Курсовая работа: Облік коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Міністерство аграрної політики України

Житомирський національний агроекологічний університет

Інститут післядипломної освіти та дорадництва

Курсова робота

з предмету

Фінансовий облік

на тему:

Облік коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Виконав:

слухач заочної форми навчання

1 групи

П.Ф. Новіков

Житомир – 2010

Вступ

Досвід становлення України як незалежної держави свідчить про те, що стан її економіки та позиції на світовій арені значною мірою залежать від структури, динаміки і ефективності зовнішньоекономічних відносин та торгівлі.

Питання оптимізації зовнішньоекономічної діяльності – невід’ємний суттєвий елемент розвитку господарства України сьогодні. Для розв’язання цих проблем необхідний комплексний підхід до зовнішньої торгівлі як сфери діяльності, результати якої визначаються економічною політикою держави, обраною моделлю зовнішньоекономічних зв’язків та впливом численних внутрішніх і зовнішніх чинників. Оскільки перелічені фактори впливу на результати зовнішньоекономічної діяльності регулюються державними законодавчими актами, пріоритетним постає як бездоганне дотримання цих законів на всіх етапах зовнішньоекономічної діяльності так і рівень відповідності нормативної вітчизняної бази принципам міжнародної облікової практики.

Для підприємств України, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, основними нормативними документами з питань обліку операцій в іноземній валюті є Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283\97-ВР та Положення з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 14.02.96 р. №29. Названі законодавчі і нормативні акти регламентують методологію облікового процесу, можливість здійснення перевірок з боку суб’єктів зовнішнього та внутрішнього контролю. Разом з тим, інтеграція України в світовий ринок капіталу, розвиток видів зовнішньоекономічної діяльності засвідчують гостру необхідність їх розширення та вдосконалення.

В ході виконання курсової роботи вивчалась вітчизняна нормативна база з питань організації та методики обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті.

Організації і методиці обліку операцій в іноземній валюті присвячені праці С.Ф.Голова, В.П. Завгороднього, З.В. Задорожного, М.В.Кужельного, І.І.Павлюка, В.М.Пархоменка, В.В.Сопка, М.М.Ткаченка та інших. Ці праці містять багато цінних пропозицій та рекомендацій щодо ведення обліку згідно чинного законодавства, зазначаючи, разом з тим, що національний облік на даному етапі не відповідає міжнародним вимогам.

Прийнятий в 1999 році Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» доповнює існуючу методологію обліку операцій в іноземній валюті якісно новими принципами: обачності, повного висвітлення, послідовності, превалювання економічного змісту над юридичною формою. Разом з тим, чинні Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО) не забезпечують сьогодні впровадження цих принципів в облікову практику підприємств України, які працюють з нерезидентами.

На даний час в обліку операцій в іноземній валюті залишаються проблемними такі питання:

- облік курсової різниці на рахунках фінансових результатів в умовах перехідної економіки формує прибуток(збиток), що не відповідає своїй економічній суті;

- не узгоджені повністю питання бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, в перерахунку активів підприємства, виражених в іноземній валюті;

- відсутність нормативного регулювання таких важливих в зовнішньоекономічній діяльності операцій, як консолідація звітності, страхування валютного ризику, облік суттєвих в фінансовому плані подій після дати складання балансу;

- відсутність в нормативному обліковому законодавстві альтернативних варіантів, що не дає можливості реалізації підприємствами власного економічно обґрунтованого вибору.

Розділ 1. Загальнотеоретичні питання

1.1 Економічний зміст обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Для зберігання тимчасово вільних грошей та здійснення розрахункових операцій кожне підприємство відкриває у відділеннях банку по місцю знаходження розрахункові рахунки.

За економічним змістом безготівкові розрахунки розподіляються на дві основні групи:

1. За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.

2. За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.

Розрахункові рахунки у іноземній валюті можуть бути використані лише для операцій 1 типу.

Організація безготівкових розрахунків базується на такихпринципах:

• платежі здійснюються після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

• платежі здійснюються за згодою платника;

• покупець може відмовитись від оплати розрахункових документів;

• платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

• зарахування коштів на рахунок одержувача повинно виконуватися лише після списання цих сум з рахунку платника.

Операції на рахунках в установах банків можуть бути тимчасово зупинені за рішенням державних податкових інспекцій, судовими, правоохоронними та іншими органами у випадках, передбачених законодавчими актами.

Для проведення безготівкових розрахунків підприємства можуть застосовувати лише ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами Уряду і є обов’язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, місця знаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі застосовуються ті чи інші форми розрахунків. При розрахунках за товарно-матеріальні цінності. Надані послуги і виконані роботи, а також по інших операціях, використовують такіосновні форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями. Ці форми розрахунків були впроваджені Інструкцією №7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” і затверджені Постановою НБУ № 204 від 2.08.1996.

Розрахункові документи, які здаються в банк мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми,такі реквізити:

• назва документа;

• номер документа, число, місяць, рік його виписки. (Число та рік вказуються цифрами, місяць – літерами. На розрахункових документах, які заповнюються технічними засобами, допускаються зазначення місяця цифрами (01-12));

• назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (далі за текстом та у додатках – код), у фізичних осіб – ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

• назва банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

• суму платежу цифрами та літерами;

• призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ, та інше), із зазначенням його номера і дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення;

• на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) – відбиток печатки (за винятком випадків, передбачених інструкцією) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

• підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

• суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”. В бухгалтерському обліку всі розрахунки з бюджетом відображають на рахунку № 68 «Розрахунки з бюджетом”. По кредиту цього рахунку нараховують суми платежів до бюджету, а по дебету – фактичне перерахування грошей у дохід бюджету. Кредитове сальдо показує заборгованість підприємства перед бюджетом, тобто суму, яку підприємство має перерахувати до бюджету. Дебетове сальдо по рахунку 68 означає переплату бюджету, тобто надлишкову перераховану суму до бюджету, яку необхідно зарахувати в рахунок чергових платежів або повернути підприємству.

1.2 Правове регламентування обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Режим здійснення операцій у іноземній валюті на території України, загальні принципи валютного регулювання, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин регламентуються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління НБУ від 04.08.97 № 212).

Облік операцій у іноземній валюті регламентується Положенням про бухгалтерський облік операцій у іноземній валюті, затвердженим наказом Мінфіну України від 14.02.96 № 29 (із змінами, внесеними згідно з наказом Мінфіну України від 05.12.97 № 268).

Відповідно до зазначеного Положення і національного Плану рахунків бухгалтерський облік наявності та руху валютних коштів здійснюється на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» за субрахунками (рахунками третього порядку): 312-І «Валютний рахунок в країні», 312-2 «Валютний рахунок за кордоном», 312-3 «Транзитний валютний рахунок». Записи на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» та його субрахунках здійснюються на підставі виписок банку з цього рахунка і доданих до них розрахунково-платіжних документів, за якими були зараховані або сплачені кошти у іноземних валютах. Аналітичний облік по рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» ведеться так, щоб забезпечити достовірну інформацію про наявність і рух валютних коштів по кожному з відкритих у банку рахунках в іноземних валютах: «Валютний рахунок у доларах США», «Валютний рахунок в англійських фунтах», «Валютний рахунок у німецьких марках» тощо. Проте для систематизації і узагальнення інформації про господарські операції у різних валютах у бухгалтерському обліку здійснюється перерахунок іноземних валют у національну валюту України (в гривні) за курсом, встановленим НБУ на дату оформлення розрахунково-платіжних документів. Такою датою вважається дата виписки платіжного доручення на перерахування іноземної валюти зарубіжному партнеру, дата виписки прибуткових і видаткових касових ордерів, дата митного оформлення матеріальних цінностей (робіт, послуг) по експортно-імпортних операціях. При опрацюванні первинних документів, вартісні показники яких вказані в іноземних валютах, облікові працівники в знаменнику вказують еквівалент цих показників у гривнях по курсу НБУ на дату, яка прийнята для перерахунку операцій у іноземній валюті. У облікових регістрах (журналах-ордерах, відомостях, книгах) господарські операції також відображають в гривнях та іноземній валюті (з зазначенням назви валюти – російські рублі, долари США тощо).

Бухгалтерський облік операцій у іноземних валютах ведеться в тій самій системі рахунків, що й облік операцій у гривнях. Записи по рахунках розрахунків з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками та іншими дебіторами і кредиторами здійснюються відповідно на рахунках 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками») 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», 64 «Розрахунки за податками й платежами» та ін. При цьому можливе відокремлення розрахунків в іноземних валютах на окремих субрахунках, що відкриваються в складі відповідних синтетичних рахунків. У облікових регістрах обов’язково вказують дату здійснення господарської операції, оформленої відповідним документом.

Наявність і рух готівкової іноземної валюти в касі підприємства відображається на рахунку 30 «Каса», за субрахунком 302 «Каса в іноземній валюті». Записи на субрахунку 302 здійснюються в загальноприйнятому порядку на підставі звітів касира з доданими до них прибутковими і видатковими касовими ордерами.

Законом України «Про внесення змін в деякі Декрети Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання» від 03.06.97 № 295 було відмінено обов’язковий продаж на Міжбанківській валютній біржі 50% від надходжень валюти по експортних операціях. Проте постановою Правління Національного банку України від 04.09.98 №349 «Про введення обов’язкового продажу надходжень у іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб» (із змінами, внесеними постановою від 14.09.98 № 365) встановлено, що на період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% від надходжень у іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб підлягає обов’язковому продажу через уповноважені банки на Українській міжбанківській валютній біржі, за винятком: кредитів (позик, фінансової допомоги); сум по гранту КFW; сум, які повністю направляються резидентами на погашення кредитів, позик і фінансової допомоги; сум, придбаних на Українській міжбанківській валютній біржі і Київській міжбанківській валютній біржі в межах строків для розрахунків з нерезидентами; сум, перерахованих раніше нерезидентам і повернених через невиконання зобов’язань, якщо вони не були куплені на міжбанківському валютному ринку України; сум, що належать банкам і уповноваженим кредитно-фінансовим установам; депозитів, розміщених резидентами; виручки від експорту послуг транспортних організацій, яка спрямовується ними на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням їх транспортних засобів за межами України. Підставою є сертифікат торгово-промислової палати України.

При здійсненні обов’язкового продажу валюти винагорода уповноважених банків не може перевищувати 0,05% по кожній угоді, включаючи операційні витрати.

Постановою Правління Національного банку України від 24.07.97 № 248 передбачено, що валютні надходження на адресу резидента піддягають зарахуванню на розподільчий валютний рахунок. Банк зобов’язаний не пізніше наступного дня повідомити власника рахунка про надходження валюти на розподільчий рахунок і, якщо резидент протягом п’яти банківських днів не дасть йому доручення на перерахування валютних коштів з розподільчого рахунка) банк на 6-й банківський день самостійно перераховує ці кошти на валютний рахунок резидента. Валютні кошти, зараховані на розподільчий рахунок, у бухгалтерському обліку відображаються записом по дебету рахунка 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті», субрахунок 312-3 «Транзитний валютний рахунок» у кореспонденції з кредитом рахунка 362 «Розрахунки з іноземними покупцями». Перерахування банком валютних коштів транзитного валютного рахунка на валютний рахунок підприємства резидента відображається записом по дебету рахунка 312, субрахунок 312-І «Валютний рахунок в країні» і кредиту рахунка 312, субрахунок 312-3 «Транзитний валютний рахунок».

При обов’язковому продажу валюти (50Уо), а також якщо підприємство приймає рішення про продаж частки валюти, що залишилася в його розпорядженні на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), воно подає банку доручення (заявку) встановленої форми. Валютні кошти, перераховані банком на рахунок УМВБ для продажу, в сумі, визначеній за курсом НБУ на дату здійснення операції, відображаються записом по дебету рахунка 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» і кредиту субрахунка 312-3 «Транзитний валютний рахунок». Одержана на рахунок підприємства національна валюта (гривні) зараховується в доход від реалізації іноземної валюти (за вирахуванням суми, утриманої банком як винагорода за надані послуги по продажу валюти на біржовому ринку) і в бухгалтерському обліку відображається записом по дебету рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті» в кореспонденції з кредитом рахунка 711 «Доход від реалізації іноземної валюти». Собівартість реалізованої на біржовому ринку іноземної валюти за курсом НБУ, що діяв на день здійснення операції (за вирахуванням суми винагороди, утриманої банком), списується з кредита рахунка 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» на дебет рахунка 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти» У такій же кореспонденції рахунків відображається і сума винагороди, утримана банком за надані послуги по продажу іноземної валюти на біржовому ринку.

Наприкінці звітного періоду для визначення фінансового результату від продажу іноземної валюти на Міжбанківській валютній біржі роблять записи:

1) на списання доходу від реалізації іноземної валюти:

Д-т рах. 711 «Доход від реалізації іноземної валюти»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності»;

2) на списання собівартості реалізованої валюти:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти»;

3) на списання фінансового результату від продажу іноземної валюти, визначеного за даними рахунка 791 «Результат основної діяльності» (як різниця між кредитовим і дебетовим оборотами);

4) на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

5) на суму збитку:

Д-т рах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності».

Придбання і перерахування іноземної валюти здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) або Київській міжбанківській валютній біржі (КМВБ) для:

– оплати за фактично одержану продукцію або фактично надані послуги (виконані роботи) на підставі: зовнішньоекономічного імпортного контракту, вантажної митної декларації (акта виконаних робіт і наданих послуг) і довідки ДПА України (яка дійсна 90 днів, але одержувати її треба при кожній покупці валюти);

– авансової (попередньої) оплати окремих видів робіт (послуг): капітального будівництва і пусконалагоджувальних робіт; міжнародних перевезень; переробки давальницької сировини; страхових, туристичних, агентських послуг; держмита і митних зборів за межами України; послуг по стандартизації; послуг зв’язку, телекомунікацій, розрахунків пластиковими картками і по міжнародних платіжних системах; участь в семінарах, симпозіумах, конференціях тощо;

– розрахунків по зобов’язаннях (повернення кредитів, відсотків по них, комісійних по кредитах, поворотної фінансової допомоги, якщо є реєстрація і ліцензія НБУ або гарантія Кабінету Міністрів України);

– здійснення касових операцій (покриття витрат на службові відрядження за кордоном у межах норм; перерахування за кордон пенсій, стипендій, аліментів у порядку, передбаченому угодами по неторгових платежах з відповідними країнами; репатріація капіталу, що належить іноземному інвестору, інвестованого в економіку України, або прибутків на цей капітал; інші цілі, передбачені чинним законодавством). При цьому комісійна винагорода бірж не може перевищувати 0,1%, а винагорода банків 0,05% (включаючи операційні витрати) від суми за кожною угодою.

Установою банку для ДПА України складається реєстр клієнтів, які придбають іноземну валюту, де, крім усіх реквізитів клієнта, вказують дані про керівника і головного бухгалтера, включаючи їх ідентифікаційні коди (постанова Національного банку України від 21.09.98 № 382). Перелік підготовки документів, необхідних для покупки іноземної валюти на УМВБ або КМВБ, а також оплати платіжних доручень в ВКВ (1 група класифікатора іноземних валют) для виконання зобов’язань перед нерезидентами як за рахунок власних коштів, так і куплених на біржах, розроблений і затверджений НБУ, ДПА України і Держмитслужбою України.

Банк приймає до виконання заяву клієнта на придбання на УМВБ іноземної валюти тільки під зареєстрований у цьому банку контракт на імпорт товарів (робіт, послуг) і за наявності необхідної суми на поточному рахунку клієнта на момент складання угоди про придбання іноземної валюти. Проте за відсутності таких коштів в окремих випадках банк має право надати короткостроковий кредит.

Валюта, придбана на біржовому ринку через уповноважений банк для забезпечення зобов’язань перед нерезидентами, має бути перерахована за призначенням протягом п’яти робочих днів з моменту її зарахування на валютний рахунок резидента. У разі порушення зазначеного строку придбана валюта продається уповноваженим банком на валютній біржі протягом п’яти робочих днів. При цьому позитивна курсова різниця, яка виникла внаслідок здійснення такої операції, у розмірі 100% підлягає перерахуванню до бюджету, а негативна – відноситься на результати фінансово-господарської діяльності резидента (постанова Правління НБУ від 04.09.98 № 348 та від 21.09.98 № 382).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.98 № 1968 встановлено, що у випадку ненадходження резидентам валютних коштів у строки, визначені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», уповноважені банки протягом трьох банківських днів повідомляють про це Національний банк, орган державної податкової служби за місцем реєстрації резидента і відповідного резидента. Якщо резидент протягом трьох банківських днів не надасть банку документів, які підтверджують повернення валютних коштів або правомірність продовження строків їх повернення, уповноважений банк припиняє перерахування валютних коштів з рахунку резидента на користь нерезидентів.

У діяльності підприємств мають місце також операції по репатріації капіталу – вивезенню інвестором із України майна або валюти, що були ним інвестовані на території України, або суми прибутку на інвестований капітал. У бухгалтерському обліку на суму капіталу, що підлягає репатріації, роблять запис по кредиту рахунка 67 «Розрахунки з учасниками» в кореспонденції з дебетом рахунків:

40 «Статутний капітал» (у випадку репатріації раніше інвестованого капіталу);

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» (у випадку репатріації прибутку ла інвестований капітал).

Для придбання іноземної валюти з метою забезпечення репатріації капіталу підприємство подає установі банку документи, що підтверджують факт іноземної інвестиції і результати фактично одержаного прибутку на інвестований капітал, що підлягає виплаті інвестору (після сплати податків, передбачених законодавством).

Значне місце в бухгалтерському обліку займають операції по виявленню і відображенню курсових (валютних різниць). Курсові різниці по операціях з іноземною валютою визначаються як різниця між оцінкою валютних активів та пасивів на дату реєстрації їх в бухгалтерському обліку або на дату складання бухгалтерського звіту за попередній звітний період та оцінкою на дату фактичного здійснення розрахунку (надходження, сплати валютних коштів) або на дату складання бухгалтерського звіту за звітний період за курсом НБУ.

До найбільш поширених випадків виникнення курсових різниць належать:

- різниця між оцінкою дебіторської заборгованості за курсом на день її виникнення (виписки розрахункових документів, митного оформлення) і на день одержання грошових коштів;

- різниця між оцінкою кредиторської заборгованості на день її виникнення і на день погашення при придбанні товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг);

- погашення банківських кредитів – різниця між сумою на день одержання кредиту і на день його погашення;

- оплата виданих векселів – різниця між оцінкою кредиторської заборгованості, забезпеченою векселями, за курсом на день виписки векселя і на день погашення та ін. Згідно з національним Планом рахунків бухгалтерського обліку курсові різниці по операціях в іноземній валюті відображаються в складі операційної діяльності підприємства.

На суму позитивної курсової різниці роблять запис по кредиту рахунка 714 «Доходи від операційної курсової різниці» і дебету рахунків:

o 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (при надходженні валютних коштів від іноземних покупців і замовників за реалізовану продукцію, товари, роботи, послуги);

o 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» (при оплаті придбаних по імпорту товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг);

o 622 «Короткострокові векселі, видані в іноземній валюті», 512 «Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті» (при оплаті коротко- і довгострокових векселів, що були видані в іноземній валюті);

o 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті», 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті» (при погашенні коротко- і довгострокових кредитів, які були одержані в іноземній валюті) та ін.

Від’ємні курсові різниці обліковуються в складі витрати операційної діяльності підприємства і відображаються записом по дебету рахунка 945 «Втрати від операційної курсової різниці» в кореспонденції з кредитом рахунків:

o 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (при оплаті раніше одержаних по імпорту товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг);

o 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» (при надходженні валютних коштів від іноземних покупців за відвантажені по експорту товари, виконані роботи, надані послуги) та ін.

В аналогічному порядку обліковують різниці від переоцінки майна при складанні бухгалтерської звітності, тобто різниці між оцінками окремих видів майна по курсу іноземної валюти на дату реєстрації Їх у бухгалтерському обліку і на дату складання звіту. При цьому переоцінці підлягає не все майно підприємства, а лише так звані грошові (валютні) статті. У загальному вигляді такі статті характеризують готівкові грошові кошти і кошти, що підлягають до одержання або оплаті грішми. До грошових (валютних) статей належать: залишки грошових коштів на валютних рахунках і в касі підприємства, а також грошові кошти в дорозі; платіжні документи в інвалютах (векселі, чеки, акредитиви тощо); грошові документи в інвалютах (поштові марки, оплачені проїзні Документи, авіаквитки тощо); фінансові вкладення в цінні папери в Інвалютах (акції, облігації, сертифікати); дебіторська і кредиторська заборгованість в інвалютах (по розрахунках з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками тощо); заборгованість по кредитах банків та інших позиках в інвалютах. Тобто курсові різниці визначаються по сумах і операціях, що відображаються на рахунках: 302, 312, 314, 332, 334, 342, 362, 632, 502, 512, 602, 622, 48 та деяких інших. Необхідність переоцінки вказаних статей викликана тим, що в бухгалтерському балансі вони мають відображатись в сумах, що визначаються шляхом перерахунку Іноземної валюти в національну валюту (гривню) за курсом НБУ на дату складання звітності.

Відповідно до п.п.7.3.б ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, які знаходяться на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна чи негативна різниця між результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного капіталу, здійснюється по курсу за домовленістю сторін (засновників), але не нижче курсу, встановленого НБУ на дату складання установчих документів. Різниця між вартістю за курсом, передбаченим установчими документами, і вартістю за курсом НБУ на дату внеску коштів відображається в складі додаткового капіталу. При цьому роблять запис по дебету рахунка 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (на суму іноземної валюти за курсом НБУ на день зарахування) і кредиту рахунків:

o44 «Статутний капітал» (на суму іноземної валюти за курсом, що був передбачений установчими документами);

o42 «Додатковий капітал» (на суму різниці між вартістю валюти, передбаченої установчими документами, і її вартістю на дату внесення коштів).

Майно підприємств, придбане за рахунок коштів в інвалютах, при складанні звітності не переоцінюється (основні засоби, нематеріальні активи та інші матеріальні цінності). Не підлягають переоцінці також пасиви підприємств (крім кредиторської заборгованості в інвалютах і заборгованості по кредитах банків та інших позиках, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті). Тобто курсові різниці не визначаються по рахунках: 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 28 «Товари», 40 «Статутний капітал», 41 «Пайовий капітал», 42 «Додатковий капітал», 46 «Неоплачений капітал» та ін. Вони відображаються в поточному обліку і звітності в сумах, визначених перерахунком інвалюти в діючу на території України національну грошову одиницю України за відповідним курсом НБУ на дату зарахування цих активів і пасивів на баланс підприємства. Контроль за валютними операціями, які здійснюються резидентами і нерезидентами через уповноважені банки, забезпечують ці банки, а ДПАУ здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території України.

Згідно з Законом України «Про визначення розміру збитків, нанесених підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей» від 06.06.95 № 218 збиток, заподіяний працівниками, що виконують валютні операції, винними в розкраданні, недостачі валютних цінностей, а також втраті платіжних документів та інших цінних паперів в Іноземній валюті, визначається в сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день виявлення заподіяного збитку. Заборгованість підзвітних осіб у разі неповернення у встановлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службові відрядження, стягується в сумі, еквівалентній потрійній сумі вказаних валютних цінностей, перерахованій за курсом НБУ на день погашення заборгованості. Стягнуті суми передусім спрямовуються на відшкодування збитку, заподіяного підприємству, а решта суми підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому збиток, заподіяний працівниками підприємству, відшкодовується незалежно від притягнення винних осіб до карної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Уповноважені банки протягом робочого дня зобов’язані забезпечувати безперебійну роботу обмінних пунктів (як власних, так і своїх агентів на умовах, передбачених угодами), підкріплювати іноземною та національною валютами та здійснювати оперативний контроль за роботою обмінних пунктів. Недотримання розміру маржі, а також одностороннє здійснення тільки купівлі або продажу іноземної валюти протягом робочого дня розглядається Національним банком України як порушення уповноваженим банком вимог наданої йому ліцензії на здійснення банківських операцій з наступною забороною виконання відповідних операцій (щодо власних обмінних пунктів) або нездійснення банком функцій агента валютного контролю (щодо обмінних пунктів, які працюють на підставі агентських угод з цим банком) і застосуванням фінансових санкцій та забороною агентам займатися обмінними операціями протягом року (лист Національного банку України від 21.08.98 № 13-108/1439-6031).

1.3 Огляд літературних джерел

Основними документами, що визначають та регламентують грошовий облік в іноземній валюті є нормативно-правові акти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства тощо. Зокрема до таких документів можна віднести Наказ Державного казначейства України №96 від 27.05.2005, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 червня 2005 р. за № 651/10931 «Про внесення змін до Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті» [18].

Проблемам обліку господарських операцій, в тому числі в іноземній валюті присвячені численні публікації в збірниках наукових праць. Нам дуже імпонує думка к. е. н., доц. З.Л. Бандури зі Львівського НУ ім. Івана Франка, який наголошує на наявних проблемах інформаційного забезпечення обліку господарських операцій, та недоліки у чинному законодавстві та недосконалості системи організації бухгалтерського обліку головним чином внаслідок орієнтації більшості підприємств на правильність здійснення розрахунків з бюджетом з податків і обов’язкових платежів і менший котроль економічної складової господарських операцій [19]

У підручнику Сопка В. та Завгороднього В. розглядаються як об’єкти організації господарського обліку за умов сучасного розвитку економіки України, так і докладно висвітлюються відповідні предмет і метод, особливості технології облікового, контрольного і аналітичного процесів, питання організації праці, а також забезпечення (нормативно-правове, організаційне, інформаційне, технічне, ергономічне і т. ін.) процесів обліку, контролю та аналізу як функцій управління в разі автоматизованої обробки інформації [21]. Авторами докладно розкрито питання обліку грошових коштів в іноземній валюті з позицій стратегічного розвитку підприємств і організацій.

У періодичному виданні «Школа бухгалтера» низку матеріалів присвячено відображенню у бухгалтерському і податковому обліку, а також у первинних документах і облікових регістрах касових операцій у національній та іноземній валюті. Так, авторами узагальнено практичний досвід підприємств щодо використовують іноземну валюту в своїй діяльності. Зазначається, що нормативно-правова база з цього питання залишає бажати кращого (в Україні досі немає єдиного нормативного документа, який би регулював порядок обліку готівкової інвалюти, наприклад так, як стосовно готівкової національної валюти). Тож у бухгалтерів (касирів) виникає безліч запитань, на які вони не можуть знайти відповідей [24].

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено основні терміни та поняття, що використовуються під час управління, обліку та аналізу операцій з обігу грошових коштів в інземній валюті. Зокрема, таких як резиденти, нерезиденти, валютні цінності і, власне, іноземна валюта [14]. Так, в якості останніх визначення передбачає наступне.

Резиденти – юридичні особи і суб’єкти господарської діяльності України, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють господарської діяльності.

Нерезиденти – юридичні особи і суб’єкти господарської діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, які мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

До валютних цінностей чинне законодавство відносить іноземну валюту. Іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обороті і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обороту або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обороті, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Крім того, до валютних цінностей, які належать резидентам і нерезидентам – власникам валютних цінностей, віднесено також платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові і банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Ловінська Л.Г. у своєму підручнику дає уявлення про облік грошових коштів і дебіторської заборгованості, в т.ч. на рахунках у банку. Так автор вважає, що для зберігання вільних грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків кожному підприємству під час його організації відкривається в банку. Для його відкриття банку надаються такі документи: заява банківської форми, посвідчення про реєстрацію підприємства, статут, затверджений нотаріально і з відмітками податкової адміністрації і соціальних фондів (пенсійного, страхового, фонду зайнятості та фонду страхування від нещасних випадків), посвідчення про реєстрацію в статистичному органі; картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера, якщо він передбачений штатним розкладом. У разі відсутності призначеного головного бухгалтера підпис залишає лише керівник і ставиться на картці кругла печатка підприємства [36].

Колектив авторів на чолі з М.П. Войнаренко в своїй своїй публікації доводять необхідність взаємозв’язку з такими підсистемами управління: планування, контроль, регулювання, аналіз, оцінка [35].

Отже, бухгалтерський облік і його продукт, облікова інформація, зокрема в сфері обліку готівкових операцій в іноземній валюті, являють собою складову інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, у першу чергу є кількісною інформацією таких підсистем управління, як планування, контроль, регулювання, аналіз, оцінка. Таким чином, облік займає важливе місце в системі управління підприємством, тобто забезпечує на його основі органічний взаємозв’язок і взаємодію з усіма іншими підсистемами управління.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» – одне із найстаріших підприємств України. Завод заснований у липні 1896р. Протягом століття змінився вигляд заводу, що став сучасним підприємством; у цехи прийшла нова техніка; застосовуються новітні технології виробництва; змінилися кілька поколінь фахівців, що вкладають свою працю, знання та частку душі в продукцію підприємства. Але незмінними залишаються вікові традиції щодо випуску продукції, яка славиться по всій Україні завдяки старовинній класичній технології з унікальними рецептурами спиртових напоїв.

Організаційно-правова форма ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» – державне підприємство. Підприємство знаходиться в підпорядкуванні Державного управління справами. Визначення «державне» вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Тобто, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» є об’єктом права державної власності.

Підприємству як суб’єктові права майно належить на праві повного господарського відання. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном «на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства».

Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного господарського відання майном, то щодо нього діє спеціальна правова норма – правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. затверджені Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо. Підприємство має у власності майно, що враховується на його балансі, 6 розрахункових рахунків, може від свого імені здобувати й здійснювати майнові й особисті немайнові права, мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Загальне керівництво діяльністю ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», а також керівництво поточною діяльністю підприємства здійснюється одноособовим виконавчим органом – Генеральним директором. До компетенції Генерального директора підприємства належить: 1) без доручення представляти підприємство; 2) представляє інтереси підприємства у всіх українських та іноземних установах, підприємствах й організаціях; 3) укладає угоди від імені підприємства; 4) підписує трудові договори (контракти) із працівниками підприємства; 5) видає доручення; 6) видає накази й розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками підприємства. Організаційно-управлінська структура підприємства наведена у додатку А. Отже, Генеральний директор має 3-х заступників. Перший заступник гендиректора має повноваження та усі обов’язки гендиректора за відсутності останнього, в т.ч. йому підпорядковується директор Чуднівської філії. Крім першого є заступник з комерційних питань та заступник з питань безпеки та режиму.

Щодо стану трудових ресурсів на підприємстві, то можна сказати, що загальна кількість персоналу підприємства – 194 особи. Структураперсоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» представлена у табл. 2.1. Найбільшу питому вагу у структурі персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» складають працівники сфери виробництва (53%). Значну частку у структурі персоналу заводу займають ІТР (21%), адміністративний (12%) і обслуговуючий (11%) персонал.

Таблиця 2.1 Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

Структураперсоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за віком представлена у таблиці 2.2. Отже, за віковим складом на підприємстві переважають працівники від 20 до 30 років (39% від загальної кількості персоналу), за ними – у рівних кількостях (24% і 22%) – працівники від 30-40 та 40-50 років.

Таблиця 2.2 Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за віком

Структураперсоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за освітою представлена у таблиці 2.3. Отже, за освітою переважають працівники із середньою спеціальною освітою – 49%, проте великий відсоток і працівників із вищою освітою – 43%. Персонал підприємства загалом формується на базі молодих спеціалістів, які направляються на практику відповідними навчальними закладами і залишається працювати на підприємстві. Загалом плинність кадрів на підприємстві низька, так як люди вболівають за підприємство, тут створено хороші умови праці і відпочинку, гарантовано соціальний захист. Стимулювання праці загалом здійснюється наданням премій, у вигляді натурального стимулювання – виписка продукції підприємства працівникам підприємства, їх сім’ям. За відмінну працю видаються грамоти та матеріальна допомога. Для працівників підприємства працює їдальня, клуб.

Таблиця 2.3 Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за освітою

Підприємство постійно працює над підвищенням професійного рівня кадрів підприємства. Із числа інженерно-технічних працівників, робітників і службовців навчаються без відриву від виробництва 22 працівники. За 2008 р. підвищили кваліфікацію 7 працівників ІТП. За рахунок підприємства навчаються у ВУЗах і технікумах 18 чоловік, по цільових направленнях – 11.

Організаційна структура підприємства включає наступні відділи: 1) відділ кадрів; 2) юридичний відділ; 3) відділ охорони праці; 4) інженерна служба; 5) служба головного механіка; 6) служба головного технолога; 7) бухгалтерія; 8) планово-економічна служба; 9) відділ збуту і постачання; 10) відділ фірмової торгівлі; 11) господарський відділ. Організаційна структура ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» представлена у Додатку А. Окрему організаційну структуру має Чуднівська філія. Залишаючись одним з небагатьох державних підприємств лікеро-горілчаної промисловості, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в останні роки динамічно розвивається й постійно поліпшує свої ринкові позиції. Насамперед, завдяки сучасному менеджменту та модернізації виробництва. З 2001 р. на заводі почалася масштабна реконструкція: зведені нові цехи, склади, встановлено сучасне устаткування. Зокрема, проведена реконструкція купажного цеху, зроблена заміна технологічних ємкостей, упроваджена нова система водопідготовки. У 2003 р. введена в дію автоматична лінія по упакуванню готової продукції в термоусадочну плівку. У 2003-2004 рр. установлені додаткові системи фільтрації. В даний час проводиться робота з упровадження на заводі нової системи водопостачання й водопідготовки.

В асортименти продукції ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» входять особливі горілки, виготовлені по оригінальних авторських рецептах фахівців підприємства. Основними брендами «Житомирського лікеро-горілчаного заводу» є горілки: «Житомирський стандарт», «Чуднів», «Президентський стандарт», «Житомир сучасна», «Старий Житомир оновлена», а також горілки й гіркі настойки під торговельною маркою «Житомирська на бруньках»: горілка «Житомирська на бруньках класична», горілка «Житомирська на бруньках золота», гірка настойка «Житомирська на бруньках лагідна», гірка настойка «Житомирська на бруньках елітна», гірка настойка «Житомирська на бруньках мускатна», гірка настойка «Житомирська на бруньках журавлинова». Асортимент продукції підприємства представлений у прайсах – Додаток Б.

Висока якість і особливості продукції ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» відзначені багатьма українськими та закордонними нагородами. У 1995 р. продукція підприємства одержала Міжнародний приз «Gоld Gіоbе», а на Міжнародному конгресі в Парижі, у березні 1997 р. – Диплом і XX Міжнародний приз Європи за якість. На цьому ж конгресі завод було прийнято до Міжнародного Клубу Лідерів Торгівлі Європи. У 2001 р. продукція заводу в Парижі була відзначена Призом Нового Тисячоріччя «Золотий Приз Європи «За якість». Крім того, Житомирському лікеро-горілчаному заводу була надана честь виготовити горілку Президентська за замовленням Посольства США в Україні для прийому Президента США Біла Клінтона.

За горілку «Старий Житомир» підприємство одержало диплом 3-й ступеня в категорії «Горілки особливі» на виставці-ярмарку «Напої України» у конкурсі за найкращу якість продукції. У 1999 й 2000 рр. на Міжнародному дегустаційному конкурсі лікеро-горілчаних виробів ALKО+SОFT у Києві настоянка «Житомирська ароматна» зайняла 1 місце, одержавши диплом і Золотий Кубок. А особлива горілка «Замкова гора» нагороджена дипломом 3-го ступеня. На виставці «ALKО+SОFT 2002» отримані дипломи: 1 місце за горілку особливу «Поліський сувенір» й гірку настоянку «Житомирська ароматна»; 2 місце за горілку особливу «Дарунок України». У 2003 році за результатами професійного дегустаційного конкурсу на міжнародній виставці ALKО+SОFT у Києві гірка настоянка «Житомирська на бруньках лагідна» зайняла 1 місце, а особлива горілка «Житомирська на бруньках класична» нагороджена дипломом за 2 місце. У 2004 році ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» стало лауреатом конкурсу «100 кращих товарів України-2003» у номінації «Продовольчі товари» за виробництво гірких настойок і за горілку особливу «Житомирська на бруньках класична». Щодо економічних показників, то вони представлені у табл. 2.4. Отже, як видно з таблиці, обсяг товарної продукції в діючих оптових цінах підприємства за 2008 р. склав 60267,7 тис. грн., що більше показника за 2006 р. на 16211 (2006 р. – 44055,6 тис. грн.). Ріст склав 138,8%, а в цілому по галузі – 102, 4%, тобто темпи росту виробництва набагато випереджають темпи росту виробництва лікеро-горілчаних напоїв по підприємствах України. Обсяг товарної продукції в порівняно оптових цінах за 2008 р. склав 57688,9 тис. грн. проти 44808,6 тис. грн. за відповідний період 2006 р. Ріст за 3 роки склав 128,7%. За 2008 р. підприємство виробило 926,3 тис. дал. горілки та лікеро-горілчаних виробів, проти 709,1 за 2006 р., що на 217,2 тис. дал. горілки більше, ніж за аналогічний період 2006 р. Ріст склав 130,6%. На 212, 6 тис. дал. горілки більше за показник 2006 р. реалізовано лікеро-горілчаних виробів: 2008р. – реалізовано 925,4 тис. дал., 2007р. – реалізовано 824,1 тис. дал., 2006р. – реалізовано 712,8 тис. дал. Ріст склав 129,8%.

Таблиця 2.4 Економічні показники господарської діяльності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр.

Через мережу фірмової торгівлі, що нараховує 37 магазинів, реалізовано 169,2 тис. дал. (за 2006р. – 141,1 тис. дал.), що складає майже 18,3 всієї реалізації, а через дистриб’юторів – 756,2 тис. дал. або 81,8% загального обсягу реалізації. Товарообіг мережі магазинів фірмової торгівлі на 2008 р. склав 33863 тис. грн. проти 25955 тис. грн. за 2006 р. Ріст склав – 130,5%.

Збільшення обсягів виробництва і реалізації лікеро-горілчаних виробів досягнуто за рахунок подальшого просування на ринку алкоголю торгових марок «Житомирська на бруньках», «Житомир», «Старий Житомир», їх рекламної продукції, та за рахунок укладання договору на взаємовигідних умовах по розливу горілки «Калганофф» на орендованій лінії у ЗАТ «Рівнеголовпостач», яка була змонтована на базі філії підприємства в смт. Чуднів. В цілому за 2008 р. було виготовлено 38 найменувань лікеро-горілчаних виробів, в тому числі новий вид «Житомирська на бруньках ювілейна», у 2006 р. – 31 вид горілок та настоянок, у 2007 – 34.

Спирту етилового ректифікованого вироблено 446,2 тис. дал. проти 367,5 тис. дал. за 2006 р., що на 78,7 тис. дал. більше. Ріст склав 121,4%. Соків зброджених, спиртових вироблено 30,9 тис. дал., що менше показника 2006р. на 130,1 тис. дал. і складає 19,2% випуску 2006р. Пояснюється це проблемами із збутом соків на експорт, 90% яких експортувалось у Білорусь. Солоду житнього вироблено на 2008р. 2371,9 тонни проти 2286,0 тонни за 2006р. ріст – 103,8%. Подальше нарощування обсягів виробництва солоду обмежується виробничими потужностями.

Виробничі потужності по лікеро-горілчаному виробництву у звітному періоді використовувались на 92,6% проти 92,3% у 2006р. По спиртовому виробництву виробничі потужності використовувались за 2008р. на 77% проти 63,9% у 2006 р., по соковому виробництву – на 16,3% проти 84,6% у 2006р., по солоду житньому на 100% проти 100% відповідно у 2006р. За межі області реалізовано 294,0 тис. дал., що склало 31,8% від усієї реалізованої заводом продукції за 2008 р. Обсяг реалізації Житомирських горілок у загальному продажу лікеро-горілчаних виробів на території Житомирської області складає 88,3% проти 79,94% у 2006 р.

Підприємство на сьогодні працює успішно, має стабільну динаміку розвитку на протязі останніх п’яти років і гідно конкурує з великими горілчаними підприємствами недержавної форми власності – такими як «Немірофф», «Союз-Віктан». За 2008 р. підприємством отримано чистого прибутку 1685 тис. грн., проти запланованого на 2008 р. 1400 тис. грн., приріст чистого прибутку відносно планового показника за звітний період склав 285,0 тис. грн. Пояснюється це збільшення обсягів реалізованої продукції та товарів і проведеними заходами щодо зменшення статей собівартості реалізованої продукції. Крім того, згідно розпоряджень керівника Державного управління справами № 312, №313 від 07. 09.2008р. була проведена безоплатна передача оборотних активів управлінню адмінбудинками ДУС на 222,9 тис. грн., що в свою чергу зменшило чистий прибуток. Таким чином, залишаючись одним з небегатьох державних підприємств лікеро-горілчаної промисловості, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в останні роки динамічно розвивається й постійно поліпшує свої ринкові позиції.

2.2 Виробничо-економічна характеристика підприємства

Основні фінансові показники діяльності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» представлені у «Балансі підприємства» за 2006-2008 рр. (додаток Г) та у «Звіті про фінансові результати» за 2006-2008 рр. (додаток Д). Основне джерело доходів підприємства – виручка від реалізації продукції за основними видами діяльності (лікеро-горілчані вироби, спирт, солод, соки спиртові) та роздрібна і оптова торгівля. Дохід (виручка) від реалізації продукції за 2008 р. склав 288034,9 тис. грн. порівняно з планом 140000,0 тис. грн. (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 Динаміка структури доходу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в розрізі видів діяльності за 2006-2008 рр., тис. грн.

Ріст (+148034,9 тис. грн.) досягнуто в основному за рахунок збільшення обсягів реалізації лікеро-горілчаних виробів, солоду, роздрібної та оптової торгівлі товарами, як порівняно з планом, так порівняно з минулими роками.

Порівняно з планом доходи від оптової торгівлі значно зросли. Пояснюється це тим, що заздалегідь спланувати обсяги діяльності не можливо, так як ситуація залежить від кон’юнктури ринку, від змін в законодавстві, обмежень та інших чинників. В цілому отава торгівля – це додаткове джерело доходів підприємства. Ріст загального доходу вплинув і на збільшення проти плану на 109440,2 тис. грн. чистого доходу від реалізації продукції та чистого прибутку в цілому. Порівняльний аналіз доходів наведено в табл. 2.6. Інші доходи у 2008 р. на 5767,3 тис. грн. менші порівняно з 2006 р. так як у 2006р. було більше реалізовано валюти (експорт соків) та було реалізовано прирейкову базу, яка довгий час не використовувалась підприємством.

Пропорційно росту доходу (виручки) від реалізації продукції зросла і собівартість реалізованої продукції: за 2008р. вона склала 169413,7 тис. грн. проти запланованих 64012 тис. грн. Збільшення пояснюється ростом обсягів реалізації порівно з планом і 2006р., ростом цін на газ та іншу сировину і допоміжні матеріали, а також збільшення питомої ваги собівартості придбаних товарів по оптовій торгівлі.

Таблиця 2.6 Динаміка доходів ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

Аналіз собівартості реалізованої продукції свідчить про те, що за рахунок збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції порівняно з 2006р. і плановим показником та коригування деяких статей витрат, вдалося уникнути значного росту собівартості одиниці продукції (табл. 2.7).

Таблиця 2.7 Собівартість реалізованої продукції ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» в розрізі статей за 2006-2008 рр., тис. грн.

Виробнича собівартість лікеро-горілчаних напоїв в розрахунку на 1 умовну пляшку ємністю 0,5 л збільшилась порівняно з аналогічним періодом 2006 р. на 27,6 коп.: з 1,496 грн. до 1,772 грн. в основному за рахунок росту ціни на сировину і матеріали; на пляшку на 12,3 коп., спирт на 11,6 коп., газ на 2 коп. Зросла вартість етикетки на 9,0 коп. за рахунок збільшення питомої ваги у виробництві більш дорогих горілок («Калганоф», «Житомир сучасна» 0,75 л). Повна собівартість 1 л пляшки збільшилась на 16,1 коп. і склала за 2008 р. – 2,576 грн. проти 2,415 грн. за 2006 р. Збільшення повної собівартості сталося за рахунок росту виробничої собівартості, а саме – матеріальної частини витрат – спирт, пляшка тощо.

Собівартість одного декалітру спирту умовного збільшилась на 7,49 грн. з 21,58 грн. за 2006 р. до 29,07 грн. за 2008 р. це зумовлено ростом цін на зерно (від 526,58 грн. без ПДВ за тонну в 2006р. до 643,67 грн. за тонну у 2008 р.), електроенергію та паливо. Зросли також витрати на зарплатню і нарахування на неї. Собівартість 1 т солоду в 2008 р. збільшилась порівняно з 2006 р. на 172,56 грн.: з 1794,38 грн. до 1966,94 грн. за тонну за рахунок витрат на зерно, паливо та електроенергію, витрат на зарплатню і нарахування на неї. Собівартість 1 тонни вироблених напоїв ферментованих з вмістом алкоголю (соки спиртові та зброджені) за 2008 р. складає 2208,77 грн, за 2006 р. – 1445,68 грн. збільшення собівартості соків пов’язане із зменшенням обсягів виробництва на 80% в 2008 р. у порівнянні з 2006 р.

Не дивлячись на те, що зросли адмінвитрати у вартісному виразі: порівняно у 2006 р. на 453,4 тис. грн., їх величина в розрахунку на 1 умовну плашку зменшилась на 3,0 коп. В структурі адмінвитрат порівняно з 2006 р. зменшено витрати на поліпшення основних фондів, так як у 2006 р. було проведено ремонт адміністративного будинку. Зменшено витрати, пов’язані з використанням службових автомобілів – за рахунок зменшення їх кількості на 2 та зменшенням їх використання у комерційних цілях – доставка продукції малими партіями.

Збільшено витрати на оплату праці у зв’язку із збільшенням мінімальної заробітної платні в цілому по підприємству. Порівняно з планом адмінвитрати збільшено на 7,4% за рахунок збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції (на 30%). Витрати на збут в сумі зменшились порівняно з 2006 р. на 424,2 тис. грн. і в розрахунку на 1 умовну пляшку вони також зменшились на 8,5 коп. Причина цього – зменшення витрат на рекламу на 166,6 тис. грн. та інших витрат. Інші операційні витрати зменшились на 209,1 тис. грн. за рахунок зменшення обсягів реалізації іноземної валюти, склобою.

У 2008 р. була проведена безоплатна передача оборотних активів управлінню адмінбудинками ДУС на 222,9 тис. грн згідно розпоряджень керівника Державного управління справами № 312, № 313 від 07. 09.2008 р. Фінансові витрати збільшились за рахунок збільшення кредитних ресурсів, а відповідно і сплати відсотків за кредит та сплати винагороди та відсотків по договору фінансового лізингу на придбання лінії розливу. Інші витрати порівняно з 2006р. зменшились на 427,3 тис. грн, так як у 2006р. в них відображалась собівартість реалізованої прирейкової бази. Порівняльний аналіз витрат наведено в табл. 2.8.

Таблиця 2.8 Динаміка витрат ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», тис. грн.

Аналіз структури дебіторської заборгованості наведений у табл. 2.9. Дебіторська заборгованість за товари і готову продукцію на 01.01.2007 р. становила 16767,7 тис. грн., на 01.01.2009 р. – 16374,5 тис. грн., тобто зменшилась на 393,2 тис. грн. за рахунок проведених розрахунків за продукцію. Цьому сприяла належним чином організована робота по розрахунках з дебіторами. В середньому відстрочення складає 30-40 днів. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом зменшилася за звітний період з 14591,6 тис. грн. до 14058,5 тис. грн у 2008 р. Інша поточна дебіторська заборгованість збільшила з 2807,7 тис. грн. до 21509,4 тис. грн. за рахунок попередньої оплати за придбані матеріали та за рахунок того, що за відвантажені в кінці року товари на експорт розрахунки будуть проведені пізніше.

Таблиця 2.9 Структура дебіторської заборгованості ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр., тис. грн. на 01 січня

Розмір дебіторської заборгованості в цілому збільшився з 34312,6 тис. грн до 52088 тис. грн пропорційно росту обсягів реалізованої продукції і знаходиться в межах робочої заборгованості. Темпи росту дебіторської заборгованості менші (151,8%) за темпи росту чистого доходу від реалізації продукції (153,1%). Аналіз структури кредиторської заборгованості (табл. 2.10). Кредиторська заборгованість за товари і готову продукцію на 01.01.2009 р. збільшилась на 10211,1 тис. грн. з 22437,5 тис. грн. до 32648,6 тис. грн. у зв’язку із збільшенням об’ємів закупівель сировини і матеріалів пропорційно росту обсягів виробництва та за рахунок закупівлі товарів для експорту, розрахунки за які будуть проведені на початку 2009 р. Заборгованість за короткостроковими кредитами банків зменшилась на 170,3 тис. грн. за рахунок їх погашення. За розрахунками з бюджетом поточні зобов’язання зменшились на 4355,1 тис. грн з 6852,5 тис. грн. до 2497,4 тис. грн. за рахунок погашення векселів по сплаті акцизного збору.

Таблиця 2.10 Структура кредиторської заборгованості ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр., тис. грн. на 01 січня

Інші поточні зобов’язання збільшились на 3169,2 тис. грн. з 14869,9 тис. грн. до 18039,1 тис. грн. у зв’язку із різким збільшенням обсягів реалізації лікеро-горілчаних виробів і відповідно нарахувань акцизного збору за відвантажену продукцію. Всього поточні зобов’язання збільшилися за звітний період на 8209,8 тис. грн. Порівняльні дані по фінансовому результату наведені в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11 Динаміка фінансового результату ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр.

Порівняльні дані по оборотних активах (структура запасів) наведені в табл. 2.12. За звітний період запаси в цілому зменшились, при цьому в структурі запасів виробничі запаси зменшились на 133,7 тис. грн., незавершене виробництво зменшилось на 174,9 тис. грн., готова продукція збільшилась на 659,6 тис. грн. і запаси товарів, придбаних для реалізації зменшились на 14663,7 тис. грн.

Таблиця 2.12 Структура запасів ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», тис. грн.

Показники фінансової незалежності та структури капіталу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за період 2006-2008 рр. наступні (табл. 2.13). Коефіцієнт незалежності відповідає нормі, проте погіршився на 0,3. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу збільшився на 0,3, проте також відповідає нормі. Коефіцієнт фінансової стабільності відповідає нормі, проте менший на 2.13.

Таблиця 2.13 Показники фінансової незалежності та структури капіталу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр.

Коефіцієнт заборгованості не змінився, що свідчить про відсутність залежності підприємства від кредиторів, тобто про його фінансову стійкість. Коефіцієнт маневрування власного капіталу збільшився на 0,5. Аналіз даних свідчить про різке зростання значення цього показника у 2008 р., оскільки значна частина коштів була направлена на переобладнання виробничого устаткування. Динаміка показників ліквідності та платоспроможності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» період 2006-2008 рр. наступна (табл. 2.14).

Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов’язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Зниження коефіцієнта швидкої ліквідності на протязі 2006-2008 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів.

Таблиця 2.14 Показники ліквідності та платоспроможності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр.

Зростання коефіцієнта у 2008 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Період 2006-2008 рр. характеризувався зниженням значення цього показника. Зростання коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2008 р. Значення частки оборотних коштів в активах протягом 2006 – 2008 рр. залишалось на рівні приблизно 0,75.

Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості, у ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» переважають власні кошти. Це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність. Показники ділової активності дають змогу оцінити, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. Динаміка показників ділової активності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за період 2006-2008 рр. представлена у табл. 2.15.

Ефективність використання основних фондів характеризується показником фондовіддачі, який відображає, скільки реалізованої продукції припадає на одиницю коштів, вкладених в основні фонди. Зростання фондовіддачі ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів. Коефіцієнт обертання засобів свідчить про зменшення його значення на кінець 2008 р. у порівнянні з його значенням на початок 2007 р., що свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів.

Таблиця 2.15 Показники ділової активності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за 2006-2008 рр.

Показники рентабельності ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за період 2006-2008 рр. наступні:

1. Коефіцієнт оборотності активів – відношення чистого доходу до середньорічної вартості активів. Коефіцієнт оборотності активів збільшився порівняно з 2007р. з 1,2 до 2,72:

2007 р.: 73918,5 / ((57411,8+65564,1) = 1,2;

2008 р.: 190620,2 / ((65564,1+74830)/2) = 2,7.

2. Рентабельність активів засвідчила, що кожна гривня активів у 2008 році принесла підприємству прибуток 2,4 коп.:

2007 р.: (1048,3 / ((57411,8+65564,1)/2)) х 100% = 1,7%;

2008 р.: (1685 / ((65564,1+74830)/2)) х 100% = 2,4%.

3. Рентабельність капіталу дає можливість стверджувати, що на 1 гривню капіталу припадає 10,4 коп. прибутку:

2007 р.: (1048,3 / ((14207,3+15680,1/2)) х 100% = 7,0%;

2008 р.: (1685 / ((15680,1+16736,2/2)) х 100% = 10,4%.

4. Фондовіддача основних фондів дає можливість стверджувати, що на 1 гривню основних засобів отримано 27,6 грн. чистого доходу від реалізації:

2007 р.: (73918,5 / (5305,6+8093,2) /2) = 11,03 грн.;

2008 р.: (190620,2 / (5735,0+8093,2) /2) = 27,6 грн.

5. Витрати на 1 гривню реалізованої продукції склали:

2008 р.: 60517,0 / 73918,5 = 0,82 грн.

6. Рентабельність реалізованої продукції становила:

2008 р.: (13401,5 / 60517,0) х 100% = 22,1 %

Отже, протягом 2006 – 2008 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства. Загалом же можемо стверджувати про нормальний фінансовий стан підприємства і його платоспроможність.

2.3 Організація обліку і звітності на підприємстві

Однією з форм економічної діяльності України є зовнішньоекономічна. До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

- експорт та імпорт товарів (продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності й інших майнових прав, призначених для продажу), капіталів і робочої сили;

- надання послуг, у т.ч.: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експертних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних і т.п.;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна й інші кооперації з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання й підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- спільна підприємницька діяльність, включаючи створення спільних підприємств різних видів і форм власності, здійснення спільних господарських операцій, спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, «ноу-хау», торгових марок та інших нематеріальних об’єктів власності на території України і за її межами;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

- орендні, у тому числі лізингові операції;

- операції з придбання, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах і біржах, міжбанківському валютному ринку;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні й розрахункові операції; створення кредитних і страхових установ на території України і за її межами;

- організація діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, здійснюваних на комерційній основі за участю об’єктів зовнішньоекономічної діяльності, організація і здійснення оптової консигнаційної торгівлі на території України за іноземну валюту;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Іноземна валюта використовується як засіб платежу у розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торгового обороту. Порядок здійснення таких розрахунків встановлений законом України № 185/94 від 23.09.94 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (введений в дію з 5.10.94 р.).

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, в тому числі ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», відкривають валютні рахунки у комерційних банках, які мають ліцензію Національного банку України (НБУ) на ведення валютних операцій. Для цього необхідно мати такі документи:

1) оригінал або нотаріально засвідчену копію установчих Документів;

2) свідоцтво або розпорядження уповноважених органів Державної влади про реєстрацію підприємства;

3) свідоцтво регіонального управління статистики;

4) копію (нотаріально засвідчену) про реєстрацію у Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України;

5) копію інвестиційного свідоцтва Міністерства фінансів України для спільних підприємств з іноземними інвестиціями;

6) індивідуальну ліцензію НБУ на ведення торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті за умови здійснення роздрібної торгівлі;

7) договір про відкриття банківського рахунка;

8) дві картки із зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком.

Бухгалтерський обік валютних операцій у досліджуваному підприємстві ведеться в національній валюті України (гривнях) з виділенням в аналітичному обліку операцій в іноземній валюті. Для обліку специфічних операцій можуть відкриватися додаткові субрахунки із збереженням номерів діючого плану рахунків.

Основою для бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті є належним чином оформлені документи, їх можна поділити на такі основні групи:

- технічна документація – технічні паспорти машин і обладнання, формуляри й опис виробів, інструкції з монтажу, налагоджування, управління і ремонту;

- товарно-супроводжуюча документація – сертифікат про якість товару, відвантажувальна специфікація, пакувальний лист, комплектуюча відомість;

- транспортна, експедиторська і страхова документація – залізнична накладна та її копія – дублікат залізничної накладної міжнародного вантажного сполучення, квитанція залізничної накладної внутрішнього вантажного сполучення (вантажна накладна), коносамент, накладна автотранспортного, річкового й повітряного сполучень тощо, страховий поліс або сертифікат;

- складська документація – приймальний акт порту України на експортний товар, генеральний акт розвантаження пароплава з імпортними вантажами в порту прибуття України, докова розписка про прийняття вантажу на зберігання іноземним портом, варіант – документ іноземного комерційного складу, що містить розписку про прийняття товару на зберігання і заставне свідоцтво;

- митна документація – вантажна митна декларація, сертифікат про походження товару, довідки про сплату мита, акцизів і зборів, податку на додану вартість;

- документи по нестачах і псуванню товару -комерційний акт про нестачі, аварійний сертифікат;

- розрахункова документація – рахунок-фактура, розрахункова специфікація, переводний вексель (тратта);

- банківська документація – заява про переказ валюти, інкасові доручення, доручення про відкриття акредитива, чек, доручення на розподіл експортної виручки; виписки операцій по розрахунковому і валютному рахунках.

Для проведення розрахунків у вільно конвертованій готівковій валюті (за винятком російських рублів) і оформлення документів до банку, де відкрито рахунок ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», подаються такі документи:

- контракт або договір з нерезидентом, у якому передбачена повна або часткова оплата у готівковій вільно конвертованій валюті на суму, що перевищує 10 тис. дол. США;

- оригінали митних декларацій про вивіз з країни нерезидента до України вільно конвертованої валюти і довідки банку про зняття валютних коштів з рахунка нерезидента;

- підтвердження повноважень фізично? особи-нерезидента від юридичної особи-нерезидента відповідно до умов контракту або договору.

При наявності зазначених документів нерезидент здає до каси банку готівкову вільно конвертовану валюту для подальшого зарахування її на рахунок підприємства-резидента.

Наказом Міністерства фінансів України № 29 від 14.02.96 р. затверджено Положення про бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України № 268 від 05.12.97 р., яке визначає:

1. Порядок відображення у бухгалтерському обліку і звітності операцій з майном і обов’язками, вартість яких визначена в іноземній валюті для підприємств, установ і організацій, що є за законодавством України юридичними особами (крім банків), а також для їх філій, представництв, відділів та інших відособлених підрозділів, виділених на окремий баланс.

2. Бухгалтерський облік іноземної валюти, що знаходиться в установах банків, ведеться за новим Планом рахунків – на субрахунку № 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» і на субрахунку № 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті».

Субрахунки 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» та №314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» призначені для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в іноземній валюті.

Бухгалтерський облік готівки в іноземній валюті ведеться за новим Планом рахунків – на субрахунку № 302 «Каса в іноземній валюті». На підприємствах, де працюють операційні каси (продаж квитків, оплата послуг зв’язку, обмін валюти тощо), відкриваються субрахунки «Операційна каса в національній валюті» та «Операційна каса в іноземній валюті».

3. При здійсненні операцій з майном і обов’язками (основні засоби і нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети, сировина, матеріали, обладнання і товари, готівка у касі, кошти в дорозі, на рахунках в установах банків, грошові (проїзні квитки, путівки на лікування і відпочинок тощо) і платіжні (векселі, чеки, акредитиви) документи, фінансові вкладення, кошти в розрахунках з юридичними і фізичними особами, кредити банків, інші позики, активи і пасиви) їх вартість для відображення у бухгалтерському обліку підлягає перерахунку у грошову одиницю України за курсом Національного банку України.

4. Перерахунок у грошову одиницю України для відображення операцій у бухгалтерському обліку провадиться за курсом Національного банку України на дату здійснення операцій в іноземній валюті.

5. Перерахунок готівки, коштів в установах банків і в дорозі, грошових і платіжних документів, цінних паперів, коштів у розрахунках (включаючи кошти по обов’язках і позики) з юридичними і фізичними особами, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті здійснюється на дату здійснення операції в іноземній валюті, а також на дату складання бухгалтерської звітності

Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті відображено у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283-97-ВР від 22.05.97 р. ст. 7.3 підпункти: 7.3.1, 7.3.2, 7.3.3, 7.3.4, 7.3.5, 7.3.6.

6. Для складання бухгалтерської звітності перерахунок вартості (наведений у попередньому абзаці активів і пасивів) у грошову одиницю України, включаючи кошти, використовувані за межами України, здійснюється за курсом, що є останнім за часом котирування Національним банком України у звітному періоді.

7. Вартість основних засобів і нематеріальних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, сировини і матеріалів, обладнання і товарів, фондів спеціального призначення й інших активів і пасивів (що не наведені у 5 абзаці), використовуваних для ведення господарської діяльності в Україні та за її межами, при складанні бухгалтерської звітності оцінюється у грошовій одиниці України за сумою, вирахуваною за діючим курсом Національного банку України на дату здійснення господарської операції в іноземній валюті, з якою пов’язано зарахування цих активів і пасивів на баланс підприємства.

8. Перерахунок вартості активів і пасивів, наведених у попередньому абзаці, після відображення у бухгалтерському обліку у зв’язку із змінами курсу іноземних валют не здійснюється. Складність організації бухгалтерського обліку полягає не лише в переході до поширених за кордоном форм розрахунків, а і в необхідності відображати експортно-імпортні операції водночас у двох валютах: національній валюті України (гривнях) та іноземній (доларах, марках, рублях та ін.).

У регістрах бухгалтерського обліку (відомостях, книгах, журналах-ордерах) всі записи здійснюються в національній грошовій одиниці. При обробці первинних документів, вартісні показники яких вказані в іноземних валютах, працівники бухгалтерської (фінансової) служби підприємства можуть використовувати таку методику. Вартісні показники в іноземній валюті показують у чисельнику (наприклад, фіолетовою пастою), а у знаменнику – еквівалент цих вартісних показників у національній валюті за курсом Національного банку України на дату» визначену для перерахунку операцій в іноземній валюті (будь-якою, крім червоної, пастою).

Для спостереження за реальним станом активів і пасивів підприємства необхідно одночасно вести записи вказаних операцій у таких же регістрах, але з вказівкою назви іноземної валюти. Записи на валютному субрахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» здійснюються на підставі виписок установ банків і розрахунково-платіжних документів, якими оформлено списання і надходження іноземної валюти.

На валютний рахунок зараховуються суми в іноземній валюті з аналогічних рахунків інших власників в оплату куплених товарів і послуг. З поточного валютного рахунка переказуються за кордон суми в оплату товарів для погашення заборгованості. Валютна виручка незалежно від суми надходження підлягає зарахуванню на валютний рахунок.

Національний банк України визначає офіційний курс національної валюти (гривні) до долара США, німецької марки, російського рубля за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. До інших валют Національний банк України визначає курс гривні через крос-курси Франкфуртської валютної біржі і Московської міжбанківської валютної біржі.

До змін курсових різниць призводять зміни курсу валюти у період між датою здійснення господарської операції (або датою попереднього звіту) і датою розрахунку по обов’язках, що випливають з цієї операції. Курсові різниці визначаються за валютними активами і пасивами відповідно до Закону Україні «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996/XIV від 16 липня 1999 р.

До валютних статей (грошових) активів і пасивів ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» належать:

- залишки коштів іноземної валюти (у касі, на поточних рахунках в іноземній валюті в банках, в дорозі);

- платіжні документи в іноземних валютах – векселі, тратти, чеки, акредитиви та ін.;

- грошові документи в іноземних валютах – поштові марки, оплачені проїзні, лікувально-туристичні та інші документи, термін використання яких не настав;

- фондові цінності (цінні папери) в іноземних валютах – акції, облігації, сертифікати;

- кредити банків в іноземній валюті;

- дебіторська і кредиторська заборгованість в іноземних валютах стосовно юридичних і фізичних осіб.

Інші рахунки за статтями балансу (не валютні, не грошові) не перераховуються при складанні звіту-балансу (рахунки № 10, 12, 201, 203, 205, 207, 208, 22, 15, 26, 28, 79, 40, 83, 48), а показуються у бухгалтерському обліку і балансі в сумах, визначених шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом Національного банку на дату їх первісної оцінки.

9. Операції з курсовими різницями (згідно з Положенням про бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті, наказом Мінфіну № 29 від 14.02.96 р., абз. 9, зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України № 268 від 05.12.97 р.).

9.1. Різниця між оцінкою в українській валюті, наведеною у абз. 5, активів і пасивів, вартість яких виражена в іноземній валюті, вирахуваній виходячи з курсу Національного банку України на дату проведення розрахунків або на дату складання бухгалтерської звітності за звітний період, і оцінкою в українській валюті цих активів і пасивів виходячи з курсу Національного банку України на дату відображення їх у бухгалтерському обліку у звітному періоді або на дату складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період для потреб бухгалтерського обліку, вважається курсовою різницею.

9.2. Курсові різниці у бухгалтерському обліку і Звітності відображаються у тому ж звітному періоді, до якого належить дата розрахунку або за який складається бухгалтерська звітність.

Не нараховуються і не відображаються у бухгалтерському обліку до особливих вказівок курсові різниш на залишки валютних коштів, що знаходяться на заблокованих валютних рахунках підприємств і установ у Зовнішекономбанку колишнього СРСР.

9.3. Курсові різниці підприємствами й організаціями відображалися окремо на рахунку № 80 «Прибутки і збитки» у складі фінансових результатів від позареалізаційних операцій.

Записи операцій в регістрах бухгалтерського обліку на рахунках обліку активів і пасивів, вартість яких визначається в іноземній валюті, виконуються підприємством, організацією, установою, що здійснюють господарську діяльність в Україні та за її межами, у грошовій одиниці України.

Зазначені записи операцій з активами і пасивами, наведених у п. 5 цієї Постанови, виконуються у тій іноземній валюті, в якій здійснюються платежі.

Доходи і витрати в іноземній валюті, за якими формується результат від здійснення фінансово-господарської діяльності за межами України, визначаються у грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату здійснення відповідної операції в іноземній валюті або середній величині курсів. Середня величина курсів є результатом ділення добутку величин курсів Національного банку України і кількості днів їх дії у звітному періоді на кількість календарних днів у звітному періоді.

У зв’язку з тим що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України затримують продаж у зростаючих обсягах експортної валютної виручки та інших валютних надходжень, що спричиняє суттєве зменшення міжбанківського валютного ринку, Правління Національного банку України, керуючись Положеннями статей 6 та 11 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», видало постанову «Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб» № 349 від 4 вересня 1998 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України № 365 від 14.09.98 р., № 408 від 01.10.98 р., № 39 від 27.01.99 р., № 62 від 12.02.99 р., № 141 від 24.03.99 р.).

Правління, виконуючи конституційні зобов’язання Національного банку України щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України, постановляє:

Встановити, що на період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів – юридичних осіб підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України у порядку, встановленому Національним банком України.

Обов’язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України:

- що надходять у вигляді кредитів (позик, фінансової допомоги) від уповноважених банків та уповноважених кредитно-фінансових установ та ін.;

- що перераховуються на територію України з метою здійснення інвестицій та ін.;

- що надходять безкоштовно у вигляді добровільних пожертвувань та ін.

Розділ 3. Облік коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

3.1 Організація обліку та аудиту коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Порядок відкриття рахунків у іноземній валюті регулюється Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 № 527 зі змінами від 05.12.2001 (Постанова НБУ № 500).

Для відкриття валютних рахунків підприємства подають до банків такі документи:

o заяву на відкриття рахунка, підписану керівником і головним бухгалтером;

o копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нотаріально;

o копію статуту, засвідчену нотаріально;

o копію документа, що підтверджує взяття установи на податковий облік, засвідчену податковим органом;

o картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів установи надано право розпоряджатися рахунком та підписанням розрахункових документів;

o довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду.

Крім того, до банку додатково до зазначених документів подається ліцензія НБУ на право відповідної установи здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Паралельно з відкриттям поточного валютного рахунка банк відкриває транзитний валютний рахунок, на який зараховується виручка від надання послуг і надходження на рахунок інших коштів.

Уповноважені банки зобов’язані продавати на користь клієнтів без їхнього доручення до 50 % надходжень в іноземній валюті, що підлягають згідно з чинним законодавством України продажу на міжбанківському валютному ринку України, протягом п’яти банківських днів від часу зарахування таких надходжень на кореспондентські рахунки. Обов’язковий продаж експортних валютних надходжень упроваджено Постановою Правління Національного банку України від 04.09.98 № 349 з подальшими змінами та доповненнями.

Кошти в іноземній валюті, що підлягають обов’язковому продажу, зараховуються в повному обсязі на розподільний рахунок, з якого здійснюється їх перерозподіл:

50 % – до обов’язкового продажу;

50 % – на поточний рахунок власника коштів.

Обов’язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті, що надходять у розпорядження бюджетних установ та організацій у вигляді фінансової допомоги та добровільних пожертвувань.

Порядок використання благодійної допомоги у вигляді коштів у іноземній валюті одержувачами такої допомоги затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2000 № 542, згідно з якою іноземна валюта, що надійшла як благодійна допомога, використовується виключно на цілі, визначені іноземним договором:

oдля розрахунків з резидентами й нерезидентами за придбання товарів (виконання робіт чи одержання послуг) відповідно до законодавства;

oпродажу на міжбанківському валютному ринку для подальших розрахунків з резидентами за придбані товари (виконані роботи, отримані послуги);

oперерахування на власні рахунки в іноземній валюті, відкриті в уповноважених банках фізичним та юридичним особам, які потребують гуманітарної допомоги і яким її буде безпосередньо призначено.

Основною метою аудиту касових операцій в іноземній валюті є:

- перевірка стану збереження наявності коштів у касі;

- дотримання правил зберігання валютних коштів;

- організація ведення касових операцій згідно з чинним законодавством;

- перевірка своєчасності і повноти оприбуткування коштів;

- перевірка законності витрачання коштів за цільовим призначенням;

- перевірка правильності перерахунку іноземної валюти в національну за курсом, установленим НБУ на день перерахунку чи здійснення валютної операції;

- перевірка достовірності обліку та ефективності внутрішнього аудиту коштів.

Джерелом перевірки, контролю валютних коштів в касі є касові документи – прибуткові та видаткові касові ордери, журнали їх реєстрації, касові книги. Фактична наявність валюти в касі встановлюється за допомогою її повного перерахування за видами та перевірки на достовірність, на підставі яких складається акт інвентаризації наявності валютних коштів. За виявленими лишками або нестачами касир дає письмове пояснення. При цьому слід зазначити, що нестачі валютних коштів, цінностей відшкодовуються матеріально-відповідальною особою у трикратному розмірі згідно з Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей», затвердженим Постановою Верховної Ради України № 21895/ВР від 6.06.1995 р. зі змінами і доповненнями. Наявність валютних коштів у касі перевіряють окремо від наявності грошових коштів у національній валюті. Це ж стосується і перевірки касових документів.

Оскільки валютні операції мають таку особливість, як поява курсових різниць під час їх здійснення, особливо ретельно слід перевіряти правильність перерахування їх за курсом НБУ, установленим на дату перерахунку чи на дату виконання операції.

Після інвентаризації валютних коштів у касі необхідно зробити формальну перевірку касової документації, для того щоб з’ясувати:

- правильність ведення касової книги та відповідність записів у касовому звіті та касовій книзі;

- правильність оформлення прибуткових та видаткових касових ордерів, їх достовірність, законність, доцільність, економічну ефективність;

- достовірність записів у касовий звіт на підставі первинних документів;

- правильність складання журналу прибуткових та видаткових касових ордерів;

- наявність договору на повну матеріальну відповідальність;

- дотримання ліміту готівки в касі.

Перевіряючи надходження грошей до каси з валютного рахунку, потрібно звірити записи в касовій книзі, спеціальних заявках, касових ордерах та виписках банку, а також перевірити повноту і своєчасність оприбуткування валюти з банку. При цьому доцільність проведених операцій перевіряється наявністю розпорядчих документів. Перевіркою видаткових касових документів установлюється правильність списання і законність витрачання готівки в касі. Оскільки головним каналом руху готівкової іноземної валюти є видача коштів на закордонні відрядження, перевіряється наявність розпорядчих документів та правильність складання авансових звітів, відповідність сум, зазначених у них, даним виправдовувальних та розпорядчих документів, а також правильність арифметичних дій у них.

Правильність, повнота і своєчасність внесення готівки іноземної валюти в банк перевіряється через зіставлення записів у касовій книзі, видаткових касових документах, заявках на внесення готівки в банк та виписках банку. Особлива увага звертається на правильність арифметичних підрахунків у касових документах, виведення залишків на кінець дня в касовій книзі, правильність перенесення залишків з попереднього звіту в наступний як в іноземній валюті, так і в оцінці грошової одиниці України. Безготівкові валютні кошти підприємств зберігаються на рахунках у банках.

Завданнями перевірки операцій на валютному рахунку підприємств є:

- встановлення кількості відкритих і використовуваних рахунків для розрахунків та законності здійснення операцій за кожним із них;

- перевірка своєчасності, достовірності, законності та доцільності здійснення операцій з надходження та списання коштів;

- дотримання стану платіжної дисципліни за укладеними договорами;

- обґрунтованість отримання і використання кредитів та позик, своєчасності їх погашення.

Джерелами інформації для аудиторської перевірки є:

- виписки банків за валютним рахунком та додані до них документи (заяви на внесення та отримання готівки, копії платіжних доручень, заяв на акредитив, інкасових доручень, платіжних вимог);

- облікові регістри по рахунку 31;

- інші документи, в яких відображені операції, пов’язані з рухом коштів.

Аудитору необхідно з’ясувати насамперед, скільки і які рахунки в іноземній валюті має підприємство, а також правильність відкриття валютних рахунків згідно з законодавством і тільки тоді починати перевірку руху коштів за кожним із них.

Операції на рахунках у банку перевіряються за їх виписками, при цьому перевіряється їх наявність і правильність перенесення залишків зіставленням залишків на кінець дня та на початок дня за кожною наступною випискою. Зіставлення цих виписок та документів, що подаються разом з ними, а також записів у відповідних облікових регістрах дає можливість виявити порушення та зловживання.

Аудитором перевіряється достовірність, законність, господарська доцільність та економічна ефективність операцій на рахунку в іноземній валюті, а також правильність перенесення даних з виписок банку до журналу № 1 та відомості до нього. Доцільно проводити взаємозвіряння даних журналу № 1 з даними інших регістрів аналітичного та синтетичного обліку та перевіряти правильність арифметичних дій у журналі № 1 та відомості, що додається до нього. Значну увагу аудитор повинен приділити правильності складання кореспонденції за операціями на рахунках в іноземній валюті.

Як і під час аудиту касових операцій, під час аудиту операцій на рахунках в іноземній валюті необхідно простежити за правильністю відображення в обліку курсових різниць та правильністю паралельного обліку в різних валютах.

Слід зазначити, що з боку держави валютні операції підприємств контролюють банки, які їх обслуговують. Саме вони через зарахування всіх валютних надходжень на транзитний валютний рахунок здійснюють розподіл валютної виручки та продаж відповідної її частини. Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку проводиться за цільовим призначенням (за умови наявності зовнішньоекономічного контракту) і контролюється установами банків.

Облік продажу та купівлі іноземної валюти в банку ведеться підприємствами за рахунком 33 «Інші кошти» субрахунку 333 «Кошти в дорозі». Під час перевірки операцій з валютою аудитор з’ясовує:

- необхідність, законність, достовірність та доцільність придбання чи продажу валюти;

- умови придбання (продажу);

- повноту відображення витрат на придбання валюти (комісійний збір до пенсійного фонду);

- правильність документального оформлення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та відображення їх у регістрах бухгалтерського обліку;

- правильність складання кореспонденції рахунків, визначення результатів від продажу або купівлі іноземної валюти;

- правильність віднесення на валові витрати чи доходи сум, якими оперують у процесі купівлі-продажу іноземної валюти, а також правильність визначення балансової вартості іноземних валют.

За необхідності аудитор може проводити взаємозвіряння з банківськими установами, а також перевіряти достовірність документів, що підтверджують рух валютних коштів та договори зовнішньоекономічного призначення.

Під час аудиту наявності та руху валютних коштів основними нормативними документами, якими керується аудитор, є:

- інструкція № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затверджена постановою правління НБУ № 121 від 27 травня 1997 р. зі змінами і доповненнями;

- Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23 вересня 1994 р.. Порядок підготовки документів, необхідних для купівлі іноземної валюти на УМВБ і КМВБ, а також оплати платіжних доручень у ВКВ, затверджений Постановою Правління НБУ № 404 від ЗО вересня 1998 р.

Під час аудиту валютних операцій особлива увага повинна приділятись дотриманню чинного законодавства при їх здійсненні. Перевіряються всі валютні рахунки, відкриті підприємством у банках. Попередньо звіряються залишки на рахунках за виписками банку і за обліковими регістрами, а також обороти і залишки за рахунками в облікових регістрах і в Головній книзі. За наявності розбіжностей з’ясовуються їх причини.

Перевіряючи валютні операції, аудитор мусить знати, що вартість майна і зобов’язань, виражена в іноземній валюті, для відображення в обліку підлягає перерахунку в гривні за курсом НБУ на певну дату. Аудитор також повинен перевірити правильність відображення в обліку курсових і сумових різниць, повноту і своєчасність зарахування валютної виручки організацій-експортерів, для чого її суму порівнюють із вартістю експорту товарів.

Перевіряючи дотримання чинного податкового законодавства, аудитор контролює повноту, правильність і своєчасність розрахунків експертів за платежами до бюджету, надання ними податкових розрахунків і декларацій, правильність визначення податкової бази за митними платежами та іншими податками.

На завершення вивчається правильність відображення в облікових регістрах валютних операцій. Для цього з допомогою прийомів простежування і зіставлення записів в облікових регістрах за рахунком 31 з даними облікових регістрів за рахунками обліку матеріальних цінностей, витрат, розрахунків з’ясовуються зміст зроблених кореспонденцій рахунків, їх відповідність вимогам нормативних документів. Виявлені помилки аудитор реєструє в робочих документах. Типові помилки:

- відсутність платіжних документів, що підтверджують факт здійснення операцій чи неналежне їх оформлення;

- відсутність додатків до платіжних документів, які є підставою для виконання операції;

- перерахування авансів за безтоварними чеками без попереднього оформлення угоди та за іншими сумнівними операціями;

- невідповідність даних у платіжних документах даним виписки банку;

- некоректна кореспонденція рахунків з обліку банківських операцій, а також валютних операцій;

- неповне зарахування на банківські рахунки валютної виручки за експортними операціями;

- неправильний перерахунок курсу іноземної валюти в гривні за валютними операціями;

- порушення строків виконання зобов’язань за контрактами, у рахунок виконання яких підприємством здійснювалися авансові платежі за кордон у валюті.

Витрачання безготівкових коштів в іноземній валюті (в доларах США) здійснюється згідно з укладеними договорами на імпорт продукції у терміни, встановлені законодавством (з урахуванням термінів оплати зазначених у договорі). Записи за кредитом субрахунку 312 і 314, дані виписок банку та записи в інших регістрах бухгалтерського обліку збігаються, про що свідчить і наявність первинних документів – платіжних доручень (банківських переказів). Первинні документи заповнюються правильно, з дотриманням усіх вимог законодавства. Переоцінка валютних коштів на валютному рахунку здійснюється згідно з установленим НБУ офіційним курсом іноземної валюти, записи виникнення курсових різниць збігаються з даними банківських виписок.

Дані переносяться до регістрів синтетичного обліку, а курсові різниці нараховуються згідно з законодавством за діючим на день переоцінки офіційним курсом НБУ. Касове господарство на підприємстві ведеться відповідно до вимог чинного законодавства, спостерігається дотримання касової дисципліни та ліміту готівки в касі. Валюти в касі підприємства на момент здійснення аудиту касових операцій не було, що підтверджувалося касовою документацією.

Дані синтетичного обліку як за валютним рахунком, так і по касі в іноземній валюті за звітний період адекватно відображаються в балансі підприємства. Усі записи в первинних та зведених документах, які використовуються в бухгалтерському обліку, ведуться в національній та іноземній валютах паралельно.Перевіряються правильність заповнення довідки про декларування цінностей, доходів майна, що належать резиденту України і перебувають за її межами, декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і перебувають за її межами.

3.2. Характеристика господарських операцій та їх документальне оформлення

Для здійснення розрахунків за придбання товарів (робіт, послуг) одержувач благодійної допомоги надсилає до банку заяву та доручення на продаж іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з подальшим зарахуванням сум у гривнях на свій поточний рахунок.

Грошові кошти в іноземній валюті обліковуються окремо за кожною валютою, з переведенням у грошову одиницю України за офіційним обмінним курсом НБУ. З уведенням з 1 січня 2002 року в готівковий обіг євро відбувся обмін національних валют країн ЄС на євро. Обмін національних валют країн ЄС на євро здійснювався конверсією цих валют на євро та прийманням їх на інкасо в порядку, передбаченому Правилами здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою уповноваженими банками, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 25.03.96 № 68.

Відповідно до Наказу Державного казначейства України від 22.01.2001 № 3 «Про затвердження Порядку касового виконання державного бюджету за видатками», бюджетні установи можуть проводити видатки, передбачені кошторисами доходів і видатків, в іноземній валюті згідно з чинними нормативно-правовими актами України. Для погашення зобов’язань, узятих головними розпорядниками коштів в іноземній валюті, Державне казначейство перераховує цим бюджетним установам кошти в іноземній валюті на проведення видатків відповідно до затверджених кошторисів.

Використання готівкової іноземної валюти установами з власних поточних рахунків регулюється Постановою НБУ від 26.03.98 № 119 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України» з останніми змінами та доповненнями від 20.08.2001 № 357. Відпо- відно до зазначених правил використання готівкової іноземної валюти бюджетним установам та організаціям дозволяється для забезпечення витрат працівників установ на відрядження за кордон (оплата добових, витрат, пов’язаних з найманням житлового приміщення, оплатою готелю, бронюванням місць у готелях, транспортних витрат). Видача готівкової валюти здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України про відшкодування витрат на відрядження за кордон.

Облік грошових коштів на рахунках у банку. Для зберігання вільних грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків кожному підприємству під час його організації відкривається в банкуи . Для його відкриття банку надаються такі документи: заява банківської форми, посвідчення про реєстрацію підприємства, статут, затверджений нотаріально і з відмітками податкової адміністрації і соціальних фондів (пенсійного, страхового, фонду зайнятості та фонду страхування від нещасних випадків), посвідчення про реєстрацію в статистичному органі; картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера, якщо він передбачений штатним розкладом. У разі відсутності призначеного головного бухгалтера підпис залишає лише керівник і ставиться на картці кругла печатка підприємства.

Поточному рахунку кожного підприємства банком присвоюється номер (код), який потім проставляється на всіх документах, якими оформлюються господарські операції за цим рахунком. Може бути відкрито два і більше поточних рахунків, кожному з них присвоюється окремий номер, а один з них є основним. У разі наявності двох і більше поточних рахунків в національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів повинен визначити один основний.

Безготівкові розрахунки оформляються такими бухгалтерськими документами банківської форми: платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, платіжними вимогами, заявами на акредитив, розрахунковими чеками, векселями. Для одержання готівки з поточного рахунка оформлюється грошовий чек, а для внеску готівки – об’ява на внесок готівки.

Після відкриття поточного рахунка банк видає (продає) підприємству чекову книжку, яка являє собою бланки суворої звітності і зберігається в сейфі як і готівкові гроші. Чек являє собою розпорядчий документ банку на виплату готівки. Виплата здій-

снюється суворо за цільовим призначенням коштів: на виплату заробітної плати, витрати з відрядження, на господарські потреби. До чека виписується корінець, який лишається при чековій книжці. Кожний бланк чека контролюється банком. Виправлення в ньому не допускаються, в разі допущення помилки зіпсований чек залишається при чековій книжці.

Об’ява на внесок готівки виписується в банку касиром чи іншою особою, що вносить готівку. Цей документ являє собою три частини однакової форми: одна повертається представнику підприємства як квитанція, що підтверджує одержання суми банком, друга частина залишається банку, а третя – повертається підприємству разом із випискою.

Виписка банку з поточного рахунка – це зведений документ грошових операцій. У ній зареєстровані всі операції, як безготівкові так і готівкові. Виписка надається підпри ємству щоденно або в інші терміни залежно від кількості операцій. В ній зазначаються дати на початок виписки і кінець, сальдо – також на початок і кінець виписки та всі операції за дебетом і кредитом.

Кожна одержана виписка повинна бути оброблена: перевірено сальдо початкове даної виписки з кінцевим попередньої, з’ясовано зміст кожної операції і проставлено кореспондуючі рахунки, проведено арифметичну перевірку правильності оборотів і визначення кінцевого сальдо. При визначенні кореспондуючих рахунків слід мати на увазі, що суми проставлені у виписці за дебетом, означають кредит і навпаки. Це пояснюється тим, що банк дає виписку з свого рахунка, який для банку є пасивним.

Виписка банку служить основою для бухгалтерського обліку грошових коштів на поточному рахунку.

Для бухгалтерського обліку наявності та руху грошових коштів на поточному рахунку в національній валюті призначений рахунок 131 «Поточний рахунок в національній валюті». Він активний, призначений для обліку засобів господарства, основний, грошовий. За дебетом цього рахунка ведеться облік надходження грошових коштів на поточний рахунок у національній валюті, а за кредитом – списання перерахованих та виданих грошових коштів із поточного рахунка.

Найбільш розповсюдженими типовими записами за рахунком 131 є:

Дебет 131 за кредитом рахунків:

36 – зарахування виручки від покупців за реалізовану продукцію і виконані роботи,

50 – зарахування довгострокової позики,

60 – зарахування короткострокової позики,

67 – надходження в уплату дебіторської заборгованості (наприклад, орендної плати та інше),

30 – надходження готівки з каси

та деякі інші.

Кредит рахунка 131 у дебет рахунків:

63 – оплата заборгованості постачальників за одержані матеріали та підрядчиків за виконані роботи,

64– погашення заборгованості перед бюджетом за податками,

65 – погашення заборгованості перед соціальними фондами,

685 – погашення кредиторської заборгованості,

30 – надходження готівки в касу

та інші.

При комп’ютерній формі обліку згідно з первинним документами видаються відомості за дебетом і кредитом рахунка 131 у розрізі кореспондуючих рахунків. В умовах ручної обробки інформації операції за дебетом рахунка 131 нагромаджуються у відомості № 2, а за кредитом рахунка 131 – в журналі-ордері № 2. В ці регістри операції записуються з виписок банку. Кожна виписка окремим рядком, при цьому операції з однаковою кореспонденцією рахунків підсумовуються.

Підприємствам, які мають у своєму грошовому обігу іноземну валюту, відкривається в банку поточний рахунок в іноземній валюті. Може бути відкритий для зберігання коштів в одній валюті (наприклад, доларовий рахунок, для зберігання франків, марок і т. д.) або ж у різних валютах.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж банку, де відкритий і основний поточний рахунок у національній валюті, для його відкриття потрібні тільки заява банківської форми і картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера. Якщо ж поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в іншому банку, для його відкриття потрібні всі ті документи, що й для відкриття поточного рахунка в національній валюті. Застосовуються й типові банківські документи для оформлення руху грошових коштів на поточному рахунку в іноземній валюті. Лише у виписці банку з поточного рахунка надходження і списання коштів відображається в національній та іноземній валютах за курсом Національного банку на день виписки. Оскільки курс валют змінюється, виникає необхідність відображення в обліку курсових різниць, що виникають з моменту здійснення господарської операції та її оплати, а також на звітні дати.

Для бухгалтерського обліку наявності та руху грошових коштів в іноземній валюті передбачений рахунок 132 «Поточний рахунок в іноземній валюті». Кореспонденція рахунків з руху грошових коштів в іноземній валюті аналогічна тій, що й за поточним рахунком у національній валюті. Курсові різниці, які виникають, обліковуються на рахунках:

– в разі зростання курсу гривні: кредит рахунка 714 «Дохід від операційної курсової різниці» (з операцій зв’язаних із операційною діяльністю) або кредит рахунка 744 «Дохід від поопераційної курсової різниці» (операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю);

– в разі спаду курсу гривні: дебет рахунка 945 «Втрати від операційної курсової різниці» (з операцій пов’язаних із операційною діяльністю) або дебет рахунка 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць (з операцій, пов’язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю).

Якщо 50 процентів грошової виручки, що надійшла від іноземного покупця, замінюється Національним банком на гривні (покупка валюти за курсом Нацбанку), то на рахунку 312 відкривається окремий аналітичний рахунок «Розподільчий валютний рахунок», на дебет якого зараховується вся виручка, а за кредитом по 50 процентів перераховується на дебет рахунка 311 і 312 . При цьому «Розподільчий валютний рахунок» закривається.

Для зберігання грошових коштів спеціального призначення можуть відкриватись в банку й інші поточні рахунки в національній або іноземній валюті. На цих рахунках обліковуються кошти, одержані на наукові дослідження, на сумісну діяльність.

Облік грошових коштів на інших рахунках ведеться на рахунку 313 і 314.

Облік безготівкових розрахунків при різних їх формах

У процесі господарської діяльності підприємство веде розрахунки з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками, соціальними фондами, бюджетом, банком та іншими дебіторами і кредиторами. Якщо розрахунки основані на русі запасів і робіт, вони називаються товарними, а розрахунки з бюджетом, соціальними фондами, банком та іншими підприємствами і організаціями – нетоварними.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків визначається інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 135 від 29 березня 2001 року. Інструкцією встановлені загальні правила, форми і стандарти безготівкових розрахунків для підприємств усіх форм власності, які проходять через банки.

Безготівкові розрахунки здійснюються за типовими банківськими документами на паперових носіях або в електронному вигляді. Передбачені наступні банківські документи, які визначають форму безготівкових розрахунків: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, акредитиви, розрахункові чеки, а також меморіальні ордери.

Платіжне доручення – це банківський документ, який виписується власником рахунка платника і містить розпорядження обслуговуючому банку про перерахування зазначеної суми на рахунок одержувача. У документі зазначаються реквізити платника: назва, ідентифікаційний номер, номер поточного рахунка, код (МФО) банку, а також аналогічні реквізити одержувача, сума (числом і буквами) та код і призначення платежу. Платіжними дорученнями оформлюються всі розрахунки з нетоварних операціях і більшості товарних.

Платіжне доручення приймається банком для виконання протягом десяти календарних днів із дня оформлення. Банк приймає до виконання платіжне доручення тільки в разі наявності коштів на поточному рахунку (якщо інше не передбачено договором із банком). Виняток становлять платежі, пов’язані з оплатою праці. Коли заробітна плата виплачується частково, то податки до бюджету та збори до державних цільових фондів перераховуються пропорційно виплаченій зарплаті.

Умовами договору з банком може передбачатись оформлення платіжного доручення в довільній формі. В цьому випадку банком складається меморіальний ордер у двох примірниках.

Платіжні вимоги-доручення застосовуються в разі оплати підрядчикам виконаних будівельних і ремонтних робіт, а також і деяких поставках. Включає цей документ дві частини: платіжну вимогу, яка заповнюється одержувачем коштів, потім платіжне доручення, яке заповнюється платником. Це комбінований документ, який передається платнику під час відвантаження продукції або виконанні роботи, послуги. Потім платник заповнює доручення на списання вказаної суми з його поточного рахунка. Якщо для повної сплати не вистачає коштів на поточному рахунку, в міру їх надходження виписуються платіжні доручення з посиланням на номер платіжної вимоги.

Платіжні вимоги , як банківський документ, застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів. Цим документом оформлюються примусові стягнення боргу на користь казначейства на підставі виконавчого документа, на підставі рішення податкового органу або арбітражного суду. До платіжної вимоги при цьому додається відповідне рішення, а банк приймає вимогу незалежно від наявності залишку для сплати на поточному рахунку. Часткова оплата оформлюється меморіальним ордером .

Акредитивна форма розрахунків передбачається окремим договором. Вона забезпечує безперечну оплату шляхом бронювання суми на окремому акредитивному рахунку. Такий вид акредитиву називається покритим. Його сума перераховується з поточного рахунка. Непокритий акредитив – це акредитив, оплата за який, при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника, гарантується за рахунок банківського кредиту.

Для оформлення акредитиву виписується і направляється банку заява на акредитив. Кошти заявника при цьому бронюються на аналітичному рахунку «Розрахунки за акредитивами» балансового рахунка № 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті». На суму виставленого (оформленого) акредитиву:

Д-т рахунка 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті»

(аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами»),

К-т рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті»

(при оформленні акредитиву за рахунок власних коштів),

К-т рахунка 60 «Короткострокові позики»

(при оформленні акредитиву за рахунок короткострокової позики).

Умовами акредитиву передбачається строк його дії і документи, за якими здійснюється оплата заборгованості з акредитивного рахунка. При поданні цих документів банк списує суму платежу одержувачу. В бухгалтерському обліку ця операція відображається:

Д-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»,

К-т 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті».

Після закінчення строку дії, передбаченого умовами акредитиву, невикористана його сума повертається, оформляється меморіальним ордером і зараховується на той рахунок, з якого був виставлений (оформлений):

Д-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті»,

Д-т 60 «Короткострокові позики»,

К-т 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» (аналітичний рахунок «Розрахунки за акредитивами»).

Аналітичний облік організується за кожним акредитивом окремо.

Розрахунки зі застосуванням розрахункових чеків використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб тільки з товарних операцій з метою скорочення розрахунків готівкою.

Для здійснення розрахунків платник одержує в банку чекову книжку, сума по якій бронюється на окремому рахунку. Сума зазначається в чековій книжці. Для проведення платежу виписується чек і передається одержувачу коштів, який пред’являє чек своєму обслуговуючому банку для зарахування на поточний рахунок. Термін дії чекової книжки – до одного року.

Розрахунки з застосуванням розрахункових чеків обліковуються на синтетичних рахунках аналогічно акредитивам, але із застосуванням окремого аналітичного рахунка «Розрахунки з застосуванням розрахункових чеків».

3.3 Синтетичний та аналітичний облік коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті бюджетні установи ведуть у тих самих класах рахунків, що й облік гривневих операцій за субрахунками, установленими Планом рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Основні бухгалтерські проведення з обліку операцій з іноземною валютою

Облік наявності та руху грошових коштів в іноземних валютах на валютному рахунку в банку ведеться на активному субрахунку № 318 «Поточні рахунки в іноземній валюті», підставою для записів у якому є виписки банків з валютних рахунків установи. Операції з руху коштів загального фонду державного бюджету в іноземній валюті оформлюються окремими меморіальними ордерами за видами валют – меморіальний ордер № 2, ф. № 381. Операції з руху коштів спеціального фонду в іноземній валюті оформлюються в меморіальному ордері № 3, ф. № 382.

Аналітичний облік операцій за кожною валютою ведеться на картках ф. № 292а або у книгах ф. № 292.

Облік готівкової валюти в касі ведеться на активному субрахунку № 302 «Каса в іноземній валюті». Для аналітичного обліку наявності та руху валютної готівки відкривається окрема касова книга, в якій ведеться облік за кожною валютою окремо. Меморіальні ордери № 1, ф. № 380 за касовими операціями стосовно кожного виду валюти складаються окремо.

Бухгалтерський облік операцій в іноземній валюті відображається в регістрах бухгалтерського обліку в національній валюті України перерахунком суми іноземної валюти за валютним курсом з одночасним відображенням операцій у іноземній валюті.

Перерахування операцій, виконаних у іноземній валюті в національну валюту України, проводиться на дату здійснення операції. Сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, надана іншій установі чи одержана від інших осіб, перераховується в національну валюту України з застосуванням валютного курсу на дату одержання авансу чи попередньої оплати (рис 3.1).

Рис. 3.1. Схема облікового процесу операцій з іноземною валютою

Статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи й зобов’язання, що будуть сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей, – монетарні статті, відображаються в національній валюті України з використанням валютного курсу на звітну дату. Курсова різниця визначається на дату здійснення операції та на звітну дату. Основні засоби, матеріали тощо (отримані безкоштовно) – немонетарні статті, що пов’язані з операціями в іноземній валюті, у національну валюту України перераховуються за валютним курсом на дату визначення справедливої вартості.

Курсова різниця відображається у складі власного капіталу як результат переоцінок і подається в обліку на субрахунку № 442 «Інша переоцінка». Від’ємна сума курсової різниці відображається за дебетом зазначеного рахунка, за кредитом субрахунках проводиться бухгалтерський запис у разі збільшення курсу.

1. Порядок застосування готівкових розрахунків з використанням іноземної валюти. Відповідно до ст. 2 Декрету №15-93, резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що перебувають за межами України. Використання коштів в іноземній валюті можливе шляхом застосування готівкового або безготівкового обороту.

Згідно з чинним законодавством, застосовуються різні нормативні документи залежно від: призначення операції; використання обраної форми розрахунків; максимальної суми наявних коштів; ситуації. Так, Постановою №1191 встановлено, що уповноважений банк може приймати від повноважного представника нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності в касу (для подальшого зарахування на розподільний рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту – суб’єкту підприємницької діяльності) готівкову вільно конвертовану валюту в сумі, яка не перевищує 10000,00 (десять тисяч) доларів США або еквівалент цієї суми в іншій вільно конвертованій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановлених НБУ на день здійснення такої операції. Проведення операції з валютною готівкою потребує надання законодавчо визначених додаткових підтвердних документів.

Згідно зі ст. 3 Декрету №15-93, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог і зобов’язань, якщо інше не передбачене цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суб’єкт підприємницької діяльності повинен отримати індивідуальну ліцензію НБУ. Використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу для фізичних осіб – нерезидентів або резидентів регламентовано Постановою №119. Визначено, що для цієї категорії готівкова іноземна валюта як засіб платежу застосовується у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також уповноважених представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти у чітко визначених законодавством випадках.

Готівковий оборот іноземної валюти на території України регламентується Постановою №119. Зокрема, встановлено, що готівкова іноземна валюта може видаватися:

для забезпечення витрат працівників на відрядження за кордон;

для забезпечення витрат працівників іноземних дипломатичних, консульських, торгових та інших офіційних представництв, міжнародних організацій і їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, і представництв юридичних осіб – нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності;

для забезпечення експлуатаційних витрат юридичних осіб – резидентів або постійних представництв юридичних осіб – нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують) для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг, аеронавігаційних послуг, митного і дорожнього збору, стоянки тощо);

для оплати роботи працівників – нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною особою – резидентом або представництвом юридичної особи – нерезидента);

для виконання статутної діяльності представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для покриття витрат, пов’язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину (купівля мігрантам квитків, оплата їх проживання в готелях і харчування в країнах, через які вони їдуть транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного бюро;

для відшкодування фізичним особам втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до невиконання юридичною особою – резидентом (або постійним представництвом юридичної особи – нерезидента), який надає послуги з оплатою в іноземній валюті згідно з чинним законодавством України, зобов’язань перед фізичною особою, що оплатила в іноземній валюті вартість послуги.

2. Операції з готівковою іноземною валютою, облік готівкової іноземної валюти в касі. Під операціями й обліком готівкової іноземної валюти треба мати на увазі операції з її отримання й оприбуткування в касу підприємства, видачі з каси, бухгалтерський і податковий облік готівкової іноземної валюти в касі. Виходячи з цього розглянемо операції та облік готівкової іноземної валюти в такому порядку: отримання й оприбуткування готівкової іноземної валюти в касу; ліміт каси в іноземній валюті; видача готівкової іноземної валюти з каси підприємства; курсові різниці, що виникають щодо готівкової іноземної валюти в касі; бухгалтерський облік іноземної валюти в касі підприємства; податковий облік іноземної валюти.

2.1. Отримання й оприбуткування іноземної валюти в касу підприємства. Отже, ми визначили цілі, на які підприємство може використати іноземну валюту. Наступним етапом буде оприбуткування іноземної валюти в касу підприємства. Як відомо, в касу гроші можуть надходити кількома шляхами: отримання готівкової іноземної валюти з банку; отримання готівкової іноземної валюти як виручки від реалізації; інші шляхи надходження іноземної валюти в касу підприємства (наприклад повернення авансу, виданого на відрядження). Розглянемо ці варіанти окремо.

2.1.1. Отримання готівкової іноземної валюти з банку. Постановою №527 визначено: банки відкривають поточний рахунок в іноземній валюті зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку юридичним особам і фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності. Поточний рахунок в іноземній валюті згідно з чинним законодавством відкривається підприємству або фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності (резидентам) для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України, в тому числі при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, у готівковій іноземній валюті. Таким чином, видачу юридичній особі готівкової іноземної валюти з поточного валютного рахунка у вільно конвертованій валюті здійснює уповноважений банк. Також уповноважений банк може видавати готівкову іноземну валюту юридичній особі і без наявності у неї поточного валютного рахунка.

Постановою №119 визначаються умови і порядок отримання готівкової іноземної валюти на території України. Найпоширенішими випадками є отримання готівкової іноземної валюти з поточного рахунка на відрядження і на експлуатаційні витрати за кордоном.

Готівкову іноземну валюту з поточного валютного рахунка у вільно конвертованій валюті уповноважений банк видає за наявності заяви юридичної особи – резидента (мається на увазі також підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи) або постійного представництва юридичної особи – нерезидента.

Заява на отримання готівкової іноземної валюти з поточного валютного рахунка на відрядження складається в довільній формі і повинна обов’язково містити такі дані: номер і дата наказу (розпорядження); прізвище, ім’я і по батькові особи, яка від’їжджає за кордон; термін перебування за кордоном; розрахунок витрат. Заява на отримання готівкової іноземної валюти з поточного валютного рахунка на експлуатаційні витрати за кордоном складається в довільній формі і повинна обов’язково містити такі дані: мета виїзду; прізвище, ім’я і по батькові особи, що вивозить іноземну валюту на експлуатаційні потреби; розрахунок витрат.

Готівкову іноземну валюту на експлуатаційні витрати транспортних засобів за кордоном уповноважений банк видає юридичним особам – резидентам або постійним представництвам юридичних осіб – нерезидентів, які займаються перевезенням вантажів і пасажирів за кордон власними (орендованими, зафрахтованими) літаками, суднами, автотранспортними засобами. Також подається доручення керівника підприємства працівнику на отримання коштів на відрядження або на експлуатаційні витрати в касі уповноваженого банку в усній або письмовій формі. Доручення теж складається в довільній формі.

Документи, що надаються для виплати іноземної валюти на відрядження за кордон, залишаються в уповноваженому банку. У разі якщо підприємство не має поточного валютного рахунка, то для отримання готівкової іноземної валюти необхідно подати ті ж документи, що і для отримання готівкової іноземної валюти за наявності поточного валютного рахунка. При цьому в заяві слід зазначити: замість номера поточного рахунка в іноземній валюті – номер поточного рахунка в національній валюті. В самій заяві вказати такий текст:

Зразок

«Просимо зняти з нашого поточного рахунка в національній валюті грошові кошти для придбання іноземної валюти в сумі 100,00 SD. Придбану іноземну валюту видати Воскобойнику Андрію Пилиповичу для витрат на експлуатаційні витрати відповідно до розрахунку витрат (розрахунок додається), а також згідно з розпорядженням керівника від 24.12.2009 р. №27. Період перебування Воскобойника А. П. за кордоном – з 02.01.2010 по 08.01.2010 рр. Вартість послуг банку просимо списати з нашого поточного рахунка в національній валюті».

При отриманні таким шляхом готівкової іноземної валюти необхідно пам’ятати, що до суми, знятої з поточного рахунка у національній валюті, буде входити: вартість іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі; вартість послуг банку на придбання іноземної валюти; сума пенсійного збору (в розмірі 1% від вартості валюти, що придбавається), яка повинна бути сплачена при придбанні іноземної валюти. Отриману в банку таким шляхом готівкову іноземну валюту ми рекомендуємо оприбуткувати в касу підприємства. Надалі її можна відразу ж або через певний період використати за призначенням. Для оприбуткування інвалюти в касу потрібні такі документи:

1. Прибутковий касовий ордер (далі – ПКО) (додаток Б.1). Особливості заповнення ПКО: для оприбуткування готівкової іноземної валюти в касу підприємства не розроблено первинний документ. Тому підприємства вимушені використовувати бланк ПКО, розроблений для відображення операцій у національній валюті. Виходячи з цього при заповненні ПКО слід: у графі «Сума» зазначати цифрами суму, виражену в іноземній валюті, а через дріб – суму, виражену в національній валюті – за курсом НБУ на дату здійснення операції; літерами зазначати суму в іноземній валюті, із зазначенням суми у національній валюті і курсу НБУ на дату здійснення операції.

2. Копія доручення (розпорядження) (якщо доручення було надано в письмовій формі) керівника на отримання грошових коштів в інвалюті на відрядження або на експлуатаційні витрати в касі обслуговуючого банку. Цей документ, якщо він складається письмово, має довільну форму.

2.1.2. Отримання готівкової іноземної валюти як виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Такий варіант надходження готівкової іноземної валюти малоймовірний, але все ж таки можливий. Але для того щоб використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, потрібна відповідна ліцензія. Виходячи з цього підприємство, що приймає готівкову іноземну валюту в касу, мусить мати індивідуальну ліцензію (постійну або разову) НБУ на здійснення розрахунків у іноземній валюті. Адже якщо такої ліцензії немає, а готівкова іноземна валюта надійшла в касу, то договір, відповідно до якого здійснюються розрахунки, контролюючі органи можуть визнати недійсним. Якщо готівковою іноземною валютою розраховуються фізособи, то слід враховувати ось що: відповідно до Положення №119, вони можуть здійснювати такі розрахунки, тільки якщо не можуть обміняти іноземну валюту на національну валюту. Таке твердження відразу ж викликає безліч запитань: як пересвідчитися, що фізособа не може обміняти іноземну валюту на національну валюту? якщо все ж такий обмін валют не можна здійснити, то як надалі це можна підтвердити? і т. д.

У ситуації, коли фізособа розплачується готівковою іноземною валютою, рекомендується:

1. Якщо можливо, перенести сам факт розрахунку за надану продукцію (товари, роботи, послуги) до того моменту, поки фізособа не зможе зробити обмін валюти. Подальшою мотивацією може бути те, що фізособа розраховується за товари готівковою іноземною валютою, бо всі обмінні пункти (банки) вже не здійснюють обміну.

2. Якщо неможливо перенести операцію, то підприємству потрібні документи (їх копії), які опосередковано підтверджують, що фізособа не може здійснити операцію з обміну іноземної валюти на національну валюту. Наприклад, якщо це відряджений, який не може обміняти валюту через те, що виїжджає з населеного пункту, зніміть копію з його квитка, де зазначено час від’їзду автобуса (поїзда, літака). Надалі оприбуткування інвалюти відбувається так само, як і при операціях отримання іноземної валюти з банку.

2.1.3. Інші надходження інвалюти в касу підприємства. До інших надходжень інвалюти в касу підприємства можна віднести: повернення в касу наданих підприємством іншим юрособам (або фізособам) позик в інвалюті; повернення невикористаних підзвітних сум особою, що перебувала у відрядженні за кордоном; повернення в касу підприємства сплачених (як безготівковим, так і готівковим способом) авансів за продукцію (товари, роботи послуги), що придбавається, іншим юрособам або фізособам; і т. д. Усі ці надходження інвалюти в касу підприємства оформляються ПКО. При цьому касиру можуть бути потрібні додаткові документи, наприклад копія авансового звіту тощо

2.2. Ліміт каси в іноземній валюті. Ліміт залишків готівкової іноземної валюти в касі підприємства встановлює уповноважений банк. До розрахунку ліміту каси не включаються: кошти, що спрямовуються на виплату заробітної плати (за умови, що на підприємстві є працівники, які одержують зарплату в іноземній валюті); кошти видані на відрядження (крім коштів в інвалюті, за якими відряджена особа після свого повернення не відзвітувала в термін, визначений законодавством).

Ліміт каси для будь-якого підприємства визначають установи банків. Підприємства подають заявку-розрахунок в установу банку, в якій відкрито їх основні поточні рахунки в інвалюті. Заявку-розрахунок для встановлення ліміту залишку готівки підписують керівник підприємства, головний бухгалтер і обов’язково підтверджує керівник установи банку. Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації і зарахуванню на розподільний рахунок в інвалюті юридичної особи-резидента.

2.3. Видача іноземної валюти з каси підприємства.

2.3.1. Внесення готівкової іноземної валюти з каси підприємства в касу обслуговуючого банку для зарахування їх на поточний рахунок підприємства аналогічний тому, який використовується і для нацвалюти Видача інвалюти з каси підприємства для зарахування її на поточний рахунок в банку оформляється видатковим касовим ордером (далі – ВКО).

2.3.2. Розрахунки готівковою іноземною валютою за придбану продукцію (товари, роботи, послуги). Для того щоб використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, суб’єкти підприємницької діяльності повинні мати відповідний дозвіл (ліцензію). Індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій НБУ видає резидентам і нерезидентам на період, необхідний для здійснення таких операцій.

У Постанові №119 наведено перелік видів розрахунків, за яких може бути використано іноземну валюту як засіб платежу. Якщо підприємство здійснює такі розрахунки, то воно може отримати індивідуальну ліцензію НБУ на постійне здійснення таких розрахунків. Якщо у переліку немає здійснюваних підприємством розрахунків у іноземній валюті, то підприємство має: а) або здійснювати розрахунки у національній валюті; б) або отримати індивідуальну ліцензію в НБУ на здійснення разової операції. Надалі розрахунки в іноземній валюті за продукцію (товари, роботи, послуги), що придбавається, відбуваються в тому ж порядку, що і при розрахунках у національній валюті. Як і попередня операція, вона оформляється ВКО.

2.3.3. Інші видачі інвалюти з каси підприємства. До інших видач інвалюти з каси підприємства можна віднести: видачу інвалюти працівнику підприємства у підзвітну суму (наприклад для закупівлі продукції, на відрядні); видачу позик у іноземній валюті тощо. Незалежно від того, яка з цих операцій здійснюється, в касі підприємства оформлятиметься ВКО (див. вище).

2.4. Курсові різниці. Згідно з П(С)БО №21, курсова різниця – це різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах. Як випливає з самого визначення, загальна сума інвалюти, як і нацвалюти в касі підприємства, не змінюється – змінюються тільки вартість інвалюти, виражена в нацвалюті. Виходячи з цього можна зробити висновок, що курсова різниця – це тільки розрахункова величина, що не впливає на загальну суму коштів, що перебувають у касі підприємства.

Оскільки курсова різниця не впливає на суму коштів у касі підприємства, то можна зробити висновок, що і відображати її в первинних касових документах (таких як прибутковий касовий ордер і касова книга) не треба. Тоді виникає запитання: тож як слід відображати курсову різницю, що виникла? На наш погляд, курсові різниці треба відображати: у документах, затверджених самостійно підприємством. Розроблення і затвердження на підприємстві документа, в якому б відображалися додатні і від’ємні курсові різниці, не є обов’язковими. Але ми рекомендуємо зробити це, і ось чому.

Як відомо, при заповненні касової книги, в якій відображаються операції в іноземній валюті, необхідно, щоб сума, зазначена в графі «Залишок на початок дня», на дату заповнення касової книги збігалася з сумою, зазначеною в графі «Залишок на кінець дня», за попередній день. Оскільки в такій касовій книзі необхідно відображати суми не тільки у валюті, але й у гривневому еквіваленті, то при зміні курсу валют гривневий еквівалент може не відповідати вартості валюти в гривнях за новим курсом, встановленим НБУ. Виходячи з цього слід вносити корективи в дані касової книги на суму курсової різниці. Дані в касову книгу вносяться на підставі первинних документів. Для відображення курсової різниці таким документом може бути рекомендована нами «Картка обліку курсових різниць» (додаток Б.2). Дані такого документа потім відображатимуться в касовій книзі (додаток Б.3).

В узагальнюючих регістрах бухгалтерського обліку. Згідно з Наказом №356, дані по касових операціях відображаються в Журналі 1 і відомостях до цього Журналу 1.1, 1.2, 1.3. Для відображення операцій, здійснених в інвалюті, використовується Журнал 1 і відомості до нього, які заповнюють у валюті здійснення операцій. Для кожної інвалюти, в якій здійснювалися операції, ведеться Журнал 1 і відомості до нього, які позначають назвою валюти, в якій вони заповнюються.

2.5. Касова книга. Для кожної інвалюти, що перебуває в касі підприємства, ведеться окрема касова книга. Такий висновок можна зробити виходячи з норм Закону №996 статті 9:

«Інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного й аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків і платежів за кожною іноземною валютою окремо».

2.6. Бухгалтерський облік іноземної валюти в касі підприємства. Бухгалтерський облік готівкової іноземної валюти здійснюється на рахунку 3 класу 302 «Каса в іноземній валюті». До цього рахунка відкриваються субрахунки четвертого порядку на кожну іноземну валюту, що перебуває в касі підприємства. Наприклад:

3021 «Каса в іноземній валюті. Долари США»;

3022 «Каса в іноземній валюті. Євро».

По дебету рахунка 302 «Каса в іноземній валюті» відображається надходження іноземних коштів до каси підприємства, по кредиту – виплата (видача) іноземних коштів з каси підприємства. На підприємствах, де працюють операційні каси (продаж квитків, оплата послуг зв’язку, обмін валюти тощо), відкривається субрахунок «Операційна каса в іноземній валюті» в розрізі валют. Відображення в бухобліку курсових різниць залежить від того, яка це курсова різниця. Виходячи з природи курсових різниць їх можна поділити на операційну курсову різницю; неопераційну курсову різницю.

Згідно з П(С)БО 3, операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. Курсові різниці можна поділити і за результатами зміни вартості іноземної валюти: додатна курсова різниця; від’ємна курсова різниця. Виходячи з того, яка виникла на підприємстві курсова різниця, її облік може бути відображений на таких рахунках:

1. 714 «Дохід від операційної курсової різниці» – узагальнюється інформація про прибутки від позитивних курсових різниць по активах і зобов’язаннях підприємства, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства;

2. 744 «Прибуток від неопераційної курсової різниці» – узагальнюється інформація про додатні курсові різниці по активах і зобов’язаннях в інвалюті, пов’язаних з фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства;

3. 945 «Витрати від операційної курсової різниці» – ведеться облік втрат по активах і зобов’язаннях операційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до інвалюти (від’ємна курсова різниця);

4. 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць» – відображаються втрати по активах і зобов’язаннях неопераційної діяльності підприємства від зміни курсу гривні до інвалюти (від’ємна курсова різниця).

Якщо підприємство використовує рахунки класу 8, то курсові різниці слід відображати на рахунках 84 «Інші операційні витрати» і 85 «Інші витрати». Для всіх перерахованих вище рахунків, на яких відображаються курсові різниці, слід відкривати субрахунки порядку 4 на кожну валюту.

Розглянемо порядок відображення в бухгалтерському обліку касових операцій за інвалютою на прикладі, у тому числі курсових різниць в ДП ЖЛГЗ. Залишок іноземної валюти (долари США) на кінець попереднього робочого дня (05.01.2007 р.) – 200,00 SD, що становить 1059,64 грн за курсом НБУ 5,2982 грн за $1 на 05.01.2007 р. На 08.01.2002 р. курс НБУ – 5,2985 грн за $1. Виходячи з наведених даних відобразимо операції по рахунку 30 «Каса»:

Залишок іноземної валюти (долари США) на кінець попереднього робочого дня (05.01.р.) – 200,00 SD, що становило 1059,64 грн за курсом НБУ 5,2982 грн за $1 на 05.01.2002 р. На 08.01.2002 р. курс НБУ – 5,2980 грн за $1. Виходячи з даних прикладу відобразимо операції, які проходять тільки по касі ДП ЖЛГЗ:

08.01.2008 р. ТзОВ «Альфа» зробило розрахунок за відвантажену продукцію, сплативши в касу ДП ЖЛГЗ суму в розмірі 500,00 SD /2649,25 грн. Також 08.01.2008 р. ДП ЖЛГЗ здійснило розрахунок за відвантажену продукцію, сплативши в касу ТзОВ «Бета» в сумі 300,00 SD /1589,40 грн. Виходячи з даних прикладу відобразимо операції, які проходять тільки по касі ДП ЖЛГЗ:

2.7. Податковий облік іноземної валюти. Основним моментом у податковому обліку є відображення в ньому курсових різниць. Так, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону про прибуток встановлено, що з метою оподаткування будь-яка заборгованість в інвалюті, яка перебувала на обліку платника податків на кінець звітного періоду, перераховується в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим ним на останній робочий день звітного періоду. При цьому додатна або від’ємна різниця між результатом такого перерахунку і балансовою вартістю такої заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податків – кредитора або до валових витрат або валових доходів платника податків – дебітора за підсумками звітного періоду.

Принципи порядку оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті, встановлені п. 7.3 Закону про прибуток, і загальна концепція відображення в податковому обліку курсових різниць визначають, що такі різниці за будь-якою заборгованістю в інвалюті відображаються в податковому обліку платника за умови, що така заборгованість перебувала на обліку платника податків, тобто заборгованість, що виникла за операціями, доходи або витрати від яких збільшують валові доходи або валові витрати, або збільшують (зменшують) балансову вартість основних фондів або нематеріальних активів.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що курсові різниці в податковому обліку відображаються за наявності двох умов:

- заборгованість в інвалюті виникла за операцією, заздалегідь відображеною в податковому обліку платника податків;

- заборгованість в інвалюті погашається шляхом проведення розрахунків у іноземній валюті.

Водночас пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат не включаються суми коштів або вартість майна, які надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані таким платником податків, у тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи. Враховуючи вищезазначене, курсова різниця, нарахована на суму внеску до статутного фонду, отриманого від іноземного інвестора, не повинна відображатися в податковому обліку платника податків.

2.8. Регістри бухгалтерського обліку. Як зазначалося вище, регістри бухгалтерського обліку затверджено Наказом №356. Згідно з цим документом, облік грошових коштів здійснюється в Журналі 1 і відомостях до цього Журналу 1.1, 1.2, 1.3. Журнал 1 використовується для відображення оборотів за кредитом рахунків 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках», 33 «Інші кошти». У відомостях до Журналу 1 відображаються обороти за дебетом рахунків 30, 31, 33.

Записи в Журналі 1 і відомостях здійснюються на підставі первинних і зведених облікових документів (звітів касира і доданих до них прибуткових і видаткових касових ордерів, виписок банку і доданих до них документів тощо) в розрізі кореспондуючих рахунків в хронологічному порядку. Рекомендуємо вносити дані щодня. Можливим є накопичення даних про операції з коштами за кожен день попередньо у допоміжній відомості в потрібному аналітичному розрізі з подальшим перенесенням підсумкових оборотів за місяць до Журналу 1 і відомостей до нього.

Для відображення операцій, здійснених в інвалюті, використовують Журнал 1 і відомості до нього, які заповнюються у валюті здійснення операцій. Для кожної інвалюти, в якій здійснювалися операції, ведеться окремо Журнал 1 і відомості до нього, які відображаються назвою валюти, в якій заповнюються. Аналітичні дані про кошти в інвалюті наводяться в гривнях і одночасно у тій валюті, в якій здійснювалася операція в інвалюті. Виходячи з цього можна зробити висновок, що в журналі 1 і відомості 1.1 слід відображати дані тільки в іноземній валюті, а в аналітичних даних – в іноземній валюті і національній валюті. На кінець місяця виводяться залишки на відповідних рахунках у відомостях: усього за кредитом; усього за дебетом; сальдо на кінець місяця. Сальдо рахунків перевіряється з відповідними документами (звітами касира, виписками банку тощо). Для касових операцій використовують тільки Журнал 1, відомість 1.1 і відомість аналітичних даних до рахунків 30, 31, 33.

Висновки

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки в Україні зростає роль бухгалтерського обліку й економічного аналізу господарської діяльності підприємств усіх форм власності як складової частини системи економічної інформації й управління. Управління підприємством вимагає систематичної інформації про здійснювані господарські процеси, їх характер й обсяги, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їхнього використання, власного капіталу, зобов’язаннях та фінансових результатах діяльності. Основним джерелом такої інформації є дані бухгалтерського обліку, що встановлено Законом України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Розвиток господарських зв’язків в умовах ринку значно розширює кількість користувачів обліковою і звітною інформацією. Ними є не тільки працівники управління, безпосередньо пов’язані з підприємництвом, але і зовнішні користувачі інформації, що мають прямої фінансовий інтерес: банки – при ухваленні рішення про надання кредитів; постачальники – при укладанні договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей; інвестори, засновники, акціонери, яких цікавить рентабельність вкладеного капіталу і можливість одержання прибутків (дивідендів). Кошти необхідні для забезпечення єдності виробництва й обігу, опосередковують зміну форм руху авансованого капіталу з грошової в товарну, і з товарної в грошову

В умовах ринкової економіки найбільше ліквідна частина майна організації – безготівкові кошти, представляють її робочий капітал. Від його розміру і чіткої постановки бухгалтерського обліку залежить фінансова стійкість фірми, її платоспроможність. Завданнями обліку безготівкових коштів є:

1) повна і своєчасна реєстрація операцій, пов’язаних із рухом робочого капіталу на рахунках у банках;

2) контроль за наявністю коштів, їхньою цілістю і цільовим використанням;

3) повне, своєчасне і правильне відображення в облікових регістрах поточних операцій по надходженню і вибуттю даного капіталу;

4) контроль за дотриманням розрахунково-платіжної і кошторисної дисципліни;

5) правильне і своєчасне проведення інвентаризації операцій по рахунках у банках і відображення її результатів в обліку.

Вирішення цих завдань багато в чому залежить від чіткого дотримання таких основних принципів в обліку:

1) вільні кошти повинні зберігатися тільки в банку, а їх видача і використання здійснюються відповідно до цільовим призначенням;

2) платежі здійснюють у безготівковому порядку після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт і наданні послуг або одночасно з ними. Попередня оплата припускається лише у випадках передбаченим законодавством і обліковою політикою організації;

3) платежі здійснюються за згодою (акцептом) платника або по його дорученню, без згоди – тільки у випадку передбаченим чинним законодавством;

4) платежі здійснюються за рахунок власних коштів платника або за рахунок кредитів банку;

5) списання з рахунку коштів в обсязі, достатнім для задоволення всіх пред’явлених до організації вимог, здійснюється в порядку надходження розпоряджень клієнта й інших документів на списання;

6) недостатність коштів на рахунку організації для задоволення всіх пред’явлених вимог обумовлює списання цих засобів шляхом застосування встановлення черговості платежів.

Погашення вимог у порядку календарної черговості надходження документів передбачає задоволення цих вимог шляхом списання коштів, що відноситься до однієї черговості.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Закони України – К.: ВРУ. Інститут законодавства, 1997.

2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.99 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40.

3. Про Державний бюджет України на 2010: Закон України від 27.04.2010 № 2154-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 22, / № 22-23; № 24-25. – ст. 263.

4. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 37–38.

5. Про податок на додану вартість: Закон України від 22.05.97 // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 21. – ст. 156.

6. Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти: Закон України від 22.02.2000 // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 20. – ст. 148.

7. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 5.04.01 // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 137.

8. Про затвердження Інструкцій про службові відрядження в межах України та за кордон: Наказ Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 89.

9. Про затвердження Інструкцій про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова Правління Національного Банку України від 29.03.01 № 135.

10. Про затвердження Порядку бухгалтерського обліку та звітності в бюджетних установах гуманітарної допомоги: // Наказ ГУДКУ від 10.12.99 № 113 .

11. Про затвердження форм карток, книг аналітичного обліку бюджетних установ та порядку їх складання: Наказ Державного казначейства України від 06.10.2000 № 100.

12. Про операції по річному закриттю рахунків: Лист Державного казначейства України від 22.12.2000 № 07-04/1219-9396.

13. Про затвердження Порядку обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства: Наказ Державного казначейства України від 19.10.2000 № 103.

14. Про затвердження Інструкції про порядок використання обліку позабюджетних коштів бюджетних установ та звітності про них: Наказ Міністерства фінансів і ГУДКУ від 11.08.98 № 63

15. Про затвердження Інструкції про форми меморіальних ордерів бюджетних установ та порядок їх складання: Наказ Державного казначейства України від 27.07.2000 // Все про бухгалтерський облік. – 2000. – № 21.

16. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ та Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ: Наказ Міністерства фінансів України від 10.12.99 № 114 // Галицькі контракти. – 2000. – № 4.

17. Про затвердження Інструкції про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій // Офіційний вісник України. – 2000 р. – № 34. – Ст. 1469.

18. Про внесення змін до Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті. Наказ Державного казначейства України №96 від 27.05.2005 // Офіційний вісник України. – 2005 р. – № 24. – Ст. 1362.

19. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. Декрет Кабінету Міністрів України вiд 19.02.1993 № 15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – ст. 184.

20. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – ст. 28.

21. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, Постанова Правління НБУ №119 від 26.03.98 р.

22. Про затвердження Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Постанова Правління НБУ від 18.12.98 р. №527, зареєстрована в Мін’юсті України 24.12.98 р. за №819/3259.

23. Вплив змін валютних курсів. П(С)БО 21, затверджене наказом Мінфіну України від 10.08.2000 р. №193 і зареєстроване в Мін’юсті України 17.08.2000 р. за №515/4736.

24. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку. Наказ Мінфіну України від 29.12.2000 р. №356.

25. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні. Закон України від 16.07.99 р. №996-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – ст. 365.

26. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291, зареєстрована в Мін’юсті України 21.12.99 р. під №893/4186.

27. Звіт про фінансові результати. П(С)БО 3, затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. №87, зареєстроване в Мін’юсті України 21.06.99 р. під №397/3690.

28. Бандура З.Л. Інформаційне забезпечення управління витратами: необхідність, достатність, активізація за рівнями управління // Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету. – 2004. – вип. 14.1. – С. 220-224.

29. Ворончук П. Т., Онищук В. М. Довідник з питань бухгалтерського обліку. – К.: Україна, 1991.

30. Голов С. Ф., Єфименко В. І. Фінансовий та управлінський облік. – К.: Автоінтерсевіс, 1996.

31. Грабова Н. М. Теорія бухгалтерського обліку. – К.: А.С.К., 2001.

32. Джога Р. Т. Бухгалтерський облік в бюджетних установах: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001.

33. Кириченко А. Учет денежных средств в кассе. – Журнал «Бухгалтерский учет и аудит», 2001, №9, с. 12-21, №10, с. 13-26.

34. Кириченко А. Облік іноземної валюти в касі підприємства // Школа бухгалтера. – 2002. – № 2.

35. Коваленко Г., Самарченко Е. Наличное обращение: расчеты в кассах предприятия, через ЭККА и товарно-кассовые книги. – Днепропетровск, издательский дом «Владимир Дудник», 2000, 107 с.

36. Кужельний М. В., Лінник В. Г. Теорія бухгалтерського обліку. – К.: КНЕУ, 2001.

37. Матвеева В.О. Бюджетные организации: бухгалтерский учет и налогообложение. – Харьков: Фактор, 2001.

38. Павленко А. Ф., Чумаченко М. Г. Трансформація курсу «Економічний аналіз діяльності підприємств»: Науковий доклад. – К.: КНЕУ, 2001.

39. Романов А. Г. Кассовые операции: государственное регулирование и учет. – Харьков, 1999, 26 с.

40. Свірко С.В. Бухгалтерський обік і прийняття рішень у бюджетних організаціях. – К.: КНЕУ, 2000.

41. Система обліку в Україні: трансформація до міжнародної практики / За ред. М.П. Войнаренка. – К.: Наукова думка, 2002. – 718 с.

42. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: Підручник. — К.: КНЕУ, 2000. — 260 с.

43. Ткаченко І. Т. Звітність бюджетних організацій. – К.: КНЕУ, 2000.

Додаток А

Додаток Б

Шпоры по международной экономике

Валютні операції банку (на прикладі діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль")

Управління залученими коштами банку (за матеріалами ТОВ Банк "Фінанси та кредит")

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Шпоры по финансовому менеджменту

Экзаменационные вопросы по курсу "Международная торговля" \укр\

Облік та контроль фінансових результатів в умовах ТОВ "Клімат Індустрії"

Облік створення підприємства

Теоретичні основи вивчення сутності грошей

Моделювання ефективності комплексної системи захисту автоматизованих інформаційних ресурсів комерційного банку

Теоритичні основи бухгалтерського обліку

Суть і основи організації фінансів підприємства

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Экономическая система

Шпаргалки к госэкзаменам по Банковсому Делу