Курсовая работа: Шляхи подолання правового нігілізму в Україні

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ СЛІДЧИХ ТА КРИМІНАЛІСТІВ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

Наукова робота

По темі:

“Шляхи подолання правового нігілізму в Україні”

Виконав:

Курсант 202 навчальної групи

Рядовий міліції

Колток О.І.

Науковий керівник:

Полковник міліції

Осауленко О.І.

Київ – 2001

План:

І Вступ

Правовий нігілізм: поняття, форми прояву.

ІІ Основна частина

1 правовий нігілізм серед військовослужбовців;

2 правовий нігілізм у сфері оподаткування;

3 організована злочинність, як яскравий прояв правового нігілізму;

4 хабарництво, як один із проявів правового нігілізму;

5 прояви правового нігілізму в органах попереднього; розслідування;

6 тероризм та бандитизм, як крайні прояви правового нігілізму;

7 правовий нігілізм в інформаційній сфері;

ІІІ Висновок

Шляхи виходу України із стану тотального правового нігілізму

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідно громадянського суспільства в умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, що призводить до росту злочинності та криміналізації суспільства, тобто правового нігілізму, неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни.

Правосвідомість розглядають як вид соціальної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують уявлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного законодавства чи бажаного права, форм і методів правового регулювання

Правова культура ж є глибокими знаннями й розумінням права, ретельним виконанням його вимог як усвідомлення необхідності та внутрішньої переконаності[1]

Для того, щоб глибше розібратися що таке “правовий нігілізм”, яке відношення він має до правової культури і правосвідомості, слід визначити що називається правом, нігілізмом та правовим нігілізмом.

Правом називають систему загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються або санкціонуються та забезпечуються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

Нігілізм, або ж соціальний нігілізм(від лат. Nihil – ніщо) – це непризнання загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури і т.п. Інколи заперечення цих норм здійснювалось з метою затвердження та возвишення інших цінностей.

Правовий нігілізм ж є різновидом соціального нігілізму як родового поняття. Його сутність полягає в загальномунегативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з точки зору причин - в юридичній відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Подібні антиправові установки і стереотипи є елемент, межа, властивість суспільної свідомості і національної психології.

Правовий нігілізм - це продукт соціальних відносин, який зумовленийбезліччю причин і наслідків. Зокрема, він живиться і такими реаліями наших днів, як політиканство та цинічний популізм лідерів всіх рангів, боротьба позицій і амбіцій, самолюбстві та пихатості. Дає про себе знати і владолюбство бюрократії, некомпетентність чиновників. Останнє - хворе місце нашої держави.

На особистісному рівні правовий нігілізм виступає в двох якостях: як стан настроїв і як спосіб дій, лінія поведінки. Останнє - індикатор шкідливості і небезпеки явища. Вчинки - плоди помислів, тому саме по вчинках можна судити про реальну наявність і наслідки правового нігілізму.

На мій погляд, залежність правового нігілізму від правової культури та правової свідомості можна виразити наступним чином:

1

Р = ——

К ,

Де Р – правовий нігілізм, а

К – це правова культура і правова свідомість.

Отже, із зменьшенням правової культури і правової свідомості збільшується правовой нігілізм. Це означає, що нашій країні необхідно намагатись підвищувати рівень правової культури і правосвідомості.

Якщо розглянути правовий нігілізм більш детально, то ми можемо побачити, що існує безліч різноманітних форм, його вияву , та сфер поширення. Вкажу лише на деякі з них, які є найбільш яскраві і очевидні.

1. Передусім це прямі умисні порушення чинних законів і інших нормативно-правових актів. Ці порушення складають величезний, масив кримінальних діянь, а також цивільних, адміністративних і дисциплінарних проступків.Злочинність - могутній каталізатор правового нігілізму, похмура зона якого стрімко розширяється, захоплюючи все нові і нові сфери впливу. Крім тіньової економіки, виникла тіньова політика, невидимі клани і групи тиску. Зловмисники не бояться законів, уміло обходять їх, використовуючи різного роду правові “діри” і “щілини”. Діють цілком легально або напівлегально.

2. Загальне недотримання або невиконання юридичних норм, коли суб'єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) просто не співвідносять свою поведінку з вимогами правових норм, а прагнуть жити і діяти за “своїми правилами”. Невиконуваність же законів є ознакою безсилля влади.

Така загальна неслухняність - результат надто низької і деформованої правосвідомості, відсутності належної правової культури, а також наслідок загальної розпущеності і безвідповідальності.

3. Видання суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключаючих правових актів, які нейтралізують один одного, розтрачуючи марно свою силу. Нерідко підзаконний акти стають “надзаконними”. Юридичні норми, що приймаються у великій кількості не взаємодіють і погано синхронізовані. У результаті виникають найгостріші колізії права.

З іншого боку, є значні пласти суспільнихвідносин, нерегульованих правом, хоча об’єктивно потребують цього. Дає про себе знати і перенасичена регламентація окремих сторін життя суспільства. Все це створює правове безладдя, плутанину серед законів і влади.

4. Конфронтація представницьких і виконавчих структур влади на всіх рівнях. Це свого роду “номенклатурний”, або “елітарний”, нігілізм, пов'язаний з паралічем влади, а будь-які суперечки серед органів влади означають недосконалість права, закону. Тут поєднуються воєдино державний і правовий нігілізм, який дезорганізує норми управління, що склалися у суспільстві.

5. Порушення таких прав людини, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку... Слаба правова захищеністьособистості підриває віру в закон, в здатність держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинного посягання. Також існують випадки порушення законності і серед працівників правоохоронних органів.

6. Можна виділити теоретичну форму правового нігілізму, що виникає з деяких старих і нових постулатів.Вони пов'язані як з догматизацією відомих положень марксизму про державу і право, так і з рядом невірних або суто ідеологізованих, а тому спотворених уявлень про державно-правову дійсність і її розвиток.

Якщо підсумувати все сказане, можна виділити деякі спільні, найбільш характерні риси сучасного правового нігілізму. Це:

по-перше, підкреслено його демонстративний, войовничий, конфронтаційно-агресивний характер і неконтрольованість, що обумовлено кваліфікується громадською думкою, як безлад.

по-друге, глобальність, масовість, широка поширеність не тільки серед громадян, соціальних і професійних груп, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, виконавчих і правоохоронних ешелонах влади;

по-третє, різноманіття форм вияву від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних, від “елітарних” до побутових;

по-четверте, особлива міра руйнівності, опозиційна спрямованість, регіонально-національне забарвлення.

по-п'яте, злиття з державним, політичним, етичним, духовним, економічним, релігійним нігілізмом, створюючими разом єдиний руйнівний процес;

по-шосте, зв’язок з негативізмом - більш широкою течією, що захлеснула в останні роки Українське суспільство в ході створення нової системи, зміни образу життя.[2]

Для того, щоб проаналізувати сьогоднішнє становище нашої держави, я наведу декілька прикладів:

Головною рисою нашої держави, що суттєво відрізняє її від цивілізованих європейських країн, являється на сьогоднішній день катастрофічно зменшена та постійно зменшуючи роль законності в розвитку держави та суспільства. Навіть в радянські часи правовий нігілізм не був таким розповсюдженим та масовим. Та що особливо погано – правовим нігілізмом уражені вищі гілки нашої влади та інтелігенція. Неповажне ставлення до сили закону керівників держави, обертається “законом сили” для громадян. Звідси і ріст злочинності, в першу чергу, грабіжництва, розбоїв та хуліганства.

Найгіршим є те, що правовим нігілізмом уражені навіть працівники правоохоронних органів, зокрема, органів слідства:

У військовому суді Західного регіону України заслуховувалася резонансна справа колишніх співробітників слідчого ізолятору Управління Служби Безпеки України у Львівській області і старшого слідчого обласної прокуратури та інших працівників ОВС. Всі вони звинувачувалися у тому, що у 1996 р. були причетними до смерті 26-річного жителя міста Городка Ю.Мозоли, якого, прийнявши за серійного вбивцю, забили до смерті у слідчому ізоляторі УСБУ.

У ході розслідування список посадових осіб, причетних до незаконного взяття під варту і вбивства Мозоли, склав майже 50 чоловік. Але напередодні процесу одні з них підпали під амністію, щодо інших, то справа була закрита з тих чи інших підстав. У кінцевому результаті з 50 чоловік залишилось…7.[3]

Нажаль, такий випадок в нашій державі далеко не єдиний.

Хотілось би вірити, що ця справа послужила б прикладом для тих, хто так само, порушуючи закон, “вибиває” зізнання та тим самим вчиняє злочин.

Перед тим, як перейти до розгляду питання правового нігілізму в серед військовослужбовців, слід розглянути використовувану термінологію: “порушення правил взаємовідносин”, які називаються “дідівщиною”, “годківщина”, “неуставними відносинами” являють собою правопорушення у сфері міжособистісних відносин серед військовослужбовців, які проявляються як сукупність соціально-негативних діянь кримінального характеру, заснованих на негативних традиціях військової дійсності та відходячих у історичне минуле. Вони пов’язані з глумом, знущанням та насиллям одних військовослужбовців над іншими, з метою підпорядкувати їх своєму впливу та безкарно вчиняти в їх відношенні насильницькі дії корисливої направленості.

Термін “дідівщина” не підходить для вичерпної оцінки всіх дій, які вчинюються в сфері військової служби, так як він юридично беззмістовний, а “неуставні відносини” – надто широка та розпливчаста назва, так як будь-який відступ від вимог статуту являється неуставними відносинами по відношенню до виконання доручених обов’язків. Крім того, ці дії вчинюються у формі досконального виконання статутів. В цьому випадку було б більш правильним і точним назвати порушенням у сфері міжособистістних відносин в армії, а більш конкретизовано – глумом, знущанням та насиллям над військовослужбовцями.

Причини такого правового нігілізму лежать у двох площинах.

По-перше, вони знаходяться за межами дії військ (в суспільстві) та,

По-друге, сховані в самій службі різних родів військ.

При цьому ці причини знаходяться в діалектичному взаємозв’язку, взаємозалежності, взаємообумовленості.

Існують наступні визначення типу особистості, яскраво демонструючи правовий нігілізм, вчинюючи протиправні діяння у сфері міжособистісних відносин – це військовослужбовець термінової служби холеричного типу з нескладною психікою та найбільш криміногенним віком (19-21 рік), добре фізично розвинутий, має досвід підліткової агресивно-анархічної поведінки та клеймо соціального аутсайдера.

Характерною особливістю лідера неформальної структури є не тільки віра в силу кулака, але згода мовчазної більшості. В цей же час цим лідерам характерне вміння уловлювати загальний настрій військовослужбовців та навіть жертвувати для цих настроїв своїм особистим. Завжди дотримуються неформальні “законні правила”, або складається вигляд їх виконання.

Отже, людина, яка служить в армії, поступово перетворюється в жертву злочину. В даній сфері правовий нігілізм проявляється у формі неуставних відносин між військовослужбовцями, причиною якого є злочинна традиційна поведінка військових, при цьому мотивацією злочинності є установка психіки людини, яка проявляється в тому, що особа за те, що над нею в свій час знущалися, прагне відплатити за це наступному поколінню військовозобов’язаних.

Процес перетворення особи в жертву злочину називається віктимізація. Підвищена схильність людини в силу ряду фізичних обставин та духовних якостей при визначених об’єктивних обставинах стати жертвою протиправного посягання називається віктимністю.

Для того, щоб попередити віктимізацію, потрібно передбачити розвиток злочинності та попередити її.

Передбачити злочинність дуже важко, оскільки кримінологічний прогноз будується на вихідних даних, які знаходяться в статичному положення, через це він не може враховувати всі фактори, які впливають на структуру і динаміку злочинності.

Попереджувальна робота по боротьбі з правовим нігілізмом військовослужбовців, з протиправними проявами в армії повинна носити не разовий, від випадку до випадку, а постійний та цілеспрямований характер, використовуючи найсучасніші досягнення соціології, педагогіки, психології, психіатрії, кримінології та інших галузей права.

Причина виникнення податкових правопорушень, на мій погляд, завжди були одні і тіж самі, а якщо мінялись, то незначно. Всі причини слід поділити на три умовні категорії:

1 правові

2 економічні

3 моральні

Податкове законодавство надто об’ємне, його норми розпилені по великій кількості законодавчих актів. Більш того, в ці нормативні акти постійно вносяться зміни і доповнення. Нестабільність та важкість податкового законодавства є причинами правового характеру.

Економічні причини обумовлені дією досить великих податкових ставок та неможливістю деяких податкосплатників своєчасно та повністю сплачувати податки. Причина в тому, що законодавець, вводячи такі високі податкові ставки, не враховує складену в державі економічну ситуацію, законодавець розраховує на підприємства, установи та організації, які займаються торгівельно-закупівельною діяльністю та які мають постійний та достатньо високий прибуток. Так, такі підприємства можуть своєчасно і повністю сплачувати податки, але є й інші підприємства, підприємства-виробники, які часто використовують застаріле обладнання, які не мають обертових коштів та які не можуть реалізувати свою продукцію, так як вона неконкурентноспроможна. Наслідком цього стає неплатоспроможність підприємства та неможливість сплати ним податкових платежів.

Моральними причинами є низька правова культура, неприязне відношення до існуючої податкової системи – правовий нігілізм та, не в останню чергу користь податкосплатників.

Низька правова культура обумовлена історичними факторами - існування інституту податкового права в більш-менш цивілізованому вигляді, нараховує в Україні небагато більше 100 років. За цей час не змогла сформуватися в державі культура, подібна податковій культурі західноєвропейських держав, де історія збору податків нараховує багато століть. Це ж на тлі боротьби з єдиноосібною владою монарха на введення та збір податків у країнах Західної Європи сформувався інститут парламенту.

На мій погляд, найважливішими причинами несплати податків є перш за все економічні. На даному прикладі ми можемо спостерігати, як держава в особі її некваліфікованих органів нібито примушує податкосплатника не сплачувати податки, оскільки всупереч законам ринкової економіки він, діючи в інтересах держави, точніше з додержанням всіх нормативних приписів, не матиме ніякого прибутку. Тобто, держава штовхає суб’єктів підприємницької діяльності на так званий “вимушений правовий нігілізм”. Податкосплатник не може поважати систему, яка не поважає його, як податкосплатника, не враховує його можливості сплати податків.

Найбільш часто з правопорушень у податковій сфері ми зустрічаємося з ухиленнями від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (стаття 217 проекту ККУ[4] ). Дане правопорушення полягає у невиконанні, або неналежному виконанні податкосплатником свого обов’язку сплатити податок до бюджету України.

В західній літературі, присвяченій даній темі можна зустріти класифікацію причин, які побуджують платника ухилятись від сплати податків. Так, П.М.Годме виділяє декілька груп причин:

- політичні

- економічні

- моральні

- технічні

Політичні причини пов’язані з тим, що держава використовує податки не тільки, як засіб забезпечення прибутків казни, але й регулюючий інструмент. Особи, інтереси яких держава ущемляє шляхом ухилення від сплати податків протидіють даному процесу.

Економічні причини найбільш впливають на податкосплатника. Якщо санкція за податкові правопорушення передбачає економічні наслідки, для нього в розмірі меншим. Ніж схована ним сума податку, то, природньо, податкосплатник зацікавлений в ухиленні від сплати податку.

Моральні причини складаються у невідповідності, іноді, податкових законів загальним принципам законодавства: рівності, постійності, безпристрасності, що занижує престиж і авторитет цих законів.

Технічні причини ухилення від податкообкладання пов’язані з недосконалістю форм та методів контролю. Податкові органи не в змозі контролювати всі господарчі операції та перевіряти достовірність усіх бухгалтерських документів.[5]

Отже, причиною, якою можна об’єднати всі ці чотири причини є відчуження різного роду норм податкового права, нормативно-правових актів законодавства про оподаткування платниками податків, тобто – правовий нігілізм у галузі податкового права.

Для уникнення правового нігілізму, на мій погляд, необхідна реформація законодавства, приведення його до відповідності з вимогами ринкової економіки. Потрібно враховувати прибутки і малих, і великих підприємств, їх сплатоспроможність, підвищити санкції за податкові злочини, зокрема, за ухилення від сплати податків. І, можливо, тоді економіка нашої держави почне працювати по-справжньому.

Наслідком правового нігілізму є стрімкий зріст злочинності. Таким був прогноз вуличної злочинності на 2000 рік:

Більш тривожним видом злочинності є організована злочинність. Вона стимулює кримінальні елементи, об’єднує та контролює їх, змушує з більшою енергійністю вести злочинну діяльність.

В кримінології виділяють три найбільш важливі ознаки організованої злочинності:

1 Присутність об’єднання осіб для систематичного заняття злочинною діяльністю з виразною ієрархією, суворою дисципліною та стійкою системою кримінальних традицій.

Рівень організованої злочинності умовно ділиться на примітивний, середній та високий. Примітивний менш небезпечний, так як має локальний характер та не має зв’язків з керівниками органів влади та керівництва. Середній та високий рівні схожі. Для них характерні:

- між головою та виконавцем існують проміжні ланки

- присутність підрозділів, спеціалізованих на різних видах діяльності

- зв’язки з керівниками органів влади та управління.

Для вищого рівня характерна організація відносин між різними групами та координація дій.

2 Економічна ознака. Головна мета систематичного порушення закону - збагачення, накопичення капіталу, з чим невід’ємно пов’язана діяльність по легалізації грошей, одержаних злочинним шляхом (відмивання грошей)

3 Корупція. Цікаво те, що корупція здатна до самовідтворення. Підриваючи при цьому авторитет держави, корупція позбавляє людей, які вступають в її ряди, від страждань совісті – людина, яка зіткнулася з несправедливістю з боку держави, в свою чергу вважає себе вправі обманути державу. Виникає замкнене коло.[6]

Які ж є визначення організованої злочинності? Більше всього відомі правові дефініції, які схиляються до наступних:

Організовану злочинністю називають:

1 – Явище, феноменом, що надто невизначене;

2 – Організованим злочинним угрупуванням, співтовариством, сукупністю кримінальних діячів, що зручно у правозастосовчій діяльності, але зводить організовану злочинність до найбільш активних суб’єктів – прямим організаторам, виконавцям, залишаючи осторонь тих, хто за хабарі створює сприятливі умови для злочинних діянь, але не несе відповідальності за них – депутати, вищі посадові особи виконавчої влади і т.п.;

3 - системою соціальних зв’язків та відносин з приводу одержання надприбутку, що є вірним, але надто загально, і тому не зручно для правоохоронних органів

4 - злочинною діяльністю групи осіб (що є вірним, ефективно та практично працює у правових документах США, Німеччини та ряді інших західних країн).

До обов’язкових ознак організованих злочинних груп відносять наступні:

- стійкість та довгостроковість існування

- розмежування функцій між учасниками

- ігнорування закону

- ієрархія у керівництві групою

- спеціалізація діяльності

- мета - максимальний прибуток за мінімальний термін часу

- специфічне спеціальне “страхування” членів групи

- засоби безпеки

- жорстка дисципліна (аж до вбивства відступників).

Отже, організована злочинність – це свідома, систематична, повторювана діяльність стійкої групи осіб, в якій хоча б один, або декілька елементів діяльності (мета, засоби, процес її досягнення, результат) повинні бути кримінальними.

З цього визначення можна виділити наступні елементи організованої злочинності:

1. Суб’єкт організованої злочинної групи.

2. Засоби.

3. Об’єкт.

4. Мета.

5. Результат.

Структуру можна уявити у наступному вигляді:

Провідну роль в організаційній злочинності, як діяльності відіграє суб’єкт організованої злочинної групи. До його правових характеристик слід додати соціально-філософські:

1. орієнтація на цінності, які є антиподом нормальному суспільству та культурі, тобто не на істину, добро, красу, любов, а на їх антиподи – неправду, зло, ненависть. Відповідно і творчість в організованих злочинних групах буде не позитивною, а негативною, яка веде до розлому нормального суспільства.

2. Відповідні деградиційні норми поведінки, аморальна система заохочень і покарань.

3. Використання недоліків, протиріч в економіці, соціальній структурі, в законодавстві, в психіці людей, тобто орієнтація не на світлі, а на темні сторони буття, в чому проявляється бездуховна, агресивна та одночасно паразитична природа злочинності взагалі.

4. Створення власної кримінальної бюрократії, політичної та економічної еліти, підкуп засобів масової інформації, тобто створення власної злочинної держави з усіма її атрибутами.

Спочатку елементи мафіозної держави приховані, перемішані з нормальною державою (за рахунок корупції керівників та звичайних службовців), а потім, намагаючись відтіснити останню, захопити владу в державі цілком. Сьогодні цей процес іде в Україні, Росії, ще раніше він почався в Латинській Америці, Африці.

Серед питань, на які повинна відповісти теорія організованої злочинності, особливий інтерес викликають питання про класифікацію організованої злочинності за видами елементів.

Суб’єкти організованої злочинної групи.

Їх, як правило, поділяють за величиною:

- група

- формування

- організація

- співтовариство.

Засоби масової інформації додають:

- мафія (організація загальнонаціонального масштабу)

- надмафія (міжнародні організації, які нагадують транснаціональні корпорації, де границя між легальним і кримінальним бізнесом часто розмита).

Крім того, організовані злочинні групи поділяють за місцем базування; за етнічною ознакою (слов’янські, грузинські, чеченські, армянські, китайські…). На практиці можна додати інші критерії - за внутрішньою структурою, за зовнішніми зв’язками (з корумпованими чиновниками, з легальним бізнесом…) та інші.

Об’єкти.

Їх є тисячі : стратегічні ресурси (нафта, метали), наркотичні засоби, зброя…, але головний об’єкт - люди, власники, з яких, можна викачувати гроші. Їх бізнес, власність також багатоманітні, як і вся економіка (промисловість, сільське господарство, сфера послуг…) . Важливу роль відіграє форма власності (державна, приватна, акціонерна, іноземна, спільні володіння), так як легше ограбувати недержавні середні та дрібні фірми.

Засоби .

Засоби поділяють на матеріальні та ідеальні (психічні) за впливом на об’єкт.

Матеріальні засоби збагачення схиляються до крадіжок, пограбувань, розбою, бандитизму, тобто присвоєння товарів, грошей, інформації.

Психічні засоби відносяться до впливу не на речі, а на власника, на особу, наділену особистісними якостями, на її духовні слабості. Це експлуатація нижчих людських почуттів: боязні, жадності, заздрості, гордині, страху, помсти, сексуального почуття. Вони викликаються через шантаж, насилля, тортури, вбивства, розповсюдження неправдивих чуток, залякування, зваблювання…

Мета.

Подібно засобам, вони поділяються на матеріальні та духовні.

99% схиляються до одержання прибутку. Гроші організовані злочинні групи витрачають на подальше “роблення грошей” та задоволення.

Результати.

Результати поділяються на локальні і глобальні. Про локальні результати турбуються самі організовані злочинні групи, тобто на скільки результат діяльності наближений до мети. Глобальні результати від організованої злочинності мають значення для суспільства вцілому. Вони в свою чергу поділяються на позитивні і негативні. Негативні наслідки від організованої злочинної діяльності – це підрив життєспроможності суспільства (висока смертність населення, атмосфера страху, кримінальний кінець економічних реформ, в кінцевому результаті – небезпека розпаду держави). Незначні позитивні наслідки – розуміння суспільством (масами, по меншій мірі – елітою) необхідності докорінної перебудови держави.[7]

Боротись з організованою злочинністю дуже важко, оскільки її робить безнаказаною корупція. Виходячи з цього, головним методом боротьби з організованою злочинністю є боротьба з корупцією.

Широко розповсюджена думка, що виною всьому є економічні труднощі – достатньо підняти заробітні плати державним службовцям, і проблема буде вирішена. На мій погляд, це не так. Важливо, щоб зарплата не була нижчою рівня, який забезпечує гідне існування. Далі ефект підвищення зарплати падає. Держава ніколи не дасть своїм службовцям грошей більше, ніж організована злочинність.

Діяльність правоохоронних органів в цій сфері ускладнена, так як вони підлягають впливу з боку організованої злочинності, та й самі попадають під вплив корупції.

Найбільш ефективним способом боротьби з корупцією є створення умов, які перешкоджають її появі та розвитку. Організована злочинність може подіяти на окрему особу, або правоохоронний орган, перешкоджаючи її діяльності, але впливати на Верховну Раду, яка приймає закон в галузі державного управління.

Ефективним методом боротьби з корупцією є також перевірка отримання власності чиновниками.[8]

І все ж таки МВС продовжує боротьбу з організованою злочинністю, вишукує і вдосконалює форми і методи боротьби з організованими злочинними угрупуваннями. Якщо в 1995 році було виявлено 881 злочинну групу, то в 1999 році – 1157 таких груп, у яких налічувалось майже 10.000 членів.

Особлива увага у розгортанні антизлочинної діяльності звертається на забезпечення економічної безпеки країни. На підставі аналізу та висновків, зроблених під час обговорення стану справ на засіданнях Координаційного комітету, було застосовано найбільш ефективну форму викоренення організованих злочинних угрупувань – комплексне відпрацювання найбільш криміналізованих регіонів країни. Це дало відчутний ефект не тільки у боротьбі з організованою злочинністю, але і вплинуло на зниження загального рівня кримінальної злочинності, тобто звуження кола осіб, що проявляють правовий нігілізм через недотримання законів та вчинення злочинів. Завдяки застосуванню цієї нової форми роботи загальна кількість злочинів, вчинених в цьому році, скоротилось на шість тисяч.

Таким чином було не тільки знищено численні осередки організованої злочинності, а і здійснено серйозний вплив на загальний стан правопорядку[9] .

Не менш важливою проблемою в нашій крайні є хабарництво, тобто отримання посадовою особою особисто, або через посередників у будь-якому вигляді хабара за виконання, або невиконання в інтересах особи, яка дає хабар будь-якої дії, яку посадова особа повинна була, або була в змозі виконати з використанням своєї службової посади. Хоча покарання за правовий нігілізм, у даній сфері, передбачені статтями 377 –Одержання хабара, 378 – Давання хабара, 379 – Провокація хабара проекту Кримінального Кодексу України, тобто хабарництва досить високі, в Україні існує чимало таких протиправних проявів.

При аналізуванні кримінально-правових норм, які спрямовані на боротьбу з хабарництвом. Автори, як правило, концентрують увагу на аналізуванні норм, що передбачають відповідальність за отримання хабара, а питання, пов’язані з відповідальністю хабародавців найчастіше залишаються поза увагою. Між тим, у хабарництві беруть участь як мінімум дві особи – хабародавець і хабароодержувач. Висока латентність цих злочинів пояснюється тим, що перший не зацікавлений у виявленні другого, так як він сам підлягає кримінальній відповідальності. Пропозиції відмовитись від відповідальності хабародавців, якщо хабарі даються посадовою особою на користь хабародавця, або вказаних ним осіб законних дій не раз подавались до Верховної Ради, але були відхилені. А карати тільки за підбурювання в тих випадках, коли в результаті хабара посадова особа вчинює протизаконні дії - зловживання владою (ст.373 проекту ККУ), або перевищення службових повноважень (ст.374 проекту ККУ). Ці пропозиції, як було сказано вище, не знайшли відгук у Верховній Раді України – прийнятий Кримінальний Кодекс України залишився майже не змінений у даному питанні. Та, якби вони були узаконені, був би розірваний ланцюг, що з’єднує хабародавця з хабароодержувачем та було б значно полегшено завдання виявлення останнього.[10]

Хотілося б, щоб у майбутньому правовий нігілізм, який виявляється у дачі та одержання хабара. Відійшов у минуле шляхом подальшого реформування законодавства, або з ростом правової свідомості населення нашої країни.

Однією з найважливіших функцій, покладених на правоохоронні органи є порушення та розслідування кримінальних справ за злочинами, які вчинюються у будь-яких сферах. Це вимагає від уповноважених на проведення процесуальної діяльності посадових осіб не тільки знання кримінального та кримінально-процесуального законодавства, але і здібності професійно планувати проведення слідчих дій, а також організовувати взаємодію з різноманітними службами, залучати в необхідних випадках до роботи спеціалістів. Однак матеріали службово-слідчої практики, нажаль, досить часто свідчать про низьку якість багатьох розслідувань, про значну кількість допущених при цьому помилок та порушень.

Як це не погано, але правовий нігілізм сучасного суспільства уразив і органи попереднього розслідування. Навіть в тому випадку, коли працівники правоохоронних органів порушують правові норми у, здавалось би, корисних цілях (для розкриття злочинів та притягнення до відповідальності злочинців) наслідки виявляються вкрай небажані. В результаті знижується профілактичний вплив правоохоронної діяльності. Це може навіть супроводжуватись порушенням прав людини, втягненої в орбіту кримінального судочинства. Мають місце навіть такі випадки, як притягнення до кримінальної відповідальності, або засудження невинної людини, що крім спричинення їй незаслужених фізичних і моральних страждань, веде до безкораності справжнього злочинця.

Досить часто мають місце суперечності між органами адвокатури та правоохоронними органами. Справа в тому, що на сьогоднішній день, як говориться у прес-релізі, підписаним президіумом Кримської колегії адвокатів та розповсюдженому на спеціальній прес-конференції, адвокати змушені працювати в умовах тиску, залякування, погроз та навіть, застосування фізичного насилля. Працівники правоохоронних органів свідомо порушують закони, регулюючи діяльність адвокатів, чим складають умови для порушення як національного так і міжнародного законодавства у сфері прав людини[11] .

Вцілому роздуми досвідчених адвокатів України вилились в аналіз правового стану нашого суспільства та практики боротьби зі злочинністю. Взагалі, протистояння адвокатів, що виникло, та працівників правоохоронних органів неприродне, та може бути поясне не тільки умовами тотального правового нігілізму, бо це тільки видимість того, що адвокатура знаходиться на тому ж боці, що і злочинність. Перебуваючи у суді на тому ж боці, де і підсудний, адвокат зовсім не на боці злочинності, а на охороні закону та прав людини. Ця, здавалося б, проста істина, стала важкою для зрозуміння багатьма працівниками правоохоронних органів. Сьогодні кримських адвокатів звинувачують в тому, що вони “надають допомогу злочинцям”, виник навіть спеціальний термін “кримінальні адвокати”. Однак, самі вони причину такого явища бачать в тому, що працівники адвокатури за своїм професійним юридичним рівнем, як правило перевищують слідчих та інші категорії оперативних працівників МВС. “Я не зможу домогтися виправдання злочинця, якщо слідство проведене правильно та ланцюг доказів незаперечний, - говорив один з адвокатів - але мій професійний обов’язок – знайти недоліки в доказах, якщо вони є, щоб не допустити покарання невинної людини”. Справа у тому, підкреслювали адвокати, що у багатьох випадках слідство ведеться недосвідченим, або некваліфікованими слідчими, багато з “доказів” отримуються з порушенням законодавства. органи не вільні від політичних пристрастей. Часто працівники слідчих органів йдуть на свідоме порушення законів КПК, порушують права людини, ігнорують права адвокатури. “Клієнти адвокатів систематично скаржаться на зухвале поводження зі сторони працівників міліції, нанесення побоїв і навіть тортури” – говориться в прес-релізі.

З лютого минулого року органи МВС розпочали в Криму масові оперативні та слідчі дії по відношенню до деяких кримінальних угрупувань та окремих правопорушників . Ці заходи по активній боротьбі з правовим нігілізмом серед мас населення, зазначають адвокати, давно вимагалися народом та зустрінуті з безумовним схваленням. Та при цьому мало відомо, що цей захід супроводжувався порушенням прав громадян на захист, гарантований міжнародним і національним законодавством. Це у багатьох випадках зводить на нівець ефективність дій держави по боротьбі з злочинністю та, безумовно, знижує її авторитет в очах громадян. Голова Колегії В.Зубарєв наводить приклади, коли підслідних в органах міліції з метою отримання необхідних зізнань били резиновим кийком по голові, одягали на голову поліетиленовий пакет, застосовували інші тортури, які на сленговій мові мають назву “зробити розтяжку”, або “привітатися”, коли під час побоїв для отримання свідчень їм наносять серйозні тілесні ушкодження. Низький професіоналізм, недостатня правосвідомість багатьох працівників правоохоронних органів призводить до нерозуміння ролі органів адвокатури, що веде до порушення закону та дискредитації правоохоронних органів.

Адвокат В. Некрасов сказав, що існують випадки, коли начальники відділів міліції свідомо наказують своїм підлеглим порушувати закон та не надавати права зустрічі адвоката з підзахисним.

Л. Нармонська каже, що в багатьох слідчих діях свідомо допускаються покушення КПК, що дає підстави судам навіть вагомі докази не брати до уваги та не дозволяє карати дійсних злочинців.

Сьогодні в державі можна прослідкувати загальне падіння в сфері професіоналізму та зріст зростання правового нігілізму через неувагу держави – стосується невиплата заробітних плат, відсутність суспільного та державного контролю, недоліки підготовки та перекваліфікації кадрів. Це стосується вчителів, лікарів, інженерів, але найбільш непередбачуваними можуть бути наслідки цих процесів у сфері юристів. Низький рівень правосвідомості та відповідно високий рівень правового нігілізму зумовлюється тим, що в СРСР не було спеціальної підготовки адвокатів, сама кримінологія як наука в СРСР не розвивалась. Ще й на сьогоднішній день більшість наукових праць перекладаються з іноземних мов. Сьогодні в Україні, де тільки створений єдиний інститут адвокатури, де Національне бюро розслідування ще не запрацювало на всю потужність, де незалежні суди ще не створені, важко говорити про справжнє правове суспільство. З однієї сторони суди знаходяться під тиском, з іншої – широко розвивається практика підкупу суддів, та при умові низької правової свідомості, недосконалості законів, свідомого їх порушення. Те, що суддя сьогодні фактично нікому не підконтрольний, - це в більшому ступені лихо суспільства, ніж його досягнення.

Нажаль, структура та правова свідомість нашого суспільства поки ще такі, що всі його інститути, держава, прокуратура, міліція, суди та інші – всі мають певні недоліки. І, якщо порядок не буде встановлено, то людина залишиться беззахисною перед свавіллям, постане реальна загроза зникнення демократичної держави та виникнення диктатури та беззаконня, залишаться під загрозою демократичні цінності, права людини та майбутнє народу.

Останні події в світі свідчать про зростання в світі кількості вчинених терористичних актів, а також – людських жертв:

- 1996 рік – у світі скоєно 296 терористичних актів, в наслідок яких загинуло 314 чоловік і 2912 дістали поранення.

- 1997рік – у світі скоєно 304 терористичних актів, в наслідок яких загинуло 221 чоловік і 613 дістали поранення.

- 1998 рік – у світі скоєно 273терористичних актів, в наслідок яких загинуло 741 чоловік і 6000 дістали поранення.

- 1999 рік – у світі скоєно 294 терористичних актів, в наслідок яких загинуло 501 чоловік і 912 дістали поранення.

- 2000 рік – у світі скоєно 305 терористичних актів, в наслідок яких загинуло 614 чоловік і 2220 дістали поранення.

Зрозуміло, що слід виважено підходити до аналізу статистичних даних, які не зовсім точно можуть відображати реальну кількість вчинених злочинів, проте можемо впевнено стверджувати про наявну тенденцію до зростання кількості жертв терактів.

Події в Росії і в Москві на початку вересня 1999 року, коли внаслідок вибухів у житлових будинках загинуло близько 230 осіб, свідчать про те, що тероризм дедалі впевненіше закріплюється на теренах країн колишнього СРСР. Однак, слід констатувати. Що наша держава вживає всіх необхідних заходів щодо запобігання поширення тероризму як в самій державі, так і “імпорту” з зовні.

Указом президента України на базі СБУ було створено антитерористичний центр, завданням якого є координація зусиль правоохоронних органів по боротьбі з тероризмом. Позитивною є директива Президента України щодо посилення боротьби з даним явищем, у якій зокрема. Накреслені напрями взаємодії правоохоронних органів а також передбачається чіткий розподіл функцій щодо забезпечення ефективного виконання завдань, спрямованих на ліквідацію цих видів злочинів та правового нігілізму в цій сфері суспільного життя. Водночас, слід зауважити, що законодавчо тероризм не був визначений як злочин у колишньому Кримінальному кодексі , отже фактично була вітсутня чітка дефініція цього питання. В новому Кримінальному кодексі з´явилася стаття 264 – Терористичний акт.

Слід чітко розмежовувати терористів і бандитів, а тероризм, в свою чергу, поділяти на два основні види:

- політичний

- кримінальний.

З огляду на викладене, проведемо компаративний аналіз для розмежування тероризму і бандитизму.

Згідно з статті 263 ККУ, термін ”бандитизм” визначається як організація озброєної групи з метою нападу на підприємства, установи, організації, або на окремих осіб, а також участь в такій банді чи у вчинюваному нею нападі.

Якщо аналізувати етимологію слова “бандит”, то воно визначається, як “озброєний грабіжник, розбійник, той, хто належить до банди”. У свою чергу “банда” визначається, як “озброєна група злочинців, що чинять розбої, грабежі, вбивства”. “Бандитизм” визначається, як злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства, терористичну діяльність”. Законодавець, враховуючи формальну визначеність і чіткість норм права, закріпив відповідальність за бандитизм без ототожнення з тероризмом, тому, що в самій диспозиції зазначається мета – напад на підприємства, установи, організації. Отже, цілі бандитизму обмежуються досягненням повного матеріального, або іншого зиску, проте, процес його отримання не має пролонгованого характеру.

Банда може створюватися як для вчинення грабежів, так і інших протиправних діянь. Тут головним чинником виступає стійкість угрупування та озброєність, як конструктивна ознака бандитизму взагалі. Банда не має за мету використовувати вплив, як засіб для досягнення певних цілей тому, що умисел членів банди обмежується досягненням результату внаслідок вчинення конкретного злочину. Тобто, якщо банда здійснює напади на жінок з метою пограбування, то саме отримання матеріальних цінностей внаслідок вчинення злочину і є кінцевою метою. Якщо банда вчинює вбивства підприємців з метою отримання грошей, то умисел на вчинення злочину теж обмежений лише досягненням корисливої мети. В той же час, якщо організована озброєна група вчинює вбивства підприємців, щоб залякати інших, використати цей стан пригніченості певних, нехай і корисливих цілей, то це вже є кримінальний тероризм.

Слід чітко усвідомлювати механізм тероризму:

Вчинення злочину певними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб.

Тільки в даному випадку, коли на створення стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей, йдеться про тероризм.

В.Ф.Антипенко – один з науковців, який вивчає питання тероризму, визначає його, як застосування насильства для впливу шляхом залякування на недоторканість національних та наднаціональних інститутів, яке призвело до невинних жертв, або настання суспільно небезпечних наслідків, чи таке, що створює загрозу їх настання.

Дане визначення має надто абстрактний характер, бо не зовсім зрозуміло, що автор вкладає в поняття “національний” та “наднаціональний” інститут. Вважається недоречним вживання поняття “невинні жертви”. Зрозуміло, що автор хоче продемонструвати, що постраждати від терактів може будь-яка людина, не причетна ні до терористів, ні до людей, від яких вони будуть вимагати виконання певних дій, чи утримання від них. Взагалі, немає винних жертв, бо будь-яка з жертва є невинною.

На науковому семінарі “Проблеми боротьби з тероризмом і злочинами терористичної спрямованості”, що проходив у Харкові 21 травня 1998 року, В.П.Ємельянов визначив тероризм, як “такі загальнонебезпечні дії, або загрозу ними, що вчиняються публічно і посягають на суспільну безпеку, спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого, або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення, або відмови від нього в інтересах винних”.

Таке визначення чітко відображає сутність тероризму. По-перше, вказано на дії, які є загальнонебезпечними. По-друге, вказана альтернатива вчиненню загальнонебезпечних дій, або “загрози ними”, що повніше розкриває саме характер цих дій. Заслуговує уваги також диференціація “спрямованості” і “цілей”. Як було сказано вище, більшість попередників не поділяли термінів “спрямованість” і “ціль”, тому в багатьох випадках створення обстановки страху було водночас і спрямуванням, і ціллю, тобто – метою і засобом одночасно, що не давало змоги:

1. визначитися конкретно щодо мети тероризму.

2. як наслідок, унеможливлювало правильну кваліфікацію тих чи інших протиправних діянь.

Проаналізувавши поняття бандитизму і тероризму, було зроблено спробу продемонструвати відмінність цих понять за змістом. Позитивним було б юридичне визначення кримінальної відповідальності за тероризм. Це остаточно сприяло б розумінню тероризму, притаманних йому ознак і, відповідно з цього, чіткому усвідомленню небезпеки даного явища, як окремого суспільнонебезпечного діяння.[12]

На сьогоднішній день в проекті кримінального кодексу визначено поняття “терористичний акт”, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу або інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадкості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Дане визначення сформульоване не досить вірно з точки зору правил формальної логіки, оскільки не можна будувати дефініції шляхом перерахування конкретних родових понять, які воно охоплює. Будемо сподіватися, що у майбутньому саме питання визначення терористичного акту буде вирішене у кращу сторону.

Сьогодні у багатьох країнах відбувається комп’ютеризація всіх сфер життя, що створює нові можливості для розвитку національних економік та поширення інформаційних технологій. Водночас, це має і свій негативний бік, бо відкриває ще один шлях прояву правового нігілізму. Комп’ютерні системи містять у собі нові можливості для вчинення невідомих раніше правопорушень а також традиційних злочинів, але нетрадиційними засобами і способами.

Безумовно, від комп’ютерних злочинів потерпають переважно розвинені у технічному відношенні держави. Так, через мережу Інтернет висококваліфікований спеціаліст може увійти до відомчої системи, в тому числі й військової будь-якої країни. У порівнянні з США національна безпека України поки що залежить від комп’ютерних мереж значно менше. Сьогодні ми стикаємося з комп’ютерними злочинами в осному в фінансово-кредитній сфері. Але в далекому майбутньому такі злочини можуть привести до глобальних катастроф, екологічних, транспортних, тощо. Запровадження сучасної системи платежів, використання комп’ютерів у діяльності правоохоронних органів та керування військами значно розширили діяльність так званих “хакерів”.

Протягом 1990-1997 років науковцями вивчалися проблеми, пов’язані з розвитком правового нігілізму у глобальних мережах відомого у всьому світі під назвою “комп’ютерна злочинність”. На сьогоднішній день це поняття включає всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було знаряддям їх скоєння. Або їх об’єктом. Таким чином, до кола проблем потрапили не тільки злочини, безпосередньо пов’язані з комп’ютерами, але й такі, як шахрайство з кредитними магнітними картками, злочини у галузі телекомунікацій (шахрайство з оплатою міжнародних телефонних переговорів), незаконне використання банківської мережі електронних платежів, програмне “піратство”, шахрайство з використанням ігрових апаратів тощо.

З 1991 року при Генеральному секретаріаті Інтерполу діє робоча група з проблем комп’ютерної злочинності. За час свого існування вона створила класифікацію комп’ютерних злочинів, розробила уніфіковану форму повідомлення (запиту) про них, працює над створенням довідника “Комп’ютери та злочини”, намагаючись стандартизувати методи та процедури розслідування у різних країнах, щороку організовує навчальні курси фахівців національних кадрів .

Для оперативного обміну інформацією, щоб уникнути правового нігілізму хаккерів Генеральний секретаріат Інтерполу рекомендував усім країнам-членам організації – створити національні консультативні пункти та закріпити контрактних співробітників для роботи з інформацією про комп’ютерні злочини. На даний час 18 європейських країн уже створили такі пункти і надіслали інформацію до Генерального Секретаріату Інтерполу. Відповідний пункт в Україні був створений 18 вересня 1996 року. Це дало можливість накопичити матеріал про законодавче регулювання та організаційний досвід боротьби з комп’ютерною злочинністю в різних країнах, підготувати ряд аналогічних оглядів і публікацій, ознайомити співробітників МВС з новим для України видом злочинів, внести конкретні пропозиції з удосконалення кримінального законодавства України.

Та викликає занепокоєння, що для успішної протидії комп’ютерній злочинності в Україні поки що немає достатньої організаційної, наукової та кадрової підтримки, тому необхідно терміново розробити та прийняти на державному рівні національну програму протидії комп’ютерним злочинам, щоб забезпечити належний рівень організації з питань аналізу, прогнозування, попередження, викриття та розслідування цього вкрай небезпечного явища. На сьогоднішній день проблема правового нігілізму в інформаційній сфері поки що залишається відкритою.[13]

Ілюструючи все вище сказане, наводжу статистичні данні управління оперативної інформації ГУ МВС в м. Києві за 1998-1999 роки.

Як ми можемо побочити, по цим статистичним даним[14] , кількість злочинів знижується на 0,6 %, в тей час, як їх розкриття збільшується на 10,4 %.

Сьогодні в Україні катастрофічно мало думаючих людей, здатних бачити і розуміти: юристів-господарників, володіючих сучасними економіко-правовими знаннями у сфері ринково-договірних відносин, регулювання індивідуальної трудової діяльності, кооперацій, власності, оренди і т. п. ; юристів-управлінців, необхідних перш за все у новоутворених органах влади та управління; юристів, що займаються забезпеченням економічних інтересів України закордоном, діяльністю спільних підприємств, законністю контрактів та інших форм розвитку міжнародних господарських зв’язків; спеціалістів з трудового права і соціальних питань, юристів для податкових служб фінансово-кредитних установ; юристів-екологів; юристів, що складають проекти нормативно-правових актів, які, як і багато інших, взагалі спеціалізовано ніколи не готувались.

Але життя на місці не стоїть. Поступове відокремлення економічного організму від державного апарату, перехід до ринкових відносин, перетворення державного і господарського управління, по суті, у юридичний процес застосування норм права, розгортання європейського правового простору, розширення демократії і політичного плюралізму, включення України у міжнародні правові зв’язки – це та багато іншого вимагає спеціалістів-правознавців, які здатні не тільки розмірковувати про право, а й займатись конкретною справою на сучасному рівні у конкретних сферах діяльності.

Вихід із правового нігілізму який зараз полонив наше суспільство вбачається у наступному:

-підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості. Слід проводити комплекс виховних, навчальних, профілактичних, ідеологічних заходів попередження правового нігілізму. Необхідно запровадити кваліфіковану правову освіту у навчальних закладах;

-вдосконалення законодавства. З часів незалежності України до цих пір не було прийняте законодавство, яке відповідало б всім вимогам правової держави. Через недосконале законодавство існує багатоманіття прогалин в праві, що дає змогу діяти певному колу осіб антизаконним чином;

-профілактика правопорушень, і передусім злочинів. Це одне із основних завдань, яке покладається на органи внутрішніх справ. Необхідно проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів (осіб, які підлягали різного роду відповідальності, неповнолітніх з неблагополучних сімей, тощо);

-зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни. Слід покращити систему соціального захисту державним службовцям, підняти їм заробітну плату до рівня, що забезпечує гідне існування з тим, щоб уникнути корупції, встановити контроль за їхньою діяльністю з метою уникнення правопорушень в даній сфері.

-повага і всілякий захист прав особистості – це один із основних принципів демократії. Важливим є те, що всі люди повинні бути рівні в своїх правах. Нажаль, доки в нашій державі рівність всіх людей перед законом не буде виконуватись, ми не зможемо назвати Україну насправді демократичною державою;

-масова освіта і правове виховання населення. На сьогоднішній день необхідно підвищити рівень освіти в сільській місцевості, довести її до рівня міської;

-запровадити перехід найближчими роками до трьохступеневої системи юридичних закладів для створення у найкоротші терміни моделі підготовки юристів і цим самим зняти гострий дефіцит у спеціалістах правознавцях.

-найшвидше проведення правової реформи. В Україні до цих пір не прийнято ряд нормативно-правових актів, які б були адаптовані до ринкових умов, до того ж ряд законів та підзаконних актів суперечать одне одному.

Зрештою, всі форми боротьби з нігілізмом пов'язані з виходом суспільстваз глибокої системної кризи соціального, економічного, політичного, духовного, етичного життя суспільства. Однак багато що залежить і від активної позиції самої особи та її протидії силам зла.

Список використаної літератури:

1) Правознавство: Навч. Посібник / В.І.Бобир та ін; за ред. В.В.копейчикова – 2-ге вид., перероб. Та допов., - К: Юрінком Інтер, 1999, - 704с.

2) Теория государства и права за ред. Матузова 1997 г.

3) Юридичний вісник України. Загальнонаціональна правова газета №47 (231) 25 листопада – 1 грудня 1999 р. Вибивали зізнання – скоїли злочин

4) С.Г.Пепеляєв “Основы налогового права” с. 184.

5) МВС України. Корупція в Україні: стан та проблеми. Матеріали науково-практичної конференції (26-27 березня 1996 р.) випуск ІІ Київ, 1996

6) Робота професора Тверського філіалу Юридичного Московського інституту МВС Росії, доктора філософських наук В.Ф. Войцеховича. “організована злочинність як наукова категорія”.[1]

7) Московський інститут МВС Росії. Тверський філіал Московського інституту МВС Росії. Проблеми боротьби з організованою злочинністю. Матеріали науково-практичної конференції (28-29 листопада 1995 р.) Москва 1996.

8) Міліція України 5.6.1999. Міліція звітує Президентові України. В.Нижник 2-3 с.

9) М.П.Журавьйов, науковий співробітник НІІ Генеральної прокуратури Росії, доктор юридичних наук, професор. Щодо питання удосконалення кримінально-правових засобів боротьби з хабарництвом.

10) Прес-реліз Кримської колегії адвокатів.1998 р.

11) Міліція України 11-12 1999.Тероризм чи бандитизм. Володимир Ліпкан 12-13 ст.

12) Міліція України, 1-2´1999. Інформаційна злочинність. Д. Біленчук, О. Котляревський, А. Києнко. 31 с.

13) Управління оперативної інформації ГУ МВС в м. Києві. Статистичні дані по кількості вчинених і розкритих злочинів за 1998-1999 р.р.

14) Проект кримінального кодексу станом на 13.01.2001р. у 3-ому

читанні.

[1] Правознавство: Навч. Посібник / В.І.Бобир та ін; за ред. В.В.копейчикова – 2-ге вид., перероб. Та допов., - К: Юрінком Інтер, 1999, - 704с.

[2] Теория государства и права за ред. Матузова 1997 г.

[3] Юридичний вісник України. Загально-національна правова газета №47 (231) 25 листопала – 1 грудня 1999 р. Вибивали зізнання – скоїли злочин

[4] Проект Кримінального кодекса України 13.01.2001 р.

[5] С.Г.Пепеляєв “Основы налогового права” с. 184.

[6] МВС України. Корупція в Україні: стан та проблеми. Матеріали науково-практичної конференції (26-27 березня 1996 р.) випуск ІІ Київ, 1996

[7] Робота професора Тверського філіалу Юридичного Московського інституту МВС Росії, доктора філософських наук В.Ф. Войцеховича. “орканізована злочинність як наукова категорія”.

[8] Московський інститут МВС Росії. Тверський філіал Московського інституту МВС Росії. Проблеми боротьби з організованою злочинностю. Матеріали науково-практичної конференції (28-29 листопада 1995 р.) Москва 1996.

[9] Міліція України 5.6.1999. Міліція звітує Президентові України. В.Нижник 2-3 с.

[10] М.П.Журавьйов, науковий співробітник НІІ Генеральної прокуратури росії, доктор юридичних наук, професор. Щодо питання удосконалення кримінально-правових засобів боротьби з хабарництвом.

[11] Прес-реліз Кримської колегії адвокатів.

[12] Міліція України 11-12 1999.Тероризм чи бандитизм. Володимир Ліпкан 12-13 ст.

[13] Міліція України, 1-2´1999. Інформаційна злочинність. Д. Біленчук, О. Котляревський,

А. Києнко. 31 с.

[14] Управління оперативної інформації ГУ МВС в м. Києві. Статистичні дані по кількості вчинених і розкритих злоинів за 1998-1999 р.р.