Дипломная работа: Господарські злочини

Дипломна робота

на тему:

“Господарські злочини”

2002

План

Скорочення по тексту:

КК – Кримінальний кодекс України;

ВВР – Вісник Верховної Ради України (офіційне видання);

ОВУ – Офіційний вісник України (офіційне видання);

ЗУ – Закони України (збірник Законів України)

Вступ

У ході реформи карного законодавства найбільшим змінам піддалися норми про відповідальність за злочини в сфері економічної діяльності, що цілком природно. Пішла в минуле система командно-адміністративного соціалізму з її незаперечним пануванням державної власності, обмеженим до мінімуму приватним підприємництвом, централізованим плануванням, твердим контролем держави в економічній сфері з метою вольового забезпечення виконання господарських планів, у тому числі і з використанням спеціально встановлених для цього кримінально-правових способів.

Перехід країни до ринкової багатоукладної економіки, розвиток підприємництва, заохочення конкуренції, розширення зовнішньої торгівлі об'єктивно зробили необхідним принциповий перегляд законів про так званих господарські злочини, прийнятих ще в період тотального контролю держави над всією економічною діяльністю. Карний кодекс, що діяв у той час, усе ще називав у якості злочинних цілий ряд діянь, що суперечать принципам соціалістичної економіки: приватнопідприємницьку діяльність і комерційне посередництво, спекуляцію, приписки й інші перекручування звітності про виконання планів, випуск недоброякісної продукції і т.п.

Нова економічна ситуація настійно вимагала встановлення кримінальної відповідальності за цілий ряд суспільно небезпечних діянь, що порушують основи підприємницької діяльності, за прояв монополізму й обмеження конкуренції, за різні порушення в сфері кредиту і банківської діяльності, за ухилення від сплати податків і митних платежів, за зловживання при емісії цінних паперів, за порушення комерційної чи банківської таємниці і деякі інші злочини.

У результати проведення зазначеної реформи карного законодавства коло злочинних і карних діянь у сфері економічної діяльності кардинально змінено. При цьому декриміналізовано деякі діяння, що вважалися до останнього часу злочинами, і сформульовані нові склади злочинів.

1. Поняття та види господарських злочинів

Об'єднуючи в самостійний розділ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі по тексту КК) (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким е суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розпо­ділу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні
суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської
діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом злочину, відпо­відальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення по­
рядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюється крім основного ще і додатковому безпосередньому об'єкту. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом такого злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життя та здоров'я споживача.

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, «ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільне небезпечне діяння, а |й настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов'язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об'єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права — наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки тоді, коли це діяння вчинене з ко­рисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утво­рять злочин за наявності спеціальної мети — розголошення чи іншого використання таких відомостей.

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші).

З’ясування зазначених об'єктивних та суб'єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу обміну і споживання товарів, робіт та послуг.

Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності можуть бути таких видів[1] :

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України (ст.ст. 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).

2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України

2.1. Виготовлення, зберігання, використання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, документів на переказ або засобів доступу до банківських рахунків чи державних цінних паперів

Фальшування грошей та інші незаконні операції з підроб­леними грошима посягають на кредитно-фінансову та еко­номічну систему України, на добробут народу.

Таке посягання заподіює у фінансово-кредитній та еко­номічній сфері велику суспільно-небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупність господарських зв'язків реалізується через механізм системи вартісних відносин. Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують су­спільне значення витрат на виробництво товару, а й визнача­ють відповідність даного товару суспільним потребам. Та­ким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх кількісного виміру у конкрет­ному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при об­міні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним засо­бом, декларованим державою як гроші; б) кількісно обмеже­ні в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальне обмінюватися на різні товари.

Створення в Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною національною валютою вимагає засто­сування всіх необхідних заходів її захисту.

Для забезпечення належного захисту національної валю­ти від підробок в Україні у березні 1994 р. був введений у дію банкнотно-монетний двір, який використовує найсучас­ніші технології, системи комп'ютерної графіки, виготовлен­ня оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Це -друкарські лінії, що включають офсетні машини «Супер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «Супер Орлов Інта-гліо», контроль якості продукції на машині «Нота-Чек»; це -лінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготов­лення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощад­ної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, сувенірні поштові марки. Усі цінні папери, що виготовляються банкнотно-монетним двором мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу, пам'ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотно­го паперу (м. Малин Житомирської обл.). Технологічні пото­ки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій (крутлосітковій) папероробній машині. Техноло­гічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захи­щений папір із круглосітковим локальним багатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними во­локнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсотковий контроль якості. Усіма технологіч­ними процесами керують комп'ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроб­лення. Для цього використовуються захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення друкарських форм і друку, відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості, круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні стрічки, кольорові та флуоресціюючі волок­на, реакцію на хімічні розчинники.

Фарби. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних про­менях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп'ютерної графіки для отримання різноманітних склад­них гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкар­ських форм для сухого офсетного та інтагліосетного, інтагліо друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах «Супер Сімуліан-312», орловський бага­токолірний інтагліо друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нумерота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та паку­вання банкнот на автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції, міжоперацш-ний контроль за напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях, із захис­ною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, роз­ташованим у вільному від друку місці, що повторює порт­рет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот - 133 х 66 мм.

Елементами захисту банкнот є:

1. Водяний знак - видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2. Захисна стрічка - стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» - у банкнотах номіналом 5 гривень та «ві­конна» металізована у банкнотах номіналом 20 гривень.

3. Суміщений малюнок - малюнок, розташований в од­ному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного за розглядання банкноти проти світла.

4. Райдужний друк - поступовий перехід одного кольо­ру захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розри­вів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти).

5. Антисканерна сітка - розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти мо­жуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сітки з обох боків банкноти).

6. Мікротекст - напис безперервно повторюваного сло­ва «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

7. Рельєфні елементи - елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на до­тик кінчиками пальців (портрет і написи, номінал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).

8. Приховане (латентне) зображення - зображення номі­налу цифрами, що видно за розглядання банкноти на рівні світла у разі її повороту на 45 градусів.

9. Знак для сліпих - рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на до­тик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.

10. Орловський друк (офсетний та інтагліо) - це різкий перехід фарби від одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготов­лені цінних паперів.[2]

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб підробки грошей та цінних паперів.

Предметами фальшування можуть бути:

- державні казначейські білети і білети Національного банку України;

- розмінні металеві монети;

- іноземна валюта;

- державні цінні папери (акції, облігації, векселі, серти­фікати та ін.) - ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їх виготовлен­ня. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети - збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізич­ними вадами, утворює склад іншого злочину - шахрайства (ст. 190КК).

Підробка грошових знаків - це і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності, наприк­лад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень.

Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей.

Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскільки фальшування грошей вчиню­ється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстра­ції своєї майстерності складу злочину не утворює.

Частина 2 ст. 199 КК передбачає підвищену відпові­дальність у випадках вчинення цього злочину:

- за попередньою змовою групою осіб;

- особою, раніше судимою за виготовлення чи збут під­роблених грошей чи цінних паперів (за наявності судимості за попередній злочин);

- у великому розмірі.

Відповідальність за фальшування грошей та цінних па­перів настає з шістнадцяти років.

Якщо дії, передбачені ст. 199 КК, були вчинені організо­ваною групою або у особливо великому розмірі, то скоєне кваліфікується за ч. З ст. 199 КК.

Згідно з приміткою до ст. 199 КК фальшування грошей чи Інші незаконні операції, відповідальність за які передбачена ст. 199 КК, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті І більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів пе­ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Карається виготовлення, зберігання, придбання, пере­везення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї:

за ч. 1 ст. 199 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

за ч. 2 ст. 199 КК - позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років;

за ч. З ст. 199 КК - позбавленням волі на строк від вось­ми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

2.2. Незаконні дії з фінансовими документами

Діяння, передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

Склад злочину утворюють різні незаконні дії з фінансо­вими документами:

а) підробка документів на переказ грошових коштів;

б) підробка платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а також;

в) придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ грошових коштів чи платіжних карток; або

г) їх використання чи збут.

Згідно з приміткою до статті 200 КК документами на пе­реказ є документи у паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові доку­менти, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського пе­реказу та платіжного повідомлення, інші).

Кваліфікованими є діяння з фінансовими документами, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200 КК).

Незаконні дії з фінансовими документами вчинюються умисно, з метою їх використання чи збуту.

Відповідальність за незаконні дії з фінансовими доку­ментами настає з шістнадцяти років.

Караються незаконні дії з фінансовими документами:

за ч. 1 ст. 200 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 200 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2.3. Контрабанда

Контрабандою називається незаконне переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Контрабанда посягає на монополію зовнішньої торгівлі, підриває економіку держави, громадську безпеку і здоров'я людей.

Предметами контрабанди є товари, валюта, історичні та культурні цінності, а також предмети, що вилучені із віль­ного обігу - зброя, отрути, радіоактивні, вибухові речовини і т. п.

Об'єктивно контрабанду утворює одне з можливих діянь по незаконному переміщенню через митний кордон Украї­ни предметів контрабанди, вчинене:

- у великих розмірах - на суму, яка у тисячу і більше ра­зів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян;

- стосовно заборонених для ввозу/вивозу предметів: іс­торичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припа­сів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих си­ровинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Таким чином, ст. 201 КК передбачає два види контрабан­ди, що є злочином: а) незаконне переміщення через митний кордон України товарів, валюти і цінностей (крім історичних і культурних), вчинене у великих розмірах; б) незаконне пе­реміщення через митний кордон України, незалежно від кількості і вартості, спеціальних предметів - історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактив­них і вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкост­вольної мисливської зброї і бойових припасів до неї), а та­кож контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, _т одо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Кваліфікованою визнається контрабанда, яка була вчи­нена організованою групою, тобто групою, що створила спеціальну організацію для зайняття контрабандою, або особою, раніше судимою за контрабанду (ч. 2 ст. 201 КК).

Контрабанда - злочин умисний, умисел прямий — суб’єкт має мету порушити митний кордон і прагне досягнути її.

Відповідальними за контрабанду є осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Карається контрабанда:

за ч. І ст. 201 КК - позбавленням волі на строк від трьох де семи років з конфіскацією предметів контрабанди;

за ч. 2 ст. 201 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років - з конфіскацією предметів контрабан­ди та з конфіскацією майна.

2.4. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

Ухилення від повернення валютної виручки в Україну з-за кордону посягає на фінансово-кредитну систему України.

Згідно зі ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року[3] резиденти України зо­бов'язані декларувати у Національному банку України свої валютні цінності, що знаходяться за межами України, а За­коном України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійс­нення розрахунків в іноземній валюті» встановлено обов'язок резидентів зараховувати виручку в іноземній ва­люті на свої валютні рахунки в уповноважених банках[4] .

Склад злочину утворює:

а) ухилення від повернення в Україну на рахунки в іно­земній валюті від реалізації на експорт товарів (послуг);

б) приховування будь-яким способом виручки в інозем­ній валюті, товарів чи інших матеріальних цінностей.

Частина 2 ст. 207 КК передбачає посилену відповідаль­ність, якщо таке діяння було вчинено повторно (два і біль­ше разів) або групою осіб, або якщо предметом злочину була виручка у великому розмірі, тобто така, яка у тисячу і більше разів (за курсом Національного банку України) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 207 КК передбачає відповідальність за особ­ливо кваліфікований вид цього діяння, якщо приховувана виручка в іноземній валюті у три тисячі і більше разів пере­вищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 1 статті 207 КК містить формальний склад злочину, і діяння вважається закінченим з настанням строку, встановленого законодавством України для повер­нення в Україну виручки в іноземній валюті. Ухилення від повернення в Україну виручки в іноземній валюті чи приховування такої виручки у великих (ч. 2 ст. 207 КК) або у особливо великих розмірах (ч. З ст. 207 КК) містить матеріальний склад злочину. Таке діяння вважається за­кінченим з моменту, коли розмір валютної виручки досяг­нув таких величин, які вказані у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 207 КК.

Ухилення від повернення чи приховування виручки в іноземній валюті вчинюється умисно. Умисел може бути переважно побічний, оскільки суб'єкт має мету зберегти для себе виручку, а не заподіяти шкоду фінансово-кредитній системі України. Така шкода для винного - бай­дужий результат його дій.

Відповідальними за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки є посадові особи під­приємств, установ та організацій незалежно від форм влас­ності, а також всі інші особи, які займаються підприємни­цькою діяльністю і мають прибутки, виручку в іноземній валюті за кордоном.

Відповідальність за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки настає з шістнадцяти років.

Карається ухилення від повернення виручки в інозем­ній валюті:

за ч. 1 ст. 207 КК - штрафом у розмірі від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 207 КК - обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 207 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2.5. Незаконне відкриття

або використання за межами України валютних рахунків

Діяння, передбачене ст. 208 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

Порядок і умови відкриття валютних рахунків регулю­ються Положенням про порядок надання ліцензій на від­криття юридичними особами-резидентами України рахун­ків в іноземних банках, яке затверджено постановою Прав­ління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212[5] .

Положенням передбачено, що резиденти України мо­жуть мати рахунки в іноземній валюті за кордоном лише за наявності дозволу Національного банку України. Дозвіл на відкриття рахунків в іноземній валюті за кордоном оформ­ляється у формі ліцензії.

Склад злочину утворюють - відкриття або використання за межами України валютних рахунків без дозволу Націо­нального банку. Стаття 208 КК містить формальний склад злочину - діяння визнається закінченим з моменту відкриття або використання будь-яким способом валютного рахунку за кордоном, незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, вчинене повторно або групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 208 КК.

Незаконне відкриття чи використання валютних рахун­ків за межами України вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконне відкриття чи використан­ня валютних рахунків за межами України є всі осудні осо­би, що досягли віку шістнадцяти років і які є громадянами України і постійно проживають на території України, як приватні, так і посадові особи.

Карається незаконне відкриття або використання за ме­жами України валютних рахунків:

за ч. 1 ст. 208 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправни­ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках;

за ч. 2 ст. 208 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років та позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на за­значених вище рахунках.

2.6. Порушення законодавства про бюджетну систему України

Діяння, передбачене ст. 210 КК, є спеціальним видом зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК).

Законом України від 5 грудня 1990 р. «Про бюджетну систему України»[6] порушен­нями законодавства про бюджетну систему визнаються ви­користання коштів державного бюджету на цілі, не перед­бачені Законом про Державний бюджет України або в обся­гах, що перевищують межу видатків, затверджену Законом про Державний бюджет України.

Склад злочину утворюють:

а) використання посадовою особою бюджетних коштів не за їх призначенням чи у більших обсягах, ніж було передбачено;

б) недотримання вимог щодо використання видатків бюджету (скорочення чи непропорційне використання), якщо ці дії були вчинені з бюджетними коштами у великих розмірах, тобто на суму у тисячу і більше разів більшу не­оподаткованого мінімуму доходів громадян.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо його було вчинено повторно (вдруге) або групою осіб чи у особливо великих розмірах (коли розмір бюджетних коштів становить три тисячі і більше неоподаткованих міні­мумів доходів громадян) і кваліфікується за ч. 2 ст. 210 КК (п. 2 примітки до ст. 210 КК).

Порушення законодавства про бюджетну систему Украї­ни вчинюється умисно. Помилка у використанні бюджетних коштів складу злочину не утворює.

Відповідальними за порушення законодавства про бю­джетну систему є посадові особи, які наділені повноважен­нями розпоряджатися бюджетними коштами.

Перелік посадових осіб, які є розпорядниками коштів державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско­налення системи головних розпорядників коштів держав­ного бюджету»[7] .

Відповідальність за порушення законодавства про бю­джетну систему України настає з шістнадцяти років.

Карається порушення законодавства про бюджетну си­стему України:

за ч. 1 ст. 210 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого;

за ч. 2 ст. 210 КК - обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.7. Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видат­ки бюджету, є спеціальним видом порушення Закону про бюджетну систему України від 5 грудня 1990 р. в редакції від 28 квітня 1995 р.[8] , яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні виконуватися у тих самих обсягах, які затверджені відповідною радою.

Склад злочину утворює видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету у великих розмірах (див. пункт 2 примітки до ст. 210 КК).

Нормативними актами, якими змінюється розмір дохо­дів чи видатків бюджету, всупереч встановленому законом порядку обсягах, можуть бути постанови, накази, розпоряд­ження, інструкції, якими встановлюються обов'язкові для невизначеного кола осіб правила поведінки, тобто які є обов'язковими для виконання їх всіма підпорядкованими підприємствами, установами чи організаціями.

Якщо предметом діяння були бюджетні кошти у особли­во великому розмірі (див. пункт 3 примітки до ст. 210 КК), то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 211 КК.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і ви­датки бюджету всупереч Закону, вчинюється умисно, вида­ти нормативний акт необережно неможливо.

Суб'єктами відповідальності за ст. 211 КК є посадові осо­би органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями видавати чи затверджувати нормативні акти, якими змінюю­ться порядок і умови формування чи використання бюджет­них коштів. Видання таких актів посадовими особами, які не мають повноважень на видання таких актів, утворює сукуп­ність злочинів, передбачених ст. 211 і ст. 365 КК.

Відповідальність за видання нормативних актів, які змі­нюють доходи і видатки бюджету всупереч закону, настає з шістнадцяти років.

Карається видання нормативно-правових або розпоряд­чих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупе­реч встановленому законом порядку:

за ч. 1 ст. 211 КК - штрафом від ста до чотирьохсот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправни­ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чо­тирьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 211 КК - позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.8. Ухилення від сплати податків

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів (ст. 212 КК України) є одним із найбільш шкідливих господарських злочинів. По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень у держав­ний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальні функції.

По-друге, вся соціальна сфера не має фінансового забез­печення (лікарі, вчителі, пенсіонери, студенти та всі ін.).

По-третє, суб'єкти несплати податків отримують неви­правдані прибутки і мають змогу тиснути на ринку своїх сумлінних конкурентів. У зв'язку з цим обов'язок сплачува­ти податки є конституційним. Ст. 67 Конституції України встановлює обов'язок кожного громадянина (іноземця та особу без громадянства у відповідних до закону випадках) сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановле­них законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майно­вий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Законом України від 25 червня 1991 р. «Про систе­му оподаткування» в редакції від 2 лютого 1994 р.[9] подат­ком, збором, іншим обов'язковим платежем до бюджету і внеском до державних цільових фондів називається обов'язкова сплата до бюджету відповідного рівня (держав­ного, місцевого тощо) або до державного цільового фонду зобов'язаними особами в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Порядок і розміри сплати податків та інших обов'яз­кових платежів суб'єктами підприємницької діяльності, а також строки їх сплати, встановлюються законами України, декретами Кабінету Міністрів та інструкціями Міністерства фінансів і Головної податкової інспекції.

Ст. 212 КК України передбачає кримінальну відпові­дальність за ухилення від сплати податків:

1) способом неподання податкових декларацій та розра­хунків;

2) приховування (заниження) об'єктів оподаткування.[10]

Законом України від 21 лютого 1992 р. «Про оподатку­вання доходів підприємств і організацій»[11] встановлена що­квартальна сплата податку поданням податкової декларації І розрахунків із внесенням до неї авансових внесків подат­ків до бюджету у розмірах, передбачених фінансовими роз­рахунками підприємницької діяльності за рік.

Порядок і строки сплати інших податків встановлюють­ся декретами Кабінету Міністрів, наприклад, декретами «Про акцизний збір»[12] , «Про місцеві податки і збори»[13] , «Про податок на прибуток підприємств і організацій»[14] , «Про по­даток на добавлену вартість»[15] та ін.

Порушення встановленого порядку і строків подання декларацій про доходи і несплата податків є об'єктивною стороною діяння, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 212 КК України досить встановити і доказати що декларація не була подана в уста­новлений строк умисно, і що з цієї причини податок не бу­ло сплачено.

Приховування (заниження) об'єктів оподаткування є способом зменшення платежів або способом ухилення від сплати податків частково чи у повному обсязі.

Згідно з чинним законодавством України об'єктами оподаткування є:

1) доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів;

2) майно юридичних осіб;

3) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

4) митна вартість імпортних товарів;

5) вартість послуг за встановлення та розміщення рек­лами та деякі ін.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК України у ви­падках заподіяння державі ухиленням від сплати податків шкоди у значних розмірах.

Значних розмірів визнається шкода, яка у тисячу і біль­ше разів перевищує встановлений законодавством неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяння несплатою податків менших розмірів тягне за собою адміністративну відповідальність. Згідно з ч. 7 ст. 25 Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» на посадових осіб, винних у несплаті податків, приховуванні (заниженні) доходу або об'єктів оподаткуван­ня, накладається адміністративний штраф у розмірі серед­ньомісячної заробітної плати, а за такі самі дії, вчинені про­тягом року після накладення адміністративного стягнення у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.[16]

У тих випадках, коли приховування об’єктів оподатку­вання поєднується з посадовим фальшуванням документів, діяння кваліфікується лише за ст. 212 КК України. Сукуп­ності злочинів (ст. 33 КК України) при цьому не утворю­ється тому, що фальшування документів (ст. 366 КК Украї­ни) є способом, частиною об’єктивної сторони діяння, пе­редбаченого ст. 366 КК України. За ст. 212 КК України кваліфікуються дії лише посадових осіб і суб'єктів підпри­ємницької діяльності, на яких покладені обов’язки подава­ти декларації про доходи, складати бухгалтерські звіти, ба­ланси, вести розрахунки, пов'язані з обчисленням і сплатою податків,- керівники підприємств і організацій, їх заступ­ники, головні бухгалтери, інші посадові особи, на яких по­кладені такі обов^’ язки. Інші особи можуть бути лише співучасниками вчинення цього злочину (ст. 27 та ч. 1 або ч. 2ст. 212 КК України).

За ч. 3 ст. 212 КК України діяння кваліфікується у ви­падках, коли:

1) діяння, передбачене ч. 1 ст. 212 КК України, було вчинене особою, яка має не зняту чи не погашену судимість за раніше вчинене діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК України;

2) ухиленням від сплати податків державі була заподіяна шкода в особливо великих розмірах.

Згідно з приміткою до ст. 212 КК України особливо вели­кими розмірами заподіяної державі шкоди є сума податку, яка у три тисячі і більше разів перевищує установлений за­конодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила ухи­лення від сплати податків, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до відпові­дальності сплатила податки (збори), а також відшкодувала шкоду, завдану державі несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, сплата пені).

Відповідальними за ухилення від сплати податків є всі осудні особи, яким виповнилось шістнадцять років.

Карається ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів:

за ч. 1 ст. 212 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позба­вленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 212 КК - штрафом від п'ятисот до двох тисяч не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправни­ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні за­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. З ст. 212 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років та позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна.

2.9. Незаконні операції підакцизними товарами

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України на­стає лише за виготовлення або зберігання самогону чи ін­ших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення з ме­тою продажу,[17] а також незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, або збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених інших підакцизних товарів (тютюнових виробів та інших).

Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені у домашніх умовах перегонкою -самогон, чача, арака, тутова горілка та інші міцні напої міст­кістю більше 13 об'ємних відсотків етилового спирту.

Виготовляються міцні спиртні напої домашнього вироб­лення, головним чином, способом перегонки, тобто відокрем­ленням через спеціальні апарати спирту від алкогольної ма­си, що виготовляється з продуктів, багатих на крохмалисті чи цукристі речовини (зерно, картопля. буряки, цукор, фрук­ти тощо). Приготування алкогольної маси або інших продук­тів бродіння для наступного виготовлення самогону або ін­ших міцних спиртних напоїв кваліфікується як замах на їх виготовлення за ст. 15 та ст. 204 КК України. Діяння квалі­фікується як замах на вчинення злочину і в тих випадках, коли винному не вдалося з різних причин, незалежних від його волі, виготовити міцний спиртний напій, наприклад, у випадку виготовлення спиртного напою місткістю етилового спирту менше 13 відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо. При виготовленні винним хоча б частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготуван­ня закваски кваліфікується як закінчений злочин.

Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення з метою продажу кваліфікується як закінчений злочин неза­лежно від того, чи почав винний їх продаж.[18] Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 204 КК України, є виготовлення або зберігання самогону або інших міцних спирт­них напоїв лише з метою їх продажу. Про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи інших міцних спирт­них напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв, кількість алкогольної маси для їх виготовлення, інші обста­вини заняття виготовленням самогону як промислом тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України за зберігання міцних спиртних напоїв домашнього виготов­лення чи інших підакцизних товарів настає лише у випадку, коли їх зберігання здійснювалося особою, яка їх виготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої домашнього вироблення, що були придбані ними для влас­ного вживання, не підлягають кримінальній відповідально­сті, оскільки вони придбали ці напої і зберігали їх без мети продажу. Не утворює складу злочину і придбання в інших осіб міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів без мети їх збуту, продажу.

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюно­вих виробів або інших підакцизних товарів, відкритих під­пільних цехів або з використанням обладнання, що забезпе­чує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою яка раніше була засуджена за цією статтею, кваліфікується за ч. 2 ст. 204 КК.

Незаконне виготовлення підакцизних товарів з недобро­якісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, а так само незаконне збування та­ких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяж­ких наслідків, кваліфікується за ч. З ст. 204 КК.

Дії осіб, які сприяли виготовленню самогону або інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення чи інших підакцизних товарів іншим особам чи виготовленню таких товарів, кваліфікуються як пособництво за ч. 5 ст. 27 та ст. 204 КК України.

Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або зберігання з метою продажу самогону чи інших підакцизних товарів, кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ст. 204 КК України, чи інших підакцизних това­рів, якщо вони завдали істотної шкоди державним чи гро­мадським інтересам, то додатково і за ст. 364 КК України.[19]

Виготовлення самогону чи інших підакцизних товарів, поєднане з втягненням до цього промислу неповнолітніх або втягнення неповнолітніх у пияцтво, кваліфікується за сукупністю злочинів за ст. 204 КК та ст. 304 КК України.

Карається незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів:

за ч 1 ст. 204 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскаці­єю незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення;

за ч. 2 ст. 204 КК - штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбав­ленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіска­цією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її Виготовлення;

за ч. З ст. 204 КК - позбавленням волі від п'яти до деся­ти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.

2.10. Підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків

Стаття 215 включена до Кримінального Кодексу Украї­ни на підставі Віденської Всесвітньої міжнародної конвен­ції про поштовий обмін від 10 липня 1964 р.

Предметами підробки є знаки поштової оплати (марки, штемпельні відбитки марок, віньєтки тощо), міжнародні відповідні купони (знаки поштової оплати, що обмінюють­ся на поштові марки і дають право на поштове відправлен­ня за кордон), квитки залізничного, водного, повітряного і автомобільного транспорту та інші проїзні документи і квитки на провіз вантажів.

Склад злочину утворює одне з діянь:

- виготовлення з метою збуту;- збування підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнарод­них відповідних купонів, посвідчень, відбитків мар­кувальних чи друкарських машинок або проїзних квитків;

- використання завідомо підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів чи квитків на проїзд на всіх видах транспорту.

Підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків вчинюється умисно. Відповідальність за цей вид фальшування настає з шіст­надцяти років.

Карається підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків штрафом до п'ятдесяти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2.11. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору

Згідно з Законом України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»[20] марками акцизного збору ви­знаються спеціальні знаки, якими позначаються алкогольні напої та тютюнові вироби як посвідчення сплати акцизного збору, що легалізує їх ввезення та реалізацію на території України.

Склад злочину утворює одне з передбачених ст. 216 КК діянь - виготовлення, підроблення, використання чи збут фальшивих марок акцизного збору.

Предметами фальшування у ст.216 КК називаються:

а) марки акцизного збору;

б) контрольні марки для маркування упаковок, примір­ників аудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збо­ру, вчинене повторно чи групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 223 КК.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збору вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконні дії з марками акцизного збору є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, підроблення, вико­ристання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок:

за ч. 1 ст. 216 КК - штрафом від ста до трьохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років;

за ч. 2 ст. 216 КК - штрафом від трьохсот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­ленням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіска­цією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.

3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів

3.1. Порушення порядку заняття господарською чи банківською діяльністю

Стаття 42 Конституції України закріпила право кожної особи на підприємницьку діяльність, яка не заборонена за­коном. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підпри­ємництво» підприємницькою діяльністюназивається з самостійної ініціативи систематична, на власний ризик дія­льність по виробництву продукції, виконанню робіт, на­данню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.[21]

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел»[22] громадяни, не зареєст­ровані як суб'єкти підприємництва, мають право продавати вироблені, перероблені та куплені речі, товари на підставі декларації, що подається до державної податкової інспекції для придбання одноразового патенту на торгівлю цими ре­чами, товарами.

Ст. 202 КК України передбачає відповідальність за два види порушень заняття підприємницькою діяльністю:

1) заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації;

2) заняття банківською діяльністю без спеціального до­зволу (ліцензії).

На відміну від ст. 203 КК України, яка передбачає кримі­нальну відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ст. 202 КК України передбачає відповідальність за порушення правил заняття легальними видами підприємницької діяльності. Тобто за ст. 202 КК України кваліфікується не заборонена підприємницька дія­льність, а заняття дозволеними законом видами підприємни­цької діяльності, але з порушенням порядку (правил) реєст­рації чи одержання офіційного дозволу на таку діяльність.

Перелік видів підприємницької діяльності, на заняття якими необхідно отримати дозвіл (ліцензію), наведений у ст. 4 Закону України «Про підприємництво»[23] . До таких видів діяльності, зокрема, віднесено: ремонт спортивної, мислив­ської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних, лікерних та коньячних напо­їв; медична, юридична, ветеринарна практика; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання по­слуг, пов'язаних з охороною колективної чи приватної влас­ності або громадян та ін.

Для кваліфікації діяння за ст. 202 КК України необхідно встановити, що громадянин займається без дозволу (ліцен­зії) тією чи іншою діяльністю, на заняття якою він повинен отримати відповідний дозвіл (ліцензію).

Це може бути здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки під­приємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушен­ням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриман­ням доходу у великих розмірах (ч. 1 ст. 202 КК), або здійс­нення банківської діяльності або банківських операцій, а та­кож професійної діяльності на ринку цінних паперів, опе­рацій небанківських фінансових установ без державної реєс­трації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, (ч. 2 ст. 202 КК).

Згідно з приміткою до ст. 202 КК доходом у великому розмірі визнається сума, яка у тисячу і більше разів пере­вищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Суб’єктами відповідальності за ст. 202 КК України є всі осудніособи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю:

за ч. 1 ст. 202 КК - штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 202 КК - штрафом від двохсот до п'ятисот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років.

3.2. Заняття забороненими видами господарської діяльності

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Окре­мі види забороненої підприємницької діяльності передбачені кримінальним законом як кримінально-карані діяння.

Стаття 203 КК України встановлює кримінальну відпові­дальність за підприємницьку діяльність, стосовно якої зако­ном встановлена спеціальна заборона. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»[24] заборонених видів підприємництва не встановлено. Закон містить перелік лише тих видів підприємницької діяльності, якими можуть займа­тися лише державні підприємства: виготовлення і реалізація зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів чи психотропних речовин. Ст. 4 Закону дає перелік видів діяльності, яки­ми можуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом (ліцензією), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами. Окремими ви­дами підприємницької діяльності можуть займатися лише юридичні особи, наприклад, діяльністю з випуску та обігу цінних паперів можуть займатися лише банки, акціонерні та інші товариства, для яких операції з цінними паперами ста­новлять їх виключний вид діяльності.[25]

З цих законодавчих актів сам по собі випливає ґрунтов­ний висновок, що фізичні особи такими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних осіб ці види діяльності є забороненими.

За ст. 203 КК України кваліфікуються дії особи, яка за­ймається загальними забороненими видами підприємницької діяльності. Заняття спеціальними забороненими видами під­приємницької діяльності:

1) контрабандою (ст. 201 КК України);

2) фальшуванням або збутом підроблених грошей чи цін­них паперів (ст. 199 КК України);

3) незаконним проведенням абортів (ст. 134 КК України);

4) виготовленням міцних спиртних напоїв з метою збуту (ст. 204 КК України);

5) утриманням домів розпусти чи звідництвом (ст. 302 КК України);

6) виготовленням, збутом і розповсюдженням порногра­фічних предметів (ст. ЗОЇ КК України);

7) придбанням майна, здобутого злочином, або збут та­кого майна (ст. 198 КК України);

8) незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або придбанням вогнепальної зброї (ст. 263 КК України);

9) виготовленням, придбанням, зберіганням або збутом отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321 КК України);

10) незаконним виготовленням, придбанням, зберіган­ням, перевезенням, пересилкою або збутом наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307 КК України);

11) незаконним посівом снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК України);

12) організацією або утриманням місць для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речо­вин (ст. 317 КК України);

13) організацією або утриманням місць для вживання одурманюючих засобів (ст. 322 КК України) кваліфікуються за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відпо­відальність за ці спеціальні види незаконної діяльності.

Діяння може кваліфікуватися за ст. 203 КК України лише за умови, що певні дії, види роботи утворюють діяльність, є діяльністю,тобто постійним заняттям з розрахунком на отримання від цього заняття певного прибутку. Не може кваліфікуватися за ст. 203 КК України виготовлення хоча і заборонених законом окремих предметів в одному примір­никові для власних потреб, оскільки у такому випадку немає ні підприємництва, ні діяльності. Але це правило не поши­рюється на заняття спеціальними видами підприємницької діяльності, відповідальність за які передбачена ст. 199, 134, 201, 302, 263, 307, 322 КК України. Вчинення хоча б одного діяння чи виготовлення хоча б одного предмета (підробка однієї купюри, вогнепальної зброї, порнографії тощо) квалі­фікується за відповідними статтями КК України.

Частина 2 ст. 203 КК України передбачає відповідаль­ність за кваліфіковані види незаконної підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 203 КК України є отримання доходу у великих розмірах, який згідно з приміткою до ст. 203 КК з тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також вчинення цього злочину особою, раніше судимою за заняття забороне­ними видами підприємницької діяльності.

Заняття забороненими видами підприємницької діяльно­сті кваліфікується за ознакою заподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави, інших юридичних або фізичних осіб, розміри якої визначаються з урахуванням:

1) розмірів прибутків від такої діяльності;

2) тривалості заняттям цією діяльністю;

3) сум, несплачених державі, партнерам.

За ч. 2 ст. 203 КК України діяння кваліфікується і у випадку вчинення його особою, яка має незняту чи непогаше­ну судимість за попереднє вчинення злочину, передбачено­го ч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК України.

Відповідальними за заняття забороненими видами підпри­ємницької діяльності є всі особи, що досягли шістнадцятирі­чного віку.

Карається зайняття забороненими видами господарсь­кої діяльності:

за ч. 1 ст. 203 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною дія­льністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 203 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.3. Фіктивне підприємство

Фіктивним (недійсним) підприємництвом називається створення або придбання того чи іншого підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи) без наміру використовувати його за його економічно-господарським призначенням (статутною діяльністю).

Фіктивне підприємництво є своєрідним видом шахрай­ства, оскільки головний спосіб його вчинення - обман. Вин­на особа створює недійсне підприємство або набуває (ку­пує, обмінює, іншим чином стає власником) права власнос­ті на підприємство без наміру використовувати його відпо­відно до його призначення.

Діяння має склад злочину і кваліфікується за ст. 205 КК за наявності таких ознак:

а) винна особа офіційно створює або набуває у власність підприємство (або частину підприємства);

б) винна особа не має наміру використання цих суб'єктів підприємницької діяльності за їх статутним призначенням;

в) винна особа має намір отримати під створені чи при­дбані підприємства кредити і використати ці кредити на підрив діяльності конкурентів, монополізацію ринку това­рів і послуг, інші цілі, не сумісні з статутним призначенням створених або придбаних підприємств;

г) заподіяння матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі, іншим юридичним або фізичним особам (діян­ня кваліфікується за ч. 1 ст. 205 КК, якщо заподіяна шкода менша тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або за ч. 2 ст. 205 КК, якщо воно було вчинене повторно, або якщо цим була заподіяна велика матеріальна шкода).

Матеріальна шкода, заподіяна фіктивним підприємницт­вом державі, банку, кредитним установам, іншим юридич­ним особам, визнається великою, якщо вона у тисячу і біль­ше разів перевищує встановлений законодавством неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а фізичним особам -яка у двісті разів перевищує цей мінімум.

Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одер­жанням кредитів, коштів, субсидій і привласненням їх, утворює сукупність злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 КК та відповідною частиною статті 191 КК, або ст. 205 КК та ст. 222 КК.

Фіктивне підприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є обман.

Відповідальними за фіктивне підприємництво є всі осуд­ні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Карається фіктивне підприємство:

за ч. 1. ст. 205 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 205 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3.4. Протидія законній господарській діяльності

Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з підприємницькою діяльністю. Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися підприємницькою діяльніс­тю; б) вимога укласти угоду, невигідну для потерпілого чи його близьких або компаньйонів; в) інші обмеження у під­приємницькій діяльності.

Для досягнення своєї мети винна особа застосовує по­грози:

- вчинити насильство над потерпілим або близькими йому особами,

- знищити чи пошкодити їх майно.

Кваліфікуючими (обтяжуючими) ознаками цього злочи­ну є вчинення його повторно, групою осіб або з погрозою вчинити вбивство потерпілого чи близьких йому людей, заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження, а також застосу­вання насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, чи знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб (ч. 2 ст. 206 КК).

Частина 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковане діяння, за вчинення злочину орга­нізованою групою, або посадовою особою з використанням посадових повноважень, або поєднане з насильством, не­безпечним для життя і здоров'я потерпілих, а також заподі­яння потерпілим великої шкоди чи інших тяжких наслідків.

Вчинюється діяння передбачене ст. 206 КК, лише умис­но з прямим умислом.

Відповідальність за протидію законній підприємницькій діяльності настає з шістнадцяти років.

Карається протидія господарській діяльності:

за ч. 1 ст. 206 КК - виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років;

за ч. З ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3.5. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

Відмиванням грошей називається вчинення будь-яких фінансових операцій чи будь-яке інше використання гро­шей, які були здобуті (надбані) незаконно.

Головною ознакою злочину, передбаченого ст. 209 КК, є його предмет - гроші чи майно, що були здобуті, надбані вчиненням злочину чи іншим незаконним способом. Якщо відмивані гроші чи майно були надбані злочином, то діяння утворює сукупність злочинів - ст. 209 КК і статті, яка передба­чає відповідальність за той злочин, яким були здобуті ці кошти.

Легалізація (відмивання) грошей є спеціальним видом приховування злочину, яким грошові кошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи майно легалізує особа, яка їх незаконно не здобувала, але яка безсумнівно знала про їх походження, то дії утворюють сукупність злочинів, пере­дбачених статтею 209 КК і статтею 396 КК.

Стаття 209 КК містить формальний склад злочину - ді­яння визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна у під­приємницькій чи іншій господарській діяльності, незалеж­но від настання злочинних наслідків.

Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Карається легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом:

за ч. 1 ст. 209 КК - штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскаці­єю грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом;

за ч. 2 ст. 209 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацією майна.

3.6. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом

Брухтом (від німецького - brehen - ломити, зломити) на­зиваються всі відходи металовиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо), які використовуються як сиро­вина металургії. Склад злочину утворюють незаконні опера­ції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто ор­ганізація незаконних пунктів прийому, схову або збуту мета­лобрухту, а також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії) на органі­зацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).

Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше судимою за такий самий злочин, кваліфі­куються за ч. 2 ст. 213 КК.

Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад, викраденням способом демон­тажу електричних мереж, кабельних ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об'єктів магістральних нафто- та газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв'язку (ст. 360 КК), умисним знищен­ням або пошкодженням військового майна (ст. 411 КК), ква­ліфікуються за сукупністю статей 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.

У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає відпові­дальність за злочин, яким буз здобутий металобрухт.

Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцяти років.

Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:

за ч. 1 ст. 213 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або громадськи­ми роботами від ста до двохсот годин;

за ч. 2 ст. 213 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років.

3.7. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення»[26] дорогоцінними металами є пла­тина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій, іридій і паладій.

Дорогоцінним камінням називаються природні мінерали у сировині, обробленому чи необробленому виді. До них, зокрема, належать - алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних ви­падках може проводитися експертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.

Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.

Склад злочину утворюють:

- ухилення від обов'язкової здачі чи обов’язкового про­дажу таких предметів;

- якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі -якщо вартість незданих чи не проданих державі дорогоцін­них металів або дорогоцінного каміння перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил здачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

Карається порушення правил здачі дорогоцінних мета­лів і дорогоцінного каміння - штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування

Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.

Зговір про фіксування цін - це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надба­вок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку то­варів чи послуг.

Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монопо­лізму і розвиток конкуренції товаровиробників.

З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації то­варів і послуг, монополісти виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування наси­льства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідно­сті і т. ін.) або погрози застосування насильства.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпі­лим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, рані­ше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфі­кується за ч. З ст. 228 КК.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, не­від'ємною складовою частиною об'єктивної сторони зло­чину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.

При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потер­пілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупніс­тю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.

Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (зни­щення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.

Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаро­виробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.

Якщо при цьому співучасники виступали як організова­на група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.

Примушування до штучного підвищення чи підтриман­ня високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.

Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.

Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.

Карається змова про зміну чи фіксування цін або при­мушування до їх змін чи фіксування:

за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3.9. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним зна­ком називається позначення, за яким товари і послуги од­них осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держ­патенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприєм­ницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний міні­мум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчи­нюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого то­варного знаку настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо­живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»[27] ;

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України»[28] ;

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісної конкуренції»[29] .

Згідно з антимонопольним законодавством України пи­тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан­ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан­тимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен­тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть­ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен­тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль­ність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду­вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного зако­нодавства настає з шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро­ків, або виправними роботами на строк до двох років.

3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Підприємницьким шпигунством називається неза­конне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.

Головними відомостями, що становлять комерційну та­ємницю, є відомості про:

а) технологію виробництва про­дукції, товарів, їх споживчі властивості;

б) ринки збуту то­варів, послуг;

в) фінансовий стан підприємства та ін.

Законом не встановлено перелік відомостей, що станов­лять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм­ницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що станов­лять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікує­ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов­лять комерційну таємницю:

а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви­користання;

б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комер­ційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі­брані чи використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна вико­ристанням відомостей, що становлять комерційну таємни­цю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома­дян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.

Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:

штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни­цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон­фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі­зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен­ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер­ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов’язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо­ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос­тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд­ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк­тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль­ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по­даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій­ну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад зло­чину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів переви­щує встановлений законодавством неоподатковуваний мі­німум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо непра­вдива (вигадана) заява засновника чи власника або її поса­дових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо не­правдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зробле­на на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць­кої діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи са­націю суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за­явою про фіктивне банкрутство було завдано великої мате­ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає­ться матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів пе­ревищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємни­цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов­нилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

— штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том»[30] банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспромож­ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспромож­ність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зо­бов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпіло­го - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими ді­ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власни­ки або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корис­ливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.3. Приховування банкрутства

За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кре­диторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансо­вий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими під­тверджується спроможність цієї юридичної особи викону­вати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої мате­ріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької дія­льності, банкрутство якого винна особа намагалась прихо­вати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівни­ків тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається приховування стійкої фінансової неспромо­жності:

- штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.4. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.

Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:

а) приховування майна або майнових обов’язків чи ві­домостей про майно;

б) передача майна чи знищення майна;

в) фальсифікація, приховування або знищення докумен­тів про господарську (підприємницьку) діяльність;

г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересам інших кредиторів;

д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок ін­ших кредиторів особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований міні­мум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передба­чених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при бан­крутстві є всі власники - засновники суб'єктів підприємни­цької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприєм­ницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.

Караються незаконні дії у разі банкрутства:

- штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох мі­сяців з позбавленням права обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у на­данні підприємцями завідомо неправдивої інформації дер­жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо по­датків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кре­дитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції - це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли ви­трати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулю­вання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція - це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума суб­венції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою від­сотків за її надання.

За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і при­ватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діян­ня кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак роз­крадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласни­ти ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання держав­ного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і викорис­танням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфіка­ція злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподі­яння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння квалі­фікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчив­ся строк давності притягнення особи до кримінальної від­повідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатко­ваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Надання службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій ін­спекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів - шахрайство з фінансовими ресурса­ми і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2ст. 222 КК, якщо сума несплаченого по­датку у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку скоєне кваліфікуєть­ся лише за ч. 2 ст. 222 КК.

Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.

Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурса­ми є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається шахрайство з фінансовими ресурсами:

за ч. 1 ст. 222 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 222 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначено загальне поняття цінних папе­рів, якими є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як пра­вило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам.

Згідно з Законом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і заре­єстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товарист­вами провадиться згідно з Порядком реєстрації випуску ак­цій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, за­твердженим Міністерством фінансів України 30 вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціо­нерних товариств, які створені шляхом корпоратизації».

Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа) набуває з моменту реєст­рації цих паперів і присвоєння їм номеру реєстрації у фі­нансовому органі; після цього вона набуває права на реєст­рацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і мо­же її опублікувати.

В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:

а) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і резуль­тати фінансової діяльності за останні три роки, звіт про ста­тутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, ква­ліфікацію та виробничий стан керівників;

б) опис ділової діяльності емітента - відомості про ви­робництво, реалізацію продукції, призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цінних па­перів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день почат­ку і припинення продажу цінних паперів;

в) кількість іменних акцій;

г) строк погашення цінних паперів.

За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або по­садової особи суб'єкта підприємницької діяльності, яка ви­пустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.

Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вига­даної) інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.

Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації, про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна матеріальна шко­да. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна вра­ховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.

Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів, ви­значаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається шко­да, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян.

Карається порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів.

за ч. 1 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс­тю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

5.3. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інфор­мації про їх емісію, затвердженим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого 1998 р. № 36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облі­гації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні серти­фікати інвестиційного фонду та векселі.

Акція - це довгостроковий цінний папір, яким засвідчу­ється факт інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті майнові права її власника на вкла­дені грошові кошти (частку у статутному фонді та у майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та немайнові права, пов'язані з майновими (членство і право управління, право на інформацію про діяльність товариства і результа­ти цієї діяльності).

Облігація - це цінний папір, яким засвідчується факт позики її власником грошових коштів і підтверджується зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у встановлений у ньому строк з виплатою йому фінансових відсотків, тобто право на повернення по­зиченої суми і на частину доходу емітента облігації, обме­жену відсотками.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яким засвідчується право власника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків з нього, тобто на позичені гроші і на частину до­ходу, отриману емітентом від обігу позичених коштів.

Вексель - це короткостроковий цінний папір, яким за­свідчується грошове зобов'язання векселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму векселедержателю.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за фальшу­вання недержавних цінних паперів:

за їх виготовлення без належного дозволу, з метою збуту,

збут виготовлених і

використання підроблених недержавних цінних паперів.

Способи підробки (фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути різними, з використанням різних при­ладів, матеріалів і т. ін., які юридичного значення не мають.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання підроблених (недійсних) недержавних цінних паперів, вчинене повторно або поєднане із заподіянням великої матері­альної шкоди кваліфікується за ч. 2 ст. 224 КК, а вчинене організованою групою осіб або із заподіянням особливо великої матеріальної шкоди - за ч. З ст. 224 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 224 КК великою ви­знається матеріальна шкода, яка у триста і більше разів пе­ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою, - яка у тисячу і більше разів перевищує цей мінімум.

Повторним у ч. 2. ст. 224 КК визнається злочин, вчине­ний особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 КК або ст. 199 КК.

До недержавних цінних паперів не віднесені грошові лоте­реї, сертифікати якості, торговельні патенти, марки гербового збору. Фальсифікація (підробка) цих паперів може за відпо­відних умов кваліфікувати за ст. 358 КК, чи ст. 366 КК.

Фальшування недержавних цінних паперів, їх збут або використання вчинюється умисно, як правило, з корисли­вою метою.

Відповідальність за фальшування (підробку), збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Карається виготовлення збут та використання підроб­лених цінних паперів:

за ч. 1 ст. 224 КК - обмеженням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 3 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначає­ться якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'яз­ковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготов­лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та­кож інструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із до­рогоцінних металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спо­сіб, якість виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи ви­користання, державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або викорис­тання державного пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК - штрафом від трьохсот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п'яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірю­вання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об'єднані загальним визна­ченням - інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продук­ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша опла­чуваної.

Перевищення роздрібних цін - це обман у ціні, тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то­вар. Маніпуляції з цінами є найпоширенішим способом об­ману покупців (це продаж товарів нижчого ґатунку за ці­ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове­денні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товари тощо).

Обраховування покупців - це обман в розрахунках за проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує­ться не в повній мірі чи й зовсім не дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширені­шим є, мабуть, фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої (нижчої, мен­шої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко­ли він вчинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три не­оподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис­ного обмірювання, обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати­ся за ст. 225 КК випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців: вчинення діяння осо­бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховують­ся:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно від розмірів збитків, завданих ко­жному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчи­нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на об­ман покупців у значних розмірах і не був здійснений з не­залежних від винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення вста­новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по­слуги, що надаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового обслугову­вання населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищення встановлених цін, обраху­вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб'єкта обману замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, - будинків по­буту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун­ках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми­нулу судимість за такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос­подарювання, торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи ін­струментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною - мет­рами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди­ною (літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін­струменти мають меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікуєть­ся за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК - штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вони мають право вимагати від продавців то­варів інформацію про якість товарів, про відповідність това­рів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є про­дукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якос­ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповід­них товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за­тверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації[31] . Продукція і товари, які не пройшли сертифі­кації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто пере­дача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброя­кісної продукції і товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реа­лізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідаль­ність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продук­ції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок не­доброякісної або некомплектної продукції і товарів врахо­вуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продук­ції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи по­верненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна­слідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплект­ної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недобро­якісної продукції настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

- штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначає­ться якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'яз­ковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготов­лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та­кож інструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із до­рогоцінних металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спо­сіб, якість виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи ви­користання, державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або викорис­тання державного пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК - штрафом від трьохсот до тисячі не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк від трьох до п'яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірю­вання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об'єднані загальним визна­ченням - інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продук­ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша опла­чуваної.

Перевищення роздрібних цін - це обман у ціні, тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то­вар. Маніпуляції з цінами є найпоширенішим способом об­ману покупців (це продаж товарів нижчого ґатунку за ці­ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове­денні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товари тощо).

Обраховування покупців - це обман в розрахунках за проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує­ться не в повній мірі чи й зовсім не дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширені­шим є, мабуть, фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої (нижчої, мен­шої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко­ли він вчинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три не­оподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис­ного обмірювання, обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати­ся за ст. 225 КК випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців: вчинення діяння осо­бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховують­ся:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно від розмірів збитків, завданих ко­жному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчи­нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на об­ман покупців у значних розмірах і не був здійснений з не­залежних від винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення вста­новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по­слуги, що надаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового обслугову­вання населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищення встановлених цін, обраху­вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб'єкта обману замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, - будинків по­буту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун­ках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми­нулу судимість за такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо­тами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос­подарювання, торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи ін­струментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною - мет­рами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди­ною (літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін­струменти мають меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікуєть­ся за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК - штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс­тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вони мають право вимагати від продавців то­варів інформацію про якість товарів, про відповідність това­рів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є про­дукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якос­ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповід­них товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за­тверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації[32] . Продукція і товари, які не пройшли сертифі­кації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто пере­дача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброя­кісної продукції і товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реа­лізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідаль­ність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продук­ції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок не­доброякісної або некомплектної продукції і товарів врахо­вуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продук­ції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи по­верненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна­слідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплект­ної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недобро­якісної продукції настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

- штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Висновки

Перехід від економіки командно-адміністративного типу до ринкової супроводжу­ється значною криміналізацією цієї сфе­ри життя суспільства. Воно має як нормативне, так і фактичне наповнення[33] .

По-перше, істотно змінюється кримінальне законодавство в цій частині. Глава VIОсобли­вої частини Кримінального кодексу (далі - КК) України («Господарські злочини») зазнала чи не найбільших змін порівняно з іншими главами Особливої частини (табл. 1).

Усього в главі VIОсобливої частини КК з 1961 по 2000 р. «побувало» 47 статей. У первісній же редакції КК України па момент його вступу в силу в 1961 р. було лише 17 статей. За цей період глава VIбула доповнена 30 новими статтями, в тому числі більше половини (16) - не статті, яки­ми глава доповнена після відновлення держав­ної незалежності України і початку ринкових перетворень в економіці. Виключено з Криміна­льного кодексу за період з 1961 р. 10 статей цієї глави, в тому числі 9 статей за період з 1992 по 2000 р. Більш чи менш значним змінам (викла­дення в повій редакції, змінив диспозиції стат­ті,доповнення новими частинами, змінив санк­ції) були піддані всі статті цієї глави, причому деякі неодноразово. На сьогодні в первісній ре­дакції не діє жодна стаття вказаної глави.

Новий КК України, прийнятий 05.04.2001 р., в розділі VII«Злочини у сфері господарської діяль­ності» містить 37 статей. При ньому 8 статей, які були передбачені КК України 1960 р., не мають аналогів у КК України 2001 р. Однак не в усіх випадках це означає декриміналізацію відповідних посягань, оскільки вони підлягають кваліфікації за іншими статтями нового КК. В той самий час у розділ VII«Злочини в сфері господарської діяль­ності» введено цілий ряд зовсім нових статей.

Наведені дані насамперед свідчать про увагу держави до питань боротьби з господарськими зло­чинами, що, в свою чергу, викликано підвищен­ням суспільної небезпеки, кількісним зростанням відповідних посягань. Водночас наявність таких змін об'єктивно є передумовою труднощів у засто­суванні відповідних кримінально-правових норм.

По-друге, в умовах, коли за офіційними і неофіційними даними половина економіки Украї­ни працює в «тіні»,господарські злочини мають значне поширення.

У зв'язку з відомими тенденціями в розвитку вітчизняної економіки (збільшення кількості суб'єк­тів підприємництва, розширення господарських опе­рацій між ними, тінізація економіки), а також вра­ховуючи невисокий рівень правової культури в нашій державі, слід було б очікувати збільшення кіль­кості таких злочинів. Однак офіційні дані вказу­ють на зворотне. Причому йдеться про стійку тен­денцію до зменшення кількості зареєстрованих і на­правлених до суду справ про господарські злочини.

Безумовно, що пояснити таку динаміку по­казників не так просто, оскільки її зумовлює ве­лика кількість чинників. Однак видається, що насправді зменшення кількості злочинів не відбувається. Корінь проблеми в латентності та в приховуванні злочинів від реєстрації[34] . Очевид­но, якщо економіка йде в тінь, то і злочини, тим більше в сфері економіки, ховаються в тінь.

Джерела

1. Конституція України.-К.: Юрид. літ., 1996.

2. Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001.

3. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

4. За­кон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійс­нення розрахунків в іноземній валюті».

5. Закон України від 25 червня 1991 р. «Про систе­му оподаткування».

6. Закон України від 21 лютого 1992 р. «Про оподатку­вання доходів підприємств і організацій».

7. Закон України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

8. Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про підпри­ємництво».

9. Закон України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні».

10. Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

11. Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не­добросовісної конкуренції».

12. Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України».

13. Закон України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» .

14. Закон України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том».

15. Закон України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів".

16. Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію».

17. Закон України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні».

18. Декрет Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел».

19. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року.

20. Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці».

21. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення».

22. Перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, за­тверджена Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95.

23. Положення про порядок надання ліцензій на від­криття юридичними особами-резидентами України рахун­ків в іноземних банках, затверджене постановою Прав­ління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212

24. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско­налення системи головних розпорядників коштів держав­ного бюджету.

25. Постанова Пленуму Верховного Суду України:- від 2 березня 1973 р. «Про судову практику у справах про обман покупців»; - від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підробле­них грошей чи цінних паперів».

26. Коржанський М. Й.Науковий коментар Криміналь­ного кодексу України. - Київ, Атіка. Академія. Ельга-Н-2001.

27. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атака, 2001

28. Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". - 2002

29. Лютий І. О.Грошово-кредитна політика в умовах перехід­ної економіки.- К., Атіка, 1999.

30. Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікації господарських злочинів. Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. - с. 77

31. Гаврилов Б. Я.Способна ли российская статис­тика о преступности стать реальной? // Государствои право. - 2001. - № 1

[1] Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф.. М.І. Бажанова. Київ-Харків. "Юрінком-Інтер". - 2002

[2] Див.: Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехід­ної економіки.- К., Атіка, 1999.- С, 75-76.

[3] ВВР.- 1993- № 17 - ст. 184

[4] ЗУ,- Том 7,- К., 1997- С. 369

[5] ОВУ.- 1999.- № 20 ст. 907

[6] Закони України. - Том 1.- 1996- С. 51-54

[7] ОВУ.- 2000,- № 2.- Ст. 36

[8] Закони України.- Том 1- К.,- 1996.- С. 65-69

[9] Голос України.- 1994, 1 квітня.

[10] Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 23.- Ст. 333.

[11] Детальніше про ухиляння від сплати податків і приховування об'єктів оподаткування див.: П. Т. Гега. Правові основи податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення. К, 1996.- С. 62-92., Брич Л. П., Наврацький, В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні.- Київ, 2000.

[12] Там само.- 1993.-№ 10.-Ст. 82.

[13] Там само.- 1993.-№30.-Ст. 336.

[14] Там само.- 1993.- № 10.- Ст. 76

[15] Там само.- 1993- № 2.- Ст. 78.

[16] Відомості Верховної Ради України,- 1992.-№ 23.-Ст. 333.

[17] п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від П жовтня 1985 р. «Про практику застосування судами України зако­нодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоре­нення самогоноваріння».- Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни в кримінальних та цивільних справах.- К., 1995.-С. 125-126.

[18] п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126.

[19] п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р,- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126.

[20] ВВР.- 1995.- № 40.- Ст. 297

[21] ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168.

[22] Там само.- 1993.-№ 19.-Ст. 208.

[23] ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168, 1992.-№48.-Ст. 654, 1993.-№ 30.-Ст. 322, 1994.-№ 3.-Ст. 13.

[24] ВВР України. - 1994.- № 3.- Ст. 13.

[25] Див.: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р - Відомості Верховної Ради України,- 1991,-№38.-Ст. 508.

[26] Збірник постанов Уряду України.- 1995,- №2.- Ст. 42

[27] ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55

[28] ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124

[29] ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311

[30] ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378

[31] ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1

[32] ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1

[33] Тарас Марінчак. Помилки в кваліфікації господарських злочинів. Підприємництво, господарство та право – № 7 – 2001 р. - с. 77

[34] Гаврилов Б. Я. Способна ли российская статис­тика о преступности стать реальной? // Государствои право. - 2001. - № 1. - С. 47-62. Відзначені в статті тенден­ції характерні не тільки для Росії, а й для інших пострадянських держав.