Курсовая работа: Контроль, ревізія і аудит операцій з основними фондами

Міністерство Освіти України

Донецький державний технічний університет

Факультет:Економіки і менеджменту

Кафедра:Бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота

на тему:

Контроль, ревізія і аудит операцій з основними фондами

Виконав:Бондаренко С. Ю.

Студент групи:УА 96в

Керівник:Кравчук Н. В.

Донецьк 2000 р.

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................. 4

1 ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОНТРОЛЮ, РЕВІЗІЇ І АУДИТУ В УКРАЇНІ.................................................................................... 5

1.1 Історичні аспекти розвитку контролю та ревізії........................ 5

1.2 Історичні аспекти розвитку аудиту........................................... 7

1.2.1 Виникнення аудиту.......................................................... 7

1.2.2 Розвиток науки про аудит.............................................. 10

1.2.3 Сучасні міжнародні аудиторські стандарти.................... 12

2 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ. 18

2.1 Основні задачі та джерела контролю і ревізії основних засобів 18

2.2 Контроль і ревізія основних операцій з основними фондами.. 22

2.3 Контроль і ревізія нарахування амортизації та переоцінки основних засобів..................................................................... 25

2.4 Контроль і ревізія ремонту основних засобів......................... 26

2.5 Оцінка технічного стану та ефективність використання основних засобів.................................................................................... 27

3 АУДИТ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ....................... 28

3.1 Задачі та джерела аудиту основних засобів............................ 28

3.2 Аудит надходження, вибуття і переоцінки основних засобів... 31

3.3 Аудит нарахування амортизації основних засобів.................. 35

3.4 Аудит обліку витрат на ремонт основних засобів................... 38

3.5 Аудит інформації про основні засоби у фінансовій звітності та примітках до неї...................................................................... 39

3.6 Типові порушення, які виявляються підчас аудиту основних засобів.................................................................................... 42

4 ДОКУМЕНТИ, ЯКІ СКЛАДАЮТЬСЯ ПІДЧАС ПРОВЕДЕННЯ РЕВІЗІЇ І АУДИТУ.................................................................................... 43

4.1 Документи щодо ревізії основних засобів............................... 43

4.1.1 Складання плану ревізії основних засобів...................... 43

4.1.2 Складання акту ревізії основних засобів........................ 46

4.2 Документи щодо аудиту основних засобів.............................. 49

4.2.1 Складання програми аудиту основних засобів............... 49

4.2.2 Складання аудиторського висновку................................ 52

ВИСНОВОК................................................................................... 54

ДОДАТКИ...................................................................................... 54

ВСТУП

Перехід України до ринкових відносин виявив необхідність створення нових економічних інститутів, регулюючих взаємовідносини різних суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких особливе місце займають інститути фінансового контролю. Але в умовах ринкових відносин і різних форм власності фінансово-господарський контроль діяльності підприємств набуває іншого змісту, оскільки виникла нова форма фінансово-господарського контролю - аудиторський контроль. Головною метою фінансового-контрольних інститутів в умовах ринкових відносин є забезпечення контролю за достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській і податковій звітності. При цьому дані про використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій суб'єктів господарської діяльності можуть бути з однаковим ступенем об'єктивності перевірені як контрольно-ревізійними службами, так і незалежним аудитом.

Взагалі, контроль як функція системи управління стосується соціального управління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави. За допомогою контролю держава захищає інтереси споживачів, перевіряє якість продукції, усіх видів обслуговування, забезпечує доступність і вірогідність інформації про кількість, якість і асортимент продукції, яка обертається на ринку. Також за допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення

Аудит, у свою чергу, виявляє недоліки в діяльності об'єкту, що перевіряється, він вказує керівництву на недосконалість окремих ланок його механізму. Суб'єкт управління використовує отриману від аудитора інформацію для прийняття ефективних управлінських рішень.

Але, аудиторська діяльність в Україні не має давніх історичних традицій і регулюється практично лише нормативним документами. У світовій же практиці аудиту, історія якого нараховує не один десяток років, накопичений вже багатий досвід у цій галузі, тому вивчення аудиту доцільно розпочинати з дослідження історії його розвитку та аналізу сучасних світових аудиторських стандартів і положень.

1 ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ КОНТРОЛЮ, РЕВІЗІЇ І АУДИТУ В УКРАЇНІ

1.1 Історичні аспекти розвитку контролю та ревізії

За історичними та географічними джерелами можна стверджувати, що ревізія та контроль мають, беззаперечно, багатовіковий період розвитку. Історики вважають, що поява першої контрольної служби відноситься приблизно до 4000 р. до н. е., коли древні цивілізації Ближнього Сходу почали створювати високоорганізовані держави і налагоджувати господарську діяльність. Подальший розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де о6лік вели на папірусі, а в подальшому – на папері. З самого початку уряди займалися обліком прибутків і витрат, збором податків. При цьому необхідно було встановлення контролю, метою якого було зменшення помилок і обману з боку некомпетентних або нечесних чиновників.

При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кошториси витрат та контролювати їх додержання господарюючими суб'єктами, що підтверджується документами (2500-2400 рр. до н. е.). Зокрема, внутрішній контроль існував на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Приймання робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спеціальною комісією.

У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Взагалі Вавилонія була першою державою, де було створене спеціальне законодавство (Закони Хаммураби, 2200-2150 рр. до н. е.). Отже, законодавче регулювання о6ліку було підпорядковане здійсненню безпосереднього контролю за діяльністю су6'ектів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.

В Іудеї о6лік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії з6ерігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш – запиши.

Державна система обліку династії Чжоу (1122-256 рр. до н. е.) в Китаї включала ретельно розроблений бюджет і аудит всіх урядових департаментів. У Римській республіці усі державні фінанси знаходилися під безпосереднім контролем Сенату, а державний бюджет перевірявся штатом аудиторів під спостереженням скарбника. Римляни практикували розділення обов'язків, роблячи відмінність між посадовими особами, які несли відповідальність за податки і витрати, і тими, хто мав справу з виручкою і платежами, і, подібно грекам, розробили складну систему перевірок і взаємних перевірок.

У Стародавній Греції особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна (інвентарю). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, за яких державі була вигідна нестача цінностей у матеріально відповідальних осіб. Проте важливо, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести велику заставу або представити впливових поручителів. Нестача цінностей покривалася із закладу або майна матеріально відповідальної особи або його поручителів, причому якщо нестача кваліфікувалася як розкрадання, то відшкодування її провадилося у десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Поняття раптової інвентаризації було чуже грекам. Більше того, ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, що потребують незалежного висновку аудитора.

Характерним є контроль за сплатою податків. Документи з сплати податків розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники у Афінах, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, отже, залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійного (позиційного) запису, який застосовувався на обліку та контролі.

3вітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність до аудиторського контролю, запровадженого у податкових органах України. В Афінах у V віку до н. е. звітність мала публічний характер. Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж шляхів. Народні Збори також контролювали прибутки і витрати держави, а його фінансова система включала урядових аудиторів, які перевіряли документи всіх посадових осіб після закінчення їх повноважень. У приватному секторі господарі майна саме проводили аудит своїх рахунків.

У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалюються о6лік і контроль господарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності.

В інших трактатах особлива увага приділялася ревізії, суть якої зводилася до зіставлення початкових залишків, зазначених у звіті, з вихідними на звітну дату.

Весь фінансово-господарський контроль, тісно пов'язаний із бухгалтерським о6ліком. Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереження і витрачання коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси о6'ектами контролю стають сировина та її витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Отже, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку, він поділяється на попередній, поточний та завершальний. З подальшим розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому та зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу.

1.2 Історичні аспекти розвитку аудиту

1.2.1 Виникнення аудиту

Поява інституту аудиторів пов'язана з тим, що по мірі розвитку господарської діяльності зросли вимоги до рівня незалежного контролю за якістю облікової інформації. У відповідь на це соціальне замовлення в Англії з'являється інститут контролерів (аудиторів), перша згадка про яких відноситься до 1299 року. Термін "аудит" виник не випадково - своє походження він бере від латинського слова auditor, що буквально означає "слухач". Це пояснюється тим, що у той час були відсутні будь-які стандартні облікові документи, а більшість посадових осіб того часу були малограмотні, отже й перевіряли аудитори здебільшого не самі письмові документи, а усні свідчення. Аудиторський висновок того часу починався словами: "вислухано аудиторами, що підписалися нижче".

Одна з найдавніших документованих згадок про незалежних перевіруючих (аудиторів) відноситься до середньовічної Англії, де феодали наймали незалежного ревізора (аудитора), щоб пересвідчитися, що данина, що отримується від фермерів, суворо відображала прибутки фермерів від їх маєтків. Істориками також був знайдений документ, який свідчив, що 24 березня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудиторів, які зобов’язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеді, Уельсі та ін., відмічати про всі зауваження щодо ведення рахунків. У XIII віці зустрічаються згадки про аудиторів і аудит як в Англії, так і в Італії, а французький твір про управління майном, написаний в тому ж сторіччі, рекомендував щорічно проводити аудит рахунків.

Аудит в Великобританії періоду Відродження заслуговує додаткової уваги. Потрібно зазначити, що аудит у цей час існував у двох видах. У містах аудит здійснювався публічно, в присутності правлячих посадових осіб і громадян і полягав в слуханні аудиторських звітів, які читав вголос скарбник. Аналогічним образом звіти про аудити гільдій заслуховувалися їх членами. Всі звіти, що даються аудиторами, можна прослідити до цієї первинної форми "аудиторського документа". Другим типом аудиту була детальна перевірка рахунків сплат керуючих фінансами великих маєтків по "дебету і кредиту" з подальшою "аудиторською декларацією", тобто усним звітом перед власником і радою керівників даного маєтку. Звичайно аудитор був членом ради і, отже, був передвісником сучасного внутрішнього аудитора.

Економічні зміни в період 1600-1800 рр., спричинили появу нових підходів до обліку. Вони ставили у вершину кута право власності на майно і калькуляцію прибутку і збитків в економічному значенні цього слова. Аудит також почав перетворюватися з процесу слухання в докладний аналіз письмової документації і дослідження підтверджуючих свідоцтв. У кінці XVII століття в Шотландії був ухвалений перший закон про заборону певним посадовим особам служити як міський аудитор; тим самим в Західному світі було введене сучасне поняття незалежності аудитора.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, звання аудитора було введене під час правління Петра I. Інститут аудиторів був введений в армії, де вони займалися справами, пов'язаними з розслідуванням майнових суперечок. Також були зроблені спроби організації освіти і здачі екзаменів аудиторами. Аудиторів в Росії називали присяжними бухгалтерами, однак визнання вони не отримали, хоч ревізори існували завжди. Але між аудитором і ревізором величезна різниця. Якщо ревізор - це очі і вуха начальника і проводить ревізію як би вертикально, по вказівці начальника, який йому платить, то аудитор працює зовсім по іншій схемі. Аудиторська перевірка - це перевірка, яку проводить незалежний експерт, тобто аудит - це перевірка по горизонталі. Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона дає наступне визначення: "За характером своїм посада аудитора поєднує у собі межі посад діловода, секретаря та прокурора". В умовах жорсткої централізованої державної влади російського монарха аудит перетворився в ще один з різновидів вертикального контролю. Тому ідея аудиту, як незалежного фінансового контролю не набула розвитку в Російській імперії.

Поштовхом до наступного етапу розвитку аудиту став закон про британські компанії, прийнятий в Англії у 1862 р. У ньому запропоновано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це зумовлено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію становило б певний ризик, бо нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недовіра акціонерів і кредиторів, з одного боку, і податкових органів - з другого, до достовірності бухгалтерських балансів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, котрі мали вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовірність. При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах акціонерів заслуховувався висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджувався і давалася оцінка діяльності правління товариства. Таким чином, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантом того, що підприємство має такий фінансовий стан, який був оприлюднений. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання про інвестування, спільну виробничу діяльність тощо.

Аудиторська служба швидкого розвитку набула у країнах з ринковою економікою. Вже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії було прийнято такий самий закон у Франції.

Аудиторська діяльність у США виникла під безпосереднім впливом британської практики аудиту. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, що регулював аудиторську діяльність. Тепер практично в усіх країнах світу з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своєю правовою і організаційною інфраструктурою.

У IXстолітті на території України, яка в той час входила до складу Російської імперії, також розпочався бурхливий розвиток приватної ініціативи, пов'язаний з створенням акціонерних товариств, в яких держава не приймала участі ні в управлінні, ні в капіталі, які потребували створення позавідомчого незалежного інституту фінансових контролерів.

У грудні 1894 р. російським бухгалтером П. Д. Гопфенгаузеном було запропоноване створення в Росії інституту присяжних бухгалтерів - за прикладом Англії. Відповідна доповідна записка була подана міністру фінансів С. Ю. Вітте. Була розгорнена бурхлива дискусія про цілі аудиту в Росії і про роль аудитора (присяжного бухгалтера) в господарському житті країни. Були складені проекти різних документів, однак російська бюрократія провалила всі ініціативи.

Надалі на території України були зроблені ще дві спроби створення інституту аудиторів - в 1912 р. і в 1928 р., але обидва рази ці спроби були невдалі. У перший раз - в зв'язку з початком Першої світової війни. У другий раз - в зв'язку зі згортанням НЕПа і остаточним зосередженням всієї господарської діяльності в руках єдиного власника - соціалістичної держави.

Сучасний аудит виник в Україні у зв'язку з необхідність здійснення незалежного контролю бухгалтерської звітності в недержавному секторі економіки (насамперед - для підприємств з іноземними інвестиціями), частка якого після здобуття Україною незалежності та переходу до ринкових відносин в економіці стала неухильно зростати.

Отже, у зв'язку з цим 22 квітня 1993 року в Україні був прийнятий закон "Про аудиторську діяльність", який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, та передбачав створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

1.2.2 Розвиток науки про аудит

Протягом багатьох років аудит існував практично без будь-яких належних методологічних основ, при цьому його функції зводилися лише до незалежної експертизи звітності.

Однак бурхливе зростання промисловості у XIX столітті, створення і функціонування акціонерних товариств, викликали необхідність розробки методологічних основ аудиторської діяльності.

Першим ідеологом і теоретиком аудиту був англійський вчений Лоуренс Робер Діксі (1864-1932), який в 1882 р. чітко визначив аудит як роботу, яка пов'язана з підтвердженням правильності і об'єктивності бухгалтерського балансу на основі перевірки документів і інвентаризації цінностей.

Л. Р. Діксі визначив наступні цілі аудиту:

1) виявлення фальсифікацій;

2) виявлення випадкових помилок;

3) виявлення недоліків в організації обліку.

Надалі положення Р. Л. Діксі набули подальшого розвитку у роботах А. Т. Ватсона В. Ф. Фостера, І. Ф. Шера, Р. Годдарда.

Наука про аудит бере початок з того моменту, коли Р. К. Маутц та Х. А. Шараф в 1961 р. сформулювали вісім постулатів аудиту :

I. Звітність повинна бути перевірена . Це означає, що аудитор не може дати висновку, якщо йому не були представлені усі необхідні документи, які відображають істотні аспекти діяльності організації.

II. Не треба передбачати конфлікту між аудитором і адміністрацією. Це означає, що між адміністрацією господарюючого суб'єкта, який перевіряється, та аудитором повинен бути встановлений довірчий контакт, що передбачає взаємну підтримку і допомогу. Цей постулат багато в чому й визначає відмінність ревізії від аудиту.

III. Фінансова звітність і підтверджуючі її документи не містять неточності і таємниць. Це означає, що за повноту, точність і правильність документації відповідальність несе клієнт, в іншому випадку адміністрація господарюючого суб'єкта свідомо фальсифікує дані не тільки для аудитора, але й для своїх акціонерів.

IV. Об'єктивність звітних даних прямо пропорційна ефективності внутрішнього контролю. Тобто цей постулат означає, що предметом аудиторської перевірки насамперед є система внутрішнього контролю, від стану якої прямо залежать: об'єм передбачуваної аудиторської роботи в даному господарюючому суб'єктові; допустимість заміни суцільних процедур перевірки на вибіркові; терміни проведення аудиторської перевірки.

V. Звітність повинна бути заповнена згідно з стандартами. Це означає, що для застосовності для різних господарюючих суб'єктів одних і тих же аудиторських процедур повинна бути забезпечена певна стандартизація звітності, всі відхилення від якої повинні бути об'єктом спеціальних аудиторських досліджень.

VI. Аудиторська перевірка не може бути останньою. Це означає, що після проведення даної аудиторської перевірки через певний час (як правило через рік) буде як мінімум ще одна. Отже, проводячи аудиторську перевірку, аудитор повинен усвідомлювати, що отримані ним дані і зроблені на їх основі висновки можуть бути предметом пильного вивчення при наступній аудиторській перевірці і не повинні бути поставлені під сумнів. Однак це положення має значення тільки в тому випадку, якщо відбувається регулярна зміна аудиторів (хоч би навіть і в складі однієї аудиторської фірми) при проведенні щорічних перевірок.

VII. Висновки аудитора залежать тільки від його компетенції. Це означає, що аудитор повинен бути незалежний в своїх висновках і оцінках, що на практиці скрутно, оскільки аудиторська діяльність - насамперед підприємницька діяльність, і рівень її оплати визначається угодою сторін, при цьому інтереси господарюючого суб'єкта, що перевіряється представляє його виконавча дирекція, яка в окремих випадках не зацікавлена у встановленні істинного становища фінансово-господарської діяльності організації.

VIII. Професійні обов'язки аудиторів повинні відповідати їх посадовому статусу. Це означає, що посада, яка займається аудитором в ієрархії аудиторської фірми (помічник аудитора, аудитор, старший аудитор, ведучий аудитор, головний аудитор, директор по загальному аудиту і інші аналогічні посади) повинна прямо залежати від його обов'язків.

Пізніш 8 аудиторських постулатів були доповнені двома новими постулатами.

К. Робертсоном був введений дев'ятий постулат аудиту:

IX. Корисність звітних даних прямо пропорційна ступеню їх перевірки. Це означає, що чим більше перевіряють звіт, тим корисніше інформація, яка використовується фахівцями.

Пізніш голландський вчений Т. Лімперг доповнив дев'ять постулатів аудиту десятим постулатом:

X. Висновок аудитора не може дати більше інформації, ніж саме аудиторське дослідження. Це означає, що, по-перше, не можна повністю покладатися тільки на аудиторський висновок, не знаючи аудиторського дослідження; по-друге, навіть в самому аудиторському дослідженні неминуче містяться помилки через присутність певного ступеню аудиторського ризику.

1.2.3 Сучасні міжнародні аудиторські стандарти.

У зв'язку з розвитком міжнародної господарської інтеграції з'явилася необхідність уніфікації аудиту в міжнародному масштабі. Оскільки аудитор підтверджує бухгалтерську звітність фірми, то партнери цієї фірми в інших країнах повинні бути упевнені в надійності цього підтвердження, від якого в кінцевому результаті залежить і їх підприємницька діяльність (чи інвестувати кошти в її акції і т.п.). Для цього усі господарюючі суб'єкти повинні бути упевнені, що для підтвердження їх звітності застосовуються стандартні прийоми і методи, які дали б змогу порівнювати їх звітність зі звітністю будь-якої країни світу. Цю задачу і виконують міжнародні аудиторські стандарти, які, не будучи нормативними документами і маючи статус рекомендацій, формують базові вимоги до якості та надійності аудиторської діяльності.

В умовах перехідного періоду до ринкової економіки в Україні відсутності національні стандарти аудиту, що враховують вітчизняні особливості. Маючи на увазі, що вітчизняні аудитори не мають ще значного професійного досвіду, а інтуїція взагалі не може бути об'єктивно оцінена, виникає гостра потреба в максимальному використанні в практичній аудиторській діяльності міжнародних стандартів, але при цьому повинна бути прискорена розробка вітчизняних аудиторських стандартів.

Розробкою міжнародних аудиторських стандартів займається Міжнародний комітет з аудиторської практики при Міжнародній федерації бухгалтерів, яка була створена в 1977 р. У цей час видані наступні міжнародні стандарти проведення аудиту (IAG):

IAG 1. Цілі та обсяг перевірки фінансових звітів . Стандарт визначає загальні цілі та обсяг перевірки, що проводиться аудитором, а також відповідальність керівництва об'єкта, що перевіряється за фінансові звіти.

IAG 2. Лист про згоду на проведення аудиту. У даному листі документально фіксується згода аудитора на зроблену пропозицію, уточнюється обсяг роботи, міра відповідальності і форма звітності.

IAG 3. Основні принципи проведення аудиту. Серед основних принципів проведення аудиту стандарт згадує наступні: сумлінність, об'єктивність, незалежність, конфіденційність, належна кваліфікація, компетентність, документування, планування.

IAG 4. Планування. Цей стандарт визначає процес планування і розкриває ключові елементи процесу планування.

IAG 5. Використання результатів роботи інших аудиторів . Стандарт застосовується у випадках, коли аудитор при перевірці консолідованої звітності використовує результати роботи інших аудиторів, що проводили перевірку філіали і підрозділів.

IAG 6. Вивчення і оцінка системи бухгалтерського обліку та відповідних засобів внутрішнього контролю в зв'язку з проведенням аудиту. У цьому стандарті розглянуті системи обліку, елементи, задачі і обмеження внутрішнього контролю, а також аудиторські процедури, призначене для вивчення і оцінки стану внутрішнього контролю.

IAG 7. Контроль якості аудиту. Цей стандарт розкриває відмінність між контролем окремих перевірок і загальному якістю контролю, який доповнює приватні види контролю, але не підміняє їх.

IAG 8. Дані аудиту. Під даними аудиту розуміються відомості, що отримуються аудитором при підготовці висновків, на яких засновується його висновок про достовірність фінансової звітності. Стандарт розглядає питання придатності цих даних і методів, за допомогою яких вони отримані.

IAG 9. Документація. У стандарті приведені відомості про типові форми і зміст робочих документів, що складаються або що отримуються аудитором.

IAG 10. Використання результатів роботи внутрішнього аудитора. У стандарті приведені процедури, які повинен враховувати аудитор при оцінці роботи внутрішнього аудитора, значна частина роботи якого повинна бути використана в ході аудиторської перевірки, здійснюваної зовнішнім аудитором.

IAG 11. Фальсифікація та помилки. Цей стандарт передбачає, що відповідальність за попередження фальсифікації та помилок несе керівництво підприємства, яке перевіряється. Однак аудитор повинен планувати свою роботу з урахуванням імовірності невиявлення помилок і фактів фальсифікації.

IAG 12. Аналітична перевірка. Цей стандарт містить опис процедур аналітичної перевірки та питання вивчення аудитором фактів незвичайних відхилень.

IAG 13. Висновок аудитора щодо фінансового звіту. Стандарт дає рекомендації відносно форми і змісту аудиторського висновку, що складається по підсумках аудиторської перевірки. Передбачені три форми висновку: беззастережне, з обмовками, та негативне. Передбачена також відмова у видачі висновку.

IAG 14. Інша інформація, яка входить до річного звіту. Стандарт передбачає, що крім фінансової звітності в ряді випадків аудитор зобов'язаний повідомляти про іншу інформацію, що складає річний звіт підприємства.

IAG 15. Проведення аудиту в умовах електронної обробки даних. Даний стандарт доповнює положення стандарту IAG 3. Основні принципи проведення аудиту і містить особливості аудиторських процедур, що застосовуються при перевірці автоматизованої системи обліку.

IAG 16. Комп'ютерні методи аудиту. У стандарті викладені рекомендації по автоматизації аудиторських процедур.

IAG 17. Зацікавлені сторони. Цим стандартом визначені процедури отримання необхідних і достатніх для проведення аудиту даних відносно існування зацікавлених сторін і операцій, що проводяться з ними.

IAG 18. Використання роботи експерта. У цьому стандарті наведені рекомендації щодо використання послуг експертів та пропозиції оцінки їх діяльності.

IAG 19. Аудиторська вибірка. Цей стандарт визначає як статистичні, так і нестатистичні методи вибірок, що використовуються підчас аудиторської перевірки.

IAG 20. Вплив електронної обробки даних на вивчення і оцінку системи обліку і відповідних засобів внутрішнього контролю. Стандарт присвячений вивченню і оцінці системи обліку та механізмів внутрішнього контролю в умовах автоматизованої обробки інформації і є доповненням до стандарту проведення аудиту IAG 15 - Проведення аудиту в умовах електронної обробки даних.

IAG 21. Датування висновку аудитора. Події після підписання балансу. Виявлення фактів після публікації фінансових звітів. Стандарт визначає порядок датування аудиторського висновку і відповідальність аудитора відносно подальших істотних подій, що відбулися після дати підписання балансу.

IAG 22. Пояснення керівництва. У стандарті даються рекомендації по використанню пояснень керівництва як дані аудиту і процедур, що застосовуються для їх оцінки і документування.

IAG 23. Діючі підприємства. Цей стандарт визначає особливості аудиторської перевірки підприємства, перспективи продовження дії якої в найближчому майбутньому знаходяться під питанням.

IAG 24. Спеціальні звіти аудитора. Стандарт визначає рекомендації по складанню звітів аудитора, що не відносяться до стандарту IAG 13 - Висновок аудитора по фінансових звітах.

IAG 25. Істотність та аудиторський ризик. Цей стандарт визначає, що істотність - це величина або характер помилок чи фальсифікації звітності, внаслідок чого при різних обставинах можуть бути зроблені невірні висновки. Аудиторський ризик визначається як можливість складання аудитором неправильного висновку.

IAG 26. Аудит облікових оцінок. У стандарті даються рекомендації по застосуванню процедур аудиту, що проводяться з метою отримання гарантії точності оцінок, які містяться в фінансовій звітності.

IAG 27. Вивчення перспективної фінансової інформації. У стандарті визначені випадки, коли аудитор повинен висловлювати свою думку про перспективну фінансову інформацію, що є прогнозом, заснованим на оптимальній оцінці або на прогнозі.

IAG 28. Відповідальність аудитора при першій перевірці фінансової звітності. У цьому стандарту розглядаються основні питання щодо відповідальності аудитора у випадку, коли фінансова звітність зазнає аудиторської перевірки уперше або не була перевірена аудитором у попередньому році.

IAG 29. Оцінки власного і контрольного ризиків та їх вплив на незалежні процедури. Цей стандарт містить вказівки щодо оцінки власного і контрольних ризиків та використанню цих оцінок для визначення аудиторських процедур.

Крім міжнародних стандартів проведення аудиту Міжнародним комітетом з аудиторської практики були розроблені стандарти щодо надання супутніх аудиторських послуг (IAG/RS):

IAG/RS 1. Основні принципи зобов'язань по використанню оглядів. У даному стандарті дані рекомендації по проведенню огляду і складанню відповідної звітності.

IAG/RS 2. Огляд фінансових звітів. Стандарт наводить процедури, які потрібно провести аудитору підчас перевірки фінансової звітності, а також форму та зміст звіту про цю перевірку.

IAG/RS 3. Зобов'язання щодо виконання узгоджених процедур. Стандарт розглядає випадки, коли аудитор зобов'язаний застосувати процедури, узгоджені з клієнтом, до окремих статей фінансових звітів або набору фінансових звітів.

IAG/RS 4. Зобов'язання по збору фінансової інформації. У стандарті наведені основні принципи виконання зобов'язань по збору фінансової інформації, види процедур, які повинні бути застосовані, форма і зміст звіту. Стандарт заснований на використанні аудитором результатів бухгалтерської експертизи.

У зв'язку з тим, що міжнародні аудиторські стандарти носять лише рекомендаційний характер, всі аудиторські фірми розробляють свої власні внутрішні аудиторські стандарти. Особливо це актуальне для нашої країни, в якій відсутні будь-які традиції не тільки приватного підприємництва, але й незалежного фінансового контролю, який здійснюється не тільки в інтересах держави, але й в інтересах власника.

Такі стандарти не оформляються у вигляді жорстко структурованих документів, але можливе їх існування у вигляді інструкцій, наказів, методичних розробок і т.п. Проте, щодо найбільш істотних питань, у вітчизняних аудиторських фірм вже сформувалися певні правила, які умовно можна назвати внутрішньофірмовими стандартами:

1.Визначення цілей угоди - попереднє планування аудиторської перевірки та формулювання її цілей і засобів для досягнення цього.

2.Огляд бізнесу - передбачається вивчення комерційної діяльності клієнта з обов'язковим урахуванням галузевих особливостей, а при необхідності - із запрошенням у якості експертів фахівців в даній галузі бізнесу.

3.Оцінка якості і ефективність системи внутрішнього контролю для розробки стратегії аудиту - оцінюється інформація, яка необхідна для розробки стратегії аудиту.

4.Оцінка можливого ризику - використовуючи відомості про клієнта та про стан системи внутрішнього контролю, визначається ризик як навмисної фальсифікації даних, так і ризик невиявлення помилок.

5.Визначення стратегії аудиторської перевірки - узагальнюються оцінки головних ризиків і визначаються необхідні аудиторські процедури.

6.План незалежних обстежень - визначається зміст, застосування і тривалість найбільш ефективних незалежних обстежень.

7.Оформлення аудиторського висновку - аудиторський висновок складається відповідно до результатів аудиторської перевірки.

Як правило,інформація про хід виробництва, поступає до особи що здійснює "нагляд і управління" через посередника, ведучого облік і збір цієї інформації. Отже, соціально-інформаційний процес завжди носить об'єктивно-суб'єктивний характер, що виражається у взаємодії суб'єкта-споживача і об'єкта-джерела інформації. При цьому джерело інформації переслідує і свої власні цілі, що повинен враховувати суб'єкт в процесі її збору. Адже якщо мети суб'єкта і об'єкта управління розходяться, якщо соціальна група або індивід, виступаюча як джерело інформації, не захочуть постачати суб'єкту управління об'єктивні дані про своє положення, вони можуть встати на шлях свідомої дезинформації, даючи спотворені або явно помилкові відомості.

Тому не випадково глосарій міжнародних термінів контролю трактує термін audit conclusion (виведення) як думка ревізора про міру надійності перевіреної інформації. Узагальнюючи сказане, можна визначити аудит як систематичний процес, що проводиться незалежною від зовнішніх чинників особою або групою осіб, заснований на результатах контролю інформації про діяльність ревізійної одиниці, з подальшим повідомленням результатів стороннім користувачам.

2 КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ

2.1 Основні задачі та джерела контролю і ревізії основних засобів

Економічний контроль повинен сприяти підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності.

Таким чином, контроль є системою спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результатів управлінського впливу на керований об'єкт та виявлення відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.

Контроль операцій з основними засобами може здійснюватися в рамках комплексної документальної ревізії або же в процесі проведення тематичної перевірки, але незалежно від цього процес контролю повинен здійснюватися в декілька етапів. У робітничому плані ревізійної бригади однією з перших процедур, що вимагають першочергового виконання, є проведення інвентаризації основних засобів на підприємстві, яке є об'єктом ревізійної перевірки.

Першочерговість проведення інвентаризації по відношенню до інших напрямків перевірки операцій з основними засобами пояснюється потребою в забезпеченні чинника раптовості. При цьому виключається можливість приховання порушень з боку осіб, що несуть матеріальну відповідальність за наявність та стан основних засобів.

По прибутті на підприємство ревізори повинні ознайомитися зі структурою основних фондів, організацією їх обліку та визначити осіб, що несуть відповідальність за цілісність основних засобів підприємства. Після цього переходять до безпосередньої перевірки операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю основних засобів та відбиття цих операцій у регістрах бухгалтерському обліку.

Підчас ревізії операцій з основними засобами повинні бути вирішені наступні основні задачі:

- перевірка правильності організації синтетичного і аналітичного обліку основних засобів підприємства;

- правильність оформлення операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю основних засобів;

- правильність нарахування амортизації основних фондів;

- дотримання правил переоцінки основних засобів і обгрунтованості її проведення;

- загальна оцінка ефективності використання основних засобів.

Джерелами ревізії основних засобівє:

- акти введення в експлуатацію основних засобів;

- акти прийому-передачі основних засобів;

- інвентарні картки основних засобів;

- інвентарні описи;

- порівняльні відомості;

- плани ремонту основних засобів;

- кошториси капітальних ремонтів;

- бухгалтерські довідки розрахунку амортизації основних засобів;

- регістри синтетичного і аналітичного обліку.

Інформація, яка необхідна для проведення ревізії основних засобів здебільшого міститься у аналітичних облікових регістрах. Аналітичний облік основних засобів на підприємстві повинен вестися по кожному інвентарному об'єкту за допомогою інвентарних карток обліку основних засобів (форма ОЗ-6) загальних для будівель, споруд, а також для обліку машин, обладнання, інструмента, виробничого, господарського та іншого інвентарю, і ОЗ-7 "Опис інвентарних карток обліку основних засобів" (для машин, обладнання, інструментів й інвентарю).

Інвентарний об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Для обліку і контролю збереження основних засобів кожному об'єкту, що поступив привласнюють інвентарний номер, який повинен бути позначений на ньому. Якщо об'єкт складається з відособлених елементів, то на кожному елементі ставиться номер ідентичний основному предмету.

Для аналітичного обліку основних фондів підприємство повинно використовувати стандартні документів, форми яких затверджені Держкомстатом України:

Форма ОЗ-1 "Акт (накладна) приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів" . Форма застосовується для зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів для обліку введення їх в експлуатацію, крім тих випадків, коли введення об'єктів в дію повинне оформлятися відповідно до існуючого законодавства; а також для виключення зі складу основних засобів об'єктів, що передаються іншому підприємству.

Ця форма також застосовується для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів одного підрозділу (цеху, дільниці, відділу) підприємства в інше і передачі основних засобів зі складу (із запасу) в експлуатацію.

При отриманні основних засобів акт складає комісія, призначена розпорядженням керівника підприємства. Акт складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт. Складання загального акту, яким на підприємстві оформляється приймання декількох об'єктів основних засобів, дозволяється лише при обліку господарського інвентарю, інструментів, обладнання і т.п., при умові, що ці об'єкти однотипні, мають однакову цінність і прийняті в одному календарному місяці.

Форма ОЗ-2 "Акт (накладна) приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів" . Ця форма застосовується для оформлення приймання основних засобів з ремонту, реконструкції та модернізацій і, відповідно, їх здача у ремонт, реконструкцію та модернізацію. Після передачі затвердженого акту в бухгалтерію робиться відповідна помітка в інвентарній картці обліку основних засобів. Якщо ремонт, реконструкцію, модернізацію виконує інше підприємство, то акт складається в двох примірниках (другий примірник передається підприємству, що здійснило ремонт основних коштів).

Форма ОЗ-3 "Акт на списання основних засобів" . Ця форма служить для оформлення вибуття основних засобів (крім автотранспорту) при повній або частковій їх ліквідації. Акт складається в двох примірниках комісією, затвердженою наказом керівника підприємства. Витрати по ліквідації, а також вартість матеріальних цінностей, отриманих від демонтажу споруд, обладнання і т.п., відображають в розділі «Розрахунок результатів списання об'єкта».

Форма ОЗ-4 "Акт на списання автотранспортних засобів" . Цим документом оформляють списання вантажного або легкового автомобіля, причеп або напівпричепа у разі їх ліквідації.

Форма ОЗ-5 "Акт про установку і демонтаж будівельної машини" . Складається при установці, пуску і демонтажі будівельної Машини, взятій напрокат. Підписується представником машинопрокатної бази і механіком будівельної дільниці. У вказаній формі відбиваються також відомості про стан машини до її здачі напрокат і після повернення.

Форма ОЗ-6 "Інвентарна картка обліку основних засобів" . Ця форма застосовується для обліку усіх видів основних засобів. Картки ведуть в бухгалтерії по кожному об'єкту; заповнюють в одному примірнику на основі акту (накладної) приймання-передачі (форма ОЗ-1), технічної або іншої документації цього об'єкта. За даними акту форми ОЗ-2 в картку роблять записи про закінчення роботи по добудуванню, дообладнання, реконструкції та ремонту об'єкта.

Основою для відміток про вибуття основних засобів у разі передачі об'єкта іншому підприємству або продажу є акт форми ОЗ-1, а у разі списанні внаслідок ветхості або зносу – акт форми ОЗ-3, ОЗ-4.

У розділі форми "Коротка індивідуальна характеристика об'єкта" занотовуються основні якісні і кількісні показники об'єкта основних засобів, а також перелічують найважливіші прибудови, пристосування та обладнання.

За цією формою ведеться також груповий облік однотипних об'єктів основних засобів, які надійшли до експлуатації в одному календарному місяці і які мають одне і те ж виробниче-господарське призначення, технічну характеристику і вартість.

Облікову картку ведуть в бухгалтерії, роблячи позиційні записи про окремі об'єкти основних засобів. Коротку індивідуальну характеристику дають не по кожному об'єкту основних засобів окремо, а загалом по всій групі об'єктів, що враховуються в інвентарній картці.

Форма ОЗ-7 "Опис інвентарних карток обліку основних засобів" . Ця форма застосовується для реєстрації інвентарних карток ОЗ-6, що відкриваються у аналітичному обліку основних засобів. Записи ведуть по класифікаційних групах основних засобів. Ця форма складається в одному примірнику бухгалтерією з метою контролю за зберіганням карток.

Форма ОЗ-8 "Картка обліку руху основних засобів" . Ця форма необхідна для обліку руху основних засобів за класифікаційними групами. Вона заповнюється на основі даних інвентарних карток за відповідними класифікаційними групами основних засобів і звіряється з даними синтетичного обліку.

Форма ОЗ-9 "Інвентарний список основних засобів (по місцю їх знаходження в експлуатації)" . У цій формі ведеться облік в місцях знаходження (експлуатації) об'єктів основних засобів у матеріально відповідальних осіб. Дані цієї форми повинні бути тотожні записам в інвентарних картках обліку основних засобів.

Форма ОЗ-14 "Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)" . У цьому документі за класифікаційними групами складається перелік об'єктів. На основі річної норми амортизації, визначається річна, квартальна та місячна сума амортизаційних відрахувань загалом по кожній групі основних фондів.

Форма ОЗ-15 "Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)" . Форма аналогічна ОЗ-14, вона застосовується в будівельних підприємствах і організаціях для визначення щомісячних сум амортизаційних відрахувань.

2.2 Контроль і ревізія основних операцій з основними фондами

Ревізія збереження основних засобів починається з виявлення відповідності фактичного стану ОЗ до даних бухгалтерського обліку. Для цього ревізор або самостійно поводитиме інвентаризацію основних фондів підприємства, або може використовувати результати останньої інвентаризації, яка нещодавно проводилася на підприємстві (у цьому випадку повинна бути висока міра довіри з боку ревізора до системи внутрішнього контролю підприємства).

Інвентаризацію основних засобів зобов'язані проводити усі підприємства і організації незалежно від форм власності відповідно до "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні". Так, інвентаризація будов, споруд і інших нерухомих об'єктів основних засобів відповідно до цього Положення здійснюється один раз на три роки, а бібліотечних фондів - раз на п'ять років. Проведення інвентаризації є обов'язковим у наступних випадках:

1) при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перевлаштування державного підприємства в акціонерне товариство;

2) перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім об'єктів по яких проводилася інвентаризація не раніше 1 жовтня звітного року.

3) при зміні матеріально відповідальних осіб (в день прийому-передачі справ);

4) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування (на день встановлення таких фактів);

5) по розпорядженню слідче-судових органів;

6) у разах техногенних аварій, пожеж і стихійного лиха (на наступний день після закінчення подій);

7) при передачі об'єктів структурним підрозділам підприємства (на дату передачі);

8) у разі ліквідації підприємства.

Якщо інвентаризація основних засобів не проводилась згідно з діючими положеннями бухгалтерського обліку, то ревізор з'ясовую причини цього порушення, та визначає винуватців.

Під час ревізії основних засобів інвентаризацію проводить робоча комісія, що очолюється ревізором та обов'язково включає представника бухгалтерії підприємства. У разі потреби ревізор може залучати до інвентаризаційної комісії фахівців з інших підприємств та організацій.

Перед початком інвентаризації матеріально відповідальна особа дає розписку: "На початок проведення інвентаризації всі прибуткові і витратні і прибуткові документи здані в бухгалтерію і всі цінності, що поступили під мою відповідальність, оприбутковані, а вибулі списані на витрати".

До початку інвентаризації ревізор обов'язково перевіряє: наявність і стан інвентарних карток (книг); наявність і стан технічних паспортів або іншої технічної документації; наявність документів на основні засоби, здані підприємством в оренду, на зберігання і у тимчасове користування. При проведенні інвентаризації ревізор встановлює правильність віднесення до складу об'єктів основних засобів. Згідно із П(С)БО № 7 до складу основних засобів відносяться матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Ревізор перевіряє, чи не включені до складу основних МШП, якщо ж такі були виявлені ревізором підчас інвентаризації, то на кожний вид цих МШП складається спеціальний документ.

Ревізор також перевіряє правильність заповнення інвентарних карток, наявність необхідних реквізитів, наявність технічних паспортів по кожній інвентарній картці. Якщо по окремих видах обладнання такі паспорти відсутні, то на підприємстві створюється спеціальна комісія у складі: головного інженера, матеріально відповідальної особи відповідної дільниці, працівника складу і ревізора, метою якої є складання дубліката техпаспорту, на основі фактичного огляду об'єкта основних засобів. У цьому паспорті відмічається технічний стан об'єкта і заповнюються всі можливі дані заводу, на якому було виготовлене це обладнання (заводський номер, дата випуску і т.д.).

Якщо при інвентаризації були виявлені недостачі або невраховані основні кошти, ревізор повинен вимагати від відповідних працівників письмове пояснення, яке дозволить встановити причини і винуватців цього порушення та визначити порядок регулювання розходжень даних інвентаризації і бухгалтерського обліку.

Результати проведеної інвентаризації відбиваються в порівняльній відомості результатів інвентаризації основних засобів. У порівняльній відомості вказується дата проведення інвентаризації і розпорядження, на підставі якого ця інвентаризація проведена, а також у цьому документі вказується структурний підрозділ (відділ, цех) в якому була проведена інвентаризація і посада матеріально відповідальної особи. У порівняльній відомості відбиваються виявлені надлишки та недостачі об'єктів основних фондів, вказується коротка технічна характеристика цих об'єктів, їх інвентарний номер та загальна вартість. Порівняльна відомість результатів інвентаризації основних засобів підписується ревізором, бухгалтером підприємства, матеріально відповідальною особою та іншими членами інвентаризаційної комісії.

На підставі пояснювальних записок матеріально відповідальної особи та результатів інвентаризації, відображених в описах, ревізор визначає причини порушень і винуватців та дає вказівки щодо відображення в обліку виявлених надлишків і недостач. Результати інвентаризації повинні бути відображені в обліку протягом десяти днів після закінчення інвентаризації.

Підчас перевірки ревізор також виявляє факти придбання основних засобів за рахунок коштів, які не були призначені для таких цілей, і інших порушень при придбанні ОЗ. У разі виявленні факту таких порушень ревізор встановлює осіб, відповідальних за проведення даних операцій та міру їх провини у порушенні, що обов'язково повинне бути відображено у акті ревізії основних засобів.

Ревізор перевіряє правильність обліку витрат, які пов'язані з введенням в експлуатацію обладнання, яке вимагає монтажу або іншої спеціальної установки. При цьому ревізором встановлюються випадки неправильного визначення інвентарної вартості таких об'єктів.

У процесі ревізії ревізором також встановлюється наявність на підприємстві ОЗ, які не знаходяться в експлуатації, що визначається шляхом звірки паспортів дільниць і даних бухгалтерського обліку. На основі цього складаються описи зайвої техніки й обладнання, ОЗ, які знаходяться в запасі, на консервації та в оренді.

При фактичному огляді об'єктів основних засобів виявляються випадки псування, поломки, розкомплектації та розкрадання ОЗ. За кожним фактом встановленого порушення виявляються винуватці та розмір заподіяного збитку.

Підчас перевірки аналітичної документації ревізор встановлює факти неправильного заповнення форм ОЗ, а також випадки їх невчасного складання й заповнення. У процесі перевірки операцій з надходження основних засобів ревізор з'ясовує доцільність та законність придбання ОЗ, правильність і своєчасність їх оформлення відповідними документами. Ревізор ретельно перевіряє списання ОЗ, розрахунок результату їх списання, а також відображення цього результату в бухгалтерському обліку. Особливу увагу ревізор приділяє фактам списання об'єктів, які не були повністю замортизовані та списанню недобудованих об'єктів, а також операцій пов'язаних з безкоштовною передачею і реалізацією об'єктів ОЗ. У всіх цих випадках перевіряється законність й доцільність проведення операцій та обгрунтованість списання об'єктів основних фондів. При цьому ревізор в обов'язковому порядку перевіряє чи оприбутковані зворотні матеріали, отримані від ліквідації об'єкта ОЗ, по якій ціні були оприбутковані ці матеріали, а також правильність та своєчасність відображення даних операцій в регістрах бухгалтерського обліку.

Якщо ревізором були виявлені факти безгосподарчого відношення до основних засобів підприємства, то з кожного такого випадку виявляються винуватці та розмір спричиненого збитку. Підчас перевірки фактів безкоштовної передачі основних засобів перевіряється наявність розпорядження про передачу, довіреність одержувача ОЗ, наявність письмового повідомлення про отримання об'єктів ОЗ. Ревізор з'ясовує чи не є безкоштовна передача об'єктів основних засобів приховуванням факту їх розкрадання, особливо якщо безкоштовно передаються дефіцитні основні засоби або об'єкти що мають високу вартість.

2.3 Контроль і ревізія нарахування амортизації та переоцінки основних засобів

Підчас проведення ревізії основних засобів ревізор обов'язково перевіряє правильність розрахунку амортизаційних відрахувань та вибір методу нарахування амортизації. Згідно з П(С)БО № 7 амортизація визначається як систематичний розподіл вартості основних засобів, яка амортизується, протягом усього строку їх корисного використання (експлуатації). При цьому вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, визначається як первісна або переоцінена об'єктів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Якщо підприємство використовує методи нарахування амортизації, які передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку", то ревізор перевіряє правильність віднесення об'єктів основних засобів до однієї з трьох груп, в рамках яких проводиться розрахунок амортизаційних відрахувань.

Під час проведення документарної ревізії розрахунку амортизації ревізор використовує прийом техніко-економічних розрахунків та самостійно проводить перерахунок суми нарахованої амортизації, і потім порівнює отримані результати з обліковими даними підприємства. Особлива увага приділяється об'єктам основних засобів, для яких застосовуються методи прискореного нарахування амортизації.

Документальними джерелами перевірки правильності нарахування амортизаційних відрахувань є таблиці РТ-6, аналітичні відомості нарахування амортизації, котрі на підприємстві, як правило, групуються по класифікаційних групах або місцях експлуатації об'єктів ОЗ.

У процесі перевірки ревізор з'ясовує, чи не був випадків незаконного віднесення сум амортизації по об'єктах основних фондів невиробничої сфери на збільшення валових витрат (і, отже, зменшення розміру прибутку, що оподатковується). Ревізор приділяє особливу увагу зміні вартості основних засобів внаслідок їх переоцінки, з'ясовує з чим пов'язана була переоцінка, як проводилася процедура індексації ОЗ, а також перевіряє правильність відображення результатів дооцінки та уцінки в бухгалтерському обліку.

2.4 Контроль і ревізія ремонту основних засобів

Підчас ревізії ремонту основних засобів ревізор з'ясовує правильність розрахунку вартості ремонтних робіт та списання витрат на ремонт ОЗ. У ході перевірки ремонту основних засобів підприємства ревізор перевіряє, чи не було випадків нарахування амортизації на об'єкти основних засобів, які знаходяться у ремонті, якщо такі факти були виявлені ревізором, то визначається сума недоплати податку на прибуток, а також розраховується розмір відповідних штрафних санкцій.

Для перевірки обгрунтованості ремонтних витрат та віднесення їх на валові витрати або на балансову вартість відремонтованих ОЗ, ревізор використовує приймання-передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів основних засобів (ОЗ-2), аналітичні регістри обліку окремих інвентарних об'єктів (ОЗ-6), кошториси капітальних ремонтів. Ревізор ретельно перевіряє порядок списання витрат на ремонт ОЗ. Насамперед перевіряються витрати на ремонтні роботи, які були включені до складу валових витрат підприємства.

Підчас перевірки ремонту основних засобів ревізор також з'ясовує спосіб проведення ремонту (господарський або підрядний), а також чи виконується графік планових ремонтів обладнання, чи були випадки зриву виробничого процесу внаслідок порушення графіка ремонтних робіт. Якщо такі випадки були на підприємстві, то ревізор виявляє винуватців та визначає величину заподіяного збитку.

2.5 Оцінка технічного стану та ефективність використання основних засобів

Підчас ревізії основних фондів підприємства ревізор встановлює правильність розрахунку показників стану і використання ОЗ. Ревізор з'ясовує, чи організовується на підприємстві облік основних засобів по дільницях, об'єктах й найменуваннях ОЗ, чи ведеться окремий облік основних засобів, які застосовуються у процесі виробництва. В процесі ревізії ревізором також встановлюється наявність на підприємстві зайвих об'єктів основних засобів і техніки, яка не використовується. Якщо такі об'єкти є на підприємстві, то ревізор з'ясовує причини невикористання цього обладнання та осіб, які за це відповідальні.

Під час перевірки ревізор також встановлює чи працює на повну потужність введене обладнання, чи враховуються на підприємстві простої техніки. Якщо випадки простою устаткування виявлені, то ревізор з'ясовує причини та винуватців простоїв.

Для визначення ефективності використання основних засобів, ревізор використовує методи економічного аналізу, які прийняті на підприємстві, що ревізується. Серед показників, які характеризують стан та ефективність використання основних засобів ревізор обов'язково розраховує коефіцієнти оновлення, зносу та вибуття основних фондів, визначає величину фондовіддачі та фондомісткості.

Усі недоліки, які були виявлені підчас перевірки, обов'язково групуються і відбиваються в акті ревізії.

3 АУДИТ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ФОНДАМИ

3.1 Задачі та джерела аудиту основних засобів

Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами) або аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, а також консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, загального аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів (приватний аудит), а також у випадках, передбачених законодавством (обов'язковий аудит). Приватний аудит - це незалежний аудит, який здійснюється на замовлення заінтересованої сторони (партнерів компанії), приватно за домовленістю, незалежно від того, чи передбачена така перевірка законом. Аудит за законом (обов'язковий) є необхідною мірою захисту інтересів фізичних, юридичних осіб та держави від навмисного викривлення у звітності показників діяльності підприємців. Кожна організація з обмеженою діяльністю за законом зобов'язана щороку запрошувати кваліфікованого аудитора для перевірки своїх бухгалтерських рахунків. Характер і масштаби приватного аудиту залежать в основному від заінтересованості клієнта. Масштаби аудиту за законом чітко визначені, і змінювати їх ні директори, ні акціонери, ні навіть самі аудитори компанії-клієнта не мають права.

Проводять аудит здебільшого після завершення звітного періоду і відображення діяльності підприємця у бухгалтерському обліку і звітності.

Підприємець сам заінтересований у проведенні аудиту, оскільки це забезпечує можливості для правильного розподілу прибутків між державою і підприємством у формі податків, що підлягають оплаті у бюджет; обгрунтований розподіл прибутку за акціями і позиками у вигляді дивідендів та інших форм між членами колективу підприємства, інвесторами тощо. Крім того, одержання кредитів банків в умовах ринкових відносин грунтується на висновках аудитора, який перевірив бухгалтерські рахунки підприємства. Аудиторської перевірки потребує і вирішення спорів, які розглядаються в арбітражних і народних судах, між підприємствами, банками, податковими органами та іншими суб'єктами права.

Таким чином, аудит фінансово-господарської діяльності у сфері виробництва, обертання і споживання суспільно необхідного продукту в умовах ринку сприяє задоволенню попиту покупців активним впливом на збільшення випуску конкурентоспроможних товарів на ринку, зростанню прибутку підприємств і через систему податків збільшення відрахувань до державного бюджету. Основні засоби ж підприємства є основою його виробниче-господарської діяльності, тому перевірка загального стану та ефективності використання основних засобів є одним з найважливіших аспектів аудиту діяльності підприємства.

Підчас проведення аудиту основних засобів підприємства аудитор повинен перевірити:

- збереження і технічний стан об'єктів ОЗ;

- законність і правильність документального оформлення операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю ОЗ;

- правильність нарахування амортизації, своєчасність і повноту включення її до витрат виробництва;

- правильність відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій по надходженню, переміщенню і вибуттю основних засобів;

- виконання плану ремонтів, їх своєчасність і якість.

Джерелами контролю обліку операцій з основними фондами є первинна документація на їх надходження, вибуття та внутрішнє переміщення, на ремонт, по нарахуванню амортизації, а також інші дані аналітичного і синтетичного обліку основних засобів.

Аудитор проводить перевірку документів, які стосуються основних засобів підприємства, у наступній послідовності:

- аудит прибуткових, витратних первинних документів і облікових записів по основних засобах;

- звірка записів по аналітичних облікових регістрах, які стосуються рухом основних засобів;

- аудит записів в головній книзі і по синтетичних рахунках, які пов'язані з рухом основних засобів.

Перевіряючи стан обліку основних засобів, аудитору необхідно пересвідчитися у правильності організації аналітичного обліку; з'ясувати, чи всі основні засоби закріплені за матеріально відповідальними особами; чи правильно проведена остання інвентаризація, які її результати і чи відображені вони в облікових регістрах, а також проконтролювати достовірність облікових даних про наявність та рух основних засобів.

Для аналітичного обліку основних засобів підприємством повинні використовуватися інвентарні картки (ОЗ-6), що знижує трудомісткість облікової роботи, дає можливість групувати основні засоби, дозволяє автоматизувати обліковий процес, а також значно розширити інформацію про окремі об'єкти основних засобів. Аудитор повинен перевірити правильність ведення облікових карток індивідуального і групового обліку основних засобів. Особлива увага аудитором звертається на правильне і своєчасне заповнення всіх реквізитів карток, що має велике значення для контролю збереження основних засобів і запобігає заміні нових об'єктів ОЗ старими. Це необхідне також для отримання повної та об'єктивної інформації про стан і використання кожного об'єкта основних засобів.

Під час проведення аудиту основних засобів аудитору необхідно перевірити кількість інвентарних карток. З цією метою зіставляють дані описів інвентарних карток обліку основних засобів по класифікаційних групах з тим інвентарними картками, що є в картотеці підприємства. При відсутності будь-яких інвентарних карток потрібно з'ясувати причини, пересвідчитися у наявності об'єктів, на яких немає інвентарних карток, і запропонувати відновити аналітичний облік об'єктів основних засобів.

У разі розходження між даними аналітичного і синтетичного обліку аудитору необхідно з'ясувати їх причини та винних в цьому посадових осіб, визначити наслідки і внести пропозиції по усуненню виявлених недоліків.

Аудитору також необхідно пересвідчитися у достовірності даних показників інвентарних карток. Для цього слідує вибірково, по окремих видах засобів, наприклад, по тих, що зазнавали ремонту у звітному періоді, перевірити, чи правильно відображені витрати на ремонт.

Важливою умовою забезпечення збереження основних засобів є якісне провидіння їх інвентаризації. Отже, в процесі перевірки аудитору треба перевірити повноту і своєчасність здійснення інвентаризації і правильність відображення її результатів в бухгалтерському обліку. Це аудиторові необхідне для того, щоб пересвідчитися, наскільки можливо довіряти результатам проведеної інвентаризації на підприємстві, щоб зменшити аудиторський ризик.

Головною метою інвентаризації є визначення фактичної наявності і стани майна об'єкту інвентаризації, а задача аудитора полягає у вивченні якості проведення інвентаризації клієнтами. Описи повинні бути обгрунтованими, їхні показники вірними і містити усю необхідну інформацію. Результати перевірки аудитор реєструє в робітничому зошиті. Усі недоліки, які були виявлені, фіксуються аудитором для звіряння з інвентаризаційними описами.

При невеликій кількості об'єктів основних засобів аудитор піддає суцільній перевірці наявність основних засобів. У разі значного переліку об'єктів ОЗ суцільним порядком інвентаризують транспортні засоби, комп'ютери, меблі, які мають досить високу вартість. Особливу увагу приділяють предметам, які надійшли в кінці року. При цьому враховують технологічне призначення обладнання та визначають доцільність його придбання.

Підчас проведенні інвентаризації основних засобів аудитор повинен звернути увагу на наявність техпаспорту на кожний вид обладнання підприємства і іншої технічної документації. При відсутності на підприємстві такої документації аудитор має право зажадати відновлення загубленої документації. Якщо внаслідок інвентаризації аудитором були виявлені невраховані основні фонди, то вони повинні бути обов'язково оприбутковані, а також повинні бути зроблені поправки у відповідних облікових регістрах і формах звітності.

У процесі перевірки аудитору також потрібно звертати увагу на якість оформлення інвентаризаційних описів, тому що зустрічаються випадки формального проведення інвентаризації, коли дані про об'єкти просто переносяться в інвентаризаційні описи з інвентарних карток або документів попереднього періоду. Аудитору необхідно перевірити, чи були виявлені в процесі інвентаризації об'єкти основних засобів, які прийшли до непридатності й підлягають списанню або реалізації. На такі об'єкти складають окремі інвентаризаційні описи.

На основі вивчення усіх матеріалів інвентаризації, враховуючи й відображення її результатів на рахунках бухгалтерського обліку, аудитор робить висновок про якість проведеної інвентаризації та дає пропозиції з поліпшення обліку на підприємстві.

3.2 Аудит надходження, вибуття і переоцінки основних засобів

При перевірці операцій з надходження основних засобів аудитору необхідно встановити доцільність їх будівництва або придбання, своєчасність та правильність документального оформлення, а також реальність їх оцінки.

Доцільність будівництва і придбання основних засобів визначається виробничою необхідністю й ефективністю їх використання.

Повноту та своєчасність оприбуткування об'єктів основних засобів встановлюють шляхом зіставлення дати оприбуткування засобів по дебету рахунка 10 "Основні засоби" з датами, вказаними в первинних документах на їх надходження, а також відповідних сум. Невчасне оприбуткування основних засобів призводить до недонарахування зносу, що викликає помилки у визначенні залишкової вартості, собівартості продукції та фінансових результатів діяльності організації. Окремо аудитором перевіряються операції з оприбуткування основних засобів у вигляді внесків до статутного капіталу.

Підчас перевірки стану основних засобів підприємства аудиторові також необхідно перевірити правильність оцінки основних засобів. Нові основні засоби, які надійшли до підприємства, враховуються по первинній вартості, яка складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні обов'язкові платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

- витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

При цьому аудитор повинен враховувати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається шляхом розподілу цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Якщо об'єкти основних засобів були отримані безкоштовно, то первісна вартість таких об'єктів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта основних засобів перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду. Коли об'єкта основних засобів був придбаний в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, то його первісна вартість дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первинна вартість основних засобів не підлягає зміні за винятком випадків добудування і дообладнання об'єктів, що призвели до поліпшення їх техніко-функціональних якостей, а також переоцінки основних засобів.

Крім того, аудитор перевіряє, чи своєчасно проводилася переоцінка майна підприємства, а також визначає правильність розрахунку та застосування коефіцієнта перерахунку балансової вартості об'єктів.

Підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10%) відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Відомості про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів заносяться до регістрів їх аналітичного обліку. Обов'язково сума переоцінки повинна бути зазначена у інвентарній картці (ОЗ-6) об'єкта основних засобів, який переоцінюється.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат. Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу. Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій уцінці залишкової вартості цього об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу із включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням до витрат звітного періоду.

Аудитор ретельно аналізує результати переоцінки основних засобів підприємства з урахуванням того, що у разі дооцінки нова відновна вартість об'єктів через амортизацію буде істотно підвищувати витрати організації.

Підчас аудиту основних засобів обов'язковій документальній перевірці підлягають операції зі списання основних засобів. Об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом. У кожному окремому випадку аудитору необхідно перевірити правильність оформлення документів на вибулі основні засоби, законність і доцільність вибуття, а також правильність відображення в обліку операцій, пов'язаних з ліквідацією й вибуттям основних засобів. Правильність і своєчасність оформлення документами вибуття основних засобів встановлюють підчас перевірки даних первинних документів, а також при зіставленні відомостей аналітичного і синтетичного обліку. Законність ліквідації об'єктів основних засобів встановлюють по актах на їх списання (ОЗ-3). У процесі перевірки аудитор з'ясовують, чи не було випадків списання нових об'єктів ОЗ та підміни їх старими.

У разі часткової ліквідації об'єкта основних засобів його первісна (переоцінена) вартість та знос зменшуються відповідно на суму первісної (переоціненої) вартості та зносу ліквідованої частини об'єкта, що повинно бути відображено у відповідних документах. При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Для узагальнення облікової інформації про вибуття основних засобів, які належать підприємству, застосовується синтетичний рахунок 976 "Списання необоротних активів". За дебетом цього рахунка відображають залишкову вартість (за вирахуванням зносу) вибулих об'єктів, а також витрати, пов'язані з вибуттям основних засобів. Нарахований знос по вибулих об'єктах відображають за дебетом рахунка 13 "Знос необоротних активів" та кредитом рахунка 10 "Основні засоби" (відповідний субрахунок виду основних засобів).

У разі реалізації об'єктів основних засобів їх залишкова вартість відображається за кредитом 10 "Основні засоби" і дебетом рахунка 972 "Собівартість реалізованих необоротних активів". Сума виручки від реалізації основних засобів за винятком ПДВ відбивається за кредитом рахунка 742 "Прибутки від реалізації необоротних активів". Продаж окремих об'єктів основних засобів здійснюється по договірних цінах.

Фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів. Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

3.3 Аудит нарахування амортизації основних засобів

Підчас перевірки нарахування зносу основних засобів аудитору необхідно встановити, чи усі об'єкти ОЗ на підприємстві враховуються при нарахуванні амортизації; чи враховується при цьому їх рух; чи вірно вибраний метод розрахунку амортизації і чи правильно застосовуються норми амортизації; чи немає випадків нарахування амортизації під час проведення реконструкції і технічного переозброєння основних фондів з повною їх зупинкою, а також у разі їх консервації.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

- фізичний та моральний знос, що передбачається;

- правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Підчас визначення того, чи на всі об'єкти основних засобів підприємства здійснюється нарахування амортизації, аудитор порівнює загальну вартість основних засобів із залишком по рахунку 10 "Основні засоби" у Головній книзі і даними балансу за станом на відповідну дату з урахуванням руху об'єктів ОЗ. Однак при цьому аудитор повинен мати на увазі, що амортизація не повинна нараховуватися по продуктивній худобі, бібліотечних фондах, фондах бюджетних організацій та повністю замортизованих об'єктах.

Аудитор повинен перевірити розрахунок суми амортизації основних засобів з урахуванням їх руху протягом року, тобто з урахуванням їх надходження та вибуття. Протягом року розмір амортизації за звітний місяць визначається виходячи з суми амортизації, нарахованої за попередній місяць, скоригованій у зв'язку із зміною в складі основних засобів за попередній місяць, а також у зв'язку із завершенням нормативних термінів служби повністю замортизованих основних засобів. Отже, суму амортизації, що підлягає нарахуванню в звітному періоді, розраховують на основі нарахованої амортизації в попередньому місяці, до якої додають нараховану суму амортизації основних засобів, що поступили та віднімають суму амортизації вибулих основних засобів в минулому місяці, а також суму амортизації у зв'язку із закінченням нормативних термінів служби повністю замортизованих об'єктів основних засобів. Визначення суми амортизації без урахування рушення призводить до помилок в облікових даних про витрати виробництва та дійсну величину залишкової вартості основних засобів.

Важливо перевірити правильність застосування методів нарахування амортизації і розрахунку амортизаційних норм.

Згідно з П(С)БО № 7 амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного , за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості , за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості , за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного , за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого , за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Обраний метод нарахування амортизації об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації основних засобів повинно проводитися щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

У процесі перевірки документів, у яких ведеться нарахування та облік амортизації основних засобів, аудитор повинен враховувати, що амортизація не нараховується підчас проведення реконструкції і технічного переозброєння основних фондів з повною їх зупинкою, а також у разі їх передачі у встановленому порядку на консервацію. На час реконструкції і технічного переозброєння продовжують нормативний термін служби об'єктів основних засобів. За всіма фактами неправильного нарахування амортизації аудитором визначаються суми зайво нарахованої або недонарахованої амортизації. Аудитор встановлює також, як неправильне нарахування амортизації вплинуло на собівартість продукції та фінансові результати підприємства, виявляє причини порушень та відповідальних за це осіб, пропонує заходи щодо запобігання подібних недоліків в майбутньому. Підчас перевірки аудитор дає рекомендації адміністрації підприємства щодо внесення відповідні зміни у систему бухгалтерського обліку.

Перевіряючи обгрунтованість застосування на підприємстві методів прискореної амортизації, аудитор повинен враховувати, що прискорена амортизація є цільовим методом більш швидкого перенесення балансової вартості об'єктів основних засобів на витрати виробництва і, таким чином, може істотно збільшувати собівартість продукції.

Підприємство може застосовувати метод прискореної амортизації відносно основних засобів, що використовуються для збільшення випуску устаткування обчислювальної техніки, нових прогресивних видів матеріалів, приладів й обладнання, товарів народного споживання, розширення експорту продукції, а також у випадках, коли підприємством здійснюється масова заміна зношеної та морально застарілої техніки.

Підчас завершальної стадії аудиторської перевірки аудитору необхідно перевірити правильність відображення нарахованої амортизації на рахунках бухгалтерського обліку та окремих об'єктах обліку витрат виробництва, враховуючи, що знос об'єктів повинен відображатися за дебетом рахунків витрат (23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" і т.д.) відповідно до технологічного призначення конкретних об'єктів ОЗ та кредитом рахунка 13 "Знос необоротних активів".

3.4 Аудит обліку витрат на ремонт основних засобів

Підчас здійснення аудиторської перевірки ремонту основних засобів аудитор перевіряє правильність складання плану й кошторисів капітального ремонту. Особливу увагу при цьому аудитор приділяє реальність кошторисів на ремонт. Кошториси на капітальний ремонт будівель і споруд повинні складатися на основі актів технічного огляду, їх затверджує керівник організації.

У процесі перевірки капітального ремонту основних засобів, що виконується підрядним способом, аудитору необхідно встановити, чи є договір підряду на ремонтні роботи, і чи не була перевищена вартість ремонту, зумовлена договором.

Для з'ясування причин збільшення витрат на капітальний ремонт основних засобів, який здійснюється господарським способом, необхідно перевірити правильність формування витрат по статтях затрат.

Перевіряючи операції по ремонту основних засобів, аудитор повинен пересвідчитися, чи не допускалися приписки виконаних робіт з метою завищення заробітної плати та списання витрачених матеріалів, запасних частин, які згодом були викрадені, і чи не завищувалися норми витрати матеріалів та розцінки з оплати праці на ремонтні роботи.

Доцільність і законність операцій по ремонту встановлюються на основі перевірки первинних документів. Для того, щоб встановити факти незаконного списання запасних частин і ремонтних матеріалів на виконання роботи, використовується зустрічне звіряння документів, контроль документів по взаємопов'язаних операціях, опитування посадових і матеріально відповідальних осіб, вибіркова контрольна інвентаризація виконаних робіт, письмові запити підрядчиків.

Особливе місце відводиться перевірці якості капітального ремонту. Тут аудиторові необхідно за даними первинних документів та оперативної звітності про роботу машин й обладнання встановити кількість простоїв через технічні несправності та наднормативну кількість поточних ремонтів. Тривалість міжремонтних періодів перевіряється по відмітках в інвентарних картках.

Аудитору також необхідно перевірити правильність обліку витрат на проведення ремонтів основних засобів. При цьому аудитор повинен враховувати, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат. У цьому випадку треба керуватися обліковою політикою підприємства, маючи на увазі, що організація може по своєму розсуду застосовувати один з наступних варіантів включення в собівартість продукції витрат по ремонту основних засобів:

1) фактичні витрати по всіх видах ремонтів відразу списують у дебет рахунків витрат (23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати" і т.д.), тобто включають у собівартість продукції безпосередньо по мірі їх здійснення;

2) фактичні витрати на проведення ремонтів відносяться на рахунок 39 "Витрати майбутніх періодів" з подальшим рівномірним списанням їх на витрати виробництва протягом наступних років.

3.5 Аудит інформації про основні засоби у фінансовій звітності та примітках до неї

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" головною метою аудиту є перевірка публічної фінансової звітності, суб'єктів фінансово-господарської діяльності з метою визначення її достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам, отже, підчас аудиту основних засобів аудиторові також необхідно перевірити інформацію про основні фонди, яка була відображена у фінансовій звітності підприємства та примітках до неї.

У Балансі (форма 1) підприємства аудитор перевіряє статтю "Основні засоби". У цій статті повинна бути наведена вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів. Ця стаття також повинна містити інформацію про загальну вартість інших необоротних матеріальних активів. У статті "Основні засоби" окремо наводяться первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів та їх залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

У "Звіті про фінансові результати" (форма 2) аудитор перевіряє чи включені до статті "Інші доходи" суми доходу від реалізації основних засобів і майнових комплексів, а до статті "Інші витрати" - собівартість реалізації основних засобів і втрати від уцінки та повної або часткової ліквідації об'єктів основних засобів. Також аудитор перевіряє чи правильно зазначена у розділі "Елементи операційних витрат" цієї форми звітності сума амортизації, яка була нарахована протягом звітного періоду.

У "Звіті про рух грошових коштів" (форма 3) аудитор визначає чи повністю відображена у статті "Амортизація необоротних активів" сума амортизаційних відрахувань з основних засобів, нараховані протягом звітного періоду. Підчас перевірки статті "Збиток (прибуток) від неопераційної діяльності" цієї форми звітності аудитор визначає чи відображений у графі "Надходження" збиток, а у графі "Видаток" прибуток від продажу основних засобів підприємства. Також аудитор з'ясовує чи відображені у статті "Реалізація необоротних активів" суми надходження грошових коштів від операцій продажу основних засобів підприємства, а у статті "Придбання необоротних активів" суми виплати грошових коштів для придбання основних засобів.

У "Звіт про власний капітал" (форма 4) аудитор перевіряє чи правильно віднесені до статей розділу "Переоцінка активів" дані, які відображають збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів у порядку, передбаченому відповідними положеннями (стандартами).

У примітках до фінансової звітності щодо кожної групи основних засобів аудитор перевіряє інформацію про:

1) Вартість (первісна або переоцінена), за якою основні засоби відображені в балансі.

2) Методи амортизації, що застосовуються підприємством, та діапазон строків корисного використання (експлуатації).

3) Наявність та рух у звітному році:

- первісна (переоцінена) вартість та сума зносу на початок звітного року;

- первісна вартість основних засобів, які визнані активом, з виділенням вартості основних засобів, отриманих в результаті об'єднання підприємств;

- сума зміни первісної (переоціненої) вартості та зносу основних засобів у результаті переоцінки;

- первісна (переоцінена) вартість та сума зносу основних засобів, які вибули;

- сума нарахованої амортизації;

- сума втрат від зменшення корисності, відображена в звіті про фінансові результати в звітному періоді;

- інші зміни первісної (переоціненої) вартості та сума зносу основних засобів;

- первісна (переоцінена) вартість та сума зносу на кінець звітного року;

Аудитор у примітках до фінансової звітності також правильність відображення наступних сум:

1) Вартість основних засобів підприємства, щодо яких існують передбачені чинним законодавством обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні ними.

2) Вартість переданих у заставу основних засобів.

3) Сума капітальних вкладень на придбання і будівництво основних засобів за звітний рік.

4) Сума укладених угод на придбання у майбутньому основних засобів.

5) Залишкова вартість основних засобів, що тимчасово не використовуються (консервація, реконструкція тощо).

6) Первісна (переоцінена) вартість повністю амортизованих основних засобів, які продовжують використовуватись.

7) Залишкова вартість основних засобів, вилучених з експлуатації для продажу.

8) Первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки основних засобів, отриманих за рахунок цільового фінансування.

Аудитор у примітках до фінансової звітності перевіряє інформацію про зміну розміру додаткового капіталу в результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між власниками (учасниками).

У примітках до консолідованої фінансової звітності щодо кожної групи основних засобів аудитор перевіряє суму курсових різниць у зв'язку з перерахунком вартості основних засобів, наведеної у фінансовій звітності дочірніх підприємств.

3.6 Типові порушення, які виявляються підчас аудиту основних засобів

Серед порушень, які виявляються при аудиторській перевірці основних засобів, найчастіше зустрічаються наступні:

1) Невірний розподіл основних засобів по класифікаційних групах, що приводить до помилок при нарахуванні амортизації;

2) Неправильне визначення складу основних засобів, що приводить до появи в складі основних засобів МШП і навпаки;

3) Відсутність актів приймання-передачі основних засобів, які служать основою для оформлення операцій пов'язаних з рушенням основних засобів;

4) Помилки при розрахунку суми амортизаційних відрахувань, пов'язані з неправильним визначенням вартості об'єктів основних засобів, яка підлягає амортизації, а також з неправильним вибором методу нарахування амортизації, помилок при розрахунку норми амортизації і відсутні аналітичного обліку об'єктів основних фондів;

5) Облік в складі основних засобів і використання раніше списаного обладнання, що впливає на величину собівартості продукції і фінансовий результат.

Кожне порушення, яке було виявлено підчас проведення аудиту основних засобів, аудитор обов'язково оформляє робочими документами.

У процесі перевірки основних засобів аудитор також аналізує їх стан та використання на підприємстві, самостійно розраховуючи показники стану й ефективності використання основних засобів та порівнює їх з аналогічними показниками, які були розраховані на підприємстві. На підставі проведеного аналізу аудитор робить висновки і пропонує адміністрації підприємства заходи щодо підвищення ефективності використання основних фондів.

4 ДОКУМЕНТИ, ЯКІ СКЛАДАЮТЬСЯ ПІДЧАС ПРОВЕДЕННЯ РЕВІЗІЇ І АУДИТУ

4.1 Документи щодо ревізії основних засобів

4.1.1 Складання плану ревізії основних засобів

Увесь процес проведення ревізії складається з кількох етапів, які можуть бути відособлені один від одного та характеризуються тільки їм властивими ревізійними процедурами та діями, що дозволяє складати чіткий план проведення ревізійної роботи на підприємстві.

Підготовка до проведення ревізії на підприємстві починається з моменту отримання ревізійними органами відповідного наказу КРУ, який видається за 3-5 днів до початку ревізії. На підставі отриманого наказу керівник ревізійної служби розробляє програму проведення ревізії.

Ця програма являє собою докладний перелік питань, які повинні бути вивчені в процесі ревізії підприємства. Програма проведення ревізії повинна обов'язково містити два наступних пункти:

- перевірка виконання рішень попередньої ревізії;

- перевірка усіх сигналів, що надійшли про порушення на об'єкті ревізії.

На підставі програми ревізії розробляється робочий план ревізії, в якому визначаються перелік дій ревізійної комісії (бригади) і терміни їх виконання. Планом ревізії також визначаються головні цілі і задачі перевірки тієї чи іншої дільниці облікових робіт, що дозволяє кожному члену ревізійної комісії підготуватися до виконання своєї частини роботи. Інформація, яку містить робочий план ревізії, є суворо конфіденційною.

Після прибуття ревізійної комісії на підприємство, яке ревізується, і пред'явлення своїх повноважень керівництву підприємства, членам комісії повинна бути надана інформація про посадових осіб, на яких покладена відповідальність за прийняття рішень, та про матеріально відповідальних осіб. Члени ревізійної бригади також повинні бути ознайомлені з позаобліковою інформацією підприємства (накази від керівництва, протоколи загальних зборів і т.д.).

Після ознайомлення з цією інформацією у плані ревізії робляться необхідні коректування; далі ревізія на підприємстві здійснюється відповідно до робочого плану ревізії, який остаточно затверджується і не підлягає подальшим змінам.

Приклад робочого плану ревізії основних засобів товариства з обмеженою відповідальністю "Харвестер" наводиться нижче за текстом цієї роботи.

ПЛАН РЕВІЗІЇ

основних засобів

підприємства  ТОВ "Харвестер"

за станом на  01.01.2001 р.

Ревізія проведена комісією на чолі з головним ревізором Хлестаковим А. А.

Дата початку ревізії  03.02.2001 р.

Дата закінчення ревізії  27.01.2001 р.

4.1.2 Складання акту ревізії основних засобів

Нормативними актами про фінансово-господарський контроль та нормами цивільного права передбачено, що результати ревізії повинні оформлюватися актом ревізії, який є основним підсумковим документом проведеної перевірки.

Отже, акт ревізії - це складений відповідними особами службовий документ, який підтверджує факт проведення ревізії діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, а також відображає результати ревізії щодо наслідків окремих господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому, виявлених недоліків і порушень у господарюванні та додержанні нормативно-правових актів.

Акт ревізії складається з двох частин:

1) вступна частина, в якій вказується назва документа, місце складання акту, склад ревізійної бригади, дата початку і закінчення ревізії, період за який проводиться ревізія, а також об'єкти ревізійної перевірки та особи, які відповідають за стан цих об'єктів;

2) основна частина, яка містить систематизований виклад всіх порушень, які були виявлені в процесі ревізії (за кожним фактом порушень стисло викладається його зміст обов'язковим посиланням на нормативний документ, положення якого були порушені, а також спосіб порушення, розмір заподіяного збитку та винні особи).

Якщо під час проведення ревізії виявлені однотипні порушення, то вони систематизуються, їм дається узагальнююча характеристика, а конкретно кожне порушення розглядається в додатку до акту ревізії.

Акт ревізії складається в чотирьох примірниках, один з яких у разі необхідності надсилають до слідчих органів. Проект акту ревізії передається на триденний термін керівнику підприємства і головному бухгалтеру, за цей час вони можуть надати письмові або усні зауваження та заперечення відносно з відображення в акті ревізії зазначених порушень. Про результати ревізії повідомляють колективу підприємства і протокол загальних зборів додають до акту ревізії.

Акт ревізії підписується керівником підприємства, на якому була проведена ревізійна перевірка, його головним бухгалтером і всіма членами ревізійної комісії. Акт ревізії є юридичним доказом недоліків, порушень законодавчих актів, виявлених у процесі ревізії.

Приклад акту ревізії основних засобів товариства з обмеженою відповідальністю "Харвестер" наводиться на наступній сторінці цієї роботи. Цей акт був складений на підставі виявлених помилок та порушень у синтетичних та аналітичних облікових документах, які наведені у додатках до цієї роботи.

АКТ РЕВІЗІЇ

На підставі наказу № 173 від 26 грудня 2000 року по розпорядженню № 256 від 28 грудня 2000 року, за підписом керівником КРУ в Донецькій області Невідомого Н. Н. на проведення тематичної перевірки обліку основних засобів на ТОВ “Харвестер" направлена ревізійна комісія у складі:

Голови комісії головного ревізора Хлестакова А. А., свідчення № 0013

та членів комісії:

економіста КРУ Іваненко І. І., свідчення № 525

економіста КРУ Петренко П. П., свідчення № 526

економіста КРУ Сидоренко Н.В., свідчення № 527

Дата початку перевірки 3 січня 2001 року

Дата закінчення перевірки 27 січня 2001 року

Особи, які відповідають за ведення обліку і звітності на підприємстві:

Головний Д. Д. генеральний директор

Обліковий Д. К. головний бухгалтер.

Ревізією обліку основних засобів підприємства встановлено:

Акт ревізії складений в трьох примірниках.

Голова комісії Хлестаков А. А.

Члени комісії: Іваненко І. І.

Петренко П. П.

Сидоренко С. С.

Головний бухгалтер Д. К. Обліковий

4.2 Документи щодо аудиту основних засобів

4.2.1 Складання програми аудиту основних засобів

Відповідно до діючих в Україні національних аудиторських нормативів незалежні аудитори і аудиторська фірми повинні організувати свою роботу таким чином, щоб забезпечити відповідний рівень її якості та бути впевненим, що в кожній конкретній ситуації були застосовані найбільш ефективні і дійові методи аудиту.

Отже, план аудиторської перевірки повинен засновуватися на знанні аудитором особливостей підприємства, а також на результатах загальних досліджень економічної сфери діяльності клієнта, проведених аудитором. Для проведення таких досліджень аудитор повинен володіти достатнім рівнем знань відносно виду діяльності клієнта, щоб визначити де існує високий ризик виникнення порушень та помилок, які можуть істотним чином вплинути на фінансову інформацію підприємства.

Після загального вивчення стану підприємства-клієнта і укладення договору на проведення аудиторської перевірки аудитор складає план і програму аудиту.

Аудитор, підчас складання плану і програми аудиту повинен враховувати наступні моменти:

- умови договору на проведення аудиту;

- форма організації бухгалтерського обліку та системи контролю на підприємстві, що перевіряється;

- обсяг інформації, необхідний для аудиту;

- тривалість аудиторської перевірки;

- ступінь довіри до системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю на підприємстві;

- методи перевірки аудиторських доказів;

- можливість залучення до проведення аудиту сторонніх експертів.

Програма проведення аудиту є робочим документом аудитора, який обов'язково складається і включається до аудиторського досьє.

Програма аудиторської перевірки складається письмово і містить конкретні задачі, заходи і процедури щодо кожного об'єкту аудиту. До того ж програма аудиту містить перелік етапів аудиторської перевірки, процедури аудиту, які будуть використані на кожному етапі перевірки, перелік доказів, які необхідно отримати аудитору, виконавці кожного виду робіт і строки їх виконання.

Приклад програми аудиторської перевірки основних засобів товариства з обмеженою відповідальністю "Харвестер" наводиться на наступній сторінці цієї роботи.

ПРОГРАМА АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ

основних засобів

підприємства  ТОВ "Харвестер"

за станом на  01.01.2001 р.

Аудит проведений аудиторською фірмою "Великий хрест"

ліцензія №  0003224256/99

Дата початку аудиту  03.01.2001 р.

Дата закінчення аудиту   28.01.2001 р.

4.2.2 Складання аудиторського висновку

У відповідності зі статтею 7 Закони України " Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року аудитор повинен оформлювати результати перевірки аудиторським висновком.

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Публічна бухгалтерська звітність суб'єктів господарської діяльності повинна обов'язково містити аудиторський висновок.

Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів, його публікація свідчить про те, що річна фінансова звітність підприємства відповідає правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірною.

Аудиторський висновок складається з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника.

Аудиторський висновок повинен містити наступні основні елементи:

- заголовок;

- повна назва об'єкту, що перевіряється;

- відомості про того, кому адресований аудиторський висновок;

- вступний абзац, в якому наводиться склад перевіреної звітності, періоди перевірки;

- відомості про масштаб аудиторської перевірки;

- висновки відносно перевірених документів;

- дата складання і адреса аудиторської фірми.

У заголовку аудиторського висновку обов'язково повинен бути запис про те, що аудит проведений незалежним аудитором, з вказівкою фірми або прізвища аудитора і номерів ліцензії. Ця інформація необхідна для підтвердження незалежності перевірки.

В аудиторському висновку повинно бути чітко визначено кому воно адресовано, крім того, аудиторський висновок повинен містити запис про те, що відповідальність за правильність і достовірність інформації в звітності покладається на керівництво підприємства, а аудитор несе відповідальність тільки за висновок, який він дає.

Розділ аудиторського висновку, в якому наводяться дані про масштаби перевірки, повинен переконати користувачів цього документа, що аудит проведений відповідно до вимог національних і міжнародних нормативів і здійснювався на підставі загальноприйнятої практики. У цьому розділі також повідомляється про те, що аудиторська перевірка була спланована та проведена з достатньою мірою впевненості, що в звітності підприємства немає істотних помилок.

Аудиторський висновок повинен містити думку аудитора відносно наступних питань:

- чи є отримана інформація достатньої для відображення реального стану об'єкта аудиторської перевірки;

- чи відповідає система бухгалтерського обліку підприємства та його звітність чинному законодавству;

- чи узгоджуються документи підприємства, які відображають стан об'єкта аудиторської перевірки з чинним законодавством та діючими нормативними актами.

Висновки аудитора в цьому документі повинна бути сформульована чітко і однозначно.

Аудиторський висновок про достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам балансу та інших форм публічної бухгалтерської звітності повинен грунтуватися на аналізі достатнього обсягу інформації щодо наслідків фінансово-господарської діяльності, в тому числі на вивченні бухгалтерської звітності і документів, які можуть становити комерційну таємницю і не підлягають публікації.

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки попередніх розділів цієї роботи, можна зробити загальний висновок, що економічний контроль і аудит покликані сприяти підвищенню ефективності роботи підприємств усіх видів фінансово-господарської діяльності та форм власності, встановленню економічних зв'язків між виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.

Державний контроль діяльності підприємств здійснюється з метою захистити інтереси споживачів, забезпечити надходження податків до бюджету.

Аудиторський контроль у світовій практиці бізнесу грунтується на взаємній зацікавленості підприємств (фірм) з боку власників (акціонерів), держави в особі податкової служби і аудиторських фірм в реалізації своїх послуг.

Аудит є сильним моральним стимулом для чесної роботи службовців фірми. Розуміння того, що всі записи і звіти будуть проаналізовані незацікавленими особами, змушує службовців акуратно і чітко вести облік і складати звітність.

Ринкові відносини, вільна конкуренція зумовили виникнення внутрішнього аудиту, організованого власниками фірм. Але цей аудит не підміняє внутрішньогосподарського контролю, функціями якого є збереження цінностей, виявлення конкретних винуватців випуску бракованої продукції та інші негативні явища, що є першопричиною збитків.

Таким чином, економічний контроль і аудит постійно змінюються, вдосконалюються, приймають нові види і форми, які відповідають потребам часу й економічного розвитку.