Реферат: Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України

Про регіональні характеристики преси в умовах унітарної України

Закон “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” [1] передбачає формування унікального для нашої країни явища багаторівневої організаційної структури діяльності друкованих мас-медіа в суспільстві. Феноменом такої організації є 5 ступенів системи функціонування кожного друкованого органу на інформаційному ринку держави: засновник – видавець – творчий колектив (редакція) – розповсюджувач – споживач як чинник аудиторії (див.: [2, 100-113]).

Інша річ, що можливими можуть бути варіанти розподілу “ грунтується” обов’язків між конкретним структурним представником у цій схемі (про владні хитрощі детальніше див.: [3, 16-19]). Проте сама легальна наявність багатоступеневості в діяльності друкованих мас-медіа дає можливість говорити про цікаві тенденції в практиці функціонування періодичних видань.

Явище суверенності друкованих мас-медіа безпосередньо пов’язане з її незалежністю від будь-якого зовнішнього силового впливу. Однак у міру політичної та економічної індиферентності по відношенню до неї з боку засновника, видавця та розповсюджувача це поняття стає відносним. Як частина, як елемент системи демократичних інститутів, друковані мас-медіа самі зазнають певної регламентації і, в свою чергу, виступають фіксатором легітимних повноважень інших соціальних структур суспільства.

У перші роки існування України як незалежної держави преса зазнала по-справжньому революційних змін. Основним джерелом цих змін стала деструкція старої системи економічного існування друкованих мас-медіа. Преса, фінансована державою, перетворилась на пресу, фінансовану іншими суб’єктами суспільства, – насамперед це стосується недержавних друкованих медіа. Щоправда, із формуванням моделі влади під нині діючого Президента України ситуація різко змінилася (див.: [4, 59-61]).

Українська преса спроможна віддзеркалювати саме те, про що ніколи не могла писати преса радянського періоду: настрій і стан своїх споживачів, різноманітність палітри їхніх уподобань, бажань, інтересів (особливо наголошуємо, що в цих своїх роздумах ми абстрагуємося від проблеми владної та політичної структуризації сучасної української преси). Ця обставина і є першоджерелом усіх змін в українських друкованих мас-медіа, причому змін як на краще, так і на гірше. Відбулися суттєві зрушення в усіх сторонах діяльності друкованих видань – від зміни назви, стилістики макетування, добору шрифтів до самої суті подачі будь-якого матеріалу.

Натомість варто звернути увагу на те, що при відтворенні змін у функціонуванні друкованих мас-медіа виробилася стереотипна схема оцінки суспільно-політичної діяльності конкретної газети чи журналу. Насамперед, загальновідомою є тенденція ділити періодику на “хорошу” – державотворчу, українську, і “погану” – російську. При цьому практика свідчить про те, що сама по собі мова видання не є визначальним фактором політичної оцінки конкретного представника друкованих мас-медіа (наприклад, у Харкові: україномовне видання “Слобідський край” стабільно вміщує матеріали, спрямовані на розвиток СНД, а російськомовні “События” проводять часто, в досить крайніх формах, антиімперську політику.

Інше достатньо популярне спрощення ситуації – поділ на видання “західні”, під знаменник яких об’єднуються друковані медіа Галичини, та “східні”, де – знов-таки цілком механічно – об’єднується регіональна преса, скажімо, Донецька, Одеси, Чернігова. Тим часом, практика свідчить про те, що деякі львівські видання (наприклад, “Ратуша”, “Поступ”) значно ближче стоять до донецьких (наприклад, “Город”, “ грунтуєть кряж”), ніж до деяких тернопільських чи тим паче луцьких газет. Цікаво, що подібну аналогію можна провести й на “горизонтальному” рівні періодики: львівська “Молода Галичина” знаходить майже повний політико-ідеологічний аналог не у “Волині молодій”, а в харківській газеті “Время”, що взагалі не є молодіжним виданням.

Отже, політичні, типологічні, творчі системи й стилістика друкованих медіа не можна однозначно ділити на “берег лівий” – “берег правий”. Поділ відбувається за куди складнішою схемою, визначним грунтується для якої є соціальна характеристика регіону.

Говорити про поділ за тематичною, типологічною, творчою специфікою регіональних друкованих мас-медіа в контексті не лише існування, а й функціонування системи координат “Захід України – Схід України”, “україномовне видання – російськомовне видання” було б не цілком коректно, хоч протилежність таких координат за ознакою суспільно-політичної, громадської орієнтації насправді існує: наприклад, для друкованих медіа сільськогосподарських регіонів України, які є антагоністами ідеологічного порядку – при тому, що їхні творчо-організаційні моменти є близькими.

Щодо мовних показників, то антагонізм навіть манери викладу матеріалу в різних регіональних видання глибший, ніж за ознакою суто ідеологічною. Це свідчить про те, що творчо-організаційна специфіка друкованих медіа лімітована не територіально чи мовно. Доцільніше говорити про лімітацію власне соціальних характеристик певного регіону.

Творчі характеристики конкретного видання – надто чутливий механізм реакції на читацький попит, і нові, ринкові умови існування періодики зазнали найбільше змін саме там, де відбулися найбільші зміни в самих соціумах. Швидкий розвиток нових ринкових структур, зміна самої системи зайнятості населення, зокрема, перехід значних груп працездатного населення до сфери послуг, торгівлі, непрямі виробничі сфери є типовою рисою саме індустріальних регіонів.

Це явище виплодило зовсім нові читацькі уподобання чи тенденції, новий попит читацького ринку, що грунтується на двох засадах: інформувати та розважати. Саме це спонукало регіональну пресу розбудовувати свої видання за принципом: “Усі Жанри хороші, окрім нудного”. Звідси й потягнувся ланцюжок творчих та тематико-типологічних експериментів, напрям яких є принципово однаковим, – незалежно від того, йдеться про Львів, Донецьк, Одесу чи Харків.

Наслідком таких процесів є формування трьох принципових характеристик друкованих медіа України. Кожній з них притаманні свій соціальний попит, свій споживач як чинник аудиторії, своя творча структура.

Література

1. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – С. 1-15.
2. Фінклер Ю. Українські мас-медіа крізь призму теорії еволюції // Реалії та перспективи українського книжкового ринку: Збірка статей. – Львів, 1997.
3. 3Іванов В. Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації // Українське журналістикознавство. Випуск 1. – К.: Ін-т журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, 2000.
4. Фінклер Ю. Українське книговидання: між суспільною рефлексією та державним регулюванням // Збірка матеріалів науково-практичної конференції “Квалілогія книги”. – Львів, 2000.