Курсовая работа: Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут Журналістики

Курсова робота

Свобода слова, преси, журналістської діяльності в Білорусі

Керівник

Гресько Ольга Вікторівна

Київ, 2006.

План

1. Загальна ситуація зі свободою слова в Білорусі

2. Друковані ЗМІ

2.1 Державні друковані ЗМІ

2.2 Незалежні друковані ЗМІ

2.2.1 Історія газети Наша Ніва

3. Електронні ЗМІ

3.1 Телебачення

3.2 Кабельне телебачення

3.3 Регіональне телерадіомовлення.

3.4 FM-радіомовлення

3.5 Інтернет

4. Законодавство Білорусі щодо свободи слова та діяльності ЗМІ

4.1 Положення про наклеп, образу і ув*язнення

5. Гучні справи

5.1 Журналіст в тюрмі

5.1.1 Валерій Щучкін

5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко

5.1.3 Павло Шеремет

5.1.4 Михайло Мариніч

5.2 Нас убивають

5.2.1 Вероніка Черкесова

5.2.2 Дмитро Завадський

1. Загальна ситуація зі свободою слова в Білорусі

Протягом останніх років ситуація зі свободоб ЗМі в Білорусі вцілому погіршилась. Зменшилась кількість незалежних засобів масової інформаціїі в той же час збільнилась кількість адміністративних попереджень і рішень про призупинення діяльності ЗМІ. На ринку домінують державні ЗМІ, які виражають єдину точку зору. У сфері телебачення – всі телеканали державні або ж регулюються державою. Серед друкованих ЗМІ змагаються за виживання кілька незалежних видань. Закони, що передбачають покарання за наклеп і образу, також численні випадки вироків про ув*язнення стоять на заваді вільній дискусії в ЗМІ.

Один з керівників Міністерства закордонних справ, Валерій Ромашка, визнав, що в сфері ЗМІ існують значні проблеми. Однак він підкреслив, що проблеми ці зовсім не відрізняються від наявних у всіх інших пострадянських країнах.

Інформаційне поле республіки, за станом на 2005 рік, представляють 1255 друкованих періодичних видань, 9 інформаційних агентств, 54 програми телебачення, 136 програм радіомовлення.

2. Друковані ЗМІ

Найбільш тиражованим виданням є газета «Советская Белоруссия», яку виписують майже 312 тисяч людей. Підписний тираж газети «Звязда» - 42 тисячі екземплярів. «Рэспублікі» - 27 тисяч екземплярів.

Порівняно з 2004 роком зросла підписка на літературно-художні видання: журнал «Полымя» виписує вже не одна а три тисячі людей, а «Неман» - 3,1 тисячі. Серед популярних літературно-художніх газет «Література і мастацтва» - 1,7 тис. екз., «Маладосць» - 2,1 тис. Серед культурологічних видань – газета «Культура» лідирує і виписують її 3,4 тис. громадян.

Нинішній разовий тираж державного місцевого друку (136 обласних, міських, районних і об*єднаних газет) складає 803,7 тисячі екземплярів, в тому числі по областях: Брестська – 163,6, Вітебська – 175,6, Гомельська – 122,9, Гродненська – 103, Мінська – 125,5, Могильовська – 113 тисяч екземплярів.

Щодо структури інформаційного ринку, то дві третини від загального числа ЗМІ мають недержавну форму власності. Нажаль, на жодну незаангажованість і об*єктивність це не вказує.

2.1 Державні друковані ЗМІ

Державним друкованим ЗМІ надають великі державні субсидії в формі різноманітних пільг і прямої фінансової підтримки. Ці видання не розміщують жодної відмінної від офіційної точки зору. Міністр інформації Русакевич не заперечив, що в 2004 р. його відомство здійснювало підтримку 32 газет. В 2005 р. уряд планував виділити на фінансування цього сектора 41 мільйон доларів.

Задля збереження статусу найпопулярніших газет, регулярно застосовується примусова підписка - державні органи, організації, такі як Академія наук, вищі навчальні заклади, школи, підприємства і торгові організації мають наказ місцевої влади про проведення колективної та індивідуальної підписки на державні видання.

Основна і найбільша державна газета це «Советская Белоруссия. Бєларусь сегодня» (312 000 підписників у минулому році, загальний тираж видання близько півмільйона примірників). Головний редактор газети – Павєл Якубовіч, вважає що не суттєво, належить видання державі чи ні. Важить його якість. Він каже, що не існує такого поняття, як незалежні ЗМІ; всі залежать або від політичних угруповань, або від грошей». Якубовіч стверджує, що не отримує жодних вказівок від урядовців і намагається висвітлити всі найважливіші події.

2.2 Незалежні друковані ЗМІ

Незалежні ЗМІ постійно знаходяться під тиском спроб судового, позасудового, економічного впливу. За даними Білоруської Асоціації Журналістів кількість незалежних видань за 2005 рік скоротилася з 50 до 18. Ці видання фінансуються коштами платників податків і ні в чому не залежать від держави. Вони здійснюють незалежне висвітлення соціально-політичних подій в країні.

Ситуація повною мірою кризова: в країні видається лише одна незалежна щоденна газета «Народна воля», тираж якої менший ніж 30 000 екземплярів. Серед інших видань щотижневі газети і видання з нерегулярною періодичністю. Загальний тижневий тираж усіх незалежних видань складає лише незначну частку щоденного тиражу газети «Советская Белоруссия».

Для витіснення з ринку незалежних ЗМІ застосовуються численні «фільтри». Наприклад реєстрація і перереєстрація газет. Існування такої процедури порушує міжнародні стандарти, оскільки передбачає довільне прийняття рішень замість автоматичного дозволу на функціонування. Аби отримати реєстрацію, засіб масової інформації мусить мати юридичну адресу, але незалежним ЗМІ часто відмовляють з арендою приміщень. Розповсюдження друкованих видань як на підписку, так і в роздріб фактично монополізоване державою. Білоруські державні підприємства «Белпочта» і «Белсоюзпечать» і їх обласні відділення неодноразово відмовлялися розповсюджувати незалежну пресу і проводити підписку на неї. Так, цілу низку газет було виключено з підписного каталогу – така доля спіткала найпершу незалежну газету Білорусі «Нашу Ніву», вже згадану «Народну волю», «Салідарнасьць» і низку інших газет. (А в листопаді 2005р. з мінських магазинів було конфісковано увесь наклад часопису «Студэнцкая думка», молодіжної безкоштовної газети. Замість пояснень, міліція казала людям, що тепер видання заборонено). Більше того, приватні компанії-розповсюджувачі повинні отримати в Міністерстві зв*язку і інформатизації відповідну ліцензію. Кільком приватним розповсюджувачам було відмовлено у видачі таких ліцензій. Газеті «Белорусская деловая газета» було відмовлено в розповсюдженні після тримісячного призупинення діяльності Міністерством. Причиною для відмови було невиконання умов контракту, а саме зміна тиражу видання, хоча це було пов*язано з призупиненням діяльності.

Друк преси також монополізований державою. Незалежні ЗМІ мають великі труднощі в цій галузі. З 11 лютого 2004 всі білоруські видавництва і поліграфічні центри зобов*язані були отримати нові ліцензії, незалежно від терміну дії попередніх. Деякі з них перереєстрації не пройшли. Таким чином шість видань («Время», «Товарищ», «Местная газета», «Белорусская деловая газета», «День», «Солидарность») потрапили в ситуацію, коли вимушені були друкуватися в Смоленську (Росія), бо в Білорусі вони не можуть знайти типографію, яка б погодилася їх друкувати.

2.2.1 Історія газети Наша Ніва

«Наша ніва» - одне з найдавніших незалежних білоруських видань. Історія і діяльність його – це історія розвитку білоруської демократичної думки.

Тривалий час в історії зберігалася негативна оцінка "Нашої Ніви" і лише в останні роки склались сприятливі умови для об*єктивної оцінки місця і ролі цієї газети. В радянські часи «Нашу ніву» називали «контрреволюційним, ліберально-буржуазним і націоналістичним» виданням, після закріплення такого визначення на спеціальному засіданні Товариства істориків-марксистів 1931 року. Білоруську газету звинуватили в тому, що вона стала на заваді буржуазно-демократичної революції.

Видання доволі помірковано критикувало царизм, визначалося неоднозначністю позицій. Вимушене була пристосовуватись до обставин, оминати гострі кути, використовувати обережні вислови.

Хоча сьогодні «Наша ніва» реабілітована, відбувся перехід з одної крайності в іншу – від несприйняття газети за її ніби-то реакційний і націоналістичний зміст, - до ідеалізації, перебільшення її значення після 1991 року, коли раптом змінилися цінності. Майже ніде не можна знайти повних, систематизованих відомостей про те, як же ця газета була організована, чи легко їй давалось дістатись до читача, найчастіше селянина, які перешкоди і труднощі змушена була подолати редакція.

На яку аудиторію орієнтована газета – в самій редакції не могли визначитись. Так, у номері від 10 листопада 1906 року повідомляється, що газета слугуватиме «всьому білоруському покривдженому народу» незалежно від класової належності. А вже через два тижні редакція називала своєю аудиторією «не поміщиків і фабрикантів, а працюючий народ».

Газета «Наша ніва» була фактичним органом політичної партії Білоруська Соціалістична Гомада(БСГ)створеної 1902 року в білоруському осередку студентів у Петербургу. Найсуттєвіша відмінність БСГ від усіх інших партій, що функціонували в Білорусі - національно-визвольний характер діяльності. Громада діяла нелегально і їй було необхідно легалізуватися. Вирішено було відкрити легальну білоруську газету. 1 вересня 1906 року народилася перша(офіційна) білоруська газета «Наша доля». Доречі раніше цього не могло статись тому, що до 1905 року видання преси і літератури білоруською мовою було заборонено. З п*яти виданих номерів «Нашої долі» - чотири було конфісковано. За «заклик до збройного повстання для зміни державного ладу» суд постановив «видання газети «Наша доля» заборонити назавжди», а редактора газети ув*язнити на один рік. Але вже через кілька місяців вдалося налагодити випуск іншої білоруської газети.

«Наша ніва» почала виходити 10 листопада 1906 року. Оскільки видання здійснювалось керівниками БСГ, то всі програми, мета партії віддзеркалювались на сторінках газети. Але у виданні не було дотримано єдиного напряму редакційної політики – виражений погляд залежав від думки автора. Перший склад редакції (діяв до 1910 р.) розпадався на дві групи – такі собі «верхню» і «нижню» палати. В колі «верхньої» палати провадились високі політичні матерії, відголоски яких доходили до «нижньої» через п*яті-десяті руки. При такому поділі ці дві групи думали по різному, жили різними ідеалами, носили в собі зародки різних напрямків національної думки. Всі ці напрями «національної думки» і траплялися на сторінках «Нашої ніви», що давало можливість вченим згодом давати найрізноманітніші оцінки. Так, наприклад, одне з стратегічних питань – селянське – на сторінках газети вирішувалось непослідовно, виказувались максимально суперечливі думки.

Це стародавня руська традиція – контролювати пресу, забороняти друкування незручних статей, закривати газети.
З самого початку існування «Нашої ніви» царська влада пильно стежила за її наповненням. В 1907 році на сторінках газети з*явилися матеріали, на які одразу звернула увагу цензура і назвала їх небезпечними для існуючого державного ладу. 14 березня 1907 року інспектор зі справ друку повідомляв: «В №№8 і 9 газети «Наша ніва» я вбачаю порушення законів про друк. Стаття, підписана «Марцін», під назвою «Дума і народ» і кінець статті під назвою «Земельня справа у Новій Зеландії», а також передова стаття в №9, під назвою «Робота думи» нагадують підпільні прокламації, як на підбір, здатні схвилювати простого, малоінтелігентного читача білоруської газети і навіяти йому неповагу до суду, поліції, земської управи, поміщика, до війська і законів держави. Згідно ст. ІХ розд. VIIпостанови від 24 листопада 1905 р. мною було арештовано №№ 8 і 9 газети. Конфісковано №8 – 668 екземплярів, а №9 – 5, також поштою затримано №9 – 965 екземплярів, при тому що кожен номер названої газети друкується кількістю 1500 примірників”. «Нашу ніву» визнавали головним рупором ідеї національного відродження білорусів, а основна провина газети була в тому, що під її впливом « почався помітний поворот у поглядах працівників освіти на введення «простої» пови в школу».

Окрім цензури і поліції, які стежили за «Нашою нівою» відповідно до службових обов*язків, за нею стежили ще й церковники – доноси процвітали.

Віце-директор Департаменту духовних справ звертається з листом до керівника Головного управління у справах друку:

«У Вільно з 1906 року видається газета під назвою «Наша ніва». Основне завдання, яке ставить газета зводиться частково до створення білоруського сепаратизму, частково до злиття білорусів з поляками задля віддалення від Росії. Для здійснення ж цих політико-націоналістичних прагнень вирішено дати білоруському населенню національну літературу, але з заміною руського шрифту латинським. Беручи до уваги шкідливу направленість названої гаети, звертаюся до Вас з проханням зміцнити нагляд над всіма виданнями «Нашої ніви». 4 січня 1912 р.»

Активну ворожу кампанію проти білоруського руху і газети вели офіційні видання «Віленський вісник», «Мінське слово», «Селянин», «Окраїни Росії», «Росія» і «Новий час». Вони вели не просто дискусію на своїх сторінках, а відверту війну проти «Нашої ніви». Працівник «Нашої ніви» Максім Богдановіч описав цю ситуацію так: «Російська преса, яка отримує державну допомогу, травить нашу газету стверджуючи, що вона видається на польські гроші для послаблення в краї великоруських позицій».

Серед фінансових документів, які велися в редакції, особливо цікавими є два рахунки, які демонструють витрати і прибутки газети за 1911 рік. З витратного рахунку виходить, що набір і друк газети коштували 2500 руб. (50 номерів по 50 руб.), папір 600 руб., пересилка поштою 2461 (2461 адресат, по 2 копійки 50 номерів). Далі йдуть витрати на утримання редакції і контори: квартира 550 руб., світло – 72 руб., опалення – 27 руб., канцелярські витрати – близько 1200 руб., заробітна плата – 1010 руб. Річні витрати, таким чином, складали 7340 руб.
1911 року «Наша ніва» друкувалася тиражем 300 екземплярів. А авторський колектив налічував 427 чоловік. При цьому прибуток за рік складав лише 3052 руб. Тобто понад 4000 руб. Треба було докласти, щоб звести кінці з кінцями. Проте матеріальне становище покращувалось з кожним роком.

Нові випробування пов*язані з початком першої світової війни. В умовах воєнного стану і жорсткої цензури «Наша ніва» хоч і зайняла стосовно війни ворожу позицію, але вимушена була відмовитись від пропаганди ідеї білоруської державності. За публікацію антиурядових матеріалів деякі номери газети вилучалися. На неї заборонили підписуватися вчителям і учням Віленських вишів, поштовим, військовим і іншим чинам. Багато білорусів було мобілізовано до армії, серед них і працівники «Нашої ніви». Головного редактора газети, А. Уласава, також забрали до війська, тому він передав свої обов*язки Янку Купалу(16 травня 1914). Але більшість підписчиків виявились відрізані фронтом і видання газети в таких умовах стало неможливим. 7 серпня 1915 року вийшов останній номер тижневика за підписом Янки Купала, якому погрожувало покарання.

Відновила своє функціонування «Наша ніва» лише в 1997 році. І ситуація через майже століття – ідентична. Хоча газета зареєстрована і видавалась легально, але подає критичний, більш менш об*активний погляд на політику держави, тому знову неодноразово вилучались наклади, були спроби закрити газету. За іронією, це єдина офіційна загально-політична газета, яка видавалась білоруською мовою. Врешті, у 2004 році її, як і ше цілий ряд газет, вилучили з підписного каталогу Республіки Білорусь. Нині газета видається і поширюється напівлегально – в друкованій і електронній версіях. На період передвиборної кампанії 2006 оновлення сайту «Нашої ніви» та видання газети було заборонено.

3. Електронні ЗМІ

В ролі пріоритетних напрямів у сфері електронних ЗМІ, Міністерство інформації визначило: збільшення телерадіомовними каналами кількості програм власного виробництва, скорочення ретрансляції телерадіопрограм, розвиток супутникового телебачення, цифрового телерадіомовлення.

При Міністерстві інформації Білорусі функціонує Республіканська комісія з телебачення і радіомовлення (РКТР). В 2005 році до неї надійшло сім прохань про надання права наземного ефірного телерадіомовлення. Проведено шість конкурсів, після яких задоволено п*ять прохань. РКТР прийнято 26 рішень про надання права наземного ефірного мовлення, в 19 випадках щодо трансляції теле-, в 28 – радіопрограм.

У випадку невідповідності творчої концепції РКТР може призупинити дію рішення на право мовлення на строк до одного місяця. Якщо порушення не буде усунене – повністю анулювати дозвіл.

Протягом 2005 року Міністерством інформації за недотримання норм законодавства в сфері кабельного телебачення було винесено попередження трьом кабельним операторам. Згодом всі порушення були усунені у вказаний строк.

3.1 Телебачення

Найвагомішим джерелом інформації в Білорусі є телебачення. З а станом на 1.02.2006 зареєстровано 208 теле- і радіопрограм : 154 канали радіомовлення, з яких лише 19 недержавної форми власності і 54 канали телебачення, з яких недержавних – 33. В Білорусі немає незалежного національного каналу. Є два національних канали( БТ 1 – перший національний телеканал, ОНТ), ще два телеканали з широким охопленням аудиторії( телеканали «Лад» і СТВ) і новий супутниковий телеканал( Беларусь-ТВ), які перебувають у цілком державній власності або контролюються державою.

Регулярна трансляція білоруського супутникового телеканалу «Бєларусь-ТВ» Бєлтелерадіокомпанії, почалася з 1 лютого 2005 року, з метою інтеграції Білорусі в міжнародний інформаційний простір. Канал призначено для закордонних телеглядачів і, перш за все, російсько- і білорусько мовних жителів пострадянського простору. У відповідності до концепції ефір цього каналу складається з кращих зразків теле- і кінопродукції, створеної в Білорусі. Телеканал призначений для пропаганди певних національно-культурних традицій, а також формування позитивного іміджу Білорусі закордоном.

3.2 Кабельне телебачення

За станом на 1 січня 2006 року надання послуг кабельного телебачення

здійснює 121 суб*єкт господарської діяльності(з них 97 недержавних). Всі вони мають відповідні ліцензії Міністерства зв*язку і інформатизації (Брестська область – 22, Вітебська – 15, Гомельська – 11, Гродненська – 26, Мінська – 20, Могильовська – 16, Мінськ – 11).

Міністерством інформації Білорусі затверджений соціальний пакет програм, в який разом з вітчизняними телеканалами («Перший національний телеканал», телеканали «Лад», «Загальнонаціональне телебачення», «Столичне телебачення») йдуть телеканали «НТВ» і «Росія» (Російська Федерація). Даний пакет телепрограм доводиться операторами до всіх абонентів за тарифами, що регулюються у відповідності з законодавством Білорусі. Доведення до абонентів інших телеканалів відносять до розширеного переліку послуг(розширений пакет). Сьогодні в цей пакет входять від 7 до 42 закордонних телеканалів, з них 25 – російських.

В роботі з населенням оператори застосовують такі соціальні стандарти як поступовий розрахунок при підключенні до кабельної мережі, 50% знижки для ветеранів війни, безкоштовне підключення до кабельної мережі лікарень, комунальних служб а також в деяких районах шкіл – до Інтернету.

3.3 Регіональне телерадіомовлення

Розширюють своє мовлення і регіональні телерадіокомпанії, творчі концепції яких передбачають збільшення кількості продукції власного виробництва – як регіональних інформаційних, публіцистичних програм, так і продуктів культурно-пізнавальної, спортивної, розважальної тематики. Сьогодні власне мовлення регіональних телеканалів складає від 25 до 45% від загального обсягу ефіру. В інший час на виділеній телекомпанії частоті йде ретрансляція програм російських телеканалів («Ren TV», «НТВ», «ТВ Центр»).

В Білорусі відсутнє радіо- і телеканали, які відповідали б трьом критеріям незалежності, тобто мали б організаційну, фінансову і редакційну автономність. Хоча в країні і існує велика кількість приватних радіостанцій, всі вони мають розважальну направленість і не висвітлюють державних політичних колізій.

Хоча в Білорусі доступні російські телеканали НТВ і РТР, однак вони не висвітлюють достатньою мірою політичні події Білорусі і вцілому аудиторія російських телеканалів постійно зменшується.

Державні канали висвітлюють політичні події з єдиної позиції. Міністерство інформації розробляє теми, які рекомендує засобам масової інформації. Наприклад, воно запрошує прийняти участь в тендері на підготовку телепрограм за такими темами: «Здоровий спосіб життя», «Духовне відродження Білорусі», «Обдаровані діти Білорусі», «Роковини звільнення Білорусі від німецько-фашистських загарбників».

Другий національний телеканал ОНТ на 51% акцій належить Міністерству інформації. Керівництво каналу стверджує, що він є комерційною структурою і не фінансується державою. Телеканал не висвітлює політичні події і дискусії в державі, і декларує свою діяльність, як роботу в стабільній країні – тому керівництво вважає за потрібне подавати «те, що цікаво більшості, а не те, що стосується значної меншості населення».

3.4 FM -радіомовлення

Перший національний радіоканал БР 1 також контролюють з президентської адміністрації й Міністерства інформації.

В FM-діапазоні Білорусі здійснюють мовлення 30 радіостанцій, з них 15 – в Мінську. Міністерство інформації здійснює постійний контроль за дотриманням усіма станціям як державної, комунальної, так і недержавної власності, статутних творчих концепцій і бере участь в оперативному вирішенні проблемних питань, які виникають в процесі їх діяльності. Протягом 2005 року за недотримання творчої концепції ефірного наземного телерадіомовлення було винесено 18 попреджень.

3.5 Інтернет

Кількість користувачів Інтернету в Білорусі зросла в десятки разів у порівнянні з 2001 роком і складає близько 200 тисяч абонентів.

В Білорусі є лише один центральний провайдер послуг Інтернет, підприємство Белтелеком, підконтрольне Міністерству зв*язку та інформатизації. Хоча Міністерство зв*язку і працює в цьому напрямку, але на нинішньому етапі є маса проблем. Наприклад для отримання доступу в мережу Інтернет в Інтернет-кафе необхідно показати документ, що засвідчує особу. А щоб приміром підключити Інтернет-кафе(навіть на три комп*ютери) до мережі інтернет, треба отримати ліцензію на рівні Міністерства зв*язку. При цьому оформлення самих лише паперів коштує офіційно 100 євро.

За даними видання "DigitalMediaNewsforEurope" Белтелеком блокує доступ до низки білоруських і російських сайтів. Міністр зв*язку Гончаренко заявив, що йому про це нічого невідомо, він повідомив також що державний провайдер не планує вводити жодних механізмів фільтрації.

У листопаді 2005 року авторитетна польська газета «GazetaWyborcza» повідомила, що Білорусь планує або вже закупила у Китаї пристрої для фільтрації Інтернет-трафіку. Повідомлялось також, що застосувати нову систему контролю білоруська влада зможе весною 2006, напередодні президентських виборів.Китай є світовим лідером у розробці й використанні Інтернет-фільтрів. Цю інформацію неодноразово підтверджували користувачі Інтернету в Білорусі. Є приміром скарги на те, що на території Білорусі блокується доступ до таких незалежних і опозиційних сайтів видань та організацій, як Радіо “Свабода”, газети “Хартія-97”, правозахисної організації “Вясна”, об*єднання “Зубр”, Об*єднаної Громадянської Партії. Під час останніх президентських виборів у березні 2006 року було відфільтровано більшість опозиційних сайтів і Інтернет-ЗМІ, заборонено оновлення сайтів деяких газет з так званого «чорного списку». В період виборів всередині Білорусі не працював навіть поштовий сервер gmail.com.

4. Законодавство Білорусі щодо свободи слова та діяльності ЗМІ

Діючий закон «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 13 січня 1995 р. дозволяє довільно втручатися в діяльність ЗМІ. Міністерство інформації, наділене широкими повноваженнями з застосування санкцій, почало зловживати цими повноваженнямиособливо сильно протягом двох років.
Цей закон, маючи численні обмежувально норми дозволяє здійснювати значний тиск на засоби масової інформації. Він також змушує ЗМІ вдаватися до самоцензури.

Відповідно до статті 1 Міністерство інформації уповноважене регулювати діяльність ЗМІ. Стаття 16 дозволяє Міністерству виносити попередження, призупиняти діяльність ЗМІ на строк від одного до трьох місяців чи навіть закривати їх за порушення інших статей закону. Окрім попереджень за різноманітні адміністративні і технічні порушення, відповідно до статті 5 («Неприпустимість зловживання свободою масової інформації») попередження також може стосуватись змісту матеріалів. Наприклад, ця стаття дозволяє виносити попередження засобу масової інформації за «образу честі та гідності президента». Це порушення може спричинити навіть закриттся засоба масової інформації, а відповідальність за нього передбачена не лише законом про пресу, а і кримінальним кодексом Білорусі.

В останній період Міністерство інформації застосовувало ці міри у великій кількості випадків. За офіційними даними, спостерігається стрімке зменшення кількості нових зареєстрованих газет:

2000 р. – 132; 2001 р. – 199; 2002 р. – 200; 2003 р. – 230; 2004 р. – 51.

Протягом цього ж періоду значно зросла кількість редакцій, яким було винесено попередження:

2000 р. – 60; 2001 р. – 27; 2002 р. – 19; 2003 р. – 52; 2004 р. – 81(160 попереджень).

Особливо ж гостро ситуацію демонструє статистика призупинення діяльності газет: якщо до 2003 року така санкція взагалі не застосовувалась, то в 2003 р. було вже 9 випадків, а у 2004 – 25.

Теоретично, всі рішення про попередження можна оскаржити в суді, але реальний стан речей свідчить, що бодай довести до суду таку справу – неможливо: суд відхиляє всі апеляційні скарги, подані газетами на рішення міністерства інформації.

При цьому, як відмітив представник ОБСЄ під час моніторингу, повноваження попереджень і призупинення діяльності застосовувалися лише щодо недержавних засобів масової інформації (видань «Белорусская деловая газета», «Згода», «Народна воля», «Вечерний Столин», «Новая газета Сморгони»і т.д.).

За інформацією Білоруської Асоціації Журналістів, за останні два роки не було зареєстровано жодного нового незалежного громадсько-політичного друкованого видання.

4.1 Положення про наклеп, образу і ув*язнення

В Білорусі діють жорсткі законодавчі норми, що передбачають відповідальність за наклеп і образу. Вони застосовуються регулярно. Це чи не єдина країна, двоє громадян якої відбувають строк в місцях позбавлення волі за образу честі й гідності глави держави.

За десять минулих років такі положення змінились на гірше. В 1999 р. в кримінальний кодекс було вперше додано положення про відповідальність за образу представника влади (ст.. 369). Окрім того, до адміністративних правопорушень було додано, також вперше у 1999 році наклеп на Президента. Обидва положення передбачають можливість позбавлення волі.

Передбачено також відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації, шо принижує честь і гідність і приносить збиток діловій репутації громадян.

Вказані положення, які неодноразово використовувались на практиці, сприяли обмеженню свободи слова і планомірного залякування журналістів.

За офіційною статистикою, з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2004 р. до кримінальної відповідальності було притягнено 56 осіб за наклеп, і ще 50 було засуджено. За той же період було розглянути 310 позовів про захист честі, гідності й ділової репутації громадян.

5. Гучні справи

5.1 Журналіст в тюрмі

5.1.1 Валерій Щучкін

Лауреат Національної премії з охорони прав людини, депутат Верховної Ради 13-го скликання, журналіст Валерій Щучкін потрапив у місця позбавлення волі на три місяці тільки за те, що він спробував пройти на прес-конференцію міністра внутрішніх справ Білорусі Владзімера Наумова. Прес-конференція про розслідування «гучних справ» про зникнення відомих людей в Білорусі, яка стала причиною арешту журналіста, проводилася в будинку МВС. Журналістів у приміщення пропускали за затвердженими списками. За декілька годин до початку прес-конференції Щучкін спробував потрапити у цей список, але йому відмовили. Пройти з допомогою посвідчення Білоруської Асоціації Журналістів йому теж завадила міліція.

Постанова про арешт 60-річного Валерія Щучкіна терміном на три місяці, винесена судом Центрального району Мінська 15 березня 2001, вступила в дію 12 червня 2001. Протягом трьох місяців депутат намагався оскаржити рішення Центрального суду в вищих судових інстанціях. Однак прохання Щучкіна було відхилено. 12 вересня 2001 журналіст був випущений на волю в місті Жодзіна.

5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко

24 червня 2002 року суд Ленінського району міста Гродно виніс вирок редактору закритої урядом газети «Пагоня» Міколі Маркевичу про позбавлення волі терміном на два з половиною роки, а журналіста цього видання Павла Можейко засудили до двох років – за статею 367 кримінального кодексу. Їх звинуватили в «публікації хибних даних, що принижують честь і гідність президента Алєксандра Лукашенко, поруч зі звинуваченням у вчиненні вбивства, геноциді і створенням або членством у злочинній організації» за матеріал, надруковані у випуску №36 від 4 вересня 2001 року, який так і не дійшов до читача, бо був конфіскований владою. Статті цього номера були присвячені президентським виборам і ставили під сумнів можливість переобрання Лукашенко в зв*язку з поширеними даними про його належність до «ескадрону смерті» - злочинної організації, що займалась викраденням опонентів режиму. На захист білоруських журналістів виступили авторитетні міжнародні правозахисні організації, уряди і президенти багатьох країн світу.

5.1.3 Павло Шеремет

Крівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий. Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він – повернувся лише згодом.

Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.

Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.

Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме.

В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону. Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина.

5.1.4 Михайло Мариніч

Ще один політичний в*язень у Білорусі – Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Білорусь в Латвії, Фінляндії і Естонії, екс-міністр зовнішньоекономічних відносин, депутат Верховної Ради 12-го і 13-го скликань активний опозиціонер Михайло Мариніч. Його було арештовано в Мінську 26 квітня 2004 року, його визнали винним у присвоєнні оргтехніки, наданої посольством Сполучених Штатів в тимчасове користування громадській організації «Ділова ініціатива», керівником якої він був. При цьому американська дипломатична місія жодних претензій до Мариніча не виявила. Після перебування під слідством його було звинувачено у «незаконних діях стосовно вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин», які начебто були знайдені під час обшуку в його приватному гаражі.

Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна. Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років.

Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби

у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі.

В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи.

14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу. В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню «Хартыя*97» політик заявив: «Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство. Треба позбавитись диктатури. Диктатура – це глухий кут».

5.2 Нас убивають

5.2.1 Вероніка Черкасова

20 жовтня 2004 року відома білоруська журналістка Вероніка Черкесова була вбита у власній квартирі – їй нанесли 45 ножових поранень. У вбивстві звинуватили 14-річного сина Вероніки Антона Філімонова – через відсутність інших кандидатур(згодом звинувачення з хлопчика було знято). Суд Центрального району Мінська відхилив скаргу Анатолія Куликова – адвоката Антона Філімонова, сина вбитої журналістки. Нею адвокат оскаржував рішення прокуратури про направлення Антона на примусове психіатричне обстеження.

Постанова була підписана 31 січня, а 1 лютого слідчий прокуратури Мінська Владімір Чумаченко і два працівники райвідділку міліції намагалися забрати Антона прямо зі школи, де він вчився, під час занять. Але його фактично врятували педагоги. Того ж вечора хлопчика вивезли в Москву, до батька – російського журналіста Дмитра Філімонова.

Слідчі відхилили всі версії вбивства, окрім побутового. І відмовились розробляти запропоновану журналістами версію іракської причини вбивства. Незадовго до початку війни в Іраку білоруський Інфобанк, що обслуговував всі торговельні операції з арабським світом, оплатив групі білоруських журналістів поїздку в Ірак. Серед них була і Вероніка Черкасова. Перед смертю вона поновила контакти з працівниками Інфобанку. Однак слідство за таку версію не взялося.

5.2.2 Дмитро Завадський

7 липня 2000 року Дмитро Завадський приїхав в аеропорт «Менск-2», щоб зустріти свого колегу журналіста Павла Шеремета з Москви. Однак Шеремет свого оператора Дмитра Завадського вже не побачив. Коли він вийшов з літака, Завадського не було. Він застав лише замкнену машину на стоянці. З того часу про долю журналіста нічого не відомо. Перед зникненням Дмитро Завадський вже майже не працював у Білорусі. Після інциденту зі зйомочною групою телеканалу ОРТ, коли всі вони потрапили в тюрму прямо з кордону, білоруське Міністерство закордонних справ відмовлялось давати Завадському офіційну акредитацію, більше того, для нього з*явилась персональна заборона займатись професійною діяльністю. Тому він регулярно виїздив у тривалі відрядження в Росію, останнім часом – в Чечню. За тиждень до зникнення, в інтерн*ю газеті «Белорусская деловая газета» Дмитро сказав, що більше не хоче «відряджень на війну», розповідав як в Чечні розшукують зниклих безвісти. Тепер розшукують його самого.

Під час розслідування було затримано п*ять осіб. Основний фігурант – колишній старший лейтенант групи спеціального призначення МВС Білорусі «Алмаз» Валерій Ігнатовіч. Він був затриманий в січні 2000 року в Чечні за підозрою в зв*язках з бойовиками. Про це в всій час Завадський розповідав у інтерв*ю білоруським журналістам. За офіційною версією зникнення Дмитра – помста спецназівців. Двоє затриманих – бійці того ж «Алмаза». Є дані, які підтвердили зв*язок підозрюваних з Радою безпеки Білорусі. За «народною версією», до зникнення Завадського причетні спецслужби, впритул до того, що це могло бути далекоглядною операцією з метою підставити самого Лукашенко. До роботи на ОРТ Дмитро Завадський був його особистим оператором. За словами Павла Шеремета, слідство однозначно стикнулось із протидією.

Нажаль, репресії та утиски свободи слова у Білорусі досі тривають. Це демонструє відмову білоруської влади ставати на шлях до створення демократичного суспільства.

Список випадків переслідування представників громадянського суспільства в Білорусі зростає. Засоби масової інформації продовжують закривати – інформаційна картинка, яку отримує більшість жителів Білорусі далека від реальності. Влада сьогодні не боїться відкрито застосовувати силу проти будь-яких проявів опозиції, змінювати закони – відповідно до власних антигуманістичних, антидемократичних ідей. Про це тепер заявляє увесь світ, але на інформаційну ситуацію в Білорусі це, нажаль, не впливає.

Список використаних джерел:

1. www.txt.knihi.com/nn/ Електронна версія газети «Наша Ніва»;

2. www.svaboda.org/ Радіо Свобода, стрічка новин;

3. www.zubr-belarus.com/ Білоруський рух спротиву ЗУБР;

4. http://www.pravo.by/forums/forum.asp?idf=1 Національний правовий портал Білорусі;

5. http://forums.fromby.net/viewforum.php?f=27 Огляд преси минулого століття;

6. http://www.bdg.by/?kod=83 Електронна версія видання «Белорусская деловая газета»;

7. http://www.sb.by/ Електронна версія газети «Советская Белорусиия. Бєларусь сегодня»

8. http://www.belgazeta.by/ Електронна версія виднная «Белгазета»

9. http://www.probelarus.ru/index.php Історія Білорусі

10. www.kozylin.comСайт кандидата в президенти Козуліна

11. http://www.kp.belkp.by/2006/03/01/ Електронна версія газети «Комсомольская правда. Беларусь»

12. http://www.respublika.info/ Електронна версія газети «РЭСПУБЛІКА»

13. http://www.charter97.org/bel/news/ Звіт моніторингу порушення прав людини в Білорусі/ 2004 р.

14. http://www.charter97.org/bel/news/ Інтернет-видання «Хартыя’97», стрічка новин/ гучні справи/ 2006.

15. http://www.mininform.gov.by/main/news/faq Сайт Міністерства Інформації Білорусі

Додаток 1

31 серпня 2005; Представники білорусі про свободу слова в Україні

www.br23.net/be

Пасьля прагляду ток-шоў на ўкраінскім 5-м канале адчуваю страшную зайздрасьць, добрую “белую” зайздрасьць і радасьць за ўкраінцаў. Відавочна, яны зрабілі вялізны крок наперад па распадзе СССР што да ўкраінізацыі й мацаваньня сваёй дзяржаўнасьці.

У студыю прыходзіць міністар абароны Ўкраіны, размаўляе па-ўкраінску, расказвае пра ўкраінскія інтарэсы і абарону ад расейцаў, не баіцца ў жывым эфіры прымаць і адказваць на пытаньні ад слухачоў, прычым любыя. Вось нехта датэлефанаваўся, па-расейску кажа пра тое, што Расея з Украінай “вечныя браты”, а цяперашнія ўкраінскія ўлады, маўляў, перапоўненыя духам “агрэсіі да Расеі”. Міністар спакойна выслухвае, адказвае…

Такі ўзровень свабоды прэсы, адкрытасьці, дэмакратычнасьці, самасьвядомасьці, самаідэнтыфікацыі, самапавагі, упэўненасьці ў сабе, разуменьня сваіх інтарэсаў беларусам можа толькі сьніцца.

Калі стартавыя ўмовы ў беларусаў і ўкраінцаў у 1990 годзе былі выглядалі амаль аднолькавымі (магчыма - так, а магчыма - не), то сёньня ўкраінцы далёка наперадзе.

Я, праўда, не магу быць упэўненым на ўсе 100%, што гэтае маё ўражаньне адпавядае рэчаіснасьці. Пятнаццаць хвілінак на “Пятым канале” ня могуць даць сапраўднага разуменьня сытуацыі ў агромністай 50-мільённай краіне. Дый, зрэшты, гэта адно толькі зрэз і вугал погляду, які паказвае сьвету “Пяты канал”. Аб’ектыўная рэальнасьць сучаснай Украіны можа быць зусім іншай.

ЗЫ. Дарэчы, пару дзён таму на “Пятым канале” зьявіўся рэпартаж пра стваральнікаў http://mult.3dway.org/ (ня ведаю, ці толькі на сайце, або яны паказалі нешта ў эфіры?):

За такі жарти над “бацькам Лукашенкам” його громадянам загрожує 4 роки ув’язнення. Ці мультики білоруська влада розцінила як образу честі Президента. Як наслідок - автор перебуває під підпискою про невиїзд. А помешкання двох працівників інтернет-сайту, на якому розміщено ролики, обшукали і вилучили речові докази. В адміністратора сайту Андрія Обозова забрали одинадцять компютерів, які він ремонтував. Тепер він не знає, що пояснювати власникам і як узагалі складеться його подальше життя.

Додаток 2

Додаток 3

Приклади карикатур, які періодично друкують в незалежних газетах і спричинюють адміністративні попередження, призупинення діяльності видань.

«Так виглядає свобода слова в Білорусі»

«Зовнішня політика Республіки Білорусь»

Газета «Наша ніва», №53 2004 р.