Реферат: Процедура ліквідації боржника

Контрольна робота

З дисципліни:

“Господарське законодавство”

Процедура ліквідації боржника

Зміст контрольної роботи

1. Процедура ліквідації боржника

2. Порядок відкриття та обслуговування банківського рахунку

3. Поняття та види санкцій за господарським правом

Література

1. ПРОЦЕДУРА ЛІКВІДАЦІЇ БОРЖНИКА

Керуючись нормами чинного законодавства банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури Таким чином, банкрутство є однією з юридичних підстав ліквідації підприємства Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є основним законодавчим актом про банкрутство передбачена процедура ліквідації боржника Ліквідаційна процедура розпочинається з прийняття постанови господарським судом про визнання боржника банкрутом Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців та може бути продовжений на шість місяців Прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури передбачає наступні наслідки:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

А також керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, припиняються повноваження органів управління банкрута та повноваження власника майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. При цьому не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом, найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, відомості про ліквідатора.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому чинним законодавством. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або керуючого санацією боржника. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування. Ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури а господарський суд в свою чергу розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури та здійснює їхні повноваження.

До повноважень ліквідаторів слід віднести:

- прийняття до свого відання майна боржника, вжиття заходів по забезпеченню його збереження;

- виконання функції з управління та розпорядження майном банкрута;

- здійснення інвентаризації та оцінки майна банкрута згідно з законодавством;

- аналіз фінансове становище банкрута; виконання повноважень керівника банкрута;

- очолення ліквідаційної комісії та формування ліквідаційної маси;

- пред'явлення до третіх осіб вимог щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

- право на отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

- повідомлення працівників банкрута про звільнення. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

- заява в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

- подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

- передача у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

- реалізацію майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

- повідомлення про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформації для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

- здійснення інших повноважень.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України 3 дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника. Ліквідатор має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. Дії ліквідатора чи ліквідаційної комісії можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, що визначена законодавчо [2].

Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або
повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог чинного
законодавства з питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс. Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства. Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу чи уступки вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку проводяться поточні комунальні та експлуатаційні платежі та інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

- витрати на оплату державного мита;

- витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

- витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

- витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

- витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

- витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно довірителів;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів. Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

- відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

- копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

- документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику, органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

2. ПОРЯДОК ВІДКРИТТЯ ТА ОБСЛУГОВУВАННЯ БАНКІВСЬКОГО РАХУНКУ

Керуючись положеннями Закону України „Про банки і банківську діяльність” банківськими рахунками є рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Відкриття та ведення рахунків клієнтів є різновидом банківських операцій, що можуть здійснювати банки на підставі банківської ліцензії. Стаття 51 зазначеного закону регламентує, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті[3]. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безпосередній порядок відкриття та обслуговування рахунків регламентується інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, яка розроблена відповідно до Господарського комплексу України, Цивільного кодексу, іншого законодавства, що регулює банківську діяльність [5].

Суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами. Банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку тільки у випадках, передбачених законодавством України. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать:

- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

- поточні рахунки типу "Н", що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

- поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

- карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками;

- поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору [4].

В законодавчому порядку передбачено ряд особливостей щодо відкриття поточних рахунків типу «Н» та «П», рахунків в іноземній валюті для іноземних представництв, поточних рахунків установам міжнародних організацій, депозитних рахунків іноземним представництвам, рахунків виборчих фондів тощо та використання коштів за ними.

Розглянемо більш детально порядок відкриття поточних та депозитних рахунків та їх обслуговування. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності і звичаями ділового обороту. Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (у національній та/або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної діяльності без створення юридичної особи. Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати в банках України поточні рахунки для здійснення інвестицій у національній та іноземних валютах.

У разі відкриття поточного або вкладного рахунку підприємцю до отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби операції за цим рахунком здійснюються лише із зарахування коштів. Видаткові операції за рахунком відокремленого підрозділу юридичної особи-підприємця здійснюються після отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

У разі наявності в банку мотивованої підозри щодо подання клієнтом для відкриття рахунку підроблених документів або таких, що містять недостовірну інформацію, банк повідомляє про це органи внутрішніх справ і спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу із зазначенням ідентифікаційних даних клієнта та паспортних даних особи, яка подає документи на відкриття цього рахунку.

Банки зобов'язані здійснити перевірку поданих документів для відкриття рахунків на відповідність їх чинному законодавству, зокрема

а) підписи осіб на заяві про відкриття поточного рахунку мають бути розшифровані з обов'язковим зазначенням прізвища та ініціалів і звірені з підписами, що наведені в картці із зразками підписів і відбитка печатки;

б) свідоцтво про ті має відповідати встановленому зразку, згідно Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

в) нотаріальне засвідчення документів і копій документів має відповідати вимогам Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Посвідчувальні написи нотаріуса на документах уважаються дійсними, якщо вони відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах" і зареєстрованим у Міністерстві юстиції;

г) документи, подані для відкриття рахунків, які були видані на території іноземної держави, мають бути легалізовані в установленому порядку, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Ці документи можуть бути засвідчені згідно із законодавством країни його видачі, перекладені на українську мову (крім документів, викладених російською мовою) та легалізовані в консульській установі України, або засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в Міністерстві закордонних справ України, або засвідчені шляхом проставлення апостиля, передбаченого статтею 4 Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Копії цих документів мають бути нотаріально засвідченими. У разі пред'явлення клієнтом оригіналів документів, поданих для відкриття рахунків, уповноваженому працівнику банку дозволяється засвідчувати підписом копії документів як такі, що відповідають оригіналу документа

У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб банку, які відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.

Тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів. Під час відкриття фізичним особам поточних рахунків з обмеженими режимами їх використання банки мають забезпечити цих осіб інформацією про режим використання цих рахунків у порядку, установленому внутрішніми положеннями банку. З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків формується справа з юридичного оформлення рахунку. Банкам забороняється відкривати та вести анонімні рахунки, тому вони зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України.

Відкриття поточного рахунку суб'єкту господарювання вперше у банку здійснюється у наступному порядку. Особи, які від імені юридичної особи або відокремленого підрозділу відкривають поточний рахунок, мають:

- пред'явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує

- присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків;

- подати документи (копії документів), засвідчені в установленому порядку.

На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповноважених розпоряджатися поточним рахунком. Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

Якщо рахунок відкриває юридична особа, то потрібно подати такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунку, підписану керівником і головним бухгалтером юридичної особи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

- копію належним чином зареєстрованого установчого документа, засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку,

- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку,

- картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку, копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку

Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація"

Якщо рахунок відкривається відокремленим підрозділом, то надається:

- заява про відкриття поточного рахунку, підписану керівником та бухгалтером;

- клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунку, із зазначенням місцезнаходження юридичної особи, її ідентифікаційного коду, номера поточного рахунку та назви банку, у якому він відкритий, органу державної податкової служби, у якому юридична особа перебуває на обліку, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником страхових внесків У разі одночасного відкриття в банку поточних рахунків кільком відокремленим підрозділам однієї юридичної особи подається одне клопотання юридичної особи з вищезазначеною інформацією і переліком відокремлених підрозділів, яким відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридичного оформлення рахунків за кожним з відокремлених підрозділів,

- копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи засвідчена нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається,

- копія належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально або юридичною особою, що створила відокремлений підрозділ,

- копія довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена органом, що видав відповідну довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку,

- копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку,

- копія документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік в органі державної податкової служби за місцезнаходженням цього підрозділу, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку,

- картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально або підписом керівника юридичної особи, до складу якої входить відокремлений підрозділ До картки включаються зразки підписів уповноважених осіб підрозділу, яким відповідно до законодавства України і відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписування розрахункових документів.

Якщо відокремлений підрозділ розташований на території іншої територіальної громади ніж юридична особа, що його створила, має окремий баланс, здійснює розрахунки з оплати праці самостійно і є платником страхових внесків, то цей підрозділ додатково до вищезазначеного переліку документів має подати копії відповідних документів, що підтверджують реєстрацію відокремленого підрозділу у відповідному органі Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Ці копії мають бути засвідчені органами, що їх видали, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Перелік документів для відкриття рахунку фізичноі-особи підприємця включає:

- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою-підприємцем;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, уповноваженим органом державної влади України, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;

- копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної особи-підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- картку із зразками підписів.

Якщо фізична особа-підприємець використовує найману працю, то додатково має подати копію документа, що підтверджує й реєстрацію у відповідному органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. В іншому разі фізична особа-підприємець обов'язково має зазначити про те, що вона не використовує найману працю, у заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація".

Професійна спілка або об'єднання профспілок при відкритті рахунку подає:

- заяву про відкриття поточного рахунку з відповідними підписами керівника та бухгалтера;

- копію статуту профспілки, засвідчену нотаріально;

- копію довідки про внесення профспілки до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, відповідно засвідчену;

- картку із зразками підписів і відбитка печатки. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів профспілки надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів.

Профспілка, яка легалізувалася шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу, крім вищезазначених документів, має подати копію свідоцтва про легалізацію профспілки у відповідному органі виконавчої влади, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. Інформацію про те, що профспілка не легалізована, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація".

Орендне підприємство, довірче товариство, військові частини, установи і організації Збройних сил України, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону, міністерства внутрішніх справ, Управління державної охорони та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні військові формування і не мають у відповідному банку рахунків, для відкриття поточного рахунку подає до банку документи, передбачені для подачі документів юридичною особою для відкриття поточного рахунку.

Якщо суб'єкт господарювання вже має в цьому банку поточний рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то відкриття нового поточного рахунку здійснюється за умови подання цим клієнтом заяви про відкриття поточного рахунку та засвідченої в установленому порядку картки із зразками підписів і відбитка печатки. Відокремлений підрозділ разом з цими документами також має подати клопотання юридичної особи про відкриття поточного рахунку його відокремленому підрозділу. Якщо суб'єкт господарювання вже має у відповідному банку вкладний рахунок, ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то для відкриття поточного рахунку такому клієнту потрібно додатково подати заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку. Суб'єкт господарювання, який використовує найману працю і є платником страхових внесків, додатково має подати копії відповідних документів, що підтверджують його реєстрацію у Пенсійному фонді України і Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Інформацію про те, що суб'єкт господарювання не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку. Відокремлений підрозділ разом з цими документами має подати клопотання юридичної особи про відкриття поточного рахунку його відокремленому підрозділу.

Законодавчо встановлено особливості відкриття поточних рахунків. З метою забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, що здійснюються на підставі договорів без утворення юридичної особи, у банку відкривається один поточний рахунок. Уповноважена учасниками договору особа подає до банку такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою учасниками договору особою;

- копію договору про ведення спільної діяльності, засвідчену нотаріально;

- рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;

- картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально;

- копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби засвідчену належним чином.

Відмітка банку про відкриття рахунку робиться на титульній сторінці першого примірника договору.

Під час відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду господарського товариства подається:

- заява, копія засновницького договору, рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком;

- картка із зразками підписів і відбитка печатки належним чином оформлені. Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками для формування статутного фонду господарського товариства до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо державної реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в державній реєстрації господарського товариства або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунку, підписаного уповноваженою засновниками особою, кошти повертаються засновникам, а рахунок закривається.

Передбачено також перелік документів для відкриття рахунку для формування статутного капіталу новостворюваного банку, зокрема заяви, копії засновницького договору, картки зі зразками підписів і відбитком печатки, належним чином оформлених. Рахунок використовується для акумулювання коштів засновників новостворюваного банку з метою формування статутного капіталу банку до часу їх внесення на накопичувальний рахунок, відкритий у Національному банку або територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку. Після перерахування коштів на накопичувальний рахунок цей рахунок закривається на підставі заяви про закриття рахунку, що підписана особою, уповноваженою укладати договори та діяти від імені засновників банку.

За поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, та для зарахування, використання і погашення кредитів в іноземній валюті. При цьому перелік операцій за поточними рахунками чітко регламентований в законодавчому порядку згідно інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах

При відкритті поточного рахунку фізичною особою остання пред'являє уповноваженому працівнику банку паспорт або документ, що його замінює. Фізичні особи-резиденти додатково мають пред'явити документ, виданий органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків. Після чого уповноважений працівник банку ідентифікує фізичну особу, яка відкриває рахунок, та підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням вищезазначених документів. Фізична особа заповнює заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів. Далі між фізичною особою і банком укладається договір банківського рахунку.

Поточні рахунки на ім'я малолітніх осіб (дітей, які не досягли 14 років) відкриваються їх законними представниками - батьками або опікунами у порядку визначеному чинним законодавством.

Відкриття поточного рахунку фізичною особою на користь третьої особи передбачає пред'явлення до банку паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу, після чого проходить ідентифікація фізичної особи та безпосереднє відкриття рахунку з укладенням договору банківського рахунку.

Відкриття поточного рахунку однією фізичною особою на ім'я іншої фізичної особи може здійснюватися на підставі довіреності, засвідченої в установленому законодавством порядку у порядку, передбаченому для відкриття рахунку фізичною особою. А для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів, стипендій, пенсій, соціальної допомоги, повернення надлишково сплачених сум тощо) юридичні особи можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Відкриття рахунків зазвичай передбачає пред'явлення особою, від імені якої відкривається рахунок документів, що засвідчують її ім'я, документів для ідентифікації особи, заяви про відкриття поточних рахунків та вказанням даних про фізичних осіб. На підставі зазначених вище документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію юридичної особи. Між банком і юридичною особою укладається договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Видаткові операції за цими рахунками здійснюються після звернення фізичних осіб до банку, пред'явлення ними документів, які дають змогу банку ідентифікувати цих клієнтів, укладення договору банківського рахунку та у разі потреби - заповнення картки із зразками підписів. Уповноважений працівник банку ідентифікує цих осіб і підтверджує здійснення ідентифікації копіюванням відповідних документів.

Банки відкривають клієнтам карткові рахунки на умовах договору в порядку, установленому для відкриття поточних рахунків з врахуванням особливостей. Для відкриття карткових рахунків клієнти подають документи, які передбачені для відкриття поточних рахунків, крім картки із зразками підписів, що подається, коли використання зразка підпису вимагається правилами платіжної системи. Якщо картка із зразками підписів не оформляється, то в разі потреби операції здійснюються за умови пред'явлення клієнтом паспорта або документа, що його замінює. У цьому разі як зразок підпису використовується підпис клієнта, зазначений у договорі. Якщо клієнт уже має в банку рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то відкриття такому клієнту карткового рахунку здійснюється шляхом укладання договору на підставі заяви про відкриття поточного рахунку. Коли використання зразка підпису вимагається правилами платіжної системи або є потреба надання права розпорядження картковим рахунком іншим особам, то клієнту потрібно подати нову картку із зразками підписів. Операції за картковими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

Відкриття вкладного (депозитного) рахунку здійснюється в наступному порядку: особа, яка від імені суб'єкта господарювання відкриває вкладний рахунок, має пред'явити паспорт або документ, що його замінює і документ, що підтверджує її повноваження. Фізична особа-резидент додатково пред'являє документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їй ідентифікаційного номера платника податків; подати документи за відповідним переліком; на підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію суб'єкта господарювання та осіб, уповноважених розпоряджатися вкладним рахунком; між банком і суб'єктом господарювання укладається в письмовій формі договір банківського вкладу.

Якщо юридична особа не має рахунків у цьому банку, то банк відкриває вкладний рахунок за умови подання нею таких документів:

- копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

- копії належним чином зареєстрованого установчого документа, засвідченої органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Юридична особа, яка використовує найману працю і є платником страхових внесків, додатково до цих документів подає копію документа про повідомлення нею органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо наміру відкрити вкладний рахунок, засвідчену в установленому порядку. Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково має зазначити в договорі банківського вкладу або в довідці за довільною формою, що засвідчена підписом керівника і відбитком печатки юридичної особи.

Якщо в договорі банківського вкладу передбачено перерахування коштів з депозитного рахунку після закінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то під час відкриття рахунку юридична особа додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку.

Відокремленому підрозділу, який не має рахунків у цьому банку, вкладний рахунок відкривається за умови подання ним таких документів:

- клопотання юридичної особи або відповідного органу приватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається вкладний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунку, із зазначенням місцезнаходження юридичної особи, її ідентифікаційного коду, номера поточного рахунку та назви банку, у якому він відкритий, а також назви органу державної податкової служби, де юридична особа перебуває на обліку,

- копії належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідченої нотаріально або органом, що створив відокремлений підрозділ;

- копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім підрозділів бюджетних установ і організацій);

- копії документа, що підтверджує взяття відокремленого підрозділу на облік відповідним органом державної податкової служби, засвідченої тим органом, який видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копії довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Фізичній особі-підприємцю, яка не має рахунків у цьому банку депозитний рахунок відкривається за умови подання нею копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідченої нотаріально або органом, що його видав; копії документа, що підтверджує взяття фізичної особи-підприємця на облік в органі державної податкової служби, засвідченої органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку. Фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, додатково має подати копію документа про повідомлення нею органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо наміру відкрити депозитний рахунок.

Якщо вкладний рахунок відкривається суб'єкту господарювання, який уже має в цьому банку поточний рахунок, то процедура здійснюється на підставі договору банківського вкладу. Кошти на вкладний рахунок суб'єкта господарювання перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором банківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з вкладного рахунку суб'єкта господарювання забороняється. Нараховані проценти за депозитами суб'єктів господарювання відповідно до умов договору банківського вкладу можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. За договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.

Для відкриття вкладних рахунків фізичними особами встановлено особливий порядок, що передбачає процедуру відкриття рахунків та їх обслуговування згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах.

Поточні рахунки клієнтів банків закриваються: на підставі заяви клієнта; рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації юридичної особи; відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію суб'єкта господарювання; у разі смерті власника рахунку - фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців);на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.

У разі реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або її перереєстрації юридичної особи-підприємця поточний рахунок може бути закритий юридичною особою-правонаступником за умови подання нею таких документів.

а) у разі реорганізації юридичної особи: заяви про закриття поточного рахунку:

- копії рішення органу, на який законом покладено функції щодо реорганізації юридичної особи, або рішення суду про проведення реорганізації юридичної особи - власника рахунку та визначення її правонаступника, засвідченої нотаріально;

- картки із зразками підписів і відбитка печатки юридичної особи-правонаступника, засвідченої нотаріально;

б) у разі перереєстрації юридичної особи-підприємця: заяви про закриття поточного рахунку:

- копії свідоцтва про державну перереєстрацію юридичної особи-підприємця, засвідченої нотаріально або органом, що здійснив перереєстрацію;

- картки із зразками підписів і відбитка печатки юридичної особи-правонаступника, засвідченої нотаріально.

У разі ліквідації юридичної особи для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок такої юридичної особи, визначений ліквідатором. Для цього до банку подаються: рішення суду про ліквідацію юридичної особи; картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально. До цієї картки включаються зразки підписів ліквідатора і відбитка печатки юридичної особи, що ліквідується. Інші рахунки, виявлені під час проведення ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором.

Закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття рахунку За наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком, а датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття рахунку є день отримання банком цієї заяви. У день закриття рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку. Вкладні рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закриваються після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. У разі залучення вкладу на умовах його видачі на першу вимогу вкладний рахунок закривається після повернення коштів вкладнику.

Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов'язаний повідомити про це банк шляхом подання відповідної заяви. У заяві, яка складається за довільною формою, вкладник має зазначити номер і дату укладання договору банківського вкладу, суму вкладу або його частину, а також зазначити дату, коли банк зобов'язаний повернути кошти вкладнику. Таку заяву вкладник - фізична особа подає до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві. Один примірник заяви з відміткою банку про отримання повертається вкладнику - фізичній особі.

У разі закриття поточного або вкладного рахунку суб'єкта господарювання банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби. Повідомлення про закриття рахунку надсилається електронною поштою Національного банку з використанням засобів захисту інформації Національного банку. Отримання органом державної податкової служби такого повідомлення підтверджується файлом-квитанцією, що надсилається цим органом до банку. Файл-квитанція на паперовому носії зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку. Справа з юридичного оформлення рахунку залишається в банку і зберігається ним протягом п'яти років після закриття рахунку [4].

3. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ САНКЦІЙ ЗА ГОСПОДАРСЬКИМ ПРАВОМ

Керуючись нормами господарського кодексу України, зокрема розділом 5, слід зазначити, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених в законодавчому порядку. Господарсько-правові санкції у своїй сукупності є економічно-юридичними, тобто за змістом господарсько-правова відповідальність спричиняє економічні наслідки і в той же час уособлюється у формі юридичної відповідальності [6].

Застосування господарських санкцій здійснюється з метою гарантії захисту прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання [1]. При цьому господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі а передбачена законом відповідальність виробника за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

- у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника чи продавця продукції.

Господарськими санкціями прийнято вважати заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Застосовуються санкції у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім окремих випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта У разі, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії чи бездіяльність другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України.

Розглянемо більш детально сутність кожної з зазначених санкцій:

1) відшкодування збитків. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток чи втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законодавчо щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі управлена сторона має право вимагати відібрання цієї речі у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу, послугу управлена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків. Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю. У разі порушення грошового зобов'язання учасник господарських відносин не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом. У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

2) штрафні санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, розмір яких встановлюється відповідно до закону щодо окремих видів зобов'язань. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості та комплектності товарів, робіт, послуг стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних чи некомплектних товарів;

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Також може бути визначений розмір штрафних санкцій за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

- збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

- за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги; ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі.

3) оперативно-господарські санкції. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

- одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управленою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

- відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

- відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

- встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання зміна порядку оплати продукції, переведення платника на попередню оплату продукції або на оплату після перевірки їх якості тощо;

- відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій не є вичерпним. Сторони можуть
передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. Підставою для
застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського
зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

4) адміністративно-господарські санкції. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

- вилучення прибутку (доходу): прибуток, одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого прибутку чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції – у трикратному розмірі вилученої суми;

- адміністративно-господарський штраф: адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів): у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання: у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарської діяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів, операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються;

- застосування антидемпінгових заходів: у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція, що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до цих учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи;

- припинення експортно-імпортних операцій: у випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом;

- застосування індивідуального режиму ліцензування: за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання: здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарських санкцій, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупиненнядіяльностізазначенихсуб'єктів у встановленому законом порядку. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції, відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання: у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання;

- інші адміністративно-господарські санкції [1].

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (укр. та рос. мовами ).- Харків: Арсіс, 2001.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної ради, 2003, № 18, 19, 20, 21,22 – С. 144.

3. Цивільний кодекс України.- К.: Парламентське вид-во, 2003.- 352 с.

4. Основи держави і права України: Навч. посіб./ За ред. В.В. Сухоноса (мол.). - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003.- 388с.

5. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року, № 2343-ХП, зі змінами.

6. Закон України "По банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року, № 2121-Ш, зі змінами.

7. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року.

8. Постанова правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", від 12 11 2003 року, № 492.

9. Щербина В.С Господарське право України Навч. посібник – К. Атака, 1999 - 336 с.