Скачать .docx |
Курсовая работа: Аналіз стану і перспективи розвитку рослинництва
Міністерство аграрної політики України
Маслівський державний аграрний технікум
КУРСОВА РОБОТА
на тему
"АНАЛІЗ СТАНУ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА"
Виконав студент
ІІІ – курсу відділення
"Організація виробництва''
Ототюк Руслан Леонідович
2008
План
Вступ
I Коротка економічна характеристика господарства
1.1 Природно–економічна характеристика
1.2 Характеристика землекористування
1.3 Організаційна структура господарства
1.4 Забезпеченість господарства робочою силою
1.5 Спеціалізація господарства
II Значення рослинництва
III Рівень розвитку рослинництва
Висновки
Вступ
Агропромисловий комплекс є однією з пріоритетних сфер народного господарства, яка відіграє важливу роль у забезпеченні продовольчої та економічної безпеки держави. Розв’язання продовольчої проблеми, формування і розвиток продовольчого ринку та зростання експортного потенціалу сільського господарства вимагають значних перетворень в агропромисловому комплексі країни. В останні роки внаслідок аграрної кризи, зумовленої загальною соціально-економічною кризою, у тваринництві відбулися негативні зміни, які значно вплинули на фінансовий стан господарських підприємств, їх здатність до подальшої господарської і фінансової діяльності.
Ринкові відносини потребують зміни поглядів на процес інтенсифікації виробництва. Сучасна концепція інтенсифікації базується на підвищенні продуктивності праці, прискоренні впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченні витрат матеріальних ресурсів, і спрямована на збільшення віддачі від вже створеного ресурсного потенціалу.
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – це збільшення вкладень в одиницю земельної площі та на голову худоби. Інтенсифікація вимагає якісного перетворення всіх елементів виробничих сил, а також їх кількісного науково-технічного прогресу. Всі ці перетворення вплинуть на зниження собівартості продукції тваринництва та підвищення родуктивності праці
Однією з умов ефективного господарювання у товарному сільськогосподарському виробництві повинно бути приділена велика увага питанню землекористування ринкового типу як колективної так і індивідуальної форми господарювання. За останні роки в розвитку агропромислового комплексу України сталися певні зміни. На зміну колгоспам та радгоспам прийшли сільськогосподарські підприємства різних форм власності: ТОВ, СТОВ, АПО, ФГ та інші. Сільськогосподарські підприємства - це самостійні статутні об’єкти, які мають право юридичної особи та здійснюють виробничу діяльність у галузі сільського господарства з метою одержання відповідного прибутку. До складу сільськогосподарських підприємств входять також фермерські господарства. Фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства
На підприємствах не дотримуються культури землеробства. Замість науково-обгрунтованої сівозміни площі сільськогосподарських угідь засіваються культурами, які приносять найбільший прибуток господареві, часто це монокультури - соя, кукурудза на зерно та соняшник. На другий план відходять горох, вика та суміші-культури які збагачують ґрунт киснем та збільшують його родючість. Із 92 тис. га в 1985 році в минулому році горохом було засіяно лише 30,2 тис. га, та 1,2 тис. га викою проти 5,7 тис. га в 1985р.
Продуктивність земель в Україні порівняно з розвинутими країнами залишається низькою . Виснажується земля, зношуються основні фонди , втрачається генетичний потенціал, знижується віддача з гектара. Якщо раніше ставилось питання про стабілізацію та підвищення вмісту гумусу то сьогодні ставиться питання про уповільнення темпів зниження вмісту гумусу і в цілому продуктивності полів. В багатьох господарствах відсутні технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур, не проводилась паспортизація та агрохімобстеження полів. Внесення мінеральних добрив зменшилось майже в десять разів, лише 4,5%площі удобрена органікою, внесення гіпсу та гіпсовмісних порід з 2000 року не проводилось
В період 60-90 х років розвиток сільськогосподарського виробництва був поставлений на екстенсивний шлях розвитку. Розораність на Україні досягла 80, а в деяких областях навіть до 90%. Розширення посівних площ супроводжувалось зменшенням площ кормових угідь (сінокосів і пасовищ). Високий рівень розораності угідь , збільшення площ просапних культур призвело до розвитку ерозійних процесів. Питання родючості було залишається актуальним і злободневним. " У процесі праці людина діє на природну родючість раніше виробленими засобами виробництва " 2 . Розвиток рослинництва, як галузі сільського господарства в цілому надто складний оскільки засобами виробництва являється земля , а предметом виробництва є рослини. Тож зусилля аграріїв зосереджені на дальшому підвищенні ефективності виробництва, найбільш повному використанні резервів і можливостей кожного підприємства для збільшення виробництва і продажу усіх видів продукції, зміцнення економіки. Щоб успішно справитися з цим завданням, необхідно підвищувати рівень економічної роботи в кожному сільськогосподарському підприємстві. Важливою ланкою економічної роботи є належно поставлений аналіз господарської діяльності. У кожному підприємстві аналіз повинен бути поставлений так, щоб можна було побачити, яку віддачу дає кожна затрачена гривня. При цьому найпильніше слід стежити за раціональним і ефективним використанням грошово-матеріальних засобів і трудових ресурсів, виявити економічну ефективність застосування тих чи інших машин та обладнання, витрачання коштів на капіталовкладення, придбання добрив та засобів захисту рослин, ефективність використання земельних угідь.
I Коротка економічна характеристика господарства
1.1 Природно–економічна характеристика
Маслівський ДАТ розташований у східній частині Миронівського району, межує з землями Канівського району Черкаської області. Загальна площа сільськогосподарських угідь становить 2999,6 га, з них рілля – 2690,6 га, пасовища, сіножаті, багаторічні трави займають решту сільськогосподарських угідь. Розораність території 74,2%, лісистість 9,7%. Найбільш поширені ґрунти – чорноземи опідзолені, суглинкові та легкосуглинкові. В орному шарі ґрунту міститься 2-2,5% гумусу. Вони мають слаболужну реакцію водного розчину.
Рівний рельєф сприяє затриманню опадів і надходження вологи в грунт. Сніговий покрив в зимовий період постійний, що сприяє нормальній перезимівлі озимих культур і багаторічних трав.
Рельєф придатний для вирощування районованих культур. В результаті розмиву і змиву ґрунтів відбувається замулювання русла річки.
Середньорічна кількість опадів становить 500 - 600 мм.
1.2 Характеристика землекористування
Землі запасу - це всі землі, які не надані у володіння чи постійне користування і перебувають у власності сільських, селищних, районних Рад народних депутатів.
Таким чином всі землі поділяються на окремі категорії, відповідно до їх цільового призначення. Землі сільськогосподарського призначення надають в користування:
- сільськогосподарським підприємствам різних форм власності для ведення підприємницької діяльності.
- науково-дослідним, учбовим, виробничо-технічним навчальним закладам, загальноосвітнім школам.
- несільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам, які використовують надані їм землі для ведення підсобного господарства.
- громадянам, для ведення особистого підсобного та фермерського господарства.
- кооперативам громадян для індивідуального садівництва та огородництва.
Землі, які безпосередньо використовуються для виробництва продукції рослинництва називають сільськогосподарськими угіддями. До їх складу входять : рілля, природні пасовища, природні сіножаті, перелогові землі.
Структура використання земельних угідь наведена в таблиці 1.
В даному господарстві основну питому вагу займають землі сільськогосподарського призначення, доля яких становить 87,5 % всієї земельної площі. За останні роки площа сільськогосподарських угідь зменшилась на 41 га. Це можна пояснити розміщенням полезахисних лісосмуг та частини пасовищ на ріллі. На площі 128 га створені культурні зрошувані пасовища. Зміни структурі використання земельних угідь направлена на збільшення обсягів зелених кормів для тваринництва.
Рілля повністю використовується під посіви сільськогосподарських культур. Зіставлення фактичних показників звітного року з плановими свідчать про виконання плану по використанню землі, оскільки зруження в структурі незначні.
На підвищення використання земельних угідь впливають такі групи чинників – соціально – економічні, організаційні, агротехнічні.
До соціально – економічних відносяться: дотримання технологічної і трудової дисципліни, поліпшення умов праці, раціональне використання і охорона землі.
У господарстві результати виробництва безпосередньо визначаються кількістю обробленої землі, її родючістю та рівнем ефективності використання.
Земля - це основне джерело одержання продукції рослинництва, від якої, в свою чергу, залежить виробництво продукції тваринництва. Земля має ряд особливостей, які відрізняють її від інших засобів виробництва. Якщо для таких ресурсів сільськогосподарського виробництва, як трудові і матеріально-технічні, припустимо відповідна взаємозаміна, то земля - незамінний засіб виробництва. При правильному її використанні вона не тільки не погіршується, але й здатна підвищувати свої продуктивні сили. Земля обмежена в просторі, тоді як усі інші засоби виробництва в сільському господарстві при необхідності кількісно можуть бути збільшені.
Важливою властивістю землі як засобу праці є те, що вона одночасно виступає і як предмет праці. Вказані особливості землі потрібно враховувати в господарські діяльності з тим, щоб трудові і матеріальні зусилля колективу господарства були спрямовані на дбайливе ставлення до земельних ресурсів та їх раціонального використання.
Особливою властивістю верхнього шару ґрунту є його родючість. Розрізняють родючість природну, штучну й економічну (ефективну). При сільськогосподарському використанні ґрунту штучна родючість в поєднанні з природною виступає, як економічна і визначається рівнем урожайності. Фактична віддача кожного гектара земельної площі-це результат впливу не тільки природної, але й штучної родючості, яка у свою чергу залежить від застосування в господарстві досягнень науки і техніки.
Відповідно до “Земельного кодексу України“ вся земельна площа України поділяється на сім категорій :
1. землі сільськогосподарського призначення (землі надані для сільського господарства, або призначені для цих цілей)
2. землі населених пунктів (земельна площа міст, сіл, гаражного і дачного будівництва)
3. землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення
4. землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історично-культурного призначення
5. землі лісового фонду (землі вкриті лісом, або надані для потреб лісового господарства)
6. землі водного фонду
7. землі запасу (це всі землі, які надані у володіння і постійне користування і перебувають у виданні сільських, селищних, районних рад)
1.3 Організаційна структура господарства
Організаційна структура господарства визначається кількістю виробничих підрозділів, допоміжних і підсобних господарств. Вона залежить від спеціалізації, яка залежить від найбільш раціонального використання землі, трудових і матеріальних ресурсів, максимальне наближення місця роботи до місця проживання працівників.
Головними виробничими одиницями у господарстві є – бригади. До них входять: тракторно-рільнича бригада і тваринницькі ферми, садово-огородня бригада підпорядковується безпосередньо керівництву господарства. Така організаційна структура господарства забезпечує успішне виконання господарських завдань.
Структура господарства зображена в таб.2
Організаційна структура характеризується такими натуральними показниками, як об’єкт виробництва найважливіші видів продукції, розміри посівних площ, поголів’я худоби.
З таблиці 3 видно, що виробничі дільниці – це господарські підрозділи, які мають в своєму складі підрозділи рослинництва і тваринництва, але є і недоліки, адже недоцільно і надалі утримувати дільниці №2 і №3 – невеликі молочно-товарні ферми. Концентрація цих ферм на виробничій дільниці №2 буде сприяти підвищенню їх ефективності.
1.4 Забезпеченість господарства робочою силою
Успішне виконання виробничої програми господарства у значні мірі визначається забезпеченістю робочою силою і ефективністю її виконання. Трудові ресурси, які знаходяться у господарстві, можуть бути встановлені на ту чи іншу дату, і обчислені в середньому за відповідний період – місяць, квартал, рік. У зв’язку з цим розрізняють спискову і середньоспискову чисельність працівників.
Спискова чисельність працівників включає всіх робітників, які знаходяться у списках господарства на відповідну дату. Але це не показник, що характеризує трудові ресурси. З більшою точністю про забезпеченість господарства робочою силою можна судити по середньосписковому числу персоналу, яка визначається діленням числа спискових працівників за всі дні періоду на календарне число днів у періоді.
У господарстві до трудових ресурсів відносяться робітники, які заключили із господарством трудову угоду.
Для оцінки забезпеченості господарства робочою силою, фактичну наявність працівників, зайнятих у галузях господарства, порівнюють з планом, і з штатним розписом господарства.
Дані, по забезпеченості господарства робочою силою наведені в таб. 4
В господарстві планувалось використання 862 середньорічних працівників, фактично на роботах в сільському господарстві було зайнято 863. перевищення відбулося в результаті додаткового залучення сезонних працівників.
У 2007 році в господарстві був недоукомплектований штат інженерно-технічних працівників, нижче плановою також виявилася чисельність робітників підсобного виробництва.
Велике значення для підвищення ефективності використання робочого часу і трудових ресурсів має додержання всіма працівниками правил внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати, впровадження орендного підряду.
1.5 Спеціалізація господарства
Однією з форм суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація сільського господарства характеризує суспільний поділ праці між різними галузями сільськогосподарського виробництва, а також всередині їх. У процесі розвитку продуктивних сил і поглиблення спеціалізації сільського господарства відособлюється і створюються все нові галузі для виробництва певної продукції.
Спеціалізація сільськогосподарського виробництва – це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництві товарної продукції у господарстві.
Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарського підприємства на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов.
Спеціалізація сільського господарства - це об'єктивний і закономірний процес, що відбувається на основі впровадження у виробництво досягнень науково – технічного прогресу. Підвищення продуктивності праці та ефективності сільськогосподарського виробництва нерозривно пов'язано з дальшим поглибленням його спеціалізації. Спеціалізація сільського господарства відкриває широкі можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, переведення галузей на індивідуальну технологію, застосування прогресивних методів організації виробництва і праці, раціонального і ефективного використання засобів і предметів праці. В процесі поглиблення спеціалізації значно удосконалюється сільськогосподарське виробництво. Ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності як окремої галузі так і сільського господарства в цілому.
Суспільний поділ праці в сільському господарстві здійснюються в межах природноекономічних зон, областей, окремих господарств та їх підрозділів. Залежно від цього розрізняють такі форми спеціалізації сільського господарства:
- зона спеціалізації – спеціалізація сільського господарства в межах територіальних одиниць; природно –економічних зон, областей,
- господарська спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарського виробництва окремих господарств, міжгосподарських підприємств і об’єднань,
- внутрішньогосподарська спеціалізація – спеціалізація виробничих підрозділів господарств: відділів, бригад, ферм. Вони спеціалізуються на окремих видах продукції рослинництва і тваринництва, або виконують окремі технологічні процеси, забезпечують підприємства певними продуктами господарства,
- внутрігалузева спеціалізація – спеціалізація сільськогосподарських підприємств та їх господарських підрозділів за стадіями технологічного процесу виробництва кінцевої продукції. Вона передбачає поділ праці в середині окремих сільськогосподарських галузей.
Спеціалізація сільського господарства має свої певні відмінності. Вони обумовлені наявністю специфічних особливостей, земля є головним засобом виробництва, а екологічні процеси відтворення тісно перетинаються з природними.
На відміну від промисловості, де спеціалізація часто призводить до виробництва лише однієї частини продукту, сільськогосподарське виробництво не розпадається на окремі галузі, а спеціалізується на виробництві одного чи другого виду продукції. При цьому інші газі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються і пристосовуються до цього головного продукту.
У результаті перелічених особливостей у господарстві виробляється не один вид продукції, а формують галузь в кожній з яких одержують один або декілька видів продукції.
За економічним значенням галузі господарства поділяють на головні, додаткові та підсобні. Вони характеризують виробничі напрями господарства і визначають його спеціалізацію. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і більш ефективне використання земельних угідь, засобів виробництва і робочої сили. Раціональна виробнича структура господарства передбачає поєднання головних і додаткових сільськогосподарських галузей.
Підсобні – це галузі не сільськогосподарського виробництва. Вони створюються для додаткових і виробничого обслуговування головних галузей або для задоволення споживчих потреб сільського населення.
Спеціалізація є основою масового виробництва товарної продукції сільського господарства. У зв’язку з цим напрям спеціалізації сільськогосподарського виробництва визначається структурою виробленої товарної продукції. Спеціалізацію сільськогосподарського виробництва визначають за тими галузями які мають найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції.. господарства можуть мати одну, або декілька галузей, які дають понад 70% виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.
Спеціалізація підприємства наведена в таблиці 5.
З даних таблиці видно, що головною галуззю у господарстві є рослинництво, на яку припадає 2/3 всієї товарної продукції. В рослинництві головними галузями є виробництво зерна і цукрових буряків. Ці дві галузі дають більше 40% товарної продукції рослинництва. Разом з тим у господарстві добре розвинене овочівництво і садівництво, які мають високу товарність і велику питому вагу від реалізації сільськогосподарської продукції.
Велику роль відіграє і тваринництво, його питома вага у струтурі товарної продукції складає 37,8%. Головна галузь – це молочне скотарство, також важливою галуззю є свинарство і птахівництво.
Таким чином господарство має три головних галузі:
- зернове господарство,
- буряківництво,
- скотарство.
Овочівництво, свинарство, птахівництво – допоміжні галузі. В цілому господарство має зерно-буряківничо-скотарську спеціалізацію
II Значення рослинництва
Рослинництво – це важлива частина агропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарського виробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використання землі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин. В Україні вирощується близько 400 різних видів рослин, які мають відповідне господарське значення. Розвиток рослинництва відбувається на основі тісного зв'язку з іншими важливим комплексом галузей – тваринництвом, яке перетворює рослинницьку продукцію, включаючи побічну і відходи, в надзвичайно цінні продукти харчування та сировину для них. Інтенсивний розвиток рослинництва передбачає значне збільшення внесення органічних добрив, які сприяють підвищенню родючості землі та врожайності сільськогосподарських культур.
Галузі рослинництва мають велике значення для виробництва продуктів харчування, вони дають сировину для та легкої промисловості, корми для тваринництва. Раціональні норми, встановлені інститутом харчування на перспективу, передбачають в середньому по Україні споживання з розрахунку на душу населення :
o хлібних продуктів в перерахунку на борошно – 104 кг ,
o картоплі – 123 кг,
o овочів та баштанних культур – 154 кг,
o цукру – 38 кг,
o олії – 12,6 кг,
o плодів і ягід – 84 кг на рік.
Розвиток рослинницьких галузей значно впливає на зміцнення економіки господарств. На основі підвищення врожайності та збільшення валового збору сільськогосподарських культур зростають обсягом валової продукції грошові надходження від реалізації товарної продукції, продуктивність праці і рентабельність господарства. У валовій продукції сільського господарства України на рослинництво припадає – 45%.
Інтенсивний розвиток галузей рослинництва на основі підвищення культури землеробства забезпечує зростання врожайності всіх сільськогосподарських культур. На основі цього валовий збір зернових збільшився більш ніж у двічі, цукровий буряк - у 4 рази, соняшник – у 3,2 рази, овочів – майже в 1,5 рази.
Розвиток рослинництва в Україні має свої особливості, які визначаються зональними грунтово – кліматичними та економічними умовами. В зоні Полісся головними галузями рослинництва є виробництво льону – довгунця і картоплі, в Лісостепу – зерна, цукрових буряків, картоплі, овочів, у Степу – зерна, соняшнику і овочів.
Перед сільським господарством України поставлено завдання збільшити насамперед валовий збір зерна, цукрових буряків, овочів. Необхідно нарощувати випуск і поліпшити якість льоноволокна, довести промислову переробку лляної соломи 50 – 60 % загального обсягу її виробництва. На основі інтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва треба істотно збільшити виробництво грубих та соковитих кормів.
Залежно від виду рослин і головної продукції, що при цьому виробляється, у рослинництві виділяють такі галузі :
- виробництво зерна і технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, садівництво і виноградарство, кормовиробництво.
III Рівень розвитку рослинництва
Структура посівної площі господарства
Великим резервом збільшення виробництва продукції є вибір найбільш раціональної структури посівної площі. Структура посівної площі повинна відповідати виробничому напряму господарства, його спеціалізації і забезпечити найбільший вихід продукції з кожного гектара при найменших затратах праці матеріально грошових засобів на їх виробництво
Зміни в структурі посівних площ даного господарства економічно виправдані. Вони направлені на інтенсивне використання ріллі.
Структуру посівних площ господарства наведено в таблиці 6, де видно, що в структурі посівних площ збільшується питома вага зернових культур за рахунок розширення посівів основної продовольчої культури – озимої пшениці. Одночасно зменшується площа вирощування однорічних трав ті кукурудзи на силос, це стало можливим завдяки створенню в господарстві зрошувальних культурних пасовищ.
Система сівозмін
Під сівозміною розуміють науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур на території і в часі, яке супроводжується відповідною системою обробітку ґрунту, удобрення та іншими засобами окультурення ґрунту.
Враховуючи спеціалізацію господарства, структуру посівної площі, грунтово кліматичні умови й кращі попередники у господарстві існує така сівозміна:
· багаторічні трави ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки ;
· горох ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки, картопля, соняшник, коренеплоди ;
· кукурудза на силос і зелений корм ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки ;
· ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав.
Врожайність сільськогосподарських культур – один з найважливіших якісних показників, що характеризує рівень інтенсивності використання землі. В ній відображають результати всієї роботи господарства на протязі року.
Врожайність залежить від багатьох факторів, але основним є рівень культури землеробства, що включає в себе комплекс агрономічних і організаційно – технічних заходів направлених на підвищення родючості ґрунту.
Агротехнічні фактори залежать від організації виробництва і праці, застосування у виробництві нової техніки, досвіду роботи передових підприємств подібних галузей. Максимальне використання цих резервів – найважливіша умова збільшення виробництва продукції із кожного гектара. На рівень врожайності також впливають кліматичні умови.
До економічних факторів відносять фактори інтенсифікації, норми внесення добрив, забезпеченість тракторами і сільськогосподарськими машинами, розмір виробничих затрат на гектар посівної площі.
Для виявлення тенденції у зміні врожайності сільськогосподарських культур фактично одержану врожайність у звітному році порівнюють із попереднім, або базисним роком.
Дані врожайності сільськогосподарських культур наведені в таблиці 7.
У звітному році господарство успішно виконало планове завдання по збільшенню врожайності усіх сільськогосподарських культур.
Реалізація продукції
Краще виконання плану – продажу готової продукції буде тоді, коли підприємство продасть більше продукції з кращою якістю, і відповідно отримає за неї кращий прибуток.
Дані виконання плану – продажу наведені в таблиці 8.
Із даної таблиці видно, що у звітному році господарство успішно виконало план – замовлення державі по більшості видів продукції. Так план продажу зерна виконано на 40,8 %, цукрового буряка на 15,7 % , фруктів па 57,8 %.
Незалежно від недовиконання плану – продажу по деяких видах продукції планові ціни виросли на 426,2 тис. грн.
Фактичний дохід від реалізації продукції державі перевиконав плановий на 934,9 тис. грн. отже під впливом інших факторів, в деякі мірі від підвищення якості продукції, грошова виручка виросла на 198,6 тис.грн.
Таблиця 1
Структура земельних угідь господарства
види угідь |
2006 р. |
2007 р. |
відхилення (+, -) |
|||||
га |
% |
План (га) |
фактично |
га |
% |
|||
га |
% до всього |
% до плану |
||||||
Загальна земельна площа, всього |
3074 |
100 |
3052 |
3052 |
100,0 |
100,0 |
-22,0 |
-0,71 |
В тому числі : |
||||||||
с/г угіддя, всього |
2999,6 |
98 |
2990 |
2990 |
98 |
100,0 |
-9,6 |
-0,32 |
Із них рілля |
26906 |
88 |
2510 |
2430 |
88 |
100,0 |
-260,6 |
-9,68 |
Вигони і пасовища |
||||||||
Багаторічні насадження |
||||||||
Не с/г угіддя, всього |
Структура господарства
Таблиця 2
|
|
Таблиця 3
Розміри виробничих підрозділів господарства
показники |
по господарству в цілому |
виробничі участки |
садово-огородня бригада |
||||
№1 |
№2 |
№3 |
№4 |
№5 |
|||
Посівна площа (га) |
2999,6 |
465,0 |
830,0 |
507,2 |
604,0 |
593,4 |
- |
в тому числі : |
|||||||
- зернові |
1530,0 |
613,0 |
187,0 |
380,0 |
198,8 |
202,0 |
- |
- технічні |
750,0 |
147,0 |
103,0 |
211,0 |
209,0 |
80,0 |
- |
- овочі та картопля |
170,0 |
- |
- |
- |
- |
- |
120,0 |
- кормові |
599,2 |
107,2 |
113,0 |
69,5 |
207,6 |
102,3 |
- |
Поголів'я худоби (гол) |
- |
||||||
Всього ВРХ |
170,0 |
- |
- |
- |
170,0 |
- |
- |
Всього свиней |
150,0 |
- |
- |
- |
150,0 |
- |
- |
Таблиця 4
Забезпечення господарства робочою силою
категорія працівників |
потреба |
фактично |
забезпеченість |
Працівники постійні |
300 |
294 |
-6 |
Тимчасові і сезонні працівники |
65 |
67 |
+2 |
Інженери-технологи |
10 |
15 |
+5 |
Службовці |
10 |
13 |
+3 |
Обслуговуючий персонал |
8 |
8 |
- |
Всього працівників зайнятих у с/г |
380 |
367 |
-13 |
Всього підсобного персоналу |
50 |
52 |
+2 |
Разом працівників |
823 |
816 |
-7 |
Таблиця 5
Структура валової і товарної продукції
товарна продукція |
валова продукція |
|||
сума (тис грн.) |
% |
сума (тис грн.) |
% |
|
Рослинництво всього |
2211315,8 |
99,98 |
3362804,0 |
99,94 |
в тому числі : |
||||
· зернові і зернобобові |
2118600,0 |
95,7 |
269350,0 |
67,4 |
· цукровий буряк |
92600,0 |
4,2 |
313350,0 |
9,3 |
· овочі й картопля |
7,1 |
0,01 |
8,2 |
0,002 |
· інша продукція |
108,7 |
0,01 |
780095,8 |
23,18 |
Тваринництво всього |
229,5 |
0,02 |
1993,3 |
0,06 |
в тому числі : |
||||
· молоко |
59,2 |
0,005 |
289,0 |
0,008 |
· м’ясо ВРХ |
140,0 |
0,01 |
1200,0 |
0,036 |
· м’ясо свиней |
2800 |
0,002 |
467,0 |
0,014 |
· інша продукція |
2,3 |
0,003 |
37,3 |
0,002 |
Всього |
2211545,3 |
100 |
3364797,3 |
100 |
Таблиця 6
Структура посівних площ
культури |
базисний рік |
звітний рік |
||||
га |
% до всього |
план |
факт |
|||
га |
% до всього |
га |
% до всього |
|||
Зернові всього : |
2999,6 |
97,6 |
3100,0 |
98,03 |
3220,0 |
97,72 |
· озимі всього |
1598,0 |
51,99 |
1700,0 |
53,75 |
1400, |
42,48 |
· пшениця яра |
1107,3 |
36,03 |
1200,0 |
37,94 |
1052,0 |
31,92 |
· кукурудза |
490,7 |
15,96 |
500,0 |
15,81 |
348,0 |
10,56 |
Технічні культури всього : |
50,3 |
1,63 |
40,0 |
1,29 |
50,0 |
1,51 |
· цукровий буряк |
35,0 |
1,13 |
33,0 |
1,06 |
36,0 |
1,08 |
· ріпак |
15,3 |
0,5 |
7,0 |
0,23 |
14,0 |
0,43 |
Кормові всього : |
24,1 |
0,77 |
22,0 |
0,68 |
25,0 |
0,67 |
· багаторічні трави |
10,1 |
0,32 |
9,0 |
0,27 |
11,0 |
0,29 |
· кукурудза на силос |
8,0 |
0,25 |
11,0 |
0,33 |
12,50 |
0,33 |
· однорічні трави |
6,0 |
0,21 |
2,0 |
0,08 |
1,5 |
0,05 |
Всього посівів |
3074,0 |
100 |
3162,0 |
100 |
3295,0 |
100 |
Таблиця 7
Врожайність основних с/г культур
культури |
2006 р. |
2007 р. |
звітний рік |
|||
план |
факт |
% до плану |
% до попереднього плану |
|||
Пшениця озима |
42,0 |
33,1 |
40,5 |
48,6 |
115,1 |
110,8 |
Ячмінь озимий |
48,1 |
48,6 |
41,1 |
51,4 |
126,0 |
105,7 |
Ячмінь ярий |
28,5 |
26,4 |
30,0 |
30,0 |
103,2 |
102,9 |
Кукурудза |
48,6 |
45,0 |
35,1 |
52,4 |
130,5 |
106,8 |
Всього зернових і зернобобових |
42,0 |
36,5 |
39,5 |
46,5 |
115,4 |
112,4 |
Цукровий буряк |
302,0 |
403,2 |
290,1 |
340,2 |
115,2 |
113,6 |
Соняшник |
25,6 |
22,1 |
23,5 |
26,3 |
107,7 |
106,0 |
Овочі відкритого грунту, всього |
239,0 |
218,3 |
240,5 |
240,5 |
102,9 |
103,3 |
Картопля |
110,0 |
108,0 |
116,0 |
114,0 |
114,0 |
103,6 |
Кормові коренеплоди |
545,0 |
370,0 |
500,0 |
555,0 |
135,2 |
103,9 |
Кукурудза на силос і з/к |
345,0 |
343,0 |
280,0 |
332,0 |
118,6 |
96,2 |
Однорічні трави : |
||||||
· на сіно |
47,1 |
53,4 |
40,0 |
45,1 |
112,8 |
95,8 |
· на з/к |
273,3 |
218,0 |
250,0 |
253,0 |
101,2 |
92,6 |
Багаторічні трави |
||||||
· на сіно |
56,2 |
50,0 |
45,0 |
58,0 |
128,9 |
103,2 |
· на з/к |
248,4 |
178,0 |
220,0 |
229,1 |
104,1 |
92,2 |
Таблиця 8
Використання плану продажу продукції державі
види продукції |
кількість, ц |
||
план |
факт |
% до виконання плану |
|
Зерно, всього |
65000 |
70000 |
107 |
Цукрові буряки |
600 |
550 |
91 |
Кукурудза |
7000 |
8200 |
117 |
Таблиця 9
Удобрення культур
Культура |
внесення добрив |
||
Р2О5 |
К2О |
N |
|
Пшениця озима |
40 |
40 |
40 |
Кукурудза |
60 |
60 |
60 |
Цукрові буряки |
120 |
105 |
60 |
Картопля |
60 |
60 |
90 |
Соняшник |
60 |
- |
30 |
Багаторічні трави |
30 |
45 |
45 |
Таблиця 10
Собівартість продукції
назва продукції |
базисний рік |
звітний рік |
фактична собівартість % до |
||
план |
факт |
базисного року |
плану |
||
Зерно (без кукурудзи) |
2,52 |
3,10 |
2,68 |
106,3 |
86,5 |
Кукурудза на зерно |
5,6 |
4,99 |
4,33 |
77,3 |
86,8 |
Цукровий буряк |
2,02 |
2,06 |
2,06 |
101,9 |
100,0 |
Соняшник |
3,2 |
4,27 |
5,1 |
159,3 |
119,4 |
Овочі відкритого ґрунту |
12,41 |
14,82 |
9,98 |
80,4 |
67,3 |
Картопля |
18,6 |
17,0 |
19,82 |
106,5 |
116,6 |
Кормові коренеплоди |
1,59 |
1,5 |
1,98 |
124,5 |
132,0 |
Зелена маса однорічних і багаторічних трав |
0,57 |
0,68 |
0,77 |
135,4 |
113,2 |
Сінаж |
2,96 |
2,6 |
2,5 |
85,5 |
97,3 |
Таблиця 11
Затрати праці на виробництво одиниці продукції рослинництва
назва продукції |
2006 р. |
2007 р. |
звітний рік |
||||
план |
факт |
% до плану |
% до 2007 р. |
% до 2006 р. |
|||
Зерно (без кукурудзи) |
0,74 |
0,69 |
0,8 |
0,61 |
76,3 |
88,4 |
82,4 |
Кукурудза |
2,62 |
2,55 |
2,61 |
2,35 |
90,0 |
92,1 |
89,7 |
Цукровий буряк |
0,66 |
0,62 |
0,8 |
0,59 |
73,8 |
95,2 |
89,4 |
Соняшник |
0,77 |
0,72 |
0,9 |
0,69 |
83,8 |
105,2 |
99,4 |
Овочі |
2,52 |
2,45 |
2,51 |
2,25 |
80 |
82,1 |
79,8 |
Таблиця 12
Виконання плану прибутку
показники |
план |
факт |
% до виконання плану |
відхилення від плану (+, -) |
Реалізація продукції |
||||
· рослинництво |
1765,7 |
2051,6 |
116,2 |
+285,9 |
· тваринництво |
299,0 |
48,7 |
16,3 |
-250,3 |
Роботи і послуги |
7,0 |
-94,5 |
- |
101,5 |
Разом |
2071,7 |
2005,8 |
96,8 |
65,9 |
Дохід |
- |
137,0 |
- |
+137,0 |
Витрати |
- |
38,7 |
- |
+38,7 |
Всього |
271,7 |
2104,0 |
101,6 |
+32,4 |
Таблиця 13
Показники рентабельності господарства
показники |
2006 р. |
2007 р. |
відхилення (+, -) |
||
план |
факт |
2006 р. |
2007 р. |
||
Прибуток всього (тис. грн ) |
2046,4 |
2071,7 |
2104,1 |
57,7 |
+32,4 |
В тому числі від реалізації продукції |
1966,0 |
2071,7 |
2005,8 |
+39,8 |
-65,9 |
Повна собівартість реалізованої продукції (тис. грн) |
4337,1 |
4408,2 |
5410,4 |
+1073,3 |
+1002,2 |
Середньорічна вартість основних і оборотних засобів виробничого призначення (тис. грн) |
12370,2 |
14599,7 |
14997,8 |
+2627,6 |
+398,1 |
Норма рентабельності % |
45,3 |
47,1 |
37,1 |
-8,2 |
-10,0 |
Норма прибутку % |
16,5 |
14,2 |
14,0 |
-2,5 |
-0,02 |
Прибуток на 1 середньорічного рацівника (грн) |
944,7 |
951,1 |
977,2 |
+32,5 |
+26,1 |
Прибуток з розрахунку на 100 га с/г угідь (тис. грн) |
18,5 |
18,9 |
19,2 |
+0,7 |
+0,3 |
Прибуток з розрахунку на 1 людино-день (грн) |
4,07 |
4,17 |
4,38 |
+0,31 |
+0,21 |
Висновок
Оскільки валовий збір залежить від розміру посівних площ і рівня врожайності, цим чинникам слід приділяти найбільшу увагу . Для ефективного господарювання щорічно слід аналізувати зростання посівних площ і зміну їх структури, установлювати як виконується план сівби за звітний рік , вивчати рівень урожайності, виявляти чинники, що впливають на нього і резерви підвищення.
Для правильного керівництва підприємницькою діяльністю завжди слід мати дані про економічну ефективність вирощування різних культур, а це можливо лише при умові належно поставленого аналізу господарської діяльності.
Впровадження такого аналізу допоможе систематично здійснювати контроль за розвитком підприємства і виконанням госпрозрахункових планів (бізнес планів). Крім того за допомогою аналізу своєчасно встановлюють недоліки в діяльності підприємства , виявляють резерви та передові методи роботи і на основі цього накреслюють шляхи дальшого поліпшення показників господарювання.
- Використання інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.
- Запровадження нових, покращених форм організації праці.
- Кооперування, об'єднання певних виробничих підрозділів для прискорення виробництва продукції.
- Проведення перерозподілу працівників по підрозділах аналізуючи наявні обсяги виконаних робіт.
- Перерозподіл грошових коштів і матеріальних ресурсів для забезпечення ними найбільш прибуткових галузей рослинництва.
- Впровадження нових досягнень науки.
- Використання сучасних комп'ютерних технологій для організації виробництва.
- Продаж продукції за найбільш вигідними цінами
- Зниження собівартості і затрат праці на виробництво продукції шляхом механізації робіт.
Список використаної літератур и
1. Статистичний щорічник Київської області .Головне управління статистики у Київській області.
2. Довідник з аналізу господарської діяльності сільськогосподарських підприємств . Урожай Київ 1974.