| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Договір найму (оренди) жилих приміщень
Зміст
Вступ
І. Теоретичні засади укладання договору найму
1.1 Поняття договору найму
1.2 Сторони договору найму
ІІ. Договір найму жилих приміщень
2.1 Поняття та правова природа договору
2.2 Житлове приміщення як самостійний предмет договору
2.3 Зміст договору житлового найму (права і обов’язки сторін)
2.4 Підстави та порядок припинення договору найму житла
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вищою метою суспільного виробництва є задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства, зокрема, забезпечення громадянам можливості мати житло.
Житло являється однією із найголовніших матеріальних умов життя людини поряд із їжею, одягом, водою і т.д. Потреба людини в житлі виникає з моменту народження і зберігається протягом всього життя, тобто має постійний характер, змінюючись із віком, з'явленням сімї та ін..Тому її задоволення є однією з найважливіших проблем, а можливість користуватися комфортним житлом є одним із суттєвих показників добробуту. Від наявності житла, його якості та благоустрою залежать здоров'я, працездатність, тривалість життя людини. Тому забезпеченню громадян житлом у будь-якій державі має приділятися належна увага, а відтак кожен уряд у соціально орієнтованій державі повинен розглядати житлову проблему як одне з найважливіших соціальних завдань розвитку суспільства.
Статтею 47 Конституції України закріплене право громадян на житло, однак житлова проблема залишається гострою. Більше того, в нашій державі ситуація у цій сфері останнім часом навіть загострилася, що пояснюється неможливістю забезпечити всіх бажаючих житлом за рахунок суспільних фондів, наявністю низки проблем, пов'язаних із приватизацією житла, високою вартістю індивідуального житла, недостатньо високим рівнем доходів значної кількості населення тощо.
Вітчизняне житлове законодавство переживає зараз пору кардинального оновлення, що відображується не лише в розробці кількох варіантів проекту Житлового кодексу України, але й у прийнятті низки спеціальних законів, які призначені врегулювати різні аспекти житлових та пов'язаних із ними відносин.
Така ситуація певною мірою, стримує підготовку нових наукових праць, а також спеціальних монографічних досліджень з окремих проблем користування житловими приміщеннями.
Разом із тим, користування житлом за договором найму має достатньо надійне правове підґрунтя у вигляді норм глави 59 Цивільного кодексу України, який було прийнято 16 січня 2003 р. і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.
Зазначене свідчить про актуальність дослідження проблем, пов'язаних із користуванням житлом, зокрема, на підставі договору найму житла.
За часів існування Радянського Союзу договір найму житлового приміщення в державному і громадському житловому фонді був одним із найпоширеніших способів задоволення громадянами своєї житлової потреби. Як правило, цей договір укладався з громадянами, які довгі роки перебували на квартирному обліку.
У сучасних умовах наша держава не може брати на себе обов'язок безкоштовного забезпечення своїх громадян житлом .
Вартість квартир у деяких районах України є невиправдано завищеною, а у Києві – тим більше. Придбати собі житло може далеко не кожен, навіть якщо він має постійну роботу і стабільний заробіток. Очевидно саме тому люди, які приїжджають працювати в інший населений пункт, не купують квартиру, а знімають чи орендують її. Така ситуація створює цілий ринок житла, яке здається в найм і приносить чималі прибутки наймодавцям, так як не потребує великих затрат і не несе великих ризиків для власника нерухомого майна.
Отже, тема „Договір найму (оренди) жилих приміщень” є і буде ще досить довго актуальною не тільки для пересічного громадянина, але й для юристів.
Таким чином, об'єктом даного дослідження є договір найму (оренди) жилих приміщень, його досконалість та недоліки.
Предметом дослідження будуть статті Цивільного кодексу України, коментарі статей ЦКУ, наукові праці, присвячені проблемам законодавчого забезпечення договору найму (оренди) житла, публікації в спеціальній юридичній періодиці.
Метою дослідження є розкриття проблемних питань Цивільного кодексу України, присвячених темі курсової. Вироблення рекомендацій по усуненню недоліків в законодавстві , присвяченому найму жилих приміщень.
Моєю задачею при дослідженні даної теми є досконально дослідити житлове законодавство на предмет виявлення проблем, пов'язаних з договором найму (оренди) жилих приміщень;
При дослідженні використовуються такі методи:
- метод соціально-історичного аналізу;
- метод правового аналізу;
- метод порівняльного аналізу.
І. Теоретичні засади укладання договору найму
1.1 Поняття договору найму
У господарському обігу значно поширені відносини майнового найму, зокрема такі його різновиди, як оренда і прокат. За допомогою майнового найму розширяються господарські можливості використання майна. Поряд з цим найм є засобом взаємодопомоги між громадянами і організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.
За договором найму наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату і на певний строк. Крім Цивільного кодексу України особливості укладення та виконання найму (оренди) можуть бути передбачені окремим законом.
Договір найму є двостороннім. Сторонами договору найму є наймодавець та наймач. Договір найму може бути консенсуальним і реальним. Історично договір оренди завжди був консенсуальним, оскільки вважався укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами Передача майна наймачеві розглядалася як виконання договору, навіть у тому випадку, коли момент вступу договору в силу збігався з фактичною передачею майна. Таке правило містилося в ЦК УРСР. ЦК України пішов іншм шляхом, дозволивши учасникам цивільного обороту укладати як консенсуальні, так і реальні договори найму.
Право на передання у найм має тільки власник майна або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
На відміну від договору купівлі-продажу майно передається не у власність , а на визначений строк. Коли строк найму не встановлено, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. У цьому разі кожна із сторін може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.
Обєктом договору можуть бути лише індивідуально визначені речі, споживча вартість яких передається поступово і які в цивільному праві називаються неспоживчими. Це зумовлено змістом самого договору найму, за яким наймач після закінчення строку договору або його припинення зобов’язується повернути ту саму річ в натурі.
До обов’язків наймодавця належать такі:
Передати наймачеві річ у користування негайно або у строк, визначений договором;
Надати наймачеві річ у комплекті в стані, який би відповідав умовам договору і забезпечував досягненням мети найму;
Попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть становити небезпеку для життя, здоровя, майна наймача або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;
Проводити за свій рахунок капітальний ремонт речі.[1]
Наймач за договором найму зобов’язаний вносити плату за користування річчю щомісячно (сторони можуть визначити й інші строки внесення плати), перевірити в присутності наймодавця справність речі при її передачі у володіння, користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Наймач повинен проводити за свій рахунок поточний ремонт речі, усувати погіршення стану речі, які сталися з його вини, а також у разі припинення договору негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була від нього одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Наймодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати за користування нею протягом трьох місяців підряд. Договір у цьому разі вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Наймач має право вимагати розірвання договору, якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору , а також коли наймодавець не виконує свого обов’язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише зі згоди наймодавця, якщо інше не передбачене договором або законом.
Продукція, яка була виготовлена шляхом використання речі, передана йому в користування, є власністю наймача. Плоди і доходи, одержані наймачем від використання речі при здійсненні ним підприємницької діяльності, також є власністю наймача
Якщо наймач належно виконував свої обов’язки за договором найму, то після закінчення строку договору він має переважне право перед іншими особами на укладення нового договору найму. Умови нового довору визначаються домовленістю сторін
У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших істотних умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Глава 58 ЦК містить лише загальні положення з регулювання договору найму, що поширюються на всі його різновиди. Щодо спеціальних положень регулювання окремих видів найму, то вони встановлюються іншими законодавчими актами, які не мають суперечити Цивільному кодексу України
1.2 Сторони договору найму жилих приміщень
Сторонами договору найму житлового приміщення виступають наймодавець і наймач. За загальним правилом і в ролі наймодавця , і в ролі наймача можуть виступати будь-які суб’єкти цивільного права, як фізичні, так і юридичні особи ( з-поміж останніх – комерційні і некомерційні організації, а також держава, державні, адміністративно-територіальні, муніципальні утворення).Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. [2]
Щодо особи наймача, то ним може виступати будь-який дієздатний громадянин або організація.
Разом із наймачем може проживати його члени сімї, а також інші особи, які постійно з ним проживають. Разом з тим вони мають рівні з наймачем права та обов’язки щодо найманого житла.У частині 2 ст. 4 Житлового кодексу визначено,хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їхні діти та батьки.
Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває в зареєстрованому шлюбі (термін "дружина" означає не тільки жінку, а й чоловіка), права та обов'язки дружини наймача виникають одночасно з наймачем у разі внесення до ордера прізвища та спільного вселення у жиле приміщення. Дружиною наймача є також особа, яка вселилася у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім'ї і постійного проживання у найнятому жилому приміщенні.
Неповнолітні діти наймача та його дружини завжди належать до членів сім'ї наймача, оскільки за ст. 17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їхніх батьків, а повнолітні діти та батьки наймача і його дружини є членами сім'ї наймача лише в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.
Поняття члена сім’ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодавством належать особи, пов'язані між собою шлюбом та спорідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи належать лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад, подружжя проживає в одному жилому приміщенні і чоловік — наймач цього приміщення, то його дружина є не тільки членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інше жиле приміщення, то вона, хоч і є членом сім'ї свого чоловіка, проте не є членом сім'ї наймача. Подібне правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.
Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.
Згідно з ч. З ст. 64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірванням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним жилому приміщенні
ІІ. Договір найму жилих приміщень
2.1 Поняття та правова природа договору.
Житлові правовідносини є одним із видів цивільних майнових правовідносин, що виникають з договору між наймачем і наймодавцем із приводу користування громадянином жилим приміщенням. За договором найму одна сторона зобов’язується надати іншій стороні за плату жиле приміщення для проживання у безстрокове користування в будинках державного і комунального житлових фондів; у строкове – у житловому фонді соціального призначення. Договір найму жилого приміщення в будинках, що належать громадянам на праві приватної власності, укладається наймачем з власником будинку.
В силу двостороннього договору наймодавець на підставі адміністративного акта надає у постійне користування наймачеві жилі приміщення, а наймач зобов'язується використовувати їх за прямим призначенням, забезпечувати належну схоронність і вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Договір найму жилого приміщення укладається на підставі Типового договору найму житла у будинках державного та комунального житлового фонду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. за № 939.
Істотними умовами договору найму є: об’єкт (склад і обсяг житла, кількість кімнат, ізольованість, розташування, житлово-комунальні послуги, санітарна забезпеченість); термін, на який укладається договір, плата; ремонт майна та умови його повернення; порядок виконання зобов’язань; відповідальність сторін. Також повинні бути визначені ризик випадковою загибелі та страхування наймачем взятого ним в найм майна. За згодою сторін у договорі найму можуть бути передбачені й інші умови.
Наймач житла зобов’язаний вказати у договорі осіб, які проживатимуть разом із ним. Закон не обмежує наймача щодо складу цих осіб. Тому з наймачем за його бажанням можуть проживати різні особи. У осіб, які проживатимуть із наймачем, виникають рівні з ним права та обов’язки щодо користування житлом. Фактично вони стають учасниками договору і наділяються відповідними правами та обов’язками відносно наймодавця і наймача.
Договір найму житла прийнято вважати оплатним, двостороннім, строковим.Відповідно до ч. 3 ст. 810 Цивільного кодексу України до договору найму житла, крім найму житла, що є об’єктом права державної та комунальної власності, застосовується положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено договором.
Договір найму житла має укладатися у письмовій формі, проте у більшості випадках відносини між наймачем і наймодавцем регулюються лише усною домовленістю.
Законом можуть бути встановлені особливості найму житла. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
Договір найму житла укладається на строк, що не перевищує п’яти років. Якщо у договорі строк не встановлений, договір є укладеним на п’ять років. Договір найму житла, укладений на строк до одного року, вважається короткостроковим і має деякі особливості, наприклад його наймач не має переважного права на укладення договору найму житла на новий строк.
У наступних пунктах моєї курсової роботи чітко висвітлені поняття предмету договору найму жилих приміщень сторін, їх права та обов’язки.
2.2 Житлове приміщення як самостійний предмет договору
Предметом договору є те приміщення або частина приміщення, яке передається в найм. В самому договорі потрібно чітко зазначити точне місце його розташування (адресу) та його ознаки ( такі як розмір, призначення, загальна і корисна площа), а також наявність інших об’єктів, право користування якими переходить до наймача. Стаття 63 Житлового кодексу України передбачає вичерпний перелік предметів договору житлового найму. Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного та комунального житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, одноквартирний жилий будинок, кімнати в комунальній квартирі, частина будинку. Вони повинні бути призначені для постійного проживання і відповідати необхідним санітарним і технічним вимогам.
Під окремою квартирою слід розуміти частину жилого будинку, яка призначена для постійного проживання однієї сім'ї, містить обладнані жилі та підсобні приміщення і має окремий вихід. Під іншим ізольованим приміщенням слід розуміти кімнату або кілька кімнат у квартирі, які призначені для однієї або кількох сімей.
Будинки використовуються як об’єкти орендних відносин лише після прийняття їх в експлуатацію як результат завершеного будівництва, технічної інвентаризаціїі державної реєстрації у встановленому порядку.
У договорі може бути передбачене обмеження права наймача на здачу майна в суборенду (піднайом). Відповідно до Цивільного кодексу наймач має право укладати договір суборенди лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлене договором або законом. Якщо ж наймодавець заздалегідь не бажає, щоб його майно підлягало подальшій передачі в суборенду третім особам, він може забезпечити це шляхом включення у договір відповідного застереження.
Не можуть бути самостійним договором найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше встановленого для надання одній особі; частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення — кухня, коридор, комора тощо, які перебувають у загальному користуванні з наймачами інших кімнат цієї ж квартири.
Тобто на користь наймача може бути передано лише таке приміщення, яке прямо призначено для проживання в ньому. Воно має бути благоустроєним до умов даного населеного пункту і відповідати встановленим до нього вимогам. Безумовно, кухні, коридори, підсобні приміщення повинні надаватися громадянам, але тільки у складі квартири. У зв'язку з цим не можуть бути предметом договору найму окремі приміщення, призначені для задоволення господарських, побутових потреб, зокрема склади, комори тощо.
При укладенні договору найму на одну чи кілька кімнат у загальній квартирі, кухня, ванна кімната та приміщення господарського побутового призначення залишаються у загальному користуванні з наймачами інших кімнат цієї ж квартири.
Порядок користування підсобними приміщеннями господарського побутового призначення встановлюється за взаємною згодою всіх мешканців у квартирі, а у випадку недосягнення згоди або порушення вже встановленого порядку користування спори про це розглядаються судом.
У судовій практиці іноді виникають питання, чи можна вважати ізольованою кімнату, яка з'єднана дверима з другою кімнатою квартири, але разом з тим, має окремий вхід із загального коридору. Такі квартири визнаються ізольованими.
Житловим кодексом (ч. З ст. 50) закріплено правило про недопущення заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами. У зв'язку з цим виникає питання, чи вважатиметься ізольованою кімната, яка відповідає нормі жилої площі на одну особу і є частиною квартири, призначеної для однієї сім'ї. У разі позитивної відповіді, чи може ця кімната бути предметом самостійного договору найму для окремих членів сім'ї, що мешкають у квартирі, а також сторонніх осіб.
Позитивна відповідь на це запитання надається у зазначеній статті ЖК, яка не поширює викладені в ній обмеження на випадки надання жилого приміщення, що звільнилося у квартирі, а також при зміні договору найму за вимогою члена сім'ї наймача. Загальне правило про недопустимість заселення таких квартир кількома сім'ями або одинокими особами поширюється на випадки надання жилих приміщень незалежно від правових підстав.
Проте якщо в квартиру, що призначена для заселення однією сім'єю, виявили бажання заселитися двоє або кілька сторонніх одиноких осіб, саме по собі призначення квартири не може бути підставою для того, щоб ізольовані жилі приміщення в ній не були предметом самостійного договору. Разом з тим, жиле приміщення із суміжними кімнатами не може бути предметом кількох договорів найму навіть при наявності згоди на це бажаючих вселитися в нього громадян.
Порядок використання підсобних приміщень у квартирі, в якій проживають два і більше власників, наймачів чи орендарів, встановлюється за узгодженням між мешканцями квартири. Спори між власниками, наймачами і орендарями у квартирах, в яких проживає два і більше власників, наймачів, орендарів, про ремонт, прибирання і використання підсобних приміщень, розподіл витрат на оплату комунальних та інших послуг вирішуються судом.
2.3 Зміст договору житлового найму ( права і обов’язки сторін)
Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним жиле приміщення інших осіб. Згідно із ст. 65 Житлового кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
За взаємною згодою наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, вони можуть дозволити тимчасове перебування у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців). Вважається, що наймач та особи, які постійно проживають з ним, мають повідомити наймодавця про майбутнє проживання тимчасових мешканців.[3] В сою чергу тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом. Вони повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред’явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
Наймач, в т. ч. за проектом ЖК (ст. 115) і орендар у будинках державного (комунального) житлового фонду, має право за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, включаючи і тимчасово відсутніх, провести обмін займаного житла.
Нині обмін жилих приміщень у будинках державного та громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів проводиться відповідно до статей 79—89 Житлового кодексу та затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР "Правилами обміну жилих приміщень в Українській РСР" від 31 січня 1986 р. за № 31.
Здійснення цього суб'єктивного права виникає з моменту отримання ордерів усіма учасниками обміну і припиняється у кожного з них з припиненням колишнього договору найму шляхом укладення нового. Основним змістом правовідносин щодо обміну є взаємні процедурні права і обов'язки між учасниками цивільної правової угоди з однієї сторони і відповідним виконавчим комітетом чи державною адміністрацією з другої сторони, з приводу визнання обміну таким,
Письмова згода на конкретний варіант обміну жилих приміщень виявляється в тому, що всі члени сім'ї наймача, у тому числі й тимчасово відсутні, підписують заяву наймача про обмін, в якій вказують як старе, так і нове місце проживання. Підпис наймача і членів його сім'ї засвідчується підписом керівника організації, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, з вказівкою дати і скріплюється печаткою. Замість підпису члена сім'ї до заяви може бути додана письмова згода на обмін, завірена у встановленому порядку. За неповнолітніх членів сім'ї згоду на обмін у письмовій формі дають батьки, опікуни чи попечителі. Це правило поширюється не тільки на проживаючих членів сім'ї, а й на тимчасово відсутніх. Обмін можна розпочати тільки за письмової згоди всіх членів сім'ї.
Предметом договору обміну жилих приміщень може бути:
1) окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї або кількох кімнат, одноквартирний жилий будинок, на які укладено договір найму або які перебувають у користуванні члена житлово-будівельного кооперативу;
2) частина жилого приміщення, що припадає на частку наймача або члена його сім'ї, у тому числі суміжна кімната або частина кімнати.
Обмін жилими приміщеннями може проводитися без обмеження кількості учасників, крім випадків обміну частини жилого приміщення, за якого згода на обмін може бути тільки двосторонньою. Обмін провадиться між громадянами, які проживають в одному або різних жилих будинках, розташованих як в одному, так і в різних населених пунктах.
Виходячи з правил ст. 63 ЖК жиле приміщення, що виділяється при зміні договору найму жилого приміщення на вимогу члена сім'ї наймача (ст. 104 ЖК), не може бути меншим рівня середньої забезпеченості жилою площею в даному населеному пункті за загальним розміром, а не за часткою жилої площі, яка припадає на кожного із членів сім'ї, що виділяються.
Обмін частини одного жилого приміщення на частину іншого жилого приміщення не допускається. Обмін частини жилого приміщення з метою окремого проживання не може здійснюватися неповнолітніми, крім випадків, коли вони при наявності передбачених законом обгрунтувань одружилися або влаштувалися на роботу до досягнення 18-річного віку, і випадків, коли вони проживають не з батьками (усиновителями). Якщо жиле приміщення перебуває у користуванні осіб, над якими встановлено опіку чи піклування, для обміну жилих приміщень вимагається згода органу опіки й піклування.
Обмін жилих приміщень оформляється в бюро обміну жилих приміщень при їх наявності або виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної місцевої ради. Для обміну необхідно подати такі документи:
1) заяву про обмін встановленого зразка, в якій вказані відповідні параметри, що стосуються квартир;
2) згоду на обмін підприємств, установ, організацій, якщо жиле приміщення перебуває у їхньому віданні чи оперативному управлінні;
3) виписку з рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу про прийом даної особи до кооперативу;
а) якщо міняється державний чи громадський житловий фонд на житловий фонд житлово-будівельних кооперативів або
б) при обміні жилих приміщень між членами різних житлово-будівельних кооперативів;
4) виписку з рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про згоду на обмін при обміні жилих приміщень між членами одного житлово-будівельного кооперативу;
5) документи, що підтверджують перебування у шлюбі або в родинних зв'язках з кимось із осіб, які залишилися проживати у приміщенні, частина якого обмінюється;
6) при обміні на частину жилого приміщення — довідку лікувально-профілактичної установи за місцем проживання заявника про відсутність у нього і членів його сім'ї захворювання, яке перешкоджає проживанню у комунальній квартирі, письмову згоду осіб, які проживають у суміжних жилих приміщеннях при обміні неізо-льованого жилого приміщення;
7) згоду органу опіки й піклування при обміні жилих приміщень, що перебувають у користуванні особи, над якою встановлено опіку або піклування. При потребі орган, який проводить обмін, може зажадати й інші необхідні документи.
Якщо між членами сім'ї не досягнуто згоди про обмін, то кожен член сім'ї вправі вимагати у судовому порядку примусового обміну займаного приміщення в різних будинках чи квартирах.
Так, в липні 1994 р. К. С. звернулася до суду з позовом до К. Я. про примусовий обмін трикімнатної квартири. Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу з К. Я. спільне проживання з ним стало неможливим, і просила в порядку примусового обміну переселити відповідача в кімнату готельного типу жилою площею 12,9 м2 , тоді б вона з двома неповнолітніми дітьми перейшла жити у двокімнатну квартиру жилою площею 28,2 м2 , а наймачі цих жилих приміщень з'їхались би у спірну квартиру.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 червня 1995 р. позов К. С. задоволено.
У разі примусового обміну суд повинен виходити з рівності часток житла кожного з учасників обміну за винятком випадків, коли
1) між наймачем і членами сім'ї досягнуто згоди про користування житлом;
2) за одним із учасників обміну визнано право на більшу або меншу частку житла.
Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона належно оформлена й учасники обміну одержали ордери. У цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього обов'язку. Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили, не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіантами.
Обмін жилих приміщень у будинках підприємств, установ, організацій допускається лише за їх згодою. Відмову у згоді на обмін може бути оскаржено у судовому порядку.
Суд не може задовольнити вимогу про визнання незаконною відмови у дачі згоди на обмін наймачем жилого приміщення в Україні на жиле приміщення за її межами, оскільки ЖК та інші акти законодавства України про обмін жилих приміщень діють у межах її території, а міжнародні угоди іншого не передбачають.
Згода про обмін жилого приміщення набирає чинності з моменту одержання ордерів, які видаються виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної ради і є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення, яке обмінюється. Якщо в результаті обміну з метою об'єднання в одну сім'ю громадяни одержують жиле приміщення в одній квартирі, їм видається один ордер. Ордери мають бути одержані учасниками обміну жилих приміщень або за їх довіреністю іншими особами одночасно, за винятком випадків примусового обміну.
При обміні ордер видається на вільне жиле приміщення. Виключенням з цього правила, тобто вселенням без ордеру, є випадок, коли предметом обміну є частина жилого приміщення, а тому, хто вселяється, надається виписка з рішення виконкому або держадміністрації, які оформили обмін. У всіх інших випадках, тобто при вселенні без ордера в жиле приміщення, яке обмінюється, так і при оформленні обміну, але не вселенні згідно з домовленістю, обмін визнається недійсним. Оскільки згода, що лежить в основі обміну жилих приміщень, за юридичною природою є різновидом цивільної угоди, що має юридичну силу після отримання ордерів, до неї застосовуються всі правила цивільного законодавства про умови дійсності угод і визнання їх недійсними (статті 41—61 Цивільного кодексу).
Найчастіше обмін визнається недійсним на тій підставі, що учасник угоди на обмін був введений в оману з боку свого контрагента. До уваги береться тільки та помилка, яка стосується істотних умов договору. Тут має місце неадекватне уявлення про предмет обміну в результаті необачності, неуважності. Це може бути незнання або неправильне уявлення про санітарно-технічний стан жилого приміщення при укладенні договору з боку сторін обміну. Проте наслідки, передбачені ст. 56 Цивільного кодексу, мають місце тільки тоді, коли дефекти об'єктивно утворюють неможливість проживання і є такими, що не можуть бути усуненими.
При одержанні ордерів подаються паспорти членів сім'ї або документи, що їх замінюють, усіх осіб, які включені до ордера.
У разі неявки без поважних причин за одержанням ордерів протягом місяця, а при міжміському обміні — протягом двох місяців з дня прийняття виконавчим комітетом чи державною адміністрацією рішення про видачу ордерів, обмін жилих приміщень вважається таким, що не відбувся.
Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку в шестимісячний строк з моменту, коли учасники обміну довідалися, що їх право на обмін порушено.
При вселенні в одержане при обміні жиле приміщення громадянин здає ордер або при вселенні в жиле приміщення як члена сім'ї — виписку з рішення виконавчого комітету або державної адміністрації у житлово-експлуатаційну організацію, а в разі її відсутності — відповідному підприємству, установі, організації або правлінню житлово-будівельного кооперативу. Одночасно подаються паспорти членів сім'ї, включених до ордера чи виписки з рішення з відміткою про виписку з колишнього місця проживання. Ордер або виписка з рішення зберігається як документ суворої звітності. Ордер дійсний протягом 30 днів, а при міжміському обміні — 60 днів.
Якщо після набрання чинності угоди про обмін жилих приміщень сторони відмовляються від обміну, обмін за їх заявою за умови здачі одержаних ордерів анулюється виконавчим комітетом чи державною адміністрацією відповідної ради, які видали ордери. Кожний з учасників отримує право вимагати від інших виконання взятих на себе обов'язків, пов'язаних з передачею приміщень, які вони займають, а у разі відмови добровільно виконати ці обов'язки — звернутися з позовом до суду про виконання обов'язків у натурі. Тобто при відмові від обміну однієї сторони питання про примусове виконання угоди про обмін може бути вирішено судом.
Обмін жилих приміщень, проведений з порушенням вимог чинного законодавства України, вважається недійсним. Він може бути визнаний недійсним при наявності підстав, встановлених Цивільним кодексом, для визнання угоди недійсною. Визнання обміну недійсним провадиться у судовому порядку.
Наймач має право за згодою членів сімї , які проживають разом із ним, здавати в піднайом жиле приміщення. Зміст договору піднайму полягає у тому, що його строк не може перевищувати строку договору найму житла. Термін дії договору піднайму визначається сторонами.[4] Він може залежати від обставин та укладатися на визначений чи невизначений строк.
Одним із прав наймачів є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність. Згідно зі ст. 65 Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.
Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача І кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа в розмірі .10 кв. м враховується і тоді, коли наймач не створив сім'ї або члени його сім'ї проживають та прописані в іншому місці. Так, наймач, що прописаний і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення у розмірі 31 кв. м загальної площі.
Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них. Разом з тим ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.
Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких умов:
1) вони повинні постійно проживати у цих житлових приміщеннях до введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто до 22 липня 1992 р., або на той час перебували на квартирному обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов;
2) згоди всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, які проживають разом з ним. Члени сім'ї також мають право на придбання займаних житлових приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;
Також наймач має право бронювати в установленому законодавством випадках житло з отриманням охоронного свідоцтва. Статті 73—78 ЖК, що визначають порядок та умови бронювання жилих приміщень останнім часом майже не застосовуються, оскільки наймач жилого приміщення має право приватизувати його, після чого на нього поширюються всі права власника, в тому числі і охорони права власності. Але в певних випадках бронювання жилого приміщення є єдиним способом збереження права на житло. Це стосується насамперед тих випадків, коли наймач або не скористався або не має права на приватизацію житлового фонду. Бронювання жилого приміщення регулюється ЖК, а також "Правилами бронювання жилих приміщень", затвердженими Постановою Ради Міністрів Української РСР від 9 вересня 1985 р. за № 342, розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про бронювання та придбання жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну" від 24 січня 1997 р. за № 44-р.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" (ст. 38) передбачено, що особи, які направлені або приїхали за вільним наймом на роботу в зони відчуження, безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також особи, які працюють на територіях радіоактивного забруднення за контрактом, мають право на бронювання жилого приміщення за попереднім місцем проживання на весь час роботи у зазначених зонах.
Жилі приміщення бронюються за наймачами та членами їхніх сімей у будинках державного і громадського жилого фонду.
Жилі приміщення бронюються за членами сім'ї члена житлово-будівельного кооперативу (крім членів сім'ї, яким належить право на частину паєнагромадження, у зв'язку з чим за ними у разі тимчасової відсутності зберігається жиле приміщення), а при наявності згоди власника — і за членами сім'ї громадянина, якому належить будинок (частина будинку), квартира на праві приватної власності Службові жилі приміщення та жила площа в гуртожитках брон; ванню не підлягають.
Жилі приміщення бронюються за таких обставин:
• при направленні на роботу за кордон — на весь час перебування за кордоном;
• при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості — на весь час дії трудового договору;
• при виїзді на роботу в сільську місцевість — на обумовлений договором строк.
За наймачем або членом його сім'ї бронюється все жиле приміщення, яке є предметом договору найму, незалежно від того, чи залишаються там проживати члени сім'ї чи виїжджають разом. В останньому випадку жиле приміщення бронюється й за членами сім'ї, що виїжджають.
Особи, які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, мають таке саме право на бронювання цього приміщення, як наймач та члени його сім'ї.
У разі бронювання жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради чи місцева держадміністрація за місцем знаходження приміщення, що бронюється, видає наймачеві або членові його сім'ї охоронне свідоцтво (броню) за встановленим зразком.
Для одержання охоронного свідоцтва (броні) наймачем (членом його сім'ї) подається заява.
До заяви додаються: при виїзді на роботу за трудовим договором копія трудового договору, в інших випадках — клопотання відповідного підприємства, установи, організації; довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку за формою, встановленою для квартирного обліку.
Членом сім'ї, який виїжджає до місця роботи особи, що забронювала жиле приміщення, подається лише заява із зазначенням номера і дати охоронного свідоцтва (броні), раніше виданого на це приміщення. Охоронне свідоцтво (броня) зберігається в житлово-експлуатаційній організації.
Бронювання жилого приміщення не допускається, якщо до наймача пред'явлено позов про розірвання чи зміну договору найму цього приміщення або про визнання ордера недійсним.
У період дії охоронного свідоцтва (броні) тимчасово відсутній наймач та члени його сім'ї зберігають права і несуть обов'язки за договором найму жилого приміщення.
Наймач вправі здати в установленому порядку заброньоване жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців у межах строку дії охоронного свідоцтва (броні).
Якщо наймач та члени його сім'ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.
Бронювання є правовим засобом збереження суб'єктивного права на жилу площу в жилому приміщенні державного або громадського житлового фонду за відсутнім наймачем і членами його сім'ї. За правовою природою бронювання є самостійною формою збереження за тимчасово вибувшими громадянами жилого приміщення. Органи місцевої виконавчої влади шляхом видачі охоронного свідоцтва (броні) тим самим створюють підвищену гарантію збереження жилого приміщення за тимчасово вибувшими громадянами. Гарантією права громадян на бронювання жилого приміщення є те, що спори про видачу броні розглядаються в судовому порядку.
Бронювання жилого приміщення провадиться лише у випадках і на термін, встановлений законом. Охоронне свідоцтво видається тільки наймачеві та членам його сім'ї, тобто особам, які мають самостійне право користування жилими приміщеннями. Тому піднаймачі та тимчасові мешканці не мають права на отримання броні.
Заява про бронювання жилого приміщення має бути надана не пізніше шести місяців з моменту виїзду, оскільки за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї жиле приміщення зберігається протягом шести місяців. Після цього терміну жиле приміщення може бути заброньовано за будь-якою особою, якщо вона в судовому порядку не визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Охоронне свідоцтво втрачає силу у таких випадках:
після закінчення терміну, на який воно було видано;
при вибутті громадянина на постійне місце проживання в інший населений пункт або в інше жиле приміщення в цьому ж населеному пункті;
якщо воно анульовано судом достроково або визнано недійсним.
Охоронне свідоцтво (броня) може бути визнано недійсним у судовому порядку в разі виявлення в поданих громадянином документах неправдивих відомостей про причину тимчасової його відсутності, відсутності понад шість місяців після закінчення строку дії охоронного свідоцтва (броні), а також неправомірних дій посадових осіб під час вирішення питання про видачу охоронного свідоцтва (броні).
Наймач має право на збереження жилого приміщення у разі тимчасової відсутності його та членів його сім'ї на підставах і в межах строків, передбачених законодавством [5]
Стаття 71 ЖК визначає випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору — судом.
Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня непроживання особи у приміщенні. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває термін тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім'ї не вимагає згоди інших членів сім'ї. Не має значення і причина відсутності, якщо вона не перевищила шести місяців.
У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання його таким, що втратив право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Наймач і члени його сім'ї не визнаються такими, що втратили право на жилу площу, на підставі ст. 71 ЖК, якщо не винесено судове рішення за позовом наймодавця чи членів його сім'ї, які залишилися проживати у жилому приміщенні, а також колишніх і відсутніх, за якими зберігається право на користування жилою площею.
Якщо особа, яка була відсутня понад шість місяців повернулася на жилу площу за згодою всіх членів сім'ї, її не можна вважати такою, що втратила право на жиле приміщення. Якщо з боку членів сім'ї немає згоди на вселення відсутнього понад шість місяців, то за наявності поважних причин, суд може продовжити пропущений термін. За умови вселення відсутнього проти волі членів сім'ї, суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.
Якщо в жилому приміщенні не залишається членів сім'ї, повернення туди відсутньої особи до розгляду спору в суді є обставиною, що заслуговує на увагу. Воно не може бути безумовною підставою до відмови в позові, але має бути оцінено з урахуванням інших обставин.
Пунктом другим ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Тобто закон до числа суб'єктів права на приватизацію відніс тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача, за якими зберігається право на житло на момент введення в дію вказаного закону (на 22 липня 1993 р.). Разом з тим, житлове законодавство передбачає збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у таких випадках:
1) призов на строкову військову службу чи направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призов офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років — протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби — протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі;
2) тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном — протягом усього часу виконання цієї роботи чи навчання;
3) влаштування дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника — протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі чи до досягнення нею повноліття та повернення від родичів, опікуна, піклувальника, в окремих випадках — до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних, вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
У тих випадках, коли в жилому приміщенні, з якого дитина вибула на виховання, не залишились проживати члени її сім'ї і це приміщення було надано іншим громадянам або коли вселення в нього є неможливим з інших причин, після закінчення строку виховання їй у позачерговому порядку відповідно до п. З ст. 71 ЖК надається жиле приміщення виконкомом місцевої ради за останнім постійним місцем проживання.
У разі відмови в наданні жилого приміщення особам, які мають право на його позачергове одержання, судом вирішується спір про надання жилого приміщення, а не про встановлення черговості;
4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника) — протягом усього часу виконання цих обов'язків;
5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалі-дів, у будинки-інтернати та інші установи соціальної допомоги — протягом усього часу перебування в них;
6) виїзд на лікування до лікувально-профілактичного закладу — протягом усього часу перебування в ньому;
7) взяття під варту чи засудження до позбавлення волі протягом усього часу перебування під вартою чи відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянинові до звільнення таких осіб з-під варти чи до відбуття ними покарання.
Під терміном "збереження жилих приміщень" слід розуміти охорону законом права на жилу площу в жилих приміщеннях за тимчасово відсутніми особами. При цьому маються на увазі наймачі, члени їх сімей, навіть колишні, оскільки вони мають такі ж права і обов'язки, як і наймачі.
При цьому відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням від дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову з цього приводу.
Наймач вправі вимагати від наймодавця згідно із законодавством виконання покладених на нього обов’язків. У разі невиконання наймодавцем обов’язків щодо ремонту наданого в найм житла у випадках, спричинених нагальною потребою, провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок наступних платежів.
Наймач, у свою чергу, має цивільно-правові зобов’язання.Він повинен використовувати житло за призначенням, тобто лише для проживання у ньому. Такий обов’язок поширюється не тільки на наймача, а й на інших осіб, право проживання яких похідне від прав наймача. Ці особи не мають права використовувати житло для промислового виробництва, підприємницької діяльності тощо. Наймач повинен забезпечувати збереження житла і підтримувати його в належному стані. Під цим слід розуміти виконання наймачем покладених на нього обов’язків щодо здійснення поточного ремонту, бережне ставлення до санітарно-технічного й іншого обладнання, до об’єктів благоустрою, додержання правил пожежної безпеки тощо. До поняття поточного ремонту житла належать, наприклад: фарбування підлоги, вікон, дверей тощо, ремонт або заміна електрообладнання, сантехнічних приладів. Таке дбайливе ставлення від наймача вимагається і відносно майна, що обслуговує будинок.
Наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця. Відмова в наданні такої згоди може бути оскаржена до суду. Разом з тим, що законодавець повязує виникнення вказаного права у наймача тільки після отримання згоди власника. Законом не передбачена форма для надання такої згоди. За своєю правовою природою така згода належить до юридичного факту. Тому така згода може бути надана як в письмовій , так і в усній формі.
Наймач зобов’язаний своєчасно вносити плату за житло. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Під час укладення договору варто звернути увагу також на порядок сплати комунальних послуг і користування телефоном, тому що це впливає на порядок оподаткування і суму сплачених податків, а також захищеність наймача у процесі споживання даного виду послуг.
Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користуванням житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Наймодавець зобов’язаний здійснювати обслуговування будинку, забезпечувати роботу технічного обладнання, забезпечувати надання комунальних послуг, проводити капітальний ремонт або реконструкцію будинку.
Наймодавець має право вимагати від наймача своєчасного внесення плати за житлово-комунальні послуги, вживати заходів для відселення наймача та членів його сімї, якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, загрожує обвалом; вимагати виселення наймача, членів його сімї або інших осіб, які проживають разом із ним, без надання іншого житла, якщо вони систематично псують чи руйнують приміщення або використовують його не за призначенням, або створюють неможливі умови для спільного проживання з ними інших мешканців будинку; здійснювати контроль за використанням житла, у тому числі на вхід до займаного житла для огляду елементів жилого будинку та його обладнання, перевірки показань приладів обліку води, тепла а газу.
2.4 Підстави та порядок припинення договору найму житла
Зобов'язання, що виникають з договору найму жилого приміщення, можуть припинятися як за волевиявленням сторін, так і незалежно від їхньої волі. Припинення зобов'язання за волевиявленням сторін здійснюється шляхом розірвання договору. Житлові правовідносини можуть бути припинені також у зв'язку з певними подіями (смерть одинокого наймача, руйнування жилого приміщення у зв'язку зі стихійним лихом тощо).
За загальним правилом, передбаченим ст. 107 Житлового кодексу, наймач за згодою членів своєї сім'ї має право у будь-який час вимагати розірвання договору найму жилого приміщення. Для цього він повинен довести до відома наймодавця своє рішення, сплатити квартирну плату та здати приміщення у належному стані. Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.[6]
Жиле приміщення надається в користування всім членам сім'ї наймача. У тих випадках, коли вибуває не вся сім'я, договір найму жилого приміщення не розривається, а наймач, який вибув, втрачає право на користування цим жилим приміщенням з дня виїзду.
Розірвання договору найму жилого приміщення на вимогу наймодавця проводиться лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, яким загрожує обвал. Частина 2 статті 825 Цивільного кодексу України встановлює ці підстави.
Першою підставою розірвання договору найму житла є невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі – понад два рази. Якщо при розгляді справи про розірвання договору найму житла наймач внесе відповідну плату, суд може відмовити в позові, враховуючи причини виникнення заборгованості щодо оплати житла.
Другою підставою розірвання договору найму житла є руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає. За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла.
Третьою підставою може бути необхідність використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сімї. У цьому разі наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.
Четвертою підставою розірвання договору найму житла на вимогу наймодавця може бути продовження використання житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає, не за призначенням або систематичне порушення ними прав та інтересів сусідів, після попередження наймодавцем наймача про необхідність усунення цих порушень.
У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Як правило, виселення громадян проводиться в судовому порядку. В адміністративному порядку можуть бути виселені лише громадяни, які самоправне зайняли жиле приміщення, тобто вселилися без будь-яких законних підстав, або які проживають у жилому приміщенні, якому загрожує обвал.
Виселення в адміністративному порядку проводиться на підставі заяви наймодавця (наймача) із санкції прокурора. У випадках самоправного зайняття житлової площі громадяни виселяються без надання їм жилого приміщення, а якщо громадяни виселяються з будинку, якому загрожує обвал, їм надається впорядковане жиле приміщення. З прийняттям Конституції України і встановленням у ст. 47 норми, згідно з якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, адміністративний порядок виселення на практиці не застосовується.
Відповідно до ст. 110 Житлового кодексу у випадках, якщо будинку загрожує обвал, знесення будинку чи переобладнання його на нежилий, наймодавець має право виселити громадян з наданням їм іншого впорядкованого жилого приміщення.
За ст. 111 Житлового кодексу, якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних чи громадських потреб, громадянам, що їх виселяють, надається інше впорядковане жиле приміщення органами державної адміністрації ради місцевих народних депутатів, а у тих випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній чи іншій громадській організації, цією організацією.
У разі переобладнання жилого будинку на нежилий громадянам, яких виселяють, має бути надане інше впорядковане жиле приміщення. Його зобов'язана надати державна, кооперативна чи інша громадська організація, якій належить будинок (жиле приміщення), що підлягає переобладнанню. Якщо ці організації не можуть надати житло, його надає виконавчий комітет місцевої ради народних депутатів.
Стаття 113 Житлового кодексу містить перелік вимог, що ставляться до впорядкованого жилого приміщення, яке надається у зв'язку з виселенням.
По-перше, надаване жиле приміщення повинно бути в межах даного населеного пункту.
По-друге, впорядковане жиле приміщення має бути розташоване в будинку капітального типу і відповідати певним санітарним та технічним вимогам.
По-третє, якщо громадянин займав окрему квартиру, то йому має бути надана окрема квартира, а якщо кілька кімнат, то йому надається житлова площа з такою самою кількістю кімнат. Надаване жиле приміщення за розміром не може бути менше за те, яке займав наймач, однак має бути у межах норм житлової площі. Так, якщо до виселення одинокий наймач займав окрему квартиру, що складалася з трьох кімнат, йому має бути надана окрема квартира з однієї кімнати розміром не менше 13,65 кв. м (за умови, що він не має права на додаткову житлову площу).
По-четверте, при виселенні з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання житла в даному населеному пункті, особі, яка виселяється, надається жиле приміщення згідно з нормами середньої забезпеченості житлом у даному населеному пункті.
По-п'яте, якщо наймач або члени його сім'ї мають право на додаткову житлову площу і фактично користуються нею, жиле приміщення надається з урахуванням права на додаткову житлову площу.
Досить часто при виселенні громадян у зв'язку із знесенням будинку виникає питання, чи мають право громадяни, які проживали в одному жилому приміщенні, але утворили кілька сімей (хоч з ними не укладались окремі договори житлового найму), на одержання окремих жилих приміщень? Ця проблема вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин, але, як правило, кожній сім'ї надається окреме жиле приміщення.
Відповідно до ст. 114 Житлового кодексу з наданням іншого жилого приміщення можуть бути виселені робітники і службовці (разом з особами, що з ними проживають), які припинили трудові відносини з підприємствами, установами та організаціями найважливіших галузей народного господарства і були звільнені за власним бажанням без поважних причин, чи за порушення трудової дисципліни, чи за скоєння злочину. В цьому разі приміщення, що надається громадянам, має бути в межах даного населеного пункту та відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Як зазначалося вище, громадяни вселяються в жиле приміщення, що їм надається, за ордером. У певних випадках (ст. 59 Житлового кодексу) ордер може бути визнаний судом недійсним, а громадяни підлягають виселенню в судовому порядку без надання чи з наданням жилого приміщення (ст. 117 Житлового кодексу). Якщо ордер на жиле приміщення одержано на підставі неправомірних дій осіб, які вселилися у жиле приміщення, останні підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Проте, якщо ці громадяни раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надане жиле приміщення, яке вони займали раніше, чи інше жиле приміщення.[7]
Відповідно до ст. 116 Житлового кодексу, якщо наймач, члени його сім'ї чи інші особи, що проживають разом з ними, систематично руйнують або псують жиле приміщення, чи використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням загальнолюдських правил співжиття унеможливлюють для інших проживання з ними в одній квартирі чи будинку, а запобіжні заходи і громадський вплив (попередження з боку органів міліції, прокуратури, товариського суду) виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця чи інших заінтересованих громадян проводиться за рішенням суду і без надання іншого жилого приміщення.
До громадян, які систематично порушують загальнолюдські правила співжиття, суд може застосувати такий суворий захід попередження, як вимога провести обмін займаного жилого приміщення, запропоноване заінтересованою в обміні стороною.
Крім того, в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення виселяються громадяни, позбавлені батьківських прав, якщо вони проживають разом із дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.
майновий найм право оренда
Висновок
Право на житло є найважливішим з речових прав, яке характеризується певними особливостями, що випливають із великого значення житла з задоволенні життєвих потреб кожної людини.
Під правом на житло слід розглядати гарантовану законом можливість придбання громадянином житла на тих чи інших підставах і стабільне користування ним в умовах свободи вибору місця проживання і цивілізованого середовища існування при забезпеченні державою гарантій недоторканості житла і недопущення свавільного його позбавлення.
У сучасному суспільстві значно підвищується значення житлового права. Так, вирішення житлової проблеми було і залишається однією з найгостріших соціальних проблем в державі.
Сьогодні Україна намагається забезпечити молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяти молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо. У зв'язку з цим було розроблено й прийнято ряд законів та підзаконних актів, які регулюють можливість отримання молодими чоловіками та жінками або сім'ями довгострокових кредитів для побудови житла. Серед цих актів провідне місце займа-ють наступні: Закон України «Про сприяння со-ціальному становленню та розвитку молоді в Україні» 5 лютого 1993 р. (в редакції Закону 2001 р.), Постанова КМУ від 28 жовтня 1996 р. № 1300 «Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва», Постано-ва КМУ від 29 травня 2001 р. № 584 «Про по-рядок надання пільгових довготермінових кре-дитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла» та ін.
Потребу в житлі людина задовольняє тільки за умови користування конкретним жилим приміщенням. Для цього особа вступає у відносини з іншими суб'єктами (фізичними чи юридичними особами, органами державної влади) і внаслідок того, що ці відносини піддаються правовому регулюванню, вони набувають статусу житлових правовідносин. За умови правопорушення у житловій сфері, суб'єкти житлового права мають звертатися до державних органів або до органів, що здійснюють нагляд та контроль у цій сфері, які зобов'язані вирішувати питання захисту прав громадян та застосовувати відповідні санкції до правопорушників.
Важливу роль у житловому праві відіграє договір найму житлового приміщення, шляхом укладання якого в основному здійснюється забезпечення громадян житлом. Щодо соціального найму житла, то відповідно до Конституції України держава має проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. Зміст цього договору полягає в тому, що наймач (особа, на ім'я якої видано ордер) одержує від наймодавця (власника житла) право користуватися житловим приміщенням у будинках державного, комунального чи громадського житлового фонду.
Зокрема, це стосується громадян, що потребують соціального захисту, яким житло надається державою і органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. У зв’язку з цим соціальна житлова політика держави повинна бути спрямована на: визначення категорій та розроблення механізму надання допомоги малозабезпеченим громадянам України, які не мають житла чи мають його недостатню кількість. Суттєве значення для укладання договору найму житлового приміщення має ордер на житлове приміщення — документ, на підставі якого здійснюється вселення в надане житлове приміщення в будинках державного, комунального, громадського житлового фонду або фонду ЖБК. Він видається на вільне житлове приміщенн
Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлового приміщення в будинках державного, комунального і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, а такі, що одружились або влаштувалися на роботу,— до досягнення 18-річного віку.
Оскільки в останній час в Україні досить велика частка населення не має коштів на придбання свого житла, а інша, теж досить велика частка, має надлишки приватизованої житлової площі, то проблема найму (оренди) житлових приміщень стоїть гостро майже в кожній пересічній українській сім'ї. Оскільки таких випадків досить багато, то і юридичних проблем виникає теж багато. Відповідно ті громадяни, які мають достатню кількість свого законного житла бажають здавати його в найм іншим менш забезпеченим особам, в яких не має можливості купити собі житло, і отримувати за це непоганий заробіток. Такі договори укладаються між наймачем та власником житлової площі (наймодавцем) за домовленістю сторін і відповідно до вимог закону.
Згідно закону договір найму житла має укладатися у письмовій формі, проте в багатьох випадках сторони регулюються лише усною домовленістю, породжуючи цим можливість настання негативних наслідків. Договір укладається щодо помешкання. Це може бути квартира , житловий будинок або їх частини, головне, щоб вони були придатними для постійного проживання в ньому.
Договір найму є двостороннім, а також оплатним, оскільки наймодавець за виконання своїх обов’язків з передачі житла у користування наймачеві має право отримати від нього зустрічне надання у вигляді внесення орендної плати. Саме своєчасне внесення плати є одним із головних обов’язків наймача приміщення. Строковий характер договору оренди полягає у часовому обмеженні користування взятим у найм житлом. Сторони на власний розсуд можуть визначити строк договору найму житла та момент, коли вважається такий, що договір припиняє свою дію.
Договір найму житла є підставою для виникнення зобов’язання – правовідношення, в якому кожна із сторін має одночасно і права, і обов’язки. Наймач зобов’язаний використовувати житлове приміщення тільки для проживання, забезпечувати його збереження та підтримувати в належному стані. Наймач немає права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця. У договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних із наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом. При цьому наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.
Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним жиле приміщення інших осіб. Також наймач має право здавати в піднайом за згодою членів сімї , що проживають разом із ним, жиле приміщення, проводити обмін приміщення на інше, на збереження житлового приміщення у разі тимчасової відсутності його та членів його сімї.
У свою чергу, наймодавець зобов’язаний забезпечувати належну експлуатацію будинку, у якому знаходиться здане в найм житло, надавати наймачеві за плату необхідні комунальні послуги. Наймодавець має й інші обов’язки, передбачені чинним законодавством. Також наймодавець має право вимагати від наймача дотримання правил користування приміщеннями жилих будинків і своєчасного внесення орендної плати. Наймодавець має право вимагати в судовому порядку виселення наймача та членів його сімї, що проживають разом із ним, у передбачених законом випадках.
Законом передбачені умови розірвання договору житлового найму. Так, наймач житла має право за згодою інших осіб, що постійно проживають з ним, у будь-який час відмовитись від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.
Якщо наймач звільнив помешкання негайно, наймодавець має право вимагати від нього сплатити плату за користування житлом за три місяці, якщо він доведе, що не міг укласти договір найму на тих же умовах з іншою особою.
Договір може бути розірваний у судовому порядку на вимогу наймодавця у випадках, передбачених законодавством України. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці, якщо строк договору, що залишився, перевищує два місяці.
Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу будь-якої із сторін: 1) якщо житло стає непридатним для постійного проживання; 2) в інших випадках, установлених законом.
У разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, що проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду.
Підводячи підсумки, хочеться зазначити, що в даний час договір найму (оренди) житла є тим видом договору, щодо якого рівень уваги юристів, нотаріусів та інших правозахисників дуже високий. У моїй курсовій роботі я використовувала багато різних джерел, щоб найкраще розкрити поняття та особливості договору найму житлового приміщення. Я намагалася якнайкраще викласти свої занання , керуючись вивченим матеріалом.
Список використаної літератури
1.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За аг. Ред.. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – 2-е вид. перероб та доп.- К. : Правова Єдність , 2009. – 744с.
2.Цивільне право України : Навч. Посібник. – К.: Знання, 2006. 583с.
3. Житловий кодекс України.
4. Галянтич М.К. Правові питання користування житлом. – К.: НДІ приватного права та підприємництва, 2006.-44с.
5. Житлове прво України: Навч.посібник./ М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко. К.: Юрінком Інтер, 2007.- 480 с.
6. Галянтич М.К., Дрішлюк А.І. Здійснення та судовий захистсубєктивних житлових прав. – Київ- Тернопіль : Підручники і посібники, 2009, - 496 с.
7. Місце житлового права в правовій системі України. Галянтич М.К. – К: НДІ приват. Права та підпр., 2006. – 60 с.
8. 1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
9. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення»
10. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"
11. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи"
12. "Правила бронювання жилих приміщень", затвердженІ Постановою Ради Міністрів Української РСР від 9 вересня 1985 р. за № 342
13.Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про бронювання та придбання жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну" від 24 січня 1997 р. за № 44-р.
14. Напрями удосконалення житлового законодавства .- К.: НДІ приват. Праваі підпр., 2006. 40 с.
[1] Цивільне право України : Навч. Посібник. – К.: Знання, 2006. 583с.
[2] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За аг. Ред.. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – 2-е вид. перероб та доп.- К. : Правова Єдність , 2009. – 744с.
[3] Харитонов Є.О, Харитонова О.І.. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України-Київ,2009, С. 743
[4] Житлове прво України: Навч.посібник./ М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко. К.: Юрінком Інтер, 2007.- 480 с.
[5] . Галянтич М.К., Дрішлюк А.І. Здійснення та судовий захистсубєктивних житлових прав. – Київ- Тернопіль : Підручники і посібники, 2009, - 496 с.
[6] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За аг. Ред.. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – 2-е вид. перероб та доп.- К. : Правова Єдність , 2009. – 744с.
[7] Галянтич М.К. Правові питання користування житлом. – К.: НДІ приватного права та підприємництва, 2006.-44с.