| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Курсовая работа: Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини. Юридичний склад злочину
ТЕМА: „ВБИВСТВО МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ. ЮРИДИЧНИЙ СКЛАД ЗЛОЧИНУ”
ЗМІСТ
Вступ
1. Поняття та об'єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини
2. Суб’єкт та суб'єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини
3. Відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави. Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: „Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань". Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора - кримінальна відповідальність. Поряд із відповідальністю за умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом'якшуючих обставинах, зокрема умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК).
Актуальність роботи. Актуальності робота набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення. Очевидним є те, що питанням кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах як інституту кримінального права приділяється значна увага в теорії кримінального права. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому постає необхідність поглибленого дослідження відповідного проблемного питання. Проблемам кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах, приділяли велику увагу такі провідні вчені дореволюційного періоду, як М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, В.Д.Набоков, М.С.Таганцев.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, його доктринальне розуміння та практика застосування.
Метою роботи є комплексна характеристика злочину, передбаченого ст. 117 Кримінального кодексу України, а саме кваліфікації умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини в кримінально-правовому законодавстві України. Відповідно до мети в роботі поставлено наступні завдання:
визначення поняття та об'єктивних ознак юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини;
дослідження суб’єкта та суб'єктивних ознак юридичного складу умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини;
відмежування умисного вбивства від завідомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини.
1. ПОНЯТТЯ ТА ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР'Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ
Визначення вбивства має принципове методологічне значення. Найбільш обґрунтованим є розуміння вбивства в правовому сенсі як передбаченого кримінальним законом умисного суспільно небезпечного діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє їй смерть. Існує й інше, досить розповсюджене трактування вбивства як протиправного, умисного чи необережного позбавлення життя іншої людини. Кожне з цих визначень відбиває суттєві ознаки вбивства, врахування яких слугуватиме підставою для правильної кваліфікації цього діяння в правозастосовній діяльності[1] .У той же час законодавець у диспозиції ч. 1 ст. 115 конструкцією "вбивство, тобто умисне ..." недвозначно визначив, що вбивством може ввалитися лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Це означає, що всі інші види і способи заподіяння смерті в даному законодавчому акті (КК України) не можуть називатися вбивством. У такому разі слово "умисне" в диспозиції ст. 117 є зайвим через свою тавтологічність.Зазначені концептуальні недоречності в майбутньому, звичайно, будуть усунуті в законодавчому порядку, а поки що в офіційних юридичних документах (постановах, вироках тощо) слід користуватися термінологією, передбаченою чинним Кодексом.
Розвиток кримінально-правової думки щодо поняття дітовбивства характеризується надзвичайно різними протиріччями у поглядах на значення та суспільну небезпеку його на різних етапах розвитку суспільства. На ранньому дохристиянському етапі розвитку суспільства дітовбивство розглядалося як природній прояв батьківської влади над дітьми. З часом право батьків дитини безконтрольно розпоряджатися життям своїх дітей почало обмежуватись. Вже в Давньому Єгипті до батьків, що вбили свою дитину, починають застосовувати заходи впливу і вбивця повинен був три доби протримати в руках труп вбитої ним дитини. В ХІХ сторіччі завдяки науковим досягненням медицини з`являється не одна обставина, що свідчить на користь зменшеної відповідальності до дітовбивць: наявність особливого стану психіки у матері-породіллі, викликане пологовими муками. В зв`язку з новими поглядами в науці починало перебудовуватися й законодавство. В ряді країн з`являються закони, що зменшували покарання за дітовбивство у порівнянні з іншими видами вбивств. В ХІХ сторіччі майже всі національні кримінальні законодавства, за рідким виключенням, відмовляються від застосування смертної кари до дітовбивць. Більш того, здійснюється процес віднесення цього злочину до складів із пом`якшуючими обставинами.
Законодавство ХХ століття повністю засвоює позицію попередніх кримінально-правових систем та, як правило, вважає дітовбивство злочином, що має в порівнянні з іншими видами вбивств менший ступінь суспільної небезпеки. В кримінальному законодавстві колишніх соціалістичних країн склалася не тільки однозначна оцінка ступеню суспільної небезпеки даного складу, але і визначалось одноманітне визначення причини меншої небезпеки дітовбивства. Самостійної статті про дітовбивство не мають КК Російської федерації, Білорусії, Грузії. В цих державах дії матері, винної у вбивстві під час пологів чи одразу після них своєї новонародженої дитини, кваліфікуються за загальними правилами, тобто, частіше за все, за статтями про відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих та пом`якшуючих обставин – покарання від 3 до 10 років. Ніякими національними, історичними, географічними чи іншими особливостями неможливо пояснити таке ставлення. Але очевидно, що суспільна небезпека вбивств на територіях різних держав абсолютно схожа.
Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України), виділено законодавцем в особливий, окремий склад злочину, що має лише йому притаманні специфічні властивості:
1) таке вбивство вчиняє матір, позбавляючи життя свою дитину;
2) вбивство вчиняє матір під час пологів або відразу ж після них;
3) вбивство спрямоване на життя новонародженої дитини, яка ще тільки народжується чи щойно народилася[2] .
Усі ці ознаки вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини враховані законодавцем, і тому воно вважається вчиненим за обставин, дуже пом'якшуючих відповідальність.Перелічені ознаки цього злочину мають вирішальне значення для його кваліфікації.Поняття „новонароджена дитина” і визначення терміна новонародженості нерідко викликають суперечки у науковців, однак і у судово-медичній практиці немає єдиного критерію визначення тривалості періоду новонародженості. У педіатрії новонародженим визнається немовля з моменту констатації живонародженості і до 28 днів життя; в акушерстві початковий момент новонародженості конкретизується першим подихом і перерізанням пуповини, а продовжуваність періоду новонародженосгі дорівнює одному тижню; в судовій медицині період новонародженості обмежений однією добою. Узагальнюючи медичні критерії визначення періоду живопародженості, вважаємо, що новонародженою слід визнавати дитину з моменту народження і до 28 днів життя.Оскільки потерпілою є новонароджена дитина, то вирішення питання про початок життя людини, з якого починається її кримінально-правова охорона, є особливо важливим.Сучасні медичні критерії визначення початкового моменту життя людини зазначені в Інструкції про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості та перинатального періоду, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.02.96 p. Як зазначено у п. 5 цієї Інструкції, живонародження – це повне лишання або витягнення продукту зачаття з організму матері, незалежно від тривалості вагітності, який після такого відокремлення дихає або виявляє інші ознаки життя, такі, як: серцебиття, пульсація пуповини або відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента[3] .
При визначенні живонародженості дитини слід також звертати увагу і на її життєздатність, оскільки цей критерій є важливою умовою, яка забезпечує, можливість існування дитини поза зв’язком з організмом матері та може вплинути на стійкий опір дитини зовнішнім шкідливим умовам і тривалість Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України „Про охорону дитинства” від 26.04.2004 р. кожна дитина має право на життя з моменту визнання її живонародженою і життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.У кримінально-правовій літературі останніх років початковим моментом життя людини загальноприйнято вважати початок фізіологічних пологів. При цьому не має значення, що дитина, яка народжується, ще не почала самостійного позаутробного життя і навіть не відокремлена від черева матері. Це означає, що життя продукту зачаття у період вигнання (витягнення) його з організму породіллі вже знаходиться під кримінально-правовою охороною і намір умертвити дитину під час пологів повинен визнаватися вбивством.
Слушною з цього приводу є позиція Р. Шарапова, який зазначає, що дійсний початок життя і початок його кримінально-правової охорони не збігаються, тому критерії живонародженості, які закріплені у медичній інструкції, є оціночним показником того, що з медичної точки зору немовля дійсно народилося живим, а з юридичної – воно було і є вже в процесі пологів суб'єктом права на життя[4] .
Юридична конструкція об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 117, відповідає типовій юридичній конструкції умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК), а саме наявності: а) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини (новонародженої дитини); б) наслідку у вигляді настання біологічної смерті потерпілого;в) причинного Зв'язку між діянням і наслідком. У свою чергу посягання на життя новонародженої дитини може бути здійснене як активною формою поведінки (дією), так і пасивною формою поведінки (бездіяльністю) [4, с. 45].
Убивство шляхом дії може полягати у безпосередньому фізичному впливі на організм новонародженої дитини (нанесення ударів у життєво важливі органи, здавлювання шиї тощо), а також зумовлювати такий вплив через будь-які чинники зовнішнього середовища (дія високої чи низької температури, електроструму, отрути, Вибухових речовин, радіоактивних матеріалів тощо). Бездіяльність як спосіб посягання на життя новонародженої дитини виявляється у тому, що винна особа (мати новонародженої дитини) не вчиняє дій, які б відвернули настання смерті потерпілого (новонародженої дитини), хоча в конкретній ситуації вона могла і повинна була такі дії вчинити (відмова від годування тощо).
Вчинення вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини у законі обмежене певним проміжком часу: під час пологів або відразу після пологів.Пологи – це певний фізіологічний процес, пов'язаний з народженням дитини. їх можна розглядати у двох аспектах: 1) як певний фізіологічний процес; 2) як констатацію факту народження. Указуючи на вчинення вбивства новонародженої дитини відразу після пологів, законодавець також обмежує вчинення даного злочину певним проміжком часу. При цьому він не конкретизує його, що викликає труднощі як на практиці, так і призводить до спорів серед науковців. Так, С. Бородін вважає, що у випадку, коли мати почала душити дитину, цей період слід вважати завершеним. Більш слушною є позиція деякихучених, які вважають, що оскільки в медичній практиці новонародженою вважається дитина до досягнення нею одного місяця, то вбивство матір'ю дитини до досягнення цього віку має кваліфікуватись за ст. 117 КК[5] .
Наслідки у вигляді біологічної смерті новонародженого — обов'язкова ознака вбивства, коли мова йде про склад закінченого злочину. Протиправне посягання, яке призвело до клінічної смерті новонародженого, але останній врешті-решт залишився живим, за відповідних умов може розцінюватись лише як замах на умисне вбивство або як спричинення умисного чи необережного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння[6] . Однією з необхідних умов визнання особи винною у скоєнні вбивства є встановлення причинового зв'язку між її діянням і наслідком — настанням смерті новонародженого.
Отже, досліджуючи питання про початок кримінально-правової охорони життя людини, можна погодитися з позицією більшості вчених, що ним є початок фізіологічних пологів. Однак, саме поняття "початок фізіологічних пологів" у нормативне не визначене, а у юридичній літературі його зміст визначається неоднозначне. Оскільки полога - певний фізіологічний процес, який триває у часі і пов'язаний з появою на світ немовляти, то очевидно, що він може розглядатися у двох аспектах: 1) пологовий процес — процес, який триває у часі; 2) народження дитини — констатація (завершеність) пологового процесу. З урахуванням біологічних (медичних) факторів, виділяють три пологових періоди: перший період - початковий, який триває до 18 годин - розкриття шийки матки (пологові перейми); другий період — тривалість якого до 2 годин, - вигнання плоду (народження дитини); третій період - послідовий (відокремлення і вихід плаценти), який триває до 1 години. Враховуючи вищевикладене, пропонується під початком фізіологічних пологів, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини, вважати перший період пологового процесу, який характеризується розкриттям шийки матки[7] .
Враховуючи те, що новонароджена дитина є малолітньою дитиною, а вбивство малолітньої дитини передбачено в якості кваліфікуючої ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, пропонується вчинення таких дій через деякий час після пологів кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Такий підхід вимагає зміни відповідного роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цього питання (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2)[8] . Пропонується ст. 117 КК доповнити ч. 2, якою передбачити відповідальність за умисне вбивство матір'ю під час пологів або відразу після пологів своїх двох чи більше дітей або вчинення цього злочину повторно. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства двох чи більше дітей або при повторності дій.
2. СУБ’ЄКТ ТА СУБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЮРИДИЧНОГО СКЛАДУ УМИСНОГО ВБИВСТВА МАТІР'Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ
Суб'єктом даного злочину може бути тільки мати. Співучасники чи спільники цього злочину (батько дитини, її бабуся чи інша особа) несуть відповідальність на підставі ст. 19 (співучасть) та у відповідності до ст. 116 (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах) або ст. 115 КК України (умисне вбивство), оскільки ті обставини, які пом'якшують відповідальність матері, на них не розповсюджуються. Розглядаючи такий специфічний вид вбивства, можна сказати, що конкретної характеристики матері-вбивці досі не існує, зі зміною моральних цінностей змінюється поведінка таких осіб. Якщо аналізувати судову практику, випливає така характеристика. Переважна більшість – молоді жінки до 25 років, більше половини не заміжні, народжують дітей вперше, в більшості випадків від випадкового або першого сексуального зв`язку. Дуже переживають за позашлюбну вагітність, приховують від оточуючих. Сором та жах перед батьками або родичами, у більшості випадків, керують діями вбивці[9] .
Суб'єктом таких злочинів, як правило, є жінка, яка зловживає алкоголем, наркотиками тощо. Якщо ж буде встановлено щодо наслідків умисну форму вини, то дії винної слід кваліфікувати як умисне вбивство чи замах па умисне вбивство. Однак суб'єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК, виступає мати, яка перебуває в обумовленому пологами особливому психофізичному стані.Стан породіллі під час пологів або відразу після пологів характеризується як психопатичний розлад (післяпологовий психоз), який з'являється через аномалії характеру людини і обумовлюється особливостями нервової системи та психофізичною конституцією. Медициною встановлено, щожінка у процесі пологів не може розглядатися як така, що повністю усвідомлює свої дії і керує ними, оскільки сам пологовий акт, поєднаний із сильним фізичним і психічним потрясінням, внаслідок не стільки жорстоких, скільки продовжуваних і повторних болів, винятковому фізичному напруженню ставить до організму жінки велику вимогу і приховує в собі значну небезпеку.
Характеризуючи розглядуваний злочин, слід підкреслити, що особливий психофізіологічний стан жінки під час скоєння вбивства новонародженої дитини необхідно відмежовувати від так званих післяпологових психозів, які складаються з ендогенних органічних захворювань (шизофренія, маніакально-депресивний психоз), що спровоковані вагітністю та пологами. В таких випадках мати на момент вчинення злочину визнається неосудною і кримінальній відповідальності не підлягає. За рішенням суду до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Дослідження жінок, що скоїли протиправні дії в післяпологовий період, показало, що незалежно від сутності психічних розладів післяпологового періоду їм властиві певні загальні клінічні ознаки, обумовлені особливостями порушень, пов'язаних з вагітністю і пологами, які знаходять вираз в гострому виникненні психічних розладів. До них можна віднести наявність у клінічній картині психозу симптомів потьмарення свідомості, афект-них порушень і явищ астенії. Також, окрім психопатичних чинників дітовбивства, необхідно враховувати вплив специфічних фізіологічних чинників, обумовлених вагітністю і післяпологовим періодом. Адже пологовий і післяпологовий процес для жінки є специфічним стресом, на фоні якого в період, що відноситься до здійснення дітовбивства, у жінок з'являється гостра розгубленість, дезорганізація поведінки, зниження прогнозу своїх дій і адекватної оцінки ситуації в цілому.
Висновок про осудність чи неосудність матері, що скоїла злочин, передбачений ст. 117 КК України, по конкретній справі робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи. Експертна кваліфікація психічного стану матері, що вчинила вбивство новонародженої дитини, вимагає залучення психологічних знань, тому цим жінкам доцільно проводити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, яка дозволить не тільки виявити наявність або відсутність психічних розладів, але й оцінити індивідуально-психологічні особливості та їх вплив на емоційний стан в момент здійснення агресивних дій відносно новонароджених.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 117 КК, характеризується умисною формою вини, а саме прямим чи непрямим умислом. Це свідчить про те, що жінка-мати під час вчинення вбивства усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачає настання шкідливих наслідків (смерті дитини) внаслідок своїх дій і бажає настання цих наслідків або ж не бажає, але свідомо допускає їх настання. Однак психічне ставлення особи як до своїх дій, так і до їх наслідків при вчиненні цього злочину характеризується певними психофізичними особливостями стану жінки-породіллі:
по-перше, його вчинення зумовлене сукупністю емоційної напруги, викликаної вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (сімейні конфлікти, подружня зрада, соціальний та матеріально-побутовий стан);
по-друге, наявністю тимчасового психічного розладу, який послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними[10] .
У КК України названі дві альтернативні обставини, які дозволяють кваліфікувати умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини за ст. 117 КК: а) вчинене під час пологів; б) вчинене відразу після пологів. На нашу думку, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. у п. 21 щодо застосування ст. 117 КК України є не зовсім повним і містить деякі неточності, у зв'язку з чим потребує доповнень і змін.
Отже, основною причиною визнання цього злочину вбивством при пом'якшуючих обставинах являється особливий психічний і фізичний стан жінки в період пологів чи зараз же після них, який послаблює її здатність керувати своїми діями. Чому іноді виникає у жінки під час пологів чи зразу після них цей хворобливий стан, науці точно невідомо. Ясні лише деякі сприятливі фактори та клінічні Його прояви: симптоми затьмареної свідомості, афективні порушення - лють, злість, страх або депресія, маячні висловлювання, галюцинації, тощо. Жінка збуджена, вона метушиться, борсається, відчуває смертельну тривогу. В цей період жінка, нерідко калічить або вбиває своє новонароджене дитя, а потім намагається накласти руки і на себе. Судові психіатри у таких випадках дають висновок про неосудність жінки в момент кримінальних дій. Психічні захворювання післяпологового періоду - це збірна група психозів, що відрізняються різноманітністю клінічних проявів. Нерідко вони об'єднуються у загальну пістряву картину тільки одним фактором пологів. Цей психоз у більшості випадків, як правило, має абсолютно доброякісний перебіг - він гостро виникає, безпосередньо хронологічно зв'язаний з фактором пологів, короткочасний. Жінка, яка перенесла такий психоз, не являється душевнохворою. Майже усі жінки, що намагались убити чи вбили свою новонароджену дитину, абсолютно здорові психічно, але скоювали свої діяння у тимчасово хворобливому стані.
Вказівкою на здійснення вбивства новонародженого "під час пологів або зараз же після пологів" законодавець обмежує здійснення даного злочину певним проміжком часу, який являється нетривалим, в межах першої доби. Убивство матір'ю своєї дитини у той чає, коли вже не можна говорити про особливий стан жінки, що перенесла пологи, не дає підстав для застосування до неї ст. 117 КК України. Тобто, як" що мати вб'є народжену нею дитину не в період її новонародженості, а через 3-4 дні після пологів чи пізніше, то відповідальність за вбивство у них випадках настає на загальних підставах[11] .
3. ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ВІД ЗАВІДОМОГО ЗАЛИШЕННЯ БЕЗ ДОПОМОГИ МАТІР'Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ
Чинне кримінальне законодавство крім відповідальності за вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК) встановлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо вона (мати) не перебувала в обумовленому пологами стані (ч. 2 ст. 135 КК). Розмежування цих складів злочину має велике як практичне, так і теоретичне значення, оскільки ступінь суспільної небезпечності цих злочинів різний, що впливає на призначення міри покарання, а також профілактику цих діянь (усунення умов, які сприяли вчиненню злочину, тощо).При вирішенні питання про відмежування умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини від залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо це діяння спричинило смерть дитини (ч. 3 ст. 135 КК), передусім слід виходити з поняття «вбивство»[12] . Потерпілим у злочинах, передбачених ст. 117 КК та частинами 2 і 3 ст. 135 КК, є новонароджена дитина.Об'єктивній стороні складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 135 КК (завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини), притаманні ті самі ознаки, що й із умисному вбивстві матір'ю своєї новонародженої дитини, але діяння, спрямоване на позбавлення життя новонародженої дитини, характеризується виключно бездіяльністю – ненаданням чи неналежним наданням необхідної допомоги новонародженій дитині за наявності можливості надати таку допомогу. Тобто мати не вчиняє ніяких дій, спрямованих на збереження життя новонародженої дитини: не годує, не захищає, залишає без необхідного догляду тощо.
Що стосується злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, то суб'єктивна сторона його, гадаємо, повинна характеризуватися змішаною формою вини, а саме щодо характеру своєї бездіяльності – умисел, щодо наслідків – необережність (чи то самовпевненість, чи то недбалість). Іншу точку зору висловлює П. Андрушко, який вважає, що психічне ставлення до можливих наслідків, окрім необережності, може бути і у вигляді непрямого умислу. На підтвердження цієї думки він наводить приклад: мати-одиначка після пологів залишила слою новонароджену дитину біля дверей квартири бездітної сім'ї, розраховуючи, що ці люди нададуть дитині необхідну допомогу і піклуватимуться про неї, але фактично така допомога не була надана. Аналізуючи суб’єктивну сторону наведеного прикладу, можна сказати, що вина матері щодо наслідків полягає у необережній формі вини (злочинній самовпевненості - «передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але розраховувала на їх відвернення»), оскільки мати «розраховувала (гадала), що ці люди нададуть дитині необхідну допомогу», а не байдуже ставилася до наслідків як вольової ознаки непрямого умислу[13] .
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 135 КК, якщо потерпілим є новонароджена дитина, необхідно відрізняти від умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів (ст. 117) за вольовим моментом: за ст. 117 ставлення матері до смерті новонародженої дитини може бути лише умисним (прямий чи непрямий умисел), а при завідомому залишенні новонародженої нею дитини без допомоги - лише необережним (як у вигляді злочинної недбалості, так і у вигляді злочинної самовпевненості).Відповідальність за наслідки, які стали результатом бездіяльності, може настати лише у тих випадках, коли людина повинна була і могла зробити те, у невиконанні чого її звинувачують, що і становить об'єктивну сторону складу злочину; з суб'єктивної сторони - особа повинна усвідомлювати свій обов'язок вчинити певні дії і можливість їх вчинити, а також передбачати, що у випадку вчинення певних дій наслідок у вигляді смерті буде відвернений.
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 135 КК, є дві категорії осіб, які: 1) зобов'язані піклуватися про осіб, що перебувають у небезпечному для життя стані; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан[14] .Обов'язок піклуватися про осіб, що перебувають в небезпечному для життя стані, – перша умова відповідальності – може бути зумовлений законом чи іншим нормативним актом, договором, попередньою поведінкою особи, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (делікт поставлення в небезпеку) тощо.М. Хавронюк наводить приклад, якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину або виносить її па мороз з умислом на заподіяння їй смерті,вона несе відповідальність за ст. 117 КК[15] . Така кваліфікація дій не є безспірною. Якщо ж у наведеній ситуації проаналізувати поведінку жінки, яка хоче позбавитись дитини, то може впинитись, що мати, народивши дитину, не годувавши її, винесла немовля на мороз. При цьому вся її поведінка була усвідомленою, тобто психологічний стан не був обумовлений пологами. Це означає, що жінка умисно (завідомо) створює ситуацію, небезпечну для життя новонародженої дитини, внаслідок якої сталася смерть останньої. Згідно з правилами кваліфікації дії цієї жінки-матері містять ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Отже, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК) від завідомого залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо такі дії спричинили смерть потерпілої (ч. 3 ст. 135 КК), відрізняється:
по-перше, це об'єктом злочину. Безпосереднім основним об'єктом злочину «Вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини» (ст. 117 КК) є життя людини, а злочину, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК, – здоров'я і нормальний розвиток дітей, додатковим безпосереднім об'єктом є життя людини;
по-друге, за ознаками об'єктивної сторони, а саме способом посягання на життя новонародженої дитини: згідно зі ст. 117 посягання на життя може бути вчинено як діями, так і бездіяльністю, а відповідно до частин 2 і 3 ст. 135 - лише бездіяльністю;
по-третє, за ознаками суб'єктивної сторони, а саме вольовою ознакою, тобто ставленням винуватої до наслідків. За ст. 117 КК винувата бажала або свідомо припускала їх настання (умисна форма вини), а за ч. 3 ст. 135 КК — легковажно розраховувала на їх відвернення або взагалі не передбачала настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (необережне ставлення до наслідків);
по-четверте, за суб'єктом злочину. В обох випадках суб'єктом виступає мати новонародженої дитини. Однак згідно зі ст. 117 КК вона перебуває в особливому психофізичному стані, обумовленому пологами, а у ч. 2 ст. 135 зазначено, що дії підпадають під ознаки цього складу злочину за умови, що мати не перебувала в обумовленому пологами стані[16] .
Відсутність посилання на особливий психофізичний стан жінки-породіллі під час пологів або відразу після пологів є алогічним, оскільки ч. 2 ст. 135 КК, у якій передбачена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, та у разі, коли винна особа сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, якщо ці дії вчинені матір'ю новонародженої дитини, чітко визначено, що кримінальна відповідальність за такі дії настає за умови, що матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Для кваліфікації злочинних діянь має значення логічна категорія дедуктивного мислення. Так, ст. 117 КК не розкриває поняття "вбивство" - для цього слід звернутися до ч. 1 ст. 115 КК. Таке порівняльне тлумачення закону вимагається і в іншому випадку, коли є потреба в розгорнутому висновку (судженні) про вимоги законодавчої норми, зокрема необхідність з'ясувати доцільність посилання на стан жінки під час пологів або відразу після пологів. Порівняння санкцій дає підстави вважати, що ст. 117 КК (умисний злочин) передбачає набагато менше покарання, ніж ч. З ст. 135 КК, яка має складну (подвійну) форму вини. На нашу думку, законодавець виходив з позиції, що умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів буде кваліфікуватися за ст. 117 КК за умови, що мати перебувала в обумовленому пологами стані[17] .
Твердження про те, що санкція ст. 117 КК є меншою тому, що дитина прожила мало часу, не відчула страждань тощо, суперечить загальноприйнятій доктрині, в якій зазначено, що життя людини знаходиться під кримінально-правовою охороною незалежно від його тривалості і якості. Тому пропонується у диспозиції ст. 117 КК вказати на особливий стан жінки, який обумовлюється пологами. Виходячи з цього, поняття "відразу після пологів" може охоплювати певний проміжок часу, протягом якого жінка знаходиться в обумовленому пологами стані. Обґрунтовується висновок, що формалізація часового критерію - проміжку часу між народженням дитини і її вбивством, є недоцільною, і вирішувати питання про зміст ознаки "відразу після пологів" необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.
ВИСНОВКИ
Отже, умисне вбивство відноситься до злочинів, які мають підвищену суспільну небезпеку. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.Об'єктом злочину є життя новонародженої особи. Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням — посяганням на життя новонародженого; 2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті; 3) причинним зв’язком між вказаними, діянням та наслідками, а також 4) часом і певною обстановкою — це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.
Суб'єктом злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку. Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини може бути вчинене у співучасті. Співвиконавець цього вбивства підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною ст. 115. Дії підбурювача і пособника кваліфікуються, відповідно, за ч. ч. 3 або 4 ст. 27 і ст. 117.Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості: 1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами); 2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини вчинено із заздалегідь обдуманим умислом, у т.ч. за взаємною згодою подружжя, вчинене слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115, а за наявності підстав — і за іншим пунктом ч. 2 цієї статті.
Убивство може кваліфікуватися за ст. 117 КК лише тоді, коли дитину вбила мати, яка цю дитину народила. Вбивство чужої дитини незалежно від будь-яких обставин не може кваліфікуватися за ст. 117 КК.За ст. 117 КК кваліфікується вбивство, вчинене матір'ю під час пологів або відразу ж після них. Якщо після пологів минув деякий час, то заподіяне вбивство, хоч би і матір'ю своєї новонародженої дитини, не може кваліфікуватися за ст. 117 КК.Не може кваліфікуватися за ст. 117 КК посягання на життя плода ще до пологів. Такі дії кваліфікуються як незаконне проведення аборту (ст. 134 КК).
Таким чином, доцільно викласти диспозицію ст. 117 КК у такій редакції: "Вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, якщо мати перебувала в обумовленому пологами стані ...". Виходячи з цієї пропозиції, дається тлумачення поняття "відразу після пологів", як певного проміжку часу після констатації народження дитини (другий період пологового процесу) та відшарування плаценти (третій період пологового процесу), протягом якого жінка ще може знаходитися в обумовленому пологами особливому психоемоційному стані. Стверджується що, формалізація часового критерію, тобто проміжку часу між народженням дитини і її вбивством, є недоцільною і вирішувати питання про наявність ознаки "відразу після пологів" необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи. Необхідно доповнити ст. 117 КК ч. 2, яка б передбачала відповідальність за вбивство матір'ю двох чи більше новонароджених дітей або за вбивство матір'ю новонародженої дитини, вчинене повторно. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у вигадках вбивства матір'ю двох чи більше дітей (близнюків) або при повторному вчиненні вбивства новонародженої дитини.
Нині, Україна готується до вступу в Європейський Союз, тому головним її завданням є адаптація українського законодавства до європейського. В зв’язку з цим виникає ряд проблем пов’язаних з вивченням зарубіжного досвіду та пристосування його до національного законотворення. В квітні 2008 року були внесені зміни до КК України, як до загальної так і особливої частини, що дозволило гуманізувати чинне кримінальне законодавство, проте доцільним було б звернути увагу і на диспозиції деяких норм а не тільки їх санкції. Можливо варто розглядати убивства не пов’язуючи його з конкретним суб’єктом (як то вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини), а розглядати в одній нормі, як наприклад це робиться в Німеччині. І відповідальність таким чином буде спільною для всіх видів умисного позбавлення життя людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 21 с.
2. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003р. №2.
3. Гончаренко В.Г. Коментар до статей 115, 116 розділ ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи” Кримінального кодексу України // Законодавство України. – Науково-практичний коментар. – 2004. - № 8. – с. 32-50.
4. Грищук В.К. Основний склад умисного вбивства за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. - № 2. – с. 40-51.
5. Дідківська Н. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримінальним кодексом України // Адвокат. – 2005. - № 6. – с. 23-26.
6. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
7. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Ред. М.І.Бажанов. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 494 с.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
10. Остапенко Л. Відмежування умисного вбивства від за відомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – с. 113-117.
11. Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003. – 22 с.
12. Шепелява Н.В. До питання про відповідальність за посягання на життя, встановлене спеціальним кримінально-правовим законодавством // Вісник Верховного суду України. – 2005. - № 9. – с. 33-35.
[1] Гончаренко В.Г. Коментар до статей 115, 116 розділ ІІ „Злочини проти життя та здоров’я особи” Кримінального кодексу України // Законодавство України. – Науково-практичний коментар. – 2004. - № 8. – с. 33.
[2] Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – с. 143-144.
[3] Шепелява Н.В. До питання про відповідальність за посягання на життя, встановлене спеціальним кримінально-правовим законодавством // Вісник Верховного суду України. – 2005. - № 9. – с. 34.
[4] Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003. – с. 9.
[5] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. –с. 411.
[6] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Ред. М.І.Бажанов. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – с. 89.
[7] Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003. – с. 12.
[8] Постанова Пленуму Верховного суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.
[9] Шепелява Н.В. До питання про відповідальність за посягання на життя, встановлене спеціальним кримінально-правовим законодавством // Вісник Верховного суду України. – 2005. - № 9. – с. 35.
[10] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – с. 279.
[11] Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003. – с. 14.
[12] Остапенко Л. Відмежування умисного вбивства від за відомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – с. 113.
[13] Дідківська Н. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримінальним кодексом України // Адвокат. – 2005. - № 6. – с. 25.
[14] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – с. 449.
[15] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – с. 284.
[16] Остапенко Л. Відмежування умисного вбивства від за відомого залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 1. – с. 116.
[17] Остапенко Л.А. Кримінально-правова характеристика умисних вбивств при пом'якшуючих обставинах / Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003. – с. 18.