Дипломная работа: Фінансово-правові засади страхування в Україні

Актуальність теми дослідження. Триває процесс реформування пенсійної системи України, яка складаєтья з трьох рівнів - солідарної, обов’язкової накопичувальної, та недержавного пенсійного страхування. На даний час доволі активно розвивається третій рівень пенсійної системи - недержавне пенсійне страхування, який здійснюється через недержавні пенсійні фонди та строахові компанії зі страхування життя. Цей рівень пенсійної системи характеризується певними особливостями як особливий суб’єкт фінансових правовідносин. Правова природа недержавного пенсійного страхування розкривається через страховий фонд грошових коштів, які формується методом страхування і є грамотним організаційно-правовим вираженням публічних фінансів. В процесі внесення страхових внесків та формування відповідного фонду, виникають відносини, пов’язані з розподілом та перерозподілом коштів відповідного фонду, що виступає предметом регулювання фінансового права. Страхування виступає предметом фінансово-правового регулювання як складова частина категорії фінансів. В недержавному пенсійному страхуванні переплітаються як публічні так і приватні начала, і воно виступає своєрідним прикладом компромісу між державою та індивідом задовольняючи публічні потреби.

Важливим є значення недержавного пенсійного страхування в умовах ринкової економіки. Окрім того, що цей рівень пенсійної системи здатен розв’язувати соціальні проблеми, страхові фонди виступають ще й продуктивною силою, і створюють додаткові фінансові ресурси для держави. Значні кошти інвестуються в економіку за напрямками визначеними кабінетом міністрів України. Страхові фонди представлені великою кількістю різноманітних цінних активів, представлених у різноманітних формах, що ще більше розширює фінансові інструменти інвестування. В розвинених країнах частка ВВП від інвестицій в економіку із фондів недержавного пенсійного страхування є досить вагомою. Таким чином формуються ще й публічні фінанси. Недержавне пенсійне страхування потрібно розглядати як окрему ланку фінансової системи і як окремий інститут фінансового права.

Ступінь наукової розробки проблеми . Питання, пов’язані із віднесенням недержавного пенсійного страхування до інституту фінансового права на даний час залишаються все ще недостатньо дослідженими. Практично в більшій мірі робиться акцент на функціонування цієї системи та на ролі страхування у формуванні фондів коштів недержавного пенсійного страхування. Через визначення ознак, принципів та дослідження правової природи страхування розкривається вся суть недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. В основу даної магістерської роботи були покладені праці таких вчених як К.А. Граве і Л.А. Лунца[1] , В.К. Рейхера[2] , Ю.А. Колесникова[3] , Р.О. Гаврилюк[4] , А.А. Нечай[5] , В. В, Колосюка[6] , А.А. Мамедова[7] , П.С. Пацурківського[8] , В.М. Юраха[9] , та інших. Всі зазначені нами вище, а також чимало інших праць вчених минулого та сучасних розробок науковців, з даної проблеми послужили науково-теоретичною основою даного дослідження.

Об’єктом дослідження в рамках даної магістерської роботи виступають правовідносини, які виникають з приводу врегулювання недержавного пенсійного страхування, та дослідження сутнісного змісту недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права.

Предметом дослідження є норми законодавства, які визначають аспекти страхування, та пенсійного забезпечення, та створення страхових фондів коштів, їх правовий режим, а також дослідження вчених з питань правової природи страхування як категорії фінансів та недержавного пенсійного страхування як інституту фінансової системи держави.

Основною метою дослідження є дослідження на основі врахування досягнень фінансово-правової науки, узагальнення правотворчої та правозастосовчої практики, іноземного досвіду, аналізу наукових праць дослідити суть та природу недержавного пенсійного страхування та системи його врегулювання як в України, так і на прикладі іноземних держав. Відповідно до мети магістерського дослідження автором зроблена спроба вирішити наступні завдання :

дослідити еволюцію пенсійного страхування;

з’ясувати та визначити правову природу пенсійного страхування;

визначити принципи недержавного пенсійного страхування;

визначити особливості недержавного пенсійного страхування як і

інституту фінансового права;

дати власне визначення недержавного пенсійного страхування;

дослідити суб’єктів недержавного пенсійного страхування;

з’ясувати правовий режим фондів коштів недержавного пенсійного

страхування;

дослідити оподаткування та звітність в сфері недержавного пенсійного

страхування;

дослідити зарубіжний досвід функціонування коштів недержавного

пенсійного страхування

страхування пенсійне недержавне україна

Методологічною основою даного дослідження є застосування загальних та спеціальних методів пізнання соціально-правових явищ обраних з врахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Застосовано метод діалектичного матеріалізму, за допомогою якого обґрунтували взаємозв’язок та взаємообумовленість соціальних процесів та явищ, що відбуваються в суспільстві, їх динаміку. В ході дослідження було використано наступні спеціальні методи наукового пізнання: порівняльно-історичний, порівняльний-правовий, формально-догматичний, логічний, системно-структурний, метод тлумачення правових норм.

За допомогою порівняльно-історичного методу ми змогли дослідити еволюцію пенсійного страхування, зародження та розвиток недержавного пенсійного страхування, а також дослідити особливості пенсійного страхування на різних етапах його розвитку.

Шляхом використання формально-догматичного методу було досліджено сутність та принципи недержавного пенсійного страхування, а також особливості недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Цей метод сприяв аналізу законодавства, яким регулюється недержавне пенсійне страхування.

Застосувавши логічний метод вдалось послідовно викласти та узгодити матеріал, сформулювати визначення недержавного пенсійного страхування та дати висновки результатам дослідження, які логічно випливають з викладеного матеріалу даної роботи.

Використання системно-структурного методу допомогло виділити структурні елементи недержавного пенсійного страхування з їх взаємозв’язками, які складають систему недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права.

Порівняльно-правовий метод дослідження сприяв аналізу функціонування недержавного пенсійного страхування в зарубіжних країнах, вивченню позитивного досвіду, та зіставленню законодавства України й інших держав.

Метод тлумачення правових норм було використано, щоб з’ясувати зміст нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини пов’язані з недержавним пенсійним страхуванням.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено спеціальне дослідження теоретико-правових проблем недержавного пенсійного страхування та його еволюцію. Досліджено особливості та правову природу недержавного пенсійного страхування, з’ясовано публічний характер недержавного пенсійного страхування, виведені публічні принципи та наведено власне визначення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Проведено аналіз законодавства, яке регулює недержавне пенсійне страхування, проаналізовані недоліки та висунуто пропозиції щодо змін до законодавства в цій сфері. Здійснено порівняння із особливостями функціонування недержавного пенсійного страхування зарубіжних країн, та висвітлено пропозиції щодо покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні. В результаті дослідження обґрунтовано наступне:

1. Розвиток пенсійного страхування пройшов тривалу еволюцію від примітивних фондів взаємодопомоги до розвиненого фінансово-правового інституту. В процесі розвитку пенсійного страхування основу даного інституту склади фонди страхових коштів, які спрямовувались на задоволення публічних потреб. В Чернівцях на початку ХХ ст. розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя та пенсій "Карпатія", характерною рисою якого було все охоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами. Створення цього товариства сприяло появі В Україні такого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту в нашій державі. На початку ХХ ст. у Львові було створено пенсійний фонд працівників міських електричних закладів, які за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративних пенсійних фондів. Недержавне пенсійне страхування не розвивалось за часів СРСР, а всі дореволюційні страхові організації були ліквідовані. Зі здобуттям незалежності України та прийняттям Законів України "Про страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення" розпочався новий етап розвитку недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні.

2. Недержавне пенсійне страхування має публічний характер і виступає предметом фінансового правового регулювання. Страхування є складовою частиною категорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів, грошовий та перерозподільний характер.

3. Правове регулювання правовідносин у сфері недержавного пенсійного страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання страхового фонду.

4. Аналіз недержавного пенсійного страхування дозволяє виділити публічні принципи недержавного пенсійного страхування, дати власні тлумачення даних принципів і на основі цих принципів з’ясувати публічність та правову природу недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового. В ході дослідження виділено наступні принципи: - принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюванні недержавного пенсійного страхування; - принцип соціальної спрямованості; - принцип гласності, - принцип плановості; - принцип законності.

5. Стосовно визначення правового статусу фондів третього рівня, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фонди формують публічні фінанси. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян. Суб’єкт, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.

6. В ході дослідження було враховано особливості недержавного пенсійного страхування, і на основі цього було наведено власне визначення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Недержавне пенсійне страхування - це складова системи пенсійного страхування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільства у пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески до недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючи при цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплат та задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу.

8. В даній роботі наведені пропозиції змін до законодавства, яким регулюється недержавне пенсійне страхування, стосовно правильного застосування терміну "пенсійне страхування". В законодавстві з питань недержавного пенсійного страхування потрібно вживати термін "страхування", а не "забезпечення".

9. Правовий статус суб’єктів недержавного пенсійного страхування, дозволяє сказати, що недержавні пенсійні фонди та страхові компанії зі страхування життя є вагомими фінансовими інституціями. Страхові компанії зі страхування життя можуть брати участь на етапі накопичення, і виступати рівноцінними учасниками другого рівня пенсійної системи.

10. Недоліками правил розміщення пенсійних активів є неоднакове законодавче регулювання правил розміщення пенсійних активів недержавними пенсійними фондами та страховими компаніями. Внесено пропозицію щодо законодавчого закріплення порядку формування пенсійних активів компаніями зі страхування життя у Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення"

11. Держава стимулює (заохочує) до участі у недержавному пенсійному страхуванні шляхом надання податкових пільг, досліджено види та розміри податкових пільг як для фізичних так і для юридичних осіб.

12. В іноземних країнах недержавне пенсійне страхування відіграє досить важливу роль та місце. На основі дослідження позитивного досвіду внесено пропозиції для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні.

Зазначені найважливіші науково-теоретичні положення, узагальнення, оцінки, висновки, одержані в ході магістерського дослідження, автор виносить на захист.

Структура магістерського дослідження. Робота складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (70 найменувань), загальний обсяг роботи - 130 сторінок.

Розділ І. Еволюція пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні

Обов’язком держави є забезпечення добробуту її громадян та створення суспільного багатства. Для захисту державних та суспільних інтересів надзвичайно важливу роль відграє інститут страхування, як однієї з найдревніших форм суспільних відносин, який покликаний гарантувати захист як суспільних так і державних інтересів.

Людина завжди прагнула власного самозбереження, яке їй може надати держава, тому виникає необхідність зберегти і саму державу. Звідси і витікають глибинні джерела фінансового права, що продукуються первородними інстинктами самозбереженнями індивіда і держави. Маючи природну потребу у функціонуванні держави, індивід приречений утримувати не тільки себе, але й державу, сам розподіляти через відповідні суспільні інститути в необхідних пропорціях створені ним блага між собою і державою. У сучасних умовах цивілізованою формою такого розподілу виступає фінансове право[10] .

Зрозуміло, що індивід може працювати на благо держави доки зможе самостійно сам себе забезпечувати. Тому виникає необхідність утримання даного індивіда коли він через вік чи втрату здоров’я вже не в змозі працювати. В свою чергу держава бере участь у збереженні індивіда, організовує відповідний фінансово-правовий механізм захисту індивідів, основою якого є відповідні грошові фонди та розподіляє дані кошти на потреби індивіда, віддаючи належне за участь індивіда в утриманні держави, здійснюючи публічні видатки. Це й дало поштовх для виділення такого фінансового інституту як пенсійне страхування.

Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основою страхових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічних потреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. В страховій діяльності функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що включає сукупність організаційних форм фінансових відносин, порядок формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страхових фондів, методи їх планування, форми управління фінансами, а також фінансове законодавство у сфері страхування[11] . Тому пенсійне страхування виступає предметом регулювання фінансового права.

Пенсійне страхування пройшло тривалий історичний шлях, від примітивних форм надання пенсійної допомоги та створення малих матеріальних фондів, до виникнення цілісних та багатофункціональних пенсійних систем та формування, розподілу та використання значних грошових фондів, які становлять досить значні фінансові ресурси.

Фонди коштів пенсійного страхування передбачають формування страхових фондів по віку, страхуванні життя та пенсій, втраті працездатності, втраті годувальника, внаслідок захворювання та ін.

В Україні перші згадки про фонди, з яких відшкодовувались збитки завдані життю людини датуються ІХ-X ст. Такі дані збереглися у давньоруських літописах, а також збірнику законів Ярослава Мудрого "Руська правда"[12] .

З виникненням перших руських держав і прийняттям християнства починається і розвиток пенсійного страхування (Х-ХVІІ ст.) - етап церковно-державної благодійності, яка носила обов’язковий характер, про що зазначалось в Церковному уставі 996 р. На благодійність церква виділяла 1/10 частину доходів, які повинні були поступати на соціальну допомогу. Такий характер державна і церковна допомога злегла до кінця ХVII ст [13] . Розвиток і оформлення мір суспільної допомоги в визначену систему державного утримання належить Петру І. Кінцем XVII ст. датуються перші факти появи постійних державних видатків на цілі соціальної допомоги. Соціальна допомога (благодійність) тут виступає в якості видатків держави та церкви.

Важливо відмітити, що якщо в Європі на фоні становлення і розвитку капіталістичних формацій відбувався процес бурхливого розвитку різноманітних установ взаємного і комерційного страхування, то в Російській імперії ідея організованої взаємодопомоги за рахунок коштів населення не знайшла свого вираження. Майже всі європейські держави до XVIII ст. мали достатньо широкі прошарки вільних громадян, отримавших власні трудові чи підприємницькі доходи, які вони старалися зберегти при настанні можливих ризиків. В Російській імперії основна маса населення була закріплена за землевласниками. Таким чином ані християни, ані наймані працівники не мали ані цілі зберегти свої доходи, ані самих доходів, які могли би використовуватись для соціального захисту. Найбільш значимим фактором, що здійснював вплив на положення населення, залишалась державна влада. Тому організація соціальної допомоги закономірно прийняла єдину можливу форму - державного соціального утримання, доповнюваного церковною, монаршою, вельможною благодійністю. Традиційні відносини суспільної взаємодопомоги не получили подальшого розвитку і в умовах необмеженого феодалізму не переросли у фінансові відносини взаємного характеру [14] .

Як бачимо населення не могло в повній мірі застосовувати задля своїх потреб інститут страхування. Лише вельможі могли скористатися послугами іноземних страхових компаній, які, як уже зазначалося досить активно розвивались в європейських країнах.

Вважається, що перший етап організації та становлення державно-правових засад страхування (у тому числі фінансово-правових) починається з 1786 р. Маніфестом Катерини ІІ "Про заснування Державного позичкового банку", яким було встановлено державну монополію на страхову діяльність і почали створюватися державні страхові товариства [15] . Так, маніфестом від 28 червня 1786 р. встановлювалося право позичкового банку здійснювати страхову діяльність. У той же час ст.20 цього маніфесту заборонялося проводити страхування переліченого майна в іноземних страхових компаніях. Цей нормативний акт вводив основний принцип фінансово-правового регулювання страхування, що пов’язаний із вкладенням страхових грошових ресурсів, перш за все в національну економіку. Важливим уявляється створення страхової експедиції, яка була заснована при банку та проіснувала 36 років, що можна вважати початком історії розвитку страхування на території Російської імперії як організаційного та економічного інституту[16] .

З прийняттям даного нормативного акту, відбулося усвідомлення значущості інституту страхування як для суспільних потреб, так і для економіки держави. Виникла необхідність в регулюванні страхових фондів, правильному їх використанні.

У 1827 р. був виданий Царський указ про пенсії. На той час пенсії були досить скромними, і тодішній уряд започаткував створення так званих емертикальних пенсійних кас різними відомствами, в основу формування яких був закладений принцип вислуги років[17] .

В 1835 р. створено Російське товариство застрахованих капіталів і доходів ("Життя"). Воно протягом 20 років володіло монопольним становищем здійснювати операції зі страхування життя. В 70-х рр. ХІХ ст. страхуванням життя починає займатися Петроградське товариство, а у 80-х - товариство "Росія". Варто відзначити, що на території Російської імперії страхуванням життя займалися акціонерні компанії, а взаємних товариств було лише два. Натомість у країнах Європи цим страхуванням у більшості випадків займалися саме товариства взаємного страхування[18] .

Діяльність цих страхових товариств адмініструвалася найвищими посадовими особами держави, які були їх співзасновниками. Основною метою законодавця було не нормативне, у тому числі фінансово-правове регулювання відносин в галузі страхування, а встановлення таких форм адміністративного нагляду та контролю за страховою діяльністю, яке дозволило б державі втручатися в цю діяльність[19] .

У 1885 р. було знято заборону на діяльність в Російській імперії зарубіжних страхових товариств, які спеціалізувалися на різноманітних видах страхування, у тому числі на перестрахуванні. У цей час контроль та нагляд за страховою діяльністю від імені держави здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Встановлювалася плата за отримання дозволу займатися на території Російської імперії страховою діяльністю та обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень від страхових платежів[20] . Це заклало фундамент регламентування резервування коштів страховиком, як матеріальної гарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.

Страхування в Україні розвивалося на теренах Галичини та Буковини. У 1869 р. розпочало здійснювати страхування життя "Краківське товариство взаємного страхування", яке називалось "Флоріанкою", охоплювало територію Галичини, Буковини та планувало поширити свою діяльність на територію Волині, Поділля та центральної України. В 1891 р. у Львові було створено перше на західних землях України страхове товариство "Дністер", яке стало вагомою фінансовою інстанцією не тільки Галичини, а й усієї Австро-Угорської імперії[21] .

У дореволюційні роки одним із важливіших центрів страхування в Україні була Одеса. Тут функціонували самостійні страхові товариства, а також філії провідних страхових компаній Петербурга та Москви, а також іноземних страховиків, діяльність яких, як уже зазначалося була дозволена з 1885р. В 1899 р. було створено "Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їхніми робітниками і службовцями"[22] .

На початку ХХ ст. в Україні було зроблено спробу створити страхове товариство "Любов", яке основною спеціалізацією мало страхувати пенсії на випадок удівства та допомоги на випадок сирітства. Товариство так і не розпочало свою діяльність через недостатню кількість охочих застрахуватись. З часом професор Чернівецького університету Стефан Смаль-Стоцький зробив спробу знову створити страхове товариство такого типу як попереднє (товариство "Любов"). Його спроба виявилася вдалою і 1911р. в Чернівцях розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя та пенсій "Карпатія". Згодом головний офіс із несприятливими політичними та господарськими обставинами було перенесено до Львова. Характерною рисою діяльності Товариства взаємного страхування життя і пенсій "Карпатія" було все охоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами[23] . Створення товариства взаємного страхування "Карпатія", а саме головних напрямків його діяльності - страхування життя та пенсій, сприяло появі в Україні такого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту в нашій державі.

Як бачимо на території України були поширені як національні так і іноземні страхові товариства, діяльність яких вливала по різному впливала на розвиток страхової справи та страхових відносин.

Ці відносини у той час потребували розвинутого страхового законодавства, у тому числі у сфері фінансово-правового регулювання страхування. Основу фінансово-правового регулювання функціонування страхових структур складала саме фінансова сторона їх діяльності. Перш за все це стосувалося своєчасності та правильності сплати податків державну казну. Можливим уявляється встановлення обов’язкової публічної звітності страхових структур по визначеній схемі: річний баланс по розділам, стан рахунків, статистичні відомості. За необхідності орган страхового нагляду міг призначити планові та позапланові ревізії фінансової та оперативно-технічної діяльності страхових структур. При цьому перевірялися збереженість грошових коштів, ведення каси, форм та методи відшкодування резервних фондів, правильність відрахувань в резервні та запасні фонди. Страховий комітет, що входив до складу Міністерства внутрішніх справ, діючи в межах циркулярів цього відомства, контролював й інші правові аспекти товариств, законність полісних умов з точки зору відповідальності їх нормам права. Фінансування видатків на утримання апарату державного страхового нагляду здійснювалося за рахунок казни шляхом перерозподілу особливого страхового збору із загальної суми страхових платежів, що надійшли к всі страхові товариства у звітному році[24] . Держава встановила обумовлені межі страхової діяльності, забезпечила гарантійні резерви страховиків, та налагодила потрібний контроль над страховими товариствами.

В 1905 р. був прийнятий закон, який надавав право державним ощадним касам заключати договори страхування життя Згідно з цим законом договори страхування життя могли укладати без попереднього медичного огляду. При цьому початкова страхова сума складала 25 рублів. Страхові виплати по цих договорах здійснювались з відстрочкою на 5-7 років. В якості офіційної цілі страхування життя через державні ощадні каси з невеликими страховими сумами було притягнення до страхування широких прошарків населення. Для організації і контролю державного особистого страхування через систему ощадних кас було створено Управління державних ощадних кас, що складалося із сітки ощадних кас, розділених на дванадцять районів, кожний район очолював інспектор державних ощадних кас та із центральної страхової канцелярії на правах самостійного відділу для координації діяльності інспекторів Управління[25] .

Ця форма страхування дістала подальший розвиток, коли 1914 р. було закріплено "Положення про страхування доходів і капіталів в Державних ощадних касах"[26] .

Крім державних ощадних кас страхування життя здійснювали пенсійні каси при міських і земських установах[27] , а також пенсійні каси для залізо дорожніх службовців[28] .

На початку ХХ ст. у Львові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійний фонд працівників міських електричних закладів у Львові. Право на вступ до Пенсійного фонду працівників міських електричних закладів мали усі працівники, хто платив внески до фонду, пройшов військову службу, не належав до інших фондів і вік при вступі до фонду не перевищував 40 років. Відповідно до статут формування Пенсійного фонду працівників міських електричних закладів у Львові (один з останніх затверджено 1924 р.) проводилося за рахунок: майна попереднього пенсійного фонду; внесків членів пенсійного фонду (вступні та щомісячні); щомісячні дотації міських чи районних електричних закладів; інших доходів фонду (пожертви, штрафи та пені, відсотки від майна) [29] . З цього можна зробити висновок, що пенсійне страхування є комплексним фінансовим інститутом, включає умови формування грошових фондів, регулює умови вступу у фінансові правовідносини і має розподільчий та перерозподільний характер. Функціонування у Львові пенсійних фондів працівників міських електричних закладів є прикладом грамотного розвитку недержавного пенсійного страхування на території України. Ці фонди за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративних пенсійних фондів.

До 1913 р. в російській імперії була сформована стабільна фінансова система, в які страхування відігравало значну роль. Після проведення наприкінці ХІХ ст. С.Ю. Вітте грошової реформи, були встановлений золотий монометалізм та вільна конвертація карбованця, що сприяло розвитку страхування. Поширеною була практика внесення коштів у державні цінні папери та державні займи[30] . З початку ХХ ст. і до 1917 р. тривав період формування джерел права, і активізувалась законотворчість, у тому числі було зроблено спроби (наприклад, у 1879, 1903 і 1906 рр.) кодифікувати страхове право, які закінчилися на рівні опублікованих проектів. Важливу роль в регулюванні, к тому числі фінансово-правовому, відносин страхування відіграють статути страхових акціонерних товариств. Адже з часів царської Росії затвердження цих статутів здійснювалося безпосередньо імператором. Відповідно, судова практика в цей період визнавала за статутами акціонерних товариств силу законів. Таким чином, при судовому розгляді спору умови страхування оцінювалися судом не як умови договору, а як урядові установи, що мали силу спеціального закону, тобто статути страхових товариств та їх полісні умови були одними з джерел права, якими регулювалися правовідносини, у тому числі й фінансово-правові[31] .

З утворенням Радянського Союзу господарське життя країн, що увійшли до його складу змінилося. Запанувала державна власність і централізм, встановився контроль над засобами виробництва, ресурси направлялися у пріоритетні галузі, розроблялися п’ятирічні плани господарства, відхилення від яких було неможливим, зазнала змін фінансова система. За таких умов почала формуватися система державного страхування, було створено відповідний державний орган - Головне управління державного страхування, яке через свої республіканські і місцеві органи здійснювало функцію страхування[32] .

Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувався ліквідацією дореволюційних кредитних установ, а його найбільш значимим актом став Декрет ЦВК 1917 р. "Про націоналізацію банків", відповідно банківська справа була оголошена монополією держави, а активи та пасиви всіх акціонерних банків та банківських контор були передані Державному банку. На черзі стояла націоналізація страхової справи. В.І. Ленін 1918 р. підписав Декрет "Про встановлення державного контролю над всіма видами страхування, окрім соціального" Публічно-правове регулювання страхової справи з боку держави здійснювала Рада у справах страхування з виконавчим органом - Комісаріатом у справах страхування, що призначався Раднаркомом. Організаційна перебудова страхової справи на цьому етапі характеризувалася, з одного боку, збереженням засад страхування, що склалися в період царської Росії, з іншого - Введенням жорсткого контролю над прибутками у страховому сегменті економіки, що виражалося перш за все у фінансово-правовому регулюванні прогресивного оподаткування прибутків від страхових операцій, повнотою та своєчасністю сплати податків, перевіркою бухгалтерської звітності страхових товариств. При цьому, згідно з Декретом від 1918 р. усі дивіденди акціонерів та пайовиків, нараховані за 1917 р., були конфісковані в казну держави[33] .

В 1919 р. було прийнято Декрет "Про об’єднання ощадних кас з Народним банком", у центральному управлінні якого були створені 2 відділи, в тому числі відділ страхування життя, який мав керувати страховими операціями колишніх ощадних кас і ліквідувати операції зі страхування життя приватних страхових товариств. Відповідно до Декрету "Про анулювання договорів зі страхування життя" 1919 р. усі види страхування життя було відмінено. А згодом було відмінено страхування капіталів та прибутків, а страхові внески на дані види страхування перерахували до казни[34] .

Настав період суворого етатизму у страховій та фінансовій сфері. Жорсткий державний контроль, некомпетентність посадових осіб, надто агресивне ставлення до страхування призвели до значних потрясінь у цій сфері, руйнувалися багаторічні надбання страхової діяльності. Види страхування які діяли раніше почали впроваджувати наново.

Із прийняттям Конституції СРСР 1924 р. відбулися зміни і у страхуванні. 1925 р. ЦВК і РНК СРСР затвердили Положення про державне страхування СРСР, в якому було вказано, що всі види страхування є державною монополією СРСР, а органи Держстраху мають виключне право на проведення цих операцій.

У 1924 р. почали проводитися операції з особистого страхування. Першим видом особистого страхування було змішане страхування на випадок дожиття до певного віку (пенсійне страхування) і на випадок смерті застрахованого швидше досягнення ним цього віку.

У 1927 р. Держстрах розпочав новий вид спрощеного страхування життя, яке отримало назву селянського страхування життя.

До 1929 р. страхування на випадок похилого віку та старості не включалося до сфери соціального страхування. А законодавче закріплення пенсійного віку - для жінок 55 років і 60 років для чоловіків відбулося лише в 1932 році.

У 1956 р. було прийнято Закон "Про державні пенсії", а також було відділено поняття держаних пенсій від соціального страхування, пенсії розмежовувались як частина державного бюджету, а соціальне страхування мало податкову природу, і називалось страховим збором[35] . 1958 р. центральним апаратом Міністерства фінансів СРСР було організовано Відділ державного страхування. Пенсії формувались централізовано відповідно до вищезазначеного закону, а виплата пенсій гарантувала держава із числа бюджетних коштів фонду державного соціального страхування.

Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалось сплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Була прийнята Постанова "Про сплату робітниками і службовцями страхових внесків по угодах особистого страхування шляхом безготівкових розрахунків". Вже в 1970 р. із зібраних з особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Також були введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвитку фінансової системи.! 968 р. було запроваджено страхування дітей, яке дозволяло батькам створити необхідні заощадження, які будуть виплачені дитині у віці 18 років. У 1974 р. цим страхуванням було укладено 6 млн. угод У 1974 р. було введено весільне страхування (страхування до вступу в шлюб), яке поєднувало змішане страхування життя та страхування дітей[36] . Дістав початок різноплановий рух фінансових ресурсів, який проводився як у готівковій так і у безготівковій формах. Держава почала отримати величезну кількість страхових платежів, і давало змогу збільшувати її фінансові активи.

Пізніше було створено єдину пенсійну систему, з прийняттям Закону "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", внаслідок чого кошти на пенсії виділялися вже не з державного бюджету, а було створено Пенсійний фонд, до якого почали відраховувати кошти підприємства, організації та безпосередньо громадяни, кількість сплачених коштів якими записували у трудову книжку.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України виникла потреба у прийнятті нового страхового законодавства, та ведення пенсійної політики. Загалом були запозичені ті фінансові-правові інститути, які застосовувались раніше. Почали з’являтися багато комерційних страхових компаній, які ще не були достатньо надійними, тому держава повинна була зберегти монополію щодо пенсійного страхування, щоб надати гарантію збереження пенсійних заощаджень.5 листопада 1991 р. був прийнятий Закон України "Про пенсійне забезпечення", який і став основою регулювання пенсійного страхування в незалежній Україні. Цього ж дня було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру, а кошти фонду включались до державного бюджету.

Був потрібний державний контроль за страховою діяльністю, і 1993 р. був створений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який координувався Кабінетом Міністрів України через Міністерство фінансів України.

У 1992 р. була створена Ліга страхових організацій України, як добровільне об’єднання страхових організацій задля організації та розвитку страхового ринку України, а 1996 р. було прийнято Закон України "Про страхування"[37] , яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійного страхування страховими компаніями зі страхування життя.

Пізніше, у 2001р. Пенсійний Фонд України було переформовано у державний позабюджетний фонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляції та використання коштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокрема загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Правовий статус фондів визначають відповідні положення. До державних цільових позабюджетних фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття тощо Державні позабюджетні фонди у визначеному законодавством порядку звітують перед Держказначейством України[38] . В 2003 році відбулися подальші зміни щодо пенсійного реформування в Україні. Було прийнято Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"[39] , та Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[40] , що вступили в дію 2004 р. Настав новий етап розвитку інституту недержавного пенсійного страхування . Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійного страхування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестування страхових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземних так і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а також велика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які стали вагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. Також схвалені концепції проведення пенсійної реформи. У 2005 р. було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів "Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи"[41] , а в 2009 р. було схвалено "Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи", яка передбачається реалізувати протягом 2010-2017 років[42] .

Висновки до розділу

1. З самого початку зародження пенсійного страхування фонди грошових коштів були і залишаються його основою. Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основою страхових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічних потреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. Фонди коштів пенсійного страхування відображають сукупність форм фінансових ресурсів, а також порядок формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страхових фондів, методи їх планування, форми управління даними фінансами, фінансовий контроль, а також фінансове законодавство у сфері страхування. Тому пенсійне страхування виступає предметом регулювання фінансового права.

2. Розвиток пенсійного страхування характеризується в період Царської Росії монополізмом страхових товариств які були імперською власністю. Згодом було знято заборону на діяльність в Російській імперії зарубіжних страхових товариств. Контроль та нагляд за страховою діяльністю від імені держави здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Встановлювалася плата за отримання дозволу займатися на території Російської імперії страховою діяльністю та обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень від страхових платежів. Це заклало фундамент резервування коштів страховими організаціями, як матеріальної гарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.

3. В кінці ХІХ, на початку ХХ ст. на території Західної України активно працювали іноземні страхові товариства. Страхове товариство "Дністер" стало вагомою фінансовою інстанцією не тільки Галичини, а й усієї Австро-Угорської імперії. В Чернівцях розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя та пенсій "Карпатія", характерною рисою якого було всеохоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами. Створення цього товариства сприяло появі В Україні такого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту в нашій державі.

4. На початку ХХ ст. у Львові функціонувала низка пенсійних фондів. Одним з яскравих прикладів був Пенсійний фонд працівників міських електричних закладів у Львові. Функціонування цього пенсійного фонду є прикладом грамотного розвитку недержавного пенсійного страхування на території України. Ці фонди за своєю суттю слід відносити до сучасних недержавний корпоративних пенсійних фондів.

5. Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувався повним домінуванням держави у фінансовому праві. Відбувається ліквідацією дореволюційних кредитних установ, а його найбільш значимим актом став Декрет ЦВК 1917 р. "Про націоналізацію банків", відповідно банківська справа була оголошена монополією держави, а активи та пасиви всіх акціонерних банків та банківських контор були передані Державному банку. Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалось сплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Вже в 1970 р. із зібраних з особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Також були введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвитку фінансової системи.

6. В 1991 р. був прийнятий Закон України "Про пенсійне забезпечення", який і став основою регулювання пенсійного страхування в незалежній Україні. Цього ж дня було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру, а кошти фонду включались до державного бюджету. Пізніше, у 2001р. Пенсійний Фонд України було переформовано у державний позабюджетний фонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляції та використання коштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокрема загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

7. Відбулися подальші зміни щодо пенсійного реформування в Україні. В 1996 р. було прийнято Закон України "Про страхування", яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійного страхування страховими компаніями зі страхування життя. У 2003 році було прийнято Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", що вступили в дію 2004 р. Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійного страхування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестування страхових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземних так і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а також велика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які стали вагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. В Україні настав новий період розвитку інституту недержавного пенсійного страхування.

Розділ ІІ. Поняття та правова природа недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права

Інститут страхування, як уже було зазначено у попередньому розділі, завжди відігравав важливу роль як для самої держави так і для людей. Пенсійне страхування допомагало державі розв’язувати проблему фінансового захисту громадян, та вирішувати різні соціальні труднощі. Протягом тривалого історичного розвитку даний вид страхування змінював різні організаційно правові форми, та по-різному змінювався і правовий режим фондів коштів пенсійного страхування та їхня роль у фінансовій системі держави.

В науковій літературі часто ведуться дискусії стосовно визначення правової природи страхування. Юридична наука поділяє правове поле страхування з позицій цивільного та фінансового права. Якщо цивілістика акцентує увагу здебільшого на договірних умовах страхування, та на комерційній складові діяльності страхових товариств (як сфера господарського права), то фінансове право регулює більш важливіші питання, пов’язані із порядком формування, розподілом та використанням страхових фондів, встановленні правил та стандартів для здійснення страхової діяльності, оподаткування страховиків, інвестування в економіку держави значних фінансових ресурсів, постійний рух яких виникає в сфері страхування.

Для визначення правової природи недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права, визначимо фінансово-правову сторону страхування та з’ясуємо його публічний характер.

Щодо природи самого страхування досі не існує єдиної позиції. З початку ХХ ст. науковці намагаються зрозуміти його складну суть. Тлумачать страхування з економічного, фінансового, соціального, юридичного, соціологічного, математичного, географічного, інформаційного та інших поглядів[43] .

З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собою одну з найдавніших категорій суспільних відносин. При цьому необхідно відзначити, що страхування - це економічна категорія, так як об’єктом страхування завжди виступає майновий інтерес. Мета страхування - захист майнових інтересів. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано у чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є фінансовими ресурсами для страхових виплат[44] . Оскільки страхування є економічною категорією, то в силу цього, страхування є складовою частиною ще однієї економічної категорії - фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів. Перша ознака - це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами. Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхування лежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів - це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчий характер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподіл ризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо, пов’язані з рухом грошової форми вартості[45] .

Фінансова сторона при страхування наявна і при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі, що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу та перерозподілу грошових фондів та накопичень.

Визначення страхування як сукупності особливих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду, за рахунок грошових внесків до нього, подальше відшкодування збитків та надання грошової допомоги розкриває суть страхування як економічної категорії. Як зазначає В.М. Юрах, - характеризуючи страхування важко об’єднати в єдине формулювання всі його ознаки, тому піддаючи аналізу цю інституцію, треба усвідомлювати багатоаспектність та системність цього явища[46] . Розкривати потрібно і внутрішні взаємозв’язки, що притаманні страховим правовідносинам.

Для фактичного здійснення страхування, та виникнення економічних відносин дані відносини при їх практичній реалізації повинні приймати юридичну форму. Всі правовідносини, пов’язані зі здійсненням страхування, можна поділити на дві великі групи: перша - це правовідносини, що виникають конкретно при страхуванні, тобто процес формування і використання страхового фонду, і, по-друге, правовідносини, які виникають у зв’язку з організацією страхової справи, тобто діяльністю страховиків, їхніх взаємовідносинах з банками, бюджетом, органами державного управління[47] .

Як бачимо економічну сутність страхування, не можливо дослідити, не застосовуючи правові категорії. Економічні відносини приймають правову форму, внаслідок чого дістають належне підґрунтя для правильної реалізації. Як економічні так і юридичний зміст страхування дістають ознаку подібності та взаємозв’язку, що обумовлено фінансовою стороною.

Таким чином, відмітивши той факт, що страхування як економічна категорія є складовою частиною категорії фінансів, і те, що категорії страхування належать всі ознаки фінансів, а саме: грошовий і перерозподільний характер, можна сказати, що страхування є предмет саме фінансово-правового регулювання як складова частина категорії фінансів[48] .

Тому, страхування завжди виступає предметом фінансового правового регулювання, незалежно, чи це: страхування життя, пенсійне, соціальне, ризикове, майнове страхування, страхування банківський вкладів, капіталів, перестрахування, яке виникає або у обов’язковій або у добровільній формі. Незалежно від виду та форми страхування створюється страховий фонд, основою якого є матеріальна (фінансова) складова.

Досліджуючи правову природу страхування, найбільш прискіпливому аналізу піддається саме страховий фонд, матеріальна основа страхування, грамотне організаційно-правове вираження публічних фінансів.

Термін "фонд" (франц. foud від лат. foundus) дослівно означає основу. Фонд - це динамічно-cтатичний запас благ, що виступає як основний фактор створення нових благ, в процесі мікро і макроекономічного виробництва. Загальне розуміння страхового фонду витікає із поглядів К. Маркса, на яких і формувались дослідження більшості сучасних дослідників теоретичних проблем страхування. В праці "Критика Готской программы" К. Маркс, аналізуючи схему сукупного суспільного продукту в натуральній формі, відзначав в якості його обов’язкового елементу "резервний чи страховий фонд, для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і т.д. "[49] . Із наведеного визначення К. Маркса зовсім не випливає, що резервні і страхові фонди це одне і те ж. В даному визначенні мова йде саме про різні фонди: страхові, резервні та інші фонди, кожен із яких формується в залежності зі своїми цілями. Спроба розширеного розуміння страхового фонду, в який закладаються всі необхідні державні та суспільні витрати, також приводить до розпливчастого розуміння цієї важливої категорії страхування. Так поняття "резерв" (від франц. reserve) означає запас, характеризує кількість товарної маси, призначеної для її використання в непередбачуваних ситуаціях, які не передбачали використання запасів. Необхідно відзначити, що на практиці під даним поняттям "страхові резерви" розуміють страхові резервні фонди страхових організацій, які формуються з страхових внесків для забезпечення виконання прийнятих страхових зобов’язань. Розглядаючи страховий фонд як об’єм фінансових ресурсів, необхідних страховій організації для виконання страхових зобов’язань, можна констатувати в даному випадку однозначність понять "страхові резерви" і "страхові резервні фонди" страхових компаній[50] .

Потрібно зазначити, що при недержавному пенсійному забезпеченні створення резервних фондів є обов’язковим задля формування гарантій виконання суб’єктом недержавного забезпечення своїх зобов’язань.

Основа страхового фонду та страхового резерву складається з матеріальних благ, а точніше фінансових ресурсів, які формуються у визначеному порядку.

Як показав історичний досвід, форми формування страхового фонду можуть бути різними. Сформувались три форми формування страхового фонду - самострахування, централізована форма і власне страхування. Кожна з цих форм в умовах різних суспільних формацій має неоднакове значення як по об’єму своєї дії, так і по своїй соціальній спрямованості[51] . Може бути сформований страховий фонд в залежності від різноплановість суспільних відносин

Найбільш ґрунтовно визначив форми організації страхового фонду Рейхер. Перша форма полягає в тому, що страховий фонд організовується в рамках окремо взятого підприємства або господарства: так зване "самострахування". Це децентралізована форма організації страхового фонду: фін формується і використовується окремими організаціями, незалежними одна від одної, кожною у себе і для себе. Друга форма організації страхового фонду на противагу першій - строго централізована, яка передбачає створення с страхового фонду в централізованому порядку, а саме з централізованих (загальнодержавних і місцевих) ресурсів, а не на основі внесків окремих господарств. На відміну від самострахування обов’язок відшкодування лежить на окремому господарстві, при централізованій формі відбувається перерозподіл між багатьма господарствами. Найбільш важливішою є третя форма. Тут страховий фонд централізований в спеціальних страхових організаціях, але створюється в децентралізованому порядку. Формування страхового фонду відбувається не "зверху", не шляхом безпосереднього виділення його із централізованих загальнодержавних ресурсів, а "знизу", шляхом притоку спеціальних внесків, що надходять на формування даного фонду від відповідних підприємств, господарств, організацій[52] .

На основі даних форм можна зрозуміти спосіб організації страхового фонду та його фінансову основу.

На думку А.А. Мамедова в умовах розвитку багатовекторної економіки держави відбулася відповідна трансформація форм організації страхового фонду. Поняття страхового фонду включає в себе: державні фонди, на випадок надзвичайних ситуацій, страхові фонди страхових компаній, соціальні державні позабюджетні фонди, резервні фонди суб’єктів господарської діяльності і громадян на випадок непередбачуваних, неблагополучних ситуацій[53] .

З розвитком така сама трансформація відбулася і в пенсійному страхуванні, поряд із централізованим державним пенсійним страхуванням виникла інша форма - недержавне пенсійне страхування, якому притаманні фінансово-правові засади формування страхових фондів.

За допомогою методу страхування формуються відповідні страхові фонди. По-перше, фонди страхових приватних компаній, діяльність яких регламентована Законом України "Про страхування" від 7.03.1996 р. [54] . На підставі цього, базового у галузі страхування нормативно-правового акту страхові компанії можуть створювати різноманітні фонди, які спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків. Так, згідно ст.30 даного Закону, страховики зобов’язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1) наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2) створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3) перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

По-друге, страховим методом формуються цільові фонди державного обов’язкового страхування. Фонди державного обов’язкового страхування за своєю суттю мають ту саму природу, що й фонди звичайних страхових організацій, оскільки створюються для захисту майнових та особистих інтересів учасників цих фондів. Але, загальний, обов’язковий та державно регулюючий характер цих фондів надає певних особливостей у їх організацію, функції та умови формування. Специфіка фондів обов’язкового державного страхування полягає к тристоронніх відносинах з їх формування між робітниками, роботодавцями та державою. Основна економічна роль фондів обов’язкового державного страхування полягає у зборі та акумуляції тих коштів, які держава зобов’язує громадян, господарюючих суб’єктів та органи державної влади спрямовувати на страховий захист[55] .

Ті ж самі принципи формування страхових фондів притаманні і для суб’єктів недержавного пенсійного страхування. Збоку держави встановлюється вимоги щодо методів формування фондів, щодо формування резервів, задля забезпечення гарантій виконання зобов’язань, принципи подальшого функціонування.

Страхові відносини є багатоманітними, в силу чого вони регулюються не тільки нормами фінансового права, але і нормами цивільного, адміністративного, конституційного права. В силу цього виникає питання, чому ми відносимо страхування до інституту фінансового права. Тут необхідно звернути увагу ще на дві ознаки страхових відносин. Перша ознака (характеристика) страхових відносин полягає в тому, що держава своєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти (в тому числі і цивільного права) вступають у взаємовідносини між собою по причині страхування;

Друга ознака (характеристика) полягає в їх публічному характері, який проявляється, як мінімум, в двох моментах: по-перше, сила страхування полягає у його публічному значенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобального масштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію); по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховиком страхові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет, за рахунок цих засобів і фондів не можуть сплачуватися штрафні санкції, податки, погашатися господарські потреби страховика. Вищевикладене дає змогу стверджувати, що, навіть вступаючи у приватно-правові, цивільно-правові відносини, сторони обмежені строго визначеними рамками, які вже задані самою специфікою діяльності страховика, яка полягає у формуванні страхових резервних фондів[56] .

Вступаючи у страхові правовідносини, укладаючи у добровільній формі угоду зі страховиком чи роблячи внески в обов’язковій формі суб’єкти страхових правовідносин діють в межах закону, який регулює дану сферу суспільних відносин, і незважаючи на суворий характер надає суб’єктам право вчиняти суб’єктивні дії. Із самого закону, а саме переліку як обов’язкових так і добровільних видів страхування виникає можливість ними скористатися задля власних ж потреб, а також узаконити конкретний вид страхування який санкціонується державою у договірний спосіб (з державною чи комерційною страховою організацією). Тому, багато науковців характеризують страхування як комплексну галузь права, приписуючи приватні та публічні начала, і пропонують підходити до розуміння страхування в комплексі.

Безумовно, відносини, які виникають в області обов’язкового страхування, при ліцензуванні страхової діяльності, відносини з приводу формування, розміщення і використання страхових резервних фондів, - всі ці відносини строго регламентовані державою. Тут немає тієї диспозитивності, тієї свободи вибору яка притаманна цивільно-правовим, приватно-правовим відносинам. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Тому правове регулювання страхової діяльності як господарської діяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання[57] . Фінансове законодавство регулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.

Однак, виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, не є результатом діяльності держави, її волевиявлення. Фінанси - об’єктивна необхідність, оскільки обумовлені потреби суспільного розвитку. Держава ж може лише враховувати об’єктивну необхідність фінансових відносин і на цій основі, шляхом видання нормативних актів, встановлювати різні форми їх використання. Більше того, конкретні види фінансових відносин, форми організації їх також визначені умовами розвитку економіки. Звичайно, держава своєю діяльністю може активно впливати на фінансові відносини, але вона ні в якій мірі не може вплинути на їх існування, якщо відсутні відповідні об’єктивні передумови. Діалектика взаємозв’язків між базисом і надбудовою полягає в тому, що тільки соціальні та економічні причини породжують необхідність виникнення нових відносин, а держава лише сприймає це "суспільне замовлення" і реалізує його за допомогою відповідних нормативно-правових актів, в результаті чого фінансові відносини приймають форму правовідносин[58] .

В силу суспільної необхідності відбулася поява і недержавного пенсійного страхування, а також виникли підстави законодавчого регулювання даних відносин та визначення місця і ролі у фінансовій системі.

Передумовами виникнення страхування, в тому числі і пенсійного є страховий інтерес та страховий ризик. Як зазначають К.А. Граве і Л.А. Лунц, - страховий інтерес одна з необхідних передумов виникнення та існування страхових правовідносин[59] . Інтерес полягає у користі яку може отримати страхувальник за рахунок страхового фонду. При пенсійному страхуванні інтересом виступатиме виплата пенсій. Під страховим ризиком розуміється визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ймовірності і випадковості настання Страховий інтерес багато в чому залежить від наслідків ризику, а страхові правовідносини не можуть виникати при відсутності страхового інтересу[60] . Таким чином при пенсійному страхуванні страховим інтересом вважається бажання отримання в майбутньому виплат із пенсійних фондів, а під страховим ризиком можливість залишитися без фінансового забезпечення при настанні пенсійного віку чи втраті працездатності.

Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну[61] .

Розподільча (попереджувальна) функція дає змогу здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, здійснювати в даному процесі операції з державними цінними паперами.

Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати внаслідок страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму. При пенсійному страхуванні відновлює право на отримання фінансів при настанні пенсійного віку тощо.

Контрольна функція сприяє надходженню коштів страхового фонду на чітко зазначені цілі, в певних випадках і певному колу суб’єктів. Тому досить важливе значення має фінансовий контроль за цільовим використанням фінансів.

Ощадна функція забезпечує акумулювання грошових коштів за їх цільовим призначенням. Призначенням пенсійних внесків є формування пенсійного фонду, при недержавному пенсійному страхуванні накопичення даних внесків з їх подальшим інвестуванням.

В.В. Шахов зазначає, що акумуляція грошових коштів у страхуванні здійснюється не тільки з метою заощадження (накопичення), як це відбувається у випадках прийому вкладів, наприклад, кредитними установами. Страхування в собі несе ощадно-ризикову основу. Через цю функцію вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські та інші комерційні структури, вклади грошових коштів в нерухомість, придбання цінних паперів тощо[62] .

Фінансово-правовий принцип адекватного правового регулювання різноманітних і швидкозмінних фінансових відносин в сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого виду страхового фонду[63] .

Потрібно відзначити, що формування страхових фондів відзначається динамічністю, а це потребує швидкого перерозподілу фінансових ресурсів.

Формування страхових фондів, розподіл і використання фінансових ресурсів слід розуміти і як частину системи фінансів, нерозривно пов’язану з іншими формами акумуляції і витрачання фінансових ресурсів в суспільстві. Як відмічає Грачова: "Як складова фінансової системи фонди страхування взаємодіють з іншими складовими системи, і головним чином, із бюджетною системою"[64] .

Фінансові форми та методи концентрації частини національного доходу в руках держави, його розподілу та використання зумовлюють існування різних сфер фінансових відносин, які в сукупності утворюють фінансову систему[65] .

Сучасне суспільство бурхливо розвивається, відбуваються зміни в економічних і фінансових відносинах, з’являються нові суб’єкти господарювання та нові фінансові інституції (організації), які активно виступають на ринку фінансових послуг, забезпечують обіг фінансових ресурсів. Природно, що це відбувається і на предметі правового регулювання[66] . Свідченням цього є поява інституту недержавного пенсійного страхування.

В сучасних економічних умовах змінюється зміст та мета фінансової діяльності держави. Сьогодні держава, формуючи відповідні фонди, навіть шляхом делегування цих функцій недержавним суб’єктам, повинна виконувати низку соціальних завдань. Страхування якраз і постає елементом фінансової системи, за рахунок якого виконуються зазначені соціально значимі функції держави[67] .

Страхові фонди виступають своєрідною продуктивною силою, і створюють додаткові фінансові ресурси для держави. Як зазначає П.С. Пацурківський, - страхування полягає у розвитку продуктивних сил країни, створенні ринкових умов економіки, забезпечення високої якості життя широких верств населення[68] .

Зазначена мета може бути досягнута державою при здійсненні нею дій у такому напрямку фінансової діяльності, як розподіл та перерозподіл коштів, акумульованих у конкретних фондах. Загальний характер фінансової діяльності викликає до життя необхідність перерозподілу коштів в окремих фондах. Крім того, страхування виконує важливі функції в державі, звільняючи тим самим бюджет від значного навантаження. І хоча на сьогодні обсяги страхового забезпечення в частині відповідного формування коштів фондів по відношенню до грошових ресурсів соціальних фондів держави є незначними, перспективи цієї сфери у фінансовій системі країни необмежені. Вищенаведене дозволяє, по іншому, на відміну від регулювання централізованих фондів, де держава є їх повноправним господарем, з інших позицій поглянути на роль держави та державний вплив в умовах ринкової економіки на формування, перерозподіл та використання децентралізованих страхових резервних фондів страхових організацій. Держава за допомогою публічно-правового регулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[69] .

Тому особливою увагу потрібно надавати страхуванню, як засобу для реалізації публічних потреб. Недержавне пенсійне страхування виступає важливим засобом за допомогою якого можна задовільнити публічні інтереси Варто виділити таку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.

Оскільки страхові фонди є складовою фінансової системи то їх можна віднести до сфери публічних фінансів.

До правових ознак "публічності" в суспільних явищах модна віднести:

1) право власності на об’єкт дослідження: державна власність або власність комуни,

2) мету використання об’єкта дослідження: чи використовується він в інтересах всього людства, всієї держави, всієї нації, всієї комуни, або усього об’єднання людей, що не створене за класовим принципом[70] .

Довгий час про "публічність" у фінансовому праві не говорили, що суперечило радянським стереотипам. За часів СРСР в результаті майже повної націоналізації економіки, знищення приватної власності у виробничій сфері та тотального панування суспільної власності на засоби виробництва сталася ще одна трансформація поняття “публічного”, а саме - відбулася поступова підміна терміна “публічне" на термін “державне”. Це означало повне витіснення всіх можливих різновидів “публічного" лише одним видом “публічного”, а саме - “державним”[71] . Держава володіла монопольним становищем у фінансових правовідносинах.

Потрібно зазначити що в силу розвитку суспільства змінюється і підхід до розуміння "публічності", що зумовлено правовими, економічними та соціальними чинниками. В суспільних відносинах перетинаються як публічні так і приватні начала. Відбулась певна трансформація стосовно суворої визначеності публічних потреб. Під публічними потребами слід розуміти потреби як держави так і суспільства. Для розмежування слід застосовувати категорію інтересу, і чітко розмежовувати суто державні та індивідуальні потреби.

П.М. Годме розмежовуючи державних фінанси від приватних фінансів зазначає, що приватні інтереси орієнтовані на отримання прибутку. Державні фінанси, навпаки, є коштами здійснення так званого спільного інтересу і мають своєрідною метою їхню витрату[72] . Задоволення суспільних потреб повинно бути основним призначенням публічних фінансів.

Савінья і Шталь[73] , який підтримав класифікацію Савіньї, запропонували взяти за основу розмежування “публічного" та “приватного" у суспільних відносинах мету виникнення відносин. Вони звернули увагу на те, що одні юридичні відносини мають на меті та визначають своїм завданням задоволення потреб однієї окремої людини. А метою та завданням інших є поєднання людей в одне ціле та регулювання їх життя в цьому єдиному цілому[74] .

На основі даного тлумачення цілком логічно підкреслити, що створення система як державного так і недержавного пенсійного страхування, а саме, пенсійні фонди та страхові організації створюються для поєднання цілей людей та служать засобом реалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда, в отриманні пенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять для себе спільну мету - отримання пенсій.

Розглядаючи нові суспільні явища, Ю.О. Тихомиров доходить висновку, що сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміючи під цим також спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об’єднань (у тому числі - територіальних), інтереси колективної самоорганізації та саморегулювання й самоуправління. Основною ознакою “публічності” у Ю.О. Тихомирова виступає наявність публічного інтересуяк сумарного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер - економічній, соціальній та інших. При цьому виділяються три види публічного інтересу: державний, суспільний та територіальний[75] .

Суспільний інтерес, в свою чергу, проявляється в різних формах. Визнані державою суспільні інтереси у загальному вигляді сформовані в конституціях країн, а механізми їх реалізації та захисту встановлюються в законах та інших нормативно-правових актах. Так, одним із основних суспільних інтересів, які захищаються та реалізуються в сучасних державах, стає інтерес громадян в отриманні соціального захисту та соціального забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках[76] .

Стаття 46 Конституції України встановлює, що право на таке соціальне забезпечення гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними[77] .

Таким чином, одним із основних видів публічного суспільного інтересу сьогодні стає інтерес громадян у соціальному страхуванні. І, як видно із Конституції України, цей інтерес не тільки визнається, а й гарантується державою. Останнє означає, що держава має взяти на себе організацію механізмів реалізації цього інтересу та визначити джерела його фінансування[78] .

Держава зобов’язана створити належні умови для розвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійного страхування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умови формування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановити належний контроль у цій сфері.

А.А. Нечай у своїй монографії достатньо повно обґрунтувала те, що приватні за своєю організаційно-правовою формою юридичні особи (наприклад, недержавні пенсійні фонди), мають право збирати, накопичувати для виплат державних пенсій з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня пенсійної системи) кошти публічного соціального призначення, тобто публічні фонди коштів. Поява публічних накопичувальних фондів лише розширила систему публічних фінансів, але й поставила питання про розширення меж державної діяльності - появи такої функції держави, як забезпечення управління фондами коштів, що накопичуються у публічних фондах[79] . Тобто, очевидно, що нині вже є достатньо підстав стверджувати про існування публічних фондів коштів, відносини у галузі яких регулюються нормами фінансового права[80] .

Під суспільним інтересом як різновидом публічного інтересу треба розуміти спільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистих та групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливо реалізувати приватні інтереси осіб, а з другого - неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому. При цьому закони та інші нормативно-правові акти поступово забезпечують державне визнання, реалізацію та захист будь-яких публічних інтересів, включаючи суспільні інтереси[81] .

Суспільні інтереси є неодмінною умовою здійснення недержавного пенсійного страхування, як і інтереси учасників відповідних страхових фондів.

Щоб вдало визначити правову природу недержавного пенсійного страхування варто охарактеризувати державне обов’язкове страхування, з чого виведемо спільні риси.

Досить вдало ідентифікував інститут державного обов’язкового страхування В.В. Колосюк, визначаючи державне обов’язкове страхування, як окрему гілку фінансової системи і як самостійний інститут фінансового права, приходить до висновку, що на правовідносини з державного обов’язкового страхування поширюються загальногалузеві принципи фінансового права. Основний зміст цих принципів визначається Конституцією України і конкретизується у нормах фінансового права. Серед них можна виділити, прийняті для страхування галузеві принципи.1. Принцип пріоритету публічних інтересів у правовому регулюванні відносин у сфері обов’язкового страхування. Цей принцип дозволяє використання фінансово-правових інститутів з метою державного регулювання економіки в цілому, виходячи з необхідності у задоволенні загальносуспільних потреб. У кінцевому результаті реалізація даного принципу відображається на приватних інтересах особи.2. Соціальне спрямування правовідносин з державного обов’язкового страхування. Страховій охороні підлягають найбільш пріоритетні сфери суспільного життя. Для реалізації даного принципу державі необхідна фінансових ресурсів і спрямування їх на відповідні цілі, тобто здійснення фінансової діяльності з певним цілеспрямуванням.3. Принцип гласності. Його основи закладені в Конституції України, якою передбачене обов’язкове оприлюднення будь-яких нормативно-правових актів, які регулюють права, свободи й обов’язки людини та громадянина.4. Принцип плановості виражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідних для організації державного обов’язкового страхування, здійснюється на підставі фінансових планів, розроблених у відповідності з державними цільовими програмами, а також іншими формами фінансового планування, до яких відносяться розробка та затвердження бюджетів різних рівнів.5. Принцип законності означає необхідність суворого дотримання вимог фінансово-правових норм усіма учасниками правовідносин при державному обов’язковому страхуванні, включаючи органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадян. Даний принцип випливає з Конституції України, яка визначає Україну як правову державу. За порушення фінансово-правових норм у сфері державного обов’язкового страхування застосовується юридична відповідальність[82] .

Вищенаведені принципи цілком відповідають принципам недержавного пенсійного страхування. Дані принципи можна визначити як публічні принципи недержавного пенсійного страхування.1. Принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюванні недержавного пенсійного страхування, можна охарактеризувати як задоволення потреб суспільства у пенсійному страхуванні, а також участь суб’єктів недержавного пенсійного страхування (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, банків) у здійсненні інвестицій в економіку України. Таким чином суспільний інтерес реалізується також у формуванні валового внутрішнього продукту.2. Принцип соціальної спрямованості розкривається через формування спеціальних фондів для реалізації пенсійних виплат. Недержавне пенсійне страхування покликане допомогти громадянам у формуванні пенсійних накопичень, забезпечити надійний фінансовий захист, який не може гарантувати держава 3. Принцип гласності реалізується через відповідну законодавчу базу, яку можливо застосовувати в сфері недержавного пенсійного страхування. А також відповідними державними органами здійснюється постійний фінансовий моніторинг, відповідно до якого суб’єкти недержавного пенсійного страхування звітують про свою діяльність та формують відповідний рейтинг показників платоспроможності, для того щоб суспільство було ознайомлене з їхніми фінансовими результатами.4. Принцип плановості розкривається у відповідних планах діяльності суб’єктів недержавного пенсійного страхування, а також у відповідному виконанні нормативів стосовно розміщення страхових резервів, сплата планових ставок оподаткування, надання планової звітності, планові перевірки з боку контролюючих органів 5. Принцип законності характеризує дотримання фінансово законодавства у цій сфері, законного укладанні страхових угод, своєчасного здійснення пенсійних виплат, недопущення шахрайства та недобросовісної конкуренції. А також встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства в системі недержавного пенсійного страхування.

Таким чином можливо визначити правову природу недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права, виходячи із загально-правових положень, характерних рисах та функцій страхування, дослідивши фінансовий зміст страхування. На основі проаналізованих принципів, які притаманні інституту обов’язкового державного страхування цілком логічно можна віднести ці принци до недержавного пенсійного страхування, як інституту фінансового права.

Висновки до розділу

1. Страхування виступає предметом фінансового правового регулювання. З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собою одну з найдавніших категорій суспільних відносин. Страхування є складовою частиною категорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів. Перша ознака - це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами. Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхування лежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів - це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчий характер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподіл ризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо, пов’язані з рухом грошової форми вартості. Фінансова сторона при страхування наявна і при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі, що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу та перерозподілу грошових фондів та накопичень.

2. Для фактичного здійснення страхування, та виникнення економічних відносин дані відносини при їх практичній реалізації повинні приймати правову форму. Держава своєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти вступають у взаємовідносини з страхування.

3. Страхування має публічний характер. По-перше, сила страхування полягає у його публічному значенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобального масштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію); по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховиком страхові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет тощо. На основі цього варто виділити таку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.

4. Правове регулювання страхової діяльності як господарської діяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Фінансове законодавство регулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.

5. Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну.

6. Правове регулювання правовідносин у сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого виду страхового фонду.

7. Правову природу недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового цілком можна розкрити через публічні принципи недержавного пенсійного страхування: - принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюванні недержавного пенсійного страхування; - принцип соціальної спрямованості; - принцип гласності, - принцип плановості; - принцип законності.

10. Держава зобов’язана створити належні умови для розвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійного страхування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умови формування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановити належний контроль у цій сфері.

11. Функціонування як державного так і недержавного пенсійного страхування призначене для задоволенні публічних потреб. Недержавні пенсійні фонди та страхові організацій створюються для поєднання цілей людей та служать засобом реалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда, в отриманні пенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять для себе спільну мету - сформувати пенсійний фонд коштів та реалізувати право на отримання пенсій.

Розділ ІІІ. Особливості недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права

Система пенсійного страхування в Україні складається з трьох рівнів: перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності та субсидіарності та здійснення виплат пенсій і надання їм соціальних послуг. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат громадян. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формування пенсійних накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат. В основі кожного рівня пенсійної системи лежить інтерес в отриманні пенсійних виплат із відповідних фондів коштів. Таким чином системою пенсійного страхування задовольняється публічний інтерес.

Слід враховувати роль всіх учасників пенсійного забезпечення як складової частини фінансової системи.

Принципово відрізняється від перших двох рівнів пенсійної системи третій рівень - система недержавного пенсійного страхування. Основна відмінність проявляється у термінах "обов’язковість" і "добровільність", тобто розмежування між публічними та приватними інтересами, а також між публічними та приватними фінансами. Вважається, що недержавне пенсійне страхування це особиста справа кожної людини, проте дана ланка пенсійної системи криє в собі набагато глибший зміст.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат[83] .

Із закону випливає, що за допомогою спільної участі, фізичні та юридичні особи тим самим задовольняють необхідність у задоволенні додаткових пенсійних виплат. В результаті спільної "добровільної" участі формується відповідний фонд коштів, який у даному випадку має вагоме значення для держави, адже виникає розподіл та перерозподіл даних коштів, а також проводяться виплати для соціальних потреб суспільства. Додатковий характер даних коштів, ще не свідчить про їх повне відокремлення від публічних фінансів, а говорить про таку ознаку пенсійного забезпечення як системність.

Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян.

Проте, при недержавному пенсійному страхуванні потрібно враховувати регулювання цієї сфери відносин, як цивільним так і фінансовим законодавством. Між страхувальником та суб’єктом, який здійснює недержавне пенсійне страхування укладається угода, і відповідно ведеться його персоніфікований пенсійний рахунок. Внески страхувальників формують фонд грошових коштів, який служить основою для

подальших пенсійних виплат, а стосовно цільового використання коштів з цих фондів держава ставить відповідні вимоги.

А.А. Нечай зазначає, що за ознакою утворення та використання накопичувальних пенсійних фондів третього рівня, останні не є публічними фондами, а належать до приватних накопичувальних фондів, утворених для задоволення приватних інтересів окремих фізичних та юридичних осіб. Але через те, що цей приватний інтерес визнається і підтримується державою, яка зацікавлена в підвищення добробуту громадян похилого віку та ефективному використанні бюджетних коштів, спрямованих на фінансування адресної соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам, держава може стимулювати (заохочувати) фізичних осіб та їх роботодавців до участі в додатковому пенсійному забезпеченні шляхом встановлення податкових пільг[84] .

Стимулювання (заохочення) з боку держави стосовно участі у недержавному пенсійному страхуванні стосується без винятку всіх фізичних та юридичних осіб, а отже спрямоване на допомогу всьому суспільству. До того ж із держави знімається певний тягар щодо фінансової допомоги, який переходить на відповідні недержавні пенсійні фонди та страхові компанії.

Ще однією причиною заохочення з боку держави є впровадження пенсійної реформи, і запровадження наступних рівнів (на сьогодні в обов’язковому порядку діє тільки перший рівень), адже Пенсійний фонд не в змозі в майбутньому не зможе в повній мірі виконувати свої зобов’язання. В Україні кількість населення працездатного віку почне знижуватись у 2015 році. Кількість пенсіонерів зростатиме випереджальними темпами: на 100 осіб, які сплачують пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів. Кожен повинен буде працювати на себе і, крім того, робити внески, щоб покривати 100% пенсії одного пенсіонера та ще майже 40% пенсії іншого пенсіонера. Структура традиційної пенсійної системи є неефективною з соціальної та економічної точок зору. Без глибокої реформи криза пенсійної системи неминуча[85] .

Стосовно визначення статусу фондів третього рівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у державні цінні папери, дані фонди в певній мірі формують публічні фінанси.

Провідна роль у забезпеченні фінансової надійності приватних накопичувальних пенсійних фондів належить державі, оскільки учасникам таких фондів часто бракує кваліфікації для оцінки дій всіх суб’єктів, які задіяні у їх функціонуванні. Державне втручання вигідне для юридичних та фізичних осіб, які роблять пенсійні внески до таких фондів, а також для всієї пенсійної системи в цілому, оскільки нерегульований ринок недержавного пенсійного забезпечення призведе до збільшення кількості несправедливих, незрозумілих і навіть шахрайських угод, підриваючи довіру громадян до пенсійної системи взагалі[86] .

Як зазначає А.Т. Ковальчук, великі за обсягом і потенційно важливі для держави фінансові активи, що перебувають у приватній власності і мають конкретних (персоніфікованих) власників, приносять суспільству ефект[87] . Тобто беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту.

Варто сказати, що недержавному пенсійному страхуванню можна охарактеризувати з позиції егалітарного підходу. Р.О. Гаврилюк розкриває сутність егалітарної, інструментально-потребової концепції податкового права, зазначаючи останнім часом дістала динамічне поширення ідея Work-fare state - держави-менеджера, що сприяє праці, а не тільки перерозподіляє ВВП і національний дохід на свою користь. Ця держава зобов’язується задовольняти тільки основні потреби індивіда, націлює всіх споживачів на пропорційну участь у їхньому створенні. Продовжуючи Р.О. Гаврилюк зазначає, що публічний суб’єкт, у тому числі держава, з позиції цієї концепції виступає інструментом задоволення публічних потреб окремих індивідів, їхніх співтовариств і соціуму в цілому[88] . Відповідно потрібно забезпечити компроміс між виробниками публічних благ і публічною владою, а також створити відповідні механізми та конструкції, завдяки яким можна задовольнити основі принципи суспільних потреб.

Таким чином егалітарний підхід можна застосувати і до пенсійної системи, а саме до третього рівня - недержавного пенсійного страхування, і визначити державу як інструмент за допомогою якого суспільство може формувати фонди коштів недержавного пенсійного страхування. На основі цього і створюються пенсійні фонди третього рівня, недержавні пенсійні фонди, страхові організації, банки-зберігачі, які за формою власності не є державними, сприяють задоволенню потреб суспільства. Держава закладає механізм дії цих фондів, визначає їх перелік, і закладає умови участі в них.

Таким чином держава сприяє забезпеченню суспільно необхідного компромісу з приводу публічних фінансів між виробником суспільних благ і публічною владою, установка і підтримка балансу їхніх природних прав і законних інтересів, створення правових механізмів і конструкцій, завдяки дії яких стануть усе повніше, в міру можливості приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби й продукувати одночасно усе вагоміший суспільний продукт, що дозволяло б повніше забезпечувати зростаючі публічні потреби соціуму у публічних фінансах, - з іншого боку[89] .

Тому шляхом участі громадян у недержавному пенсійному страхуванні можливо забезпечити зростаючі публічні потреби, задовільнити які самостійно держава не здатна. Проте підтримуючи дану сферу, держава сприяє досягненню компромісу з періоду публічних фінансів.

Таким чином сприяючи розвитку недержавного пенсійного страхування, і стаючи партнером для громадян у створенні пенсійних фондів коштів, замінюється критерій владовідносин суб’єктів фінансового права критерієм правового начала - принципом формальної рівності їх усіх між собою, а також рівності приватних і публічних начал у фінансах суспільства[90] .

Недержавне пенсійне страхування виступає яскравим прикладом рівності приватних і публічних начал у фінансовому праві. З одного боку держава допомагає громадянам самостійно формувати приватні фонди коштів, а з іншого шляхом направлення цих коштів в економіку держави задовільняє і публічний інтерес.

Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[91] визначено що недержавне пенсійне забезпечення здійснюють: недержавні пенсійні фонди, страхові організації, банківські установи. Разом з тим дані суб’єкти є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.

Важливою постає роль суб’єктів недержавного пенсійного страхування і в умовах ринкової економіки. У сфері страхування акумулюється значна частина коштів, які до настання страхових випадків та виплат по них використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Ці ресурси можуть бути використанні для інвестицій в економіку.

Держава за допомогою публічно-правового регулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[92] . Страхові резерви представлені широким колом цінних паперів - акцій, облігацій, направлені на довгострокове кредитування, інвестуються за визначеними, сприяють розвитку українського фондового ринку. Тому в умовах ринкової економіки недержавне пенсійне страхування виступає багатогранним явищем, і важливим фінансовим інститутом.

Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до розширення тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виходить далеко за межі розподільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком. Тому у світовій практиці страхові послуги як об’єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг[93] . Фінансовою послугою при страхуванні виступає комплекс дія пов’язаних із залученням, та цільовим використанням фінансів, а також за визначених обставин надання фінансової допомоги, - виплати пенсій.

Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення, та деякі інші соціальні заходи. Перевага страхового методу формування й використання коштів соціального спрямування полягає в тому, що він усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому - й зрівнялівку а їхньому розподілі коли отримують однакові за розміром пенсії, а також підвищує відповідальність за якість медичних та інших послуг[94] .

Накопичення і використання коштів у системі недержавне пенсійне страхування здійснюється страховим методом. Вступаючи в цей процес, громадяни відповідним чином страхують свою майбутню пенсію.

Як уже зазначалось особливістю недержавного пенсійного страхування виступає те, що учасники, які в праві здійснювати даний вид страхування є також учасниками ринку фінансових послуг. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"[95] відносить суб’єктів, що надають послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення до фінансових організацій, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Також він передбачає державне регулювання діяльності таких фінансових організацій спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Так збоку держави відбувається контроль за потоком грошових фондів.

Стосовно особливого статусу учасників, які здійснюють недержавне пенсійне страхування, варто сказати, що такі учасники існують досить давно. Перші недержавні пенсійні фонди, з’явилися у світі понад 100 років тому. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений в США компанією "General Motors" в 1950 р. З тих пір іде активний розвиток цих інститутів. У 2001 р. в Україні було зареєстровано біля 110 недержавних пенсійних фондів, з яких реально працювали лише 20. Більшість таких недержавних пенсійних фондів засновані і управляються банками, страховими компаніями, профсоюзами, підприємствами[96] .

Виключним видом діяльності недержавних пенсійних фондів є недержавне пенсійне забезпечення. Забороняється провадження інших видів діяльності. Активи даних фондів формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду та прибутку від інвестування цих пенсійних внесків.

Розроблено спеціальний механізм захисту пенсійних накопичень, який передбачає виключність виду діяльності недержавного пенсійного фонду, неможливість займатися чимось іншим. Увесь же прибуток має бути пропорційно розподілений між його учасниками. Водночас фонд не може збанкрутувати, адже сума зобов’язань перед учасниками завжди дорівнює вартості його майна. Окрім цього, недержавний пенсійний фонд контролюється на трьох рівнях: державою, ринком (банком-зберігачем, компанією з управління активами, адміністратором) та зсередини (засновниками, радою, учасниками) [97] .

Компанії зі страхування життя, які також є суб’єктами недержавного пенсійного страхування були засновані ще давніше. Страхові компанії зі страхування життя провадять такі види діяльності як страхування життя та пенсії, намагаючись постійно поєднувати ці два види. Обов’язковою мовою для цих компаній є формування постійних резервів, які повинні дорівнювати сумі зобов’язань перед учасниками, що є ознакою гарантованості збереження грошових фондів. Також страхові компанії використовують такий механізм як перестрахування, внаслідок чого відбувається перерозподіл коштів та ризиків.

Компанії зі страхування життя здатні задовольнити значну частину потреб економіки у дефіцитному і довгостроковому капіталі, випереджаючи інші фінансові інституції за обсягами залучених коштів[98] .

Створення завдяки страхуванню нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнив свої потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет.

Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому[99] .

Відповідно до Закону України "Про страхування"[100] активи страхових компаній вкладаються в цінні папери, що емітуються державою, а також здійснюються інвестиції в економіку України за напрямками, визначеними Кабінетом міністрів України. Держава може отримати для задоволення публічних інтересів значну частину фінансових ресурсів. В розвинених країнах фінансова участь страхових компанії у долі ВВП складає досить високий відсоток.

Ще однією особливістю недержавного пенсійного забезпечення як інституту фінансового права надання з боку держави податкових пільг. Для розвитку страхових накопичувальних послуг в Україні створені певні податкові пільги як для юридичних, так і для фізичних осіб. Згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", юридичні особи можуть відраховувати на валові витрати. Таким чином відбувається заохочення населення з боку держави до участі в недержавному пенсійному страхуванні.

В нормативних актах, з питань пенсійного страхування, по-різному вживається поняття "пенсійне страхування": - в Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" - пенсійне страхування, в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - "пенсійне забезпечення", В Законі України "Про страхування" - страхування життя та пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування, тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якого в силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавці роблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вони лише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретних обставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності), тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують. Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування.

Тому пропонуємо в назві Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" замінити слово "забезпечення" на "страхування", так як це правильно прийнято в Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування". Більш коректніше в Законі буде вживатись поняття "недержавне пенсійне страхування" - система недержавного пенсійного страхування, звітність та оприлюднення недержавного пенсійного страхування, роль недержавного пенсійного страхування у формуванні внутрішнього валового продукту, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного страхування тощо.

Врахувавши особливості недержавного пенсійного страхування автор дасть визначення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права.

Недержавне пенсійне страхування - це складова системи пенсійного страхування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільства у пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески до недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючи при цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплат та задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу.

Висновки до розділу

1. Системою пенсійного страхування задовольняється публічний інтерес - інтерес в отриманні пенсійних виплат із відповідних фондів коштів. За допомогою спільної участі, фізичні та юридичні особи тим самим задовольняють необхідність у задоволенні додаткових пенсійних виплат. В результаті спільної "добровільної" участі формується відповідний фонд коштів, який у даному випадку має вагоме значення для держави, адже виникає розподіл та перерозподіл даних коштів, а також проводяться виплати для соціальних потреб суспільства. Додатковий характер даних коштів, ще не свідчить про їх повне відокремлення від публічних фінансів, а говорить про таку ознаку пенсійного забезпечення як системність.

2. Створення завдяки страхуванню нагромадження коштів для виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнив свої потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян.

3. Стосовно визначення статусу фондів третього рівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фонди формують публічні фінанси. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян. Суб’єкт, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.

4. Сутність недержавного пенсійного страхування можна розкривається чераз егалітарний підхід, за яким держава виступає як інструмент за допомогою якого суспільство може формувати фонди коштів недержавного пенсійного страхування. На основі цього і створюються пенсійні фонди третього рівня, недержавні пенсійні фонди, страхові організації, банки-зберігачі, які за формою власності є державними, сприяють задоволенню потреб суспільства. Держава закладає механізм дії цих фондів, визначає їх перелік, і закладає умови участі в них. За допомогою цього інституту суспільство здатне задовольняти власні потреби й продукувати одночасно все вагоміший суспільний продукт, що дозволяє забезпечувати зростаючі потреби соціуму у публічних фінансах. Таким чином реалізовуються як приватні так і публічні інтереси.

7. Накопичення і використання коштів у системі недержавне пенсійне страхування здійснюється страховим методом. Вступаючи в цей процес, громадяни відповідним чином страхують свою майбутню пенсію, формуючи фонд страхових коштів.

8. В нормативних актах, з питань пенсійного страхування, по-різному вживається поняття "пенсійне страхування": - в Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" - пенсійне страхування, в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - "пенсійне забезпечення", В Законі України "Про страхування" - страхування життя та пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування, тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якого в силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавці роблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вони лише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретних обставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності), тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують. Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування.

9. Врахувавши особливості недержавного пенсійного страхування дамо власне визначення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Недержавне пенсійне страхування - це складова системи пенсійного страхування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільства у пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески до недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючи при цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплат та задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу.

Розділ ІV. Суб’єкти недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україн

Недержавне пенсійне страхування як інститут фінансового права охоплює значну кількість суб’єктів, кожен з яких виконує в процесі формуванні пенсійних фондів відповідну роль.

У Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[101] закріплено, що суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є: недержавні пенсійні фонди; страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасники пенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті ; засновники пенсійних фондів; роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів; саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення; органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійних фондів; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори; особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.

В цьому ж Законі[102] вказано, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону; страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування; банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Таким чином визначено суб’єктів, які є учасниками системи недержавного пенсійного страхування і формують відповідні пенсійні фонди, контролюючі органи, та суб'єкти які прямо здійснюють недержавне пенсійне страхування, тобто інститутами, які виконується функцію залучення страхових внесків, зберігання, інвестування, та в подальшому здійснюють пенсійні виплати.

Кожен із суб’єктів недержавного пенсійного страхування має власний особливий правовий статус, а також їм належать притамання риси при здійсненні своєї діяльності. А також суб’єктів недержавного пенсійного страхування потрібно розглядати як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховувати їх інвестиційну діяльність та значення доля у формуванні ВВП держави.

Охарактеризуємо та розглянемо специфічні риси цих суб’єктів.

Недержавні пенсійні фонди є активними учасниками недержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить,що недержавні пенсійні фонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. В Україні діяльність цих фондів регулюється Законами України "Про недержавне пенсійне забезпечення" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"[103] .

Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[104] дає визначення недержавного пенсійного фонду як юридичної особи, що створена відповідно до даного закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим законом порядку. Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсіних внесків) та прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків.

Створюються недержавні пенсійні фонди на підставі рішення засновників та не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Їх діяльність спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, а у разі одержавлення прибутку останній використовується для досягнення статутних цілей[105] .

Єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду.

За видами недержавні пенсійні фонди утворюються як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

Недержавні пенсійні фонди відкритого типу - це пенсійні фонди, які засновуються будь-якими юридичними особами для широкого кола учасників. Учасниками таких фондів можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи, віку і громадянства. Ці особи залучаються до участі у відкритих фондах через мережу відділів пенсійного фонду або пенсійними агентами фонду. Всі внески до відкритого фонду зараховуються на його рахунок у спеціальному банку-зберігачі та інвестуються. У світовій практиці засновниками відкритих пенсійних фондів, як правило, стають банки або страхові компанії[106] .

Даний вид фондів дає змогу стати учасником недержавного пенсійного забезпечення великій кількості зацікавлених осіб. Це дає змогу скористатися перевагами недержавного пенсійного страхування громадян, які як самостійно забезпечують себе роботою, так і найманим працівникам, не встановлюючи якихось принципових розбіжностей між учасниками.

Недержавні пенсійні фонди закритого типу поділяються на корпоративні та професійні пенсійні фонди. Корпоративні пенсійні фонди утворюються юридичними особами - роботодавцями або групами роботодавців виключно для своїх працівників. Тобто учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (або перебували) у трудових відносинах з роботодавцями - засновниками такого фонду та роботодавцями - платниками, які приєдналися до такого корпоративного фонду. Це означає, що фізична особа - учасник корпоративного пенсійного фонду, повинна буде залишити його у разі припинення трудових відносин з роботодавцем - засновником чи платником такого фонду. Але при цьому кошти, що належать такому учаснику, також не залишаться у корпоративному фонді. Розмір цих коштів визначається за даними на його індивідуальному пенсійному рахунку. За законодавством більшості країн кошти з корпоративного пенсійного фонду не можна забрати готівкою у вигляді одноразової виплати, але можна перевести їх до іншого фонду. Корпоративні пенсійні фонди є привабливими для великих підприємств, тому що підприємство і його працівники мають повний контроль за діяльністю такого фонду і можуть легко та оперативно приймати рішення у разі погіршення показників інвестиційного прибутку, збільшення адміністративних видатків або погіршення адміністративного управління діяльністю пенсійного фонду[107] .

Вигідним для підприємств є участь у недержавних пенсійних фондах, що відображається у наданні їм податкових пільг.

Проте, дані підприємства які запровадили корпоративні пенсійні фонди, звітують про стан та число учасників такого фонду. А також за обставин, коли працівник звільняється з підприємства здійснюють перерозподіл пенсійних внесків до іншого фонду.

Професійні пенсійні фонди - це фонди, засновниками яких виступають об’єднання юридичних осіб - роботодавців або об’єднання фізичних осіб, пов’язані за видом їх професійної діяльності, включаючи професійні спілки. Учасниками таких фондів можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за видом своєї професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Отже, зміна місця роботи особи, зазвичай, не впливає на її право бути учасником професійного пенсійного фонду. У професійному фонді може брати участь будь-яка кількість вкладників - юридичних та фізичних осіб[108] .

Сьогодні понад 200 підприємств є засновниками та вкладниками недержавних пенсійних фондів, з них 60% - підприємства реального сектору економіки, зокрема це Укртелеком, Укрпошта, "Стирол". З-поміж баків найактивнішими є Нацбанк, Украексімбанк, а серед об’єднань - Українська автомобільна корпорація, Профспілка працівників енергетики і електротехнічної промисловості. Сумарний дохід від інвестування у 2008 р. Склав 68 млн. гривень[109] .

Вище охарактеризовані недержавні пенсійні фонди повинні подавати річну звітність про свою діяльність. При поданні річної звітності Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов’язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка[110] .

Шляхом залучення пенсійних внесків учасників формуються відповідний фонд грошових коштів, який і є основою подальшої діяльності пенсійних фондів.

Вагому роль займає подальше інвестування пенсійних активів, адже від правильно здійснених інвестиціях отримується прибуток фонду, який повинен перевищувати рівень інфляції, і в подальшому підлягає пропорційному розподілу між учасниками.

Важливу роль слід приділяти адміністратору недержавного пенсійного фонду, компанії з управління активами, та зберігачам пенсійних фондів.

Так адміністратором недержавного пенсійного фонду може бути: юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор); юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; компанія з управління активами. Юридична особа, яка має намір провадити діяльність з адміністрування недержавних пенсійних фондів, повинна отримати в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ліцензію на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів. Вимогою для отримання ліцензії є сплата грошовими коштами статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше 300 тис. євро за офіційним курсом Національного банку України на день державної реєстрації адміністратора (крім випадків, якщо адміністратором виступає засновник корпоративного пенсійного фонду) [111] .

Адміністратор недержаного пенсійного фонду виконує ряд завдань стосовно ведення персоніфікованого обліку кожного з учасників фонду, а також відкриває персоніфікований пенсійний рахунок.

Від правильного управління активами залежить цільове використання коштів фонду. Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватись такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами. Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Для отримання ліцензії на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів потрібно сплатити грошовими коштами статутний капітал на день державної реєстрації: для компанії з управління активами в сумі еквівалентній 300 тис. євро; для особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів к сумі еквівалентній 500 тис. євро за офіційним курсом Національного банку України[112] .

Необхідним для гарантії збереження пенсійних активів є вибір зберігача пенсійних фондів.

Загалом, зберігач пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. На банки-зберігачі покладаються обов’язки щодо відкриття, ведення рахунків пенсійного фонду; приймання, передача, облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою яка провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди собі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплата послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торгівців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" та ін[113] .

Від правильного вибору банку-зберігача, залежить успішна інвестиційна діяльність фонду. Банк-зберігач повинен володіти високим професіоналізмом та новітніми технологіями для того щоб швидко та своєчасно проводити необхідні перерахунки та надійно зберігати активи.

У своїй діяльності недержавні пенсійні фонди додержуються певної інвестиційної політики, яка фіксується в інвестиційній декларації. В цьому ключовому документі визначаються мета й напрями інвестування, його обмеження, вимоги до складу та структури пенсійних активів, порядок здійснення контролю зі інвестуванням пенсійних активів, а також порядок внесення змін до цієї декларації[114] .

Розглянемо, ще одного суб’єкта, що здійснює недержавне пенсійне страхування - страхові компанії зі страхування життя.

В Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[115] зазначається, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування.

Під довічною пенсією (довічний ануїтет, рента) слід розуміти пенсійні виплати, які здійснюються страховою організацією на підставі договору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично після досягнення нею пенсійного віку, відповідно до Закону України "Про страхування"[116] .

Згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" право на здійснення даного виду діяльності має страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, - life-компанія. Законом України "Про страхування" не передбачено видачу ліцензії на такий вид страхування, як пенсійне страхування. Закон України "Про страхування" включає страхування довічної пенсії у межі страхування життя[117] .

В Україні на сьогоднішній день у сфері недержавного пенсійного страхування працює велика кількість як національних так і іноземних страхових компаній зі страхування життя. Першою компанією яка почала виплату недержавних пенсій було АТ "Граве Україна", дочірня компанія австрійська страхового концерну Grawe. До числа найбільших страховиків які працюють в Україні слід віднести компанії - Аліко, ТАС, Блакитний поліс, Дженералі Гарант, Уніка, Фортіс, Аска та ін.

Участь у страхових компаніях є дещо ширшим поняттям ніж участь недержавних пенсійних фондів. Адже більшість договорів страхування життя є змішаними, і передбачають як страхування пенсії так і страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини чи настання інвалідності.

Також особливістю страхових компаній зі страхування життя є те, що на них покладається обов’язок виплати довічних пенсій як учасників страхової компанії, так і учасників недержавного пенсійного фонду. Після закінчення пенсійного контракту з недержавним пенсійним фондом, учасник даного фонду укладає договір зі страховою організацією та передає письмову заяву для перерахування до страхової організації належних йому коштів. Внаслідок цього відбувається перерозподіл фондів коштів від недержавного пенсійного фонду до страхової організації. А перерозподільчі фінансові відносини виступають предметом фінансового права.

Недержавний пенсійний фонд має право виплачувати пенсію лише протягом визначеного строку або ж виплатити учасникові всю суму одразу, але не може виплачувати пенсії у вигляді пожиттєвого ануїтету. Натомість учасники страхових організацій можуть скористатися будь-яким видом виплат одразу, не укладаючи відповідну угоду, а також на них поширюється ще й страховий захист.

Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним страхову компанію, про обрану ним страхову організацію. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії на основі актуарних розрахунків[118] .

Законодавство яке регулює недержавне пенсійне страхування не дає страховій компанії зі страхування життя здійснювати накопичення пенсійних внесків у межах механізму недержавного пенсійного забезпечення, а life-компанія має право лише на здійснення виплати довічних пенсій. Механізм накопичення пенсійних коштів визначено тільки для недержавних пенсійних фондів. Разом із тим законодавчі проблеми не заважають страховим компаніям приймати пенсійні внески від населення. Здійснюють вони це згідно із Законом "Про страхування"[119] .

Автор вважає, що в Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" потрібно внести окремий розділ, який б регулював порядок здійснення пенсійних накопичень компаніями зі страхування життя. Оскільки дані компанії є суб’єктами недержавного пенсійного страхування, правила інвестування, правила розміщення резервних активів та умови пенсійних виплат повинні бути чітко прописані в цьому Законі.

До перваг пенсійного забезпечення за участі компанії зі страхування життя відносять: відсутність прив’язки до пенсійного фонду; ширший асортимент страхових послуг (можливість поєднувати із пенсійним страхуванням інші види); сформовану агентську мережу, які можуть надати консультації з питань недержавного пенсійного страхування; можливість здійснювати внески у вільно конвертованій валюті, тоді як у недержавному пенсійному фонді тільки в національній валюті; формування обов’язкових резервних фондів.

Ще одним суб’єктом який може здійснювати недержавне пнесійне забезпечення є банки. Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків. Відкривати пенсійні депозитні рахунки вони можуть для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно з законом[120] .

Проте, це не є основною функцією банків, тому переважно банки виступають у ролі засновників недержавних пенсійних фондів відкритого типу.

Більш важливішу роль виконують банки-зберігачі активів недержавних пенсійних фондів, які були вище охарактеризовані.

В Україні існують значні суперечності між представниками страхових компаній і недержавними пенсійними фондами. Вітчизняні страховики намагаються стати учасниками системи пенсійного забезпечення ще на етапі накопичення коштів, що засуджується представниками недержавних пенсійних фондів[121] .

Автор вважає, що страхові компанії зі страхування життя можуть на етапі другого рівня - накопиченні коштів можуть виступати повноправними учасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерство фінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг України повинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійної системи. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонд для накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантії збереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне право з боку держави на фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовий контроль на даному етапі

Важливе місце стосовно проведення роз’яснювальної роботи серед населення та наданні консультацій з питань недержавного пенсійного страхування є страхові посередники. Страховими брокерами, к свою чергу, є: юридичні особи, які зареєстровані в державному реєстрі брокерів України; громадяни-підприємці, а також представництва іноземних страхових брокерів. Для страхових брокерів обов’язковою є державна реєстрація. Агентами виступають фізичні та юридичні особи, які виконують посередницьку діяльність на страховому ринку на підставі агентської угоди. Відомим вітчизняним страховим брокером є ТОВ "Євролайф Україна", засноване швейцарським фінансовим концерном "OC Occident Holding AG"[122] .

Задля попередження можливих негараздів та нецільового використання коштів страхові компанії та недержавні пенсійні фонди залучають професійних аудиторів. В ході перевірки аудитором можна дослідити та усунути негативні наслідки.

Для захисту спільних інтересів страховики створюють об’єднання страховиків. Так 1992 р. Як добровільне об’єднання страхових організацій була створена Ліга страхових організацій України. Метою створення було об’єднання зусиль для створення дієвого страхового ринку. Ліга страхових організацій активно сприяла Верховній Раді України у підготовці законів та нормативних актів для визначення правової бази страхування. Також Ліга страхових організацій України активно проводить збори страхових компаній на яких обговорюються та робляться висновки щодо внесення змін і доповнень до Закону України "Про страхування", а пропозиції передаються до Верховної Ради України. На з’їздах визначаються стратегічні завдання розвитку страхування в Україні: створення привабливого і доступного ринку для всіх страховиків України, для всіх страхувальників нашої країни; подальше відтворення законодавчої і нормативної бази; впровадження довгострокових соціально важливих видів страхування; розширення інвестиційних можливостей страхування та ін[123] .

Відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[124] держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

У складі Міністерства фінансів України функціонує Департамент фінансових установ та ринків з управліннями: кредитних і небанківських фінансових установ, страхової діяльності, контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду. Основними завданнями департаменту у сфері страхування є: регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками; розроблення пропозицій з основних напрямів розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю; проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків; участь у міжнародних заходах з питань страхування. Департамент має право одержувати у встановленому порядку від страховиків, страхових брокерів звітність про їхню діяльність, інформацію про укладені договори, про їх фінансове становище, а також здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасниками страхового ринку[125] .

Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ - здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у межах повноважень і в порядку визначених законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[126] , Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"[127] та іншими актами законодавства.

Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбачених законодавством.

Контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України в межах повноважень, передбачених законом. Антимонопольний комітет України письмово повідомляє Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про прийняті ним рішення щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення. Органи, що здійснюють нагляд та контроль за діяльністю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, повідомляють Антимонопольний комітет України про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення[128] .

Рішення органів що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, прийняті відповідно до компетенції цих органів, є обов'язковими для виконання пенсійними фондами, адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки. Дії зазначених органів можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом, у тому числі в судовому порядку[129] .

Відповідні рішення направлені на усунення недоліків в роботі суб’єктів недержавного пенсійного страхування, стосовно нецільового використання коштів, порушення правил інвестування, ненадання достовірної фінансової звітності.

Висновки до розділу

1. Кожен із суб’єктів недержавного пенсійного страхування має власний особливий правовий статус, а також їм належать притаманні риси при здійсненні своєї діяльності. Суб’єктів недержавного пенсійного страхування потрібно розглядати і як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховувати їх інвестиційну діяльність та значення доля у формуванні ВВП держави. Законодавством визначені суб’єкти: які є учасниками системи недержавного пенсійного страхування та формують відповідні пенсійні фонди, контролюючі органи, та суб'єкти які прямо здійснюють недержавне пенсійне страхування, тобто інституціями, що виконують функцію залучення страхових внесків, зберігання, інвестування, та в подальшому здійснюють пенсійні виплати.

2. Недержавні пенсійні фонди є активними учасниками недержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить,що недержавні пенсійні фонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. За видами недержавні пенсійні фонди утворюються як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

3. Діяльність страхових компаніях зі страхування життя є дещо ширшим поняттям ніж участь недержавних пенсійних фондів. На них покладається обов’язок виплати довічних пенсій як учасників страхової компанії, так і учасників недержавного пенсійного фонду. Після закінчення пенсійного контракту з недержавним пенсійним фондом, учасник даного фонду укладає договір зі страховою організацією та передає письмову заяву для перерахування до страхової організації належних йому коштів. Внаслідок цього відбувається перерозподіл фондів коштів від недержавного пенсійного фонду до страхової організації. Ці перерозподільчі фінансові відносини виступають предметом фінансового права.

4. Недержавне пенсійне страхування здійснюють банки. Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків. Відкривати пенсійні депозитні рахунки вони можуть для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно з законом.

5. Важливу функцію виконують посередники (брокери та агенти), які проводять роз’яснювальну та консультаційну роботу серед населення та сприяють участі громадян у недержавному пенсійному страхуванні.

6. Автор вважає, що страхові компанії зі страхування життя на етапі другого рівня - накопиченні коштів можуть виступати повноправними учасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерство фінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг України повинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійної системи. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонд для накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантії збереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне прова з боку держави на фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовий контроль на даному етапі.

7. Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ, які зберігають пенсійні активи - здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового. Контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України.

Розділ V. Правовий режим фондів коштів недержавного пенсійного страхування

Фонди коштів, які формуються у сфері недержавного пенсійного страхування з фінансової точки зору складаються з активів, які у своїй загальній масі становлять значні фінансові ресурси. При характеристиці правового режиму цих фондів в більшій мірі потрібно робити акцент не на пенсійних виплатах, а на інвестиційній стороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійне страхування, адже інвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількості активів, і відповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку, а також значення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвитку економіки країни.

Пенсійні внески перетворюються у активи, подальше цільове інвестування яких залежить від недержавного пенсійного фонду та страхової компанії, тобто від правильної стратегії інвестиційної політики.

В Україні правовий режим активів суб’єктів недержавного пенсійного страхування регулюється Законами України “Про недержавне пенсійне забезпечення”[130] та "Про страхування"[131] . Недоліком вітчизняного законодавства, що регулює недержавне пенсійне забезпечення, є те, що в Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" регулюється лише способи формування активів та інвестування недержавних пенсійних фондів, а порядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта - страхових компаній регулюється іншим законом - Законом України "Про страхуванняа". А оскільки страхові компанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення, їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

До складу пенсійних активів недержавного пенсійного фонду, відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[132] належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідно з законодавством.

Пенсійні активи у цінних паперах складаються з: цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства; акцій та облігацій українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25 відсотків від загальних обсягів торгів на організаційно оформлених ринках цінних паперів України (крім цінних паперів, на які здійснюється підписка згідно із законодавством); цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, при цьому встановлення вимог до рейтингу зовнішнього боргу та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; облігацій іноземних емітентів; акцій іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або у торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій повинен провадити свою діяльність не менше ніж протягом 10 років[133] .

Чітко визначений перелік цінних паперів складає умови подальшого розміщення в них пенсійних активів.

Також існує заборона на розміщення пенсійних активів в деяких видах цінних паперів. Пенсійні активи пенсійного фонду в цінних паперах не можуть включати: цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор, аудитор (аудиторська фірма) та особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні договори, та їх пов'язані особи, засновники пенсійного фонду; цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або торговельно-інформаційної системи; цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; векселі; похідні цінні папери[134] .

Заборона на розміщення пенсійних активів існує для захисту цих активів від можливих ризиків розміщення активів у цінні папери, які можуть підпасти під загрозу знецінення.

Стосовно формування пенсійних активів, то вони не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на підставах, що суперечать законодавству, а також не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися лише на перебачені цілі.

Обчислення та визначення чистої вартості активів пенсійного фонду, їх облік, зарахування здійснюються адміністратором та особою, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, за методикою та у порядку, визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Державною комісією зрегулювання ринків фінансових послуг України[135] .

Суттєвий момент інвестиційної політики недержавних пенсійних фондів - передбачення обмежень з розміщення коштів, що дає змогу значно знизити економічні ризики[136] . Так, За Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[137] інвестування дозволено здійснювати таким чином: банківські депозитні рахунки та ощадні сертифікати - не більше 40% активів фонду, державні цінні папери - не більше 40%, муніципальні цінні папери - не більше 20%, акцій українських емітентів - не більше 40%, цінні папери іноземних емітентів - не більше 40%, іпотечні цінні папери - не більше 40%, об’єкти нерухомості - не більше 10%, банківські метали - не більше 60%.

Державне регулювання лімітів інвестування має забезпечити захист інтересів учасників пенсійних фондів на етапі накопичення, інвестування та використання коштів цих фондів[138] .

Законодавець розробив напрями інвестування, з метою надійної інвестиційної політики. Шляхом диференціації активів, пропорціонального розподілу коштів можна досягнути бажаного економічного ефекту, і тим самим захистись від можливих негараздів у якомусь із напрямів інвестування.

Активи страхових компаній зі страхування життя мають дещо інший порядок формування та розміщення. В Законі України "Про страхування"[139] , зазначено про порядок розміщення страхових резервів. Обсяги страхових резервів мають бути представлені такими категоріями дозволених активів: грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютного страхування; нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, установлених Національним банком України.

Фінансові ресурси страхової компанії зі страхування життя постійно знаходять у русі й у часовому аспекті є фінансовими потоками[140] .

Структура актив, які приймаються для представлення страхових резервів із страхування життя встановлена Правилами розміщення страхових резервів із страхування життя, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України[141] . Відповідно до цих правил величина окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній вільно конвертованій валюті, приймається для представлення коштів страхових резервів зі страхування життя в таких обсягах, а саме: грошові кошти на поточних рахунках - не більше 10% загального розміру резервів; банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з валютою страхування - не більше 50% загального розміру резервів, при цьому в зобов’язаннях одного банку повинно бути не більше 20% загального розміру резервів; нерухоме майно - не більше 20% загального розміру резервів, при цьому вкладення в один об’єкт нерухомого майна не більше 10% загального розміру резервів[142] .

Активи, які приймаються до представлення страхових резервів із страхування життя приймаються також в цінні папери. В акції українських емітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедуру лістингу на фондовій біржі, уключені до біржового реєстру та перебувають в обігу на фондовій біржі, - не більше 30% загального розміру коштів страхових резервів, при цьому забороняється більше 5% загального розміру страхових резервів вкладати в акції одного емітента; облігації українського емітента - не більше 40% загального розміру страхових резервів для облігацій українських емітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедуру лістингу на фондовій біржі, при цьому не більше 10% в облігації одного емітента, який здійснює свою діяльність не менше 5 років. Для емітентів, які свою діяльність здійснюють менше 5 років, - не більше 10% загального розміру страхових резервів, при цьому не більше 3% в облігації одного емітента[143] .

Страхові резерви можуть бути представлені в облігації українських емітентів - не більше 40 відсотків загального розміру страхових резервів для облігацій українських емітентів, що відповідно до законодавства пройшли процедуру лістингу на фондовій біржі, уключені до біржового реєстру та перебувають в обігу на фондовій біржі, при цьому не більше 10 відсотків в облігації одного емітента, який здійснює свою діяльність не менше 5 років. Для емітентів, які свою діяльність здійснюють менше 5 років, - не більше 10 відсотків загального розміру страхових резервів, при цьому не більше 3 відсотків в облігації одного емітента. Розміщенні можливе в цінні папери, що емітуються державою, але не більше 50 відсотків загального розміру резервів[144] .

Як бачимо для публічних потреб є досить вагомим розміщення активів в облігаціях національних емітентів. Тому держава встановлює великий відсоток дозволеності розміщення активів, для більшого стимулювання національної економіки.

Згідно правил розміщення страхових резервів із страхування життя страхові організації зі страхування життя мають право розміщувати страхові резерви в цінних паперах іноземних емітентів. Так розміщення резервів в акціях, облігаціях іноземних емітентів та цінних паперах іноземних держав, рейтинг зовнішнього боргу яких та визначення рейтингових компаній здійснюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, - не більше 20 відсотків загального розміру резервів. При цьому акції та облігації іноземних емітентів повинні перебувати в обігу на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, або в торговельно-інформаційній системі НАСДАК (NASDAQ). Емітент цих акцій та облігацій повинен здійснювати свою діяльність не менше 10 років[145] .

Розміщення резервів в цінних паперах іноземних емітентів характеризується великою прибутковістю. Залежно від умов випуску їх на фондові ринки світу, існує більша ймовірність виправданих інвестицій. Проте відсоток загального розміру розміщення резервів не є достатньо великим, щоб застерегтись від можливих падінь вартості цінних паперах на світових біржах.

Важливим значенням розміщення активів займає в облігаціях місцевих позик. Таким чином можливо отримати капітал для розвитку конкретного регіону. Проте, страхові організації вкладають активи в облігації місцевих позик лише у економічно розвинені регіони.

Облігації місцевих позик, можна розмістити не більше 10 відсотків загального розміру резервів, при цьому облігації що відповідно до законодавства повинні пройти процедуру лістингу на фондовій біржі, бути уключеними до біржового реєстру та перебувати в обігу на фондовій біржі[146] .

Розміщувати резерви можливо в іпотечні сертифікати, визначені законодавством України в розмірі не більш як 10 відсотків загального розміру резервів.

Страхові компанії зі страхування життя можуть мати права вимоги до перестраховиків, проте разом не більше 40 відсотків загального розміру резервів, при цьому права вимоги до перестраховиків-резидентів приймаються у розмірі не більше 20 відсотків загального розміру резервів до кожного такого перестраховика-резидента.

Права вимоги до перестраховиків-нерезидентів приймаються у розмірі разом не більше 25 відсотків загального розміру резервів, якщо рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика-нерезидента країни - члена Єдиного економічного простору нижчий за один з таких, як “В” (A. M. Best, США), “Ba" (Moody's Investors Service, США), "BB" (Standard & Poor's, США), "BB" (Fitch Ratings, Великобританія), або якщо рейтинг фінансової надійності (стійкості) перестраховика-нерезидента (країни іншої, ніж країни - члена Єдиного економічного простору) нижчий за один з таких, як "В+" (A. M. Best, США), "Baа" (Moody's Investors Service, США), "BВB" (Standard & Poor's, США), "BВB" (Fitch Ratings, Великобританія) [147] .

Рейтинг фінансовогї надійності підтверджує гарантію виконання перестраховиком своїх зобов’язань.

Рейтинг престрахових компаній можна розглядати як допоміжний критерій при виборі перестрахової компанії[148] .

Права вимоги до перестраховиків визначаються як сума часток перестраховиків у страхових резервах.

Розміщення страхових резервів можливе і шляхом довгострокового фінансування певної сфери економіки. Довгострокове фінансування (кредитування) житлового будівництва - не більше 10 відсотків загального розміру резервів. При цьому в окремий об’єкт інвестування - не більше 5 відсотків загального розміру резервів, за виключенням інвестування в розвиток ринку іпотечного кредитування шляхом придбання цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою[149] .

Стосовно розміщення в банківських металах, то на поточних та вкладних (депозитних) рахунках у банківських металах разом не більше 10 відсотків загального розміру резервів. Страхові компанії мають право видавати кредити страхувальникам-громадянам, тим самим розміщуючи резерви, але не більше 20 відсотків загального розміру резервів.

Страхові компанії зі страхування життя здійснюють інвестувіання в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, але не більше 20 відсотків загального розміру резервів. Інвестування галузей економіки України за рахунок коштів страхових резервів проводиться за наступними напрямками: розроблення та впровадження високотехнічного устаткування, іншої інноваційної продукції, ресурсо- та енергозберігаючих технологій; розвиток інфраструктури туризму ; добування корисних копалин ; перероблення відходів гірничо-металургійного виробництва; будівництво житла ; розвиток транспортної інфраструктури, у тому числі будівництво та реконструкція автомобільних доріг; розвиток сектору зв'язку та телекомунікацій; розвиток ринку іпотечного кредитування шляхом придбання цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою[150] .

Автор вважає, що потрібно збільшити ліміт коштів, які можна інвестувати в економіку України, що дозволить отримати додаткові фінансові надходження.

Таким чином за допомогою коштів страховиків можна розвивати ті галузі економіки, які мають важливе значення для держави. Шляхом залучення цих коштів долається дефіцит бюджету на розвиток окремих галузей. Для прикладу будівництво та ремонт доріг, яке так необхідно для держави і на що постійно не вистачає коштів, проводиться за рахунок інвестованих страхових резервів.

Для представлення страхових резервів із страхування життя не можуть використовуватись позики (кредити, поворотна фінансова допомога, інші позикові кошти), цінні папери із зобов’язаннями зворотного викупу, цінні папери, за якими не здійснено повної оплати їх вартості, кошти, надані банкам на умовах субординованого боргу, помилково перераховані кошти на рахунок страховика, суми страхових платежів, які підлягають поверненню страхувальнику в період, наступний за звітним, відповідно до законодавства[151] .

Згідно з законодавством, 85% інвестиційного доходу компанія зі страхування життя має віддати клієнту, і тільки 15% йде на адміністративні витрати, пов’язані з оплатою праці працівникам страхової організації, та інвестуванням активів. В європейській практиці 92-95 % інвестиційного доходу розподіляється між клієнтами компанії, і менше коштів йде на адміністративні витрати. Будь-яка страхова компанія має мати власну інвестиційну політику, що повинна відповідати принципам і стандартам вітчизняного і міжнародного регулювання[152] .

Висновки до розділу

1. Правовий режим фондів коштів недержавного пенсійного страхування регулює законність дотримання вимог, щодо розміщення пенсійних активів та страхових резервів. При характеристиці правового режиму цих фондів в більшій мірі потрібно робити на значенні та ролі цінних паперів, в яких вкладаються активи та резерви, як предмету фінансово-правового регулювання, а також на інвестиційній стороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійне страхування, адже інвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількості активів, і відповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку, а також значення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвитку економіки країни.

2. Недоліком законодавства, що регулює недержавне пенсійне забезпечення, є те, що в Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" регулюється лише способи формування активів та інвестування недержавних пенсійних фондів, а порядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта - страхових компаній регулюється іншим законом - Законом України "Про страхуванняя". А оскільки страхові компанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення, їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

3. До складу пенсійних активів недержавного пенсійного фонду, відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідно з законодавством.

4. Законодавством по-різному встановлені для недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя правила розміщення пенсійних активів та страхових резервів. Стосовно однакових цінних паперів існують різні відсоткові ліміти, що зумовлено самою специфікою діяльності цих суб’єктів.

5. Страхові компанії зі страхування життя здійснюють інвестувіання в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, але не більше 20 відсотків загального розміру резервів. Інвестування галузей економіки України за рахунок коштів страхових резервів. Таким чином за допомогою коштів страховиків можна розвивати ті галузі економіки, які мають важливе значення для держави. Шляхом залучення цих коштів долається дефіцит бюджету на розвиток окремих галузей, тому дані фонди коштів для держави мають вагоме значення. Автор вважає, що потрібно збільшити ліміт коштів, які можна інвестувати в економіку України, що дозволить отримати додаткові фінансові надходження.

Розділ VI. Оподаткування діяльності та звітність в сфері недержавного пенсійного страхування

Як інститут фінансового права недержавне пенсійне страхування підпадає під ще однин інститут фінансового права - оподаткування. Оподаткування в системі недержавного пенсійного страхування має важливе значення.

Як зазначає А.А. Нечай, ефективна система оподаткування має створювати достатнє економічне заохочення роботодавців для утворення корпоративних пенсійних фондів або сплати пенсійних внесків на користь своїх працівників до інших видів пенсійних фондів. Але вона також не повинна надавати необґрунтовано великі податкові пільги чи звільнення від оподаткування, які зменшують надходження до Державного та місцевих бюджетів[153] .

В системі недержавного пенсійного страхування оподаткування потрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладниками недержавних пенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткування юридичних осіб - роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих страхових організацій.

У світовій практиці існують моделі оподаткування пенсійних накопичень. Найпоширенішими є наступні чотири моделі:

Перша модель:

1) не оподатковуються пенсійні внески під час їх сплати до недержавного пенсійного фонду;

2) не оподатковуються інвестиційний дохід недержавного пенсійного фонду та інші пасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондом та розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;

3) оподатковуються пенсійні виплати під час їх переказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійного віку.

Друга модель:

1) оподатковуються пенсійні внески під час їх сплати до недержавного пенсійного фонду;

2) не оподатковуються інвестиційний дохід та інші пасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондом та розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;

3) не оподатковуються пенсійні виплати під час їх переказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійного віку.

Третя модель:

1) оподатковуються пенсійні внески під час їх сплати до недержавного пенсійного фонду;

2) оподатковуються інвестиційний дохід та інші пасивні доходи недержавного пенсійного фонду під час їх отримання пенсійним фондом та розподілення між учасниками недержавного пенсійного фонду;

Четверта модель:

1) не оподатковуються пенсійні внески під час їх сплати до недержавного пенсійного фонду;

3) оподатковуються пенсійні виплати під час їх переказу фізичним особам-учасникам пенсійного фонду, які вже досягли свого пенсійного віку[154] .

Важливим є запровадження конкретної моделі оподаткування недержавного пенсійного страхування, і підбір найбільш досконалої, адже в результаті цього потрібно задовільнити інтереси як вкладників так і учасників, які здійснюють недержавне пенсійне страхування, та публічні інтереси держави.

Ці чотири моделі отримали найбільше застосування тому, що в них не виникає подвійного оподаткування одних і тих же сум коштів. В інших моделях виникає подвійне оподаткування сум або значно ускладнюється процедура сплати податків на суми, які ще не були оподатковані або ж виникає повне звільнення від оподаткування всіх коштів, які вносяться до недержавних пенсійних фондів[155] .

Для розвитку страхових накопичувальних послуг в Україні створені певні податкові пільги як для юридичних, так і для фізичних осіб. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[156] , юридичні особи можуть відраховувати на валові витрати платежі за довгостроковим страхуванням життя своїх співробітників у межах 15% від фонду заробітної плати. При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів зазначених п.6.5.1 ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"[157] : податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата, якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, що діяє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Тобто, якщо підприємство є учасником системи недержавного пенсійного страхування, і уклало договори страхування життя на 10 і більше років, воно матиме можливість накопичувати фонди для персоналу на з прибутку, а відносити такі витрати в межах встановленої суми на валові витрати. Крім цього при укладенні двох чи трьох договорів страхування (наприклад, договору на довгострокове страхування життя та договору на недержавне пенсійне забезпечення), загальна сума внесків за цими договорами не може перевищувати у сукупності 15% річної заробітної плати застрахованого працівника[158] .

Податкові пільги держава встановила і до страхувальників фізичних осіб, які самостійно, за власний рахунок сплачують страхові внески. В такому випадку прибутковий податок, сплачений з цих коштів, держава повертає йому за схемою податкового кредиту. Страхувальник повинен у податковій декларації зазначити і підтвердити платежі на страхування життя, і має право отримати від держави компенсацію в рахунок сплаченого 13-відсоткового податку[159] .

Таким чином держава активно стимулює (заохочує) як фізичних так і юридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування. Податкові органи повертають податковий кредит, перерозподіляючи податкові надходження, з подальшим поверненням їх платнику.

Відповідним чином оподатковуються і страхові організації. Вони сплачують низку податкових платежів, таких як податок на додану вартість, податок на прибуток та ін. Страхові організації є активним учасником податкового процесу, в якому вони сприяють оподаткуванню та звільненні від оподаткування та повернення податкового кредиту як юридичним так і фізичним особам, так і самостійно підпадають оподаткуванню. Для різних видів оподаткування існують різні механізми оподаткування.

Розглянемо оподаткування страхових організацій податком на додану вартість.

Згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" не є об’єктом оподаткування надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів. Якщо обсяг операцій за останні 2 місяців не перевищує 300 тис. Грн без урахування ПДВ, то страховик не зобов’язаний реєструватись платником цього податку. У разі перевищення зазначеного обсягу операцій страховик зобов’язаний зареєструватись платником цього податку. При цьому, якщо обсяг оподаткованих операцій протягом звітного періоду перевищує суму 300 тис. грн не більше ніж у два рази, страховик зобов’язаний надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом дванадцяти календарних днів, наступних за таким звітним періодом[160] .

Оподаткування страхових організацій податком на прибуток. Оподаткування страхових організацій податком на прибуток здійснюється на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[161] . Таким чином інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів страхування життя оподатковується в частці, що є різницею між загальною його сумою і часткою, яка належить страховику, та часткою яка спрямовується до математичних резервів зі страхування життя. При цьому частка не може перевищувати 15%, а відрахування до математичних резервів - 85% такого доходу. Ставка на оподатковувану частку цього доходу становить 25%.

Доходи, одержані за договором довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення при порушенні вимог, установлених законом, або довгостроковому розірванні вказаних договорів у повній сумі оподатковуються за ставкою 3%. При цьому на суму таких договорів нараховується і пеня, на суму податкового боргу, розрахована з початку податкового періоду, наступного за податковим періодом, на який припадає отримання таких доходів страховиком, до дня їх включення до валового доходу такого страховика. Пеня нараховується у розмірі 120% облікової ставки НБУ визначеної на дату, на яку облікова ставка є вищою, або дата отримання доходу або дата розірвання (порушення) договору. Страхова організація подає податкову декларацію додержавного податкового органу, та сплачує податок. У страховика можуть виникати тимчасові і постійні різниці з податку на прибуток. Постійні різниці одразу включаються до витрат з податку на прибуток, а тимчасові - до відстрочених податкових активів чи зобов’язань[162] .

Також варто зазначити відбувається оподаткування та облік доходів з джерело їх походження. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[163] визначено, що доходи з джерелом їх походження з України - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, рояллі та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України. Включаються сюди і доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування, перестрахування ризиків на території України та ін.

В системі недержавного пенсійного страхування обов’язковою є звітність та оприлюднення інформації щодо недержавного пенсійного забезпечення.

Адміністратор щоквартально подає звітність з недержавного пенсійного забезпечення: Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України; радам пенсійних фондів, з якими він уклав договори про адміністрування пенсійних фондів. Щорічно адміністратор подає Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України по кожному пенсійному фонду зведений звіт, який містить інформацію про пенсійний фонд, а також дані звітів про здійснення ним адміністрування такого пенсійного фонду та звітів, наданих протягом звітного року адміністратору особами, які здійснюють управління активами, та зберігачем. У разі погіршення фінансового стану пенсійного фонду Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України може встановлювати іншу періодичність подання звітності адміністратором, але не частіше одного разу на тиждень. Критерії оцінки фінансового стану пенсійного фонду встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України[164] .

Обов’язок щодо надання звітності поширюється на осіб, які здійснюють управління активами . Порядок подання звітності про управління активами пенсійних фондів встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Порядок подання звітності зберігачем про обслуговування пенсійних фондів особам, визначеним цією частиною, та вимоги до такої звітності встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Страхові організації зі страхування життя, що надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення подають звітність з недержавного пенсійного забезпечення Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, фізичним та юридичним особам, з якими укладено відповідні договори. Порядок подання страховою організацією звітності з недержавного пенсійного забезпечення встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України[165] .

Висновки до розділу

1. Оподаткування в системі недержавного пенсійного страхування потрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладниками недержавних пенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткування юридичних осіб - роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих недержавних пенсійних фондів та страхових організацій.

2. Важливим є запровадження конкретної моделі оподаткування недержавного пенсійного страхування, і підбір найбільш досконалої, щоб уникнути подвійного оподаткування. Адже в результаті цього потрібно задовільнити інтереси як вкладників так і учасників, які здійснюють недержавне пенсійне страхування, та публічні інтереси держави.

3. Держава активно стимулює (заохочує) як фізичних так і юридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування шляхом надання податкових пільг.

4. Оподатковується діяльність страхових організацій. Відповідно страхові організації сплачують податок на додану вартість, податок на прибуток, податок доходів з джерелом їх походження.

5. Обов’язковим для виконання суб’єктами, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є подання фінансової звітності відповідним контролюючим структурам - Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку за визначеними правилами.

Розділ VII. Зарубіжний досвід функціонування недержавного пенсійного страхування та пропозиції щодо покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні

За кордоном, у розвинених країнах інститут недержавного пенсійного страхування займає важливе місце як з точки зору вирішення проблем соціальної політики, і як значний фінансовий ресурс, участь якого у створенні внутрішнього валового продукту та національного доходу є невід’ємною.

Широкого поширення набули як недержавні пенсійні фонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктів недержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.

Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшості держав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростанню тривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовувати колишні методи побудови пенсійної системи. Традиційні (солідарні) пенсійні системи були створені з урахуванням того, що кількість нових учасників зростатиме нескінченно, проте згідно демографічних прогнозів у Європі та багатьох інших країнах необхідна кількість нових учасників не з’явилась. Незалежно від побудови системи пенсійного забезпечення, пенсіонери споживають частину ВВП країни, виробленої працюючим населенням. Для цього держава збирає частину продукту, виробленого молодим поколінням. [166] .

Як бачимо, демографічна ситуація дає підстави для проведення пенсійних реформ, адже солідарна система не в змозі впоратися із навантаженням. Тому недержавне пенсійне страхування покликане допомогти державі задовольнити публічні інтереси.

Більшість країн світу здійснювали пенсійну реформу поетапно, і яка складається із трьох рівнів: солідарної, обов’язкової накопичувальної, та недержавного пенсійного страхування. Загалом, що характерного до більшості країн, в них в ході проведення пенсійних реформ, запроваджувалось поступове збільшення пенсійного віку.

У розвинених країнах світу в 90-х рр. були проведені пенсійні реформи - у США в 1995 р., у Великобританії в 1994 р., у Франції в 1993р., у Італії у 1992 р., у Німеччині у 1992 р.

США можна вважати найбільш розвиненим представником недержавного пенсійного страхування. В США у пенсійному забезпеченні громадян важливу роль відіграють добровільні приватні пенсійні програми. В 90-х рр. ХХ ст. цими програмами було охоплено 40-45% найманих працівників приватного сектора, а пенсії що були отримані з фондів недержавного пенсійного страхування становили у середньому 20% сукупних прибутків всіх пенсіонерів США. Держава контролює діяльність добровільних приватних фондів. У 1974 р. Прийнято закон, який передбачає не лише контроль, а й ще систему податкових пільг, які стимулюють створення таких фондів. Роботодавці зацікавлені у створенні власних приватних пенсійних фондів, оскільки внески, які перераховуються у пенсійний фонд чи страхову компанію (за умови охоплення 70% працівників) не розглядаються як прибуток і не обкладаються податком. Крім цього можливо використовувати фінансові активи фондів для інвестування[167] .

Недержавне пенсійне страхування у Франції характеризується тим, що було запроваджено нові умови роботи пенсійних фондів, участь у яких дозволяла будь-якій особі зменшити на 10% суму доходів, що підлягають оподаткуванню. Таким чином, влада, продекларувавши зниження податків закликала населення до активної участі в приватних пенсійних фондах. В 2000 р. Близько 46% домогосподарств Франції брали участь в одній із приватних пенсійних програм[168] .

Німецька недержаве пенсійне страхування відзначається тим, що на відповідному підприємстві створюється відповідний самоврядний структурний підрозділ, який виконує функцію корпоративного та особистого пенсійного страхування працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. В Німеччині страхова діяльність суворо контролюється державою. Особливістю є те, що страхові організації тісно взаємодіють з великим промисловим капіталом, і розповсюджена взаємна участь в капіталі і в управлінні. У Німеччині кожен повинен мати посвідчення застрахованого відповідно до якого він вніс внесок у касу пенсійного страхування[169] .

Позитивний досвід Німеччини стосовно проведення модернізації і оновлення виробництва за рахунок фондів коштів недержавного пенсійного страхування на конкретному підприємстві варто ввібрати і Україні. Практично з часів розпаду СРСР модернізація не проводилася ні на жодному підприємстві, а це уповільнює процес виробництва. Шляхом формування на великих підприємствах таких фондів коштів, можливо буде досить ефективно використовувати цю ресурсну базу.

В Італії існує Національний інститут страховика, який був утворений ще у 1912р. і діяльність якого з самого початку сконцентровувалась в більшій мірі на страхуванні життя. В Італії ця установа виступає державним гарантом за угодами зі страхування життя[170] .

У Великобританії розмір накопичень недержавної форми пенсійного страхування впливає на величину виплат з державної системи пенсійного забезпечення, яка грунтується на рівні отриманої заробітної плати. Особи, що уклали договір приватного пенсійного страхування, разом із членами професійних пенсійних систем, отримують можливість сплачувати знижений розмір внесків до системи соціального страхування. Для підвищення привабливості приватних пенсійних схем уряд Великобританії субсидував приватні пенсій додатковими податковими пільгами[171] .

Пенсійна система Австрії до 2003 р. була схожа на Українську - держава опосередковано стимулювала індивідуальне пенсійне накопичення через податкові пільги. В 2003 р. була введене нова система прямих дотацій (держава стала доплачувати). Зараз, при цілком рівних умовах діяльності для страхових компаній і пенсійних фондів, страхові компанії не тільки виступають повноцінними учасниками австрійської пенсійної системи, але і користуються у населення набагато більшою популярністю[172] .

Найбільшим за обсягом страхових премій зі страхування життя є страховий ринок Японія. Його частка становить приблизно 32% світового обсягу страхових премій зі страхування життя. У вигляді додаткових пенсій виступають внески роботодавців. Особливістю японського страхування є страхування фізичних осіб через систему поштових відділень. Кошти з поштового страхового фонду поступають на спеціальні рахунки Міністерства фінансів, а потім через державні кредитні інститути використовуються для фінансування кредитів і капіталовкладень у різні сфери японської економіки[173] .

В Російській Федерації Федеральний Закон "Про недержавні пенсійні фонди"[174] був прийнятий в 1998 р., значно раніше ніж в Україні. В подальшому було доповнено поняття недержавного пенсійного фонду в редакції Федерального Закону від 2003 р. Згідно цього Закону недержавний пенсійний фонд визначається як особлива організаційно-правова форма некомерційної організації соціального забезпечення, виключеними видами діяльності якої є: діяльність по недержавному пенсійному забезпеченню учасників фонду, діяльність в якості страховика по обов’язковому і професійному страхуванню. Цей Закон не розділяє фонди на види[175] .

Не дивно, що в країнах Європейського Союзу компанії зі страхування життя продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який "тримає" на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Так, у Франції у 1999 р. з загальних інвестицій страхувальників у розмірі 701 млрд євро 610 млрд або 87% припадає на страхування життя. Загальновідомо, що страхові компанії США, Японії, країн-членів ЄС акумулюють значно більше коштів, аніж банки. Резерви найкрупніших страховиків сягають сотень мільярдів доларів, а близько 90% населення мають поліси довгострокового накопичувального страхування[177] .

Окрім того, що страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливим розв’язання соціальних проблем. Навіть у країнах з розвинутою і багатосторонньою системою державного соціального захисту поряд із нею існують ринки добровільного особистого страхування, зокрема, у Німеччині на добровільне страхування життя щорічно спрямовується в середньому 2,7% внутрішнього національного доходу, у Франції - 5%. В Україні цей показник сягає ледве 0,006% при фактично повній відсутності реального соціального захисту населення з боку держави. В Європі резерви з даного виду страхування перевищують 1,3 трильйона євро[178] .

Стосовно правового регулювання недержавного пенсійного страхування, в Європі діють два основоположні нормативні акти: Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”[179] та Директива Парламенту і Ради Європи "Про страхування життя"[180]

Зростаюча щороку популярність недержавного пенсійного страхування в країнах із стабільно функціональною ринковою економікою пояснюється тим, що тільки близько 15% населення є підприємцями, а решта - це наймані працівники, які не покладають особливих надій на державу і усвідомлюють неможливість отримати роботу на підприємствах при досягненні похилого віку. Відтак, розв’язання цієї досить болючої соціальної проблеми полягає у розробці і вдосконаленні різноманітних накопичувальних програм[181] .

В Україні чітка державна політика стосовно підтримки довгострокового накопичувального страхування поки що відсутня. У будь-якому випадку процес зближення інтересів держави і страховиків в Україні розпочався, причому паралельно з пенсійною реформою. Зрозуміло, що держава не може і не буде брати на себе усю відповідальність за систему соціального захисту, отже, значення довгострокового страхування громадян у суспільному житті нашої країни невпинно зростатиме[182] .

Для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвід держав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересу суспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілей потрібно:

- заохочувати як населення так і роботодавців до участі в системі недержавного пенсійного страхування, шляхом надання відчутних податкових пільг;

- проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадян та на підприємствах про переваги недержавного пенсійного страхування;

- розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержаввного пенсійного страхування та держави;

- використання фондів коштів недержавного пенсійного страхування для формування ВВП України як особливого фінансового інституту.

Висновки до розділу

1. Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшості держав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростанню тривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовувати колишні методи побудови пенсійної системи.

2. Великого значення набули як недержавні пенсійні фонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктів недержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.

3. Якісно пенсійні системи були реформовані в США, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії. В кожній із цих країн впровадження недержавного пенсійного забезпечення має свої особливості. Робиться акцент на податкових пільгах, на заснуванні на підприємствах окремих пенсійних підрозділів, на можливості накопичувати кошти на підприємстві в окремий фонд на спільній діяльності держави, недержавних пенсійних фондів та страхових компаній.

4. В країнах Європейського Союзу компанії зі страхування життя продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який "тримає" на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Пенсійне страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливим розв’язання соціальних проблем.

5. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому.

6. Для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвід держав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересу суспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілей потрібно:

- проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадян та роботодавців про переваги недержавного пенсійного страхування та його публічну значущість;

- розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержавного пенсійного страхування та держави;

- використання фондів коштів недержавного пенсійного страхування для інвестування в України як особливого фінансового інституту.

- на загальнодержавному рівні акцентувати на тому, що участь у недержавному пенсійному страхуванні сприяє розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу на прикладі іноземних держав.

Висновки

1. З самого початку зародження пенсійного страхування фонди грошових коштів були і залишаються його основою. Держава ініціює створення відповідних матеріальних фондів, які і є основою страхових фондів, а також регламентує ї подальший рух, та задоволення публічних потреб, а це в свою чергу є сферою публічних фінансів. Фонди коштів пенсіного страхування відображають сукупність форм фінансових ресурсів, а також порядок формування, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів страхових фондів, методи їх планування, форми управління даними фінансами, фінансовий контроль, а також фінансове законодавство у сфері страхування. Тому пенсійне страхування виступає предметом регулювання фінансового права.

2. Розвиток пенсійного страхування пройшов тривалу еволюцію від примітивних фондів взаємодопомоги до розвиненого фінансово-правового інституту. В період Царської Росії монополізмом страхових товариств які були імперською власністю. Згодом було знято заборону на діяльність в зарубіжних страхових товариств, встановлено обов’язок резервувати на рахунках державного банку 30% надходжень від страхових платежів. Це заклало фундамент резервування коштів страховими організаціями, як матеріальної гарантії, та розвивало державний фінансовий контроль.

3. В кінці ХІХ, на початку ХХ ст. на території Західної України активно працювали іноземні страхові товариства. Страхове товариство "Дністер" стало вагомою фінансовою інстанцією усієї Австро-Угорської імперії. В Чернівцях розпочало свою діяльність товариство взаємного страхування життя та пенсій "Карпатія", характерною рисою якого було все охоплення страхового ринку, щоб люди різного статку могли скористатися страховими послугами. Створення цього товариства сприяло появі В Україні такого інституту, як недержавне пенсійне страхування. Було закладено фундамент для подальшого розвитку цього інституту в нашій державі.

5. Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувався повним домінуванням держави у фінансовому праві. Відбувається ліквідацією дореволюційних фінансово-кредитних установ. Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалось сплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Вже в 1970 р. із зібраних з особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Також були введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвитку фінансової системи.

6. В 1991 р. був прийнятий Закон України "Про пенсійне забезпечення", який став основою регулювання пенсійного страхування в незалежній Україні. Створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру, а згодом переформовано у державний позабюджетний фонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляції та використання коштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокрема загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

8. Страхування виступає предметом фінансового правового регулювання. З точки зору предмету правового регулювання страхування являє собою одну з найдавніших категорій суспільних відносин. Страхування є складовою частиною категорії фінансів, так як страхуванню належать ті ж ознаки, що й категорії фінансів. Перша ознака - це грошовий характер. Всі фінансові відносини є грошовими відносинами. Всі страхові відносини також є грошовими відносинами, оскільки в основі страхування лежить економічний інтерес, виражений в грошовій формі. Друга ознака фінансів - це їх перерозподільчий характер. Категорії страхування також належить перерозподільчий характер, оскільки за допомогою інституту страхування відбувається перерозподіл ризику на всіх учасників страхового фонду, а перерозподільчі відносини, як уже відомо, пов’язані з рухом грошової форми вартості. Фінансова сторона при страхування наявна і при страховому відшкодуванні, яке здійснюється у матеріальній або грошовій формі, що формуються і використовуються в якості грошових засобів в процесі розподілу та перерозподілу грошових фондів та накопичень.

9. Для фактичного здійснення страхування, дані відносини при їх практичній реалізації повинні приймати правову форму. Держава своєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти вступають у взаємовідносини з страхування.

10. Страхування має публічний характер. По-перше, сила страхування полягає у його публічному значенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобального масштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію); по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховиком страхові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет тощо. На основі цього варто виділити таку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.

11. Правове регулювання страхової діяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Фінансове законодавство регулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.

12. Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну.

13. Правове регулювання правовідносин у сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого виду страхового фонду.

14. Правову природу недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового цілком можна розкрити через публічні принципи недержавного пенсійного страхування.1. Принцип пріоритету публічний інтересів у правовому регулюванні недержавного пенсійного страхування, можна охарактеризувати як задоволення потреб суспільства у пенсійному страхуванні, а також участь суб’єктів недержавного пенсійного страхування (недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, банків) у здійсненні інвестицій в економіку України. Таким чином суспільний інтерес реалізується також у формуванні валового внутрішнього продукту.2. Принцип соціальної спрямованості розкривається через формування спеціальних фондів для реалізації пенсійних виплат. Недержавне пенсійне страхування покликане допомогти громадянам у формуванні пенсійних накопичень, забезпечити надійний фінансовий захист, який не може гарантувати держава 3. Принцип гласності реалізується через відповідну законодавчу базу, яку можливо застосовувати в сфері недержавного пенсійного страхування. А також відповідними державними органами здійснюється постійний фінансовий моніторинг, відповідно до якого суб’єкти недержавного пенсійного страхування звітують про свою діяльність та формують відповідний рейтинг показників платоспроможності, для того щоб суспільство було ознайомлене з їхніми фінансовими результатами.4. Принцип плановості розкривається у відповідних планах діяльності суб’єктів недержавного пенсійного страхування, а також у відповідному виконанні нормативів стосовно розміщення страхових резервів, сплата планових ставок оподаткування, надання планової звітності, планові перевірки з боку контролюючих органів 5. Принцип законності характеризує дотримання фінансово законодавства у цій сфері, законного укладанні страхових угод, своєчасного здійснення пенсійних виплат, недопущення шахрайства та недобросовісної конкуренції. А також встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства в системі недержавного пенсійного страхування.

15. Створення завдяки страхуванню нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій сприяє тому, щоб кожен громадянин задовільнив свої потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян.

16. Стосовно визначення статусу фондів третього рівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у цінні папери, дані фонди формують публічні фінанси. Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян. Суб’єкт, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.

17. В нормативних актах, з питань пенсійного страхування, по-різному вживається поняття "пенсійне страхування": - в Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" - пенсійне страхування, в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення" - "пенсійне забезпечення", В Законі України "Про страхування" - страхування життя та пенсії. В основі формування пенсійних фондів коштів лежить принцип страхування, тобто здійснюючи страхові внески, формують відповідний фонд грошових коштів, з якого в силу визначених обставин здійснюють страхові виплати. Громадяни особисто, та роботодавці роблячи внески за працівників ще не забезпечують себе пенсійними виплатами, вони лише беруть участь у формуванні фонду коштів працівників, який допоможе при конкретних обставинах (настанні пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті працездатності), тобто страхують себе на випадок настання певних подій. Але жодним чином ще не забезпечують. Забезпечення можливе лише шляхом перерозподілу страхового фонду, але вже після страхування. Тому пропонуємо в назві Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" замінити слово "забезпечення" на "страхування", так як це правильно прийнято в Законі України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування". Більш коректніше в Законі буде вживатись поняття "недержавне пенсійне страхування" - система недержавного пенсійного страхування, звітність та оприлюднення недержавного пенсійного страхування, роль недержавного пенсійного страхування у формуванні внутрішнього валового продукту, державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного страхування тощо.

18. Врахувавши особливості недержавного пенсійного страхування дамо власне визначення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права. Недержавне пенсійне страхування - це складова системи пенсійного страхування в Україні, що створена та функціонує для задоволення потреб суспільства у пенсійному забезпеченні, які вони можуть задовільнити через страхові внески до недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя, формуючи при цьому пенсійні фонди коштів, які в подальшому акумулюються для пенсійних виплат та задоволення публічних потреб, і активно сприяють розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу.

19. Кожен із суб’єктів недержавного пенсійного страхування має власний особливий правовий статус, а також їм належать притамання риси при здійсненні своєї діяльності. Суб’єктів недержавного пенсійного страхування потрібно розглядати і як самостійних суб’єктів ринку фінансових послуг, та враховувати їх інвестиційну діяльність та значення доля у формуванні ВВП держави. Законодавством визначені суб’єкти: які є учасниками системи недержавного пенсійного страхування та формують відповідні пенсійні фонди, контролюючі органи, та суб'єкти які прямо здійснюють недержавне пенсійне страхування, тобто інституціями, що виконують функцію залучення страхових внесків, зберігання, інвестування, та в подальшому здійснюють пенсійні виплати.

20. Недержавні пенсійні фонди є активними учасниками недержавного пенсійного страхування. Світова практика свідчить,що недержавні пенсійні фонди ефективно сприяли у реформуванні пенсійних систем більшості країн. За видами недержавні пенсійні фонди утворюються як відкриті пенсійні фонди, корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди.

21. Діяльність страхових компаніях зі страхування життя є дещо ширшим поняттям ніж участь недержавних пенсійних фондів. На них покладається обов’язок виплати довічних пенсій як учасників страхової компанії, так і учасників недержавного пенсійного фонду. Після закінчення пенсійного контракту з недержавним пенсійним фондом, учасник даного фонду укладає договір зі страховою організацією та передає письмову заяву для перерахування до страхової організації належних йому коштів. Внаслідок цього відбувається перерозподіл фондів коштів від недержавного пенсійного фонду до страхової організації. Ці перерозподільчі фінансові відносини виступають предметом фінансового права.

22. Недержавне пенсійне страхування здійснюють банки. Накопичення коштів в банках здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

23. Автор вважає, що страхові компанії зі страхування життя на етапі другого рівня - накопиченні коштів можуть виступати повноправними учасниками. Проте, не всі страхові компанії повинні мати таке право. Міністерство фінансів України, Державна комісія по регулюванню ринків фінансових послуг України повинні розробити спеціальні умови участі страховиків на етапі другого рівня пенсійної системи. Також потрібно у разі участі страховиків створювати окремий резервний фонд для накопичень другого рівня, окремо від резервів страхової компанії, для гарантії збереження накопичень. Дані компанії повинні мати переважне право з боку держави на фінансування державних замовлень. Держава повинна проводити жорсткий фінансовий контроль на даному етапі.

24. Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ, які зберігають пенсійні активи - здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Державною комісією з цінних паперів та фондового. Антимонопольний комітет України.

25. Правовий режим фондів коштів недержавного пенсійного страхування регулює законність дотримання вимог, щодо розміщення пенсійних активів та страхових резервів. При характеристиці правового режиму цих фондів в більшій мірі потрібно робити на значенні та ролі цінних паперів, в яких вкладаються активи та резерви, як предмету фінансово-правового регулювання, а також на інвестиційній стороні діяльності суб’єктів, що здійснюють недержавне пенсійне страхування, адже інвестиційна сторона, має вагоме значення як до збільшення кількості активів, і відповідно збільшення пенсійних внесків, шляхом нарахування на них прибутку, а також значення для публічних фінансів, як джерело фінансових ресурсів для розвитку економіки країни.

26. На думку автора, недоліком законодавства, що регулює недержавне пенсійне забезпечення, є те, що в Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" регулюється лише способи формування активів та інвестування недержавних пенсійних фондів, а порядок розміщення активів та резервів іншого суб’єкта - страхових компаній регулюється іншим законом - Законом України "Про страхування". А оскільки страхові компанії зі страхування життя є суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення, їхню діяльність потрібно було б нормативно урегулювати в Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

27. До складу пенсійних активів недержавного пенсійного фонду, відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" належать: активи в грошових коштах; активи в цінних паперах; інші активи згідно з законодавством. Законодавством по-різному встановлені для недержавних пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя правила розміщення пенсійних активів та страхових резервів. Стосовно однакових цінних паперів існують різні відсоткові ліміти, що зумовлено самою специфікою діяльності цих суб’єктів.

28. Страхові компанії зі страхування життя здійснюють інвестування в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, більше 20 відсотків загального розміру резервів. Шляхом залучення цих коштів долається дефіцит бюджету на розвиток окремих галузей економіки, тому дані фонди коштів для держави мають вагоме значення. Автор вважає, що потрібно збільшити відсоток коштів, для інвестування в економіку України, що дозволить отримати додаткові фінансові надходження.

29. Оподаткування в системі недержавного пенсійного страхування потрібно розглядати з позиції страхування фізичних осіб, які є вкладниками недержавних пенсійних фондів та страхових організацій зі страхування життя; оподаткування юридичних осіб - роботодавців, які сплачують пенсійні внески за працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; та з позиції оподаткування самих недержавних пенсійних фондів та страхових організацій.

30. Держава активно заохочує як фізичних так і юридичних осіб до участі в системі недержавного пенсійного страхування шляхом надання податкових пільг, шляхом віднесення пенсійних страхових платежів на валові витрати підприємства або шляхом повернення податкового кредиту.

31. Оподатковується діяльність страхових організацій. Відповідно страхові організації сплачують податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів з джерелом їх походження.

32. Обов’язковим для виконання суб’єктами, які здійснюють недержавне пенсійне страхування є подання фінансової звітності відповідним контролюючим структурам - Міністерству фінансів України, Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг Україні, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольному комітету України.

33. Пенсійні системи сьогодні реформуються в більшості держав світу, оскільки їхня традиційна побудова не відповідає реаліям: зростанню тривалості життя і зниженню народжуваності. У таких умовах майже неможливо застосовувати колишні методи побудови пенсійної системи.

34. Великого значення набули як недержавні пенсійні фонди, так і страхові компанії зі страхування життя. За допомогою цих суб’єктів недержавного пенсійного страхування рід держав змогло провести пенсійні реформи.

35. Якісно пенсійні системи були реформовані в США, Франції, Німеччині, Великобританії, Японії. В кожній із цих країн впровадження недержавного пенсійного забезпечення має свої особливості. Робиться акцент на податкових пільгах, на заснуванні на підприємствах окремих пенсійних підрозділів, на можливості накопичувати кошти на підприємстві в окремий фонд на спільній діяльності держави, недержавних пенсійних фондів та страхових компаній.

36. В країнах Європейського Союзу компанії зі страхування життя продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який "тримає" на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Пенсійне страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливим розв’язання соціальних проблем.

37. Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому.

38. Для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвід держав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересу суспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілей потрібно:

- розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержавного пенсійного страхування та держави;

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - №30. - Ст.141.

2. Директиви Парламенту і Ради Європи від 3 червня 2003 р. 2003/41/EC “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення” // www.rada.gov.ua

3. Директива Парламенту і Ради Європи від 5 листопада 2002 р. 2002/83/ ЕС “Про страхування життя" // www.rada.gov.ua

4. Закон СРСР “Про державні пенсії” від 14.09.1967 р. // www.rada.gov.ua

5. Закон України “Про Антимонопольний комітет України" // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст.472.

6. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" // Відомості Верховної Ради. - 2003. - №49-51. - Ст.376.

7. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст.372.

8. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28.12.1994 р. Зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст.28.

9. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 37. - Ст.308.

10. Закон України “Про податок на додану вартість ”. від 25.03.2005 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 21. - Ст.156.

11. Закон України “Про страхування" // Відомості Верховної Ради. - 1996. № 18. - Ст.78.

12. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної ради України. - 2002. - №1. С.1.

13. “О разрешении пенсионной кассе служащих на казенных железных дорогах производить операции по страхованию жизни”. Высочайше утв. мнение Государственного Совета 3 мая 1899г. (Собр. узак. И распор. Правительства.1899. Августа 5. Ст.1313) // Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание третье. T. XIX.1899. No 16830-СПб.: Государственная типография, 1902.

14. “Об установлении Положения о страховании доходов и капиталов в Государственных сберегательных кассах“. Одобренный Государственным Советом и Государственной Думой и Высочайше утв. Закон 10 июня 1914 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1914. Отд1. № 207. Ст. 2096) // СПб.: Государственная типография, 1914.

15. Положение “О пенсионных кассах служащих в земских учреждениях”. Высочайше утв. Мнение Государственного Совета 12 июня 1900 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1900. Августа 17. № 97. Ст. 1955) // Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание третье. Т. ХХ. 1900. № 18870. СПб.: Государственная типография, 1902.

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N 1211 (1211-2002-п) “Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки з та рахунок коштів страхових резервів" // www.rada.gov.ua

17. “Про анулювання договорів зі страхування життя”: Декрет РНК від 18.11.1919 р. // СУ РСФСР. - 1919. - № 56. - Ст.542.

18. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26.11.2004 № 2875 “Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя" // www.rada.gov.ua

19. Розпорядження Кабінету міністрів України “Концепція подальшого проведення пенсійної реформи" від 21.10.2009р. № 1113 // Пенсійний Кур’єр України.30.10.2009. Ст.2-3.

20. Розпорядження Кабінету міністрів України “Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи" від 15.12.2005р. N 525-р // Інфодиск: Законодавство України.

21. Абрамов В. Світовий досвід фінансового контролю держави за Діяльністю суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення // Економіст. - 2005. - №8.

22. Артюх Т.М. Страхування життя і його розвиток в Україні // Фінанси України. - 2000. - №9.

23. Вишновецький В.М. Деякі питання фінансової системи України // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996. - 183с.

24. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Фінансовок право: Учеб. Пособие. Харьков: Легас, 2003. - 327с.

25. Гаврилюк Р.О. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права. Право України. - 2007. - №10.

26. Годме П.М. Финансовое право. Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1978. - 428с.

27. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат, 1960. - 167с.

28. Грачева Е.Ю. см.: Финансовое право: Учебник / Под редакцией Е. Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. М.: Изд-во "Проспект", 2003. - 192с.

29. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. - К.: Алерта; КНТ, 2007. - 472с.

30. Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях і відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 318с.

31. Загорулько І.Б. Історія розвитку пенсійного забезпечення в Україні: науковий вісник Національного лісотехнічного університету України, 2005. №15.4

32. Зарубіжний досвід. Пенсії у Франції // Пенсійний кур’єр. - 2009 р. №4.

33. Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. . С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005. - 213с.

34. Кіндратець О. Пенсійна політика в Країнах Заходу // Право України. - 2004. - №3.

35. Ковальчук А. Законодавчо-правове забезпечення руху фінансового капіталу в ринкових системах // Право України. - 2008. - №1.

36. Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996. - 183с.

37. Колосюк В.В. Інститут державного обов’язкового особистого страхування // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. - 2005. - Вип.282. - Правознавство.

38. Колосюк В.В. Передумови державного особистого обов’язкового страхвання громадян. // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. - 2005. - Вип.273. - Правознавство.

39. Лень В.С. Облік і аудит у страхових організаціях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової лфтератури, 2009. - 408 с.

40. Мамедов А.А. История и генезис финансово-правового регулирования страхования в России // История государства и права. - 2004. - № 1.

41. Мамедов А.А. Финансовоправовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис. дра юрид. наук: 12.00.14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки) - 514с.

42. Маркс К. Критика Готской программы см.: Собр. соч. Маркса К., Энгельса Ф., 2-е изд. М.: Гос. изд-во полит, лит-ры. 1961.Т. 19.463 с.

43. Масляєва К. Недержавні пенсійні фонди - спеціальний суб’єкт ринку фінансових послуг в Україні. // Вісник академії правових наук України. - 2006. - №4.

44. Музика О.А. Категорія "публічність" у фінансовому праві // Фінансове право. - 2007. - № 1.

45. Недержавні пенсійні фонди: найбільше довіри до депозитів // Пенсійний кур’єр. - 2008 р. №24.

46. Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: Правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці: Видавництво „Рута”, 2004. - 376с.

47. Нечай А.А. Динамика финансовых отношений и новый подход к категориям финансового права // Государство и право. - 2000. - № 12.

48. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: “Рута”, 2004. - 269с.

49. Нечай А.А. Публічні фонди та публічні видатки як категорії фінансового права // Право України. - 2004. - № 4.

50. Основи довгострокового страхування: Навч. посібник /А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов, - К.: Алерта, 2007. - 444с.

51. Пацурія Н.Б. Страхове право України: Навч. посібник / Н.Б. Пацурія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 176с.

52. Пацурківський П.С. Критерій правового начала - принцип формальної рівності суб’єктів правовідносин - і пострадянське фінансове право: проблеми теорії // Право України. - 2008. - № 1.

53. Пацурківський П.С. Начала фінансового права: постановка проблеми // Право України. - 2006. - № 6.

54. Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. - Чернівці: Чернівецьк. ун-т, 1997.

55. Приймак В.І., Карчевська О.І. Динамічне управління фінансовими потоками компанії зі страхування життя // Фінанси України. - 2008. - № 8.

56. Пенсійна реформа: активний пошук шляхів вдосконалення // Пенсійний кур’єр. - 2008 р. №25.

57. Пенсионная реформа в России: причины, содержавние, перспективы / Под ред. Дмитриева С.Э. - Спб.: Норма, 1998.

58. Пенсия истинных австрийцев // Компаньйон. 2007. №12. С.45.

59. Пенсійна реформа: виклик для України // Страхова спрва. - 2008. - №3.

60. Песоцкая Р. Неопознанный пенсионный обьект // Бизнес. - 2005. - № 20.

61. Райхер В.К. Общественно - исторические типы страхования.М. - Л.: Изд-во АН СССР. 1947. - 286с.

62. Сенникова Ю.В. Негосударственные пенсионные фонды в системе финансовых учреждений Украины. Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Выпуск 2. - Черновцы: "Рута", 2003. - 268с.

63. Собрание Законодательства РФ. 1998. - №19. - Ст. 2071; 2001. - №7. - Ст.623; 2002. - №18. - Ст.1093.

64. Супрун Л. Правові аспекти укладення договору перестрахування зі страховиками (перестраховиками) неризидентами // Юридичний журнал. - 2005. № 5.

65. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учеб. - М.: Изд-во БЕК, 1995. - 264с.

66. Трубич С.Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального страхування // Фінанси України. - 2000. - № 2.

67. Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. - К.: КНЕУ, 2005. - 235с.

68. Шахов В.В. Введение в страхование. - 2-е Изд. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 289 с.

69. Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12.00.07. Одеса.: 2008. - 222с.

70. Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008. - 350с.

71. Янова С.Ю. Социальное стрвание в системе социальной защиты населения: организация и финансивый механизм: Дис. … дра економ. наук: 08.00.10. Санкт-Петербург: 2001. - 403с.

[1] Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат,1960.

[2] Райхер В.К. Общественно - исторические типы страхования.М. - Л.: Изд-во АН СССР. 1947.

[3] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.

[4] Гаврилюк Р.О. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права. Право України. - 2007. - №10.

[5] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці: Видавництво

„Рута”, 2004.

[6] Колосюк В.В. Інститут державного обов’язкового особистого страхвання // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. - 2005. - Вип. 282. - Правознавство.

[7] Мамедов А.А. Финансовоправовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки).

[8] Пацурківський П.С. Критерій правового начала - принцип формальної рівності суб’єктів правовідносин - і пострадянське фінансове право: проблеми теорії // Право України. - 2008. - № 1.

[9] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.

[10] Пацурківський П.С. Начала фінансового права: постановка проблеми // Право України. - 2006. - № 6. - С. 27.

[11] Мамедов А.А. Финансовоправовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки), С. 70.

[12] Артюх Т.М. Страхування життя і його розвиток в Україні// Фінанси України. - 2000. - №9.С. 23-24.

[13] Янова С.Ю. Социальное стрвание в системе социальной защиты населения: организация и финансивый механизм: Дис. … дра економ. наук: 08. 00. 10. Санкт-Петербург: 2001.С. 108.

[14] Янова С.Ю. Социальное стрвание в системе социальной защиты населения: организация и финансивый механизм: Дис. … дра економ. наук: 08. 00. 10. Санкт-Петербург: 2001.С. 109.

[15] Аленичев В.В. Страховое дело России в ХХ веке // Страховое ревю. - 2000. - № 1. - С. 29

[16] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 20.

[17] Пенсионная реформа в России: причины, содержавние, перспективы / Под ред. Дмитриева С.Э. - Спб.: Норма, 1998.С. 45.

[18] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. . С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 63-64.

[19] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 21.

[20] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 21.

[21] Пацурія Н.Б. Страхове право України: Навч. посібник / Н.Б. Пацурія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. С 11.

[22] Пацурія Н.Б. Страхове право України: Навч. посібник / Н.Б. Пацурія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. С 10-11.

[23] Загорулько І.Б. Історія розвитку пенсійного забезпечення в Україні: науковий вісник Національного лісотехнічного університету України, 2005. №15. 4 С. 374-375.

[24] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 21-22.

[25] Мамедов А.А. Финансовоправовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки), С. 104.

[26] Об установлении Положения о страховании доходов и капиталов в Государственных сберегательных кассах. Одобренный Государственным Советом и Государственной Думой и Высочайше утв. Закон 10 июня 1914 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1914. Отд1. № 207. Ст. 2096) // СПб.: Государственная типография, 1914.

[27] Положение о пенсионных кассах служащих в земских учреждениях. Высочайше утв. Мнение Государственного Совета 12 июня 1900 г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1900. Августа 17. № 97. Ст. 1955) // Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание третье.Т. ХХ. 1900. № 18870. СПб.: Государственная типография, 1902.

[28] О разрешении пенсионной кассе служащих на казенных железных дорогах производить операции по страхованию жизни. Высочайше утв. мнение Государственного Совета 3 мая 1899г. (Собр. узак. и распор. Правительства. 1899. Августа 5. Ст. 1313) // Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание третье. T. XIX. 1899. No 16830 - СПб.: Государственная типография, 1902.

[29] Трубич С.Ю., Швець В. Є. Формування системи соціального страхування // Фінанси України. - 2000. - № 2.С. 27-29.

[30] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 22.

[31] Мамедов А.А. История и генезис финансово-правового регулирования страхования в России // История государства и права. - 2004. - № 1. - С. 50-54.

[32] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. . С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 98.

[33] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 24-25.

[34] Про анулювання договорів зі страхування життя: Декрет РНК від 18. 11.1919 р. // СУ РСФСР. - 1919. - № 56. - Ст. 542.

[35] Закон СРСР "Про державні пенсії" від 14. 09.1967 р.

[36] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. . С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 112.

[37] Закону України “Про страхування" // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 18. - Ст. 78.

[38] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. - К.: Алерта; КНТ, 2007.С. 79-80.

[39] Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”// Відомості Верховної Ради. - 2003. - №49-51. - Ст. 376.

[40] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[41] Розпорядження Кабінету міністрів України “Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи ” від 15. 12.2005р. N 525-р // Інфодиск: Законодавство України.

[42] Пенсійний Кур’єр України. Концепція подальшого проведення пенсійної реформи. 30. 10.2009.С. 2-3.

[43] Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. - К.: КНЕУ, 2005.С. 18.

[44] Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях і відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010.С. 11.

[45] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Выпуск 2. - Черновцы: "Рута", 2003.С. 229.

[46] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 38.

[47] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.С. 230

[48] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.С. 230

[49] Маркс К. Критика Готской программы см.: Собр. соч. Маркса К., Энгельса Ф., 2-е изд. М.: Гос. изд-во полит, лит-ры. 1961.Т. 19.С. 17.

[50] Мамедов А.А. Финансово-правовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки), С. 55-56.

[51] Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат,1960.С. 3.

[52] Райхер В.К. Общественно - исторические типы страхования.М. - Л.: Изд-во АН СССР. 1947.С. 16-18.

[53] Мамедов А.А. Финансово-правовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки), С. 61.

[54] Закон України "Про страхування" // Відомості Верховної Ради, 1996, № 18. зі змінами та доповненнями.

[55] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 49-50.

[56] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.С. 231

[57] Колесников Ю.А. Страховое право как подотрасль финансового права // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.С. 232

[58] Вишновецький В.М. Деякі питання фінансової системи України // Проблеми фінансового права. Чернівці, 1996.С. 181.

[59] Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат,1960.С. 87.

[60] Колосюк В.В. Передумови державного особистого обов’язкового страхвання громадян. // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. - 2005. - Вип. 273. - Правознавство. - С. 94-95.

[61] Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Фінансовок право: Учеб. Пособие. - Харьков: Легас, 2003. - С. 258.

[62] Шахов В.В. Введение в страхование. - 2-е Изд. - М.: Финансы и статистика, 2001.С. 20.

[63] Мамедов А.А. Финансо-воправовые проблемы страхования в России [Электронный ресурс]: Дис.... дра юрид. наук: 12. 00. 14. М.: РГБ, 2006. (Из фондов Российской Государственной Библиотеки), С. 65.

[64] Грачева Е.Ю. см.: Финансовое право: Учебник / Под редакцией Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. М.: Изд-во "Проспект", 2003.С. 124.

[65] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 44.

[66] Музика О.А. Категорія "публічність" у фінансовому праві // Фінансове право. - 2007. - № 1.С. 26.

[67] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 105.

[68] Пацурківський П.С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології. - Чернівці: Чернівецьк. ун-т, 1997. - С. 82.

[69] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 106.

[70] Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: “Рута”, 2004.С. 16-17.

[71] Нечай А.А. Динамика финансовых отношений и новый подход к категориям финансового права // Государство и право. - 2000. - № 12. - С. 33-38.

[72] Годме П.М. Финансовое право. Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1978.С. 42.

[73] Savigny. System I. S. 23. Stahl, dis Philosophie des Rechts. II. S. 300. Ahrens. Encyclopedie. S. 117; Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Книга 2. Объективная и субъективная сторона права. - СПб., 1898. - С. 166-167.

[74] Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: “Рута”, 2004.С. 20.

[75] Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учеб. - М.: Изд-во БЕК, 1995.С. 3-33.

[76] Нечай А.А. Публічні фонди та публічні видатки як категорії фінансового права // Право України. - 2004. - № 4. - С. 62.

[77] Конституція України// Відомості Верховної Ради. - 1996. - №30. - Ст. 141.

[78] Нечай А.А. Публічні фонди та публічні видатки як категорії фінансового права // Право України. - 2004. - № 4. - С. 62.

[79] Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: “Рута”, 2004.С. 88-89.

[80] Музика О.А. Категорія "публічність" у фінансовому праві // Фінансове право. - 2007. - № 1.С. 28

[81] Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. - Чернівці: “Рута”, 2004.С. 32.

[82] Колосюк В.В. Інститут державного обов’язкового особистого страхування // Науковий вісник Чернівец. ун-ту. - 2005. - Вип. 282. - Правознавство. - С. 111.

[83] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[84] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці:

Видавництво „Рута”, 2004.С. 40.

[85] Пенсійна реформа: активний пошук шляхів вдосконалення // Пенсійний кур’єр. - 2008 р. №25.С. 2.

[86] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці:

Видавництво „Рута”, 2004.С. 79.

[87] Ковальчук А. Законодавчо-правове забезпечення руху фінансового капіталу в ринкових системах // Право України. - 2008. - №1.С. 40.

[88] Гаврилюк Р.О. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права. Право України. - 2007. - №10.С. 47-48.

[89] Пацурківський П.С. Критерій правового начала - принцип формальної рівності суб’єктів правовідносин - і пострадянське фінансове право: проблеми теорії // Право України. - 2008. - № 1. - С. 10-15.

[90] Пацурківський П.С. Начала фінансового права: постановка проблеми // Право України. - 2006. - № 6. - С. 25-29.

[91] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[92] Юрах В.М. Фінансово-правові засади страхування в Україні: Дис. …кандидата юридичних наук: 12. 00. 07. Одеса.: 2008.С. 106.

[93] Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010.С. 13.

[94] Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010.С. 23-24.

[95] Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12. 07.2001 р. // Відомості Верховної ради України. - 2002. - №1.С. 1.

[96] Сенникова Ю.В. Негосударственные пенсионные фонды в системе финансовых учреждений Украины. Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Выпуск 2. - Черновцы: "Рута", 2003.С. 347.

[97] Недержавні пенсійні фонди: найбільше довіри до депозитів // Пенсійний кур’єр. - 2008 р. №24.С. 2.

[98] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 15.

[99] Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010.С. 24.

[100] Закону України "Про страхування" від 7. 031996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 18, ст. 78

[101] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[102] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[103] Закон України “ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. -

Ст. 1.

[104] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[105] Масляєва К. Недержавні пенсійні фонди - спеціальний суб’єкт ринку фінансових послуг в Україні. // Вісник академії правових наук України. - 2006. - №4.С. 244.

[106] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці: Видавництво „Рута”, 2004.С. 51.

[107] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці: Видавництво „Рута”, 2004.С. 52.

[108] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці: Видавництво „Рута”, 2004.С. 52-53.

[109] Недержавні пенсійні фонди: найбільше довіри до депозитів // Пенсійний кур’єр. - 2008 р. №24.С. 2.

[110] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[111] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[112] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[113] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[114] Масляєва К. Недержавні пенсійні фонди - спеціальний суб’єкт ринку фінансових послуг в Україні. // Вісник академії правових наук України. - 2006. - №4.С. 247.

[115] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[116] Закону України "Про страхування" від 7. 031996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 18. Ст. 78

[117] Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008.С. 109.

[118] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[119] Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008.С. 110.

[120] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[121] Песоцкая Р. Неопознанный пенсионный обьект // Бизнес. - 2005. - № 20.С. 45

[122] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. . С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 135-136.

[123] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 138-139.

[124] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[125] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 145.

[126] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[127] Закон України “ Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 15. 12.2005 // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

[128] Закон України “ Про Антимонопольний комітет України ” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст. 472.

[129] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[130] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[131] Закону України “Про страхування" // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 18. - Ст. 78.

[132] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[133] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[134] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[135] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[136] Масляєва К. Недержавні пенсійні фонди - спеціальний суб’єкт ринку фінансових послуг в Україні. // Вісник академії правових наук України. - 2006. - №4.С. 247.

[137] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[138] Абрамов В. Світовий досвід фінансового контролю держави за діяльністю суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення // Економіст. - 2005. - №8.С. 57.

[139] Закону України "Про страхування" від 7. 031996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 18. Ст. 78

[140] Приймак В.І., Карчевська О.І. Динамічне управління фінансовими потоками компанії зі страхування життя // Фінанси України. - 2008. - № 8.С. 115.

[141] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[142] Лень В.С. Облік і аудит у страхових організаціях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової лфтератури, 2009.С. 116-117.

[143] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[144] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[145] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[146] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[147] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[148] Супрун Л. Правові аспекти укоадення договору перестрахування зі страховиками (перестраховиками) нерезидентами // Юридичний журнал. - 2005. № 5.С. 72.

[149] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[150] Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року N 1211 (1211-2002-п) “Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів".

[151] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26. 11.2004 № 2875 "Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя"

[152] Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008.С. 101.

[153] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чернівці:

Видавництво „Рута”, 2004.С. 278.

[154] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці:

Видавництво „Рута”, 2004.С. 280-281.

[155] Нечай Анна Анатоліївна Актуальні питання фінансового права: Правові

основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чер-нівці:

Видавництво „Рута”, 2004.С. 278.

[156] Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28. 12.1994 р. Зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.

[157] Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”. зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 37. - Ст. 308.

[158] Яворський Т.В. Страхові послуги: Навч. Посіб. - К.: Знання, 2008.С. 95.

[159] Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб”. зі змінами ідоповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 37. - Ст. 308.

[160] Закон України “ Про податок на додану вартість ”. від 25. 03.2005 // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 21. - Ст. 156.

[161] Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28. 12.1994 р. Зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.

[162] Лень В.С. Облік і аудит у страхових організаціях: Навч. Посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2009.С. 210.

[163] Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28. 12.1994 р. Зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.

[164] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[165] Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 47-48. - Ст. 372.

[166] Пенсійна реформа: виклик для України // Страхова справа. - 2008. - №3.С. 38

[167] Кіндратець О. Пенсійна політика в Країнах Заходу // Право України. - 2004. - №3.С. 134.

[168] Зарубіжний досвід. Пенсії у Франції // Пенсійний кур’єр. - 2009 р. №4.С. 3.

[169] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 158-159.

[170] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 160.

[171] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 18.

[172] Пенсия истинных австрийцев // Компаньйон. 2007. №12.С. 45.

[173] Історія страхування: підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005.С. 161.

[174] Собрание Законодательства РФ. 1998. - №19. - Ст. 2071; 2001. - №7. - Ст. 623; 2002. - №18. - Ст. 1093.

[175] Сенникова Ю.В. Негосударственные пенсионные фонды в системе финансовых учреждений Украины // Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Выпуск 2. - Черновцы: "Рута", 2003.С. 351.

[176] Долгошея Н.О. Страхування в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010.С. 24.

[177] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 18.

[178] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 16.

[179] Директиви Парламенту і Ради Європи від 3 червня 2003 р. 2003/41/EC “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”.

[180] Директива Парламенту і Ради Європи від 5 листопада 2002 р. 2002/83/ ЕС "Про страхування життя".

[181] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 18.

[182] А.Т. Головко, М.П. Денисенко, І.О. Ковтун, В.Г. Кабанов Основи довгострокового страхування: Навч. посібник. - Алерта, 2007.С. 19.