Змістовною є праця Вольпера І.М., Магидова Я.І. «Картофель: История, применение, употребление», в якій розглянута історія картоплярства, морфологічні та біохімічні властивості культури, а також технологія вирощування та збереження врожаю. Крім вищесказаних праць, у роботі нами використано ряд енциклопедичних та довідкових видань, таких як «Довідник картопляра», в якому на основі узагальнення результатів наукових досліджень та практичного досвіду висвітлено питання вирощування високих врожаїв картоплі в умовах зони Карпат; «Производство картофеля: возделывание, уборка, послеуборочная доработка, хранение. Справочник» під редакцією Б.А. Писарева та колективу авторів, в якому змістовно розкрито технологію вирощування та зберігання картоплі у виробничих масштабах та інші.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі «Технологія вирощування культури» ми розглядаємо основні технологічні моменти вирощування картоплі. У другому розділі «Морфологічні та біохімічні особливості культури» ми даємо морфологічні та біохімічні показники та характеристики картоплі. У третьому розділі «Характеристика сортів» ми даємо розгорнуту характеристику та особливості деяких сортів картоплі. У четвертому розділі «Технологія вирощування планового врожаю» ми поетапно розглядаємо технологію підготовки ґрунту, удобрення, посіву та збирання врожаю картоплі.

Розділ 1. Технологія вирощування культури

Картопля – інтенсивна культура, що вимагає великих витрат праці і засобів. Недотримання технологій неминуче дає великі збитки, пов'язані із значною вартістю посадочного матеріалу. Кращими попередниками картоплі є: огірки, редис, редька, квасоля, зелений горошок. Не можна розміщувати картоплю після томату, баклажана. Розмножується картопля бульбами – це основний вигляд її відтворення. Проте для швидкого розмноження цінних сортів сповна застосовні способи безклубневих посадок. Також, вирішальне значення для здобуття високих стійких урожаїв картоплі має сорт, оскільки багато сортів швидко псується вірусними, вироїдними і мікроплазмовими хворобами, а високі температури в літній період сприяє масовому розмноженню переносників захворювань [20, с. 29].

Основні технологічні етапи вирощування картоплі

Обробіток ґрунту

Глибока зяблева оранка створює сприятливі умови для розвитку бульб. Тому її проводять на повну глибину орного шару з попереднім лущенням стерні, якщо це поле картоплі розміщують після зернових (на чорноземах глибина оранки становить 27-30 см). При неглибокій оранці ускладнюється підгортання картоплі, що призводить до утворення дрібних бульб, які залягають близько до поверхні ґрунту. У господарствах, де картоплю саджають улітку, навесні ґрунт розпушують на глибину 20-22 см і обробляють, як чорний пар [20, с. 92].

Добрива

З урожаєм 10 т/га картопля виносить із ґрунту 50 кг азоту, 20 кг фосфору і 100 кг калію. Слід зазначити, що коренева система картоплі засвоює з ґрунту калію більше за інші культури. Тому при вирощуванні її на піщаних і торф'яних ґрунтах, які містять дуже мало калію, потрібно вносити підвищені дози калійних добрив (орієнтовними дозами мінеральних добрив на запланований врожай 20 т/га є N100-140, Р50-90, К120-180). Під картоплю використовують різні органічні добрива — гній, торфогній, компости, зелені добрива. Внесення гною (20-30 т/га) під картоплю підвищує вміст крохмалю в бульбах та значно збільшує урожай [20, с. 127].

Садіння і догляд за насадженнями

Картоплю перед садінням сортують, видаляють всі хворі та пошкоджені бульби. Використання для садіння здорових, вирівняних, з високими врожайними якостями бульб є важливим резервом підвищення врожайності картоплі та однією з основних умов реалізації інтенсивної технології. Садити картоплю починають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 8-10'С. Садіння бульб у попередньо нарізані гребені найбільш ефективне в ґрунтах з неглибоким вмістом гумусу. Це пов'язано з тим, що гребінь створює сприятливі умови для розвитку і ґрунтового живлення рослин картоплі. Догляд за картоплею полягає в розпушуванні ґрунту в міжряддях, кількість яких залежить від кліматичних умов конкретного року. Захист насаджень картоплі від хвороб та шкідників залежить від фіто санітарного стану ґрунту та рослин. Кількість обробок від колорадського жука та фітофтори значною мірою залежить від ступеня поширення хвороби та жуків. Для ефективного хімічного захисту існує цілий ряд різноманітних препаратів, які, з урахуванням зональних та місцевих особливостей, згубно діють на суто специфічні хвороби, шкідники та бур'яни [7, с. 55].

Збирання врожаю

Залежно від призначення картоплю збирають у різні строки. Столові ранні сорти для літнього споживання збирають до настання повної стиглості. Картоплю, вирощену на зайнятих парах, збирають на 8-10 днів раніше, щоб мати змогу підготувати ґрунт для сівби озимих. Пізньостиглі сорти картоплі потрібно збирати до настання осінніх приморозків (раніше повної стиглості).

Двоврожайна культура картоплі

Застосовується як захід послаблення впливу вірусного ураження та прискореного розмноження насінного безвірусного садивного матеріалу в південних областях України. Кращі результати одержують, використовуючи для цього ранньостиглі сорти.

Метод полягає в тому, щоб спочатку одержати ранній врожай картоплі при весняних строках садіння прогрітими бульбами. Збирають його в кінці червня, відразу після цвітіння, коли бульби ще молоді.

Викопані бульби без спеціальної підготовки, перебуваючи в стані біологічного спокою, після пересаджування не проростають. Щоб вивести їх із стану спокою, проводять спеціальну підготовку. Великі бульби ріжуть на 2-3 частини, а дрібні надрізають частково, підготовлені бульби замочують у розчині стимулюючих проростання речовин протягом 30 хвилин. Робочий розчин складається з двох компонентів: 2-процентної тіосечовини (200 г/10 л води) і 0,0002-процентного гібереліну (20 мг/10 л води). Можна використовувати більш складний багатокомпонентний розчин: 1-процентну тіосечовину (100 г/10 л води), 1-процентний роданистий калій (100 г/10 л води), 0,0005-процентний гіберелін (50 мг/10 л води), 0,002-процентну янтарну кислоту (200 мг/10 л води). У такому розчині бульби замочують лише на 2-3 сек., і цю операцію можна поєднати з висаджуванням бульб картоплі саджалками [13, с. 33].

Ґрунт до садіння ретельно розпушують, поливають, а бульби висаджують гребеневим способом на глибину 6-8 см. Паростки починають відростати на 5-6-й день після садіння. Вологість ґрунту в цей період підтримують на рівні 70- 75% НВ, в наступний період — 80-95% НВ. Подальший догляд і збирання врожаю проводять за загальноприйнятою схемою.

Урожай збирають у жовтні, бульби просушують і закладають на зберігання. Урожайність при літніх строках садіння досягає 200-250 ц/га.

Розділ 2. Морфологічні та біохімічні особливості культури

Картопля – багаторічна трав'яниста рослина, але в сільськогосподарській практиці використовується як однорічна культура. Розмножується бульбами. Для прискореного розмноження використовують частини бульб, паростки, черешки. В селекційній роботі застосовують генеративне розмноження насінням. Види, сорти і гібриди картоплі розрізняють і класифікують за морфологічними ознаками підземних і надземних органів.

Рослини, вирощені з насіння, утворюють стрижневу кореневу систему – головний корінь з численними бічними корінцями. При розмноженні бульбами утворюється мичкувата коренева система, яка складається з проросткових, або первинних коренів, що мають вигляд горбиків, пристолонних і столонних коренів.

Основна маса коренів розташована на глибині орного шару, деякі заглиблюються до 70-80 см. В ущільнених суглинистих ґрунтах коренева система зосереджується в поверхневому шарі (0-15 см).

Розвиток кореневої системи залежить від особливостей сорту та умов вирощування. Найбільшого розвитку вона досягає під час цвітіння. В міру дозрівання бульб корені поступово відмирають.

Бульби (столони) являють собою потовщені і вкорочені підземні пагони, від довжини яких залежить компактність або розкиданість гнізда. В ранньому віці на бульбах можна помітити дрібні лусковидні листочки, позбавлені хлорофілу. З розвитком бульб листочки атрофуються, а на їх місці утворюються надбрівні дуги різної форми. У пазухах листочків закладаються бруньки спокою, гак звані вічка. У кожному вічку знаходиться не менше трьох бруньок, але проростає тільки основна [9, с. 7].

Форма бульб – округла, овальна або видовжена – є досить сталою сортовою ознакою, але тільки на легких супіщаних ґрунтах. На важких, особливо кам'янистих ґрунтах, формуються бульби з нерівно горбкуватою поверхнею. В окремих сортів вона змінюється залежно від вмісту вологи в ґрунті. При різкій зміні засушливого періоду вологим виникають дітки, тріщини, дуплистість, спостерігається проростання раніше утворених бульб. Під впливом вірусних захворювань утворюються веретено і грушоподібні бульби.

Товщина шкірки бульб залежить від зовнішніх умов. Вологий ґрунт і одностороння дія фосфорних добрив сприяють її потовщенню, сухий ґрунт і азотне та калійне удобрення зумовлюють утворення тонкої шкірки. За характером поверхні шкірка буває гладенькою або сітчастою. По ній розкидані невеликі округлі точки – сочевички, крізь які здійснюється дихання. При удушенні бульб сочевички розростаються.

Забарвлення бульб залежно від наявності і концентрації пігменту антоціану в шкірці може набувати різних відтінків: синього, фіолетового, червоного. При відсутності антоціану бульби мають біле або жовте забарвлення.

У більшості сортів м'якуш білий, у деяких (з підвищеним вмістом каротину) – жовтий, рідше синій, синьо-фіолетовий, рожевий, білий з рожевими плямами, з більш або менш інтенсивно забарвленим судинно-волокнистим пучком.

Стебло картоплі тригранне, рідше – багатогранне з виростами (крилами) у місцях з'єднання граней на ребрах. Розрізняють кущі мало- і багатостеблі, високі, середні (в більшості сортів) і низькі; компактні й розлогі. Стебла бувають прямої або колінчастої форми. У деяких сортів, особливо ранніх, стебла в кінці вегетації або одразу ж після цвітіння лягають на ґрунт [9, с. 9].

Забарвлення стебел зелене з бурим або чорнуватим відтінком. Іноді при значному вмісті антоціану стебла набувають червоно- або синьо-фіолетового забарвлення.

Листок картоплі переривчасто-непарноперисторозсічений. Складається з кінцевої частки, кількох пар бічних часток і дрібніших часточок між ними. Частки і часточки стерженьками кріпляться до стержня, який поступово переходить в черешок листка. Характерною сортовою ознакою є форма краю часток листка, яка буває дрібно хвилястою, гвинтоподібно-вигнутою, човникоподібно-вигнутою. Квітки картоплі зібрані в суцвіття, яке складається з квітконіжки, квітколожа і квіток. Форма суцвіть компактна або розлога, квітконосів – довга або коротка. Оцвітина колесоподібна, пелюстки зрощені. Іноді з внутрішнього або зовнішнього боку оцвітини з'являються додаткові недорозвинені пелюстки – це явище називають махровістю, воно властиве окремим сортам. Забарвлення оцвітини буває синє, блакитньо- або червоно-фіолетове і біле. Інтенсивність забарвлення визначають по квітках, які щойно розпустилися: з віком рослини вони слабшає. Бутони округлі, овальні або видовжені. Приймочка маточки світло- або чорно-зелена; дозріває звичайно на 3-4 дні раніше від пиляків. Зав'язь верхня цвітіння триває кілька днів.

Плід – двогнізда багатонасінна зелена ягода. Насіння дуже дрібне, сплюснуте, світло-жовте. Маса 1000 на сінин – близько 0,5 г. Здатність до утворення ягід різна залежно від сорту. Найбільше ягід утворюють рослині з оранжевими пиляками [9, с. 10].

Біохімічний склад бульб змінюється під впливом різноманітних факторів. Основні хімічні компонента – вода і крохмаль.

Вода (75%) відіграє важливу роль у біосинтезі органічних сполук як розчинник, середовище для хімічних ре акцій, транспортний засіб і температурний регулятор. Найбільший вміст води у молодих бульбах. У період засухи бульби втрачають тургор і віддають воду листю. Іноді при цьому розсмоктуються органічні речовини, які компенсують витрати, зв'язані з інтенсивнішим диханням листя.

Вміст сухих речовин залежить від сорту, ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки тощо. Пізньостиглі сорти, як правило, містять їх більше, ніж ранньостиглі. В суху і жарку погоду вміст сухих речовин вищий, ніж у вологу і прохолодну. Період посиленого нагромадження їх співпадає з цвітінням і активним бульбоутворенням. Кількість сухих речовин дещо знижується при внесенні підвищених доз добрив, а також під час зберігання картоплі внаслідок використання вуглеводів на енергетичні потреби (дихання).

Основним компонентом сухих речовин є крохмаль, вміст якого становить 70-80% сухої і близько 18% загальної маси сирих бульб. Він нагромаджується у вигляді зерен. Чим більша кількість крупних крохмальних зерен, тим вища якість картоплі і продуктів її переробки. Крім чистого крохмалю, в зернах міститься 11-22% води, 0,06-0,13% фосфору, 0,016-0,07% ліпідів, 0,002-0,032% кремнію, а також мінеральні елементи: азот, сірка, калій, кальцій, магній. У переважній більшості випадків крохмалистість прямо пропорційна тривалості вегетаційного періоду: ранньостиглі сорти містять від 10 до 16-18% крохмалю, середньостиглі – від 12 до 18-20% і пізньостиглі – від 14-15 до 22-25%. Найвищий вміст крохмалю в бульбах середньої фракції; в дрібних і великих (особливо дуплистих) він дещо нижчий.

Сирий протеїн включає білок і азотисті речовини небілкової природи. В білку міститься 60% всього азоту (в тому числі 40% розчинного і 20% нерозчинного). До складу азотистих небілкових речовин входять аміачна й нітратна солі, алкалоїди, нуклеїнові кислоти, вільні амінокислоти, аміди, окремі вітаміни [9, с. 11].

Білок (туберин) складається з двох фракцій: солерозчинного глобуліну і водорозчинного альбуміну у співвідношенні 7:3. До складу туберину входять практично всі амінокислоти, в тому числі й незамінні (табл. 2.1), які стані тлить близько 30% всього амінокислотного складу бульб.

Крім спільних для всіх сортів форм білків, кожен сорт миє ще й свої, специфічні. Загальний вміст сирого протеїну становить близько 2% міси бульб і коливається залежно від сорту та умов вирощування. Він підвищується із зменшенням маси бульб, при тривалій сонячній погоді, а також при застосуванні органічних добрив.

Таблиця 2.1. Середній вміст незамінних амінокислот у білку бульб, % до сирої речовини (за П.А. Власюком та ін., 1979) [9, с. 11].

У бульбах картоплі міститься цілий комплекс вітамінів (табл. 2). Особлива цінність картоплі в тому, що вона є дешевим джерелом вітаміну С: при вживанні 200-300 г картоплі на добу наполовину забезпечується потреба людини в цьому вітаміні.

Таблиця 2.2. Вміст вітамінів у картоплі та потреба в них людини (за П.А. Власюком та ін., 1979) [9, с. 12].

Вміст вітаміну С досягає максимуму в період інтенсивного бульбоутворення, пізніше дещо зменшується. Утворення вітаміну С залежить від ряду причин: зменшується, зокрема, при сильних спадах, пониженій температурі, недостатньому освітленні, надлишку азоту і калію в ґрунті. Суха похмура погода і високий вміст фосфору сприяють синтезу вітаміну С.

Із класу органічних кислот картопля містить лимонну, яблучну, щавлеву, піровиноградну, фумарову, гліоксалеву та інші кислоти, які зумовлюють кислу реакцію картопляного соку та його буферність. Нагромадженню органічних кислот сприяє удобрення нітратним азотом. Використання аміачної селітри знижує вміст у бульбах лимонної кислоти.

В картоплі міститься в середньому 0,15–0,16% жиру і до 0,4% ліпідів (до сирої речовини). Під час зберігання їх кількість, особливо в ранніх сортах, дещо зростає, при кулінарній обробці зменшується в 1,5–2 рази, хоч якісний склад практично не міняється.

Для картоплі характерний глюкозид (глюкоалкалоїд) соланін, який іноді надає бульбам гіркого смаку. Його вміст значно зростає під дією сонячного світла (озеленення картоплі).

Серед інших важливих сполук, наявних у бульбах, слід виділити нуклеїнові кислоти – ДНК і РНК, які забезпечують біосинтез білка і передачу спадкової інформації, лігнін – супутник целюлози (надає жорсткості і міцності стінкам клітин та шкірці бульб) і хлорогенову кислоту, яка виконує захисну функцію.

В міст мінеральних елементів у бульбах залежить від сорту та умов вирощування і становить приблизно 0,5–1,9% до сирої речовини і 2,1–7,5% до вмісту сухих речовин. Сюди входить калій – 60-70%, фосфор – 7-10%, магній і кальцій – 6% і в незначних кількостях залізо, сірка, натрій, хлор, бор, марганець, йод, цинк, бром, кремній, алюміній, молібден, миш'як, кобальт, нікель, літій [9, с. 13].

Порівняно з іншими культурами картопля вимагає для нормального росту і розвитку значно більше поживних речовин, при цьому випис їх відбувається переважно з незначного за об'ємом поверхневого шару ґрунту, де зосереджена основна маса (до 60%) коренів.

Інтенсивність засвоєння азоту найвища в період посиленого розвитку бадилля, згодом вона знижується, а з початком відмирання бадилля практично припиняється. Фосфорнокислі сполуки поглинаються в меншій кількості, ніж азотні. Поглинання фосфору прямо пропорційне поглинанню води. Найбільше калію рослина засвоює в період інтенсивного росту бадилля і бульб, при його нестачі рослини погано використовують аміачний азот.

Потреба картоплі у воді визначається її хімічним складом, величиною надземної маси та врожаю бульб. Протягом вегетаційного періоду картопля витрачає (на суглинкових ґрунтах) понад 100 ц води на центнер бульб. Перезволоження, як і нестача води, негативно впливає на ріст і розвиток рослин: знижується вміст крохмалю та сухої речовини, збільшується ураження рослин грибними та бактеріальними захворюваннями.

Для нормального росту і розвитку картоплі рослини споживають за добу близько 1 мг кисню на 1 г сухої речовини. Найбільше потребують його в період інтенсивного приросту врожаю. Тільки пухкий, в міру вологий ґрунт може забезпечити потребу картоплі в повітрі. Кількість повітря в ґрунті визначається його шпаруватістю, яка становить 60–65% на добре оброблених, структурних землях, і вологістю – чим більше перезволожена ділянка [9, с. 14].

Картопля – світлолюбна рослина. При поганому освітленні погіршується галуження куща і цвітіння зменшується кількість бульб, знижується врожайність. Велике значення має правильний вибір густоти садіння та рівномірність розміщення рослин на площі. Найбільш рівномірного освітлення можна досягти, розміщуючи рядки на південь.

Картопля – рослина прохолодного літа, яка дуже чутлива до температури повітря і ґрунту. Для повного розвитку картоплі сума температур вище 10⁰ протягом вегетаційного періоду повинна становити 1000-1400⁰ для ранніх і середньоранніх сортів і 1400-1600⁰ – для пізніх.

Розділ 3. Характеристика сортів

Під сортом картоплі розуміють нащадків особини чи клону, які розмножуються вегетативно і здатні на великих площах відтворювати свої властивості, зберігаючи протягом репродукцій характерні для них морфологічні ознаки. При селекційній роботі беруться до уваги всі ознаки, обов'язкові для всіх сортів: висока врожайність, округла або округло-овальна форма бульб, поверхневі або дрібні вічка (для кормових сортів допускаються середньо глибокі і глибокі), стійкість до раку, відносна стійкість до фітофторозу, бактеріальних гнилей, парші та вірусних хвороб, стабільна хороша якість під час зберігання, придатність для індустріального вирощування. Крім цього, селекція може проводитися і за додатковими ознаками (підвищений вміст білка і крохмалю, стійкість до засухи тощо).

Користуються різними методами статевої гібридизації: внутрівидовою – в межах одного виду і міжвидовою – схрещуванням двох, трьох і більше видів, гібридів. На сьогодні у селекції картоплі застосовують такі способи одержання вихідного матеріалу, як поліплоїдія, гаплоїдія, експериментальний мутагенез та інцухт з наступним схрещуванням. У вирішенні складних проблем селекції поряд з ними методами одержання вихідного матеріалу для створення нових сортів перспективне застосування клітинної селекції, гібридизації соматичних клітин [17, с. 265].

В останні роки розробляються методи генної інженерії з метою введення у високопродуктивні генотипи окремих цінних генів, що підвищують стійкість до хвороб та інші цінні властивості й ознаки. В західних районах України селекційна робота по картоплі почала інтенсивно розвиватися лише після Великої Вітчизняної війни – спочатку у Львівському сільськогосподарському інституті, а пізніше в Науково-дослідному інституті землеробства і тваринництва західних районів України.

У гірських районах Карпат були виявлені ендемічні форми картоплі, стійкі проти фітофторозу, і вивчені їх генетичні особливості. Шляхом самозапилення ендемічної форми картоплі виведено унікальний високопродуктивний, з 24%-ним вмістом крохмалю в бульбах, фітофторостійкий сорт картоплі Карпатська, який широко використовується в селекції як «донор» комплексу господарськоцінних ознак. Сорт Карпатська і виведені з його участю сорти Мавка та Полонина внесені в список сортів з високою комбінаційною здатністю, екологічною пластичністю.

У практичному картоплярстві всі існуючі сорти класифікуються за строками дозрівання, або тривалістю вегетаційного періоду, і господарським призначенням.

За строком дозрівання виділяють сорти:

· ранні – дозрівають за 50-60 днів, виключно столові для літнього використання;

· середньоранні – за 60-80 днів, виключно столові для літнього й осінньо-зимового використання;

· середньостиглі – за 80-100 днів, переважно столові;

· середньопізні – за 100-120 днів, різного призначення;

· пізні – понад 120 днів, переважно універсальні й технічні.

За господарським призначенням розрізняють сорти:

· столові – мають хороший смак, нетемніючий м’якуш, хорошу форму бульб з дрібними вічками;

· технічні – відзначаються підвищеним вмістом крохмалю (20-25%) і високим урожаєм з одиниці площі, використовуються для заводської переробки;

· столово-технічні – характеризуються підвищенім вмістом крохмалю, хорошим смаком, нетемніючим м’якушем, використовуються для харчування та переробці;

· кормові – містять підвищену кількість білка і сухих речовин, високоврожайні, йдуть на корм худобі;

· універсальні – високоврожайні, з хорошим смаком, нетемніючим м'якушем, високим вмістом крохмалю і білка, використовуються для їжі, переробки, на корм тваринам;

· столово-заводські – для виготовлення напівфабрикатів (чіпсів, крекерів тощо) – мають підвищений вміст сухих речовин, нетемніючий м'якуш, низький вміст редукуючих цукрів і короткий період ресинтезу крохмалю [17, с. 267].

Верховина – сорт ранньостиглий столово-технічний. одержаний схрещуванням Карпатської і Приєкульської ранньої. Квітки білі; бульби овальні, білі, вічка дрібні. М'якуш білий, при варінні не темніє. Вміст крохмалю підвищений, смакові якості хороші, зберігається добре. Стійкий до раку, відносно стійкий до фітофторозу.

Половецька – середньопізній столовий сорт. Виведений схрещуванням сортів Амарин і Сафір. Квітки середні. Забарвлення віночка червоно-фіолетове з білими кінчиками. Цвіте рясно, утворює багато ягід. Бульби округлі, жовті, вічка середньоглибокі, шкірка сітчаста. М'якуш жовтий, на зрізі не темніє. Смак хороший. Сорт врожайний, з підвищеним вмістом крохмалю. Зберігається добре. Стійкий до звичайної і міжгірської рас раку. Середньо уражується фітофторозом.

Воротинська рання – ранньостиглий столовий сорт. Виведений на Калузькій державній сільськогосподарській дослідній станції шляхом схрещування сортів Приєкульська рання і Фаленська. Квітки білі. Бульби округло-овальні, білі, вічка неглибокі; шкірка гладенька. М'якуш білий, на зрізі не темніє. Врожайність підвищена, вміст крохмалю середній. Смакові якості задовільні. Зберігається добре. Стійкий до раку, відносно стійкий до парші звичайної, але уражується фітофторозом [9, с. 20].

Гатчинська – середньостиглий столовий сорт. Одержаний в Північно-західному НДІ сільського господарства схрещуванням гібрида 382-42 з Приєкульською ранньою. Квітки червоно-фіолетові. Бульби білі, округлі, вічка поверхневі, шкірка сітчаста. М’якуш білий, на зрізі не темніє. Сорт врожайний, із середнім вмістом крохмалю. Столові якості добрі й середні. Зберігається добре. Стійкий до раку, чорної ніжки. Макроспоріозом і паршею уражується слабо, фітофторозом – сильно.

Гібридна 14 – середньопізній столовий сорт. Складний гібрид від схрещування диких видів картоплі з сортами Приєкульська рання, Кур'єр, Фрюгольд, Катадін, Штеркерагіс, Едельгард. Одержаний у Львівському сільськогосподарському інституті. Квітки білі. Бульби білі, округлі, вирівняні, з тупою вершиною і плоским столонним слідом. Вічка дрібні; шкірка злущується. М'якуш білий. Високоврожайний сорт з середнім вмістом крохмалю. Смакові якості середні. Бульби зберігаються добре. Стійкий до раку, фітофторозу, вірусних хвороб.

Древлянка – пізньостиглий столовий сорт. Виведений запиленням сорту Перлина сумішшю пилку чотирьох сортів. Кущ прямостоячий, високий. Цвітіння рясне, тривале. ушиття компактне, малоквіткове. Квітки червоно-фіолетові з білими кінчиками. Ягоди утворюються зрідка. Бульби червоні, овальні. Шкірка сітчаста. Вічка поверхневі, малочислені. М'якуш ясно-коричневий, при розрізі не темніє, врожайний. Вміст крохмалю середній. Зберігається добре. Стійкий до раку, фітофторозом уражується середньо.

Іскра – ранньостиглий столовий сорт. Одержаний схрещенням сортів Дун ЕрніХФітофторостійкаХРоон. Квітки білі. Бульби білі, округлі, з дрібними поверхневими вічками. Сорт врожайний. Крохмалистість від низької до підвищені; вміст білка підвищений. Смакові якості хороші, зберігається добре. Стійкий до раку, але уражується фітофторозом [9, с. 21].

Зарево – середньопізній сорт. Схрещування гібрида 7692 с/68 і сорту Бекра. Квітки середні за розміром, червоно-фіолетові, з гострокінцевими частками. Цвітіння рясне, тривале. Утворює багато ягід, особливо у вологі роки. Бульби рожеві, округлі, вічка поверхневі, шкірка сітчаста. М'якуш білий, на зрізі не темніє. Смакові якості відмінні. Врожайність висока. Вміст крохмалю високий. Зберігається добре. Стійкий до раку і фітофторозу.

Львів'янка – середньоранній столовий сорт. Виведений схрещуванням сорту Олев із сіянцем 6-1671. Суцвіття компактне, багатоквіткове. Квітки червоно-фіолетові, з білими кінчиками. Цвітіння рясне і тривале. Ягоди утворює рідко. Бульби білі, опальні, вічка поверхневі, нечисленні, шкірка гладенька. М'якуш білий, на зрізі не темніє. Високоврожайний. Зберігається добре. Стійкий до раку і відносно стійкий до фітофторозу.

Майка – середньоранній столовий сорт. Виведений схрещуванням сортів Апта і Карпатська. Суцвіття компактне, багатоквіткове. Цвітіння короткочасне; ягоди утворює рідко. Забарвлення квіток біле. Бульби білі, короткоовальні та овальні, вічка неглибокі, нечисленні, шкірка гладенька, в посушливі роки лускувата. М'якуш білий на зрізі не темніє. Врожайність висока. Вміст крохмаль підвищений. Зберігається добре. Стійкий до раку. Відносно стійкий до фітофторозу. Відзначається високою стійкістю до вірусних хвороб.

Мета – пізньостиглий сорт. Виведений схрещуванням сортів Сагітта і Комтесса. Квітки білі. М'якуш білий. Сорт високоврожайний із середнім вмістом крохмалю. Смакові якості хороші Зберігається добре. Стійкий до раку і картопляної нематоди. Сильно уражується фітофторозом, середньо – паршею, і слабо – скручуванням листя.

Невська – середньоранній столовий сорт. Виведений схрещуванням сортів Веселовська і Кандидат. Квітки білі. Бульби округлі й овальні, білі, з плоским столонним слідом; шкірка гладенька, вічка поверхневі, малочислені. М'якуш білий, на зрізах не темніє. Вміст крохмалю середній. Врожайність висока. Смакові якості хороші. Зберігається добре. Стійкий до раку, сильно уражується фітофторозом [9, с. 22].

Нижиьоворітська – середньостиглий сорт. Виведений схрещуванням сортів КарпатськаXПерлинаX57 Н-В. Суцвіття компактне, багатоквіткове. Віночок середнього розміру, білий. Ягід утворює мало. Бульби білі, кругло-овальної форми; шкірка сітчаста; вічка численні, поверхневі; м'якуш білий, на зрізі не темніє. Смакові якості хороші й відмінні, вміст крохмалю високий. Сорт високоврожайний. Зберігається добре. Стійкий до раку і дуже стійкий до фітофторозу.

Огоньок – середньостиглий столовий сорт. Виведений схрещуванням сорту Аквіла з сіянцем 9170. Квітки червоно-фіолетові. Бульби білі, округло-овальні, крупні; вічка злегка заглиблені. М'якуш білий, при варінні не темніє. Врожайний сорт з підвищеною крохмалистістю. Смакові якості хороші й відмінні, зберігається добре. Стійкий до раку. Фітофторозом уражується в кінці вегетації.

Остара – ранньостиглий столовий сорт. Виведений в Нідерландах схрещуванням сортів Ара та Сієнтхе. Листки великі, ссредньорозсічені, квітки білі. Цвіте рясно, ягід не утворює. Бульби крупні (120–150 г), овальні, коричневі, вічки дрібні. М'якуш світло-жовтий. Гніздо компактне. Вміст крохмалю низький. Смак хороший. Зберігається добре, Стійкий до раку. Слабо уражується паршею, помірно – фітофторою. Стійкий до засухи.

Полонина – пізньостиглий сорт. Виведений схрещуванням сортів Київська рання та Карпатська. Суцвіття компактні. Віночок середній, білий. Ягід утворює мало. Бульби рожеві, крупні, округлої форми; шкірка гладенька; вічка поверхневі, рожеві; м'якуш білий, при розрізанні не темніє. Смакові якості відмінні, вміст крохмалю високий. Високоврожайний. Зберігається добре. Стійкий до раку і фітофторозу [9, с. 23].

Темп – пізньостиглий столово-технічний сорт. Виведений схрещуванням сортів Олев і Мір. Бульби білі, округло-овальні, плоскі, крупні; вічок мало, поверхневі. М'якуш світло-жовтого кольору. Врожайність і крохмалистість високі, вміст протеїну підвищений. Смак хороший. Зберігається добре. Стійкий до агресивних форм раку. Фітофторозом уражується слабо. Відносно стійкий проти парші звичайної.

Розділ 4. Технологія вирощування планового врожаю

а) Попередники

Найбільші урожаї картоплі збирають при розміщенні її після озимих культур, які вирощують у сівозміні по пласту багаторічних трав після зайнятих парів або зернобобових культур; по удобреній кукурудзі на силос, льону-довгунцю, однорічних травах. На Поліссі кращими попередниками картоплі є люпин на зелене добриво післяжнивного посіву. У Лісостепу, де озима пшениця є кращим попередником не лише для картоплі, а й для цукрових буряків, ці дві культури в сівозміні розміщують у таких ланках: багаторічні трави – озима пшениця – цукрові буряки; зернові бобові – озима пшениця – картопля. Добре родить картопля в цих районах також після кукурудзи на силос, а в умовах достатнього зволоження – після цукрових буряків. У степу високі врожаї картоплі лише на зрошуваних землях (де вирощують два врожаї за рік), в заплавах річок, на низинних ділянках. В овочевих сівозмінах картоплю вирощують після багатьох культур, крім пасльонових, що мають багато спільних з картоплею шкідників і хвороб.

У спеціалізованих сівозмінах, де під картоплю відводять 40 – 50 % площі, її повторно розміщують на минулорічному полі при обов'язковому дотриманні високої технології вирощування.

Ранню картоплю доцільно вирощувати в зайнятих парах як післяукісну культуру, тільки для садіння слід використовувати пророщені бульби і садити в стислі строки.

Картопля – один з кращих попередників у сівозміні для багатьох культур, особливо для ранніх ярих, льону-довгунця, конопель та ін. [20, с. 249].

б) Система обробки ґрунту

Картопля позитивно реагує на глибокий обробіток ґрунту, яким створюється глибокий пухкий орний шар, особливо сприятливий для формування великих бульб на важких ґрунтах. Залежно від зони вирощування картоплі, строку внесення органічних добрив належної розпушеності ґрунту досягають як зяблевим, так і весняним обробітком, включаючи й лущення стерні, основну та передпосівну підготовку ґрунту з диференціацією цих прийомів залежно від типу ґрунту, його фізичних та хімічних властивостей, забур'яненості.

Лущення проводять відразу після збирання попередника або не пізніш як через 3-4 дні після збирання.

На полях з переважанням коренепаросткових бур'янів (осоту, молочаю, березки польової) перший раз лущать на глибину 6-8 см дисковими лущильниками (ЛДГ-5А, ЛДГ-15А, ЛДГ-10А, ЛДГ-20), а другий – у період утворення розеток цих бур'янів на 10-12 см з використанням лущильників (ППЛ-10-25, ППЛ-5-25, а також ЛДГ-5А, ЛДГ-10А та ін.). Після появи сходів бур'янів поле орють плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 та ін.) на глибину 27 – 30 см. На ґрунтах з мілким орним шаром використовують плуги-розпушувачі (ПРПВ-5-50 та ін.).

Попередники, засмічені кореневищними бур'янами, 2-3 рази дискують на глибину до 12 см дисковими боронами (БД-10Б, БДТ-7А) і після появи «шилець» кореневища глибоко заорюють плугами з передплужниками. На площах з неглибоким орним шаром кореневища «вичісують»: проводять лущення полицевими лущильниками або мілку оранку на глибину залягання кореневищ бур'янів у ґрунті (10-15 см), після чого кореневища витягують з ґрунту (вичісують) пружинними культиваторами або боронами і вивозять за межі поля.

На Поліссі оброблені восени дерново-підзолисті ґрунти часто запливають. При внесенні восени гною або компостів на запливаючих ґрунтах його звичайно придисковують. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну [14, с. 52].

Оскільки ґрунти у лісостеповій і степовій зонах мають більш важкий механічний склад і навесні досягають фізичної спілості повільно, а весняна оранка їх здебільшого спричинює утворення брил, її тут не проводять.

На площах, де можливе періодичне перезволоження ґрунту, слід проводити вузькозагінну оранку при ширині загінок 28-56 м, залишаючи між ними розгінні борозни для стікання води у відкриті канали. У лісостепових і степових районах проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 25-30 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками або важкими боронами.

Після зяблевої оранки, поки ґрунт ще не ущільнився, його восени повторно обробляють культиваторами в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками або важкими боронами і нарізують гребені 18-20 см заввишки з використанням просапних культиваторів (КРН-4,2, КРН-5,6А).

На зрошуваних ґрунтах півдня України зяблеву оранку проводять на глибину 35-40 см, на окультурених торфовищах Полісся – на 22-25 см, на середньо мінералізованих торфовищах 25-27 см. Навесні закривають вологу і розпушують ґрунт на глибину 14-16 см. Якщо під картоплю вирощують післяжнивний люпин, його часто залишають на зиму для снігозатримання і приорюють навесні. Практика багатьох поліських господарств показує, що весняне приорювання люпину за ефективністю не поступається осінньому, а інколи й перевершує його.

Обробіток ґрунту під післяукісну картоплю включає лущення на глибину 7-8 см і неглибоку оранку на 16-18 см з обов'язковим внесенням органічних і мінеральних добрив.

в) Система добрив, розрахунок необхідної кількості добрив на врожай

Внесення добрив під картоплю – обов'язкова умова одержання високих урожаїв бульб. Особливо цінні для картоплі органічні добрива, які використовуються не тільки як важливе джерело елементів живлення для рослин, а і як ефективний засіб поліпшення фізичного стану ґрунту та повнішого забезпечення картоплі вуглекислотою.

Найпоширеніше органічне добриво для картоплі – гній. Дані науково-дослідних установ підтверджують його високу ефективність на всіх типах ґрунтів і особливо на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся. Картопля добре реагує на внесення високих доз гною – до 60-80 т/га. Однак при визначенні ефективних доз органічних добрив слід враховувати, що при їх підвищенні понад 60 т/га звичайно спостерігається абсолютне збільшення урожаю бульб, але нерідко знижується приріст врожаю на 1 т внесених добрив і підвищується собівартість картоплі.

На мінеральних ґрунтах Полісся безпосередньо під картоплю вносять 50-60 т/га напівперепрілого гною або торфокомпостів, у Лісостепу – під попередник не менше 40 т/га розкидачами РОУ-6, ПРТ-10-1, ПРТ-16М та ін. Вносять рідкий гній розкидачами РЖТ-4М, МЖТ-16, МЖТ-19, але його норми збільшують у 1,5-2 рази, причому на Поліссі приблизно 50-60 % площі під картоплю удобрюють восени, а 40-50 % навесні, в лісостепових районах всю норму гною вносять восени. Не рекомендується вносити під картоплю свіжий торф, бо в його складі є багато закисних сполук, шкідливих для картоплі [7, с. 54].

В якості органічних використовують також зелені добрива – люпин, ріпак, озиме жито, до яких восени додають повну рекомендовану норму фосфору й калію, а до ріпаку й озимого жита – 1/3 норми азоту. Навесні на цих полях зелене добриво придисковують, вносять по 30 т/га гною, який приорюють.

При використанні гною або торфокомпостів вносять повні мінеральні добрива з розрахунку: на чорноземах – N60-90Р60-90К60-90; на дерново-підзолистих, сірих лісових, світло-каштанових ґрунтах – 90-120Р60-90К90-120. Фосфорно-калійні добрива застосовують восени, азотні – навесні. На осушених торфових ґрунтах слід вносити тільки фосфорно-калійні добрива в дозі Р60-90К90-120 і один раз за ро­тацію добрива із вмістом міді – 5-6 ц/га піритного недогарку або 25-30 кг/га мідного купоросу. За інтенсивної технології всю норму добрив використовують для основного внесення або вносять мінеральні добрива в рядки картоплі (локально) на 5 – 6 см нижче бульб картоплесаджалками при садінні картоплі або культиваторами удобрювачами-гребенеутворювачами КОН-2,8Г. За інтенсивної технології картоплю, як правило, не підживлюють. Але при недостатньому внесенні добрив під обробіток ґрунту слід провести підживлення.

Кращими мінеральними добривами для картоплі є: аміачна селітра, сечовина, суперфосфат, калімагнезія і складні добрива. Хлорид калію, сирі калійні солі для картоплі малопридатні, їх краще не застосовувати.

Кислі ґрунти потрібно вапнувати – піщані з розрахунку 0,6 норми вапна за гідролітичною кислотністю, супіщані – 0,75 норми. Найкраще використовувати для цього доломітове борошно. На засолених ґрунтах півдня України ефективне гіпсування (3-5 т/га гіпсу).

На більш легких ґрунтах Лісостепу гребені нарізують навесні, після розпушування ґрунту фрезою (ФБН-1,5), або використовують фрезерний культиватор (КГФ-2,8) [7, с. 56].

На полях, призначених для літнього садіння картоплі, основний обробіток ґрунту проводять так само, як і для весняного садіння, з наступним застосуванням 1-2 культивацій для знищення бур'янів.

г) Передпосівна підготовка ґрунту

Перед садінням картоплі нарізають гребені. Коли навесні вносять органічні добрива, а орний шар неглибокий і є потреба в його поглибленні, ґрунт переорюють плугами без полиць, але з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-5-35, ПЛП-8-35), які заробляють гній і одночасно розпушують ґрунт на 27-30 см без вивертання підґрунтя на поверхню. Використовують також плуги з вирізними полицями, плуги-розпушувачі.

Оброблені восени дерново-підзолисті ґрунти часто запливають. Тому навесні їх повторно орють для поліпшення фізичного стану ґрунту. При внесенні восени гною або компостів на запливаючих ґрунтах його звичайно придисковують, а навесні на цих площах орють плугами без полиць на глибину 25-25 см. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну [20, с. 255].

д) Підготовка насіння до посіву

Перед садінням бульби сортують, пророщують або прогрівають, обробляють їх захисно-стимулюючими речовинами, великі розрізають на частини.

Сортують картоплю на картоплесортувальних пунктах КСП-25, КСП-15В на 3 фракції: дрібну – 25-50 г, середню – 51-80 г й велику – понад 80 г. Для садіння використовують переважно бульби середньої фракції (з домішкою некондиційних бульб до 7 %). Великі бульби (понад 80 г) ріжуть на дві частини на спеціальних бульборізках за 2-3 дні до садіння. Щоб краще відбувалося опробковіння різаних частин бульб, їх обробляють стимуляторами росту, зокрема 10 %-м ячмінним солодом (10 кг пророщеного ячменю в 100 л води) з додаванням 25 г розчиненої в 100 мл води янтарної кислоти.

Відсортовані за фракціями бульби складають у бурти, де їх прогрівають на сонці (при температурі вдень 12-15 °С, вночі до 5 °С) під плівковим арковим укриттям протягом 2-3 тижнів – до утворення проростків 5 мм завдовжки (не більше 10-15 мм). Можна прогрівати бульби і в засіках, продуваючи їх 7-10 днів теплим повітрям (18-20 °С) з використанням теплогенераторів ТГ-75, ТГ-150, ВПГ-400 та ін [20, с. 268].

Пророщують бульби також у плівкових теплицях, парниках, у спеціалізованих приміщеннях-яровизаторах (на стелажах, у ящиках на 10-15 кг), поліетиленових мішках (на 8-10 кг), поліетиленових рукавах (розміром 30 х 1,5-3 м), на площадках під поліетиленовою плівкою при температурі близько 15°С, доброму освітленні й вентиляції, вологості повітря 80-90 % протягом 15-30 днів – до утворення проростків приблизно 5 мм завдовжки.

Перед садінням картоплю протруюють з використанням картоплекомбайнів типу Е-665 і обробляють стимуляторами росту. Суспензію препаратів готують у баках обприскувачів ОВТ-1А, ОПШ-15-01 з нор­мою витрати 20 л суспензії фунгіциду на 1 т бульб. Суспензію наносять на поверхню бульб у розпиленому стані. Для протруєння використовують препарати: проти ризоктонії, фітофторозу, мокрої гнилі, парші – дитан М-45 (80 %-й) – 2-2,5 кг/т; лікарбацин (80 %-й) – 2,6-2,7 кг/т; проти фітофторозу – цинеб (80 %-й) – 0,5-1 кг/т; проти ризоктоніозу – вітавакс 200 (75 %-й) – 2 кг/т, фундазол (50 %-й) – 0,5-1 кг/т та ін., рекомендовані в рік вирощування.

е) Посів

До садіння картоплі приступають при температурі 4-7°С фізично спілого ґрунту на глибині 10 – 12 см, на ґрунтах легкого механічного складу в ранні строки – одночасно із сівбою ранніх зернових культур. Насамперед садять пророщені бульби ранньостиглих сортів картоплі, потім насінну й товарну картоплю і закінчують садіння різаними бульбами (у добре прогрітий ґрунт).

На Поліссі картоплю садять гребеневим способом або в гребені, нарізані перед садінням; у Лісостепу і Степу – гребеневим способом або в гребені, нарізані восени, саджалками САЯ-4А, КСМГ-4, КСМГ-6.

Середня густота садіння бульбами масою 50-80 г: на Поліссі – товарної картоплі не менше 55-60 тис./га, насінної 65-70 тис./га; в Лісостепу – відповідно 50 і 55 тис./га; у Степу – 45 і 50 тис./га; при зрошенні – 55-60 тис./га.

Більша густота насаджень (на 10 %) при садінні картоплі на ґрунтах з більшим вмістом поживних речовин, при вирощуванні ранньої картоплі, при використанні для садіння дрібних бульб; менша – на бідних ґрунтах, при садінні великих бульб; вирощуванні пізньостиглих сортів. Щоб досягти рекомендованої густоти насаджень на час збирання, норму висаджування бульб збільшують на 10-15 %. Залежно від розміру бульб на 1 га висаджують їх 3,5-4,5 т. Для більшості сортів густота насаджень має становити 200-250 тис./га [20, с. 274].

Глибина садіння на ґрунтах середнього механічного складу (суглинкових) 6-8 см від вершини гребеня, на легких (супіщаних) – на 1-2 см глибше (8-10 см).

є) Догляд за посівом, підвищення якості продукції

Старанний догляд за насадженнями картоплі передбачає створення оптимальних умов росту рослин протягом вегетації. Він включає механічні способи підтримання ґрунту в розпушеному і чистому стані – проведення 2-3 досходових і 2-3 післясходових обробітки міжрядь та застосування хімічних засобів захисту картоплі від бур'янів, хвороб і шкідників. Для першого і другого досходових обробітків (на 5-7-й і 12-14-й день після садіння картоплі) на кожній секції культиваторів КРН-4,2Д, КРН-4,2Г, КРН-5,6Д, КОН-2,8А ставлять лапу-підгортач (або дисковий підгортач), дві долотоподібні лапи з ротаційною або сітчастою бороною позаду. Другий обробіток нерідко проводять секцією з лапою-підгортачем посередині та лапами-бритвами для підрізання вершин гребенів з боків.

Перший післясходовий обробіток міжрядь проводять підгортача-ми-розпушувачами і долотами. Лапи-підгортачі при розпушуванні встановлюють на глибину 6-8 см, долота 12-14 см. Нерідко секцію обладнують лише трьома долотами. Другий післясходовий обробіток (через тиждень) проводять тим самим набором лап з одночасним присипанням на гребенях бур'янів і сходів картоплі шаром землі 2-3 см. Третій обробіток полягає в підгортанні кущів картоплі на початку бутонізації, коли рослини досягають висоти 25 – 35 см і змикаються бадиллям рядки, для чого по центру міжрядь ґрунт розпушують стрілчастими лапами на глибину 5-6 см з шириною захвату 170 мм, а кущі підгортають дисковими підгортачами-розпушувачами [19, с. 74].

Боротьба з бур'янами із застосуванням гербіцидів. Восени проти коренепаросткових бур'янів поля обробляють у період формування розеток, наприклад, амінною сіллю 2,4Д з розрахунку 5-6 л/га (за препаратом), проти вегетуючих рослин пирію вносять раундап (36 %-й, 2-5 кг/га).

Після садіння до з'явлення сходів проти однорічних двосім'ядольних і злакових бур'янів вносять аценіт (50 %-й) 3-5 кг/га, гезагард (50 %-й) 3-4 кг/га, 2М4Х (35 %-й) 0,8-1,5 кг/га або топогард (50 %-й) 2-4 кг/га та ін.

Проти хвороб – фітофторозу, макроспорозу – рослини при досягненні висоти 15-20 см обприскують акробатом МЦ (69 %-м) 2 кг/га, дитаном М-45 1,2-1,6 кг/га, купроксатом (34,5 %-м) 3-5 кг/га або полікарбацином 2,4 кг/га; при повторному обприскуванні (через 10-12 днів за потребою) використовують цинеб – 2,5 кг/га, хлороксид міді (90 %-й) 2,4 - 3,2 кг/га.

Колорадського жука знищують, обприскуючи картопляні поля перший раз під час масового виходу шкідників з ґрунту, другий – при масовій появі личинок другого віку, третій і наступні – в період виходу молодих жуків, використовуючи один з препаратів – банкол (50 %-й) 0,2-0,3 кг/га, децис (2,5 %-й) 0,2 кг/га, золон (35 %-й) 1,5-2 кг/га, сонет (10 %-й) 0,2 кг/га, суміцидин (20 %-й) 0,3 кг/га, сумі-альфа (5 %-й) 0,25 кг/га, фастак (10 %-1) 0,07-0,1 кг/га та ін. Робочі розчини готують на агрегатах АПЖ-12 або в механізованих пунктах СЗС-10. Обприскують насадження картоплі обприскувачами ОПШ-15-01, ОМ-630-2 та ін [19, с. 82].

ж) Підготовка до збирання і збирання врожаю

Ранню картоплю збирають, коли в неї ще зелене бадилля – у фазі технічної стиглості бульб. Бадилля перед збиранням скошують кормозбиральними машинами (КСГ-Ф70, КСК-100А) і силосують. Збирають ранню картоплю картоплекопачами з ручним підбиранням бульб.

Середньо- й пізньостиглі сорти починають збирати на початку відмирання бадилля. Закінчують збирання за 20-25 днів до настання постійної середньодобової температури 7°С. За нижчої температури під час збирання різко збільшується пошкодженість бульб.

За 10-15 днів до збирання насінної картоплі і за 3-6 днів – товарної скошують бадилля на висоті 8 – 10 см при збиранні картоплі копачами або на 18-20 см – при комбайновому збиранні. Залишки бадилля обприскують хлоратом магнію (30 кг/га) або реглоном (2-3 л/га), розчиненими у 400-500 л води. Це сприяє швидкому фізіологічному дозріванню бульб, дозріванню та огрубінню шкірки, що запобігає пошкодженню хворобами.

На важких ґрунтах за 3-4 дні до збирання міжряддя розпушують культиваторами КОН–2,8А, КРН-4,2Д, які обладнані долотами, на глибину 14 – 16 см, завдяки чому поліпшується робота картоплекомбайнів (КПК-2, КПК-3 та ін.). Бадилля, уражене фітофторою, скошують і вивозять з поля.

У роки надмірного зволоження і нестачі тепла, коли затягується вегетація рослин, рекомендується проводити сенікацію бадилля. Для цього в 500 л води настоюють протягом 1-2 діб суперфосфат (20 % від кількості води), додають 20 г гербіциду 2,4Д і гектарну норму фунгіциду ридомілу (0,8-1 кг/га) [12, с. 153].

При збиранні середньопізніх та пізньостиглих сортів картоплі підсушують бадилля, тобто проводять його десикацію. Посіви картоплі при цьому за 10-15 днів до збирання обприскують розчинами хлорату магнію (25 - 30 кг/га в 400-600 л води) або реглону (2-3 л/га). Завдяки десикації швидше достигають бульби, грубіють покривні тканини бульб і вони менше уражуються хворобами.

Збирають картоплю прямим комбайнуванням, комбінованим або роздільним способом. Пряме комбайнування застосовують на чистих площах, легких і середніх за механічним складом ґрунтах, на яких ґрунт легко відсівається на робочих органах комбайна. При комбайновому збиранні можливі втрати з мінімальним пошкодженням бульб – не більше 3 % від загального урожаю.

При комбінованому збиранні використовують копачі-валкоутворювачі КСТ-1,4А, КТН-2В, які викопують картоплю із двох рядків і укладають у міжряддя невикопаних двох рядків, а бадилля залишають за собою. При наступному проході копачі пропускають два невикопаних рядки із зібраними бульбами з двох попередніх рядків і викопують наступні два рядки картоплі. Залишені рядки з бульбами викопують комбайном КПК-2.

Роздільний спосіб збирання застосовують на вологих ґрунтах. Копачами-валкоутворювачами викопують бульби і укладають їх у валки з двох, чотирьох або шести рядків. Підбирають рядки комбайнами, котрі обладнані підбирачами.

Збирання може бути потоковим або потоково-перевалочним. При потоковому способі зібрані комбайном бульби відразу доставляють на сортувальні пункти КСГ-15В, КСП-25, де їх розділяють на фракції і кожну фракцію відправляють на зберігання – в засіки, сховища та кагати. При потоково-перевалочному збиранні бульби спочатку зберігають під шаром соломи в наземних кагатах з витяжною вентиляцією протягом 15-20 днів. Після цього товарну картоплю сортують на фракції і відправляють на постійне зберігання [12, с. 168].

з) Економічна ефективність вирощування культури

Картопля – економічно вигідна культура, але собівартість її виробництва майже у 2-2,5 рази вища за собівартість зернових, затрати на 1 ц бульб становлять 0,5-0,8 люд./год, або вища за аналогічні показники вирощування навіть цукрових буряків в 2-3 рази. Рентабельність культури також нижча порівняно з рентабельністю зернових, соняшнику, цукрових буряків та інших культур (на 40 – 60 %) при врожайності не менше 250 ц/га. У багатьох районах інтенсивного картоплярства, наприклад, у Рівненській області, де врожайність картоплі в господарствах становить 36-40 т/га і більше, показники економічної ефективності її оптимальні. Відповідно до цього вищі й показники біоенергетичної ефективності вирощування картоплі. Зазначимо, що безгербіцидна технологія вирощування картоплі реальна вже в багатьох господарствах, проте ефективно боротися з колорадським жуком та фітофторою можна поки що переважно хімічними засобами. Втрати сукупної енергії як при обробітку гербіцидами, так і при механічному догляді практично однакові – 40 тис. МДж/га. При врожайності 39 т/га і більше енергетичний коефіцієнт становить близько 3, а коефіцієнт енергетичної ефективності виробництва – 2,4 [2, с. 63].

Висновки

Картопля посідає одне з перших місць серед інших сільськогосподарських культур за універсальністю використання в господарстві. Вона є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою.

Продовольча цінність картоплі визначається її високими смаковими якостями та сприятливим для здоров'я людини хімічним складом бульб. У них міститься 14-22 % крохмалю, 1,5-3 % білків, 0,8-1 % клітковини. Крохмаль картоплі легко засвоюється організмом, а її білки за біологічною повноцінністю переважають білки інших культур, у тому числі озимої пшениці. Бульби багаті на вітаміни групи В, РР, каротиноїди. У зимовий період картопля є головним продуктом харчування і джерелом вітаміну С

Вживають картоплю в їжу у вигляді різних страв, яких лише в європейській кухні налічується понад 200. Проте у складі бульб, особливо позеленілих, містяться отруйні речовини (соланін). І хоч вони під час варіння значною мірою розкладаються, все ж при їх вмісті понад 0,01 % краще бульби не вживати в їжу, а використовувати для технічних потреб.

Бульби картоплі широко використовуються для годівлі тварин у сирому й запареному вигляді. Мають певне значення силос із зеленого бадилля (картоплиння) та відходи промислової переробки бульб – барда, жмаки та ін. За поживністю 100 кг сирих бульб оцінюються 29,5 корм. од., силосу – 8,5, сушених жмаків – 52 корм. од.

Середня врожайність картоплі в Україні у сприятливі роки 125-130 ц/га. Досвід кращих господарств показує, що її урожайність в основних районах вирощування може бути в 2-3 рази вищою. У багатьох господарствах Чернігівської та інших поліських областей вирощують по 250-300 ц/га бульб і навіть більше.

Природні умови України й застосування прогресивних технологій вирощування картоплі дають змогу довести її середню врожайність у найближчі роки на Поліссі до 250-300 ц/га, в Лісостепу до 200-220 ц/га і в Степу до 180-220 ц/га.

Картопля – багаторічна трав'яниста рослина, але в культурі вирощують її як однорічну рослину. Розмножують картоплю вегетативно – бульбами та їх частинами, проростками, живцями, а в селекційній практиці – також насінням.

В Україні районоване близько 70 сортів картоплі. Залежно від використання в господарстві їх поділяють на 4 групи: столові, кормові, технічні та універсальні. Найпоширеніші (займають близько 60 % посівних площ картоплі) столові сорти. Вони відзначаються високими кулінарними та смаковими якостями, сприятливим співвідношенням білка й крохмалю та підвищеним вмістом вітаміну С в бульбах, мають звичайно округлу і овальну форми бульб з поверхневим розміщенням вічок.

Картопля може давати добрі врожаї після різних попередників. Розміщують її після озимих зернових, зернобобових, однорічних і багаторічних трав, кукурудзи на силос. Картоплю часто рекомендують для монокультурного вирощування.

Основним завданням обробітку ґрунту під картоплю є глибоке розпушування орного шару, створення сприятливого водно-повітряного режиму, знищення бур’янів, нагромадження і збереження вологи, поліпшення поживного режиму ґрунту, забезпечення добрих умов для діяльності мікроорганізмів.

Під картоплю вносять високі норми добрив, проте не можна вносити надмірну кількість їх, бо при надмірному живленні азотом сильно розростається бадилля, затримується утворення бульб, подовжується вегетаційний період, спостерігається дуплистість бульб (зовнішні частини їх ростуть швидше, внутрішні розриваються, утворюючи дупло), надмір фосфору зумовлює передчасне відмирання бадилля, листя, внаслідок чого знижується інтенсивність фотосинтезу, надмір калію затримує дозрівання бульб. Надмірне живлення одночасно всіма поживними речовинами викликає ферментативне потемніння бульб, надає їм неприємних смаку й запаху.

Картопля є досить трудомісткою культурою. За умови покупки посадочного матеріалу (наприклад, 1 кг бульб по 1 грн.) сума витрат на 1 га складає 6262 грн. При врожайності 300 ц/га (вихід товарних бульб – 240 ц/га) навіть за ціною 30 коп. за 1 кг бульб, можна з 1 га отримати 938 грн. прибули. При ціні 50 коп/кг прибуток зростає до 5738 грн. з 1 га, а за ціною 70 коп. – до 10358 грн. Підвищення врожайності до 400 ц/га (вихід товарних бульб 320 ц/га), що сповна реально при інтенсивній технології вирощування і витрат 6000 грн/га, дає можливість за ціною 70 коп. кг бульб отримати з 1 га 16138 грн. прибули. Особливо вигідним є вихід на ринок з насінним посадочним матеріалом.

Список використаної літератури

1. Аверкиева Е.Г. Картофель и его культура, – М.: Колос, 1988. – 253 с.

2. Баранчук Ю.В. Економічна ефективність вирощування картоплі // Економіка АПК. – 2003. – № 7. – С. 62-69.

3. Бексеев Ш.Г. Картофель. – СП-б. : Диля, 1998. – 160 с.

4. Белик В.Ф. Овощеводство / В.Ф. Белик В.Е. Советкина, В.П. Дерюжкин / Под ред. В.Ф. Белика. – М.: Колос, 1981. – 380 с.

5. Бульба: Популярная энциклопедия. Справочник по биологии, возделыванию, хранению и использованию картофеля в кулинарии. – Мн.: Белорусская энциклопедия, 1994. – 350 с.

6. Вольпер И.М., Магидов Я.И., Картофель: История, применение, употребление. – М .: Колос,1978. – 285 с.

7. Гамаюнов В.Є., Грабовецький С.М. Продуктивність і якість бульб картоплі в залежності від добрив // Проблеми та перспективи розвитку зрошуваного землеробства на півдні України: Матеріали професорсько-викладацької та студентської наукових конференцій агрономічного факультету. – Херсон: ХДАУ, 2003. – С. 54-56.

8. Грищенко І.М. Картоплярство в умовах ринку. – К.: УСГА, 1991 – 80 с.

9. Довідник картопляра / [Відп. за вип. С. С. Лищук, С.С. Моспан]. – Ужгород: Карпати, 1987. – 202 с.

10. Доспехов В.А. Методика полевого опыта. – М.: Колос, 1985. – 416 с.

11. Захист рослин // Бугаєва І. П. Культура картоплі на півдні України: Наук. вид. / І.П. Бугаєва, В.С. Сніговий. – Х.: ХДПУ, 2002. – С. 145-162.

12. Картофель / Под ред. Н.С. Бацанова. – М.: Колос, 1970. – 376 с.

13. Картофель / Сост.Т.Е. Лущиц. – Мн.: Книжный дом, 2001. – 80 с.

14. Коленда О. Продуктивність картоплі залежно від способів основного обробітку грунту // Актуальні проблеми аграрного виробництва: теорія, дослідження, практика: Матеріали Міжнародної студентської наукової конференції: Наук. видан. – Львів: ЛДАУ, 2002. – С. 52-54.

15. Коцюба Т.М. Особливості формування урожаю картоплі під час вирощування на різних грунтових профілях в умовах передгір’я Криму // Вісник аграрної науки. – 2000. – № 2. – С. 74-75.

16. Мринський М., Шабля В.С. Позитивні та негативні аспекти використання генетично модифікованих (трансгенних) сортів картоплі // Проблеми та перспективи розвитку зрошуваного землеробства на півдні України: Матеріали професорсько-викладацької та студентської наукових конференцій агрономічного факультету. – Херсон: ХДАУ, 2003. – С. 168-172.

17. Паздерська Р.М. Біолого-господарська характеристика сортів картоплі як вихідного селекційного матеріалу: сборник научных трудов // Лідери АПК ХХІ століття / Луганський національний аграрний університет. – Луганськ, 2003. – Ч. 1: Тваринництво і ветеринарна медицина ХХІ століття. Рослинництво ХХІ століття. Екологічні проблеми АПК. – С. 264-268.

18. Посыпанов Г.С. Растениеводство. – М.: Колос, 1997. – 448 с.

19. Производство картофеля: возделывание, уборка, послеуборочная доработка, хранение. Справочник / Б.А.Писарев и др. – М.: Росагропромиздат, 1990. – 221 с.

20. Рослинництво: Підручник. / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591 с.

21. Справочник картофелевода / Под ред. А.И.Замотаева. – М.: Агропромиздат, 1987. – 351 с.

22. Справочник картофелевода / Под ред. С.И. Карманова. – М.: Россельхозиздат, 1978. – 206 с.

23. Черников В.А., Чекерес А.И. Агроэкология. – М.: Колос,2001. – 536 с.

24. Ширко Т.С., Войтковская А.А. Картофель: от ростка до горшка. Подарок хозяину. – Мн.: Полымя, 1999. – 173 с.