| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Реферат: Принципи кримінально-правової кваліфікації
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Теоретичні основи кваліфікації злочинів
Принципи кримінально-правової кваліфікації
Зміст
1. Принципи кримінально-правової кваліфікації
1.2 Принцип індивідуальності кваліфікації
1.3 Принцип повноти кваліфікації
1.4 Принцип недопустимості подвійного інкримінування
1. Принципи кримінально-правової кваліфікації
Принципи кримінально-правової кваліфікації - це система науково обґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш загальних положень, на підставі яких здійснюється вибір кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї норми і процесуальне закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою.
Принципи кримінально-правової кваліфікації не закріплені у законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кримінального права. Визначити, які положення є принципами кримінально-правової кваліфікації можна, базуючись на аналізі норм Конституції України, положень Загальної та Особливої частин КК, міжнародно-правових актів, схвалених нашою державою, виходячи з загальновизнаних теоретичних постулатів та позицій, яких дотримується правозастосовна практика. Видається, що кваліфікація повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів, як: законність; офіційність; об'єктивність; точність; індивідуальність; повнота; вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; недопустимість подвійного інкримінування; стабільність.
1.1 Принцип законності
Принцип законності робить визначальний вплив на зміст усіх інших принципів кваліфікації, тому є головним серед них. Найбільш зримо його дія проявляється в таких положеннях:
питання кваліфікації мають однаково вирішуватися на всій території держави;
має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;
законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;
фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;
при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи посягання, слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особливої частини КК, а не із санкції - можливого покарання;
не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає відповідальність за скоєне посягання.
Закріплення в законі про кримінальну відповідальність правил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як в КК регламентовані правила призначення покарання) сприяло б утвердженню принципу законності.
1.2 Принцип індивідуальності кваліфікації
Принцип індивідуальності кваліфікації передбачає, що діяння кожної особи кваліфікується окремо - індивідуально. З урахуванням цього навіть співучасники одного й того ж злочину можуть нести відповідальність за різними статтями КК. Так, при кваліфікації дій виконавців та співвиконавців злочину не потрібно посилатися в формулі кваліфікації на відповідну частину ст.27 КК, дії ж організатора, підбурювача, пособника злочину кваліфікуються з посиланням на відповідну частину цієї статті. Якщо кримінальний закон встановлює відповідальність в окремій нормі з врахуванням обставин, які характеризують лише особу певного учасника злочину (повторність, рецидив), то за цією нормою кваліфікуються посягання лише суб'єкта, який наділений відповідними ознаками.
1.3 Принцип повноти кваліфікації
Принцип повноти кваліфікації означає, що вона має бути закінченою та вичерпною. Повнота кваліфікації має поєднуватися з іншими принципами кримінально-правової кваліфікації. Зокрема, прагнення повноти кваліфікації не повинно вести до того, що одні и ті ж діяння враховуються при кваліфікації неодноразово.
Кваліфікація буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою. Недопустимо зосереджувати увагу лише на частині скоєного й давати оцінку лише найбільш небезпечним чи яскраво вираженим діянням.
Стосовно співучасті проблема забезпечення повноти кваліфікації виникає при виконанні однією особою одночасно кількох функцій - коли окремі співучасники (підбурювач, організатор, пособник), крім своєї ролі, виступають ще й як співвиконавці злочину чи має місце інше поєднання в одній особі кількох видів співучасників. Правильною видається позиція науковців щодо кваліфікації дій співучасника, який поєднує кілька функцій, згідно з якою не треба акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст.27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну норму Особливої частини КК.
Стосовно множинності злочинів проблема забезпечення повноти кваліфікації виникає у зв'язку із вирішенням питання про необхідність кримінально-правової оцінки окремих злочинів, які утворюють таку множинність. Для кваліфікації рецидиву та сукупності злочинів вона не становить гостроти. Адже злочин, за який особа була засуджена, вже отримав кримінально-правову оцінку, новий же злочин кваліфікується окремо. При сукупності злочинів скоєне завжди кваліфікується за всіма статтями Особливої частини КК, які передбачають окремі злочини, що утворюють сукупність.
кримінальна правова кваліфікація принцип
Відносно ж повторності злочинів суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи треба окремо кваліфікувати (точніше, відображати у формулі кваліфікації, у формулюванні звинувачення) ті злочини, з яких складається повторність.
Видається, що необхідність забезпечити повноту кваліфікації (а тим самим - і її законність, точність, невідворотність відповідальності за кожний злочин) веде до визнання правильною таку кримінально-правову оцінку повторності злочинів, коли кожне посягання, яке утворює повторність, отримує окрему кваліфікацію.
Нарешті, забезпечення повноти кваліфікації кожного діяння стосується оцінки злочинів, вчинених за наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак. Такі ознаки можуть бути передбачені як однією й тією ж частиною статті, так і різними її частинами, або ж окремими пунктами статті. За практикою, яка склалася, й відповідно до роз'яснень, що викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, скоєне кваліфікується:
за наявності кваліфікуючих ознак, передбачених різними пунктами статті Особливої частини КК, - за всіма пунктами цієї статті;
за наявності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті Особливої частини КК, - за частиною тієї статті, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки мають бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого в обвинувальному висновку та в мотивувальній частині вироку.
Повнота кваліфікації передбачає, що при її здійсненні використані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально-правових норм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані в даному випадку, проводиться з врахуванням правил про конкуренцію норм, колізію між ними, дію кримінального закону в часі.
Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вона досягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена. Це досягається при проведенні її з використанням усіх існуючих і таких, що віднесені до даного випадку, правил кримінально-правової оцінки діяння, - як писаних, так і неписаних, як загальних, так і тих, що стосуються окремих видів злочинної діяльності чи окремих злочинів. При цьому нерідко виникає проблема конкуренції між такими правилами та колізії між ними.
Оскільки у вітчизняному праві правила кваліфікації не закріплені, вибір "потрібних" (тих, що підходять для даного випадку) положень часто викликає труднощі. Зокрема, це стосується випадків, коли окремі правила кваліфікації суперечать одне одному. Видається, що тоді слід керуватися таким:
приписи з питань кваліфікації, які закріплені в чинних постановах Пленуму Верховного Суду, мають перевагу над неписаними положеннями;
роз'яснення й вказівки, викладені в інших документах, які виходять від Верховного Суду (оглядах, аналізах й узагальненнях судової практики, листах, відповідях на звернення тощо), мають таке ж значення, як і будь-які інші теоретичні положення. Вони повинні застосовуватися тоді, коли не суперечать обов'язковим положенням щодо кваліфікації, є теоретично обґрунтованими, відповідають всій системі правил кваліфікації;
загальні положення - виведені як принципи кримінально-правової кваліфікації (чи принципи більш високого рівня узагальнення), сформульовані як правила кваліфікації окремих видів злочинної діяльності чи такі, що поширюються на певні види застосування кримінально-правових норм (кваліфікації попередньої злочинної діяльності, кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм тощо), мають перевагу над правилами кваліфікації окремих злочинів.
1.4 Принцип недопустимості подвійного інкримінування
Принцип недопустимості подвійного інкримінування при кваліфікації означає, що посягання не може кваліфікуватися за статтею Особливої частини КК, якщо інша стаття (частина статті), з числа інкримінованих винній особі, повністю охоплює скоєне. На вказаному принципі базується ряд правил кваліфікації злочинів. Одне з них передбачає, що при конкуренції загальної й спеціальної норм скоєне кваліфікується за спеціальною нормою. З цього випливає, що стосовно одного й того ж посягання не можуть бути застосовані одночасно і загальна, і спеціальна норми.
Ще одне правило, яке випливає із вказаного принципу кваліфікації злочинів, полягає в тому, що при конкуренції частини і цілого скоєне кваліфікується за нормою, яка встановлює відповідальність за "ціле". При кваліфікації скоєного не може мати місце сукупність норм, які передбачають частину і ціле. Наприклад, заподіяння в ході розбійного нападу тілесних ушкоджень повністю охоплюється відповідними частинами ст.186 КК і кваліфікації за ч.2 ст.125, статтями 122,121 КК не потребує.
Нарешті, розглядуваний принцип кваліфікації покладено в основу правила, згідно з яким посягання, яке передбачене самостійною кримінально-правовою нормою і яке виступає способом вчинення іншого злочину (основного), повністю охоплюється нормою про цей злочин, якщо спосіб менш небезпечний, ніж "основний" злочин.
У цілому можна стверджувати, що при кримінально-правовій оцінці діяння мають застосовуватися всі правила кваліфікації, які є формально обов'язковими, логічно несуперечливими, становлять собою елемент системи відповідних положень і не "випадають" з неї, базуються на системі принципів кримінально-правової кваліфікації.
Задача №1
Гр. Аніщенко, знаючи, що 15-річна школярка вела аморальний образ життя, демонстрував їй порнографічні зображення, а через кілька днів з її згоди вступив з нею в статеві зносини. Мати неповнолітньої пропонувала гр. Аніщенко одружитися з її дочкою, дізнавшись про скоєне, але гр. Аніщенко відмовився, пояснивши, що в шлюб вступають з 17 років, і до вступу з ним у статеві відносини, вона вже була з іншими чоловіками.
Відповідь:
Суб’єктом злочину є громадянин Аніщенко.
Суб’єктивною стороною злочину є розбещення неповнолітніх п.1 ст.156 КК України, та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості п.1 ст.155 КК України. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Об’єктом злочину є статева свобода та статева недоторканість особи.
Об’єктивною стороною злочину є розбещення неповнолітньої, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.
Злочин є закінченим, вчиненим виконавцем одноособово.
Громадянин Аніщенко вчинив злочинні діяння закріпленні в п.1 ст.156 КК України; п.1 ст.155 КК України.
Задача №2
Ільєнко позичив 2 тисячі гривень підприємцю Куньову, оформивши угоду займу відповідно до чинного законодавства.
В установлений термін Куньов гроші не повернув. Неодноразові нагадування повернути борг Куньов ігнорував, говорив, що ці гроші вклав в справу. Зневірившись у такий спосіб повернути свої гроші і бажаючи їх отримати, Ільєнко попередив Куньова, що в разі неповернення грошей через три дні він його вб'є.
Відповідь:
Суб'єкт злочину є громадянин Ільченко.
Суб'єктивна сторона - погроза вбивством - характеризується прямим умислом.
Об'єктом злочину є життя та здоров’я особи.
Об'єктивна сторона злочину полягає в погрозі вбивством.
Злочин є закінченим, вчиненим виконавцем одноособово.
Громадянин Ільченко вчинив злочинні діяння закріпленні в п.1 ст.129КК України.
Використана література
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер. 2001. - 240 с.
3. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / Верховний Суд України; За заг. ред.В.Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 368с.
4. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (4-те вид. змін. і доп.) - К.: Видавничий дім "Скіф", 2009. - 536 с.
5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.2-ге вид., допов. і виправ. /За ред.С. С Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - 968с.
6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т. - Т.1 /За заг. ред.П. П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. - 2009. - 964 с.
7. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навч. посібник. Вид.2-ге. - К.: Атіка, 2002. - 640с.
8. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений, судебная и следственная практика. - Киев, 1995. - 208с.
9. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.М., 2-е изд., перераб. и дополи. - М.: Юристь, 1999. - 304с.
10. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. - К.: Знання, КОО, 2000. - 771с