Курсовая работа: Економічна ефективність рослинництва

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності рослинництва

1.1 Суть ефективності сільськогосподарського виробництва, в тому числі рослинництва

1.2 Показники ефективності виробництва, в тому числі рослинництва

Розділ 2. Стан виробництва продукції рослинництва та її економічна ефективність у СВК “Родина”

2.1 Природно-економічні умови діяльності підприємства та розвиток рослинництва

2.2 Динаміка посівної площі, урожайності, валового збору основних видів сільськогосподарських культур

2.3 Собівартість та рентабельність виробництва продукції рослинництва

Розділ 3. Шляхи збільшення виробництва продукції рослинництва та підвищення її економічної ефективності

3.1 Інтенсифікація виробництва продукції рослинництва та підвищення її економічної ефективності

3.2 Сучасні технології у виробництві продукції рослинництва

3.3. Організація виробництва, матеріальна зацікавленість в збільшенні виробництва продукції рослинництва

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Обмеженість виробничих ресурсів, що використовуються в сільському господарстві, та необхідність задоволення дедалі зростаючих потреб населення об’ективно вимагають підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Цього можна досягти створенням регульованої ринкової економіки, відповідного механізму господарювання та забезпеченням рівноправності всіх форм власності.

У підвищенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва велику роль повинен відіграти власник, господар. Лише це дасть змогу найвигідніше реалізувати наявні можливості.

Підвищення ефективності сільського господарства передбачає збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва і тваринництва з мінімальними витратами на її одиницю. Отже, необхідно збільшувати врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин та знижувати собівартість продукції. Звідси випливає, що основним напрямом підвищення економічної ефективності, сільськогосподарського виробництва є послідовна його інтенсифікація. Адже, як правило, збільшення врожайності і продуктивності пов'язане із ростом витрат на 1 га посіву та 1. гол. худоби, а при комплексному використанні ресурсів вихід продукції зростає більшою мірою і її собівартість знижується. Тому всі фактори інтенсифікації є й шляхом підвищення ефективності виробництва.

Найважливішим заходом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості та продуктивності (врожайності сільськогосподарських культур). Такі завдання успішно вирішуються при вирощуванні культур за інтенсивними технологіями. Однак практика інтенсифікації землеробства в Україні свідчить, що цей процес часто призводить до негативних результатів і загострення екологічної ситуації, хоча науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби надійного захисту ґрунтів від руйнування, підвищення їх родючості та збереження довкілля.

Головною метою даної роботи є визначення економічної ефективності рослинництва в обраному підприємстві, а також вивчення шляхів та методів її підвищення.

Розділ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТВНОСТІ РОСЛИННИЦТВА

1.1 Суть ефективності сільськогосподарського виробництва, в тому числі рослинництва

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. У сільському господарстві — це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 гол. худоби з найменшими витратами засобів і праці.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу. А це має велике значення як для всього народного господарства, так і для кожного сільськогосподарського підприємства та населення країни.

По-перше, чим менше праці і ресурсів витрачається на одиницю продукції, тим більше її можна одержати при тих же засобах, та й продукція буде дешевшою! Отже, підвищення ефективності сприяє збільшенню виробництва продукції і повнішому задоволенню потреб населення.

По-друге, ефективність сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на рівень роздрібних цін на продукти, харчування і товари широкого вжитку, виготовлені із сільськогосподарської сировини. Адже рівень цін тісно пов'язаний із суспільно необхідними витратами на виробництво продукції. Підвищення ефективності й зниження собівартості створюють умови для зниження роздрібних цін на ринку.

По-третє, підвищення ефективності виробництва впливає на збільшення доходів та рентабельності сільськогосподарських підприємств. Чим більше вони виробляють і продають продукції, чим дешевше вона їм обходиться, тим вищі їх доходи, тим більше засобів можуть вони виділити для розвитку виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення соціальних умов. Це надзвичайно важливо в умовах вільного підприємництва які передбачають розвиток сільськогосподарських підприємств в основному за рахунок результатів власної діяльності.

Мірилом, або оцінкою, сільськогосподарського виробництва є критерій економічної ефективності. Ця ознака пов'язана із збільшенням виробництва споживних вартостей на основі раціонального використання виробничих ресурсів і підвищення продуктивності праці. Оскільки споживання — кінцева мета виробництва то лише-на цій стадії видно, як ведеться виробництво й наскільки воно доцільне. Споживання ж здійснюється за рахунок національного доходу. Отже, вихідним критерієм економічної ефективності виробництва є обсяг національного доходу, максимізація його розміру при найменших витратах засобів і праці.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах і об'єднаннях необхідно правильно визначати систему взаємозв'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосовувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті самі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва.

Для одержання порівнянних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

Основний критерій економічної ефективності застосовується на всіх рівнях — на підприємствах, у галузях, у народному господарстві в цілому і є орієнтиром при виборі найбільш раціональних варіантів використання ресурсів. В окремих галузях народного господарства цей критерій набуває конкретної форми. У сільському господарстві ним є збільшення виробництва чистої продукції при найменших витратах засобів і праці на основі раціонального використання земельних, матеріальних, трудових ресурсів. Кінцевим ефектом тут є обсяг валової продукції без спожитих засобів виробництва (амортизаційних відрахувань, вартості насіння, кормів тощо).

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв'язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо). При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

В умовах ринкових відносин зростає роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарного обігу, сприяють зміцненню економічних зв'язків та госпрозрахунку.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно насамперед одержаний результат (ефект) порівняти з виробничими витратами або ресурсами, що його створили. У процесі сільськогосподарського виробництва використовуються сільськогос-подарські угіддя, засоби виробництва, робоча сила, а функціонування цих ресурсів пов'язане з виробничими витратами.

1.2 Показники ефективності виробництва, в тому числі рослинництва

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва, норма прибутку, рівень оплати праці на 1люд.-год., на 1 середньорічного працівника.

Економічну ефективність виробництва продукції одного виду (зерна, молока тощо) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури та продуктивність тварин, затрати праці на 1 ц продукції, витрати кормів на 1 ц продукції (у тваринництві), собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 га посіву чи 1 гол. худоби, рівень рентабельності.

Поряд з визначенням економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на рівні особливе значення при впровадженні інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур має хімізація. Для визначення економічної ефективності використання засобів хімізації важливо правильно обчислити приріст урожаю, а також вартість додаткової продукції (основної і побічної). При цьому вартість одержаної продукції обчислюють за фактичними цінами з урахуванням її якості (натуральної маси зерна і вмісту клейковини, цукристості коренеплодів цукрових буряків, вмісту, крохмалю в картоплі тощо). При розрахунках рівня ефективності в динаміці вартість продукції оцінюють у порівнянних цінах. Продукцію кормових культур, що не набуває товарної форми і використовується підприємством, оцінюють за виходом поживних речовин (ц к. од.) та ціною 1 ц вівса.

Економічна оцінка сільськогосподарських культур і сортів. Така оцінка в підприємствах необхідна для обґрунтування раціональної структури посівних площ, при проектуванні та освоєнні сівозмін. Для її здійснення потрібні дані хімічного аналізу про якість вирощуваних культур і сортів. Ці дані можна одержати в регіональних агрохімічних лабораторіях.

Економічну оцінку сівозмін здійснюють порівнянням кількох сівозмін за певною системою показників. Перша їх група враховує витрати на виробництво продукції у порівнюваних сівозмінах: витрати виробництва і праці на 1 га ріллі. Друга — це показники ефекту (результативні) з розрахунку на 1 га: урожайність, вихід кормопротеїнових одиниць, валова продукція рослинництва. В порівнянних цінах, товарна продукція (за цінами реалізації), валовий та чистий доход і прибуток: Третя група —показники ефективності виробництва: валова продукція, валовий і чистий доход та прибуток з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, на 1 люд.-год, на 1 га ріллі, собівартість 1 ц кормопротеїнових одиниць, рівень рентабельності виробництва товарної продукції.

Найкращою є та сівозміна, яка забезпечує максимальний вихід продукції землеробства з 1 га ріллі при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції.

Розділ 2. Стан виробництва продукції рослинництва та її економічна ефективність у СВК “Родина”

2.1 Природноекономічні умови діяльності підприємства та розвиток рослинництва

Різноманітність природних умов зумовлює необхідність впровадження науково обґрунтованої системи ведення сільського господарства, яка передбачає підвищення родючості ґрунтів, поліпшення якісного стану сільськогосподарських угідь. Тому головною складовою частиною системи ведення сільського господарства є система землеробства.

Система землеробства — це комплекс взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційно-економічних заходів, спрямованих на ефективне використання землі, збереження і підвищення родючості грунту, одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Система землеробства включає структуру посівних площ, системи сівозмін, обробітку грунту, удобрення, насінництва, заходи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур, систему меліоративних заходів, охорону грунтів від водної й вітрової ерозії, охорону навколишнього середовища. Співвідношення і розвиток цих ланок визначають загальний рівень культури землеробства і родючість грунту.

У сучасних системах землеробства широко впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу і передового досвіду, їх мета — інтенсивне використання землі, відтворення її родючості, збільшення виходу продукції з гектара сільськогосподарських угідь. Удосконалення і розвиток системи землеробства є основою високих і гарантованих урожаїв усіх сільськогосподарських культур.

Підвищенню ефективності використання землі в сільському господарстві сприяє інтенсифікація рослинництва за допомогою прогресивних систем землеробства, передової техніки і технології вирощування сільськогосподарських культур.

На підвищення економічної родючості грунту та вирощування сталих урожаїв сільськогосподарських культур спрямована меліорація земель. Вона охоплює зрошення і осушення земель, вапнування і гіпсування грунтів, насадження лісосмуг (агромеліорація), докорінне поліпшення природних кормових угідь, протиерозійні та інші заходи.

Нині ведуться дослідження по розробці і застосуванню ґрунтозахисної безплужної системи землеробства. Вона включає такі взаємопов'язані ланки-системи: безплужний обробіток грунту, органомінеральну систему удобрення, захист рослин, систему протиерозійних машин і знарядь, застосування сівозмін та інтенсивних районованих сортів.

Ґрунтозахисна безплужна система землеробства має забезпечити інтенсифікацію рослинницьких галузей, відтворення і підвищення родючості ґрунту, що сприятиме збільшенню врожайності сільськогосподарських культур.

СВК “Родина”. Розташоване у с. Глинськ. Клімат зони помірно-континентальний, континентальність зростає у напрямі із заходу на схід. У цьому ж напрямі збільшується глибина і тривалість промерзання ґрунтів, що впливає на їх основну волого зарядку. Територія характеризується підвищеними ділянками рельєфу , значною дренованістю.

Як відомо, ґрунти лісостепу сформувались в основному на лісах та лісовидних суглинках і характеризуються високою потенціальною родючістю. Тут поширені здебільшого чорноземи типові опідзолені та темно-сірі лісові ґрунти.

Важливу складову в розвитку виробництва складають трудові ресурси. Тому слід охарактеризувати трудові ресурси даного підприємства.

Табл. 1. Наявність і структура трудових ресурсів в СВК „Родина”

З даної таблиці видно, що структура трудових ресурсів за три останні роки практично не змінилася. Переважна кількість працівників даного господарства зайняте в тваринництві близько 61% від всієї кількості працівників, а рослинництва – приблизно 39%. За три останні роки помічається тенденція до збільшення кількості працівників в даному господарствіз 225 в 2000році до 275 в 2002році.

Таблиця 2. Структура земельних та с/г угідь у СВК “Родина”

З таблиці 2 видно, що структура земельних угідь на протязі двох років залишилася незмінною.

Як і в багатьох подібних господарствах України, у загальній земельній площі найбільшу питому вагу має земля, відведена під с/г угіддя (80,19% у 2000 році і до 88,76% у 2002). Причому, на ріллю із неї припадає 77,57% у 2000 році і аж 86,06% у 2002. Звідси висновок, що землі даного господарства є досить розорені. Потрібно зазначити, що серед с/г угідь помітне місце займає тільки рілля (96,7% у 2000році і до 96,96% у 2002році). На решту угідь (сінокоси, пасовища, площі лісу і ставки) припадає близько 2,7%.Серед загальної земельної площі в середньому по роках на ліс припадає 0,39%. Що є досить низьким показником.Ставки і водоймища у даному господарстві мають незначну питому вагу – значно нижче 1%.

В структурі земельних угідь відсутні зрошувальні і осушувані землі.

Для порівняння продуктивності праці в різних галузях і різних видів продукції користуються наступними вартісними показниками, які відображені в таб.3.

Табл.3. Вартісні показники продуктивності праці в СВК „Родина”

З даної таблиці можна зробити висновок про деяке збільшення виходу ВВП по роках в цілому по господарству, особливо це помітно в рослинництві де за 2 роки ВВП зріс на 297,8 тис. грн., що є позитиноє тенденцією. Хоча в тваринницві, якщо порівнювати 2000р і 2002 рік то ВВП дещо знизився. За рахунок збільшення чисельності штату працівників від- булося незначне зменшення з 2000р. по2002рік продуктивності праці, тобто ВП на одного середньорічного працівника в цілому по господарству. За рахунок збільшення затрат праці відбувається незначне зменшення частки ВП на 1 люд.-год.за три роки. Проте взагальному відбувається за останні три роки деякий зріст ВВП в даному господарстві.

Для повної характеристики продуктивності праці на промислових підприємствах визначають затрати праці на 1-цю продукції. визначемо

Таблиця 4. Затрати праці на вирощування основних культур

З таблиці 4 видно, що найбільш трудомісткою галуззю в рослинництві є виробництво картоплі. Так в 2000році затрати праці на 1 ц продукції становили 22,1; в 2001 році 11,01, а в 2002 році 11,63. Також трудомісткими є виробництва овочів та кукурудзи на зерно. Хоча трудомісткість виробництва овочів є висока, проте помічається тенденція до зниження за три останні роки (37,31 в 2000році, 9,83 в 2001р., і 8,73 в 2002р.). Найменш трудомістким є виробництво цукрових буряків, яке за три роки майже не змінилось і становило в середньому 0,48 затрат праці на 1 ц продукції.

Основні фонди підприємства . Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

Якісний стан основних виробничих фондів сільського господарства характеризується їх структурою, тобто співвідношенням окремих видів фондів у їх загальній вартості.

Структура основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення визначається структурою виробництва і співвідношенням основних галузей, темпами будівництва великих тваринницьких комплексів з виробництва свинини, яловичини, м'яса птиці та яєць, а також зональними особливостями.

Таблиця 5. Показники руху основних засобів в СВК „Родина”

З таблиці 5 видно, що коефіцієнт вибуття трохи зависокий. Це означає що з підприємства вибувають основні засоби. Проте за три роки помічається тенденція до зменшення цього показника Коефіціет зносу основних засобів високий і становить всередньому 0,5 – тобто знос трохи завищений. Але в підприємстві за останні три роки він трохи знизився.

Для визначення ефективності використання основних засобів користуються системою показників:1)показники, які характеризують технічний стан основних засобів 2)забезпеченість основними засобами 3)Ефективність використання

Табл.6. Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності в СВК

„Родина”

З даної таблиці видно, що з 2000р по 2003рік відбувається деяка тенденція до збільшення фондозабезпеченості. За останні три роки дещо знизилась в нашому підприємстві фондоозброєність. Це є тохи негативною тенденцією.

Табл.7. Ефективність використання основних фондів в СВК „Родина”

Рівень фондовіддачі в СВК „Родина” тохи завищений і всередноьому становить 0,26. показник фондомісткості досить непоганий і становить в середньому за три роки 4,05, до того ж з роками відбувається деяка тенденція до збільшення ціього показника.

Визначимо спеціалізацію досліджуваного господарства.

Табл.8. Структура грошових надходжень від реалізації в СВК „Родина”

На основі структури грошових надходжень можна сказати, що СВК „Родина” спеціалізується на виробництві зернових і зернобобових, цукрових буряків, і з розвиненим скотарством. Також велику питому вагу у виробництві має промислова продукція.

Отже, за загальними висновками можна зазначити наступне:

- досліджуване господарство володіє достатньою кількістю необхідних ресурсів (земельних, трудових, виробничих фондів) для успішного ведення як рослинництва, так і всієї виробничої діяльності.

- спеціалізація господарства – виробництво зернових культур та цукрових буряків, а також полочно-м’ясне скотарство.

- стан рослинництва можна визначити як задовільний, дещо повільно оновлюються основні фонди та урожайність культур спеціалізації має будо дещо вищою.

2.2 Динаміка посівної площі, урожайності, валового збору основних видів сільськогосподарських культур

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Родючість землі — це здатність ґрунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова. Продуктивність землі залежить від об'єктивних властивостей ґрунту і рівня культури землеробства.

Зростання продуктивності землі досягається систематичним підвищенням родючості ґрунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення землеробства. Розрізняють природну, штучну та економічну родючість ґрунту.

Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу грунтотворення. Вона зумовлена дією природних і біологічних властивостей грунту, а також кліматичних умов. Природна родючість ґрунту залежить від його хімічного складу, тобто вмісту необхідних для рослин поживних речовин.

Штучна родючість грунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і коштів в обробіток землі, проведення ґрунтозахисних та меліоративних заходів. Природна і штучна родючість пов'язані між собою, практично існують у нерозривній єдності.

Економічна родючість грунту — це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил. Вона характеризує потенціальні можливості грунту, які реалізуються в процесі сільськогосподарського виробництва, і відображує дійсний та ефективний рівень його родючості. Отже, економічна родючість грунту є сукупним вираженням його природної і штучної родючості, що визначається досягнутою в певний період продуктивністю земель.

Економічна родючість грунту виявляється в результаті використання його в сільському господарстві, а її рівень характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість грунту. Абсолютна родючість грунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна — на одиницю виробничих витрат.

Рівень економічної родючості землі постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил сільського господарства. Урожайність землі може постійно підвищуватись в результаті прикладання засобів виробництва, праці і наукових досягнень.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. Структура сільськогосподарських угідь залежить від зональних особливостей і характеризує якість землі як засобу виробництва в сільському господарстві. У складі сільськогосподарських угідь найбільшу цінність мають рілля і багаторічні насадження — з підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність використання земельних ресурсів.

Охарактеризуємо структуру посівних площ під основні культури в СВК „Родина”.

Таблиця 8. Наявність та структура посівних площ під основні культури

З таблиці 8 видно, що серед усіх культур, що вирощуються у даному господарстві найбільше площі припадає на зернові і бобові - 42,19% (у 2001 - 43,23% і 43,93% 2002 році). Тобто, площа під них зросла за три роки. Отже велика питома вага в підприємстві надається виробництву зернових і зернобобових.

Що стосується інших продовольчих культур, то питома вага їх посівних площ досить невелика. Кукурудза на зерно займала 3,83%, у 2002 році і її площа майже не змінилася, чого не скажеш про інші культури. Так, питома вага площі під цукрові буряки коливаласяна 1-2% - від 8,69% у 2000 до 7,07% у 2002 році.

На соняшник на зерно, картоплю і овочі відкритого ґрунту, а також коренеплоди у 2000-2002 році в сумі припадало близько 1% від загальної площі. Доречі, у 2000-2002 році площі під соняшник зовсім не було відведено.Порівняно з 2000 роком дещо земеншилась площа, відведена під багаторічні трави. Її питома вага впала з 16,98% у 2000 до 16,15% у 2002 році.Однорічні трави у 2000-2002 роках, займали 9-10%

Загалом з даної таблиці видно, що порівняно роками скоротились площі під продовольчі культури, а збільшились під кормові. З чого можна зробити висновок, що господарство більше намагається розвивати тваринницьку галузь.

Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства, виражені в грошовій формі, становлять його сукупний ресурсний потенціал. Для порівняння господарств за їх ресурсозабезпеченістю визначають також питомий ресурсний потенціал з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Таблиця 9. Показники ефективності використання посівних площ під

основні культури та одержання ВП, доходу та придутку

З таблиці 9 видно, що урожайність зернових і зернобобових є досить висока. У 2000 – 44,1 ц/га , а у 2001-2002 роках зменшилась до 40,9 та 36,7 ц-га відповідно.

Якщо звернути увагу на цукрові буряки, можна зробити висновок, що у 2002 році урожайність їх дещо впала. Загалом динаміка урожайності по всіх культурах не є дуже суттєвою.

Валової продукції в розрахунку на 1 га зібрали у 2002 році менше порівняно з 2000 роком майже в 2 рази. Обсяги валового доходу і прибутку значно скоротилися. Це досить негативна тенденція.

Охарактеризуємо валовий збір різних видів продукції в рослинництві, та визначимо рівень товарності для кожної культури. Рівень товарності = реалізована продукція ділена на валову і *100%(Т=[ТП/ВП]*100%). Рівень товарності свідчить на скільки добре чи погано реалізовується зібрана продукція за межі підприємства.

З даної таблиці помітно що за останні три роки зріс валовий збір основних видів продукції. Це є позитвною тенденцією.

Табл.10. Валовий збір та рівень товарності виробництва основних видів

продукції рослинництва в СВК „Родина”

Відповідно зросла і товарна продукція, тобто реалізована продукція. На основі цього ми розрахували рівень товарності продукції, який розраховується відношенням товарної продукції до валової у %-х. Цей показник показує як добре реалізовується виготовлена в даному господарстві продукція. Так рівень товарності на зернові є досить високим, високим на цукрові буряки в 2000 і 2002 роках. На овочі відкритого грунту цей показник мав тенденцію за три останні роки з низького зрости до досить непоганого. Рівень товарності є низьким для картоплі.

2.3 Собівартість та рентабельність виробництва продукції рослинництва

Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Отже, зниження собівартості продукції має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК, селянських (фермерських) господарств. Опанування принципами формування виробничих витрат у системі ринкового механізму забезпечить підприємству можливість встановлювати оптимальний їх рівень для найефективнішого ведення свого господарства, визначати найдоцільніші види продукції та обсяги їх виробництва.

Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та, збут продукції.

Водночас величина минулої праці, спожитої в процесі виробництва, як правило, більша за витрати, включені у собівартість продукції підприємства. Зокрема, не враховуються вартість на зрошувальних системах, амортизація багатьох інженерних споруд та ін. Тобто величина вартості спожитих засобів виробництва не збігається з витратами, що входять до собівартості продукції. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції здійснюються найрізноманітніші витрати. Вони неоднорідні за своїм складом і економічним значенням. Правильна їх класифікація відіграє велику роль у плануванні, обліку й аналізі собівартості продукції.

Ресурси, що беруть участь у процесі виробництва, різняться за природою створення, особливостями функціонування і тривалістю використання.

До складу собівартості продукції сільського господарства, відносять такі витрати: на виконання виробничих операцій, зумовлених технологією та організацією виробництва; утримання і ремонт основних засобів; проведення агрозоотехнічних та інженерних заходів (крім заходів, здійснюваних за рахунок капітальних вкладень і цільових асигнувань з бюджету) з метою підвищення продуктивності землеробства і тваринництва, поліпшення якості продукції, зростання продуктивності праці, економного використання матеріальних ресурсів; поточні витрати на заходи з охорони навколишнього середовища, охорони праці, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників; протипожежну і сторожову охорону виробничих об'єктів; організацію тауправління виробництвом.

У рослинництві об'єктами обчислення собівартості є види продукції, яку одержують від вирощування кожної сільськогосподарської культури або групи культур. Визначають також собівартість робіт, пов'язаних із виробництвом продукції рослинництва, які виконуються в поточному році під урожай майбутнього року і належать до незавершеного виробництва, а також робіт щодо поліпшення земель, які виконуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства.

Для детального і глибшого дослідження формування окремих витрат при виробництві різних видів сільськогосподарської продукції та виявлення резервів їх зниження необхідно вивчати їх структуру.

У таблиці 11 зведено затрати на основне виробництво в СВК „Родина”. З неї можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в СВК ”Родина” займають матеріальні витрати, також високу питому вагу мають витрати на оплату праці, витрати на корми, та витрати на нафтопродукти. В 2001році і 2002р підприємство не витрачало кошти на оплату послу, що воконуються сторонніми організаціями.

Охарактеризуємо ряд виробничо-економічних показників виробництва продукції для виявлення динаміки собівартості та іних показників що характеризують виробництво продукції рослинництва. Для цього скористаємося таблицею 12.

У таблиці 12 відображено динаміку собівартості виробництва продукції рослинництва на СВК “Родина” за 2000 – 2002 роки.

Таблиця 12. Виробничо-економічні показники виробництва продукції рослинництва в СВК „Родина”

Потрібно відмітити специфічність виробництва, тому що видно, що у 2001 році асортимент вирощуваних культур було скорочено вирощування кромових коренеплодів та багаторічних трав до 0 порівняно з асортиментом 2000 року. Тобто, аналіз не може бути суттєво об’єктивним. В загальному, необхідно відмітити, що собівартість по всіх культурах є доволі високою, без суттєвої тенденції до деяких позитивних чи негативних змін, що може пояснюватися лише відсутністю будь-яких структурних зрушень у інтенсифікації виробництва у СВК. Потрібно конкретно відмітити доволі високу урожайність пшениці, цукрових буряків та коренеплодів, що є вищою за середні значення по господарствам України за 2001-2002 роки.

Таблиця 13. Собівартість і рентабельність виробництва і реалізації продукції рослинництва

У таблиці 13 собівартість реалізації продукції рослинництва в СВК “Родина” зведено за три роки. Як вже зназначалося, в зв’яєку із скороченням виробництва у 2001-2002 роки неможливо об’єктивно дослідити динаміку затрат. В загальному видно, що рослинництво не є збитковим, але собівартість реалізації дещо зросла за три роки по всіх культурах з відповідним зниженням прибутку та рівня рентабельності. Це можна пояснити скороченням обсягів виробництва продукції. Найбільш рента-бельною у 2000 році була виробництво і реалізація гороху (160,87%) та пшениці (133,52%), у 2001 році – картоплі (166,67%), у 2002 – пшениці (51,61%). Інші культури мають дещо нижчі показники. У 2001-2002 роках ячмінь та горох не реалізувалися.

Табл.14. Економічна ефективність виробництва культур спеціалізації в СВК „Родина”

Оцінка власне економічної ефективності виробництва продукції рослинництва включає в себе розрахунок та зведення таких показників, як середня ціна реалізації, затрати праці загальні та на одиницю продукції, затрати кормів, виробничі затрати, валовий вихід продукції та прибуток. За загальною оцінкою середня ціна реалізації на зернобобові в 2002році порівняно з 2 попередніми 41,28(2000р) і 41,32(2001р) грн., значно зменшилась і становила 30,94 грн. На цукрові буряки ціна також зменшилась за останні три роки. Негативною тенденцією є збільшення по роках собівартості на зернобобові майже вдвічі. Виробничі затрати трохи підвищились. Також помічається збільшення обсягів виробництва, що є позитвним явищем, в той час як зростання витрат свідчить ро екстенсивний розвиток господарства та його низьку ділову активність та слабкий ефект фінансового важеля, що в майбутньому може призвести до високого рівня збитковості господарства.

Таблиця 15. Порівняльна ефективність виробництва продукції рослинництва у СВК “Родина”

Аналізуючи зведену таблицю 15, яка відображає порівняльну ефективність виробинцва продукції рослинництва, необхідно зазначити, за три роки по основих чотирьох культурах спостерігаються динамічні коливання по статтях виробництва валової продукції, виручки та прибутку. Збитковість відсутня, по картоплі у 2000 та 2002 роках рентабельність рівна 0%. Найвищі показники рентабельності має виробництво та реалізація зернових, також найбільше прибутку та валового доходу припадає на цукрові буряки та овочі відкритого грунту.

Варто взагалі сказати, що рослинництво у СВК “Родина” є рентабельним ,але без помітної тенденції до розширення та автоматизації, що є надзвичайно негативним явищем.

Розділ 3. Шляхи збільшення виробництва продукції рослинництва та підвищення її економічної ефективності

3.1 Інтенсифікація виробництва продукції рослинництва та підвищення її економічної ефективності

Сільське господарство може розвиватися двома шляхами: екстенсивним чи інтенсивним. У першому випадку обсяги виробництва продукції збільшуються за рахунок розширення посівних площ, збільшення поголів'я тварин, як правило, при незмінному рівні техніки і технології. В другому — за рахунок поліпшення використання виробничих ресурсів на основі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби та птиці.

Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства обмежується відсутністю нових земель, які можуть бути залучені в сільськогосподарське виробництво. Тому єдиним залишається інтенсивний шлях, що передбачає збільшення виробництва продукції на основі застосування досконаліших засобів виробництва, кваліфікованої праці, нових технологій та методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства як у цілому, так і л розрахунку на одиницю земельної площі.

Однак таке збільшення вкладень потребує поліпшення їх розподілу з метою раціонального поєднання застосовуваних земельних, матеріальних та трудових ресурсів, відповідних їм технологій, форм та методів господарювання.

Таким чином, інтенсифікація — це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

Суть інтенсифікації рослинництва полягає не тільки в ефективнішому використанні землі, айв удосконаленні всіх інших факторів виробництва — матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по сільському господарству, так і в розрізі галузі рослинництва. Він характеризує рівень витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1 га посіву). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума виробничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

Заграти живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. Однак, на відміну від інших показників, збільшення затрат живої праці на 1 га не характерне для процесу інтенсифікації. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці. Економічна ефективність Інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні, їх розраховують на рівні сільського господарства як галузі, на рівні регіону, підприємства, виробничого підрозділу; по сільськогосподарському виробництву в цілому, по комплексу галузей та окремих культурах, окремих видах продукції.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає. змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів 1 тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

До показників економічної ефективності Інтенсифікації належить також обсяг валової продукції, валового та чистого доходу, прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, (люд.-гол, одного середньорічного працівника).

Показником економічної ефективності Інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. При аналізі економічної ефективності інтенсифікації окремих галузей та видів продукції розраховують додаткові показники: в рослинництві — виробництво. продукції на одиницю внесених мінеральних добрив чи одиницю вартості внесених добрив. Ефективність інтенсифікації виробництва сільськогосподарської продукції залежить від раціонального співвідношення між виробничими ресурсами, тобто від структури ресурсного потенціалу. Порівняно низький рівень забезпеченості одним ресурсом стримує прояв у повній мірі інших видів ресурсів. Відсутність оптимального співвідношення між основними та оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям та кормовою базою зумовлює зниження ефективності виробництва.

У рослинництві в останні роки внаслідок скорочення застосування мінеральних і органічних добрив, засобів захисту рослин, несвоєчасного виконання технологічних операцій зменшилися врожайність та валове виробництво, знизилася ефективність виробництва продукції.

Внаслідок багатьох причин різного характеру погіршилися організація та управління виробництвом, втратилося почуття власника, знизилася матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, що призвело до зниження рівня інтенсивності та ефективності сільськогосподарського виробництва.

Прискорення темпів росту сільськогосподарського виробництва та підвищення його економічної ефективності повинні здійснюватися на основі забезпечення високого рівня інтенсивності, що включає формування оптимального ресурсного потенціалу як усього сільського господарства, так і його галузей, а також підвищення рівня його використання в нових економічних умовах.

Розрахуємо рівень інтенсифікації виробництва у досліджуваному господарстві. Побудуємо таблицю.

Таблиця 16. Показники рівня інтенсифікації виробництва у СВК

“Родина”

Дана таблиця відображає рівень інтенсифікації виробництва у агрофірмі. Видно, що у 2001 році відбулося зниження по всім категоріям зведених показників, тобто, із зниженням витрат знизилася й вартість основних засобів та затрати праці, зменшилась кількість поголів‘я в розрахунку на 100 га с/г угідь, а також і вартість добрив. Також помітно, що у 2002 знову спостерігається зростання показників, що свідчить про відповідно нарощування темпів виробництва, і відтак, і про більшу його інтенсифікованість.

3.2 Сучасні технології у виробництві продукції рослинництва

Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, спрямовані на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів та гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, вдосконалення всього господарського механізму.

Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунт) та одержання врожаю Особливо важливим при цьому є дотримання, технологічної дисципліни, виконання заходів, спрямованих на максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту. Водночас використання інтенсивних технологій повинне сприяти підвищенню економічної родючості грунту, передбачати раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

У рослинництві при освоєнні інтенсивних технологій велику роль відіграє хімізація сільського господарства. Розроблено високоефективні технології використання добрив, які суттєво підвищують окупність їх урожаєм. Набуло широкого розповсюдження внесення мінеральних добрив разом з водою.

Впровадження інтенсивних технологій у сільськогосгіо-дарське виробництво тісно пов'язане з його механізацією — з переходом від часткової до комплексної.

Технічне забезпечення сільського господарства постійно поліпшується, неухильно підвищується рівень механізації. Проте, незважаючи на значні успіхи механізації сільськогосподарського виробництва, існує й багато проблем. Одна з них полягає в тому, що при виробництві більшості продуктів відсутня можливість використання системи машин. що забезпечує комплексну механізацію всіх виробничих процесів. Тому в сільському господарстві ще на багатьох роботах застосовується ручна праця. Особливого значення нині набуває якісне вдосконалення машин, підвищення їх надійності й довговічності.

Для сільськогосподарського господарства значні перспективи відкриваються у зв'язку з освоєнням найближчим часом нових машин, а також роботів і маніпуляторів, які забезпечать підвищення продуктивності праці в 1,8—2 рази. Досвід використання їх поки що незначний, але результати хороші. У птахівництві маніпулятори використовуються для укладання яєць в тару. Це знижує затрати праці в 4 рази, пошкодження яєць — у 3 рази.

Велике значення має збереження енергії. В Україні впроваджується технологія зберігання фуражної кукурудзи без сушіння: на кожній тонні зерна економиться 25—30 кг палива, зменшується загальні витрати на одиницю продукції на 20—22 %.

Все більшого значення набуває комп‘ютеризація сільського господарства. Це перш за все, забезпечення сільськогосподарського виробництво електронно-обчислювальними машинами, персональними ком-п'ютерами створення інформаційної бази, програмне забезпечення, а також підготовка висококваліфікованих спеціалістів. Нині працюють автоматизовані системи управління зрошенням сільськогосподарських культур. Вони дозволяють враховувати весь комплекс умов і приймати оптимальні режими зрошення. А це істотно підвищує ефективність використання води, що дуже важливо для посушливих районів. Крім того, оптимізація поливних режимів зменшує засолення ґрунтів. Такі системи планування зрошення застосовуються і в Україні.

Прискорення науково-технічного прогресу неможливе без постійного вдосконалення організаційних форм розвитку агропромислового комплексу, його господарського механізму, організації праці та виробництва. Необхідно послідовно здійснювати курс на впровадження різноманітних форм власності та господарювання, посилення економічної активності та професійної компетентності всіх товаровиробників сільськогосподарської продукції, розгортання між ними здорової конкуренції. Будь який напрям науково технічного прогресу повинен обов'язково враховувати екологічні проблеми, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища.

3.3 Організація виробництва, матеріальна зацікавленість в збільшенні виробництва продукції рослинництва

Динамічний розвиток агропромислового сектору її період переходу до ринку значною мірою залежатиме від послідовності проведення реформування сільськогосподарських підприємств, агрофірм і обґрунтування шляхів розвитку нових господарських формувань.

При ньому економічні механізми, що забезпечують раціональне функціонування таких формувань, повинні враховувати діючі закони держави і системи матеріального стимулювання працівників, які б забезпечували суворе дотримання технологічних вимог і строків виконання робіт, раціональне використання ресурсів виробництва, підвищення кваліфікації, прагнення досягти високих кінцевих результатів.

Впродовж багатьох років функціонування колективних сільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництві удосконалювалась і па сьогодні склались певні види її та показники, застосування яких доцільно і за умов ринкових відносин.

Оплату праці поділяють на три категорії: основну, додаткову і преміювання.

Розробка і обґрунтування основних положень з оплати праці працівників рослинництва вимагають послідовного вивченим цілої низки питань, найважливішими серед яких є:

— вибір найдоцільнішої системи основної оплати праці в даному господарстві;

— преміювання протягом року;

— кінцевий розрахунок по результатах роботи за рік.

Перехід до ринкових відносин ставить дані формування в умови, що характеризуються, з одного боку, розширенням їх виробничої самостійності, з іншого — різким підвищенням відповідальності (аж до банкрутства) за фінансові результати своєї діяльності.

За щільністю зв'язку оплати праці і рівня ефективності виробництва існуючі системи оплати праці поділяють па три групи:

а)оплата праці за фактично вироблену продукцію;

б)оплата праці від одержаного валового доходу;

в)оплата праці за залишковим принципом.

Усі ці системи мають певні переваги перед оплатою праці за фактично виконані роботи, що використовувалась раніше. Тим часом й вони мають певні недоліки.

Найменше недоліків, як показали дослідження, має система оплати праці за залишковим принципом, тобто акордна система оплати праці. Тарифікація керівників, спеціалістів, інженерно-технічних працівників здійснюється залежно від виконання ними робіт певної складності й відповідальності за схемою посадових окладів. Складність і відповідальність робіт для керівників і спеціалістів господарства визначаються за обсягом реалізації продукції, а для середньої ланки — обсягом виробництва валової продукції, відповідно до чого й встановлюються розряди по оплаті праці.

Стосовно сучасних умов переходу до ринку вона є найдоцільнішою для освоєння як виробничими підрозділами, так і новими господарськими формуваннями реформованих підприємств.

Для робітників у рослинництві, установлена додаткова оплата (заохочення) за своєчасне і якісне виконання найбільш важливих сільськогосподарських робіт: проведення сівби, посадки, міжрядної обробки, внесення добрив, збиральних робіт і т.д.

З метою посилення матеріальної зацікавленості робітників у збільшенні виробництва продукції, зниженні собівартості і поліпшенні інших показників для них установлене преміювання.

Конкретні розміри премій для колективів бригад, загонів і ланок або окремих робітників установлюються директорами господарств за узгодженням з комітетами профспілок диференційовано в залежності від особливостей галузей виробництва й інших умов роботи виходячи з фонду заробітної плати, затвердженого на рік.

У галузях виробництва, де продукція може бути реалізована безпосередньо колективом бригади, загону, ланки, ці премії в тих же розмірах ппорядку можуть виплачуватися за перевиконання плану реалізації сільськогосподарської продукції.

Крім цього, робітники в рослинництві преміюються за скорочення прямих витрат на одиницю продукції та зниження її собівартості але порівнянню з планом у розмірі до % від суми отриманої економії.

При виборі показників преміювання необхідно, щоб їхнє число було мінімальним, тому що множинність показників розпорошує засобу і знижує стимулююче значення матеріального заохочення.

Вихідною базою при встановленні максимального рівня врожайності можуть служити даніпідприємств відповідної зони.

Після визначення максимальних і мінімальних розмірів установлюються проміжні показники врожайності. Для зернових культур і сіяних трав на сіно інтервал врожайності може складати 2—3 ц, для картоплі, кормових коренеплодів, силосних культур 10—20 ц.

Для кожного показника шкали врожайності необхідно визначити розмір премії.

Шкала врожайності сільськогосподарських культур і відповідних розмірів премій може бути побудована в такий спосіб:

досягнутий рівень врожайності гречки в даному господарстві за попередні 5 років складає 30 ц з 1 га. Передові агрофірми району одержують по 45—50 ц. Виходячи з цього встановлюється шкала преміювання за збільшення врожайності пшениці в даній агрофірмі з таким розрахунком, щоб максимальний розмір премії (5 місячних заробітків, або 41,5 % річного заробітку) міг бути отриманий при перевищенні рівня врожайності передових господарств.

Колективи (ради) виробничих бригад, ланок у межах премій, виплачуваних за результатами роботи всього колективу бригади, ланки, мають право визначати розміри премій кожного члена бригади зобліком його реального внеску і загальні результати роботи, дотримання трудової дисципліни і поліпшення якості продукції.

Зз одержання більш високих врожаїв гречки, чим середня врожайність з гектара за останні чотири-п'ять років, господарства можуть видавати робітником агрофірм, зайнятим на роботах по обробленню цієї культури, як додаткову оплату від 25 до 50 % (у залежності від росту врожайності) зерна гречки, зібраного понад середньорічний валовий збір за ці ж роки.

До остаточного розрахунку за продукцію робітником видається як аванс заробітна плата за обсяг виконаних робіт виходячи з діючих тарифних ставок і норм виробітку.

Після закінчення збирання врожаю і найважливіших робіт незавершеного виробництва (оранка зябу, посів озимих зернових і т.д.) робітником видається різниця між заробітною платою, нарахованої за продукцію, і заробітною платою, виплаченоїїм як аванс за обсяг виконаних робіт.

При цьому якщо протягом року в зв'язку з виробничою необхідністю за розпорядженням керівництва господарства частина робіт, передбачених технологічною картою, не виробляласяабо виконувалися роботи понад обсяги, передбачених технологічною картою, сума оплати за продукцію повинна бути відповідно скоректована.

Остаточний розрахунок з робітниками бригади (ланки, загону) по доплатах за продукцію можна робити по наступній формулі:

Д = (Зп – Зф – (Зн + Зс)) х 1,25

Д – сума доплати працівникам за вироблену продукцію, грн..

Зп – заробітна плата працівників за фактично вироблену продукцію, грн..

Зр – фактично виплачена заробітна плата у вигляді авансу за виконані роботи, грн.

Зс – сума заробітної плати по тарифу, виплаченої працівникам за непередбачені, але виконані роботи, грн..

Зн – сума заробітної плати по тарифу за передбачені, але не виконані роботи, грн..

Заробітну плату визначають, як добуток акордних розцінок за продукцію на кількість фактично виробленої продукції.

Розподілом отриманої різниці на загальну суму заробітної плати, виплаченої за обсяг зроблених робіт, визначають розмір доплати на кожену зароблену гривню. При цьому надбавка трактористам-машиністам за класність, додаткова оплата за виконання найважливіших робіт і підвищена оплата на збиранні врожаю при нарахуванні доплати за продукцію не враховуються. Доплата за продукцію виплачується тільки постійним і сезонним, що пропрацювали в господарстві більш двох місяців, робітником. Частка доплат за продукцію, що приєднується на заробітну плату тимчасових робітників, не виплачується і не розподіляється між постійними і сезонними робітниками.

Для підвищення матеріальної зацікавленості робітників у зниженні собівартості сільськогосподарської продукції встановлене преміювання робітників за скорочення прямих витрат на одиницю продукції або зниження її собівартості в порівнянні з планом у розмірі 25% від суми отриманої економії.

При вирахуванні економії прямих витрат вартість тракторного пального, матеріалів і кормів оцінюється в плані і фактично за однаковими цінами на однойменні види матеріалів і кормів.

За перевиконання плану одержання валової продукції преміюються тільки ті постійні і сезонні робітники, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції. Цієї ж категорії робітників одержують премії за скорочення прямих витрат на одиницю продукції або зниження її собівартості в порівнянні з планом.

Оцінка отриманої по відділенню, бригаді, ділянці продукції виробляється за фактичними цінами реалізації з урахуванням її якості. Надбавка за надпланову здачу продукції в ціні реалізованої продукції не враховується.

У системах оплати праці, що використовують у сільському господарстві, важливе місце належить остаточному розрахунку з членами трудових колективів. Узагальнення практики господарювання в сільському господарстві країни доводить, що па роботах, пов'язаних з обслуговуванням обладнання, чергування тощо, з високим рівнем фіксованої оплати остаточний розрахунок з працівниками дещо спрощений.

При упровадженні нових систем, які передбачають участь працівників у прибутку, слід зважати па низку проблем, що виникають при цьому.

По-перше, це те, що на розмір прибутку впливає багато факторів, контролювати які більшість працівників господарства не в змозі.

По-друге, пересічному працівникові господарства важко з'ясувати, яким чином його індивідуальні зусилля пов'язані із підвищенням прибутковості господарства.

Досвід показує, що в таких умовах доцільно запроваджувати участь працівників в прибутку на рівні внутрішньогосподарських виробничих підрозділів: бригад, кооперативів, малих підприємств тощо.

Враховуючи зазначене, у реформованих господарствах намітилась чітка тенденція щодо оплати праці при остаточному розрахунку за схемою: доплата за продукцію — премії — дивіденди.

Аналіз доводить, що переважна більшість сільськогосподарських підприємств при остаточному розрахунку з працівниками дотримується традиційних способів виплати. Основними системами оплати праці при цьому виступають акордно - та відрядно - преміальна системи, які поки що не використали всіх своїх можливостей.

Нарахування доплати за продукцію здійснюється за акордними розцінками за центнер продукції, а премії виплачуються за виконання виробничих завдань, поліпшення якості продукції, досягнення інших показників, розроблених безпосередньо в господарстві з урахуванням специфіки того чи іншого підрозділу. Нарахування доплати за продукцію та премій здійснюється в розрахунку на 1 гривню основної оплати.

Оцінюючи різні варіанти остаточного розрахунку наприкінці року, слід зауважити, що за ринкових умов доцільніше використовувати оплату праці від валового доходу, адже така система дозволить певною мірою співвіднести витрати та доходи виробничих підрозділів. Водночас акордно-преміальна система оплати праці може використовуватись у господарствах, які знаходяться на шляху до розпаювання власності.

В деяких об'єднаннях додатково отриманий прибуток направляють на відтворення й поповнення основних засобів виробництва. Надалі у фонд кожного члена об'єднання щорічно відраховується в вигляді паїв частина приросту основних засобів за рахунок приросту прибутку власних коштів та дивідендів на грошові та земельні паї згідно з прийнятими положеннями.

Окрім грошової, велике значення для працівників сільського господарства має також натуральна оплата. Особливу роль вона відіграє у сучасний період — період розвитку інфляційних процесів. Стрімке знецінювання грошових засобів змушує працівників робити, наскільки це можливо, натуральні запаси продовольства та здійснювати бартерні угоди при взаєморозрахунках.

Разом з тим натуроплата сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки мала і матиме па перспективу для селян суттєве значення хоча б через наявність худоби та птиці в особистих господарствах.

У реформованих колгоспах і радгоспах стосовно натуральної оплати намітились дві суттєві тенденції:

1) збільшились абсолютні розміри натуральної оплати, що певною мірою виправдано з огляду на інфляцію;

2) в окремих господарствах більшою мірою ставлять натуральну оплату в залежність від виконання певних якісних показників — зменшення втрат при збиранні врожаю, досягнення певного рівня врожайності, продажу продуктів переробки технічних культур за пільговими цінами тощо.

У висновку, слід брати до уваги досвід виробничої діяльності розвинутих країн, де на ці цілі виділяється та частина прибутку, яка була досягнута за рахунок підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції тощо. Крім того, частина власності підприємства приватизується шляхом акціонування та відповідним нарахуванням дивідендів.

Охарактеризуємо рівень продуктивності праці в СВК „Родина”(Табл.3.)

Він досить високий в рослинництві: Вироблено ВП на 1 середньорічного працівника, тис. грн. в 2000році 11,68 тис. грн. , а в 2002році –12,28тис. грн. Вироблено ВП в рослинництві на 1 люд-год, тис. грн. в 2000році – 9,7, а в 2002році – 7,8тис. грн.

Тепер охарактеризуємо рівень оплати праці в досліджуваному господарстві, для цього скористаємося наступною таблицею 16.

Табл.16. Рівень оплати праці рослинництва в СВК „Родина”

З даної таблиці помітно що рівень оплати праці в СВК „Родіна” не досить хороший і середньому по галузі в 2000році оплата 1 люд.-год становила 1,35 грн., проте з роками помічаємо деяку тенденцію до збільшення в 2002 році – в середньому по рослинництві за 1 люд.-год давали 1,48 грн.

Висновки і пропозиції

Мірилом, або оцінкою, сільськогосподарського виробництва є критерій економічної ефективності. Ця ознака пов'язана із збільшенням виробництва споживних вартостей на основі раціонального використання виробничих ресурсів і підвищення продуктивності праці. Оскільки споживання — кінцева мета виробництва то лише-на .цій стадії видно, як ведеться виробництво й наскільки воно доцільне. Споживання ж здійснюється за рахунок національного доходу. Отже, вихідним критерієм економічної ефективності виробництва є обсяг національного доходу, максимізація його розміру при найменших витратах засобів і праці.

Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. У сільському господарстві — це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 гол. худоби з найменшими витратами засобів і праці.

Поряд з визначенням економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на рівні особливе значення при впровадженні інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур має хімізація.

Оцінюючи ефективність галузі, слід враховувати її особливості, які значно впливають на кінцеві результати.

Визначення економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва і здійснюють на основі системи показників, які враховують відповідні особливості галузей. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: .виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва.

При оцінці економічної ефективності рослинництва у СВК “Родина“ було отримано такі результати.

Як і в багатьох подібних господарствах України, у загальній земельній площі найбільшу питому вагу має земля, відведена під с/г угіддя (80,19% у 2000 році і до 8876% у 2002).

Серед усіх культур, що вирощуються у даному господарстві найбільше площі припадає на зернові і бобові - 42,19% (у 2001 - 43,23% і 43,93% 2002 році). Тобто, площа під них зросла за три роки.

Урожайність зернових і зернобобових є досить висока. У 2000 – 44,1 ц/га , а у 2001-2002 роках зменшилась до 40,9 та 36,7 ц-га відповідно. Якщо звернути увагу на цукрові буряки, можна зробити висновок, що у 2002 році урожайність їх дещл впала. Загалом динаміка урожайності по всіх культурах не є дуже суттєвою.

В загальному, собівартість по всіх культурах є доволі високою, без суттєвої тенденції до деяких позитивних чи негативних змін, що може пояснюватися лише відсутністю будь-яких структурних зрушень у інтенсифікації виробництва у СВК. Потрібно конкретно відмітити доволі високу урожайність пшениці, цукрових буряків та коренеплодів, що є вищою за середні значення по господарствам України за 2001-2002 роки.

Необхідно зазначити, за три роки по основих чотирьох культурах спостерігаються динамічні коливання по статтях виробництва валової продукції, виручки та прибутку. Збитковість відсутня, по картоплі у 2000 та 2002 роках рентабельність рівна 0%. Найвищі показники рентабельності має виробництво та реалізація озимої пшениці,також найбільше прибутку та валового доходу припадає на цукрові буряки та овочі відкритого грунту.

Варто взагалі сказати, що рослинництво у СВК “Родина” є рентабельним ,але без помітної тенденції до розширення та автоматизації, що є надзвичайно негативним явищем.

Список використаної літератури:

1. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 №887-ХІІ;

2. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 №1576-ХІІ;

3. Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий (объединений): Учебник/ Под ред. В.А.Раевского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 415с.;

4. Баканов М.И., Кашаев А.Н., Шеремет А.Д. Економический анализ (Теория, история, современноне состояние, перспективы). - М.: Финансы, 1976. - 264с.;

5. Мацибора В.І. . Економіка сільського господарства. -К. - Вища школа .- 1994

6. Під ред. Мертенса В.П. . Економіка сільського господарства. -К. - Урожай .- 1995

7. Під ред. Руснака В.В. . Економіка сільського господарства. -К. - Урожай .- 1998.

8. Канівський П.К. Спеціалізація та кооперація тваринництва зони Лісостепу в умовах ринкової економіки. - К.: ІАЕ, 2000. - 448 с.

9. Под ред. Кушвида. Справочник экономиста аграрника.-К., Урожай .-1991

Додаток 1

Табл.11. Затрати на основне виробництво в СВК „Родіна”.