referatmix.ru
  Скачать .docx  

Курсовая работа: Організація і проведення рятувальних робіт на об`єктах із сильнодіючими отруйними речовинами

Вступ

У результаті впливу стихійних сил природи, поки ще не повністю підвладних людині, аварій, катастроф, а також застосування сучасних засобів ураження у воєнний час, можуть утворюватися численні вогнища ураження, які викликають екстремальні ситуації, що порушують нормальну життєдіяльність людей і роботу об'єктів та сприяють утворенню великих зон радіоактивного зараження (РЗ), катастрофічного затоплення і виникнення масових пожеж. А це, у свою чергу, може завдати економіці країни і населенню величезних збитків, пов'язаних з руйнуванням будівель і споруд, знищенням матеріальних цінностей, порушенням процесів виробництва, масової загибелі людей і тварин. Для ліквідації наслідків, викликаних надзвичайними ситуаціями, передбачається проведення РІНР.

Проведення рятувальних та інших не ліквідаційних робіт (РІНР) – одне з головних завдань ЦО. Воно повинно вирішуватися силами ЦО у взаємодії з військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил і спеціалізованими формуваннями інших міністерств та відомств.

Заходи щодо організації і проведення РІНР у районах стихійних лих, а також у можливих вогнищах ураження від застосування сучасного зброї плануються і готуються у мирний час. У випадку факту лиха вони уточнюються і проводяться з урахуванням обстановки, що склалася.

Одним із основних способів захисту населення при аварії на об`єктах господарювання (ОГ) з викидом СДОР або радіоактивних речовин є використання виробничим персоналом і населенням засобів індивідуального захисту.

Мета роботи – з`ясувати як здійснюється організація та проводиться рятувальних робіт на об`єкті ТОВ «Ратибор» смт. Куликівки при виникненні аварії з витоком СДОР (аміаку або фреону).

Завдання:

1. проаналізувати основи організації та проведення РІНР на об`єкті;

2. з`ясувати послідовність проведення та залучення сил та засобів для проведення РІНР на території об’єкта;

3. дати загальну характеристику найбільш поширених видів СДОР, витікання яких можливе при аварії на хімічно-небезпечних обкатах;

4. охарактеризувати індивідуальні засоби захисту, які застосовують на об`єкті при виникненні аварії з витоком аміаку або фреону;

5. з`ясувати в чому полягають особливості проведення РІНР в зоні ВХУ;

6. розглянути, які прилади хімічної розвідки використовуються при виникненні аварії на території ТОВ «Ратибор».

Предмет дослідження – особливості аварій з витоком СДОР

Об`єкт дослідження – організація та проведення РІНР на території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка.

Дія сильнодіючих отруйних речовин може викликати не відновні зміни в організмі людини, які досить часто призводять до смертельних випадків. На випадок виникнення аварій на об`єктах особовий склад робітників та сил ЦО територіального значення повинні бути достатньо кваліфіковано підготовлені до проведення рятувальних робіт, тому дане питання має велике значення та актуальність.

1. Основи організації проведення рятувальних робіт на об`єктах із СДОР

1.1 Цілі і зміст РІНР

РІНР мають різний зміст, але організовуються і проводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов'язково враховується, що кожному виду стихійних лих властиві свої специфічні особливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їх технічного оснащення і способів дій.

РІНР і в мирний, і у воєнний час проводяться:

· для порятунку людей, надання першої медичної допомоги постраждалим і ураженим та евакуації їх у лікувальні установи;

· локалізації аварій і усунення ушкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт;

· ліквідації аварій, які загрожують життю людей;

· забезпечення життєдіяльності міст і ОГ;

· створення необхідних умов проведення відбудовних робіт.

До рятувальних робіт відносяться: відшукання потерпілих; розкриття зруйнованих, пошкоджених і завалених сховищ та укриттів і діставання з них, а також з частково зруйнованих або палаючих будинків й інших споруд, людей; падання постраждалим першої медичної допомоги; винесення (вивезення) їх з вогнищ ураження до місця розміщення медичних формувань і установ; надання необхідної лікарської допомоги ураженим і евакуація їх на лікарняну базу [11].

У ході рятувальних робіт проводять: розвідку вогнищ ураження і маршрутів виступу формувань на ділянки (об'єкти) робіт; локалізацію гасіння пожеж на ділянках проведення робіт і шляхах виходу до них; подачу повітря в завалені захисні споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою; виведення (вивезення) населення з небезпечних місць і зон зараження та затоплення в безпечні райони; санітарну обробку людей і знезаражування одягу, дезактивацію і дегазацію техніки, транспорту і засобів захисту, знезаражування території і споруд, продовольства, харчової сировини, води і фуражу.

До невідкладних відносять роботи, проведені для створення умов успішних і безпечних рятувальних робіт, забезпечення життєдіяльності міст та запобігання подальших руйнувань і втрат серед населення в результаті впливу вторинних факторів ураження; це локалізація аварій, які загрожують життю людей, відновлення діяльності найважливіших ОГ, функціонування інженерних і транспортних мереж, споруд міського господарства [7].

При проведенні таких робіт прокладають колонні шляхи; влаштовують проїзди в завалах і па заражених ділянках; відновлюють пошкоджені мости і роблять переправи; локалізують аварії на енергетичних, газових, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах; відновлюють окремі установки і мережі водопроводу, енергопостачання, лінії зв'язку; зміцнюють чи руйнують конструкції, які загрожують обвалом і перешкоджають безпечному руху людей та техніки, проведенню рятувальних робіт; ремонтують і відновлюють пошкоджені захисні споруди для подальшою їх використання.

У ході РІНР здійснюються також: санітарне очищення вогнищ ураження, медична розвідка для оцінки санітарно-епідемічної обстановки і визначення потрібної кількості медичних сил; організація комендантської служби й охорони громадського порядку; збирання матеріальних цінностей; забезпечення харчуванням і предметами першої необхідності населення, яке залишилося без домівок.

Для запобігання чи зменшення збитків від очікуваних стихійних лих передбачається проведення комплексу організаційних та інженерно-технічних заходів, таких як будівництво берегозахисних і берегоукріплюючих споруд, обвалування і підсипання дамб, штучне зниження інтенсивності танення льодовиків і снігу тощо.

РІНР організовують у максимально короткі терміни і проводять безперервно вдень і вночі, у будь-яку погоду, до повного їх завершення [8].

1.2 Послідовність проведення і способи виконання рятувальних робіт

Внаслідок надзвичайних ситуацій у населених пунктах країни і на підприємствах можуть виникнути руйнування, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речовинами. Люди можуть опинитися у завалах, пошкоджених та палаючих будинках, інших непередбачуваних ситуаціях. У зв'язку з цими обставинами буде потрібне проведення заходів із рятування людей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, що не пов'язані з рятуванням людей. Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР великого значення має дотримання певних умов. Такими умовами є: своєчасне створення угруповань, сил, що залучаються для проведення РіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух і введення сил у осередок ураження, безперервне проведення РіНР до їх повного завершення, тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР, і всебічне забезпечення їх діяльності [8].

Заходи, що відносяться до рятувальних робіт:

· розвідка маршрутів, за якими вводяться або виводяться формування ЦО;

· локалізація і гасіння пожеж;

· пошук і рятування людей з-під завалів;

· відкриття зруйнованих захисних споруд і рятування людей;

· подача повітря у завалені захисні споруди;

· надання ураженим першої медичної допомоги та їх евакуація;

· санобробка людей та знезараження їх одягу;

· знезараження місцевості, споруд, техніки.

Крім рятувальних робіт, в осередках ураження проводяться невідкладні роботи, до яких відносяться:

· прокладання маршрутних шляхів на заражених територіях і будування проїздів у завалах;

· локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах, лініях зв'язку та їх відновлення;

· закріплення або ліквідація конструкцій споруд, які загрожують падінням та перешкоджають проведенню рятувальних робіт;

· ліквідація боєприпасів та інших вибухонебезпечних предметів (балони з газом, бочки з бензином тощо).

Керівництво проведенням усіх цих робіт у надзвичайних ситуаціях проводяться надзвичайними комісіями держави, області, міста тощо [11].

При аваріях на об'єктах народного господарства, установах, якщо їх наслідки не виходять за межі об'єктів захисних зон, керівництво роботами проводиться адміністрацією підприємств.

Виникнення стихійних лих, а також аварій та катастроф можна в деяких випадках прогнозувати. Ці прогнози, як правило, закладаються в плани ЦО підприємств, установ, що передбачають попереджувальні заходи, які повинні зменшити наслідки аварій і катастроф.

Характер та обсяг таких заходів залежать від виду та рівня аварії або стихійного лиха, масштабів і часу їх виникнення.

Загалом до таких заходів відносяться:

· приведення в готовність засобів захисту;

· перевірка готовності систем оповіщення;

· підготовка і видача населенню засобів індивідуального захисту та особистої профілактики;

· проведення санітарно-епідеміологічних заходів;

· підготовка до евакуації або відселення та їх проведення;

· вивезення матеріальних цінностей;

· захист продуктів харчування, джерел води тощо;

· герметизація приміщень і т. п.

Способи і послідовність проведення цих робіт залежать від обставин, що склались у районі аварії чи катастрофи, та наявності Сил і засобів для проведення таких робіт.

Ліквідація наслідків надзвичайної ситуації проводиться для відновлення роботи підприємств, організацій, навчальних закладів тощо [10].

При ліквідації наслідків надзвичайної ситуації здійснюються такі заходи:

· розвідка осередків надзвичайних ситуацій;

· локалізація і гасіння пожеж;

· відбудова споруд і шляхів сполучення;

· проведення ізоляційне обмежених заходів в осередках інфекційного зараження;

· проведення спецобробки населення;

· дезактивація, дегазація техніки, майна, доріг, місцевості тощо.

Розвідку осередків надзвичайних ситуацій проводять сили Збройних сил (ЗС), ЦО і невоєнізовані формування підприємств, організацій тощо.

Воєнізовані сили розвідки ЗС і ЦО включають підрозділи радіаційної, хімічної, біологічної та інженерної розвідок. У завдання цих підрозділів входить виявлення загального стану в осередках та визначення меж ураження, руйнування, повені і пожеж, а також виставлення спостереження на особливо важливих напрямках (станціях, переправах, перехресті доріг тощо) [9].

У місцях розташування евакуйованого населення, на маршрутах виходу з осередків надзвичайних ситуацій розвідка ведеться силами невоєнізованих формувань підприємств та організацій.

Аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи проводяться додатково до заходів, вжитих підрозділами ЗС, ЦО, медичних установ в осередках надзвичайних ситуацій. Ці роботи виконує населення, яке потрапило в осередок або розміщене на шляху розширення ураженого повітря, пожежі, повені тощо. Для допомоги у проведенні цих робіт в осередки надзвичайних ситуацій направляють сили і засоби спеціальних формувань ЗС, ЦО, Мінохорони здоров'я, комунальних служб, Міністерства охорони навколишнього середовища та інші.

Локалізація і гасіння пожеж проводяться з метою збереження матеріальних цінностей держави й окремих громадян. Здійснюється це протипожежними формуваннями ЗС, ЦО, МВС, Мінохорони навколишнього середовища із залученням до цих робіт робітників, службовців і населення, що близько проживає до осередку надзвичайної ситуації.

Відбудова споруд і шляхів сполучення здійснюється з метою поновлення роботи життєво важливих органів міста, району тощо. До них належать: телеграф, телефон, лікарні, мости, залізниця, шляхи евакуації і підвезення матеріальних засобів та інші.

Щоб запобігти поширенню епідемічних хвороб, проводять протиепідемічні заходи. До цих робіт залучають медичні заклади, санітарні дружини підприємств, навчальних закладів [7].

Усі протиепідемічні заходи в осередку організовує санепідемстанція або пересувний протиепідемічний загін. Проводять цю роботу медичні служби поліклінік, амбулаторій та інших лікувально-профілактичних заходів.

1.3 Сили і засоби для проведення рятувальних робіт

Для проведення рятувальних робіт залучаються невоєнізовані формування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізації тощо. Невоєнізовані формування мають у першу чергу проводити рятувальні роботи на об'єктах народного господарства.

До них входять формування загального призначення, які мають у своєму складі аварійно-технічні формування, формування механізації робіт тощо. Вони можуть бути посилені протипожежними, дорожніми, автомобільними та іншими підрозділами.

Від швидкості та рішучості дій формувань залежить життя багатьох людей та збереження матеріальних цінностей.

При рятувальних роботах потрібно дотримуватись таких заходів безпеки:

1. пересування людей і автомобілів дозволяється тільки позначеними та розвіданими шляхами;

2. забороняється вести роботи біля конструкцій, які загрожують падінням;

3. зберігати режим радіаційного та хімічного захисту;

4. проведення робіт у задимлених та загазованих приміщеннях групами по 2 – 3 чоловіки в особистих засобах захисту;

5. проведення робіт на електромережах, електроустановках тільки після їх. відключення і заземлення;

6. освітлення ділянок роботи вночі та за несприятливої погоди.

Під стійкістю роботи об'єкта народного господарства розуміють здатність підприємства, установи попереджувати виникнення виробничих аварій, катастроф, протистояти впливу уражаючих факторів, аби запобігти або зменшити загрозу життю і здоров'ю робітників і службовців, матеріальних втрат, а також забезпечити відновлення порушеного виробництва в мінімально короткий термін [7].

Стійка робота промислового підприємства складається:

а) зі стійкості інженерно-технічного комплексу (будівель, споруд, систем енерго-, газо-, водозабезпечення тощо) до дії зовнішніх факторів при аваріях, катастрофах, а також при застосуванні щодо них сучасної зброї;

б) зі стійкості виробничої діяльності (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, поновлення роботи у стислі терміни).

Фактори, від яких залежить стійка робота об'єктів у НС мирного і воєнного часу:

1. Надійність захисту робітників і службовців;

2. Безпечність розташування об'єкта щодо зон масштабних зруйнувань;

3. Можливість інженерне-технічного комплексу протистояти вражаючим діям сучасної військової зброї;

4. Безперервність постачання електроенергією, паливом, газом і всім необхідним для випуску продукції;

5. Надійність керування виробництвом, силами і засобами ЦО;

6. Підготовленість підприємства до поновлення виробництва і проведення рятувальних робіт.

З вище перерахованих факторів випливають такі шляхи і засоби підвищення стійкості підприємств, установ, навчальних закладів України:

· нагромадження фондів захисних споруд і засобів індивідуального захисту;

· будівництво важливих підприємств за межами зон можливих зруйнувань;

· підсилення і дублювання енергетичних потужностей;

· розширення зв'язків між галузями промисловості і підприємствами;

· утворення матеріально-технічних резервів;

· підтримування сил ЦО в постійній готовності.

2. Класифікація і фізико-хімічна характеристика найбільш небезпечних СДОР і засоби захисту від них

2.1 Класифікація і фізико-хімічна характеристика найбільш небезпечних СДОР

Бурхливий розвиток хімії як науки відзначається насамперед створенням могутньої промисловості, ростом асортименту хімічних речовин, які використовуються у промисловості, сільському господарстві і побуті, деякі речовини токсичні і шкідливі для здоров'я людини. Їх називають сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР). Деякі види цих речовин є у великих кількостях на підприємствах, які їх виготовляють або використовують. У випадку аварії вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу. Це може призвести до отруєння людей не тільки на цьому Об'єкті, але і за його межами, в найближчих населених пунктах.

Найбільш поширеними СДОР є хлор і аміак.

Хлор – зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Хлор у 2,5 рази важчий за повітря. Температура кипіння – 34,6 °С (навіть взимку знаходиться в газоподібному стані). Смертельна концентрація при одногодинній експозиції – 0,1 мг/л. Гранично допустима концентрація в повітрі 0,001 мг/л. Хлор застосовують для виготовлення численних неорганічних та органічних сполук. Його використовують у виробництві соляної кислоти, хлорного вапна, гіпохлоридів, хлоратів та ін. Велика кількість хлору використовується для відбілювання тканин і целюлози, яка йде на виготовлення паперу. Хлор застосовують також для стерилізації питної води і знезараження стічних вод. У кольоровій металургії його використовують для хлорування руд, що є однією з стадій добування деяких металів. На основі хлороорганічних продуктів виготовляють різні пластмаси, синтетичні волокна, каучуки, замінники шкіри. Визначається наявність хлору приладами ВПХР та УГ‑2, індикаторною трубкою з трьома зеленими кільцями.

Вплив на людей – подразнює дихальні шляхи, викликає набряк легенів. При високих концентраціях смерть наступає від 1–2 вдихів, при менших концентраціях – дихання припиняється через 5–25 хвилин [8].

Захист від хлору: промислові фільтруючі протигази марок «В», «М», цивільні протигази, військові протигази, дитячі протигази, захисні дитячі камери. При концентраціях хлору в повітрі більше ніж 8,6 мг/л потрібно використовувати тільки ізолюючі протигази.

Перша допомога: одягнути на ураженого протигаз, винести на свіже повітря, зробити інгаляцію киснем. Очі промити 2%-ним розчином соди. Пити молоко зі содою або боржомом, каву. При подразненні дихальних шляхів – вдихати нашатирний спирт, бікарбонат натрію, буру.

Дегазація проводиться лужними та водними розчинами гіпосульфіту, гашеним вапном. Нейтралізується водою [4].

Аміак–безбарвний газ із характерним різким запахом (запах «нашатирного спирту»). Маса 1 л аміаку за нормальних умов становить 0,77г. Легший за повітря. При охолодженні до -33,4 °С аміак під звичайним тиском перетворюється в прозору рідину, що затвердіває при -77,8 °С. Смертельна концентрація при 30‑хвилинній експозиції – 7 мг/л. Гранично допустима концентрація в повітрі – 0,02 мг/л. Аміак дуже добре розчиняється у воді. Розчин аміаку у воді називають «нашатирним спиртом». Звичайний медичний нашатирний спирт містить 10% аміаку. Аміак при невисокому тиску (0,7–0,8 МПа) перетворюється в рідину. Оскільки при випаровуванні рідкого аміаку поглинається велика кількість тепла (137 кДж/год), то рідкий аміак застосовують у холодильних установках. Аміак також використовується для виготовлення азотної кислоти і азотовмісних речовин. Це азотні добрива: сульфат амонію, нітрат амонію. Крім того, нітрат алюмінію утворює вибухові суміші з горючими речовинами (амонами), які застосовують для підривних робіт [3].

Дія аміаку на людей у високих концентраціях викликає корчі. Смерть наступає через декілька годин або діб після отруєння від набряку легенів і гортані. При попаданні на шкіру може викликати опіки різного ступеня. В повітрі визначається приладом УГ‑2 та ін.

Захист від аміаку: фільтруючі промислові протигази марок «К» і «Ш». При дуже високих концентраціях – ізолюючі протигази і захисний одяг.

Перша допомога: ураженого винести на свіже повітря. Забезпечити тепло і спокій. Зробити інгаляцію зволоженим киснем або теплою водяною парою з розчином ментолу у хлороформі. Шкіру і очі промивати водою або 25%-ним розчином борної кислоти протягом 15 хв., змастити вазеліном або оливковою олією. При зупинці дихання зробити штучне дихання.

Дегазація проводиться водою.

Сірчаиий ангідрид (двоокис сірки, «сірчаний газ») – один з поширених видів СДОР. Являє собою безбарвний газ з характерним різким запахом. При звичайному тиску затвердіває при температурі – 75 °С і зріджується при – 10 °С. В 2,2 рази важчий за повітря. Розчинність його у воді досить велика і складає при звичайних умовах біля 40 об'ємів на 1 об'єм води. При взаємодії з водою утворюється сірчана кислота. Розчиняється в спиртах, ефірі, бензолі. Отримують спалюванням сірки на повітрі, обпалюванням піриту, дією сірчаної кислоти на сульфат натрію.

Сірчаний ангідрид використовують у виробництві сірчаної кислоти, солей сірчаної (сульфітів, гідросульфітів) і тіосірчаної (тіосульфітів) кислот. Безпосереднє застосування знаходить в паперовому та текстильному виробництвах, при консервуванні фруктів, ягід, для запобігання вин від скисання, для дизенфекції приміщень. Рідкий сірчаний ангідрид застосовують як холодоагент та розчинник.

Перевозять його в розрідженому стані під тиском. При виході в атмосферу він димить, скупчується в низьких ділянках місцевості, підвалах, тунелях, заражує водоймища.

Гранично допустима концентрація (ГДК) сірчаного ангідриду в атмосферному повітрі населених місць (середньодобова) – 0,05 мг/м3 , в робочому приміщенні промислового підприємства – 10 мг/м3 .

Він небезпечний при вдиханні. Навіть дуже мала концентрація його створює неприємний смак в роті і подразнює слизові оболонки. Пари сірчаного ангідриду у вологому повітрі сильно подразнюють слизові оболонки та шкіру. З'являються кашель, різкий біль в очах, сльози, дихання і ковтання утруднене, шкіра червоніє. Можливі опіки шкіри та очей. Вдихання повітря, яке містить більше 0,2% сірчаного ангідриду, викликає хрипоту, задишку і швидку втрату свідомості. Можлива смерть.

Шкідливим є вплив і на рослинність при концентраціях більше 0,1 мг/м3 . Найвища чутливість у смереки та сосни, найменша – в берези та дуба.

Захист органів дихання та очей від сірчаного ангідриду забезпечують промислові фільтруючі протигази марки В (коробка пофарбована в жовтий колір), Е (чорний), БКФ (зелений), респіратори протигазові РПГ – 67В та універсальні РУ‑60М-В, а також цивільні протигази ГП‑5, ГГІ-7 та дитячі.

Якщо концентрація 50д вища від максимально допустимої, повинні використовуватись тільки ізолюючі протигази. Ця ж вимога актуальна і при ліквідації аварій на хімічно небезпечних об'єктах, коли концентрація сірчаного ангідриду невідома. В зоні аварій, для захисту шкіри людини від попадання СДОР, роботи слід проводити в захисних костюмах, гумових чоботах та рукавицях [9].

Які ж заходи першої допомоги при ураженні сірчаним ангідридом? Перш за все, слід винести потерпілого на свіже повітря. Шкіру та слизові оболонки промивати водою або 2%-ним розчином соди не менше 15 хв. очі – проточною водою, також не менше 15 хв.

Наявність сірчаного ангідриду в повітрі і його концентрацію дозволяє визначити універсальний газоаналізатор УГ‑2. Межа виміру приладу: до 0,03 мг/л – при просмоктуванні повітря в об'ємі 300 мл; до 0,2 мг/л – при просмоктуванні 60 мл. Концентрацію сірчаного ангідриду знаходять по шкалі, на якій вказаний об'єм пропущеного повітря; При просмоктуванні його через індикаторну трубку колір порошку буде змінюватись з темно-сірого на білий. Цифра на шкалі, яка співпадає з верхнім кінцем пофарбованого в білий колір стовпчика порошку, вказує на концентрацію сірчаного ангідриду (в мг/л).

У повітрі можуть нагромадитися уражаючі концентрації у випадку виробничої аварії на хімічно небезпечному об'єкті чи його витоку при зберіганні, транспортуванні. Небезпечну зону слід ізолювати, вивести сторонніх людей. Входити в неї можна тільки в засобах захисту органів дихання і, шкіри. Слід уникати низьких місць, триматись навітряної сторони. Потерпілим. надати першу долікарську допомогу і відправити їх у лікувальний заклад.

При витоку і розливі не можна доторкатись до пролитого. Рідину, яка розлилася, слід огородити земляним валом, не допускати попадання речовинні у водоймища. Місце розливу залити розчином соди або вапнистим молоком.

При інтенсивному витоку сірчаного ангідриду, щоб осадити газ використовується вапнисте молоко, розчин соди або каустика. Для цього застосовують мийні машини, авторозливні станції, пожежні машини.

Сірководень – безколірний газ з різким неприємним запахом При звичайному тиску твердне при -85,5 °С і зріджується при -60,3 °С. Густина газоподібного сірководню при нормальних умовах становив приблизно 1,7, бо він важчий від повітря. Сірководень з повітрям, по містить від 4 до 45% цього газу, вибухонебезпечний. На повітрі спалаху при температурі 300 °С. Розчинність в органічних речовинах значно виш ніжу воді.

Сірководень – сильний відновник. В промисловості його одержують як побічний продукт при очистці нафти, природного і коксівного газу. Застосовують у виробництві сірчаної кислоти, сірки, сульфідів, сіркоорганічних сполук, для приготування лікувальних сірководневих ванн.

Зберігається і перевозиться в залізничних цистернах і балонах під тиском у зрідженому стані. При виході в амосферу перетворюється в газ, накопичується в низьких ділянках місцевості, підвалах, тунелях. При витоку або пропусканні забруднює водоймища.

Небезпечний для вдихання, подразнює шкіру і слизові оболонки. Перші ознаки отруєння: головний біль, сльози, пече в очах, подразнення в носі, металевий смак в роті, нудота, блювання, холодний піт, пронос, біль в грудях. ГДК сірководню 0,008 мг/м3 , в робочих приміщеннях промислового виробництва – 10 мг/м3 .

Захист органів дихання і очей забезпечують фільтруючі протигази марки КД, БКФ, респіратори РПГ‑67‑КД і РУ‑60М-КД, а також цивільні протигази ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.

Максимально допустима концентрація для фільтруючих протигазів – 100 ГДК (10 000 мг/м3 ), а для респіраторів – 15 ГДК; з/ф – коробка з фільтром; б/ф – коробка без фільтра. Якщо концентрація сірководню вища від максимально допустимої, застосовуються ізолюючі протигази. При ліквідації аварій на хімічно небезпечних об'єктах, коли концентрація газу невідома, роботи проводяться тільки в ізолюючих протигазах; Щоб захистити шкіру, використовують захисні прогумовані костюми, гумові чоботи і рукавиці. При ураженні сірководнем треба негайно винести потерпілого на свіже повітря, забезпечити йому тепло і спокій, дати тепле молоко з содою. Його треба помістити в затемнене приміщення, накласти на очі примочки з 3%-ним розчином борної кислоти. При тяжкому отруєнні, а також при утрудненому диханні дати кисень, якщо необхідно, зробити штучне дихання. Кількість. сірководню в повітрі і його концентрацію дозволяє визначити універсальний газоаналізатор УГ‑2. Границя виміру приладу: 0–0,03 мг/л при просмоктуванні повітря в об'ємі 300 мл і 0–0,3 мл/г при просмоктуванні – 30 мл. Концентрацію сірководню (мг/л) знаходять по шкалі, на якій вказаний об'єм пропущеного повітря. Її значенням відповідає цифра, яка співпадає з границею пофарбованого в коричневий колір стовпця порошку. З цією ж метою можна використовувати прилади хімічної розвідки ВПХР, ПХР-МВ.

Якщо концентрація газу вища за 2 мг/л, то при прокачуванні повітря через індикаторні трубки колір їх наповнювача змінюється в залежності від маркування: жовте кільце – в діапазоні від світло-коричневого до темно-коричневого; два жовтих кільця на одному кінці – від сіро-жовтого до коричневого; три жовтих кільця – на другому кінці – на сіро-зелений до розбивання ампули, два чорних кільця – від жовтого до коричневого [6].

У повітрі можуть нагромаджуватися уражаючі концентрації H2 S при виробничій аварії на хімічно небезпечному об'єкті, витоку його при зберіганні і транспортуванні. При цьому небезпечну зону треба ізолювати, вивести сторонніх людей і не допускати нікого без засобів захисту органів дихання і шкіри. Потерпілим надати першу допомогу і направити в лікувальний центр.

При витіканні і розливі не допускати простоїв речовини. При перші і і можливості ліквідувати витікання або перекачати цю речовину в цілу ємність. Обгородити речовину земляним валом, щоб вона не потрапила у водоймища, каналізацію, підвали, низькі ділянки місцевості. Для того, щоб знезаразити, дозволяється залити цю речовину молоком, розчином соди.

При інтенсивному витіканні – щоб осадити газ сірководню – використовують машини, авторозливні станції, а також гідранти, які містяться на цих хімічно небезпечних об'єктах.

Нітрил акрилової кислоти – безбарвна летка рідина, кипить при високій температурі, має неприємний запах. Її пари важчі від повітря, при взаємодії з ним утворює вибухонебезпечні суміші. При горінні кислота виділяє отруйні гази. Захист органів дихання і очей забезпечують промислові протигази марок А і БКФ, а також ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.

Пари викликають подразнення слизової оболонки і шкіри, виникає головний біль, запаморочення, слабкість, нудота, блювота, задишка, шкіра червоніє і пече. В таких випадках потерпілого виносять на повітря, забезпечують спокій і тепло, дають подихати киснем, а також аміннітритом (на ватці протягом 15–30 с) з перервою 2 хв.

Синильна кислота (HCN) –безбарвна прозора, дуже летка рідина. Пари її переважно безбарвні. Добре змішується з водою. Викликає запаморочення, параліч дихальних шляхів. При отруєнні відчувається запах і смак мигдалю, а також металевий присмак в роті. Потім виникає відчуття пекучості в горлі, піднебіння і язик втрачають чутливість. Все це супроводжується нудотою, блюванням, тече слина. Задишка збільшується. Заходи першої допомоги: винести на повітря, дати Понюхати на протязі 3 хв. (до 8 раз) через 30 с аміннітрати, зробити штучне дихання, поставити грілку. Потерпілому необхідно випити міцної кави або чаю [2].

Фосген – безбарвний газ, який при температурі нижче 8 °С конденсується в безбарвну рідину. Його запах нагадує прілі фрукти або сіно. Він важчий за повітря, малорозчинний у воді. Отруйні лише пари фосгену. Перші ознаки отруєння з'являються не відразу, а після 4–8 год. Виникають незначні позиви до кашлю, пече і дере в носоглотці, потім починається сильний кашель, задишка, лице і губи синіють. Необхідний повний спокій, потерпілий повинен лежати на спині з грілкою, можна давати гарячі напої і кисень.

Метилмеркаптан – безбарвний газ з різким запахом, важчий від повітря. Викликає подразнення слизових оболонок і шкіри. При диханні виникає головний біль, слабкість, нудота. Заходи першої допомоги: винести потерпілого на повітря, очі і слизові оболонки промивати 2%-ним розчином борної кислоти, а шкіру – водою не менше 15 хв.

Бензол–безбарвна рідина з характерним запахом. Її пари важчі від повітря і утворюють з ним вибухонебезпечні суміші. При вдиханні відчувається слабкість, головний біль і запаморочення, з'являється сонливість, нудота, блювота, посіпування м'язів, свербіння і почервоніння шкіри. Потерпілий може знепритомніти. Його виносять на повітря, забезпечують спокій, тепло і дають зволожений кисень. Необхідно змінити одяг і білизну, обмити тіло теплою водою з милом. Захист органів дихання і очей забезпечують промислові протигази марок А і БКФ, а також ГП‑5, ГП‑7 і дитячі.

Наявність сильнодіючих отруйних речовин в повітрі (хлору, аміаку, сірководню та деяких інших) і їх концентрацію можна визначити за допомогою універсального персонального газоаналізатора типу УГ‑2. Принцип його дії ґрунтується на тому, що при проходженні через індикаторну трубку повітря, яке містить гази (пари) СДОР, довжина пофарбованого стовпчика індикаторого порошку в трубці змінюється пропорційно концентрації досліджуваного газу. Вимірювання проводять по шкалі, проградуйованій в міліметрах на літр. Колір індикаторного порошку після проходження досліджуваного повітря, якщо в ньому є хлор, буде червоним, якщо аміак – синім, якщо сірководень – коричневим.

При виробничій аварії на хімічному об'єкті, витоку СДОР при зберіганні або первезенні може відбутися зараження повітря. Для захисту органів дихання робітників і службовців таких об'єктів використовують промислові протигази.

При ліквідації наслідків аварії на хімічних об'єктах, якщо в повітрі міститься отруйних речовин більше ніж 0,5% об'ємної долі, для захисту органів дихання потрібно використовувати ізолюючі протигази [3].

Ртуть (Hg) –єдиний метал, який при кімнатній температурі перебуває в рідкому стані. Пара ртуті дуже отруйна. Досить найменшої кількості пари ртуті, яка утворюється при кімнатній температурі при її розливі або зберіганні у відкритій посудині, щоб отруїтись. Працюючи з ртуттю, потрібно бути дуже обережним. Всі роботи з ртуттю виконувати на емальованих або; залізних підносах. Дуже небезпечна ртуть, розлита на підлозі. Падаючи на підлогу, вона розбивається на велику кількість дрібних краплин, які потрапляють у щілини і можуть протягом тривалого часу отруювати повітря. Якщо ртуть розлилась на підлозі, слід негайно зібрати її пилососом або піпеткою з грушею.

Для усунення ртуті можна користуватись емульсією з мінеральної олії і води з порошкоподібною сіркою і йодом або порошком сірки. При з'єднанні ртуті з хлором утворюється сулема, яка є сильною отрутою. Вона використовується для дублення шкіри, протруювання насіння і ін.

2.2 Засоби індивідуального захисту

У системі заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов праці, велике значення має використання найбільш ефективних засобів індивідуального захисту (ЗІЗ). Ці засоби повинні застосовуватися в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією і розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями і засобами колективного захисту.

Відповідно до Основ законодавства України про працю, на роботах зі шкідливими умовами праці, в особливих температурних умовах, у забрудненому середовищі робітникам та службовцям безкоштовно видаються спецодяг, спецвзуття й інші засоби індивідуального захисту. Перелік робіт і професій, що дають право на безкоштовне одержання ЗІЗ, складається на основі галузевих норм адміністрацією підприємств за узгодженням з місцевими комітетами профспілок. Порядок видачі, збереження і користування ЗІЗ встановлений інструкцією, затвердженої Держкомпраці України.

Адміністрація підприємства зобов'язана стежити за тим, щоб робітники та службовці під час роботи користувалися виданими їм засобами індивідуального захисту, не допускати до роботи без них і не дозволяти використання несправних ЗІЗ.

Робітники та службовці зобов'язані дбайливо відноситися до ЗІЗ і вчасно доводити до відома адміністрацію підприємства про необхідність прання, сушіння, ремонту або заміни (у випадку несправності) цих засобів [4].

При видачі ЗІЗ повинний проводитися спеціальний інструктаж із правил користування і найпростіших способів перевірки їхньої придатності до експлуатації, а в необхідних випадках – тренування з метою кращого засвоєння способів і прийомів застосування ЗІЗ.

Обов'язковими умовами правильної експлуатації ЗІЗ є попередній іспит і перевірка їхньої справності, проведені у встановлений термін, тому що навіть незначна несправність може привести до нещасного випадку. Контроль за дотриманням термінів і правильністю проведення перевірочних іспитів покладається на відомчі служби охорони праці, органи державного нагляду і суспільного контролю. Обов'язком адміністрації і служб охорони праці підприємств є забезпечення належних умов збереження ЗІЗ, правил відходу за ними і своєчасним їхнім ремонтом.

Класифікація засобів індивідуального захисту

Загальноприйнята класифікація ЗІЗ відрізняється від класифікації засобів колективного захисту і заснована на поділі засобів індивідуального захисту по їх конструктивних і експлуатаційних властивостях. Ця класифікація, затверджена відповідними ДСТ, поділяють ЗІЗ в залежності від призначення на 9 класів, що у свою чергу розділяються на види по конструктивному використанню і групи – по небезпечних і шкідливих факторах [9].

Нижче приводяться встановлені класи і види ЗІЗ.

1. Ізолюючі костюми; пневмокостюми, що гідроізолюючі костюми, скафандри.

2. Засоби захисту органів дихання: протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски.

3. Спеціальний одяг: комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, костюми, халати, плащі, кожушки, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники.

4. Спеціальне взуття: чоботи, ботфорти, напівчоботи, черевики, черевики, туфлі, галоши, боти, бахіли.

5. Засобу захисту голови: каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи.

6. Засобу захисту рук: рукавиці, рукавички.

7. Засобу захисту особи: захисні маски, захисні щитки.

8. Засобу захисту око: захисні окуляри.

9. Захисні дерматологічні засоби: миючі засоби, пасти, креми, мазі.

3. Особливості проведення рятувальних, пошуково-рятувальних робіт в осередках ураження

3.1 Використання сил ЦО на хімічно небезпечних об`єктах при аваріях

На територіях підприємств м’ясо переробної промисловості використовуються холодильні цехи, охолодження в них забезпечується за допомогою установок з наповнюючи ми речовинами: аміак та фреон. Відповідно зростає імовірність хімічного зараження місцевості і ураження людей внаслідок аварії на території холодильного цеху. Ці речовини здійснюють вражаючу дію на людей при потраплянні їхніх парів в атмосферу, при розливанні цих речовин на місцевості й різних поверхнях, з якими стикаються люди.

У випадку аварії або руйнування ємностей з аміаком або фреоном, вони в газо – або пароподібному стані перемішуються з повітрям і поширюються за напрямком приземного вітру, утворюючи на своєму шляху зону хімічного зараження.

Важливою характеристикою вогнища, утвореного аміаку, є стійкість зараження, тобто час самодегазації аміаку, який і визначає тривалість існування вогнища ураження. На швидкість самодегазації СДОР впливають випаровування, усмоктування речовини в ґрунт і здатність його до хімічного розкладання (гідролізу, окислювання і т. п.). Стійкість зараження залежить також від температури повітря в приземному шарі і температури ґрунту, швидкості вітру і вертикальної стійкості атмосфери. Чим вища температура повітря і ґрунту і більша швидкість вітру,тим швидше випаровуються розлиті СДОР. Прискорюють випаровування СДОР висхідні потоки повітря, які спостерігаються при конвекції. Отруйні речовини, що мають температуру кипіння приблизно до + 20 °С (хлор, аміак), при розливанні випаровуються швидко, пари їх у небезпечних концентраціях можуть виявлятися на великих відстанях від місця аварії [10].

На стійкість зараження впливають також: наявність осадів (дощ сприяє проникненню СДОР у глиб ґрунту з потоками води, прискорює гідроліз), структура ґрунту, її вологість, наявність і вид рослинного покриву. Так, на піщаних ґрунтах при незначній рослинності стійкість зараження відносно невелика, на глинистих, покритих рослинністю, вона значно більша.

У населених пунктах стійкість зараження СДОР вища, ніж на відкритій місцевості, тому що вплив вітру, який прискорює випаровування, у цих умовах виявляється в меншій мірі.

Зона зараження СДОР звичайно не має чітко виражених меж і залежить від глибини поширення парів, площі розливу, кількості речовини, що розлилася, а також від метеорологічних умов і рельєфу місцевості. Чим більша швидкість вітру, тим більша глибина поширення парів СДОР. Однак при швидкостях вітру понад 6 – 7 м/с пари СДОР розсіюються. Зі збільшенням температури повітря прискорюється випаровування СДОР з ґрунту, збільшується концентрація їх парів над зараженою місцевістю.

Ступінь вертикальної стійкості атмосфери характеризує напрямок вертикальних потоків повітря, що значною мірою впливає на глибину поширення парів СДОР і їх концентрацію. Як зазначалося вище, розрізняють три ступені вертикальної стійкості атмосфери: інверсію, ізотермію і конвекцію. Інверсія перешкоджає розсіюванню повітря по висоті і створює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій парів СДОР, чим становить найбільшу небезпеку для ураження людей і тварин. Ізотермія забезпечує середні умови поширення парів СДОР. При конвекції висхідні потоки повітря розсіюють заражену хмару, що значно знижує можливості ураження людей і тварин і полегшує проведення РІНР.

У населених пунктах і лісах можливий застій зараженого повітря. Глибина поширення парів СДОР у видолинках і ярах більша, ніж на рівніші. Ширина зони зараження парами СДОР при стійкому вітрі приймається за 1/5 глибини, а при нестійкому може становити до 4/5 глибини.

З метою завчасної підготовки до захисту від впливу СДОР на об'єктах, де вони присутні, а також у містах і населених пунктах, де ці об'єкти розташовані, відповідні штаби і служби ЦО й адміністрація підприємств розробляють і здійснюють заходи щодо захисту робітників, службовців і проживаючого поблизу об'єктів населення, спрямовані на запобігання утворення вогнищ хімічного ураження, максимальне ослаблення уражаючого впливу отруйних парів на людей і швидку ліквідацію зон хімічного зараження, що утворилися.

Підготовку підприємства до захисту від СДОР у випадку виробничої аварії здійснюють на основі спеціально розробленого плану, в якому відбиті необхідні організаційні й інженерно-технічні заходи; схеми оповіщення працюючої зміни і проживаючого поблизу об'єкта населення про небезпеку ураження СДОР; характеристики СДОР і цехів (складів), у яких вони знаходяться, схеми можливої обстановки на об'єкті у випадку аварії чи руйнування ємкостей зі СДОР; розрахунки сил і засобів ЦО об'єкта, які залучаються для ліквідації вогнищ зараження СДОР; варіанти дій формувань ЦО при ліквідації вогнищ зараження.

Організаційні заходи передбачають організацію і підтримку в постійній готовності системи оповіщення про хімічну небезпеку, порядок доведення до робітників, службовців і населення встановлених сигналів; узгодження зі штабом ЦО міста (району) питань використання в разі потреби формувань інших об'єктів і міських засобів оповіщення; порядок представлення повідомлень про виникнення вогнищ зараження; навчання особового складу формувань ЦО ОГ виконанню конкретних робіт з ліквідації вогнищ зараження, утворених СДОР на об'єкті; нагромадження для забезпечення всіх робітників та службовців об'єкта, збереження і підтримка в готовності ЗІЗ (промислових протигазів певних марок, цивільних та ізолюючих протигазів, засобів захисту шкіри); пошук засобів, придатних для дегазації (нейтралізації) СДОР; підготовку необхідного устаткування для готування розчинів, що дегазують, і подачі їх до місць можливих аварій; пристосування техніки для проведення дегазаційних робіт [10].

До основних заходів інженерно-технічного характеру відносяться такі: обладнання ємкостей, комунікацій і виробничих установок зі СДОР автоматичними і ручними пристроями, які запобігають витіканню СДОР у випадку аварії; можливе підсилення конструкцій ємкостей і комунікацій зі СДОР чи улаштування навколо них огороджень для захисту від пошкоджень при аварії; будівництво під сховищами підземних резервуарів з водою чи іншими компонентами для розчинення СДОР при її аварійному витіканні; обладнання чаш, пасток, спрямованих стоків для приймання СДОР; розосередження запасів СДОР; будівництво для них заглиблених чи напівзаглиблених сховищ; обладнання робочих приміщень засобами аварійної сигналізації.

В плані дій формувань викладаються основні заходи щодо ліквідації наслідків аварії на кожній виробничій ділянці, де присутні СДОР, із вказанням відповідальних виконавців з керівного складу ОГ, залучених сил і засобів, їх завдань і часу, що відводиться на виконання робіт.

Крім того, у цьому плані передбачаються:

– оповіщення про негайний збір;

– проведення розвідки вогнища зараження і позначення його меж;

– оточення вогнища зараження;

– проведення безперервного метеорологічного спостереження і порядок інформації про напрямок руху парів СДОР (хмари зараженого повітря);

– укриття в захисних спорудженнях чи виведення за межі вогнища робітників, службовців і населення;

– проведення рятувальних робіт і надання медичної допомоги потерпілим;

– проведення невідкладних аварійних робіт з ліквідації (локалізації) аварії;

– проведення робіт з дегазації СДОР у місцях її виділення в атмосферу і на шляхах поширення парів;

– дегазація території, споруд і устаткування;

– спеціальна санітарна обробка людей.

Ліквідація вогнищ зараження, утворених СДОР у результаті виробничої аварії, організовується і проводиться на основі рішень начальника ЦО об'єкта, на якому відбулася аварія, чи голови створюваної надзвичайної комісії.

Рятувальні роботи організовуються після проведення розвідки і прийняття начальником ЦО об`єкта остаточного рішення.

У зоні зараження намічаються ділянки й об'єкти, на які вводяться рятувальні і медичні формування. Роботи проводяться із дотриманням запобіжних заходів, використовуються індивідуальні засоби захисту, передбачається страхування особового складу, який виконує роботи [8].

Уражені після надання їм допомоги доставляються на незаражену територію, а при необхідності – у лікувальні установи. Населення, яке опинилося в зоні зараження, евакуюється за її межі.

На виході із зон зараження організовуються санітарна обробка населення і особового складу формувань та дегазація транспорту й майна. Ці роботи проводяться на пунктах спеціальної обробки, що розгортаються, стаціонарних обмивальних пунктах і станціях знезаражування транспорту. Заражений одяг збираєтьсядля подальшої дегазації чи знищення.

Найбільш складні аварійні роботи в місцях витікання аміаку, де потрібне обов'язкове використання ізолюючих протигазів, повинен виконувати особовий склад штатної рятувальної служби.

Обслуговуючий персонал, уживши необхідні заходи захисту, відповідно до діючих на об'єкті інструкцій виконує заходи, спрямовані на ліквідацію чи локалізацію аварії. В міру прибуття до цих робіт беруться підрозділи рятувальних служб, спеціалізовані невоєнізовані формування і зведені загони (команди) протирадіаційного і протихімічного захисту, створювані на ОГ, які мають СДОР. Крім гою, у залежності від масштабів аварії до ліквідації її наслідків можуть залучатися зведені загони загального призначення; при необхідності на допомогу їм надаються формування служб ЦО (спеціалізовані формування): протипожежні, охорони громадського порядку й ін. У деяких випадках можуть бути задіяні ще й територіальні зведені загони спеціального захисту, які розгортаються на базі військових частин ЦО.

Порядок дій сил ЦО при локалізації вогнищ хімічного зараження в кожному конкретному випадку залежить від виду отруйної речовини, характеру ушкоджень, технологічної схеми виробництва й інших умов.

Командири формувань, з'ясувавши поставлені завдання, вводять підлеглі їм сили на призначені ділянки і на місці визначають найбільш доцільні прийоми і способи виконання робіт, уточнюють порядок використання машин та інших засобів механізації, підтримують установлений режим, стежать за дотриманням заходів безпеки [11].

Після локалізації місця аварії (розливу аміаку на об`єкті) сили ЦО приступають до знезаражування вогнищ зараження. У першу чергу дегазують під'їзні колії і внутрішньозаводські дороги, потім знезаражують ділянки місцевості й об'єкти, що можуть бути джерелами зараження. Дегазація здійснюється шляхом поливання дегазуючими розчинами за допомогою пожежних машин, автоцистерн, мотопомпта інших пристроїв, пристосованих для розливання рідші. Щоб зменшити глибину поширення зараженого повітря, ставляться водні вертикальні завіси, які частково розсіюють хмари парів аміаку, частково нейтралізуючі її.

Повернення населення в зону зараження допускається, якщо проведені аналізи повітря, ґрунту і різних поверхонь показали зараженість, нижчу гранично припустимої концентрації.

Харчова сировина, продукти харчування, фураж, які побували в зоні зараження, також піддаються перевірці, після чого приймається рішення про їх дегазацію, утилізацію чи знищення. На зараженість (з висновком про подальше використання) перевіряються запаси води і джерела водопостачання.

При виникненні аварії холодильних установок з викидом (виливанням) аміаку негайно оповіщаються начальники ЦО району, міста й області, на території яких відбулася аварія. За розпорядженням відповідного начальника ЦО чи голови надзвичайної комісії приводяться в готовність органи управління, формування розвідки, медичної служби, охорони громадського порядку й ін.

Організовуються оточення місця аварії, розвідка, РІНР. У період ведення робіт особлива увага приділяється хімічному забезпеченню, розвідці, використанню засобів захисту, дотриманню термінів перебування в цих засобах, режимам поведінки, санітарній обробці людей і дегазації майна, транспорту, споруд, території.

3.2 Дії сил Цивільної оборони у вогнищах хімічного ураження (ВХУ)

Рятувальні роботи при виникненні аварії холодильних установок з витоком аміаку включають ведення хімічної і медичної розвідки; проведення профілактичних заходів, само- і взаємодопомоги; розшукування і виявлення уражених, надання їм першої медичної допомоги й евакуацію їх у лікувальні установи; евакуацію неураженого населення з ВХУ; санітарну обробку людей, дегазацію одягу і взуття, засобів захисту, місцевості, споруд, техніки і транспорту; виявлення зараженого продовольства, джерел води і знезаражування продуктів харчування.

Специфічні особливості ведення рятувальних робіт на об`єкті обумовлюються високою токсичністю аміаку, швидкоплинністю розвитку отруєння, обмеженістю терміну, протягом якого повинна бути надана перша медична допомога потерпілим. У зв'язку з цим ефективність рятувальних робіт буде залежати від сполучення само- і взаємодопомоги із швидким наданням допомоги медичними формуваннями і наступною терміновою евакуацією уражених за межі ВХУ [11].

Само- і взаємодопомога полягає в надяганні протигаза на ураженого, введенні антидоту, обробці шкіри речовиною, що дегазує. Ефективність надаваної потім першої медичної допомоги залежить від знання типу застосованої ОР і від того, якою мірою потерпілий скористався засобами захисту. Своєчасне виявлення хімічного зараження і визначення концентрації аміаку здійснюється установами «Системи спостереження і лабораторного контролю» (ССЛК) і службами радіаційного та хімічного спостереження.

При надходженні перших даних про виникнення ВХУ начальники і штаби ЦО оповіщають населення в зоні зараження і у районах, яким загрожує небезпека від хмари зараженого повітря, яка поширюється, ставлять завдання хімічній і медичній розвідкам, віддають розпорядження про проведення заходів щодо захисту населення, приймають рішення й організовують проведення РІНР у вогнищах. До РІНР залучаються окремі батальйони спеціального захисту, підрозділи хімічного захисту військових частин ЦО, зведені загони (команди) протирадіаційного і протихімічного захисту, медичні формування, команди знезаражування й інші спеціально підготовлені й оснащені підрозділи і формування.

Особовий склад сил ЦО, що вводиться у ВХУ, забезпечується ЗІЗорганів дихання і шкіри, антидотами, індивідуальними протихімічними пакетами.

Перед уведенням сил в ОХП розвідка проводить виявлення хімічної обстановки: установлюються засоби застосування ХЗ і тип використаної ОР, визначаються межі вогнищ і зон зараження. Ці дані дозволяють оцінити глибину поширення зараженого повітря; стійкість аміаку на місцевості і техніці; припустимий час перебування людей у засобах захисту шкіри; можливі ураження людей, зараження споруд, техніки і майна. На підставі оцінки хімічної обстановки вживаються заходи щодо захисту людей, розробляються і реалізуються заходи щодо ведення рятувальних робіт в умовах зараження, ліквідації наслідків зараження, відновлення виробничої діяльності ОГ і забезпечення життєдіяльності населення.

Першими у ВХУ для надання допомоги ураженим уводяться медичні підрозділи військових частин і формування медичної служби ЦО, а також підрозділи хімічного захисту та формування протирадіаційного і протихімічного захисту. Основні завдання цих сил – надання негайної медичної допомоги ураженим, їх евакуація на незаражену місцевість і проведення дегазації території, споруд і техніки. У першу чергу евакуюють людей, які не мають засобів захисту органів дихання, потім тих, хто має протигази і вже одержали першу медичну допомогу; в останню чергу евакуюють людей, укритих в обладнаних фільтровентиляційними установками сховищах. Евакуація уражених та іншого населення з ВХУ – основний обсяг робіт – вимагає великої кількості засобів пересування. Для пошуку, винесення і посадки уражених на транспорт залучаються формування різного призначення. Евакуація неураженого населення здійснюється як пішим порядком по пророблених проходах, так і на будь-якому виді транспорту, якщо така можливість є.

При проведенні рятувальних робіт у вторинному вогнищі ураження основні зусилля спрямовуються на локалізацію джерел отруйної речовини і запобігання її подальшого надходження на місцевість і в повітря. Речовини, що потрапили на місцевість, дегазуються (нейтралізуються) знезаражуючими розчинами чи великою кількістю води за допомогою спеціальних дегазаційних або інших придатних для цієї мети машин. Одночасно ведуться роботи з нейтралізації отруйних речовин у закритих приміщеннях. Для зниження концентрацій ОР у хмарі зараженого повітря за допомогою дегазаційних і пожежних машин на його шляху можуть ставитися вертикальні водні завіси чи завіси зі спеціальних розчинів.

Підрозділи хімічного захисту і формування протирадіаційного та протихімічного захисту в період проведення рятувальних робіт у ВХУ дегазують ділянки місцевості і доріг, будинки і споруди, проводять санітарну обробку особового складу військових частин, формувань і населення, знезаражують їх засоби захисту й одяг. Черговість проведення цих робіт визначається начальником ЦО, виходячи з конкретної обстановки [11].

Для санітарної обробки населення, яке евакуюється з ВХУ, і дегазації транспортних засобів поблизу маршрутів евакуації на незараженій місцевості підрозділами хімічного захисту частин ЦО розгортаються пункти спеціальної обробки (ПуСО). З цією ж метою можуть використовуватися санітарні обмивальні пункти (СОП) і станції знезаражування транспорту (СЗТ) ОГ, які знаходяться на зараженій території. Санітарна обробка уражених проводиться в процесі надання їм медичної допомоги. Заражені одяг і ЗІЗ направляються для дегазації на станції знезаражування одягу (СЗО) чи на ПуСО.

Проведення контролю на зараженість продовольства і джерел води покладається на медичну службу ЦО, а фуражу – на службу захисту тварин і рослин.

РІНР у ВХУ виконуються в протигазах і засобах захисту шкіри. Тривалість роботи змін у ВХУ залежить, головним чином, від припустимого часу безупинного перебування в ЗІЗ. Щоб уникнути перегріву і виходу його з ладу через теплові удари застосовують спеціальні комбінезони, що екранують, і поливання захисних костюмів водою.

Роботи проводяться з максимальною інтенсивністю до повного їх завершення в найкоротший термін, із залученням необхідної кількості сил і засобів та з дотриманням заходів безпеки. Заміна формувань здійснюється за рахунок резервів і залучення додаткових спеціальних формувань. У залежності від хімічної обстановки у вогнищах РІНР можуть проводитися послідовно (спочатку в окремих, найбільш важливих місцях) або одночасне на всій території ВХУ. Вогнища вважаються ліквідованими, коли перебування людей без засобів захисту в них стає безпечним. На період проведення робіт вогнище ураження оточується, встановлюється комендантська служба й організовується охорона громадського порядку.

3.3 Прилади хімічного контролю: їх застосування та принцип дії

На території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка при виникненні аварії з витоком аміаку застосовуються прилади хімічного контролю. Визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці проводиться приладами хімічної розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізу в хімічних лабораторіях.

Принцип визначення отруйних речовин приладами хімічної розвідки заснований на зміні кольору індикаторів при взаємодії з отруйними речовинами. В залежності від того, який було взято індикатор і як він змінив колір, визначають тип отруйної речовини, а порівняння інтенсивності отриманого кольору з кольоровим еталоном дозволяє судити про приблизну концентрацію отруйної речовини в повітрі або щільність зараження об'єкту. Для визначення отруйних речовин на території аварії застосовуються такі засоби хімічної розвідки: військовий прилад хімічної розвідки – ВПХР, прилад хімічної розвідки – ПХР, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки – НГІХР та інші.

Всі роботи з приладами хімічної розвідки по визначенню отруйних речовин проводяться в засобах індивідуального захисту органів дихання та шкіри (в протигазах, в табельному захисному одязі, в гумових чоботях і рукавицях) [11].

Військовий прилад хімічної розвідки

ВПХР використовується для виявлення і визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці.

ВПХР складається з корпусу з кришкою і розміщених у ньому ручного насосу, насадки до насосу, паперових касет з індикаторними трубками, захисних ковпачків, протидимних фільтрів. Крім того, в комплект приладу входить лопатка для взяття проб, плечовий ремінь і пам'ятка по роботі з приладом. Маса приладу 2,3 кг.

Захисні ковпачки служать для захисту внутрішньої поверхні лійки насадки від зараження краплинами ОР і для розміщення проб землі та інших сипучих матеріалів при визначенні в них отруйних речовин.

Протидимні фільтри використовують для визначення ОР в димі, малих кількостей ОР в ґрунті та сипучих матеріалах, а також при взятті проб диму. Вони складаються з одного шару фільтруючого матеріалу (картон) і кількох шарів капронової тканини.

Грілка служить для підігріву індикаторних трубок при низькій температурі повітря від – 40 °С до +10 °С. Вона складається з пластмасового корпусу з двома отворами, в які вставляється штир для проколу патрона нагрівання. В корпусі грілки є чотири металеві трубки: три малого діаметру для індикаторних трубок і одна більшого діаметру – для патрона. Перед експлуатацією приладу необхідно підготувати його до роботи: провести зовнішній огляд, перевірити наявність в ньому, всіх деталей комплекту, впевнитись у їх справності, розмістити касети з індикаторними трубками в такому порядку: зверху – трубки з червоною маркіровкою, потім з зеленою, а внизу – з жовтою. Зняти з протидимного фільтру поліетиленовий чохол, вийняти інструкцію по експлуатації, закріпити прилад на грудях. При наявності отруйних речовин в повітрі негайно одягнути протигаз та індикаторними трубками дослідити повітря. Дослідження проводять в такій послідовності: спочатку використовують трубку з червоними кільцями і крапкою, потім – трубку з трьома зеленими кільцями, в кінці – трубку з зеленими кільцями [1].

Наявність отруйних речовин в ґрунті та сипучих матеріалах визначають в такій послідовності: виймають з приладу насос, підготовляють необхідну, індикаторну трубку і вставляють її в гніздо насосу. Накручують насадку і надягають на лійку захисний ковпачок. Беруть лопаткою пробу верхнього шару фунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці і засипають його у лійку насадки доверху. Потім лійку накривають протидимним фільтром і закріплюють притискним кільцем. Через трубку прокачують повітря, роблячи 120 помпувань. Відкинувши притискне кільце, викинувши пробу і протидимний фільтр, відкручують насадку, виймають із насосу індикаторну трубку і визначають наявність отруйної речовини.

Для визначення нестійких отруйних речовин необхідно використовувати індикаторні трубки з трьома зеленими кільцями.

Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР (крім реактивів, які замерзають) можна зберігати в неопалюваних приміщеннях або на розвідувальних машинах.

Реактиви зберігають в приміщенні, яке опалюється при температурі. не вище 200 С.

Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки НПХР

НПХР призначений для визначення в повітрі пари отруйних речовин, а також для орієнтовного встановлення наявності ОР на місцевості та різних предметах. Цим приладом оснащуються хімічні розвідувальні машини.

Універсальний газосигналізатор УГ‑2

Універсальний газосигналізатор призначений для визначення в повітрі сильнодіючих отруйних речовин (СДОР): хлору, аміаку, сірководню, сірчаного ангідриду, окису вуглецю, окисів азоту, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, ацетилену, етилового ефіру, бензину, вуглеводнів нафти (гасу, уайт-спіриту та ін.). Принцип його роботи базується на просмоктуванні повітряно-забірним пристроєм зараженого повітря через індикаторну трубку. Якщо в повітрі є отруйні речовини, то наповнювач індикаторної трубки змінює колір. Вимірявши довжину забарвленого стовпчика наповнювача на шкалі, яка відградуйована в міліграмах на літр (мг/л), визначають концентрацію аналізованої СДОР в повітрі.

Висновок

РІНР мають різний зміст, але організовуються і проводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов'язково враховується, що кожному виду стихійних лих властиві свої специфічні особливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їх технічного оснащення і способів дій.

Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою порятунку людей та надання допомоги ураженим, локалізації аварій та усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. При проведенні РіНР великого значення має дотримання певних умов. Такими умовами є: своєчасне створення угруповань, сил, що залучаються для проведення РіНР, своєчасне ведення розвідки, швидкий рух і введення сил у осередок ураження, безперервне проведення РіНР до їх повного завершення, тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР, і всебічне забезпечення їх діяльності.

Для проведення рятувальних робіт залучаються невоєнізовані формування – ЦО, військові частини і підрозділи, медорганізації тощо. Проводити рятувальні роботи на об'єкті залучаються невоєнізовані формування.

На території об’єкта існує можливість виникнення аварії на території холодильного цеху з витоком СДОР таких як аміак та фреон.

На території ТОВ «Ратибор» смт. Куликівка на випадок виникнення аварії з витоком аміаку або фреону досить чітко розроблений план проведення рятувальних робіт персоналу та населення, яке знаходиться поблизу об’єкта. На об`єкті для хімічної розвідки використовуються такі прилади: військовий прилад хімічної розвідки, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки.


Список використаної літератури

1. Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк., 1986.

2. Безопасность жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.

3. Безпека життєдіяльності. Підручник/ За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

4. Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.

5. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. – Л., 2000. – 186 с.

6. Максимов М.Т. Защита от сильнодействующих ядовитых веществ. – М.: Энергоиздат, 1983.

7. Пістун І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. – Львів, 1995.

8. Шоботов В.М. Защита населения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 2000.

9. Шоботов В.М. Действие производственного персонала и населения в чрезвычайных ситуациях. – ПГТУ, 1999.

10. Шоботов В.М. Оценка обстановки при чрезвычайных ситуаціях. – ПГТУ, 1999.

11. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 439 с.