Курсовая работа: Обвинувальний висновок

ПЛАН

Вступ

1. Підстави та форми закінчення досудового слідства.

2. Поняття та основні риси обвинувального висновку.

- Значення обвинувального висновку в кримінальному процесі;

- Структура обвинувального висновку;

- Підготовка до складання обвинувального висновку;

3. Складання обвинувального висновку та направлення справи до суду.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Обвинувальний висновок являє собою унікальний юридичний документ, в якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого та здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридичне значимі елементи об'єктивної істини, встановленої у справі. Він є найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого та всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, слугує юридичним фактом, суттєво розвиваючим процесуальні правовідносини.

Обвинувальний висновок має важливе юридичне значення. Він визначає межі судового розгляду, як у відношенні осіб, так і у відношенні предмета обвинувачення. Цей процесуальний документ дозволяє обвинувачуваному вчасно підготуватися до участі в судовому розгляді. Його значення ще полягає і в тому, що він систематизує всі матеріали досудового розслідування, дозволяє вести судове розслідування у визначеному напрямку. Оголошуваний на початку судового розгляду обвинувальний висновок дозволяє складові суду, учасникам процесу, а також особам, що присутні у судовому засіданні, сконцентрувати увагу на обставинах, які мають значення для правильного розгляду справи.

Судовий розгляд у кримінальній справі здійснюється тільки в рамках обвинувачення, а суд не може вийти за рамки обвинувального висновку та своїм рішенням погіршити стан обвинуваченого.

Діяльність слідчого, по конкретній кримінальній справі, в більшості випадків завершується саме складанням обвинувального висновку. У цьому процесуальному акті формулюються сутність справи й обвинувачення, висновок слідчого про винність обвинувачуваного й необхідності передачі його судові.

Визнавши, що зібрані у справі докази дають підстави для висновків про всебічне, повне і об”єктивне дослідження всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальній справі, а сукупність зібраних доказів неспростовно підтверджує факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину , і пересвідчившись у відсутності підстав для закриття справи, слідчий приймає рішення про складання обвинувального висновку та направлення його до суду.

1 Підстави, форми та процесуальний порядок закінчення досудового слідства

Досудове слідство можна вважати закінченим лише тоді, коли його завдання виконано. Для цього слідчий чи орган дізнання повинен всебічно, повно й об'єктивно у встанов­леному законом порядку дослідити всі обставини, що скла­дають предмет доказування у кримінальній справі. Пору­шення цієї вимоги ст. 22 КПК тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а за не­можливості усунення неповноти або неправильності роз­слідування в судовому засіданні — також судом (статті 246 і 281 КПК),

Оцінка зібраних у справі доказів слідчим чи особою, що проводить дізнання, має визначити, яке саме підсум­кове рішення слід прийняти.

Відповідно до ст. 212 КПК досудове слідство закінчуєть­ся винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:

1) обвинувального висновку з направленням справи для попереднього розгляду її суддею;

2) постанови про закриття кримінальної справи;

3) постанови про направлення справи до суду для вирі­шення питання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру.

Слідчий закінчує досудове слідство кримінальної спра­ви складанням обвинувального висновку тоді, коли він дослідив всі обставини справи, зібрав докази, що переко­нують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).

Визнавши досудове слідство у справі, що підлягає на­правленню для попереднього розгляду справи суддею, за­кінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний вис­новок, зобов'язаний виконати такі процесуальні дії:

а) повідомити про закінчення досудового слідства учас­никам процесу;

б) роз'яснити їм право на ознайомлення з усіма матері­алами справи;

в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористатися цим правом;

г) вислухати і розв'язати клопотання, заявлені учасни­ками процесу після ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий насамперед має виконати вимоги статей 217 і 218 КПК. Спочатку він повідомляє (письмово) про закін­чення досудового слідства потерпілому і його представни­кові, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам і роз'яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи.

У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов'язаний надати їм таку можливість. Цивіль­ний відповідач або його представник можуть ознайомити­ся з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, які слідчий повинен розглянути в тридобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, якщо обставини, про встановлення яких за­явлено клопотання,омогою захисника, а також може заявити клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК). Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являється. Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.

Виконавши вимоги статті 217 КПК, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство по його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявляти клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинувачено­му право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений має право робити ви­писки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто кількох обвинувачених, слідчий по­винен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства.

Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надав можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. Пред'яв­лення матеріалів справи має бути відкладено до явки за­хисника, але не більше як на три дні. За неможливості для обраного обвинуваченим захисника з'явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених частинами 4 і 6 ст. 47 КПК і призначає захисника в установленому законом порядку через адвокатське об'єднання (частини 1—4 ст. 218 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи захисник обвинуваченого має право: робити виписки з матеріалів спра­ви, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'ясню­вати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковува­ти з обвинуваченим питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

Як і іншим учасникам досудового слідства, обвинува­ченому і його захисникові кримінальну справу пред'явля­ють підшитою та з пронумерованими сторінками. Це дуже зручно, оскільки деякі учасники процесу роблять випис­ки з матеріалів, що містяться на конкретних аркушах справи, і вони повинні мати можливість посилатися на них в обгрунтуванні своїх клопотань та вимог як при закін­ченні досудового слідства, так і в суді.

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежува­ти в часі, потрібному для ознайомлення з усіма матеріа­лами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захис­ник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий має право своєю мотивованою постановою визна­чити певний строк для ознайомлення з матеріалами спра­ви. Така постанова підлягає затвердженню прокурором разом із графіком дальшого ознайомлення. При цьому треба мати на увазі, що час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується (ч. 5 ст. 156 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи обвинуваче­ний і його захисник мають право заявити клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації зло­чину і закриття справи в усній чи письмовій формі. Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо ж обставини, для з'ясування яких заяв­лено клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов'язаний його задовольнити. Якщо при провадженні додаткових слідчих дій був присутній захисник, то він має право через слідчого задавати питання свідкові, по­терпілому, експертові, спеціалістові та обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитан­ня заносить до протоколу (ч. 4 ст. 221 КПК).

У протоколі ознайомлення з матеріалами справи згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайомились відповідні учасники досудового слідства з ма­теріалами справи, протягом якого часу відбувалось озна­йомлення зі справою та які клопотання було заявлено. При цьому усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписують особи, які зна­йомилися з матеріалами кримінальної справи, і слідчий.

Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобо­в'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість потерпілому і його представ­никові, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання — з усією справою (ст. 222 КПК).

Розглянемо деякі питання щодо трьох можливих рішень про закінчення досудового слідства.

2. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею

Закінчивши досудове слідство і виконавши зазначені вище вимоги закону (статті 217—222 КПК), слідчий скла­дає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок проведеного досудового слідства і формулює обвинувачення особі чи особам, що складається з описової і резолютивної частини. В опи­совій частині зазначаються: обставини справи, як їх вста­новлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, моти­ви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинуваче­них, а також докази, які зібрано в справі, та відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обста­вин, що обтяжують та пом'якшують його покарання1.

При посиланні на докази обов'язково зазначаються ар­куші справи.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кри­мінального закону, яка передбачає даний злочин.

Обвинувальний висновок підписує слідчий із зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи (ст. 223 КПК).

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві (ст. 225 КПК).

3. Винесення постанови про закриття кримінальної справи

Закриття кримінальної справи є одним із способів її остаточного вирішення. Справа має закриватися після все­бічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обста­вин справи та оцінки органом дізнання, слідчим, проку­рором всіх зібраних і перевірених доказів.

Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи забезпечує:

а) виконання завдання кримінального процесу, яке по­лягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягну­та до кримінальної відповідальності та засуджена;

б) незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки і можуть бути виправлені та переви­ховані шляхам застосування заходів адміністративного впливу, або до осіб, які зовсім перестали бути суспільно небезпечними.

Необгрунтоване закриття кримінальної справи шкодить боротьбі зі злочинністю, дозволяє уникнути покарання особам, винним у вчинені злочину, обмежує права та за­конні інтереси осіб, які постраждали від злочину.

Підставами для закриття кримінальної справи у стадії досудового слідства є:

1) обставини, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК);

2) обставини, що надають слідчому право закрити кри­мінальну справу (статті 7—10 КПК);

3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні зло­чину (п. 2 ст. 213 КПК)1 .

Обставини, що виключають провадження у справі, є й підставами для відмови в порушенні кримінальної справи.

Якщо ж ці обставини були встановлені вже в ході досудового слідства чи дізнання, то вони є підставами для закриття кримінальної справи слідчим або органом дізнання.

Безумовними підставами закриття кримінальної спра ви, що виключають провадження у справі, є ті, що визначені в ст. 6 КПК. На відміну від них, на підставі статті 7—10 КПК слідчий має право закрити кримінальнусправу за реабілітуючими і нереабілітуючими обставинами.

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена підлягає закриттю (ст. 6 КПК):

1) за відсутністю події злочину.

Багато авторів розглядають відсутність події злочину тільки як відсутність взагалі події, з приводу якої проводилось розслідування.

На думку О. Я. Дубинського, відсутність події злочину як підстава до закриття кримінальної справи повинна застосовуватися в таких випадках:

а) якщо встановлено, що не було самого факту, для розслідування якого порушено справу. Наприклад, ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства засвідчила, що не було недостачі, дані про яку були основою до порушення кримінальної справи, бо виникла підозра про розкрадання державного майна;

б) якщо встановлено, що сама подія мала місце, однак її не можна визнати злочином, бо вона була результатом якого-небудь діяння. Прикладом можуть слугувати випадки, коли смерть людини була результатом дії стихійного лиха (повінь, пожежа), фізіологічних процесів (хвороба) тощо;

в) якщо встановлено, що подія мала місце, проте не була злочином, оскільки пов'язана з діями потерпілого, а не сторонніх осіб (самогубства, нещасні випадки на підприємствах)1 . Є ще одна думка авторів: «якщо подію злочину не встановлено, то і кримінальну справу повинно бути закрито за відсутністю події злочину».

2) за відсутністю в діянні складу злочину.

Ця підстава до закінчення справи застосовується, якщо встановлено, що подія, з приводу якої проводилось розслі­дування, мала місце, була результатом діянь певної осо­би, проте це діяння не є злочинним. Розглянемо, в яких конкретних випадках виявляється відсутність складу зло­чину:

— відсутність одного з елементів складу злочину (об'єк­та, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторони). Від­сутність хоча б одного з елементів складу злочину означає відсутність складу злочину в діянні, що розслідується. Наприклад, відсутність об'єкта виявляється дуже часто в тому, що об'єкт охороняється не кримінальним законом, а іншою галуззю права (наприклад, неповернення грошей, що були отримані в позику, тягне не кримінальну відпові­дальність, а матеріальну в цивільно-правовому порядку);

— непричетність особи до злочину. Ця обставина вияв­ляється в двох можливих ситуаціях: 1) якщо достовірно встановлено, що злочин вчинено не даною особою, а іншою, і цю особу встановлено, та 2) якщо встановлено, що зло­чини вчинено не даною особою, а іншою, проте невідомо, ким саме. Щоб пояснити це докладніше, візьмемо при­клад з практики.

3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосуван ня покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по милуванням окремих осіб.

Амністія та помилування — це акти вищого органу державної влади, які, не відміняючи закону, що встановлює відповідальність за ті чи інші злочини, звільняють осіб, що вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким, зняття судимості. Ці акти не виключають протиправності та караності діянь, навпаки, діяння, що по трапляють під акт амністії чи помилування, мають всі ознаки злочину1 .

Можна погодитися з С. В. Бородіним, який зазначає, що в усіх випадках, якщо є дві підстави для закінчення провадження по справі (перша — акт амністії і друга виключення вчинення злочину даною особою), справу по винно бути закрито за другою підставою2 . В таких випадках це захищає громадян від необгрунтованого визнання винним.

4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспіль но небезпечного діяння 11-річного віку.

За наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачено кримінальну відповідальність, за фактом цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому ст. 73 КПК.

5) за примиренням обвинуваченого, підсудного і потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків передбачених части нами 2, 3, 4 ст. 27 КПК.

Справи про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 12в КК України, а також справи про злочини, передбачені ст. 356 КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не проводяться. Зазначені ірави підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановляння вироку (ч. 1 ст. 27 КПК)

У перелічених справах потерпілий сам підтримує обвинувачення, яке у кримінально-процесуальній літературі прийнято називати приватним.

6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справа і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК).

Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України порушуються не інакше як за скаргою потерпілого з обвинуваченим, підсудним неможливе.

Якщо справа про будь-який із зазначених у ст. 125, ч. 1 . 126 і ст. 356 КК України злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний стан за­лежить від обвинуваченого чи з інших причин не може захищати свої законні інтереси, прокурор може порушити справу і за відсутності скарги потерпілого. Наприклад, зло­чин вчинено щодо неповнолітнього, або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснити пра­во на захист тощо. Така справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у нагальному порядку. Якщо потерпілий і прими­риться з обвинуваченим чи підсудним по такій справі, вона накриттю не підлягає (частини 2 і 3 ст. 27 КПК).

Справи про злочини, вказані в частинах 2 і 3 ст. 27 КПК, називаються справами приватно-публічного обвину­вачення, оскільки порушуються, наприклад, за заявою потерпілої прокурором, суддею. При цьому слід зазначи­ти, що в таких справах прокурор має право в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочин, передбачений ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356 КК України, і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадсь­ких інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в провадження по такій справі не позбавляє потерпілого прав,передбачених ст. 49 КПК, але справу в таких випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не може бути закрито (ч. 4 ст. 27 КПК).

7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Таке закриття кримінальної справи може мати місце як після притягнення особи як обвинуваченого, так і до цього. Проте в будь-якому разі повинно бути зібрано достатньо доказів, які підтверджують злочинність діяння, що його вчинила померла особа.

Чинний закон встановлює, що смерть особи, яка вчини ла злочин, не може слугувати підставою для закінчення справи, якщо провадження по ній необхідне для реабілітації померлого. Провадження по справі можливе також при відновленні справи щодо інших осіб за нововиявлени ми обставинами. Продовження розслідування для реабілітації померлого може бути здійснено за клопотанням його родичів, громадських організацій, зацікавлених осіб. Якщо в результаті розслідування з'ясується, що померлий не вчиняв злочину, то кримінальну справу повинно бути закрито за відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи або за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, що означатиме реабілітацію поморлого1 .

8) щодо особи, про яку с вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави.

В силу виключності судового вироку, який вступив п законну силу, не допускається повторний розгляд Ті інше рішення питань, що знайшли відображення у вироку, крім обвинувачення з приводу того самого діяння, що визнане доведеним чи відкинуте судом. Наявність вироку, що вступив у законну силу, ухвали чи постанови суду про закриття справи може слугувати підставою для закриття провадження: а) щодо особи, стосовно якої це рішення винесли; б) за тим самим обвинуваченням. Якщо в злочині брали участь інші особи, які не притягувались до кримінальної відповідальності, наявність вироку по даній справі не перешкоджає веденню розслідування для виявлення ролі цих осіб у вчиненому злочині та притягненні їх до відпо­відальності. В тих випадках, коли після вступу вироку в законну силу буде встановлено, що засуджений вчинив інший злочин, який не розслідувався, — це буде підста­вою для формулювання нового обвинувачення.

9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням.

На стадії досудового розгляду наявність нескасованої постанови про закриття справи за тим самим обвинува­ченням виключає можливість продовження розпочатого

провадження.

10) якщо про відмову в порушенні справи ;ш тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Припиняють провадження в кримінальній справі, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, про­курора.

По-іншому слід вирішувати питання про закриття кримінальної справи за статтями 7—10 КПК, оскільки ці питання може вирішувати тільки суд за таких обста­вин: звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки; закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям; з прими­ренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуванням примусових заходів виховного характеру; з переданням особи на поруки; із закінченням строків давності.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочи­ну (п. 2 ст. 213 КПК).

Питання, що пов'язують із застосуванням цієї підста­ви до закриття справи, в теорії і на практиці не знайшли одностайного вирішення. Наприклад, Г. Чангулі вважає, що закриття кримінальної справи можливе за наявності таких умов:

1) якщо достовірно встановлено, що злочин було вчи­нено;

2) якщо особа, щодо якої припиняється справа, була притягнута як обвинувачений;

3) зібрано недостатньо доказів, що вказують на вчинен­ня обвинуваченим даного злочину, і немає можливості здо­буття додаткових доказів1.

О. Я. Дубинський вважає, що конкретні випадки засто­сування цієї підстави виявляються в таких ситуаціях:

А. Встановлено, що злочин було вчинено, певну особу притягнуто як обвинуваченого чи поставлено в положен­ня підозрюваного, проте подальше розслідування засвід­чило, що доказів вчинення злочину даною особою недо­статньо, а можливостей збору додаткових доказів немає.

Б. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні да­ного злочину є підставою для закриття провадження по кримінальній справі в цілому, якщо розслідуються дані про вчинення злочину конкретною особою, проте доказів його вини недостатньо і зібрати їх немає можливості, а обставини справи виключають можливість вчинення зло­чину (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень) іншою особою1 .

Закриття справи при недоведеності участі обвинуваче­ного у вчиненні злочину можливе лише в тому разі, якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено, винесе­но постанову про притягнення особи як обвинуваченого і їй пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, але під час досудового слідства з'ясувалося, що зібраних доказів недостатньо для направлення справи до суду, а додатко­вих доказів зібрати неможливо.

4 Винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру

При досудовому слідстві в справах про суспільно небез­печні діяння осіб у стані неосудності (обмеженої осудності), а також про злочини осіб, які захворіли на психічну хво­робу після вчинення ними злочину, проводяться всі не­обхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування об­ставин суспільно небезпечного діяння і особи того, яка його вчинила, а також обставин, що характеризують цю особу та її психічне захворювання (ч. 2 ст. 417 КПК).

Справи про суспільно небезпечні діяння осіб, що ви­знані неосудними, завершуються закриттям справи та на­правленням до суду для вирішення питання про застосу­вання примусових заходів медичного характеру. Справа про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана нео­судною, підлягає закриттю на загальних підставах, якщо в процесі слідства не доведено подію суспільно небезпеч­ного діяння або встановлено, що вчинене діяння не утво­рює складу злочину, передбаченого КПК, під ознаки яко­го воно підпадає.

Не всі обставини, що виключають провадження по справі (ст. 6 КПК), можуть слугувати підставою для зак­риття справи про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана неосудною. Вважається, що по цих справах не­можливо закрити справу на підставі наявності акту амністії, за примиренням потерпілого з обвинуваченим, а також не можна передавати на поруки та ін.1

Після закінчення справи про злочин психічно хворого слідчий виносить постанову про закриття справи чи скла­дає постанову про направлення справи до суду для вирі­шення питання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру. В такій постанові повинні бути викла­дені всі обставини, що підтверджують вчинення цією осо­бою суспільно небезпечного діяння, а також дані, якіпідтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворо­бу. До цієї постанови додаються список осіб, що підляга­ють виклику на судове засідання, довідки про рух справи тощо. Рішення про застосування до психічно хворого при­мусових заходів медичного характеру приймає суд.

Якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справа підлягає закриттю, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність або обмежену осудність особи на мо­мент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлено, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведено, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закривають справу (ст. 421 КПК).

2. Поняття та основні риси обвинувального висновку.

Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок досудового розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визначенням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).

Обвинувальний висновок являє собою унікальний юридичний документ, у якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого і здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридичне значимі елементи об'єктивної істини, встановленої у справі. Він служить найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого і всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, служить юридичним фактом, що істотно розвиває процесуальні правовідносини. Судовий розгляд по кримінальній справі здійснюється тільки в рамках обвинувачення, а суд не може вийти за рамки обвинувального висновку і своїм рішенням погіршити положення обвинуваченого¹ .

Складанням обвинувального висновку завершується досудове слідство, після чого слідчий не вправі робити які-небудь процесуальні дії.

В обвинувальному висновку наводяться тільки конкретні, достовірно встановлені факти і обставини справи з посиланням на зібрані й перевірені при розслідуванні справи. У ньому недопустимі здогади і припущення, а також джерела доказів без викладення й аналізу фактичних даних (відомостей про факти), що містяться в них.

Роль підсумкового документа обвинувальний висновок може виконати лише в тому випадку, якщо, по-перше, його структура буде продумана й розумно спланована; по-друге, кожний висновок знайде обґрунтування в матеріалах справи; по-третє, кожні з доказів в їхній сукупності будуть проаналізовані і оцінені слідчим; в-четвертих, логічність буде головною прикрасою викладу.

¹ В.М. Тертишник Кримінальний процес, К. 1999р. 9

Як різновид процесуального рішення в кримінальному процесі обвинувальний висновок має всі його риси :

- складається лише компетентною особою - слідчим;

- містить відповіді на питання, що виникають по справі, пов'язані з аналізом і оцінкою зібраних по справі доказів з точки зору їх достатності для достовірного висновку про винність особи у вчиненні злочину і прийняття рішення про завершення розслідування;

- виражає волевиявлення слідчого про направлення кримінальної справи в суд, яке випливає з встановлених ним по справі обставин і виконання приписів закону, спрямованих на досягнення завдань кримінального судочинства;

- припиняє кримінально-процесуальні правовідносини на стадії досудового розслідування;

- констатує наявність кримінально-процесуальних відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою;

- виконується у встановленій законом процесуальній формі.¹ Судове слідство у суді починається з публічного оголошення обвинувального висновку. Тим самим обвинувальний висновок є актом обвинувачення, документом, за допомогою якого здійснюється функція обвинувачення.

Треба помітити все таки, що, а ні прокурор, а, ні захисник не можуть так досконально знати матеріали справи, як слідчий. Слідчий же повинен бути незацікавленим у справі і через свій обвинувальний висновок спробувати внести в зал суду встановлену ним істину. Істину і тільки істину він повинний констатувати і затверджувати, правосуддю і правді він повинен невпинно служити. Обвинувальний висновок — це його відповідь на зло справедливістю. А тому він не повинен нести якого-небудь обвинувального ухилу, надмірної риторики, емоційного фарбування. Слідчий не виконує функції обвинувачення, він носій функції встановлення істини, а служіння істині не терпить суєти, неуцтва, політизованості, однобокості

¹ Гришин Ю.А., «Окончание досудебного следствия составлением обвинительного заключения; проблеми й пути реформирования», - Луганск - ст. 120

- Значення обвинувального висновку

Значення обвинувального висновку розглядають в кількох аспектах:

- у юридичному (окремо виділяють правове та процесуальне);

- у суспільно-політичному (в його межах виділяють виховно-профілактичне значення);

- у довідково-технічному.¹

Правове значення обвинувального висновку обумовлюється тими правовими наслідками, які тягне за собою його складання для органу дізнання та інших учасників процесу.

Так, слідчий, склавши обвинувальний висновок, повинен :

- припинити процесуальну та оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які відповідно до висновку підлягають відданню до суду;

- направити справу прокуророві (ст. 225 КПК України).

Потерпілий може погодитись з обвинувальним висновком, може оспорювати його повністю або частково, те ж саме можна сказати про цивільного позивача та цивільного відповідача, а також обвинуваченого та його захисника.

Процесуальне значення обвинувального висновку полягає в наступному:

- обвинувальний висновок визначає межі судового розгляду, не дозволяючи погіршити становище обвинуваченого;

- обвинувальний висновок є необхідною умовою для захисту підсудного в суді;

- гарантує розгляд всіх, обставин справи під час судового розгляду. Процесуальне значення цього документа складається насамперед ще й у тому, що в ньому підводиться підсумок досудового слідства й на основі зібраних доказів дається висновок про склад злочинів і винність обвинувачених. Відкидаючи версії й припущення, що не підтвердилися, слідчий в обвинувальному висновку систематизує все істотне, перевірене, підтверджене

¹ Мариупольский Ф.М. «Обвинительное заключение в советском уголовном процессе» М., 1969 - ст. 11

доказами — все, що дає ясне представлення про злочини й обвинувачених. Ця система закінчується формулою обвинувачення й юридичною кваліфікацією вчиненого.

Суспільно-політичне значення обвинувального висновку полягає в тому, що:

- обвинувальний висновок є офіційним документом, який підтверджує хто і в якому злочині звинувачується;

- оголошення обвинувального висновку перед початком судового слідства інформує всіх присутніх у залі судового засідання про суть справи;

- будучи заснованим на доказах і спираючись на закон, обвинувальний висновок сприяє вихованню законослухняності у громадян;

- обвинувальний висновок в більшій чи меншій мірі змальовує діяльність правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, чим підтримується їх авторитет.

Під час досудового розслідування накопичується значний матеріал. Обвинувальний висновок дозволяє всім учасникам судового розгляду зорієнтуватись у справі. У цьому полягає його довідково-технічне значення:

- в обвинувальному висновку всі матеріали справи систематизовано;

- докази проаналізовано в певній послідовності та взаємозв'язку;

- обвинувальний висновок дозволяє судові планомірно вести судове слідство, а присутнім слідкувати за ходом судового розгляду і співставляти дані, отримані в його ході, з даними, що лягли в основу обвинувального висновку;

- обвинувальний висновок дозволяє орієнтуватись в доказах по справі, без зайвого марнування часу розшукувати їх, перевіряти відповідність посилань, зроблених в описовій частині висновку, переконатися в наявності у справі відповідних процесуальних актів і часу їх складення, встановлювати місцезнаходження свідків, потерпілих, обвинувачених, експертів, перевірити, чи було вжито слідчим заходів для відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди; з'ясувати, як вирішено питання про подальшу долю речових доказів тощо.

Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну.

При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у справі визначається датою їх складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів справах.

Тематична систематизація означає групування матеріалів за обвинуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи можуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації.

Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в обкладинку стандартного зразка, пронумеровує аркуші справи. На перших аркушах справи складається опис документів, які в ній містяться. На титульному аркуші обкладинки зазначається відомство, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, повна назва справи із зазначенням прізвищ обвинувачених і відповідних статей (частин, пунктів статей) Кримінального кодексу, дати початку і закінчення провадження.

Систематичний виклад матеріалів справи в обвинувальному висновку має і, якщо можна так сказати, технічне значення, полегшує прокуророві і судові ознайомлення зі справою, допомагає їм краще розібратися в предметі розслідування. Процес підготовки до складання обвинувального висновку є надійним способом перевірки повноти проведеного слідства. На цьому етапі слідчий виявляє всі не доопрацювання і недоліки, допущені в ході слідства, й вчасно може виправити їх.

За технічними правилами в одному томі справи зосереджується не більше 250 аркушів.

Вдало систематизовані матеріали і правильно оформлена справа створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слідчим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і обвинуваченим та іншими учасниками процесу, прокурором, суддями і народними засідателями.

Значення обвинувального висновку полягає і в тому, що він є процесуальним документом, який оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст. 297 КПК). Суд може змінити обвинувачення при направленні справи і в стадії судового розгляду, якщо цим не погіршиться становище обвинуваченого порівняно з тим, яке він має за обвинувальним висновком, інакше справу слід повернути на додаткове розслідування (ст. 246, 277 КПК).

Для забезпечення обвинуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому, а якщо він є неповнолітнім, то і його законному представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).

- Структура обвинувального висновку

Питання про структуру обвинувального висновку в теорії процесу є дискусійним. Кримінально-процесуальний кодекс України виділяє в документі лише дві частини: описову та резолютивну (ст. 223 КПК України). Водночас, практика зумовила наявність вступної частини.[1] За аналогією з детально описаною в процесуальному законі структурою судового вироку, сюди відносять наступні відомості:

- хто склав документ;

- статті кримінального закону, за якими обвинуваченого притягують до відповідальності;

- загальний виклад обставин, які стали підставою для порушення справи;

- час і місце складання висновку.

Крім того, висловлено думку про виділення в обвинувальному висновку так званої заключної частини, відрізняючи її від резолютивної. Сюди в якості приклада відноситься підпис укладача документа. Однак, слід наголосити, що

кримінальний закон не виділяє такої частини навіть у судовому вироку, який є підсумковим документом центральної стадії кримінального процесу.

Характеризуючи структуру обвинувального висновку, на мою думку, необхідно згадати і про додатки до нього — документи більш технічного характеру (довідки про рух справи, про судові витрати, про речові докази, про цивільний позов, а також список осіб, що піддягають виклику до суду.

Зміст обвинувального висновку викладається в описовій та резолютивній частинах.

В описово-мотивувальній частині викладаються: обставини справи, як вони були встановлені; об'єкт зазіхання; предмет зазіхання, спосіб здійснення злочину й інші її обставини; шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діями обвинуваченого і наслідками, що настали; характер суб'єктивної сторони - навмисне чи по необережності вчинений злочин; місце, час, мотиви злочину; показання кожного з обвинувачуваних власне кажучи пред'явленого обвинувачення; доводи, приведеш ним у свій захист; результати їхньої перевірки; зібрані по справі докази і зведення, що характеризують особу обвинуваченого; виявлені пом'якшуючі і обтяжуючі його відповідальність обставини.

Якщо в справі притягнуто кілька людей, послідовність розташування прізвищ обвинувачуваних визначається, як правило, ступенем ваги зроблених ними злочинів або їх роллю, що вони виконували в групі. Організатори, особи, що зробили більш тяжкі злочини, згадуються першими.

Власне початком обвинувального висновку є виклад зазначених у законі юридичних фактів (приводів) і підстав порушення кримінальної справи.

Іноді приводом для порушення кримінальної справи є ціла низка зазначених у законі юридичних фактів, що повинні бути цілком викладені.

Описова частина є центральною, складною і найбільш трудомісткою частиною обвинувального висновку. Починається вона з викладення всіх вчинених діянь, щодо яких є підстави вважати що це злочини, їх юридичної оцінки; після цього викладаються окремі епізоди в певному порядку (хронологічному чи системному).

При хронологічному способі описова частина складається в такій послідовності, у якій йшло розслідування з моменту порушення кримінальної справи. Цей спосіб найбільш ефективний і переконливий у тих випадках, коли обвинувачуваний винним себе не визнає, а провина його доводиться в основному побічними доказами. Зручний цей спосіб і в тих випадках, коли обвинувачуваний у процесі попереднього наслідку висував різні версії, причому кожна нова версія з'являлася тоді, коли попередня спростовувалася зібраними доказами. ¹

При систематичному викладі події описуються в тій послідовності, у якій визрів злочинний намір і відбувалося інкриміноване обвинувачуваному діяння. При цьому слідчий викладає обвинувальний висновок так, немов він сам був присутній при підготовці і здійсненні злочину.

Практично виклад обвинувального висновку цими двома способами, так сказати, у їхньому чистому виді, можливо лише по нескладних справах. По справах з великою кількістю обвинувачуваних і злочинних епізодів звичайно застосовують змішаний спосіб. Форма викладу обвинувального висновку по цих справах визначається структурою самої справи.

Можна коротко сформулювати основні рекомендації, що стосуються структури описової частини обвинувального висновку по складній справі:

- Описова частина, як правило, починається з викладу обсягу злочинних діянь у цілому з посиланнями на докази, що мають значення для характеристики всієї сукупності злочинів.

- Потім вирішується питання про критерії угруповання злочинних епізодів. Таким критерієм може стати час вчинення кожного злочину, місце їхнього вчинення або суспільна небезпека.

- Виклад групи епізодів і кожного епізоду окремо можна відокремлювати групу від групи - римськими, а епізод від епізоду — арабськими цифрами.

- Виклад групи епізодів може починатися з короткої преамбули.

- При необхідності, а така необхідність виникає, наприклад, у тих випадках, коли структура описової частини будується на основі критерію суспільної небезпеки злочинів або коли епізоди групуються по суб'єктах, злочину, опис кожної групи епізодів закінчується коротким резюме.

¹ В.М. Тертишник Кримінальний процес, К. 1999р.

Структура описової частини повинна бути продумана до, а не в ході складання обвинувального висновку. Однак, якщо вже в процесі роботи над обвинувальним висновком виявиться, що обрана структура має потребу в корективах або навіть повинна бути цілком змінена, нехай це не бентежить слідчого: зміни повинні бути зроблені, якої б праці це не коштувало.

Резолютивна частина у порівнянні з описовою частиною, що віднімає у слідчого масу часу, розумової і фізичної енергії, що вимагає максимальної напруги розуму, резолютивна частина виглядає справою менш складною.

Потрібно застерегти від невиправдано легковажного відношення до резолютивної частини обвинувального висновку. Необхідно мати на увазі, що резолютивна частина — це сконцентрований, зібраний у сувору юридичну форму, самий останній, самий повний, самий чіткий, але разом з тим самий стислий висновок

Відповідно до вимог закону в резолютивній частині обвинувального висновку приводяться відомості про особу обвинувачуваного і викладається формулювання пред'явленого обвинувачення з вказівкою статті або статей кримінального закону, що передбачають даний злочин.

Відомості про особу обвинувачуваного повинні бути абсолютно точними, достовірними і заснованими на доказах. Прізвище, ім'я, по-батькові, вік та інші анкетні дані приводяться в обвинувальному висновку на основі матеріалів, наявних у справі. В одних випадках це „паспорт" або інші документи, що засвідчують особу, в інших випадках це протоколи впізнання, висновку дактилоскопічної і судово-медичної експертиз.

Відомості про судимості повинні базуватися не тільки на довідках спеціальної перевірки, але і на залучених до справи копіях вироків. У відомостях про особистості колишні судимості вказуються тільки в тих випадках, якщо вони не погашені витіканням строків давності, актами амністій тощо.

Формулювання обвинувального висновку повинно задовольняти щонайменше дві вимоги.

По-перше воно повинно фактично і юридичне збігатися з тим, що було вказано про злочин в описовій частині. Ніяких протиріч допускатися не може. Друга вимога заснована на загальному принципі, що полягає в тому, що так само, як суд при винесенні вироку не може розширити межі обвинувального висновку, так і, складаючи сам обвинувальний висновок, слідчий не може вийти за межі постанови про притягнення як обвинувачуваного.

- Підготовка до написання обвинувального висновку

Приймаючи до уваги велике значення обвинувального висновку, з огляду на вимоги, яким він повинен відповідати, слідчий зобов'язаний ретельно підготуватися до написання цього документа. Гарний обвинувальний висновок наспіх написати не можна.

Перший крок до обвинувального висновку — оволодіння всіма матеріалами справи. По невеликих справах слідчий перед написанням обвинувального висновку переглядає всі наявні в справі документи. Старанність такої роботи залежить, звичайно, від того, наскільки міцно залишилися в пам'яті ті або інші докази або відомості. Але, як би не розраховував слідчий на свою пам'ять, він зобов'язаний знову переглянути всі матеріали справи (одночасно перевіряючи правильність складання процесуальних документів).

Якщо оволодіння матеріалами невеликого по обсязі справи можна звести до їх перегляду або в необхідних випадках повторному прочитанню, то по складним, великим по обсязі, багатоепізодним справам це вже цілий процес, основи якого закладаються в ході досудового слідства.

Підготовку до написання обвинувального висновку в цьому випадку варто починати з прочитання плану досудового слідства. Слідом за планом треба уважно розглянути схему (схеми) злочинних зв'язків. Також варто переглянути й інші допоміжні матеріали: конспекти, складені при першому ознайомленні зі справою; виписки з протоколів допитів; таблиць тощо.

Усе, що було сказано вище, може бути зведене до однієї загальної рекомендації: підготовка до складання обвинувального висновку або постанови про припинення кримінальної справи повинна проводитися на протязі всього періоду досудового слідства в справі. Усі процесуальні і допоміжні матеріали повинні, крім їхнього прямого призначення, розглядатися й у плані їхньої придатності для обвинувального висновку.

Записи у протоколах варто робити так, щоб їх можна було без зайвої праці процитувати в обвинувальному висновку. Мова йде хоча і не про правило, а про рекомендації, але рекомендації виправдані, по-перше, тим, що цитати з показань обвинувачуваних, потерпілих і свідків, з висновків експертів і навіть протоколів оглядів, слідчих експериментів і інших слідчих дій в обвинувальних висновках приводяться дуже часто; по-друге, тим, що гарна цитата як доказ виглядає в багатьох випадках переконливіше ніж переказ.

Ознайомлення з усіма матеріалами справи перед складанням обвинувального висновку — правило, загальне для всіх категорій справ. Ступінь їхньої складності визначає лише форму і метод ознайомлення: по невеликих справах слідчий встигає це зробити прямо перед складанням обвинувального висновку, по справах складним він робить це поступово, починаючи свою роботу задовго до закінчення слідства, конспектуючи, систематизуючи матеріали так, щоб уже не повертатися до їх прочитання.

Загальним для всіх категорій справ правилом є також складання плану обвинувального висновку, що здійснюється, природно, після ознайомлення з усіма матеріалами справи. На жаль, варто сказати, що складання плану обвинувального висновку в слідчих підрозділах МВС практикується рідко. Деякі не бачать у цьому нестатку, тому що міцно засів у пам'яті шаблон заміняє план і свіжу думку. Шаблон визначає і структуру, і стиль обвинувального висновку. У таких умовах на складання плану дивляться, як на невиправдану витрату часу.

3. Складання обвинувального висновку та направлення справи до суду.

У більшості випадків досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку і передачею справи через прокурора до суду. Слідчий може визнати досудове слідство закінченим, якщо всі обставини, що мають значення в справі, встановлені, а зібрані в справі докази викривають обвинувачуваного у вчинені злочину.

Всебічність, повнота і об'єктивність розслідування кримінальної справи мають величезне значення для правильного вирішення справи в суді, для здійснення завдань кримінального судочинства. Тому тільки всебічно, повно і об'єктивно розслідувана кримінальна справа може вважатися закінченою та може бути направлена через прокурора до суду. Для виконання вказаних вимог, як і для забезпечення прав й законних інтересів всіх учасників процесу, закон зобов'язує слідчого перш, ніж приступити до складання обвинувального висновку і направлення справи до суду, виконати ряд процесуальних дій.

Визнавши досудове слідство в справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого, цивільного відповідача або їхніх законних представників і роз'яснює їм їхнє право ознайомитися з матеріалами справи. Про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення. У разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий повинен надати цим особам та їхнім представникам можливість ознайомитися з ними. Зазначені особи мають право робити виписки зі справи й заявляти клопотання про доповнення слідства. Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення оформляються протоколом (ст. 217 КПК України).

Після того, як слідчий ознайомив потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача зі справою, він оголошує обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Якщо обвинувачений не виявив бажання мати захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи.

Під час ознайомлення з ними обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи й порушувати клопотання. Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали для ознайомлення зазначається в протоколі.

Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособове суддею чи колегіальне судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 218 КПК України).

Ознайомлення з усіма матеріалами справи до того, як воно надійде до суду, є одним з найважливіших умов - його права на захист. Порушення цієї вимоги тягне за собою скасування вироку (п. З ст. 370 КПК України).

Якщо в справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи й захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред'явлення матеріалів справи має бути відкладене до явки захисника, але не більше як на три дні. У разі неможливості для обраного обвинуваченим захисника з'явитися в цей строк слідчий має: право запропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечує йому захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання, за місцем провадження справи.

Обвинуваченого й захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ч. 5 ст. 218 КПК України).

В ч. 5 ст. 156 КПК України зазначено, що час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строків тримання під вартою, як запобіжного заходу, не враховується, але 3 квітня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін в Кримінально-процесуальний кодекс України (відносно приведення положень Кодексу до відповідності з Конституцією)". Після чого при обчисленні строків тримання під вартою враховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи. Крім того, матеріали розслідування кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за 10 діб до закінчення основного строку тримання під вартою та не пізніше ніж за місяць до закінчення кінцевого строку тримання під вартою, а якщо цього часу не вистачить для ознайомлення з ними, строк може бути продовжено, але не більше ніж на два місяці. Продовжити строк може суддя апеляційного суду за поданням слідчого, яке повинно бути погоджене з Генеральним прокурором України або його заступником, а також за поданням самого Генерального прокурора України або його заступника. Закон набуває сили через 90 днів після його офіційного опублікування.

Матеріали досудового слідства пред'являються для ознайомлення зацікавленим особам під розписку, підшитими й пронумерованими.

Відповідно до законодавства слідчий має вирішити всі заявлені клопотання що надійшли після ознайомлення зацікавленими особами або відмовити у виконанні (ст. 221 КПК України). Якщо в порядку задоволення клопотань виконувались слідчі дії (запобіжні заходи, допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання тощо) чи було отримано додаткові матеріали, з результатами відповідних дій та зібраними матеріалами, то з їхніми результатами знову ознайомлюються всі зацікавлені учасники процесу у встановленому законом порядку.

Після виконання вказаних вище дій і розв'язання клопотань заявлених під час ознайомлення з матеріалами справи, слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок є останнім процесуальним документом, який складає слідчим, обвинувальним актом, що підводить підсумки досудовому розслідуванню. В обвинувальному висновку викладається сутність справи, утримуються мотивовані висновки слідчого про винність конкретних осіб, дається суспільно-політична й юридична оцінка дій обвинувачених.

Обвинувальний висновок має відповідати як загально-правовим засадам (наприклад законність), і суто кримінально-процесуальним вимогам, які, певною мірою виходять як із загальних рис, перелічених вище (підписання компетентною особою — слідчим), так і продиктовані метою кримінального процесу: „всі злочинці мають бути притягнуті до відповідальності і жоден невинуватий не має бути покараний". Серед них можна виділити як принципи кримінального процесу це, по-перше, законність, так і інші принципи, характерні для всіх видів правозастосовчої діяльності.¹ Конституційний принцип - принцип з'ясування істини, згідно з яким слідчий зобов'язаний висвітлити і дати оцінку обставинам справи в, обвинувальному висновку повно, всебічно і об'єктивно. Принцип презумпції невинуватості знаходить своє відображення в обвинувальному висновку в тому, що резолютивна частина не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Далі розглянемо властиві обвинувальному висновку принципи кримінального процесу. Обґрунтованість полягає у відповідності самого висновку фактичним обставинам справи. Своєчасність випливає з ч.1 ст. 114 КПК України, відповідно до якої слідчий відповідає за законність і своєчасність прийнятих рішень про спрямування розслідування по справі. На думку деяких процесуалістів² , зміст цієї вимоги полягає не лише у складенні висновку в найкоротші строки, але негайне його направлення разом із справою до суду. Крім законодавче закріплених принципів, правова сфера професійної діяльності слідчого зумовлює також вимоги до мови та стилю написання обвинувального висновку.

Пленум Верховного Суду України рекомендував судам кримінальні справи, обвинувальні висновки в яких складено з недопустимою натуралізацією описання злочинних дій, що виключає можливість їх публічного оголошення, зі стадії віддання до суду відповідно до вимог ст. 230 КПК повертати прокурору для складання нового обвинувального висновку (п. 4 постанови від 29 червня 1990 р. "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановляння вироку")

Формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, не може істотно відрізнятися від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого, погіршувати становище обвинуваченого, порівняно з пред'явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обвинувачення обтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на статтю про більш тяжкий злочин або на додаткові статті Кримінального кодексу. Крім того, воно не повинно бути пов'язаним з іншим порушенням права на захист: перекваліфікацією дій обвинуваченого на іншу статтю КК України, що передбачає відповідальність за злочин, який хоч і менш тяжкий, але істотно відрізняється за фактичними обставинами (наприклад, шляхом перекваліфікації з розбійного нападу на злісне хуліганство). Якщо слідчий бачить можливість такого розходження між постановою про притягнення як обвинуваченого й обвинувальним висновком, він повинен його усунути, пред'явивши нове обвинувачення, бо інакше справу буде повернено на додаткове розслідування.

Розгляд справи в суді може бути розпочатий не раніше ніж через три доби після дня вручення обвинуваченому копії обвинувального висновку. Обвинувальний висновок - процесуальний документ, який вручається обвинуваченому, в необхідних випадках і з письмовим перекладом його рідною мовою або мовою, якою він володіє. Це суттєвий елемент забезпечення обвинуваченому права на захист.

Судове слідство в суді починається з публічного оголошення обвинувального висновку. Тим самим обвинувальний висновок є актом обвинувачення, документом, за допомогою якого здійснюється функція обвинувачення.

Треба зауважити все ж, що ані прокурор, ані захисник не можуть так досконало знати матеріали справи, як слідчий. Слідчий повинен бути незацікавленим у справі та через свій обвинувальний висновок спробувати внести до залу суду встановлену ним істину. Істину і тільки істину він повинен констатувати і стверджувати, правді та правосуддю він повинен невтомно служити.

Обвинувальний висновок - це відповідь на зло справедливістю. А тому він не повинен нести будь-якого обвинувального ухилу, змагальної риторики, емоційного забарвлення. Слідчий не виконує функції обвинувачення, він носій функції встановлення істини, а служіння істині не терпить суєти,

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К.: Юрінком,1995, - С.226.

невігластва, заполітизованості, однобокості.

Наприкінці обвинувального висновку зазначається, що справа направляється прокурору, вказуються дата і місце його складання.

Обвинувальний висновок підписує слідчий, а при розслідуванні справи декількома слідчими (ст. 119 КПК України) — той, кого призначено старшим групи.

Якщо обвинувальний висновок складений мовою, якою не володіє обвинувачений, він підлягає перекладу в писемній формі на його рідну чи мову, якою він володіє.

Відповідно до вимог закону обвинувальний висновок повинен бути забезпечений солідним довідковим матеріалом тобто додатками:

До обвинувального висновку додаються:

1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, із зазначенням їхньої адреси і аркушів справи, де викладені їхні показання або висновки;

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, вказуються обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, свідки. При цьому слідчий повинен бути об'єктивним і керуватися інтересами встановлення істини. Прізвища осіб, зокрема свідків, мають по можливості наводитися в тому порядку, в якому їх доцільно допитувати в судовому засіданні.

У справах про злочини неповнолітніх у цей список також включають батьків або інших законних представників, а також представників тих навчальних закладів, підприємств, установ, організацій, де обвинувачений навчався або працював на час вчинення злочину.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання і щодо яких вжито заходів безпеки (обмеження відомостей — зміни анкетних даних, вживання псевдонімів тощо), не вказуються дійсні анкетні дані, а замість них справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси — назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса (п. "в" ст. 15 Закону про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві). Цього правила слід додержуватись і при викладенні описової та резолютивної частин обвинувального висновку, де можуть бути посилання на фактичні дані, повідомлені свідками або потерпілими, чи посилання на інших учасників процесу. Якщо вони беруть участь у справі під псевдонімом — має бути вказаний їх псевдонім, а не дійсне прізвище, відповідно до прийнятих рішень про заходи безпеки. У разі застосування заходів безпеки в суд направляється окрема папка як документ з обмеженим доступом, або вказується, що свідок чи інша особа викликається через орган розслідування чи орган забезпечення безпеки.

2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням, часу й місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

У довідці про рух справи та про застосування запобіжного заходу вказуються, зокрема, дата вчинення злочину, порушення справи, прийняття її слідчим до свого провадження, пред'явлення обвинувачення, застосування запобіжного заходу і якого саме, оголошення обвинуваченому про закінчення розслідування і пред'явлення йому матеріалів справи для ознайомлення.

3) довідки про речові докази, цивільний позов, заходи вжиті по забезпеченню цивільного позову і можливої конфіскації майна;

У цих довідках зазначається: які речові докази є в справі і де вони зберігаються; коли, ким, до кого і на яку суму заявлено цивільний позов; скільки коштів витрачено закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину; чи накладено арешт на майно обвинуваченого і якщо так, то на яке саме і де воно знаходиться.

4) довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи (ст. 224 КПК України).

Судові витрати складаються з сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, також з сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів і інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у справі.

Крім обвинувального висновку, за результатами розслідування слідчий може внести також подання про усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину. Воно адресується відповідному державному органу, громадській організації або посадовій особі, які можуть і повинні вжити таких заходів. Не пізніше як в місячний строк після одержання подання, заходи по усуненню причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, повинні бути вжиті і про результати повідомлено слідчому.

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду слідчий зобов'язаний вжити заходів, передбачених статтями 254—257 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 23 КПК України).

Висновок

На закінчення своєї курсової роботи я хотів би коротко підбити підсумки, а також висловити думки щодо розвитку обраної мною теми.

Слід підкреслити, що моїй темі в Кримінально-процесуальному кодексі України відведено 20 главу "Закінчення досудового слідства", яка містить ряд статей, що регламентують положення обвинувального висновку (ст. 223-225 КПК України).

Обвинувальний висновок — це різновид процесуального рішення, підсумковий процесуальний документ попереднього слідства, в якому викладається сутність обвинувачення та його підстави, дається юридична оцінка дій обвинуваченого, визначаються межі судового розгляду та передумови винесення вироку.

Обвинувальний висновок складається слідчим після визнання зібраних доказів по справі достатніми для складання документу і лише після ознайомлення зацікавлених осіб з матеріалами кримінальної справи, вирішення заявлених клопотань.

Кримінально-процесуальний кодекс України виділяє в обвинувальному висновку лише дві частини: описову та резолютивну (ст. 223 КПК України). Також до обвинувального висновку додаються додатки (ст. 224 КПК України).

Також слід зазначити, що до обвинувального висновку пред'являється ряд конституційних та кримінально-правових вимог.

Я вважаю, що обвинувальний висновок має дуже велике значення тому, що це - документ, який складає слідчий при завершенні виконаної ним роботи (так би мовити - своєрідний звіт слідчого), тому слідчому потрібно ретельно проаналізувати матеріали справи і дуже розумно та обдумано, а головне у відповідності до законодавства (виконуючи принцип законності), скласти обвинувальний висновок адже він вирішує долю людини.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року -К.: Вікар, 1997. - 64 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом законодавства на 20 вересня 2001 року). - К. - 2001. - 268 с.

3. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с.

4. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Міхеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. Ред.: В.Ф. Бойко, В.Г, Гончаренко. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 624 с.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2001.-1104с.

6. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. Посіб. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 567 с.

7. Питерцев С.К. Составление обвинительного заключения. - Ташкент, 1988.

8. Гришин Ю.А, Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Проблеми й пуги реформирования. - Луганск.

9. Мариупольський Л.А., Статкує В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключениє в советском уголовном процесе. - М., 1969.

10. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - 220 с.

11. Ефимичев С.П. Правовые й организационные вопросы окончания прелварительного расследованияс обвинительным заключением.- Волгоград, 1977.

12. Ефимичев С.П. Оформление уголовного дела. Волгоград, 1990.

13. Статкує В.Ф., Весельїй В.З. Обвинительное заключениє. - М., 1970.

1 Михеєвко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України.-К.,1999.-С.287—288.

1 Дубянский А, Я. Основания прекращения уголовного дела в ста-дии предварительного расследования. — К., 1973. — С. 11

1 Дубивский А. Я. Зазнач, праця. — С. 66—67.

2 Бородин С. В. Обстоятельства, исключающие производство по уголои йому делу // Учебньїе записки ВЗЮИ. — Вьш. 13. — М., 1961. — С. 7Н

1 Дубииский А. Я. Зазнач, праця. — С. 66—67 .

1 Чангули Г. Недоказанвость участия обвиняемого в совершении преступления как процессуальное основание к прекращению уголовно-го дела в стадии предварительного следствия // Социалистическая за-конность. — 1965. — № 3. — С. 58—60.

1 Галаган А. И. Совершенствование деятельности следователя при окончании расследования по делам об общественно опасньїх деяниях лиц, призяаваемьіх невмевиемьіми // Проблемні дальнейшего укрепле-ния социалистической законности в деятельности органов внутренних дел. — К., 1986. — С. 104.

[1] ¹ Питерцев С.К. «Составление обвинительного заключения». Ташкент, 1988. - ст.83.

² Гришин Ю.А., «Окончание досудебного следствия составлением обвинительного заключения: проблемыи пути реформирования»,- Луганськ. - ст. 154.