| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Юридичні ознаки задоволення статевої пристасті неприродним шляхом
Зміст:
Вступ
Розділ І Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість
Розділ ІІ Юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом
2.1 Об'єктивні ознаки
2.1.1. Об'єкти злочину
2.1.2. Об'єктивна сторона
2.2. Суб'єктивна сторона злочину
Розділ ІІІ Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Основними завданнями, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапі складних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробка питань, пов'язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свобод громадян. У статті З Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожне цивілізоване суспільство повинно забезпечити безпеку своїм громадянам, а також визначити як першочергове завдання фізичний та психічний захист громадян від різних негативних проявів сучасного життя.
Найвищимрівнемохоронигромадянєкримінально-правовийзахист, якийзабезпечуєможливістьзастосуваннянайбільшсуворихсанкційдоосіб, щозаподіюютьсуттєвушкодуфізичному, моральному, атакож: соціальномурозвиткуякдорослих, такіпідростаючогопокоління.
За роки свого існування людство вигадало та знайшло способи боротьби с багатьма злочинними діяннями. Різноманітність людських характерів, влада, гроші, слава та бажання отримати нові гострі почуття народжувало все новіші і брудніші злочини, які вражали своїм цинізмом та відсутністю гідності все людство.
Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. Ми вважаємо, що злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та незгладні спогади, які пам'ятаються все життя.
У сучасних умовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І, незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права, свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошує захист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави.
Актуальність теми. Статеві злочини представляють підвищену суспільну небезпеку. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом - і деформації їх особистості.
Проблема насильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство є невід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншої не сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не було насильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-яке насильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальним явищем. Насильство у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різними аспектами людського життя.
Саме керуючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства.
До цього необхідно додати, що сексуальні зловживання набули величезних масштабів і в інших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Але в Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загострення протиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостроти і потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам і особливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключно важлива.
У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектах вищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювали такі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці.
Метою курсової роботи є визначення юридичних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом.
Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань:
· визначити загальну характеристику злочинів проти свободи та статевої недоторканості;
· вивчити об'єктивні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
· визначити суб'єктивну сторону насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
· визначити кваліфікуючи ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом.
Об'єктом курсової є суспільні відносини захищені кримінально-правовими нормами, які складаються у сфері статевої недоторканості людини.
Предмет роботи складають загальна характеристика визначення концептуальних засад злочинів проти свободи та стаетвої недотовканості особи, а також розглянути юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом
Використані методи. Методологічну основу роботи склала сукупність методів наукового пізнання. Комплексність розгляду даної теми обумовило використання міжнародних нормативних актів та законодавства України, а також використання юридичної, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури, узагальнення судової практики України.
Розділ І Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість
У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело до його зникнення. Можна сказати, що насильство — це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальною проблемою людського суспільства.
Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне (психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв у діях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу проти іншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило, насильство зумовлюється певними причинами.
Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти його сутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чому зростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чи можна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питання є актуальними й нині.
Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає таке його визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, що порушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильство дістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бути завданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.
Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, при вчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), або способом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складу злочину (наприклад, зґвалтування)[1] .
Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбі проти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскільки насильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити його неможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрай невигідне для злочинця.
Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свобводу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).
Наведемо класифікацію злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості:
Згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом – задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;
Примушування до вступу в статевий зв’язок – примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально чи службово залежні;
Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;
Розбещення неповнолітніх – вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку[2] .
Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Суб'єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністю людей, винний вчинив звалтування, — така жінка є посібником у злочині.
Як вже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалтування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У Цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи. Для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі[3] .
У частині 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але звалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.
У частині 3 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.
Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років і б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою[4] .
Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 без посилання на ст.27.
Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.
Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152[5] .
У ч. 4 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також звалтування малолітньої чи малолітнього.
Насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, як відомо, вважають статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Незважаючи на те, що статеві злочини відносяться до найбільш тяжких злочинів проти особи, протягом багатьох років належної уваги їм у кримінально-правовій літературі не приділялося.
Тільки в останні роки цей вид злочинів став предметом спеціальних досліджень. Однак цілий ряд питань дотепер ще ґрунтовно не досліджений та викликає суперечки.
А.Н. Ігнатов іменує такі злочини – “злочини проти моральності”, або ж “статеві злочини”. Таке трактування зумовлене тим, що зазначені злочини являють собою грубе порушення норм моралі, є крайнім проявом аморального поводження: “Будь-який злочин є аморальним вчинком, але статеві злочини аморальні за своєю сутністю, тому що вони пов’язані з порушенням моральних принципів, якими керується суспільство”.
Через те, що розглядуваний нами злочин порушує статеві інтереси потерпілого, їх доцільніше називати “статевими”, тим більше, що цей термін достатньо закріплений у науці. Спірним є питання про те, які ознаки відносяться до даного злочину. Відповідно, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством, обмежується ознаками, включеними в розділ “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” КК України.
Я.М. Яковлєв, Л.А. Андрєєва, А.М. Ігнатов, П.П. Осипів, П.С. Рашковська, П.І. Люблінський, та інші вчені, крім перерахованих ознак, відносять також вчинення будь-яких дій сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити потреби чоловіка або жінки[6] .
Спільне між всіма статевими злочинами, на їх думку, полягає в тому, що вони зазіхають на існуючий в суспільстві, заснований на свободі та рівності між особами різної статі, уклад статевих стосунків, порушують сталий уклад статевого життя. Вирішальне значення для виконання завдань кримінального законодавства, реалізації його головної суспільної мети є дотримання кримінально-правових принципів.
Принципами кримінального права можуть бути визнані загальні та найбільш важливі положення, які відображають стратегію і тактику кримінально-правової політики держави, загальні методи та засоби її реалізації, закріплені в кримінальному законодавстві.
П.А. Воробей зазначає, що принципами кримінального права можна визнати лише ті загальні положення (засади), які визначають головні завдання кримінального закону, засоби та методи боротьби зі злочинністю, що мають конкретну практичну дію[7] .
У сучасній правовій науці необхідність дослідження загальних і спеціальних положень соціальної зумовленості кримінальних законів визнається всіма вченими, але питання чіткого визначення її принципів залишається не вирішеним.
Так, М.Й. Коржанський вважає, що “соціальна обумовленість кримінально-правової охорони визначається в основному соціальною цінністю суспільних відносин, економічними чинниками і ефективністю правової охорони”[8] .
Зміцнення законності і правопорядку в період кардинальних трансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формування правової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі з правопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджального впливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.
Диспропорції суспільного розвитку, послаблення традиційних форм соціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, які потребують кримінологічної профілактики. На жаль, попередження злочинів, яке завжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і раніше залишається лише гаслом Ця робота повинна розвиватися насамперед через індивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищення професіоналізму кадрів і загальної ефективності.
Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері злочинності та в інших правопорушеннях є грунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.
Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність[9] .
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки і здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.
Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.
Особливу небезпеку насильницька злочинність набуває у тому разі, коли суб'єктом є особа з психічними аномаліями. Оскільки такі злочинні дії відрізняються особливою жорстокістю виконання або способом, який є небезпечним для життя багатьох осіб, або поєднаний із зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.
Проблема визначення зв'язку психічних аномалій з насильницькою злочинністю давно привернула увагу вчених своєю складністю та багатоаспектністю, а деякі принципові її положення дотепер складають предмет гострої дискусії. На жаль, сьогодні в Україні майже відсутні фундаментальні дослідження, які були б спеціально присвячені проблемі вказаної злочинності їх причинам та умовам, особливостям профілактики даної категорії злочинів[10] .
У юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття насильницької злочинності.
На фоні зменшення у минулому році на території України стану злочинності на 9% спостерігається зростання рівня насильницької злочинності в окремих регіонах країни. Так, найбільший приріст умисних вбивств у 2007 р. зареєстровано у Закарпатській (+45,2%), Харківській (+26,4%), Миколаївській (+11,0%) областях, а умисних тілесних ушкоджень в Чернівецькій (+35,4 %), Хме-льницькій (+15,1%), Тернопільській (+10,0%), Івано-Франківській (+8,3%) та Вінницькій (+2,7%) областях.
В цілому в Україні названа злочинність займає у структурі усієї злочинності в середньому 5-6%. Особливо треба відмітити те, що переважна кількість статевих злочинів через певні причини суб'єктивного характеру залишаються латентними. Тому реально питома вага насильницької зло-чинності є більшою у декілька разів.
Невтишна тенденція, яка спостерігається сьогодні, - збільшення питомої ваги даних злочинів, що вчиняються жінками. Ця тенденція поширюється у всьому світі. Португальські вчені дійшли до висновку, що понад 28% жінок схильні до сексуальних зловживань через наявні у них порушення психіки. У той час як у чоловіків такі аномалії встановлюються лише у 2-9%. Виявлено також пряму залежність між сексуальним насиллям з боку жінки та зловживанням нею наркотичними речовинами або алкоголем.
За минуле десятиліття в Україні кількість жінок, засуджених за вчинення насильницьких злочинів, збільшилася у 3,2 рази.
Занепокоєння викликає рецидив, у тому числі багаторазовий, який не закінчується двома, трьома судимостями. Так, у порівнянні з 2001 р. у 2,3 рази зросла кількість осіб, які раніше вже вчиняли злочини (2001 р. -20932, 2008 р. - 47208 осіб). Серед осіб, які скоїли насильницькі злочини, понад 33,3% мають одну та дві судимості (загальний рецидив)[11] .
Особливу увагу в структурі насильницької злочинності проти особи приділяэться статевим злочинам. Динаміка зґвалтувань не вкладається в русло загальної тенденції злочинного насильства. Складається парадоксальна ситуація: на фоні збільшення кількості таких злочинів зменшується їх зареєстроване число. Утворюється штучна латентність даної категорії статевих злочинів, що найбільшою мірою пояснюється специфічною природою та механізмами скоєння сексуальних злочинів, а також їх більшою, у порівнянні з іншими насильницькими посяганнями, автономністю від зовнішніх соціальних умов. Так, у 2007 р. кількість зґвалтувань у порівнянні з 2005 р. через зростання латентності даного виду злочинів зменшилася на 23% (у 2005р. - 1288, у 2007 р. - 1051).
Розділ ІІ Юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом
Стаття 153 КК Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:
а) вчинюється з метою задоволення статевої пристрасті, статевої потреби (інстинкту);
б) із застосуванням тих же засобів - фізичного насильства, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Відрізняє його від зґвалтування лише спосіб задоволення статевої потреби - неприродний, нефізіологічний акт:
а) per os - крізь рот;
б) per anum - крізь анальний отвір;
в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевого органу винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу[12] .
Не утворює складу злочину:
а) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах між дорослими чоловіком та жінкою (фахівці у галузі статевої етики вважають, що будь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними);
б) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками (лесбіянство);
в) добровільний статевий зв'язок між дорослими чоловіками (мужолозтво).
Мужолозтвом чи педерастією в медицині і в кримінальному праві називають статеве приваблення до особи своєї статі і статевий зв'язок чоловіка з чоловіком.
Мужолозтво - один із видів гомосексуалізму. Другий - лесбіянство, «лесбійське кохання» - тобто статеве приваблення жінки до жінки.
Про мужолозтво як статеве приваблення чоловіка до чоловіка свідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців і фінікійців за 2000 років до н. ери. Незважаючи на надзвичайно суворі кари за мужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, в державі давніх іудеїв), воно було поширеним, особливо в Стародавньому Римі.
«Лесбійське кохання» походить від назви грецького острова Лесбос, де в давнину виникли ці статеві збочення.
У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: per os і per anum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого[13] .
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом не визнаються злочинними.
Частина 2 ст. 153 КК має ті самі кваліфікуючі ознаки, які перелічені у ч. 2 та 3 ст. 152 КК, тобто вчинення цього злочину:
а) повторно;
б) групою осіб;
в) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152 чи ст. 154-156 КК);
г) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
При наявності в діях винного хоча б однієї з них (чи кількох одночасно) вони підпадають під ознаки ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способом спричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до дітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воно утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 153 КК та відповідною статтею про злочини проти особи: ч. 1 ст. 121 КК, ч. 2 чи ч. З ст. 130 або ч. 2 ст. 133 КК).
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднане зі зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, які кваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК та ч. 2 ст. 153 КК[14] .
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої особи завжди кваліфікується за ч. З ст. 153 КК. Оскільки дівчинка чи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їм опору, то всілякі сексуальні дії щодо них утворюють діяння з використанням винним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часі вчинив два або більше актів задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією і тією самою потерпілою, то його дії створюють один продовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, на вчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, неправильно були кваліфіковані районним судом за ст. 15, ч. 1 ст. 152 і ст. 15 та ч. 1 ст. 153 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство, намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потім зґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду, розглянувши справу, у своїй ухвалі зазначила, що з усіх матеріалів справи видно, що умисел Л. був спрямований на задоволення статевої пристрасті або неприродним способом, або вчинення фізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їй задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась - спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежних від нього причин. Таким чином, дій, спрямованих на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які суд кваліфікував за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК були складовою частиною замаху на зґвалтування. За таких обставин, ухвалила судова колегія, вирок у частині засудження Л. за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК підлягає скасуванню, а справа відповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.
Частина 3 ст. 153 КК передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки - самогубство, безплідність тощо.
Відповідальність за діяння, передбачене ст. 153 КК, настає з чотирнадцяти років.
Карається задоволення статевої пристрасті неприродним способом за ч. 1 ст. 153 КК позбавленням волі на строк до п'яти років, за ч. 2 ст. 153 КК - позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а за ч. З ст. 153 КК - позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років[15] .
2.1 Об'єктивні ознаки
2.1.1 О'єкти злочину
Видовим об’єктом вказаних злочинів є статева свобода дорослої людини (ст.ст. 152—154) Ці ж об’єкти є і безпосередніми стосовно згаданих діянь: статева свобода, коли злочин вчинений відносно дорослої людини, і статева недоторканість, коли злочин вчинений відносно неповнолітньої. Діяння, передбачені ст. ст. 155, 156, мають тільки останній об’єкт, бо захищають статеві права саме тільки неповнолітніх.
Також жертві сексуального насильства може бути завдано шкоди здоров’ю, волі, честі та гідності, що є не менш важливим об’єктом злочину чим статева недоторканість. Якщо ж об’єктом злочину є малолітня чи неповнолітня особа, то дії злочинця також можуть сильно сказатися на подальшому психологічному стані та загальному розвитку дитини. Основні об’єкти таких злочинів – статева свобода та статева недоторканість, мають собі на увазі недопустимість обмеження свободи статевих відносин за допомогою будь-якого примусу та недопустимість статевих відносин, у разі незгоди на такі особою.
Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будьякого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню[16] .
2.1.2. Об'єктивна сторона
Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіямство, орогеніталь-ний контакт (соіїиз рег оз) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (соіїиз рег апит) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнення у піхву жінки певним предметом), сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в процесі заподіяння потерпілій особі фізичних мордувань[17] .
Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму — аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком. Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) — це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).
Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152).
Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.
З об’єктивної сторони всі склади статевих злочинів сформульовані як формальні, тобто вважаються закінченими з моменту вчинення винним самого діяння і не потребують настання певних шкідливих наслідків.
Стати жертвою сексуального насильства це велике горе, яке крім можливих фізичних вад залишить психологічну травму на все життя. Звичайно, як і від будь-яких інших злочинів від сексуального насильства ні хто не застрахований, навіть при максимально обережній поведінці та правильному образу життя у суспільстві. Але якщо людина все ж таки стає жертвою статевого злочину можна порекомендувати декілька необхідних та не складних кроків щодо відновлення справедливості та покарання винних осіб.
Перш за все, необхідно не втратити час и не вагатися у здійсненні законних дій. Так, це дуже важко зробити людині, яка тільки но постраждала від статевого насильства та перебуває у важкому психологічному та моральному стані. Але затримка з подачею відповідної заяви до органів внутрішніх справ може стати перешкодою у ефективності розшуку злочинця, оскільки і злочинець після здійснення злочину перебуває у незвичному та психологічно неврівноваженому стані (збудження, усвідомлення факту здійснення злочину, страх перед ув’язненням) та може здійснювати нелогічні дії, які можуть допомогти його знайти та затримати.
Отже, по-перше необхідно прикласти зусилля щодо врівноваження власного психологічного стану та подати заяву про зґвалтування (примушення до вступу в статевий зв’язок, розбещення тощо) до відповідних районних, місцевих чи обласних органів внутрішніх справ. При цьому хвилюватися про те, що такі психологічно образливі обставини стануть відомі стороннім людям не варто, оскільки справи про статеві злочини переважно розглядаються у закритих судових засідання та розголошення відомостей по справі службовими особами стороннім заборонено.
По-друге, у більшості випадків терміново необхідно провести судову-медичну експертизу та отримати висновки, які стануть одним з обов’язкових підтверджень здійснення сексуального насильства.
По-третє, необхідно звертатися до слідчого, який буде встановлювати обставини викладені у заяві та розслідувати кримінальну справу (за наявності ознак злочину) та постійно отримувати інформацію про стан розгляду заяви та розслідування. Зважаючи на доволі низький рівень опрацювання матеріалів працівниками міліції бажано звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката, який би міг за допомогою професійно складених заяв, скарг та листів стимулювати більш ефективну роботу слідчого. Звичайно послуги адвоката будуть коштувати не дешево, але у разі позитивного розгляду кримінальної справи відшкодуваннями з злочинця за нанесення моральних та фізичних травм ваші витрати будуть цілком погашені. В подальшому слідчий чи адвокат зможуть надавати вам вичерпну інформацію щодо проведення необхідних дій.
По-четверте, від щирого серця бажаю вам ні коли в житті не стати жертвою будь-якого кримінального злочину, і тим більше сексуального насильства[18] .
2.2. Суб'єктивна сторона злочину
Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчинюваних дій сексуального характеру), якій виповнилось 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичне насильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або приводить останнього у безпорадний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повинна визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153 без посилання на ст. 27[19] .
Виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У Цих випадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи. Для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу даний склад злочину потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування.
Щодо мотивів і мети цих злочинів, то здебільшого вони носять сексуальний характер. Але сексуальні мотиви і мету не можна вважати обов’язковими ознаками статевих злочинів. У частині вчинених зґвалтувань та інших статевих злочинів спостерігаються хуліганські мотиви, мотиви помсти, мета втягнення потерпілих у безладні сексуальні стосунки, проституцію тощо.
Крім того, треба мати на увазі, що значна кількість злочинів, які не належать до статевих, можуть вчинятись за сексуальними мотивами: вбивства, вчинені сексуальними маніяками, хуліганства, що характеризуються за своїм змістом винятковим цинізмом і при вчиненні яких злочинець отримує статеве задоволення тощо[20] .
Розділ ІІІ Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом
З об’єктивної сторони насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягаЄ у вчиненні винною особою будь-яких дій сексуального характеру та застосуванні при цьому фізичного насильства, погрози його застосування або використанні безпорадного стану потерпілої особи. Фізичним насильством слід розуміти застосування до потерпілої особи фізичних дій, спрямованих на подолання її опору. Внаслідок зазначених дій потерпілій особі можуть бути завдані тілесні ушкодження. Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п. 7 постанови Пленуму від 27 березня 1992 р. № 4, заподіяння потерпілій особі легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у такому випадку не потребує додаткової кваліфікації, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у вказаних межах є складовим елементом об’єктивної сторони зґвалтування.
Однак при розгляді справ цієї категорії суди не завжди дотримуються зазначених роз’яснень.
Наприклад, Житомирський районний суд вироком від 30 травня 2005 р. засудив М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 122 КК до двох років позбавлення волі. Він із застосуванням фізичного насильства до потерпілої Б. намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним шляхом, однак свій намір не довів до кінця з незалежних від його волі фізіологічних причин. Внаслідок насильницьких дій М. заподіяв потерпілій тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи належать до категорії середньої тяжкості. У цьому випадку дії М. не потребували додаткової кваліфікації за ст. 122 КК, оскільки вінзастосовував фізичну силу як спосіб подолання її опору, чим заподіяв останній тілесні ушкодження середньої тяжкості. Диспозицією ст. 153 КК повністю охоплюються такі дії. З цих підстав Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 9 серпня 2005 р. змінив вирок районного суду та закрив провадження у справі в частині засудження М. за ч. 1 ст. 122 КК[21] .
У разі заподіяння потерпілій особі тілесних ушкоджень із застосуванням до неї фізичного насильства, яке не було спрямоване на подолання її опору, а вчинене з будь-яких інших мотивів, такі дії підлягають додатковій кваліфікації за сукупністю злочинів за ст. 153 КК та відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за злочин проти життя та здоров’я особи.
Погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої особи, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи чи до її родичів (наприклад, до дитини).
Інші види погроз, наприклад погроза знищенням або пошкодженням майна потерпілої особи або її родичів, розголошення компрометуючих відомостей або застосування фізичного насильства до потерпілої чи її родичів у майбутньому, не дають підстав для кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом із погрозою застосування фізичного насильства. За наявності підстав такі дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями Особливої частини КК.
Погрозу фізичним насильством як ознаку об’єктивної сторони насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, отже, ця погроза є рівнозначною фізичному насильству.
Погроза має сприйматися потерпілою особою як дійсна та розцінюватися нею як реальна небезпека для її життя чи здоров’я або її родичів. Погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе й настирливе домагання вступити в статевий зв’язок, особа винного тощо). Однак не завжди у вироках міститься мотивація на підтвердження реальності сприйняття потерпілою такої погрози.
Із проаналізованих справ вбачається, що погроза застосування фізичного насильства як засіб подолання опору потерпілої виражалася в погрозі вбити, завдати тілесних ушкоджень, демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, вчинення з потерпілою статевих актів кількома особами тощо.
Слід також зазначити, що суди у вироках не завжди мотивують, в яких саме діях обвинувачених виражалася погроза застосування фізичного насильства як засіб подолання опору потерпілих осіб, та не наводять на підтвердження доказів реальності сприйняття потерпілими таких погроз.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вважається закінченим злочином з початку здійснення, вказаних у законі дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті. Кваліфікуючи дії винної особи як замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, суди мають виходити з того, що ця особа вчинила дії, безпосередньо спрямовані на вчинення цих злочинів, але злочини не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (наприклад, коли потерпіла вирвалася від ґвалтівника, вчинила сильний опір, злочинні дії були припинені іншими особами тощо).
Суд повинен зазначити у вироку причини, у зв’язку з якими злочин не було доведено до кінця. Дії, спрямовані на здійснення насильницького статевого акту природним або неприродним способом, але не доведені до кінця з незалежних від волі винного причин, суди із посиланням на ст. 15 КК правильно кваліфікували як замах на зґвалтування чи замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Так, Марганецький міський суд Дніпропетровської області визнав винним М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 153 КК та із застосуванням ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з іспитовим строком на два роки. М. із застосуванням фізичного насильства намагався вступити у статеві зносини з потерпілою Р., однак не зміг це зробити з причини фізіологічної неспроможності. У цьому випадку суд дійшов обґрунтованого висновку, що М., подолавши опір потерпілої, виконав всі дії, спрямовані на вчинення зазначеного злочину, але не довів його до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом виключає відповідальність за замах на вчинення цих злочинів. При визнанні відмови від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом добровільною суди повинні виходити з того, що особа, маючи реальну можливість довести такі злочини до кінця, відмовилась від цього та з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність лише за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину[22] .
Наприклад, Коломийський районний суд Івано-Франківської області вироком від 4 жовтня 2005 р. визнав винним Т. за ч. 1 ст. 296 КК та призначив йому відповідне покарання. Із матеріалів справи видно, що Т. вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося винятковим цинізмом. У громадському місці, у присутності інших осіб він із застосуванням фізичного насильства до потерпілої Д. намагався вступити з нею в статеві зносини, однак не довів свій намір до кінця, оскільки дізнавшись, що потерпіла є неповнолітньою, погодився на її пропозицію зустрітися наступного дня для добровільних стосунків. За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку, що Т. добровільно відмовився від вчинення злочину, маючи реальну можливість це зробити, та перекваліфікував його дії на ч. 1 ст. 296 КК як вчинення хуліганства[23] .
У ч. 2 ст. 153 КК передбачена відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинені повторно (тобто хоча б двічі). Повторним буде насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо кожному з них відповідно передувало здійснення такого ж злочину.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом не може розглядатись як вчинення одного з цих злочинів повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним умислом, без значної перерви у часі, вчинила два чи більше актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину. У цих випадках потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії насильника, її воля паралізована ще при перших статевих зносинах.
Водночас у судовій практиці трапляються випадки, коли суди зазначені дії кваліфікували за ознакою повторності.
Так, Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 18 січня 2005 р. засудив О. за ч. 2 ст. 153 КК за те, що він під вигаданим приводом завів у квартиру свою знайому Т. де із застосуванням фізичного насильства декілька разів вчинив із нею насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. У вироку суд, зазначивши це, кваліфікував його дії за ознакою повторності (за ч. 2 ст. 153 КК). Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 20 квітня 2005 р. цей вирок районного суду змінив та перекваліфікував дії О. з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК[24] .
У ч. 2 ст. 153 КК передбачено спеціальний вид повторності насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо вказані злочини були вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, які перелічені у цих статтях. Так, за ч. 2 ст. 153 КК кваліфікується задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 (зґвалтування) або 154 (примушування до вступу в статевий зв’язок) КК України.
Для визнання злочину повторним не має значення, чи була винна особа засуджена за раніше вчинений злочин, чи були обидва злочини закінченими і чи є особа їх виконавцем або іншим співучасником. Ознака повторності виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин була погашена чи знята у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.
Якщо умислом особи охоплювалося вчинення нею (у будь-якій послідовності) зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовно однієї і тієї ж потерпілої, вчинене належить оцінювати як сукупність злочинів, передбачених статтями 152 і 153 КК. При цьому для кваліфікації вчиненого не має значення чи була значна перерва в часі при вчиненні стосовно потерпілої зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. У випадках, коли в діях особи містяться ознаки вчинення щодо потерпілої зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах, вчинене має кваліфікуватися за відповідними частинами статей 152 і 153 КК.
Разом з тим неоднаковою є судова практика у визначенні ознаки повторності при кваліфікації дій винної особи, яка без значної перерви в часі вчинила стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а потім її зґвалтувала в зворотному порядку.
Так, Євпаторійський міський суд АР Крим вироком від 22 жовтня 2004 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК за те, що він із застосуванням фізичного насильства до потерпілої Т. вчинив задоволення статевої пристрасті неприродним способом. За тих же обставин Б. вчинив з Т. проти її волі ще й насильницький статевий акт природним способом. Такі дії Б. суд кваліфікував як продовжуваний злочин без кваліфікуючої ознаки повторності зґвалтування[25] .
Водночас деякі суди за таких обставин дотримувались іншої позиції щодо визначення повторності вчинення цього виду злочинів.
Наприклад, Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 7 травня 2004 р. визнав винним М. за ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК та призначив йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі. М. із застосуванням фізичного насильства задовольнив статеву пристрасть неприродним способом зі своєю колишньою дружиною І., а потім зґвалтував її. Такі дії М. суд кваліфікував за ч. 1 ст. 153 КК як задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та за ч. 2 ст. 152 КК, як зґвалтування із застосуванням фізичного насильства, вчинене особою, яка раніше вчиняла злочин, передбачений ст. 153 КК. Ухвалою Верховного Суду України від 12 січня 2006 р. цей вирок було залишено без зміни[26] .
На нашу думку, у разі вчинення стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а потім її зґвалтування чи навпаки, ці злочини кваліфікуються окремо, причому останній злочин кваліфікується за ознакою повторності, оскільки нею вже було вчинено злочин, передбачений статями 152 чи 153 КК.
Кваліфікація насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб (два і більше) діяла узгоджено з метою вчинення насильницького акту з потерпілою особою. Узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожного учасника охоплюється об’єктивне сприяння один одному у вчиненні злочину. Для визнання насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчиненими групою осіб, не обов’язковою є попередня змова між учасниками цих злочинів.
Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт неприродним способом, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу його застосування чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатися, як співвиконавство у цьому злочині. Кваліфікацію дій таких співвиконавців необхідно здійснювати без посилання на ст. 27 КК.
Так, вироком від 21 квітня 2006 р. Хортицького районного суду м. Запоріжжя визнано винною Д. за ч. 3 ст. 152 КК та із застосуванням ст. 69 КК призначено їй покарання у виді трьох років позбавлення волі. Д. за попередньою змовою з особою, матеріали справи стосовно якої виділені в окреме провадження у зв’язку з розшуком, застосувала до неповнолітньої М. фізичне насильство з метою її зґвалтування особою чоловічої статі.
Дії учасників групового насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 153 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.
Проте деякі суди помилково вважають, що кваліфікуюча ознака вчинення злочину групою осіб відсутня у разі, коли інші учасники злочину не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Вироком від 1 листопада 2005 р. Гуляйпільський районний суд Запорізької області засудив Ф. за ч. 2 ст. 153 КК та ст. 304 КК і на підставі ст. 70 КК призначив йому сім років позбавлення волі. Ф. засуджено за те, що він із застосуванням фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, групою осіб за участю П., 1992 р.н., котрий на момент вчинення злочину не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, вчинив насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом до потерпілої Б., а також втягнув неповнолітнього П. у злочинну діяльність.
Але ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2006 р. вирок щодо Ф. змінено: його дії перекваліфіковано з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК і призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі. Апеляційний суд обґрунтував перекваліфікацію дій Ф. тією обставиною, що співучасник злочину П. на момент вчинення злочину не був суб’єктом такого злочину, а тому, на думку апеляційного суду, в діях Ф. відсутня кваліфікуюча ознака вчинення зґвалтування групою осіб[27] .
З моменту прийняття у 2001 р. КК у тексті ч. 3 ст. 153 цього Кодексу містилася неточність, згідно з якою можна було розуміти, що відповідальність за цією частиною статті настає лише у разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої чи малолітнього за умови, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки. Законом від 21 грудня 2004 р. № 2276-IV «Про внесення зміни до статті 153 Кримінального кодексу України» цю неточність було виправлено. У новій редакції ч. 3 ст. 153 КК насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом має дві кваліфікуючі ознаки: вчинене щодо малолітньої або малолітнього, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Але деякі суди й до цього часу використовують стару редакцію ч. 3 ст. 153 КК і допускають помилки при кваліфікації вказаних дій.
Наприклад, Генічеський районний суд Херсонської області вироком від 30 травня 2005 р. засудив Т. за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК та із застосуванням ст. 69 КК призначив йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі. Із матеріалів цієї справи видно, що Т. із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої намагався зґвалтувати малолітню М., 1999 р.н., яка через свій вік не могла усвідомлювати характер вчинюваних із нею дій та чинити йому опір. Цей злочин Т. не зміг довести до кінця з причини анатомічного розвитку малолітньої потерпілої, проте задовольнив з нею свою статеву пристрасть неприродним способом. Суд помилково кваліфікував дії засудженого Т. за ч. 2, а не ч. 3 ст. 153 КК, пославшись при цьому на те, що внаслідок вчинення вказаних дій малолітній потерпілій не було заподіяно особливо тяжких наслідків.
Особливо тяжкими наслідками, про які йдеться у ч. 3 ст. 153 КК, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування. Відповідальність за спричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити.
При цьому не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом чи замах на ці злочини, поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 153 і 121 КК[28] .
Практика в справах про злочини проти життя та здоров’я особи показує, що умисне вбивство, якщо воно було поєднане знасильницьким задоволенням з жертвою статевої пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього, тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому злочинні дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Апеляційний суд Миколаївської області вироком від 30 липня 2005 р. визнав винним за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК С. і призначив йому покарання у виді 15 років позбавлення волі. С. із застосуванням фізичного насильства зґвалтував Н. та задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом. Під час вчинення вказаних дій С. задушив потерпілу. Верховний Суд України ухвалою від 6 жовтня 2005 р. зазначений вирок апеляційного суду змінив: виключив із нього засудження С. за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство з метою приховати інші злочини), оскільки засуджений позбавив життя потерпілу під час вчинення щодо неї статевих злочинів. Дії засудженого С. у цій частині повністю охоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК[29] .
Отже, кваліфікуючими ознаками розглянутого злочину є вчинення його:
1) повторно;
2) групою осіб;
3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений ст. ст. 152 або 154;
4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153),
Та особливо кваліфікуючими:
1) вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої); 2) спричинення особливо тяжких наслідків (ч. З ст. 153)[30] .
Висновок
У демократичному суспільстві взаємини між людьми повинні грунтуватися на невід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантом виступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не застосовуючи тією або іншою мірою насильства. Отже, держава повинна вдаватись до насильства, щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне) насильство грунтується на законодавстві. Воно необхідне для нормального функціонування усіх державних інститутів, додержання законності. Варто нагадати, що згідно з однією з теорій держава виникла внаслідок насильства — підкорення одного народу іншим. Оскільки держава не тільки надає особі права, а й покладає на неї певні обов'язки, в разі їх невиконання вона вправі обмежити права особи.
Для більшості людей статеве життя є невід'ємною частиною їх буття. При цьому задоволення статевих (сексуальних) потреб людини має біологічний і соціальний аспекти. Право, в тому числі кримінальне, перш за все, має регулювати (охороняти) соціальний аспект статевого життя людини. Водночас, очевидно, в окремих випадках об'єктом правового регулювання (охорони) можуть бути і деякі біологічні (природні) елементи статевого життя, наприклад, статева зрілість. У чинному КК протиправні статеві (сексуальні) посягання передбачені статтями 152-156. Об'єктом цих посягань є права, свободи та інтереси людини в сфері статевого життя.
Юридичні склади всіх статевих злочинів передбачають як обов'язковий елемент потерпілого, виділяючи його за певними властивостями (ознаками) – зокрема, статтю, недосягненням певного віку чи стану, залежністю від суб'єкта злочину. Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).
Об'єктивна сторона юридичних складів статевих злочинів характеризується діянням у формі дії. Суб'єкт статевих злочинів – як правило, спеціальний. Безпосереднім об'єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканість.
Статева свобода в цьому випадку означає право жінки самостійно і вільно обирати час, місце та партнера (партнерів) для природних статевих зносин, а статева недоторканність передбачає абсолютну заборону для кожного чоловіка вступати в природні статеві зносини з особою жіночої статі всупереч її дійсної волі або не беручи до уваги таку волю.
Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 153. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 153, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Цей злочин може виразитися:
1) в неприродних статевих зносинах з жінкою;
2) в мужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму;
3) в лесбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою;
4) в інших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті.
Неприродні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або вчиняються з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст. 153, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.
Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознаками згвалтування і викладені при його характеристиці.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.
Кримінальна відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством, є крайнім засобом примусу, який застосовується за суспільно небезпечні діяння та форми задоволення статевої потреби, або порушення основних принципів статевої моралі. Кримінальне законодавство повинно забороняти будь-яке сексуальне поводження, пов’язане із зазіханням на особистість, з порушенням її законних прав та інтересів, нормального розвитку неповнолітніх.
Юридичний і психологічний аналіз правових норм про відповідальність за статеві злочини та вивчення судової практики боротьби з ними дають підстави для наукової гіпотези про недосконалість законодавчого вирішення питань, пов’язаних із встановленням покарання за ці злочини. Виникає думка, що у законодавця відсутня чітка концепція стосовно вибору міри покарання за статеві злочини, оскільки за абсолютно однакові за ступенем суспільної небезпеки злочини встановлені суттєво різні міри покарання.
Список використаних джерел:
1. Александров Юрій Валер'янович, Дудоров Олександр Олексійович, Клименко Вадим Арсенович, Мельник Микола Іванович, Навроцький В'ячеслав Олександрович. Кримінальне право України: Особлива частина:Підручник / Національна академія внутрішніх справ України ; Київський міжнародний ун-т / Микола Іванович Мельник (ред.), Вадим Арсенович Клименко (ред.). — К. : Юридична думка, 2004. — 655с.
2. Баулін Ю.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Гуторова Н.О., Гродецький Ю.В., Дорош Л.В. Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студ. ВНЗ / В.В. Сташис (ред.), В.Я. Тацій (ред.). — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 622с.
3. Борисов Вячеслав Іванович. Злочини проти волі, честі та гідності особи ; Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості: лекції 6 та 7 навч. дисципліни "Кримінальне право України:Особлива частина" / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. — 32с.
4. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2007.- 197с.
5. Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. – 2007. – № 6. – 173с.
6. Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 2008. - № 2 . - С.58
7. Злочинність в Україні: Стат. зб. / Державний комітет статистики України. - К., 2007. – 129с.
8. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: Юрид. лит., 2005. – 315с.
9. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2006. — 541с.
10. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів.- К., 2008. – 264с.
11. Коржанський М.Й. Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний Вісник України.- 2005. - № 12. –С.51
12. Коржанский Н. Установление вины // Юрид. практика. – 2007. – № 3 (37). – февр. – 97с.
13. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2008 . - №5. - 94с.
14. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К., 2005. — 945с.
15. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2006.- 630с.
16. Кримінальне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2006. — 419с.
17. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2005 / Головний штаб МВС України. - К., 2006. – 55с.
18. Луняк М. Насильство як правова та філософська проблема //Право України. – 2006. - №7 - С. 99
19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон. – 2008. – 1104с.
20. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К., 2008. — С. 766с.
21. Огляд стану по боротьбі зі злочинністю на території України за 2005 рік. - К., 2006. – 155с.
22. Сердюк П.П. Проблема визначення поняття насильства у кримінальному праві // Вісник ЗЮІ. – Запоріжжя, 2005. – № 4. – 416с.
23. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности./ Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 2006. – 313с.
24. Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К., 2007 – 238с.
25. Тітов Микола Микитович, Ляш Андрій Олексійович. Кримінальне право: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна" / А.А. Музика (заг.ред.). — К. : Університет "Україна", 2005. — 544с.
26. Шеремет Антон Петрович. Злочини проти статевої свободи: монографія / Закарпатський держ. ун-т. — Чернівці : Наші книги, 2008. — 216с.
27. Ющик Олена Іванівна, Шевчук Андрій Васильович, Нежурбіда Сергій Ігорович. Кримінальне право України. Особлива частина: Навч.-метод. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2007. — 124с.
[1] Борисов Вячеслав Іванович. Злочини проти волі, честі та гідності особи ; лекції 6 та 7 навч. дисципліни "Кримінальне право України:Особлива частина". — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. — С.12
[2] . Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2006. — С.220
[3] Александров Юрій Валер'янович, Кримінальне право України: Особлива частина:Підручник / Національна академія внутрішніх справ України ; Київський міжнародний ун-т / Микола Іванович Мельник (ред.), Вадим Арсенович Клименко (ред.). — К. : Юридична думка, 2004. — С.310
[4] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. — 2005. -С. 438.
[5] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К., 2005. — С. 439.
[6] Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: Юрид. лит., 2005. – С.107
[7] Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. – 2007. – № 6. – С. 113–115.
[8] Коржанский Н. Установление вины // Юрид. практика. – 2007. – № 3 (37). – февр. – С. 5–6.
[9] Луняк М. Насильство як правова та філософська проблема //Право України. – 2006. - №7 - С. 99
[10] Сердюк П.П. Проблема визначення поняття насильства у кримінальному праві // Вісник ЗЮІ. – Запоріжжя, 2005. – № 4. – С. 228–230.
[11] Злочинність в Україні: Стат. зб. / Державний комітет статистики України. - К., 2007. – С.78-79.
[12] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. —2005 С. 448.
[13] Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. —2005 С. 449.
[14] Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2006.- С.465
[15] Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2006. — С.299
[16] Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2007.- С.98
[17] Кримінальне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2006. — С.316
[18] Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 2008. - № 2 . - С.58
[19] . Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон. – 2008. – С. 614
[20] Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина особлива. - К.: Атіка. - 2007. – С. 230
[21] Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности./ Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 2006. – С. 125
[22] Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К., 2007 – С. 99-100
[23] Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2008 . - №5. - С.41
[24] Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів.- К., 2008. – С.132
[25] Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К., 2007 – С. 101
[26] Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступления против личности./ Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 2006. – С. 130
[27] Огляд стану по боротьбі зі злочинністю на території України за 2005 рік. - К., 2006. – С. 88
[28] Коржанський М. Й.Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний Вісник України.- 2005. - № 12. –С.51
[29] Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2005 / Головний штаб МВС України. - К., 2006. – С.30
[30] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К., 2008. — С. 313.