Дипломная работа: Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Народногосподарське значення виробництва овочів відритого і закритого грунту

1.1. Поняття про овочівництво

1.2. Розвиток овочівництва та сегменти ринків овочів в Україні

РОЗДІЛ 2. Природно-кліматичні та економічні умови сільськогосподарського виробництва у підприємстві

2.1. Загальна характеристика господарства

2.2. Матеріально-технічна база підприємства.

РОЗДІЛ 3. Рівень розвитку овочівництва у підприємствах району.

3.1. Рівень і динаміка виробництва овочівництва у господарстві.

3.2. Економічна ефективність овочівництва

РОЗДІЛ 4. Проектування розвитку овочівництва на перспективу.

4.1. Можливості розвитку овочівництва та ринків їх збуту.

4.2. Шляхи підвищення економічної ефективності овочівництва в господарстві.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

У зв'язку з формуванням ринкових відносин та переходу аграрного сектору України до ринкової економіки, виник комплекс питань, які потребують негайного розв'язання, зокрема, концептуальних основ розвитку овочівництва в нових умовах, на основі аналізу стану і тенденцій розвитку, організаційно-економічних і технологічних проблем його функціонування, а також обґрунтуванню напрямів і заходів щодо виходу галузі з кризи та її розвитку на перспективу. Тому предметом дослідження обрано Приватне підприємство „Полісся”.

Метою магістерської роботи :

є обґрунтування раціональних організаційно-економічних важелів впливу на процес і умови використання ресурсів господарства, їх віддачі (їх ефективності). Завданням роботи було також визначення заходів по досягненню мети дослідження.

Умовою об'єкта дослідження є процес і використання засобів виробництва в сучасних умовах, а предметом - вивчення організаційно-економічного обґрунтування ефективних механізмів формування та раціональне використання засобів виробництва на прикладі Приватного підприємства „Полісся”.

В магістерській роботі використано наступні методи і прийоми дослідження :

1) Статистично-економічний, зокрема прийом статистичного спостереження, та економічного групування;

2) Розрахунково-конструктивний. Прийоми:

а) виділення головної ланки;

б) аналогії;

в) застосування нормативів.

3) Абстрактно-логічний метод. Прийоми:

а) індукції і дедукції;

б) аналізу і синтезу;

в) порівняння;

г) системно-структурний;

д) формалізації і моделювання.

4) Економіко-математичні методи - для оптимізації об'єкта дослідження і максимізації прибутку.

Основою написання магістерської роботи являються такі матеріали:

а) Указ Президента про реєструктиризацію КСП (від 03.12.1999 року ).

б) Постанови Кабінету Міністрів України і місцевих органів направлених на розвиток сільського господарства.

в) дані інституту овочівництва і баштанництва УААН, статистики, аналізу, методики економічних досліджень;

г) статті в журналах „Економіка АПК”, „Вісник аграрної науки”, „Агроперспектива”, „Ділова Україна”, „Урядовий кур'єр”, „Вісник ТАНГ";

д) статистичні збірники по Україні, області, району;

е) річні звіти сільськогосподарських підприємств.

Дана магістерська робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Народногосподарське значення виробництва овочів відритого і закритого ґрунту

1.1. Поняття про овочівництво

Овочівництво - важлива галузь сільського господарства, яка займає важливе місце в забезпеченні населення дієтичною продукцією і консервованими овочами на протязі року. Овочівництво, як галузь рослинництва вимагає вирощування овочів у відкритому і закритому ґрунтах.

А також розробку технології вирощування овочевих культур з ціллю отримання високих врожаїв. Динаміка і темпи виробництва овочів, рівень забезпеченості населення овочевою продукцією, а переробні підприємства сировиною, визначається розвитком і розміщенням овочівництва у країні. Успішний розвиток овочівництва залежить від забезпечення робочою силою, транспортом для перевозу продукції, гарантованим поблизу ринком збуту. При вирощуванні овочів потрібно враховувати особливості, які притаманні тільки даній галузі сільського господарства. Важливе значення мають райони розміщення господарства і природнокліматичні умови. На відміну від зернових культур кількість овочевих культур та їх сортів набагато більша. Ці сорти розрізняються урожайністю, якісними характеристиками та ціною реалізації. Не дивлячись на те, що вирощування більшості сортів розраховано не тільки на підвищення урожайності, але і адаптації до умов конкретного регіону, деякі види овочів не можуть вирощуватись в конкретних економічних районах. Іншою особливістю вирощування овочів являється те, що незалежно від регіону, практикується дві схеми їх виробництва - в закритому і відкритому грунтах. Вони дуже відрізняються технологіями і потребують різного рівня і характеру капітальних вкладень і поточних затрат. З іншої сторони організація тепличного господарства передбачає реалізацію у зимово-весняний період, тобто тоді, коли є попит на продукцію набагато вищий, а тому і рівень цін може бути на більш високому рівні порівняно з літньо-осіннім сезоном.

Наступною особливістю овочівництва являються підвищення вимог до сівозмін на площах, які зайняті овочевими культурами. Висока врожайність веде до виснаження грунту. Покращення урожайності ґрунту можливе лише тоді, коли продумано вносяться добрива і правильна сівозмінна. На внесення добрив у ґрунт, на яких вирощуються овочеві культури, потребує виключно строгого дотримання правил агротехніки, а кількість добрива обмежено особливостями вирощування тих чи інших культур.

Перечислені особливості роблять практично неможливим всесторонню оцінку ефективності вирощування овочевих культур. Навіть в масштабах одного підприємства виявити рентабельність вирощування окремих видів і співставити її з рентабельністю інших видів сільськогосподарської продукції буває досить складно. А повна оцінка потребує співставлення результатів одержаних на конкретному господарстві, з результатами, одержаними на аналогічних господарствах розміщених в тому ж регіоні. Єдиним показником, який може надати уявлення про ефективність цього виду сільськогосподарського виробництва, являється прибуток від реалізації вирощених овочів, і як похідний - показник рентабельності продукції.

Овочі - не замінимі продукти харчування, багаті мінералами, вуглеводами, вітамінами. Овочами називають соковиті частини та органи трав'яних рослин, які застосовуються у їжу людини (коріння, бульби, стебла, квіти, листя, плоди, біостимуляторами, мінеральними і пряним речовинами (вітамінами, гормонами, біостимуляторами, ферментами, органічними кислотами). Для кругло річного і збалансованого забезпечення населення овочевою продукцією виробництво овочів здійснюється як у відкритому, так і закритому (вирощування розсади, овочів у теплицях і культиваційних спорудах) ґрунтах. Захищений грунт дозволяє здійснити оптимальні умови життєвого забезпечення рослин і вирощувати розсаду та овочі е несезонний час, коли їх неможливо вирощувати у відкритому грунті. В овочівництві захищеного грунту практикують повторні посіви, коли на протязі року площа використовується під кількома посівами (кількома культурами овочів).

Овочеві культури були серед перших родоначальників культурної флори у витоках землеробства. На території Київської Русі перший спогад про вирощування овочів відноситься до 5 віку. Виникають скупчення овочівництва довкола міст і у регіонах з сприятливими умовами для їх виробництва. З розвитком транспортних зв'язків збільшується виробництво овочів на вивіз і організовується їх технічна переробка. У середині минулого століття складається самобутня галузь - овочівництво.

Визнання овочівництва як наукової дисципліни відноситься до 20-х років нашого століття. Овочівництво як наука вивчає особливості овочевих рослин та методи їх вирощування. Велике значення для визнання та становлення овочівництва як наукової дисципліни має поява теоретичних дослідів по розвитку цієї галузі рослинництва.

Виробництво овочів здійснюється як в сільськогосподарських підприємствах, так і на присадибних підсобних господарствах населення. При цьому в умовах переходу до ринкової економіки виник досить великий перерозподіл площ посівів і валових зборів овочів між суспільним та приватним сектором виробництва.

Динаміка і темпи виробництва овочів, рівень забезпечення населення овочевою продукцією, а переробну промисловість сировиною, визначаються розвитком і розміщенням овочівництва в країні. Територіальне розміщення овочівництва по природнокліматичних районах являється важливим фактором росту об'ємів виробництва окремих видів овочевих культур та продукції.

Взаємозв'язане овочівництво і з іншими галузями сільського господарства. Серед інших галузей сільського господарства овочівництво тісно пов'язане із кормовиробництвом, так як багато овочів та їх побічна продукція можуть використовуватись у якості корму. В основному як корм використовують нетоварну частину урожаю овочів. Овочівництво також тісно пов'язане із молочним скотарством, оскільки галузь постачає овочівництво гноєм - цінним добривом і засобом обігріву закритого грунту, овочі також використовуються у молочному скотарстві як корм худобі. Подібно до овочівництва молочне скотарство концентрується поблизу великих міст, тому приміські господарства часто мають овочево-молочний виробничий комплекс.

Малотоварне овочівництво як підсобна галузь може бути у господарствах любої спеціалізації з ціллю вирощування овочів для місцевого обмеженого споживання у свіжому вигляді, а також зберігання та переробки.

Овочівництво - дуже трудоємка галузь сільського господарства в якій переважає ручна праця. На вирощування 1 га овочевих культур розходиться 600-800 люд. год., що у 35-45 раз більше в порівнянні з виробництвом зерна. Затрати праці на догляд та збирання урожаю складають по технологічних каратах. Помідори, морква, огірки - особливо трудоємкі культури, затрати праці на їх виробництво в 3-4 рази більші, чим на виробництво капусти, наслідок високої трудоємкості і низької урожайності собівартість овочів залишається високою. Ціни на овочі визначаються на договірній основі. Свіжі овочі, доставлені в основному в пункти реалізації продукції, оплачують по роздрібних цінах за відмінусовуванням торгової скидки. Мало поширені овочі (патисони, шпинат, ріпа) господарства реалізовують заготівельним організаціям по роздрібних цінах із скидкою 20%.[14, с. 125]

Багато затрат іде на зберігання овочевої продукції у зв'язку з великими втратами овочів. Тому необхідні овочесховища з відкритою вентиляцією, будівництво яких обходиться дорого, але вони себе з часом скуповують.

В результаті концентрації та спеціалізації овочівництва стало можливим застосування комплексу машин при посіві, збиранні та транспортуванні овочів, що дозволило скоротити у 2-3 рази затрати ручної праці, як у відкритому, так і у закритому ґрунтах.

При цьому підвищення урожайності овочевої продукції знижує її собівартість. Найбільші затрати праці припадають на збирання, сортування та погрузку врожаю, якщо при застосовуваній раніше технології вирощування капусти (при урожайності 400 ц/га) затрати складали 1,4 люд. год. на 1 ц продукції, то застосування механізованої технології знизило їх до 0,8 люд. год. що відбилось і на зниженні собівартості овочів (від 44%). [14, с. 126]

Овочівництво зосереджене, насамперед, навколо великих міст і промислових центрів - Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Луганська, Одеси та інших. Це зумовлено наявністю збуту і близьким розташуванням переробної промисловості.

Овочівництво - багатогранна галузь. Від виробництва до реалізації споживачу, продукція проходить довгий своєрідний шлях: вирощується в спорудах захищеного грунту та у відкритому грунті для споживання у свіжому вигляді, закладається на зберігання, переробляється і реалізується населенню протягом року в різних видах. Невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробна з її інфраструктурою.

1.2. Розвиток овочівництва та сегменти ринків овочів в Україні

Овочі, як незамінний продукт харчування, мають високі смакові якості, містять вітаміни, кислоти, солі, ароматичні й інші речовини, які сприяють перетравленню їжі, підтриманню в організмі людини кислотно-лужного балансу, нормальному обміну речовин, нейтралізують кислоти, які утворюються при споживання людиною м'яса і хліба.

За даним Київського НДІ гігієни харчування, для нормальної життєдіяльності людини потрібно на рік 134 кг овочів, у тому числі капусти білоголової - 29 кг, томатів - 39 кг, моркви, огірків, буряків столових, цибулі-ріпки - приблизно по 9 кг, інших овочів - 28 кг.[8, с. 253]

За останні роки намітилась тенденція до зниження споживання овочів баштанних культур. Так як у 1980 році виробництво овочів на душу населення становило 141 кг, то у 1990 - 126 кг, а у 2000 році лише 100 кг. Зменшення споживання овочів пояснюється насамперед зниженням урожайності, трансформуванням форм власності у державі, порушенням міжгалузевих і міжгосподарських фінансово-економічних зв'язків та іншими процесами економічної перебудови країни.

Впевнений перехід аграрного сектору України до ринкової економіки потребує розв'язання комплексу питань, зокрема, концептуальних основ розвитку овочівництва в нових умовах на основі аналізу стану й тенденцій розвитку, організаційно-економічних і технологічних проблем його функціонування, а також обґрунтування напрямів і заходів щодо виходу галузі з кризи та п розвитку на перспективу.

Історія овочівництва в Україні характеризується періодами, коли цій галузі приділяли велику увагу і навпаки, коли її роль зводили до другорядної. Так, в 1950-1998 рр. площа під овочами в усіх категоріях господарств коливалася від 374 до 516 тис. га, урожайність - від 62 до 157 ц/га, валові збори - від 2318 до 8110 тис.т за рік. Найбільшого розвитку овочівництво досягло у 80-ті роки, останнім часом визначалася тенденція до зменшення площ посіву, валових зборів, урожайності. Порівняно із 1988 р. посівні площі під овочевими рослинами зменшилися в 1990 р. на 73 тис. га, урожайність - на 31 ц/га, валові збори - на 2465 тис. т. При цьому у виробництві овочів знизилася питома вага суспільного сектору до 14,6% і зросла роль приватного до 85,4%. Питома вага посівних площ у 1986-1990 рр. суспільного сектору становила 74,9%, у 2000 р. - 21,3%, а приватного сектору зросла з 25,1% у 1986-1990 рр. до 78,7% у 2000 р. Одночасно визначалася тенденція до зниження урожайності овочевих культур у суспільному секторі при зростанні цього показника в приватному секторі. В цілому, протягом останніх років знижується концентрація посівів, зменшується кількість внесених органічних та мінеральних добрив, засобів захисту рослин, надійної системи збуту немає, дає про себе знати низький рівень механізації вирощування і збирання овочів. [16, с. 23]

Висока собівартість, значні витрати на реалізація і порівняно низькі ціни на овочеву продукцію стали причиною збитковості виробництва овочів у господарствах суспільного сектору.

Практично втратили свою роль районні плодоовочеві бази, особливо в зберіганні і системі реалізації овочевої продукції. Міські ринки стали основним каналом реалізації овочів. Водночас зберігається тенденція до сталого попиту населення на овочі і плоди, як одного з джерел надходження вітамінів для підтримання здоров'я людей в умовах подорожчання медичних послуг і підвищення цін на ліки.

В умовах, коли приватний сектор займає більш 83% у валовому виробництві овочів, потребує вирішення комплекс питань та розробки організаційно-економічних і технічних заходів по виходу з кризи овочепродуктового підкомплексу, насамперед удосконалення системи збуту овочевої продукції та розвитку нових форм господарювання і спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та зонах, потрібно домогтися рівномірного постачання овочів протягом року у рекомендованому асортименті за рахунок раціонального поєднання розвитку овочівництва відкритого і закритого грунту, підбору відповідних сортів і гібридів з різними строками дозрівання, переробки, заморожування та закладання продукції на тривале зберігання.

Овочівництво зосереджене насамперед навколо великих міст і промислових центрів - Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Одеси та інших з урахуванням наявності ринків збуту й об'єктів переробної промисловості. У загальному обсязі виробництва овочів у 2002 р. найбільшу питому мали області: Херсонська - 7,8%, Дніпропетровська - 6,5%, Донецька - 6,3%, Київська - 5,9%, Харківська - 5,3%, Запорізька 5,2%, Полтавська - 4,5%, Кіровоградська - 4,2%, Черкаська - 3,6%, а разом у інших областях - 50,7%.[17, с. 19]

В усіх областях України приватний сектор перевищує частку суспільного (див. табл. 1.2.1.). Навіть у таких, як Запорізька, Київська, Луганська, Харківська, Дніпропетровська, де свого часу у приміських зонах була добре розвинута мережа спеціалізованих овочівницьких господарств, нині населення є основним виробником овочевої продукції.

Дещо менша питома вага приватного сектору у виробництві овочів, як бачимо з (табл. 1.2.1). у Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим, тоді як у Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій - понад 90%, насамперед для областей, де функціонували приміські спеціалізовані овочівницькі господарства, допомогу яким у вирощуванні овочів надавали промислові підприємства та інші організації. В умовах переходу до ринку такі господарства не змогли ефективно розвивати овочівництво.

Одним з напрямків у розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських господарств з коливанням площі землі в них від 50 до 400 га і площі овочів - від 28 до 230 га. Таке господарство може виростити від 4,3 до 34,5 тис. ц овочів.

Слід зазначити, що овочівництво у фермерських господарствах ще не стало високотоварною галуззю. Фермери, частка яких у виробництві овочів становить лише 0,3%, майже усю продукцію вирощують для реалізації.

Таблиця 1.2.1

Виробництво овочів по областях України у 2002 році [23, с. 32]

Залежно від площі ріллі у господарстві та наявності ринків збуту, рівня енергоозброєності і напряму спеціалізації визначається загальна площа під овочами та структура їх посівів. Для фермерських господарств прийнятні різні варіанти розвитку овочівництва з урахуванням конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш, тобто можливе вирощування овочів у широкому асортименті, 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізування на вирощуванні монокультури. Як свідчить досвід роботи фермерських господарств, останні два варіанти найбільш реальні.

Залежно від площі ріллі і прийнятої структури посіву овочевих культур, можливе освоєння спеціальних овочевих чи картоплеовочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 посів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни будуть 7-8 пільні. Можливий також варіант „входження" овочевого поля у загальну польову або кормоовочеву сівозміну.

Крім овочівницьких господарств у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу овочево-переробною промисловістю спеціалізованих фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочекультур. Водночас питання технічного оснащення фермерських господарств спеціальною технікою залишається однією із серйозних перешкод в розвитку спеціалізації у виробництві овочів як більш ризикової продукції порівняно з вирощуванням зернових і технічних культур. За умов гарантованого збуту овочівництво буде прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.

Продукція більшості культур швидко псується, може зберігатися без втрат товарних якостей від 6 год. до 2-3 діб. Тому невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробка з її інфраструктурою. В Україні достатня кількість потужностей для виробництва консервів. Проте рівень їх використання в окремі роки становить 6-7% через недостатнє забезпечення сировиною та слабку матеріально-технічну базу.

Низька питома вага основних фондів виробничої інфраструктури, до складу якої входить транспорт, переробка, торгівля, будівництво, свідчить про диспропорції і незбалансованість матеріально-технічної бази між сферою виробництва та сферами по доведенню продукції до споживача.

Скорочення виробництва овочів зумовлене зменшенням обсягів випуску овочевих консервів. В останнє десятиріччя зменшився їх випуск більш як у 10 разів порівняно з 1990 роком. Лише в 2000 році відмічено зростання виробництва овочевих консервів в 1,3 рази проти 1998-го.

Водночас потребує уваги питання підвищення конкурентноздатності виробленої консервної продукції. За своїми споживчими властивостями вітчизняна продукція не поступається, а часто перевищує кращі зарубіжні зразки, бо створюється на натуральній основі, без синтетичних консервантів, ароматизаторів та барвників. Проте зовнішнє оформлення може бути кращим -склотара, кришки, етикетки поступаються зарубіжним аналогам. Оптимальний варіант - реконструкція переробних заводів із освоєнням певних видів продукції, сучасної тари, упаковки. Один із основних напрямів поліпшення роботи підприємств - впровадження прогресивних технологічних режимів і методів роботи енергетичного обладнання. Бажаним є створення спільних підприємств на базі реконструкції консервних заводів і виробництво плодоовочевих консервів на основі новітніх технологій.

Щодо асортименту консервів більше уваги слід приділяти продукції, яка користується підвищеним попитом у населення: то томатному соку, пасті, соусам, кетчупам, ікрі овочевій, зеленому горошку. До речі, виробництво таких консервів стало предметом міжобласних та міждержавних угод.

Україна - регіон із високими показниками забрудненості довкілля, тому особливу увагу слід приділяти випуску продукції з радіопротекторними властивостями. Передусім йдеться про продукцію для дитячого харчування, яка все ще не відповідає сучасним вимогам за асортиментом і обсягом. Мінімальна річна потреба в них 300 туб, а чищено минулого року лише 29,6 туб.

Рівномірне надходження овочевої продукції споживачам протягом року можливе лише за умов добре налагодженої системи її тривалого зберігання у свіжому вигляді. У високорозвинених зарубіжних країнах питанню збереження високої якості овочів і процес зберігання доставки споживачу приділяють багато уваги. В Україні господарства практично не мають матеріально-технічної бази для коротко- та довготривалого зберігання овочів. Сховища, як правило, побудовані за застарілими проектами з низьким рівнем механізації навантажувально-розвантажувальних робіт.

На зберігання слід закладати високоякісні овочі, які відповідають вимогам стандарту. Проте нині майже всі господарства вирощують овочі за технологіями, якими не передбачене їхнє зберігання, В інституті овочівництва і баштанництва ІААН розробило технології вирощування овочів, придатних для тривалого зберігання на промисловій основі.

Це сприяє рівномірнішому використанню трудових ресурсів протягом року, оскільки основна частина робіт у сховищах припадає на осінньо-зимовий період, коли зайнятість у сільськогосподарському виробництві мінімальні, а також зменшенню транспортних витрат і зниженню пікових навантажень на автотранспорт восени. Вирішення питання зберігання овочів потребує комплексного підходу, поєднання в єдиний технологічний процес усіх етапів від поля до споживача.

Про ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств свідчать дані таблиці 1.2.2., з яких видно, що найбільш багато чисельній групі підприємств - господарських товариствах овочівництво рентабельне, а у інших формуваннях - збиткове. Проте і в приватних формуваннях майже 60% господарств, що замаються вирощуванням овочів, а також у 48% сільськогосподарських виробничих кооперативів та 56% інших підприємств овочівництво є прибутковою галуззю господарювання.

В інституті овочівництва і баштанництва ІААН здійснили енергетичну оцінку технологічних процесів, щоб виявити найбільш енергоємні заходи та

елементи. На виробництво основних видів овочів у структурі витрат сукупної енергії на паливо та мастильні матеріали припадає 40-60%, витрати праці - 10-20%, добрива - 8-10%, на інші витрати - 20-30%.

Енергетична оцінка технологій вирощування окремих овочевих культур становить для капусти пізньої 95 тис, МД ж/га, томата - 250-260 тис. МД ж/га, огірка- 120-130 тис. МД ж/га, цибулі - 115-125 тис. МД ж/га.

Овочівництво досі залишається однією з найбільш трудомістких галузей сільського господарства. Затрати праці 1ц продукції становлять 6-12 люд.-год. (див. табл. 1.2.2.). Значною мірою цей показник залежить від застосовуваних технологій вирощування, особливостей культури, рівня механізації, а також потребу одно- чи багаторазовому збиранні.

Таблиця 1.2.2 .

Ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств, 2001 рік за даними Держкомстату України [23, с. 34]

У структурі посівів овочевих рослин у відкритому грунті в окремих категоріях господарств суспільного сектору України на томат припадає 33,6%, капусту 17,4%, цибулю на ріпку - 14,2%, інші овочі - 13,7%. У приватному секторі перевагу віддають так званим іншим овочам, яких тут 20,3%, крім того, томати - 17,4%, капусти - 14,4%, огірка - 13,2%, цибулі на ріпку - 12,6%. Моркву і буряк столовий у суспільному секторі та приватному вирощують на 6-8% площі. Виробництво часнику зосереджено на присадибних ділянках, і вони залишатимуться ближчим часом основними його постачальниками. Розвиток овочівництва у приватному секторі надалі йтиме у напрям переважного вирощування овочів із групи інших культур на невеликих площах, проте в ширшому асортименті. Виробництво овочів у суспільному секторі за нинішніх економічних умов зведеться до вирощування потрібної кількості найбільш технологічних овочевих культур на продаж заготівельно-збутовим організаціям на колгоспному ринку та забезпечення сировиною промисловості. В розміщенні овочевих культур можна прослідкувати зональну спеціалізацію. На півдні України в суспільному секторі переважно вирощують: томат, цибулю на ріпку, зелений горошок, перець, баклажани, тобто овочі, які є основною сировиною для первинної переробки в господарствах і на консервних комбінатах (заводах), більшість яких розташована саме в південних областях. Крім того, південна зона й надалі залишиться основним виробником томата, цибулі, перцю, баклажанів для завезення в західні та північні області України. У фермерських господарствах .в цілому по Україні перевагу надають томату і капусті. В Степу фермери більше вирощують томат, перець, баклажани, у Лісостепу - томат, капусту, на Поліссі - капусту, моркву, столовий буряк, тобто ті культури, які за певних кліматичних умов краще розкривають свої біологічні можливості.

Змінилися і обсяги виробництва овочів закритого грунту в окремих категоріях господарств. А саме: значно зменшилося надходження їх із суспільного сектору й зросло - з приватного. Частка суспільного сектору у виробництві овочів закритого грунту знизилася за останні роки до 32-37%. У господарствах суспільного сектору переважають зимові та весняні теплиці, у приватному - весняні теплиці та споруди утепленого грунту під плівкою, що й визначає співвідношення валового збору овочів. Відповідний рівень урожайності склався і за видами культиваційних споруд. До того ж, урожайність овочів у закритому грунту в цілому залишається низькою, коливається за окремими категоріями господарств й певною мірою зумовлена співвідношенням на вирощуваних площах огірка, томата, тощо. Питому вагу основних овочевих культур у закритому грунті та рівень урожайності за категоріями господарств у 2002 році показано у табл. 1.2.3.

Таблиця 1.2.3

Питома вага основних овочевих культур у закритому грунті а рівень урожайності за категоріями господарств (2002 р.) [23, с. 34]

Слід звернути увагу, що є господарства, які реконструюють теплиці, застосовують нові науково-обґрунтовані енергозберігаючі технології, стабільно отримуючи овочів по 30-35 кг/м2 з рівнем рентабельності 30-40%. Серед них ЗАТ „Київська овочева фабрика”, СПК „Харківська овочева фабрика" та ін.

Про ефективність виробництва продукції у захищеному грунті свідчать і загальні показники по Україні. За даними річного звіту Мінагрополітики, у 2002 році в захищеному грунті (скляні і плівкові теплиці) вироблено 67399 тонн овочевої продукції. Витрати на її виробництво становили 100952 тис. грн., виручка від реалізації - 122043 тис. грн., прибуток - 21091 тис. грн., рівень рентабельності - 20,9%. Наведені дані свідчать, що розвивати цю галузь в Україні є економічно вигідною справою і соціальною потребою, оскільки захищений грунт дозволяє суттєво скорочувати безробіття на селі, яке на даному етапі економічних реформ набуває все більшого розвитку. Для виходу з кризового стану і підвищення ефективності ведення овочівництва необхідно вирішити комплекс організаційно-економічних та технічних заходів, зокрема: створення економічних умов для відновлення спеціалізованих овочівницьких господарств у приміських і сировинних зонах і на цій основі змінити співвідношення у виробництві овочів між приватним і громадським сектором та поліпшення постачання ним населення міст; налагодження в Україні виробництва засобів механізації по вирощуванню овочів; поліпшення системи вітчизняної селекції і насінництва; реконструкція і модернізація переробних підприємств; розвиток кооперування та інтеграції сільськогосподарських виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торгівельно-закупівельними підприємствами як гарантами реалізації вирощено овочевої продукції:

- розвиток інфраструктури ринку плодоовочевої торгівлі (оптові ринки. Аукціони, ярмарки, торговельно-збутові і виробничо-торговельні об'єднання, приватні фірми, магазини, кооперативи, торговельно-закупівельні підприємства та ін.).

- створення спільних підприємств по виробництву овочевої продукції і сервісному обслуговуванню технічних засобів та реконструкції;

- переробних підприємств і плодоовочевих сховищ;

- співробітництво у впровадженні прогресивних технологій вирощуванні овочів, переробці овочевої продукції та її зберігання;

- створення оптових ринків плодоовочевої продукції у великих містах і промислових центрах;

- співробітництво в частині експорту продукції окремих спеціалізованих овочевих господарств, агрофірм чи агроторговельних підприємств, консервних комбінатів і заводів, а також створення мережі фірмових магазинів, виробничо-торговельних фірм у містах. [27, с. 31]

Вищевикладене свідчить, що вирішення проблеми забезпечення овочевою продукцією населення країни за встановленими нормами споживання, підвищення економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств та зайнятості сільського населення за рахунок розвитку овочівництва захищеного і незахищеного грунту - невідкладне стратегічне завдання держави.

До фонду споживання овочів належать свіжі, а також сушені, солоні, мариновані та інші продукти переробки у перерахунку на свіжі. За останні 10 років поліпшилась тенденція до зменшення їх споживання. Скорочення споживання пояснюється, насамперед, зниженням урожайності та зменшенням їх закупівлі. Передбачається, що з розвитком ринкових відносин відбуватимуться суттєві зміни у сфері формування продовольчих ресурсів і регіональних ринків продовольства.

Раціональне розміщення і спеціалізація овочепродуктового підкомплексу є значним резервом збільшення виробництва овочевої продукції з найменшими затратами праці і коштів. Слід зазначити, що при загальній тенденції до зменшення споживання овочів зберігаються і регіональні особливості формування цього показника порівняно із середніми в державі та окремих областях. Найвищий рівень виробництва і споживання овочів у Херсонській, Кіровоградській, Черкаській та Київській областях. Доцільність розміщення і спеціалізація агропромислового комплексу зумовлюється природними та економічними чинниками, які можуть бути сприятливими для вирощування одних і мало, або й зовсім несприятливими для інших сільськогосподарських культур.

Завдання раціонального розміщення АПК полягає у розміщенні галузей та культур по території з метою найефективнішого використання природних та економічних умов, усуненні нераціональних перевезень сільськогосподарських продуктів для потреб населення і промислової переробки. При розміщенні АПК велике значення має вибір відповідних сільськогосподарських культур, які повинні максимально використовувати родючість фунту та інші умови даної території, тобто бути високоврожайними, а також поєднувати з іншими галузями АПК. Мета зональної спеціалізації - максимальне виробництво продуктів з найменшими затратами праці і коштів. Біологія овочевих культур така, що вони по-різному реагують на природнокліматичні умови. Розміщення їх за зонами дало різні економічні показники.

Групування за природнокліматичними зонами дозволяє виділити цільові регіональні ринки овочів, які формуються сегментами виробництва окремих культур. Так, до першого сегмента ввійшли області, в яких виробництво на І людину за рік найменше, а до четвертого - найбільше.

Розміри території, густота населення та сегменти виробництва овочів в Україні (в середньому за останні п'ять років) показано у табл. 1.2.4.

У таблиці показано розміщення капусти за природнокліматичними зонами, виділено сегменти виробництва цієї культури. До першого увійшли 9 областей з населенням 22,2 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 344 тис. тонн капусти, що з розрахунку на одну особу становить 15,5 кг, або близько 50% від норми споживання. До другого сегменту увійшли 9 областей Лісостепу з населенням 17,4 млн.. чол., де виробляється 356,8 тис. тонн капусти, а з розрахунку на одну особу - 20,5 кг, або 70,7% від норми споживання. До третього сегменту належать дві області з населенням 2,7 млн. чол. Тут виробляється 73,4 тис. тонн капусти, на одну особу - 26,7 кг, або 92,1% від норми споживання. До четвертого сегмента за рівнем виробництва капусти 30,8кг належать п'ять областей з територією 123,8 км2, на які проживає 7,7 млн. чол. У регіоні виробляється 238,5 тис. тонн капусти і він повністю забезпечений цим продуктом харчування.

Розглянемо рівень виробництва огірків у регіонах України (див. табл. 1.2.4.). До першого сегменту ринку за рівнем виробництва огірків входить дві області - Івано-Франківська і Закарпатська з територією 26,7 тис. км² на якій проживає 2,7 млн. чол. У регіоні виробляється 12,5 тис. тонн огірків, на одного жителя припадає 9,5 кг, або лише 45% від норми споживання. Тому огірки необхідно завозити з інших регіонів.

Таблиця 1.2.4.

Розміри території, густота населення та сегменти виробництва овочів в Україні (в середньому за 1999-2003 роки).

Дані інституту овочівництва і баштанництва ІААН. [22, с. 42]

До другого сегменту за рівнем виробництва 9,3 кг входить Автономна Республіка Крим та 8 областей (Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Донецька, Луганська) з територією 250,2 тис. км2, на якій проживає 22,2 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 206,8 тис. тонн огірків, що становить 9,3 кг на одного чоловіка, або 93% від норми споживання.

До третього сегменту за рівнем виробництва 11,5 кг входить п'ять областей (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Львівська) з територією 123,8 тис, км2, на якій проживає 7,7 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 89,1 тис. тонн огірків, на одного жителя припадає 11,5 кг, або 115% від норми споживання.

До четвертого сегменту ринку огірків за рівне виробництва 12,1 кг входить Харківська, Сумська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька). Тут проживає 17,4 млн. чол., виробляється 211,1 тис. тонн огірків, з розрахунку на одного жителя 12,1 кг, або 121% норми споживання.

Щодо рівня виробництва томатів, то до першого сегменту (4,7 кг) входить п'ять областей Полісся. В цьому регіоні виробляється 36,4 тис. тонн томатів, або 12,1% від норми споживання, тому їх завозять із Степу і Лісостепу. До другого сегменту ринку за рівнем виробництва томатів належать дві області зони Карпат. Тут виробляється 17,7 тис. тонн томатів, що становить 6,4 кг на душу населення. До третього сегменту ринку томатів входять дев'ять областей зони Лісостепу і виробляється 211,3 тис. тонн томатів, на душу населення 12,2 кг, або 31,3% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку томатів складають дев'ять областей Степу, де вирощується 605,4 тис. тонн томатів, або 27,2 кг на одну особу при нормі 39 кг.

У цілому по Україні на одного чоловіка виробляється 17,4 кг томатів, або 44,6% від повної норми. Це найнижчий показник з основних овочевих культур. Далі розглянемо ринок моркви по окремих сегментах виробництва. Так, до першого сегменту ввійшли дев'ять областей зони Степу. В них вирощується 116,1 тис. тонн моркви, 5,2 кг на чоловіка, а це 57,8% від норми (9 кг). До другого сегменту ринку за рівнем виробництва моркви 5,4 кг належать дві області Карпат, де виробляється 14,9 тис. тонн моркви, що становить 60% від норми споживання. Третій сегмент ринку моркви складається з дев'яти областей зони Лісостепу. Цей регіон - один з найсприятливіших для цього вирощування коренеплодів. Тут вирощується 159,2 тис. тонн моркви (9,2 кг на душу населення), або 102,2% від норми споживання. До четвертого сегменту ринку моркви за рівнем виробництва 11,7 кг належить п'ять областей зони Полісся, вирощується 90,8 тис. тонн моркви. Дана зона - найсприятливіша для вирощування коренеплодів. Так, середня урожайність моркви в Україні становить 110 ц/га, в зоні Степу, яка належить до першого сегменту, - 90, а у зоні Полісся, яка входить до четвертого сегменту, - 138,2 ц/га.

Ринок столових буряків аналогічний ринку моркви. Так, до пер сегменту ринку належать дев'ять областей зони Степу, вирощується 154,8 тис. тонн столових буряків (7 кг на одного жителя), або 70% від норми споживання. Другий сегмент ринку складають дві області зони Карпат, вирощується 24,9 тис. тонн буряків столових, або 9 кг з розрахунку на душу населення. Третій сегмент ринку охоплює дев'ять областей Лісостепу, вирощується 196 тис. тонн столових буряків, 11,5 кг з розрахунку на одного жителя або 115% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку складають п'ять областей зони Полісся, з розрахунку на душу населення припадає 15,8 кг буряків столових, що в 1,5 рази більше за норму споживання.

При порівнянні сегментів виробництва столових буряків за урожайністю, видно, що найнижча урожайність (100,5 ц/га) в регіоні першого сегменту ринку, потім в зоні третього сегменту (112,8 ц/га), в другому і четвертому сегментах урожайність найвища і становить відповідно 158,3, 153,9 ц/га. Дані зони є найсприятливішими для вирощування даної культури.

Ринок цибулі-ріпки, дані про який наведено в табл. 1.2.4., свідчить, що де першого сегменту належить регіон в якому середньодушове її виробництво знаходиться на рівні 9,3 кг, або 47,8% від норми споживання. Другий сегмент охоплює регіон в якому виробляється 8,1 кг цибулі-ріпки на одного жителя (90% від норми споживання). До третього сегменту входять дев'ять областей зони Лісостепу, вирощується 147,6 тис. тонн цибулі-ріпки, 8,5 кг на одного жителя, або 94,4% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку цибулі-ріпки складають дев'ять областей зони Степу, вирощується 10,8 кг з розрахунку на душу населення, або 120% від норми споживання.

Основну роль у формуванні ринку овочів займає виробництво. Як бачимо, овочівництвом займаються громадський і приватний сектори. До першого належать акціонерні товариства (колишні радгоспи), КСП (колишні колгоспи), фермери. Другий включає присадибні ділянки, дачні наділи, городи. Нині збутом овочевої продукції на ринку замаються самі виробники, або оптово-роздрібні підприємства. Фермери і населення реалізують продукцію на міських ринках. Держгоспи і КСП частину овочевої продукції реалізують через оптово-роздрібні комбінати, а частину - самостійно на ринку. Такий спосіб реалізації не задовольняє, насамперед, самих виробників, оскільки в період масового надходження продукції їх реалізацією замаються спеціалісти господарств, на шкоду виконання безпосередніх виробничих функцій.

Збутом овочевої продукції повинні займатися фірми-посередники: торгівельно-закупівельні кооперативи, оптово-роздрібні комбінати зі своєю інфраструктурою, яка поки що збереглася.

У зв'язку з істотним скороченням держзамовлення та впровадження вільних цін на овочеву продукцію виникла потреба в зміні зв'язків між виробниками овочевої продукції і торговельними організаціями. Система взаємозв'язків виробництва і реалізації при ринкових відносинах повинна ґрунтуватися на контрактних формах зв'язку виробничих і торговельних підприємств, які укладають між собою контракти із зазначенням обсягів, строків, якості, структури овочевої продукції, штрафних санкцій за порушення контрактів. Необхідність тісних економічних зв'язків між постачальниками і споживачами підтверджує досвід розвинутих капіталістичних країн. Тільки при наявності тісних економічних зв'язків між постачальниками (сільським господарством) і споживачем (промисловістю і торгівлею) можливо задовольнити високу потребу ринку щодо якості, а отже, забезпечити ефективність і рентабельність виробництва. На наш погляд, одним із варіантів економічної заінтересованості торговельних організацій є створення асоціації на акціонерній основі з організацією власної фірмової торгівлі.

Фактори формування пропозиції (кількості і вартості продуктів наданих під реалізацію) можна поділити на три групи: природні, організаційно-економічні і технологічні. До природних відноситься : клімат, родючість ґрунтів, рельєф. В комплексі організаційно-економічних факторів основними являються розподілення праці, розвиток інфраструктури ринку, нові форми організації виробництва, цінова та кредитно-податкова політика держави.

Серед технологічних факторів велике значення надають підготовці грунту, проведення в оптимальні строки посіву та висадки насіння високоврожайних сортів, своєчасному збору врожаю, а також подальшій переробці плодоовочевої продукції та її зберіганню. Основними сегментами ринку пропозиції являються вітчизняні сільськогосподарські господарства, імпорт, переробка, зберігання, товарна доробка, упаковка продукції, транспорт, зв'язок, реклама.

Центральне місце в ринку займають гуртова та роздрібна торгівля, а також ринкова інфраструктура. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот овочевої продукції.

Ринкові відносини в овочевому підкомплексі України повинні формуватися по так званій „збутовій” концепції передбачаючій максимізацію доходів виробників через збут продукції.

Характерною особливою рисою ринку овочів України являється невисока якість, досить малий асортимент продукції, відсутність їх розфасовки та упаковки зручних для споживача, наявність сезонних та регіональних коливань цін та об'єму продажі продукції, різке скорочення оптової торгівлі, розширення натуралізації обмінних процесів, відсутність реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатній їх захист від імпорту та монополії.

На ринку овочевої продукції встановилась тенденція на підвищення цін, як показано у табл. 1.2.5.

Таблиця 1.2.5 .

Середні ціни на овочі на міських ринках України грн. за 1 кг [26, с. 15]

Але їх сучасний рівень не забезпечує повної компенсації затрат і поки що не сприяє розширеному виробництву. В першу чергу це відноситься до суспільного сектору.

Рівень цін на овочі у значній мірі залежать від каналів їх реалізації - в більшості ціни на міських ринках на 10-20% вищі, ніж у торговельній мережі. На міські ринки продукція поступає свіжою, вона має кращий товарний вигляд і тому користується підвищеним попитом у споживачів. Цільова ситуація на міських ринках досить активно міняється під впливом попиту та пропозиції. В період масового збору врожаю і, відповідно, різкого збільшення пропозиції, ціни на овочеву продукцію складаються дещо нижчі, ніж в торговельній мережі. Наприклад, у 2000 році ціни на міських ринках України були нижчі порівняно з торгівельною мережею на капусту у серпні - вересні. Відтак на деякі продукти (морква, буряк столовий) ріст пропозиції в період масового збору врожаю хоч і зменшує різницю в цінах по каналах реалізації, все ж ціни залишились вищі на міських ринках, де продається більш якісна продукція. В залежності від місця продажі ціни на овочі і фрукти змінюються у 2-3 рази.

Самий дешевий ринок помідорів і цибулі-ріпки в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській областях, а капусти і коренеплодів (буряк столовий, морква) в Хмельницькій, Волинській, черкаській областях. Та навпаки, самий дорогий ринок помідорів та цибулі-ріпки в Західних областях (Львівська, Волинська, Чернівецька), де забезпечення населення здійснюється здебільшого за рахунок завозу з інших регіонів. Дорогий ринок овочів також в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Луганській областях. Тут більша густота населення і відносно більший попит на овочі.

За останні роки змінилась ринкова ситуація - різко скоротились попит та пропозиція овочів. Причому темпи зниження попиту значно переважає темпи зниження пропозиції. По багатьом продуктам ринок з дефіцитного став перенасиченим. Наприклад, якщо виробництво овочів сільськогосподарськими підприємствами України зменшився в минулому році (2002 р . порівняно із 1990 роком) у 5,5 рази, то продаж цієї продукції скоротився у 6,7 рази.

Спад попиту на овочевому ринку України зумовлений, передусім, зменшенням реальних доходів населення, а також ростом розміру податків і других необхідних платежів. Різке зниження ціни робочої сили - основний фактор диспропорції між попитом і пропозицією на ринку плодоовочевої продукції. Одні тільки затримки з виплатою заробітної плати і пенсії знижують, по моїх розрахунках, покупну спроможність населення на 10-15%

Щоб попередити негативні тенденції в розвитку ринку продуктів плодоовочевого підкомплексу, необхідно, передусім, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через забезпечення відповідних умов для поліпшення матеріально-технічної бази господарств, покращуючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, - тому щоб посилити стимули і інвестування та розвиток НТП.

Цінова політика в овочевій галузі повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення разом із державним регулюванням - це гарантовані ціни, субсидії, цільове кредитування та страхування, податкові пільги, стимулювання експорту та обмеження імпорту і т.п. Основна її ціль - це забезпечення розширеного виробництва на основ підвищення продуктивності праці та підвищення якості продукції, перш за все за рахунок більш раціонального використання біологічного потенціалу культур та виробничого потенціалу господарств. Якщо держава буде надалі самовіддалятися від регулювання ринку (що зараз має місце), то подальший ріст на промислові товари, відповідне зменшення мінової вартості продукції овочівництва, скорочення ємності внутрішнього ринку через зниження покупної спроможності населення призведуть до ще більшого спаду виробництва та банкрутства господарств.

Ринок овочів в Україні в даний момент нерегульований і не передбачуваний. Частково це зумовлено тим, що перехід від планової економіки до ринкової не сприяє ефективному розвитку овочівництва.

Проблему круглорічного забезпечення населення України, а особливо жителів великих міст і промислових центрів овочевою продукцією неможливо вирішити без раціонального використання потужностей по їх зберіганню і товарній доробці на міських плодоовочевих базах і у торгово-закупівельних підприємствах.

В умовах різкого росту цін на енергетичні ресурси і матеріально-технічні засоби, а також при наявності труднощів із збутом продукції овочівництва можна передбачити, що на перехідний період збережеться тенденція до мінімізації об'ємів та асортименту її виробництва. По мірі розвитку ринкової економіки повинні здійснюватись значні технологічні І організаційні зміни в овочевій галузі. На перспективу потрібно віддати перевагу тим технологіям, які забезпечують енерго- та ресурсозбереження, зменшують затрати праці та втрати продукції, не забруднюють навколишнє середовище, підвищують родючість ґрунтів.

Сьогодні в Україні здійснюється комплекс міроприємств по створенню і розвитку оптових плодоовочевих ринків згідно із постановами Кабінету Міністрів України №997 від 9.06.1999 року „Про оптові продовольчі ринки", які формуються переважно на основі діючих плодоовочевих баз. Але, потрібно помітити, що система оптових плодоовочевих ринків в нашій державі створюється дуже низькими темпами. Таким чином, концепція ринку продуктів овочівництва базується, передусім, на врахування купівельної спроможності населення, а також на можливостях посилення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, системи маркетингу, експортно-імпортних поставок та розширення державного регулювання ринкових відносин.

Рівень розвитку овочевого продуктового підкомплексу в кінцевому підсумку визначатиме можливості створення цільових регіональних ринків овочево продукції та відповідних сегментів у ньому з широкими можливостями обміну продукцією на внутрішньому ринку, на міжобласному рівні та розширення експорту. Особливості формування регіональних ринків овочевої продукції зумовлюються рядом чинників, насамперед, кількістю, густотою населення, питомою вагою міського і сільського населення в області чи регіоні і пов'язане з цим визначення потреби та обсягів виробництва овочів для міського та сільського населення з урахуванням можливих джерел їх надходження.

Ще одним важливим чинником розвитку регіональних ринку овочевої продукції є рівень розвитку овочівництва в окремих категоріях господарств, тобто у суспільному секторі, на присадибних ділянках населення, у фермерських господарствах і орендарями з урахуванням можливих обсягів вирощування овочів на колективних городах і дачних ділянках.

Особливу роль у формуванні регіональних ринків поряд з природними чинниками окремих територій відіграють кон’юнктура попиту на різні види овочевої продукції в межах регіонів і в масштабі держави та порівняльна ефективність вирощування окремих видів овочів у різних регіонах, тобто визначити, що вигідно вирощувати на місці, а що завозити з інших регіонів, якщо транспортні витрати не перевищуватимуть витрати на їх виробництво.

Отже, регіональні ринки овочів можуть бути обмежені певною територією на рівні певних областей і районів або їх груп з виділенням окремих сегментів ринку, в яких функціонують окремі цільові ринки певних видів овочів у світовому вигляді.

Таким чином, у південних областях виділились цільові ринки теплолюбних овочевих культур томатів, цибулі-ріпки, перцю, баклажанів, у лісостепових - ринку огірків та капусти, в польських - ринки коренеплодів (моркви і буряків столових). Тобто, в Україні функціонують регіональні ринки, які об'єднують певні території і формуються відповідними обсягами згідно із сегментами виробництва тієї чи іншої овочевої культури.

Для становлення ринку овочівництва необхідно здійснити такі заходи:

- налагодження вітчизняного виробництва засобів механізації для вирощування окремих овочевих культур;

- реконструкція та модернізація переробних підприємств та зміцнення їх літньо-технічної і сировинної бази;

- розвиток кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення системи взаємовідносин з переробними та торгівельно- розширення і наповнення його різноманітним асортиментом продукції овочівництва необхідно шляхом реформування АПК, відродити гармонічну дію переробка - реалізація - постачання - ремонт - будівництво - банківський кредит - наукове забезпечення - управління. [18, с. 26]

Овочевий ринок України повинен формуватися і розвиватися в нерозривному взаємозв'язку із створенням і зміцненням національного ринку продовольства та його інфраструктури.

РОЗДІЛ 2. Природно-кліматичні та економічні умови сільськогосподарського виробництва у підприємстві

2.1. Загальна характеристика господарства

Приватне Підприємство „Полісся” розташоване в північно-західній частині Волочиського району на віддалі -20 км. від районного центру.

Землекористування господарства має витягнуту форму. Відстань з північного заходу на південний схід становить -13 км.,а з північного сходу на південний захід -9 км.

Віддаль від найближчої залізничної станції м. Волочиськ - 22 км. Через землекористування господарства проходить асфальтна дорога державного значення, яка дає добрий зв'язок господарству з районним центром і залізничною станцією м. Волочиськ.

Сільськогосподарську продукцію підприємство поставляє на заготівельні та переробні пункти м. Волочиськ.

На території підприємства розміщено два населених пункти, а саме: с. Яхнівці і с. Лонки. Центром господарської діяльності є с. Яхнівці У 2000 році відбулося укрупнення господарства за рахунок з’єднання цих двох сіл. Утворилося Приватне підприємство „Полісся”.

Станом на 1.01.2003 року у підприємстві працює приблизно 80 робітників.

Територія підприємства знаходиться в умовах „теплого” Поділля західної лісостепової частини України.

Основною рисою зони є висока вологість клімату у порівнянні з іншими зонами лісостепу. Клімат помірно-континентальний і є оптимально сприятливий для розвитку овочівництва та вирощування усіх інших сільськогосподарських культур, що районуються в даній зоні. Опади переважають над випаровуванням, що характеризує позитивний баланс вологи у грунті.

Рельєф території господарства - водно-ерозійний, широко-хвилястий, сильно порізаний балочною системи.

Рельєф господарства має істотний вплив на формування ґрунтового покрову. Він у значній мірі обумовив різноманітність ґрунтового покрову, на основі матеріалів обстеження ґрунтів заданими агровиробничих властивостей.

За фактичним станом господарство багатогалузеве. Існує окремо рільнича бригада, овочева бригада, садівна бригада, держсортодільниця плодових і ягідних культур, молочно-товарна ферма за рільничою бригадою організаційно не закріплена.

У загальному чисельність працівників у підрозділах характеризується слідуючи ми даними:

Овочівництво також тісно пов'язане із молочним скотарством, оскільки галузь постачає овочівництво гноєм - цінним добривом і засобом обігріву захищеного грунту, а овочі використовуються у молочному скотарстві як корм худобі.

Аналіз виробничо-господарської діяльності господарства та ефективності використання основних засобів, ресурсів, робочої сили показує, що економічні підходи, які використовують сьогодні в управлінні господарством, вичерпали народногосподарський комплекс, нехтування дією економічних законів, відсутність зацікавленості в рості продуктивності праці обумовлюють необхідність реформування системи управління господарства „Полісся”.

Щоб охарактеризувати ПП „Полісся” на даному етапі розвитку розглянемо таблиці 2.1.1., 2.1.2. та 2.1.3., де показані основні економічні показники за 2001-2003 роки.

Таблиця 2.1.1.

Основні економічні показники за 2001 рік [7]

Таблиця 2.1.2

Основні економічні показники за 2002 рік [7]

Таблиця 2.1.3

Основні економічні показники за 2003 рік [7]

Як бачимо валовий продукт у 2001 році становив 777 тис. грн., а у 2003 році - 745,6 тис, грн., як бачимо валовий продукт скоротився на 31,4 тис. грн., аналогічно він знизився у рослинництві на 36,4 тис. грн., а зріс у тваринництві - на 5 тис. грн. Як бачимо розвиток тваринництва у даному господарстві дещо зрушився порівняно з 2002 роком.

Кількість працівників, як бачимо з табл. 2.1.1.-2.1.3. майже не змінилася. У 2000 році налічували 221 чол. У тому числі у с/г виробництві 149 чол., а у 2002 році 152 чол., відповідно у с/г виробництві 128 чол. Що на 68 чол. менше, ніж у 2000 році, а у с/г виробництві на 21 чол. А от продуктивність праці зросла порівняно із 2000 роком на 53,2 грн. Прибутки ПП „Полісся” у 2000 р. становили +67 тис. грн., а у 2002 р. - +71 тис. грн., що на 10 тис. грн. більше.

Рентабельність виробництва незначною мірою, але зменшилась, а от фонд заробітної плати зріс майже удвічі, порівняємо, у 2000 р. - 286 тис. грн., а у2002 р. - 418 тис. грн., що на 132 тис. грн. більше.

Середньомісячна зарплата теж зросла із 138 грн. у 2000 р. до 247 грн. у 2002 р.

Розглянемо виробництво продукції рослинництва у даному господарстві, яке показано у табл.. 2.1.4.

Таблиця 2.1.4

Виробництво продукції рослинництва [7]

Як бачимо, посівні площі не змінилися, а от урожайність зросла 3,2 ц/га, валовий збір відповідно 2036 ц. Посівні площі цукрового буряка зменшились порівняно із 2001 р. на 10га, зменшились також урожайність та валовий збір. Посівна площа картоплі залишилась незмінною, а от урожайність та валовий збір зменшились відповідно на 25,2 ц/га та 151 ц. Посівна площа овочів в/г зменшилась на 1 га, а от урожайність зросла на 64,9, а валовий збір зріс на 278 ц. Площа овочів закритого грунту залишається незмінною, а урожайність зросла на 4,8 кг/м2, а на 2003 р. планується їх урожайність підвищити ще на 1 кг/м² , а разом урожайність овочів закритого фунту на 2003 р.повинна становити 7,6 кг/га. Урожайність плодів і ягід теж зросла на 14 ц/га, а валовий збір на 950ц. Площу ж посівів кормового буряка збільшили удвічі, але у зв'язку із погодними умовами у 2002 році їх урожайність становила 150 ц/га, а у 2000 році 610 ц/га, отже урожайність зменшилась на 460 ц/га, зменшився також валовий збір на 1550 ц. У таблиці 2.1.5. показано рівень виконання плану виробництва продукції рослинництва за 2001-2003 рр.

Таблиця 2.1.5

Рівень виконання плану виробництва продукції рослинництва за 2001-2003 рр. [7]

Як бачимо з цієї таблиці план з виробництва зерна не те що не перевиконується, але і не виконується, якщо у 2003 р. заплановано виробити 14350 ц зерна, то вироблено всього 12475 ц зерна. Не виконується план з виробництва цукрових буряків, картоплі, овочів відкритого грунту та овочів закритого грунту, виробництва сінажу. А перевиконується план із виробництва кормових буряків, якщо у 2003 р. заплановано їх виробити 1250 ц, а фактично вироблено 1500 ц, то план перевиконано на 450 ц. Перевиконано план також із виробництва насіння багаторічних трав, так на 2003 р. не заплановано було його виробництво, а вироблено 19 ц, також перевиконано план з виробництва сіна та силосу. Сіна вироблено у 2003 р. на 243 ц більше, ніж заплановано, а силосу вироблено у 2003 р. на 9050 більше, ніж заплановано.

Розглянемо виробництво продукції тваринництва у ПП „Полісся” , яке показано у табл. 2.1.6.

Таблиця 2.1.6.

Виробництво продукції тваринництва у ц за 2001- 2003рр. [7]

Як бачимо із таблиці у господарстві займаються не лише молочним скотарством, але й свинарством і звірівництвом. Як бачимо, порівняно із 2001р. у 2003 р. зросли лише такі показники як: виробництво молока на 120ц; приріст ВРХ на 51; приріст свине на 21; приплід звірів на 5, а виробництво шкір зменшилось у 2 рази, порівняно із 2001р. У 2003 р. перевищено план лише з виробництва молока та показника приплоду звірів. Це показує, що виробництво тваринницької продукції не використовує свої можливості на усі 100 відсотків. У таблиці 2.1.7. показано поголів'я тварин, які вирощують у даному господарстві.

Таблиця 2.1.7.

Поголів’я тварин за 2001-2003рр. [7]

Як бачимо з даної таблиці поголів'я ВРХ порівняно з 2001 р. зменшилось на 3 гол., поголів'я корів не змінилось, кількість голів свиней зросла на 132 гол., а свиноматок зменшилось на 6 гол. Значно зменшилось поголів'я звірів -на 53 гол., у т.ч. песців зменшилось на 9 гол., чорнобурок на 44 гол.; поголів'я коней протягом трьох останніх років залишилось незмінним, а бджолосімей стало в останній рік на 1 більше.Розглянемо продуктивність тварин у табл. 2.1.8.

Таблиця 2.1.8

Продуктивність тварин за 2001-2003 рр. [7]

Тут показано середньорічний надій на корову, який порівняно із 2001 р. збільшився на 100 літрів, середньодобовий збільшився лише на 0,3 л, а от вихід телят на сто маток зменшився на 9 гол.

У динаміці собівартості одиниці продукції відмічаються негативні тенденції. Собівартість основних видів сільськогосподарської продукції суттєво підвищилась, навіть за порівняно короткий проміжок часу - 1996-1999 роки. У 2000-2003 рр. рівень собівартості продукції порівняно із попереднім періодом стабільний. Дослідженнями встановлено, що такі зрушення зумовлені інфляційними процесами в країні, лібералізацією ціноутворення і непаритетним підвищенням цін на товари промислового виробництва, які використовуються у сільському господарстві. Останнє призвело не тільки до збитковості сільськогосподарського виробництва (в останні роки вона помітно зросла і досягла критичного рівня), а й до ситуації, вихід з якої потребує здійснення кардинальних заходів. Загрозливим щодо подальшого розвитку сільськогосподарських підприємств є відсутність власних оборотних коштів. На кінець 2000 р. запаси і витрати даного господарства відшкодовувалися виключно за рахунок коштів - кредиторської заборгованості.

Нестача чи відсутність власних оборотних коштів позбавляла дане підприємство придбати матеріальні засоби у необхідному обсязі, створення їх запасів, виконання усіх передбачених технологією сільськогосподарських робіт в оптимальні строки. Про роль оборотних засобів у формуванні показників економічної ефективності виробництва свідчить те, що при механізованій роботі по висіву, догляду та збиранні врожаю рослинництва його собівартість менша, ніж при ручній роботі. А також при механізованому догляду за тваринами собівартість молока і м'яса теж нижча. Динаміка собівартості продукції рослинництва і тваринництва за 2001-2003 рр. показано у табл. 2.1.9.

Таблиця 2.1.9.

Динаміка собівартості продукції рослинництва і тваринництва [7]

Як бачимо із таблиці, собівартість зерна порівняно із 2001 р. знизилась на 10 грн. за 1ц, а порівняно із 2002 зменшилась майже удвічі, а от собівартість цукрового буряка дещо підвищилась порівняно із 2001 р. на 4,89 грн. за 1ц. Собівартість картоплі теж зросла на 15,65 грн. за 1ц, собівартість овочів в останні роки теж підвищилась: овочі відкритого грунту на 3,79 грн. за 1ц, а от собівартість овочів закритого грунту знизилась відповідно на 278,60 грн. за 1ц. Значно зросли собівартість молока: майже на 30 грн. за 1ц, м'яса ВРХ у живій вазі на 511,16 грн. за 1ц живої ваги, м'яса свиней на 197,14 грн. за 1ц живої ваги. Але як не дивно знизилась собівартість кормів сіна порівняно із попереднім роком майже втричі, сінажу більше як у двічі, силосу теж майже вдвічі.

Розглянемо реалізацію продукції у 2003 році та порівняємо її із 2001 роком. Також порівняємо рівень цін на сільськогосподарську продукцію за ці два роки. Розглядаючи табл. 2.1.10., де показано реалізацію с/г продукції за 2000, 2002 рр. ми бачимо, що ціни на таку сільськогосподарську продукцію як цукровий буряк, картопля, овочі відкритого грунту зросли, а на таку сільськогосподарську продукцію як зерно, овочі закритого грунту, плоди І ягоди, молоко, м'ясо ВРХ (ж.в.), м'ясо свиней (ж.в.) зменшились, а от на шкіри звірів ціна залишились незмінною.

Таблиця 2.1.10.

Реалізація сільськогосподарської продукції за 2001, 2003 рр. [7]

Тепер проаналізуємо зміни у кількості реалізації сільськогосподарської продукції за 2001 та 2003 рр.. як бачмо з табл. 2.1.10. значно зросли обсяги реалізації зерна, цукрових буряків, овочів в/г, овочів закритого грунту, плодів і ягід, але зменшилась реалізація картоплі, м'яса ВРХ, м'яса свиней, поросят та шкір звірів. Майже не зазнав змін обсяг реалізації молока та телят.

Розглянемо таблиця 2.1.11., де показано планування обсягу реалізації продукції на 2003 рік (таблиця на наступній сторінці).

Як бачимо з даної таблиці обсяги реалізації у 2003 р. майже не зміняться порівняно із 2002 р. планується збільшити реалізацію картоплі та овочів, які вирощені як у закритому, так і відкритому грунті, це говорить про те. Що дане господарство плануючи виробництво с/г товарів орієнтується на стан ринку даної продукції. Адже, попит на місцевому ринку на картоплю і овочі досить високий. Також планується збільшити обсяг продажі плодів і ягід, що зумовлено теж станом місцевого ринку даної продукції.

Таблиця 2.1.11. Планування обсягу реалізації продукції на 2003 рік

Розглянемо структуру каналів реалізації сільськогосподарської продукції, яка показана у таблиця 2.1.12.

Як бачимо 20% зерна реалізується державі, 5% - на ринку і 20% селянам.Цукровий буряк 100% реалізується переробним підприємствам. 50% картоплі реалізується на ринку, 55% овочів дає господарство на переробку, 40% реалізовує на ринку і лише 5% - селянам. 80% молока господарство здає на переробку, на переробку йдуть також 95% яловичини і 95% свинини.

Як бачимо з даної таблиці структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції за два останні роки у ПП „Полісся” залишилась незмінною.

2.2. Матеріально-технічна база підприємства.

Сталий розвиток виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, забезпечення продовольчої безпеки країни при переході до ринку значною мірою зумовлюються наявним матеріально-ресурсним потенціалом агарного сектора економіки, його якісним складом та системним оновленням машинно - транспортного парку за умов впровадження новітніх високопродуктивних машин, інших техніко-технічних засобів виробничого призначення. Нинішня тривала кризова ситуація призвела до значних втрат матеріально-технічних ресурсів у даному сільському господарстві, різко знизила рівень технічного оснащення, погіршила забезпечення мінеральними добривами та хімічними засобами захисту рослин аграрного виробництва, що стало однією з основних причин суттєвого зниження результативності його діяльності. Машинно-транспортний парк даного підприємства має досить високу зношеність. Більшість тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших технічних засобів, які знаходяться в експлуатації, відпрацювала експлуатаційний строк, а забезпечення виробничого використання нерідко пов'язане з відсутністю запасних частин для їх ремонту. [10, с. 29]

Кількість тракторів та сільськогосподарських машин і енергетичних потужностей показано у підсумках інвентаризації на 1 січня 2002 року (див. табл. 2.1.13.). На 1 січня 2002 року у ПП „Полісся” було у наявності 15 тракторів, без тракторів, на яких змонтовані землерийні, меліоративні та інші машини. Сумарна номінальна потужність усіх тракторів становить 1215 к.с. Кількість тракторів на яких змонтовані землерийні та інші машини становить 5, їх сумарна номінальна потужність 330 к.с. Електродвигунів з їх сумарною потужністю 725 КВт у господарстві налічується 161. Зернозбиральних комбайнів у господарстві є в наявності лише 5: СК-5 "Нива", СК-6 „Колос", сумарна потужність їх двигунів 500 к.с.

Енергетична потужність двигунів автомобілів становить 3325 к.с., робочі тварини в перерахунку на механічну силу - 5 к.с. Усього енергетичних потужностей у господарстві налічується 7291 к.с.

Таблиця 2.1.13.

Облік тракторів, с/г машин і енергетичних потужностей (підсумки інвентаризації на 1 січня 2003 року). [7]

У 2002 р, тракторами виконано усього робіт у ум. еталонних га 25000, з них 18000 у рослинництві, 6000 у тваринництві і 1000 ум.ет.га у інших галузях. Зернозбиральним комбайнами виконано такий обсяг робіт: 550 ум.ет.га, іншими комбайнами 290 ум.ет.га. У 2002 р. виконано грузовим транспортом 192392 т/км і перевезено 20823 тонн вантажів.

Розглянемо табл. 2.1.14., де показано аналіз трудозабезпечення і продуктивність праці у даному підприємстві. Середньорічна чисельність працівників становить 234 чол., у тому числі в рослинництві 94 і у тваринництві 58. Середнє навантаження на працівника землі становить у рослинництві 13 га і у тваринництві 10 ум. гол. Затрати праці на 1 га люд.-год у рослинництві 140 і 195 у тваринництві ум. гол. Вироблено валового продукту на 1 затрачену людино-годину у загальному по підприємству 2,5 грн., у рослинництві 2,6 грн. і у тваринництві 2,4 грн.

Таблиця 2.1.14.

Аналіз трудозабезпечення і продуктивності праці у ПП „Полісся” [7]

Розглянемо показники економічної ефективності використання основних фондів у середньому за три останні роки (2000-2002 рр.). Фондовіддача становить по цілому господарстві 9,7, у тваринництві - 7,7. Фондоємність по господарству становить 571,9 грн.

Наявність та дієвість розвиненої соціальної інфраструктури сприяє кращому задоволенню потреб працівників, в результаті цього підвищується результативність їх праці. На жаль теперішнє матеріальне становище не дозволяє розвивати соціальну інфраструктуру, але в майбутньому це питання буде вирішуватись. Мінімальний рівень зарплати у даному господарстві становить 185 грн., а середньомісячна заробітна плата у 2002 р. становила 247 грн. на 1 працівника, для порівняння візьмемо такий же показник 2000 року, тоді середня заробітна плата становила 138 грн. на 1 працівника, що майже у два рази менше, ніж у 2002 р.

Як бачимо ПП „Полісся” на сьогодні є рентабельним господарством.

Коефіцієнт рентабельності становить 8,2%, а прибуток становить 78 тис. грн. Продуктивність праці у даному господарстві теж висока 6162 грн.

РОЗДІЛ 3. Рівень розвитку овочівництва у підприємствах району.

3.1. Рівень і динаміка виробництва овочівництва у господарстві.

За останні роки намітилась тенденція до зниження споживання овочів і баштанних культур як по Україні в цілому, так і підприємстві „Полісся”. Це пояснюється насамперед скороченням площ посіву і зниження урожайності овочевих культур, зменшенням державних закупівель та покупної спроможності населення, По усіх категоріях господарств в Україні у 2000 р. площа овочевих культур становила 451,1 тис. га при урожайності 111 ц/га і валовому зборі 5011 тис.т, тобто розвиток галузі знаходиться нижче рівня 1970р., в якому ці показники становили відповідно 466 тис. га, 124 ц/га і 5807 тис.т. Водночас в останнє десятиріччя визначилась чітка тенденція до зниження питомої ваги громадського сектора і зростання ролі підсобних господарств населення у виробництві овочів. Скорочення обсягів виробництва овочевої продукції характерне насамперед для районів, де функціонували приміські спеціалізовані овочівницькі господарства, допомогу яким у вирощуванні овочів надавали промислові підприємства та інші організації. В умовах переходу до ринку такі господарства не змогли ефективно розвивати овочівництво. Приватне підприємство ”Полісся" має молочно-овочевий виробничий напрямок. З підвищенням реалізаційних цін на овочі в останні роки економічна ефективність, а також прибуток від виробництва овочів збільшився майже у два рази. Економісти господарства, аналізуючи великі затрати на опалення теплиць, яких на даний час у господарства є 3500м2 дійшли до висновку, що вигідніше вирощувати овочі в теплицях у ранньовесняний сезон. Тоді затрати на опалення мінімальні, а отже і зменшується собівартість продукції, та збільшується чистий прибуток від реалізації овочів. У майбутньому, якщо зменшиться ціна на 1м³ газу, можливо знову будуть вирощувати овочі у зимовий сезон, тоді як на даному етапі це неможливо, затрати на виробництво будуть перевищувати прибуток від їх реалізації.

Раціональне розміщення і спеціалізація овочепродуктового підкомплексу є значним резервом збільшення виробництва овочевої продукції з найменшими затратами коштів, праці. Доцільність розміщення і спеціалізації агропромислового комплексу зумовлюється природними та економічними чинниками, які можуть бути сприятливими для вирощування одних і мало або й зовсім непридатними для інших сільськогосподарських культур. Як відомо, для розвитку рослин необхідні певні умови - кількість опадів, температурний режим, склад і якість ґрунтів тощо.

Тому у даному підприємстві вирощують такі овочеві культури, як капуста, огірки, буряк столовий, морква, кабачки та цибулю зелену на відкритих грунтах, та сорти які найбільш відповідають зоні лісостепу. Наприклад, господарство не може собі дозволити вирощувати помідори, попит на які у м. Волочиську високий, тому що у даній природно-кліматичній зоні їх урожайність низька, а собівартість відповідно висока, як і затрати на їх вирощування. Біологія овочевих культур така, що вони по різному реагують на природнокліматичні умови. Розміщення їх за зонами дає різні економічні показники.

На прикладі табл. 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3. розглянемо динаміку виробництва овочів за останні три роки у підприємстві.

Таблиця 3.1.1 Виробництво овочів відкритого ґрунту у 2001 році [7]

Як бачимо, найбільшу площу серед овочів займає буряк столовий та капусти, затрати на виробництво яких мінімальні, а попит на ринку високий.

Таблиця 3.1.2 Виробництво овочів відкритого ґрунту у 2002 році [7]

Таблиця 3.1 3.Виробництво овочів відкритого ґрунту у 2003 році [7]

Аналізуючи ці таблиці можна сказати, що у останні два роки у майбутньому їх знову планують ввести у виробництво. Також зменшилась господарстві у відкритому ґрунті перестали вирощувати огірки, але у площа посівів овочів на 1га, що зумовлено неспроможністю господарства у даний період виробляти велику кількість овочів, для цього немає достатньої матеріально-технічної бази та трудових ресурсів. У 2003 році порівняно із 2001 роком збільшили посіви капусти на 1га, але її урожайність зменшилась, зменшили посіви буряка столового на 1га, урожайність якого залишилась майже незмінною, на 0,5га зменшили посіви моркви. У загальному збір овочів відкритого ґрунту у господарстві порівняно із 2001 р. зменшився із 745 до 558 ц, та зменшилась їх урожайність з 124,2 ц/га до 111,6 ц/га.

У даній галузі зайнято 12 чоловік. На рік тут затрачається 36 тис. люд.год, 22 тис. люд.год на овочі відкритого грунту та 14 тис.люд.год на овочі закритого ґрунту. Розглянемо виробництво овочів закритого ґрунту та їх динаміку виробництва за останні три роки у таблиця 2.2.4.

Таблиця 3.1.4.

Динаміка виробництва овочів закритого ґрунту за 2001-2003 рр. [7]

Як бачимо з табл. 3.1.4. загальна посівна площа овочів закритого ґрунту зменшилась на 1000м² і фактичний збір при цьому у 2001 році зменшився на 54 ц а у 2002 році порівняно із 2000роком зріс на 56 ц. Зменшилась площа під огірками на 1100м² , зате їх урожайність зросла на 400 ц/га і збір зріс на 47 ц. Збільшилась площа під помідорами на 100 м² , а валовий збір зріс на 11 ц.

Щоб проаналізувати виробництво овочів відкритого і закритого ґрунтів по господарству в цілому розглянемо таблиця 3.1.5.

Таблиця 3.1.5.

Динаміка виробництва овочів за 2001-2003 рр. [7]

Аналізуючи таблицю 3.1.5. бачимо, що посівна площа овочів у 2003 році порівняно із 2001 зменшилась на 1,1 га, а фактичний збір зменшився на 10 ц, при цьому зросла на 0,02 посівна площа помідор, а валовий збір відповідно зріс на 11 ц. Суттєво зменшилась посівна площа огірків на 0,61, але зросла їх врожайність і валовий збір на 32 ц. Посівна площа інших овочів зменшилась на 0,51 га, а валовий збір зменшився на 163 ц.

Розглянемо реалізацію овочів на протязі трьох років у таблиці 3.2.6.

Таблиця 2.2.6.

Реалізація овочів на протязі 2001-2003 рр. [7]

Реалізація овочів у 2003 році порівняно із 2001 залишилась майже незмінною. Спад виробництва овочів та їх реалізація відбувся у 2002 р., але у 2003 р. знову виробництво овочів підвищилося. Господарство у 2003 році реалізувало овочі по таких каналах: переробним підприємствам у цьому році овочі не продавались, так як і через біржі і аукціони, населенню в рахунок оплати видано 1 ц ціною 67 грн., на ринку через власні магазини і торгові точки продано 133 ц овочів і отримано 7077 грн. виручки, за іншими каналами продано 290ц і отримано за них 1 8626 грн.

Якщо говорити про рівень овочівництва у господарстві можна сказати, що виробництво овочів у 2003 р. дорівнює виробництво овочів у 1998 році. Скорочення виробництва овочів відбулося не тільки у господарстві, але й суспільному секторі України взагалі, зате виробництво овочів зросло у приватному сектор, надалі ця тенденція продовжується

3. 2. Економічна ефективність овочівництва

У порівнянні з іншими сільськогосподарськими культурами виробництво овочів має свої особливості. Воно в великій мірі визначається природними і економічними умовами. Ефективність їх виробництва в більшості залежить від зони виробництва. Успішний розвиток овочівництва залежить від забезпечення робочою силою, транспортними зв'язками для транспортування продукції, гарантованими поблизу ринків збуту. Це зумовлює концентрацію і спеціалізацію виробництва в приміських зонах великих міст і у сировинній зоні переробної промисловості. Тут більш високі ціни реалізації продукції, є можливість у використанні теплових відходів у виробництві для обігріву теплиць та парників. У підприємствах які розташовані поблизу міст рентабельність виробництва овочів вищі, ніж в тих, які розташовані далеко від міст. Приміські господарства в значній кількості реалізують продукцію по прямих зв'язках, мають спеціальне виробництво. Виробництво овочів в сировинних зонах здійснюється з врахуванням вимог переробних підприємств: наявність спеціалізованих господарств, висока концентрація посівів поблизу овочеконсервних заводів. Для консервної промисловості важливе значення має рівномірне надходження продукції на переробку. Собівартість випущених консервів залежить від собівартості овочів, вироблених в їх зоні, тобто в структурі вони займають важливе місце (до 75%). Зменшенню собівартості овочів сприяє концентрація посівних площ під окремими культурами та здійснення міжгосподарської спеціалізації.

Економічна ефективність виробництва овочів показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних вкладень. Ефективність - це не тільки співвідношення затрат і результатів виробництва, але й якість, корисність продукції для покупця (споживача).

В якості оцінки конкретних заходів, здійснених в галузі, виступає критерій економічної ефективності. Ця ознака пов'язана з ростом виробництва споживчої вартості на основі підвищення продуктивності праці і раціонального використання виробничих ресурсів. Вироблена споживча вартість знаходиться як корисний ефект лише на стадії споживання. На цій стадії найкраще бачимо як ведеться виробництво і наскільки воно рентабельне.

В якості основних та інших критеріїв економічної ефективності виробництва овочів виступають виробництво споживчих вартостей на душу населення, середньорічного робітника, об'єму валової продукції, валового доходу овочевого виробника. Для досягнення максимального приросту продукції овочівництва вираховують мінімальні затрати виробничих ресурсів - добрив, палива, енергії, а також затрати на охорону навколишнього середовища, підвищення якості продукції. Основним критерієм виступає збільшення виробництва чистої продукції при найменших затратах живої і механізовано праці на основ раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів.

Оцінку економічної ефективності виробництва продукції овочівництва проводять з допомогою системи натуральних і вартісних показників. Натуральні показники характеризують рівень виробництва овочів в цілому і по окремих видах. Для цього використовують такі показники:

- урожайність овочевих культур в цілому і по видах, ц/га;

- вихід валової продукції овочівництва в натуральному вигляді в - розрахунку на середньорічного працівника, зайнятого в галузі, ц/люд;

- виробництво овочів на одиницю площі рілля господарства, ц/га;

Вартісні показники дають більш точне уявлення про ефективність виробництва, окупності затрат на овочівництво, можливості розширеного виробництва в галузі. При аналізі економічної ефективності виробництва овочів застосовують слідуючи показники:

- вихід валової продукції овочівництва на одиницю площі посіву овочевих культур, грн./га;

- виробництво валової продукції в грошовому виразі на середньорічного робітника і на 1 люд-год, затрачених в галузі, грн./люд-год; грн./люд;

- окупність виробничих затрат в овочівництві, грн.;

- розмір валового доходу, чистого доходу та прибутку на 1 га посівів овочевих культур, грн./га;

- сума виробничих затрат на одиницю продукції в галузі, грн./ц. [20, с. 12]

Загальним показником економічної ефективності виробництва овочів являється рівень рентабельності овочівництва або окремих видів овочевої продукції.

Овочівництво – трудоємна галузь. На обробіток 1 га овочевих культур потрібно 600-800 люд-год, що в 35-45 раз більше в порівнянні з виробництвом зерна. Затрати праці на обробіток та збирання складають по технологічних картах. Помідори, морква, огірки - особливо трудомісткі культури, затрати праці на їх виробництво у 3-4 більші, ніж на вирощування капусти. Внаслідок високої трудоємкості і низької урожайності собівартість овочів залишається високою. Ціни на овочі визначаються на договірній основі. Свіжі овочі, доставлені в основному на пункти реалізації продукції, оплачуються по роздрібних цінах з відрахуванням торгової скидки. Малопоширені овочі (патисони, шпинат, ріпа) господарства реалізують заготівельним організаціям по роздрібним цінах із знижкою 20%.

Багато засобів затрачається на зберігання овочевої продукції у зв'язку з великими затратами. Тому необхідно, або швидко збувати продукцію, або необхідні овочесховища з відкритою вентиляцією, будівництво яких обходиться дорого, але вони себе з часом скуповують і приносять прибутки.

ПП „Полісся” спеціалізується також на вирощуванні овочів у захищеному ґрунті. Виробництво овочів у закритому ґрунті має свої особливості. В захищеному ґрунті можливо на протязі року вирощувати декілька врожаїв окремих культур. Собівартість одного центнера овочів тут більш висока, ніж у відкритому ґрунті, а рентабельність залежить від цін реалізації. На ціну реалізації впливають строки виробництва культур, тип та спосіб обігріву теплиць та парників.

Економічна ефективність виробництва овочів захищеного ґрунту визначається виходом продукції (кг/грн.) і валовим доходом їм2 площі теплиці і рами; затратами праці і засобів на 1 ц, 100 грн. валової продукції; в тому числі затратами на обігрів в спорудах, прибутком на 1 ц, м² площі; на 1 раму, 1 люд-год, рівнем рентабельності.

Важливе значення має також період реалізації продукції, так як необхідно забезпечити населення свіжими овочами на протязі всього року.

Ефективність овочівництва захищеного ґрунту в більшості залежить від строків вирощування і урожайності. При вирощуванні у зимові місяці собівартість підвищується, а рентабельність, не дивлячись на високу ціну реалізації з їм2 теплиць або з 1 рами визначається в вартісному виразі, так як в теплицях вирощують не тільки різні види овочів, але й розсаду.

У закритому овочівництві вища вага непрямих затрат, тобто затрат на амортизацію, опалення, освітлення, водопостачання, поточний ремонт теплиць, парників, дезинфікацію споруд.

При аналізі рентабельності овочів в теплицях важливо знати помісячну собівартість і ціни реалізації овочевої продукції, так як ці показники значно розрізняються по місяцях. Усі види затрат розприділяються по місяцях майже однаково за виключенням затрат на обігрів. Саме величина затрат на опалення і урожай впливають на собівартість овочевої продукції по місяцях. Прогнозуючи собівартість і ціни реалізації овочів на кожен місяць можна визначити рівень рентабельності їх виробництва за рік. Це особливо важливим є в умовах роботи господарства в умовах роботи самофінансування.

Ефективність виробництва продукції в захищеному грунті в значній мірі визначається типами культиваційних споруд і способам їх обігріву.

Найменші затрати праці на одиницю захищеної площі і на 1ц овочів досягають великі комбінати, які мають у наявності сучасні автоматизовані теплиці блочного типу. Розглянемо показники економічної ефективності овочівництва у відкритому та закритому грунтах у ПП „Полісся”. Спочатку розглянемо натуральні показники, які характеризують рівень виробництва овочів в цілому і по окремих видах.

У табл. 3.2.1. показано посівну площу, фактичний збір та урожайність овочевих культур у цілому і по видах на протязі 2001-2003 рр.

Таблиця 3.2.1.

Урожайність овочевих культур за 2001-2003 рр. [7]

Як бачимо із даної таблиці посівна площа овочів у 2003 році порівняно із попередніми - зменшилась на 1,1 га. А урожайність зросла на 5 ц/га, у тому числі площа посівів овочів відкритого грунту зменшилась на 1га, а урожайність на 24 ц, а площа посівів овочів закритого грунту зменшилась на 1000 м² , а урожайність їх зросла на 381,7 ц/га. Таке різке підвищення урожайності овочів закритого грунту зумовлено підбором кращих сортів культур та кращим доглядом за ними.

У наступній таблиці 3.2.2. ми розглянемо інші натуральні показники, які характеризують рівень виробництва овочів у господарстві, такі як вихід валової продукції овочівництва в натуральному вигляді в розрахунку на середньорічного робітника ц/люд, та виробництво овочів на одиницю площі ріллі господарства ц/га.

Таблиця 3.2.2.Аналіз рівня виробництва овочів у господарстві [7]

Як бачимо, чисельність працівників по господарстві в середньому становить 234 чол., отже вихід валової продукції овочівництва в розрахунку на середньорічного робітника становить 3,1 ц/люд, а вихід валової продукції овочівництва в розрахунку на одиницю площі ріллі господарства становить 0,23 ц/га.

Дальше розглянемо вартісні показники ефективності виробництва, які дають більш точне уявлення про ефективність виробництва, окупності затрат.

Таблиця 3.2.3.

Аналіз економічної ефективності виробництва овочів у господарстві у розрізі 2001-2003 рр. [7]

Аналізуючи таблицю 3.2.3. бачимо, що виробництво овочів відкритого грунту та закритого грунту у ПП „Полісся” є прибутковим та рентабельним. У зв'язку з тим, що піднялась у 2003 році реалізаційна ціна овочів, прибуток становить + 26000 грн., а рентабельність 75%. Це порівняно із 2001 роком більше на: прибуток - 14 тис. грн., а рентабельність вища на 60%.

З цього можна зробити висновок, що при найменших затратах виробничих ресурсів, та при високій урожайності та реалізаційній ціні виробництво овочів стає більш економічно вигідним, зростає прибутковість та рентабельність виробництва.

РОЗДІЛ 4. Проектування розвитку овочівництва на перспективу.

4.1. Можливості розвитку овочівництва та ринків їх збуту.

Аграрний сектор вже майже 10 років працює в площинах двох економік, які виключають одна одну у ринковій і планово-розподільчій. Тому повинні ї запрацювати основні принципи стимулювання і прибутковість, матеріальний інтерес, відповідальність, підприємливість.

З метою стабілізації розвитку овочівництва необхідно створити економічні умови для трансформування овочівницьких господарств у приватні, які вирощуватимуть овочі.

В умовах, коли приватний сектор займає більше 83% у валовому виробництві овочів, потребує вирішення комплексу питань та розробки організаційно-економічних і технічних заходів, по виходу з кризи овочепродуктового підкомплексу, насамперед, удосконалення системи збуту овочевої продукції та розвитку нових форм господарювання і спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та зонах. Одним з напрямків у розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських овочівницьких господарств з коливанням площі ріллі в них від 50 до 400 га і площі овочів від 28 до 230 га. Таке господарство може виростити від 4,3 до 35,5 тис. ц овочів.

Слід зазначити, що овочівництво у фермерських господарствах ще не стало високотоварною галуззю. Залежно від площі ріллі у господарстві та наявності ринків збуту, рівня енергоозброєності і напряму спеціалізації визначатиметься загальна площа під овочами та структура їх посівів. Для фермерських господарств прийнятні різні варіанти розвитку овочівництва з урахуванням конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш, тобто можливе вирощування овочів у широкому асортименті, 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізуватися на вирощуванні монокультури. Як свідчить досвід роботи фермерських господарств, останні два варіантинайбільш реальні.

Залежно від площі ріллі і прийнятої структури посіву овочевих культур, можливе освоєння спеціальних овочевих чи картоплеовочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 полів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни будуть 7-8 пільні. Можливий також варіант „входження” овочевого поля у загально польову або нормоовочеву сівозміну .

Крім овочівницьких господарств, у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу овочево-переробною промисловістю спеціалізованих овочівницьких фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочевих культур. Водночас питання технічного оснащення фермерських господарств спеціальною технікою залишається однією із серйозних перешкод у розвитку спеціалізації у виробництві овочів як більш ризикової продукції порівняно з вирощуванням зернових і технічних культур. За умов гарантованого збуту, овочівництво бути прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.

Після прийняття закону про реформування АПК України можна сподіватися на надходження інвестиційних кредитів в галузь овочівництва, що дозволить наблизити господарство до розробленої нами моделі реформованого приватного господарства з площею під овочами 100-150 га і валовим виробництвом 2-3 тис. тонн, високим рівнем матеріально-технічної бази. Оптимальний розвиток овочівництва у селянських господарства можливий при площі 10-20 га з валовим виробництвом на рівні 200-400 тонн, а оптимальний розмір присадибного овочівницького господарства становитиме 0,1-1 га. Забезпечення таких обсягів виробництва можливе лише при впровадженні заходів інтенсифікації: механізації, хімізації та зрошення. [14, с. 136]

У перспективі доцільно розвивати овочівництво у складі добровільних об'єднань товаровиробників, акціонерних товариств, асоціацій, концернів, кооперативних об'єднань з високим рівнем спеціалізації, широким розвитком інтеграції виробництва, товарної обробки, зберігання і переробки продукції, основне завдання яких полягає у здійсненні координації виробничо-фінансової діяльності підприємств, поглибленні спеціалізації та розвитку кооперації, організації служб для надання консультацій учасникам з організаційно-економічних, технічних і технологічних, комерційних і правових питань.

Ефективність концентрації проявляється більшою мірою при її взаємозв'язку із спеціалізацією, оскільки при вдосконаленні поділу праці у виробництві сільськогосподарської продукції створюються кращі умови для зростання її продуктивності, підвищення рівня механізації, зниження витрат на собівартості продукції, для більш ефективної фондовіддачі й кращого використання основних і оборотних засобів, а отже, і для зростання рівня рентабельності в цілому. Підвищення концентрації завжди супроводжується поглибленням спеціалізації.

Слід подбати про вдосконалення системи заготівель і торгівлі овочевою продукцією, забезпечення товаровиробників малогабаритною технікою та технологіями вирощування овочів. Підвищення ефективності селекції і насінництва овочевих культур, впровадження маркетингу та інформації щодо ринку овочевої продукції, а також конкурентоспроможність продукції.

Для виходу з кризового стану і підвищення ефективності ведення овочівництва необхідно вирішити комплекс організаційно-економічних та технічних заходів, зокрема:

- створення економічних умов для відновлення спеціалізованих овочівницьких господарств у приміських і сировинних зонах і на цій основі зміни співвідношення у виробництві овочів між приватним і громадським сектором та поліпшення постачання ним населення міст; налагодження в Україні виробництва засобів механізації по вирощуванню овочів;

- поліпшення системи вітчизняної селекції насінництва;

- реконструкція і модернізація переробних підприємств;

- розвиток кооперування та інтеграції сільськогосподарських виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торговельними підприємствами якгарантами реалізації вирощеної овочевої продукції;

- розвиток інфраструктури ринку плодоовочевої торгівлі. [23, с. 35]

Першочергове вкладання інвестицій в розвиток галузі необхідно по такихнапрямах:

- створення спільних підприємств по виробництву овочевої продукції і сервісному обслуговуванні технічних засобів та реконструкції переробних підприємств і плодоовочевих сховищ;

- співробітництво у впровадженні прогресивних технологій вирощуванняовочів, переробці овочевої продукції та її зберіганні;

- створення оптових ринків плодоовочевої продукції у великих містах і промислових центрах;

- співробітництво в частині експорту продукції окремих спеціалізованиховочевих господарств, агрофірм чи агроторговельних підприємств, консервних комбінатів і заводів, а також створення мережі фірмових магазинів, виробничо-торгівельних фірм і містах. [23, с. 36]

У перспективі у приватне підприємство на перший план висувається завдання підвищення рівня урожайності овочів. Інтенсивний розвиток овочівництва стримується через слабку матеріально-технічну базу, трудомісткість галузі, відсутність гарантованого збуту продукції.

Він нерозривно пов'язаний з необхідністю вкладення значних коштів з розрахунку на 1 га посіву, насамперед, за рахунок внесення необхідної кількості добрив, проведення заходів із захисту рослин від шкідників і хвороб, придбання нової техніки, впровадження прогресивних технологій вирощування овочів. Це дозволить значно підвищити урожайність овочевих культур і наданій основі знизити собівартість овочів. Водночас, повинні зрости і ціни реалізації овочів, щоб досягти оптимального рівня рентабельності (40-50%) і такими чином стимулювати збільшення їх виробництва. Також у господарстві планують підвищити рівень спеціалізації. При поглибленні спеціалізації у господарствах, які вирощують овочі на більших площах, закладено значний резерв підвищення ефективності овочівництва. Практика окремих передових господарств: „Циркунівське”, „Надія”, „Маяк” та „Харківська овочева фабрика” свідчать про великі потенційні можливості концентрації і спеціалізації в овочівництві.

На мою думку, перспективним є спеціалізоване овочівницьке господарство з площею вирощування овочів більше 100 га. Результати дослідження також свідчать, що проста зміна форми організації виробництва більш прогресивною ще не забезпечує автоматичного підвищення його ефективності.

Радикального розв'язання цього питання потребує насамперед комплексне технічне переоснащення овочівницьких господарств. У зв'язку з вирощуванням овочів на порівняно невеликих площах необхідна розробка і впровадження у виробництво нових перспективних машин й механізмів (сівалок точного посіву, комплексів машин для збирання, доробки та первинної переробки овочів, комбінованих агрегатів тощо), необхідних для освоєння прогресивних ресурсозберігаючих технологій, які б забезпечували врахування всіх елементів і факторів виробництва, особливо своєчасності виконання агротехнічних робіт. Так як відомо, овочеві культури дуже вимогливі до умов у яких вони вирощуються, і тому вони вимагають організації спеціальних сівозмін на найкращих полях господарства. Дослідами Інституту овочівництва і баштанництва ІААН встановлено, що освоєння 100 кг д.р. врожайність овочів на 30-40%. Важливим резервом підвищення врожайності у господарстві є також хімічні засоби боротьби із шкідниками та хворобами.

Вирішення проблеми задоволення потреб населення у високоякісних овочах передбачає не тільки досягнення певного обсягу їх виробництва, а й рівномірне надходження продукції до споживача протягом року, особливо в зимово-весняний період. Рівномірне надходження овочевої продукції споживачам протягом року можливе лише за умов добре налагодженої системи її тривалого зберігання у свіжому вигляді. У високорозвинених зарубіжних країнах питанню зберігання високої якості овочів у процесі зберігання і доставки споживачу приділяється багато уваги, насамперед, будуються сучасні сховища з регульованим режимом. У досліджуваному господарстві планується у майбутньому побудувати таке сучасне сховище, адже раціональніше зберігати овочі в місцях їхнього виробництва. Це сприятиме рівномірному використанню трудових ресурсів протягом року, оскільки основна частина робіт у сховищах припадає на осінньо-зимови період, коли занятість у сільськогосподарському виробництві мінімальна, а також зменшенню транспортних витрат і зниженню пікових навантажень на автотранспорт восени. Вирішення питання зберігання овочів потребує комплексного підходу, поєднання в єдиний технологічний процес усіх етапів - від поля до споживача.

Виробництво та реалізація овочевої продукції, яка швидко псується і потребує негайного збуту, дуже тісно взаємозв'язані. Особливість вирощування овочевих культур така, що 70% овочів надходять з поля протягом 2,5-32 місяців (липень-вересень). Обсяг продукції в цей період у 5-6 разів перевищує фізіологічну норму споживання. У даний період ускладнюється приймання овочів заготівельними і торговельними організаціями, знижується якість продукції, зростають витрати. Отже, для зменшення втрат необхідно особливу увагу приділити своєчасній реалізації овочів у свіжому вигляді. Нині збутом овочевої продукції на ринку займаються самі виробники або оптово-роздрібні підприємства. Збутом овочевої продукції повинні займатись фірми-посередники: торговельно-закупівельні кооперативи, оптово-роздрібні комбінати зі своєю інфраструктурою, яка поки що збереглася.

Для становлення ринку овочівництва України необхідно здійснити такі заходи:

- налагодження вітчизняного виробництва засобів механізації для вирощування окремих овочевих культур;

- реконструкція і модернізація переробних підприємств та зміцнення їх матеріально-технічної і сировинної бази;

- розвиток кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і

- удосконалення системи взаємовідносин з переробними то торгівельно- закупівельними підприємствами, в тому числі Із системою споживчої кооперації;

- розвиток інфраструктури ринку овочевої продукції (оплотові ринки, аукціони, ярмарки, торгівельно-закупівельні підприємства тощо). [22, с. 42]

Для ефективного функціонування овочевого ринку в Україні та розширення і наповнення його різноманітним асортиментом продукції овочівництва необхідно шляхом реформування АПК відродити гармонічну дію технологічного ланцюга: виробництво - зберігання - транспортування -переробка - реалізація - постачання - ремонт - будівництво - банківський кредит - наукове забезпечення - управління.

Овочевий ринок України повинен формуватися і розвиватися у нерозривному взаємозв'язку із створенням і зміцненням національного ринку продовольства та його інфраструктури.

На основі економіко-математичних розрахунків на 2006 рік запропоновано такий обсяг виробництва овочевої продукції:

- овочі відкритого грунту - 700 ц.

- овочі закритого грунту - 300 ц.

Вартість продукції за цінами реалізації 2003 року становила:

- овочі відкритого фунту - 42 тис. грн.

- овочі закритого грунту 24,6 тис. грн.

Затрати виробництва складатимуть 30,6 тис. грн. Розмір прибутку досягне 36 тис. грн., що на 9,9 тис. грн. більше, ніж у 2003 р. Рівень рентабельності даних видів продукції підвищиться до 42%, або це більше проти 2003 р. на 7%.

Таблиця 4.1.1.

Оптимізація розвитку овочівництва у підприємстві на перспективу

[власна розробка]

Прибуток, одержаний від виробничо-фінансової діяльності приватному підприємстві у 2006 р. передбачається розподіляти таким чином:

Розширене відтворення виробництва - 30%.

Поточні ремонти - 25%.

Матеріальне стимулювання - 15%.

Інші витрати і резерв - 30%.

4.2. Шляхи підвищення економічної ефективності овочівництва в господарстві.

Важливою умовою підвищення ефективності галузі овочівництва є ріст урожайності овочевих культур та зниження матеріально-грошових затрат на виробництво і реалізацію овочевої продукції.

Овочеві культури вибагливі до умов вирощування, а тому потребують організації спеціальних сівозмін на кращих полях. Проте зараз науково обґрунтовані сівозміни в господарствах практично відсутні, що знижує врожайність на 20-25%, а також призводить до масового поширення бур'янів, зокрема стійких проти сучасних засобів захисту рослин, розвитку шкідників і хвороб.

Одна з причин зменшення врожайності овочів та зниження економічної ефективності овочівництва - різке скорочення обсягів внесення органічних та мінеральних добрив, до яких овочеві культури дуже чутливі. Дослідження інституту овочівництва і баштанництва ІААН встановлено, що внесення 100 кг д.р. НРК підвищує врожайність овочів на 30-40%. Важливим резервом підвищення врожайності овочів є також хімічні засоби боротьби із шкідниками та хворобами. Однак, за нинішніх умов господарства практично не в змозі придбати сучасні високоефективні та малотоксичні препарати.

Шляхи підвищення ефективного виробництва овочів:

1. Ріст урожайності овочевих культур:

- застосування високопродуктивних сортів і гібридів овочевих культур;

- внесення органічних та мінеральних добрив;

- використання хімічних та біологічних засобів захисту рослин від шкідників і хвороб;

- розміщення посівів овочевих культур на родючих і зрошуваних землях.

2. Скорочення затрат праці при вирощуванні овочевих культур:

- застосування індустріальних технологій вирощування і збирання овочів;

- підвищення рівня механізації навантажувально-розвантажувальних робіт;

- використання прогресивних форм організації праці.

3. Зниження собівартості виробництва овочів:

- поглиблення спеціалізації і розвиток концентрації овочівництва;

- поєднання виробництва овочів у відкритому і закритому ґрунтах;

- зменшення затрат на насіння і розсаду;

зменшення затрат на оплату праці;

- зменшення затрат на ремонт матеріально-технічних засобів виробництва;

покращення матеріального стимулювання праці.

4. Покращення способів заготовки та реалізації овочевої продукції:

- ефективні канали реалізації овочів;

- встановлення ринкових цін;

- підвищення якості овочів;

- зменшення затрат овочів у процесі виробництва;

- зменшення затрат овочів у процесі їх реалізації. [25, с. 259]

Урожайність овочевих культур у перспективі може бути підвищена до 200-250 ц/га за рахунок підбору високопродуктивних сортів і гібридів овочевих культур, які відповідають даному природнокліматичному регіону, удосконалення структури посівів, застосування індустріальних технологій виробництва овочів. Овочеві культури досить добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив, засобів хімічного і біологічного захисту рослин. Під овочеві культури при поливі можна вносити не менше 30 т органічних і 250 ц діючих речовин мінеральних добрив.

Другим напрямком підвищення ефективності овочівництва є ріст продуктивності праці та зниження собівартості виробництва овочів. Основнимфактором, підвищення продуктивності праці в галузі являється введення системи машин по догляду, збиранні та товарної доробки продукції, удосконалення організації і матеріального стимулювання робітників галузі.

Затрати праці при введенні комплексної механізації у овочівництві можуть бути скорочені у розрахунку на 1-цю продукції у 2-2,5 рази. Особливо великі затирати праці на вирощування овочів спостерігаються у приватному секторі.

Важливого значення на сучасному етапі набуває проблема якості овочевої продукції, а у зв'язку з цим стає актуальною економічна оцінка якості сировини у процесі оптової заготівлі овочів. На мою думку, необхідно ввести інтегральну оцінку якості, з одного боку, економічну (оцінка витрат на вирощування, зберігання, транспортування і т.д.), а з іншого - поживну (оцінка біологічних властивостей продукту) чи технологічну (оцінка властивостей, необхідних для ефективної переробки).

Перш ніж приступити до вирішення даної проблеми визначимо, що означає, якість продукції. В економічній літературі даний термін означає „сукупність споживчих властивостей, що обумовлюють її придатність до задоволення виробничих і особистих потреб у відповідності до призначення”. [19, с. 32] Властивість продукції - її об'єктивна особливість. Важливо, щоб якісні показники:

- могли точно кількісно вимірюватися;

- їх кількість була достатньою для оцінки рівня якості відповідно до призначення;

- були найсуттєвішими та не перевищували розумних меж витрат на оцінку якості (бажано, щоб це були експрес-методи).

Допустима величина кількісного показника якості може виражатися:

- діапазоном можливої їх зміни (приклад для огірка: вміст сухих речовин не більше 4-6%, коренеплоди - від 11 до 17%, часник не більше 35%);

- обмеження (тобто не більше і менше певної величини);

- забороною (тобто такий стан продукту не допускається).

Плодоовочі характеризуються різним вмістом основних поживних та інших необхідних людському організму речовин.

Конкретний вміст речовин визначається багатьма факторами: сортовими особливостями плодоовочів, грунтово-кліматичними, агротехнічними умовами вирощування, видами, дозами та співвідношенням добрив, умовами транспортування, закладки та зберігання, ступенем зрілості тощо.

1) Із сукупності споживчих показників якості овочів і фруктів потрібно вибрати найсуттєвіше для даного продукту, причому ц показники повинні визначитись об'єктивними інструментальними методами.

При визначенні якісних показників використовуються найчастіше коефіцієнт конкордації, який характеризує середній ступінь погодженості думок спеціалістів про роль впливу на результативну оцінку окремих факторів, за яким дається експертна оцінка. Його значення коливається від 0 до 1.

Методика експертних оцінок базується на основі рангової кореляції. За допомогою анкетного тестування виявляється думка спеціалістів (експертів) про те, яке місце (ранг) повинен займати той чи інший фактор в залежності від його впливу на результативний показник. Експерт повинен ранжувати факториу порядку зменшення їх внеску.

Коефіцієнт конкордації (XV) розраховується за формулою:

де, 2 іj - ранг i-го фактору вказаного j-тим експертом, m - число експертів, n - число факторів.

У випадку, коли два чи декілька факторів мають однаковий ранг у формулу коефіцієнта вносять поправки (віднімання їх від знаменника).

Враховуючи, що:

отримуємо:

де Тj - сума поправок на фактори, що мають однакові ранги по кожному

де, tj - число однакових рангів уj-му ран жуванні

Значимість коефіцієнта координації оцінюється за допомогою критерію х При наявності об'єднаних рангів значимість розраховується за формулою:

На сучасному етапі з'явилася потреба і є можливість створювати інтегровані інформаційні системи, іншими словами, програмне втілення знань та способу міркувань людини-експерта. За допомогою створених таким чином експертних систем вирішуються завдання, які важко формалізувати, оскільки алгоритмічного знаходження розв'язку не існує в силу неповноти, неточності або невизначеності. Створення експертних систем дозволяє широко використовувати ЕОМ як інтелектуального помічника в даній області і цим самим сприяти виробництву приватному підприємству, то підвищення економічної ефективності виробництва овочів за рахунок застосування більш сучасної техніки можна прослідкувати при співставленні і подальшому аналізі основних показників виробництва овочів по простій і інтенсивній технологіях. Розглянемо табл. 4.2.1., де показано основні показники виробництва овочів відкритого грунту по звичайній та інтенсивній технологіях.

Таблиця 4.2.1.Аналіз основних показників виробництва овочів в/г по звичайній та інтенсивній технологіях [15, с. 18]

Як бачимо з табл. 4.2.1. при тій самій площі валовий збір овочів збільшився більше, ніж на 100 ц по інтенсивній технології вирощування, збільшились виробничі затрати, а вартість валового продукту у відносних цінах зросла майже на 10 тис. грн., при незначному підвищенні реалізаційної ціни.

Для підвищення ефективності овочівництва у закритому грунті велике значення має забезпечення закладки першої сівозміни овочевих культур у зимових теплицях в оптимальний для кожної світлової зони строк.

Так затрати енергії на виробництво овочевої продукції досить великі, тому для економії паливно-енергетичних ресурсів у теплицях у зимовий період рекомендують використовувати теплові відходи промислових підприємств.

Аналіз сукупності чинників, що забезпечують високий економічний результат виробництва овочів у захищеному ґрунті показав, що до основних зних належать заходи з оптимізації витрат матеріальних ресурсів, чіткого дотримання технології виробництва.

Ціна 1 м³ як основного енергетичного джерела опалення теплиць за 1996-2001 рр. зросла від 6 до 27 копійок, або в 4,5 рази. Ціна на воду, яка є важливим технологічним компонентом у гідропонних теплицях, збільшилась у 4,2 рази, електроенергії - у 2,5 рази. Менше зростання ціни на тепло (в межах 37%), пов'язане з тим, що газ використовується на опалення власних котелень комбінату і калькулюються при визначенні витрат на продукцію за собівартістю, що забезпечує певне її зниження.

Отже, основними джерелами економії витрат виявились нецінові чинники на ресурси, а обсяги її витрачання. Якщо у 1996 р. на 1 ц вирощуваних овочів у скляних теплицях витрачалося газу 5 м³ , тепла - 0,38 Г калорій, електроенергії-31 кВт-год, води - 3,2 м³ , то у цьому році ці витрати відповідно зменшаться на 32, 34, 42 і 44%.

До основних чинників, які зумовили зниження втрат тепла належать: ремонт і регулювання агрегатів котельних; ремонт ізоляції теплових мереж;впровадження систем комп’ютерної автоматизації з регулювання подачі гарячої води, тепла та вентиляції залежно від температури зовнішнього повітря;здійснення ремонту покрівель; утеплення воріт, дверей, вікон.

Подібні заходи забезпечили економію електроенергії, зокрема повітряні електромережі, заміна світильників на більш економічні, встановлення автоматизованої системи керування освітлення залежно від зовнішнього природного освітлення.

З метою економії води необхідно здійснити ремонт водомереж, обладнати систему лічильників, приладного контролю її подачі залежно від потреби в той чи інший період, її обміну та повернення конденсату. Ці технологічні, технічні, організаційні заходи підкріплені відповідними економічними розрахунками І забезпечили високі результати виробництва в захищеному ґрунті.

Про ефективність виробництва продукції у захищеному ґрунті свідчать і загальні показники по Україні. За даними річного звіту Мінагрополітики у 2003 році в захищеному ґрунті (скляні і плівкові теплиці) вироблено 67399 тонн овочевої продукції. Витрати на її виробництво становили 100952 тис грн., рівень рентабельності 20,9%. Наведені дані свідчать, що розвивати цю галузь в Україні с економічно вигідною справою і соціальною потребою, оскільки захищений грунт дозволяє суттєво скорочувати безробіття на селі, яке на даному етапі економічних реформ набуває все більшого розвитку.

Немалу роль у підвищенні ефективності виробництва овочів відводиться покращенню якості овочевої продукції і її зберігання на протязі тривалого часу. Тут основну увагу повинно приділяти на підбір сортів і гібридів овочевих культур, які мають хороші смакові якості і можуть зберігати поживні речовини при зберігання і промисловій переробці.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Із проведених у даній магістерській роботі досліджень сучасного стану виробництва овочів, можна зробити наступні висновки:

1.Вивченням та дослідженням даної теми займаються ряд вчених та науковців, зокрема інститут овочівництва і баштанництва ІААН. Вони розробляють та обґрунтовують нові технології виробництва овочів, виводять нові, більш ефективні сорти рослин та ін. Основна їх думка зводиться до того, що виробництво овочів є прибутковим, але майбутнє за розвитком нових форм господарювання та створенням спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та зонах.

2. В процесі аналізу використовувались такі методи дослідження як статистично-економічні, розрахункове конструктивний, абстрактно-логічний та економіко-математичний.

3 .Об'єктом дослідження є приватне підприємство „Полісся", яке на даний час є господарством з молоко-овочевим виробничим напрямком. Найбільшу питому вагу в загальному обсязі виробництва овочів в/г у 2002 р. займали: морква - 37%, на другому місті капуста - 34%, на третьому - буряк столовий - 27%. А в обсязі виробництва овочів з/г займали : огірки - 83%, на другому інші овочі 9% і на третьому помідори - 8%.4. За останні роки змінилась структура виробництва овочів у господарстві, в сторону зменшення виробництва огірків у відкритому грунті та збільшення виробництва помідор у закритому грунті.

5. Обсяг виробництва овочів у 2002 році зменшився порівняно із 2000 на 200 ц також зменшилась площа їх вирощування та урожайність.

6. Показники господарської діяльності господарства в динаміці дещо покращилися. Виробництво овочів сприяло одержанню прибутку у розмірі 26 тис. грн. Рівень рентабельності склав 35%.

На основі проведеного аналізу вищенаведених показників господарської діяльності, намічені слідуючи пропозиції щодо вдосконалення організації І підвищення рівня ефективності господарства:

а) Відновити застарілий парк основних фондів, їх активної частини, а звідси: зменшиться обсяг ремонтних робіт по основних фондах, що через амортизацію забезпечить зменшення собівартості продукції, дасть змогу підвищити рівень продуктивності праці.

б) Змінити структуру виробництва, тобто збільшити обсяг виробництва продукції, яка користується підвищеним попитом - огірків, помідор та капусти.

в) Збільшити посіви площі овочів закритого грунту, так як їх ефективність досить висока.

г) Покращити способи заготовки на реалізації овочевої продукції шляхом встановлення ринкових цін на овочеву продукцію, підвищення якості продукції, зменшення затрат овочів у процесі їх реалізації.

5. Урожайність овочевих культур в перспективі може бути підвищена до 200-250 ц/га за рахунок підбору високопродуктивних сортів і гібридів овочевих культур, які відповідають даному природнокліматичному регіону, застосування індустріальних технологій виробництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. - К. Феміна, 1996.

2. Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 (зі зм. і доп від 15.05.2003) // ВВР, 1997, № 39, Ст.261. (зміни - ВВР, 2003, № 30, Ст.247).

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 (зі зм. від 15.05.2003) // ВВР, 2002, № 3-4, Ст.27. (зміни - ВВР, 2003, № 30, Ст.247).

4. Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 03.12.1999. // Подільське слово. – 2000. - №4. - С.12.

5. Статистичний щорічник України за 2002 р. - К., Техніка, 2003.

6. Статистичні збірники по сільському господарству Волочиського району.

7. Річні звіти ПП „Полісся”.

8. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку (1990-2000) / За ред. П.Т. Каблука, М.Я.Дем'яненка, М.Ф. Кропивника. - К.:ІАЕ УААН, 1999.

9. Баранов О.Г. Організаційно-економічні чинники підвищення ефективності господарювання // Економіка АПК. - 2000. - №9.

10. Грицишин М. Стан технічного забезпечення с/г виробництва України //Вісник аграрної науки. - 2002. - №11 .

11. Дусановський С.Л. та ін. Агропромисловий комплекс України на шляху реформування .

12. Дусановський С.Л., Дусановська М.Г., Бобчук І.П. - Т.: Мандрівець, 2000.

13. Економіка України за січень - листопад 2002 - 26 грудня.

14. Індустріальні технології виробництва овочів. Г.Л. Бондаренко, М.О. Скляревський, 1986.

15. Кожному овочу свій час? // Ділова Україна. - 2003. - 6 жовтня.

16. Криворучко В.І. Розвиток овочівництва в Україні // Економіка АПК. -1999.- №12. – С. 23.

17. Криворучко В.І. Формування овоче-продуктового підкомплексу України в умовах переходу до ринку // Економіка АПК. - 1999. - №1.

18. Лисюк В. В овочівництві повинен бути цивілізований ринок // Агроперспектива. -2001. -№11.

19. Майбутнє с/г починається вже сьогодні // Прогноз. - 2003. - №1.

20. Овочівництво справа вигідна //Урядовий кур'єр. - 1998. - 3 грудня.

21. Особливості концентрації та спеціалізації в овочівництві. Рудь В. // Економіка АПК. -2001. - №5.

22. Рибакова О. Формування ринку плодів в Україні // Економіка АПК. - 2003.-№7.

23. Розвиток підприємств в овочівництві // Економіка АПК. - 2002. - №9.

24. Соціальне економічний стан Волочиського району. //Свобода. - 2002. - 26 жовтня.

25. Хорунжий М.О. Організація АПК: Підручник. - К.: КНЕУ. - 2001.

26. Що нас чекає на овочевому ринку в першій половині 2002 р. // Деловая Украина. - 2002. - 18 січня.

27. Яковенко К.І. Овочівництво України на порозі 21 ст. // Вісник аграрної науки. - 2000. - №8.

Комплексний заклад ресторанного господарства

Економічна ефективність виробництва картоплі та шляхи її підвищення на прикладі ТОВ "Прогрес" с.Авдіївка, Сосницького району

Аналіз ефективності і облік витрат на виробництво овочів відкритого ґрунту

Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна

Сільське господарство США

Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi

Малый географический атлас \укр\

Інтенсифікація та її економічна ефективність у сільському господарстві

Сучасні проблеми та основні шляхи піднесення сільського господарства в Україні

Аналіз обліку витрат виробництва

Економiчна ефективнiсть переробки молока та шляхiв її пiдвищення на прикладi ВАТ "Широкiвський сирзавод" Днiпропетровської областi

Стан та перспектики екологічної конверсії промислових і сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

Економіко-статистичний аналіз продуктивності праці в тваринництві

Розробка стратегії розвитку підприємства в пореформений період

Процес виробництва, виходу продукції соняшнику та визначення її собівартості у СГ ТОВ "Хлібопродукт"

Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi