Скачать .docx | Скачать .pdf |
Книга: Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов)
Селіванов А. О. Верховенство права в Конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції.– К.; Х.: Акад. прав. наук України, 2006.– 400 с.
Вступ
До уваги читачів
Ця робота має теоретичну і практичну спрямованість, зважаючи на те, що публікацій на цю тему ще не було, але увага до діяльності Конституційного Суду України зростає і важливість його рішень позначається на регулюванні суспільних відносин. Конституційне правосуддя є найефективнішим засобом захисту Конституції України, гарантією її дотримання і виконання у всіх сферах функціонування державної влади і суспільного буття.
Ідея верховенства права не залишає байдужим жодного громадянина, жодну особу, яка прагне жити у демократичній, правовій державі. Покликання вчених-юристів — збагачувати своїми працями теорію конституційних принципів, пояснюючи складні конституційні категорії, їх застосування в реаліях життя суспільства.
Конституційне правосуддя — знахідка двадцятого століття — мало на меті захистити правовим шляхом Конституції держав, у яких суспільство сприйняло цінності демократії, яку потрібно захищати правом судової влади. В цих державах Конституції перетворено у безпосередньо діюче право, визнано соціальні пріоритети: народ як джерело влади; права і свободи людини і громадянина; суверенітет і цілісність території; демократична влада і судовий контроль; рівність кожного громадянина перед законом та ін.
Заснування Конституційного Суду України виявило величезний внутрішній потенціал у забезпеченні безпосередньої дії Конституції України, формуванні внутрішнього переконання всіх суддів загальних і спеціалізованих судів у застосуванні права, дотриманні конституційних принципів і вимог у процесі законотворчої діяльності Верховної Ради України, вирішенні складних політико-правових колізій у взаємостосунках Президента України, Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України. Рішення Конституційного Суду України все більше стали претендувати на нове змістовне правове
3
ВСТУП
регулювання, але беззаперечно дедалі більше проявляється їх величезний вплив на створення цілісної правової системи, гармонізованої з Конституцією України, яка є основою формування законодавчої системи в Україні, функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, політичних партій і громадських об'єднань.
Феномен конституційного правосуддя знайшов свій яскравий прояв у проведенні змістовного політико-правового аналізу законопроектів щодо внесення змін і доповнень до Конституції України, виходячи з непорушного правила — бути неупередженим органом держави і суспільства, який перевіряє будь-які запропоновані парламентом зміни щодо можливих обмежень чи скасування прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Висновки Конституційного Суду України з цих питань підтверджують непохитність конституціоналізму в Україні, демократичного ладу і високу ступінь захисту закріплених в Конституції України прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд України не може бути творцем конституційних реформ в державі, але його унікальна роль знаходить прояв як суб'єкта конституційного сприяння демократії і стабільності в державі, які мають відповідати загальновизнаним стандартам державного устрою і державного правління, побудованих на демократичних засадах в інтересах Українського народу. Конституційний Суд України, застосовуючи юрисдикцію конституційного контролю, виходить з визнання верховенства права і найвищої юридичної сили і прямої дії Конституції України, демонструючи обов'язок держави чи будь-якої посадової особи підкорятися Конституції, відповідати за виконання її та законів України. Це означає, що будь-який суб'єкт права повинен діяти так, як вимагає Конституція (стаття 19), лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституційним правопорядком.
Рішення Конституційного Суду України дають оцінку актам і діям будь-якого державного органу, коли виникає спір про право і правозастосування, а проведене дослідження правових умов і обставин реалізації функцій та повноважень суб'єкта права завжди перевіряється щодо їх відповідності ви-
___________________________ 4___________________________________
ВСТУП
могам Основного Закону держави. Конституція України є необхідною правовою підставою для відміни актів, які визнані неконституційними, і припинення дій, що виходять за межі конституційно-правової компетенції органу держави чи державного органу.
Конституційному Суду України притаманний системний підхід у дослідженні будь-якого закону, правової норми, окремого положення і навіть термінів і понять, які містяться в Конституції та законах України. Це стиль і спосіб оцінки правової категорії, правового явища, правових відносин, які становлять предмет розгляду Конституційного Суду України. Процедура системного дослідження правової норми чи закону в цілому дуже складна і нагадує швидше державознавчу і правознавчу експертизу, до якої залучаються в обов'язковому порядку органи, акти яких оспорюються або підлягають офіційному тлумаченню. Це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Висновки Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, академічних правових установ і юридичних навчальних закладів розширюють емпіричну базу знань про предмет дослідження в Конституційному Суді України, а теоретичні міркування і наукові обґрунтування дають можливість охопити сферу пізнання складних конституційно-правових категорій. Це дозволяє виявити не тільки переваги, але й недоліки закону чи правової норми, яка досліджується в конституційному провадженні, з'ясувати її гармонічну єдність з принципами та вимогами відповідних конституційних положень, дослідити в порядку системного порівняння відповідність закону духу і букві конституційних джерел права. Застосовуючи інструментарій конституційного правосуддя, досягається головна мета правового захисту Конституції України — проголошується висновок щодо конституційності (неконституційності) закону або Іншого нормативно-правового акта як в цілому, так і стосовно назви акта, окремих норм, положень понять і термінів. Таким чином, Конституційний Суд України забезпечує верховенство і пряму дію Конституції як реально діючого правового гаранта дотримання прав і свобод людини, компетенції державного органу щодо прий-
5
ВСТУП
нятих ним актів та багатьох інших питань, які віднесені до їх компетенції.
Конституційний контроль реалізує юрисдикцію Конституційного Суду України у всіх випадках здійснення конституційного правосуддя, оскільки перевіряються не тільки норми, окремі положення, але й закон в цілому, і у разі виявлення суперечностей з конституційними нормами він підлягає бути визнаним таким, що втрачає свою юридичну силу в певній галузі законодавства. Таким чином, контрольна функція Конституційного Суду України щодо конституційності законів та інших правових актів має забезпечувати корегування законодавства через джерело вищого права — Конституцію України. Це дає можливість зміцнювати конституційно-правову основу діяльності всіх державних органів і посадових осіб, попереджувати законодавця щодо уважного ставлення до нормотворчості у сфері підготовки законопроектів, які мають бути схвалені парламентом, або визнавати помилки у перевищенні компетенції, невідповідному правозастосуванні чи обмеженні прав і свобод громадян в актах Уряду та центральних органів виконавчої влади.
Таким чином, рішення і висновки Конституційного Суду України мають обов'язковий характер для їх виконання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, громадянами та судами щодо конкретних правовідносин, які складаються в процесі правозастосовчої, правоохоронної і нормо регулятивної діяльності вказаних суб'єктів права, захисту прав та інтересів громадян, а також юридичних осіб, що в кінцевому підсумку сприяє втіленню в життя і безпосередньому впливу норм і принципів Конституції на діяльність держави та суспільства. В рішеннях і висновках Конституційного Суду України, як правило, можна знайти цілісні за своєю формою і теоретично вивірені за суттю конституційного права правові прецеденти, які прийнято іменувати правовими позиціями (конституційно-правовими узагальненнями), що наближує їх до нормативного значення і регулятивного впливу на суспільні відносини, які були предметом розгляду Конституційним Судом України. Все частіше можна зустріти також правові прецеденти в ухвалах Конституційного Суду України, які приймаються на відмову у розгляді конституційних подань та звернень. Це може бути одна генеральна пра-
6
ВСТУП
вова позиція або декілька різних правових позицій стосовно суті питання, яке розглядалося Конституційним Судом і сформульоване для розуміння конституційної норми або норми закону. При дослідженні певних суспільних відносин у розумінні права виявляється співвідношення конкретного поняття з поняттям конституційного тлумачення. Правова позиція (висновок) Конституційного Суду — це результат, який досягається шляхом системного тлумачення норми закону відносно конституційних принципів та постулатів. Лише за таких умов може народжуватись узагальнення щодо конституційно-правового регулювання суспільних відносин у конкретній справі і Конституційний Суд офіційно оприлюднює свою позицію, яка має обов'язкове значення для вирішення наступних правових спорів, конкретних справ правозастосування суб'єктами права, особливо судами.
Практичне значення правових позицій Конституційного Суду України полягає у сприянні поглибленого розуміння конституційних норм і принципів у практиці нормотворчості, органів публічної влади, формуванні конституційного правопорядку в сфері суспільних відносин, а також при застосуванні права органами судової влади щодо спорів, які виникають у сфері цивільних, господарських, адміністративних та інших відносин, при захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.
Щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України слід зазначити, що висновки вмотивованої інтерпретації розкривають смисл норми чи окремого положення і навіть окремого терміна у їх значенні з точки зору юридичної природи і змістовної характеристики, яка Конституційним Судом України ухвалюється у вигляді правової позиції загально правового застосування.
Ми намагалися виявити і теоретично пояснити головне призначення Конституційного Суду України, який не творить закони, не здійснює управлінської діяльності, а застосовує системний аналіз права, орієнтуючи всі публічні органи і громадян на верховенство права, яке покладено в основу діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Досить активна дискусія щодо юридичної природи і місця в правовій системі актів конституційної юрисдикції і правових позицій Конституційного Суду, їх юридична сила і значення в правовому захисті
7
_____________________________________ВСТУП ______________________________________
Конституції, у розвитку конституційного права і вплив на галузеву систему законодавства активно проводиться російськими вченими і суддями Конституційного Суду Російської Федерації, зокрема М.В. Баглаєм, В.А. Савицьким, Є.Ю. Терюновою, В.О.Лучіним, М.В. Вітруком, В.А. Кряжковим, Б.С. Єбзєєвим, ГА. Гаджіевим, М.О. Митюковим, Т.Г. Морщаковою та іншими відомими теоретиками конституційного права. Змістовне теоретичне дослідження щодо предмета конституційної юстиції провів начальник Управління конституційного права Конституційного Суду Російської Федерації Л.В. Лазарєв у книзі «Правовые позиции Конституционного Суда России», а в аспекті парламентського права цікаву роботу підготували директор Інституту законодавства і порівняльного права при Уряді Росії професор Хабрієва Т.Я. і кандидат юридичних наук Волкова Ї.Т. — «Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации и парламента» (М, 2005). В Україні спеціальні дослідження вказаної проблематики проводяться суддями, професорами П.Б. Євграфовим, В.М. Ша-повалом^ М.В. Костицьким, В.І. Німченко, М.Д. Савен-ко, М.Ф. Селівоном, професорами конституційного права О.Ф. Фрицьким, Ю.М. Тодикою та іншими вченими-конституціоналістами. Отже, вкрай необхідно створювати науково-теоретичну базу, яка б сприяла продовженню пошуку відповідей на складні питання щодо нових правових явищ в сфері конституційної юрисдикції.
Підсумовуючи, хочу відзначити, що наука конституційного права має розвиватися і відповідати вимогам часу, а отже, кожен авторський внесок сприятиме творчому пошуку відповідей на складні питання, які дедалі більше виникають у сфері конституційної юрисдикції.
А.О. Селіванов,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент
Академії правових наук України
8
Частина І
Конституційне правосуддя в Україні: аналіз конституційної юрисдикції
ДЕРЖАВНА ВЛАДА
І СТАТУС КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ
ДЕРЖАВНА ВЛАДА КОНТРОЛЬОВАНА СУСПІЛЬСТВОМ
Конституційна законність як загальнообов'язковий режим для всіх державних органів та сфери самоврядування громадян, посадових осіб, громадських і політичних організацій, а також конституційне правосуддя є важливими і необхідними елементами кожної демократичної держави і демократичного суспільства. Це пов'язано з тим, що будь-яка організація суспільства неможлива без авторитета влади, яка є засобом функціонування соціальної спільноти, знаходячи прояв у державно-правових відносинах підпорядкування осіб єдиній керівній у цій спільноті волі. Державна влада є правляча в суспільстві система, яка складається з інститутів (органів, посадових осіб, апарату чиновників та інших суб'єктів), правових механізмів ними встановлених, політико-правового режиму, пануючого в державі, та встановленої правовідносинами підпорядкованості організації управління суспільними процесами. За допомогою державної влади забезпечується керування суспільством у всіх сферах його життя: політичній, економічній, соціальній, культурній та інших, застосовуються інструменти демократичного ладу в країні, дотримуються Конституція та закони, без яких неможливий правопорядок.
Пройшло небагато часу, коли методологічну основу дослідження змісту і форм прояву державної влади складало вчення про класовий підхід, обов'язковість елемента примусу, який характеризує будь-яку владу і владні відносини в суспільстві1 . Еволюція поглядів, насамперед вчених-юристів, в умовах демократизації політичного і суспільного життя торкнулася спочатку
9
Частина І
такої категорії, як «повнота влади», а далі у їх працях термінологічно відбулася трансформація характеристики влади, яка свідчила про здатність виконувати свої завдання і функції заради всього суспільства, а отже, складати систему, спроможну мобілізувати його ресурси на досягнення цілей методами, насамперед довіри до людей, переконання, а вже потім і примусу2 .
Ці зміни у розумінні юридичного наукового поняття «влада» безпосередньо мали на меті розкрити зміст категорій «державна влада» і «політична влада», які спочатку відображали Ідеї диктатури пролетаріату, а потім соціалістичної держави, що відповідають конкретно-історичному періоду і умовам політичного буття громадянського суспільства. Класичну формулу К.Маркса — «Власність... теж представляє свого роду владу» застосовують в теорії, щоб показати багатоманітність чинників, від яких залежать політичні перетворення, маючи метою всіма засобами отримати і досягти політичної підтримки в суспільстві, що відкриває прямий шлях до державної влади, яка завжди розглядається джерелом економічної влади і державного управління3 .
Проте в суспільстві завжди первинною виступала категорія народної політичної влади, яка відкриває безпосередній шлях до державної влади. Як поняття вони є синонімами і характеризують політичну організацію суспільства, в якому політичні групи або об'єднання (блоки) отримують завдяки народній владі реальну здатність проводити волю, яка спочатку формулюється у політиці, а потім закріплюється у правових нормах. В сучасному контексті відносин, які характеризують суспільні процеси в Україні, можна говорити, що політичну, державну владу слід розглядати як особливу публічну владу, яка має публічний характер, оскільки санкціонована шляхом проведення виборів парламенту, президента, тобто представницьким способом її досягнення, носить вольовий характер наділення владою осіб від імені широких верств громадян. При цьому завжди існує здатність народу організуватися і відсторонити ненасильницьким шляхом «владну еліту», змінивши владний режим і чиновників, які його здійснювали.
Публічна або державна влада набуває, таким чином, ознаки поняття «суспільної влади» і, коли в її власному розумінні це поняття застосовується до сучасних політичних процесів,
------------------------------10--------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
вже не можна стверджувати, що вона повною мірою спирається на спеціальний апарат примусу і розповсюджує примус як універсальний засіб здійснення своїх функцій. Але було б неправильним вважати, що, при цьому, послаблюється державна влада, яка завжди є ядром політичної влади, оскільки делегована або санкціонована саме суспільною владою і завжди має публічні інтереси, які реально нею сприймаються або якщо ними прикриваються у суто корисливих цілях.
Якщо державній владі вдається реалізувати свої владні функції і повноваження в напрямку організації економічних і соціальних процесів, які результативно позначаються на добробуті людей, соціальному захисті непрацюючого населення, створенні реальних перспектив досягнення соціальної мети молоддю, такий «державний устрій і порядок* зберігають суспільну підтримку і стабільність свого правління в країні. Проте чи так завжди діє державна влада? Цікаво звернутися до сучасного мислення людини на шляху до владного представництва в державі, а саме до В. Ющенка, який таким чином розмірковує у вимірі традиційних суспільних цінностей: «Звертаючись до дня нинішнього, скажу: ...Україна страждає розбратом, непорозумінням. Хоча здавалося б, для чого влада? ...Чому влада не прагне єднання? Навпаки, намагається нас роз'єднати: за мовними ознаками, за географією, конфесіями. Всі розуміють: нас відкинуто назад через те, що в Україні не створено демократичної системи. А кланова модель заклала жахливі форми паразитизму, неприйнятного ні в світі, ні в громадянському суспільстві»4 . Це квінтесенція сучасного мислення державного діяча, який вболіває за свій народ, вбачаючи руїни політичного правління державної влади всупереч інтересам українського народу.
Неважко помітити, що у словах майбутнього глави держави йшлося про владу як особливий апарат, особливу групу людей, які володіють політичною або державною владою і засобами примусу, застосовують каральні заходи і навіть фізичний вплив, яким змушена підкорятися основна маса громадян. Державознавці не знайдуть в цьому нічого нового або незрозумілого, але важливе інше, а саме: що тільки політики, які орієнтовані на ідеї і принципи панування «суспільної влади» і громадянського суспільства в країні, здатні відчути і сфор-
---------------------------------------- 11 -------------------------------------
Частина І
мулювати у своїх наступах на владу суспільний потяг до зміни «правлячої влади».
Саме такий суспільний «вибух» народжується як продукт протиріч всередині держави, що створює основу економічно-фінансових важелів для боротьби правлячих кланів між собою. Це призводить до непомірного посилення тиску на громадян державного апарату, коли «символом» протистояння влади і суспільства стає основний суб'єкт конституційної відповідальності, а саме — глава держави і, таким чином, тенденція відчуження державного апарату від суспільства, протиставлення його більшості населення країни призводить до «протестної» заміни представників влади. Від влади авторитету до авторитету влади — така еволюція супроводжується не тільки зміною представницького корпусу «правлячої влади», але й демократизацією змісту самої публічної влади, новим мисленням відносно всіх форм державного керівництва. Це дуже суттєвий момент. За умов демократичного ладу державна влада,— як зазначає професор О.Ф. Фрицький,— не відчужується від суспільства і не протиставляється йому, а все тісніше зближується з населенням, все ширше залучає його до управління державними і регіональними справами, стимулює місцеве самоврядування, створює кращі умови життя, не втручаючись в основи ринкової економіки.
Така державна влада відповідає критеріям демократичного спрямування і принципово відрізняється від влади, яка здійснює панування за допомогою примусу (політичного, адміністративного, економічного, фінансово-податкового та багатьох інших видів). Коли створені реальні умови демократії, не існує інших підходів до розуміння суспільних процесів, що зв'язані з державною владою, яка виражає свою волю в законі, використовує правові форми у здійсненні завдань і функцій держави. Коли воля держави служить інтересам суспільства і втілюється у закон, важливо враховувати, що право є особливий, державний регулятор суспільних відносин і воно має служити інтересам більш високої категорії — суспільної влади (влади народу), від якої походить політична, державна влада. Тому зрозуміло, що для будь-якого аналізу обов'язковою умовою є з'ясування того, який соціальний зміст характеризує волю держави, тобто з'ясувати, чию волю відображає влада в нинішніх умовах, хто стоїть за цією владою?
--------------------------------------------------------- 12--------------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Якщо дослідник обгрунтує відповіді на ці запитання, він здатний глибше розкрити сучасні процеси формування законодавчої системи, визначити критерії самообмеження держави відносно прав і свобод людини і громадянина і, таким чином, неодмінно прийде до методологічно вивірених висновків і оцінок. Вони стосуються дотримання в державі демократичних засад функціонування державного механізму, співвідношення волі державного апарату з її відображенням і закріпленням в законах та інших нормативно-правових актах, які приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і, безумовно, мають відповідати за «буквою і духом» Конституції України.
Проте останнім часом з'являються наукові доробки, далекі від теорії конституційного права, в яких автори намагаються прикрасити надумані слабкі висновки щодо місця і ролі Конституції України як системоутворюючої бази законодавства, в яких законодавцю пропонується «актуалізувати Конституцію, повніше використовувати її регулятивний, а також політичний, моральний потенціал»5 .
Розгляд цього ракурсу прояву права не дозволяє оцінювати конституційність не тільки внутрішнього законодавства, але й міжнародно-правових актів, які запроваджуються в національну систему законодавства України, і, таким чином, обмежує можливості наукових досліджень з'ясовувати, як проявляється право у практичній діяльності держави, у здійсненні реформ, у розгортанні, а не «згортанні» демократії, розширенні умов народного волевиявлення, політичних, економічних та інших свобод у країні.
Спираючись на фундаментальні теоретичні праці і оригінальні дослідження вчених-юристів, які аналізували конституційні принципи розподілу влад та функціонування державного механізму, слід відмітити їх вплив на державно-правові процеси. А саме це стосується реалізації функцій та повноважень структур державної влади, здійснення державної діяльності у різноманітних формах права, службової ролі законів та інших нормативно-правових актів щодо принципів та вимог Конституції України. З позицій доктрини важливо висвітлити категорії, які є найбільш суттєвими елементами конституцій-
------------------------------------------- 13-------------------------------------------
Частина І
ного права, а саме: конституційну законність (юрисдикцію) та конституційне правосуддя. Вони завжди були невід'ємною частиною політичної, державної влади і водночас мають риси, які притаманні здійсненню функцій суспільною владою, яка при цьому спирається не стільки на суб'єкти держави, скільки на вироблений теорією конституційно-правовий механізм управління в державі. Він спрямований на забезпечення дотримання публічною владою своїх прав і обов'язків перед громадянином і особою, демократичних засад функціонування кожного суб'єкта влади та конституційного самообмеження, яке обумовлено конституційно-правовою природою їх компетенції і відповідальності перед суспільством. Проте практику державного життя характеризують складні процеси, про які один із яскравих представників сучасної адміністративно-правової думки професор В.Б. Авер'янов слушно зазначає, що ми, на жаль, продовжуємо спостерігати глибоку суперечність між потребою у переході до демократичного, соціально-економічного та суспільно-політичного, правового устрою і життя і реальними можливостями управління і права сприяти такому переходу6 .
При наявності таких явищ не можна не визнати неспроможність звичайних заперечень проти творчої ролі конституційного правосуддя, яке включає в себе конституційний нормоконтроль. Висловлюється обґрунтована наукова думка, що конституційне правосуддя тільки розкриває зміст існуючих норм права, не створює нових або що воно не в змозі встановлювати положень за власними міркуваннями щодо їх корисності і суспільної ваги. При цьому творча діяльність конституційного правосуддя звичайно втрачає своє призначення, а це призведе, в свою чергу, до певного збідніння впливу принципу верховенства права на формування повноцінної системи національного законодавства. При цьому зовсім залишається поза увагою, що законодавець повинен рахуватися з даними обставинами, оскільки в багатьох випадках юристу і законодавцю необхідно користуватися одним і тим самим джерелом, яке зветься природою правових відносин.
Неправильно також стверджувати, що конституційне правосуддя повинно формулювати свої висновки з позицій
------------------------------------------- 14-------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
виключно конституційної законності, а правові погляди начебто залишати осторонь. Тоді яке значення для конституційного права мають окремі думки Суддів Конституційного Суду, їх право формувати у такий спосіб конституційно-правову доктрину. В цьому відношенні категоричну позицію займає Суддя Конституційного Суду України М.Савенко, який стверджує, що навіть залучення суддів до творчої співпраці з консультаційно-дорадчими органами державної влади є порушенням присяги7 . Виникає запитання: як же у такому разі має розвиватися теоретична думка конституційного права відносно конституційного правосуддя?
Якщо уважно придивитися до практики Конституційного Суду України, можна побачити, що, виголошуючи рішення чи висновок в органі конституційної юрисдикції, головуючий судового засідання керується не тільки правовими положеннями Основного Закону України, але й правовими поглядами на стан речей і діє скоріше не як догматик, а як дослідник з переконанням важливості своєї місії. Вона полягає у тому, що необхідно творчо роз'яснити, а інколи і публічно розкрити зміст об'єктивного права і таким чином сформулювати правові погляди, наприклад, що встановлено в якості положень верховенства права видатними теоретиками, отримуючи свою обов'язкову силу виключно із своєї наукової Істинності, і що підлягає внаслідок цього вільній критичній оцінці.
Природно, що висновок конституційного правосуддя щодо визнання конституційності норми права або в цілому закону Верховна Рада України намагається закріпитися в подальшій законодавчій системі. В цьому відношенні статус Конституційного Суду України уможливлює сприйняття законодавцем резолютивних приписів, які повинні перейти в право і отримати статус законодавчо закріпленого джерела регулювання суспільних відносин. Конституційна законність, таким чином, є творчим продуктом спеціально уповноваженого органу конституційної юрисдикції і набуває вищої юридичної сили стосовно всієї сфери законності, оскільки вона формулюється саме як внутрішня сила всього законодавства і є вищою за право суддів загального правосуддя. В конституційній законності найбільш яскраво втілюється принцип верховенства права, оскільки з її
-------------------------------------— 15------------------------------------------
Частина І
застосуванням непотрібно навіть формулювати спеціальну відміну неконституційної норми тим органом, який встановлює і проголошує неконституційність закону або окремої його норми.
Таким чином, державна влада через конституційну законність встановлює конституційно-правовий порядок у створенні умов для припинення або відміни правовідносин, які безпосередньо пов'язані із захистом або забезпеченням прав та свобод громадянина та людини в державі. При цьому в процесі встановлення конституційної законності відносно норм чи окремих положень законів відбуваються термінологічні, заперечуючі, зобов'язуючі, забороняючі, дозвільні розпорядження конституційної юрисдикції, які не підлягають запереченню чи оскарженню. За своєю природою конституційна законність може розглядатися правовою доктриною, науковим постулатом або догмою права, яка визначає, що є правом по суті і за формою. Особливий режим конституційної законності має відношення виключно до правозастосування, а не до суб'єктів державної влади чи громадян, і тому саме цей процес формується під впливом верховенства права, яке закладається в рішення Конституційного Суду України.
Конституційна законність має специфічне призначення і не підпадає під традиційне розуміння джерела права, оскільки не встановлює і не виявляє факти, що є природою формування законності в суспільстві і державі. Фактичні відносини покладаються в основу регулюючих норм законодавства, яке має відповідати конституційній законності і перевіряється Судом кожного разу, коли виникає спір про право або необхідність офіційної інтерпретації закону у розумінні конституційного права.
Такі підходи властиві конституційному правосуддю, яке має особливий статус в системі як самого правосуддя, так і інших органів держави. Воно відображає політичну, державну владу, яка за своєю функцією повинна знаходитися під контролем суспільства і за цієї умови має діяти і спрямовувати реалізацію всіх правових регуляторів у державі в прямій відповідності до Конституції України. Конституційне правосуддя має дві важливі складові; інституційну — орган конституційної юрисдикції — Конституційний Суд України і процесуальну — конс-
------------------------------------ 16-------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
титуційне провадження. Воно складає регламентну діяльність Суду щодо встановленого порядку розгляду справ згідно з Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України. Цим пояснюється особливий статус Конституційного Суду України, який є Інститутом судової влади з властивістю керувати, відображати і досягати верховенства права, а щодо обсягу компетенції є видом (суб'єктом) реалізації особливого статусу публічної влади, яка функціонує як система органів державної влади.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ -
НОВИЙ ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Теоретичною та юридичною передумовою існування в структурі судової влади такого інституту, як Конституційний Суд, повинно бути визнання державою необхідності насамперед конституційного правосуддя і конституційного контролю. Принцип розподілу влад, який закріплений у статті 6 Конституції України, виявився не досить досконалим і безумовним у протидії свавіллю в інших сферах державної влади: законодавчій та виконавчій, а також з боку Президента України. Дискусія з приводу самостійності і незалежності кожної сфери влади і особливо Президента України теоретично має підґрунтя погоджуватися із спрощеним ідеалом такого ладу в державі, але швидко набуває з боку опонентів серйозної аргументації щодо негативної практики реалізації кожним суб'єктом владних повноважень, яка породжує конфлікти і спори відносно перевищення компетенції при виданні нормативно-правових актів або зазіхання на права і свободи громадян.
Враховуючи ігнорування вимогами конституційного права, Основний Закон України передбачив у цьому відношенні застосування конституційного правосуддя у разі звернення суб'єкта конституційного подання до Конституційного Суду. У такому разі конституційне правосуддя застосовується з позицій конституційного права і не може бути незалежним від рішень інших органів судової влади. Таке розуміння особливого інституту правосуддя спонукає нас дати йому наукове визначення. Воно має доповнити підхід науковців і безпосередньо суддів до статусу Конституційного Суду України з позицій його політи-
-----------------------------------17 -------------------
Частина І
ко-правового призначення в державі. Йдеться про те, що Суддя, професор В.М. Шаповал, схильний стверджувати, що, виходячи з аналізу повноважень Конституційного Суду України, його можна доктринально визначити як судовий орган конституційного контролю. Такий підхід можна спостерігати і в працях професора О.Ф. Фрицького. З позицій доктринального права, на наш погляд, слід розширити його змістовну характеристику, що уточнюється при аналізі професором В.П. Тихим8 .
Під конституційним правосуддям, на наш погляд, слід розуміти особливе за формою і змістом провадження Конституційного Суду України, який наділений Конституцією України повноваженнями щодо застосовування конституційної юрисдикції, у розгляді справ в установленому законом порядку, які стосуються спорів про право відносно належних суб'єктів, котрі звертаються з конституційними поданнями (зверненнями), захищаючи законні інтереси у спосіб, визначений Законом України «Про Конституційний Суд України».
Конституційний Суд України за своїм статусом, здійснюючи правосуддя у сфері конституційно-правових відносин, має судове верховенство, що закріплено у частині третій статті 150 Основного Закону України. Це означає, що з питань конституційної юрисдикції ним ухвалюються рішення, які є обов'язковими до виконання всіма суб'єктами права (адресатами) на території України, що є остаточними і не можуть бути оскаржені. Якщо в цю обов'язковість вкласти достатньо широкий смисл, який би включав обов'язковість всіх інших органів правосуддя у неухильності виконання таких рішень, то було б правильним все інше судочинство розглядати як залежне від верховенства рішень Конституційного Суду України.
Таким чином, виходячи з обсягу повноважень Суду, а також враховуючи остаточний характер ухвалених ним рішень, маємо підстави вважати Суд конституційної юрисдикції таким, що наділений судовим верховенством і відносно всіх інших органів правосуддя в межах вирішення справ, передбачених статтею 150 Конституції України. Компетенція Суду, як свідчить аналіз предмета його конституційної юрисдикції, виходить за межі конституційного нормо контролю, і тому конституційне провадження охоплює інші правовідносини, пов'язані
-------------------------------------------------------- 18-----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
З вирішенням спорів, офіційним тлумаченням Конституції та законів України, наданням висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
Звернемо увагу на те, що, захопившись Ідеєю унікальності своєї компетенції, деякі автори безпідставно схильні теоретично розширювати до ілюзорних обріїв межі конституційного правосуддя, що науково необґрунтовано, а у практичному сенсі виглядає небезпечно. Звернемо увагу, зокрема, на точку зору В. Скоморохи, який вважає, що Конституційний Суд України — це орган компромісу, примирення, гарант політичного миру і стабільності та ін.9 Але при цьому автор не враховує конституційний статус Президента України, забуваючи І про те, що судова юрисдикція не може перебувати у протиріччі з політикою держави, якщо Суд розглядати як гаранта політичного миру. Зрозуміло, що у разі виникнення такого протиріччя настають для нього небажані результати — законодавець змінює правову базу функціонування Конституційного Суду.
Отже, судове визнання мають тільки ті цінності, які отримали суспільну згоду, і тоді Суд є носієм стандарта цих цінностей і не може мати і здійснювати власну політику компромісу та ін.
Особливий порядок застосування конституційного контролю, передбачений частиною другою статті 151 Конституції України, коли Верховна Рада України може звертатися до Конституційного Суду України за висновком щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Конструкція цього повноваження Суду безумовно оригінальна, але не досить зрозуміла. Виходить так, що Верховна Рада України, яка має розглядати питання про імпічмент Президента України, не може вирішити, чи дотримується процедура розслідування і розгляду цієї справи, і тому перед Конституційним Судом України постає проблема висновку, який повинен будуватися на оціночних категоріях, дослідженні етапів проходження процедури розслідування фактів, але все це не пов'язано ані з конституційним правосуддям, ані з нормокон-
------------------------------------------- 19 ---------------------------------
Частина І
тролем, ані з офіційним тлумаченням законодавства. Виходить так, що за цією нормою Конституції України висновок, який буде надано Верховній Раді України, не підпадає під дію статті 150, в якій однозначно визначено, що обов'язковість, остаточність і неоскарженість рішень Конституційного Суду України стосується тільки питань, передбачених лише цією конституційною нормою.
Таким чином, об'єктивна потреба держави і суспільства стосовно конституційностІ проведення процедури імпічменту Президента України Верховною Радою України може за логікою аналізу цієї норми Конституції України бути проігнорована. Зрозуміло, шо таке повноваження Суду повинно бути застосовано через механізм реалізації, який треба було передбачити у Законі України «Про Конституційний Суд України», але у статтях 90—92 глави 15 цього Закону не розкривається зміст конституційного провадження, його стадії, як і власне сам розгляд питання, яке завжди має доленосне значення для країни, всього суспільства.
Отже, сама норма закону як письмова формула, власне, нічого не означає, якщо не мати уявлення про механізм її реалізації, а тому такі норми без процесуальних регуляторів залишаються, як правило, деклараціями. Відносно чинної Конституції України вони можуть негативно позначитися на авторитеті Основного Закону України, Мабуть, тому, аналізуючи правовий статус Конституційного Суду України, ми схиляємося до висновку, що всі його функції і повноваження повинні бути активно діючими або потенційно придатними для застосування, що є ознакою судового верховенства Конституційного Суду України щодо всіх державних органів, яким адресовані його рішення і висновки.
Високий рівень застосування конституційної юрисдикції продемонстрували у 2004 році органи держави Коста-Рики, коли Конституційний Суд, вивчивши заяви Президента країни і міністра закордонних справ, спираючись на закони, визначив своє негативне ставлення до офіційної позиції вищих посадових осіб щодо збройної акції СІЛА проти Іраку. У спеціальній постанові від 8 вересня 2004 року Конституційний Суд визнав приєднання країни до антиіракської коаліції не-
-------------------------------------------------------- 20 -----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
конституційним. В чисто юридичному аспекті Суд кваліфікував рішення Уряду таким, що суперечить Політичній Конституції, Декларації про постійний, активний і неозброєний нейтралітет країни, системі ООН і міжнародному праву, і зажадав виключення країни із списків коаліції. Наступного дня МЗС вирішило питання про неприєднання, а Президент Коста-Ріки на спеціальній прес-конференції зробив заяву, що держава є «абсолютно правовою» і він незаперечно виконає рішення Конституційного Суду.
Аналогічного прикладу не можна знайти в українській судовій практиці, оскільки соціальне призначення Конституційного Суду ще не досягло вже визнаних суспільством високих стандартів конституційно-правової політики верховенства права над будь-яким визначеним у законі державним статусом органу держави або посадової особи. Цінність конституційного судочинства і конституційної юстиції полягає в тому, що Існування лише судів загальної юрисдикції в демократичному суспільстві визнається недостатнім, оскільки вони своє відношення до закону можуть виражати лише в його тлумаченні, з'ясовуючи смисл, мету, волю законодавця, щоб вірно застосовувати закон в конкретних умовах. Але в конкретних правовідносинах, коли йдеться про акти самого законодавця, Президента України, Уряду, які зачіпають права і свободи громадянина і особи, виникає пряма потреба не тільки тлумачити, але й оцінювати їх на предмет відповідності Конституції України, загальновизнаним нормам міжнародного права, які мають пріоритет над вказаними актами. У такий спосіб тільки Конституційний Суд виступає носієм повноважень, що дають Йому право застосовувати цінності суспільства, тобто здійснювати правосуддя з позицій верховенства права відносно актів (дій чи бездіяльності) вищих органів державної влади та посадових осіб. З певною мірою умовності можна стверджувати, що Конституційний Суд не має власної судової політики, яка б будувалася на вщношенні між загальною нормою та індивідуальною справою. Судова політика будується, виходячи із закріплених у Конституції України загальних принципів суспільного і державного устрою, прав і свобод громадянина, єдиного джерела влади і т. ін.
--------------------------------------------------------- 21 ----------------------------------------------
Частина І
Отже, судова політика Конституційного Суду України, яка відображається у послідовному втіленні конституційних принципів у рішеннях і висновках, побудована на засадах верховенства права. Саме вони створюють конституційному правосуддю високий авторитет при здійсненні нормоконтролю і власне судочинства, тлумаченні норм законів і відповідно до свого статусу є самостійною лінією поведінки Суду в інтересах права.
В теорії конституційного права зарубіжних країн, зокрема Росії, самостійна роль Конституційного Суду відносно парламенту розглядається умовно як «репресивна», оскільки під сумнів ставиться вже прийнятий І набувший чинності законодавчий акт. Повноваження Суду забезпечують йому право визнавати закон або Його норму такою, що втратила юридичну силу, оскільки не відповідає вимогам Конституції. Але цілком слушно ставиться запитання: чи наділений Суд повноваженнями, які дозволяють йому впливати на діяльність законодавця, оскільки Конституційний Суд не може бути вищим за парламент10 ?
На наш погляд, судовий конституційний контроль за своїм характером інцидентний, що означає природу виникнення при цьому правовідносин не за ініціативою Конституційного Суду, а інших суб'єктів права, наділених Конституцією України таким правом ініціювати розгляд Судом питань конституційної юрисдикції. Питання перед Судом може бути ініційовано тільки в конкретному, а не абстрактному плані, і тому закон або окрема норма закону можуть бути розглянуті на предмет їх конституційності тільки за поданням належним суб'єктом права звернення і повинні бути певним чином вмотивовані (підтверджені юридичними аргументами).
Конституція і закони України не передбачають права громадян та їх об'єднань (політичних партій, профспілок, релігійних об'єднань) звертатися до Конституційного Суду України Із скаргами. Ця форма реалізації політичних, економічних, соціальних прав громадян і особливо важливий спосіб їх захисту не знайшли поки що підтримки в політичних колах, а також у законодавця, який схвалив політичну реформу щодо реформування організації державної влади та місцевого самоврядування. Прийнятий 8 грудня 2004 року Закон України «Про внесення змін до Конституції України» обійшов і систему правосуддя, не
-------------------------------------------------------- 22 ---------------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
торкаючись і сфери діяльності Конституційного Суду України. Можна висловлювати різні погляди на процес реформування судової системи, але право громадян на конституційну скаргу ще має бути усвідомлено законодавцем як найвищий стандарт визнаних суспільством цінностей демократичного устрою влади, коли права і свободи людини мають бути забезпечені всіма засобами застосування верховенства права і доступу до правосуддя.
Можна спостерігати, наприклад, в Російській Федерації тенденцію не тільки повного забезпечення права громадян на звернення до Конституційного Суду із скаргою на неконституційність закону або його окремої норми, але й розширення кола суб'єктів звернення до Конституційного Суду в сфері абстрактного нормоконтролю. Вже у 2003 році Конституційний Суд Російської Федерації надав можливість Генеральному прокурору Російської Федерації звертатися з питання відповідності Конституції Російської Федерації конституціям та статутам суб'єктів Російської Федерації поза зв'язком з їх застосуванням у конкретній справі11 . Повноважний представник Президента Російської Федерації у Конституційному Суді Російської Федерації, відомий конституціоналіст, професор М.Мітюков цілком слушно зауважив, що Конституційний Суд Російської Федерації, намагаючись виходити із смислу і духу Конституції, дав досить «сміливу» інтерпретацію конституційним положенням, створивши фактично нову норму, яка розширює повноваження Генерального прокурора12 . Чи слід погоджуватися з таким прецедентом? — питання для роздумів.
Ще однією важливою рисою конституційного нормоконтролю є те, що, як вірно відмічає Суддя Конституційного Суду України В. Шаповал, предметом такого контролю може бути конституційність не тільки нормативних, а й індивідуальних правових актів. Це, на його думку, належить до повноважень Конституційного Суду, які властиві саме українському досвіду13 . За висновком Судді — вченого-конституціоналіста, сам Конституційний Суд самовизначився в одному із своїх рішень як «орган конституційного контролю». Контроль, який ним здійснюється, за змістом конституційний, а за формою — судовий. При цьому, продовжує далі свої міркування В.Шаповал, ця форма лише у визначеній системі подібна тим, які влас-
------------------------------------------ ---------- 23-----------------------------------------------
Частина І
тиві діяльності судів загальної юрисдикції. Як орган судового конституційного контролю Конституційний Суд є елементом судової влади, компетенція якого визначає одне із двох головних її функціональних призначень. Цим призначенням є саме здійснення конституційного контролю. Іншим призначенням судової влади і відповідних органів — судів загальної юрисдикції є здійснення правосуддя.
Натомість потрібні додаткові аргументи для обґрунтування позиції професора-конституціоналіста щодо ознак Конституційного Суду і змісту його діяльності, коли він наділяє Суд лише ознаками органу нормоконтролю, але в чому тоді полягає функція конституційного правосуддя? Може, її зовсім не існує, оскільки за, висловом професора В.Шаповала, «у порівнянні з поняттям правосуддя це поняття є статичним через те, що воно не пов'язано безпосередньо з діяльністю відповідних органів»14 .
Конституційне правосуддя як новий феномен української держави складає основу діяльності Конституційного Суду, існуючи як правове явище, і за процедурою тільки цей орган судової влади наділений спеціальною компетенцією вирішувати спори, розв'язувати правові конфлікти, визначати правомірність існування закону щодо його подальшого правозастосування відповідно до Конституції України15 . Для конституційного правосуддя, як визначено у Законі України «Про Конституційний Суд України», притаманна специфічна конституційна процедура, яка обумовлена встановленою формою участі у розгляді справи учасників провадження — уповноважених від державних органів, акти яких оспорюються в Конституційному Суді України. Обов'язкову участь у конституційному провадженні щодо кожної справи беруть уповноважені особи: Постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України та Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України, які є важливими процесуальними фігурами16 .
Саме здійснюючи конституційне правосуддя, Суд констатує встановлення певних правовідносин і обставин, які містять державно-правове волевиявлення, а ухваленими рішеннями остаточно розв'язує питання, яке належить до компетенції Конституційного Суду.
-------------------------------------------------------- 24 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Отже, за своєю природою конституційна юрисдикція означає, в першу чергу, здійснення конституційного правосуддя, в якому в наступному розгляді спору про право відсутня тотожність, хоча прецедентний характер ухвалених рішень Конституційним Судом України певною мірою визнається як принцип «одного разу вирішена справа».
Існування різних підходів і неоднакових науково-практичних поглядів вчених і практиків на конституційно-правову природу юрисдикції Конституційного Суду України — звичайне явище, коли існування такого специфічного інституту судової влади шукає теоретичного обгрунтування і в смислі правотворчості, і в смислі правозастосування. Віддаючи перевагу конституційному правосуддю як визначальній функції Конституційного Суду Російської Федерації, його Голова, професор В.Зорькин запропонував розглядати преиедентний характер рішень Суду при розв'язанні правових колізій, які виникають як факти протиріч між національним законодавством і міжнародним, між галузевим і конституційним. В українській судовій практиці такий ракурс проблеми ще не розглядався. Проте не можна не визнати, що створення прецедентних рішень в ході здійснення конституційного судочинства — один із основних механізмів правової модернізації. На думку професора В.Зорькина, прецеденти в діяльності Конституційного Суду по суті є необхідним регулятором в умовах, коли проводяться радикальні реформи, і таким чином докорінно змінюється законодавство, і в той же час вони забезпечують стабільність права. Розмірковуючи над модернізацією статусу Конституційного Суду Російської Федерації, В.Зорькин приходить до оригінальних новаторських висновків про те, що тим самим завдяки практиці Конституційного Суду право одночасно виконує як функцію стабілізації (консервативну функцію), так і функцію розвитку (динаміки). На думку цього відомого конституціоналіста, практика засвідчила, що створюючи вагомі прецеденти в самих больових місцях реформ, які проводяться, Конституційний Суд спроможний зберегти стабільність в суспільстві і разом з тим не створювати пере-
пони інноваціям17 .
-----------------------------------------25 --------------------------------------
Частина І
Але навряд чи відповідає природі Конституційного Суду України наявність у нього самостійної правотворчої функції, яка, на думку В.Зорькина, обумовлена його прецедентним характером рішень. Вони не відповідають всім вимогам джерел права, навіть тоді, коли розвиток законодавства перебуває у постійному суперечливому розвитку: або відстає від реформ, або випереджає їх, що вимагає динамічного процесу правового регулювання, яке базується на верховенстві Конституції. Особливо це необхідно для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали змогу у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки і бути впевненими у незмінності свого визнаного конституційно-правового статуса, щоб вони наполягали на існуванні дійового судового захисту, а це означає збереження і незмінність набутого громадянами права, особливо у питаннях власності і немайнових прав.
Важливо звернути увагу на ще один суттєвий аспект конституційної юрисдикції Суду. Йдеться про те, що рішення Конституційного Суду України поряд з їх прецедентним характером мають часто і преюдиціальну силу для всіх судів. Це пояснюється тим, що норми законів, які визнані Конституційним Судом неконституційними, втрачають юридичну силу, тобто відбувається їх своєрідне правове вилучення, але разом з тим стають недійсними подібні цим нормам Інші правові регулятори, які містяться в нормативно-правових актах державних органів та органів місцевого самоврядування. Це означає, що вони не можуть розглядатися і застосовуватися судами. Особливо це торкається господарського законодавства та багатьох підзаконних актів, які регулюють сферу речових прав юридичних осіб і є не менш актуальними для захисту прав і свобод людини. Разом з тим, це не створює умов переходу рішень Конституційного Суду, які мають прецедентні і преюдиціальні властивості, у безпосередні джерела права, оскільки в державі має існувати і створювати право тільки єдиний законодавчий орган — Верховна Рада України.
Верховенство права має особливий прояв у висновках та рішеннях Конституційного Суду, які пов'язані із тлумаченням Конституції та законів України. В конкретних правовідносинах Судом мають бути знайдені пояснення та інтерпретація
-------------------------------------------------------- 26------------ --------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
змісту норм, положень, термінів, понять, які неоднозначно сприймаються на практиці, і тоді тлумачення може бути спеціальним (за спеціальною процедурою про тлумачення положень Конституції) або казуальним (інцидент/ним), що відображається у справах, які вирішуються Конституційним Судом, в тому числі при здійсненні конституційного нормо-контролю.
При цьому, юридична сила рішень та висновків Конституційного Суду перевищує юридичну силу будь-якого закону, і, таким чином, вони набувають практично юридичної сили самої Конституції України, яку не можна застосовувати без врахування правових позицій Конституційного Суду, а тим більше всупереч цим рішенням. Ми цілком поділяємо точку зору видатного українського вченого-конституціоналіста, першого Голови Конституційного Суду України, професора Л. Юзькова, який ще у 90-х роках минулого століття передбачив, що виходячи із тлумачення верховенства Конституції слід ставити питання про доцільність розширення конституційної юрисдикції в Українській правовій державі. Йдеться про те, щоб надати право Конституційному Суду за своєю ініціативою порушувати і вирішувати справи про відповідність (невідповідність) букві і духу Конституції всіх видів законів. А це, на думку професора Л.Юзькова, обумовлює доцільність обґрунтування певних нових моментів у тлумаченні категорії законності в умовах майбутнього існування правової держави18 .
Таким чином, судова конституційна юрисдикція, яка застосовується у конкретних справах, може заявляти про свої переваги перед законодавчою владою, оскільки тільки вона визначає конституційність, коли здійснює конституційне правосуддя з позицій верховенства права. В свою чергу, законодавчі акти, маючи відточені формулювання, не мають сили приводити застосування норм до звичайного механічного процесу підведення того чи іншого випадку під ту чи іншу статтю. Натомість, як би досконало не був викладений закон, Конституційний Суд в інцидентному порядку здатний визначити його істинний смисл, що дає можливість загальним судам та іншим суб'єктам права однозначно застосовувати конституційні і законодавчі норми на практиці.
------------------------------------------------ — 27--------------------------------------- —--------------
Частина І
Отже, підсумовуючи розгляд змісту категорії «конституційна законність» і «конституційне правосуддя», слід окремо виділити ознаки конституційного контролю, який є однією із головних складових конституційного правосуддя, в процесі якого Конституційний Суд має всі підстави проводити офіційне тлумачення, знаходити відповіді на спірні змістовні запитання, які має вирішувати конституційна юрисдикція.
Конституційний контроль — це сукупність владних прерогатив, які дозволяють Конституційному Суду суверенно оцінювати з позицій верховенства права конституційність актів та пов'язаних з ними дій державних органів і посадових осіб, приймаючи щодо них остаточні рішення і висновки.
З'ясування змісту діяльності Конституційного Суду України головним чином спрямовано на використання можливостей суб'єктів правореалізації, які виступають як носії конституційної правосвідомості. Це має сьогодні неабияке значення як для юридичних осіб (державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності, об'єднань громадян), так і для громадян, які є слабкою і не-захищеною стороною у відносинах з державою. В якості видів конституційної правосвідомості в процесі реалізації конституційно-правових норм мають змогу виступати: звичайна індивідуальна і професійна (індивідуальна або колективно-ко-легіальна) наукова або практична правосвідомість, яка у різних модифікаціях властива формам реалізації конституційно-правових норм. Це передбачає їх дотримання, використання, виконання та застосування.
Особливо слід виокремити професійну конституційну правосвідомість, яка вимагається в процесі виконання і застосування норм: щодо основ конституційного ладу і конституційного устрою; щодо прав і свобод громадян; щодо міжнародних договорів і конвенцій і т. ін. Безпосередньо конституційна правосвідомість пов'язана з конституційно-правовою правоздатністю, яка впливає на право заявляти до Конституційного Суду клопотання (подання або звернення). В цьому відношенні вирішення будь-якого клопотання юридичної чи фізичної особи залежить від статусу
-------------------------------------------------------- 28 -----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Конституційного Суду України, який здійснює свої функції та повноваження виключно в межах і на підставі Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України».
УНІКАЛЬНА РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
Аналіз статусу Суду можна провести тільки за умов його застосування, і вже зараз можна побачити дві взаємовиключні тенденції, які мають своє юридичне оформлення у вигляді законодавчих пропозицій. Перша з них спрямована на певне обмеження і формалізацію повноважень Конституційного Суду, а друга дає можливість бачити перспективу оптимізації повноважень у відповідності до потреб життя і об'єктивних зв'язків, які б відповідали Конституції України. Зокрема, привертає увагу законопроект народного депутата України М.Рудьковського, реєстраційний номер 2055 від 21.01.2005 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України». Розцінюючи його як обмежений певними завданнями, науковці вбачають корисною пропозицію щодо введення строку не більше двох місяців про відкриття конституційного провадження або про відмову з дня надходження подання чи конституційного звернення до Суду. Дбаючи про невідкладний розгляд отриманих матеріалів від Верховної Ради України щодо подання висновку відносно додержання конституційної процедури у справі про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, автор законопроекту слушно пропонує позачергове відкриття провадження. Крім інших пропозицій процесуального характеру, в законопроекті лише пропонуються окремі зміни, хоча очевидним є системне реформування законодавчої основи організації та діяльності Конституційного Суду України. Насамперед це стосується введення послідовних і системоутворюючих конституційне провадження процедур з дотриманням елементів змагальності, особливо коли це стосується здійснення конституційного правосуддя, розширення прав представників сторін, які забезпечують захист своїх правових позицій, можливос-
------ ------------------ ------------------------------ 29------------------------------------ -----------------------
Частина І
тей залучення експертів безпосередньо в ході провадження, прийняття присяги всіх, хто залучений до конституційного провадження по кожній конкретній справі, тощо.
Які підстави слід навести для аргументації таких пропозицій? До них, насамперед, відносяться особливості процедур здійснення конституційної юрисдикції, і це пов'язано з наступним:
1. Конституційний Суд є органом спеціальної юрисдикції,
який не інтегрований в жодну сферу влади. Він самостійна
структура державної влади - орган держави спеціального при
значення, що дає підстави стверджувати про новий механізм
взаємодії влад, які не можуть бути зведені до законодавчої, ви
конавчої і судової влади.
2. При здійсненні своїх функцій та повноважень Конститу
ційний Суд незалежний від будь-яких органів державної влади і
підкоряється виключно Конституції.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи справи, керується
тільки Конституцією, враховуючи міжнародно-правові норми,
схвалені Верховною Радою України для дотримання їх держа
вою, І не зв'язаний будь-яким політичним впливом.
4. Конституційний Суд вирішує виключно питання права, він
покликаний ніколи не бути заручником фактів чи обставин, які б
зашкодили верховенству права в його рішеннях та висновках.
5. Конституційному Суду властиві судові функції, які забез
печують досягнення верховенства Конституції стосовно будь-
яких нормативно-правових актів.
6. Конституційний Суд не вправі, як і його Судді, здійснювати
будь-які дорадчі, допоміжні і консультативні функції, які пов'язані
з політикою держави або з розглядом конкретної справи.
7. Конституційний Суд забезпечує судове верховенство
виключно у випадках звернення до нього судів, якщо вони вба
чають ущемлення Інтересів і прав громадянина законом, який
підлягає застосуванню.
--------------------------------ЗО --------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Умовою втілення принципу верховенства права у діяльність Конституційного Суду України є наповнення його конституційно-правового статусу новим змістом повноважного органу конституційної юрисдикції, що дасть можливість побачити чимало «сплячих» норм Закону України «Про Конституційний Суд України», зокрема щодо статусу колегій Суду, учасників присутності у конституційному провадженні і т. ін.
Правами і обов'язками Конституційний Суд як спеціальний орган державної влади наділений не взагалі, а стосовно його предметів відання. Функції суду обумовлені його повноваженнями і здійснюються у сфері конституційної юрисдикції, що характеризує його компетенцію, до якої не належать будь-які спори за фактами. В цьому розумінні ми виходимо з того, що поняття «компетенція» будь-якого органу державної влади охоплює лише ті його повноваження, що спрямовані на правовідносини зовнішнього характеру — так звані компетен-ційні повноваження. Такі повноваження не можна розглядати у відриві від функцій Конституційного Суду, який займає важливе місце в системі органів державної влади. Юрисдикція, яка визначена нормами Конституції і законів України щодо його статусу, дає можливість Конституційному Суду мати різнобічні зв'язки, застосовувати свої повноваження стосовно будь-яких органів державної влади, зокрема вимагати від них необхідну інформацію, пояснення, запрошувати для участі у засіданнях їх представників тощо.
Повноваження, що пов'язані з внутрішньою діяльністю, яка є самоорганізацією органу, не входять до складу його компетенції. Прикладом самоорганізаційних повноважень Конституційного Суду України слід вважати його право визначати таку форму засідань, як проведення закритого пленарного засідання (абзац другий частини четвертої параграфу ЗО Регламенту Конституційного Суду України). Але «закриту» форму здійснення конституційної юрисдикції не можна вважати такою, яка має теоретичне обгрунтування, тому що вона не передбачена законом і ставить під сумнів принцип верховенства права. Підкреслимо, що визначення форми проведення засідань Конституційного Суду України безумовно відноситься до його власної компетенції, оскільки внутрішня самоорганізація діяльності вирішується Суддями у колегіальному порядку. Проте слід визнати, що так
--------------------------------------------------------- 31 ------------------------------------------------
Частина І
звана «закрита форма» пленарного засідання Конституційного Суду не може забезпечити доступність, зокрема, фізичних осіб до органу правосудця, якщо вони ініціювали розгляд питання в Суді і якщо законом порушені їх права і свободи, які підлягають перевірці щодо відповідності актів Конституції України. Тобто право на захист і доведення власної позиції у фізичних осіб, якщо розглядаються їхні справи і досліджується право, яке захищається у Суді, у такому разі не можуть бути реалізовані, оскільки у закрите пленарне засідання Суду жодна особа не має права бути допущена згідно з Регламентом Конституційного Суду України.
Конституційна форма «письмових» слухань народилася в надрах Конституційного Суду і широко застосовується щодо основної маси справ. Фактично це виглядає як слухання і прийняття Судом рішень і ухвал у режимі «нарадчої кімнати». Якщо прийняття ухвал про відмову у розгляді подання, з яким суб'єкт права звернувся до Суду, не викликає заперечень, то спірним питанням є практика ухвалення рішень і висновків без участі всіх зацікавлених учасників конституційного провадження, оскільки звужується можливість всебічного і повного дослідження права за поданими доказами, які пов'язані із конституційним поданням та конституційним зверненням. Серйозної правової основи, щоб обґрунтувати доцільність письмового провадження, знайти не вдається, і тому доречно, на наш погляд, було б врегулювати це питання шляхом внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України». При цьому важливо в Законі вказати категорію справ, яку для гадвищення якості й у стислі строки Суд має право розглядати у закритому режимі. Тобто абстрактний нормоконтроль при відсутності гласності і доступності зацікавлених учасників конституційного провадження слід визначити як право Конституційного Суду України ефективно організовувати свою діяльність в інтересах конституційного правосуддя. Але це повинно здійснюватися при дотриманні верховенства права як умови будь-якої процедури провадження Конституційним Судом України, оскільки доступність правосуддя є умовою і гарантією здійснення правосуддя взагалі.
Складові елементи конституційно-правового статусу Конституційного Суяу України визначені спеціальними норма-
—----- —------------------------- 32---------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ми (прямо передбачені і випливають з них) і містяться у вичерпному переліку таких актів, як Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України», Регламент Конституційного Суду України, який затверджено Рішенням Конституційного Суду України від 5 березня ] 997 року.
Конституційно-правовий статус Суду обумовлює його як орган держави. Характеристика починається зі статті 147 Конституції України, а саме — Конституційний Суд — це єдиний орган конституційної юрисдикції України. Усі наступні статті цього розділу Конституції та деяких інших розділів (IV, XIII), а також норми Закону України «Про Конституційний Суд України» фактично конкретизують це визначальне положення. Так, згідно з пунктом 28 статті 85, частини другої статті 147, статті 150, статті 151, статті 159 Конституції України, статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» до виключних І вичерпних повноважень Конституційного Суду України належить виключне право вирішувати наступні питання:
1) про відповідність Конституції (конституційність) законів,
інших правових актів Верховної Ради України, Президента Ук
раїни, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної
Республіки Крим;
2) про наявність чи відсутність порушень законів України чи
Конституції України Верховною Радою Автономної Республіки
Крим;
3) про відповідність Конституції України чинних міжнарод
них договорів України або тих міжнародних договорів, що
вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх
обов'язковість;
4) давати офіційне тлумачення Конституції та законів України;
5) проводити дослідження конституційної процедури розслі
дування і розгляду справи про усунення Президента України з
поста в порядку імпічменту;
6) надавати висновок щодо відповідності вимогам статей
157 та 158 Конституції України проекту Закону України про
внесення змін до Конституції України.
----------------------------------------------------- 33-------------------------------------
Частина І
Доречно зазначити, що вирішення кожного з цих питань характеризується колом осіб, які можуть його ініціювати, особливостями конституційного провадження, видом заключного юрисдикційного акта та формою здійснення юрисдикційної діяльності.
Слід звернути увагу на таку важливу обставину. Конституція України і Закон України «Про Конституційний Суд України» по-різному визначають види юрисдикційних актів, які ухвалюються Конституційним Судом щодо певних справ. Так, згідно з частиною другою статті 150 Конституції України з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційний Суд ухвалює рішення. Висновки даються — як прямо зазначено у статтях 151, 159, пункті 28 статті 85 Конституції України — лише з питань процедури імпічменту Президента України, відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також з питань відповідності законам і Конституції дій і актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Натомість у статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» є певна неузгодженість, а тому цей закон теж повинен відповідати Конституції, оскільки питання вирішене таким чином, що з питань офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційний Суд ухвалює висновки. Конституційний Суд України звичайно керується принципом верховенства права і надає перевагу нормам Конституції як нормам найвищої юридичної сили і прямої дії.
У статусі Конституційного Суду помітне місце займають питання, які віднесені до його відання. До них належать питання, вирішення яких залежить від повноважень Суду. Завдяки діяльності Суду забезпечено гарантування верховенства Конституції на всій території України, а це — дотримання конституційної законності в діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим І залежить від однозначного і правильного застосування Конституції та законів України.
-------------------------------------------------------- 34 ----------- ---------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Відповідно до частини третьої статті ] 24 Конституції України найголовнішою метою діяльності Конституційного Суду у вирішенні питань його відання є конституційне судочинство. Саме ця ознака детермінує його як суб'єкта судової влади зі спеціальним статусом, і саме вона характеризує роль Конституційного Суду України в механізмі державної влади. Намагання віднести деякими авторами публікацій цей суд до так званої «контрольної гілки» влади навіть за Конституцією формальних ознак не має.'
Звичайно, при цьому враховується, що Суд виконує роль «негативного законодавця» — припиняє дію закону незалежно від органу законодавчої влади. І на відміну від законодавця діяльність суб'єкта конституційного правосуддя повністю детермінована Конституцією в напрямі відновлення конституційної законності. Спробуємо пояснити це з наукової точки зору.
На думку професора В.Чиркіна, відповідно до традиційної концепції функціонального поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову в основі кожної з них лежить юридична трансформація певної функції державної влади з одночасним відображенням меншою мірою інших її функцій. Структурна побудова влади дістає організаційне вираження в певній системі однорідних органів. У кожній системі однорідних органів державної влади є свій напрямок діяльності. У той же час контрольна діяльність в тій чи іншій мірі притаманна майже всім органам, але для більшості з них вона не є основною. При цьому найчастіше під контролем розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, при якій контролюючий орган може скасувати акти підконтрольного органу. Навряд чи конституційна юрисдикція підпадає під таке визначення. Швидше ми маємо систему відносин, при якій наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і, якнайбільше, призупинити дію цього акта, але скасовувати або виправляти акт повинен сам піднаглядний орган. Однак у будь-якої держави є універсальна контрольна функція, що випливає із самої сутності публічної влади. Ця функція, на думку вченого, реалізується особливою гілкою влади — конт-
рольною19 .
--------------------------------------35 --------------------------------------------------
Частина І
Наведені міркування поділяються деякими вченими-конституціоналістами, але це не дає підстави стверджувати, що Конституційний Суд України має статус конституційного органу, який за своїм призначенням входить до механізму державної влади і може бути визнаний самостійним видом державної влади — контрольної. Деякі теоретики висвітлюють це питання з позиції контрольної влади поряд з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Рахунковою палатою і, таким чином, відносять до неї Конституційний Суд України.
Проте системний аналіз статусу Конституційного Суду України не залишає сумніву в тому, що заперечити такий підхід можна наступними аргументами.
По-перше, функція конституційного контролю, яку виконує Конституційний Суд України, не є всеохоплюючою — вона не охоплює акти судової гілки влади, включаючи рішення та інші види судових актів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України. Конституційний Суд України позбавлений можливості їх скасовувати або змінювати, а тому про контроль у цій сфері не може йти мова, навіть коли йдеться про судове верховенство. Встановивши в процесі розгляду справи про офіційне тлумачення закону чи Конституції факт неправильного розуміння Верховним Судом України певної правової норми, що стало наслідком судової помилки, Конституційний Суд може лише на підставі статті 74 Закону України «Про Конституційний Суд України» вказати на преюдиціальність свого рішення. І наслідком цього стане перегляд Верховним Судом судової справи, в якій допущена помилка, в порядку провадження за нововиявленими обставинами, який сам буде виправляти свою помилку. До того ж, існують держави (наприклад, США, Японія, Філіппіни, Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Канада, Фінляндія тощо), де функцію конституційного контролю виконує Верховний суд держави, який може мати набагато більше контрольних повноважень, ніж Конституційний Суд України20 . Але на цій підставі ніхто не відважиться вилучити Верховний Суд із судової гілки влади і віднести його до контрольної сфери суб'єктів держави.
-------------------------------------------------------- 36--------- :--------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 8 УКРАЇНІ
По-друге, функція конституційного контролю полягає у визнанні неконституційними правових актів. Вона аж ніяк не належить до такого виду діяльності, як офіційне тлумачення правових норм законів та Конституції, тим більше до надання обов'язкових, авторитетних і стабільних висновків щодо відповідності Конституції України нечинних міжнародних договорів, а також процедури імпічменту Президента України.
По-третє, принциповим у віднесенні Конституційного Суду України до судової гілки влади є те, що процес здійснення конституційного контролю, як і Інші функції цього Суду у формах інтерпретаційної, правотворчої, превентивної, конституційно-правоохоронної, правозахисноїтощо, здійснюється шляхом судочинства — особливого виду юрисдик-ційної діяльності, яку можуть здійснювати лише суб'єкти зі спеціальним статусом (судді), що характеризується високим рівнем незалежності (непідзвітності І непідпорядкованості нікому), недоторканності, професійності. Не можна не звернути увагу і на те, що встановлений у статті 126 Конституції принцип незалежності суддів, гарантії цієї незалежності поширюється також і на Суддів Конституційного Суду України. На це прямо вказує стаття 149 Конституції. Так, частина п'ята статті 126 Конституції України передбачає підстави їх звільнення з посади, а частина друга статті 127 Основного Закону держави визначає умови, за яких особа не може займати посаду Судді Конституційного Суду України.
Аналізуючи природу Конституційного Суду України, професор В.Шаповал відзначає, що основні форми і принципи діяльності цього Суду збігаються з відповідними ознаками судів загальної юрисдикції, що дає підстави стверджувати; і Конституційний Суд України І суди загальної юрисдикції є активними носіями судової влади21 .
Інституційною складовою правового статусу Конституційного Суду України як спеціального суду конституційної юрисдикції є порядок Його формування і забезпечення його належної діяльності. Оскільки будь-який суд як орган державної влади є насамперед формою діяльності професійних суддів, з яких він формується, — заснований у встановленому Конституцією і законом порядку для виконання завдань І функцій держави,
--------------------------------------------------------- 37 ------------------------------------------------
Частина І
наділений відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових і організаційних формах,— то статус Суддів Конституційного Суду України і гарантії їх незалежності є інституціональною характеристикою правового статусу самого Суду.
Суддя Конституційного Суду України М.Савенко слушно зауважує, що незалежність суддів — це система політичних, соціально-економічних, ідеологічних, правових заходів, що забезпечують самостійне, неупереджене і справедливе вирішення ними питань, віднесених до повноважень конституційної юстиції, за своїм внутрішнім переконанням, на підставі Конституції та законів України, без будь-якого стороннього втручання у здійснення конституційного правосуддя, а також надійну правову охорону Основного Закону, ефективний захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів суспільства і держави.
Гарантії незалежності І недоторканності суддів конституційної юстиції розглядаються як складова частина правового статусу конституційних судів не лише в Україні. Обсяг цих гарантій з урахуванням специфіки конституційної юрисдикції завжди вищий, ніж у суддів загальних судів.
Основний Закон України (стаття 149) поширив на суддів конституційної юстиції гарантії незалежності і недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України для суддів системи судів загальної юрисдикції. Поряд з цим є окремі гарантії незалежності Суду і суддів і недоторканності його суддів, які поширюються винятково на Суддів Конституційного Суду України. До них належать:
— демократичний порядок формування суду, при якому у
формуванні Суду беруть участь Президент України, законо
давча і судова влада без жодних переваг у кількості (стаття 148
Конституції України);
— призначення суддів Суду на один дев'ятирічний строк без
права бути призначеним повторно;
— обрання самими Суддями Голови Конституційного Суду
України та його заступників і тільки на один трирічний строк;
---------------------------------------------------- 38 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
— встановлення Конституцією України вичерпного переліку
суб'єктів звернення до Конституційного Суду України;
— неприпустимість звуження законом конституційних повно
важень Суду;
— обов'язковість розгляду справ за процедурою, визначе
ною законом і Регламентом Суду;
— властивості рішень і висновків Суду (остаточність, автори
тетність, преюдиціальність, загальнообов'язковість);
— особливий порядок припинення повноважень Судді Суду
(стаття 23 Закону України «Про Конституційний Суд України»);
— персоніфікованість прийняття рішень: Суддя Конституцій
ного Суду України не має права утримуватись від голосування
щодо прийняття Судом рішення і повинен у будь-якому випадку
підписати його (маючи право на окрему думку);
— встановлення у 2001 році шляхом внесення відповідних
змін до Закону України «Про статус суддів» права Судді Суду
на відставку, виплату вихідної допомоги та отримання щомісяч
ного довічного грошового утримання, що обчислюється Із за
робітної плати на відповідній посаді судді, яку він обіймав на
час припинення повноважень, за відсутності передбаченого
для суддів судів загальної юрисдикції десятирічного стажу на
посаді судді;
— створення необхідних організаційно-технічних та інфор
маційних умов для діяльності, матеріального і соціального за
безпечення.
Реалізація останньої гарантії покладається на державу в особі її органів і посадових осіб, які повинні забезпечувати необхідне фінансування та належні умови функціонування судів та діяльності суддів (частина перша статті 130 Конституції України).
Незважаючи на цей конституційний припис, органи законодавчої та виконавчої влади або ігнорували його, або не виконували, скорочували обсяг необхідних для діяльності суду і суддів коштів і навіть фактично затримували перерахування протягом року на фінансування судів, у тому числі й Суддів Конституційного Суду України. Наведемо такі приклади.
Указом Президента України «Про скорочення видатків Державного бюджету України на 1998 рік» від 8 серпня 1998 року
-------------------------------------------------------- 39 ------------------------------------------------
Частина І
№ 860/98 видатки на утримання судової влади, до якої належить і Конституційний Суд України, на підставі статті 33 Закону України «Про бюджетну систему України» було скорочено на 9466 тисяч гривень. Наступного року постановою Кабінету Міністрів України «Про обмеження видатків Державного бюджету України на 1999 рік» від 22 березня 1999 року було скорочено видатки на функціонування Конституційного Суду України на 39,7 відсотка. Ця постанова прийнята на виконання статті 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік», яка надавала право Кабінету Міністрів України здійснювати обмеження видатків з Державного бюджету України у разі недоотримання доходів або коштів для фінансування дефіциту Державного бюджету України, порівняно із затвердженими, більш як на 10 відсотків.
Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 за конституційним поданням Верховного Суду України статтю 42 Закону України «Про державний бюджет України на 1999 рік» у частині надання повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати обмеження видатків з Державного бюджету України на утримання судових органів України без урахування передбачених статтею 130 Конституції України конституційних гарантій їх фінансування, визнано неконституційною.
Для обґрунтування такого рішення Конституційний Суд України послався на те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Централізований порядок фінансування судових органів з Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя та потреби судів, має обмежити будь-який вплив на суд і бути спрямованим на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України.
Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні видатки з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпе-
-------------------------------------------------------- 40 -----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
чує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп за конституційним поданням 55 народних депутатів України у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій визнано неконституційними, зокрема положення статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» в частині надання пільг, гарантій і компенсацій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, у тому числі й суддям, та пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким виключене перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», що передбачало елементи матеріального забезпечення суддів.
Визнаючи неконституційними положення названих законів стосовно суддів, Конституційний Суд України виходив з того, що положення частини першої статті 129, частини першої статті 1 ЗО Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11 (встановлює гарантії незалежності суддів) та 44 (регулює матеріальне та побутове забезпечення суддів) Закону України «Про статус суддів» створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна враховувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Норми матеріального і побутового забезпечення суддів, їх соціального захисту не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
У даному рішенні — незважаючи на те, що воно торкається лише одного закону — закладено принцип неприпустимості зниження рівня гарантій незалежності та недоторканності для суддів конституційної та загальної юрисдикції. Це є класичний приклад створення охоронюваного права суддів преце-дента, який став критерієм бюджетного фінансування суддш.
З метою забезпечення незалежності суддів усіх судів і недопущення її обмеження М. Савенко запропонував на конституційному рівні закріпити принцип неприпустимості обмеження незалежності суддів і зниження рівня гарантій матеріально-фінансової незалежності, зокрема доповнити частину першу статті 130 Конституції України таким реченням: «Розмір видатків на утримання судів не може бути зменшений»32 .
-------------------------------------------- --------- 41 -----------------------------------------------
Частина І
На наш погляд, необхідно усувати будь-які обставини, які негативно впливають на статус Конституційного Суду України, особливо це стосується умов забезпечення роботи Суду.
Як уже зазначалося, внаслідок розгляду по суті окремих категорій конституційних справ Суд може виносити або рішення або висновки, які є однаковою мірою актами конституційного правосуддя і відповідно до статей 66, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», статті 159 Конституції України рівною мірою обов'язкові до виконання, є остаточними і не можуть бути оскаржені. Крім того, висновки Суду, які він дає з питань його відання, не можуть бути безпосередньо реалізовані, що відрізняє їх від джерел права. Вони за логікою речей піддягають лише обов'язковому врахуванню, додержанню належним суб'єктом звернення і вимагають від нього або утримання від певних дій, як, наприклад, прийняття закону про ратифікацію чи приєднання до договору, надання права проведення голосування громадянам, або дозволяють вчиняти певні дії. Про це свідчить і та обставина, що законодавець у частині третій статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» вже розрізняє поняття «виконання рішення» і «додержання висновку Конституційного Суду України».
У статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» прямо визначено порядок виконання рішень і висновків Суду. Копії рішень чи висновків наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення у Суді надсилаються суб'єкту права на конституційне подання чи звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді. При необхідності Суд може визначити у своєму рішенні чи висновку порядок і строки їх виконання, покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо їх виконання, зажадати від них письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку.
Однак не зовсім зрозумілим було закріплення у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», який був прийнятий Верховною Радою України 21.04.1999 року. Згідно з цією нормою закону рішення Конституційного Суду України було
-------------------------------------------------------- 42 -------------- --------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
визнано виконавчим документом, що підлягає виконанню Державною виконавчою службою — єдиним органом примусового виконання (дане положення скасовано Законом України від 10.07.2003 року№1095-ІУ). Ця обставина, незважаючи на те, що вона фактично була обмеженням на примусове виконання рішень Суду і вступала у протиріччя з Законом України «Про Конституційний Суд України», стала причиною дискусій про строки виконання рішень Суду Державною виконавчою службою, скорочення цих строків з ЗО до 20 днів і тому подібне. Частково підставою для таких випадків було застосування статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», яке все-таки відбулося шляхом виконання дій державним виконавцем одного з видів рішень Суду. Мова йде про статтю 81 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка визначає, що в рішенні Суду про неконституційність актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму або місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим говориться про припинення діяльності всіх органів, що були створені для проведення виборів чи референдумів, про знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів і про припинення фінансування заходів з проведення виборів чи референдумів та повернення у дохід держави перерахованих, але не використаних коштів.
Важливим підсумком у цій дискусії було Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп (у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), де відмічається, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтвердження з боку будь-яких органів державної влади», а «додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, Інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цим рішенням неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
-------------------------------------------------------- 43- ----------------------- --------------------------------
Частина І
Проте проблема виконання рішень Конституційного Суду України вищими органами державної влади дійсно існує. Варто згадати, як Верховна Рада України намагалася виконати Рішення Конституційного Суду щодо положень Закону України «Про Рахункову Палату Верховної Ради України». Визнання неконституційними значної кількості положень цього закону призвело до порушення його логіки І структури, що стало підставою для визначення Судом додаткових заходів щодо виконання прийнятого рішення. Обов'язок щодо забезпечення цього було покладено на Верховну Раду України та Президента України. Конституційний Суд по суті намагався переглянути текст закону і замість нормоконтролю була проведена редакційна ревізія положень закону.
На виконання цього рішення Верховна Рада України прийняла Постанову «Про чинність Закону України «Про Рахункову Палату», якою, зокрема, змінила назву закону та його окремі положення, застосувавши нові слова, словосполучення і фрази, яких не було в законі, що призвело до погіршення якості самого закону.
Складність встановлення спеціальної відповідальності за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України полягає в особливості суб'єктів, яким адресуються ці рішення. Зміст і правовий режим діяльності вищих органів державної влади, а також підстави і умови їх притягнення до відповідальності досить специфічні. Для цих суб'єктів головним видом відповідальності є політична, а не юридична. Проте це не може бути перепоною для встановлення спеціальної процедури переслідування вищих посадових осіб держави за винне порушення ними конституційного порядку. На даний час це питання законодавством поки що не врегульоване, хоча актуальність підтверджується останніми подіями під час виборів Президента України у 2004 році.
Виникає багато суперечностей на практиці, як слід застосовувати окремі рішення Конституційного Суду України, які мають безпосереднє значення для ухвалення рішень судів загальної юрисдикції, які вступили в законну силу — що на даний час теж не вирішено законодавством.
-------------------------------------------------------- 44 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року № 1 -рп/2002, положення частини другої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» є підставою як для відмови у наданні пільг, так і для припинення регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Згідно з цим Рішенням Конституційного Суду діяльність іноземних інвесторів на території України має здійснюватися на рівних умовах з вітчизняними суб'єктами господарювання.
Проте інколи суди загальної юрисдикції, всупереч названому Рішенню, приймали рішення на користь Іноземних інвесторів, що призводило навіть до порушення справ проти суддів з боку Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, які ініціювали перед Вищою Радою юстиції звільнення цих суддів за порушення присяги.
Суддя Верховного Суду України Д. Л илак цілком обгрунтовано запропонував вирішити цю проблему законодавчим шляхом, закріпивши в законі норму про те, що в разі колізії між рішенням Конституційного Суду України і рішенням суду загальної юрисдикції останнє не підлягає виконанню до розв'язання цієї проблеми Пленумом Верховного Суду України. А розв'язання таких суперечностей може бути одним з процесуальних повноважень останнього.
Ця слушна пропозиція, однак, не вирішує питання про те, якому ж рішенню слід надавати перевагу в разі відсутності необхідної колізійної норми. Вважаємо, що, виходячи з судового верховенства рішень Конституційного Суду України, перевага належить саме цим рішенням. Але рішення Конституційного Суду України не може вважатись правозастосовчим актом, оскільки не розповсюджується на Індивідуальне визначене коло осіб, не враховує усіх особливостей і обставин конкретної справи. Його резолютивна частина, в якій тлумачиться норма права, є частиною цієї правової норми. А суд загальної юрис-
------------------------------------------- 45 -------------------------------------------------------------
Частина І
дикції вирішує конкретну справу, використовуючи витлумачену норму права, остаточно вирішуючи питання — застосовувати її для конкретних обставин чи ні. У випадку набрання ним законної сили воно вважається остаточною істиною в конкретній справі (встановлене судом забороняється оспорювати).
До компетенційних характеристик конституційно-правового статусу Конституційного Суду України логічно віднести його повноваження та пов'язані з ними функції.
Так, як уже зазначалось, до виключних повноважень Конституційного Суду України належить визнання неконституційними правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за якими Конституційним Судом ухвалюються рішення. З моменту оголошення такого рішення вони вважаються не чинними. Деякими вченими-юристами пропонується навіть нормо-творча юрисдикція, коли, ухвалюючи рішення про визнання законів, інших правових актів або їх окремих положень такими, що не відповідають Конституції, Суд пропонує законодавцю нову модель правового регулювання відповідних суспільних відносин, що далі пов'язано із певними змінами і, таким чином, на думку Судді П.Б.Євграфова, висновки є складовою частиною законодавства23 . Рішення Конституційного Суду про визнання законів та інших нормативно-правових актів або їх окремих положень неконституційними підпадають за деякими ознаками навіть під формальне визначення нормативно-правових актів.
Наведені точки зору окремих авторів вимагають додаткової аргументації і серйозного обгрунтування, оскільки у теорії конституційного права зустрічаються протилежні висновки. Поряд із функцією конституційного контролю функції пра-вотворчості (так званої «негативної правотворчості») та функції відновлення конституційної законності вимагають всебічного дослідження. Слід зазначити, що в процесі здійснення судочинства судом загальної юрисдикції цей суд може дійти переконливого висновку про необхідність прямого застосування Конституції України у випадку конкуренції її норми з відповідною нормою закону і відкинути останню (або навіть і весь закон), не застосовувати її (його), маючи на увазі від-
-------------------------------------------------------- 46 ----------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
повідність Конституції. Проте така дія суду загальної юрисдикції обмежена конкретною справою, в той час як визнання неконституційним закону Конституційним Судом матиме наслідком неможливість його застосування усіма судами у будь-яких справах. Суд загальної юрисдикції, як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9, безпосередньо застосовує норми Конституції, зокрема у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації ЇЇ положень законом. У разі невизначеності в питанні про відповідність застосовуваного закону Конституції суд загальної юрисдикції на підставі статті 83 Закону України «Про Конституційний Суд України» повинен зупинити розгляд справи і звернутись з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України, який в свою чергу має право на підставі статті 150 Конституції України за рішенням Пленуму Верховного Суду України, оформленого у вигляді Постанови Пленуму, звернутись до Конституційного Суду України з офіційним поданням про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. У випадку відмови Конституційного Суду України відкрити з цього приводу конституційне провадження або відмови Пленуму звернутись до Конституційного Суду України з відповідним поданням мотиви такої відмови можуть бути покладені в основу казуального тлумачення закону судом загальної юрисдикції в конкретній справі при її вирішенні.
Практика реалізації статусу Конституційного Суду України поставила перед наукою нову проблему: чи відбувається заповнення правових прогалин шляхом застосування аналогії права І створення таким чином нової норми права з огляду на остаточність і обов'язковість рішень Конституційного Суду. Основні принципи конституційного ладу відіграють вагому роль у процесі реалізації всіх норм Основного Закону. Якщо виявляються прогалини в законі чи виникають колізії, ці принципи набувають безпосередньо регулюючого значення. Застосувавши аналогію права при заповненні правової прогалини, Конституційний Суд України виходить із принципів права, формулює правило поведінки, якого раніше не було, і воно стає
------------------------------47-------------------------------------
Частина І
загальнообов'язковим разом з рішенням Суду, яке є остаточним і не може бути оскарженим, і розраховано на безстрокове застосування. Отже, таке новостворене правило поведінки підпадає під усі ознаки правової норми. Чи не відбувається підміна законодавця шляхом створення паралельних норм права, і чи можна визнати таку практику конституційною? Проілюструємо цей висновок деякими рішеннями Конституційного Суду.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року №9 рп/1999 (справа про депутатську недоторканність) дано офіційне тлумачення, згідно з яким у разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/ або арешту останнього до обрання його народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.
Обґрунтовуючи це положення, Конституційний Суд виходив з того, що громадянин України набуває статусу народного депутата України з моменту, зафіксованого у рішенні відповідної виборчої комісії. З цього часу на нього поширюються гарантії депутатської недоторканності.
Водночас набуття статусу народного депутата України, виходячи з частин першої та четвертої статті 79 Конституції України, гарантує йому Імунітет недоторканності. Інститут недоторканності як складова частина статусу депутата починається в повному обсязі з моменту складення присяги народного депутата України. Таким чином, Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення створив правову норму, поширивши інститут недоторканності й на осіб, які юридично ще не вступили на посаду народного депутата України.
Другий характерний приклад — Рішення Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 року №3-рп/2ООЗ (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). У цьому рішенні Суд визнав неконституційними положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно підстав і порядку порушення кримінальної
-------------------------------------------------------- 48 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
справи стосовно певної особи, зазначивши при цьому: «Скарги до суду на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя». І зараз справи про скасування постанови слідчого про порушення кримінальної справи щодо певної особи розглядаються загальними судами на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Аналіз наведених прикладів дозволяє зробити висновок про те, що поряд із функцією офіційного тлумачення (ін-терпретаційною функцією) Конституційного Суду України виявляються намагання здійснювати «негативну правотвор-чість», про яку йшлося вище, також виконувати функції законодавця. Саме тому вже з'явилися передчасні висновки, що «виходячи з юридичних ознак рішень Конституційного Суду України і правового змісту поняття «джерело права», можна зробити висновок, що ці рішення є джерелом права»24 .
Крім зазначених повноважень Конституційний Суд України за своїм статусом дає висновки з питань, передбачених Конституцією України. Правова природа цих висновків не може бути зведена до експертно-правових актів, хоча вони надзвичайно авторитетні. Вони є актами правосуддя і мають такі властивості, як обов'язковість для врахування суб'єктом конституційного подання, який звертався за подачею висновку, і не можуть бути скасовані. На наш погляд, шляхом подання таких висновків Конституційний Суд реалізує функцію охорони конституційної законності.
Отже, підсумовуючи, слід підкреслити, що статус Конституційного Суду України — багатоаспектне явище. Він не зводиться лише до виключних повноважень цього органу, а за своїм конституційним потенціалом відкриває все нові можливості для забезпечення верховенства права як фундаментального принципу функціонування держави.
-------------------------------------------------------- 49 ------------------------------------------------
Чистина І
ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВИЙ ОФІЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР І ОСТАТОЧНІСТЬ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ВИХІДНА ПОЗИЦІЯ: ДЖЕРЕЛО І ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА
Конституція України є загальномасштабним джерелом конституційного права, загальновизнаним втіленням волі представницького корпусу — народних обранців щодо регулювання суспільних відносин у всіх сферах життя суспільства і держави. Як джерело конституційного права Конституція характеризується трьома обов'язковими властивостями: 1) вона доступна для кожного громадянина і кожної людини, ясно і зрозуміло формулюючи права і обов'язки кожного із учасників конституційних правовідносин; 2) конституційні норми є загальнообов'язковими і охороняються можливістю державного впливу на тих осіб, які ухиляються від виконання її приписів; 3) у кожній конституційній нормі є загальновідомий суб'єкт конституційних правовідносин, шо передбачає особливий порядок введення і набуття чинності Конституції України за офіційним статусом Основного Закону держави. Його юридична сила розповсюджується на всіх суб'єктів права, на всій території України, і тому Конституція України як основне, визначальне джерело конституційного права має особливість за своєю формою, в якій норми конституційного права існують, з якої здобуваються знання про чинне конституційне право. До Конституції України, зазвичай, звертаються громадяни і посадові особи органів державної влади і місцевого самоврядування при вирішенні конкретних правових питань, які є наслідком спірного розв'язання правовідносин, або при необхідності проведення тлумачення у сфері правозастосування.
Слід звернути особливу увагу на ту обставину, що джерело конституційного права має свої ознаки у тому випадку, коли воно не використовується як правовстановлюючии нормативний регулятор суспільних відносин. Саме тому, як вірно зазначає професор О.О.Кутафін, не можна визнати джерелом конституційного права такі акти, зміст яких полягає у з'ясуванні
-------------------------------------------------------- 50-----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
смислу норм законодавства або доведенні до відома виконавців нормативних актів вищого за рангом органу. У таких випадках юридичний акт нижчого органу використовується не для встановлення, зміни або припинення дії норми права, а лише для «оприлюднення» акта суб'єкта державної влади. Акт конституційного права набуває за своєю особливістю загальнообов'язкової сили за передумовою, коли його оприлюднення або інший передбачений законодавством порядок доводиться до відома виконавців, які можуть бути зазначені окремо чи вони складають невизначене коло осіб.
І нарешті слід відмітити ще одну особливість джерела конституційного права, оскільки йдеться про його предмет, який складає зміст визначальної категорії для всього законодавства. Джерело конституційного права — Конституція України чи інший за властивостями нормативний акт — зобов'язані за своєю юридичною природою не тільки регламентувати діяльність державних органів, визначати права і свободи громадянина і особи, надавати право здійснювати владу, яка виходить виключно від народу, але й слугувати гарантією народовладдя, конституційного ладу, суверенітету народу- Джерело конституційного права насамперед формулює основні засади для всіх інших галузей права (публічного і приватного) і визначає в певних межах систему нормотворчих актів, які не охоплюються поняттям «предмет конституційного права».
Відомо з теорії конституційного права, що джерела конституційного права відрізняються за своєю чисельністю, оскільки всі вони обумовлені численними функціями держави і принципом поділу влад. Це означає, що ієрархія актів (визнані джерелами конституційного права) є відображенням ієрархії державних органів влади І тому існує певна класифікація нормовизначальних актів, які належать до джерел конституційного права. Але наука конституційного права не отримала достатньої аргументації і теоретичного обґрунтування, щоб стверджувати, що всі джерела конституційного права можна поділити, як вважає російський вчений О.О.Кутафін, на федеральні, федерально-регіональні, регіональні й місцеві25 . Але безперечно одне, що творчі, стимулюючі, визначальні властивості конституційних норм
-------------------------------------------------------- 51 -----------------------------------------------
Частина 1
мають прояв у встановленні ними завдань, напрямків діяльності і системи органів державної влади і державного управління. Вони через особливу імперативну силу визначають об'єкти охорони конституційним правом і захисту від посягань, і це, в першу чергу — права і свободи людини і громадянина, суверенітет України, цілісність і недоторканність її території, народовладдя і т.ін.
Виходячи із наведеного аналізу ознак та властивостей джерел конституційного права, що створює достатні підстави для формування змісту предмета конституційного права, слід згадати існуючі дискусії серед вчених-конституціоналістів відносно того, чи можна вважати судові рішення джерелом конституційного права. На думку російських вчених, зокрема професора М.В.Баглая, роз'яснення Верховного Суду з питань судової практики можна віднести до специфічного джерела конституційного права, але позиція професора О.О. Кутафіна зовсім протилежна26 .
Особливий інтерес привертає наукова оцінка вказаними вченими рішень і висновків Конституційного Суду як джерела конституційного права. Проте наша аргументація інша, оскільки Суд в процесі своєї діяльності не в змозі створювати правові норми. Він покликаний лише тлумачити діючі норми Конституції України, визначаючи конституційність законів та інших актів, які підлягають конституційному нормоконтро-лю, що прямо передбачено статтею 150 Конституції України і є його прямим обов'язком, який не можна Інакше розуміти.
Дійсно, для науковців І практиків було б дивним те, що внесенням змін до Конституції України після подання до Конституційного Суду України відповідного законопроекту можна припустити, що цього можливо досягти шляхом прийняття рішення Суду. Не можна уявити, що Конституційний Суд за власною ініціативою може запропонувати розв'язати певні неузгодженості у застосуванні конституційних норм і через парламент реалізувати свою волю як вищого Суду з питань конституційної юрисдикції. Ще більш дивною виглядала б ситуація, коли Конституційний Суд України, визнаючи неконституційною якусь норму закону, замінював би її власною, яка виходила за формулюванням від Конституційного
-------------------------------------------------------- 52 --------------- :--------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Суду України. Чи можна взагалі вважати Конституційний Суд України правотворчим органом, акти якого знаходяться вище актів Верховної Ради України? Ми вже пояснювали наше розуміння статусу Конституційного Суду України і відповідно наводили ознаки юридичної сили його актів, а тому, займаючи позицію відносно принципів конституційного права, не бачимо ніяких достатніх підстав вважати Конституційний Суд України, навіть не беручи до уваги його формальний статус, правотворчим органом, який здатний заповнювати прогалини, наповнюючи конституційні положення новим змістом, не вносячи змін до самого тексту Конституції. Відомий російський вчений-конституціоналіст професор М.В.Вітрук завжди застерігав проти того, щоб навіть допускати такі твердження за нових історичних обставин, з метою доцільності та інших конкретних політико-соціальних чинників27 .
На наш погляд, професор М.В.Вітрук є послідовним прихильником безумовних категорій конституційного права, особливо, коли слід керуватися поняттям «джерело конституційного права», яке обумовлює предмет конституційного права, і тому нормативні ознаки рішень Конституційного Суду не можуть підміняти поняття юридичної сили і обов'язковості конституційних норм. Це означає загрозу створення наукового підґрунтя для руйнування конституційної законності і конституційної юстиції. Якщо прийняти точку зору у розумінні рішень і висновків Конституційного Суду України як безпосереднього джерела конституційного права, тобто тотожності законам та Іншим нормативним актам, то можна легко відступитися від будь-якої конституційної норми, оскільки є спокуса визнати Конституційний Суд правотворчим органом, який здатний творити норми права.
Наведемо приклади. Здається зрозумілим, що врегулювати такий важливий інститут депутатського статусу, як запити до офіційних органів та посадових осіб, може тільки законодавець. Цікавою є справа за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити
53
Частина І
і звернення народних депутатів України до органів дізнання І досудового слідства) № 4-рп від 20.03.2002. Своїм імперативним висновком Суд здійснив не лише офіційне тлумачення положень Конституції та Закону України «Про статус народного депутата України», що стосуються запитів депутатів, а, обминувши принцип розподілу влад, створив нові норми у законодавстві. Конституційний Суд України звернувся не до принципу незалежного здійснення функцій дізнання і досудового слідства, а до прямої заборони, врегулювавши, що «народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах».
Формули, в яких містяться слова «дозволити», «заборонити», «не має права» належать до норм законодавства, тим більше, що це стосується діяльності членів парламенту.
Аналіз Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів до прокуратури) № 4-рп від 11.04.2000 свідчить про те, що резолютивну частину не можна вважати орієнтиром для законодавця, а це пряма регулятивна норма. Встановлено, що «народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудо-ве слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах».
-------------------------------------------------------- 54 --------------- ------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Наведені положення рішень Конституційного Суду викликають стурбованість науки конституційного права. Хіба не може трапитися, що звернення будь-якого органу влади до Конституційного Суду буде підводитися під вже існуючий подібний прецедент, коли народним депутатам України буде заборонятися у такий спосіб представницька діяльність, обмежуватися повноваження і, як результат, звужена правосуб'єктність. Вже є приклади внесення своєї теорії у вирішення цієї проблеми. Зокрема, йдеться про категоричну позицію окремих Суддів Конституційного Суду України, яка проголошена кандидатом юридичних наук В.Е. Скоморохою. Якщо ретельно проаналізувати, то вона одразу стає вразливою, оскільки базується на його досить суперечливих поглядах і спірних оцінках відомих понять теорії конституційного права. Автор без розгорнутої наукової аргументації стверджує: «одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо». Така думка не має теоретичного підґрунтя і здається скоріше сумнівною для науки, ніж прийнятною для її осмислення. Якщо право включає всі елементи суспільних відносин, то що є власне право? Мабуть, автору слід було звернутися до класичних наукових джерел, а інакше з'явився некоректний висновок: «Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим»28 . Ось як легко можна пояснити просту формулу, яку згадує вказаний автор: «верховенство права — це шанування права в суспільстві», а ми його слова доповнимо тим, що несправедливі іноді закони цьому серйозно заважають. Чи не тому шановний В. Скомороха у власних дослідженнях рішень Конституційного Суду України незаперечно їх вважає джерелом права, але чомусь до елементів верховенства права автор забув їх включити.
В юридичній літературі зустрічаються різні погляди, аргументи теоретично обгрунтованого підходу до оцінки рішень Конституційного Суду, і якщо російський професор М.Баглай вважає, що Суд вимушений формулювати тимча-
------------------------------------------ ---------- 55 ------------------------------------
Частина І
сові норми, які діють до прийняття відповідного акта законодавця29 , то це не означає, що такі акти вже визнані джерелом права.
Наша позиція щодо доктринального розуміння рішень Конституційного Суду не виключає ознак нормативного характеру таких актів, оскільки вони діють безпосередньо. Йдеться про забезпечення єдності законодавства України, дискваліфікацію норм законів та інших актів, які суперечать Конституції України, офіційне тлумачення нормативних положень законів як спосіб досягнення високої якості правоза-стосовчої практики. Дуже влучно зауважив з цього приводу професор М.О. Митюков, що «фактично рішення Конституційного Суду — це конституційні норми у динаміці»30 . Підтвердженням є правові позиції з позитивним змістом, які наповнюють предмет конституційного права і збагачують теорію верховенства права відносно конкретних правовідносин і суб'єктів правозастосування.
Таким чином, для науки і практики конституційного права важливо виділити три суттєві особливості солідарних критеріїв, які дозволяють відрізняти рішення і висновки Конституційного Суду України від основних критеріїв, які стосуються актів — джерел конституційного права.
Отже, насамперед, відзначимо, що рішення і висновки Конституційного Суду України підпадають під наступні характерні ознаки:
а) вони є актами особливого органу судової влади;
б) вони приймаються у нормативно встановленому порядку;
в) вони містять цілий набір зовнішніх формальних ознак;
г) публікуються офіційно;
д) обов'язкові для всіх адресатів, до яких звернута воля Кон
ституційного Суду;
є) акти конституційної юрисдикції діють безпосередньо І мають остаточний характер.
-----------------------------------56----------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ОФІЦІЙНИЙ АКТ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ Є ОБОВ'ЯЗКОВИМ ДЛЯ ВИКОНАННЯ
Особливо слід виділити таку властивість рішень Конституційного Суду України відносно учасників правових відносин, які завжди повинні керуватися рішеннями Конституційного Суду, коли виникає відповідна правова ситуація, зокрема це стосується судів усіх рівнів. При цьому держава забезпечує обов'язковість рішень Конституційного Суду не тільки відповідними застосовчими нормативними актами, але і відповідними організаційно-примусовими заходами, які мають безпосередній вплив на суб'єктів правозастосування.
Що означає поняття «офіційність»?
Конституційний принцип публічного значення актів Конституційного Суду є одним із найважливіших чинників його офіційної діяльності в державі. Кожне рішення, висновок, ухвала Суду має важливе значення як для Конституції України, так і для законодавства в цілому.
Офіційність рішень Конституційного Суду України безпосередньо пов'язана з принципами діяльності самого Конституційного Суду. Проте у статті 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» серед принципів діяльності Конституційного Суду прямо не згадується принцип офіційності (публічності), хоча він відображає суть компетенції органу держави і надає його рішенням офіційного характеру. Принцип офіційності знаходить свій реальний прояв у закріпленні обов'язку всіх державних органів, їх посадових осіб, а також судів здійснювати розгляд і вирішення індивідуально-конкретних справ і пов'язані з цим певні дії (збирання необхідних матеріалів і доказів) від імені держави. Тобто можна побачити здатність Суду як уповноваженого від імені держави виступати з офіційним актом конституційного правосуддя.
Відповідно до статей 147, 150 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом в Україні, який дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. В цьому є пріоритет Суду реалізувати конституційну юрисдикцію.
-------------------------------------------------------- 57 ---------------------- ------------------
Частина 1
Звернемося до чинного законодавства, в якому дається визначення поняття «офіційний» (ех оШсіо) щодо статусу суб'єкта права діяти публічно.
Стаття 1 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 року дає таке визначення: «Офіційна інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування (далі — офіційна інформація) — офіційна документована інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, Законом України «Про інформацію», цим Законом».
Цей термін можна побачити і у підзаконних актах, зокрема у наказі Міністерства закордонних справ України «Про затвердження Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном» № 113 від 04.06.2002 р. «Офіційний документ — це письмове підтвердження фактів та подій, що мають юридичне значення, або з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків фізичних або юридичних осіб».
В російському законодавстві деталізація поняття «офіційний» викладена наступним чином (мовою оригіналу):
«Официальньїй документ — документ, составленный (из-готовленный), вьіданный или находящийся в обороте госу-дарственньгх (муниципальных) органов, учреждений, орга-низаций и предприятий и отвечающий определенным тре-бованиям». У Федеральному Законі «Об обязательном зк-земпляре документов» від 23 листопада 1994 року визначено: «произведения печати, публикуемьіе от имени органов зако-нодательной, исполнительной и судебной власти, носящие законодательньїй, нормативний, директивний или инфор-мационньій характер».
Оскільки будь-яке рішення Конституційного Суду України розраховано на дію і застосування у практичній сфері, воно
58
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
має носити офіційний характер. Це означає, що офіційність актів Конституційного Суду України передбачає наявність таких загальних ознак офіційного акта, як:
— Акт має юридичні наслідки;
— Акт має вид документа з чіткими реквізитами;
— Акт приймається у процесі основної діяльності Конституцій
ного Суду України, тобто видається від імені Конституційного
Суду України;
— Акт доводиться до відома населення в порядку, встановлено
му Законом України «Про Конституційний Суд України»;
— Акт передбачає обов'язкове застосування і розповсюд
жується на правовідносини, які охоплюються предметом ви
рішення питань органом конституційної юрисдикції;
— Прийняття акта передбачено законом.
Отже, рішення Конституційного Суду України як офіційний акт — це формально встановлений документ, який видається від імені і в межах компетенції Конституційного Суду України, містить владний обов'язковий до виконання припис щодо конституційності або неможливості (неконституційності) застосування норми права, який приймається у певній передбаченій законом процедурі та доводиться до відома населення.
Досягнення юридичного результату відбувається через офіційний статус рішень Конституційного Суду України, які мають вищу юридичну силу відносно тих суб'єктів права, що входять у коло виконавців. Наявність офіційного акта відіграє вирішальну роль у правозастосуванні, виходячи з того, що акт відрізняється визначеністю формулювання в тексті рішення, він підготовлений на основі спеціальної процедури конституційного провадження, структура такого акта за змістом складається із мотивувальної і резолютивної частин і кожне положення рішення Конституційного Суду є офіційною позицією у сфері правозастосування і незалежно від того, який суб'єкт права оцінює його змістовну спрямованість. Офіційний характер рішень Конституційного Суду підтверджується тим, що вони публікуються безпосередньо після їх оголошення за
------------------------------------------59----------------------------------------
Частина І
спеціальною процедурою публічного читання Головою Конституційного Суду і мають бути надруковані у спеціальних виданнях, яким надано право офіційних джерел юридичної інформації в державі.
Офіційний характер рішень Конституційного Суду України випливає Із процедури їх підготовки, прийняття і оприлюднення і пов'язаний безпосередньо з прямим застосуванням статусу Судді Конституційного Суду. Це передбачено процедурою прийняття рішень і дачею висновків з кожної справи, яка після розгляду повинна бути завершена у послідовності здійснених дій кожним суддею, що передбачено статтею 63 Закону України «Про Конституційний Суд України». Передбачено, насамперед, поіменне голосування шляхом опитування суддів, коли кожний з них самостійно веде кожну спільну справу, яка попередньо готується судде ю-доповідачем. Кожний суддя отримує всі матеріали, які були розглянуті в Суді на засіданні, кожний документ, закон, висновок експертизи науково-експертного управління Секретаріату Конституційного Суду, довідкові відомості, стенограми засідань парламенту, пояснення Голови Верховної Ради України та Президента України, довідкові та інші матеріали обов'язково надаються кожному судді. Всі судді, таким чином, стають учасниками вироблення проекту колективного рішення і мають право (обов'язок лише судді-доповідача) пропонувати власний проект, зміни та доповнення до первинного проекту рішення.
Частина друга статті 63 встановлює, що пропозиції Суддів Конституційного Суду до проекту рішення чи висновку голо-суються в порядку надходження. Прийнятою вважається така з них, яку судді вважають конструктивно-перспективною для логічного викладення мотивувальної частини і обґрунтування загального розуміння проблеми, яку має вирішити Суд у даній справі. Конкуренцію пропозицій не можна вважати штучним ускладненням процесу прийняття рішень і висновків Конституційного Суду, оскільки пошук досконалих і конституційно вивірених, чітких формулювань є творчим процесом альтернативного вироблення спільної позиції Суддів на підґрунті верховенства права. Чи завжди це вдається — можна прослідкувати, досліджуючи прийняті починаючи з 1997 року акти Консти-
-------------------------------------------------------- 60-------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
туїіійного Суду України. Аналіз свідчить, що не всі рішення і висновки Суду у змістовному викладенні положень є бездоганними, несуперечливими і чіткими, а отже, їх можна вважати надбанням теорії і практики конституційного права. Певною мірою в актах Конституційного Суду України можна знайти навіть юридичні курйози, які виникли як наслідок недостатньої теоретичної бази при Імплементації пропозицій суддів до концептуально виробленого суддею-доповідачем проекту рішення, який приймається шляхом голосування суддів за кожний варіант змін чи доповнень. Можна це проілюструвати аналізом Рішення Конституційного Суду України у справі про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями (№ 1 -17/2002) від 29 січня 2002 року. Розглянувши подання Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону «Про інвестиційну діяльність», Конституційний Суд України в офіційному тлумаченні по суті привласнив собі роль суб'єкта конституційної правотворчості, який концептуально визначає зміст і правовий порядок вирішення того чи іншого конституційного питання. Зрозуміло, що законодавець, приймаючи вказаний Закон, керувався принципами застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків (обов'язкових платежів). Правовий режим оподаткування був раніше визначений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. При цьому Законом «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» було скасовано дію положень багатьох нормативних актів. Начебто все зрозуміло і Закон врегулював ці питання, але Конституційний Суд України у вказаному рішенні пішов зовсім іншим шляхом і провів тлумачення таким чином, що положення частини першої статті 5 Закону «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону
------------------------------------------- ------------- 61 --------------- —---------------------------------------
Частина І
офіційно роз'яснено як підстави для відмови у наданні, а також у припиненні раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) з підприємств з іноземними інвестиціями, їх дочірніх підприємств незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Не розглядаючи Інші аспекти цієї справи, поставимо запитання, яке є азбучним для кожного юриста: чи можна рішенням Суду вводити правовий режим зворотної дії щодо норм та правовідносин, які склалися в цивільно-господарській сфері? Чи входить до конституційної юрисдикції Суду надавати державним органам (митній і податковій службам) право застосовувати примус справляння податків щодо відносин, які раніше перебували у пільговій сфері, тобто використовувати зворотну силу юридичних приписів? У такому випадку Конституційний Суд України легко обійшов принцип верховенства права і за висновками багатьох практикуючих юристів створив прецедент підтвердження конституційно-правового нігілізму? Чи міг не знати суддя-доповідач, що ніяка економічна, політична, державна доцільність не може виправдати ігнорування вимог фундаментального положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Хіба можна було Конституційному Суду України без публічного обговорення цієї проблеми, залучення наукових експертів, фахівців підводити своє роз'яснення вказаних норм законів під випадки «коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи». Мабуть, тому, хто пропонував і обстоював цю формулу тлумачення у висновку Конституційного Суду, бракувало наукових знань конституційного права, а доцільність, яка перемогла конституційну законність, задовольнивши таким чином інтереси державної влади, була визначена підсумками голосування запропонованого проекту рішення.
Чи не тому суперечливу практику, навіть на одному прикладі конституційного правосуддя, суспільство сприймає як загальнообов'язкову і офіційну, оскільки вона відображає державну політику, і може створитися враження, що Суд допускає при певних обставинах здійснення функції «сумнівного законодавця». Можна підозрювати, що позиція Суду була
-------------------------------------------------------- 62----------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
сформована під впливом Уряду, який забув про обов'язки держави перед інвесторами-нерезидентами, забув про те, що гарантії держави — це найвагоміші важелі успіху економічного і соціального розвитку країни, якої б сфери вони не торкалися. Навіть з позицій юридичної логіки конституційного права Монтеск'е проголосив би, що це був не шедевр!
Безумовно, ми не можемо критичний аналіз спрямувати проти всіх рішень Конституційного Суду України, оскільки вони в абсолютній більшості відображають ґрунтовні дослідження і науково вивірені позиції конституційного права. Цілком правильно підкреслює М.Ф. Селівон, що прийняті Конституційним Судом України рішення є обов'язковими для виконання, у тому числі і найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції — Верховним Судом України31 .
Природа рішень і висновків Конституційного Суду полягає саме в тому, що відповідно до частини 63 Закону «Про Конституційний Суд України» вони підписуються окремо суддями, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються шляхом проведення засідання Суду. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
У цьому проявляється основна спрямованість конституційної юрисдикції Суду, соціальне значення судового конституційного контролю і офіційної інтерпретації нормативних регуляторів. Домінантним тут є публічно-правовий інтерес, який є основним у виборі поведінки будь-яким учасником правовідносин. Це, звичайно, є індикатором важливої, але поки що не вирішеної проблеми: наскільки публічний інтерес і в яких випадках може чи повинен бути вищим за приватний інтерес, в якому, як відомо, завжди концентруються права і свободи людини і громадянина.
Захищаючи свої права і законні інтереси, юридичні особи та громадяни мають можливість звернутися до суду, який керується обов'язком забезпечити доступність правосуддя з усіх питань звернень громадян. Якщо звернення до судів загальної юрисдикції не пов'язано з юридичним обгрунтуванням суті проблеми, а лише зв'язано з мотивацією і доказами, які передаються до суду, то що до Конституційного Суду
.--- ------------------------------ 63-----------------------------------------
Частина І
України кожні суб'єкти права звернення повинні дотримуватися встановлених главою 6 Закону «Про Конституційний Суд України» форм звернення до Суду. Якщо це стосується питань прийняття рішень, визначені суб'єкти права (Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України та інші суб'єкти) направляють конституційне подання про визначення конституційності правового акта (його окремого положення) або міжнародного договору. Офіційний характер кожного подання визнається у випадку, коли дотримані вимоги до поданих матеріалів (відомості та документи), перелік і зміст яких закріплено статтею 39 вказаного Закону. Якщо конституційне звернення передбачає необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також юридичної особи, то законом передбачено надання офіційних матеріалів, які у трьох примірниках обов'язково мають бути надіслані для розгляду Конституційним Судом України.
Таким чином забезпечується однаковість вимог до всіх суб'єктів права звернення до Конституційного Суду, І це зобов'язує його займати офіційну позицію у подальшому опрацюванні і розгляді матеріалів справи. Як результат ми маємо в державі один орган, здатний виявляти конституційний смисл норми з такими наслідками, що цей смисл стає обов'язковим для всіх. Ми свідомі того, що кожний суд повинен виявляти конституційний смисл норми, коли він застосовує її в конкретній справі. Але не можна оспорювати обов'язкову силу конституційного тлумачення, яке дає Суд нормативним положенням. Тільки Конституційний Суд має можливість визнати неконституційною норму чи окреме її положення або визнати, в якому аспекті вона може застосовуватися. Суди загальної юрисдикції, як відомо, керуються роз'ясненнями Верховного Суду України і Вищого господарського Суду, інших спеціалізованих судів, але пряма ієрархія підпорядкованості і обов'язковості не існує. В той же час рішення Конституційного Суду мають обов'язковий характер і спрямовані на всіх суб'єктів права.
-------------------------------------64------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ОСТАТОЧНИЙ І НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ХАРАКТЕР РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Ще один важливий аспект нормативного значення актів Конституційного Суду зупиняє погляд на теорії конституційного права, і його слід висвітлити. Йдеться про особливу соціальну функцію, а саме — остаточність і завершеність порушеного і проведеного конституційного провадження у дослідженні правовідносин, які є предметом конституційного контролю, що оформлюється прийнятими Судом рішеннями і висновками.
Конституційний Суд, перевіряючи в порядку здійснення конституційного правосуддя акт, який оспорюється і підлягає конституційному нормоконтролю, вправі визнати його таким, що суперечить Конституції і є не дійсним повністю або частково. У такому випадку закон або його окремі положення втрачають силу. Вчені-конституціоналісти по-різному відносяться до визнання Судом акта неконституційним, оскільки норма не може відмінятися Рішенням Суду, а це має зробити законодавець або інший творець цієї норми. Відомий теоретик права професор В.С.Нерсесянц прямо вказує, що у російських судів немає правотворчих повноважень32 . Отже, акт конституційного правосуддя не може виглядати як закон з його формальними внутрішніми закономірностями — статті, параграфи, глави, розділи і т. ін. Правильно те, що мета у акта конституційного правосуддя інша, але це принципово не впливає на його забезпеченість виконання в державі. Разом з тим наявність таких ознак в рішеннях Конституційного Суду, як остаточний і незаперечний характер їх мотивувальної і результативної частин, дає підстави оцінити їх юридичну силу, вплив на розвиток законодавства, забезпечення верховенства права у регулюванні суспільних відносин. Врахування позицій Конституційного Суду можна прослідкувати у всій поточній роботі парламенту, зокрема часто посилаються на них при аргументації своїх поглядів народні депутати України, що стало помітною традицією високої правової культури Ю.А.Кармазіна, П.М. Симоненка, О.О.Мороза, Ю.Б.Ключковського, М.М.Добкіна та багатьох інших під час обговорення законопроектів на пленарних засіданнях Верховної Ради України. За своєю властивістю рішення
65
Частина І
Конституційного Суду України в обов'язковому порядку беруться до уваги в якості незаперечних аргументів, які надаються в процесі наукових експертиз на законопроекти, що внесені на розгляд Верховної Ради України. Вони враховуються як прецеденти, ними керуються у правозастосовчій практиці. Маючи лише ознаки нормативного характеру, спрямованість рішень Суду є остаточною і незаперечною, а тому це підтверджує здатність Конституційного Суду формулювати висновки, які набувають якості специфічного джерела і орієнтира у правозастосуванні. Це обумовлено такими властивостями рішень:
— вони приймаються у спеціально визначеному порядку, новіть
коли суб'єктом звернення до Суду є громадянин;
— вони підтверджуються особливим статусом суб'єкта судової
влади, який породжує конституційно-правові відносини або
дискваліфікує окремі акти Інших суб'єктів влади з позиції вер-
ховенства права — основного конституційного принципу;
— кожне рішення Суду підлягає офіційному опублікуванню ого
лошеного в Суді тексту рішення або висновку;
— вони 'завжди обов'язкові для своїх адресатів і можуть бути пре-
юдиційні при розгляді справ судами загальної юрисдикції;
— вони піднімаються на рівень конституційного значення,
оскільки після появи цих актів Конституційного Суду від
повідні норми законів не можуть застосовуватися без їх
роз'яснювальних позицій.
Конституційно-правова природа актів Суду має офіційно незаперечний характер, що закладено у Конституції України, яка дозволила Конституційному Суду України таким чином оцінювати конституційні норми, що у подальшому їх застосування без оціночних висновків Суду вже стає неможливим.
Проте саме така методологічна позиція вимагає дотримання певних обов'язкових умов. По-перше, власне Конституційний Суд не в змозі розширювати свою конституційну юрисдикцію, і це пояснюється тим, що на певному етапі його правовими позиціями зв'язана більшість норм Конституції України. По-друге, якщо оціночні рішення в перспективі можуть реально
-------------------------------------------------------- 66---------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
накопичити потенціал правової доктрини відносно окремих інститутів конституційного права, то це створює умови проведення конституційної реформи.
Остаточність рішень Конституційного Суду слід розцінювати як вказівку законодавцю застосувати право, передбачити і з врахуванням правових позицій Суду — використати Інші механізми, які пов'язані з реалізацією можливого права встановлення або інших дій адресатами виконання рішень. На наш погляд, це досить конструктивний орієнтир, за яким має розвиватися практика конституційного правосуддя. Імперативними при цьому є власні позиції Суду, але спрямованість дій для правотворчого органу — Верховної Ради — має реалізуватися в порядку, у строки і за правилами, які створюються цим органом з урахуванням рішень Конституційного Суду України.
Природно, що це не стосується порядку виконання рішень Суду відносно діючих актів та їх норм. Тут відповідні державні органи вже зв'язані законом строками і порядком приведення цих нормативних актів у відповідність з рішеннями Конституційного Суду. Така обов'язковість виключає сумніви щодо остаточності як кінцевого результату конституційної юрисдикції. За цим настає право вимоги відповідно до статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» виконати наступні дії: копії рішень і висновків Конституційного Суду надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України. У разі необхідності Суду надається право визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. При цьому юридична сила рішень Конституційного Суду має концентрований характер, поєднуючи остаточність і обов'язковість як незаперечне значення для суб'єктів права їх виконання і тому Суду надається законом право зажадати від органів, зазначених у
-------------------------------------------------------- 67 -------------------------- -----------
Частика І
статті 70 Закону, письмового підтвердження виконання всіх вимог рішення або додержання висновку Конституційного Суду України. За невиконання передбачається відповідальність згідно з законом, що також було підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України.
НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ
Науковий погляд на проблему остаточності і обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України ще раз зосереджує увагу на тому, коли і як слід вважати юридичний наслідок таким, що закон чи норма, які визнані Судом неконституційними, є не діючими повністю чи частково. В зарубіжних країнах прямо називають право Суду відміняти закон чи норму. В Російській Федерації вважають правильною позицію, коли говорять про визнання акта, норми недіючими, а для формальної втрати сили акта, норми вимагають рішення того органу, який первинно їх створив. Думка про те, що норма, яка визнана Конституційним Судом такою, що не відповідає Конституції України, відміняється не його рішенням, а творцем цієї норми, достатньо розповсюджена в українській практиці правозастосування. Важливо враховувати, що положення, які сформульовані Конституційним Судом, можуть залишатися самостійним фундаментом суспільних відносин або втілюватися в корективах, які вносяться в нормативний акт відповідним органом влади. Це враховується у тих випадках, коли орган державної влади, на який відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» покладено обов'язок щодо виконання рішення, висновку Конституційного Суду України, повинен здійснювати цей обов'язок на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Обов'язок Верховної Ради України щодо виконання Рішення Конституційного Суду України полягає в тому, щоб згідно з конституційно встановленою законодавчою процедурою для забезпечення належної реалізації Закону
-------------------------------------------------------- 68---------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
внести відповідні зміни до нього у зв язку з визнанням неконституційними його окремих положень. Системне тлумачення зазначених вище нормативних положень у контексті Конституції України свідчить, що рішення Конституційного Суду України незалежно від того, чи визначено в них порядок і строки їх виконання, чи є вони обов'язковими до виконання на всій території України, передбачають порядок, коли всі органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Слід звернути увагу на те, що Президент України має повноваження і зобов'язаний бути гарантом дотримання Конституції України і тому має підстави ініціювати корекцію законодавства відповідно до рішень Конституційного Суду України. Проте на практиці жодного разу колишній Президент України не цікавився цим питанням і ніколи не висловлював свого ставлення до цієї важливої сфери конституційних правовідносин. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку додаткові заходи, пов'язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов'язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання.
------------------------------------------- —- -------- -69--------------------- —---------------------------------
Частина І
Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Варто звернути увагу на практику застосування конституційної юрисдикції в Росії. На відміну від судів, які здійснюють конституційну юрисдикцію в деяких інших країнах, Конституційний Суд Російської Федерації (як і Конституційний Суд України) при визнанні неконституційними норм, які покладені в основу рішень інших судів, не може відмінити ці рішення. Однак саме Конституційному Суду належить монополія з офіційного (обов'язкового для всіх) тлумачення конституційних норм і відповідно конституційного смислу інших галузевих законів, які ним перевіряються. Виявлення їх конституційного смислу Конституційним Судом внаслідок загальнообов'язковості його рішень забезпечує реальне і єдине застосування конституційних норм у судовій практиці всіх юрисдикцій. При цьому, як вважає більшість вчених-конституціоналістів Російської Федерації, обов'язкову силу має не тільки резолютивна частина рішень Конституційного Суду, але і наведене у мотивувальній частині тлумачення конституційних, а також галузевих приписів, які відносяться до предмета розгляду". Такий висновок обумовлений визнанням виключних повноважень Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції.
Рішення Конституційного Суду України про визнання акта неконституційним може мати преюдиційне значення, оскільки ним встановлено преюдиційне визнання факту неконституційності нормативного правила, що тягне наслідком неможливість застосування іншими судами таких самих правил, встановлених в інших актах, оскільки всі суди повинні дотримуватися Конституції, а пріоритет їх тлумачення, у тому числі при оцінці конституційності норм, віднесено до компетенції Конституційного Суду.
-------------------------------------------------------- 70----------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Але, на думку деяких вчених-процесуалістів, рішення Конституційного Суду не є правовою преюдицією, оскільки преюдиція стосується передусім питання факту, рішення ж Конституційного Суду з ознаками нормативності і як загальнообов'язкове за своєю силою має безпосереднє значення для всіх випадків застосування верховенства права. Суд загальної юрисдикції керується не якимось змістом рішення Конституційного Суду з приводу «факту» неконституційності норми, а безпосередньо рішенням Суду як процесуальним документом, в якому закладена обов'язкова правова оцінка спірних правовідносин.
Таким чином, розкриваючи зміст такої категорії, як ос-таточність у виконанні рішень Конституційного Суду, слід підкреслити ознаки їх внутрішнього змісту і незаперечності. Остаточність рішення Конституційного Суду означає, що його дія після набрання чинності не може бути змінена у будь-який спосіб ні власне цим Судом, ні будь-якими іншими органами державної влади. Останнє обумовлено компетенцією і організацією конституційної юрисдикції, оскільки крім Конституційного Суду немає інших судових органів, на які було б покладено завдання конституційного контролю. В той же час остаточність рішень Конституційного Суду підвищує його відповідальність і незалежність, а також забезпечує правову стабільність. Створення у Конституційному Суді «другої інстанції» для перегляду його рішень, як пропонують окремі правознавці, одразу надавало б підстави політичним владним структурам, які не досягли консенсусу, через Конституційний Суд наполягати на зміні конституційної позиції парламентської більшості, орієнтувало б Конституційний Суд в цілому на те, що він може залежно від політичної кон'юнктури змінювати свої підходи до оцінки конституційного смислу закону і тлумачення норм Конституції та законів, провокувало б самих суддів Конституційного Суду на можливість внесення смислових уточнень, покращення редакційної форми для правозасто-сування.
------------------------------------------- 71-------------------------------------
Частина І
ОФІЦІЙНЕ ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ ТА ЗАКОНІВ УКРАЇНИ - ВИКЛЮЧНЕ ПОВНОВА ЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ НОРМ ТА НОРМ ЗАКОНІВ її КОНТЕКСТІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВОСУДДЯ
Аналіз повноважень Конституційного Суду України, які закріплені у статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», свідчить про широкий спектр застосування конституційної юрисдикції, зокрема стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів України. Цим створено потужний потенціал в діяльності Конституційного Суду з метою гарантування верховенства права на основі розуміння у повному обсязі смислу і духу норм законодавства, яке визначається Конституцією України. Потенціал захисту прав і свобод людини і громадянина конституційним правосуддям підтверджується статтею 43 вказаного Закону, коли суб'єктами права звернення до Суду з питань прийняття рішень Конституційним Судом про офіційне тлумачення Конституції та законів України є не тільки орган влади, а й громадянин, іноземці, особи без громадянства (апатриди) та юридичні особи (в тому числі громадські об'єднання, політичні партії). Практика народного представництва створила в Україні унікальний у правовому значенні прецедент, коли під час революційних змін так званого «режиму Кучми» і утвердження панування дійсного волевиявлення народу (грудень, 2004 рік) при виборах Президента України до Конституційного Суду України звернулося зібрання широких верств населення — суб'єкт, який визначений як «Народне віче» (представники Українського народу на майдані Незалежності в Києві) з клопотанням про тлумачення змісту статті 5 Конституції України. Такий історико-правовий випадок на адресу Конституційного Суду України і безпосередньо направленого від імені Народного віча прийнятого конституційного подання і таким чином реалізації волі представників народу під час революційних подій в Україні (жовтень — грудень 2004 року) досі був невідомий зарубіжному і вітчизняному конституційному правосуддю. Але Консти-
-------------------------------------------------------- 72 -------------- -------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
туційний Суд дуже обережно поставився до такого звернення Народного віча як форми зібрання громадян, ретельно розглядаючи підстави звернення до Суду, перевіряючи підтвердження правосуб'єктності Народного віча та уповноважених представників — трьох громадян України), які теж внесли конституційне подання. Але з позицій закладеного в Конституції України принципу верховенства волі народу як джерела влади не можна байдуже поставитися до таких конституційних клопотань, які були проголошені народним депутатом України М. Катеринчу-ком на київському майдані Незалежності, і за його текст проголосували (підтримали) майже півтора мільйона громадян, які перебували ЗО грудня 2004 року на масовому зібранні протесту проти фальсифікації підсумків виборів Президента України. На наш погляд, розширення кола суб'єктів права на відповідне конституційне звернення, оскільки такий суб'єкт в законі не передбачений, певним чином компенсує відсутність в Конституції України положень про конституційну скаргу громадян.
Таким чином, виявлення дійсного смислу окремих положень Конституції України в межах конкретної судової процедури обумовлює появу нових можливостей у пізнанні дійсної сутності вже закріплених з позицій верховенства права норм Конституції та законів України. Це пояснюється тим, що концепція дії права грунтується на його здатності бути регулятором суспільних відносин. Визначальне ціннісне значення права, як вірно зазначав професор В. В. Лазарєв, полягає у його здатності впливати на волю і свідомість людей. Тобто якість сили право набуває лише при певних умовах, коли воно відповідає об'єктивним потребам і забезпеченню інтересів громадянина, суспільства і держави. Право повинно бути визначене, насамперед, людиною, яка сприйняла його і застосовує у своїй поведінці, орієнтується на нього у випадках прийняття свідомих рішень. В інших випадках реалізація права, закону не пов'язана із правосвідомістю, коли закон іноді нагадує інструкцію експлуатації технічних засобів праці для людини і не може вважатися регулятором суспільних відносин. Ось чому право слід відносити до соціально-державної сфери діяльності, тому що має проявитися феномен реалізації в ній соціальних регуляторів, виходячи із вимог і умов буття юрисдикції, яка як ніякі інші сфери вимагає
--------------------------------------------------------73---------------------------------------------
Частина І
об'єктивності, чіткості й однозначності термінів, понять і визначень. Інакше це породжує невизначеність по суті, суб'єктах і змісту самої реалізації права, не забезпечує досягнення юридичного результату. Чи можна застосувати такі критерії пра-ворозуміння, наприклад, Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання складного енергопотенціалу» від 5 квітня 2005 року № 2509-ІУ у його значенні до діяльності людини, діяльності, узгодженої у законі з волею людини, передбачаючи кінцевий результат виконання визначених у законі приписів. Чи не виникає одразу сумніву щодо необхідності тлумачення такого закону в цілому у приналежності його до прав і свобод громадян, інтересів держави і суспільства і до якої галузі (сфери) правозастосування слід віднести предмет правового регулювання. Здається, що подібні «технонормативні» акти більше стосуються інструктивних нормативів міністерств, ніж правового регулювання через закон суспільних відносин. Виявити дійсний смисл конституційно-правової основи такого закону навіть вченому-правознавцю, здається, буде нелегко, а тим більше обґрунтувати його конституційні засади. Якщо намагатися провести тлумачення норм подібних законів та інших нормативно-правових актів, то зрозуміло, що колективний характер роботи Суддів над проблемою ускладнить пізнавальний процес, а Судді Конституційного Суду України можуть опинитись у тяжкому становищі. В процесі дослідження відбувається взаємодія різних поглядів суддів, які опановують творче виявлення смислу норми або закону і виробляють підсумкове рішення на основі пошуку компромісу, який не може бути безкінечним.
Як свідчить спеціально проведений аналіз, кількість Рішень Конституційного Суду України у справах про офіційне тлумачення Конституції та законів України перевищує половину всіх юрисдикційних актів Суду з назвою «Рішення». І кількість їх із року в рік має неухильну тенденцію до зростання. Так, станом на 1 жовтня 2005 року Судом було прийнято 138 рішень, з яких 71 рішення — у справах про офіційне тлумачення. Причому у 1997 році було прийнято 6 таких рішень, у 1998 — 7, у 1999-8, у 2000-8, у 2002- II, у 2003- 13, у 2004- 10. Ціл-
---------------------------------- ---------- 74------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ком логічним є і те, що зі зростанням кількості справ, які розглядає Суд протягом кожного року, зростає і кількість рішень з окремими думками суддів. Але така тенденція є більш повинною у порівнянні з загальним ростом кількості усіх справ у Суді. Так, у справах про офіційне тлумачення у 1997 році було 2 рішення про офіційне тлумачення з окремими думками, у 1998 році - також 2, у 1999 році - 3, у 2000 - 2, у 2001—2002 роках рішення про офіційне тлумачення Конституції і законів України не супроводжувались окремими думками суддів. У 2003 році було 3 рішення про офіційне тлумачення з окремими думками, а у 2004 році — 2.
Зважаючи на такий обсяг актів Конституційного Суду України, якими здійснюється офіційне тлумачення, слід зупинитися на з'ясуванні способів тлумачення норм Конституції та законів України. Теорія і практика до них відносять: мовний, систематичний, історичний, телеологічний, логічний, спеціально-юридичний і функціональний. Але найбільш прийнятними у розумінні проведення офіційного тлумачення є доктринальне і компетентне тлумачення норм Конституції і законів України. Під доктринальним тлумаченням теорія конституційного права розуміє наукове роз'яснення правових актів, смислу І мети, визначених у них правових норм, яке дається в результаті теоретичних пошуків, наукового аналізу норм права. З формальної точки зору доктринальне тлумачення можна пов'язувати з роз'ясненням норм права особами, які мають науковий ступінь і здатність формувати правові позиції на основі досягнень науки конституційного права, іїшіих наукових галузей дослідження суспільних відносин, які регулюються правом. В діяльності Конституційного Суду України доктринальне тлумачення використовується кожного разу, коли кожний Суддя для формування своєї позиції змушений знайомитись із спеціальними працями (монографіями, теоретичними дослідженнями) у відповідній галузі права, отримувати консультації (висновки) провідних вчених. Судді можуть і самостійно здійснювати доктринальне тлумачення норм права, але при цьому вони обмежені певними умовами — не мають права висловлювати свої міркування з питань, які можуть стати предметом розгляду в Конституційному Суді України.
-------------------------------------------------------- 75 ------------------------ —------------
Частина І
Компетентне тлумачення теж пояснюється теорією як тлумачення, що дається на запит судді Конституційного Суду України спеціалістами в галузі права. При цьому, якщо особливість док-тринального тлумачення пов'язана з науковою розробкою проблеми, з науковим пошуком суб'єкта тлумачення, то компетентне тлумачення має за мету надати суду праворозуміння особи, яка має достатні знання в галузі практики застосування норм права. До компетентного тлумачення належать, наприклад, офіційні роз'яснення, які надаються уповноваженими представниками органів виконавчої влади та державного управління щодо певної галузі реалізації управлінських функцій, які пов'язані з підзакон-ною діяльністю. До осіб компетентного тлумачення можна віднести багато інших категорій осіб із спеціальним статусом: прокурорів, адвокатів, судових експертів тощо.
І доктринальне, і компетентне тлумачення мають неофіційний характер, не є обов'язковими, тобто не створюють формально-юридичних наслідків.
Питання про обов'язковість компетентного тлумачення не можна розглядати абстрактно, оскільки мова йде про казуальне тлумачення і суб'єкт тлумачення правової норми є одночасно правозастосовувачем, від нього залежить результат у вирішенні питання, адже і тлумачення, проведене таким фахівцем (спеціалістом), набуває обов'язковості для громадянина, позивача в суді, який звертається зі скаргою.
Доктринальне тлумачення також не має обов'язкового характеру в діяльності Конституційного Суду, але певну офіційність може набути у випадку, якщо його використання регулюється законом «Про Конституційний Суд України» і Регламентом Конституційного Суду України, якщо вчений залучається до конституційного провадження як експерт, що обумовлює врахування Його висновку при дослідженні матеріалів справи і відображається у рішенні, висновку Суду.
Ми можемо спостерігати, що тлумачення норм Конституції України, яке близьке до доктринального, дають окремі Судді, коли ними викладається окрема (особлива) думка, і за своїм змістом це є компетентним (професійним) тлумаченням, але воно пов'язано з доктринальною інтерпретацією норм Конституції, які аналізуються.
-------------------------------------------------------- 76----------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
При цьому слід мати на увазі, що у правозастосуванні є такі форми реалізації конституційних норм, до яких цілком слушно можна віднести норми, що не мають регулятивної сили. Такими слід визнати декларативні і дефінітивні конституційні норми. Зокрема, мається на увазі декларативна преамбула Конституції, яка по суті представляє стислий, концентрований меморандум, урочисту Заяву Верховної Ради України, яка від імені Українського народу прийняла Конституцію.
Прикладом декларативної норми можна розцінювати положення статті 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Зрозуміло, що ця норма не породжує конкретного правовідношення з його зобов'язальною частиною, не може бути пред'явлена в суді тією чи іншою особою для захисту своїх вимог. Вказані норми конституційного права мають самостійний характер, їх офіційне тлумачення може бути проведено в контексті інших норм, які реалізуються стосовно суб'єктів і об'єктів правового регулювання.
Теорія конституційного права традиційно виділяє основні органи офіційного тлумачення:
а) приналежність його уповноваженим органам та особливі
юридичні наслідки, які випливають із державно-владних ви
мог, що закладаються у роз'ясненні;
б) наявність особливих форм, порядку здійснення офіційної ін
терпретації нормативної формули, яка є продуктом волі за
конодавця.
Формами офіційного тлумачення, як правило, є письмові документи із відповідними реквізитами.
Наявність особливого порядку здійснення офіційного тлумачення характеризується правороз'яснювальним процесом (як сукупності, в межах якої і створюється акт тлумачення) уповноваженим органом держави — Конституційним Судом України.
Залежно від такого критерію, як різний ступінь впливу тлумачення на суспільні відносини, офіційне тлумачення поділяється на нормативне І казуальне.
----------------------------------------------------77------------------------------------------------------
Частина І
Потреба в нормативному тлумаченні виникає у випадках, коли акти, які мають бути піддані інтерпретації Конституційним Судом, містять правотворчі помилки у вигляді незрозумілих, недостатньо чітких формулювань і по-різному сприймаються правозастосовчими суб'єктами.
На наш погляд, нормативне тлумачення є найбільш ефективним для покращення правозастосовчої практики, оскільки воно є офіційним роз'ясненням, обов'язковим для всіх осіб і органів, які прямо підпадають під конституційну юрисдикцію, і розповсюджується на всі випадки, що передбачені нормою, яка тлумачиться як така, що забезпечує єдине розуміння у право-застосуванні. Нормативне тлумачення оформлюється у вигляді правоположень, які конкретизують і роз'яснюють смисл тієї чи іншої норми права Конституції України чи Закону України.
Для нас важливо вказати, якими юридичними властивостями відрізняються акти нормативного тлумачення:
— вони розповсюджуються на дуже широке коло суспільних
відносин і тому набувають загального характеру;
— вони мають специфічну юридичну форму;
— вони спрямовані на удосконалення правового регулювання
завдяки верховенству Конституції відносно всіх Інших зако
нодавчих актів І по суті є засобами забезпечення ефектив
ності правових норм.
Англійський професор Н. Тейт підкреслював у своїй доповіді в Оксфорді в квітні 1981 року, що «суди є в дійсності органами держави, їм властиві такі ж прерогативи, як і іншим відповідальним установам політичної влади.
Тому роль судів у здійсненні державної політики може бути досить суттєвою... судді все частіше залучаються до того, щоб давати відповіді на питання, які пов'язані з виконанням політичних рішень, з тлумаченням конституції і органічних законів*34 .
Чи можна таким чином продовжити думку англійського професора і зробити висновок: практика конституційного правосуддя, яка узагальнена і опрацьована законодавцем, отримує своє втілення у формі судової політики. Але судова
-------------------------------------------------------- 78 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
політика Конституційного Суду України має досить оригінальні прояви, коли Суд надавав офіційне нормативне тлумачення деяким конституційним нормам, взявши за основу висновки науковців, які не врахували принципи об'єктивності І політичної безпристрасності, але як наукові експерти були зобов'язані застосувати теоретичні знання у сприянні конституційному правосуддю. Це можна проілюструвати прийнятим Конституційним Судом України Рішенням від 25 грудня 2003 р. (справа щодо строків перебування на посту Президента України). Суб'єкт права на конституційне подання — 47 народних депутатів України — звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положення статті 103 Конституції України «на предмет можливості бути обраним Президентом України на наступний строк громадянина Кучми Леоніда Даниловича, який з червня 1994 року займає пост Президента України». З'ясовуючи потребу в офіційному тлумаченні вказаної норми, Конституційний Суд України сприйняв абсурдну з точки зору конституційного права концепцію щодо того, чи можна уникнути конституційного обмеження особою, яка двічі перебувала на посту Президента України. Така особа обиралася Президентом України до набуття чинності Конституції України 1996 року, а потім з 1999 року до 2004 року. Проведення офіційного тлумачення було побудовано таким чином, що Суд не спитав самого себе: у якому співвідношенні право балотуватися на пост Президента України у громадянина Кучми знаходилося до права всіх інших громадян України — членів суспільства? Чи варто було для цього із залученням псевдонаукових висновків створювати мниму істину, яка посягала на моральне і соціальне завдання всього права?
Конституційний Суд не дуже прискіпливо оцінив досить сумнівну теоретичну аргументацію окремих наукових експертів, зокрема Н. Шукліної, доцента кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, які стверджували, що «обмеження права на зайняття поста Президента України, передбачене статтею 103 Конституції України, може застосовуватися у часі лише щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією Конституцією». Ми далекі від думки, що Суд очікував
--------------------------------------------- 79 --------------------------------------
Частина І
саме такого висновку малокомпетентних теоретиків, які надали Конституційному Суду своє розуміння статті 103 Конституції України, що було процитовано у Рішенні щодо вказаної справи: «Кучма Леонід Данилович за Конституцією України 1996 року обирався Президентом України перший раз». Навряд чи сьогодні знайдеться будь-яка теоретично освічена людина, яку б переконала офіційна інтерпретація статті 103 у Рішенні Конституційного Суду України відносно громадянина Кучми: «В аспекті конституційних подань положення частини третьої статті 103 Конституції України... треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році». Чи не тому, відмежовуючись від досить сумнівного застосування офіційного тлумачення Конституційним Судом України строку перебування на посту Президента України Л.Кучми, Суддя Конституційного Суду М.Д. Савенко в окремій думці щодо цієї справи рішуче скористався правом заперечення. Застосувавши формулу АЬшш поп Іоіїеі изипт, Суддя як офіційний представник права органу — Конституційного Суду — щодо офіційної інтерпретації зазначив: «На жаль, Конституційний Суд України не тільки не використав телеологічного тлумачення і відповідно не врахував мету норми, про офіційне тлумачення якої заявлено клопотання, а заблокував цю мету і, отже, дію всієї норми, відкрив шлях до довічного перебування однієї й тієї самої особи на посту Президента України». Цим підтверджено, що офіційне тлумачення не може йти за явними ознаками зловживання правом визначати іншу мету, ніж ту, яку передбачав законодавець, творячи Конституцію України на засадах верховенства права.
Сам собою наведений приклад належить до прерогатив Конституційного Суду — враховувати чи ні теоретичні висновки науковців-експертів, але сумнівною є офіційно-правова позиція Суду, оскільки через тлумачення надавалося право обиратися на пост Президента України саме тій особі, яка вже два строки займала цю вищу державну посаду. Це ніяким чи-
-------------------------------------------------------- 80 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ном не може належати до конституційної юрисдикції, оскільки це виключне право законодавця визначати в Конституції України строки перебування на посадах, право обирати і бути обраним Президентом України.
Щоб була зрозумілою наша позиція відносно особливої думки Судді Конституційного Суду і висновків наукової експертизи, необхідні деякі пояснення.
За своєю природою особлива думка Суддів Конституційного Суду є симбіозом компетентного (професійного) і доктри-нального (наукового) тлумачення, яке спирається на фундаментальні знання в сфері наукового світогляду авторитетних вчених-правознавців. Зміст особливої думки, як і свідчить практика української конституційної юрисдикції, базується на певних, раніше сформульованих або нових стосовно конкретної справи в Суді конструкціях. Особлива думка не охоплює наукового світогляду з проблеми в цілому, а лише фокусується на певній конкретній моделі конституційно-правового регулювання.
Аналіз свідчить, що особлива думка, яка публікується разом з рішенням Конституційного Суду, а відносно вищезгаданого рішення були опубліковані особливі думки Суддів — професора В.Шаповала та кандидата юридичних наук П.Ткачука, — це унікальне явище, притаманне саме конституційному правосуддю. Суддя викладає свою протилежну офіційній інтерпретації думку на рівні індивідуальної правосвідомості, що сприяє уточненню, роз'ясненню, розумінню діалектики різних підходів до оцінки висококомпетентними правознавцями правових явищ, які досліджувалися Конституційним Судом.
Особлива думка у статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначається як окрема думка Судді, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України. Але та окрема думка Судді висловлюється у письмовій формі як незгода з думкою присутніх на засіданні Суду більшості Суддів. При цьому «незгода» одного чи деяких Суддів не повинна асоціюватися з тим, що більшістю (за висновком одного Судді) прийнято рішення безпідставно. Йдеться про власну аргументацію Судді, яка стосується іншої моделі конституційно-правового регулювання, і тому на думку цього
------------------------------------------------------------81----------------------------------------------
Частика І
Судді вона відповідає фактичним обставинам справи, яка розглядається Конституційним Судом України. Навіть якщо Конституційний Суд шляхом тлумачення норм права відійшов від головного принципу — верховенства права, окрема думка Судді не може вплинути на юридичні наслідки, пов'язані із введенням до чинності рішення чи висновку Конституційного Суду. Але чи впливає це на розширення традиційних уявлень про науку конституційного права?
Аналіз, проведений в Російській Федерації, засвідчив, що зміст рішень Конституційного Суду РФ дозволяє спостерігати в них елементи доктринального конституційного тлумачення, на що раніше звертав увагу і автор цієї роботи, а це в, свою чергу, вказує на деякі положення рішень суду як джерело доктринального конституційного тлумачення35 . Тобто не тільки українські вчені-юристи намагаються надати нових імпульсів у використанні більш широкого спектра відомих науці і практиці прийомів І способів інтерпретації, але й самі Судді Конституційного Суду, що сприяє розвитку правосвідомості і особливо правової ідеології на доктринальному рівні.
На наш погляд, окремі думки Суддів Конституційного Суду України ще не стали надбанням всебічного теоретичного аналізу вчених-конституціоналістів, проте вони суттєво впливають при осмисленні окремих правових колізій на практику, яка створюється Конституційним Судом України. Не можна виключати, шо їх цінність буде використана в результаті вироблення нових принципів процедурної діяльності (наприклад, в результаті оновлення складу Конституційного Суду України) і деякі окремі думки свого часу можуть отримати нове осмислення. Історичний досвід свідчить, що не завжди меншість в складі суду неправа. Зокрема, слід відзначити, що окремі думки Суддів, які стали суспільно відомими, також здатні певним чином впливати і на громадську думку, особливо коли йдеться про «парламентську опозицію», що може створити еволюцію окремих думок та їх трансформацію як в наукові новели, так і в ефективне законодавство.
Це також стосується експертних висновків, які широко використовуються в практиці Конституційного Суду України. Інститут правової експертизи став обов'язковою складовою
-------------------------------------------------------- 82 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
(насамперед у підготовчій стадії) конституційного провадження. Вибір суб'єкта науково-правової експертизи, оцінки на підставі професійно-глибоких знань, досвід і вагомість наукових праць — все це більше суб'єктивний чинник у виборі Суддею офіційного наукового експерта. При цьому Суддя керується статтею 54 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка передбачає, що для забезпечення повноти розгляду справи в процесі провадження у справі вже склад Конституційного Суду вирішує необхідність призначення експертизи в справі і залучення до участі в конституційному провадженні експертів. На практиці Конституційний Суд не досить широко реалізує надане право, оскільки експерт є самостійною процесуальною фігурою і його роз'яснення виходять за межі простої експертизи, тобто його кваліфікації, до чого не завжди готові особи, які визнані експертами. Автори письмових експертних висновків — найбільш авторитетні в країні вчені-правознавці, проте, як свідчить практика, на їх позиції, як правило, впливає багато чинників: приналежність до тих чи інших наукових поглядів, власні концепції і наукові доробки, тенденції розвитку правової системи, відсутність «моральної присяги» щодо об'єктивності і повноти дослідження і т. ін.
За всіх обставин все ж таки роль правової експертизи в конституційному провадженні ніяк не можна недооцінювати. Це пояснюється тим, що в процесі дослідження в Суді справи повинні формуватися і збагачуватися різними науковими підходами і критичним осмисленням багажу конституційного тлумачення. Експерт здатний сприяти уточненню і конкретизації власного уявлення Конституційного Суду щодо змісту положень закону, які перевіряються, користуючись джерелом інформації про тлумачення юридичною наукою норм права. Що не менш важливо, Суддя-доповідач має можливість більш аргументовано надати Суду свою позицію.
Досвід проведення експертизи в Конституційному Суді України свідчить, що в деяких випадках юридична спеціалізована експертиза здійснюється з питань, які знаходяться дуже близько від політики, а тому думка наукового експерта може впливати певною мірою на точку зору окремих Суддів і на Суд в цілому, а потім через рішення Конституційного Суду,
-------------------------------------------------------- 83 --------------------------- —---------
Частино І
стабілізуючи, зменшує вплив політики на право. При цьому завжди залишається право Конституційного Суду не стільки врахувати висновок експерта, скільки глибше осягнути і усвідомити предмет дослідження у всіх ракурсах його майбутньої інтерпретації.
Якщо звернутися до аналізу діяльності Конституційного Суду України, можна прийти до висновку що, реалізуючи свої повноваження тлумачити норми Конституції України, Суд здійснює інтерпретацію конституційної норми з метою перевірки конституційності юридичної норми, а також норм законів, які передбачають внесення змін до самої Конституції. При цьому Суд зобов'язаний у процесі тлумачення перевіряти дотримання вимог Конституції відносно незмінюваності за обсягом встановлених прав і свобод людини і громадянина, територіальної цілісності держави, стабільності державного ладу.
Акт тлумачення отримує своє вираження, насамперед, у мотивувальній частині рішення Суду і має допоміжний, але обов'язковий характер при підготовці висновку Суду щодо відповідності Конституції норм, які перевіряються.
Коли проводиться абстрактне тлумачення, Конституційний Суд надає офіційне і загальнообов'язкове роз'яснення положень Конституції України поза межами конкретної справи, тому коло осіб, які мають право звертатися з конституційним зверненням згідно з статтею 43 Закону, більш широке (громадяни і юридичні особи), оскільки йдеться про захист конституційних прав не тільки громадян України, але й іноземців, осіб без громадянства. Проте, на наш погляд, дуже спірним є намагання окремих вчених стверджувати, що при роз'ясненні конституційної норми, яка тлумачиться, Суд може застосувати широке розумшня конституційного положення і включити до офіцШної штерпретації нові елементи власного праворозумін-ня, які отримані в процесі ЇЇ тлумачення. Таким чином, пропонується заповнювати прогалини конституційно-правового регулювання офіційною інтерпретацією, що протирічить природі Конституційного Суду і є посяганням на авторитет єдиного законодавчого органу в державі — Верховної Ради України.
Наведена аргументація є достатньою, щоб зробити висновок: офіційне тлумачення, яке проводиться Конституційним
-------------------------------------------------------- 84 -----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Судом України, здатне враховувати не тільки доктринальні позиції Суддів, але й представників науки, наукових колективів, що дає Суду можливість обрати прийнятну позицію у високому вимірі інтелектуального дослідження конституційно-правових відносин на засадах верховенства права.
Стосовно конкретно-історичних обставин, в яких працює Конституційний Суд України, можна припустити необхідність виявлення нової ролі і місця Суду в структурній перебудові суспільних відносин. Це обумовлено тим, що не треба чекати професійно-соціологічних досліджень, щоб зрозуміти, що у всі часи більшість суддів більш віддані існуючому державному устрою та готові його захищати, ніж результатам реформ або навіть революцій, які знайшли своє відображення у новому праві. Але не маючи можливості підтвердити цю тезу емпіричними даними, візьмемо на себе сміливість стверджувати, що саме в перехідні періоди Судді виявляють великий потяг з найбільшою ретельністю використовувати в актах офіційного тлумачення принцип верховенства права, і це їх надихає застосовувати конституційну юрисдикцію кожного разу, проявляючи відданість своїй професії — Судді Конституційного Суду. Відомий дослідник судової системи Німеччини Бернд Рютерс висловився з чітким розумінням ролі суддів у державі: «Судді є слугами закону, їх обов'язок — осмислена підкоренІсть закону. Вони повинні мати чітке уявлення про це, коли вони застосовують закони, коли вони розвивають (тлумачать) закон для законодавства і коли вони виправляють закони з метою власних регулюючих намірів, тобто коли вони бажають проявити непідкореність закону»36 .
ОФІЦІЙНЕ ТЛУМАЧЕННЯ - ВСТАНОВЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИМ СУДОМ УКРАЇНИ, ЩО ДІЙСНО Є ПРАВОМ
Важливою метою офіційного тлумачення є розкриття змісту норми права врахуванням конкретної ситуації, коли виникають сумніви при юридичній кваліфікації фактів або спірних правовідносин.
Результат тлумачення має на практиці різні логіко-мовні форми: це і текстуальний аналіз про зміст норми права, юридичні
------------------------------- ------------------- 85---------------------------------------------------
Частина І
роз'яснення в інтерпретаційних положеннях тощо. Суб'єкт тлумачення висловлює твердження або заперечення про зміст норм права; про суб'єктів, про суспільні відносини, на які розповсюджується норма права, про приписи, заборони або дозволи щодо дій і т. ін. В юридичних оцінках (твердженнях про юридичну кваліфікацію) семантично поєднується результат тлумачення І юридичний висновок. Звернемось до практики Конституційного Суду України. Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) надане офіційне тлумачення частини першої статті 55 Конституції України щодо права кожного на судовий захист, забезпечення шляхом розгляду справи в суді прав і свобод громадянина. У пункті першому резолютивної частини цього рішення відображається правове значення цієї конституційної норми у вигляді офіційного проголошення заборони відмовляти у здійсненні правосуддя за будь-яких обставин і умов, а в другому пункті ми спостерігаємо юридичну кваліфікацію заборони відмови будь-якого суду загальної юрисдикції у прийнятті позовних та інших заяв і скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства: «Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене».
Інтерпретаційні положення, які набувають офіційного статусу, є результатом тлумачення тільки органів, що мають право давати офіційне нормативне тлумачення. Воно тому і є виключним правом Конституційного Суду обумовлювати тлумачення як нормативне, яке формулюється у вигляді текстуального імперативу, що міститься в актах тлумачення, визначаючи для всіх інших суб'єктів, що є правом у розумінні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.
Слід звернути увагу на існуючі в теорії конституційного права критерії істинності і достовірності результату тлумачення. Вчені-юристи вважають, що критеріями істинності об'єктивно-достовірного тлумачення є правосвідомість, політика держави. Очевидно, що результат тлумачення можна оцінити з погляду вказаних критеріїв, але це буде оцінка бажаного результату тлумачення з позиції відповідності саме цим критеріям. Як має
-------------------------------------------86-----------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
діяти у такому разі суб'єкт права тлумачення, коли за вказаними критеріями він стає залежним від стану законодавства, політичного режиму доктринальних поглядів і позиції самого органу, який здійснює тлумачення. За певних умов це може стати достатньою базою для тлумачення, що відповідає правовій Ідеології. Проте при стабільності законодавства, неухильному дотриманню режиму законності суб'єкт тлумачення повинен виходити з того, що є сутність закону і як саме в самому законі виражені соціальна політика держави, ідеї правосвідомості громадян, справедливості в суспільстві і т. ін.
Чи можна закон або волю, яка виражена в законі, витлумачити таким чином, що буде надана Конституційним Судом зовсім Інша офіційна інтерпретація? На наш погляд, це буде суперечити істинності офіційного тлумачення, оскільки тлумачення представляє особливий процес, що невід'ємно зв'язаний з нормою, яка тлумачиться, а отже, здійснити відокремлення результату тлумачення — акта із самостійним значенням — більш за все є нереальним. Той факт, що в окремих рішеннях Конституційного Суду України можна знайти ознаки судового регулювання, не повинен бути достатньою підставою для визнання акта тлумачення самостійним джерелом права.
Приведення застарілих норм (не виключаючи і конституційних) у відповідність до реалій сучасності шляхом тлумачення не є метою тлумачення. Якщо тлумачення здійснювалося з явним порушенням цього правила, то можна, безумовно, сказати, що результат такого тлумачення є неістинним і має іншу мету, яку не можна вважати достовірною.
Результат тлумачення характеризується і з погляду його обсягу. Обсяг тлумачення визначається його співвідношенням з текстуальним виразом (текстом) норми. За обсягом офіційна інтерпретація може бути буквальною, розширеною і обмежувальною.
При буквальному (адекватному) тлумаченні Конституційний Суд виявляє дійсний зміст норми права, встановлений у ході використання всіх необхідних для даного випадку засобів і методів тлумачення, що співпадає з результатом, отриманим на основі ознайомлення з текстом норми (значення і буква закону співпадають). Цю думку можна проілюструва-
--------------------------------------------------------- 87 -----------------------------------------------
Частина І
ти офіційним тлумаченням положення статті 59 Конституції України: «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», що міститься в Рішенні Суду від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника). В цьому рішенні, виходячи Із сукупності буквальних значень статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 110—112 Цивільного процесуального кодексу України та інших Законів України, Суд дав таке тлумачення:
«Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», в аспекті конституційного звернення громадянина Солдато-ва Г. І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого І підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи».
В періодичній пресі були висловлені різні погляди на вказане тлумачення, якому начебто Суд необгрунтовано надав розширене роз'яснення. Для правозастосування було з'ясовано головне, а саме, що не будь-який фахівець у галузі права міг надавати правову допомогу, а лише той, хто за законом має таке право. Аж до сьогоднішнього дня іншого закону про правову допомогу, ніж Закон України «Про адвокатуру», не існує, і тому можливість врегулювати це питання у Законі «Про правову допомогу» — це справа законодавця.
При розширеному тлумаченні дійсний зміст тексту норми виявляється ширше за буквальну формулу норми, а при обмежувальному — навпаки. Прикладом розширеного тлумачення правової норми можна вважати Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 9-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), В ньому Суд розповсюдив термін «законодавство» на нормативно-правові акти органів держави, які не охоплюються поняттям — «суб'єкт творення є тільки законодавець»: «Термін «законодавство»,
88
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України».
Даючи офіційне тлумачення терміна «законодавство», Конституційний Суд України виходив фактично з практики нормативно-правового регулювання сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору.
Прикладом звуженого тлумачення є досить ґрунтовне Рішення Конституційного Суду України від І грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), в якому охоронюваний законом інтерес опинився у розумінні як фактично обмежений в цивільно-правовому захисті шляхом надання йому такого змісту, який не охоплює значної частини випадків виникнення такого інтересу: «Поняття «охоронюваний законом інтерес*, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та Інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «Права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам*.
Розмірковуючи над вказаною формулою тлумачення, виникає запитання, а чи є, наприклад, законним інтересом (або — що те ж саме — охоронюваним законом інтересом) право людини реалізувати частину свого організму (продати хворій людині і врятувати їй таким чином життя) для отримання винагороди для подальшого життя. Виходячи з офіційного тлу-
-------------------------------------------------------- 89 -----------------------------------------------
Частина І
мачення, наданого Конституційним Судом,— ні, бо офіційно людина не може позбавляти себе частини природного організму, оскільки це не може бути предметом купівлі-продажу. Але, мабуть, кожен інтерес, якщо людина прагне його досягти свідомо і він не суперечить суспільному інтересу, не може не захищатися. Наприклад, відповідно до статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України будь-яка особа може подати до правоохоронного органу заяву про вчинення злочину. У випадку відмови в порушенні кримінальної справи ця заінтересована особа, виходячи із вимог статей 99і та 236і Кримінально-процесуального кодексу України, може оскаржити відповідну постанову слідчого або прокурора у місцевому суді. Чому ж законний інтерес у непорушенні будь-ким кримінально-правових заборон підлягає захисту, а такий інтерес щодо непорушення будь-ким цивільно-правових заборон — не підлягає? Отже, межі офіційного тлумачення теж мають певне значення для Конституційного Суду.
У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України обґрунтовував надане офіційне тлумачення тим, що він «виходячи зі змісту конституційного подання, вважає за необхідне здійснити інтерпретацію поняття «інтерес» у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йдеться саме про такий різновид інтересу у словосполученні «охоронюваний законом інтерес», тобто інтерес, який, на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами...». І в подальшому Суд ретельно підібрав аргументи для пояснення вибору «вузького підходу» у наданні офіційного тлумачення.
Важливо, що, розуміючи важливість проблеми, Конституційний Суд дав адекватне тлумачення поняттю «законний Інтерес», не обмежуючись лише аргументами суб'єкта права на подання — народних депутатів України, які порушили перед Судом це питання.
Конституційний Суд України не міг офіційно керуватись аргументами «політичної доцільності», бо це б неодмінно спричинило серйозні негативні наслідки, тому і вдало послався на принцип верховенства права.
-------------------------------------------------------- 90- ---------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Доцільність обмежувального або розширеного тлумачення з'ясовується лише після використання усіх способів тлумачення. Але це не означає, що в процесі з'ясування змісту правової норми Суд не може надавати перевагу якомусь одному способу тлумачення, який в більшій мірі, ніж інші, — з огляду на очікуваний результат тлумачення — відповідає правовій доктрині держави, не вступає у протиріччя з основними засадами конституційного ладу.
Отже, слід підкреслити, що під способом тлумачення слід розуміти сукупність однорідних прийомів і правил тлумачення, що ґрунтуються на однорідних засобах і аргументах.
Мовний спосіб тлумачення грунтується на однорідних засобах і аргументах.
Мовний спосіб тлумачення Грунтується на знанні мови, на якій сформульовані норми права, на використанні правил синтаксису, пунктуації, морфології, слововживання.
При визначенні значення термінів і слів тут враховується полісемантичність мови (багатозначність слів І виразів). Законодавець з багатьох значень слова вибирає одне, самим текстом надаючи йому певного значення. Тому одне з основних правил мовного способу тлумачення полягає в тому, щоб визначити значення слів в контексті статті або нормативного акта. При тлумаченні використовуються, звичайно, всі правила мови.
Важливо вказати найбільш важливі з них:
1. Словам і виразам слід надавати те значення, яке вони ма
ють у відповідній літературній мові, якщо немає підстав для
іншої їх Інтерпретації. В міжнародному праві це правило на
зивається «золотим правилом тлумачення». Надання словам
іншого значення, відмінного від загальновживаного, повин
но бути обґрунтовано, доведено за допомогою інших спо
собів тлумачення або витікати з легальних дефініцій.
2. Якщо законодавець за допомогою легальної дефініції (визна
чення, даного в законі) або іншим шляхом визначив значення
терміна, то саме в цьому значенні і слід його вживати.
3. Значення терміна, встановлене законодавцем для даної галузі
права, неможна без достатніх підстав поширювати на інші.
----------------------------------------------------- 91--------- —-------------------- —-----------
Частина І
4. Якщо в законі не визначено значення терміна, то слід йому
надати такий сенс, в якому він вживається в юридичній науці
і практиці.
5. Ідентичним формулюванням одного і того ж закону не мож
на надавати різні значення, якщо це не виходить з самого
закону.
6. Не можна надавати без достатніх підстав різним термінам
одне значення.
7. Неприпустимо таке тлумачення, при якому окремі слова за
кону вважались би зайвими.
Слід звернути увагу на систематичний спосіб тлумачення, який застосовується в офщійній інтерпретації правових норм, враховуючи їх системність. Він передбачає встановлення сенсу норм права на основі користування знаннями про логічні зв'язки з Іншими нормами.
В ході систематичного тлумачення, по-перше, визначається місце норми в системі права, у галузі права, в інституті права. Далі встановлюються норми, логічно пов'язані з тією, що тлумачиться. Знання їх змісту використовуються Конституційним Судом для уточнення смислу норми, що тлумачиться.
При систематичному тлумаченні важливим є урахування найтиповіших функціональних зв'язків норми права, що мають вплив на розуміння змісту норми, що тлумачиться. До таких зв'язків належать:
а) зв'язок норми, що тлумачиться, з нормою, яка тим або іншим
чином розкриває зміст поняття, яке використане в нормі, що
тлумачиться;
б) зв'язки загальних і спеціальних норм. Спеціальні норми об
межують сферу дії загальної норми, роблять винятки з неї.
За наявності спеціальної норми загальна норма не засто
совується. В юридичній науці і практиці склалося правило:
ієх зресіаііз сіегодаї Іеді депегаІІ (спеціальне правило відмі
няє дію загального правила стосовно фактів, передбачених
Спеціальним правилом);
в) зв'язки відсильних диспозицій. Із відсильної диспозиції норми
права видно, що норма в ній сформульована не повністю.
92
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Щоб з'ясувати таку норму, необхідно залучити ту норму, до якої робиться відсилання;
г) зв'язки близьких за змістом норм одного виду, проте вони не знаходяться у співвідношенні загальної і спеціальної норми. В цьому випадку використовується метод порівняння, зіставлення двох близьких за змістом норм, що дозволяє з більшою чіткістю відмежувати їх, виявити у кожної з них ознаки, за якими ■ вони розрізняються.
Особливо важливим є логічний спосіб тлумачення. Він передбачає такий розумовий процес, в ході якого інтерпретатор за допомогою логічних прийомів оперує матеріалом самої норми права, не звертаючись до Інших засобів тлумачення. В результаті таких операцій загальний, абстрактний зміст правової норми набуває більш конкретного, зрозумілого для кожного суб'єкта правозастосування.
При логічному способі тлумачення застосовуються різні логічні прийоми: логічне перетворення, логічний аналіз понять, умовисновки ступеня (а Гогїіогі), висновки за аналогією, умо-висновки від супротивного (аг^итепіит а соггіогі), доведення до абсурду (гесіисіїо асі аЬзигйит) та ін. Проілюструємо прийом доведення до абсурду при логічному способі тлумачення. Для прикладу витлумачимо положення частини першої статті 62 Конституції України стосовно того, що «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Але як розуміти конституційну формулу: у тому випадку, коли з'ясується відсутність осіб, що вчинили злочин? Це означає, що злочин не вчинений ніким, тобто злочину не було. Абсурд. Більш зрозумілим буде тлумачення, при якому особа вважається невинуватою у вчиненні злочину лише публічною владою і тільки стосовно можливості застосування до неї кримінальної відповідальності в конкретних умовах недоведеності її вини. Таке розуміння презумпції невинуватості цілком справедливо не обмежує деяких осіб (наприклад, очевидців скоєння вбивства) вважати цю особу злочинцем при наявності для цього підстав. Але своє право вони повинні здійснювати в межах закону і у такий спосіб, щоб не порушувати законних інтересів і прав інших осіб.
-------------------------------------------------------- 93 -----------------------------------------------
Частина 1
Підкреслимо, що логічний аналіз поняття є однією з найпоширеніших і складних операцій в тлумаченні, але ним іноді користуються без належної чіткості з'ясування права.
Наприклад, в пункті 4.1. Рішення Конституційного Суду України (у справі про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 аналізується поняття «Справедливість» у контексті інших категорій — спочатку у співвідношенні з принципом верховенства права, а потім — у співвідношенні з визначенням правосуддя, у співвідношенні з поняттям кримінального покарання за вчинений злочин. Хіба можна погодитися з такою конструкцією логічного зв'язку різних правових категорій?
«Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає Ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України».
Правове тлумачення справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від ЗО січні 2003 року № З-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах». Виходить, у всіх інших випадках правосуддя не існує?
«Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину: категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недис-кримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеня тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини І громадянина,
-------------------------------------------------------- 94 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Ми вказали лише основні способи, які застосовуються при здійсненні офіційних інтерпретацій норм права. При цьому наведемо ще один приклад.
Справедливість як категорія універсальна може застосовуватися у всіх правовідносинах, які мають неоднозначне розуміння. Зокрема, якщо норму, що міститься в статті 60 Сімейного кодексу України, була нагода тлумачити ізольовано від інших норм права, то текстуально слід було розуміти значення будь-якого майна, нажитого подружжям під час шлюбу, їх сумісною власністю — про це прямо вказано в цій нормі. Якщо ж тлумачити дану норму, застосовуючи системно-змістовний спосіб, тобто у зв'язку з іншою нормою, яка міститься у Сімейному кодексі України, то тлумачення буде іншим, а саме, нормативно-обмежувальним. Виявляється, згідно зі статтею 57 Сімейного кодексу України, речі індивідуального користування (навіть коштовності), придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, визнаються майном тієї особи, яка ними користується. Таким чином, не все майно, нажите під час шлюбу, є сумісною власністю подружжя.
Обмежувальне або розширене тлумачення можливо тільки тоді, коли встановлена невідповідність між дійсним змістом норми права і її текстуальною формою. Не можна довільно тлумачити права людини у предметному значенні, стосовно інших інтересів, які мають похідне значення. Будь-яке обмежувальне або розширене тлумачення повинно грунтуватися на науково обгрунтованих доказах, відповідним чином аргументуватися.
Слід підкреслити, що обмежувальне тлумачення може випливати з наявності спеціальної норми. Така норма конкретизує сферу застосування загальної норми, може вказувати на винятки, відміняє дію загальної норми в тій частині, на яку розрахована спеціальна норма. З цього приводу відомим є стародавнє римське правило, сформульоване Модестіном; (правило спеціальне витісняє правило загальне).
-------------------------------------- 95----------------------------------------
Частина І
ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
У кожній державі рішення Конституційного Суду у справах про тлумачення норм конституції чи законів складають особливу групу актів. Будь-який правозастосовувач зобов'язаний керуватися тим розумінням Конституції, яке міститься у відповідному рішенні чи висновку Конституційного Суду. За традиціями конституційної юрисдикції приведення застарілих норм у відповідність з новими реаліями шляхом тлумачення не може бути метою тлумачення. Тепер розглянемо досвід зарубіжних країн у проведенні тлумачення норм права. В багатьох державах діють окремі спеціальні нормативні акти, що регулюють сферу з'ясування правових норм. Нормативні роз'яснення не повинні містити самостійних правових норм регулятивного значення. При виявленні прогалини у законодавстві тлумачення у власному значенні офіційної інтерпретації не застосовується. Отже, ці загальні правила тлумачення властиві всім зарубіжним країнам. Наприклад, в Англії тлумачення здійснюється на основі статутного права. Закон «Про об'єднання законодавчих актів, що стосується тлумачення актів Парламенту, і про подальше скорочення викладення понять, які використовуються в актах Парламенту» від ЗО серпня 1889 р. (умовно — «Закон про тлумачення») містить три змістовні частини.
У першій підтверджено дію певних норм права про тлумачення, що існували до ухвалення цього закону; друга включає саме норми про тлумачення, які набувають чинності поряд із Законом про тлумачення; третя частина містить допоміжні правові норми. Крім того, Закон встановлює два загальних принципи тлумачення норм права. Перший полягає в застосуванні норм цього акта лише у випадках, коли в законах не передбачено спеціального значення терміна чи поняття або з їх тексту не випливає Іншого значення. Другий принцип полягає у встановленні зворотної дії тлумачення правових норм. Реалізація цього принципу в Законі про тлумачення передбачає правило, коли майже у кожній його нормі вказано, до яких законів, ухвалених до або/та після набуття сили Законом про тлумачення, її застосовують. Передбачені випадки обмеження абстрактного тлумачення, на що вказує стаття
96
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
40: положення Закону про тлумачення щодо тлумачення не застосовуються до тлумачення іншого закону, який ухвалений до набуття Законом про тлумачення чинності, якщо перший закон змінює чи доповнює другий.
Звертає на себе увагу одна особливість, коли викладенню загальних і спеціальних термінів та понять, що сприяє їх однаковому розумінню, у вказаному законі про тлумачення присвячено 10 статей.
Можна помітити, що досвід тлумачення норм права в Англії грунтується не лише на статутному праві. У разі коли суб'єкт права не знайде законодавчого встановлення правил тлумачення правових норм, то він використовує правила звичаєвого права, які формувалися впродовж усього розвитку англійського права І є його джерелом, а саме:
— при тлумаченні словам і виразам треба надавати найпо
ширенішого, звичайного значення. Розуміння слів в іншому
значенні повинно бути обґрунтованим, доведеним іншими
способами тлумачення;
— за наявності легальної дефініції будь-якого терміна або якщо
законодавством іншим чином визначено його значення, в
такому значенні цей термін і повинен розумітися, незалежно
від його значення в повсякденній мові;
— якщо в законі використані технічні чи спеціальні терміни,
значення яких законодавцем не визначено, їм слід надавати
того змісту, який вони мають у відповідних галузях знань;
— не можна надавати різних значень однаковим термінам чи
поняттям, що існують в одному нормативному акті без наяв
ності спеціальної вказівки на це в самому акті тощо.
Ми детально зупинилися і навели правила, які складають «золотий фонд науки» у більшості країн світу як головні правила з'ясування дійсного змісту норм права. Проте законодавче закріплення безумовно є корисним, оскільки сприяє підвищенню якості процесу з'ясування правових норм та обумовлює ефективність дії.
Законодавство закріплює також правила, які регулюють процес визначення смислу норм права. Це характерно для
--------------------------------------------------------- 97 -----------------------------------------------
Частина І
Болгарії, Угорщини, Польщі, в законах яких встановлено критерії адекватності отриманого результату тлумачення дійсному змісту правових норм. Згідно із статтею 46 Закону Болгарії «Про нормативні акти» приписи нормативних актів тлумачаться в значенні, яке найбільше відповідає іншим приписам, усьому акту, що тлумачиться, головним засадам права та правилам моралі.
Слід підкреслити, що традиції проведення офіційного тлумачення пов'язані у зарубіжних країнах із створенням окремих органів судової системи, яким надані повноваження. Тлумачення Конституції здійснюють конституційні суди Албанії, Болгарії, Російської Федерації, Угорщини, Німеччини, Молдови, Грану, Узбекистану, Мадагаскару, Судану та ін. У Польщі та Іспанії ці функції виконує Конституційний трибунал, у Франції — Конституційна Рада. Але повноваження цих органів щодо роз'яснення правових норм мають різний обсяг. Не всі вони мають право на нормативне офіційне тлумачення.
Наприклад, у Вірмени, Латвії, Грузії, Таджикистані нормативне тлумачення здійснюють вищі органи законодавчої влади цих країн, а конституційні суди надають лише казуальне тлумачення в процесі здійснення конституційного контролю.
Широкою компетенцією наділений Конституційний Суд Латвійської Республіки, і це стосується таких важливих напрямків:
1) Конституційний Суд розглядає питання щодо відповідності правових норм не тільки Конституції, а й іншим правовим нормам вищої юридичної сили. Закон особливо підкреслює повноваження, коли Конституційний Суд не концентрує увагу тільки на конституційних питаннях, а й допомагає забезпечити впорядкування Ієрархії прав на всіх рівнях. Подібна практика існує в багатьох постсоціалістичних державах. До того ж, ієрархія правових норм також є частиною Конституції: якщо акти нижчої юридичної сили перебувають у суперечності з правовими нормами вищої юридичної сили, порушується також і Конституція, а не тільки інша норма вищої юридичної сили;
--------------------------------------------------- 98 ------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 8 УКРАЇНІ
2) Конституційний Суд нині має розглядати справи не тільки щодо відповідності виданих Кабінетом Міністрів і Президентом нормативних актів, а й відповідність інших, у тому числі адміністративних, актів правовим нормам вищої юридичної сили. При цьому враховуються і особливості процесу Конституційного Суду щодо кола суб'єктів, які можуть подавати заяву про порушення справи.
В Азербайджані, Узбекистані, навпаки, конституційні суди мають повноваження на надання офіційного нормативного тлумачення не тільки конституції, а й норм права, що містяться в законах цих держав. У деяких країнах повноваження Конституційного Суду щодо нормативного тлумачення обмежені предметною компетенцією. Так, у Німеччині Конституційний Суд тлумачить основний закон з приводу спорів про обсяг права і обов'язків верховного федерального органу або інших учасників, які за цим основним законом мають власні права.
Іншим шляхом законодавство регулює питання офіційного тлумачення норм права в країнах, де поширено позитивне право власних традицій. В більшості з них тлумаченням норм конституції займаються судові органи загальної юрисдикції.
Наприклад, у Сполучених Штатах Америки офіційне тлумачення Конституції надає Верховний та інші суди. Слід відзначити, що ні Конституція США, ні інші законодавчі акти цієї країни не надають Верховному Суду повноважень на тлумачення конституційних норм. Ці повноваженням разом із правом конституційного контролю Верховний Суд США в 1803 р. фактично самостійно привласнив, створивши певний судовий прецедент. Тлумачення Конституції, що здійснює Верховний Суд США, є казуальним, оскільки надається щодо окремого випадку, який є предметом розгляду конкретної судової справи. Водночас, враховуючи, що прецеденти визнані джерелами права, надане тлумачення має юридичну силу до всіх інших аналогічних випадків. Верховний Суд США не дотримується суворо будь-яких правил чи методів тлумачення.
Отже, в країнах прецедентного права офіційне тлумачення правових норм, передбачених у конституціях та інших законах цих держав, здійснюють суди загальної юрисдикції. Проте
-------------------------------------------------------- 99------------------------------------- ---------
Частина І
слід відзначити особливість практики тлумачення норм права в Англії. Справа в тому, що в цій країні вищим судовим органом є верхня палата законодавчого органу — Парламенту, а очолює її член виконавчої влади — Уряду Англії.
На наш погляд, інтерес викликає позиція заступника Голови Конституційного Суду Туреччини X. Кіліча з питання щодо «класичного» та «реального» тлумачення норм права. Так, при «класичному тлумаченні» суддя, за його висновком, не займається творчою роботою, здійснюючи тлумачення норм, які з часом ігноруються. Проте при «реальному тлумаченні», що має прямий вплив на правовідносини, норму тлумачить суддя. Значення і зміст концепцій та принципів, нечітко визначених у законах, розкривається через тлумачення суддями. Судді конституційних судів своїми тлумаченнями формують такі важливі концепції, як республіка, демократія і норма права, соціальна держава. Тлумачення мають обов'язкову силу. Кожен повинен дотримуватися рішень конституційних судів. До прийняття Конституції 1961 року тлумачення законів давали Великі національні збори Туреччини. Після набуття чинності цією Конституцією рішення і тлумачення Конституційного Суду набули статусу, обов'язкового для кожного37 .
Схожий за своєю спрямованістю шлях визначення суб'єкта права обрала Конституція Російської Федерації, в якій у статті 126 закріплено, що Верховний Суд РФ «дає роз'яснення з питань судової практики». Аналогічні роз'яснення дає й Вищий Арбітражний Суд (стаття 127 Конституції РФ). Виняткова компетенція Конституційного Суду РФ — тлумачення нормативних актів з погляду їхньої відповідності Конституції. Правом офіційного тлумачення (роз'яснення) виборчого законодавства користується і Центральна виборча комісія.
Отже, крім судових органів спеціальної чи загальної юрисдикції, офіційне тлумачення норм права можуть надавати органи, які ухвалили відповідну правову норму в порядку підза-конної чи делегованої законотворчості. Таким чином, досвід країн Європи в тлумаченнях норм права йде шляхом створення спеціальних органів для надання офіційних нормативних і казуальних роз'яснень. При цьому навіть у тих країнах, де повноваження щодо офщійного тлумачення належать до компетенції
------------------- —------------------- -100-------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
законодавчого органу, конституційний суд здійснює контроль за правильністю тлумачення конституції парламентом.
Таким чином, зупиняючись на прикладах зарубіжної практики здійснення офіційного тлумачення норм права уповноваженими суб'єктами, не можна не побачити певної типовості цієї юрисдикційної компетенції. Наша мета полягала у тому, щоб запропонувати полемічне відношення до існуючої щодо конституційного правосуддя практики, висловити власне ставлення в смислі роз'яснення і мотивації, які висвітлюють нашу пози-цію відносно окремих рішень Конституційного Суду України. Це і створює транспарентність, раціональність судової практики, сприяє якості методу ухвалення рішення, а головне, викликає необхідну аргументацію науки щодо визнання і довіри до конституційної юрисдикції і формує правову культуру.
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА - ВИЗНАЧАЛЬНИЙ КРИТЕРІЙ ВИСНОВКІВ І ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ В АКТАХ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
СУЧАСНЕ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ І ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ НА ЗАСАДАХ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
Політико-правовий світогляд в Україні формується і розвивається поряд із засвоєнням світового досвіду судового контролю за охороною Конституцій, на підґрунті поступового розвитку судової охорони конституційних засад суспільного і державного устрою, забезпечення гарантованих прав і свобод людини і громадянина. Все більше в сучасній правосвідомості громадян набуває поширення популярна ідея судового контролю за конституційністю законів, який представляє здатність конституційного правосуддя забезпечувати вищу «критику» законів з позицій верховенства права. Але існують і протилежні погляди на те, що виявлення протиріччя законів відносно Конституції у більшості випадків не є питанням юридичним (предметом конституційного права), а являє собою чисто політичну проблему. За таких умов, вважають де-
------------------------------ ---------- 101-----------------------------------
Частина І
які українські й російські політики і вчені-юристи, Суд може опинитися в центрі політичних інтриг, а в такому разі йому важче зберегти повну об'єктивність і при цьому не бути привабливим об'єктом для впливу певної політичної сили.
Аналіз практики конституційного правосуддя в Україні, на наш погляд, свідчить, що його актуальність і важливість для стабілізації політичного клімату в країні, зміцнення почуття законності серед членів суспільства дедалі більше зростає. В той же час захист Конституції України судом спеціальної юрисдикції сприяє реальним досягненням в очах народу пріоритетів демократії, людських цінностей, справедливості організації влади, над якою існує судовий контроль, стверджуючи, що правотворчість парламенту має формуватися виключно в межах Конституції України. Важливо підкреслити, що забезпечення рівності всіх перед законом і судом, судовий захист конституційних прав і свобод людини є кінцевою метою такої діяльності Конституційного Суду, яка покликана виконувати своє головне призначення — сприяти верховенству права у формуванні конституційно бездоганної нормативної бази. Саме Конституційний Суд, кожного разу розв'язуючи конституційно-правовий спір, доводить, що без однакового застосування законів (відповідно до норм і принципів Конституції України) право взагалі втрачає свою регулюючу функцію, своє головне завдання упорядкування суспільних відносин, дотримання державою інтересів громадянина і людини. В цьому полягає соціальна цінність конституційного правосуддя, яке корисне в першу чергу окремій особі, оскільки воно забезпечує стабільний статус людини, не дозволяючи владі посягати на охоронювані правом інтереси, реагуючи на кожне обмеження свобод в демократичній державі.
Як було з'ясовано нами у попередньому аналізі, офіційність і загальнообов'язковість висновків і правових позицій Конституційного Суду України накладає на нього велику відповідальність. З іншого погляду, через високу юридичну силу правових висновків і позицій Суду важливо, щоб верховенство права було обов'язковим критерієм застосування конституційної юрисдикції. Ось чому варто згадати високих помислів
--------------------------------------------- 102----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
думку видатного конституціоналіста професора Л.П.Юзькова про те, що досягнення у законотворчості правових законів є сьогодні найактуальнішим завданням законодавця і в свою чергу стимулює це завдання.
Держава і суспільство схвалюють діяльність Конституційного Суду України, яка орієнтується на верховенство права і безумовне дотримання суспільної стабільності. Звернення Суду не тільки до міжнародно-правових актів, але й до правозасто-совчої практики Європейського Суду з прав людини сприяє як прямому втіленню норм і принципів міжнародного права в українське законодавство, так і сприйняттю Конституційним Судом світових правових звичаїв і стандартів.
Дуже корисною і показовою в цьому відношенні є точка зору професора М.В. Витрука про те, що правові позиції Конституційного Суду «набувають характеру конституційно-правових норм (принципів, понять), але ними вони не стають».
Навряд чи хто буде сумніватися, що конституційне правосуддя є сьогодні одним із визначальних чинників формування сучасної законодавчої системи, і критерієм її перевірки має бути верховенство права в конституційному порівнянні відповідності принципів і понять чинних законів та інших нормативно-правових актів засадам правового статусу громадянина, держави, суспільства.
Не можливо наблизитися до розуміння діяльності Конституційного Суду, який щодо кожної справи шукає право, якщо для цього не приділити належної уваги вивченню таких категорій, які містяться у рішеннях — це висновок Суду і його правової позиції.
Висновок Конституційного Суду — це узагальнюючий результат всебічного, об'єктивного дослідження нормативно-правового акта, який оспорюється на предмет його конститу-ційності, або коли Суд проводить офіційне тлумачення норм Конституції та законів України.
Висновок Конституційного Суду міститься в мотивувальній або резолютивній частині рішення, і в ньому формується остаточний юридичний підсумок послідовного викладення аргументів І пояснень, які складають констатацію і підсумовуючу частину кожного рішення.
--------------------------------------------------------- 103------------------------------------ :--------
Частина І
Разом з тим Конституційний Суд висловлює в рішеннях і власну правову позицію, яку ми розуміємо як оціночну категорію, як цінність виявлення ознак і змісту того, що таке є право з точки зору Конституції в конкретних правовідносинах.
У процесі тлумачення можна спостерігати,— слушно відзначає професор Ю.М. Тодика,— як суд досягає модернізації уявлень про юридичний зміст конституційної норми (при незмінності текстуальної форми)38 . Проте як у російських наукових джерелах, так і в спеціальній українській юридичній літературі відсутня легальна дефініція категорії «правова позиція Конституційного Суду», і тому немає єдиної думки відносно цього поняття. Проте, якщо застосовується поняття «висновок Суду», це не викликає спорів, а при використанні вченими, народними депутатами України, політологами поняття «правова позиція Суду» одразу можна спостерігати різні підходи до його визначення.
В окремих наукових працях російських вчених вважається, шо правова позиція Суду — це фрагмент мотивувальної частини його остаточного рішення, який зв'язаний з резолютивною частиною рішення, тобто з остаточним висновком. Але в той же час професор М.В. Вітрук вважає, що правові позиції Конституційного Суду — це його правові уявлення загального характеру, що вони з'являються в результаті тлумачення Судом норм права і виявлення ним конституційного смислу положень законів та інших нормативно-правових актів в межах компетенції Суду. Вони усувають конституційно-правову невизначеність і дають правові підстави для остаточного прийняття рішень щодо справи Суду.
У правових позиціях Суду ми маємо його відношення до певних правових проблем, яке закріплюється у рішеннях. Сформулювати правову позицію означає дослідити аргументи та висновки Суду, які створюють його інтелектуально-юридичний зміст, а цього можна досягти шляхом тлумачення конституційних норм у системному зв'язку з галузевим правом. Характерною особливістю є те, що правова позиція, яка висловлюється Конституційним Судом, не тільки повинна застосовуватись до всіх інших аналогічних випадків, але й пов'язує, власне, подальші дослідження і висновки Суду у нових його рішеннях, тобто застосовується посилання на пра~
---------- ------------------------------------ Ю4-----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
вову позицію, яка була раніше сформульована Судом з аналогічного аналізу правових явищ. Але таку практику не можна вважати прецедентом, а скоріше це буде обов'язкове застосування вирішеного Судом питання з подібних правовідносин.
Цілком правильно органи державної влади, громадяни, які звертаються до Суду, розцінюють правову позицію як уже встановлений факт, що означає, наприклад, що факт визнання норми закону неконституційною не може встановлюватися повторно, ані Конституційним Судом, ані будь-яким іншим органом державної влади.
Підсумовуючи, можна відзначити, що правові позиції Конституційного Суду України можуть міститися як у рішеннях, так і у висновках і ухвалах про відмову в розгляді конституційного подання або звернення. Наприклад, в Ухвалі Конституційного Суду України «Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин четвертої, шостої статті 17 Закону України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» від 6 червня 2002 року Суд вказав: «відповідь на порушені у клопотанні Центральної виборчої комісії питання містяться у Рішенні від 27 березня 2000 року № З-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою), в абзаці п'ятому підпункту 4.2. пункту 4 цього Рішення сформульовано правову позицію Конституційного Суду України, згідно з якою Президент України, Центральна виборча комісія, інші державні органи «мають здійснювати перевірку щодо відповідності Конституції України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема за народною ініціативою. ... Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що в аспекті питань, порушених у конституційному поданні ... відсутні підстави для відкриття конституційного провадження у справі за невідповідністю подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».
Серед вчених та практиків існує думка, що правова позиція, яка висловлена у резолютивній частині цього Рішення, має обов'язкову силу, а якщо вона міститься у мотивувальній частині, то правова позиція є лише рекомендаційною відносно її
--------------------------------------------------------- 105------------------------------------- ---------
Частина І
правозастосування і виключає інше розуміння в практичній діяльності судів та інших органів державної влади і управління, а також фізичних осіб. Без сумніву про це висловився відомий практик-конституціоналіст Л.В. Лазарєв, який зазначив, що «правові позиції Конституційного Суду як нормативно-інтер-претаційні встановлення ... є результатом судового конституційного тлумачення, правовою підставою підсумкового рішення Конституційного Суду, вони мають загальний і обов'язковий характер»39 . На підставі такого результату тлумачення обґрунтовуються (виявляються) правові позиції, які містяться, як правило, у мотивувальній частині рішення Конституційного Суду. На всіх правозастосувачів, у тому числі і на суд загальної юрисдикції, покладено обов'язок діяти відповідно до правових позицій Конституційного Суду України.
Особливе значення правової позиції полягає у тому, що вона є найвагомішим аргументом, який приймається до уваги при проведенні наукової експертизи у парламенті, на неї посилаються народні депутати України як на незаперечний доказ щодо забезпечення конституційності законопроектів, які вносяться на розгляд Верховної Ради України. Фактично можна переконатися із стенограм виступів народних депутатів України і прийнятих ними рішень щодо законопроектів у тому, що правові позиції створюють конституційну чистоту смислу і тексту законів, які приймаються парламентом. Але не все так бездоганно, коли системний аналіз виявляє шляхом тлумачення інший порядок щодо прийняття законів, ніж такий, що обумовлений положенням Конституцією України і головне — верховенством права.
У цьому зв'язку слід проаналізувати досить примітний випадок, коли до Конституційного Суду України звернулося Міністерство внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини І статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа №1-30/2001 від 19.04.2001 року). Міністерство стверджувало, що деякі організатори таких акцій термін «завчасно» трактують як такий, що передбачає «попереднє інформування відповідних органів про прове-
-------------------------------------------------------- 106----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 6 УКРАЇНІ
дення зборів, мітингів, походів і демонстрацій». Проте саме з цього випливало більш серйозне запитання суспільного значення, коли Міністерство внутрішніх справ наголошувало у конституційному поданні, що вирішення питання в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам — потребує певного часу. Тобто перед Конституційним Судом була сформульована причина такого подання, а саме: Міністерством указувалось, що за цей період необхідно з'ясувати умови проведення масових акцій, їх відповідність чинному законодавству і визначити необхідність залучення певних сил та засобів правопорядку тощо. У зв'язку з цим суб'єкт права звернення -МВСУкрапга — стверджував, що має бути встановлений і «граничний» термін часу, до якого можливе подання повідомлень про наміри «провести певні заходи їх організаторами». Безумовно, можна здогадуватися про дійсні наміри міністерства з особливими функціями державного примусу, оскільки відбулося політичне протистояння владному режиму у період 2001 року. Кожному зрозуміла прозорість і однозначність побажань, які були висунуті у такий спосіб перед Судом силовим міністерством, а саме:
1) потрібно поставити під контроль органів міліції будь-які де
мократичні ініціативи громадян, які можуть скористатися
своїм конституційним правом і мирним шляхом намагатися
розв'язати у публічному порядку свої проблеми або довести
до влади претензії та вимоги населення;
2) у такій ситуації потрібно підготуватися силовим структурам,
з'ясувати мету, наміри громадян і, по можливості, залучити
певні сили та засоби правопорядку, щоб здійснювати конт
роль за громадськими акціями протесту. Все достатньо вірно
з позицій силового міністерства, оскільки при цьому в якості
аргументів наводились інтереси не тільки громадського по
рядку, а навіть національної безпеки.
Відзначимо, що вказані обставини, пов'язані з верховенством права громадян і передбачені у статті 39 Конституції України щодо проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій — масових мирних зібрань, ніколи не залежали і навряд чи
-------------------------------------------------------- 107------------------------------------
Частина І
можуть залежати від теоретичних висновків. Конституційне правосуддя здатне у таких випадках сформулювати теоретичні висновки лише для запобігання насильницьким конфліктам при виникненні відповідних процесів і лише за умов, що такі теоретичні висновки допоможуть формуванню законодавства «примирення».
Тому, розглядаючи це питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення констатував, що згідно з частиною З статті 8 Конституції норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони застосовуються — вказується у рішенні — безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти. Далі Суд підтвердив, що право громадян збиратися мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене у статті 39 Основного Закону, є їх невідчуженим і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України.
По суті, Конституційний Суд підтвердив, що не можна з позицій верховенства права будь-яким іншим способом тлумачити гарантоване Конституцією України право громадян на вільне волевиявлення. Чи потрібно за таких гарантованих умов здійснення конституційного права громадян власною творчістю Суду роз'яснювати буквальний смисл конституційних норм і надавати їм іншого трактування актом тлумачення? Відповідь у такому випадку має бути однозначна — не потрібно. З позицій верховенства права у період будівництва правової демократичної держави єдиним джерелом влади виступає сам народ, його суверенна воля визначає долю бути дійсним господарем у своїй країні.
З іншого Суд не міг виходити, і тому в мотивувальній частині Рішення наводяться дуже просторові міркування про строки завчасного сповіщення щодо проведення мітингів і зборів. Тобто ніякого іншого офіційного визнання права громадян реалізувати своє волевиявлення мирним шляхом при завчасному сповіщенні відповідних органів від Конституційного Суду і не вимагалося. Тоді виникає запитання: яка мета була покладена в офіційне тлумачення статті 39 Конституції України, що визнана і підтверджена Судом як норма прямої дії? Тут логіка Конституційного Суду воістину утаємни-
-------------------------------------------------------- Ю8 ----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
чена. Звідси зовсім незрозумілою виглядає і правова позиція Суду, яка була сформульована у резолютивній частині цього Рішення: строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити їх гарантією.... Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зборів, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.
Якщо таким чином надано офіційне роз'яснення Конституційним Судом щодо гарантованого конституційного права громадян на вільне волевиявлення, то як бути з нормами Конституції, які мають пряму дію, і яким чином має реалізуватися верховенство права як принцип демократичної правової держави? Залишається чекати, коли відповідні закони або окремий закон буде прийнятий Верховною Радою України, але як тоді розуміти проведене тлумачення норм Конституції України з позицій верховенства права.
Цілком виправдано стверджувати, що правова природа рішень Конституційного Суду різна, його висновки і правові позиції можуть бути застосовані до конкретних ситуацій. Проте нас цікавить питання, чи можна вважати констатацією положень Конституції України, Законів України, а також формулювання відсилочного характеру правовими позиціями Конституційного Суду взагалі. Відсутність наукового аналізу і всебічного обґрунтування в руслі сучасної конституційної теорії зменшує ефект правових позицій і висновків конституційного правосуддя, оскільки тільки за таких умов можна позбутися нейтральності рішень І висновків Конституційного Суду, який має найвищий статус офіційно тлумачити Конституцію і Закони України на засадах верховенства права.
Тим більше, Конституційний Суд повинен виключати ситуації, які іноді трапляються, і приймати рішення, в яких формулюються висновки і правові позиції, що суперечать Конституції України. Проаналізуємо Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 «Черемшина» (м.Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію неве-
-------------------------------------------------------- 109------------------------------------- ---------
Частина І
ликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 13 грудня 2000 року №14-рп/2000. Очевидним є те, що обмежувальне тлумачення може застосовуватися лише у випадках, коли воно не порушує принцип верховенства права І, тим більше, якщо це гарантовано Конституцією. Адже Суд повинен наводити незаперечні докази, коли він формулює правову позицію, яка стосується зобов'язань держави і органів місцевого самоврядування захищати гарантовані права людини, а також здійснювати позитивні дії і усувати негативні наслідки порушення прав громадян, особливо, що стосується права власності. Якщо дотримуватися і вважати правильним таке розуміння призначення Конституційного Суду, то видається вкрай суперечливою правова позиція наступного змісту: «недодержання органом приватизації строків розгляду заяви покупця, а також включення підприємств до іншого, ніж запропоновано покупцем, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації».
Чи не здається, що вказана правова позиція Суду створює пряму колізію і неоднозначність у розумінні частини 4 статті 13 Конституції України: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом». Цілком ясно, що Конституційному Суду не вдалося переконати громадян-покупців, які беруть участь у малій приватизації, у бездоганності своєї позиції. А тому слушно виникають запитання: як зрозуміти таку теоретичну формулу Конституційного Суду, якщо виникне ситуація судового вирішення конкретних справ, і як бути з верховенством і рівністю прав громадян, які залежать скоріше вже від чиновників, яким байдуже до строків розгляду заяви покупця, не звертаючи увагу на закон, і тому рівність доступу до власності у громадян таким чином порушена.
Формування правових позицій Конституційного Суду відбувається, як уже відзначалося вище, під впливом різноманітних чинників і обставин. Не другорядну роль відіграють науково обгрунтовані і доказові пояснення, чіткість юридичних характеристик учасників конституційного провадження, які здатні у сукупності сприяти виробленню Судом дійсно теоретично бездоганних дослідницьких висновків, що мають реальний вплив на соціальні відносини.
-------------------------------------------------------- 110----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ 8 УКРАЇНІ
Проілюструвати це можна прикладом розгляду у Конституційному Суді України справи про надання допомоги з тимчасової непрацездатності і прийнятого Рішення від 17 березня 2005 року №1-рп/2005. Не надавши достатніх конституційно-правових обгрунтувань, при дуже слабкій теоретичній базі і непідкріпленості пояснень у відкритому слуханні справи в Суді емпіричними матеріалами, представник суб'єкта права на конституційне подання намагався представити позицію щодо невідповідності Конституції України положень частин першої, другої статті 2 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування». Але жоден Із представників органів державної влади не підтримав пояснення, які стосувалися неконституційності вказаних положень закону. Зокрема, у листі Президента України до Конституційного Суду відзначалося, що «для роботодавців було зменшено податкове навантаження на фонд оплати праці». Це дало можливість зацікавити їх у встановленні дієвого контролю за оплатою днів тимчасової втрати працездатності, а також вживати заходів щодо скорочення часу відсутності працівників на робочому місці І спрямування коштів на поліпшення умов праці та на оздоровлення. Аналогічне підтвердження конституційності частини 1 статті 2 вказаного Закону було зафіксовано також у листі Голови Верховної Ради України. Тоді, спираючись на системне дослідження цього питання, Конституційний Суд України сформулював правовий висновок про те, що «закріплені у статті 2 Закону норми щодо виплати застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, та щодо оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності роботодавцями, мають імперативний характер. Різні джерела покриття цих витрат не впливають на право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення по тимчасовій непрацездатності».
Таким чином, чіткість і зрозумілість конституційно-правового висновку Конституційного Суду України має всі підстави виступати суттєвою гарантією конституційного статусу громадянина, якому законодавством забезпечені його кон-
111
Частина І
ституцІйні соціальні права. За таких умов Конституційний Суд України набуває авторитету не тільки суспільної, але й політичної ваги, коли він остаточно шляхом висновків і правових позицій розв'язує складні суспільні проблеми, уточнює розуміння права взагалі і конкретних правовідносин зокрема, перетворюючи текстуальну формулу норм Конституції і Закону України у зрозуміло смислові і обгрунтовані доктринальнІ пояснення для правозастосування.
Наведемо досить яскравий приклад, пов'язаний з вирішенням фундаментальної проблеми права: яке співвідношення слід визнавати переважним з позицій Конституції України, коли йдеться про норми закону і корпоративні норми, які теж відносяться за певних умов (делеговані повноваження суб'єктів права) до джерел права. Розв'язуючи це досить складне питання, Суддя Конституційного Суду України — відомий вчений професор М.В.Костицький — запропонував у справі за конституційним зверненням закритого акціонер- ного товариства «Оболонь» та громадянина Вінника В.В. про офіційне тлумачення положень статті 28 Закону «Про господарські товариства» і пунктів 1, 5 статті 4 Закону «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ) від 11 травня 2005 року №4-рп/2005 вирішення складної соціальної проблеми методом правознавства. У прийнятому Рішенні Суд логічно і послідовно визначився, що Закон України «Про господарські товариства» «встановлює, що акції ЗАТ розподіляються між засновниками І не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Іншої заборони щодо купівлі-продажу акцій ЗАТ зазначений Закон не встановлює, і вони можуть купуватися-продаватися у порядку, передбаченому статтею 28 цього Закону, із врахуванням вимог його статті 11, яка зобов'язує учасників товариства додержуватися установчих документів товариства, виконувати свої зобов'язання перед товариством, нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами». Відповідно до аргументованої мотивації Конституційний Суд дійш ов висновку про те, що «перелік відомостей, що повинні містити установчі документи товариства, встановлює стаття 4 Закону України «Про господарські товариства».
-------------------------------------------------------- 112----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Він не є вичерпним, оскільки частина п'ята передбачає, що до установчих документів товариства можуть бути включені інші умови, які не суперечать законодавству України».
Не вдаючись до схоластичної конкуренції між нормами закону і корпоративними актами, позбавляючи правові позиції абстракцій, далеких від застосування на практиці, у Рішенні Суду без ущемлення будь-яких публічних чи приватних інтересів дана відповідь на складне юридичне питання. Правова позиція Конституційного Суду наступна: «серед таких умов може бути закріплення установчими документами ЗАТ переважного права акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами».
За своїм змістом стаття 28 Закону України «Про господарські товариства» встановлює підстави придбання акцій, тому вона не може забороняти закріплення в установчих документах ЗАТ певного порядку їх відчуження. Вказаний приклад можна вважати гідним для теоретичного узагальнення, підтвердженням існуючого спору щодо правової природи рішень Конституційного Суду.
У своєму виступі на Всеросійській нараді (Москва, 22 березня 2001 року) з проблем виконання органами влади рішень Конституційного Суду РФ та конституційних (уставних) судів суб'єктів Російської Федерації професор, доктор юридичних наук Чепурнова Н.М., яка є головою районного федерального суду у Ростовській області, дійшла висновку, що «академічний рівень постанов конституційних судів у більшості має характер наукової доктрини і резолютивна частина постанов Конституційного Суду за технікою викладення, за технікою формулювання висновку не відповідає юридичній техніці, яка склалася, яка пред'являється до постанов судового органу»40 . На підтримку саме такого підходу до з'ясування юридичної природи правових позицій Конституційного Суду висловився відомий вчений-конституціоналіст, фундатор теорії процесу конституційного правосуддя, професор М.В. Витрух. Він відзначив, що «рішення Конституційного Суду ... виступає як ціле, як єдність аргументів і висновків, в основі яких покладено правову позицію Суду. Правова позиція знаходиться і в основі висновку Конституційного Суду про
--------------------------------------------------------- 113- -----------------------------------------
Частина І
відповідність Конституції закону або його окремого положення в тому конституційному смислі, який йому надає власне Конституційний Суд, інколи всупереч практики, яка склалася в арбітражних судах чи судах загальної юрисдикції».
Отже, порівняно незначний період існування в Україні органу конституційного правосуддя, який здійснює конституційний нормоконтроль, ще не обумовлює намагання наблизитися до вичерпного аналізу зазначених вище проблем на базі вітчизняного досвіду. Але з кожним новим рішенням Суду все більше з'являється підстав для теоретичного осмислення практики методами наукового пізнання предмета конституційного права України.
ЧИ ДОПУСТИМИЙ ПЕРЕГЛЯД АБО ВІДМІНА РАНІШЕ ПРИЙНЯТИХ РІШЕНЬ (ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ) КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Як уже відзначалось у попередньому розділі нашого дослідження, рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закон України «Про Конституційний Суд України» (стаття 68) залишив для дискусій питання про те, що перегляд Судом (відміна чи зміна рішень) за будь-якими підставами — матеріальними чи процесуальними — раніше прийнятих рішень не може відбуватися. При цьому Суд згідно з цією нормою відкриває нове провадження, а отже, правові позиції можуть бути уточнені або переглянуті. Чи слід це розуміти як будь-які підстави, що оцінюються Судом для перегляду прийнятого рішення, а не визначені у законі?
Законодавство зарубіжних країн, зокрема Республіки Молдова, допускає перегляд постанов і висновків Конституційного Суду тільки за власною ініціативою у випадках: а) за нововиявленими обставинами, які не були відомі Суду і впливають на рішення Суду; б) при внесенні змін до Конституції, законів та інших нормативних актів, які були підставою для прийняття рішення Конституційного Суду. Федеральний конституційний закон «Про Конституційний Суд Російської Федерації» не дає відповіді на це запитання, незважаючи на те, що депутати Держдуми ще 2002 року наполягали на доповненні цього закону за нововиявленими обставинами або новими
-------------------------------------------------------- 114---------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
обставинами. Проте невідомо, які обставини вони вважають новими, а в літературі російські вчені поки що не зацікавилися цією темою і не аналізували вказаного питання.
Український закон дозволяє Конституційному Суду України роз'яснити раніше сформульовану позицію, проте це не перегляд раніше прийнятого рішення, як передбачено статтею 68 Закону. Не можна вважати нормальним відношення вчених-конституціоналістів до факту відсутності теоретичних розробок щодо проблеми перегляду, зміни позицій під впливом нового законодавства відносно самого механізму перегляду правових позицій (ініціатива, правові наслідки і т. ін.). Але життя вимагає якомога швидше удосконалювати чинний закон. Зокрема, на наш погляд, в якості вагомих матеріальних підстав для перегляду раніше прийнятого рішення Конституційного Суду слід врахувати обставини, які пов'язані із зверненням Верховної Ради України або Президента України до Суду із викладенням суттєвих обставин, які раніше не були відомі учасникам провадження, але вони стали відомі після винесеного рішення. Це може бути, наприклад, причина, коли дається Судом висновок щодо внесення змін до Конституції України.
Конституційний Суд не вправі ігнорувати обгрунтування суттєвих обставин, що надійшли від учасника провадження, який не брав участі у розгляді справи з поважних причин, проте його докази становлять суттєвий вплив на «конфігурацію» самого рішення. До суттєвих процесуальних обставин можна було б віднести незаконний склад Суду (відсутність кворуму), наприклад, тривала неучасть Судді в ході судового засідання або неучасть його в обговоренні мотивувальної частини рішення. Можна припустити самовідвід Судді, який був заявлений до початку слухання справи, але не був оформлений відповідно до статей 50, 51 Закону України «Про Конституційний Суд України*».
Таким чином, є підстави для постановки самого питання
—перегляд рішень (правових позицій) Конституційного Суду
України може бути лише за умов, які повинні бути закріплені
як виключна ситуація, передбачена у Законі України «Про
Конституційний Суд України». Чому ми звертаємо на це увагу
—слід пояснити.
-------------------------------------------------------- 115----------------------------------------------
Частина І
З цього приводу досить вагому аргументацію наводить Голова Конституційного Суду Російської Федерації, професор Зорькин В.Д.: «Конституційний Суд Російської Федерації не зв'язаний жорсткими рамками раніше прийнятих правових позицій. Це обумовлено тим, що зміна життєвих реалій може призвести і до відступу від раніше сформульованих правових позицій, оскільки Конституційний Суд при застосуванні і тлумаченні Конституції виявляє не тільки «букву», але і «дух» тих або інших її положень на кожному новому етапі розвитку і тим самим застосовує її до відносин у суспільстві, які змінюються».
Правознавцям відомо, що існує «живе право», «жива» Конституція, і це обумовлено реаліями життя. У такому випадку уточнення раніше сформульованих правових позицій не означає відміни вже прийнятого рішення і не призводить до перегляду в цілому практики Конституційного Суду. Рішення Конституційного Суду зберігають юридичну силу і не підлягають перегляду, а тому залишаються в силі і сформульовані в них правові позиції. Конституційний Суд може повернутися до кожної з них в майбутньому, коли вона буде відповідати новим суспільним умовам.
Наприклад, відповідно до правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, зафіксованої у постанові від 2 лютого 1996 року № 4-П, рішення міждержавних органів можуть призводити до перегляду конкретних справ вищими судами Російської Федерації, що дозволяє останнім повторно розглядати справи з метою зміни раніше прийнятих рішень, у тому числі прийнятих вищою внутрішньодержавною судовою інстанцією. Наприклад, «якщо права і свободи, які захищені Конвенцією з прав людини, порушені законом, застосованим у конкретній справі, тобто якщо мова йде про дефекти закону, то питання про чинність даного закону, про його конститу-ціЙність вирішується Конституційним Судом Російської Федерації».
Для пояснення можливого перегляду раніше прийнятих правових позицій наведемо ще один цікавий випадок із практики російського конституційного правосуддя. Це стосується оскарження дій і рішень Конституційного Суду
-------------------------------------------------------- 116----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Російської Федерації. Так, на 20 вересня 2004 року було подано дві скарги проти Російської Федерації, де заявники оскаржували дії Конституційного Суду Російської Федерації, щодо яких Європейський Суд прийняв рішення: рішення Європейського Суду «З питання прийняття скарги, поданої Н. Д. Рошкою проти Росії» від 6 жовтня 2003 року І рішення Європейського Суду «З питання прийняття скарги, поданої С.В.Пороховим проти Росії» від 9 січня 2003 року.
У скарзі громадянина Н. Д. Рошка зазначено, що йому було відмовлено в праві доступу до правосуддя, оскільки Конституційний Суд Російської Федерації не попередив його про дату проведення судового розгляду справи у його відсутності. Н.Д. Рошка посилався на порушення статті 6 Європейської Конвенції.
Європейський Суд з прав людини відмовив у задоволенні скарги. У рішенні Суду зазначено, що «присутність підсудного на слуханні кримінальної справи має суттєве значення для забезпечення справедливого судового розгляду. Відносно же присутності сторін на слуханні цивільної справи, то воно не має такого значення, якщо тільки мова не йде про таку категорію справ, коли характер сторін, їх спосіб життя може вплинути на позицію суду». В інших випадках право Європейського Суду допускає присутність представників сторін. «Суд вважає, що присутність заявника на слуханні справи в Конституційному Суді Російської Федерації не було необхідним для формування позиції Конституційного Суду. Заявник не направляв клопотань до Конституційного Суду Російської Федерації з тим, щоб йому дозволили бути присутнім на слуханні справи. Заявник не був позбавлений права представити свої доводи і докази по цій справі у письмовій формі».
Громадянину С. В. Порохову теж було відмовлено у задоволенні заяви на підставі того, що Конституційним Судом Російської Федерації його не було позбавлено як громадянина права на доступ до правосуддя, оскільки заявником було подано скаргу до Конституційного Суду, яку було попередньо розглянуто. Цікаво, що у своєму рішенні Європейський Суд з прав людини прийняв до уваги рішення
--------------------------------------------------------- 117 ----------------------------------------------------------
Частино І
Конституційного Суду Російської Федерації, погодившись і підтримавши позицію щодо застосування положень вказаного закону.
Для нас важливо звернути увагу і на таку практику Конституційного Суду Російської Федерації, коли остаточність і відсутність можливості оскарження рішень Конституційного Суду за смислом статті 79 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації» не може свідчити не про що інше, як про визнання того реального факту, що будь-які інші судові інстанції до і після розгляду справи і прийняття рішення Конституційним Судом не мають права давати кваліфіковану правову оцінку відповідності закону Конституції Російської Федерації. Але це ні в якому випадку не слід протиставляти міжнародним обов'язкам Російської Федерації як члена Ради Європи хоча б з тієї причини, що міжнародно-правові норми діють у Російській Федерації безпосередньо і мають пріоритет над законами Російської Федерації. Виходячи з цього, якраз Конституційний Суд у своїх рішеннях обумовлює юрисдикцію Європейського Суду, якщо національні суди відмовляють громадянам у захисті їх прав, як цього вимагають міжнародні норми, чим допомагають удосконаленню внутрішньодержавних засобів правового захисту, які використовуються у системі судів загальної юрисдикції.
Механізм іншого вирішення питань незалежно від сформульованих правових позицій ми можемо знайти у статті 73 Федерального конституційного закону «Про Конституційний Суд Російської Федерації», а також у § 40 Регламенту Конституційного Суду. Слід відзначити, що такий механізм існує не тільки в Росії, але й у Законі «Про Федеральний Конституційний Суд Німеччини» і у положеннях § 48 його Регламенту.
Конституційний Суд України уважно відноситься до практики конституційних судів інших держав, вивчає напрацьовані ними правові позиції з усіх питань, які опиняються у полі зору конституційного контролю.
Це убезпечує від пагубної ізоляції, дозволяє приймати рішення з урахуванням великого досвіду, який накопичено зарубіжними конституційними судами, які покликані бути
-------------------------------------------------------- 118----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
«вартовими» і гарантами сучасного конституційного ладу, побудованого за довгі роки іспитів, що випали на долю народів, і як досягнення, заснованого на принципах правової держави і верховенства права.
Але цей процес супроводжується І застосуванням механізму, який дозволяє вводити до вітчизняної правової системи нові принципи і норми, рівною мірою і міжнародні договори в міру їх виникнення, а також оновлювати існуючі — у міру їх розвитку. Конституція України не передбачає повної підпорядкованості українських законів міжнародним договорам, оскільки вони не відміняють національний закон, а пріоритет норми договорів має місце тільки у сфері правозастосування.
Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» не зобов'язують Конституційний Суд застосовувати у своїй діяльності інші, крім Конституції, джерела. Ось чому ми приходимо до висновку, що Конституційний Суд з позицій верховенства права, аналізуючи питання, які поставлені перед ним, повинен використовувати у якості стандарта і правового еталону лише букву Конституції, своє розуміння цієї букви. Однак не можна не побачити, що у практиці Конституційного Суду із самого початку його діяльності утвердився підхід, коли загальноприйняті принципи і норми міжнародного права використовуються як еталон, з яким узгоджуються в державі здійснення прав і свобод людини і громадянина, які з позицій верховенства права закріплені у Конституції України.
Конституційний Суд України не тільки залучає міжнародно-правову аргументацію, коли формулюються правові позиції і висновки рішень, вони враховуються в якості додаткових обгрунтувань на користь правових позицій, які виробляються на підставі Конституції України. А тому дуже доречно Суд вже використовував міжнародно-правову практику для роз'яснення смислу і значення конституційного тексту. В Україні немає принципових перешкод для реалізації рішень Європейського Суду в судовій практиці. Питання полягає в тому, як оптимально сконструювати механізм такої реалізації. Якщо, наприклад, права і свободи захищаються Конвенцією і при цьому вони порушені в Україні законом,
-------------------------------------------------------- -119----------- ---------------------------------
Частика 1
який застосовано в конкретній справі, то у такому випадку йдеться про дефекти закону, і питання про долю даного закону, про перевірку його конституційності вирішується Конституційним Судом України.
Таким чином, Конституційний Суд України у своїй практиці, як свідчить аналіз, при перевірці законів та інших нормативних актів приймає рішення і виробляє правові позиції, спираючись у тому числі і на Конвенцію про захист прав людини і основних свобод і Протоколів до неї, а прецеденти Європейського Суду з прав людини для України мають принциповий характер. Цим Конституційний Суд відіграє важливу роль у становленні і зміцненні українського права як складової частини європейського правового простору, який заснований на Конвенції.
СУБ'ЄКТИ СПРИЯННЯ ДОСЛІДЖЕННЮ І ФОРМУВАННЮ ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Теорія конституційного права акцентує увагу на ролі соціальних інститутів у забезпеченні феноменів, які впливають на демократичний розвиток держави і права, формування правосвідомості громадян, розв'язання колізій у правозастосуван-ні. Сучасна теорія сприйняла і підтримує розуміння інститутів як систему механізмів, що забезпечує правовідносини в суспільстві, і до них належить конституційне правосуддя як особливий порядок виявлення у системному дослідженні Конституційним Судом смислу пов'язаних з Конституцією України норм законів у правозастосуванні. Соціальні розбіжності держава намагається вирішувати, застосовуючи регулювання економічних, політичних та інших відносин, звертаючись до авторитету Конституції як суспільного договору в разі суперечностей, які шкодять інтересам держави і громадянина. Важливим чинником застосування механізму виявлення дійсної сутності норм законів є суб'єкти — учасники конституційного провадження з питань, які визначені Законом «Про Конституційний Суд України». Застосування інститутів гармонізації правовідносин
-------------------------------------------------------- 120 ----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
дедалі більше піднімає соціальну функцію держави, яка визнає верховенство права і повинна його дотримуватись як цілеспрямованої політики подолання конфліктів, забезпечення пріоритетів у досягненні ідей демократичного суспільства.
У цих процесах важлива роль належить суб'єктам, які насамперед, представляють інтереси держави, обстоюючи закон як найважливіший соціальний регулятор. Суб'єктом представництва єдиного законодавчого органу в державі, який залучається в обов'язковому порядку до конституційного правосуддя, є особа, спеціально уповноважена Верховною Радою України для професійного здійснення функцій «процесуального дослідника» конституційних правовідносин. Відповідно до статті 72 Закону України «Про Конституційний Суд України» участь представника органу влади, який видав відповідний акт, визнана законом обов'язковою, оскільки цей акт оспорюється і повинен перевірятися в конституційному провадженні.
Нормоконтроль в конституційному правосудді відбувається з позицій верховенства права, його мета — з'ясувати і дослідити смисл закону або його норми, окремі положення, а також перевірити їх на відповідність акту Конституції України, витлумачити текстуальну форму закону або окремого поняття, терміна, зрозуміти думку законодавця. Сама схема конституційного судового пізнання відрізняється від загального правосуддя. Питання фактів займають тут другорядне значення (наприклад, при встановленні компетенції органу виконавчої влади, витлумаченні поняття «суверенітет народу» іт. ін).
Головне в конституційному провадженні — це з'ясувати і встановити достеменний смисл права, оскільки норма права не сприймається І не може сприйматися як факт, що підлягає доказуванню. Відбувається логічна, пізнавальна діяльність, яка здійснюється складом Конституційного Суду при встановленні відповідності нормативного акта, який оспорюється, — Конституції України. Виходячи з предмета розгляду у Конституційному Суді, закон визначає порядок участі представників органів державної влади і суб'єкта права на конституційне подання, наділяючи їх статусом учасників конституційного судочинства. До них закон відносить представників політичних партій, інших об'єднань громадян. На наш погляд, у
-------------------------------------------------------- 121----------------------------------------------
Частина І
цьому є певна невизначеність статусу представників вказаних суб'єктів, оскільки будь-яке судочинство — це завжди змагальний процес, побудований на доведенні обставин, пов'язаних із пізнанням правових явищ, нормотворчості законодавця, а також Президента України або Кабінету Міністрів України. Якщо уважно придивитися до реальних умов судочинства, можна побачити невизначеність статусу осіб, які залучаються до судового процесу, — це сторони та інші учасники, які наділені повноваженнями брати участь у конституційному правосудді. Ця суттєва недоробка закону послаблює процесуальний порядок, що позначається на механізмі забезпечення і отримання Судом важливого конституційно-правового результату. Є підстави для логічного запитання: навіщо у законі (стаття 80) передбачені такі можливі фігуранти конституційного провадження, як свідки, експерти, спеціалісти, яка їх роль, якщо вони не мають процесуального значення для судового процесу щодо встановлення відповідної позиції сторін, які доводять протилежні або подібні умовиводи, надають відповідні докази?
Значення представників сторін, учасників конституційного провадження, особливо важлива у сприянні Конституційному Суду України науково-практичним пізнанням правових явищ, які досліджуються в Суді для формування висновків і правових позицій, і це пов'язане, насамперед, із процесуальним статусом уповноважених представників органів державної влади, які мають високу професійну підготовку, наукову обізнаність.
Приймаючи обов'язкові до виконання на території України рішення, які не можуть бути оскаржені, Конституційний Суд певною мірою враховує правові обґрунтування, які відображають позицію Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо реалізації ними виняткових повноважень законотворчості і нормотворчості. Зокрема, Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган відповідно до закону постійно доводить конституційність власних нормативно-правових актів шляхом участі своїх представників (до 3-х осіб) у конституційному провадженні. Так зміцнюється законодавча система щодо дотримання нею конституційних
---------------- -------------------------------- 122----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
принципів. У цьому процесі важлива роль належить спеціально уповноваженій особі — Постійному представнику Верховної Ради України у Конституційному Суді України.
Підвищений інтерес до представництва Верхової Ради України в особі Постійного представника у Конституційному Суді України обумовлює необхідність вперше в юридичній літературі охарактеризувати його статус.
Інакше деякі політики вже намагаються «удосконалити» статус Постійного представника, як це було зроблено у проекті постанови, який був поданий у липні 2005 року народним депутатом Л. Черновецьким, і у такий спосіб прилаштувати до певних інтересів уповноваженого суб'єкта, коли розглядаються у конституційному провадженні питання стосовно окремого закону або норми, і тому дивним виглядає його висновок: «фактично склалася ситуація, коли представник Верховної Ради підпорядковується, звітує і є підконтрольним тільки Голові Верховної Ради». Чи слід пояснювати у такому разі юридичну необізнаність і недостатню компетентність тих, хто не бажає хоча б замислитися над пунктом 4 частини другої статті 88 Конституції України, в якій право представляти Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України належить виключно Голові Верховної Ради України. Отже, Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» визначають, що саме представництво в органах судової влади єдиного законодавчого органу відноситься до повноважень спікера парламенту, який вносить кандидатуру Постійного представника на розгляд Верховної Ради України, і тому його призначення парламентом шляхом голосування породжує правовідносини постійної участі представника Верховної Ради України у підготовці і розгляді справ в Конституційному Суді України. У вказаній конституційній нормі саме Голова Верховної Ради організовує роботу апарату парламенту, який забезпечує його діяльність, керуючись інтересами держави, доручає Апарату, Постійному представнику готувати відповідні документи (пояснення) і захищати правові позиції в Суді. Чи не треба поважним політикам спочатку взяти на себе тягар ознайомитись із конституційно-правовими нормам, а вже
--------------------------------------------------------- 123----------------------------------------------
Частина І
потім брати сміливість висувати нічим не підкріплені ідеї суб'єктивістського характеру?
Безумовно, ця полеміка викликана різними підходами юристів і політиків до визначення статусу Постійного представника парламенту, його скерованістю виключно Головою Верховної Ради України.
ПОСТІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК ПАРЛАМЕНТУ - ПРОЦЕСУАЛЬНА, А НЕ ПОЛІТИЧНА ФІГУРА
Інститут Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України було створено відповідно до вимог статті 72 Закону України «Про Конституційний Суд України», оскільки ЇЇ представник повинен обов'язково залучатися до конституційного провадження з часу створення Конституційного Суду України. Фактично він почав діяти з 20 травня 1999 року, коли Верховна Рада України прийняла Постанову «Про участь постійного представника Верховної Ради України у конституційному провадженні». На нього покладено обов'язок професійного доведення юридичних аргументів як обов'язкової умови дослідження права в конституційній процедурі розгляду подань і звернень правомочними суб'єктами.
Статус Постійного представника парламенту передбачає не тільки його безпосередню участь у підготовці і розгляді у Конституційному Суді матеріалів і безпосереднє ведення судових справ, а й сприяння повноті й усебічності дослідження матеріалів справи і на пленарних засіданнях, і під час їх «письмових» слухань у Конституційному Суді України. Залежно від форми засідань запрошуються і суб'єкти. Натомість законом не визначено, чому Постійний представник Верховної Ради України не має можливості представляти інтереси парламенту, акти якого оспорюються, під час прийняття рішення про відмову у відкритті конституційного провадження, а також при розгляді Конституційним Судом питань, які стосуються прийняття висновків щодо законів, якими передбачається внесення змін до Конституції України.
Практика свідчить, що обсяг науково-правової інформації, яку не лише доводить, а й обґрунтовує Постійний пред-
--------------------------------------------- 124----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
ставник Верховної Ради України у межах офіційного пояснення, що направляє Голова Верховної Ради України відповідно до звернень суддів Конституційного Суду України, допомагає формувати правові позиції у сфері конституційної юрисдикції. У цьому — функціональне призначення Постійного представника Верховної Ради України як особи із спеціальним процесуальним статусом. Це означає, насамперед, можливість застосовувати надані повноваження в Конституційному Суді України самостійно і незалежно від інших учасників провадження, кваліфіковано посилювати аргументацією правову позицію Голови Верховної Ради України, яка офіційно відображає інтереси парламенту щодо закону або його норми, які оспорюються в Конституційному Суді України.
Слід відзначити обов'язкову участь Постійного представника у конституційному провадженні, коли йдеться про конституційний спір або офіційне тлумачення норми Конституції України або закону, іншого акта, який прийнятий Верховною Радою України і підлягає розгляду в Конституційному Суді України. Отже, Постійний представник Верховної Ради України виступає особою, покликаною з науково-практичних позицій реалізувати (захистити, роз'яснити, витлумачити) у Конституційному Суді України офіційну позицію єдиного законодавчого органу, який здійснив законодавчу владу і оформив її у прийнятому законі, постанові й т. ін.
Постійний представник Верховної Ради України, як і інші її представники (народні депутати України з конкретних справ), за кожною справою публічного слухання в Конституційному Суді України реалізує конституційну взаємодію парламенту з Конституційним Судом України. Головним орієнтиром є правове розуміння основ діяльності Верховної Ради України, яка пов'язана із законодавчим процесом.
Функціональна роль постійного представника обумовлює доведення до Конституційного Суду не тільки змісту права (з конкретних колізій), а й самого порядку його формування, втілення в життя тієї чи тієї цілісної сукупності актів і норм, яка зветься системним підходом.
Постановою Верховної Ради України Постійному представникові в Конституційному Суді України надано право залучати
--------------------------------------------------------- 125-----------------------------------------------
Частина І
за погодженням з керівником Апарату Верховної Ради України науковців і фахівців для проведення юридичної експертизи чинних правових актів, які перевіряються Конституційним Судом України на предмет їх конституційності. Тому статус Постійного представника передбачає за процедурою право самостійної аргументації юридичних доказів, які доводять до уваги суддів на пленарних засіданнях Конституційного Суду України, а також інформації щодо необхідних уточнень у конституційному провадженні. Але ці повноваження Постійного представника можуть бути застосовані винятково за дорученням Голови Верховної Ради України щодо пояснень з конкретних справ.
Отже, Постійний представник парламенту покликаний сприяти конституційному тлумаченню, виявленню конституційного смислу норми за допомогою не тільки власне суддівського аналізу, а й через юридичну мотивацію дій творців правової норми.
СТАТУС ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИКА - ЦЕ ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Головна мета здійснення представництва в Конституційному Суді України — це сприяння стійкості парламентських рішень. Суб'єкти, які оспорюють закони, окремі норми, інші акти парламенту, намагаються у такий спосіб визнати їх неконституційними, тобто такими, що суперечать Конституції України і після рішення Конституційного Суду України стають не чинними. Це відбувається за ініціативою групи народних депутатів України (не менш як 45 осіб), Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та інших, передбачених у ст. 40 Закону «Про Конституційний Суд України» суб'єктів права на конституційне подання.
Слід зазначити, що здійснення функцій Постійним представником Верховної Ради України у веденні справи передбачає узгодження з комітетами Верховної Ради України, їх представниками — народними депутатами України. Це означає, що постійний представник у доведенні правової позиції завжди має «захищати» оспорюваний закон чи інший нормативно-правовий акт у Конституційному Суді України у взає-
-------------------------------------------------------- 126----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
модії з народними депутатами (до трьох осіб), які можуть брати участь у провадженні від імені Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що, готуючи на науковому підґрунті правову позицію Верховної Ради, її Постійний представник у Конституційному Суді виходить із презумпції конституційності законів і узгоджених Верховною Радою міжнародних договорів та інших зобов'язань України, і це має принципове значення, оскільки, прийнявши рішення, Конституційний Суд не може переглянути його, воно не підлягає оскарженню.
Саме тому характерна риса діяльності Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України — те, що він є «фігурою» виключно процесуальною, а не політичною, представляючи інтереси парламенту і на пленарних засіданнях суду, і в зовнішніх відносинах з будь-якими державними органами чи посадовими особами. Під час підготовки матеріалів, які подають на розгляд Голови Верховної Ради України, Постійний представник враховує висновки правової експертизи фахівців, рішення, висновки та роз'яснення комітетів Верховної Ради України з питань, що є предметом розгляду Конституційного Суду України.
Важливо при цьому підкреслити, що народні депутати України виявляють зацікавленість в отриманні методичної допомоги і під час підготовки конституційних подань і звернень, і під час участі в конституційному провадженні як представники парламенту. Виступи народних депутатів України з конкретних справ створюють атмосферу творчого, державницького ставлення до конституційного тлумачення, що, в свою чергу, дає можливість парламентському «захисникові» повною мірою реалізувати науково-практичні здобутки для обгрунтування конституційності актів єдиного законодавчого органу, які оспорюють у суді, або посилити офіційну інтерпретацію (тлумачення) за сутністю, формою права.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПОТРЕБУЄ УДОСКОНАЛЕННЯ
Проте якщо уважно оцінити судочинство в контексті Закону «Про Конституційний Суд України», можна помітити таку серйозну хіібу, як відсутність принципу змагальності між
-------------------------------------------------------- 127----------------------------------------------
Частина І
учасниками провадження, що істотно знижує процесуальні можливості представника парламенту (як і інших учасників процесу) довести аргументацію і цінності права з питань, які розглядаються на відкритих засіданнях суду.
Постійний представник зв'язаний, найімовірніше, не з правами, які має довести високому суду, а з казуальними Інтерпретаціями, що створює труднощі під час захисту конкретизованих прав, які оспорюються (тлумачаться) в Конституційному Суді з точки зору розуміння кожного положення (норми) законодавцем.
Не можна не помітити також процесуальну недосконалість закону, яка обмежує здатність Постійного представника як процесуальної особи сприяти Конституційному Суду у виявленні через експертів та спеціалістів гтравотворчості легальних цінностей права, що обумовлено доктриною «презумпції» відсутності прогалин в основних правах і свободах людини. Це пояснюється тим, що необхідно досягти достатнього рівня праворозуміння в суді, коли наявні письмові матеріали, зібрані судом у наукових установах, в окремих вчених, досить суперечливі.
ЇЇ ДОПОМОГА КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННЮ
Важливою рисою правового становища Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України є те, що кандидатура для обрання (призначення) на цю посаду не проходить конкурсного відбору, оскільки кваліфікація фахівця ще не означає права претендувати на те, щоб обійняти цю посаду, оскільки сфера його діяльності обумовлена процесуальними функціями.
Апарат фахівців-аналітиків, який забезпечує діяльність Постійного представника Верховної Ради України, організовує підготовку матеріалів, стенограм, висновків, проведення науково-правової експертизи та інших документів, які зажадають Судді Конституційного Суду України. У 1999 році було підготовлено матеріали з 32 справ, у 2000 — з 34, у 2001 — з 38, у 2002 — з 16 і в 2003 — з 35 справ, у 2004 — з 21 справ конституційного провадження і вже за 2005 рік — з 19 справ.
-------------------------------------------------------- 128----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ
Представництво інтересів Верховної Ради України у пленарних засіданнях Конституційного Суду України було реалізовано під час слухання конституційних подань і звернень: у 1999 році - з 13 справ; у 2000 — з 19; у 2001 - з 25; у 2002 - з 12 і в 2003 — з 12 справ; у 2004 — з 9 справ. Забезпечення попереднього розгляду справ в колегіях Конституційного Суду можна прослідкувати на такому прикладі: тільки в 2004 році з 73 запитів суддів Верховною Радою України було направлено 10,5 тисячі сторінок документів. За минулий рік забезпечено конституційно-правове обгрунтування позицій Верховної Ради України і підготовлено для Конституційного Суду від імені Голови Верховної Ради 31 пояснення до оспорюваних в Конституційному Суді України актів, що розглядалось як важливе джерело доказів законодавця під час прийняття судом 22 рішень та 3 висновків.
Використання в конституційному провадженні передових наукових досягнень, теоретичних обгрунтувань обумовлює взаємодію Верховної Ради України з Конституційним Судом України, про що свідчать за останні чотири роки виступи з 92 доповідями (поясненнями) Постійного представника Верховної Ради України під час розгляду справ на пленарних засіданнях суду. За нашими підрахунками, за цей період із 129 пояснень до оспорюваних в суді актів, які були направлені Головою Верховної Ради України до Конституційного Суду України, 48 правових позицій мали цілковите підтвердження в його рішеннях і висновках, 23 — переважно враховані, а у 48 рішеннях Конституційного Суду України правові позиції парламенту були концептуально зафіксовані.
Обсяг підготовчої роботи характеризують такі показники: у 1999 році з 44 запитів суддів було направлено 5, 5 тисячі сторінок документів, і вже у 2003 році з 73 запитів цей обсяг становив 3,5 тисячі сторінок, а у 2004 році — 5 тисяч сторінок.
Тож Конституційний Суд України, поновлюючи або підтверджуючи конституційність будь-якого закону, іншого нормативно-правового акта або надаючи офіційного тлумачення, оцінює насамперед аргументацію конституційного аналізу. Досягаючи в конституційному провадженні повноти розгляду справ, використовує всі документальні й юридичні джере-
-------------------------------------------------------- 129------------------------------------
Частина І
ла, які надаються і забезпечуються Постійним представником Верховної Ради України для здійснення конституційного правосуддя.
Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити узагальнюючий висновок, що ідеї, закладені в правових позиціях Конституційного Суду, мають глибоко правову основу і набувають правової якості обов'язковості завдяки статусу й авторитету Конституційного Суду України.
Позиція Конституційного Суду, обґрунтована теоретично та юридично, має внутрішні ознаки визначеної пропозиції науки з удосконалення законодавства. Вона завжди конкретна за предметом, пов'язаним з ініційованим питанням, яке потребує втручання органу судової влади, специфічна за своєю формою (рішення, висновок, ухвала Конституційного Суду) і має офіційний характер. Але при цьому Конституційний Суд не бачить, на відміну від законодавця, нових правил, а це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.
Орган конституційного контролю виробляє скоріше теоретичну конструкцію використання потенціалу законодавця для подолання правової неузгодженості змісту тієї чи іншої норми, умов і порядку її застосування, неясності правової ситуації у зв'язку з питаннями, які вирішуються, або з колізією, яка розглядається. Але така роль Конституційного Суду України не може ставити його ні вище Конституції, ні вище Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу.
Теорія конституційного права відмічає особливий характер імперативності правових позицій, вироблених в актах Конституційного Суду України. А стосовно орієнтації для правотвор-чих органів щодо прийняття нових нормативно-правових актів, то вони створюються в порядку, у строки і за правилами, які визначаються Верховною Радою України, з урахуванням рішень Конституційного Суду України. Правові позиції Конституційного Суду — порівняно новий феномен в українській юридичній дійсності. Вони перетворилися у значний елемент системи дотримання «букви і духу» Конституції України в правовому регулюванні і водночас в цікаву наукову проблему у зв'язку з розвитком практики Конституційного Суду України41 .
130
Заключні положення
Проведений аналіз підвів нас до висновку, що здійснення в кожній державі прав і свобод людини і громадянина, умов забезпечення законної діяльності юридичних осіб не можливо уявити без конституційного правосуддя, яке реально втілюється і є гарантом дотримання у суспільних відносинах принципу верховенства права. Конституційна юстиція проявила себе в більшості демократичних держав як особливий напрямок в діяльності органів правосуддя або як окремий і авторитетний інститут правосуддя. Небагато тих, хто має сумнів у її ціннісному потенціалі.
До недавніх часів в юриспруденції були поширені уявлення перебільшеного оптимізму відносно того, що Конституція сама по собі є достатньою гарантією демократичного розвитку суспільства, реалізації прав і свобод людини. Разом з тим, ефективна реалізація писаної конституції та інститутів, які закріплені нею у конституційній державі, можлива лише за умов, що ці інститути відповідають нагальним потребам суспільства і досягнутому в його розвитку економічному і культурному рівню. При цьому реальна стабілізація конституційного ладу стає можливою, коли суспільству вдається стримувати будь-які посягання на діючі закони та охоронюваний ними правопорядок, а верховенство права є критерієм їх функціонування в державі. Мова йде про такі умови панування верховенства права у суспільних відносинах, коли орган державної влади і місцевого самоврядування, а це стосується в першу чергу І Президента держави, неодмінно керуються і звіряють свої ДІЇ з пріоритетом прав і свобод демократичного розвитку суспільства. Під його контролем знаходиться і сама держава, яка організовує всі державні і громадські інститути, соціальні відносини, що мають надійно утверджувати і розвивати дійсну демократію.
Історії відомі стадії конституційного розвитку країн, які йшли водночас двома шляхами. На одному — підписування відповідних міжнародних пактів про права людини, на другому шляху створювалися дієві правозахисні механізми у внутрішньому праві. На цій хвилі виникла і конституційна юстиція, яку збагатив своїми працями Г. Кель-зен та інші видатні науковці юридичної думки в Європі та Америці.
Які ж найбільші переваги конституційного правосуддя та його роль у забезпеченні демократії та принципів правової держави?
---------------------------131------------------------------------
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Одним із вагомих здобутків конституційної юрисдикції те, що вона забезпечує взаємодію влад в умовах як президентської, так і парламентської форм правління. Цьому сприяє активний юрисдикційний нормо-контроль, який ефективно розв'язує конфлікти, шо виникають між органами влади. Такі конфлікти часто виникають, як свідчить практика, при здійсненні нормотворчих функцій, реалізації владних повноважень всередині державного апарату і при розподілі компетенції між різними структурними суб'єктами публічної влади і місцевого самоврядування.
Іншою важливою перевагою конституційної юрисдикції є дискваліфікація або недопущення зловживань органів влади і управління на всіх рівнях, оскільки тільки Конституційний Суд України здатний остаточно вирішити спір, коли навіть піддаються сумніву акти Президента України. Конституційне правосуддя, без сумніву, сприяє практичній реалізації конституційно гарантованих прав громадянина там, де небезпека посягань на них особливо відчутна. Принципи верховенства права є надійним орієнтиром для гарантування дотримання кожним суб'єктом права законних прав та інтересів людини.
Конституційне правосуддя завжди охороняє принципи правової держави і перш за все непорушність загальних принципів права та заснованих на них прав і свобод особистості.
Такі правові цінності, як повага до гідності громадянина, свобода думки, слова і переконань, однаково як і право на безпеку, на ін-формаціїо, на майно особи, зараз набули незворотного визнання; їх не можна порушувати безкарно для тих, хто несе відповідальність за управління державою. Навіть у разі певних відхилень від конституційних цінностей суспільної самовідданості і надання через акти тлумачення Судом переваги певним особам, які знаходяться при владі, життя утверджує верховенство права, що належить народу, який власне і здатний остаточно вирішити конституційну справедливість, як це трапилося під час виборів Президента України у 2004 році.
Це стало можливим тому, що проголошені в Конституції України принципи демократії здатні бути реалізовані не інакше, ніж шляхом послідовної боротьби за усунення будь-яких зловживань владою і дотримання у всій повноті статусу особи. В сучасному світі, як засвідчив уже досвід Українського суспільства, для захисту основ цивілізованого устрою немає іншої альтернативи, як розвиток і дотримання гарантій індивідуальних прав і свобод. В колах прогресивної юридичної громадськості цілком усвідомлюється важливість і актуальність розробки концепції «верховенства права в конституційному правосудді.
------------------------------------------------- 132------------------------------------------
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
І нарешті, важливою перевагою конституційної юрисдикції є те, що вона продовжує справу, яку розпочато законодавчою владою. Конституційне правосуддя невідкладно реагує на зміст і форму закону, підзаконного акту, якщо у встановленому порядку до нього звертається відповідний суб'єкт, який побачив ознаки неконституційності такого акту і заподіяну шкоду публічним чи приватним інтересам.
Тільки Конституційний Суд України, як це було проаналізовано у монографії, вправі здійснювати контроль за конституційністю актів законодавця, і в цьому аспекті він виступає вже як інститут, який обмежує законодавчу владу правом. В цьому знаходить прояв верховенство права, коли конституційне правосуддя здатне розвивати і зміцнювати позитивну соціальну практику і правову основу держави, відкидаючи все те, що протирічить Конституції І концепції загального суспільного блага.
Стосовно правових позицій і висновків, які є складовими кожного рішення Конституційного Суду України, виявити і розкрити їх правову природу вкрай актуально. У своїх рішеннях, висновках та ухвалах Суд, як правило, намагається навести широкий спектр аргументів, які при цьому мають різну вагу (значення), у неоднаковій мірі необхідні для обґрунтування рішення Конституційного Суду. Сформульовані на підставі аналітичних доказів (аргументів) висновки важливо розглядати як правові позиції, які розроблені Судом (і мають значення у вигляді Інтелектуальних юридичних узагальнень). При цьому юридична сила (загальнообов'язковий характер) рішень Конституційного Суду обумовлена їх; особливим порядком створення у спосіб залучення колективного розуму судової присутності (складом Суду), що гарантує об'єктивацію власне права, а не державного свавілля або суб'єктивізму окремої посадової особи.
Таким чином, підготовлена монографія є за темою першою працею з конституційного права і має не тільки теоретичне значення і спрямування, але й здається нам важливою для практичного використання. В цьому виданні автор намагався критично, що притаманно кожному, хто може себе назвати мислячим дослідником, оцінити теоретичні постулати вчених і Суддів і з'ясувати практичні наслідки конституційного правосуддя в його актах.
Але звичайно критичний аналіз завжди є суб'єктним, і тому без будь-яких зазіхань або зверхності до висловлених позицій іншими авторами у науково-практичних публікаціях ми з повагою віддаємо їм належне і продовжуємо шукати момент істини. Така доля науки, якщо того бажає вчений, особливо в юриспруденції.
—------------------- -------------- -133--------------------------------------
Список літератури
та нормативно-правові джерела
1. Степанов Н.М.
Советская государственная власть. Пі. 1, М., Наука, 1970; К. Маркс и
Ф. Знгельс. Соч. т. 18, с. 302.
2.
Фарбер Н.Е., Ржевский В.Л.
Вопросьі теории советского конституционного права.
Вьіпуск І, гл. V, Саратов, 1967; Тихомиров Ю.А.
Власть и управление в социалистическом
обшестве. Пі. 1, М., Юрид. лит., 1968; Байтпин М.Н.
Государство и политическая власть.—
Изд-во Саратовского университета, 1972,
3. К.Маркс и Ф.Знгельс. Соч. т. 4,- С. 297.
4. Віктор Ющенко:
Вірю! Знаю! Можемо! К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»,
2004.-С.13-14.
5. Онітенко О.В.
Конституція України як основне джерело конституційного права Ук
раїни. Автор, кандид. дисерт.— К., 2005.— с.7.
6. Авер'янов В. Б.
Питання методології сучасної адміністративно-правової доктрини Ук
раїни// Право України.- 2005.— №1.-С. 23.
7. Савенко М.Д.
Незалежність Суддів Конституційного Суду України // Вісник Конститу
ційного Суду України.-2001.—.№ 1.— С.78.
8. Шаповал В.
Сутність характеристики конституційного контролю // Право України.
- 2005.- № 3. - С.26.; Закон України «Про Конституційний Суд України* від 16.10.1996
року // Відомості Верховної Ради (ВВР).— 1996.— №4.— ст. 272; Тихий В.
Основні повнова
ження Конституційного Суду України (коментар до статті 150 Конституції України: (Щодо
повноважень Конституційного Суду України) / Суддя Конституційного Суду України. //
Вісн. Конституц. Суду України.- 2003.— №4.- С.ЗО—35.
9. Скомороха В.Є.
Судова незалежність (тези) // Вісник Конституційного Суду Украї
ни.- 2001.- №1.- С.72.
10. Судебная власть/ Под ред. Н.Л.Петрухина. - М,: ООО «ТК Велби», 2003,- С. 119—
122.
11. Собрание законодательства Российской Федерации.— М., 2003.— Мв 30.— Ст. 3101.
12. Митюков М.А.
Конституцій Российской Федерации 1993 г. Развитие полномочий
Констуционного Суда России //Проблеми конституционного правосудия.— 2004.— N36.—
С.39.
13. Шаповал В.М.
Проблеми становлення конституционной юрисдикцни в Украине
//Дайджест Конституционное правосудне в странах СНГ и Балтии,- 2004,— №10 (2).-
С.120.
14. Шаповал В.М. Вказана праця.
15. Селівон М.Ф.
Взаємодія судів конституційної та загальної юрисдикції в Україні: пра
вові аспекти, проблеми//Судочинство і судоустрій в Україні.- 2005.— № І.— С. 18.
16. Відомості Верховної Ради України.- 1999.— №7.- С. 140.
17. Зорькин В.Д.
Прецедентньїй характер решений Конституционного Суда Российской
Федерации // Журнал российского права.— 2004.— № 12.— С.З—6.
18. Юзьков Л.П.
Верховенство Конституції і конституційність законів // Правова систе
ма України: теорія і практика.- 1993.- С.19.
-134-
СПИСОК НАУКОВИХ ТА ЗАКОНОДАВЧИХ ДЖЕРЕЛ
19. Чиркин В.
Организация власти в современном государстве. Сборник научньїх трулов
МГУ.- 2000-- С. 10.
20. Штайнбергер Г.
Модели конституционной юриодикции. Европейская Комиссия за
демократию через право.— Страсбург; Изл-во Совета Европьі, 1994.
21. Шаповал В.М. Вказана праця.—СІ20.
22. Савенко М.Д. Вказана праця,- С.79.
23. Євграфов П.Б.
Вплив Конституційного Суду України на формування громадянсь
кого суспільства і правової держави/П.Євграфов//Вісник Конституційного Суду Украї
ни.-2001. №5.-С.36-41.
24. Скомороха В.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: пи
тання конституційності// Права України.- 2005.— № 4.- С. 5,8.
25. Кутафин О.Е. Предмет конституційного права.- М.: Юрист, 2001.- С. 168.
26. Кутафин О.Е. Вказані твори.-С. 170,221.
27. Витрук Н.В. Конституционное правосудне.- М.: 1998.— С.319.
28. Скомороха В.Е. Вказана праця.- С.7.
29. Багяай М.В.
Вступительное слово Председателя Конституиионного Суда Россий-
ской федерации // Материальї Всероссийского совевдания. Москва, 22.03.2001.- С. 12.
30. Митюков М.А.
Актьі Конституционного Суда России и конституционньїх (уставних)
судов субьектов РоссийскоЙ Федерации и некоторьіе вопросм их исполнения // Проблеми
исполнения федеральними органами государственной власти и органами государственной
власти субьектов РФ Решений Конституционного Суда РФ. Материальї Всероссийского со-
вещания (Москва 22.03.2001 г.).- М. 2001.- С.20.
ІХ.Селівон М.Ф. Вказана праця.— С. 19.
32. Иерсееянц В.С. Судебная практика как исючник права. - М., 2000.— С. 107—112.
33. Лазарев В.В.
Проблеми общей теории права и государства. Учебникдля вузов (под
общей ред. В.С. Нерсесянца).- М., 1999.- С.459.
34. Таїе N.
Іпсіісіаі іпяіШІІопї іп сгокпаїіопаї регересІІУе: Јо»ап1 іпіе(>гаїїп8 соигК Іпю !пе
сотрагаиуеїГшіхої'роШіск. ОхГогсі, 1981. Р.1, 9.
35. БасанговДА.
Доктринальное конституционное толкование в деятелькости Консти
туиионного Суда РФ. Автореф. насоиск.... кандидата юрид- наук.— М., 2004. -СІ6.
36. Рютерс Б.
Демократическое правовое государство судей? — Бремен, 2002,- С.356.
ЗЇІ.КідічХ.
Проблема тлумачення в конституційній юрисдикції// Вісник Конституцій
ного Суду України.- 2002.— № 4.- С.47.
38. Тодьїка Ю. Н.
ТЬлкование Конституции и законов Украпим: теория и практика. —
X.: Факт, 2003.-С.198.
39. ЛазаревЛ.В. Правовме позиции Консгитуционного Суда России. - М., 2003 - С.74.
40. Чепурноеа Н.М.
Проблема соблюдения юридической техники в постановлеииях
конституционньїх судов и ответственность за их исполнение // Материальі Всероссийско
го совещания (Москва 22 марта 2001 г.).— М.—2001.—С. 169.
41. Цвік М.
Про офіційне тлумачення законів України // Академія правових наук Украї
ни. Вісник.- X., 1997.- Вип.. 4 (II).- С51—60; Власов Ю.Л.
Проблеми тлумачення норм
права /НАН України. Ін-т держави і права їм. В.М. Корецького; [Відлов, ред. Н.М. Оки-
щенко|.- К., 2001,- 177 с; Тацш В., Тодика Ю.
Межі тлумачення Конституційним Судом
Конституції і законів України // Вісн. Конституц. Суду України.- 2002,— №2.— С.60-63.
-135-
Зміст
Вступ................................................................................................................................................ З
Частина І. Конституційне правосудця в Україні: аналіз конституційної
юрисдикції..................................................................................................................... ,............... 9
1. Державна влада і статус Конституційного Суду України в системі
органів держави........................................................................................................................ 9
• Державна влада контрольована суспільством................................................................ 9
• Конституційне правосуддя - новий феномен Української держави........................ 17
• Унікальна роль Конституційного Суду України у забезпеченні
верховенства права............................................................................................................... 29
2. Загальнообов'язковий офіційний характер І остаточність рішень
Конституційного Суду України........................................................................................ 50
• Вихідна позиція: джерело і предмет конституційного права.................................... 50
• Офіційний акт Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання ... 57
• Остаточний і незаперечний характер рішень Конституційного Суду України... 65
• Наукове осмислення практики застосування конституційної юрисдикції............ 68
3. Офіційне тлумачення Конституції та законів України -
виключне повноваження Конституційного Суду України........................................ 72
• Тлумачення конституційних норм та норм законів в контексті
конституційного правосуддя.............................................................................................. 72
• Офіційне тлумачення - встановлення Конституційним Судом України,
що дійсно є правом................................................................................................................ 85
• Як відбувається тлумачення законів у зарубіжних країнах...................................... 96
4. Верховенство права - визначальний критерій висновків
і правових позицій в актах Конституційного Суду України................................... 101
• Сучасне конституційне правосуддя і формування правової системи
на засадах верховенства права....................................................................................... 101
• Чи допустимий перегляд або відміна раніше прийнятих рішень
(правових позицій) Конституційного Суду України................................................. 114
5. Суб'єкти сприяння дослідженню і формуванню правових позицій
Конституційного Суду України ..................................................................................... 120
• Постійний представник парламенту - процесуальна,
а не політична фігура......................................................................................................... 124
• Статус Постійного представника - це професіоналізм і відповідальність .... 126
• Конституційне провадження потребує удосконалення ........................................... 127
• Допомога конституційному провадженню................................................................... 128
Заключні положення............. ,............................................................................................... 131
Список літератури та нормативно-правові джерела.................................................... 134
136-